Екскурсії студентів УСРР: досвід 1920-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екскурсії студентів УСРР: досвід 1920-х років

Лаврут О.О

Навчально-виховний та освітній процес у вищих навчальних закладах вимагає докладання значних зусиль професорсько-викладацького і студентського складу. Перебування в них потребує не лише відвідування лекційних, семінарських та практичних занять, але й участі у науководослідній роботі, організації та проведенні культурно-масових заходів. Вони можуть проходити у різних формах, зокрема екскурсій, які в свою чергу носять загальний та спеціально-науковий характер. Особливо заслуговують уваги історичні мандрівки, які дозволяють глибше вивчити характерні риси певного регіону, міста, його топо-, гідроніміку шляхом дослідження пам'яток, збирання предметів старовини, легенд, звичаїв, традицій тощо. Повчальними у цьому плані стали 20-ті роки минулого століття, коли на терені України проходили екскурсії різноманітного характеру, особливо історичного і краєзнавчого. Це дозволяло студентам не лише знайомитись з минулим нашого народу, але й стати активними учасниками подорожей. Праці, які стосувалися методології навчання цього періоду умовно можна розділити на педагогічні та історичні. Перші розглядали теоретико-методологічний аспект навчально-виховного процесу студентської молоді, торкалися питання формування національної свідомості, вивчали соціально-культурні аспекти молодіжного середовища [1].

Історичні дослідження присвячені роботі навчальних закладів, науковій організації діяльності молоді, вивченні процесу організації навчально-виховного процесу в інститутах і технікумах [2]. Окреме дослідження, яке б висвітлювало процес організації та проведення екскурсій студентів Радянської України періоду 20-х років ХХ ст. насьогодні відсутнє.

Тому, метою статті є вивчення ролі екскурсій у навчально-виховному процесі студентства УСРР в 20-ті роки ХХ ст. Це можливо шляхом виконання наступних завдань:

- вивчення історіографічної та джерельної бази дослідження;

- характеристики екскурсій як форми навчально-пізнавальної діяльності студентів;

- з'ясування рівня підготовки до проведення подорожей;

- організацію, проведення мандрівок і роль у цьому професорсько-викладацького складу;

- взаємодію викладачів і студентів;

- форми і методи вивчення отриманої інформації;

- виокремлення невирішених проблем і шляхи їх подолання.

Під час написання нашого дослідження ми вивчили значне коло джерел. Серед них чільне місце займають праці історико-методологічного спрямування. Зокрема, видання педагогічних вищих навчальних закладів, праці, які стосувались краєзнавчого руху вказаного періоду [3].

Чільне місце посідали періодичні видання, джерельна база яких дозволила охарактеризувати, по-перше, проведення екскурсій у різних типах навчальних закладів, по-друге, яскраво висвітлили будення молоді під час подорожей [4]. Окрему групу джерел склали матеріали обстежень навчально-виховного процесу та студентського побуту, які дозволили простежити динаміку участі молоді у різних заходах, роль у цьому студентських та профспілкових організацій [5,6].

У 1920-х роках відбулися зміни не лише в суспільно-політичному устрої України, але й культурно-освітньому. Перетворення торкнулись

і життя вищих навчальних закладів (ВНЗ). На зміну університетам прийшли інститути та технікуми. Змінились принципи і методи викладання дисциплін. Особливо набуло поширення проведення екскурсій історикокраєзнавчого і загальноосвітнього характеру. Необхідно зазначити про заідеологізованість навчального процесу, що позначились на характері його підготовки, тематиці екскурсій, методах обробки отриманої інформації. Організація і проведення екскурсій було актуальним. Академічний характер отримання знань, який полягав у вивченні матеріалу під час аудиторних занять, лише поверхово знайомив студента з подіями та явищами, не мав виразності та конкретики. Студент не отримував можливості побачити жодної пам'ятки минулих епох і знання зводились до абстрагування. Ускладнювався процес пізнання і через недостатню освітню підготовку, яку мали давати школи. Чи не єдиним виходом з такого становища було вивчення історичного курсу на основі речових пам'яток та писемних джерел, що давали змогу студентам формувати реальні історичні уявлення. Організація та проведення екскурсій давали можливість заповнити цей вакуум [7,23].

