Філософська та світоглядна парадигма освітніх технологій ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Філософська та світоглядна парадигма освітніх технологій ХХІ ст.

Тимошенко О.І.

Цілком природно, що зміни в освіті та створенні нових освітніх технологій потребують світоглядно-філософської рефлексії, а саме: переосмислення педагогічних ідей шляхом їх наукової інвентаризації та подальшої теоретичної реконструкції на основі культурно-епістемологічного підходу, визначення ідеалу освіченої людини та впливу філософії на освіту. Вирішення даних завдань можливо на засадах нової раціональності, яка, по-перше, фокусує увагу на відтворення умов і структури проблемних ситуацій, в які потрапляє сучасна людина у своїх взаємовідношеннях із реальністю, по-друге, предметом якої виступає реальність людської дії, реальність становлення і формування дійсності через діяльність, що передбачає саморозвиток її суб'єктів.

Саме освітні системи, справедливо підкреслює І. Предборська, відтворюють в свідомості людини існуючу в суспільстві ієрархію цінностей, образ життя, сприйняття і обробку інформації, тощо. Певну роль в цьому процесі відіграють стереотипи як стандартизований образ або уява про соціальний об'єкт, емоційно забарвлені та такі, що характеризуються усталеністю [1, 21] і будуються на абсолютизації однієї з сторін бінарної опозиції. Відомо, що радянська освіта була просякнута ідеологічними стереотипами, але і сучасна, на жаль, хибує на них. Одним із завдань створення нової духовної основи сучасної освіти є деконструкція основних метанормативів освіти, таких як "формування всебічно розвиненої особистості" (тобто прогресизм), "знання - сила" (що в сучасних у мовах розуміється як "той хто володіє інформацією, володіє світом") тощо.

Сучасна соціокультурна дійсність як гетерогенна, мінлива, багатоваріантна, плюральна викликає до життя нові, нетрадиційні альтернативні підходи, які дозволяють відійти від однозначного визначення реальності і людини, відмовитися від понять лінійності і редукціонізму на користь гармонії, цілісності, різноманітності, сформувати духовну основу сучасних педагогічних технологій. Останні знайшли своє відображення в постнекласичній науці, яка репрезентована такими напрямами, як постмодернізм, постструктуралізм, синергетика, феміністська філософія та ґрунтується на новій парадигмі світобачення, провідною особливістю якої є посилення гуманістичної компоненти [2, 19-20].

Будь-яка освітня парадигма, ґрунтується на певному баченні сутності людини. Саме на її уявлення та ідеали в кінцевому рахунку орієнтуються освітні концепції. Своєрідне антропологічне зрушення в новій парадигмі освіті визначається самим духом нашої доби. Зміст і цілі педагогічної діяльності визначаються потребою у підготовці молодої людини до життя. Життя сьогодні вимагає глибоких професійних навичок, навченість конкретним видам знань і переходу від діяльності вже засвоєної до більш складної. Останнє, в свою чергу, передбачає здатність людини до активного вироблення нових видів діяльності і постійного самовдосконалення шляхом самонавчання. Мова йде про готовність людини до безперервної освіти, яка постійно супроводжує процес праці. З цієї точки зору мета навчання полягає у формуванні творчої активності, яка дозволить працівнику генерувати нові ідеї, започатковувати нові способи і види діяльності.

У цьому зв'язку певний інтерес викликає концепція Ю. Козелецького. Він характеризує сучасну систему освіти як таку, що формує просвітницьку людину. Продуктом такого формування є радше одновимірна людина. Вона - об'єкт освітнього процесу, мета якого визначається домінуючим принципом - енциклопедичним ("людина - це її пам'ять"). Дослідник вважає, що необхідний перехід до зовсім іншої освітньої системи, зорієнтованої на формування інноваційної людини, тобто такої, що постійно знаходиться в стані пошуку, здатної самостійно приймати нестандартні рішення, винахідливої, творчої особистості. Тому основним завданням освіти на сучасному етапі є перехід від навчання, що забезпечує репродуктивне сприйняття, формування лінійного мислення, до навчання, яке формує пошукові орієнтації, творчий підхід, імовірнісне мислення [3].

Виходячи з аналізу наукових праць присвячених проблемам освіти, можна стверджувати, що моделлю особистості в сучасній парадигмі освіти стає "інноваційна людина" [4; 5].

