Компетенції особистості та основні технології їх формування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Компетенції особистості та основні технології їх формування

педагогічний технологія компетенція особистість

Модернізація освіти вимагає осмислення таких опорних понять, як «компетенції», а також вивчення головних технологій їх формування. В нашій літературі ці проблеми розглядаються у якості дискурсних. Враховуючи їх актуальність і певну невизначеність, автор обрав їх предметом самостійного теоретичного аналізу.

Запропоноване в європейському проекті «TUNING» поняття компетенцій включає «знання й розуміння (теоретичне знання академічної галузі, здатність знати й розуміти), знання як діяти (практичне й оперативне застосування знань до конкретних ситуацій), знання як бути (цінності як невід'ємна частина способу сприйняття й життя з іншими в соціальному контексті)». Воно має не тільки когнітивну й операційнотехнологічну складові, але й мотиваційну, етичну, соціальну, поведінкову сторони (результати освіти, знання, уміння, систему ціннісних орієнтацій). У формуванні компетенції вирішальну роль відіграє не тільки зміст освіти, але також і освітнє середовище вищих навчальних закладів, організація освітнього процесу, освітні технології, включаючи самостійну роботу студентів тощо. У європейському освітньому просторі прийнято виокремлювати 8 ключових компетенцій, якими повинен володіти кожний європеєць: компетенція в галузі рідної мови; компетенція в сфері іноземних мов; математична та фундаментальна природничо-наукова та технічна компетенції; комп'ютерна компетенція; навчальна компетенція; міжособистісна, міжкультурна та соціальна компетенції, а також громадянська компетенція; компетенція підприємництва; культурна компетенція[1].

Ці компетенції підтримуються певними здатностями, до яких зараховуються у всіх життєвих областях такі необхідні аспекти, як критичне мислення, креативність, «європейський вимір» і активна життєва позиція.

Але проблема гармонізації державних стандартів освіти із європейськими та світовими вимогами полягає у віднаходженні складного балансу між двома процесами, що покладені в її основу процесом уніфікації освітніх вимог, технологій навчання та контролю, а також процесом варіативності та спеціалізації освіти, який покликаний задовольнити потребу конкретного суспільства у високопрофесійних кадрах, потребу людини отримувати знання у найзручніших для неї самої формах. Особливо цейпошук стосується вищої освіти адже саме вона є найважливішою ланкою формування людини у якості громадянина та фахівця.

Маючи на меті віднаходження цього складного балансу, «План дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року», затверджений Наказом Міністерства освіти і науки України від 13.07.2007. № 612, передбачає наступні дії : розробити систему заходів щодо створення гнучких програм навчання для забезпечення навчання впродовж життя; розробити механізми визнання попереднього навчання, включаючи неформальне та неофіційне навчання; розробити законодавче забезпечення щодо створення можливостей для гнучких підходів до навчання у вищій освіті[2].

Отже, в управлінні процесом розробки державних стандартів в контексті європеїзації української освіти слід відзначити важливість варіативності програм, застосування елементів різних педагогічних систем та високих педагогічних технологій.

Для того, щоб цей процес був успішним на практиці, необхідно чітке розуміння взаємозалежності засобів навчання, педагогічних систем та парадигм освіти в ракурсі концепту високих педагогічних технологій. Серед низки сучасних педагогічних концепцій вищої школи з огляду на визначення теоретичних аспектів нашого дослідження виділимо концепцію гнучких педагогічних технологій навчання, принципові положення якої обґрунтовані в ряді праць[3]. Асоціація з педагогічних комунікацій і технологій США трактує педагогічну технологію як комплексний, інтегрований процес, який включає людей, ідеї, засоби і способи організації діяльності для аналізу проблем, що охоплюють основні аспекти засвоєння знань. У «Глосарії термінів з технологій освіти» (Париж, ЮНЕСКО) це поняття сформульовано як системний метод створення, застосування, застосування і визначення всього процесу викладання та засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, завдання якого оптимізація форм освіти.

