Навчання плаванню дітей-інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату з використанням методів контролю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчання плаванню дітей-інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату з використанням методів контролю

плавання інвалід початковий навчання

Будь-які травми і захворювання, що пов'язані з опорно-руховим апаратом (ОРА), кількість яких постійно збільшується, порушують функціонування систем організму в цілому та координацію рухів, призводять до зміни нормальних рухових стереотипів, дестабілізують життєдіяльність дитини та її соціальну орієнтацію (О.Д. Дубогай, В.І.Завацький, 1995; Ю.О.Лянной, 1998; О.К. Марченко, 1999). Тому питання фізичної реабілітації дітей-інвалідів з наслідками травм опорно-рухового апарату засобами фізичного виховання і спорту є актуальним і досліджувалось багатьма авторами (Н.М.Валєєв, 1996; В.Г.Григоренко, Б.В.Сєрмєєв, 1991-1992; С.Ф.Курдибайло, 1998).

Активні заняття фізкультурою і спортом відновлюють психічну рівновагу інваліда, дають йому змогу інтегруватись у повноцінне життя, незважаючи на вади у фізичному розвитку (Ю.О.Лянной, 1998). Плавання є одним з тих видів рухової діяльності, які найбільш позитивно впливають на організм дітей-інвалідів з ушкодженнями ОРА. Зокрема, плавання використовується для профілактики контрактур, діє як розвантажуючий фактор на ушкоджені хребці, сприяє формуванню компенсаторних механізмів і, взагалі, інтегрально впливає на всі системи організму (С.Ф.Курдибайло, 1993; 1998).

В Україні організовані заняття плаванням серед інвалідів проводяться по нозологіях під егідою центру «Інваспорт», де існують два типи груп, що різняться переважно за метою занять і рівнями рухових ушкоджень контингенту: спортивні групи та групи фізкультурно-реабілітаційного спрямування, які найчастіше є різновіковими (О.Копій, 1997). Наявність таких груп потребує науково-методичного підґрунтя для організації процесу фізичного виховання у вигляді розробки як теоретичної, так і методичної бази відповідних занять.

Шляхом аналізу літературних джерел було з'ясовано, що проблемою використання оздоровчого плавання для реабілітації інвалідів з ушкодженнями ОРА займались ряд дослідників (В.Г.Григоренко, 1991-1992, Д.Ф.Мосунов, 1998 та інші). Ці автори приділяли значну увагу питанню реабілітаційного впливу занять плаванням на дітей-інвалідів з ушкодженнями і захворюваннями спинного мозку, ампутаціями кінцівок, розробили деякі гігієнічні норми для відповідних занять та окремі елементи їх методики.

Актуальність дослідження визначається наявністю недостатньо вивчених питань, серед яких: розробка методик навчання плаванню, що дозволяли б одночасно проводити заняття з інвалідами кількох вікових груп, які мають різні ушкодження ОРА, з урахуванням диференційованого підходу до них; розробка програм педагогічного і біомеханічного контролю в процесі фізичного виховання дітей-інвалідів (О.В.Бріжатий, 1997; О.А.Томенко, 1999). Потребують подальшого вивчення пристосувальні реакції м'язової, серцево-судинної та дихальної систем даної нозології інвалідів до навантажень. Таким чином, зважаючи на актуальність і недостатню вивченість означеної проблеми, була обрана тема дослідження: «Навчання плаванню дітей-інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату з використанням методів контролю».

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження проведені у відповідності з планом науково-дослідної роботи Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського («Фізична і психічна реабілітація аномальних дітей», № державної реєстрації 0197 U 008543). Крім того, напрямок досліджень співпадає з основними положеннями «Проекту концептуальних засад подальшого розвитку фізичної культури і спорту в Україні» та цільової комплексної програми «Фізичне виховання - здоров`я нації» № 963 / 98, затвердженої 1.09.1998 р.

Мета дослідження - розробити та експериментально обґрунтувати методику навчання плаванню і програму педагогічного і біомеханічного контролю для відповідних занять дітей-інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату.

Задачі дослідження:

1.Визначити психолого-педагогічні методи контролю, які можуть застосовуватись для оптимізації процесу навчання і корекції діяльності дітей-інвалідів на заняттях з плавання.

