Гуманізація навчально-виховного процесу у "реформаторській" педагогіці кінця ХІХ – початку ХХ століття

Петрова Т.М. Гуманизация учебно-воспитательного процесса в “реформаторской” педагогике конца ХIХ-начала ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С. Сковороды, Харьков, 2000.

Диссертация посвящена вопросам реализации гуманистических принципов в “реформаторской” педагогике конца ХIХ-начала ХХ века. В первом разделе рассматриваются теоретические аспекты определения понятия “гуманизм”, выделены его основные элементы, а также представлена динамика развития этой универсальной категории. На основании всестороннего анализа научных источников, философии, психологии, педагогики, передового педагогического опыта предлагается авторское определение “гуманизма” как педагогической категории и его структурных компонентов.

В контексте данного определения были осуществлены анализ и систематизация классификаций направлений “реформаторской” педагогики, сущность идей каждого из них, а также выделены принципы, составляющие их гуманистическую направленность. Это, прежде всего, принципы, которые составляют научно-методологическую основу учебно-воспитательного процесса “реформаторской” педагогики: гуманистически определяющей цели, развития личности, социализации, подготовки учителя-гуманиста, а также принципы, которые помогают решить проблемы технологического характера: свободы, индивидуального подхода, самостоятельности, самодеятельности и творческой активности, структурирования содержания, трудовой принцип, игры и наглядности.

Во втором разделе осуществлен структурно-логический анализ содержания гуманистических принципов учебно-воспитательного процесса в опыте представителей “реформаторской” педагогики, обобщен и систематизирован опыт их реализации в практической деятельности.

Полученные в результате исследования результаты могут быть использованы педагогами-учеными, разрабатывающими проблематику гуманизации образовательных процессов, преподавателями педагогических учебных заведений всех уровней аккредитации, читающими лекции по педагогике, истории педагогики, а также учителями-практиками как руководство к размышлению и действию, поскольку результаты реформаторов актуальны и в настоящее время.

Ключевые слова: гуманизм, “реформаторская” педагогика, гуманистические принципы учебно-воспитательного процесса.

Annotation

Petrova T. M. The principles of humanization of the educational process at the “pedagogics of reforms” at the end of XIX th - early XX th century. - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree by speciality 13. 00. 01 - theory and history of pedagogics. - The Kharkiv State Pedagogical University named after H.S.Skovoroda, Kharkiv, 2000.

The dissertation is devoted to the problem of realization of humanistic principles at the “pedagogics of reforms” at the end of XIX th - early XX th century. The author gives her own definition of the “humanism” as the pedagogical category and its structural components. On this base the realization of denoted tendency in education is observed at the end of XIX th - early XX th century.

Key words: humanism, “pedagogics of reforms”, humanistic principles of educational process.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність та ступінь дослідженості теми. Основні напрямки розвитку освіти в Україні, яку визначає "Державна національна програма "Освіта". Україна ХХІ століття", передбачають ґрунтовне реформування всієї освітньої системи і, зокрема, шкільної.

Перед Україною зараз стоїть завдання виведення освіти на рівень розвинутих країн світу. В зв'язку з цим одним із пріоритетних принципів реалізації цього завдання є "гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи".

Тому сьогодні педагогічною наукою ведеться пошук нових моделей організації навчально-виховного процесу в школі, здатних утвердити якісно нові взаємини між суб'єктами навчання, націлених на гуманізацію навчання та активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів, яка забезпечить інтенсивне оволодіння комплексом знань, умінь та навичок, а також гармонійний розвиток особистості.

Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є вивчення, систематизація та впровадження в практику здобутків вітчизняних і зарубіжних педагогів сучасності й минулого. Особливо цінними для дослідників цієї проблеми є періоди в історії педагогіки, які відзначені наявністю та бурхливим розвитком гуманістичних ідей в освіті. У зарубіжній педагогіці ними стали ідеї гуманістів античності, епохи Відродження, Просвітництва та "реформаторської" педагогіки. Саме останній період можна вважати теоретичною та емпіричною основою розвитку зарубіжних гуманістичних ідей в навчально-виховному процесі розвинутих країн ХХ століття.

Ще донедавна весь пласт педагогічних ідей зарубіжної школи досліджувався вітчизняними педагогами переважно під гаслами критичного аналізу. В зв'язку з цим ідеологічно спрямований метод таких досліджень не давав можливості розпізнати і побачити ті зерна раціонального та продуктивного, які могла використати наша школа.