Із множини інших відомих визначень педагогічної технології наведемо такі з них: «Педагогічна технологія сфера знання, яка включає методи, засоби навчання і теорію їх використання для досягнення цілей освіти»[5,с.31]. Технологію навчання можна тлумачити як систему «засобів, що використовуються у навчанні, і способів їх застосування, проміжну ланку між теорією і практикою навчання»[6,с.9].

За українською дослідницею О.Козловою, педагогічна технологія є радикальним оновленням інструментальних і методологічних засобів педагогіки і методики за умови збереження наступності в розвитку педагогічної науки і практики, набором технологічних процедур, які забезпечують професійну діяльність учителя гарантованістю кінцевого результату[4,с.65].

Розглядаючи підходи до впровадження високих педагогічних технологій в контексті проблем уніфікації стандартів освіти та варіативності засобів навчання, можна зробити висновок, що в освітній практиці педагогічна технологія може функціонувати на таких рівнях:

1. Загальнопедагогічний рівень функціонування педагогічної технології. Загальнодидактична, загальновиховна технологія репрезентує цілісний освітній процес у регіоні, освітньому закладі, на певному рівні навчання чи виховання. У такому вигляді педагогічна технологія тотожна педагогічній системі, оскільки вона містить сукупність цілей, змісту, засобів і методів навчання (виховання), алгоритм діяльності суб'єктів і об'єктів навчально-виховного процесу.

2. Предметно-методичний рівень функціонування педагогічної технології. Ідеться про застосування педагогічної технології як окремої методики, тобто як сукупності методів і засобів реалізації певного змісту навчання та виховання в межах одного предмета, групи, в діяльності педагога.

3. Локальний (модульний) рівень функціонування технології. Зорієнтована на цей рівень педагогічна технологія окремих частин навчально-виховного процесу, розв'язання окремих дидактичних і виховних завдань (технологія окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей тощо)[4,с.67].

Отже педагогічна технологія функціонує і як наука, що досліджує найраціональніші шляхи навчання, і як система способів, принципів і регулятивів, які застосовують у навчанні, і як реальний процес навчання. Не менш поширений погляд на неї як на конструкцію, стратегію, алгоритм дій педагога, організацію педагогічної діяльності. Але як би її не розглядали, головне в педагогічній технології розроблення, деталізація інструментальних аспектів педагогічного процесу[4,с.66].

З наведених визначень ми можемо бачити, що часто, вводячи визначення педагогічної технології, її іноді зводять до засобів навчання. Визначимо, що: засоби навчання (засоби навчальної діяльності) це матеріальні та інформаційні об'єкти (елементи) навчального середовища, які призначені для використання учнями і вчителями при здійсненні ними окремих навчальних дій[7,с.271].

До них і слід відносити навчальні посібники, підручники, прилади, комп'ютерні програми тощо. Вони дійсно займають значне місце в системі освітніх технологій, проте, на думку автора, концептуально не можуть бути зведені до неї. Система засобів навчання це підсистема навчального середовища, склад якої утворюють окремі і/або інтегровані засоби навчання, а структура визначається множиною цілей їх багатоцільової побудови і навчально-виховного застосування підцілей, за якими формуються і застосовуються педагогічні технології, що обрані для здійснення даного навчально-виховного процесу. З метою підвищення ефективності використання засобів навчання у навчально-виховному процесі з множини усіх засобів, що необхідні для досягнення цілей навчання і виховання, утворюються відповідні їх сукупності, в яких забезпечується технікотехнологічна і функціонально-цільова інтеграція.

Серед основних видів навчальної літератури як складової системи засобів навчання можемо виділити такі: підручник навчальне видання з систематизованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі та офіційно затверджене як таке. Навчальний посібник навчальне видання, що доповнює або частково (повністю) замінює підручник та офіційно затверджене як таке. Посібник видання, призначене на допомогу в практичній діяльності чи оволодінні навчальною дисципліною. Авторами навчальної літератури можуть бути висококваліфіковані фахівці вищих закладів освіти, наукових установ та підприємств, які мають відповідний досвід викладацької, наукової і виробничої роботи.