2.Дослідити за допомогою методів контролю динаміку змін окремих параметрів серцево-судинної, дихальної та м`язової систем і показників основних фізичних якостей у дітей-інвалідів під впливом занять плаванням по розробленій методиці.

3.Виявити характерні особливості техніки плавання дітей-інвалідів і рівень оволодіння нею на різних етапах навчання.

4. Визначити вплив розробленої методики навчання плаванню і програми педагогічного і біомеханічного контролю на ефективність реабілітації дітей-інвалідів з ушкодженнями ОРА.

Наукова новизна одержаних результатів:

- розроблена методика навчання плаванню дітей-інвалідів з ушкодженнями ОРА, що передбачає диференційований підхід з урахуванням виду первинного ушкодження;

- створена програма педагогічного і біомеханічного контролю при організації занять з плавання;

- вперше досліджено кінематичні особливості робочих рухів руками дітей-інвалідів з ушкодженнями ОРА у плаванні кролем на спині і кролем на грудях;

- дістало подальшого розвитку вивчення реабілітаційного впливу занять плаванням на м`язову, серцево-судинну і дихальну системи дітей-інвалідів.

Практичне значення одержаних результатів:

- впроваджено у практику фізичного виховання і реабілітації дітей-інвалідів з ушкодженнями ОРА у спеціальних фізкультурно-реабілітаційних закладах методику навчання плаванню, яка дозволяє інтенсифікувати та диференціювати процес їх навчання, корегувати мотивацію до занять;

- впроваджено у практику діяльності фізкультурно-реабілітаційних груп з плавання програму педагогічного і біомеханічного контролю для оптимізації реабілітаційного процесу;

- розроблено і впроваджено у практику програму управління м`язовою діяльністю, що дозволяє здійснювати дозування навантажень на м`язову систему з урахуванням біомеханічних властивостей скелетних м`язів;

- доповнено новими даними навчальний курс «Теорія і методика фізичного виховання інвалідів» для студентів спеціальностей «Фізична культура» та «Фізична реабілітація» Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка в розділі «Теоретико-методичні основи фізичного виховання інвалідів».

Особистий внесок здобувача полягає у розробці змісту методики навчання плаванню, програми педагогічного і біомеханічного контролю, програми управління м`язовою діяльністю дітей-інвалідів, впровадженні результатів дослідження у спеціальних реабілітаційних закладах м. Одеси і м. Сум, Сумському обласному центрі «Інваспорт», навчальному процесі кафедри фізичної реабілітації Сумського державного педагогічного університету, обробці і узагальненні результатів досліджень.

Вірогідність результатів дослідження обумовлена науковим обґрунтуванням вихідних даних, використанням комплексу методів, адекватних меті і задачам роботи, якісним і кількісним аналізом отриманих показників, результатами експериментальної перевірки розроблених положень.

Апробація результатів дисертації здійснювалась шляхом їх оприлюднення і виступів з доповідями на реґіональних та міжнародних конференціях, серед яких: «Молода спортивна наука України» (Львів, 1998); «Фізичне виховання, спорт і культура здоров`я у сучасному суспільстві» (Луцьк, 1999); «Актуальні проблеми оздоровчої фізичної культури, фізичної реабілітації та валеології у сучасному суспільстві» (Кіровоград, 1999). Програма педагогічного і біомеханічного контролю та методика навчання плаванню дітей-інвалідів були апробовані у навчально-реабілітаційному процесі Сумського обласного центру «Інваспорт» та інших реабілітаційних закладах м. Сум і м. Одеси.

Матеріали дисертації викладені і обговорені на засіданнях кафедри теорії та методики фізичного виховання Сумського державного педагогічного університету ім. А.С.Макаренка (1998-1999 роки).

Публікації. За результатами досліджень опубліковано 11 робіт, серед яких 5 статей - у фахових виданнях ВАК України та 5 - у збірках наукових праць і тез конференцій (у тому числі 2 у співавторстві), 1 навчально-методичний посібник.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 281 сторінці і складається з переліку умовних скорочень, вступу, 5-ти розділів, висновків, списку використаних джерел і 10 додатків, які викладені на 68 сторінках. Робота містить 30 таблиць і 40 рисунків. У дисертації використано 264 літературних джерела, з яких 58 - іноземні.

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, вказано мету і задачі роботи; розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача; описано шляхи апробації результатів дослідження, вказано кількість публікацій за темою дисертації, її структуру і обсяг.

