Особливості роботи вихователя в умовах реабілітаційного центру

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ ВИХОВАТЕЛЯ В УМОВАХ РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ЦЕНТРУ

Стаціальність: Теорія і методика виховання

Коношенко Сергій Володимирович

Київ, 2002 рік



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Аналіз сьогоднішнього стану дитинства в українському суспільстві вказує на те, що заклади інтернатного типу для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків, в силу комплексу матеріальних, кадрових та ін. проблем, що в них існують, не сприяють повною мірою подоланню в дітей даної категорії тривожності, агресивності, дезадаптації, асоціальних вчинків. Разом з тим, Міжнародною Конвенцією ООН про права дитини (1989 р.) для дітей, тимчасово або постійно позбавлених сімейного оточення, затверджено право на особливий захист і допомогу, які надаються державою (ст. 20, розд. 1). Видані Президентом України Указ № 1153 від 17 жовтня 1997 року “Про затвердження заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків”, Указ від 18.03.98 р. “Про затвердження комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві”, Указ від 28.01.2000 р. № 113/2000 “Про додаткові заходи щодо запобігання дитячої бездоглядності”, Державна програма ”Поліпшення становища дітей в Україні на 2001-2005 роки” також спрямовані на створення умов для нормального розвитку і життєдіяльності дітей даної категорії, забезпечення їх соціальним захистом.

Одним із напрямів вирішення проблеми захисту прав та інтересів дітей-сиріт, їхньої підготовки до самостійного життя у соціумі, забезпечення умов для їхнього саморозвитку, самовизначення, самореалізації є створення й оптимальне функціонування центрів реабілітації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків.

Оскільки ці заклади в нашій державі почали створюватися недавно, постала гостра проблема підготовки вихователів до роботи з реабілітації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, що вимагає наявності в педагогів певних особистісних якостей, професійних знань, умінь, навичок, пошуку ними нових форм, методів, прийомів та засобів роботи з цим контингентом дітей. Проблеми, близькі до теми нашого дослідження, вивчалися рядом учених. Так, удосконаленню навчально-виховної діяльності шкіл-інтернатів для даної категорії дітей слугують результати досліджень А. Бондаря, Б. Кобзаря, М. Плоткіна, В. Ципурського, В. Слюсаренка та ін.

Принциповими для розробки поставленої проблеми є результати й висновки дослідників, що стосуються особливостей педагогічної діяльності в дитячих навчально-виховних закладах санаторного типу (С. Болтівець, О. Дубровський, А. Наточій, Г. Покиданов, Є. Постовойтов та ін.).

Окремі питання організації навчально-виховного процесу в умовах закладів інтернатного типу досліджували Н. Алпатов, Н. Воропаєва, Ю. Грицай, І. Дьоміна, Л. Євграфова, В. Ілюшечкін, Л. Канішевська, Л. Лисенко, Р. Науменко, Н. Огреніч, В. Чубенко, Т. Шатохіна, В. Яковенко та ін.

Стосовно проблеми нашого дослідження істотне значення має розк-риття проблеми психічного розвитку особистості дитини-сироти, яку розглядали О. Антоновою-Турченко, Л. Божович, Я. Гошовським, Т. Землянухіною, Я. Корчаком, Й. Лангмейєром, З. Матейчеком, М. Мід, Н. Міщенко, В. Мухіною, Л. Осьмак, А. Прихожан, Н. Толстих, А. Фрейд та ін.

Дослідники розглядали питання підготовки педагога до роботи з ді-тьми, рівня його готовності до професійцної діяльності.

Науковцями розкривається ряд проблем: становлення професійно-педагогічного спілкування (М. Вієвська, Г. Гиренко, А. Годлевська, В. Кан-Калик, В. Каплинський, М. Коць, С. Максименко, Г. Мешко, С. Омельченко, В. Полторацька та ін.), розвиток творчого педагогічного мислення (Ю. Азаров, В. Загвязинський, Р. Скульский, Л. Фрідман та ін.), формування в майбутніх педагогів професійної готовності до педагогічної діяльності (О. Безпалько, В. Борисов, В. Бочелюк, М. Козак, І. Коновальчук, О. Малихін, І. Парасюк, Н. Пихтіна та ін.), підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (В. Дивак, С. Єлканов, О. Козлова, К. Макогон, М. Поташник, Н. Протасова та ін). Значний інтерес для нас становлять також дослідження Т. Калиновської, Л. Пундик, В. Чужикової, що розкривають проблему підготовки педагогів до педагогічно-реабілітаційної діяльності. Аналіз наукової та методичної літератури, а також матеріалів попередніх досліджень дає підстави стверджувати, що науковцями виконано великий обсяг роботи з проблем організації навчально-виховного процесу у закладах інтернатного типу, підготовки педагогів даних закладів до професійної діяльності. Все ж аспект реабілітації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, в умовах реабілітаційних центрів, організації реабілітаційно-виховного процесу й підготовки вихователів до педагогічної діяльності в реабілітаційному закладі не знайшов висвітлення й аналізу у психолого-педагогічній літературі. Недостатня розробленість даної проблеми в психолого-педагогічній науці, низький рівень її реалізації в практичній діяльності реабілітаційних центрів для даної категорії дітей, відсутність методичних рекомендацій зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Особливості роботи вихователя в умовах реабілітаційного центру”. Зв'язок теми дисертації з планами науково-дослідної роботи. Тема дисертації є складовою частиною колективної теми “Науко-во-педагогічні основи соціально-педагогічної реабілітації вихованців у закладах інтернатного типу” лабораторії виховної роботи в закладах інтернатного типу Інституту проблем виховання АПН України, державний реєстраційний номер 0101U000369. Об'єкт дослідження - реабілітаційна діяльність вихователя стосовно дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, в умовах реабілітаційного центру.

