Вищі навчальні заклади Миколаївщини в роки Великої Вітчизняної війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вищі навчальні заклади Миколаївщини в роки Великої Вітчизняної війни

Шевченко Н. В.

У час інтелектуального розвитку суспільства, демократизації стосунків, входження в Європейський простір важливо зберегти у пам'яті людства історичні сторінки минулого. Актуальність означеного ще гострішою стає, зважаючи на часове віддалення тих подій, значущість їх у процесі усвідомлення місця народу, суспільства в екстремальних подіях.

В статті, спираючись на невідомі матеріали Державного архіву Миколаївської області, ставиться завдання визначити,якою була доля вищих навчальних закладів Миколаївщини в роки Великої Вітчизняної війни.

На окупованій території України не залишилося жодного вищого навчального закладу, матеріально-технічна база якого повністю чи частково не була знищена в роки війни.

Політика німецьких завойовників щодо вищої школи в Україні була чітко визначена у розпорядженні рейхскомісара України Е.Ко- ха, підписаному 21 січня 1942 року. У ньому зазначалося: «Всі вищі школи в рейхсокмісаріаті України закриваються до особливих вказівок. Викладацький персонал закритих наукових інституцій, безумовно, звільняється. Викладацькі сили підлягають відповідній перевірці щодо їх політичної благонадійності. Їх дослідницька діяльність підлягає особливому наглядові».

До Великої Вітчизняної війни в м. Миколаєві діяли два вищих навчальних заклади: педагогічний та кораблебудівний інститути.

Миколаївський педагогічний інститут до 1941 року підготував близько двох тисяч випускників, які в основному працювали в освітянській галузі.

Напередодні Великої Вітчизняної війни в інституті функціонувало 12 кафедр, три факультети: мовно-літературний, фізико-матема- тичний та природничий. Інститут мав три навчальних корпуси, три гуртожитки, ботанічний сад, стрілецький тир, гідробіологічну станцію. Бібліотека інституту налічувала близько 80000 книг. При ньому працював відділ учительського інституту [2,12].

15 серпня 1941 року німецькі війська увійшли до Миколаєва і знаходились у ньому 31 місяць. Почалася евакуація в першу чергу стратегічно-важливих закладів та підприємств. Педагогічний інститут тимчасово припинив свою діяльність так як не належав до таких.

З 1937 по 1941 рік посаду директора інституту обіймав М.Г.Таран, який не зміг самотужки організувати евакуаційні роботи. Лише частина обладнання інституту була вивезена, а учбові корпуси, гуртожитки з майном передані евакошпиталю № 1745 та іншим військовим частинам.

Уже в перші роки війни на фронт пішло багато викладачів і студентів, серед них Д.П. Надіїн, М.П. Крутоуз, Г.Л. Дівіна, В.Г. Піддубник, С.К. Будник, М.Н. Делік, Д.Ф. Садоміченко, Ю.П. Васильєв, С.М. Шамзон, І.В. Рясний, Г.З. Васюков, П.Ф. Непомнящий, О.Т. Мовчан та багато інших. Усі вони героїчно захищали країну, багато загинуло. Дехто з фронтовиків і робітників тилу був нагороджений орденами і медалями за бойові заслуги, а також за сумлінну працю в роки війни.

Під час окупації фашисти знищили майже все обладнання кабінетів, лабораторій, частково бібліотеки. З трьох навчальних корпусів залишився лише один, який використовували як стайню. Збитки завдані інституту становили понад 17 млн. крб. [3,21].

28 березня 1944 року війська 3-го Українського фронту звільнили Миколаїв від окупантів. За постановою № 499 Ради Народних Комісарів УРСР від 16 травня 1944 року відновив роботу Миколаївський педагогічний інститут (нині Миколаївський державний університет ім. В.О. Су- хомлинського) у складі трьох факультетів: природничого, мови та літератури та фізико-математичного. Також було поновлено роботу відділу учительського інституту з факультетом мови та літератури [4,149].

Кораблебудівний інститут до війни був на Україні єдиним вищим навчальним закладом, що готував кадри для суднобудівної промисловості. Значна частина випускників вузу працювала провідними спеціалістами різних суднобудівних заводів СРСР, очолювала підприємства суднобудівної галузі.

Перед початком Великої Вітчизняної війни у МКІ функціонувала 21 кафедра, працювали 94 викладачі, налічувалося 698 студентів. Серед професорсько-викладацького складу 4 професори, 11 доцентів. У лабораторіях і кабінетах знаходилося цінні прилади та обладнання.

Директором інституту на той час працював Юхим Федорович Чубов. Він був призначений на цю посаду згідно наказу Всесоюзного комітету у справах вищої школи при РНК СРСР № 2843 від 28.12.1940 року і очолював її 1965 року. Заступником директора з науково-навчальної роботи працював доцент В.В.Лаханін [5,222].

