Проблеми виховання молодого покоління у творчій спадщині Григорія Ващенка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут педагогіки АПН України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

ПРОБЛЕМИ ВИХОВАННЯ МОЛОДОГО ПОКОЛІННЯ У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ ГРИГОРІЯ ВАЩЕНКА

БУГАЙЦЕВА Ганна Миколаївна

Київ - 2000

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасному світі відбувається напружений пошук нових людських орієнтирів, прогресивних шляхів розвитку. Зараз Україна переживає докорінну зміну підходів до освіти та соціокультурної політики в цілому, освіта й виховання переорієнтовуються на розвиток особистості, її можливостей і якостей. Відродження Української держави вимагає повернення народові тієї культурно-педагогічної спадщини, що об'єктивно існує, але і досі відчужена й недостатньо вивчена.

Становлення незалежності України, потреба розбудови національної системи освіти і виховання зумовили зростання інтересу до педагогічної спадщини українських педагогів як важливого джерела розвитку сучасної педагогічної теорії та практики. Сьогодні особлива увага науковців зосереджена на ідеях, поглядах, концепціях тих педагогів, які мало відомі, і відкриття та вагомі здобутки яких ігнорувала авторитарна система.

До таких педагогів належить Григорій Григорович Ващенко (23.04.1878 - 02.05.1967), теоретик і практик, професор - широко відомий в діаспорі, але малознаний на Батьківщині. Коло його творчих інтересів було широким: вихователь майбутніх педагогів і осмислювач педагогічної справи в нових соціально-політичних умовах, автор багатьох статей і книжок, запроваджувач викладання рідною мовою. У листопаді 1995 р. було створено Всеукраїнське Педагогічне Товариство імені Григорія Ващенка. Уперше оприлюднено значний перелік педагогічних творів видатного вченого.

Проте, до педагогічної спадщини Григорія Ващенка не зверталися ні сучасні дослідники, ні їхні попередники. Цілісного й спеціального дослідження творчості видатного педагога в галузі висвітлення проблем виховання та навчання молоді, концептуальних основ національного виховання, формування виховного ідеалу у підростаючих поколінь до цього часу в історико-педагогічній науці немає. Ось чому подальший розвиток науки та школи спонукає до вивчення творчої спадщини Григорія Ващенка, дослідження його педагогічного доробку, який раніше не був предметом розгляду.

Науковий аналіз викладацької практики Г.Ващенка, його педагогічних творів має не лише теоретичне значення, але й велику практичну цінність в умовах реформування української школи, втілення гуманістичного підходу до виховання. Учитель, обізнаний зі скарбами педагогічної спадщини свого народу, буде творчо використовувати ці надбання, прилучати молодь до рідної культури, сприятиме формуванню у майбутніх поколіннях високої моральності, духовності, виховуватиме на яскравих прикладах ідеал життєдіяльності.

У сучасній педагогічній літературі ми не знаходимо окремих досліджень, де б у систематизованому й узагальненому вигляді аналізувалися педагогічні погляди та діяльність, біографія і науково-публіцистична творчість Григорія Ващенка. Найбільш загальні відомості про життя й педагогічну діяльність Григорія Ващенка містяться у матеріалах роботи Всеукраїнського конгресу Педагогічного Товариства імені Григорія Ващенка, публікаціях Омеляна Коваля (Бельгія), Гьотца Хілліга (Марбург, Німеччина), Світлани Стефанюк.

Хронологічно й, певною мірою, тематично найближче до нашого дослідження стоять роботи А.Алексюка, А.Бойко, О.Гентош, А.Погрібного, М.Рудакевич, Б.Павліва, у яких наведено значну кількість унікального фактологічного матеріалу з життя та науково-педагогічної діяльності професора Григорія Ващенка. Питання, пов'язані з творчою діяльністю та педагогічним доробком Григорія Ващенка, займають помітне місце серед наукових розробок істориків педагогіки - О.Вишневського, П.Кононенка, В.Майбороди, М.Стельмаховича. Деякі важливі проблеми, які прямо чи посередньо відносяться до теми нашого дослідження, містяться в працях Т.Усатенко, С.Стефанюк, В.Каюкова, К.Кіндрася, Ю.Руденка, 3.Сергійчука. Різні аспекти педагогічної діяльності Г.Ващенка розкривають Ю.Григор'єв, О.Падалка, А.Нісімчук, І.Смолюк, О.Шпак. Усі дослідники акцентують свою увагу на значенні наукової та педагогічної діяльності Г.Ващенка в контексті українського національного відродження.

Інтерес до творчості цього великого українського педагога зумовлений значною актуальністю для нашого часу його педагогічної спадщини, в основі якої лежить ідеалістичне світосприймання наукових ідей у поєднанні з високою людяністю. Його ім'я пов'язане із збагаченням педагогіки багатоплановими, різноаспектними психолого-педагогічними працями, серед яких “Проект системи освіти в самостійній Україні”, “Загальні методи навчання”, “Виховання волі і характеру”, “Виховний ідеал”, “Виховання любові до Батьківщини”. Як педагог з оригінальним творчим обличчям, він цікавить нас також з погляду на розбудову вищої педагогічної школи. Крім того, в історії педагогіки Г.Ващенко постає пропагандистом національного виховного ідеалу, саме завдяки якому корегується діяльність людини, її свідомість і почуття відповідальності перед цілим народом за свій рід. Цей важливий педагогічний чинник дає людині змогу сформувати самосвідомість, пізнати себе й знайти своє місце у світі, створити основу для емоційного спілкування та праці між людьми, що зрештою олюднить світ.

