Професійна орієнтація в умовах профільного навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Проблематика вибору професії

2. Сутність і структура професійної орієнтації

3. Психологічні особливості старшокласників і вибір професії

4. Система профорієнтаційної роботи в загальноосвітній школі в умовах профільного навчання

5. Профорієнтаційна робота вчителів-предметників в умовах профільного навчання

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Arte et humanitate, labore et scienta (Мистецтвом та людинолюбством, працею та знанням)

Соціально-економічні зміни, що мають місце в умовах переходу до ринкових відносин, вимагають нових підходів у формуванні особистості школяра. Дедалі гострішою стає залежність місця держави в цивілізованому світі від її можливостей у створенні умов для вільного самовизначення громадян, набуття ними доступних знань і професійної майстерності, самореалізації в тій галузі, де найповніше можна проявити свої обдарування.

Успішне вирішення цієї проблеми в основному залежить від позитивних результатів у формуванні особистості майбутнього працівника на всіх етапах його шкільного життя. На цьому наголошується в Національній доктрині розвитку освіти, Законі України "Про загальну середню освіту", Концепції державної системи професійної орієнтації населення та Концепції профільного навчання. У названих документах закладено один із основних нововведень - профілізація навчання в середніх загальноосвітніх закладах.

Одним із завдань профільної школи допомогти старшокласникам у виборі майбутньої професії, адже підготовка учня до вибору профілю навчання - це фактично перший серйозний етап вибору професії. Тому на даному етапі активізуються профорієнтаційні заходи школи та її служб.

Проблеми професійної роботи в Україні в різні періоди розглядалися багатьма дослідниками Є. Клімовим, І. Назімовим, В. Симоненком, Б. Федоришиним, В. Ярошенком та іншими. Ними розроблялися і перевірялися на практиці різні аспекти даної проблеми в умовах соціалістичної планової економіки радянської держави. Розроблені ними положення були переглянуті та узгоджені з сучасними умовами особливо в умовах профільного навчання.

Професійна орієнтація являє собою систему соціально-економічних та методико-фізіологічних заходів, спрямованих на забезпечення активного, мобільного і свідомого професійного самовизначення та трудового становлення особистості з урахуванням своїх можливостей та індивідуальних особливостей і кон'юнктури ринку праці для повноцінної самореалізації в професійній діяльності [4].

Свідомий вибір професії виступає показником сформованості професійного самовизначення. В основі правильного професійного самовизначення лежить протиріччя між прагненням молодої людини до самостійності і неготовністю школяра до здійснення обґрунтованого вибору професії.

Загальні основи побудови системи профорієнтації в умовах профільного навчання спираються на дослідження Є. Клімова, І. Назімова, Є. Павлютенкова, А. Сазонова, В. Симоненка, Б. Федорішина, С. Чистякової, М. Чистякова, В. Ярошенка, але на деяких етапах має свої особливості. А саме, при визначенні учнем профілю навчання, при підготовці вчителя-предметника до профорієнтаційної роботи в різних профільних класах. Мета даної роботи розглянути психологічні особливості старшокласників щодо професійного самовизначення, уточнити систему профорієнтаційної роботи школи в умовах профільного навчання, встановити вимоги підготовки вчителя-предметника до профорієнтаційної роботи при викладанні матеріалу в різних профільних класах.



1. Проблематика вибору професії

Свідоме ставлення до вибору професії ми розуміємо як мотивовану діяльність учнівської молоді, спрямовану на ознайомлення зі змістом професії, практичну апробацію своїх можливостей, оволодіння активними способами підготовки до майбутньої праці,самовихованням професійно важливих якостей.

Але перш ніж зрозуміти, як наші школи допомагають дітям знайти свій шлях у житті - ми повинні звернутись до первинних джерел. З давніх часів наше суспільство намагалось виплекати гідних наслідувачів здобутків людської цивілізації.

1. У Єгипті школи знаходились у храмах. Навчання починалось з п'яти років і тривало дванадцять літ. Заняття починались рано вранці та закінчувались пізно ввечері. Хлопців навчали письму, лічбі, читанню. Вони читали тексти вголос, співуче. Коли школяр вчився письму, йому давали черепки глиняного посуду. Це були «зошити» на яких він писав вправи. Кожен день його примушували прописувати по три сторінки. Займатись треба було старанно, бо за лінощі учні отримували суворі фізичні покарання. Хоча це було не зовсім педагогічно але досить дієво.

Коли учень вже навчився писати, йому давали папірус,на який він переписував вже цілий твір. Після закінчення школи випускники ставали чиновниками.

2. Давній Рим. На відміну від Єгипту, у Стародавньому Римі освіта хлопчиків та дівчаток починалась з семи років. Заможні родини надавали перевагу навчанню вдома. Бідні ж користувались послугами шкіл. Діти проходили три рівні освіти: початковий, середній та вищій. Дуже престижно було мати вчителя грека. Для отримання вищої освіти багаті батьки відправляли дітей вчитися в Грецію. На початкових етапах дітей вчили писати та рахувати, давали знання з історії, права та літературних творів. У Вищій Школі навчали переважно ораторському мистецтву.

У віці 17-18 років хлопці повинні були залишити навчання та піти на військову службу. Римляни також піклувались про освіту жінок; вони займались організацією родинного побуту та освітою дітей в ранньому віці. А з першого століття нової ери римляни розпочали освіту рабів. Вони ставали керуючими маєтків та займались торгівлею, ставали наглядачами над іншими рабами. Колишні раби намагались зайняти посади службовця, управлінця в державному апараті, займались комерційною діяльністю, лихварством.

3. Інки. У племені інків існували школи для хлопчиків. Туди приймали дітей зі знаті та зі знаті захоплених племен. Таким чином, головним завданням навчальних закладів була підготовка наступного покоління еліти імперії. В школі навчались протягом чотирьох років. В перший рік навчання вивчали мову кечуа, в другий - релігійний комплекс та календар, в третій та четвертий роки вивчали кіпу («вузликову писемність»).

