Просвітницько-педагогічна діяльність вчених педагогічного відділу Харківського університету кінця ХІХ-початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний педагогічний університет

ім. Г.С.Сковороди

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ПРОСВІТНИЦЬКО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВЧЕНИХ ПЕДАГОГІЧНОГО ВІДДІЛУ ХАРКІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Коваленко Любов Миколаївна

УДК 371(09) (477.5)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Харків - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім.Г.С.Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Відченко Алла Гаврилівна,

Харківський державний педагогічний університет ім.Г.С.Сковороди, професор кафедри історії педагогіки

та порівняльної педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, доцент

Вихрущ Віра Олександрівна,

Тернопольський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, професор кафедри педагогіки та методики початкового навчання;

кандидат педагогічних наук, доцент

Щокіна Наталія Борисівна,

Харківська державна академія фізичної культури, завідувач кафедри педагогіки та психології.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України, м.Кіровоград.

Захист відбудеться “17” грудня 2003р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С.Сковороди за адресою: 61002, м.Харків, вул.Артема, 29, ауд. №216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди за адресою: 61168, м.Харків, вул.Блюхера, 2, ауд. №215-В.

Автореферат розісланий “15” листопада 2003 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Золотухіна С.Т.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження і ступінь наукової розробки проблеми.

У зв'язку з поступовим переходом людської цивілізації до постіндустріального, інформаційного суспільства суттєво актуалізуються такі чинники, як взаєморозуміння, взаємодія та співробітництво між людьми, можливість здобуття кожним нової інформації, забезпечення з боку держави неперервності самовдосконалення та саморозвитку особистості. Тому в "Національній доктрині розвитку освіти України" серед пріоритетних напрямів державної політики щодо її розвитку вказується на необхідність "органічного поєднання освіти й науки, створення ринку освітніх послуг та його науково-методичного забезпечення", впровадження системи безперервної освіти протягом життя.

У цьому плані вагомим і дієвим є створення соціокультурного середовища для будь-якої освітньо-вікової групи з метою забезпечення умов педагогізації суспільства та підвищення соціально-педагогічного аспекту в системі "людина - людина". Отже, суттєво зростають соціальні функції вищої школи, головним чином, у забезпеченні потреб суспільства в освітніх послугах та розширення їх спектру.

Перелічені питання обумовлюють необхідність ретельного й всебічного вивчення надбань минулого з історії українського просвітницького руху та їх творчого використання для сучасного розвитку національної освіти відповідно до нинішніх соціально-економічних умов та державотворчих процесів.

Особливо важливим у вказаній площині є звернення до педагогічних ідей другої половини ХІХ - початку ХХ століття, бо саме ця пора характеризувалась активізацією духовних сил національно спрямованої української інтелігенції в усіх сферах громадсько-політичного життя. Як свідчать історико-педагогічні реалії, найбільш яскраво й результативно інтелектуальні й моральні сили громадсько свідомих представників українства проявились у започаткуванні різних рухів, гуртків, об'єднань, культурно-мистецьких утворень, відділів, товариств, громад, просвіт тощо.

Отже, вивчення специфіки вирішення просвітницько-педагогічних завдань в окремому регіоні, аналіз механізмів різнобічної взаємодії прогресивної теорії та практики з метою педагогізації суспільства не лише відтворює історико-педагогічний процес у регіоні, але й дозволяє об'єктивно відобразити тенденції його розвитку в Україні. У цьому контексті інтерес становлять педагогічні концепції та культурно-просвітницька діяльність відомих представників вищої школи Харківщини другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Перші публікації, що частково торкались громадсько-просвітницької діяльності видатних учених Харківського університету, з'явились на початку ХХ століття. Серед дореволюційних видань заслуговують на увагу історико-педагогічні монографії Д.Багалія, М.Чубинського, С.Редіна, І.Осипова, присвячені ювілейним датам окремих факультетів університету, в яких частково розглядались питання щодо діяльності навчальних товариств та навчально-допоміжних установ; стаття М.Плевако "Історико-педагогічне товариство при Харківському університеті" (нарис історії товариства та його діяльність в галузі українознавства) та інші. У вказаних роботах не ставились пошукові завдання щодо теми дослідження, проте в них є окремі елементи, які свідчать про зацікавленість вчених університету в освітянських питаннях та просвітницькій діяльності.

Деякі аспекти громадсько-педагогічної та громадсько-просвітницької діяльності вітчизняних учених досліджуваного періоду відображені на сторінках дореволюційних періодичних видань як найбільш мобільного виду наукової інформації і пропаганди.

Більш плідними в аспекті обраної теми були наукові дослідження радянського періоду, в яких частково відбито досвід просвітницької, наукової та педагогічної діяльності вітчизняних просвітницьких об'єднань або окремих представників у період з другої половини ХІХ до початку ХХ століття. До них слід віднести наукові доробки Л.Березовської, А.Деркачова, Т.Коломієць, І.Нефедової, В.Сарбей та інших.

Певний фактологічний матеріал щодо загальної характеристики діяльності вітчизняних університетів у досліджуваний період вміщено у наукових роботах О.Кравченко та Г.Щетиніної.

Серед наукових досліджень ролі та місця громадськості в освітніх перетвореннях кінця ХІХ - початку ХХ століття привертають увагу роботи таких сучасних українських дослідників історико-педагогічних надбань минулого, як А.Алексюк, Л.Баік, В.Вихрущ, С.Гончаренко, Н.Дем'яненко, М.Євтух, І.Зайченко, С.Золотухіна, Н.Калениченко, Н.Ничкало, В.Майборода, О.Сухомлинська, Н.Щокіна, М.Ярмаченко та інші.