Оскільки Григорій Григорович Ващенко розробляв проблеми мети та змісту виховання, навчання й освіти, займався проблемами виховного ідеалу, питаннями взаємин вихователя і вихованця, стверджував ідеї природної рівності людей перед Богом, залежності їхніх моральних понять і вчинків від виховання, етнопедагогічних умов, то ми вважаємо, що доцільність наукового дослідження обумовлюється розвитком педагогічної науки в Україні. Наукове вирішення сучасних освітніх проблем неможливе без знання внеску, зробленого педагогами минулого в осмислення й переосмислення вітчизняного і зарубіжного педагогічного досвіду, у тому числі й тієї його частини, яка досі висвітлювалася упереджено. Доцільність нашої роботи обумовлюється розвитком педагогічної науки в Україні саме зараз, коли повертаються несправедливо забуті, навмисно викреслені з історії імена творчих діячів, письменників, педагогів. Це стосується й історичної правди педагогічної діяльності Григорія Ващенка, яка, незважаючи на відірваність від рідної землі, не розчинилася в чужоземному середовищі, а, навпаки, зберегла національну самосвідомість і розвинула різні напрямки науки та культури в надії, що у майбутньому її доробку можуть прислухатися в Україні.

Таким чином, ураховуючи актуальність проблеми, а також її нерозробленість, ми визначили тему дослідження: “Проблеми виховання молодого покоління у творчій спадщині Григорія Ващенка”. Вибраний напрямок дослідження входить до плану науково-дослідної роботи Запорізького державного університету, доцільність якого обумовлюється відповідним розвитком теорії та історії педагогіки.

Об'єкт дослідження - педагогічна діяльність і наукова спадщина Григорія Ващенка.

Предмет дослідження - проблеми виховання дітей і молоді у творчості Григорія Ващенка, розглянуті крізь призму його науково-педагогічної діяльності.

Мета дослідження полягає в науковому аналізі та узагальненні концептуальних положень педагогічної та наукової спадщини Г.Ващенка в руслі актуальних питань розвитку освіти і педагогічної науки в Україні, впровадження яких у життя уможливило б поглиблення засад демократизму в нашій освітній та виховній справі, гармонійне поєднання національного та кращого європейського і світового педагогічного досвіду, сприяло б практичному здійсненню Державної національної програми "Освіта" ("Україна XXI століття").

Відповідно до проблеми, об'єкта, предмета і мети дослідження, були визначені такі завдання:

- простежити становлення Григорія Ващенка як педагога, окреслити й аргументувати основні етапи творчого шляху, визначити його духовно-педагогічні орієнтації;

- розкрити педагогічні ідеї професора щодо національної освіти й виховання;

- визначити суть педагогічної концепції виховного ідеалу, розробленої Г.Ващенком;

- визначити реальний внесок Григорія Ващенка в українську педагогічну науку;

- науково обґрунтувати можливості використання педагогічного доробку професора у розв'язанні освітньо-виховних проблем на сучасному етапі.

Методологічну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання з її принципами об'єктивності, всебічного розвитку, історизму, взаємозалежності та наступності соціально-педагогічних явищ і процесів; теорія розвитку особистості, у центрі якої лежить гуманізм, збагачення загальнолюдськими цінностями, спрямованими на гармонізацію різних сторін особистості та її творчий саморозвиток; загальні ідеї національного відродження українського народу та постулати народної педагогіки щодо виховання. У дослідженні особливе значення мали також методологічні положення, що містяться в наукових працях видатних українських педагогів, істориків, громадських діячів про загальнолюдські цінності, духовність як провідну рису світогляду, зв'язок історії з сьогоденням і доцільність творчого використання спадщини видатних вітчизняних педагогів у сучасній освітній практиці.

Для розв'язання поставлених завдань і перевірки вихідних положень використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів: історико-педагогічний аналіз творів Г.Ващенка, його сучасників та попередників, наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників; ретроспективний аналіз педагогічної спадщини професора, архівних матеріалів, періодичної преси з даної проблеми; порівняння й співставлення світоглядних висновків ученого-педагога із сучасними психолого-педагогічними концепціями навчання і виховання; а також метод класифікації й узагальнення джерел. Практичним методом було інтерв'ювання та бесіди з дослідниками творчості українського вченого.

Дослідження проводилось у 1995-1999 роках у три етапи.

Перший етап (1995-1996 рр.) - вивчалася література, архівні джерела, визначались об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження. Проводився історико-теоретичний аналіз освітньо-виховних концепцій, розроблених у філософських та психолого-педагогічних працях.