4. Ацтеки. А у ацтеків до 14 років навчання було в руках їх батьків. Був набор мудрих повчань - уеуетлатоллі, за яким батьки навчали своїх дітей нормам поведінки в суспільстві і в родині.

Хлопці йшли до школи з 15 років. Існувало два типи освітніх закладів: в училищах, що називалися «тепочкалли», навчали історії, релігії, воєнній справі, а також торгівлі та ремеслу (селянському або майстровому). У школах «кальмекак» концентрували увагу на підготовці вождів, жреців, вчених, вчителів та писців. Вони навчались ритуалам, грамоті, поезії, бойовим мистецтвам.

Отже ми бачимо, що різні народи мали свої способи навчання. Але кожен з них намагався створити кваліфікованих спеціалістів всіх прошарків тогочасного суспільства.

У наш час підростаюче покоління має дуже широкий вибір спеціальностей. Для нього найскладніше проходить процес соціалізації (безперервного процесу, що триває все життя). Він ділиться на три етапи (дотрудова, трудова, післятрудова соціалізація), кожний з яких «спеціалізується» на розв'язанні завдань, без опрацювання яких наступний етап може не настати, може бути деформований чи затриманий. Сьогодні на стадії дотрудової соціалізації молода людина стикається з серйозними проблемами. Саме на цій стадії (період юнацької соціалізації) проходить процес вибору професії - вибору, по суті, життєвого шляху, вибору долі, тому завдання дотрудової соціалізації стають найбільш значущими, проблема їх вирішення загострюється.

За даними регіональних органів праці, які склали приблизний список дефіцитних спеціальностей, першу десятку посідають в основному робітничі спеціальності та професії сфери послуг. Але випускники шкіл наполегливо на перше місце ставлять професії юриста, економіста, менеджера. Частина випускників не мають чіткої життєвої перспективи, більше ніж 30% перебувають у стані стресу, одна з причин якого - почуття соціальної незахищеності. Більша частина випускників вищих і середніх навчальних закладів останніми роками стають спеціалістами професій, на які немає попиту на підприємствах та організаціях, тому вони змушені працювати не за фахом.

Кардинальне реформування українського суспільства закономірно супроводжується змінами традиційних цінностей, ідеалів, взаємовідносин. Утрачено минулі зв'язки між професійною освітою та професійною працею. Зникла налагоджена система просвітницько-виховної роботи школи щодо трудового напряму виховання. У здійсненні профорієнтаційної роботи спостерігається заміна постійної цілеспрямованої роботи епізодичним проведенням взаємно неузгоджених заходів, особливо на завершальному етапі навчання.

Становлення та розвиток України як самостійної держави з ринковою економікою висунули перед загальноосвітньою школою низку спеціальних завдань, обумовлених необхідністю підготовки підростаючого покоління до життя та професійної діяльності в нових соціально-економічних умовах. Їхнє успішне розв'язання передбачає активацію розробки теоретичних і практичних аспектів проблеми професійного самовизначення та професійної орієнтації молоді.

Слід зазначити, що зміст, форми і методи профорієнтаційної роботи в школі на сьогодні не забезпечують досягнення основної мети професійної орієнтації - формування у старшокласників готовності до професійного самовизначення. Перешкодою для успішного розвитку профорієнтації є те, що вона, як правило, розрахована на деякого середнього учня; відсутній індивідуальний, диференційований підхід до особистості школяра; профорієнтаційна робота має переважно декларативний характер, не надаючи можливості кожному спробувати себе в різних видах практичної діяльності.

У світі накопичений величезний досвід з проблемами профорієнтації. У нашій країні підйоми та падіння профорієнтації відтворюють історію розвитку суспільства. Можна чітко простежити безпосередньо залежність між ступенями свободи в суспільстві й потребою в професійній орієнтації.

Сьогодні стали прийнятні ідеї організації системи профорієнтації в умовах ринку праці, виховання конкурентоздатної особистості. Запорукою успішної майбутньої діяльності є готовність особистості до вибору професійної діяльності та здійснення самої діяльності.

Сучасні дослідження проблеми профорієнтації концентруються за певними напрямками: методологія профорієнтації, розробка системного підходу, умови здійснення системи профорієнтації як дидактичної структури забезпечення самооцінного інструментарію школярів,теорія мотивації професійного вибору, культурологічні аспекти в процесі підготовки учнів до свідомого вибору професії та інші.

У сучасних наукових і нормативно-методичних документах вирізняються різноманітні підходи щодо структурного складу профорієнтації:

1) триетапна структура профорієнтації Д. Тхоржевського містить профосвіту, профконсультацію, й працевлаштування;

2) чотирикомпонентна (Б. Федоришина) передбачає організаційно-функціональну, логіко-змістовну, особистісну й управлінську підсистеми;

3) семикомпонентна (В. Васильков): профосвіта, профвиховання, профактивація, професійна психодіагностика, профконсультація, профвідбір, профадаптація.

Підготовка молодої людини до життя, до праці в соціально-економічних умовах - це надзавдання сучасної загальноосвітньої школи. У зв'язку з цим проблема вибору професії повинна посідати значне місце в усій роботі школи.

Відомо, що в умовах жорсткого ринку праці не всі робітники матимуть постійну роботу протягом усього трудового життя, тим більше пов'язану з однією і тією самою професією, спеціальністю, посадою. Це викличе необхідність не тільки удосконалюватись в професії, а й бути психологічно готовим до вибору іншого виду професійної діяльності, виявляючи економічну активність, здатність до професійного самовизначення, навички до самореалізації.

Спробуємо проаналізувати процес професійної орієнтації учнів загальноосвітньої школи. Метою системи професійної орієнтації в межах загальноосвітньої школи є формування в учнів уміння обирати сферу професійної діяльності, що оптимально відповідає особливостям запиту ринку праці. У зв'язку з цим профорієнтація в школі повинна вирішувати завдання формування особистості працівника нового типу, що забезпечить ефективне використання кадрового потенціалу й радикальне регулювання ринку праці. Закономірність переходу до ринку праці значно змінила стратегію й тактику розробки теорії і практики професійного самовизначення молоді. Кожний працівник повинен постійно вдосконалювати свою кваліфікацію й бути готовим до зміни напрямку своєї професійної діяльності, уміти реалізовуватися в трудовій діяльності в нових соціально-економічних обставинах.

