При визначенні шляхів досягнення поставленої мети в дослідженні виходили із робочої гіпотези, в основу якої покладено припущення про те, що формування у старшокласників готовності до військової служби стане можливим за умови, якщо:

- в загальноосвітніх навчальних закладах буде створена система військово-патріотичного виховання, яка зможе забезпечити гармонійний взаємозв`язок його психологічних, моральних, трудових і фізичних аспектів;

- здійснюватиметься органічне поєднання виховної роботи на уроках і в позанавчальний час;

- забезпечуватиметься єдність виховного впливу школи, сім`ї, позашкільного закладу, виробничих колективів, оборонно-масових організацій та військових підрозділів;

- будуть теоретично обґрунтовані і визначені ціннісні орієнтації шкільної молоді на військову службу;

- буде сформована мотивація старшокласників до служби в армії;

- зміст, форми і методи військово-патріотичного виховання юнаків відповідатимуть віковим особливостям розвитку.

Джерельна база дослідження: законодавчі акти, рішення конференцій та нарад з питань допризовної підготовки юнаків; документи міністерств та відомств, у підпорядкуванні яких знаходилися загальноосвітні та позашкільні заклади освіти України; збірники постанов і розпоряджень Уряду України, Відомості Верховної Ради України; статистичні збірники, протоколи і стенограми нарад з питань допризовної підготовки юнаків та військово-патріотичного виховання школярів; дисертації і монографії з проблем військово-патріотичного виховання школярів; матеріали періодичної преси радянського і пострадянського періодів. У ході дослідження проаналізовано 262 першоджерела, вивчено понад 100 матеріалів кращого педагогічного досвіду в галузі допризовної підготовки юнаків та військово-патріотичного виховання.

У дослідженні використано матеріали, накопичені дисертантом протягом 12 років роботи директором Центру патріотичного і фізичного виховання та директором Центру творчості дітей та юнацтва Київщини.

Методологічною основою дослідження були: положення про діяльнісну природу особистості, її активну соціальну сутність, сформульовані в працях Л.С.Виготського, Г.С.Костюка, О.М.Леонтьєва, С.Л.Рубінштейна та збагачені і удосконалені І.Д. Бехом, В.І. Бондарем, С.Д. Максименком, В.О. Моляко, О.Г.Морозом, Д.Ф. Ніколенком, О.В. Скрипченком; концепція формування у людини військового обов'язку на сучасному етапі розвитку суспільства (П.Ф. Петраш); концепція соціально-психологічного розвитку готовності учнів до служби в Збройних Силах України (М.І. Томчук); ідея підвищення ефективності військово-патріотичного виховання учнів у військово-патріотичних об'єднаннях (В.В. Радзиховський); ідея ефективності військово-патріотичного виховання призовної молоді (Г.В. П'янковський); умови підвищення ефективності військово-патріотичної роботи (М.Д. Зубалій).

Методи дослідження: у процесі дослідження використано комплекс теоретичних та емпіричних методів: аналіз наукових та літературних джерел, директивних та нормативних документів, навчальних планів і програм з допризовної підготовки, фізичного та військово-патріотичного виховання, спостереження, інтерв'ю, діагностування, тестування, бeсіди, експертна оцінка відвіданих уроків, якісний і кількісний аналіз емпіричних фактів і результатів педагогічного експерименту.

Наукова новизна дослідження полягає в обгрунтуванні взаємозв'язку наступності і спадкоємності виховних аспектів у допризовній підготовці підлітків і юнаків зі змістом і методами навчального задоволення їхніх пізнавальних потреб; реалізації системного підходу у дослідженні готовності особистості до військової служби з урахуванням вікових, соціальних та індивідуальних чинників; визначенні рівнів готовності юнаків до строкової служби в Збройних Силах України, виявленні обумовленості мотивації рівнем розвитку їхніх знань, умінь і навичок та фізичної підготовленості; визначенні особливостей впливу на готовність старшокласників до військової служби суспільного оточення, педагогічних, вікових та індивідуальних факторів.

Теоретичне значення дослідження полягає: у розкритті особливостей формування готовності юнаків до військової служби; в уточнені змісту понять “загальна підготовленість”, “готовність”, “мотивація до військової служби”; у визначенні мотивації старшокласників до військової служби; у розробці педагогічних умов формування готовності до служби в армії.

