Виховний потенціал мовної картини світу у контексті проблем сучасної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виховний потенціал мовної картини світу у контексті проблем сучасної освіти

АшитокН.І.

Глобалізація як системний процес викликає ослаблення усіх можливих соціокультурних норм і передбачає все більш глибоке занурення у високе конкурентне та об'єктивно глобальне й некомфортне для українства середовище [5,с. 19]. Українська держава, прагнучи зайняти гідне місце серед розвинутих країн світу, стає більш відкритою для нових загроз, до подолання яких суспільство, перебуваючи у маргінальному стані, слабо підготовлене. В країні не розбудована нова система цінностей, а руйнується традиційна. Тим часом трансформація наявних у суспільстві традиційних структур соціального, психологічного та культурологічного характеру викликає зміни у ціннісних орієнтаціях молоді, що актуалізує морально-етичне виховання в освітньому середовищі на всіх рівнях.

Розв'язання проблем морально-етичного виховання тісно пов'язане з майбутнім Української держави. Важливість цих проблем проглядається при вдумливому аналізі історії розвитку і занепаду цивілізацій. Спочатку відбувається падіння моральності, далі - деградація владної верстви, зловживання алкоголем, ріст злочинності і корупції, зосередження уваги на сексуальності. Потім, як зазначає Б. І. Іскаров, досягається «критична маса - глибокий колапс моральності, масова алкоголізація та криміналізація... Згодом - «воєнна або політична поразка, економічне банкрутство і розпад» [7,с. 11 -- 12]. Ці ознаки супроводжували загибель цивілізацій минулого - давньовавилонську, давньоєгипетську, давньоримську, давньокитайську, французький абсолютизм та російське самодержавство. Сьогодні на значній частині пострадянського простору спостерігаються тривожні тенденції падіння моральності [2]. Барометром даної проблеми виступають зміни картині світу молоді. Філософія споживацтва, гедонізму як сенсу життя, хибно прийнятої свободи-вседозволеності, утвердження індивідуалізму та егоцентричне ставлення до оточення дають підстави говорити про актуалізацію морально-етичного виховання молоді в пострадянський період, коли деідеологізація, закріплена у Конституції У країни, поставила суспільство у вельми непросте становище, коли «ідеологічний плюралізм позбавив його чітких орієнтирів. Самостійне сходження до Істини не кожному під силу» [9,с.8].Актуальність морально-етичного напряму виховання у пострадянську епоху відзначають і філософи, і педагоги, і соціологи, (В. Андрущенко, В. С. Бакиров, Т. Бордюгова, В. Вербець, JI. Губернський, В. Кремень, В. О. Огнєв'юк, С. Руднєва, Н. Скотна, В. Скотний та ін.). Українські педагоги І. Трихін і О. Шпак пишуть про важливість цього напряму для сьогодення порівняно з розумовим та історичну зумовленість якостей, які прищеплюються дітям. «...Вимоги суспільства до його членів в різні епохи й у різних народів не завжди були однаковими. Так, у середні віки в європейській культурі пріоритетними якостями були відповідність соціальному статусу, релігійність, скромність, шанобливість перед авторитетами, в той час як в XIX-XX століттях переважними цінностями стали працьовитість, завзятливість, допитливість, здатність до творчості, динамічність» [10,с.8]. У наш час, зазначають дослідники, неосвіченість і забитість відійшли в минуле, але люди, як і раніше, на кожному кроці скаржаться на життя, хворіють неврозами і відчувають психологічний дискомфорт. Наукові дослідження свідчать: здебільшого ми страждаємо від недосконалості міжособистісних стосунків, що виявляються в агресивності, недоброзичливості у спілкуванні, тобто від низького рівня практичної моралі та деформацій у сфері морально-етичних цінностей.

Останнім часом дослідники мовної картини світу звернули увагу на вплив мовної картини світу на виховання особистості (О. Р. Жарська, P. І. Золотарьова, І. Фрейберга, Л. Шелестова та ін.). Проте аналіз праць дає змогу стверджувати, що виховний потенціал картини такого типу ще недостатньо досліджений. Саме тому метою статті є дослідження мовної картини світу у цьому плані.

Звичайно, формування моральних якостей завжди вважалося одним з важливих завдань у всіх системах виховання і у всіх народів. На це спрямовували і народна мудрість і наукова педагогіка. «...Моральне виховання, - писав К. Д. Ушинський, - становить головне завдання виховання, значно важливіше, ніж розвиток розуму взагалі, наповнення голови знаннями і роз'яснення кожному його особистих інтересів» [10,с.9]. Проте у наш час успіхи в моральному вдосконаленні поступаються науково- технічним досягненням. Відкриття у галузі сучасної науки викликають захоплення людським розумом тоді, як злочинність та конфлікти на всіх рівнях змушують дивитись на цей розум зі значно меншим захопленням. У моралі і поведінці людей існують такі негативні явища, які, на жаль, псують їх життя. До таких явищ належать гедонізм та асертивність.