На другому етапі (1996-1997 рр.) аналізувалися твори Г.Ващенка, матеріали про його педагогічну діяльність і творчу спадщину. Головні ідеї дисертації повідомлялись на міжнародних, всеукраїнських, міжвузівських науково-практичних конференціях.

На третьому етапі дослідження (1997-1999 рр.) узагальнювались і оформлялися результати дослідницької роботи, розроблялися матеріали для наукових статей, методичного посібника та рекомендації для викладачів, учителів, студентів з проблем використання педагогічної спадщини Григорія Ващенка в освітньо-виховній системі України.

Джерела дослідження: праці Григорія Ващенка; праці, журнальні й газетні статті вітчизняних та зарубіжних педагогів про педагогічну діяльність професора; матеріали Першого і Другого конгресів Всеукраїнського Педагогічного Товариства ім. Г.Ващенка; архівні фонди Центрального державного архіву вищих органів управління України в Києві, матеріали Полтавського обласного архіву та архіву Полтавського державного педінституту, матеріали Центральної наукової бібліотеки ім.В.І. Вернадського, обласних державних бібліотек Запоріжжя, Полтави й Одеси; матеріали педагогічної преси досліджуваного періоду та сучасні наукові праці й статті.

Наукова новизна дисертації визначається, насамперед, постановкою й розробкою досліджуваної теми, її виокремленням у самостійну наукову проблему. Дисертантом розкрито педагогічні ідеї Григорія Ващенка щодо національної освіти і виховання; визначено та конкретизовано основні етапи життя вченого та його науково-педагогічної творчості; проаналізовано погляди професора Григорія Ващенка на мету, зміст і засоби родинного виховання; висвітлено ідею виховного ідеалу в працях українського педагога; охарактеризовано внесок Григорія Ващенка в розвиток педагогічної науки в Україні; визначені й аргументовані перспективні напрямки використання його спадщини у розвитку вітчизняної науки.

Теоретичне значення дослідження становлять наукові факти, які стосуються провідних педагогічних ідей Григорія Ващенка щодо пошуків та практичних перетворень у системі українського шкільництва і національного виховання. До найважливіших з них відносяться: аналіз науково-педагогічної діяльності Григорія Ващенка; авторська інтерпретація та аргументація розробленої Григорієм Ващенком концепції виховного ідеалу; аналіз поглядів педагога стосовно проблем виховання молодого покоління (класифікація поглядів професора на основі системно-історичного підходу до педагогічних явищ, до цінностей народної педагогіки); обґрунтування важливості творчого використання науково-педагогічного доробку видатного педагога для сучасної теорії та практики навчання та виховання підростаючого покоління.

Практичне значення дослідження. Основні положення, результати, висновки, рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть сприяти збагаченню та уточненню історико-педагогічного знання, відродженню спадщини Г.Ващенка, творчому використанню окремих науково-педагогічних здобутків у сучасній теорії та практиці. Зібрані й узагальнені наукові дані збагатять зміст курсу історії педагогіки для педагогічних вузів та університетів, сприятимуть розробці підручника з історії педагогіки та педагогічної думки в Україні та включенню до нього розділу "Видатний український учений - педагог Григорій Григорович Ващенко (1878 - 1967рр.)”, допоможуть у розробці спецкурсів та спецсемінарів. Вони також сприятимуть збереженню й передачі наукових доробків попередніх поколінь і можуть бути використані педагогами з метою підвищення ефективності виховання учнів, процесу навчання, у підготовці майбутніх педагогів.

Вірогідність результатів дисертаційної роботи забезпечується широким використанням значної кількості літературних джерел і матеріалів першоджерел, застосуванням комплексу методів дослідження.

Впровадження та апробація результатів дослідження. Основні висновки та рекомендації дослідження впроваджені та використовуються в навчальному процесі Запорізького державного університету при викладанні спецкурсів у розділах “Історія педагогічної думки”, “Інтегративно-модульний курс основ педагогіки”, “Соціальна педагогіка”, “Валеологія” у Запорізькій школі-гімназії № 47 і Малій учнівській академії.

Апробація результатів дослідження здійснювалась у ході їх обговорення на Міжнародній науково-практичній конференції "Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі XXI століття" (Київ, 1997 р.), Всеукраїнській науково-методичній конференції "Виховання студентської молоді" (Запоріжжя, 1998р.), міжрегіональній науковій конференції “Сучасні педагогічні технології виховання та навчання” (Запоріжжя, 1999р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Профорієнтація та довузівська підготовка майбутніх спеціалістів: проблеми, досвід, перспективи” (Чернігів, 1999р.) та підсумкових науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Запорізького державного університету (1996-1998рр.).

Результати дисертації отримали схвалення на засіданнях кафедри управління і соціальної педагогіки ЗДУ та лабораторії історії педагогіки Інституту педагогіки АПН України. Також вони використовувались у процесі підготовки студентів до виховної роботи у Запорізькому державному університеті і Нікопольському інституті ЗДУ, Мелітопольському державному педінституті.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в 11 публікаціях автора: 9 статтях у наукових журналах і збірках наукових праць (з них 7 статей у фахових виданнях), матеріалах 2 конференцій. Список авторських публікацій наведено наприкінці автореферату.