Практичне значення дослідження полягає: у розробці практичних рекомендацій щодо формування у допризовної молоді готовності до військової служби з урахуванням сучасних суспільних умов; у розробці виховних заходів, спрямованих на формування у старшокласників готовності до майбутньої служби в Збройних Силах України; у впровадженні результатів дослідження в практику підготовки учнів загальноосвітніх навчально-виховних закладів України до військової служби; у використанні результатів дослідження при написанні підручника “Допризовна підготовка”, програм та посібників з військово-патріотичного виховання допризовників; в урахуванні історичних умов, вікових та індивідуальних особливостей особистості.

Достовірність і обгрунтованість результатів дослідження і основних висновків забезпечена теоретичним обгрунтуванням вихідних положень; відповідністю застосованого комплексу методів дослідження його меті й завданням; багаторічним експериментальним дослідженням та критичним аналізом фактичного матеріалу і результатів констатуючого, формуючого та контрольного експериментів.

На захист виносяться положення, що розкривають:

- компоненти готовності допризовників до військової служби;

- критерії оцінювання рівнів готовності учнів до строкової служби в Збройних Силах України;

- зміст, форми і методи формування готовності учнів до служби в армії.

Особистий внесок автора. Дисертація є результатом теоретично-експериментальних досліджень, що проводилися автором протягом 1989-2001 рр. у загальноосвітніх навчальних закладах (школах, професійно-технічних училищах, позашкільних навчально-виховних закладах) Київської, Дніпропетровської, Донецької, Чернігівської та Закарпатської областей, військових частинах, на призовних пунктах Київського обласного військового комісаріату. Під керівництвом автора дисертації проводилися окремі наукові дослідження учнями шкіл м. Бровари Київської області та вихованцями Броварського центру патріотичного і фізичного виховання (створеного безпосередньо автором дисертації).

Впровадження результатів дослідження. Отримані результати проведеного дослідження впроваджуються: у практиці підготовки школярів до військової служби в загальноосвітніх закладах України; у розробці програм, навчально-методичних посібників для викладачів допризовної підготовки, керівників гуртків, тренерів, учнів загальноосвітніх закладів, краєзнавців; у практиці проведення науково-практичних семінарів, військово-спортивних ігор, занять в гуртках та секціях військово-ужиткових напрямів діяльності; у практиці роботи викладачів допризовної підготовки, керівників гуртків та тренерів окремих позашкільних закладів.

Апробація роботи: матеріали дисертації доповідалися на Всеукраїнському науково-практичному семінарі з питань підвищення ефективності військово-патріотичного виховання та допризовної підготовки (Київ: 2001); обласних семінарах військових керівників (Київ:1990, 1992, 1993, 1994, 1998); обласній конференції з допризовної підготовки (Київ: 1994); науково-практичних конференціях з позашкільної освіти (Київ: 1992, 1995, 1999); семінарах-нарадах викладачів допризовної підготовки, керівників військово-спортивних гуртків (Київ:1999, 2000; Біла Церква: 1995; Вишгород: 1997); обласних нарадах директорів позашкільних закладів (Київ: 1998-2000); засіданнях лабораторії фізичного виховання Інституту проблем виховання АПН України (Київ: 2001, 2002).

Публікації автора. Основні положення дисертації викладено в одноосібних 12 публікаціях автора, серед яких 2 навчально-методичні посібники, 2 програми, 6 статей у фахових наукових виданнях, тези матеріалів 2-х науково-практичних семінарів та 1-ї науково-практичної конференції.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Обсяг дисертації - 179 сторінок (основний текст 142 сторінки). Дослідження містить 35 таблиць, 4 додатки.

Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовано актуальність дослідженої проблеми, ступінь її розробленості, визначено об`єкт, предмет, мету і завдання дослідження, проаналізовано теоретично-методологічну базу та категорійно-понятійний апарат дослідження, розглянуто його хронологічні межі і визначено теоретичну і практичну значущість роботи; сформульовано основні положення, що виносяться на захист, охарактеризовано джерельну базу.

У першому розділі “Формування готовності старшокласників до служби в армії як педагогічна проблема” здійснено теоретичний аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури, присвяченої розвитку загальних положень і окремим аспектам формування у старшокласників готовності до військової служби, досліджено сучасний стан військово-патріотичного виховання і підготовки юнаків до військової служби у загальноосвітніх навчальних закладах України, подається методика і організація проведеного дослідження.