Оскільки сьогодні ми хочемо ввійти у співтовариство розвинутих західних країн в усіх галузях, зокрема освітній, нам необхідно не тільки знати, на яких засадах створювалась і функціонує школа в цих країнах, а найголовніше - використати їх досвід в розбудові нашої освітньої системи. Тим паче, що основними принципами функціонування зарубіжного навчально-виховного процесу є гуманізм та демократизм, а поштовхом для розквіту цих ідей слугували досягнення педагогів-реформаторів кінця ХІХ - початку ХХ століття. Саме тому ця проблематика актуальна для нас своєю прагматичністю. Серед дослідників і вчених, що займались історико-педагогічним аспектом даного періоду, слід назвати Б.М. Бім-Бада, Н.М. Воскресенську, А.Н. Джуринського, В.П. Кравця, З.А. Малькову, С.Л. Мендліну, К.І. Салімову. Проблемою розвитку ідеї реформаторської педагогіки в різних країнах займались О.Н. Арініна, Н.В. Вейкшан, Б.Л. Вульфсон, Л.Н. Гончаров, О.А. Кузнєцова, А.І. Піскунов, О.Ю. Рогачова, Л.Б. Шулиндіна. Персоналії окремих педагогів-реформаторів та їх основні ідеї досліджували А.В. Гурєєва, Б.І. Єсипов, Д.М. Луканов. Проблему безпосередньої організації навчально-виховного процесу досліджував М.В. Кларін.

Однак через об'єктивні причини досвід педагогів-реформаторів до 90-х років нашого століття не знайшов відповідного застосування. Це пояснюється не тільки критично зумовленою оцінкою здобутків цих педагогів як “буржуазних ідей”, а й відсутністю виявлених основоположних ідей цього напрямку, що зумовлюють гуманістичну спрямованість, психолого-педагогічну обґрунтованість та ефективність їхньої експериментальної діяльності. І тільки після проголошення України незалежною державою та переходу до нових принципів функціонування освіти - гуманізації, демократизації, розвитку творчої особистості - стало можливим об'єктивно оцінити та дослідити здобутки "реформаторської" педагогіки кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Окремі об'єкти цього періоду в історії педагогіки стали предметом дисертаційних досліджень кількох сучасних українських вчених. Так, Н.В. Абашкіна розглядала питання розвитку професійної освіти в Німеччині (кінець ХІХ-ХХ століття). В свою чергу, І.М. Дичківська досліджувала проблему індивідуального виховання дітей дошкільного віку в педагогічній спадщині представника напрямку "вільного виховання" М. Монтессорі.

Аналіз дисертаційних досліджень та праць, присвячених цьому питанню, показав, що гуманістична спрямованість "реформаторської" педагогіки кінця ХІХ-початку ХХ століття зовсім не знайшла свого відображення, хоча вона цінна в історії педагогіки саме своїм гуманістичним духом, а також не тільки теоретичним обґрунтуванням своїх теорій, але й практичним доведенням ефективності їх.

Зазначимо також, що недослідженим залишається питання визначення основоположних ідей, принципів, що зумовлюють сутність гуманістичного спрямування досвіду педагогів-реформаторів і що можуть мати значне практичне значення для подальшого реформування сучасної освіти в Україні на засадах гуманізму.

Отже, усвідомлення актуальності розробки даної проблеми в сучасних умовах, важливість використання інноваційного світового досвіду для підняття рівня навчально-виховного процесу зумовили вибір теми нашого дослідження: "Гуманізація навчально-виховного процесу у "реформаторській" педагогіці кінця ХІХ-початку ХХ століття". Зв`язок роботи з науковими планами та темами. Тема дисертації входить до плану науково-дослідних робіт кафедри педагогіки Київського державного лінгвістичного університету і затверджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології Академії педагогічних наук України (протокол № 7 від 2.ХІ.1999 р.). Об'єкт дослідження - теорія і практика представників "реформаторської" педагогіки кінця ХІХ-початку ХХ століття. Предмет дослідження - гуманістичні принципи навчально-виховного процесу "реформаторської" педагогіки.

Мета роботи - узагальнити й систематизувати провідні тенденції та сутність напрямків "реформаторської" педагогіки кінця ХІХ-початку ХХ століття, виявити провідні принципи, що визначають гуманістичну спрямованість, обґрунтувати практичну ефективність їх.