Проводили екскурсії 2 типів: загальноосвітні та навчальні. Перші мали на меті підняти загальноосвітній рівень молоді, ознайомити екскурсантів з географічними особливостями місцевості, рисами господарського та культурного життя, вивчити роботу промислових, сільськогосподарських підприємств, державних установ. Другі поглибити знання з певної дисципліни. Тобто, їх різниця полягала в глибині вивчення матеріалу.

Загальноосвітні екскурсії охоплювали ширший та різнобарвний матеріал, навчальні глибший та конкретніший [8,12-14].

Проте матеріал одного типу можна було використати для іншого і навпаки. Наприклад, для майбутніх природознавців, матеріал з Київського та Московського історичного музеїв був загальноосвітнім, де вони отримували змогу вивчити риси певної доби або характеру установи. Тому, зосередження їх уваги на подробицях недоречне. Проте для студентів, які навчались у соціально-економічних інститутах і технікумах цей матеріал був спеціальним, оскільки конкретні пам'ятки ілюстрували головні ступені історичного розвитку, що стало важливим для них як майбутніх фахівців. Різниця полягала і в деталізації матеріалу: під час учбової екскурсії звертали увагу не лише на головні риси експонату, але й деталі, що давало змогу ширше та яскравіше вивчити події і явища певної епохи [9,37-39;10,28].

Складовими екскурсійної роботи стала підготовка до подорожі, проробка матеріалу, підсумки. Плануючи проведення та організацію мандрівки, необхідно було пов'язати екскурсійний матеріал з курсом предмету з метою конкретизації тем, які вже вивчили на заняттях, та матеріал, необхідний для подальшого вивчення. Необхідно було перед екскурсією надати студентам загальне уявлення про місце її проведення, його роль в історичній епосі, а також характер і значення пам'яток, що передбачалось оглянути. Наприклад, під час планування мандрівки до Києва студенти Ніжинського інституту народної освіти знайомились з історією міста, його роллю в формуванні та розвитку українського етносу та культури. Викладачі в загальних рисах розповідали про найвизначніші пам'ятки мистецтва та історії міста. Звертали увагу і на економічний потенціал республіканської столиці як промислового центру [11,12].

З метою раціонального використання часу та коштів, студентські та вузівські організації надсилали заявки до Губернських відділів професійної освіти (губпрофосів) на проведення подорожей, де навчальні заклади вказували на необхідність включити в їх кошторис додаткові витрати на екскурсії. У документах вказували місце призначення, мету, термін перебування, списки екскурсантів.

Викладачі і студенти розробляли план екскурсійної роботи, зазначаючи основні (стержневі) теми, на які молодь мала у майбутньому звернути увагу; брали з собою допоміжний або ілюстративний матеріал: мапи, атласи, фотографії тощо. Тематичність екскурсій допомагало студентам систематизувати огляд пам'яток і утворити певний комплекс знань про регіон або історичну епоху. Наприклад, під час подорожі до Москви, визначалась одна із тем: «Господарство і суспільно-політичний розвиток Московської держави ХУІ ХУІІ ст.», яку вивчали в історичних музеях: «Московський побут ХУІ ХУІІ ст.», «Новодівочий монастир». Проводилось тематичне групування пам'яток. З цією метою викладач сам знайомився з історичними і художніми музеями певного регіону чи місцевості, забезпечував студентів літературою, яка була у бібліотеці. Таке попереднє ознайомлення доречне та нескладне, до того ж на той час книжковий ринок презентував значну кількість літератури з історії великих промислових та культурних центрів, де можна було купити необхідні книги. У процесі проробки матеріалу викладач виокремлював основні теми, на які необхідно було зосередити увагу екскурсантів, і додаткові поверхово. Така диференціація особливо прийнятна для мандрівок до великого міста, коли студентам була цікава не лише робота із запланованим матеріалом, але й із загальним. Наприклад, під час мандрівки до Києва першорядним було відвідування Історичного музею, музеїв, пов'язаних з історичним минулим, зокрема Києво-Печерської Лаври, музею мистецтва, пам'яток монументальної архітектури. Додатково знайомились із матеріалом етнографічного та сільськогосподарського музеїв, що не мали відношення до тем екскурсій, проте сприяли підвищенню загальнокультурного рівня студентів [12,54-57;13,арк.1].