Структура роботи підпорядкована меті та завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури з 349 найменувань. Загальний обсяг роботи становить 181 сторінку машинописного тексту.

ващенко педагогічний виховання професор

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність розгляду дисертаційного дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі “Життєвий і творчий шлях Григорія Ващенка” аналізується ставлення сучасних педагогів до значення педагогічної та наукової спадщини українського вченого, місця його доробку у педагогічній науці України ХХ століття. У дослідженні розглядаються точки зору А.Бойко, О.Вишневского, О.Коваля, П.Кононенка, А.Погрібного, Ю.Руденка, М.Рудакевич, М.Стельмаховича, В.Яковенка та інших.

Перший розділ дисертації розглядає також основні періоди життєвого та творчого шляху видатного педагога. Виявлено, що у становленні Г.Ващенка як педагога, вченого і патріота, письменника і просвітителя важливу роль відіграли видатні педагоги К.Ушинський, Й.Песталоцці, Й.Гербарт, Я.Коменський, Марія Монтессорі, велетні науки і філософи Г.Сковорода, Б.Спіноза, Р.Декарт, Ж.-Ж.Руссо, І.Кант. Вже в період навчання й учителювання (1878 - 1917 рр.) під впливом творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та інших класиків української літератури у Григорія Ващенка пробуджується національна свідомість і він навіть пробує свої сили в поезії та літературній прозі. Саме в цей період з-під його пера вийшли оповідання “Німий” (1900), поема “Сідхарта” (1902), збірка “Пісня в кайданах” (1907), п'єса “Сліпий” (1909) та збірка “До ґрунту” (1911), що була надрукована під псевдонімом Г.Васьковський та викликала значні прихильні відгуки критики. Саме в цей час під впливом відомого педагога та психолога Петра Лесгафта Григорій стає на шлях наукової діяльності у галузі педагогіки і психології, навчаючи дітей у середніх школах Тульчина і Ромн.

Другий період (1917 - 1934 рр.) - це період розквіту науково-педагогічної та освітянської діяльності Григорія Ващенка. Його творчість проходила на тлі становлення Української Народної Республіки (УНР), відродження українського шкільництва, активізації роботи Товариства шкільної освіти. В ці роки Григорій Ващенко активно займається перекваліфікацією вчительства, викладає педагогіку, психологію, логіку, теорію і психологію художньої творчості у Полтавському вчительському інституті, стає доцентом - викладачем психології історико-філологічного факультету Українського університету (філія Харківського університету), створеного у 1918 р. в Полтаві, де він “чітко проводив національну лінію”. Цей час Ващенко визнав “найактивнішим періодом свого життя”.

Як свідчать факти нашого дослідження, уболіваючи за долю української мови, культури, Г.Ващенко гаряче вітав процес українізації, який розгорнувся у 1917 році. У цей час педагог починає активне розповсюдження української культури й української школи. Він бере участь у створенні українознавчих учительських курсів, займається підвищенням кваліфікації вчителів, читає лекції в Прилуках, Ромнах, Хоролі. Прийнятий у 1922 р. “Кодекс законів про освіту Української РСР” законодавчо закріпив усі напрацювання теоретиків і практиків українського освітнього відомства, надав їм статус юридичної норми, якою повинні були керуватися всі освітяни України. Разом із сподвижниками по відродженню українського шкільництва Григорій Ващенко, отримавши у 1925 році звання професора педагогіки і посаду керівника кафедри педагогіки в Полтавському педагогічному інституті, проводив значну роботу щодо українізації навчальних закладів та впровадження рідної й іноземної мови у шкільництво, вищі навчальні заклади освіти. Його увагу привертають, насамперед, проблеми методів навчання і національного виховного ідеалу людини - патріота, які розцінюються ним як визначальний фактор сприяння розквіту української освіти. Саме в цей період він написав свою найбільшу педагогічно-дидактичну працю “Загальні методи навчання”, яка стала підручником для навчальних закладів України.

Третій перiод (1934- 1943 рр.) розпочався для Г.Ващенка, як вiн сам про це пише, зовсiм “несподiвано”. Педагог був звинувачений у “буржуазному нацiоналiзмi” i як “ворог народу” звiльнений з роботи, а також виключений зi спiлки працiвникiв освiти та секцiї наукових працiвникiв. Широко вiдомий Харкiвський процес проти Спiлки Визволення України i Спiлки Української Молодi у березні - квiтні 1930 року став сигналом до жорстокого переслiдування всього, що мало виразно нацiональний характер. Хвиля репресiй українського вчительства не обійшла Г.Ващенка і вдарила нищiвною критикою по книжці “Загальнi методи навчання”, у якiй репресивнi органи дошукалися слiдiв “буржуазного нацiоналiзму”. Книжка була вилучена з ужитку i заборонена (з спецсхову в Центральну наукову бiблiотеку ім. В.І.Вернадського надійшла лише у 1991 році).

Незважаючи на заборону займатися викладацькою справою, Г.Ващенко продовжує плідну роботу на посаді професора кафедри педагогiки в Сталiнградському педiнститутi, друкується на сторінках педагогічних журналів, а повернувшись у 1940 р. до Полтавського педiнституту, де вiн знову очолив кафедру педагогiки та став керівником аспiрантської групи, продовжував роботу над докторською дисертацією “Мова дiтей переддошкiльного вiку як засiб спiлкування”.

