Культурологічні та психологічні аспекти методики роботи над рисунком

Размещено на http://www.allbest.ru/

11

Культурологічні та психологічні аспекти методики роботи над рисунком

Макушин Ю.А.

Кожен художник пізнає світ, мислить та творить за допомогою рисунка. Навчити художника вільно рисувати «від себе» і по пам'яті - завдання великої складності, а навчати цьому студента слід з самого початку. Рисунок по пам'яті треба проводити після кожної тривалої постановки. Рисунок з вивчення натури, її будови, пропорцій, конструктивних зв'язків і рисунок по пам'яті - все це має взаємозв'язок, ці два види рисунка не можна відокремлювати один від одного.

Методичні засоби і прийоми розвитку зорової пам'яті - різноманітні начерки в майстерні на кожному занятті, в аудиторії на уроках анатомії, самостійні замальовки на вулиці, рисунки інтер'єрів та природи. Кожен начерк - це явище, це випадок, який не повторюється, тому роль його в становленні художника важлива. У вітчизняних художніх навчальних закладах начеркам, як і короткочасним зарисовкам, приділяють неабияку увагу [8]. На шляху від задуму образу до його втілення начерк може стати сполучною ланкою між предметами рисунка та композиції. Заняття начерком повинно сприяти розвитку композиційного мислення, цілісного пластичного бачення, підлеглості усіх елементів головному, виразності всього аркуша, що позитивно позначається на вихованні художнього смаку. Нарешті - і це є найголовнішим - заняття начерком відчиняє перед рисувальником світ дійсності. Начеркам з натури та по пам'яті слід присвячувати багато часу [9].

Малювання за спостереженням передбачає тривале спостереження, потім відштовхування від натури та утримання образу предмета чи явища у пам'яті для відтворення. Рисування за спостереженням слід проводити у формі вивчення студентами постановки з наступною роботою над пере- данням сприйнятого, причому в цей час натура не повинна знаходитись перед очима студентів [3].

Відмінна риса малювання по пам'яті - прагнення до точного відтворення того, що спостерігалося раніше. При цьому рисувальник, недивлячись на натуру, зображує її в тому ж положенні і з тієї ж точки зору, в якій вона знаходилась. Але пам'ять - це не тільки збережене недоторкане сприйняття. Перед рисувальником постає завдання уявити подумки просторовий образ. Це не застиглий в одному положенні образ, а сукупність різноманітних моментів. Пам'ять складається з трьох елементів, трьох процесів - фіксування інформації, збереження та її відтворення [4].

Здібність втілювати зорові враження у щось нове, несподіване, набуває цінності залежно від того, яким почуттям, думкою, фантазією зафарбоване сприйняття. Без розвинутої, яскравої уяви не буває ані відкриття, ані широкого погляду на явища, ані активного сприйняття навколишнього середовища. Під час роботи над класним малюнком часто складається така ситуація: натурник, котрого учні малювали впродовж тривалого часу, з тих чи інших обставин не з'явився позувати на чергове заняття; роботу слід продовжувати, але ніхто не готовий до того, що це можливе і при відсутності моделі. Немає потреби говорити про те, що більшу розгубленість багато хто відчуває при бажанні зобразити натуру в русі [3].

Висновок ясний: перед тим як рисувати слід уважно оцінити об'єкт зображення, роздивитися, відтворити його образ в уяві та в зоровій пам'яті в цілому, намагатися запам'ятати і лише потім виконувати зображення на аркуші. До першорядних завдань роботи по пам'яті відноситься відтворення вивченого у рисунку з натури.

Безперечно, закріплення у пам'яті вивченого може слугувати серйозним критерієм справжнього знання моделі, що втілюється, тим більше, що суть не в тому, щоб пам'ятати, а в тому, щоб знати та вміти вільно відтворювати. Головне завдання полягає в тому, щоб зберегти у пам'яті основні принципи рисунка, розуміння простору, вміння поставити на одну площину декілька предметів; засвоєння логіки і законів побудови форми, вміння оперувати законами світлотіні. В основі запам'ятовування лежить обмірковане та усвідомлене пластично-конструктивне сприйняття натури у просторі. Тому, щоб не повторювати свій попередній малюнок, корисніше зробити його по пам'яті в іншому розмірі та матеріалі.