Предмет дослідження - форми й методи вдосконалення роботи вихователя з реабілітації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків, в умовах реабілітаційного центру. Мета дослідження - розробити ефективну систему вдосконалення роботи вихователя з реабілітації вихованців в умовах центру реабілітації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків. Гіпотеза дослідження базувалася на припущенні, що ефективність педагогічної діяльності в реабілітаційних центрах для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків, буде успішною за таких умов:

- інтеграції педагогічних, психологічних та медичних впливів на вихованців на основі єдиних вимог до дітей;

- використаня форм і методів реабілітації, адаптованих до фізіологічних, психологічних, соціально-педагогічних особливостей вихованців, які сприяють формуванню якостей всебічно розвиненої, гуманної, вихованої особистості;

- дотримання ефективного співвідношення методів вербального впливу та методів залучення вихованців до активної участі в діяльності центру;

- систематичного упровадження педагогами в реабілітаційну практику інноваційних виховних програм.

Відповідно до мети дослідження та сформованої гіпотези були визначені завдання дослідження:

1. Виявити та проаналізувати стан проблеми дослідження в психолого-педагогічній теорії і практиці.

2. Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити зміст, форми й методи підвищення ефективності діяльності вихователя в умовах реабілітаційного центру.

3. Розробити ефективні форми, методи й технології, які можуть забезпечити підготовку вихователів до реабілітаційної діяльності з урахуванням специфіки контингенту дітей та інноваційного закладу.

4. Створити та експериментально перевірити модель діяльності вихователя з реабілітації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, в умовах реабілітаційного центру.

5. Визначити та експериментально перевірити умови ефективності педагогічної діяльності в реабілітаційних центрах для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків.

Теоретичну основу дослідження становлять положення й розробки психолого-педагогічної науки про завдання, принципи, рушійні сили виховного процесу, творчий розвиток особистості, її самоствердження й самореалізацію за умови гуманізації суспільства, взаємозв'язок природних і соціальних чинників, що обумовлюють розвиток індивіда тощо.

Методологічна основа дослідження. У процесі дослідження ми орієнтувалися на психолого-педагогічну методологію, відображену в працях Ю. Бабанського, І. Беха, Л. Божович, А. Бондаря, М. Гончарова, М. Данилова, Б. Кобзаря, Ф. Корольова, А. Макаренка, А. Маслоу, О. Піскунова, К. Роджерса, В. Сухомлинського, М. Ярмаченка та ін.

Важливе методологічне значення для розробки проблеми мають такі документи, як Закон України “Про освіту”, Державна національна програма “Освіта (Україна ХХІ століття)”, Національна програма “Діти України”, Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти, в яких знайшли відображення проблеми демократизації та гуманізації всіх сторін життя сучасного суспільства і системи освіти.

У ході вирішення поставлених завдань були використані методи дослідження, що доповнювали й коригували один одного:

- теоретичні методи - теоретичний аналіз, систематизація і класифікація науково-педагогічних джерел з питань реабілітації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, вивчення державних документів з питань захисту дітей та їх реабілітації й перспектив розвитку реабілітаційних центрів;

- вивчення та узагальнення педагогічного досвіду виховання дітей даної категорії в реабілітаційних центрах, школах-інтернатах, санаторних школах-інтернатах України та зарубіжних країн;

- емпіричні: формуючий експеримент;

- пряме, опосередковане, довготривале фіксоване спостереження;

- соціологічні методи (опитування, інтерв'ю, анкетування, бесіди);

- аналіз результатів діяльності (дослідження діяльності вихователів і вихованців);

- діагностичні методи (тестування, рейтинг, експертна оцінка);

- методи якісної та кількісної комп'ютерної обробки даних.

Експериментальною базою дослідження стали: центр реабілітації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків, “Смарагдове місто” м. Слов'яногірська Донецької області, школи-інтернати м. Донецька і м. Макіївки, Слов'янський державний педагогічний інститут.

Етапи дослідження: Дисертаційне дослідження проводилося протягом 1998-2001 років і ділилося на три етапи.

На першому етапі (1998-1999 рр.) визначалися і конкретизувалися:

- об'єкт, предмет, мета, завдання та методи дослідження, вивчалася філософська, медична, психологічна, педагогічна, медична література з проблеми дослідження;

- досвід діяльності навчально-виховних і оздоровчих закладів з питань реабілітації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків; розроблялася методика констатуючого етапу експерименту;

- здійснювали збирання та аналіз матеріалів констатуючого етапу експерименту.

На другому етапі (1999-2000 рр.) розроблялися:

- програма та методика формуючого етапу експерименту;

- організовувалася робота за інноваційними виховними програмами;

- упроваджувався розроблений спецкурс;

- здійснювалися систематизація та узагальнення результатів формуючого етапу експерименту;

- оприлюднювалися проміжні результати.

На третьому етапі (2000-2001 рр.) було:

- завершено формуючий етап експерименту;

- узагальнювалися та систематизувалися одержані дані, проводилася їх статистична обробка;

- формулювалися висновки, отримані результати втілювалися в практику роботи реабілітаційно-виховних закладів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

- розкрито й теоретично обґрунтовано оптимальні організацій-но-педагогічні умови ефективної педагогічної діяльності вихователя реабілітаційного центру з реабілітації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, та визначено адекватні за змістом і структурою форми роботи;

- уперше розглянуто систему підготовки вихователів до реабіліта-ційно-виховної діяльності у процесі їхньої роботи в умовах реабілітаційного центру.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що:

- визначено й обґрунтовано зміст, форми та методи діяльності вихователя з реабілітації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, в умовах реабілітаційного центру;

- визначено критерії діагностування вихованців у контексті розвивальних можливостей реабілітаційно-виховного процесу (показник самооцінки вихованців, соціальний статус, спрямованість особистості, рівень комунікативних і організаторських якостей, рівень дезадаптованості, рангове оцінювання дітьми виховних справ, які були проведені протягом зміни);

- дістала подальшого розвитку система виховних інноваційних програм реабілітації вихованців в умовах реабілітаційного центру для цьго контингенту дітей, а також система експертних оцінок для перевірки ефективності дії даних програм;

- удосконалено реабілітаційно-виховну діяльність на основі інтеграції медичних, психологічних, соціальних і педагогічних процесів, що мають місце під час реабілітації вихованців-сиріт в умовах реабілітаційного закладу.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці спецкурсу “Діяльність вихователя з реабілітації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків”, що є внеском у теорію і практику підготовки вихователя до реабілітаційно-виховної роботи в умовах реабілітаційного центру.