З розпадом Радянського Союзу на перше місце ставляться зазвичай досягнення власного успіху та добробуту. Гедонізм стає однією з поширених світоглядних засад. Життя перетворюється на джерело насолоди (передусім матеріальної - від грошей, гучного дозвілля, спокус). Ще перший представник гедоністичної теорії Арістипп вважав «діставання задоволення і уникнення страждання метою життя та критерієм цінності. Задоволення... - це задоволення моменту» [11,с.167]. На фоні економічних труднощів суспільства життя позбавляється перспективи і заміщується філософією «одного дня». Заради комфортного життя «тут і зараз» ігноруються закон, інтереси держави та навіть близьких людей. Власний добробут - будь-якою ціною. Особистий успіх уже давно названий важливою цінністю американців (Р. Уільямс). Слідом у свідомості американців йдуть «активність та наполеглива праця» (як гарант успіху), «ефективність та користь», «прогрес» та «речі як ознака добробуту» [ 1,с.7]. На жаль, подібні погляди на світ поступово стають звичайними для українців. Як свідчать результати соціологічних досліджень, проведених у західноукраїнському регіоні, експерти вважають, що для студентської молоді найважливіші такі цінності: хороші та надійні друзі - 42,0%, міцне здоров'я - 41,5%, матеріальний добробут - 41,0%, кохання - 37,0%, кар'єра - 32,0%, міцна сім'я 30,0%, порядність тачесність-28,0%, високий соціальний статус - 27,0%, воля та сильний характер - 26,0%, цікава професія - 25,0%, віра в Бога - 24,0%, самовдосконалення - 19,0%, робота за здобутим фахом - 18,0%, духовність - 15,0%, патріотизм до власної держави - 13,0% [3,с. 192]. Сучасна молодь здебільшого зводить сенс життя лише до матеріальної сфери. Хибність цієї позиції доводив ще М. Бердяев, наголошуючи, що народ опускається та гине, коли матеріальна могутність стає для нього кумиром і цілком захоплює його дух. Історія показала, що «в суспільстві споживачів духовні цінності неминуче витісняються на задній план, відбувається руйнування особистості людини, деградація науки, освіти та культури і, як наслідок, - істотне зниження моральності. Сьогодні ця тенденція надто небезпечна тому, що запропоновані наукою відкриття та високоефективні технології продовжують підсилювати можливості людини щодо її впливу на інших людей та на навколишню природу» [8,с. 11 -- 13]. Ще Кант вважав, що людство саме може стати «жертвою власної могутності, а точніше, розриву між ступенем могутності й ступенем моральної довершеності» [6,с.200].

Для сучасної української молоді властива також асертивність, яку деколи вважають прийнятною. В американській психолого-педагогічній літературі, а в останні роки і в Україні, популяризується мета формування у людини асертивності, яку американські автори Роберт Е. Алберті та Майкл Л. Еммонс афористично позначають гаслом «жити самому і давати жити іншим». Асертивна поведінка полягає у тому, аби уникати, з одного боку, невпевненої, а з іншого - агресивної поведінки, «...будь-яка людина, пишуть Алберті та Еммонс, - має право жити і висловлювати свою волю, відчуваючи при цьому радість (а не почуття провини), якщо тільки вона не зачіпає своїми діями інтересів інших». Формування асертивної поведінки певною мірою співзвучне меті виховання гуманної особистості, позаяк включає в себе подолання різних форм агресивності. Українські автори підкреслюють, крім того, таку рису асертивної особистості, як громадянська активність, яка так потрібна в наш час ідеологічного плюралізму і розвитку демократії [ 10,с. 14]. Однак слід відзначити: основне в асертивності - індивідуалізм.

Протиставити індивідуалізму, гедонізму, асертивності та споживацтву можна лише духовність. Проте «духовність» є дуже багатозначним поняттям, в яке різні автори вкладають різний зміст. Прийнятним для всіх є розуміння духовності як відносно більшої уваги людини до духовних, ніж до матеріальних цінностей, але зміст духовних цінностей часто розуміють по-різному [ 10,с.З]. Можна погодитися з визначенням духовності метою виховання з гуманістичних позицій.