Вміння працювати безпосередньо без зорового спирання на натуру та на основі збережених пам'яттю вражень - неодмінна умова розвитку художньої уяви.

Творча уява, передусім, - це створення нових, оригінальних образів, яка відноситься до композиції, хоча слід зауважити, що чіткої межі між різновидами уяв не існує. Великим гальмом у навчальній практиці буває типова звичка розглядати модель з однієї точки зору. Порада викладача - перед початком малювання та у процесі роботи обходити та роздивлятися модель з усіх можливих точок зору [5].

Завдання по рисунку за уявленням. Одним з варіантів даного завдання може бути рисунок за уявленням голови натурника в різних положеннях. Дивлячись на голову людини у фас, нарисувати її у профіль, та навпаки. Потім зробити перевірочний рисунок з натури. Рисунок фігури натурника за уявленням виконується таким же чином, як і голова. Рисунок з уяви в зв'язку з композиційним задумом може бути як на задану, так і на вільну тему. Контрольний рисунок «від себе» оголеної фігури натурника у заданих поворотах (одна поза з різних точок зору). Це завдання ґрунтується на одному з основних принципів малювання - усвідомленому всебічному вивченні моделі.

Начерки та короткочасні зарисовки. На короткочасні зарисовки, начерки та малюнки покладаються функції допоміжних вправ. Вони супроводжують тривалий учбовий рисунок, і саме тому згадуються у програмах до того чи іншого довгочасного завдання. Але щоб учбові начерки та зарисовки виконували свою допоміжну роль, студентам слід оволодіти ними як особливим видом узагальненого реалістичного зображення, що має свої специфічні способи виконання. Саме у таких способах міститься друге, не менш важливе призначення начерків та зарисовок - вони допомагають виховувати почуття загостреного сприйняття навколишньої дійсності, вміння «цілісно» бачити, спостерігати та свідомо узагальнювати бачене. Відсутність методичної послідовності у навчанні начерків й зарисовок, певно, пояснює інколи існуюча їх недооцінка, яка виявляється в тому, що заняття короткочасними начерками здійснюються неорганізовано, випадково, і тому мало що дають учням.

Начерк (стодые; франц.) - неповне узагальнене зображення предметного світу, що звичайно виконується у короткий, іноді миттєвий, надзвичайно обмежений проміжок часу, найчастіше незалежний від самого рисувальника. Тому начерк часто визначається як «ціле, побачене без подробиць». При компонуванні тривалого учбового рисунка з початку роботи завжди користуються узагальненим зображенням натури. Вдало знайдене у начерку розташування всієї маси натури може слугувати початком тривалого учбового рисунка. Короткий начерк з натури через специфічні особливості його виконання є неповним зображенням дійсності і призначається, головним чином, для швидкого фіксування зорового сприйняття і вражень.

Начерки можуть бути такими, що виконуються з початку до кінця безпосередньо з натури; можуть виконуватися комбінованим способом (спочатку за спостереженням з натури, потім - по пам'яті); або такі, що виконуються тільки по пам'яті і через деякий термін часу після спостереження; а також начерки за уявою «від себе», що пов'язано із здатністю людини викликати у роздумі уявлення про окремі раніш сприйняті предмети, живі об'єкти та явища навколишньої дійсності [7].

Начерки та зарисовки з рослин. У творчій діяльності художників, що працюють у різних жанрах і видах образотворчого мистецтва, рослини посідають неабияке місце, і це зрозуміло - жоден художник не може байдуже пройти повз світ рослин з його тонкими колірними співвідношеннями та насиченістю барв, повз його різноманітних, часто дивовижних форм. Рослини зображало багато великих художників: Рафаель, С. Ботічеллі,

Е. Мане, В. Ван Гог, К. Коровін, І. Левітан та інші. Найбільш часто образи рослинного світу розкриваються художниками в таких жанрах станкового живопису, як натюрморт або пейзаж.

