Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені

академіка Степана Дем'янчука

Факультет Здоров'я, фізичної культури і спорту

Виховання молодого покоління українців через спортивну та творчу діяльність

Магістерська робота

Студент-виконавець:

Ковальчук В. О.

5-го курсу, групи ЗФРМ-01

Науковий керівник:

Ногас А. О.

доцент, к. н. фіз. вих. та спорту

Рівне 2011

ЗМІСТ

молодь виховання оздоровчий творчий

Вступ

Розділ І. Молодь, молодіжна політика та молодіжні організації

1.1 Становище молоді в Україні

1.2 Становище молоді в Європейському Союзі

1.3 Державна молодіжна політика

Розділ ІІ. Аналітичний огляд досліджень по проблемі оздоровчо-спортивної діяльності та здорового способу життя серед молоді

2.1 Формування навичок ведення здорового способу життя засобами фізкультурно-оздоровчої роботи

2.2 Ступінь поширення занять фізкультурно-оздоровчою діяльністю та спортом серед учнів-старшокласників та студентів

Розділ ІІІ. Державна пропаганда здорового способу життя серед молодого покоління

3.1 Використання технологій суспільних зв'язків для пропаганди серед молоді спортивно-оздоровчої діяльності

3.2 Особливості пропаганди фізичної культури і спорту на сторінках української преси

Розділ IV. Результати дослідження та їх обговорення

4.1 Виховання молодого покоління через творчу діяльність на прикладі Рівненської обласної молодіжної креативної організації «Діамантова Вулиця»

4.1.1 Загальні положення

4.1.2 Мета, завдання, діяльність Організації

4.1.3 Члени Організації, їх права та обов'язки

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Додаток

ВСТУП

Молодь -- соціально-демографічна група, відокремлена на основі сукупності вікових характеристик і особливостей соціального стану. Молодість як певна визначена фаза, етап життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов'язаний з нею соціальний статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного ладу, культури та властивих даному суспільству закономірностей соціалізації.

Сучасна молодь довше навчається в школі та, відповідно, пізніше починає самостійне трудове життя. Ускладнилися й самі критерії соціальної зрілості. Початок самостійного трудового життя, завершення навчання та набуття стабільної професії, одержання політичних прав, матеріальна незалежність від батьків, вступ у шлюб і народження першої дитини -- усі ці події, такі, що в своїй сукупності надають людині почуття повної дорослості, та відповідний соціальний статус, настають не одночасно, й сама їхня послідовність і символічне значення кожного з них не однакові в різних соціальних прошарках. Звідси й дискусійність хронологічних, абсолютних вікових границь: нижню границю молодості встановлено між 14 і 16, а верхню -- між 25 і 30 роками та навіть пізніше [7, 37].

Не менш важливим, аніж подовження періоду молодості, є ускладнення самого процесу соціалізації. Формування особистості молодої людини здійснюється сьогодні під впливом декількох відносно автономних соціальних факторів, найважливішими з який є: сім'я (родина), школа, спільнота однолітків (молодіжні організації, різноманітні неформальні, стихійні групи та співтовариства), засоби масової інформації. Вже сама численність цих інститутів і засобів впливу надає особистості, що формується, значно більший ступінь автономії від кожного з них окремо як ніколи в минулому. Організація виховання і навчання молоді по віковому принципу підсилює цю вікову гомогенність, сприяючи виробленню специфічної «молодіжної» самосвідомості і стилю життя («субкультури»).

Фізично-оздоровча культура, спорт та творчість є невід'ємною частиною національної історії й культури народу, сприяють гармонічному розвитку особистості, досягненню довголіття, твердженню здорового способу життя.

Саме на цю галузь держава поклала рішення проблем соціального комплексу, нерозривно пов'язаного зі станом і зміцненням здоров'я дітей, підлітків, студентської молоді, трудящих, підприємств і установ країни.

У сучасних умовах все більш зростаючого значення набуває масова фізична культура. Більше того, є всі підстави думати, що соціально обумовлена необхідність цілеспрямованого вдосконалювання здоров'я людини повинна трансформуватися в культурну потребу, у прагнення до фізичного вдосконалення.

Тому проблема формування, а надалі підтримки рівня фізичної активності, ведення здорового способу життя, пропаганда спортивно-оздоровчої діяльності є досить актуальною, адже здоров'я - це сукупність фізичних і духовних якостей людини, які є необхідною передумовою успішної трудової діяльності, здійснення творчих планів, створення міцної дружної родини, народження й виховання дітей, оволодіння досягненнями культури.

Дослідження управління пропагандистською діяльністю керівними фізкультурними організаціями, особливостей її здійснення у спортивних школах, організації рекламної діяльності в оздоровчих клубах, з'ясування шляхів їх подальшої активізації та удосконалення є актуальним.

Актуальність проблем, їх недостатня теоретична та методична база, потреби практики зумовили вибір теми магістерської роботи «Виховання молодого покоління через спортивну та творчу діяльність».

Мета дослідження - визначити шляхи активізації пропагандистської діяльності, яку проводять молодіжні, творчі, спортивні та фізкультурно-оздоровчі організації різних типів. Формування уявлення про особливості функціонування засобів масової інформації, а також вивчення питань щодо пропаганди творчості, фізичної оздоровчої культури і спорту.

Відповідно до мети роботи необхідно вирішити такі завдання:

1.Проаналізувати, систематизувати та узагальнити науковий здобуток вітчизняних і зарубіжних авторів з проблем пропаганди і реклами у сфері оздоровчої фізичної культури і спорту.

2.Визначити рівень формування навичок ведення здорового способу життя засобами спортивно-оздоровчої роботи;

3.Встановити ступінь поширення занять фізкультурно-оздоровчою діяльністю та спортом серед молоді;

4.Дослідити значення використання технологій суспільних зв'язків для пропаганди серед населення спортивно-оздоровчої та творчої діяльності.