На жаль, молодь є найменш підготовлена до сучасних вимог політичної, соціально-економічної та кадрової ситуації. У результаті відбувається поширення таких негативних тенденцій, як бездуховність, максималізм, конформізм, агресивність, користолюбство, нещирість.

Серйозному перекручуванню піддалася система уявлень молоді про престижність освіти, праці. Знижуються уявлення поколінь про рівень професіоналізму та культури праці. Переоцінюються такі негативні явища, як спекуляція, рекет.

Тому сьогодні науковці намагаються розробити нові підходи щодо професійної орієнтації школярів. Зокрема, Н. Жемера розробила загальні концептуальні положення професійного самовизначення старшокласників. Професійне самовизначення є багатоаспектним процесом, який розглянути з огляду різних підходів:

1) як систему завдань, які ставить суспільство перед особистістю (соціологічний підхід);

2) як процес поетапного прийняття рішень, завдяки яким індивід формує баланс між власними перевагами та потребами системи розподілу праці в суспільстві (соціально-психологічний підхід);

3) як процес формування індивідуального стилю життя, значною часткою якого є професійна діяльність (диференційно-психологічний підхід)

Професійне самовизначення передбачає формування суб'єкта конкретного виду праці - професії, спеціальності, посади, що характеризується високою мобільністю; вимагає широкої орієнтації у світі праці, не обмежуючи можливості розвитку й саморозвитку особистості.

З огляду на вищезазначені підходи, професійне самовизначення особистості Н. Жемера розглядає,як “ Я - концепцію” індивіда, що відбиває розуміння, переживання й наміри, предметні дії в професійній діяльності в конкретних соціальних умовах. Орієнтація молоді на професійну працю та вибір свого професійного майбутнього є невід'ємною складовою навчально-виховного процесу закладів освіти за умов обов'язкового його доповнення інформаційною й консультативною роботою, практичною діяльністю, спрямованою на розвиток нахилів і здібностей особистості.

Дамо відповідь на питання: як співвідносяться два основні поняття: професійна орієнтація і професійне самовизначення? Професійна орієнтація визначає об'єктивну сторону й взаємодії суспільства та особистості, а професійне самовизначення - це суб'єктивна сторона й характер процесу цієї взаємодії.

Перехід до ринкової економіки загострив проблему зайнятості населення, особливо молоді. Ця категорія найменше соціально захищена від безробіття, тому що, в основному, не має виробничого досвіду. На нашу думку, школа повинна працювати над формуванням комплексу психолого-вольових якостей особистості, які б сприяли успішній професійній адаптації чи зміні професії на суміжну, а в подальшому - появі відчуття задоволення працею.

Але сьогодні вибір майбутньої сфери професійної діяльності в більшості старшокласників ґрунтується на :

- обмежених знаннях і поверхневому уявленні про себе й світ професій, праці;

- рекомендаціях і матеріальних можливостях батьків;

- вплив засобів мас-медіа,рекламних компаній,що не враховують принципи та підходи професійного самовизначення особистості (Так само).

- Загальноосвітню школу ми розглядаємо не тільки як інститут базової освіти,але і як соціально-педагогічний центр формування свідомого вибору професії. На жаль, нині система професійної орієнтації в закладах середньої освіти відсутня. Деякі функції освітньої профорієнтації виконують кабінети профорієнтації Державної служби зайнятості населення, районні центри, соціальної допомоги молоді Комітету у справах сім'ї та молоді. Проте діяльність цих закладів не відповідає сучасним вимогам профорієнтації,оскільки ці установи не є гарантами свободи вибору професії особистості відповідної до іі інтересів та можливостей виконують функцію задоволення тимчасових потреб суспільства у працівника (3).

Професійна орієнтація-це узагальнення поняття одного з компонентів загальнолюдської культури,що проявляється у формі турботи суспільства про професійне становлення підростаючого покоління,підтримка й розвиток природних задатків,а також проведення комплексу спеціальних заходів,що сприяють професійному самовизначенню людини у виборі оптимального виду заняття з урахуванням її потреб і можливостей,соціально-економічної ситуації на ринку праці.

Від правильного,свідомого вибору професії виграють і особистість,і держава. Людина,задоволена професійною діяльністю,може досягти великих успіхів, вона-висококваліфікований спеціаліст,фахівець. Сьогодні прогрес виробництва залежить більшою мірою від людського капіталу,ніж від закономірностей власне економічного розвитку. Тому вдосконалення професіоналізму людей,що досягається передусім за допомогою освіти та фахової підготовки, стає запорукою і змістом усього суспільного прогресу.

У науці виділено напрямки професійної орієнтації:

- професійна інформація - ознайомлення з сучасними видами виробництва, станом ринку праці,потребами господарського комплексу у кваліфікованих кадрах, змістом і перспективами розвиту ринку професії, формами та умовами їх освоєння,вимогами, які висуваються до людей певних професій, можливостями професійно-кваліфікаційного росту й самовдосконаленням у процесі трудової діяльності;

- професійна консультація - надання допомоги людині в професійного шляху з урахуванням його психологічних особливостей і можливостей особистостей, а також потреб суспільства;

- професійний підбір - надання рекомендації людині про можливі напрямки професійної діяльності, які відповідають їх психологічної, психофізіологічної і медичної діагностики;

- професійний вибір - визначення професійної придатності людини до конкретної професії;

- професійна виробнича й соціальна адаптація - система заходів,які сприяють професійному становленню працівника, формування в нього відповідних соціальних і професійних якостей,настанов і потреб до активної, творчої праці,досягненню найвищого рівня професіоналізму.

Професійна орієнтація здійснюється з метою:

- забезпечення соціальних гарантій вільного вибору професій, форми зайнятості і шляхів самореалізації особистості в умовах ринкових відносин;

- досягнення збалансування між професійними інтересами людини,її психофізіологічними особливостями і можливостями ринку праці;

- прогнозування професійної успішності майбутньої трудової діяльності;

- сприяння безперервному росту професіоналізму особистості к найважливішої умови її задоволеністю працею і власним соціальним статусом,реалізації індивідуального потенціалу, формуванню індивідуального здорового способу життя і матеріального добробуту.