Набуло поширення проведення екскурсій по республіці: до Києва, Умані, Слов'янська, Одеси та інших міст. Студенти до місця призначення їхали потягами, машинами або йшли пішки. Екскурсії здійснювалися і річками: Самарою, Дніпром, Десною; морями: Азовським, Чорним. Першою найдовшою екскурсією студентства міста Харкова стала подорож у Крим. План роботи та маршрут були заздалегідь продумані і поділені на бази. Такими базами стали Бахчисарай, Севастополь, Ялта, Керч. Молодь вивчала процеси газоутворення і вивітрювання, руйнівну діяльність моря, грязьові вулкани, підземні води, джерела. Студенти відвідали печери Тене-Кермен, Ін-Кермен, мертве місто Чефут-Кане, ханський палац у Бахчисараї. На основі цього зібрали багатий матеріал з геології, ботаніки, мінералогії [14,арк.117;15,117].

Студенти Харківського технологічного інституту здійснили екскурсію до Будянської фаянсово-фарфорової, Зміївської паперової фабрик, канатного заводу, побували на виставці, влаштованій Харківською товарною біржею. Вони поповнили свої знання певним вантажем знань щодо виробничо-економічних особливостей підприємств, відвідали музеї, виставку у столиці і на основі цього зробили доповіді на сільськогосподарській виставці у Москві (1923 р.). Влітку 1924 р. подорожуючи по Україні, молодь обстежувала підприємства важкої та легкої промисловості. Студенти зібрали власний музей з 1 тис. експонатів. Цей осередок мав тісні зв'язки із Харківським та Центральним бюро краєзнавства, яке існувало при Центральному Бюро Пролетарського Студентства (ЦБПС) [16,28].

Ще одним напрямком подорожей став Кавказ. Студенти побували на Ельбрусі, у Кисловодську, П'ятигорську, Залізноводську, Грозному, Владикавказі. Тут відвідали музеї, знайомились з історією регіону, побутом місцевих жителів. Молодь деяких українських вузів подорожували й до Азії. Вони знайомились із місцевими традиціями, побутом, історією. Подорожуючи до Самарканду, молодь дізналась про історію будівництва мечеті Бібі-Ханум, яка стала символом кохання войовничого Тимура до своєї дружини Бібі-Ханум. Юнаки і дівчата мандрувала й до Африки: кораблем через Дніпро до Стамбулу через Софію, де увагу екскурсантів звертали на її культурні пам'ятки. Потім Мармуровим, Середземним морями подорожували до Суецького каналу, Червоного моря. Молодь відвідала тропік Рака й прибула до Африки в Судан [17,68;18,43-48].

Тобто, студенти залюбки приймали участь в екскурсіях, що пояснювалось їх цікавим та різнобарвним матеріалом. До того ж, значна частина молоді не могла дозволити собі подорожувати власним коштом і тому, мандрівки для них ставали ще ціннішими. Взагалі екскурсійну роботу було розгорнуто не скрізь, і не всі студенти мали змогу прийняти участь у ній, підтвердженням чого стала наступна таблиця.

Таблиця 1. Екскурсійна робота серед студентства УСРР у 1926/27 навчальному році [19,42]

Таблиця показує, що протягом 1926/27 навчального року було здійснено 341 екскурсію, в яких взяло участь 10569 студентів (або 17,6 % всього студентства республіки). Найбільшу кількість екскурсій було проведено у великих промислових центрах (Києві, Одесі, Харкові) та дрібних вузах: 115, 86, 62 та 38 відповідно. Старі культурні центри теж відвідувала молодь: Полтавщину, Волинь, Чернігівщину (по 7 та 6 мандрівок відповідно). До Дніпропетровщини, Поділля, Вінниччини у 1926/27 році здійснили 4, 2 та 1 подорожі відповідно. Окремо можна зазначити про Донбас, проте екскурсії сюди більше пов'язувались з економічним та історичним розвитком регіону.