Рослинні мотиви часто присутні в орнаментально-декоративному оформленні виробів прикладного мистецтва, де трактування рослин може бути різним (об'ємно-просторовим, декоративно-площинним для розпису по тканині або фарфору, об'ємним чи лінійним - для виробів з металу, скла та кістки, а також при виконанні візерунково-мереживних виробів). Можна зробити висновок, що навчальні зарисовки і начерки з рослин, допомагаючи навчанню реалістичного рисунка, у той же час приводять учнів до вміння вирішувати художні та практичні завдання прикладного мистецтва. Можна дати деякі рекомендації до того, як треба підходити до зарисовок рослин. Перед початком малювання слід уважно роздивитися натуру, зрозуміти її конструкцію. Наприклад, будова листа рослини схожа з будовою дерева: черешок нагадує стовбур, прожилки відповідають гілкам, а вся маса листа відповідає кроні. Тільки крона дерева об'ємна, а лист - плаский, і за своєю будовою майже симетричний. Щодо квітів, то аналіз побудови квітки полягає в тому, щоб швидко встановити, з яких геометричних фігур і тіл або їх комбінацій складається форма квітки в цілому та в деталях.

Слід мати на увазі, що квіти різних рослин не схожі за кількістю пелюсток, їх формою, розмірами частин. Тому для зарисовки квітки потрібно будувати кожен раз індивідуальну схему відповідно до характеру, пропорцій та положення у просторі натури. Коли студент має перед очима схему побудови, він може впевнено, інколи дивлячись на натуру, передавати узагальнену форму квітки, доповнювати її відібраними, осібними за характером деталями. Треба мати на увазі, що схема у процесі роботи виконує допоміжну функцію - це тільки план побудови форми. Після начерків рослин, квітів, дерев потрібно перейти до учбового завдання «Зарисовка пейзажу» з обмеженою кількістю об'єктів (дерев тощо). Це може бути: шлях, будівля, місток через струмок, дерева та інше [9].

Анімалістичні рисунки. Щоб добре зображувати людину, яка вільно змінює місце і положення відносно рисувальника, або людину в індивідуальному русі, необхідно попередньо оволодіти способом виконання начерків з натури, що не позує. Саме до такої категорії натури відносяться тварини, які, як правило, не позують. Анімалістичні начерки, робота над якими побудована на уважному і відносно тривалому спостереженні і вивченні живої натури, поступово підводять до комбінованого засобу виконання, а в подальшому - до здатності малювати комплексним засобом як єдино можливим методом фіксування на папері біглого, дуже поверхневого сприйняття живих моделей, які швидко рухаються. Тому заняття анімалістичними начерками слід розглядати як сходинку між зображенням нерухомої натури до більш складного для зображення об'єкта - живої фігури людини в русі.

Для начерків з тварин потрібне знання анатомії, будови скелета і скелетного механізму тварин та птахів. Необхідний порівняльний опис скелетного механізму людини та тварин. Під час порівняння таких схем студенти переконуються у схожості скелетного механізму людини і тварин, легко засвоюють, що різниця у розмірах та формі аналогічних кісток скелета тварин та людей є проявом різних життєвих призначень цих кісток. Так, крило птаха своєю будовою дуже схоже з рукою людини, а вся форма його скелета та тулуба пристосована до польоту. Копита коня за схемою будови скелета займають таке ж саме місце, що й пальці та нігті на руках і ногах людини. Положення тазових кісток пов'язане із способом пересування тварин на чотирьох або двох ногах, а викривлення хребта мають різну конфігурацію, що відповідає тому чи іншому постійному положенню на землі. Всі ці відомості легко засвоюються і значно полегшують усвідомлену роботу над анімалістичним начерком.