Висновки, положення й рекомендації, розкриті в дисертації, статтях, використовуються в педагогічній діяльності центру реабілітації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, “Смарагдове місто” м. Слов'яногірська (довідка № 75 від 05.07.2001 р.), шкіл-інтернатів м. Донецька (довідка № 136 від 10.03.2001 р.), м. Макіївки (довідка № 84 від 12.04.01 р.), у роботі зі студентами Слов'янського державного педагогічного інституту, а також можуть бути використані іншими закладами інтернатного типу, реабілітаційними центрами, дитячими оздоровчими таборами та навчальними закладами, які здійснюють фахову підготовку педагогів-вихователів.

Особистий внесок автора полягає в:

- розробці ефективних форм і тех-нологій, які забезпечують підготовку вихователів до реабілітаційної діяльності з врахуванням специфіки контингенту дітей та інноваційного закладу;

- створенні спецкурсу “Діяльність вихователя з реабілітації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків”;

- створенні та експериментальній перевірці моделі діяльності вихователя з реабілітації цієї категорії дітей в умовах реабілітаційного центру;

- впровадженні розробленої виховної системи інноваційних програм реабілітації вихованців в умовах реабілітаційного центру для цього контингенту дітей, а також системи експертних оцінок для перевірки ефективності дії даних програм.

Вірогідність результатів дослідження та основних висновків дисертації забезпечувалася:

- масовістю охоплення вихованців педагогічним експериментом;

- використанням статистичних даних та їх математичною обробкою;

- застосуванням різних методів дослідження, які доповнюють і коригують один одного;

- впровадженням одержаних результатів у практику.

На захист виносяться:

- зміст і методика організації навчально-виховного процесу у реабілітаційному центрі, які враховують особливості розвитку вихованців та специфіку центру як інноваційного закладу;

- форми й методи, які можуть забезпечити підготовку вихователів до реабілітаційної діяльності з урахуванням специфіки контингенту дітей та інноваційного закладу;

- педагогічні умови ефективності педагогічної діяльності вихователя в реабілітаційних центрах для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків.

Апробація результатів дисертації здійснювалася в ході дослід-но-експериментальної роботи в реабілітаційному центрі м.Слов'яногірська, школах-інтернатах Донецька та Макіївки, в роботі зі студентами Слов'янського державного педагогічного інституту. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях:

- “Теоретичні і методичні проблеми підготовки педагога професійної школи до впровадження інноваційних та інформаційних технологій навчання” (травень 2001 р., м. Київ);

- “Мова і культура”(червень 2001 р., м. Київ);

- на наукових конференціях: “Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах” (жовтень 2000 р., м. Київ);

- “Актуальні проблеми освіти: теорія і практика”(травень 2001 р., м. Київ);

- на звітних наукових конференціях кафедр Слов'янського державного педагогічного інституту(1998-2001 рр.);

- на семінарі Інституту післядипломної освіти для вихователів закладів інтернатного типу (січень 2001 р., м. Донецьк).

Публікації. За темою диссертації опубліковано 10 наукових праць, з них всі одноосібні і надруковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Обсяг і структура дисертації відповідає методології дослідження і складається із вступу, двох розділів з висновками, загальними висновками на 175 сторінках основного тексту та списку використаних джерел (292 на-йменування). Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 213 сторінок. Робота місстить 8 додатків на 16 сторінках, 16 таблиць, 2 діаграм, 5 гістограм, 2 малюнки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність і доцільність, визначаються об'єкт, предмет, мета дослідження, формулюються гіпотеза, основні методологічні засади, методи та завдання дослідження, розкриваються його наукова новизна, практична значущість та положення, що виносяться на захист, наводяться відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - “Проблема реабілітації дітей-сиріт у процесі виховної роботи реабілітаційних центрів у педагогічній теорії і практиці” - розглянуто історичні передумови, зміст і специфіку організації реабілітаційно-виховного процесу в реабілітаційних центрах для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків, психолого-педагогічні особливості даної категорії дітей, а також проблему готовності вихователя реабілітаційного центру до професійної діяльності.

Аналіз історичного досвіду виховання дітей даної категорії в Україні з позиції системного підходу дає підстави стверджувати, що реабілітаційні центри займають особливе місце серед дитячих виховних закладів системи народної освіти. Історія їхнього виникнення пов'язана з необхідністю влаштування покинутих батьками дітей або дітей, батьки яких загинули.

Прототипами цих закладів були ще сирітські притулки, що почали будуватися за наказом Петра І, і виховували покинутих дітей, яких потім віддавали на службу майстрові або в прислугу.

Заклади для дітей-сиріт дореволюційного періоду не розкривали всього потенціалу розумових, фізичних можливостей дітей, не давали достатнього рівня освіти. Діяльність притулків обмежувалася елементарною чи вузькопрофільною підготовкою дітей до робітничих професій та відповідного життя. Це пояснювалося нестачею коштів на розвиток та забезпечення педагогічного процесу в цих закладах. Діти в притулках проживали в обстановці скученості, були позбавлені елементарних санітарно-гігієнічних умов.