Профорієнтація - це комплекс психолого-педагогічних та методичних заходів, які спрямовані на оптимізацію процесу працевлаштуванням відповідно бажань, нахилів, здібностей і з урахуванням потреби суспільства в спеціальностях.

Метою професійного самовизначення є поступове формування у школярів внутрішньої готовності до свідомої і самостійної побудови, корекції й реалізації перспектив власного розвитку (професійного, життєвого, особистісного), готовності розглядати себе особистістю, яка розвивається в часі й самостійно знаходить значущі смисли в конкретній професійній діяльності.

На сучасному етапі в умовах перебудови ідеологічних та економічних основ суспільного життя, у ситуації глибокої економічної кризи, яка породила безробіття, соціально-психолого-педагогічна допомога в галузі профорієнтації учням загальноосвітньої школи є вкрай необхідною. Правильна профорієнтація - це пріоритетне завдання сучасності. На перше місце тут виходить соціальний педагог, спеціаліст здійснює соціально-педагогічну діяльність, об'єктом якої є діти та молодь, що потребують підтримки й допомоги в процесі соціалізації як основної умови самореалізації, самокорекції, самотвердження особистості. Він повинен бути координатором й організатором у розв'язанні проблеми вибору професії.

З огляду на обставини, які склалися, саме на соціального педагога покладається відповідальність за майбутнє підростаюче покоління, його професійне самовизначення.

Але на сьогодні відсутня продумана, педагогічно обґрунтована система профорієнтаційної діяльності соціального педагога в загальноосвітній школі. А в провінції в більшості шкіл відсутні й самі соціальні педагоги.

2. Сутність і структура професійної орієнтації

Щоб з'ясувати суть і структуру професійної орієнтації розглянемо спочатку історію виникнення необхідності профорієнтаційної роботи з населенням, зокрема на Україні. Початок профорієнтації нерідко відносять до 1908 р. - до моменту відкриття першого профконсультаційного бюро в м. Бостоні (США). Якщо виходити з поширеної зараз точки зору про включеність профдіагностики і профвідбору в систему професійної орієнтації, то можна сказати, що профорієнтація виникла давно. Але, якщо подивитися на профорієнтацію як на суспільний процес, що включає не тільки відмічені вище профдіагностику і профвідбір (підбір), але також профосвіту, профконсультацію, соціально-професійну адаптацію і професійне виховання, то стане ясно, що профорієнтація як науково осмислена діяльність людини могла з'явитися лише пізніше, з тієї пори, коли почала набирати силу тенденція диференціації і інтеграції окремих наук і наукових напрямів. Отже, приведені вище історичні дані потрібно розглядати як вказівка не на історію, а на передісторію виникнення профорієнтації. Історія почалася набагато пізніше, в період корінної ломки суспільного устрою під натиском розвитку крупної машинної індустрії, тобто в період розвиненого капіталізму з його неминучими супутниками - підвищенням інтенсивності виробничих процесів, -- зростанням ролі спеціалізації і професіоналізації праці, а також з вимушеною необхідністю здійснення професійної підготовки величезних мас робочих. Саме в цей час визначилася практична; потреба в залученні робочої сили, її навчанні і розподілі на різні трудові операції відповідно до індивідуальних відмінностей і здібностей людей.

Інтенсивне технічне переозброєння промисловості провідних капіталістичних держав, розвиток принципове нової техніки на початку XX ст., зокрема військовою, актуалізували проблему «чоловік - техніка». Все гостріше стало усвідомлюватися, що не кожен охочий може управляти складним технічним приладами для цього необхідні знання, здібності і відповідні навики. [9].

В Україні діяльність профорієнтації почала розгортатися в перші роки XX ст. Були зроблені ряд обстежень, що стосуються вибору професії що вчаться різних типів шкіл. В процесі цієї роботи було вирішено з'ясувати, які професії привертають найбільшу увагу, в чому причини, спонукачі молодих людей йти по тому або іншому трудовому шляху. З цією метою організували в школах референдум учнів. У 60-70-х роках панувало визначення профорієнтаційної орієнтації як системи державних заходів, спрямованих на формування в учнівської молоді психологічної готовності до вибору професії на основі потреб суспільства і з урахуванням інтересів і схильностей особистості учня. Ключовими елементами визначення такого типу є державне управління процесом підготовки учня до вибору професії.

Українські психологи розробили нову концепцію професійної орієнтації. Вихідною позицією у розробці нової системи професійної орієнтації було бачення особистості насамперед не як об'єкта, а як суб'єкта саморозвитку. Саме поняття «профорієнтація» здається ясним кожному, хто ознайомиться з ним навіть вперше - це орієнтація школярів на ті або інші професії. Приблизно такі ж визначення даються в методичній літературі, де профорієнтацію розглядають як надання допомоги молодим людям у виборі професії. Крім того, під профорієнтацією нерідко розуміють систему заходів, що допомагають людині, виступаючій в життя, науково обґрунтовано вибрати професію або систему виховної роботи в цілях розвитку професійної спрямованості, допомозі учням в моменти професійного самовизначення. Таким чином, визначень даного поняття багато і відбулося це внаслідок розвитку діяльності по профорієнтації. Як і багато наукових понять, поняття «профорієнтація» не може бути застиглим, даним раз і назавжди. Як показано раніше, воно розвивається у міру того, як міняється уявлення суспільства про цілі, завдання методи, формах і, взагалі, про суть профорієнтації. Зміна цього поняття частково зафіксована і в наявних визначеннях. Кожне з них відображає ті або інші аспекти профорієнтації, виділяє яку-небудь функцію, указує на практичний або теоретичний рівень її розвитку, розглядає з позицій педагогіки, психології, теорії управління та інші. професійний орієнтація старшокласник профільний

Відсутність єдиної точки зору на поняття профорієнтації пояснюється ще і іншими причинами. Наприклад, тим, що це комплексна проблема, а тому підходи до її визначення можуть бути різними. Якщо професійна орієнтація розглядається через призму педагогічної практики, що протікає під переважаючим впливом вчителів шкіл, майстрів УПК та інші, то прийняття цієї точки зору як єдина і головна створює педагогічний образ профорієнтації.