Перший розділ «Дидактична обумовленість навчання і контролю в процесі реабілітації інвалідів засобами плавання» включає аналіз та узагальнення літературних джерел за напрямком дослідження. Літературний огляд висвітлює: основи, сутність, принципи та методи навчання; теоретичні засади контролю; особливості контролю розвитку фізичних якостей та техніки рухових дій; самоконтроль та дозування фізичних навантажень; методи біомеханічного контролю у плаванні; сутність і зміст фізичної реабілітації; форми, методи і засоби реабілітації інвалідів з ушкодженнями ОРА; місце плавання в структурі фізичної реабілітації; соціально-психологічні аспекти роботи з інвалідами.

У другому розділі «Методи та організація досліджень» висвітлено зміст та порядок використання взаємопов`язаних методів дослідження, таких як: аналіз науково-методичної літератури; аналіз документальних матеріалів; педагогічне спостереження; психолого-педагогічні методи досліджень; тестування фізичних якостей і прикладних навичок плавання; вивчення особливостей техніки плавання; оцінка показників серцево-судинної і дихальної систем; вимірювання біомеханічних властивостей скелетних м`язів; методи математичної статистики.

До психолого-педагогічних методів досліджень увійшло вивчення мотивації до занять плаванням за методикою, апробованою М.О.Третяковим (1988); визначення неформальної структури груп за допомогою соціометричного методу (Л.В. Мургулець, 1988), а також анкетування для визначення лідерських якостей та отримання зворотної інформації про педагогічні впливи (В.Л.Марищук, 1984).

Тестування рівня розвитку фізичних якостей складалось з оцінки швидкісно-силових здібностей і витривалості у плаванні за «Державними тестами і нормативами оцінки фізичної підготовленості населення України» (1997); визначення рівня гнучкості (Д.Е.Каунсілмен, 1982; Ю.О.Лянной, 1998); здатності до диференціювання м`язових зусиль за В.М.Абалаковим (Д.Д. Донской, 1995).

Рівень оволодіння навичками плавання визначався з використанням ряду тестів і тестових вправ, запропонованих В.П.Волеговим (1986), М.Д.Зубалієм (1997). Аналіз техніки плавання здійснювався за допомогою надводної і підводної відеозйомки, методики відеоциклографії, апробованої Н.Г.Сучіліним (1990) та моделювання (О.В. Бріжатий, 1997).

Оцінка показників серцево-судинної системи проводилась шляхом визначення рівня ЧСС, що відповідає порогу анаеробного обміну - ЧССпано. Показники транспорту кисню визначались за допомогою газоаналізу з використанням мас-спектрометру МХ-6203 під час дозованого навантаження (ручна велоергометрія) за рекомендаціями А.Г.Стопорова (1997), Дж.Х. Уилмора, Д.Л. Костилла (1997), Ю.Эйдера (1998). Реєструвались такі параметри: вміст кисню (О₂) та діоксиду вуглецю (CO₂) у повітрі, що вдихається і видихається, частота дихання (f), частота серцевих скорочень. На основі зібраних даних за формулами (Д. Мак Дугалл, 1998), підраховувались: абсолютне та відносне вживання кисню VО₂, дихальний коефіцієнт (R), дихальний об'єм (V_Т). Оперативний контроль ЧСС проводився з використанням пульсової приставки, а вентиляції легень - за допомогою волюметру.

Контроль біомеханічних властивостей скелетних м`язів дітей-інвалідів здійснювався за допомогою методу міометрії. У підсумку реєструвались два параметри: частота коливань (?), яка використовувалась у якості показника жорсткості м'язу, та логарифмічний декремент затухання коливань (?) як показник еластичності м'язу. За їх допомогою обчислювався індекс жорсткості та індекс еластичності. Вимірювання і розрахунки індексів проводились за формулами і рекомендаціями, запропонованими A.Vain (1995-1997). Реєструвались показники чотирьох м`язів: триголовий м'яз плеча (m. triceps brachii); великий грудний м'яз (m. pectoralis major); дельтовидний м'яз (m. deltoideus), передній пучок; широкий м'яз спини (m. latissimus dorsi).