Перші роки радянської влади характеризувалися пошуком нових форм суспільного виховання та навчання дітей. У ті часи набули розповсюдження комуни й дитячі містечка, за допомогою яких перевірялися теоретичні положення про нову школу. Аналіз і узагальнення досвіду роботи виховних закладів для дітей-сиріт цього періоду дозволили встановити:

- перевиховання неповнолітніх правопорушників, виховання дітей-сиріт здійснювалося шляхом навчання дітей кваліфікованих видів праці, розширення розумового світогляду, формування особистостей, які знають і усвідомлюють свої права та обов'язки;

- виховання базувалося на принципах довіри; самоуправління; відповідальності всіх перед загальними зборами; дисциплінуючої ролі організованої праці;

- трудове навчання й виховання здійснювалися з ураховуванням вікових та особистісних особливостей дітей і зводилися до самообслуговування, господарсько-побутової та навчально-виробничої праці в майстернях;

- окремі вихователі робили спроби вивчення індивідуальних особливостей дітей-сиріт, але цілеспрямованої роботи з комплексного вивчення особистості дитини, професійної орієнтації вихованців не проводилося;

- провідним напрямом профорієнтаційної роботи вихованців виступала систематична, добре організована колективна виробнича праця на промислових підприємствах і в сільському господарстві, яка давала уявлення про професію, її особливості, давала кваліфікацію і тим самим відкривала перед вихованцями реальну можливість влаштовувати власне життя.

Школи-інтернати 60-х років значно відрізнялися від “притулків” і “містечок” 20-х і 30-х років. Вони набули юридичних прав, як своєрідні виховні заклади, виховання проводилося на більш високому рівні. Покращується підготовка педагогів шкіл-інтернатів. У педагогічних інститутах було введено нову спеціальність - “учитель-вихователь шко-ли-інтернату”. Цей спеціаліст об'єднував функції вчителя й вихователя, що вважалося необхідною умовою для успішного розв'язання на-вчально-виховних завдань.

У 70-ті роки з'являються школи-інтернати санаторного типу, отримала подальшого розвитку система оздоровчих таборів сезонного типу, почала зароджуватися система спеціалізованих піонерських таборів цілорічного типу, в яких навчання й виховання дітей здійснювалися з одночасним кваліфікованим їх лікуванням.

90-ті роки характеризувалися соціально-економічною та політичною нестабільністю в Україні, що привело до різкого падіння рівня життя більшості населення, росту злочинності, посилення споживацтва, зміни ціннісних орієнтацій. Особливо болісно це відбилося на долях соціально не захищених верств суспільства, перш за все дітях-сиротах і дітях, які залишилися без опіки батьків.

Соціальні процеси викликали гостру необхідність створення й опти-мального функціонування нової форми дитячих виховних закладів - реабілітаційних центрів дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків (ЦРДС), що мають за мету комплексну реабілітацію вихованців, організацію реабілітаційно-виховного процесу, спрямованого на адаптацію вихованців у суспільство, всебічний розвиток і самореалізацію дітей даної категорії з урахуванням фізіологічних, психічних, соціально-педагогічних особливостей їхнього розвитку.

Вивчення історії призріння, виховання та реабілітації покинутих дітей у вітчизняному і зарубіжному досвіді, узагальнення теоретичних і практичних здобутків закладів інтернатного типу, аналіз наукових досліджень і результатів констатуючого етапу експерименту з проблеми становлення і розвитку особистості дитини-сироти в процесі виховання дають підстави стверджувати, що реабілітація даної категорії дітей в умовах реабілітаційного центру повинна бути комплексною, науково обґрунтованою, поєднувати в собі медичні, соціальні, психологічні, педагогічні заходи впливу на вихованця з метою формування гармонійної особистості.

Ефективне здійснення реабілітації вихованців неможливе без знання специфіки фізичного, соціально-педагогічного, психічного розвитку вихованців.

У ході дослідно-експериментальної роботи були виявлені особливості контингенту дітей-сиріт в реабілітаційному центрі “Смарагдове місто” м. Слов'яногірська (основна база експериментально-дослідної роботи) на різних вікових етапах, починаючи з молодшого шкільного та закінчуючи старшим шкільним віком. Особливий акцент було зроблено на підлітковому віці, оскільки в цей період дитина виходить на якісно нову соціальну позицію, в якій реально формується її свідоме ставлення до себе як члена суспільства, розвивається часова перспектива і особистісне самовизначення. Зокрема, у дітей, які залишилися без опіки батьків і виховуються в закладах інтернатного типу, спостерігається відхилення у стані здоров'я, серед яких провідні місця займають: захворювання органів дихання(24.1%), серцево-судинної системи(17,4%), органів травлен-ня(14,4%). На констатуючому етапі експерименту наш підхід до вивчення особистості вихованців шкіл-інтернатів, які прибувають до реабілітаційного центру, перш за все був спрямований на дослідження їхніх психологічних та соціально-педагогічних особливостей як важливої умови педагогічної діяльності з реабілітації вихованців в умовах центру. Дослідно-експериментальна робота дозволила нам виділити такі особливості дітей даної категорії:

- занижений рівень самоконтролю;

- відчуття малої цінності своєї особистості;

- низький рівень знань;

- бідність словникового запасу;

- слабкий розвиток творчого, невербального, наочно-образного та словесно-логічного мислення;

- невміння самостійно планувати свої дії;

- домінування захисних засобів поведінки в конфліктних ситуаціях;

- повільний розвиток “образу Я”;

- орієнтація на теперішнє, слабка перспектива майбутнього.

Наявність у вихованців цих якостей підтверджує актуальність реабілітації дітей-сиріт, і відповідно, необхідність організації виховного процесу в інноваційному закладі з урахуванням специфіки дітей даної категорії.