Якщо ж на цей процес подивитися через призму психологічної науки, то на перший план виступлять психологічні поняття і концепції, що пояснюють особливості того, або іншого вибору. В рамках цього підходу формується і відповідний образ профорієнтації як психологічного процесу, що складається з двох взаємозв'язаних сторін: а) ухвалення рішення учня про свій професійний вибір; б) дії на психіку учнів з метою формування професійних намірів, здійснення такого вибору професії, який би відповідав інтересам і здібностям особи і одночасно знаходився б відповідно до суспільних потреб.

Третій підхід - соціологічний. При цьому процес професійної орієнтації розглядається як частина більш загального процесу соціальної орієнтації молоді. Відповідно і вибір професії розглядається як акт, обумовлений загальною життєвою орієнтацією, прагненням особи зайняти певне місце в соціальній структурі суспільства, в соціальній групі.

Узагальнюючи відповідні підходи зупинимося на наступному визначенні поняття. Професійна орієнтація являє собою систему соціально-економічних, психолого-педагогічних та методико-фізіологічних заходів, спрямованих на забезпечення активного, свідомого професійного самовизначення та трудового становлення особистості з урахуванням своїх можливостей та індивідуальних особливостей і кон'юнктури ринку праці для повноцінної реалізації в професійній діяльності. [4]

Професійне самовизначення у психології розглядається як значущий компонент професійного розвитку особистості. Свідомий вибір професій виступає показником сформованості професійного самовизначення і переходу його у нову фазу професійного розвитку.

Професійне самовизначення - складний, перманентний процес професійного вибору. На думку вітчизняних учених А. Вихруща, О. Зайцева, Д. Закатнова, Є. Павлютенкова, В. Сидоренка, Т. Туранова, Д. Тхоржевського, Б. Федоришина, М. Янцура - це процес самопізнання та об'єктивної оцінки школярами власних індивідуальних особливостей, зіставлення своїх професійно важливих якостей і можливостей з вимогами, необхідними для оволодіння конкретною професією. В основі правильного професійного самовизначення лежить протиріччя між прагненням молодої людини до самостійності і неготовністю школяра до здійснення обґрунтованого вибору професії.

В психологічній та методичній літературі професійну орієнтацію розглядають як систему, яка включає такі основні напрямки або підсистеми: профінформація; профконсультація; профвідбір; профадаптація. як окремий етап профорієнтаційної роботи: процеси трудового і професійного навчання в школах. [4, 6, 10]

У структурі професійної орієнтації, В. Чебишева виділяє чотири основні компоненти:

1) повідомлення учням знань про професії, що цікавлять їх;

2) глибоке і все стороннє вивчення школярів;

3) професійні консультації;

4) допомога учням в оволодінні вибраною професією. Отже професійна орієнтація має два аспекти: перший - її вплив на формування професійних інтересів людей, насамперед позитивних мотивів вибору професії, які забезпечують узгодження інтересів особистості і суспільства; другий - виявлення професійних вимог і психологічний аналіз професії, з одного боку, та оцінка психофізіологічних властивостей і якостей учнів з урахуванням проб їх сил в обраній діяльності, з другого.

3. Психологічні особливості старшокласників і вибір професії

В педагогічній літературі можна зустріти декілька підходів до визначення вікового періоду сензитивного для формування готовності школярів до професійного самовизначення. Багато дослідників (Є. Клімов, Н. Пряжников, С. Чистяков та інші) вважають, що кожний з вікових етапів має специфічні особливості щодо вирішення зазначеної задачі. Так наприклад, для учнів 1-8 класів основною роботою можна вважати формування "загальної готовності" до професійного самовизначення. Для учнів 9-11 класів цю роботу треба скоординувати на допомогу у виборі конкретної спеціальності та професії. Але виходячи з того, що саме в період ранньої юності головна увага молодої людини зосереджується на розвитку мотиваційної сфери особистості, визначення свого життєвого шляху, формування світогляду та інше, тому саме в цей період можна говорити про професійне самовизначення, яке як вже зазначалося має велике значення для вибору професії. З іншого боку слід враховувати індивідуально-типологічні особливості учнів. Згідно матеріалістичної теорії про типологічні індивідуальні особливості вищої нервової діяльності кожна людина володіє природженими психофізіологічними властивостями. Деякі властивості психіки передаються і зберігаються впродовж майже всього життя. Сила і рухливість нервових процесів є стабільними властивостями нервової системи.

Працюючи по однаковій спеціальності, одні люди добиваються великих успіхів, інші - менших. Це пояснюється індивідуальністю нервової системи людини, тому деякі характерні психофізіологічні особливості сприяють швидкому оволодінню одними спеціальностями і в той же час перешкоджають успішній діяльності в інших.

Вчення І. Павлова про вплив центральної нервової системи на динамічні особливості поведінки виділяє три основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість, рухливість збудливого і гальмівного процесів і два типи нервових процесів: сильний і слабкий, їх поєднань: я дає чотири основні типи темпераменту.

Властивості і тип нервової системи вважають професійно важливими характеристиками. Наприклад, люди з сильним типом нервової системи можуть виконувати складну, напружену і відповідальну роботу, просиджувати довгий час перед пультом управління і бути при цьому готовими до екстрених непередбачених дій, зберігати витримку і самовладання. Це стосується таких спеціальностей, як диспетчер аеропорту, оператор енергосистеми, оператор потокової лінії сталеливарного цеху, апаратник хімічних виробництв і інші подібні професії. Людям із слабким типом властива мала витривалість нервової системи. Але цей недолік завжди компенсується такими позитивними якостями, як висока слухова, зорова і інша чутливість, що дає переваги при оволодінні професіями, які пред'являють підвищені вимоги до м'язово-суглобової чутливості рухового аналізатора, точності окоміру. Це торкається перш за все професій годинникової і радіоелектронної промисловості, де передбачається точна робота з дрібними деталями [15].