Четвертий перiод життєвого і творчого шляху Г. Ващенка припадає на емiграцiю (1943 - 1967 рр.). Проведене дисертаційне дослідження дозволяє стверджувати, що в емiграцiї Г.Г.Ващенко постає перед нами не лише як педагог i психолог, лiтератор i вчений, а й як патрiот України, духовний батько Спілки Української Молоді.

За двадцять два роки життя в еміграції Г.Г.Ващенко написав багато праць, які мають значну наукову цінність для педагогів і вихователів, та й взагалі, для всіх українців, бо писалися вони з думками про долю рідного народу, про національне виховання нашого юного покоління. Це, зокрема, “Основи естетичного виховання”, “Виховна роль мистецтва”, “Система освіти в самостійній Україні”, “Український ренесанс ХХ століття”, “Виховний ідеал” тощо.

Замислюючись над майбутнім нової української школи та нових методів навчання і виховання у ній, Г. Ващенко за пошуками відповіді звертається, насамперед, до світової історії педагогічних систем. Педагогiчнi висновки й узагальнення вченого про виховання увiбрали в себе також й iсторiю, культуру, мудрiсть українського народу. Ось чому педагогічна спадщина вченого, його міркування та рекомендації щодо суті методів навчання і виховання, їх вибору і застосування вчителем у своїй абсолютній більшості є слушними і для сучасної школи, педагогів.

Важливим напрямком освітньо-педагогічної праці педагога є також його наукова діяльність на посаді професора в Українському Вільному університеті у Мюнхені, Українській Вільній Академії наук і Науковому Товаристві ім. Тараса Шевченка.

Джерелознавчий аспект аналізу цього напрямку діяльності свідчить про те, що особа Григорія Ващенка є для України великим відкриттям, а його духовний внесок у виховання української молоді в діаспорі є безпрецендентним. Саме в цей час були написані такі визначні твори, як “Виховання любові до Батьківщини”, “Виховання волі і характеру”, “Український ренесанс ХХ століття”, “Виховний ідеал” та ін. Вибираючи все краще з минулого, Григорій Ващенко створив яскравий образ виховного ідеалу і став фундатором системи виховання свідомої любові до Батьківщини, яка відповідає духовності українського народу, його історичній місії, потребам незалежного державного будівництва України.

У другому розділі “Провідні ідеї Григорія Ващенка щодо виховання дітей і молоді та можливості їх використання в сучасній освітньо-виховній системі” розкривається сутність педагогічних поглядів педагога на проблеми виховання молодого покоління, на виховний ідеал, можливості використання доробку вченого у розв'язанні освітньо-виховних проблем на сучасному етапі державотворення.

Визначаючи основне завдання педагогів, вихователів, Г.Ващенко підкреслював, що воно полягає в підготовці людей, які могли б служити своїми знаннями й працею Батьківщині. Провідним елементом виховної системи він вважав розумове виховання. Друге завдання у вихованні молоді - це виховання моральне. Ціль вихователів полягає в тому, щоб традиційні ідеали, які пройшли випробування протягом століть, відновити і застосувати до сучасних умов і тих вимог, що ставить перед нашим народом історія.

З моральним вихованням міцно пов'язане виховання волі і характеру. Найважливішою рисою вольової людини є принциповість і здібність чітко поставити перед собою певну мету. Поставивши мету, вольова людина прикладає всіх зусиль, щоб за всяку ціну осягнути її. Ось чому важливими для людини є любов до праці і працездатність.

Велике значення у вихованні має естетика на базі високоякісного мистецтва - музики, пісні, образотворчого мистецтва, скульптури, театру тощо. Нарешті, виховання молоді повинно включати розвиток творчих та мистецьких здібностей, а також, що не менш важливо, фізичне виховання. Поставлені вище завдання можуть бути здійснені через виховання молоді: моральне, національно-патріотичне, інтелектуальне і фізичне.

Аналіз змісту праць педагога, особливо “Виховного ідеалу”, дає змогу стверджувати, що Григорій Ващенко будує ідеал української людини на двох головних принципах: християнській моралі й українській духовності, що витворилася впродовж століть. Фундаментальне знання української історії і розвитку етнопсихології та етнопедагогіки українського народу ставить вченого на високий рівень практикування педагогічних явищ з точки зору виховання молодого покоління у відповідності до психоструктури українця, заснованої на народних традиціях та обрядах.

Г.Ващенко ґрунтовно висвітлює українські традиції, відображені у народній творчості й у творах кращих митців і письменників. Педагог звертає увагу, перш за все, на українську гостинність та доброзичливість, уважність та щирість, потяг до краси й мистецької творчості, до музики, співу й танців, побут з його вірністю у коханні, статевою культурою і здоровим сімейним життям, найвищі чесноти лицарства, готового до геройських звитяг, успадковані за часів Козаччини і відновлені у період визвольних змагань 1917- 1920-х років, а в найновішому часі - в героїчній боротьбі проти окупантів України. Усе це дає професору Г.Ващенку можливість стверджувати, що виховний ідеал українця криється у пісенній скарбниці України, у звичаях українського народу, у його літературі, мистецтві, у християнській вірі та історичному минулому. На думку педагога, відтворення цього минулого з його культурними скарбами і черпання зі скарбниць інших народів того, що є найкращим і відповідає нашій духовності, дасть нам тверду основу для створення свого власного виховного ідеалу. Вихований на християнських принципах гуманності й толерантності, він високо цінує людську гідність, а отже, національну гідність у цілому.

