Системи принципів навчання дітей з вадами слуху

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дати характеристику системи принципів навчання дітей з вадами слуху

Принципи навчання - певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність. До головних принципів навчання належать:

§ Принцип виховання дітей на основі їх активної та самостійної діяльності. Тільки в процесі організованої діяльності, що має суспільну спрямованість, здійснюється всебічний розвиток учнів. Діяльність глухих та слабочуючих будується з урахуванням їх фізичних і психічних особливостей. Вона строго дозується, щоб не викликати перевтоми дітей, контролюється педагогом або вихователем.

§ З огляду на обмежений життєвий досвід дітей з вадами слуху, важливо пам'ятати про навчання дітей того чи іншого виду діяльності (показ зразка поведінки, наслідування йому, надання допомоги дітям в плануванні та організації діяльності).

§ Принцип науковості. Полягає в доборі матеріалу, який відповідав би структурі певної галузі знань і навчального предмета, специфіці його розділів і тем.

§ Принцип систематичності та послідовності. Певною мірою він є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука має свою систему і послідовність викладання в навчальному процесі. Послідовним викладом навчального матеріалу, виділенням основного, логічним переходом від засвоєння попереднього до нового матеріалу. Дотримання цього принципу забезпечує системність здобуття знань (відповідно і системність мислення) учнів.

§ З урахуванням вимог послідовності навчання складають навчальні програми, які передбачають розміщення матеріалу за принципом лінійності (вивчення нового матеріалу з повторенням попереднього) та концентричності (без повторення, на більш високому рівні мислення учнів з кожним наступним уроком).

§ Принцип доступності, дохідливості викладання. Виявляється в компенсуванні складнощів змісту навчального матеріалу майстерним його викладанням.Чим складнішим є матеріал, тим простіше, дохідливіше слід його подавати. Принцип доступності залежить і від дотримання правила послідовності: від простого -- до складного.

Виділяють специфічні принципи розвитку слухового сприйняття мовлення:

1. Принцип поетапного формування вмінь з розрізнення мовлення та його елементів.

1 етап - розрізнення кількості складів у слові, співвіднесення з табличкою, підрахунок кількості складів та їх називання.

2 етап - розрізнення ритмічної структури слова, визначення порядкового номеру складу, на який падає наголос.

3 етап - розрізнення звукової структури слова.

4 етап - диференціювання слова від речення

5 етап - розрізнення кількості слів у реченні співвіднесення зі схемою.

6 етап - розрізнення кількості речень у тексті.

7 етап - розрізнення тексту, питань і завдань до нього, елементів мовлення у вигляді ізольованих звуків.

2. Принцип розвиваючих вправ.

Розвиваючий характер навчання, вдосконалення психічних функцій за допомогою відповідної постановки завдань.

3. Принцип інтеграції мовленнєвого матеріалу.

4. Принцип використання мовлення як засобу розвитку мовленнєвого слуху.

5. Принцип зв'язку розвитку слухового сприйняття з вимовою.

6. Принцип корекції звуковимови.

7. Принцип вироблення слухового самоконтролю.

Особливе значення для глухих і слабочуючих має вібраційна чутливість, яка є важливим компенсуючим засобом. Користуванню вібраційною чутливістю дітей необхідно спеціально навчати. Встановлено, що при недостатності слуху вібраційна чутливість загострюється. Так, глухі визначають місце джерела вібрації в 2 рази точніше, ніж чуючі, мають більш низькі пороги вібраційного відчуття в діапазоні 100-1000 Гц.

Сприйняття усного мовлення може доповнюватись оживленням тактильно-вібраційних образів слів, якщо використовується відповідна аппаратура.

Голосні та вокалізовані приголосні характеризуються вібрацією гортані. Для «і» особливою ознакою є вібрація тім'я, для «м», «н» - носу. Сприйняття сили та тривалості вібрації дозволяє оцінити складовий ритм слів, наголос, динамічні та часові характеристики усного мовлення.

Вібраційна чутливість не дозволяє чітко розпізнавати фонетичні характеристики мовлення, але є важливим допоміжним засобом, особливо для глухих дітей.

мовлення слуховий самоконтроль дитина

Верботональна система навчання дітей з вадами луху

Верботональна система реабілітації дітей з вадами слуху розроблена академіком Петром Губериною (Хорватія).

Мета верботональної системи - інтеграція осіб з вадами слуху в суспільство.