Після того, як почалася війна частину студентів та більшість викладачів було направлено на будівництво оборонних споруд і збирання врожаю. Близько 500 студентів, викладачів та співробітників інституту були призвані до лав Червоної армії і пішли на фронт.

Наприкінці липня 1941 року в інституті розпочалася підготовча робота до можливої евакуації. Директор інституту Ю.Ф.Чубов створив спеціальну комісію, яка очолила роботу колективу по підготовці до вивезення матеріально-технічної бази [6,арк.15].

За дорученням обкому партії директор суднобудівного заводу Селезньов виділив 4 відкритих платформи, на яких вдалося вивезти далеко не все цінне навчальне обладнання (35 тонн інститутського майна, зокрема станки, інструменти, електроприлади). Серед першочергового вантажу книги зі спеціальних дисциплін (всього 5 тисяч томів з 65 тисяч довоєнного фонду) та розробки і креслення з кабінету дипломного проектування.

Очолив інститутську частину евакуаційного ешелону, до якого ввійшли також 44 особи професорсько-викладацького складу з сім'ями, завідувач кафедрою військово-морської підготовки Микола Костянтинович Реммер.

З 1 по 5 серпня було здійснено прийом на 1 курс МКІ. Директор Ю.Ф.Чубов у доповідній записці головному управлінню учбових закладів Народного комісаріату та суднобудівної промисловості відзначив той факт, що жоден зі студентів, що вступили на 1-й курс, не забрав свої документи після оголошення про вивезення інституту.

Перед евакуацією з викладачами і співробітниками було проведено розрахунок, студентам виплачено стипендію. Весь архів інституту до 1940 року було знищено, про що складено відповідний опис.

Як зазначає у доповідній записці директор інституту інженер- майор Чубов, частина евакуйованих викладачів і студентів прибули до Астрахані, частина до Сталінграду [6,арк.3]. У Сталінграді інститут розташувався в приміщеннях суднобудівного технікуму. Заняття почалися з 15 жовтня 1941 року з 227 студентами, 197 з яких старшокурсники, що були демобілізовані з Червоної армії для продовження навчання в інституті. Але обстановка на Південному фронті ускладнилася, і командування прийняло рішення про відправку значної частини евакуйованих підприємств та людей з міста.

Потім, за погодженням з Сталінградським обкомом компартії та облвиконкомом, інститут в листопаді переїжджає до м. Астрахань. Але розгорнути там навчальний процес не вдалося. Пізніше ухвалюється рішення відправити інститут до Казахстану до міста Алма- Ата, куди був евакуйований один із суднобудівних заводів. Але і тут розпочати роботу не вдалося.

Рада з евакуації при РНК СРСР 9 грудня 1941 року прийняла рішення про остаточне розміщення інституту в м. Пржевальську Киргизької РСР. Там заняття розпочалися 9 лютого 1942 року. Був проведений також новий набір на перший курс, після чого загальна кількість студентів становила 258 чоловік, з них на першому курсі 45, на другому 12, на третьому 15, четвертому 104, п'ятому 82. Наприкінці літа в миколаївський кораблебудівний інститут з м. Горького були переведені 172 студенти та викладачі Ленінградського кораблебудівного інституту. Серед новоприбулих професори К.С. Архангельський, В.О. Ваншейдт, Г.Є.Павленко, Н.Є. Путов, П.Й. Титов [4,74].

У евакуаційний період Миколаївський кораблебудівний інститут надавав науково-технічну допомогу промисловості, транспорту, сільському господарству Киргизької РСР. У лабораторіях інституту (хімічній та фізичній) було проведено низку наукових розробок, пов'язаних із поліпшенням технологічних процесів. За ініціативою співробітників кафедри електротехніки інституту в окремих районах області виконано переобладнання електропередачі за новою схемою.

Що ж стосується тематики наукових досліджень учених МКІ в евакуації, то вона пов'язувалася з воєнним суднобудуванням і вирішенням проблем того часу, мала актуальне значення для оборони та народного господарства.

У воєнні роки в інституті працювало 22 кафедри, з них 18 очолювали особи з вченими званнями та ступенями. За період перебування у Пржевальську інститут випустив 375 молодих спеціалістів [7,арк.1-32].

Згідно Постанови РНК СРСР № 818 від 30.06.1944 року реевакуація Миколаївського кораблебудівного інституту (нині Національного університету кораблебудування) була проведена в період з 1 серпня по 23 жовтня.

З евакуації до рідного міста повернулися 50 викладачів та 83 членів їх сімей, 12 осіб учбово-допоміжного персоналу, 37 співробітників, 280 студентів та 9 аспірантів [8,234].

За результатами наукової роботи в евакуації колектив Миколаївського кораблебудівного інституту був відзначений наказом народного комісара суднобудівної промисловості Союзу РСР за №140 від 21 березня 1944 року. Інститут нагороджено Почесною грамотою Наркомсудпрому, а 27 працівників вузу знаком «Відмінник соціалістичного змагання Наркомсудпрому» та грошовими преміями [9,118-121].