У психології: і педагогіці виявлена і добре вивчена залежність вибору професії від спрямованості учбових і трудових інтересі учнів, від успішності основних видів їх повсякденної діяльності. Так, е, дослідженні В. Ярошенко наявність цієї залежності підтвердилася в 56% випадків (було вивчено 4450 учнів V-Х класів) [14]. Розглядаючи питання профорієнтації учнів, Л. Кондратьєва відзначає, що «одночасний розвиток пізнавальних і професійних інтересів є принципово важливим моментом, оскільки в психології інтерес все більше розглядається не як; якась відособлена, незалежна освіта, а - як одна з найважливіших характеристик цілісності особи, що визначає її відносини і дії» [3].

Ф. Парсонс виділив три основні чинники успішності вибору професії [13]: правильна самооцінка схильностей, здібностей, інтересів, устремлінь, можливостей і обмежень; знання того, що потрібне для успішної діяльності по кожній з вибираних професій; уміння співвіднести результати самооцінки із знаннями вимог професій.

Психологи Л. Виготський, О. Леонтьев, А. Петровський, С. Рубінштейн обґрунтували найважливішу закономірність: розвиток особи відбувається в діяльності, причому лише в тій діяльності, яка насичена елементами творчості і викликає у людини позитивне відношення до даного виду праці. Всяка діяльність, у тому числі і трудова, представляє процес взаємодії індивіда з дійсністю, в якому і відбувається становлення його як особи.

Відношення індивіда до трудової діяльності - це не просто психофізіологічне, але і соціальне явище, чому соціологи приділяють виключно велику увагу. На їх думку, відношення людини до праці обумовлене трьома головними чинниками: 1) соціально-економічним; 2) технологічним або функціональні (можливість розвитку сутнісних творчих здібностей у даної особи в конкретному виді діяльності); 3) психолого-педагогічним (трудовою спрямованістю, змістом і інтенсивністю мотивів, інтересів, схильностей, здібностей, світоглядом, вольовими і іншими сторонами психічної, структури особи).

Оскільки об'єктом діяльності профорієнтації є процес професійного самовизначення людини, важливо в першу чергу сформулювати групу принципів, якими керуються (або повинні керуватися) дівчата і хлопці, вибираючи собі професію і місце в соціальній структурі суспільства.

Принцип свідомості у виборі професії виражається в прагненні задовольнити своїм вибором не тільки особові потреби в трудовій діяльності, але і принести якомога більше користі суспільству. Усвідомлення необхідності вибору в першу чергу тих професій, які потрібні, народному господарству, в даний момент найбільшою мірою, служить одним з показників розвиненості свідомості особи.

Принцип відповідності вибираній професії інтересам, схильностям, здібностям особи і одночасно потребам суспільства в цілому (району, регіону) в кадрах необхідних професій виражає зв'язок особового і суспільного аспектів вибору професії. По аналогії з відомою думкою не можна жити в суспільстві і бути вільним від суспільства - можна також сказати: не можна вибирати професію, виходячи тільки з власних інтересів і не зважаючи на інтереси суспільства. Порушення принципу відповідності потреб особі і суспільства приводить до незбалансованості в професійній структурі кадрів.

Принцип активності у виборі професії характеризує тип діяльності особи в процесі професійного самовизначення. Професію треба активно шукати самому. У цьому велику роль покликані зіграти: практична проба сил що вчаться в процесі трудової і професійної підготовки, ради батьків і їх професійний досвід, пошук і читання (по професії, що цікавить) літератури, участь в роботі кружків технічної творчості, робота під час практики і багато що інше.

Виходячи з цього в процесі формування в учнів готовності до вибору професії необхідно звертати увагу на такі індивідуальні особливості. Перш за все - це інтереси, нахили учнів. Професійні інтереси відрізняються конкретністю і цілеспрямованістю. Це інтерес до тієї професії, яку обирає для себе учень Розвиток та формування професійних інтересів безпосередньо зв'язані з пізнавальними інтересами. Це інтереси, які спрямовані на оволодіння знаннями з професії, розуміння її суті, оволодіння не тільки практичними, але і теоретичними основами даної професії. Чим сильніше виражений професіональний інтерес, тим глибша потреба в оволодінні знаннями з конкретної професії. Таким чином вибір вірної професії залежить не тільки від індивідуально-типологічних відмінностей учнів, а від їх пізнавальних інтересів, здібностей, нахилів. Визначити індивідуально-типологічні особливості учнів важче ніж їхні інтереси до того чи іншого предмету, виходячи з цього профільні класи є тією ланкою, яка допомагає педагогу визначити галузь майбутньої діяльності старшокласника.

4. Система профорієнтаційної роботи в загальноосвітній школі в умовах профільного навчання

Щоб вибір професії був справді свідомим і вільним, необхідно враховувати принаймні три фактори: інформованість про світ професій, знання своїх особистісних особливостей, уміння співвідносити особисті якості з вимогами, які пред'являють професія і спеціальність.

Уся шкільна робота повинна сприяти професійному самовизначенню учнів, насамперед виявленню й розвитку схильностей і здібностей, формуванню мотивів вибору професії, професійних інтересів, моральних та інших якостей, важливих для майбутньої трудової діяльності.

Психолого-педагогічна функція профорієнтації - це перш за все виявлення і формування інтересів, нахилів, здібностей школярів, визначення шляхів і умов ефективного управління їх професійним самовизначенням. Також це - формування професійних намірів у відповідності з інтересами і потребами конкретного регіону у кадрах. Профорієнтація повинна здійснюватися на всіх вікових етапах: [10]

1. Емоційно-образний (діти старшого дошкільного віку). Формування позитивного ставлення до світу професій, до людей праці. На цій стадії професії відомі дітям лише за назвами і деякими зовнішніми ознаками (форма одягу, манери поведінки, оцінка оточуючих людей).

2. Пропедевтичний (І-IV класи). Розвиток інтересу до професії батьків, до найбільш масових професій. Формування любові і сумлінного ставлення до праці. У молодших школярів ще немає підстав для здійснення серйозного професійного вибору, часто відсутні виражені інтереси і нахили. Вони легко змінюються на інші.