Потреба у створенні нової навчальної літератури обумовлена концепцією створення засобів навчання, державними стандартами освіти, освітньо-професійними програмами (ОПП), типовими переліками навчально-наочних посібників та технічних засобів навчання, з вимог нових навчальних програм, підручників та передового світового досвіду навчання, рівня розвитку педагогічної науки, а також рівнем забезпеченості навчальних закладів відповідними засобами навчання[8,с.879].

Потреба в новому посібнику спочатку формулюється у вигляді концептуально-методологічної ідеї, яка поступово переростає в комплекс вимог до майбутнього посібника, який повинен містити таке: сферу застосування посібника (навчальний предмет, клас, тема або розділ навчальної програми з предмета); педагогічне призначення; відповідність сучасному рівню розвитку науки і технології, концепції викладання навчального предмета, віковим особливостям і рівню попередньої підготовки учнів, загальній активізації розумової та практичної діяльності учнів в умовах диференціації навчання, пристосованості до комплексного використання з іншим існуючим навчальним обладнанням за дидактичними, технічними та економічними вимогами; умови і особливості його експлуатації[8,с.879-880].

Етапами життєвого циклу посібника є: обґрунтування потреби створення; розробка авторського оригіналу; підготовка до виробництва; виробництво (тиражування); доставка та розповсюдження до навчальних закладів; використання у навчальному процесі[8,с.878].

В контексті проблем теорії та практичного управління впровадження високих педагогічних технологій в систему освіти, слід пам'ятати, що система засобів та інструментів навчання, так само як і будь-яка педагогічна технологія, має бути динамічною та гнучкою і «забезпечувати режим найбільшого сприяння для реалізації індивідуальних інтересів, можливостей і здібностей студентів. У такій технології закладаються нові підходи до процесу навчання, «принципово нові форми контролю й оцінювання знань студентів: індивідуальні співбесіди, публічні огляди, оцінювання групами експертів» [9,с.48-49].

Отже програми, підручники, методичні матеріали як засоби навчання можуть і повинні бути варіативними, вони містять відображають інноваційну складову високих педагогічних технологій, проте слід пам'ятати, що «педагогічна технологія відображає процес розробки і реалізації в освітній установі педагогічного проекту, який відображає певну систему педагогічних поглядів, спрямованих на досягнення певної освітньої мети, визначає зразок професійно-педагогічної діяльності з його реалізації[10,с.312].

Таким чином, варіативність та інноваційність засобів навчання повинна спиратися на наріжні принципи високих педагогічних технологій. Зважаючи на те, що «принципи завжди містять у собі функціональне значення законів, відображають дидактичні закони і закономірності[11,с.396], розробка та ефективне впровадження будь-яких систем та нових технологій навчання можливі лише за умови дотримання дидактичних принципів. Врахуємо й те, що на сучасному етапі розвитку педагогіки вищої школи під час визначення теоретичних аспектів упровадження нових освітніх технологій слід орієнтуватися не на заміну традиційних дидактичних принципів новими, а на перегляд і наповнення їх новим змістом із метою конструктивного використання в змінених умовах[12,с.24].

Останнє обумовлено закономірністю взаємозалежності завдань, змісту, методів і форм навчання у навчальному процесі. Ця закономірність виражає врахування досягнень у розвитку сучасної педагогічної науки, який повинен відбиватися у підручниках з постійним їх оновленням, а методи і форми навчання повинні виражати ефективність логічного мислення, уміння застосовувати теоретичні знання на практиці, проявляти власну ініціативу та нестандартність у прийнятті рішень[13,с.20].

Такі критерії, а також швидкість, з якою інновації втілюються в сучасне життя, обумовлюють необхідність постійного розвитку як педагогічних технологій, так і головних суб'єктів освітньо-педагогічного процесу. Бурхливий розвиток технолого-виробничих та суспільно-інноваційних відносин вимагає постійного опанування нових навичок, а це призводить до скорочення життєвого циклу великої кількості навчальних підручників та програм, диктує необхідність постійного оновлення педагогом матеріалу курсів, методів викладання тощо.