Об`єкт дослідження - місце пропаганди в системі функцій, які виконують типові організації сфери оздоровчої фізичної культури, спорту та творчої діяльності.

Предмет дослідження - організаційні та методичні аспекти пропаганди творчих, спортивних та оздоровчо-фізкультурних занять.

Методи дослідження - застосовано комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження:

- аналіз літератури і документальних джерел, пов'язаних з досліджуваною проблемою;

аналіз періодичних видань з галузі фізичної культури і спорту;

- метод соціологічного анкетування здійснювався за участю читачів українських періодичних видань з метою з'ясування їх відношення до пропаганди творчої роботи;

- оздоровчої фізичної культури і спорту у пресі, а також для визначення, що саме викликає інтерес читачів на фізкультурно-спортивну тематику.

Наукова новизна отриманих результатів: конкретизовано зміст і обсяги проведення пропагандистської діяльності молодіжними організаціями, спортивними школами і рекламно-оздоровчими клубами; отримано нові теоретичні відомості, про технологію управління пропагандистською і рекламною діяльністю у сфері фізичної культури і спорту.

Практичне значення отриманих результатів: розроблено організаційно-методичні рекомендації для керівних молодіжних та фізкультурних організацій обласного рівня, скеровані на подальше удосконалення пропаганди і реклами; можливість впровадити в практику діяльності окремих спортивних шкіл, оздоровчих клубів та молодіжних організацій заходи щодо активізації пропаганди і реклами творчих, фізкультурних і спортивних занять.

РОЗДІЛ І. МОЛОДЬ, МОЛОДІЖНА ПОЛІТИКА ТА МОЛОДІЖНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

1.1 Становище сучасної молоді в Україні

Прискорення темпів громадського життя спричиняє підвищення ролі і значення молоді в суспільно-політичному і культурному житті. Справа не стільки в абсолютному зростанні чисельності молодих людей, скільки в мінливих соціальних умовах. Чим вищий темп техніко-економічного розвитку, чим швидше обновляються знання, умови праці та побуту, тим помітніше стають соціально-культурні розходження між поколіннями. Нові проблеми та події штовхають на пошуки принципово нових рішень і критичну переоцінку минулого досвіду.

Молодими громадянами в України є особи віком від 14 до 35 років.

Держава визначає загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави, основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні щодо соціального становлення та розвитку молоді.

3 початку 2005р. до початку 2011 р. чисельність молоді України скоротилася на 188 тис. ociб. Проте частка молоді серед усього постійного населения України зросла -- від 31,3 % до 33,0 % за той самий період внаслідок пришвидшених темпів скорочення чисельності всього населення. У містах України на початку 2006 р. проживало 10 927,0 тис. молоді, у сільській місцевості -- 4 480,5 тис. ociб [5, 128].

Наразі молодь характеризується наступними кількісними й якісними показниками:

- юнаки і дівчата віком від 14 до 35 років становлять 15 407 522 осіб -- приблизно третина усього населення країни;

- 70 % молоді мешкає у містах, 30 % -- у селах;

- близько двох мільйонів молодих сімей, із них близько 600 тис. мешкають у сільській місцевості;

- 100 тис. осіб офіційно зареєстрованих безробітних;

- 2 709 161 студентів, які навчаються у 340 вузах І-IV рівнів акредитації;

- близько 5 % молоді беруть участь у громадському русі;

- молодь -- це активний учасник громадського життя суспільства;

- найбільш активна демографічна група;

- молодь -- це третина економічної активності населення.

За даними соціологічного опитування проведеного Державним інститутом розвитку сім'ї та молоді в червні 2007 р., лише третина респондентів у віці 14-35 рр. задоволені рівнем своєї освіти. Кожен десятий -- не задоволений, а кожен четвертий відповів «скоріше ні, ніж так».

Дві третини молодих громадян у віці 14-35 рр. хотіли би мати більш високий рівень освіти. Серед основних мотивів -- можливість влаштуватися на більш престижну роботу (34 %), можливість більш високого заробітку (34 %), а також можливість зробити гарну кар'єру та особиста потреба у постійному підвищенні рівня освіти (по 24 %).

Майже половина (47 %) працюючої молоді працює не за фахом. Серед основних причин -- відсутність вакансій, незадовільні зарплати та умови праці.

Протягом 2010 р. серед осіб, що були клієнтами служби зайнятості чисельність випускників середніх загальноосвітніх шкіл становила 20,6 тисяч, професійно-технічних закладів освіти 22,0 тисячі, вузів -- майже 47 тисяч. Працевлаштовано -- 31 тис. випускників усього. Серед них -- 7 267 випускників загальноосвітніх шкіл, 8 589 випускників професійно-технічних закладів освіти, 14 858 випускників вузів.

За даними соціологічного опитування проведеного Державним інститутом розвитку сім'ї та молоді в червні 2006 р. для молодих людей найбільш привабливими є професії юриста (42 %), бізнесмена, підприємця (37 %), банківського працівника (32 %). Одночасно, спеціальності, на які зростає попит на ринку праці мають невисокий рейтинг серед молоді: фермер, фахівець у галузі сільського господарства (5 %), інженер (9 %), працівник торгівлі (11 %), вчитель, викладач (14 %). Відповідно, на думку молоді, ці професії не можуть і забезпечити успіх в житті. Великий відсоток молоді -- 30,4 % вважають привабливою професію лікаря, та лише 23,3 % вважають, що ця професія приносить успіх. Одночасно, за інформацією Державної служби зайнятості на ринку праці, на ринку праці в Україні не вистачає медичних працівників, учителів, продавців як продовольчих, так і непродовольчих товарів інших. Аналіз глибинних інтерв'ю з керівниками приватних рекрутингових кампаній свідчить, що серед клієнтів з вищою освітою найчастіше до них звертається молодь із юридичними та медичними дипломами.

Станом на 1 вересня 2008 р. серед загальної кількості українських безробітних більше 30 % становила молодь у віці до 35 років.