Педагогічна робота з реабілітації дітей даної категорії в умовах реабілітаційного центру як інноваційного закладу має свої специфічні риси:

- урізноманітнення видів позаурочної виховної роботи за рахунок раціональної організації режиму дня дозволяє педагогам центру виявити інтереси, потреби, позитивні сторони особистості та в процесі включення вихованця в насичену ігрову, творчу, суспільну діяльність допомогти дитині пізнати себе, інших, виявити й розвинути певні здібності, сформувати потребу в різних видах діяльності, в саморозвитку й самовдосконаленні;

- реабілітаційно-виховний процес базується на ігротерапії й передбачає активне включення вихованців у діяльність загону і центру;

- комплексне застосування медичних та психолого-педагогічних заходів у створенні єдиного збагаченого педагогічного середовища;

- переорієнтація з діяльнісного на особистісно-орієнтований підхід у процесі здійснення комплексної реабілітації вихованців;

- упровадження принципово нових підходів до відновлення здоров'я, які передбачають глибоку діагностику фізичного стану організму дитини, лікування та реабілітаційні заходи з використанням прогресивних досягнень у галузі медичної науки та практики;

- глибока психологізація навчально-виховного процесу, оволодіння педагогами сучасними психолого-педагогічними діагностиками вивчення особистості дитини-сироти;

- оновлення виховного процесу на основі провідних ідей педагогіки життєтворчості.

Проведена експериментально-пошукова робота довела, що, забезпечуючи здійснення реабілітації дітей-сиріт, вихователь реабілітаційного центру реалізує такі функції.

1. Організаторську (створення умов для продуктивної діяльності та позитивного самовиявлення особистості, надання допомоги в самовизначенні в усіх сферах життєдіяльності дитини).

2. Діагностичну (здійснення діагностичних заходів щодо виявлення особливостей психічного та фізичного розвитку вихованців).

3. Прогностичну (здійснення прогнозування процесу особистісного розвитку своїх вихованців, реабілітаційно-виховного процесу, їхніх результатів).

4. Конструктивну (створення й розробка планів виховних заходів з урахуванням можливих труднощів, особливостей вихованців).

5. Матеріально-побутову (матеріальне забезпечення вихованців, організація їхнього побуту).

6. Корекційну (здійснення запобіжно-профілактичних і корекційно-розвиваючих заходів у соціально-правовій і психоло-го-педагогічній сферах).

Аналіз досвіду роботи центрів реабілітації для дітей-сиріт, вивчення нормативних документів, що регламентують діяльність закладів даного типу, спостереження за виховною роботою педагогів, анкетування й бесіди з вихованцями та вихователями дозволили виділити ряд причин невисокого рівня ефективності реабілітаційно-виховної роботи вихователів інноваційного закладу:

- недосконала інтеграція педагогічних, психологічних та медичних впливів на вихованців на основі єдиних вимог до дітей;

- використані форми й методи реабілітації не завжди адаптовані до фізіологічних, психічних, соціально-педагогічних особливостей вихованців, отже, не завжди сприяють формуванню якостей гармонійно розвиненої, гуманної, вихованої особистості;

- не завжди витримується оптимальне співвідношення методів вербального впливу й методів залучення вихованців до активної участі в діяльності центру;

- відсутність спеціалізованої підготовки студентів педагогічних вузів до роботи з дітьми-сиротами в умовах реабілітаційних центрів;

- слабкі знання вихователів про особливості фізичного, психічного та соціального розвитку дітей-сиріт, ігнорування цих специфічних особливостей в процесі реабілітаційно-виховної роботи;

- недостатнє знання вихователями принципів, форм і методів діагностики та корекції особистості дитини-сироти;

- відсутність у вихователів необхідних умінь планувати й аналізувати свою роботу;

- завантаження вихователів іншими видами діяльності, які не мають безпосереднього відношення до реабілітаційно-виховної роботи.

Успішне подолання цих та інших труднощів передбачає можливість створення сприятливих умов для реабілітації дітей-сиріт та дітей, які зали-шилися без опіки батьків, у процесі реабілітаційно-виховної роботи реабілітаційного центру.

Вивчення нами результатів констатуючого етапу експерименту змусило внести до програми формуючого етапу експерименту такі питання, як підвищення рівня знань вихователів реабілітаційного центру з даної проблеми, ознайомлення їх з методикою роботи за інноваційними виховними програмами, створення педагогічних умов для успішної на-вчально-виховної роботи в реабілітаційному центрі.

У другому розділі - “Підвищення ефективності діяльності вихователя в умовах реабілітаційного центру” - розглянуто форми й методи вдосконалення діяльності вихователя реабілітаційного центру та його підготовки до роботи з дітьми-сиротами, а також описується хід та основні результати формуючого експерименту.

Вивчення досвіду організації реабілітаційно-виховної роботи на констатуючому етапі експерименту дало підстави стверджувати, що при системі організації реабілітаційно-виховної роботи, яка існує в центрі, відсутні чітко визначені мета і зміст діяльності педагога з реабілітації вихованців; розривається органічний зв'язок між видами діяльності педагога з реабілітації вихованців; не простежується поетапність, послідовність кожного виду діяльності та всього процесу реабілітації в цілому.

Розроблена нами модель діяльності вихователя з реабілітації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків, дозволила визначити пріоритетні напрями роботи, її ядро; забезпечити системність і цілісність організації реабілітаційно-виховної роботи в контексті процесів реформування і розвитку реабілітаційного закладу.

Дослідження показало, що ефективність роботи вихователя з діть-ми-сиротами та дітьми, які залишилися без піклування батьків, визначається якістю їхньої соціальної, медичної, психологічної, педагогічної реабілітації, активним включенням їх у різні види діяльності реабілітаційного центру. Ці чинники були покладені нами в основу розробки даної моделі.

Метою роботи вихователя з дітьми-сиротами та дітьми, які залишилися без піклування батьків, є комплексна реабілітація вихованців в умовах реабілітаційного центру.

Реалізація змісту здійснювалася через спеціальні види діяльності ви-хователя з реабілітації вихованців:

- психолого-педагогічну діагностику;

- психолого-педагогічну корекцію;

- соціально-педагогічну профілактику;

- психолого-педагогічне консультування;

- соціально-педагогічний захист.