Узагальнене реалістичне зображення тварин буває потрібним не тільки у станковому живописі, графіці та скульптурі, але й великою мірою в різних видах прикладного мистецтва - як при декоративно-площинній, так і об'ємно-просторовій композиціях. Вміння узагальнено і виразно зображувати форму, що спостерігається у природі, зберігаючи при тому її живе обличчя, має особливо велике практичне значення для майбутнього художника прикладного мистецтва. При зображенні тварин з натури створюються особливі умови, які треба постійно мати на увазі. Тварина кожної миті може змінити не лише позу, але й положення відносно рисувальника. Тому до початку роботи над рисунком треба уважно спостерігати за однією твариною, намагаючись розібратись з її внутрішньою будовою і пропорціями, а потім почати начерк з лівої частини аркуша, щоб не забруднити рукою все, що було зроблено. Якщо тварина змінила позу або положення, то, облишивши перший начерк, треба зараз же починати поряд другий - у іншому положенні або позі. Коли ж тварина знов прийме попередню позу (що відбувається дуже часто), треба якомога швидше повернутися до перерваного начерку. На одному аркуші виконується три-п'ять начерків приблизно одного розміру. Незавершені начерки треба залишати такими, як вони є, не закреслюючи та не стираючи гумкою.

Зарисовки та начерки з людини в одязі. Поряд з тривалим учбовим рисунком по зображенню людської фігури можуть виконуватися в якості допоміжних короткочасні учбові рисунки. Їх значення дуже важливе. Враховуючи відносно малу загальну кількість учбового часу, що відводиться програмою на вивчення форми людини, треба частину цієї роботи раніше перекласти на короткочасні рисунки та начерки. Коли студенти приступають до начерків та зарисовок фігури людини, вони вже мають уявлення про будову людської фігури. Подальша робота з вивчення людської фігури складається з вправ, призначення яких полягає у розкритті, розумінні та закріпленні у свідомості студента постійного органічного зв'язку зовнішньої форми людини з її конструкцією (скелетом).

Будова скелета у всіх людей однакова, і тому слугує суттєвою, типовою ознакою людської фігури. Особливістю скелета є його рухливість. З роботою скелетного механізму пов'язана здібність людини рухатись, ходити, бігати, стрибати, виражати свої почуття позою, жестом, ледь помітним рухом. Тому можна сказати, що кожному статичному або динамічному положенню фігури людини відповідає визначене положення основних частин скелетного механізму. У процесі спостереження натури це положення може бути зафіксоване на папері за допомогою умовної схеми людського скелета. Ледь помітними тонкими рисочками на папері схема скелета може переконливо відбити підсумок спостереження, аналізу натури, будь-яке її статичне положення (стоячи, лежачи, сидячи), позу, складний поворот і передати навіть динаміку і характер руху (стрибки, біг, ходіння). При побудові цієї схеми одночасно встановлюється розмір і компонування майбутнього начерку [2].

Перед рисувальником на папері виникає зорова основа, легкий каркас, орієнтування на який допомагає впевнено та сміливо виконувати самий начерк фігури, тобто уточнювати пропорції, визначати точки (чи площину) опори, будувати контур, намічати зборки одягу і т. ін. Допоміжне значення схеми скелета особливо виявляється на якості перших дослідів у начерках та коротких зарисовках людської фігури, що позує, а конструкція скелета, як основа побудови людської фігури, міцно закріплюється у свідомості.

Перед початком вправи слід повідомити учнів про елементарні знання стійкості та нестійкості положення людської фігури, пояснюючи їм, що таке центр ваги і де він знаходиться, що таке точка опори, що таке положення стійкої рівноваги. Прямовисна лінія, проведена через центр ваги, переконливо підкреслює на скелетах стан стійкого положення.

Для цієї вправи слід узяти чоловічу модель доброї статури, яка мусить бути у спортивному одязі (або футболці, майці чи іншому) на світлому фоні і освітлена світлом зверху та збоку.