1.2 Становище молоді в Європейському Союзі

Міжнародний день молоді - міжнародний день, що відзначається ООН 12 серпня. І сесія Світової конференції Міністрів у справах молоді (Лісабон, 8-12 серпня 1998 р. Ідея Міжнародного дня молоді була запропонована в 1991 р. молоддю, яка зібралася в Відні (Австрія) на І сесії Світового молодіжного форуму системи ООН. Форум рекомендував, щоб Міжнародний день молоді було оголошено спеціально для збору коштів, просування та підтримки Фонду молоді ООН у партнерстві з молодіжними організаціями. Рішення про оголошення 12 серпня Міжнародним днем молоді було підтримано на І сесії Світової конференції Міністрів у справах молоді, що проходила в Лісабоні 8-12 сепня 1998 р. Ця рекомендація була підтримана 17 грудня 1999 р. 54 сесією Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй у резолюції №”A/RES 54/120 I” («Політика та програми, що залучують молодь»), та 12 серпня було оголошено Міжнародним днем молоді. Асамблея також рекомендувала проводити пропагандистські заходи в підтримку Міжнародного дня з підвищення інформованості про Всесвітню програму дій, що стосується молоді, прийнятої в 1995 р. (резолюція Генеральної Асамблеї №”A/RES/50/81?) [].

Міжнародний день молоді щороку має певну основну тематику:

- 2001 -- Боротьба з епідемією ВІЛ/СНІДу;

- 2002 -- Дії молоді для стійкого розвитку;

- 2003 -- Зайнятість молоді;

- 2004 -- Молодь у суспільстві різних поколінь;

- 2005 -- Перетворення зобов'язань у реальні справи;

- 2006 -- Спільна боротьба з зубожінням: молодь і викорінювання зубожіння;

- 2007 -- Будь поміченим, будь почутим: участь молоді заради розвитку;

- 2008 -- Молодь і зміна клімату: час діяти;

- 2009 -- Стабільність: наш виклик, наше майбутнє.

Міжнародний день солідарності молоді - (Міжнародний день солідарності молоді в боротьбі проти колоніалізму, за мирне існування -- міжнародне свято. Відзначається щорічно 24 квітня. Встановлений із 1957 року за рішенням Всесвітньої федерації демократичної молоді заради того, щоб привернути увагу державних органів, суспільства та засобів масової інформації до проблем молоді. Відзначається в день прийняття рішень на заключному засіданні Бандунгської конференції країн Азії й Африки (1955 р., англ. Asian-African Conference).

На противагу йому 1999 р. було встановлено Міжнародний день молоді.

День молоді -- свято України. Відзначається щорічно в останню неділю червня. Свято встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи молодіжних об'єднань і організацій України…» згідно Указу Президента України «Про День молоді» від 22 червня 1994 р. № 323/94.

1.3 Державна молодіжна політика

Державна молодіжна політика -- це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.

Головними завданнями державної молодіжної політики є:

- вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;

- допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив, широке залучення юнаків і дівчат до активної участі у національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій та національно-етнічних особливостей;

- залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;

- надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійній підготовці;

- координація зусиль усіх організацій та соціальних інститутів, що працюють з молоддю.

Головними принципами державної молодіжної політики є:

- повага до поглядів молоді та її переконань;

- надання права і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики та програм, що стосуються суспільства взагалі і молоді зокрема;

- правовий та соціальний захист молодих громадян, перш за все осіб, які не досягли 18 років, з метою створення необхідних стартових можливостей для їх повноцінного соціального становлення та розвитку;

- сприяння ініціативі та активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства [24, 145].

Державна молодіжна політика поширюється на громадян України віком від 14 до 35 років незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять і здійснюється через органи державної виконавчої влади, установи, соціальні інститути та об'єднання молодих громадян.

Головними напрямами державної молодіжної політики Україні є:

- розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для здобуття молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки;

- забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;

- створення умов для оволодіння духовними і культурними цінностями українського народу та для безпосередньої участі молодих людей у їх відродженні і розвитку, в охороні відтворенні навколишнього природного середовища; -- формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму, готовності захищати суверенітет України;

- охорона здоров'я молоді, формування у неї глибокої потреби духовному і фізичному розвитку, вжиття інших заходів, які забезпечували здоровий генофонд народу України.

Державна молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально-політичної, економічної галузей, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається законодавством України.

Державна молодіжна політика формується та реалізується шляхом:

- прийняття законодавчих актів, рішень державних органів, спрямованих на реалізацію державної молодіжної політики;

- проведення у Верховній Раді України щорічних слухань про становище молоді та підготовки доповіді з цього питання Верховній Раді України, Президенту України;

- діяльності в органах державної влади та управління всіх рівнів структурних підрозділів, що займаються проблемами молоді;

- створення соціальних служб для молоді та підготовки соціальних працівників;

- розробки та реалізації державних цільових програм з питань молодіжної політики;

- виділення у державному та місцевих бюджетах цільових коштів на фінансування державної молодіжної політики, залучення матеріальних і фінансових ресурсів підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, заінтересованих у роботі з молоддю;

- утворення спеціальних фондів.

Державна молодіжна політика в Україні є пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави і здійснюється:

- в інтересах молодої людини, суспільства, держави;

- з урахуванням можливостей України, її економічного, соціального, історичного, культурного розвитку і світового досвіду державної підтримки молоді [18, 186].

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ДОСЛІДЖЕНЬ ПО ПРОБЛЕМІ ОЗДОРОВЧО-СПОРТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ СЕРЕД МОЛОДІ

Перехід України до ринкових відносин істотно вплинув на стан фізичної культури й спорту в країні. З'явилася тенденція до заморожування й ліквідації фізкультурно-оздоровчих об'єктів, скоротилося виробництво спортивного устаткування й інвентарю, скасували посади інструкторів-методистів, знизилася пропаганда масових занять фізичною культурою.