У дослідженнях приймали участь 45 інвалідів чоловічої статі з ушкодженнями ОРА віком від 9 до 17 років, що навчались у середніх та спеціальних закладах освіти, які склали контрольні та експериментальні групи. До експериментальних груп увійшли 22 інваліди : 8 - з наслідками травми спинного мозку у грудному відділі хребта у пізньому (резидуальному) періоді; 4 - з наслідками травми спинного мозку у поперековому відділі хребта у тому ж періоді; 3 - хворих на поліомієліт; 7 - з ампутаціями однієї нижньої кінцівки на рівні середньої або верхньої третини стегна. Основою для об`єднання дітей у групи було те, що, незважаючи на різні первинні ушкодження, всі вони мали нормальну дієздатність верхніх кінцівок, плечового поясу і верхньої частини тулуба (на ці м`язи були спрямовані основні тестові навантаження), використовували однорідні засоби пересування (інвалідні візки), не вміли плавати, займались фізкультурою у спецмедгрупах навчальних закладів. Контрольні групи склали 23 інваліди з аналогічними вадами ОРА.

Для занять плаванням і проведення окремих тестів та обстежень експериментальна і контрольна групи поділялись за віком кожна ще на 2 групи. Експериментальні: молодшу - гр.1(Е) склали 9 дітей віком від 9 до 11 років, тобто молодшого шкільного віку; іншу - гр.2(Е) - 13 інвалідів віком від 12 до 17 років, тобто середнього і старшого шкільного віку. Контрольні: молодшу - гр. 1(К) - 8 дітей-інвалідів віком від 9 до 11 років, іншу - гр. 2 (К) - 14 інвалідів від 12 до 17 років.

Дослідження проводились в чотири етапи. На першому (1996 - початок 1997 рр.) вивчалась науково-теоретична література за напрямком досліджень, аналізувались існуючі методики навчання плаванню інвалідів даної нозології, а також відповідні методики для здорових дітей. Крім того, вивчались документальні матеріали у лікувальних і фізкультурно-реабілітаційних закладах для добору контингенту досліджень.

На другому етапі (1997 р.) було сформовано дві різні за віком експериментальні групи, які навчались плавати за розробленою нами методикою, а також дві аналогічні за віком і руховими ушкодженнями з експериментальними, контрольні групи, що користувались загальноприйнятими методиками навчання. Для перевірки ефективності розробленої методики навчання плаванню контролювались показники м`язової, серцево-судинної і дихальної систем, проводилось тестування фізичних якостей, застосовувався психолого-педагогічний контроль. Педагогічний експеримент тривав 1 рік і 4 місяці.

Третій етап (1998 р.) був присвячений вивченню особливостей техніки плавання дітей-інвалідів, його оздоровчого ефекту, рівня розвитку фізичних якостей контингенту, корекції методики навчання плаванню, вдосконаленню програми педагогічного і біомеханічного контролю на заняттях з плавання для даної нозології інвалідів.

На четвертому етапі (1999 р.) впроваджувалась у практику методика навчання плаванню та програма педагогічного і біомеханічного контролю, узагальнювались результати досліджень і формувались висновки.

У третьому розділі «Стан і динаміка психофізичного розвитку дітей-інвалідів під впливом занять плаванням» представлені результати психолого-педагогічного, біомеханічного та медико-біологічного контролю функціонального і психічного стану дітей-інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату 9-17 років.

Відзначено, що під впливом занять по запропонованій методиці підвищився рівень мотивації дітей-інвалідів до занять плаванням: на останньому контрольному вимірюванні позитивну мотивацію мали 61 % з них, а негативну - 39 %. Тоді як на початковому вимірюванні це співвідношення було протилежним - 28 % проти 72 %, тобто кількість інвалідів з позитивною мотивацією до занять збільшилась на 33 %.

За результатами соціометрії, у групі дітей-інвалідів молодшого шкільного віку було зафіксовано двох «зірок-лідерів» та два взаємних позитивних вибори, а у групі підлітків та юнаків середнього і старшого шкільного віку - вже трьох «зірок-лідерів», три взаємних позитивних вибори і один взаємний негативний. Ця тенденція була підтверджена шляхом визначення лідерських якостей: серед дітей-інвалідів молодшого шкільного віку високий ступінь вираженості лідерських якостей мали 22 %, а серед більш старших - 23 %, причому ще 8 % з останньої групи мали схильність до диктату. На лідерів обох вікових груп нами в першу чергу був спрямований педагогічний вплив для опосередкованого керування іншими їх членами. Серед педагогічних впливів найбільший позитивний ефект мали: підвищена увага педагога під час занять, схвалення педагога та підтримка партнерів по групі.