Для пояснення поряд з моделлю на стіні розташована таблиця із зображенням скелета. Спочатку студенти спостерігають і в ході спостереження та аналізу натури намічають на аркуші допоміжну схему скелета в цій позі з додержанням пропорцій моделі. Дії виконуються у наступній послідовності: через середину позначеної вертикалі (зріст моделі) проводиться горизонтальна лінія (напрямна вісь), на якій робляться дві помітки відповідно верхньому кінцю кожного стегна (вертлюг); на цих відмітинах будується умовне зображення таза та кружечками позначаються суглобові з'єднання стегон з тазом (тазостегновий суглоб). Потім від кружечків униз проводяться ще дві лінії, на котрих (теж кружечками) позначаються місця колінних та гомілкостопних суглобів обох ніг. Внизу зовсім узагальнено помічаються слідки ніг, що разом створюють площину опори всієї фігури, через котру проходить вертикальна лінія центру ваги. Після цього від середини таза угору наноситься лінія хребта (з урахуванням його вигинів) до верхнього краю черепа. На цій лінії намічається нижній край черепа і на ньому умовно, у вигляді овалу - власне череп. Потім на лінії хребта наноситься умовне зображення грудної клітини, після чого проводиться ще одна горизонтальна напрямна вісь, на кінцях котрої двома кружечками фіксуються місця плечових суглобів. Від цих кружечків вниз, за напрямком кистей рук, проводяться дві лінії, на котрих кружечками намічаються місця суглобів рук (ліктьовий та зап'ястний). Кисті рук, так само як і стопи, зображуються умовно, узагальнено. Усі помітки розмірів на напрямних осях робляться обов'язково з розрахунком пропорцій фігури моделі. Після побудови схеми модель відходить, а учням пропонується на тому ж самому аркуші поряд і в тому ж розмірі виконати начерк фігури без натури, «по пам'яті», орієнтуючись на накреслену схему. Після цього за п'ять хвилин до завершення вправи модель приймає ту саму позу і учні перевіряють зроблений начерк на натурі та вносять в нього потрібні поправки [10].

На початку навчання не слід вимагати від студентів у начерках та зарисовках особливого знання анатомії людської фігури, довіряючи їх природному спостереженню і живому почуттю, які потрібно розвивати та виховувати. У процесі вивчення людської фігури на тривалих штудійних рисунках у свідомості учнів на цю схему нарощуються м'язи та сухожилля, зчленування - знання всієї анатомічної побудови людини і скелетного механізму в динаміці, що матиме важливе значення у подальшому при виконанні швидких, миттєвих начерків з натури, по пам'яті та за уявою. Уважному спостерігачеві натура сама багато підказує [1].

Навіть при вдалому штучному освітленні темний колір одягу приховує від учнів форму натури. Ще більш маскують форму зборки тканини з візерунчастою та фактурною поверхнею. При начерках, як правило, трапляються одні й ті ж самі недоліки - не показуються зборки, що утворюються між стегном та черевом в положенні моделі «сидячи»; визначають місце ліктя і ліктьового суглоба при згинанні руки, що виникають на спині моделі від пояса до пахвових ямок при піднятих угору руках, а також при згинанні колінок в положенні моделі «сидячи» [6].

Значно кориснішими для поняття ролі драпіровок під час зображення одягненої фігури виявляються спеціальні коротенькі зарисовки з гіпсових зліпків античних фігур. Оскільки у програмі «Рисунок» немає спеціального розділу, що був би присвячений вивченню драпіровок, то їх вивчення слід зробити за допомогою начерків та замальовок. Добре знання теорії утворення зборок одягу знадобиться у подальшому, особливо учням з напрямку «Художнє моделювання одягу», «Конструктор одягу», а також монументально-декоративних видів мистецтва, що пов'язані з зображенням одягненої людської фігури.

художник малюнок людська фігура

Список використаних джерел

1. Кирцер Ю.М. Рисунок и живопись. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: Высшая школа, 1998.

2. Кулебакин Г.И. Рисунок и основы композиции. - М.: Высшая школа, 1988.

3. Паррамон Х.М. Как рисовать. - СПб.: Аврора, 1996.

4. Ростовцев Н.Н. История методов обучения рисованию. - М.: Просвещение, 1981.

5. Ростовцев Н.И. Академический рисунок. - М.: Просвещение, 1995.

6. Секачёва А.В., Чуйкина А.М., Пименова Л.Г. Рисунок и живопись. - М.: Легкая промышленность, 1983.

7. Соловьёва Б.А. Искусство рисунка. - Л.: Искусство, 1989.

8. Таранов И.И., Иванов С.И. Основы учебного рисунка и производственной графики. - Львов: Світ, 1992.

9. Терентьев А.Е. Рисунок в педагогической практике учителя изобразительного искусства. - М.: Просвещение, 1981.

10. Хогарт Б. Рисунок человека в движении. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2001.

Размещено на Allbest.ru