3. Пошуково-зондуючий (V-VII класи). Формування професійної спрямованості при усвідомленні інтересів, здібностей, цінностей, які пов'язані з вибором професії і визначенням свого місця у суспільстві. В цих учнів можуть мати місце особливо раптові переміни в інтересах, що викликано істотнім підйомом пізнавальної активності у цьому віці. Але саме в цьому віці можуть виникнути інтереси, які можуть мати вихід на професійну діяльність.

4. Формування професійної свідомості (VIII-IX класи). Формування особистісного сенсу вибору професії, уміння співвідносити суспільні цілі вибору сфери діяльності із своїми ідеалами, уявлення про цінності зі своїми можливостями. На цьому етапі учень повинен вже реально сформулювати для себе задачу вибору майбутньої діяльності з урахуванням наявного психологічного і психофізіологічного ресурсів. Предмети на вибір у цих класах покликані сприяти формуванню в школярів стійких інтересів, допомогти їм у виборі профільного навчання в 10-11 класах. Підсилюється увага до вироблення у школярів бажання до постійного навчання. Профорієнтаційна робота з ними планується з урахуванням можливості продовження освіти в професійно-технічних, середніх спеціальних навчальних закладах чи у середніх загальноосвітніх школах.

5. Період уточнення соціально-професійного статусу (Х-ХІ класи). Формування знань, умінь у визначеній сфері трудової діяльності. На даному етапі в сучасній системі освіти старшокласники, що вибрали профіль навчання чи опанували (за бажанням) професію, уточнюють відповідність своїх професійно важливих і інших якостей, стану здоров'я вимогам професійної діяльності, що обирається.

Мета професійної орієнтації учнів слід розглядати в загальному зв'язку з ширшими цілями і завданнями трудової підготовки школярів. В професійній підготовки учнів на сучасному етапі визначено таким чином:

- сформувати у школярів готовність до суспільне корисної, продуктивної праці, тобто виробити сукупність трудових колективах і практичне здійснення кадровою політики на місцях;

- організація діяльності по підвищенню кваліфікації співробітників центрів профорієнтації;

- проведення роботи з підготовки молоді до вибору професії;

- узагальнення і розповсюдження передового досвіду профорієнтаційної роботи.

Як важлива ланка системи профорієнтації розглядаються кабінети профорієнтації в школах, УПК, СПТУ і на виробництві. На них покладається рішення наступних задач:

- ознайомлення учнів з різними професіями, пропаганда робочих професій;- професійна діагностика: вивчення інтересів, професійних намірів, схильностей і здібностей молоді;

- здійснення профконсультаційної роботи з молоддю і батьками, в процесі якої уточнюються професійні наміри, даються рекомендації по вибору професії, повідомляється інформація про шляхи подальшого підвищення кваліфікації і відповідні учбові заклади;

- практичне здійснення професійного відбору (підбору) на основі даних профдіагностики;

- робота по працевлаштуванню випускників шкіл, здійсненню їх професійної і соціальної адаптації, а також професійного виховання молоді;

- аналіз ефективності роботи по профорієнтації.

З огляду на важливу роль у професійному самовизначенні учнів їхніх батьків особливе значення має співпраця в професійній роботі школи і сім'ї. Тому школа повинна направляти зусилля батьків на створення умов для розвитку інтересів, схильностей і здібностей їхніх дітей.

Здійснювана в школі цілеспрямована робота з професійної орієнтації учнів є частиною навчально-виховного процесу. Вона проводиться всім педагогічним колективом, а не лише психологом та вчителями трудового навчання.

5. Профорієнтаційна робота вчителів-предметників в умовах профільного навчання

В процесі реформування шкільної освіти, а саме перехід від загальноосвітніх шкіл до профільних, дає можливість учням вибрати профіль споріднений до їх інтересів, нахилів, здібностей, а це в свою чергу забезпечує більш свідомий вибір професії у недалекому майбутньому. Виходячи з цієї можливості профорієнтаційна робота школи направлена на допомогу учням у вірному виборі профілю. Учневі який визначився з напрямом профілізації: суспільно-гуманітарний, природничо-науковий, художньо-естетичний, фізико-математичний, набагато легше ознайомитись з майбутньою професією, вивчаючи поглиблено курси за вибором, профільні дисципліни тощо.

Готовність учня до профільного навчання має базуватися на орієнтації в світі професії та вимогах з їх боку до особистості. Існує безліч класифікацій професій згідно з класифікацією професій за Є. Клімова визначаються п'ять їх типів: людина-природа, людина-техніка, людина - людина, людина-знак, людина - художній образ. Розглядаючи ці типи професій як загальні профілі їх розподіляють за наступними типами: [5].

1. Людина-природа: природничо-науковий, хіміко-біологічний, медичний, екологічний, сільськогосподарський, географічний тощо.

2. Людина-техніка: технічний, технологічний, транспортний, комп'ютерно-інформаційний, виробничий, дизайнерський тощо.

3. Людина-людина: гуманітарний, філологічний, економічний, спортивний, історичний, правознавчий, педагогічний тощо.

4. Людина-знак: природничо-науковий, фізико-математичний, інформаційний, лінгвістичний тощо.

5. Людина-художній образ: естетичний, образотворчий, музичний, хореографічний, театральний, дизайнерський тощо.

Таким чином спираючись на пізнавальні інтереси учнів до відповідної професії можна зорієнтувати їх на доцільний профіль навчання, і навпаки, знаючи здібності і нахили учнів до деяких предметів навчально-виховного циклу, можна запропонувати відповідний профіль, а в подальшому і саму професію.

Профільна підготовка відрізняється від загальноосвітньої підготовки більш конкретними професійно зорієнтованими характеристиками мотивів, мети, засобів і результатів навчальної, продуктивної, творчої діяльності, які виступають стосовно до учня у вигляді певних вимог. Учні повинні перейти від більш загального, точніше загальноосвітнього до більш конкретного профілю діяльності, який передбачає певну спеціалізацію, конкретизацію навчальної діяльності навколо визначеної групи професій. З часом така орієнтація буде звужуватися і конкретизуватися у професійній підготовки у ПТОЗ чи ВНЗ.