2.1 Формування навичок ведення здорового способу життя засобами фізкультурно-оздоровчої роботи

У той же час в останні роки в рамках державної політики намітилися позитивні тенденції в розвитку системи фізично-оздоровчої культури й спорту. Створено самостійні структури у вигляді асоціацій, федерацій по видах спорту, відкриваються фітнес-центри, формуються групи здоров'я, одержують поширення нетрадиційні форми оздоровчої фізичної культури (шейпінг, стретчинг, каланнетика, східні види гімнастики й ін.), налагоджене виробництво спортивних товарів, інвентарю, вжиті заходи по переорієнтації галузі на масову фізичну культуру на противагу існуючому пріоритету спорту вищих досягнень.

Однак створювані державою умови для життя людей самі по собі не можуть забезпечити високого рівня їхнього здоров'я. Незважаючи на те, що людина працює в добре освітленому, чистому, вентильованому приміщенні й на цьому підприємстві правильно організоване харчування робітників і т.д., якщо вона сама веде малорухомий спосіб життя, не дотримується режиму праці й відпочинку, вживає алкоголь і курить, то сприятливі умови роботи не поліпшать її здоров'я. Тому одним з важливих розділів охорони й зміцнення здоров'я є особисте відношення до свого способу життя.

Спосіб життя втілює в собі історично виниклий і соціально обумовлений комплекс видів діяльності, за допомогою яких люди задовольняють свої потреби, а також комплекс відносин, що виникає в процесі цієї діяльності.

Спосіб життя містить у собі три категорії, які впливають на його становлення: рівень життя, якість життя й стиль життя.

Рівень життя - це ступінь задоволення людиною матеріальних і духовних потреб. Якість життя - це ступінь комфорту при задоволенні цих потреб. І, нарешті, стиль життя - це поведінкові особливості життя людини.

Кожна із цих категорій (у найбільшій мірі - третя) здатна впливати на стан здоров'я людини й суспільства в цілому, формуючи здоровий або нездоровий спосіб життя. Поняття «здоровий спосіб життя» містить у собі ряд положень: дотримання режиму праці й відпочинку, дозованої рухової активності, заняття доступними видами спорту, уміння знімати нервову напругу, розумне використання засобів загартовування, водних процедур, раціональне харчування, відмова від шкідливих звичок.

Структура здорового способу життя - це динамічна система, що включає в себе елементи, які можуть коректуватися відповідно до стану людини. При цьому основний компонент системи - рухова активність.

Таким чином, відмітна риса сьогоднішніх подань про здоров'я - це розуміння й усвідомлення індивідом необхідності його зміцнення й удосконалювання. Рівень і темпи рішення проблеми забезпечення фізичної активності людей залежать насамперед від них самих; здоров'я є показник не тільки фізичної, але й культури людини в цілому, тому що воно розглядається як гармонія теоретичного й практичного планів буття, міра погодженості в людині природного і соціального початків. При відсутності в індивіда особистісних установок на самовдосконалення, на власні фізичні зусилля високого рівня розвитку масової фізичної культури досягти не можна [31, 197].

На думку Є. К. Кулинковича й Н. В. Зеньковича, у даних умовах підхід до визначення поняття «оздоровча-фізична культура та спорт» істотно міняється. У широкому культурологічному контексті під спортивно-оздоровчою діяльністю розуміється частина загальної культури особистості, тобто в цьому випадку мова йде не тільки про фізичні здатності людини, але й про її почуття й свідомість, психіку й інтелект, що забезпечує формування стійких соціально-психологічних проявів, позитивної мотивації, ціннісних орієнтацій, інтересів і потреб.

Стійкі мотивації фізичного вдосконалювання, виховані з дитинства в кожній людині, перетворюються в систему загальноприйнятих подань, у норми поводження, що визначають суспільну престижність високого рівня здоров'я й фізичного загартування людини, в істотний критерій оцінки «якості» її особистості в цілому. Це саме й становить зміст поняття «оздоровчо-фізична культура та спорт», узятого в його більше загальному, філософському змісті.

На сьогоднішній день існують принаймні три сфери організованого оздоровчого фізичного виховання: масова фізична культура, спорт вищих досягнень і фізичне виховання в системі освіти. Названі напрямки тісно взаємозалежні й у сукупності утворюють національну систему фізичного виховання, ефективність якої насамперед обумовлюється масовістю.

Саме масовий характер занять фізичною культурою, оздоровчо-спортивною діяльністю значною мірою визначав успіхи наших спортсменів на міжнародній арені. Однак згодом все більший акцент у діяльності фізкультурно-спортивних організацій став робитися на чисто спортивній стороні фізичного виховання. Формули «Від масовості - до спортивної досконалості», «Від значка ГТО - до олімпійської медалі» трактувалися поверхнево й односторонньо. У підсумку вигідніше стало працювати із групою розрядників або спортивною зіркою, яка подає, а не витрачати час на масу «середнячків». Ця тенденція згодом негативно відбилася не тільки на стані здоров'я нації, але й на престижних масових занять фізичною культурою та оздоровчою-спортивної діяльності в цілому.

Сучасний стан суспільства, найвищі темпи його розвитку висувають певні вимоги до людини і її здоров'ю. Проблеми, пов'язані зі здоров'ям, часом просто заганяють людину у кут, звужують життєві перспективи. Про культуру людини можна судити в тому числі й по її відношенню до власного здоров'я.

Погане самопочуття людини не дозволить їй досягти повного задоволення від виконуваної роботи, сімейного життя, своїх захоплень, адже одержання задоволення - результат інтенсивних зусиль самої людини.

Недолік здоров'я веде й до змін у психіці. Такі люди нерідко йдуть у свої хвороби. На думку О. В. Басова, В. Г. Запорожниченко, Л. Ф. Тихомирова, стан здоров'я на 50% визначається способом життя людини, що у свою чергу залежить від умов мікросередовища, способів життя, прийнятих у конкретному суспільстві.