Основні положення верботональної системи:

- врахування в процесі реабілітації дітей з вадами слуху основних закономірностей психофізичного та мовленнєвого розвитку в нормі;

- рання діагностика (з перших місяців) і рання реабілітація дітей з вадами слуху;

- комплексний медико-психолого-педагогічний підхід до діагностики та реабілітації;

- проведення спеціальної роботи з розвитку слухового сприйняття як основи формування усного мовлення в умовах використання оригінальної електроакустичної апаратури;

- забезпечення в процесі корекційної роботи загального психофізичного розвитку дитини;

- використання оригінальних методик корекційної роботи, які базуються на комплексному використанні та розвитку всіх аналізаторів (фонетична ритміка, музична стимуляція, аудіовізуальний курс, піктографічна ритміка);

- використання різних форм інтеграції дитини в середовище чуючих дітей з врахуванням індивідуальних можливостей;

- організація сімейного виховання як найважливішої умови реабілітації та інтеграції дитини з порушеним слухом.

Для діагностики стану слуху використовуються кілька оригінальних методик, в тому числі, верботональна аудіометрія.

Слухо-зорове сприйняття мовлення: дозволяє дітям з вадами слуху більш успішно розрізняти мовлення оточуючих, розширює коло спілкування.

Слуховий компонент - сприйняття звуків як без апаратури, так і з нею. Зоровий компонент - читання з губ, сприйняття жестової та дактильної мови, сприйняття наочних посібників, читання слів, речень і текстів. Між двома компонентами встановлюються умовні зв'язки. Слухо-зорове сприйняття виконує допоміжну роль, готує слуховий аналізатор до наступного сприйняття мовлення на слух.

Як слухове, так і зорове сприйняття усного мовлення дітьми з вадами слуху пов'язане з істотними труднощами. Взаємодія двох компонентів дозволяє більш успішно розрізняти мовлення: деякі звуки, близькі за видимою артикуляцією досить успішно розрізняються на слух і навпаки.

В процесі роботи з розвитку слухового сприйняття (РСС) використовується як слухове, так і слухо-зорове сприйняття, в залежності від форми організації роботи та її задач. На загальноосвітніх уроках основним видом сприйняття є слухо-зорове, хоча добре знайомий матеріал дається на слух.

Методи розвитку слухового сприйняття. Робота з розвитку слухового сприйняття глухих і слабочуючих дошкільників починається з навчання вмінню реагувати на немовленнєві та мовленнєві сигнали певною ігровою дією (вироблення умовної рухової реакції на звук). Вправи проводяться без звукопідсилення, спочатку на слухо-зоровій основі, потім - з використанням екрану. Поступово збільшують відстань сприйняття і зменшують силу звуку.

Діти з вадами слуху будуть успішно використовувати залишки слуху, якщо слухові сигнали будуть для них інформативними. Тому особливу увагу приділяють знайомству дитини зі звуками оточуючого світу. Ця робота проводиться протягом всього дня. Необхідно бути уважними і спостерігати за реакціями кожної дитини, щоб вчасно показати їй джерело почутого нею звуку. Дуже важлива емоційна реакція дорослого на звуки. Крім того, проводять спеціальні вправи з цілеспрямованого знайомства зі звуками.

Навчання сприйняттю на слух та розрізненню звуків та їх окремих характеристик (характер джерела звуку, кількість звучань, тривалість, злитість, темп, гучність, висота, напрямок звуку) проводиться в наступній послідовності:

1. Розрізнення матеріалу (спочатку двох варіантів, потім - більше) на слухо-зоровій основі з відтворенням певних дій.

2. Демонстрація іграшки (малюнку, схеми) з відтворенням відповідного звуку за екраном.

3. Розрізнення двох (потім більше) звуків при відтворенні за екраном без зорового підкріплення.

Умовами ефективності роботи з розвитку слухового сприйняття є врахування стану слухової функції, дозування слухового навантаження, обґрунтоване використання звукопідсилюючої апаратури, використання різних видів сприйняття мовлення, оптимальний підбір матеріалу.

Література

1. Богданова Т.Г. Сурдопсіхологія. М: Academia, 2002.

2. Боскіс Р.М. Глухі та слабочуючі діти. М., 1963.

3. Виховна робота в інтернаті школи для глухих дітей / Під ред. С.А. Зикова. М., 1963.

4. Дьячков А.І. Виховання і навчання глухонімих дітей: Історико-педагогічні дослідження. М., 1957.

5. Зиков С.А. Проблеми сурдопедагогіки. Вибрані праці. М., 1997

6. Основи спеціального навчання слабочуючих дітей. М.: Просвещение, 1968.

7. Спеціальна психологія / За ред. В.І. Лубовским. М., 2003.

8. Сурдопедагогіка / Под ред. проф. М.І. Нікітіної. М.: Просвещение, 1989.

9. Є.Г. Речицький. - М.: гуманітарна, вид. центр ВЛАДОС, 2004. - 655 с.

Размещено на Allbest.ru