Інноваційна людина розглядає оточуючий світ не як сталу, гармонійну структуру, до якої потрібно пристосовуватися, а як сферу пізнавальної та практичної невизначеності, яку потрібно редукувати як послідовність різноманітних труднощів, що необхідно подолати. Винахідливість стає архетипом діяльності для інноваційної людини, а провідною метою навчання - формування в неї власної дослідницької позиції, тобто значення набуває процес переходу в освітній діяльності від школи пам'яті до інституту роботи з мисленням. світоглядна філософська парадигма освіта

Необхідною вимогою до нового образу людини як еталона освітньої продукції, зазначають дослідники, є духовна орієнтація в її розвитку. Освічена людина - це людина культури, вихована, здатна зберігати і зміцнювати культурний потенціал. Освічена людина - не просто фахівець, а саме людина, підготовлена до випробувань, зміни образу життя. Їй притаманна нова світоглядна парадигма, суть якої полягає в здатності до сприйняття інноваційних змін, вмінні орієнтуватись в системі постійних змін, налагоджувати власне і суспільне життя в системі змін за моделлю "сталого (стійкого) людського розвитку".

Таким чином, в методологічними основами сучасних педагогічних технологій має стати філософсько-світоглядний плюралізм, оскільки процес навчання все більше ґрунтується на соціокультурних засадах, тобто на соціальних та культурних знаннях, які визначають відношення між людьми, людиною та світом.

В контексті розуміння філософсько-світоглядного плюралізму в науковій літературі пропонується синергетичний підхід щодо (Л. Бевзенко, В. Буданов, В. Василькова та інші). Цінність такого підходу полягає в тому, що синергетика, по-перше, пропонує модель саморозвитку людини в світі, що швидко змінюється і саморозвиваєгься; по-друге, виходить на найважливішу світоглядну проблему - пошуку людиною свого місця в ньому. З точки зору синергетики, людина постає як самодостатня істота, яка перебудовує сама себе у напрямку гармонізації відносин на осі "Людина-Всесвіт". Як і будь-якій відкритій системі, людині не можна нав'язувати шляхи розвитку. Вона сама обирає свій шлях. В точках біфуркації посилюється відповідальність людини за здійснений вибір.

Запропонований світоглядний підхід передбачає не перетворення людиною світу за певним планом, а творення себе. Таку методологічну позицію В. Василькова влучно називає "вглядуванням в дійсність і вживанням з нею", за якою стоїть постійний процес корегування смисложиттєвих орієнтирів, що синхронізує індивідуальне буття людини з універсальним процесом світової організації [6, 208].

Е. Лузік підкреслює, що система так званого підтримувального навчання, що склалася в минулому, явно не відповідає вимогам постіндустріальної цивілізації, в яку ми входимо. Зміст освіти, новітніх технологій в XXI ст. полягає в тому, щоб виростити людину з особистим суверенітетом, вільну і творчу, здатну безперервно самовизначатися не тільки і не стільки за цілями діяльності, скільки за загальнолюдськими цінностями, "спрямовану бути", в повноті своєї людської сутності самоздійснюватися, самоактуалізуватися. Тільки така людина спроможна на поклик своєї душі долучатися до соціальної співтворчості, сутнісно впливати на суспільне відродження, свідомо його прогнозувати і здійснювати [7, 77].

Креативність значною мірою виступає своєрідним механізмом адаптації особистості до соціальних змін. Динамізм розвитку в економічній і політичній сферах викликає суттєві зміни в духовному житті людини. Для того, щоб внутрішньо відповідати сучасній дійсності, фахівець має не просто адаптуватися до нової ситуації, а й бути спроможним змінювати її, змінюючись і розвиваючись при цьому сам. Креативність - це комплексне, складно організоване утворення, яке включає в себе, поряд з дивергентними інтелектуальними функціями, цілу плеяду власне особистісних якостей, що сприяють виявленню і розвитку цих властивостей.

З точки зору побудови духовної основи сучасних педагогічних технологій креативність дає можливість кожному учню на будь-якому освітньому рівні не тільки розвивати вихідний творчий потенціал, а й сформувати потребу в подальшому самопізнанні, творчому саморозвитку, сформувати об'єктивну самооцінку. Крім того, важливість проблеми формування креативного фахівця визначають такі її значення, як: по-перше, соціальне, тому що формується не просто нова людина з особливим складом мислення, здатним до радикальних змін і перетворень, а спеціаліст нової формації - спеціаліст-новатор, який долучається до прогресивних перетворень в суспільстві і по-друге, наукове, тому що служить засобом пізнання творчих здібностей людини.