У період німецької окупації в Миколаєві було спалено корпус кораблебудівного інституту. В учбовому корпусі був госпіталь, у спортзалі цех з переробки масла, в теплотехнічній лабораторії маслотопильний цех. Інституту було завдано збитків на 10 млн. крб. [10,227].

Відновлення діяльності вищої школи після звільнення УРСР від німецько-румунської окупації стало одним із пріоритетних завдань тогочасного керівництва. Відповідно до постанови РНК СРСР, прийнятої у жовтні 1943 року, роботи щодо відбудови вищих навчальних закладів належали до категорії першочергових.

Незважаючи на побутові труднощі, навчальний рік на першому курсі МКІ розпочався 1 жовтня 1944 року, а на старших 9 жовтня. У першому семестрі 1944-1945 н.р. контингент студентів налічував 688 студентів (26 академічних груп).

Основним завданням було відновлення матеріальної бази, організація технічного та методичного забезпечення навчального процесу, створення належних побутових умов для викладачів і студентів.

У звіті МКІ про роботу у 1944-1945 н.р. зазначено, що у першу чергу були обладнані лабораторії фізики, хімії, електротехніки, кабінети графіки, дипломного проектування.

На кінець 1944-45 н.р. у Миколаївському педагогічному інституті нараховувалося 363 студенти. Найменшим за чисельністю був фізи- ко-математичний факультет лише 39 студентів, найбільшим мови та літератури: 166 в педагогічному інституті та 118 в учительському інституті [8,239].

У перший повоєнний навчальний рік в інституті було 2 професори, 5 доцентів, 24 старші викладачі, 15 викладачів. Через відсутність спеціалістів виникала необхідність тимчасово змінювати навчальні плани.

Після відновлення роботи інститут першим в.о. директора було призначено В.М.Дорохольську. Згідно наказу № 7879 міністра освіти

СРСР від 10 грудня 1944 року директором Миколаївського педагогічного інституту став В.О.Миляновський.

Незважаючи на значні матеріальні та фінансові труднощі, побутову невлаштованість, професорсько-викладацькі колективи та студенти обох вузів брали активну участь у відбудовчих роботах, проявляли неабияку витримку і винахідливість, відбудовуючи навчальні корпуси, лабораторії, кабінети. Робота по відбудові матеріально-технічної бази ВНЗ не заважала вести активну наукову роботу, просвітницьку діяльність.

Грізні роки Великої Вітчизняної війни назавжди відійшли у вічність. На сьогоднішній день довоєнні інститути стали університетами. Значно збагатилася їх матеріально-технічна база, зросла кількість факультетів, відкрито нові спеціальності, збільшився професорсько-викладацький склад.

У Миколаївському державному університеті ім. В.О.Сухомлинсь- кого сьогодні працює понад 300 викладачів серед яких 11 академіків і членів-кореспондентів Академії наук вищої школи, Академії педагогічних і соціальних наук та інших галузевих академій, 15 заслужених діячів науки, культури, освіти, 29 докторів наук, професорів,129 кандидатів наук, доцентів. На денній та заочній формі навчається понад 7 тисяч студентів [3,30].

Національний університет кораблебудування і до сьогодні залишається одним з найкращих у галузі суднобудування. Майбутніх фахівців, а їх понад 10 тисяч, навчають найкращі доктори наук, професори, кандидати наук, доценти та викладачі.

Життя висувало перед вищими навчальними закладами багато проблем. Однак вища школа, пройшовши тернистий шлях, не втратила свого потенціалу. Сьогодні ВНЗ працюють над оновленням змісту освіти, від якого залежить формування найважливіших духовних цінностей нашого народу.

миколаївський інститут війна вітчизняний

Джерела та література

1. Німецько-фашистський окупаційний режим, на Україні. Зб. документів

і матеріалів. К.,1963.

2. Тези, доповідей і повідомлень науково-практичної конференції, присвяченої 80-річчю Миколаївського педагогічного інституту. Миколаїв, 1994.

3. Миколаївський державний університет.. Історичний нарис (19132003). К., 2003 .

4. Освіта на Миколаївщині у ХІХ-ХХ ст.. Історичні нариси. Миколаїв, 1997.

5. Бугаєнко Б.А., Галь А.Ф., Костенко Н.М. Николаевский государственный судостроительный. Очерк истории института-университета. Николаев, 1995.

6. Державний архів Миколаївської області (далі - ДАМО). Ф.Р.881. Оп.2. Спр.48.

7. ДАМО. Ф.Р.881. Оп.2. Спр49.

8. Миколаївщина в роки. Великої Вітчизняної війни: 1941-1944 рр. (До 60- річчя визволення області від німецько-румунських окупантів). Миколаїв, 2004.

9. Культурне будівництво в українській. РСР (червень 1941-1950): Зб. документів і матеріалів. - К.: Наукова думка, 1989.

10. Николаевщина в годы Великой Отечественной войны (1941-1945). Документы и материалы. - Одесса, 1964.

Размещено на Allbest.ru