Підготовку до служби в армії слід розглядати з позиції загальної структури діяльності, яка за Г.С. Костюком, є найважливішою формою прояву активного ставлення людини до навколишньої дійсності. С.Л. Рубінштейн слушно вбачав у підготовці до військової діяльності процес, через який реалізується те чи інше ставлення людини до навколишнього світу, до різних ситуацій, до інших людей. За О.В. Скрипченком діяльність особистості слід розглядати в контексті впливу на неї соціальних норм, правил, певних суспільно-історичних умов її життя.

Вивчення стану проблем формування готовності старшокласників до служби в армії у наукових дослідженнях та педагогічній літературі показало, що допризовна підготовка юнаків та військово-патріотичне виховання молоді на сучасному етапі розвитку нашої держави, спрямовані на формування готовності до служби в Збройних Силах України, мають низьку ефективність, формалізм, заорганізованість, орієнтацію на кон`юнктуру. Окремі наукові дослідження стосуються проблеми формування в учнів готовності до служби в Збройних Силах України (Л.В. Тєрєхова, Н.В. Ніколаєнко, А.С. Нікуліна, Л.О. Ярова, Л.Д. Березівська). Автори розкривають зміст, форми і методи військово-патріотичного виховання молоді на різних етапах розвитку держави. Характерним у їхніх роботах є висновки про вирішальне значення процесу навчання у військово-патріотичному вихованні учнів, а звідси і уроку, як найважливішої ланки системи військово-патріотичного виховання допризовної молоді.

Вивчення дисертаційних досліджень з проблеми формування готовності старшокласників до військової служби показує, що до цьго часу проведено кілька досліджень (А.М. Борисовський, П.В. Казенко, М.М. Конжієв, А.А. Кунцман, Є.М. Либін), виконаних на підгрунті марксистсько-ленінської ідеології.

За свідченнями І.Д. Беха, М.І. Бобнєва, С.Л. Рубінштейна, об`єктивні умови будь-якої діяльності особистості по-різному впливають на неї - в залежності від рівня розвитку її свідомості: мотивації, досвіду, психічних функцій тощо. Підготовка до військової служби становить собою складну, багаторівневу і тривалу діяльність суспільства, яка розпочинається в ранньому дитинстві і реалізується в системі “сім`я-дошкільний заклад-школа-Збройні Сили України”. В основі формування готовності до захисту держави лежить цілеспрямований навчально-виховний процес. Поряд з цим на становлення готовності впливає ціла низка випадкових, не достатньо регульованих чинників (“вулиця”, окремі групи людей, певні події).

Г.С. Костюк, П.Р. Чамата відзначають закономірність, виходячи з якої підготовка до служби в Збройних Силах може бути успішною за умови переходу нормативних вимог і діяльності суспільства у мотиваційно-цільову і виконавчу складові діяльності особистості.

Формування готовності особистості до служби у Збройних Силах України в контексті її загального розвитку відбувається у процесі засвоєння нею певного суспільного досвіду. Цілеспрямований навчально-виховний вплив, який має на меті формування захисника держави, досягає найбільшого ефекту за умови дотримання відповідних методологічних принципів, якими є: гуманізація процесу підготовки учнів до військової служби, національна спрямованість та врахування суспільно-історичного досвіду України в розвитку готовності молоді до захисту держави, розгляд готовності до військової служби як системного утворення особистості, як результату навчально-виховного впливу, неперервність формування готовності особистості до військової служби, вдосконалення зовнішньої діяльності юнака як основи розвитку готовності до служби в армії, максимальне узгодження форм і методів підготовки особистості до служби у Збройних Силах України з її віковими та індивідуальними особливостями. Розвиток готовності дитини до майбутньої військової служби формується у контексті формування суспільством загальної її готовності до життя на підставі встановлення конкретної мети, засобів, форм, методів навчання та виховання.