Відповідно до висунутої мети були поставлені такі завдання:

визначити сутність та структурні компоненти інтегрованого поняття "гуманізм як педагогічна категорія”;

виявити особливості та конкретні історичні умови виникнення "реформаторської" педагогіки;

проаналізувати й систематизувати існуючі класифікації напрямків "реформаторської" педагогіки та розглянути теоретичні і практичні здобутки їх представників;

проаналізувати та уніфікувати основні положення кожного з напрямків і визначити провідні принципи гуманістичного спрямування;

дослідити специфічні особливості кожного окремого гуманістичного принципу в різних напрямках "реформаторської" педагогіки;

проаналізувати реалізацію гуманістичних принципів у викладанні конкретного предмету - іноземної мови в кінці ХІХ-на початку ХХ ст.

Методологічну основу дослідження становлять теорія наукового пізнання, ідеї про сутність людини (її місце і призначення у світі, свободу особистості, ідеали, духовну культуру, перспективи розвитку людства); опора на філософські світоглядні і загальнометодологічні орієнтири і положення, зокрема про діалектичний взаємозв'язок і взаємозумовленість явищ та необхідність їх вивчення в конкретно-історичних умовах; ідеї гуманізації, демократизації виховання і навчання.

Теоретичну базу дослідження становлять праці філософів з проблеми визначення сутності "гуманізму" як філософської категорії; психологів з проблем визначення сутності та структури поняття гуманізму, розкриття механізмів педагогічних технологій; педагогічні дослідження з проблем теорії й практики гуманістичного спрямування навчально-виховного процесу і розкриття змісту "гуманізму" як педагогічної категорії; педагогічні твори представників "реформаторської" педагогіки, що розкривають власний досвід, наукові роботи про них.

Методи дослідження: вивчення енциклопедичної, філософської, психолого-педагогічної, методичної літератури з проблеми дослідження, аналіз архівних документів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

подальшого розвитку набуло визначення сутності поняття "гуманізм як педагогічна категорія”;

удосконалена класифікація "реформаторських" напрямків;

вперше обґрунтована та визначена сутність принципів гуманістичного спрямування "реформаторської" педагогіки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що зміст роботи, основні висновки щодо поліпшення навчально-виховного процесу на засадах гуманізму можуть бути використані:

у підготовці курсів педагогіки, історії педагогіки, методики виховної роботи, методики викладання конкретних дисциплін;

у розробці питання та змісту факультативного курсу "Зарубіжна педагогіка кінця ХІХ-початку ХХ століття" та написанні навчальних посібників;

у використанні гуманістично спрямованих принципів у практичній діяльності педагогів.

Особистий внесок здобувача полягає в уточненні теоретичних положень щодо сутності та структурних компонентів поняття "гуманізм" як педагогічної категорії, в уточненні класифікації напрямків "реформаторської" педагогіки, визначенні сутності принципів гуманістичного спрямування, що складають її основу.

Апробація і впровадження основних положень та висновків дисертації. Результати досліджень доповідались і обговорювались на міжнародній науково-практичній конференції “Гуманізація навчально-виховного процесу у вищій школі” (м. Слов`янськ, вересень 1999 р.), на науково-практичних конференціях Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету (1997-1999 рр.) та Київського державного лінгвістичного університету (1998-1999 рр.), на кафедрі педагогіки зазначених вузів, а також викладено у 5 фахових публікаціях, що відтворюють зміст дисертації.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (197 найменувань, з них 30 іноземними мовами). Загальний обсяг дисертації - 207 сторінок (185 - основна частина). У роботі наведено 38 рисунків, 1 таблиця.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, розкрито її актуальність, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі “Реформаторська” педагогіка кінця ХІХ-початку ХХ століття як гуманістично спрямований етап розвитку світової навчально-виховної теорії та практики” розглянуто теоретичні аспекти поняття “гуманізм”, визначено його основні структурні елементи, а також динаміку розвитку цієї універсальної категорії. На основі всебічного аналізу й узагальнення відповідної енциклопедичної, філософської, психологічної й педагогічної літератури, історичних даних, передового педагогічного досвіду пропонується визначення поняття “гуманізм як педагогічна категорія” та його структурних компонентів.

Таким чином, гуманізм розглядається нами як педагогічна стратегія діяльності всіх ланок освіти, що базується на знаннях, поглядах, ідеях, переконаннях і проголошують дитину як найвищу цінність, практично спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості з відповідними притаманними їй індивідуальними якостями й проявами, що технологічно реалізується через відносини, побудовані на повазі, любові, рівності, людяності в системі розумового, морального, трудового, фізичного та інших видів виховання.