Яким же має бути результат цього виховання - гуманна особистість? Це людина, яка прагне самоствердитися у процесі створення матеріальних або духовних цінностей, розвитку власних можливостей і допомозі іншим людям, а не в зверхності над оточуючими. Вона не прагне самоутверджуватись через образ «сильної особистості», «супермена», «переможця», шляхом позування, брехні і спроб вигідно відрізнятися від інших людей.

Це людина з демократичним типом спілкування, а це передбачає бачення в партнері (навіть незнайомому) гідної особистості, уникнення «прибудови зверху», тиску, образливих підтекстів, перебивання. Вона здатна до розумного компромісу і поступки у конфліктних ситуаціях. Це людина, яка високо цінує культуру і прагне поглиблювати власні знання, розвивати здібності, її цікавлять духовні надбання свого та інших народів. Принципово важливою є культура мови, що передбачає її літературність, багатство і відсутність вульгарної лексики. Це людина, яка стоїть на позиціях загальнолюдської моралі та критично ставиться до ідеологічних штампів і субкультурних стереотипів. Вищеназвані особистісні якості видаються нам найбільш необхідними для гуманізації сучасної практичної моралі [10,с. 17].

Морально-етичне виховання тісно пов'язане з розв'язанням питання про пріоритетність соціального та індивідуального. Одна з основних закономірностей суспільної еволюції людини полягає в поступовому розвитку її особистісної автономії, тобто відносно меншій залежності від безпосереднього впливу соціального оточення, збільшенні ролі внутрішніх чинників мотивації поведінки. У суспільній свідомості цей процес відбився у різноманітних теоретичних конструкціях, які створили етичну парадигму індивідуалізму, що найбільш виразно постала в утилітаризмі, персоналізмі, екзистенціалізмі. Останнім часом у педагогічній теорії та практиці збільшився наголос на формуванні в учнів ініціативи, свідомої дисципліни, особистої відповідальності, творчої активності у навчанні та позакласній діяльності. І хоча сам термін «індивідуалізм» вважався в радянські часи етично неприйнятним, фактично значення та цінність індивідуальності навіть у ті часи поступово зростали. У сучасній У країні особистісно орієнтовані педагогічні концепції починають все більшою мірою впливати на освітню практику. В цьому контексті слід вказати на розроблену українськими педагогами, психологами та філософами концепцію життєтворчості, згідно з якою провідною метою виховання є формування у молоді здатності самостійно, творчо розробляти та здійснювати свій життєвий проект, оволодівати мистецтвом життя, тобто високою майстерністю в творчій побудові власного життя на ґрунті знання його законів, розвиненій самосвідомості, цілеспрямованій життєвій активності. Центральною складовою цієї педагогічної системи є життєве проектування, яке включає формування індивідуально-особистісної картини світу, реалізацію людиною свого життєвого призначення, формул життєвого кредо, постановку життєвих цілей та визначення життєвих пріоритетів, осмислення життєвої перспективи [10,с.5].

Зростання ролі індивідуальності звичайно не означає зневагу соціальним, адже небезпечною є порушення рівноваги між індивідуальним і соціальним. К. Юнг, аналізуючи етіологію індивідуалізму, зробив висновок, що в існуванні кожної людини і суспільства є, з одного боку, потужне прагнення до індивідуалізації, уособлення, а з іншого - бажання злитися з чимось більшим, спільним. У цій частині міститься можливість, як вважає

О. Донченко, взаєморозуміння всіх людей і народів, тут закладено механізм переходу від «Я» до «Ми» [4,с.9]. Рівновага даних прагнень нестійка, у наш час терези похитнулися у бік індивідуалізму.