Як відзначає В. І. Глухов, досить великий контингент людей не цікавиться фізично-оздоровчою культурою й спортом, байдужі до фізичних вправ, стану свого здоров'я. Думаючи, що дана проблема має психологічні коріння, він приводить класифікацію 5 типів фізично-пасивних молодих людей:

1. Особи, абсолютно байдужні до фізичної культури і спортивно-оздоровчої діяльності. Вони мають у своєму розпорядженні помилкові уявлення про малу користь фізичних вправ, воліють проводити час у бездіяльності. В основному це особи хворобливі й фізично слабкі.

2. Особи, які вважають, що їм немає причин займатися фізично-оздоровчою культурою та спортом, тому що вони здорові. Вони часто висловлюються відверто проти спорту, вважаючи це заняття забавою.

3. Особи, що усвідомлять цілющий вплив фізичної культури та оздоровчо-спортивної діяльності на здоров'я людини, але нічого не роблять для цього практично.

4. Особи зі слабко вираженим інтересом до спортивно-оздоровчою діяльності. Вони безвладні, недовірливі, не вірять у свої сили.

5. Особи, що займаються фізичною культурою та оздоровчою діяльністю нерегулярно [6, 187].

Як видно з даної класифікації, головними причинами байдужості до спортивно-оздоровчої діяльності та фізичної культури в цілому є недостатня інформованість, а також безвільність, байдужність до власного здоров'я до того моменту, коли вже видні наслідки такого відношення й доводиться звертатися до лікаря за допомогою.

Перебороти пасивне відношення до спортивно-оздоровчої діяльності та фізичної культури можна тільки шляхом цілеспрямованого виховання в людей переконаності в необхідності правил і норм активної рухової діяльності. Змістовна сторона активного відношення індивіда до фізичної культури визначається його соціальними властивостями, які складаються в результаті виховання: спрямованістю особистості (світоглядними поглядами, переконаннями), ціннісними орієнтаціями, соціальними установками. У процесі соціалізації індивіда оцінка суспільної значимості здорового способу життя повинна перетворитися в його власну оцінку. Система моральних і навіть фізкультурно-оздоровчих вимог, що існує в суспільстві, стає надбанням молодої людини через складну систему міжособистісних зв'язків і відносин. Людина живе в суспільстві й не може діяти ізольовано від нього.

Джерела будь-якої проблеми на думку В. І. Глухова, Т. М. Громико, Є. К. Кулинковича, Н. В. Зеньковича варто шукати в мотиваційно-споживчій сфері особистості. Формуючим початком активності виступає її мотив, що є побудником до дії, вчинку. Л. Н. Левшина, відзначаючи, що процес мотивації - це перший конкретний акт формування фізкультурної активності, виділяє етапи його розвитку:

1. Відбиття у свідомості молодої людини суспільних потреб, інтересів і цілей перетворення засобами спортивно-оздоровчої діяльності.

2. Оцінка умов, засобів і способів задоволення потреб людини засобами спортивно-оздоровчої діяльності відповідно до наявними в неї суб'єктивними можливостями й функціональної готовності до цієї діяльності.

3. Усвідомлення ефективності задоволення потреби людини засобами спортивно-оздоровчої діяльності й формування на цій основі певного інтересу до фізкультурної діяльності.

4. Постановка мети, ухвалення рішення із приводу задоволення цієї потреби.

У структурі мотивів ціль спортивно-оздоровчої діяльності - це інтегральний результат усвідомлення молоддю необхідності занять фізичними вправами. На думку вищевказаних авторів, саме на цей результат повинні бути спрямовані перетворення в сфері фізичної культури й спорту, адже здоровий спосіб життя - це процес, у результаті якого людина починає відчувати потребу в необхідності зміцнення здоров'я, різнобічному фізичному розвитку й удосконалюванні.

Конкретні мотиви занять фізичними вправами істотно залежать від системи цінностей, прийнятих у суспільстві. Кардинальні зміни в соціальній сфері вимагають переосмислення ціннісних подань про спорт та оздоровчо-фізичну культуру. Людині необхідно бути здоровою, енергійною, зовні привабливою, уміти раціонально організовувати свою працю, активний відпочинок і т.д.

Досліджуючи мотиви занять фізичною культурою, соціологи Л. Н. Левшина і Г. К. Зайцев відзначають, що визначальним мотивом є потреба населення у фізичному й психічному здоров'ї, придбанні гарної фігури, можливість спілкування з товаришами по спортивній секції. Крім цього, крім «базових потреб» можна констатувати наявність так званих квазипотреб», пов'язаних з досягненням формальних цілей (одержання заліку по фізвихованню). Тобто, сучасні тенденції суспільних перетворень уже впливають на масову свідомість. Однак не можна ігнорувати й той факт, що серйозною перешкодою фізичному вихованню, наприклад, студентів є недостатня інформованість під час навчальних занять (про методику формування вольових якостей, уміннях і навичках самостійної роботи, самоконтролю). У зв'язку із цим Г. О. Плигань, О. О. Тимофєєв, О. О. Вашкевич вважають, що необхідно збільшити обсяг конкретної інформації, спрямованої на розширення знань і їхнє практичне застосування. Є. Я. Безносиков, В. І. Домбровський, досліджуючи причини припинення самостійних занять фізичною культурою, вказують на відсутність у населення спеціальних знань, умінь і навичок самоконтролю [21, 76].

Таким чином, стає очевидною необхідність роботи з формування суспільної думки щодо системи цінностей, поглядів і установок в області спортивно-оздоровчої діяльності та фізичної культури, а також розширення інформаційного поля.

У сформованій ситуації, великого значення набуває просвітительська робота, а також належний рівень пропаганди, реклами у світлі нових технологій.