Узагальнюючи вимоги з боку профільного навчання до особистості учня, можна визначити такі їх головні групи [12]:

1. Активізація, інтенсифікація навчальної діяльності, що виявляється в збільшенні навантаження на нервову систему учня. Це викликає необхідність виховувати і формувати психофізіологічну готовність учня до профільного навчання.

2. Збільшення інтелектуального напруження - через необхідність розв'язання значно більшої кількості спеціалізованих, профільних навчальних завдань, що потребує розвитку відповідної інтелектуальної готовності учня.

3. Інтенсивне нарощування профільного навчального і продуктивного досвіду-спеціальних знань, умінь, навичок відповідного напряму, що ставить питання про готовність учня.

4. Підвищення рівня самоорганізації, самостійності у виконанні завдань навчальної діяльності й життєдіяльності, оскільки саме в період профільного навчання в старшій школі стають провідними особистісне, життєве і професійне самовизначення. Тому слід виокремлювати так звану рефлексивну готовність учня до профільного навчання.

5. Профільне навчання вимагає від учня підвищеної уваги до тих рис характеру, які сприяють успішній напруженій продуктивній діяльності.

6. Профільне навчання вимагає від учня значної відповідності його потреб, мотивів, інтересів, схильностей, потягів специфіці профілю і професій, що його складають, тому слід говорити про мотиваційну готовність особистості. При цьому відбувається зміщення спрямованості в майбутнє, активізація процесів прогнозування, програмування діяльності учня.

Діяльність учня в процесі опанування профілю навчання має починатися з актуалізації відповідних потреб і мотивів, бути забезпеченою необхідною вихідною інформацією й розгортанням пізнавального процесу, на основі чого він ставить нову мету і складає програму профільної навчально-продуктивної-творчої діяльності, перебіг якої має обов'язково призводить до суспільного та особистісного значущого результату. Вимоги з боку профільного навчання ставиться не лише до особистості учня, а й до вчителів-предметників. Особливої уваги потребує профорієнтація учнів у процесі вивчення основ наук в умовах профільного навчання: різні цикли - суспільно-гуманітарні, природничо-математичні, трудове навчання, фізичне й естетичне виховання - мають нерівнозначні профорієнтаційні можливості.

Профільні дисципліни дають можливість вчителям-предметникам не лише викладати відповідний матеріал, але ознайомити учнів з професіями в який їх предмет відіграє важливу роль. Тому слід в процесі викладання предмету виразніше показати учням ті сторони знань і навиків, які мають практичне значення для сучасної виробничо-трудової діяльності, сформувати у них вірне розуміння суспільного характеру цих знань і навиків, збудити до них інтерес. Необхідно захопити школярів перспективою практичного застосування отримуваних ними знань. Саме усвідомлення практичного значення шкільного предмету, його місця в трудовій діяльності формує інтерес до предмету, а разом з ним і до професій, науково-теоретичну основу яких він складає. Так наприклад, учитель математики в класах фізико-математичного, науково-природничого, технічного профілю знайомить учнів з видатними відкриттями в науці і техніці, з біографією відомих вчених. За рахунок позакласних годин проводить екскурсії на підприємства. Вчитель іноземної мови в класах гуманітарного, філологічного профілю може більш ретельно розповісти учням про роботу перекладача, лінгвіста, журналіста тощо.

В складнішому становище опиняються вчителі, які викладають не профільні дисципліни. Знайти міст між своєю дисципліною і майбутньою професією учнів, які не будуть її використовувати у подальшій професійній діяльності дуже важко. З іншого боку необхідно пам'ятати, що навіть при ретельній діагностиці учнів до того, чи іншого профілю можуть виникати випадки хибного вибору. Це означає, що учневі необхідно переорієнтуватися в майбутньому, але без знань деяких дисциплін зробити це буде йому дуже важко.

Основною метою вчителя-предметника при профорієнтаційній роботі в будь-якому профілі навчання є: [11]- знайомити учнів з різними видами труда і професії;- вивчати їх нахили, здібності професійні інтереси, формувати у них суспільно-значущих мотивів вибору професії;- консультувати учнів з питань, які пов'язанні з продовження навчання та працевлаштуванням.

Вчитель повинен продумати, з якою професією доречно ознайомити учнів у межах програмної теми, враховувати спільні основи профорієнтації під час вивчення різних навчальних предметів.

Для проведення профорієнтаційної роботи в рамках свого предмета, вчитель-предметник повинен мати теоретичну та практичну підготовку. Теоретична підготовка включає: знання цілій, задач профорієнтації, методів її реалізації в умовах відповідного предмета, психолого-педагогічні основи проблеми. Практична підготовка включає: знання методики профорієнтаційної роботи в умовах викладання відповідного предмета, вмінь та навиків проведення різних заходів (бесіди, зустрічі, екскурсії). Урок є основна форма навчально-виховного процесу, і від того, наскільки серйозно відноситься вчитель-предметник до включення в хід уроку профорієнтаційного матеріалу, буде залежати ефективність роботи всієї школи при підготовки учнів до основного, правильного вибору професії.

В процесі підготовки до уроку вчитель повинен на всіх етапах передбачати розв'язання профорієнтаційних задач. Для цього вчителя можуть використовувати професіографічні картки, які мають таку структуру [11].

Клас. Предмет. Тема уроку. Галузь, професія (спеціальність), якою вчитель знайомить учнів. Коротка інформація про професію.

Не завжди можна знайти готові, укладені спеціалістами опис професій, тому кожному вчителю необхідно оволодіти методикою профорієнтаційного відбору матеріалу. Цей відбір може проводитись в наступному порядку:- вивчення і аналіз навчальних програм і шкільних підручників з метою визначення переліку професій, на які буде здійснюватися орієнтація учнів;- вивчення і аналіз професіонально-кваліфікованих характеристик, програм професіональної підготовки;- вивчення досвіду роботи підприємств;- аналіз шкільних програм трудового навчання у відповідній школі.

...