У 1929/30 навчальному році для студентів УСРР Центральне бюро пролетарського студентства надало 2.600 екскурсійних місць для 7 тис. осіб. Проте Бюро визнало, що ця кількість недостатня і порушило питання перед відповідними організаціями про надання ще 2000 місць. Останні передбачалось розподілити серед студентів великих вузів. Тобто, приорітет у цьому надавався молоді промислових центрів [20,арк.1,117].

Значення екскурсій полягало в тому, що вони були пов'язані з навчальним матеріалом, давали студентам уявлення про конкретні події та явища, були наочними, а тому, наповнювали реальним змістом історико-соціологічні схеми, допомагали набути точні, ясні уявлення, полегшували засвоєння матеріалу. Вони підносили активність молоді взагалі і підвищували інтерес до вивчення власне історичних дисциплін, відповідно поглиблювали їх засвоєння [21,22]. Проводилися не лише екскурсії місцевого, регіонального, республіканського, але й союзного та міждержавного масштабу.

Організація мандрівок перебувала на недостатньому рівні та часто носила не систематичний, а стихійний характери, не забезпечуючись належною методологічною та матеріальною базою. Коштів, що виділяли профспілкові та студентські організації не вистачало. Особливо це стосувалось мандрівок до Азіатського регіону. Студенти, які подорожували до Туркменістану зіштовхнулись з проблемою транспортного забезпечення. Оскільки автобусів їм не виділили, маршрут Нова Бухара Кишлак Зіробад вони подолали пішки. Прийшовши до місця призначення, зіштовхнулись ще з проблемами: мовною і традиційно-забобонною. Перша полягала у тому, що ні російську, ні українську мову ніхто не розумів, окрім секретаря партійного осередку. Друга всі громадські заклади функціонували окремо для жінок та чоловіків, жінки не могли навіть відповісти їм на прості запитання. Тобто, як зазначали студенти: «Вони ще не здійснили революцію у себе, у своїх сім'ях», залишаючись забобонними і дотримуючись стародавніх традицій. Тобто, різниця відчувалась у менталітеті жителів різних республік, що позначалось на забезпеченні студентів та сприйнятті матеріалу [23,67-70].

Студенти під час проведення екскурсій не мали змогу зосередитись на основному матеріалі через значну кількість інформації, швидку зміну одного місця екскурсії на інше, що не дозволяло зосередити увагу взагалі, і закріпити почутий та побачений матеріал (проробити його). Не дивлячись на те, що екскурсії до великих міст, наприклад, Ленінграду та Москви відбувались кожного року, вони мали епізодичний характер, оскільки з історією та життям цих міст за короткий термін студентам важко було ознайомитись. Тому, метою екскурсій мало стати не відвідування всіх історичних пам'яток, а загальне ознайомлення з деякими із них, якісне вивчення накопиченого матеріалу. Це в свою чергу не давало в повній мірі використати позитивні моменти подорожей. Проводячи екскурсію не слід було об'єднувати в одну групу студентів різних фахів, оскільки це суперечило їх інтересам, об'єму інформації та вцілому характеру мандрівки. Тому, необхідно було подолати зазначені негаразди щодо організації екскурсійного руху з метою систематичного використання цього методу в освітній та виховній роботі студентів.

На майбутнє варто зосередити увагу на вивченні питання інших форм і методів проведення занять у зазначений період; прослідити еволюцію використання екскурсійного методу у навчально-виховному процесі всього радянського періоду.