Слід зазначити, що дана модель є системою, в якій кожен з видів діяльності так чи інакше взаємодіє з усіма іншими видами. Успіх процесу реабілітації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, в умовах реабілітаційного центру може бути досягнутий лише за умови ком-плексного застосування всіх складових. Види діяльності вихователя з реабілітації вихованців реалізовувалися за допомогою специфічних форм і методів та здійснюються поетапно.

Аналіз психолого-педагогічної літератури, проведена дослід-но-експериментальна робота дозволили встановити певні етапи реабілітаційно-виховного процесу.

1. Адаптація. Педагоги вивчають, діагностують вихованця, аналізують його позитивні й негативні якості, визначають компенсаторні можливості психіки та позитивні сторони особистості, провідні напрями, конкретні завдання, зміст, форми й методи реабілітаційної роботи на період перебування в центрі з урахуванням специфічних особливостей дитини і конкретної педагогічної ситуації.

2. Реабілітація. Реалізується намічена програма реабілітації особистості дитини-сироти. У процесі її здійснення перебудовуються негативні погляди й переконання, погані звички, негативні стосунки вихованців у соціумі. При цьому вихователі обов'язково повинні спиратися на наявний резерв компенсаторних можливостей організму та позитивних якостей, які є в кожного вихованця і колективу в цілому.

3. Реадаптація. Здійснюється підготовка вихованців до життя поза центром. З дітьми проводиться спеціальна реабілітаційно-виховна робота з психологічної, моральної та практичної підготовки до самостійного життя.

Етапи реабілітаційної роботи з підлітками-сиротами в умовах реабілітаційного центру органічно взаємопов'язані, між ними немає чітких меж. Майстерність вихователя полягає в тому, щоб своєчасно помітити особистісні можливості кожного вихованця, своєчасно уточнити програму реабілітаційно-виховної роботи, поставити й вирішити нові завдання, змінити методику психолого-педагогічного впливу та взаємодії. Це під силу лише досвідченому вихователю, який має високий рівень готовності до професійної діяльності.

Розроблена модель діяльності вихователя ЦРДС із реабілітації вихованців дозволила виділити основні, напрями, зміст, структуру, форми й методи підготовки педагога до реабілітаційної роботи в умовах інноваційного закладу, без якої неможлива ефективна педагогічна діяльність вихователя.

Метою підготовки вихователів ЦРДС було: створення умов для засвоєння вихователями знань, формування їхніх умінь і навичок з реабілітації дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, включення педагогів у реальну соціально-педагогічну діяльність щодо здійснення підтримки й захисту даної категорії дітей.

Результати проведеного дослідження дають підстави стверджувати, що вихователі повинні вступати в процес підготовки як його суб'єкти, у цьому процесі забезпечується єдність теорії та практики, реалізуються різні види діяльності; основою особистісно-орієнтованої підготовки вихователів має виступати “Я-концепція”, яка включає в себе проект життєвлаштування, власний життєвий план, вибір способів здійснення життєдіяльності й життєвої позиції, ціннісні орієнтації, рефлексію, самоорганізацію, самовдосконалення. Другою передумовою особистісно-орієнтованого моделювання професійно-практичної підготовки вихователя є структура педагогічної діяльності, яка передбачає цілісну сукупність інваріантних видів діяльності.

Експериментально-дослідна робота довела, що підставами для повноцінної педагогічної практики вихователів реабілітаційного центру є:

- створення мотиваційно-ціннісної установки спеціаліста на реабіліта-ційно-виховну діяльність;

- включення вихователів у безперервну педагогічну практику;

- формування оціночних і прогностичних умінь у процесі реабілітації вихованців.

Результати дослідження дають підстави стверджувати, що ефективна підготовка вихователів до професійної діяльності в умовах реабілітаційного центру повинна включати такі компоненти:

- психолого-педагогічний (тренінги з особистісної адаптації до професії, рольової психокорекції, педагогічної майстерності);

- методичний (оволодіння методами діагностики соціуму та особистості, результатів реабілітаційно-виховної діяльності, практикуми);

- прикладний (практична діяльність з реабілітації вихованців).

Дослідно-експериментальна робота спрямовувалася на:

- формування у вихователів реабілітаційного центру емпатійних, комунікативних здібностей;

- володіння технікою педагогічного спілкування (комунікативна ініціатива, жести, дистанція та ін.);

- умінь і навичок чіткого й умілого планування реабілітаційно-виховної роботи.

У процесі дослідно-експериментальної роботи з підготовки вихователів до педагогічної діяльності було розроблено спецкурс “Діяльність вихователя з реабілітації дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, в умовах реабілітаційного центру”.

Програма спецкурсу складається з 4 блоків. Перший блок дає можливість сформувати у вихователів основні уявлення і поняття про сирітство, особливо соціальне сирітство, його причини.

Другий блок передбачає вивчення особливостей фізичного та психічного розвитку дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки батьків, а також причин, що сприяють формуванню даних особливостей.

У третьому блоці висвітлюються зміст і методика реабілітацій-но-виховної роботи вихователя з даним контингентом дітей. Велика увага в даному блоці приділяється формуванню комунікативних знань і умінь вихователів ЦРДС. Четвертий блок присвячений проблемам формування особистісних якостей вихователя під час роботи з дітьми-сиротами. Особлива увага приділяється оволодінню методами психокорекції, релаксації, емпатійними прийомами, рефлексією.

Результати дослідження довели перспективність розробленого нами та впровадженого на практиці спецкурсу, особливостями якого є:

- актуалізація психолого-педагогічних знань для організації реабілітаційно-виховного процесу, орієнтованого на створення умов педагогічної реабілітації вихованців центру, а також знань, необхідних для управління цим процесом;

- актуалізація інтеграції психолого-педагогічних знань для оволодіння методикою роботи з даною категорією дітей;

- формування комунікативної культури як особливого уміння вихователя;

- формування у вихователів емоційно-позитивного ставлення до реабілітаційно-виховної роботи.