Нижче на табл. 1, 2 ми репрезентуємо сутність даного поняття, а також принцип взаємодії сторін гуманістично-спрямованого навчально-виховного процесу.

Таблиця 1. Сутність поняття “гуманізм як педагогічна категорія”

Таблиця 2. Взаємодія компонентів гуманістично спрямованого навчально-виховного процесу

Наступним етапом нашого теоретичного дослідження став розгляд “реформаторської” педагогіки кінця ХІХ-початку ХХ століття як базису усієї передової західної педагогічної технології ХХ століття. В розділі аналізуються різні позиції вчених, що розглядали даний етап в історії педагогіки. Серед них: Б.М. Бім-Бад, Н.В. Вейкшан, Н.М. Воскресенська, Б.Л. Вульфсон, Л.Н. Гончаров, А.Н. Джуринський, Б.І. Єсіпов, М.В. Кларін, В.П. Кравець, О.А. Кузнєцова, З.А. Малькова, О.Ю. Рогачова, С.Л. Мендліна, А.І. Піскунов, К.І. Салімова та інші.

На основі вивчення та систематизації існуючих поглядів на проблему класифікації “реформаторських” напрямків, а також сутності ідей і принципів, що проголошувались їхніми представниками, ми репрезентуємо даний період в історії педагогіки як гармонійне, цілісне явище. Основу цієї гармонії склали три “кити”, на яких трималася теорія і практика цього періоду: 1) природність, 2) практичність, 3) соціальність.

Всебічний аналіз теоретичних концепцій, змісту, принципів, форм та методів практичної діяльності представників вище перелічених напрямків дозволив нам, по-перше, систематизувати загальні положення кожного з них, по-друге, виділити основоположні принципи, що характеризували спрямованість теорії та практики їх. Саме вони стали підставою для об`єднання ідей педагогів кінця ХІХ-початку ХХ століття в цілісний гуманістично спрямований реформаторський рух.

Серед них виділені принципи, що є науково-методологічною основою навчально-виховного процесу, а саме:

- принцип гуманістичної спрямованості мети;

- принцип психологічної обґрунтованості ідей;

- принцип розвитку особистості;

- принцип соціалізації;

- принцип підготовки вчителя-гуманіста.

А також визначені принципи, що сприяють організації пізнавального, комунікативного та діяльнісного компонентів педагогічного процесу:

- принцип свободи;

- принцип індивідуального підходу;

- принцип самостійності, самодіяльності та творчої активності;

- принцип структурування змісту;

- трудовий принцип як основа всебічного розвитку особистості;

- принцип наочності;

- принцип гри.

В ході дослідження з`ясувалося, що структурні компоненти (природність, практичність, соціальність) є основоположними не тільки в “реформаторській” педагогіці, але і в інтегративній педагогічній категорії “гуманізм”. Даний зв'язок ще раз дає підстави визначати зазначений період за своєю сутністю як новий спалах гуманізму в педагогічній історії людства.

У другому розділі дисертації “Структурно-логічний аналіз гуманістичних принципів навчально-виховного процесу у досвіді представників “реформаторської” педагогіки” проаналізовано конкретну реалізацію гуманістичних принципів в теорії та практиці представників різних напрямків “реформаторської” педагогіки.

У першому параграфі аналізу були піддані принципи, що становлять науково-методологічну основу гуманістичного спрямування теорії та практики педагогів-реформаторів.

Стрижневим звичайно потрібно вважати принцип гуманістичної спрямованості мети. Не зважаючи на деякі розбіжності в поглядах чи в акцентуації тих чи інших положень представників різних напрямків - Е. Меймана, Г. Ришара (експериментальна педагогіка), Д. Дьюї (прагматизм), Г. Кершенштейнера (трудові школи, громадянське виховання), А. Ферр`єра (нове виховання і нові школи), А. Лая (педагогіка дії), Е. Кей, Г. Шаррельмана, М. Монтессорі (вільне виховання), А. Ліхтварка, Е. Зальвюрка, П. Наторпа (соціальна педагогіка) та інших, - можна сформулювати загальну мету “реформаторської” педагогіки як формування гармонійно розвиненої особистості, якій притаманні риси громадянина: індивідуальні і соціальні доброчинності; професійні: дієздатність, доброчесність, виконавські здібності; моральні чесноти та такі риси характеру, як самостійність, самоствердження, ініціативність і активність; тілесне здоров`я, гігієнічні вміння, розумний спосіб життя. Засобом досягнення цієї мети повинна стати гармонія розумового, трудового, естетичного, морального та фізично-гігієнічного видів виховання. В образному плані девізом реформування педагогіки, її метою можна вважати слова Д. Дьюї про те, що дитина стає сонцем, навколо якого обертаються засоби освіти, вона - центр, навколо якого вони організуються.