Іншим напрямом філософсько-світоглядного плюралізму в осмисленні освіти в Україні є тоталлогія, що ґрунтується на ідеї тотальності, згідно з якою будь-яка онтологічна форма буття є місцевим тотальним проявом онтологічної тотальності універсуму. Основні ідеї постнекласичної освіти на тоталлогічній методології були викладені В. Кізімою [8]. В результаті такої освіти людина ґрунтовніше засвоює і пізнає світ і саму себе, причому не окремо світ і окремо себе, а передусім різні форми і етапи свого оптико-онтологічної єдності, що відкриває їй нечувані перспективи і можливості гармонізації свого життя, котрі розширюються, із соціальною і природною дійсністю (там же).

Важливими для розуміння філософсько-світоглядного плюралізму в освіті є онтологічні уявлення про відсутність жорсткої структурованості і самовизначеності речей та явищ, обмеженість резервів пластичності реальності, які зумовлюють ступінь її раціональності, визнання вічності людського буття, єдності та гармонії людини і Всесвіту.

Культурно-орієнтуючий аспект філософсько-світоглядного плюралізму в світлі постнекласичної науки полягає в спрямуванні мотивації та визначенні моделей культурної активності. Говорячи в цілому про комплекс ідей, який випливає з постнекласичного знання, зауважмо, що вони базуються на визнанні факту альтернативності, мінливості, різноманітності розвитку, врахуванні екзистенційних та культурних умов зародження нового типу цивілізації, що в сучасній освіті створює умови для реалізації одного з засадничих її принципів - принципу світоглядного і культурного самовизначення особистості.

В епістемологічному аспекті - це антропологізація знання та його дискурсивність. Це важливе методологічне і світоглядне зрушення пов'язано з введенням суб'єкта або його характеристик до тлумачення реальності На постнекласичному етапі розвитку науки і філософії відбувається зміна у розумінні суб'єкта наукового пізнання: людина виступає не просто як елемент, який разом з іншими утворює картину світу, але й виступає як активний учасник усіх соціальних та природних процесів, слугує точкою відліку в будь-якому знанні про світ. У такий спосіб наука "олюднюється". Досліджуються різні можливі характеристики суб'єкта як учасника пізнавального процесу, а саме: чим він керується у своїй пізнавальній діяльності, як здійснюється пізнавальна практика, на що спрямований його процес пізнання (ціннісні орієнтації).

Елімінування суб'єкт-об'єктної опозиції означає, що вони більше не утворюють дуальність, а зумовлюють один одного. Ототожнення суб'єкта і об'єкта зовсім не означає їх зрівнювання між собою. Це ототожнення відчувається в напрямку виявлення суб'єктивності в об'єкті, тобто ототожненні суб'єкта з самим собою через заперечення об'єктивності об'єкта. Таким чином суб'єкт пізнає об'єкт так, що об'єкт зникає як об'єкт [1, 25]. Дослідники пропонують використати суб'єкт-суб'єктний підхід, який забезпечує розуміння як "акт смислопородження", тобто виникнення сенсу. Це не відчужений акт, не відчужене знання, а єдність духовного буття того, хто розуміє, і того, кого розуміють. Зрозуміти себе означає зрозуміти Іншого [1, 25].

Отже, в епістемології знання розуміється не як джерело влади, домінування (наприклад, вчителя над учнем) а як джерело внутрішньої особистішої трансформації. В такому контексті пізнання розглядається як двобічний процес, в якому людина, що пізнає і прагне до істини, в той же час зіткається з потребою самозмінюватися.

Постнекласичне знання також спирається на холономний підхід, що означає функціонування живого організму, що знаходиться у постійному розвитку, частки й елементи такого організму сприймаються у нерозривному зв'язку з цілим. Його можна розглядати як "цілісне" знання, як знання, що "вибудовується", де має місце водночас виникнення і зникнення значеннєвих форм. Головними характеристиками постнекласичного знання є мінливість, плинність, суперечливість, різнорідність. В постмодерністському прочитанні знання розглядається через метафору "текстуального танцю", що означає "вигадання несчисленних хореографій", "бажання уникнути поєднання", комбінацій, що здійснюються через парадокс, інверсію, само скасування [9].