В основу виховання української молоді професор ставить загальнолюдські й національні цінності, до яких належать моральний закон творення добра і боротьба зі злом, шукання правди і побудова на любові й красі справедливого ладу. Джерелом високоморальних людських цінностей є християнство. Побудований на цій основі світогляд людини веде її на шлях служіння подвійній високій меті: Богові і своїй нації; Богові як абсолютній Правді, Красі, Справедливості і нації як реальній земній спільноті, в якій ці абсолютні цінності повинні знайти своє втілення. Квінтесенцією його розуміння виховання української молоді є християнський виховний ідеал, який включає в себе євангельський виховний ідеал у його історичних і національних формах і загальноєвропейський виховний ідеал, який також має християнську основу.

Характеризуючи тоталітарні, антигуманні, імперіалістичні і жорстокі системи виховання, Г.Ващенко розпочинає аналіз українського національного виховання з розкриття суті поняття “нація” та засад здорового національного патріотизму. Нація, на його думку, це своєрідний організм, що, колись народившись, росте, розвивається і за несприятливих умов може загинути, себто розчинитись в інших націях. Абсолютно необхідними умовами для існування нації, за висловом педагога, є спільність території, мови, культури й традицій і усвідомлення своєї окремості. Нормальний розвиток нації можливий лише за умови існування власної держави. Подібно до того, як творчість окремої особистості є проявом її індивідуальних властивостей і здібностей в умовах свободи, творчі сили народу, його національне обличчя можуть виявлятися і розвиватися в умовах самостійності. Лише вільні, самостійні великі і малі народи мають щось своє, оригінальне, неповторне, що відповідає потребам єдиного загального організму. “Раб або людина, психіка якої формувалася за якимось спільним для багатьох стандартом, творити не може,” - стверджує Григорій Ващенко. Ідеал людини - це те найкраще, що створив народ у розумінні властивостей людської особистості та її призначення.

Ретельно проаналізувавши історичний розвиток українського національного ідеалу, психологічні особливості українців, народні традиції, Г.Ващенко попереджав, що відмова від національних традицій рівнозначна відмові від своєї національності. Це твердження і сьогодні важливе. Надто велике захоплення зарубіжним мистецтвом, школою і педагогікою, прихильність до усього закордонного загрожує денаціоналізацією.

Г. Ващенко в реалізації своєї життєвої мети - служіння Богові й Україні - визначив для себе завдання - створити освітньо-виховну систему для України. І цьому він присвятив усе своє життя поза Батьківщиною, користуючись свободою в умовах вільного світу. Він, як ніхто інший, зумів зібрати матеріал з українських і зарубіжних джерел, творчо його переосмислити, створюючи потім праці, що можуть стати значним внеском для створення освітньо-виховної системи в Україні.

Проведене нами дисертаційне дослідження дозволяє визначити важливість внеску Г.Ващенка у розвиток педагогічної науки, у вирішення проблем виховання молодого покоління. Будуючи свою педагогічну концепцію, він привертав увагу педагогів до необхідності виховання молоді на принципах національного традиційного родинного виховання, відстоював необхідність гармонійного виховання особистості, зробив спробу систематизувати сукупність методів та принципів навчання, виступав за виховання у дітей та молоді любові до Батьківщини, одним з перших дав ретроспективний аналіз українського виховного ідеалу. Його педагогічні висновки й узагальнення про виховання увібрали у себе історію, культуру, мудрість українського народу. Виходячи з сучасних завдань виховання і стану педагогіки, у дисертації аналізуються можливості використання педагогічної спадщини Г.Ващенка на основі нових концептуальних підходів, запропонованих Всеукраїнським Педагогічним Товариством ім. Григорія Ващенка, новаторськими педагогічними концепціями з проблем українського виховання, навчально-виховного процесу, управління освітою видатних українських педагогів А.Алексюка, А.Бойко, В.Бондаря, О.Вишневського, П.Кононенка, В.Майбороди, А.Погрібного, М.Стельмаховича, Т.Усатенко та інших, а також педагогічних технологій, автори яких (О.Падалка, А.Нісімчук, І.Смолюк, О.Шпак) розкривають діяльність Григорія Ващенка як пропагандиста виховної системи нової національної школи.