Апробація даного спецкурсу здійснювалася в ході дослід-но-експериментальної роботи з вихователями на базі Центру реабілітації для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, “Смарагдове місто” м. Слов'яногірська Донецької області шляхом лекційних, методичних, практичних занять і самостійної роботи вихователів реабілітаційного центру.

Як свідчать результати експерименту, успішну підготовку вихователя до роботи з педагогічної реабілітації вихованців забезпечують:

- активні форми та прийоми навчання (рольове моделювання, сюжетно-рольові ігри, психологічні вправи, тренінги, прийоми);

- формування професійних умінь (аналітичних, дослідницьких, моделюючих, комунікативних, емпатійних та ін.).

Дослідно-експериментальна робота довела, що ефективність педаго-гічної діяльності в реабілітаційних центрах для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків, значною мірою залежить від застосування вихователями в педагогічній діяльності інноваційних технологій. Розроблена нами й апробована на практиці система виховних інновацій складається із шести програм, об'єднаних словом-символом “Радість”: “Радість здоров'я”, “Радість спілкування”, “Радість творчості”, “Радість праці”, “Радість пізнання”, “Радість дозвілля”, основними завданнями яких є:

- допомогти кожній дитині відчути себе особистістю, потрібною іншим, формувати в неї почуття гідності;

- постійно будити моральний, творчий, інтелектуальний потенціал дитини, її інтерес до пізнання нового, давати їй основні методики найбільш ефективного сприйняття нової інформації, її засвоєння і практичного засто-сування;

- навчити вихованця азам мистецтва спілкування з навколишнім світом і з самим собою;

- сприяти зміцненню орієнтації дитини в моральних категоріях і культурі поведінки. Виховувати її громадянську позицію;

- зміцнювати стан здоров'я вихованця, залучати до основ валеології. Допомагати дитині усвідомлювати життєві процеси, що відбуваються в ній, важливість свого здоров'я як безцінної радості природи. Підводити її до усвідомлення необхідності вести здоровий спосіб життя. Закласти основи самодопомоги в екстремальних ситуаціях;

- формувати ставлення вихованця до трудової діяльності як до життєво необхідної категорії. Допомогти дитині навчитися пізнавати радість праці.

З метою дослідження послідовності використання виховних іннова-ційних програм на практиці був розроблений алгоритм інноваційної роботи вихователя в умовах реабілітаційного центру.

Ефективність проведеної реабілітаційно-виховної роботи визначалася за такими критеріями:

- рівень самооцінки;

- соціальний статус;

- рівень наявності комунікативних та організаторських якостей;

- спрямованість особистості; ставлення вихованців до себе, ровесників, педагогів, навчання, правил поведінки, трудової діяльності, здорового способу життя.

Результати проведеного дослідження підтвердили висунуту гіпотезу і дають підстави для таких узагальнюючих висновків:

1. У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми “Особливості роботи вихователя в умовах реабілітаційного центру”, що виявляється в розкритті сутності та специфіки процесу реабілітації вихованців, визначенні критеріїв діагностики, а також обґрунтуванні та апробації змісту, форм і методів реабілітації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків, в умовах реабілітаційного центру, що, безперечно, збагатить творчий потенціал педагогічної науки та допоможе вчителям і вихователям успішніше розв'язувати завдання реабілітації вихованців.

2. Реабілітаційні центри для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків, є тими соціально-виховними інститутами, які за умови удосконалення форм і змісту роботи можуть стати оптимальною базою для навчання й виховання дітей даної категорії, їхньої підготовки до життя в суспільстві, для формування гармонійно розвиненої особистості вихованців, для їхньої самореалізації та самовиявлення.

3. Необхідний рівень професійної підготовки вихователів вимагає оволодіння системою знань, які поділяються на чотири блоки: основні уявлення про сирітство, його генезис, види, причини; особливості розвитку дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків, причини, що сприяють формуванню цих особливостей; зміст і методика реабілі-таційно-виховної роботи педагога з даним контингентом дітей; формування особистісних якостей вихователя, необхідних для роботи з вихованцями.

4. Оптимальною умовою оволодіння педагогами цими знаннями та вміннями є включення вихователів в активну соціально-педагогічну діяльність, обумовлену особливостями мікросередовища і життєтворчості вихованців. Це вимагає наявності в діяльності педагогів таких компонентів, як:

- розширення психолого-педагогічних знань у різних виховних інфраструктурах центру;

- особистісно-діяльнісну участь в організації соціально-виховного процесу в загонах;

- участь у творчих проблемних групах;

- трансформація знань і вмінь в умовах педагогічної діяльності.

5. Реабілітаційно-виховний процес в умовах інноваційного центру, орієнтований на розвиток і розквіт індивідуальності вихованця, може виконувати свої завдання, якщо:

- він виступає як органічна частина цілісної системи педагогічного впливу, який відповідає рівню контингенту вихованців і специфічних умов діяльності реабілітаційного центру;

- створено умови для всебічної самодіяльності та самореалізації вихованців;

- педагогічних працівників закладу озброєно ефективною методикою виховного впливу.

6. Обов'язковими умовами підвищення якості професійної підготовки вихователів в умовах реабілітаційного центру є:

- ознайомлення з психолого-педагогічною літературою з проблем специфіки роботи з вихованцями-сиротами;

- формування навичок управління со-ціально-активною групою та реабілітаційно-виховним процесом;

- спеціальні заняття (дискусії, “мозкові атаки”, групове та індивідуальне консультування, вільний обмін думками);

- виявлення труднощів, з якими стикаються вихователі в реабілітаційно-виховній роботі;

- оволодіння методикою роботи за інноваційними програмами;

- наявність емпатійних здібностей;

- формування навичок взаємодії з дітьми, допомоги їм.