Термін «фізична культура та спортивно-оздоровча діяльність» має декілька значень. Під ним розуміють «втілення в самій людині, результатів використання матеріальних і духовних цінностей, які відносяться до фізичної культури в широкому розумінні, так як засвоєні людиною фізкультурних знаннь, уміннь, навичок, показників росту, які досягнуті на основі використаних засобів фізичного виховання і т.д.

В цьому плані спортивно-оздоровчу діяльність та фізичну культуру людини, зокрема школяра слід розглядати не тільки як заняття руховими вправами і процедурами загартування. Поняття «спортивно-оздоровча діяльність та фізична культура» включає ще і широкий круг понять про правильний режим раціонального харчування, дотримання правил гігієни, вироблення корисних звичок. Можна сказати, що фізична культура молодої людини - це визначений принцип його відношення до свого здоров'я, до розвитку і збереженню можливостей свого організму.

Такі задачі фізичної культури покладені на державну навчальну програму. В ній ставиться задача виховувати навички культури поведінки, а також формувати у молоді поняття про те, що турбота людини про своє здоров'я, фізичний розвиток і підготовленість є не тільки її особистою справою, але і сприяє вивченню теоретичних знань по фізичній культурі, фізіології і гігієні. В них зберігаються основні положення при руховому режимі, а також при особливостях занять фізичними вправами, їх значення в формуванні життєво важливих рухових навичок у молоді і підготовки їх до праці і захисту Батьківщини, про правила загартовування і необхідність дотримування гігієнічних вимог, про корисні і шкідливі для здоров'я звички.

Принцип всебічного і гармонійного розвитку організму передбачає забезпечення планомірного й цілеспрямованого розвитку всіх його органів та систем і фізичних якостей особи.

Правильне фізичне виховання великою мірою сприяє повноцінному психічному розвитку молоді та вдосконаленню її рухових функцій.

Організм всебічно розвивається, якщо систематично зазнає дії різноманітних фізичних навантажень, зокрема фізичних вправ. Відомо, що в організмі є понад 630 м'язів і 230 суглобів. Їх нормальне функціонування передбачає інтенсивне і систематичне завантаження кожного з них. Однак у виконані певної вправи бере участь лише обмежена кількість м'язів і суглобів. Тому для оптимального фізичного розвитку необхідно використовувати комплекс різноманітних вправ, які б забезпечували функціонування всіх м'язів і суглобів.

Чим більше м'язів бере участь у виконанні конкретної фізичної вправи, тим істотніші фізіологічні (в органах) і біохімічні (в клітинах) зрушення відбуваються в організмі, тим ефективніший їх вплив на всебічний фізичний розвиток молодої людини.

Принцип оздоровчої спрямованості фізичної культури полягає в організації фізичного виховання, і зокрема занять фізичними вправами, таким чином, щоб вони сприяють профілактиці захворювань молоді, зміцненню її здоров'я. В ході фізичного виховання слід забезпечувати таке поєднання роз'яснювальної, виховної роботи і різних форм практичних занять фізичними вправами, при яких фізична культура стає усвідомленим обов'язковим компонентом режиму для школяра, студента.

Система занять школярів фізкультурою і спортом включає такі пов'язані між собою форми:

- уроки фізичної культури;

- фізкультурно-оздоровчі заходи протягом дня (гімнастика перед уроками, фізкультурні хвилинки під час уроків, ігри й фізичні вправи на перервах і в режимі продовженого дня);

- позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання);

- позашкільна спортивно-масова робота та фізкультурно-оздоровчі заходи за місцем проживання учнів (заняття в дитячо-юнацьких спортивних школах, туристичних гуртках і т.д.);

- самостійні заняття учнів фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах та інше.

Систематичні заняття фізкультурою позитивно впливають на розвиток учнів та студентів в школі та сім'ї, спонукають їх дотримуватися правильного режиму і вимог гігієни.

Уроки та заняття фізичною культурою є основною формою фізичного виховання учнів та студентів. Вони обов'язкові для всіх школярів та студентів (за винятком тих, хто за станом здоров'я віднесений до спеціальної медичної групи). Уроки повинні активно сприяти успішному здійсненню позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання, формуванню в учнів інтересу і звички до занять фізичними вправами в повсякденному житті. Необхідно підвищувати вплив занять фізкультурою на вдосконалення інших форм фізичного виховання [8, 165].

Відомо, що навіть при якісному проведенні занять з фізичного виховання їх безпосередній вплив на фізичний розвиток молоді недостатній. Науковими дослідженнями встановлено, що заняття фізкультури забезпечує в середньому лише 11% гігієнічної норми рухової активності школяра, студента. У зв'язку з цим, необхідно збагачувати і правильно поєднувати різні форми фізичного виховання молоді і фізкультурно-оздоровчої роботи.

Особливо велика увага приділяється в школі оздоровчій роботі з ослабленими та хворими учнями та студентами. У позаурочний час з ними проводять спеціальні заняття з лікувальної фізкультури.

Спрямованість навчальної і позакласної роботи з фізичної культури на масове охоплення учнів та студентів систематичними заняттями фізичною культурою і спортом великою мірою сприяє зміцненню здоров'я вихованців школи, підвищенню рівня їх фізичної і розумової працездатності.

Гімнастика перед заняттями проводиться в школі за 20 хв. до початку уроків. Вона сприяє розв'язанню певних виховних і організаційних завдань. На відміну від ранкової зарядки для гімнастики перед заняттями існують деякі обмеження (виконується в шкільній формі). Проте, все це не знижує її властивості для розвитку фізичної культури школярів. Адже не секрет, що для більшості учнів загальноосвітніх шкіл ранкова гімнастика вдома не стала обов'язковою.

Лише за умови масового залучення молоді до повсякденного виконання ранкової зарядки відпаде необхідність у гімнастиці перед заняттями.