У зв'язку з тим, що дані концепції значною мірою засновані на педагогічних ідеях видатного українського педагога, ми сподіваємося на більш повне використання педагогічної спадщини Г. Ващенка в усіх ланках сучасної освіти суверенної і незалежної демократичної держави.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дало підстави зробити такі загальні висновки:

1. Творча діяльність Григорія Ващенка являє собою окреме й значне явище української науково-дослідної думки 20-60-х років ХХ століття. На основі аналізу суспільно-політичних й соціально-педагогічних умов життя країни, детального вивчення життєвого шляху Григорія Ващенка було визначено основні періоди становлення та формування його як основоположника педагогіки національного виховання, а саме:

- Перший період (1878 - 1917рр.) - усвідомлення педагогічного покликання, становлення характеру та формування світогляду майбутнього вченого.

- Другий період (1917 - 1934рр.) - науково-професійний, у якому педагог Григорій Ващенко виявив себе як прихильник системи національного виховання.

- Третій період (1934 - 1943рр.) співпав із політизацією суспільних наук, але не припинив науково-педагогічну діяльність професора.

- Четвертий період (1943 - 1967рр.) припадає на еміграцію. Це найбільш плідний період у житті педагога. Саме в цей період Григорій Ващенко постає перед нами як патріот України, видатний педагог і психолог, літератор і вчений, який намагався створити свою педагогічну концепцію виховання молоді, яка б відповідала ментальності, історичній місії українського народу й потребам його державного будівництва.

2. Основним завданням педагогів, вихователів Г.Ващенко вважав підготовку людей, які могли б служити своїми знаннями й працею Батьківщині. Провідним елементом виховання, на його думку, є виховання розумове. Не менш важливим є також моральне виховання, яке повинно включати виховання любові до Бога і до Батьківщини. З моральним вихованням тісно пов'язане виховання волі і характеру. Найважливішою рисою вольової людини є принциповість і здібність чітко поставити перед собою певну мету, а потім, приклавши всіх зусиль, досягнути її. Нарешті, виховання молоді повинно включати розвиток естетичного смаку, творчих та мистецьких здібностей, а також, що не менш важливо, фізичне виховання.

3. Порівнюючи системи освіти в Західній Європі й Америці, наголошуючи на значенні християнської ідеології в розбудові засад української освітньої системи в “Проекті системи освіти в самостійній Україні”, професор робить висновок, що запорукою належного рівня функціонування освітньої системи мають бути школи державні чи приватні з єдиною програмою й ідеологічним спрямуванням. На високому рівні повинна бути поставлена наукова робота в галузі теоретичної педагогіки, яка відповідала б науковим традиціям України. Функціонування цієї системи неможливе без зв'язку з родиною. Важливу роль у вихованні відіграють також молодіжні організації, включені до освітньо-виховної системи.

4. Особливий інтерес становить аналіз професором Г.Ващенком парадигми християнської освіти.

5. Детально аналізуючи і досліджуючи педагогічні твори педагога, ми приходимо до висновку, що Г.Ващенко визначає такі основні виховні цінності: віра в Бога, любов до України-Батьківщини, друзів, рідних, до хати, землі, духовний аристократизм.

6. Важливим елементом виховання професор Г.Ващенко вважає формування особистості. Однак це неможливо без існування певного виховного ідеалу, який є й метою виховання, й засобом виховання. Виховний ідеал є для педагога дороговказом у його роботі. Цій темі Г.Ващенко присвятив окрему працю - “Виховний ідеал”. Порівнюючи загальноєвропейський, більшовицький, націонал-соціалістичний та християнський виховні ідеали, Г.Ващенко вибирає те найкраще, що, на його думку, може бути застосовано у вітчизняній виховній системі та вибудовує виховний ідеал української людини на двох головних підвалинах: християнській моралі й українській духовності. Прикладами для наслідування виступають у нього доблесні козаки, герої визвольних змагань, княжі дружинники - люди, для яких честь і слава Русі-України понад усе.

Обумовлюючи поєднання мови з національним вихованням, Г.Ващенко виголосив своє кредо, стверджене науковою та практичною діяльністю: для українського народу - одна державна мова, один правопис. Мова, на думку вченого, - один з найдорожчих скарбів народу; мова - культурний здобуток народу, його історія, світогляд та його психічні властивості; мова - найважливіший, найповніший і найміцніший зв'язок, що поєднує минулі, сучасні й майбутні покоління у велике історичне, живе ціле; мова - ознака національного визнання; мова не тільки являє собою життєдіяльність народу, а є сама цим життям.

7. Характерною рисою педагогічної творчості Г.Ващенка було звернення до традицій народної педагогіки. На його думку, вони містять високий виховний потенціал і сприяють духовному розвитку та культурі особистості. Враховуючи педагогічні надбання минулого українського народу, Г.Ващенко розробив теоретичні засади національної школи і виховання, що знаходять сьогодні своє відображення у виховній діяльності української національної школи.

8. Педагогічну діяльність Г.Ващенко розглядає як творчу. Діяльність педагога має бути спрямована на розвиток індивідуальної творчої особистості дитини. Вибір педагогічної професії повинен бути педагогічним покликанням.

9. У системі національного виховання Г.Ващенка простежується розвиток освітньо-виховних поглядів ученого на важливу сутність родинного виховання у збереженні національної ідеалістичності, національного самоусвідомлення своєї причетності до великого українського народу.

10. У загальному контексті культурних здобутків України творча спадщина Г.Ващенка є глибоко національною за своїм змістом і підпорядкована вихованню молоді на засадах духовної спадщини і соціально-історичного досвіду українського народу.