Тим часом, аналіз стану військово-патріотичного виховання і підготовки юнаків до військової служби, проведений науковцями Інституту проблем виховання АПН України, виявив чимало суттєвих недоліків та упущень, що, зрештою, породило низку несприятливих зрушень у поведінці допризовників. У деяких регіонах країни поміж юнаками послабилася військово-облікова дисципліна, виникло певне незадоволення щодо призову їх на військову службу, яка втратила свій престиж навіть серед офіцерів. До цього призвело, насамперед, послаблення уваги до військово-патріотичного виховання допризовної і призовної молоді, різке зниження інтересу педагогічної громадськості до цієї проблеми, зростання серед педагогів і учнів пацифістських настроїв. Результати, одержані у лабораторії фізичного виховання Інституту проблем виховання АПН України, свідчать, що головними причинами зниження рівня готовності старшокласників до військової служби є багаторічне перенесення в загальноосвітні навчальні заклад змісту і методів військового виховання, які не відповідають віковим і психічним особливостям юнаків; відсутність ефективної національної системи військово-патріотичного виховання допризовної молоді; відставання розробок теоретичних основ військово-патріотичного виховання допризовників від сучасних вимог; відсутність науково обгрунтованих класифікацій форм і методів військово-патріотичного виховання; поява негативних тенденцій щодо зниження значущості й актуальності військово-патріотичної роботи у школах; нерозробленість системи стимулювання і самопідготовки юнаків до військової служби; ігнорування у військово-патріотичній роботі індивідуального підходу до кожного юнака, який передбачає поступове призвичаєння їх до повсякденного дотримання усталених в Збройних Силах України норм і правил.

У відповідності до завдання та характеру дисертаційного дослідження використовувалася комплексна методика дослідження, яка вміщувала в собі теоретичний аналіз літератури, державних документів, творів видатних діячів освіти у галузі військового та фізичного виховання, поточних архівів обласних, районних та міських військових комісаріатів, шкільної документації; вивчення стану морально-психологічної готовності та рухової підготовленості старшокласників; комплексний педагогічний експеримент, який поєднував констатуючий, формуючий та контрольний експерименти.

За результатами теоретичного аналізу літературних джерел, державних документів, досліджень науковців оцінено стан теоретичної експериментальної розробки проблеми формування готовності старшокласників до військової служби, зокрема, їхню особисту мотивацію до служби в армії, морально-психологічну і рухову підготовленість та загальну фізичну працездатність, було конкретизовано мету дослідження, уточнено завдання і сформульована робоча гіпотеза.

У процесі констатуючого та контрольного етапів дослідження використовувалися методи візуального та експериментального обстеження, тести і процедури, які дозволили отримати фактичний матеріал, адекватний завданню дослідження, а також методи військово-патріотичного виховання. Згідно теорії тестів всі фізичні вправи відповідали критеріям стандартизації, надійності, інформативності і об`єктивності. При визначенні надійності використаних тестів використовувалися методи повторного тестування. Педагогічне спостереження та постійний медичний контроль за навчально-тренувальним та навчально-виховним процесом давало можливість систематично отримувати на основі прямих сприймань, хронометражу та інших вимірювань фактичну інформацію, як про тренувальний вплив використаних засобів, методів, форм побудови занять, так і про його комплексні ефекти, зрушення в показниках рухової підготовленості, функціональний стан кардіореспіраторної, психологічної, опорно-рухової та інших систем. Матеріали спостережень регулярно співставлялися з показниками комплексного тестування, що давало можливість судити про причинно-наслідкові відносини в досліджуваному процесі.

Комплексне тестування включало в себе показники, що визначали фізичний розвиток, рухову підготовленість, функціональний стан, загальну фізичну та морально-психологічну працездатність, зміни у процесі формування мотивації до конкретної діяльності (у нашому випадку - до військової). Окрім того, проводилися визначення і оцінювання фізичного розвитку, рухової підготовленості, розвитку фізичних якостей, загальної фізичної працездатності, успішності юнаків, показників їхньої гемодинаміки, рівня активності у підготовці до служби в армії, особливостей мотивації до військової служби. Організовувалися та контролювалися самовизначення готовності до військової служби, аутотренінг та самопідбадьорювання.

У другому розділі “Процес формування у старшокласників готовності до військової служби” представлено аналіз системи допризовної підготовки, визначені чинники, які впливають на формування мети та мотивації військової служби юнаків, розроблена система психолого-педагогічної підготовки допризовників до служби в Збройних Силах України в загальноосвітніх закладах, а також подаються способи, методи підготовки учнів до військової служби і вдосконалення власної готовності допризовника, визначається мета виховання майбутніх воїнів, характеризується розвиток емоційно-вольової готовності учнів загальноосвітніх закладів до строкової військової служби, визначаються детермінанти готовності старшокласників до військової служби, подаються результати аналізу наукових досліджень з питань оцінки системи військово-профінформаційної роботи в загальноосвітніх закладах, стану військово-професійної орієнтації старшокласників, визначаються мотиви утворення ціннісних ставлень допризовників до служби в контексті оцінювання ними соціальної дійсності.