Модернізацію професійної освіти спрямовану на підвищення якості підготовки майбутніх фахівців, на сучасному етапі розвитку суспільства треба проводити шляхом створення необхідних педагогічних умов з урахуванням загальних закономірностей цілісного педагогічного процесу, а також принципів багаторівневої безперервної освіти[14,с.261]. Тому надзвичайно актуальною проблемою сучасної освіти в цілому та української вищої школи зокрема є запровадження постійного навчання викладацьких кадрів та персоналу, підвищення кваліфікації та саморозвиток освітян.

Список використаних джерел

1.Комплекс нормативних документів для розроблення складових системи галузевих стандартів вищої освіти / [уклад.: Я.Я.Болюбаш, К.М.Левківський, В.Л.Гуло, Л.О.Котоловець, Н.І.Тимошенко]; за загальною редакцією В.Д.Шинкарука. К.: Міністерство освіти і науки України, Інститут інноваційних технологій і змісту освіти, 2008. 71с.

2.План дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року : Затверджений Наказом Міністерства освіти і науки України від 13.07.2007. № 612. [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Міністерства освіти і науки України Режим доступу : http://www.mon.gov.ua/maіn.php?query=educatіon/hіgher 10.03.2008 р. Заголовок з екрану.

3.Педагогічні технології у неперервній педагогічній освіті / [за ред. С.О.Сисоєвої]. К.: ВІПОЛ, 2001. 502с.

4.Интернет-обучение : технологии педагогического дизайна / [под ред. канд. пед. наук М. В. Моисеевой]. М.: Издательский дом «Камерон», 2004. 216с.

5.Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології : [навчальний посібник]. / Ілона Миколаївна Дичківська. К. : Академвидав 352с. (Альма-матер).

6.Зязюн І.А. Технологізація освіти в контексті удосконалення професійного розвитку особистості / І.А.Зязюн // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992 2002.: збірник наукових праць до 10-річчя АПН України. Частина

2.Харків: «ОВС», 2002. С.28-44. (Академія педагогічних наук України).

7.Основи нових інформаційних технологій навчання: посібник для вчителів / [Машбиць Ю.І., Гокунь О.О., Жалдак М.І., Комісаров О.Ю., Морзе Н.В.]. К.: Інститут психології ім. Г.С.Костюка, Інститут змісту і методів навчання АПН України., 1997. 260с.

8.Биков В. Ю. Системно-структурні засади забезпечення якості професійної освіти / ВЮ.Биков: зб. наук. праць. Донецьк : Либідь, 2001. С. 269-273.

9.Інструкція про порядок організації розробки, виробництва та доставки друкованих навчально-наочних посібників до закладів освіти: Затверджено Наказом Міністерства освіти України 27.02.1998 №75 / Вища освіта в Україні. Нормативноправове регулювання: у 2 т. / [за заг. ред. Степка М.Ф., Горбунової Л.М.]. Офіц. вид. [друге: перероб. і доповн.]. К.: Форум, 2007. (Нормативний збірник). Т.2. 2007. 999 с. С. 878-886.

10.Гришин Е.О. Педагогіка вищої школи / Гришин Е.О., Коротяєв Б.І., Устенко О.А. К.: НМК ВО, 1990. 176с.

11.Сисоєва С.О. Педагогічні технології в сучасному освітньому просторі // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992 2002.: збірник наукових праць до 10-річчя АПН України. Частина 2. Харків: «ОВС», 2002. С. 311-325. (Академія педагогічних наук України).

12. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія: [підручник для студентів, аспірантів та молодих викладачів вузів] / А.М.Алексюк К.: Либідь, 1998. 558с. (Міжнародний фонд «Відродження»).

13.Образцов П.И. Психолого-педагогические аспекты разработки и применения в вузе информационных технологий обучения / П.И.Образцов. Орёл: Орловский государственный технический университет, 2000. 145с.

14.Педагогічні технології : [навчальний посібник для вузів] / О.С.Падалка, А.М.Нісімчук, І.О.Смолюк, О.Г.Шпак. К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 1995. 254 с.

15.Семенова А.В. Перспективи безперервної освіти в аспекті підвищення якості професійної підготовки фахівців / А.В.Семенова // Україна суб'єкт європейського освітнього простору: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., (Київ, 24-25 травня 2005 р). К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2005 С. 258-262 (314с.).

Размещено на Allbest.ru