Фізкультхвилинки під час занять сприяють підвищенню розумової й фізичної працездатності. Видатний російський вчений-педагог К. Д. Ушинський зазначив: «Дайте дитині трохи порухатися, і вона знову подарує вам 10 хвилин уваги, а десять хвилин жвавої уваги, якщо ви зуміли їх використати, дадуть вам більше, ніж цілий тиждень напівсонних занять».

У зв'язку з цим вчені рекомендують відводити на кожному уроці, особливо третьому і наступних, 1-2 хв. для проведення фізькультхвилинки. Перед її початком провітрюється класна кімната. Потім під керівництвом учителя учні виконують ряд фізичних вправ. Особлива увага приділяється тим вправам, які допомагають запобігти негативному впливу сидячого способу життя на фізичний розвиток молоді (порушенню постави і деформації будови тіла), сприяють більшому насиченню організму киснем.

Організоване проведення ігор, змагань та фізичних вправ на великих перервах є важливим фізкультурно-оздоровчим засобом у режимі навчального дня. Відомо, що ефективність відпочинку учнів і підготовки їх до навчання залежить від того, як вони проводять перерви.

Під час великих перерв рекомендується добирати фізичні вправи у відповідності з віковими можливостями школярів та студентів.

Перерви мають проводитися на свіжому повітрі і взимку. При цьому дітям слід постійно рухатись, а вправи виконувати більш інтенсивно. Бажано, щоб усі фізкультурно-оздоровчі засоби на великих перервах здійснювалися в ігровій, а якщо рівень підготовленості учнів приблизно однаковий, то і в змагальній формі. На перервах потрібно організовувати тільки вже засвоєні учнями ігри чи рухові дії.

Щоденне проведення в гімнастики перед заняттями, фізкультхвилинок, і рухливих перерв сприяє підвищенню не тільки фізичної, а й розумової працездатності учнів та студентів.

У позанавчальний час у школі проводяться масові фізкультурно-оздоровчі і спортивні заходи. Ними передбачається:

- більш глибоке засвоєння учнями та студентами програмного матеріалу, що вивчається на уроках фізкультури;

- виконання відстаючими учнями та студентами нормативних вимог програми з фізкультури та з державних тестів;

- організація систематичних занять з різних видів спорту, за інтересами учнів та студентів;

- проведення масових спортивних змагань з різних видів спорту, туризму.

Головна мета фізкультурно-спортивної роботи полягає в тому, щоб залучити кожну молоду людину до самостійного, щоденного виконання фізичних вправ на свіжому повітрі. У сучасних умовах викладач фізкультури навчає в середньому 200-300 учнів. Організувати щоденну фізкультурно-масову роботу слід усіма педагогічними засобами привчати учнів та студентів до самостійних занять фізичними вправами за місцем проживання.

Всі форми фізкультурно-оздоровчих і спортивних занять, які проводяться в процесі навчальної роботи, повинні відповідати головній вимозі - всемірно сприяти залученню кожного учня до щоденних самостійних занять фізкультурою і спортом.

Здоров'я людини також великою мірою залежить від обсягу її знань і практичних умінь у використанні оздоровчих сил природи (в тому числі й холоду) для зміцнення здоров'я й профілактики захворювань. Свідоме застосування загартовуючих процедур потребує від дитини певного рівня фізичної культури. Вона формується в молоді протягом усіх років навчання в школі шляхом роз'яснювання, переконання, організації їх практичної діяльності, на уроках та в позакласній роботі.

Вчителі і батьки повинні постійно підкреслювати велику роль загартовування у запобіганні хворобам, для зміцнення здоров'я молодих людей, спонукаючи їх до систематичного використання загартовуючих процедур.

Дані досліджень учених та нагромаджений практичний досвід свідчать про те, що ефективність таких загартовуючих процедур, як обтирання, обливання водою, приймання душу, водні ванни в поєднанні з сонячними та повітряними ваннами дуже висока.

Серед засобів спортивно-оздоровчої роботи дуже важливе значення мають гігієнічні умови. Сюди відносяться твердий режим дня, під яким розуміється строго складений розпорядок повсякденного життя, раціонального розподілення часу праці і відпочинку, сну і харчування.

Точне виконання режиму дня виховує в людини такі цінні якості, як дисциплінованість, акуратність і організованість.

В режим дня школяра або студента повинні входити: ранкова гімнастика з водною процедурою. В режимі дня також передбачається строгий порядок і час для харчування, відпочинку і підготовки до сну.

Таким чином, із вище сказаного витікає, що формування у школярів та студентів звички займатися спортивно-оздоровчою діяльністю включає:

- виховання в учнів інтересу до занять фізичними вправами;

- озброєння їх знаннями по фізичній культурі, фізіології і гігієни людини і вироблення на їх основі переконань в необхідності систематично займатись фізкультурою;

- практичне навчання учнів та студентів кожен день самостійно займатись фізичними вправами в режимі навчального та позанавчального часу [24, 85].

Зазвичай розклад типового дня починається з того, що ми, не виспавшись ранком, підхоплюємось з ліжка продерши очі, нашвидкуруч поснідавши, збираємось на роботу чи навчання. Потім весь день проводимо в метушні, нервуючи через дрібниці, сперечаючись з колегами та намагаючись переробити купу запланованих задач на роботі чи здати контрольні, курсові на навчанні. Й так день у день. Потім приходить вечір п'ятниці. Виникає потреба у так званому знятті стресу - пиво чи більш міцні напої, щоб якнайшвидше забути про турботи минулого тижня. Далі вихідні дні, побутові проблеми, поглинання їжі, відсипання та пересипання, вечір перед телевізором і т.ін. Понеділок - все з початку. Чи можна в такому разі говорити по здоров'я чи здоровий спосіб життя?

Так що ж таке здоровий спосіб життя? Як досягти гармонії життя й кожного дня забезпечувати собі заряд енергії та бадьорості, щоб прожити життя так, як ми того хочемо - щасливо та довго? Чи можливо цього досягти і як саме? Тут все залежить від нас самих. Спробуємо розібратися, що саме заважає нам досягти здорового способу життя (ЗСЖ).