Аналіз динаміки змін готовності юнаків до військової служби протягом 1989-2001 років виявив тенденцію до її суттєвого зниження, що можна пояснити впливом складних соціально-політичних, економічних, інших змін у суспільстві, екстремальним зниженням рівня патріотичної свідомості молоді, престижності і особистісного сенсу для неї служби в Збройних Силах України. На основі проведеного експерименту вдалося визначити та впровадити принципи, шляхи та способи удосконалення процесу формування готовності старшокласників до служби в Збройних Силах України. Встановлено, що для успішного формування готовності до військової служби, необхідно закладати основи розвитку виділених нами компонентів у молодшому шкільному віці. Готовність старшокласників до служби в Збройних Силах України найуспішніше розвивається внаслідок поступового цілеспрямованого впливу на особистість, у процесі застосування елементів ігрової, суспільно корисної діяльності. Допризовна підготовка юнаків, яка проводиться за сучасною програмою в загальноосвітніх навчальних закладах України, потребує досконалого коригування та спрямування на дієвість її проведення. Позитивні результати досягаються лише при активному залученні школярів до військово-патріотичної роботи.

В процесі формуючого етапу експерименту ми намагалися максимально усунути причини, що породжують вплив негативних факторів, ми висували перед собою завдання, щоб це був цілісний, організований, поступовий, безперервний, активний вплив всього навчально-виховного процесу на свідомість, відчуття та поведінку старшокласників з метою вироблення у них патріотичної свідомості, поглядів, переконань та поведінки, схильності і готовності до захисту Батьківщини. Експериментальна робота проводилася в загальноосвітніх навчально-виховних закладах Київської, Дніпропетровської, Донецької, Чернігівської та Закарпатської областей України.

Спираючись на теоретичні положення і враховуючи специфіку формування готовності до служби в Збройних Силах України, в процесі формуючого експерименту нами використовувалися такі методи:

- методи формування у допризовників патріотичної свідомості, поглядів та переконань (розповіді, бесіди, лекції, диспути, приклад, переконання), які спираються на принцип єдності свідомості та діяльності, тобто - активним захисником своєї країни майбутній воїн стане не внаслідок цілеспрямованого зовнішнього впливу, а переважно завдяки внутрішній усвідомленій потребі особистості у своєму вихованні, через її високу свідомість, активну розумову діяльність;

- методи організації військово-патріотичної діяльності та формування особистого досвіду поведінки допризовників (педагогічна вимога, доручення, метод вправ, привчання), бо військово-патріотична діяльність в процесі формування готовності до військової служби виражає не лише внутрішню позицію і зміст особистості допризовника, а й є вирішальним фактором його саморозвитку та самовиховання;

- методи стимулювання і мотивації військово-патріотичної та фізичної діяльності і поводження допризовників (змагання, заохочення, примус, перспектива), адже рівень формування готовності до військової служби й захисту країни має отримувати громадську оцінку і визнання, вони покликані закріплювати та зміцнювати мотиви і форми їхньої поведінки за екстремальних умов, наближених до військової служби; окрім того, означену діяльність необхідно постійно стимулювати, спонукаючи інтерес, думки, почуття та дії допризовників у потрібному для країни напрямі;

- методи самовиховання і самопідготовки допризовників до військової служби (самозобов`язання, самопереконання, самостійні вправи) тому, що особистість є активною силою не лише в процесі перебудови оточуючого світу відносно власних потреб, а й особистому формуванні особистості; до того ж військово-патріотичне та фізичне виховання, самовиховання і самопідготовка - дві складові єдиного процесу формування й удосконалення активного та свідомого допризовника, формування у нього почуття патріотичного обов`язку, позитивного ставлення до служби в армії.

На констатуючому етапі дослідження (1989-90 навчальний рік) проводилася оцінка фізичного розвитку, рухової активності, психологічної та моральної підготовленості, загальної фізичної працездатності учнів 10-11 класів загальноосвітніх шкіл №№ 1,3,4,5,6,7,8,9,10 м. Бровари Київської області. Всього було обстежено 966 старшокласників, віднесених до основної медичної групи, котрі займалися фізичною культурою та допризовною підготовкою за шкільною програмою, 32 старшокласники-спортсмени та 30 допризовників, яких приписною медичною комісією військового комісаріату було за станом здоров`я звільнено від призову на строкову військову службу.