Природно, що головною силою у вихованні гуманної особистості повинна стати освіта, вона має можливості сприяти формуванню відчуття рівноваги між соціальним та індивідуальним. Для того, аби школа здійснила кардинальний поворот у бік формування гуманної особистості, в першу чергу, потрібне усвідомлення необхідності змін, які мають відбутися в педагогічній технології викладання навчальних предметів і загалом спілкування. Ця технологія повинна мати характер реального педагогічного співробітництва, яке поки що залишається на рівні гасла. Виховання людини, здатної до гуманістичного спілкування, можливе на прикладі поведінки педагогів [Ю,с.6]. Формуванню гуманістичної особистості сприятиме, крім інших засобів, і мовна картина світу, яка має гуманістичну основу. Особливо яскраво це відбито в утворенні морально- етичних назв, що не тільки визначають відповідне поняття, а й містять у собі оцінку - суспільну думку - про це поняття. Слова, що позначають чуйне ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності, супроводжується позитивною оцінкою, яка має своєрідні способи вираження в мові. Слова, в яких відсутній гуманістичний зміст, усвідомлюються мовним колективом як негативні і позначаються у мові інакше. Позитивність виражається складними словами, перша частина, яких добро -, благо -, велико -, правдо -. Наприклад, добросовісність, добродійність, благородство, великодушність, правдомовність, доброзичливість та ін. Складні слова, що починаються з частин зло -, слабо -, легко -, корисне -, марно -, визначають негативні поняття: злослів'я, злопам'ятність, зловживання, зловмисність, слабохарактерність, слабо- вольпість, слабодухість, легковажність, легкодухість, користолюбство, марнотратство. Перелічені мовні елементи використовуються як своєрідні сталі показники (маркери). Наприклад, гонитва за власним успіхом оцінюється негативно, про що свідчить наявність у назві цього суспільного явища елемента марно-: марнославство, яке є словотвірною калькою з грецької мови через старослов'янську kenodoxia, що утворене способом основоскладання від kenos «пустий, марний» і doxa «слава». Існування співвідносних морально-етичних понять зумовлює існування для їх визначення назв із протилежними значеннями. Наприклад, показник позитивності лагод- (від лагодити) протиставлений показнику негативності, похідному від дієслова зіпсувати, у назвах лагідність і зіпсованість. Маркеру лагод - (від лагодити) можна протиставити і маркеру похаб - у слові нахабність (від застарілого похабити «пошкодити, зруйнувати»), Однокореневими зі словом нахабність є бойківські діалектніхабина «здохлятина», хабаль «перелюбник» і польське діалектне хабаль з останнім із значень (chabal). Мовна картина світу українства містить гуманістичні вимоги до міжособистісного спілкування, репрезентовані у численних прислів'ях. Наприклад, мудра голова - не говорить лихі слова; щире слово три зими гріє; не ласкаве слово хороше, а правдиве; пізнати по носі, хто змерз, а по мові - хто пес,

Таким чином, головною перешкодою на шляху більшого задоволення людини життям постає здебільшого не бідність (адже бідність - поняття відносне: навіть у наш час У країна за рівнем життя залишає позаду чимало країн), не брак працелюбності (бо традиційно українці не лише вміють працювати, а й вважають працю за чесноту), а недостатня розвиненість гуманних відносин. Образно кажучи, сучасне українське суспільство нагадує птаха з одним сильним крилом - науково-технічним рівнем, і значно слабкішим іншим - рівнем практичної моралі. Всупереч відносно високій освіченості, сучасна людина залишається носієм низької культури спілкування, що породжує постійні конфлікти в діловій і побутовій сферах -порівняння з птахом [10,с.11]. Зміни на краще у цій сфері можливі за умови суттєвого удосконалення морально-етичного виховання, одним із засобів якого є мовна картина світу.

Список використаних джерел

моральний етичний виховання особистість

1. Аблеев С. Общество и феномен культуры: практическое значение одной философской абстракции // Человек в социальном мире: проблемы, исследования, перспективы. - 2000. - Вып. 1.

2. Бережко-Камінська Ю. М. Етико-філософські засади світогляду сучасної української журналістики. Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index. php?act=article&article.

3. Вербець В.В. Методологія та методика соціологічних досліджень. - Рівне: РДГУ: Інститут соціальних досліджень, 2008. - 231 с.

4. Донченко О. Структура психіки як колективне несвідоме // Соціальна психологія. - 2008. - № 2 (28). - С.3-15.

5. Економіка знань: виклики глобалізації та Україна /Під заг. редакцією А. С. Гальчинського, С. В. Льовочкіна, В. П. Семиноженко. - K.: Нац. ін-тут стратегічних досліджень, 2004. - 357 с.

6. Етика: Навч. посіб. / Редкол.: Т. Г. Аболіна, В. В. Єфименко, О. М. Лінчук та ін. - K.: Либідь, 1992.

7. Іскаров Б. Екологія людини та синтез науки, мистецтва та релігії як умова виживання суспільства // МАЙ. - 1998. - №2. - С.11-12.

8. Кушерець В. Необхідність світоглядної та методологічної переорієнтації системи освіти // Трибуна. - 2003. - № 9-10. - С.11-13.

9. Невідомий А. Синдром Доріана Грея // Православна газета. - 2005. - №2 (HO).

10. Трухін І. Шпак О. Психолого-технологічні основи шкільного виховання: Навчальний посібник для студентів ВНЗ. - Дрогобич: Вимір, 2003. - 406 с.

11. Фромм Э. Человек для себя. - Минск: Коллегиум, 1992.

Размещено на Allbest.ru