Вивчення адаптаційних змін серцево-судинної і дихальної систем свідчило про покращання показників абсолютного і відносного вживання кисню при ЧСС₁₅₀ відповідно, на 7 % і 16 % у дітей-інвалідів молодшого шкільного віку (гр. 1) та на 6 % і 10.5 % для середнього і старшого шкільного віку (гр. 2), вентиляції легень при тій же ЧСС, відповідно на 6.8 % та 8.5 %. Та ж тенденція була зафіксована і для показників частоти дихання. Зменшення тестованих показників при стандартному навантаженні однієї і тієї ж інтенсивності за ЧСС свідчить про адаптацію серцево-судинної і дихальної систем до навантажень даної інтенсивності.

Позитивні зміни спостерігались також для показників ЧСС у найближчий період відновлення після навантаження: в обох вікових групах під впливом занять плаванням крива відновлення стала більш плавною, а показники ЧСС на 10-й хв відновлення зменшились на 19 % у інвалідів молодшого шкільного віку та на 10 % у більш старших і становили відповідно - 83.5 ± 1.36 уд/хв та 82.3 ± 1.49 уд/хв (рис.1).

Аналіз результатів дослідження особливостей підготовчих рухів руками інвалідів у плаванні кролем на грудях і кролем на спині показав, що найбільш специфічні відмінності існують у техніці плавання інвалідів-ампутантів: кут згинання у фазі виносу руки з води в кролі на грудях у них був на 13.5 % більшим ніж у кваліфікованих спортсменів.

Дослідження особливостей техніки робочих рухів руками дітей-інвалідів у плаванні тими ж стилями, побудова моделей рухів використовувались для визначення наступних кінематичних параметрів: кути в ліктьових суглобах у фіксованих положеннях під час гребка, амплітуда вертикального і горизонтального пересування загального центру мас тіла (ЗЦМ), кути між повздовжньою віссю тіла і поверхнею води, які, в свою чергу, аналізувались і порівнювались з технікою кваліфікованих спортсменів того ж віку для наступної корекції.

Вимірювання відстані між ЗЦМ при горизонтальному пересуванні тіла використовувалось для опосередкованого визначення швидкості плавання. В усіх стилях плавання вона була більшою у кваліфікованих спортсменів. У кролі на грудях у інвалідів-ампутантів - меншою ніж у здорових на 23.9 %, а у інвалідів-спинальників - на 25 %. У техніці робочих рухів руками інвалідів-спинальників у кролі на грудях характерною відмінністю від техніки кваліфікованих здорових спортсменів був надто великий кут у ліктьовому суглобі на початку гребка - 187.6 ± 3.18°.

У четвертому розділі «Реалізація розробленої методики навчання на заняттях з плавання дітей-інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату» приведено характеристику розробленої нами методики. Вона містить: зміст початкових занять окремо для дітей-інвалідів молодшого та середнього і старшого шкільного віків; дані про вплив окремих видів фізичних вправ та рекомендації по їх застосуванню для інвалідів даної нозології; рекомендації про дозування навантажень на заняттях та домашні завдання. Важливе місце у методиці відведене методам контролю, які зібрані у програму контролю і використовуються для отримання зворотної інформації від дітей і внесення на підставі цього змін у програму занять. При розробці методики нами враховувались гігієнічні норми температури води для проведення занять.

В окремому підрозділі висвітлені результати педагогічного експерименту, які підтверджують ефективність розробленої методики навчання плаванню. Після її застосування встановлено статистично вірогідні позитивні зміни у показниках основних рухових якостей.

Після вимірювання рухливості у суглобах відзначено статистично вірогідні позитивні зміни показників у обох експериментальних групах (Р<0.05). Найбільш значне покращання гнучкості зафіксоване на початку занять плаванням. Для інвалідів молодшого шкільного віку воно становило від 17 % до 28 % при тестуванні у різних суглобах, а найбільше загальне зростання у показниках було зареєстроване для рухливості в плечових суглобах у горизонтальній площині - на 38.8 % у порівнянні з початковим вимірюванням.

Рівень розвитку швидкісно-силових здібностей у експериментальних групах вірогідно покращився, відповідно на 19.9 % та 27.9 % від вихідного рівня, тоді як у контрольних не було зафіксовано вірогідних позитивних змін (рис.2).