Характерною ознакою всіх “реформаторів” було їх прагнення обґрунтувати свої ідеї сучасними на той час даними наук психології, патології, психопатології, експериментальної педагогіки. Використання результатів цих наук давало можливість враховувати в навчально-виховній діяльності того періоду індивідуальні психологічні та фізіологічні особливості дітей різного віку, їх інстинкти, інтереси, нахили, усвідомити механізми розвитку інстинктивних вольових дій, пізнавальної, трудової, естетичної та фізичної діяльності, розробити системи для навчання здорових та неповноцінних дітей. І все це заради оптимального розвитку кожної особистості. Саме ці аспекти визначав принцип психологічної обґрунтованості ідей.

Інший принцип - розвитку особистості розкриває фактори, що визначають ефективність розвитку дитини. Це особистісні психолого-фізіологічні, природні (земля, вода, повітря, сонце, тепло, рослини, тварини), соціальні (сім`я, школа, громадське життя) та педагогічні (норми гігієни, норми логіки - вчення про пізнання, норми етики, естетики і праця).

Логіку розвитку особистості дитини педагоги вбачають у послідовності формування ряду індивідуальних якостей: рух - відчуття - сприйняття - інтереси - допитливість - прагнення - активність (ступінь захоплень, ступінь регулюючої волі, ступінь розумової волі) - накопичення життєвого досвіду, вироблення корисних звичок - формування здібностей - діяльність - творчість.

Однією з центральних ідей реформаторської педагогіки є положення про те, що дитина повинна йти по природному шляху людства, бо таке виховання приводить в гармонію еволюцію окремої особистості з еволюцією всього людства.

Саме тому під кутом зору “принципу соціалізації” дитина повинна бути з розвиненим почуттям соціальної гармонії, спільної солідарності, знати своє місце і роль у соціумі, гуманно ставитися до людей, бути порядною і доброю. Головними засобами соціалізації особистості педагоги-реформатори визначають: соціальне середовище (дім-сім`я; соціальна група, товариство, класна община, де здійснюється спілкування з ровесниками, спільне мислення, загальна робота і громадське життя; суспільство - життя в спільноті дорослих; загальна соціальна спадщина людства - знання, звичаї, традиції, мистецтво, релігія тощо), природне середовище (польові роботи, догляд за тваринами, спортивні вправи, ігри, екскурсії тощо), середовище краси (твори образотворчого мистецтва, музика, танці).

Завершується огляд принципів цієї групи “принципом підготовки вчителя-гуманіста”. Усі без винятку представники “реформаторської” педагогіки розуміли надзвичайно важливу, особливу роль педагога в гуманістично організованому навчально-виховному процесі. Саме тому вони висували певні вимоги до вчителя-гуманіста. Серед них на особистісному рівні: риси характеру - тактовний, проникливий, працелюбний, точний, правдивий, справедливий; громадські якості - громадянин, професіонал, християнин, поводить себе з гідністю, береже честь; зовнішні якості - симпатичний, статний, здоровий, гармонійно розвинений (в інтелектуальному, моральному, трудовому і естетично-художньому плані). Були також сформульовані і вимоги діяльнісного характеру та шляхи самовдосконалення вчителя-гуманіста.

Результати аналізу змісту та систематизація кожного з принципів, що науково-методологічно характеризують гуманізацію навчально-виховного процесу в різних напрямках “реформаторської” педагогіки, ще раз засвідчили їхню спільність та взаємовплив. Тобто суб`єктивні положення кожного з них трансформувалися в гуманістичну теорію формування гармонійно розвиненої особистості, що, в свою чергу, служить показником об`єктивності їхніх поглядів.

Лейтмотив усієї гуманістичної педагогіки відображено в трьох принципах, що визначають особистісну орієнтованість на дитину як найвищу цінність. Це принцип свободи дитини в усіх проявах їх розумової, трудової, фізичної і громадської діяльності; принцип індивідуального підходу, стрижнем якого є знання про психологічні та фізіологічні особливості дітей, природний потенціал активності, самодіяльності, самостійності і творчості. Аналізом сутності цих принципів розпочато дослідження практичного вирішення пізнавального, комунікативного та діяльнісного компонентів гуманістично спрямованого педагогічного процесу.