11. Науково-педагогічна спадщина українського педагога є значним внеском в історію вітчизняної освіти та педагогічної думки, важливим джерелом збагачення змісту системи освіти і виховання учнівської молоді.

12. Вивчення педагогічної спадщини Григорія Ващенка збагачує й доповнює знання з історії вітчизняної педагогіки новими фактами, концепціями. Ознайомлення з нею сприяє ефективному вирішенню актуальних проблем сучасної педагогічної теорії та практики.

Тому, повернення Україні духовних надбань ученого та використання його наукових і методичних порад з теорії та практики вітчизняної педагогіки сприятиме розвитку національної ідеї, формуванню національної свідомості підростаючого покоління, а відтак справі зміцнення незалежності держави.

Поглиблений аналіз, вивчення і систематизація загально-педагогічної спадщини Г.Ващенка знайде своє продовження за умови повного видання його праць.

Наше дослідження охоплює не всі аспекти педагогічних поглядів Григорія Ващенка. Поза аналізом залишилися деякі напрямки його педагогічного доробку й діяльності, які знайдуть своє відображення у подальшому вивченні педагогічної спадщини палкого патріота України.

Окремими напрямами наукового дослідження можуть стати такі аспекти його педагогічного доробку, як висвітлення його співробітництва з прогресивними вітчизняними та зарубіжними вченими на освітянській ниві української діаспори в еміграції, відображення в українознавчій едукації питання виховання дітей в атмосфері художньої творчості; забезпечення органічного взаємозв'язку дидактичної підготовки майбутніх учителів з їх підготовкою до проведення виховної роботи; важливе значення має систематизація і вивчення генетичних зв'язків між концепціями Г.Ващенка і видатних українських педагогів. Об'єктом спеціального наукового дослідження може стати науково-педагогічна діяльність Г.Ващенка в еміграції (1943 - 1967 рр.), а також гуманізація виховання у контексті розвитку української педагогіки у період становлення і розвитку незалежної державності. Окремої уваги заслуговують українські студентські й молодіжні організації, з якими співпрацював педагог.

Результати нашого дослідження з питань виховання та навчання у спадщині Г.Ващенка зорієнтують на нові пошуки та виявлення додаткового фактичного матеріалу і можуть бути використані при розробці методичних рекомендацій, спецкурсів, практикумів, програм виховання учнівської молоді у сучасних умовах.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Бугайцева Г.М. Г. Ващенко: мова, особистість, виховання // Збірник наукових праць Запорізького обласного ІУВ. Вип.11. Розвиток творчих здібностей дітей засобами мовлення. - Запоріжжя, 1998. - С. 229-235.

Бугайцева Г.М. Засади української освітньої системи (з педагогічної спадщини Г.Ващенка) // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова / Укл. П.В.Дмитренко, І.М.Ковчина, Н.М.Скоробогатько. - К.: НПУ, 1999. - Ч.3. - С. 21-29.

Бугайцева Г.М. Національні й загальнолюдські принципи у вихованні молодого покоління // Соціалізація особистості: Міжкафедральний збірник наукових статей / За загальною ред. А.Й.Капської. - К.: НПУ, 1998. - С. 18-22.

Бугайцева Г.М. Сутність виховного ідеалу в педагогічних творах Григорія Ващенка // Придніпровський науковий вісник. - Педагогіка. - № 102. - Запоріжжя, 1998. - С. 36-41.

Бугайцева Г.М. Педагогічна майстерність - показник високої професійної діяльності педагога // Збірник наукових праць Запорізького обласного ІУВ. Вип.10. Психолого-педагогічне забезпечення навчально-професійної діяльності. - Запоріжжя, 1998. - С. 30-37.

Бугайцева Г.М. Педагогічне мистецтво: історичні витоки та структура // Збірник наукових праць Запорізького обласного ІУВ. Вип.13. Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. - Київ - Запоріжжя, 1999. - С. 154-158.

Бугайцева Г.М. Принципи патріотичного виховання української молоді // Історія в школі. - 1999. - № 5. - С. 7-10.

Бугайцева Г.М. Педагогічна спадщина Г. Ващенка в сьогоденні // Тези п'ятої Міжнародної науково-практичної конференції 22-25 травня 1997р. “Етнонаціональний розвиток в Україні та стану української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі XXI століття. - Київ - Чернівці, 1997. - С.198-199.

Бугайцева Г.М. Ідеал як основа цінносної орієнтації // Альманах наукових праць молодих вчених Запорізького регіону “Нова парадигма”. - Психологія. - Вип. 8. - Запоріжжя: ЗДУ, 1998. -С.53-59.

Бугайцева Г.М. Українська національна школа-родина // Придніпровський науковий вісник. - Педагогіка. - № 186. - Запоріжжя, 1998. - С. 20-25.

Бугайцева Г.М. Г.Ващенко про основні складові виховання української молоді //Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Профорієнтація та довузівська підготовка майбутніх спеціалістів: проблеми, досвід, перспективи”. - Чернігів, 1999. - С. 200-204.

Размещено на Allbest.ru

...