При вимірюванні здатності до диференціювання м'язових зусиль показники за період експерименту покращились від 30.4 % до 39 % для лівої і правої рук у групі молодшого шкільного віку і, відповідно, від 24 % до 29 % для більш старших. На ефективність розробленої програми занять вказує вірогідна різниця на останньому контрольному вимірюванні цих показників між експериментальними та контрольними групами.

Рівень ЧССпано за період експерименту також вірогідно підвищився (Р<0.05). Останнє контрольне вимірювання відобразило підвищення досліджуваного показника на 11 % у групі інвалідів молодшого шкільного віку, а у групі середнього і старшого шкільного віку - на 12.8 %.

В експериментальних групах зареєстровано вірогідне збільшення результатів подолання максимальної дистанції, яке досягло 217 % для молодшої групи і 134 % для середнього і старшого шкільного віку. Та ж тенденція відзначена після тестування витривалості у плаванні, де окремі результати інвалідів експериментальних груп чисельно досягли рівня здорових дітей того ж віку (М.Д.Зубалій, 1997).

Аналіз показників тонусу скелетних м'язів свідчив, що протягом експерименту, відповідно на 5.6 % та 7 % підвищився тонус триголових м'язів плеча у обох експериментальних групах. Причому у дітей-інвалідів молодшого шкільного віку вірогідні зміни були зафіксовані на другому і третьому контрольному вимірюванні, а далі спостерігалась стабілізація цього параметру на рівні 7.35 ± 0.22 - 7.39 ± 0.23 (Гц) (рис.3).

Найбільш вірогідні позитивні зміни протягом проведеного педагогічного експерименту зафіксовано для показників великих грудних м'язів у групі інвалідів середнього і старшого шкільного віку - 20 %. У експериментальній групі, де займались діти-інваліди молодшого шкільного віку, підвищення тонусу було також характерне для дельтовидних м'язів і широких м'язів спини.

Скорочувальна здібність як показник різниці тонусу напруженого і розслабленого м'язів у експериментальних групах також мала тенденцію до підвищення, для різних м'язів позитивна динаміка становила від 34 % до 45 % (Р<0.05). На основі аналізу показників скорочувальної здібності нами проводилось дозування швидкісно-силових та силових вправ, застосовувались засоби відновлення.

Еластичність м'язів під впливом занять, які передбачали використання вправ на гнучкість, в експериментальних групах також покращилась. Наприклад, у дітей-інвалідів молодшого шкільного віку за період педагогічного експерименту для триголових м'язів плеча індекс еластичності збільшився на 12 %, для великих грудних м'язів - на 5 %, а для дельтовидних - на 3 %. Як бачимо, покращання показників у відсотковому виразі менше ніж для інших біомеханічних властивостей, тому слід зазначити, що цей показник є досить стабільним.

Для середнього і старшого шкільного віку було зафіксовано в цілому нижчий рівень еластичності всіх м'язів, що пояснюється віковими особливостями властивостей м'язової тканини. Контроль еластичності дозволив послідовно підбирати спеціальні вправи на розтягнення м'язів - більшість засобів розвитку гнучкості спрямовувались на ті м'язи, де еластичність була меншою.

Контрольні вимірювання відобразили також вірогідне підвищення індексу жорсткості м'язів у інвалідів експериментальних груп, що свідчить про здатність м'язів накопичувати механічну енергію з наступною її віддачею. У групі інвалідів молодшого шкільного віку цей параметр збільшився від вихідного рівня на 40 % для триголового м'язу плеча, на 39 % для великого грудного м'язу і на 43 % для дельтовидного. У групі більш старших інвалідів позитивні зміни були теж відчутними - від 38 % до 45 %. У контрольних групах статистично вірогідного підвищення індексу жорсткості нами не встановлено.

Показники асиметрії біомеханічних властивостей скелетних м'язів основного контингенту дітей-інвалідів мали тенденцію до зниження у порівнянні з початковим контрольним вимірюванням, що пояснюється корегуючим впливом занять плаванням як циклічним видом локомоцій. На основі узагальнення результатів дослідження біомеханічних властивостей була розроблена програма управління м'язовою діяльністю, що дозволяє корегувати вплив навантажень на досліджувані м'язи.