Джерела та література

екскурсія студент навчальний пізнавальний

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія: Підручник. К.: Либідь, 1998. 317 с.;

2. Базилевич В., Поночовний М. Національна культура: теорія і практика виховання студентської молоді // Освіта. 1997. № 17. С.3;

3. Бойко А.І., Гринькова М.В., Дем'яненко Н.М. Варіативність занять у педагогічному вузі // Педагогіка і психологія. 1994. № 2. С.14-21; Бондаренко М.Г. Організація і виховання студентського колективу. К.: Наука, 1979. 57 с.;

4. Єлісовенко Ю.Г. Формування національної самосвідомості студентської молоді // Молодь, освіта, наука і культура і національна свідомість. К., 1999. С.12-21; Корольчук О., Поночовний М. Організаційно-виховна робота серед студентів // Освіта. 2004. № 4. С.4; Матвійчук Н.С. Підготовка вчительських кадрів в Україні (20 30-ті рр. ХХ ст.). Автореферат на здобуття наукового ступеню кандидата педагогічних наук: 13.00.04 / АПН України інститут педагогіки і психології професійної освіти. К., 1997. 21 с.

5. Толстое С.П. Студенчество и краеведение. М.: Центральное бюро краеведения, 1930. 23 с.

6. Наукова організація праці. НОП-конференція вузів України. Харків: Держвидавництво України, 1925. 17 с; Педагогічний цикл в педагогічних технікумах / За ред. Ф.Бєлякова. М.: Московський державний університет, 1925. 47 с; Харлампович К. Записки Ніжинського ІНО. Ніжин: Вид-во Ніжинського ІНО, 1927. 25 с.

7. Студент революции. Ежемесячный, общеполитический, научнометодический, литературный журнал пролетарского студенчества УССР. 1922-1933; Пролетарська освіта. Орган Київської профспілки робітників освіти і соціалістичної культури та губнаросвіти Київщини. К., 1921. 37 с.

8. Звіт до Центрального бюро пролетарського студентства при ВУРПС. До ІІ конференції пролетарського студентства України. Харків: Укр. роб., 1926. 48 с.

9. Звіт до Центрального бюро пролетарського студентства при ВУРПС. До ІІІ конференції пролетарського студентства України. Харків: Укр. роб., 1928. 80 с.

10. Пролетарська освіта. Орган Київської профспілки робітників освіти і соціалістичної культури та губнаросвіти Київщини. К., 1921.

11. Наукова організація праці. НОП-конференція вузів України. Харків: Держвидавництво України, 1925.

12. Педагогічний цикл в педагогічних технікумах / За ред. Ф.Бєлякова. М.: Московський державний університет, 1925.

13. Питання та замітки Дніпропетровського ІНО. Дніпропетровськ, 1927.

14. Нікітчина С.О. Становлення і розвиток системи професійно-педагогічної підготовки вчителів історії в Україні (1917 1991 рр.) Автореферат на здобуття наукового ступеню кандидата педагогічних наук: 13.00.04 / АПН України інститут педагогіки і психології професійної освіти. К., 1997.

15. Мірза-АвакянцН. До питання про методику переведення історичних екскурсій в педвузах // Шлях освіти. 1929. № 4.

16. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі ЦДАВОВУ України). Ф.Р166. Оп.4. Спр.607.

17. Там само. Ф.Р166. Оп.8. Спр.139.

18. Екскурсія робітфаку ХТІ в Крим // Студент революції. 1923. № 7 8.

19. Більше уваги екскурсіям по Україні // Студент революції. 1928. № 5.

20. Вінгрінович. 30000 верств водою // Студент революції. 1927. № 6.

21. Вражіння. Подорож студентів ХТІ на Кавказ // Студент революції. 1924. № 6.

22. Звіт до Центрального бюро пролетарського студентства при ВУРПС. До ІІ конференції пролетарського студентства України. Харків: Укр. роб., 1926.

23. ЦДАВОВУ України. Ф.Р166. Оп.8. Спр.139.

24. Толстов С.П. Студенчество и краеведение. М.: Центральное бюро краеведения, 1930.

25. Вольфовський О. Кишлак Зіробад // Студент революції. 1927. № 2-3.

Размещено на Allbest.ru