7. Усунення недоліків навчально-виховного процесу реабілітаційних центрів можливе за умови реалізації моделі діяльності вихователя з реабілітації вихованців, яка має за мету:

- розкрити перед вихователем способи побудови конкретних концепцій роботи реабілітаційного центру і самого вихователя, враховуючи специфіку діяльності;

- дати педагогам необхідні професійні знання, сформувати вміння й навички;

- розвивати потребу вихователів у подальшому професійному та особистісному розвитку, самовдосконаленні;

- допомогти вихователям центру оволодіти методологією вирішення реабілітаційно-педагогічних проблем, яка базується на гуманістичній парадигмі;

- розкрити перед вихователем особливості впровадження інноваційних реабілітаційних програм у практику.

8. Процес підготовки вихователів до професійної діяльності повинен передбачати ознайомлення педагогів з інноваційними виховними програмами, які є однією з найбільш ефективних форм реабілітації вихованців в умовах реабілітаційного закладу.

9. Результати дослідно-експериментальної роботи дають підстави стверджувати, що реабілітація вихованців в умовах центру, яка здійснюється шляхом реалізації шести інноваційних програм:

- “Радість здоров'я”;

- “Радість пізнання”;

- “Радість творчості”;

- “Радість спілкування”;

- “Радість праці”;

- “Радість дозвілля”.

Усі вони, дають можливість кожному вихованцю виявити й реалізувати власні здібності, знання, уміння та навички в одній або декількох інноваційних програмах, покращити ставлення до себе, оточуючих, певних видів діяльності, сформувати потребу в саморозвитку та самовдосконаленні.

10. Оцінювання виховних інновацій може бути об'єктивним лише за умов взаємозбігу, кореляції, узгодження діагностичних методик, серед яких доцільно використовувати:

- оцінювання вихованцями окремих виховних справ та програм взагалі;

- соціометрію, методики виявлення комунікативних та організаторських якостей, самооцінки особистості вихованця, спрямованості його особистості, метод експертних оцінок.

11. У процесі дослідно-експериментальної роботи було виявлено, що ефективність педагогічної діяльності в реабілітаційних центрах для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків, буде успішною за таких умов:

- інтеграція педагогічних, психологічних та медичних впливів на ви-хованців на основі єдиних вимог до дітей;

- використані форми й методи реабілітації будуть адаптовані до фізіологічних, психічних, соціально-педагогічних особливостей вихованців і сприятимуть формуванню якостей всебічно розвиненої, гуманної, вихованої особистості;

- витримуватиметься оптимальне співвідношення методів верба-льного впливу та методів залучення вихованців до активної участі в діяльності центру;

- наявність у педагогів необхідних професійних знань, умінь, навичок;

- підбір і підготовка педагогів реабілітаційного центру;

- організація продуктивного емоційного особистісного спілкування вихованців і вихователів;

- орієнтація всієї педагогічної діяльності вихователів на створення умов для самореалізації особистості вихованця;

- залучення вихованців до активної участі в провідних видах діяльності в умовах, наближених до сімейних;

- єдність діагностичного та формуючого підходів, які враховують індивідуальність кожної дитини, що дозволяє адекватно можливостям і особливостям вихованця здійснювати педагогічне керівництво реабілітаційно-виховним процесом;

- використання вихователями в практичній діяльності передових інноваційних технологій реабілітації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків.

Результати експериментального дослідження дають підстави ствер-джувати, що розроблені зміст, форми й методи сприяють оптимізації реабілітаційного процесу в умовах центру. Однак проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. До подальших напрямів дослідження вважаємо за доцільне віднести:

- поглиблення й розвиток цілісної системи реабілітації вихованців;

- особливості індивідуалізації процесу реабілітації вихованців в умовах реабілітаційного центру;

- особливості управління реабілітаційними закладами;

- проблему взаємодії органів самоуправління і педагогічного колективу центру та ін.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ В РОБОТАХ

вихователь реабілітація педагогічний

1. Коношенко С.В. Готовність вихователя до роботи з дітьми в реабілітаційному центрі / Рідна школа. - 2001. - №2(853) - С. 14-17.

2. Коношенко С.В. Психолого-педагогічна діагностика в умовах реабілітаційного центру // Рідна школа. - 2001. - №5. - с. 16-17.

3. Коношенко С.В. Планування як необхідна умова реабілітацій-но-виховної роботи // Рідна школа. - 2001. - №7. - с. 48-49.

4. Коношенко С.В. Розв'язання конфліктів в процесі спілкування соціального педагога з дітьми в центрах соціальної реабілітації - важливий засіб формування гуманістичних відносин // Гуманізація навчально-виховного процесу: Науково-методичний збірник / За заг.ред. Легенького Г.І. та Сипченка В.І. - Слов'янськ: СДПІ, 2000. - Випуск №8. - С. 186-191.

5. Коношенко С.В. Особливості психічного розвитку дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків // Гуманізація навчально-виховного процесу: Науково-методичний збірник / За заг.ред. Легенького Г.І. та Сипченка В.І.- Слов'янськ: СДПІ, 2000. - Випуск №9. - С. 246-254.

6. Коношенко С.В. Специфіка організації виховного процесу в умовах реабілітаційного центру // Гуманізація навчально-виховного процесу: Науково-методичний збірник / За заг.ред. Легенького Г.І. та Сипченка В.І. - Слов'янськ: СДПІ, 2000. - Випуск №10. - С. 113-122.

7. Коношенко С.В. Самоосвіта як складова частина самовдосконалення вихователя // Теоретичні питання освіти та виховання: Зб. наук. пр / За заг. ред. Євтуха М.Б. - К.: Видавничий центр КДЛУ, 2000.- №11. - С.118-122.

8. Коношенко С.В. Впровадження інноваційних програм в процесі виховної роботи реабілітаційного центру для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків ”Смарагдове місто”// Теоретичні питання освіти та виховання: Зб. наук. пр. / За заг. ред. Євтуха М.Б. - К.: Видавничий центр КДЛУ, 2000.- №13. - С. 73-83.

Размещено на Allbest.ru

...