У п'ятому розділі «Аналіз та узагальнення результатів досліджень» підбито підсумок проведених досліджень, результати яких поділено на три групи. До абсолютно нових результатів увійшли: 1) дослідження особливостей техніки робочих рухів руками інвалідів з ушкодженнями ОРА у плаванні кролем на грудях і кролем на спині; 2) програма педагогічного і біомеханічного контролю на заняттях з плавання дітей-інвалідів; 3) результати дослідження витривалості у плаванні у дітей-інвалідів; 4) результати тестування ЧССпано; 5) результати визначення еластичності м'язів дітей-інвалідів з ушкодженнями ОРА, що займались плаванням.

Доповнюючими вважались: 1) результати вимірювання показників дихальної та серцево-судинної систем і транспорту кисню; 2) методика навчання плаванню дітей-інвалідів з ушкодженнями ОРА; 3) результати вимірювання тонусу і скорочувальної здібності скелетних м'язів дітей-інвалідів, що займались плаванням; 4) програма управління м'язовою діяльністю на заняттях з плавання та інші.

До підтверджуючих результатів були віднесені: 1) дослідження кінематичних особливостей підготовчих рухів руками інвалідів з ушкодженнями ОРА у плаванні кролем на грудях і кролем на спині; 2) показники рівня розвитку швидкісно-силових здібностей дітей-інвалідів; 3) показники їх рівня гнучкості.

Висновки

Аналіз літературних джерел дозволив обрати методи контролю, які були застосовані в процесі досліджень. У опрацьованій літературі не було виявлено цілісної методики навчання плаванню для дітей-інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату, що передбачала б диференційований підхід до інвалідів в залежності від віку і виду ушкодження, а також використання програми контролю для оптимізації реабілітаційного процесу.

Рівень мотивації до занять плаванням у дітей-інвалідів даної нозології підлягає психолого-педагогічному контролю та корекції і можу бути суттєво поліпшений за рахунок педагогічних впливів. Створення чітких мотиваційних установок до відповідних занять має першорядне значення при організації навчання плаванню. Застосування психолого-педагогічних методів контролю дає змогу суттєво оптимізувати процес навчання плаванню дітей-інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату за рахунок використання опосередкованого впливу на останніх через роботу з неформальними лідерами групи, отримання зворотної інформації про застосування педагогічних впливів і внесення на підставі цього змін до методики навчання плаванню.

В результаті досліджень була створена і апробована програма педагогічного і біомеханічного контролю, яка рекомендована до використання в процесі організації занять плаванням дітей-інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату. До неї увійшли такі методи контролю: педагогічне спостереження, психолого-педагогічні методи, тести по визначенню фізичних якостей та виявленню рівня оволодіння навичками плавання, методи дослідження окремих показників серцево-судинної, дихальної і м'язової систем, а також техніки плавання та інші. Використані комплексно, вони дозволяють дати оцінку функціонального і психічного стану дітей та їх рівня оволодіння навичками плавання.

Дослідженнями встановлене підвищення окремих параметрів серцево-судинної і дихальної систем, що свідчить про покращання функціонального стану організму дітей-інвалідів під впливом занять плаванням. Найвідчутніші позитивні зміни зафіксовані у показниках абсолютного вживання кисню при ЧСС - 150 ух/хв для дітей молодшого, а також середнього і старшого шкільного віку, які зменшились, відповідно на 16 % та 10.5 %. Цей факт, а також зафіксоване після проведення курсу занять плаванням більш швидке і плавне відновлення ЧСС після стандартного навантаження у порівнянні з початкових контрольним вимірюванням, свідчить про адаптацію організму інвалідів до навантажень відповідної інтенсивності. Дослідження функціонального стану м'язів показали, що під впливом занять плаванням по запропонованій методиці в експериментальних групах відбулись вірогідні позитивні зрушення у показниках таких властивостей скелетних м'язів, як тонус, скорочувальна здібність, рекуперація та еластичність. Ці результати дозволити створити програму управління м'язовою діяльністю для дітей-інвалідів даної нозології, що займались плаванням.

Контрольні вимірювання рухливості у суглобах вказують на гетерохронність динаміки цього показника під впливом засобів її розвитку, передбачених у запропонованій методиці. Найбільш інтенсивно показники рухливості у суглобах підвищувались між першим і другим контрольним вимірюваннями. У відсотковому виразі для групи дітей-інвалідів молодшого шкільного віку це покращання становило 20.9 %, 28 % та 17.4 %, відповідно, для рухливості у плечових суглобах у вертикальній та горизонтальній площині та гнучкості тулуба при згинанні на фоні загального підвищення від вихідного рівня на 38.8 %, 35.4 % та 17.4 %.