Гуманістичне реформування школи було б неможливим без надання свободи учням. Визначаючи зміст свободи дитини, педагоги підкреслювали, що це свобода росту, вибору, віросповідання і незалежність спостережень. Разом з тим вона включає в себе і права дитини: на випробування свої сили, на ініціативу, вільну працю, вибір предметів тощо. І третім компонентом свободи є співробітництво у вигляді: взаємної довіри, співчуття, моральної оцінки товаришів, відсутності покарання.

Принцип індивідуального підходу є одним з ключових у розумінні гуманізму в навчально-виховному процесі. У контексті цього принципу дитина розглядається реформаторами як сукупність природних задатків, прагнень, темпераменту, здібностей, стилів розумової діяльності та спілкування і звичок. Відповідно кожна особистість має право на індивідуальне ставлення до себе. В зв`язку з цим педагоги запропонували різні форми такого підходу. Це диференціація шкіл, класів за різним рівнем розумового розвитку, за нахилами діяльності - наукову і промислову, систему рухомих класів, індивідуальні програми, роботу за індивідуальними картками, виховання індивідуальності в роботі і в сім`ї.

Беззаперечним фактом є те, що самостійність, самодіяльність, як і будь-яка активність, є яскравим показником розвитку особистості. Саме тому реалізація принципу самостійності, самодіяльності та творчої активності була чи не найголовнішим завданням практичної діяльності реформаторів.

Його здійсненню допомагала запропонована ними система, що включала: навчальне життя - самостійне вивчення предмету, самостійний вибір цікавого матеріалу, дослідів; продуктивне, творче, трудове життя - робота в гуртках, організація виставок учнівських робіт, випуск журналів; громадське життя - самоуправління, діяльність товариств; духовне життя - заняття музикою, подорожі та екскурсії на природу, читання творів, заняття різними видами мистецтва; фізичне життя - ігри, гімнастика, заняття різними видами спорту.

Проблема вибору, взаємодії навчальних предметів, їх структурування в “реформаторській” педагогіці завжди стояла гостро і принципово, адже саме система предметів була реальним знаряддям реалізації теоретичних ідей і поглядів її представників. Формулюючи ідеї структурування предметів, їх змісту згідно з основною тезою - все в ім`я дитини, в ім`я її гармонійного розвитку, - педагоги підкреслювали, що наявність тих чи інших предметів, їхні якісні та кількісні показники змісту зумовлені, в першу чергу, потребами дитини - технічними, інтелектуальними, моральними, художніми, релігійними; змістом діяльності дітей, основу якої складають: спостереження, вивчення, практична діяльність, реконструювання; відповідністю соціальним факторам: культурі, розвитку технічного прогресу, громадським стосункам. А сам процес структурування повинен реалізуватися на основі принципу асиміляції (підпорядкованість фізіологічному зростанню дитини) і принципу кореляції (взаємовідношення, природний зв`язок предметів) у відповідних формах: вивчення інтегральних предметів, періодичного поглибленого вивчення предмету протягом навчального року в центрах інтересів дитини, поглиблення професійних інтересів на факультативних заняттях тощо.

Визнаючи педагогічну цінність дитячої праці, багато педагогів початку ХХ століття вважали її основним засобом активізації процесу навчання, засобом розвитку фізичних, розумових та творчих зусиль учнів, універсальним засобом підготовки до життя. Тому реалізація трудового принципу виступала в діяльності реформаторів чи не найголовнішим фактором формування гармонійної особистості. Праця, вважали вони, формує найважливіші людські якості: внутрішню дисципліну, вчить долати перешкоди, розвиває акуратність, ретельність, творчі здібності, робить витривалим тіло, врівноважує нервову систему тощо. Основними видами праці в школі повинні були стати: столярні, слюсарні та інші ремісничі, ручна побутова праця, польові роботи, художньо-естетична та спортивна діяльність.

Процес опанування дійсністю взагалі і процес пізнання зокрема починається з відчуттів та сприйняття. Саме тому педагоги-реформатори підкреслювали визначальну роль наочності в усіх її проявах. Вони виділяли такі її види: графічну - дидактичні плакати, таблиці, діаграми, малюнки, картини, тематичне оформлення; предметну - роздатковий дидактичний матеріал, колекції, моделі, вироби дітей; практичну - працю, досліди, експерименти, екскурсії тощо.

Усі педагоги розробляли та впроваджували різні види та форми наочності, методи і прийоми її практичного використання. Це допомагало їм збуджувати і підтримувати довготривалу зацікавленість, полегшувало процес засвоєння ЗУНів, готувало дітей до практичної діяльності і пристосування до життя.