Постнекласична наука також відмовляється від визнання єдиних, універсальних методів для всіх наук, що значно посилює плюралізм духовних основ освіти. В постнекласичному знанні припускаються самі різні пояснення і інтерпретації реальності. Поряд з математичними, кількісними можливі навіть якісні, "розуміючі" методи. Якісний метод передбачає високий ступень рефлексивності, тісну взаємодію суб'єкта і об'єкта, дослідника та того, що вивчається, розуміння ситуації і "співпереживання" в контексті дослідження.

Специфічність зазначених методів зумовлюється особливістю постнекласичного розуміння сучасного знання, яке тлумачиться як дискурсивне, тобто як "розуміюче", знання-роздум, знання-бесіда, "розмова" альтернатив. Дискурсивний характер знання передбачає переосмислення і переоцінку соціокультурного середовища. У ньому присутні численні, найрізноманітніші феномени, які не мають єдиної інтерпретації і знаходяться у стані постійних змін, перетворень. Має місце відхід від однозначності у визначенні істини. Але в той же час, в самій істині, в її пізнанні міститься щось таке, що дозволяє здійснитися самому суб'єкту, що реалізує саме його буття.

Наведені постнекласичні інтенції спричиняють переусвідомлення філософсько-світоглядних основ, їх функцій і ролі в освіті. В такому розумінні філософсько-світоглядний плюралізм в цілому стає сферою морального вибору, вболівань, відповідальності вченого. Він не може більше розглядатися як етично і політично нейтральна, відірвана від дійсності. Знання постнекласичної науки орієнтується на гуманітарні цінності, на людину, на то, яким повинен бути світ. Знання перестають бути ціннісне-нейтральними, що в свою чергу надає простору у формуванні сучасних педагогічних технологій.

Зрозуміло, що конструювання та впровадження нових освітніх моделей потребує певних змін у світоглядних засадах освіти, зокрема вітчизняної. Одним із засадничих її принципів має бути дотримання світоглядного та культурного самовизначення людини. В особистісному ракурсі освіта повинна враховувати: зміни стереотипів поведінки; образи мислення. У соціальному плані вона має брати до уваги: зміни моделей освіти; способи трансляції соціокультурного досвіду поколінь; відповідність змісту освіти сучасній науковій картині світу та сучасним освітнім ідеалам; стиль соціально-політичної діяльності та ін.

Література

1. Філософські абриси сучасної освіти: Монографія / [Предборська І., Вишинська Г., Гайденко В. та інш.]; за заг. ред. І. Предборської. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2006. - 266 с.

2. Степаненко І. Тематичне поле виховання духовності особистості в нових дискурсивних контекстах / І. Степаненко // Вища освіта України. - 2004. - № 4. - С. 19-24.

3. Козелецкий Ю. Человек многомерный (психологическое эссе) / Ю. Козелецкий. - К.: Лыбидь, 1991. - 288 с.

4. Лутай В. Про розроблення концептуальних засад філософії сучасної освіти / В. Лутай // Вища освіта України. - 2005. - № 4. - С. 13-17.

5. Шубелка Н.В. До питання про освітню парадигму / Н.В. Шубелка // Педагогіка і психологія. - 2000. - № 3. - С. 43-50.

6. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем: Синергетика и теория социальной самоорганизации / В.В. Василькова. - СПб.: Лань, 1999. - 480 с.

7. ЛузікЕ. Креативність як критерій якості в системі підготовки фахівців профільних ВНЗ України / Е. Лузік // Вища освіта України. - 2006. - № 3. - С. 76-81.

8. Кізіма В. Ідея та принципи постнекласичної освіти / В. Кізіма // Вища освіта України. - 2003. - № 2. - С. 20-29.

9. Карпова Н.П. Философские основания модернизации образования / Н.П. Карпова // Соціально-гуманітарні аспекти педагогіки вищої школи. Міжнародна наукова конференція, м. Харків, ХДАДМ, 17-18 квітня 2008 р. / збірник матеріалів. - Харків: ХДАДМ, 2008. - С. 22-25.

Размещено на Allbest.ru