Побудовані кінематичні моделі верхньої частини тіла інвалідів під час плавання кролем на грудях і кролем на спині дозволяють узагальнено відобразити особливості їх техніки плавання. У інвалідів досліджуваних груп відзначено значні розбіжності з технікою плавання кваліфікованих здорових спортсменів того ж віку, що пояснюється індивідуальними руховими можливостями дітей-інвалідів та наявністю компенсаторних механізмів рухової сфери. Однак кінематичні характеристики у ліктьових суглобах під час робочих рухів руками у інвалідів в цілому відповідають параметрам техніки кваліфікованих здорових спортсменів, а тому є близькими до оптимальних.

Запропоновані рухові тести, а також контрольні вправи на визначення рівня оволодіння технікою плавання, що сприяли оптимізації процесу навчання плаванню дітей-інвалідів, підтверджують ефективність розробленої методики навчання. Про це свідчить статистично вірогідна різниця у результатах даних тестів між експериментальними і контрольними групами після останнього контрольного вимірювання (Р < 0.05).

Дослідженнями підтверджено ефективність запропонованої методики навчання плаванню та програми педагогічного і біомеханічного контролю в процесі реабілітаційних занять для дітей, підлітків та юнаків-інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату. Методика дозволяє налагодити процес проведення занять з плавання у спеціальних реабілітаційних закладах, групах фізкультурно-реабілітаційного спрямування центрів «Інваспорт» та інших подібних закладах, що підтверджується актами впровадження результатів даної дисертаційної роботи.

Література

1. Томенко О.А. Організація і методика навчання плаванню дітей-інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату. Навчально-методичний посібник.- Суми: Редакційно-видавничий відділ СДПІ, 1999.- 78 с.

2. Томенко О.А. Методи контролю у тренуванні плавців-інвалідів // Фізичне виховання, спорт і культура здоров`я у сучасному суспільстві. Зб. наукових праць.- Луцьк, 1999.- С. 519-523.

3. Томенко О.А. Методи контролю у фізичному вихованні дітей-інвалідів // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С.- Харків: ХХПІ, 1999.- № 13.- С. 30-38.

4. Томенко О.А. Соціально-психологічні аспекти фізичного виховання дітей-інвалідів // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С.- Харків: ХХПІ, 1999.- № 19.- С. 6-10.

5. Томенко О.А. Адаптаційні зміни м`язової системи дітей-інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату під впливом занять плаванням // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С.- Харків: ХХПІ, 2000.- № 1.- С. 11-16.

6. Томенко О.А. Адаптація організму дітей-інвалідів до занять плаванням // Физическое воспитание студентов творческих специальностей: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С.- Харків: ХХПІ, 2000.- № 1.- С. 39-43.

7. Бріжатий О.В., Томенко О.А. Функціональна і технічна підготовка спортсменів-інвалідів у плаванні // Теорія і методика навчання та виховання.- Харків: ХДПУ.- 1997.- Вип. 1.- С.100-102.

8. Лянной Ю.О., Бріжатий О.В., Томенко О.А. Адаптація м'язової системи дітей-інвалідів із порушеннями функцій спинного мозку до фізичних навантажень // Зб. наук. праць Сумського пед. ін-ту «Біологічні науки».- Суми: СДПІ, 1998.- Вип. 1.- С. 76-80.

9. Томенко О.А. Педагогічний та біомеханічний контроль при організації тренувань з плавання в системі інвалідного спорту // Теорія та методика навчання та виховання: Збірник наукових праць.- Харків: ХДПУ, 1998.- Вип. ІІІ.- С. 81-84.

10. Томенко О.А. Модельні характеристики функціональної підготовки спортсменів-інвалідів у плаванні // Матеріали другої Всеукраїнської наукової конференції аспірантів "Молода спортивна наука України". - Львів: ЛДІФК, 1998.- С. 88-93.

11. Томенко О.А. Застосування методів контролю у фізичному вихованні дітей-інвалідів // Актуальні проблеми оздоровчої фізичної культури, фізичної реабілітації та валеології у сучасному суспільстві / Збірник наукових праць.- Кіровоград, РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка.- 1999.- С.76-82.

Размещено на Allbest.ru