Важливе місце в теорії і практиці педагогів-реформаторів відводилося ігровій діяльності. На основі експериментального матеріалу вони визначили психолого-педагогічні засади гри (інстинкт гри, драматичний інстинкт, емоційність, змагальність, відсутність покарань), з`ясували педагогічну ефективність гри як засобу пізнання, фактору виховання, навчання життю, набуття практичного та соціального досвіду як стимулу розвитку фантазії, творчого потенціалу. для практичної реалізації принципу гри педагоги запропонували різноманітні види ігор: індивідуальні, спонтанні, колективні, організовані, імітаційні, рольові, рухливі, драматизацію, виготовлення ігор, іграшок, конструкторську роботу тощо.

Детальний аналіз вище перелічених принципів доводить, що з педагогічної та психологічної точок зору їх реалізація сприяє формуванню пізнавального інтересу, оптимізації навчально-виховного процесу на засадах гуманістичного ставлення до дитини.

Гуманістичні процеси, що відбувалися в даний період у педагогіці взагалі, знайшли своє відображення й у викладанні конкретного предмету - іноземної мови. Аналіз стану ідей та методики цього предмету кінця ХІХ-початку ХХ століття дав можливість визначити принципи реформаторської педагогіки: 1) принцип гуманістичного спрямування мети; 2) принцип психологічного обгрунтування ідей; 3) принцип підготовки вчителя-гуманіста; 4) принцип індивідуального підходу; 5) принцип наочності.

Їх наявність свідчить про розвиток на початку ХХ століття процесу взаємопроникнення гуманістичних ідей педагогів-реформаторів у всі сфери навчально-виховного процесу зарубіжної школи.

У висновках сформульовані основні результати дослідження.

Державна національна програма "Освіта" зумовлює необхідність виявлення педагогічною наукою джерел, здатних поставити кожне завдання, що вирішується системою національної освіти, на науково обґрунтовану, методологічну, психолого-педагогічну та методично-технологічну основу. Одним з таких джерел є здобутки педагогів-гуманістів різних епох в цілому і "реформаторського" періоду кінця ХІХ-початку ХХ століття в зарубіжній педагогіці зокрема. Будучи сукупністю теорії та експериментальної практики, досвід педагогів-реформаторів може стати важливим джерелом ідей реформування навчально-виховного процесу на засадах гуманізму сучасної школи.

Всебічний аналіз поняття "гуманізм" з точки зору філософії, психології, педагогіки та історії педагогіки, інших джерел вітчизняних й зарубіжних авторів дає підстави визначити його як багатоякісну інтегровану педагогічну категорію, що має внутрішні і зовнішні структурні компоненти.

До внутрішніх ми відносимо психолого-фізіологічні особливості учня і педагога, їх якості, права та обов'язки, до зовнішніх - норми відносин, зміст навчально-виховного процесу та пізнавальну, комунікативну і технологічну сторони практичної діяльності.

Отже, "гуманізм у педагогіці" - це стратегія діяльності всіх ланок освіти, яка базується на знаннях, поглядах, ідеях, переконаннях і проголошують дитину як найвищу цінність, що практично спрямовані на формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості з відповідними притаманними їй індивідуальними якостями й проявами, що реалізується через відносини, побудовані на повазі, любові, рівності, людяності в системі розумового, морального, трудового, естетичного, фізичного та інших видів виховання.

Серед особливостей та конкретних історичних причин виникнення "реформаторської" педагогіки виділяються такі:

економічні (розвиток промисловості, наукові відкриття в різних галузях);

соціально-політичні (зміни і перегрупування в прошарках суспільства, зайнятість жінок на виробництві, часткова втрата сім'єю виховної функції);

педагогічні (невідповідність існуючої шкільної системи новим економічним та соціально-політичним умовам).

Аналіз та систематизація напрямків "реформаторської" педагогіки та класифікацій їх створили передумови для інтеграції поглядів в єдиний гуманістично-спрямований рух, що охопив розвинені країни Європи і Америки на рубежі ХІХ-ХХ століть.