Здоровий спосіб життя з точки зору медиків - це гармонійним режим поєднання роботи та відпочинку, оптимальне харчування, фізична активність, дотримання гігієни, відсутність шкідливих звичок, а також найважливіша складова частина - доброзичливе ставлення до оточуючих і до життя взагалі в будь-яких його проявах. Багато спеціалістів у сфері ЗСЖ дотримуються такої ідеї, що психологічна складова відіграє дуже важливу роль. Наш мозок керує організмом і, якщо мозок віддає неправильні, нездорові команди своєму організму, то справи тут погані.

Але чому ми робимо те, що шкодить нашому здоров'ю? Тому що це приносить нам задоволення? Мабуть, що так, деякі «приємні» звички нам настільки дорогі, що ми не в змозі відмовитись від них. Інколи ми просто безсилі зробити щось задля того, щоб кардинально змінити своє життя. Кинути палити, чи то припинити вживання спиртних напоїв, організувати свій робочий час так, щоб звільнитись від метушні. Навіть відвідавши курси з ефективної організації свого часу, ми не можемо опанувати своїм часом, не можемо досягти відповідного результату. Тобто самі по собі знання не діють. Тут потрібно щось інше. Багато хто чітко розуміє, що те, що вони роблять, - шкідливо для їх здоров'я, та все одно не можуть позбавитись шкідливих звичок. Тобто просто знати, що таке здоровий спосіб життя, - не достатньо, щоб бути здоровим. Так само, як і відомий лікар не застрахований від хвороб і не може не хворіти тільки тому, що він лікар.

Тобто щоб бути здоровим і дотримуватися здорового способу життя, треба весь час докладати зусиль. Потрібно мати силу волі й тверде бажання досягти цього. Треба розірвати це порочне коло.

Існує достатньо інформації стосовно того, що корисно, а що нам шкодить. Якщо говорити про перший крок на цьому нелегкому шляху, треба спочатку проаналізувати свій розпорядок дня. Скласти перелік однозначно шкідливих для себе дій. Потім розробити невеликий план позбавлення від цих нездорових дій. Далі скласти перелік заходів для поліпшення здоров'я й так само розробити план впровадження цих заходів. Під час складання таких генеральних планів необхідно думати так, начебто складаєте ці плани не для себе, а для когось іншого, хто дуже схожий на вас. Маємо план, але цього ще не достатньо. Думаю, багато хто складав подібні плани, але коли наставав час діяти, нас щось зупиняло й все так і лишалось на папері. Треба розробити також план заохочення. Ми всі люди, і нам потрібна мотивація.

Складені раніше плани потрібно дещо "розбавити" заходами, які не є складовими елементами досягнення здорового способу життя, але й не шкідливі для організму. Крім того, ці дії повинні однозначно приносити нам задоволення. Це те, що нам подобається чи подобалось робити раніше, але нам останні роки на це не вистачало часу. Тобто другий крок - замінити шкідливі дії на такі, котрі не шкідливі, але приносять нам задоволення. Знову ж це треба робити поступово. Якщо ми одразу поставимо надто високу ціль, нам нереально буде її досягти, ми швидше за все її не виконаємо. Це створить повне розчарування й почуття безсилля. Рекомендую поставитись на другому етапі до себе поблажливо. Замінити в собі такі речі, від котрих нам не важко відмовитись. Найбільш вкорінені речі залишимо на майбутнє, на той час, коли ми вже будемо святкувати першу чи другу перемогу над собою.

Запропонований метод дуже простий, але, досить ефективний. Ми просто поступово замінюємо кожну свою шкідливу звичку на щось, що нам приємно робити, але не шкодить нашому здоров'ю. Ось і весь секрет.

З позицій викладеного розуміння феномена здоров`я людини походить визначення поняття здорового способу життя (ЗСЖ): це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров`я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту.

Складові ЗСЖ містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров`я - фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них - харчування (в тому числи споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень).

Для усвідомлення ЗСЖ важливі поінформованість і можливість доступу до спеціальних профілактичних процедур, що мають уповільнювати природний процес старіння, наявність належних екологічних умов, інших складових ЗСЖ, що стосуються переважно не тільки фізичного і психічного, а також соціального і духовного здоров`я.

Проблема формування здорового способу життя досить ретельно висвітлюється в багатьох соціально-філософських, педагогічних, соціологічних, медичних працях. Особливої актуалізації ця проблематика набула у другій половині ХХ століття як у світі в цілому, так й в Україні.

Тенденції розвитку країн колишнього Радянського Союзу протягом 80-90-х років, змусили суспільство по-новому поставитись до складових здоров'я та формування здорового способу життя, зокрема молодого покоління. Слід підкреслити, що цим питанням приділяють увагу різні науки - медицина, гігієна, охорона здоров'я, екологія, педагогіка, психологія, соціологія, фізична культура і нова наука - валеологія. Формуванню здорового способу життя в учнівської молоді, формуванню ціннісних орієнтацій підлітків на здоровий спосіб життя, організації здорового способу життя школярів, медико-біологічним та психолого-педагогічним основам здорового способу життя, принципам формування здорового способу життя молоді присвячені наукові праці та посібники. У деяких школах викладається курс валеології - наука про здоровий спосіб життя.

Виявлена обмеженість суто медичного підходу, що визначає здоров`я як відсутність хвороби. За сучасними уявленнями здоров`я розглядають не як суто медичну, а як комплексну проблему, складний феномен глобального значення. Тобто здоров'я визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об`єкт споживання, вкладу капіталу, індивідуальна і суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з оточуючим середовищем. Стан власне системи охорони здоров`я обумовлює в середньому лише близько 10% всього комплексу впливів. Решта 90% припадає на екологію (близько 20%), спадковість (близько 20%), і найбільше - на умови і спосіб життя (близько 50%).

...