Аналіз розвитку педагогічних ідей представників різних напрямків "реформаторської" педагогіки кінця ХІХ-початку ХХ століття дав змогу, по-перше, по-новому подивитися на цей період як на загальне явище, в якому гармонійно взаємопрацювали різні напрямки, доповнюючи та живлячи один одного; по-друге, визначити її основоположні ідеї - принципи гуманістичного спрямування, що лежать як в основі теоретичних концепцій, так і в експериментальній практичній діяльності цих педагогів. Серед принципів простежуються такі, що визначають науково-методологічну основу навчально-виховного процесу, а саме: 1) принцип гуманістичного спрямування мети навчання і виховання; 2) принцип психологічного обгрунтування ідей; 3) принцип розвитку особистості; 4) принцип соціалізації; 5) принцип підготовки вчителя-гуманіста. А також виділяються принципи, що визначають технологічну сторону організації навчально-виховного процесу: 1) принцип свободи; 2) принцип самостійності, самодіяльності та творчої активності; 3) принцип індивідуального підходу; 4) принцип структурування змісту; 5) трудовий принцип як засіб всебічного розвитку особистості; 6) принцип наочності; 7) принцип гри.

Структурно-логічний аналіз гуманістичних принципів у досвіді представників "реформаторської" педагогіки показав, що перша група принципів теоретично обґрунтовує та практично спрямовує всі ланки гуманізації навчально-виховного процесу, які відповідають структурним компонентам сучасного розуміння "гуманізму" як педагогічної категорії. Друга група принципів окреслює методично-технологічні шляхи реалізації гуманістичних ідей у практиці.

Аналіз змісту сутності теорії та практики педагогів-реформаторів під кутом зору принципів гуманістичної спрямованості, психологічного обгрунтування ідей, принципу розвитку особистості, принципу соціалізації та принципу підготовки учителя-гуманіста та їх систематизація переконливо доводять, що без чітко визначеної мети, яка ґрунтується на природних, соціальних, психологічних та педагогічних факторах і без відповідно підготовлених кадрів практичне вирішення цього завдання буде неможливим та поверховим.

Не менш цінними для нас є результати аналізу та систематизації принципів, що визначають компоненти практично-технологічної сторони гуманізації навчально-виховного процесу. Вони переконливо доводять, що тільки через свободу, індивідуальний підхід, збудження активності, самодіяльності, розвитку творчих сил дитини, тобто через реалізацію особистісного підходу, з одного боку, та структурування змісту (його інтеграцію, практичну та життєву спрямованість), з іншого, за допомогою трудового, наочного та ігрового навчання можна "олюднити" процес сучасної школи.

В свою чергу, специфічними особливостями реалізації гуманістичних ідей "реформаторської" педагогіки у викладанні іноземних мов у кінці ХІХ - на початку ХХ століття як безпосереднього прикладу практичної значущості її здобутків можна вважати такі принципи: 1) гуманістичне спрямування мети викладання іноземної мови; 2) психологічне та наукове обгрунтування ідей; 3) принцип підготовки вчителя-гуманіста; 4) принцип активності, самодіяльності, самостійності учня; 5) принцип наочності; 6) принцип індивідуального підходу.

Не зважаючи на те, що з часу виникнення "реформаторської" педагогіки минуло майже століття, ідеї, погляди, теорії та експериментальні здобутки даного періоду залишилися актуальними і для сьогодення. Ці ідеї вже послугували демократизації та гуманізації освіти в розвинутих країнах Заходу та в Америці, отже, можуть послугувати джерелом для сучасних учених, практиків нашої країни.

Основний зміст дисертації відображений у таких публікаціях автора

Петрова Т.М. До визначення поняття “гуманізм навчально-виховного процесу” // Гуманізація навчально-виховного процесу у вищій школі: Наукові праці міжнародної науково-практичної конференції /27-29 вересня 1999 року/ - Слов'янськ, 1999. - С. 56-60.

Петрова Т. М. Джон Дьюї: реформаторство і гуманізм у вихованні особистості // Теоретичні питання освіти та виховання. - Суми: Наука, 1999. - Вип. 6. - С. 75-76.

Петрова Т.М. Гуманістичне спрямування мети “реформаторської” педагогіки кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Гуманізація навчально-виховного процесу. - Слов`янськ, 2000. - Вип. 7.- С. 269-277.

Петрова Т.М. Гуманістичні ідеї “Руху реформи” кінця ХІХ - початку ХХ століття в методиці викладання іноземних мов // Іноземні мови. - 2000. - № 1. - С. 49-51.

Петрова Т.М. Національні особливості гуманістичної педагогіки “нових шкіл” кінця ХІХ - початку ХХ століття // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. - Київ-Запоріжжя. - 2000. - Вип. 16. - С. 167-171.

Размещено на Allbest.ru