Особливу значущість для нашого дослідження мали наукові розвідки Л.Вовк "Громадсько-педагогічне сподвижництво в Україні" та "Історія освіти дорослих", в яких ґрунтовно проаналізовано інтелектуальний потенціал української педагогічної громадськості та її просвітницьку діяльність у другій половині ХІХ - початку ХХ століття. Цікаві факти й дані знайдено в монографії Н.Побірченко "Питання національної освіти та виховання в діяльності українських громад (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)", де автор у характеристиці культурно-національного характеру педагогічної і науково-просвітницької діяльності Громад дає інформаційні матеріали щодо Харківської громади, куди входили й учені університету.

Окрему групу джерел становлять дисертаційні роботи, присвячені регіональній проблематиці досліджуваного періоду, в яких дослідники під кутом зору розкриття конкретної проблеми наукового пошуку включають приклади просвітницьких ініціатив вчених Слобожанщини, їх педагогічної й наукової діяльності (О.Кін, О.Коваленко, Т.Лутаєва, О.Мартиненко, Н.Пузирьова та ін.).

Проте особливості просвітницько-педагогічної діяльності представників прогресивної педагогічної думки України в окремому регіоні з метою піднесення педагогічного потенціалу суспільства залишаються недостатньо дослідженими. Отже, потреба здійснення цілісного історико-педагогічного дослідження організації культурно-просвітницької діяльності українських освітян у конкретному регіоні, важливість творчого використання національного досвіду в сучасних умовах спричинила вибір теми дисертації: "Просвітницько-педагогічна діяльність вчених Педагогічного відділу Харківського університету кінця ХІХ - початку XX століття".

Об'єкт дослідження - просвітницько-педагогічна діяльність вчених Слобожанщини кінця XIX - початку XX століття.

Предмет дослідження - зміст, форми і напрями просвітницько-педагогічної діяльності вчених Педагогічного відділу кінця XIX - початку XX століття.

Мета дослідження - здійснити цілісний аналіз педагогічних поглядів вчених Педагогічного відділу Харківського університету та узагальнити досвід їх просвітницько-педагогічної діяльності в хронологічних рамках дослідження.

Завдання дослідження:

1. Виявити специфіку педагогічних поглядів вчених Педагогічного відділу та проаналізувати їх внесок у теоретичну розробку педагогічних проблем у кінці XIX - на початку XX століття.

2. Визначити зміст та особливості просвітницько-педагогічної діяльності вчених Педагогічного відділу кінця XIX - початку XX століття.

3. Розкрити напрями реалізації педагогічних ідей вчених Харківського університету у практику навчальних закладів досліджуваного періоду.

4. Показати перспективи актуалізації просвітницько-педагогічного досвіду вчених Педагогічного відділу в сучасних умовах реформування вищої школи.

Методологічними засадами дослідження є наукова теорія пізнання з її вимогами об'єктивності, науковості, доказовості; загально-філософські висновки про діалектичний взаємозв'язок і взаємозумовленість явищ та процесів у суспільстві й необхідності їх вивчення в конкретно-історичних умовах, в зв'язку історії з сучасністю, ідеї про провідну роль спеціально організованої діяльності в процесі розвитку й саморозвитку суб'єктів педагогічного процесу, принципи історизму, детермінізму, науковості, системності, доказовості, доцільності творчого використання спадщини минулого в сучасній практиці освіти й виховання.

Теоретичною основою дослідження стали праці Д.Багалія, Ш.Ганеліна, М.Демкова, М.Драгоманова, В.Ключевського та інших, в яких аналізуються закономірності історичного розвитку педагогічної науки та практики; ідеї, концепції, історико-педагогічні дослідження з проблем вищої школи, історії національної освіти, що відображені в працях В.Вихрущ, Л.Вовк, Н.Дем'яненко, М.Євтуха, С.Золотухіної, В.Курило, В.Майбороди, О.Потапової, Б.Ступарика та інших; положення про сутність процесів навчання, виховання та їх взаємозв'язок, що розкриті в працях А.Алексюка, А.Бойко, В.Бондаря, С.Гончаренка, Т.Дмитренко, В.Євдокимова, В.Лозової, Б.Коротяєва, О.Савченко та інших.

Методи дослідження. У роботі використана методика, традиційна для історико-педагогічних досліджень, яка ґрунтується на загальнонаукових методах, історичних, соціологічних. Зокрема застосовані методи: загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, співставлення, узагальнення, систематизація тощо) з метою вивчення енциклопедичної, філософської, психолого-педагогічної, методичної літератури з проблеми дослідження; систематизації та узагальнення головних педагогічних ідей вчених Педагогічного відділу, уточнення їх творчого доробку в історію вітчизняної педагогічної думки кінця ХІХ - початку XX століття; історичні (порівняльно-історичний, історико-структурний, ретроспективний) з метою з'ясування внеску вчених Педагогічного відділу в розвиток порівняльної педагогіки, характеру й напрямів запозичень педагогічних ідей, вивчення наукових, просвітницьких та методичних аспектів діяльності Педагогічного відділу в конкретних історичних умовах, а також реалізації просвітницько-педагогічних ідей вчених університету в практиці тогочасного шкільництва; соціологічні (відбір, фіксація, перевірка фактів, аналіз та систематизація вихідних даних джерел), що дало можливість здійснити зіставлення результатів дослідження з сучасними проблемами педагогічної теорії і практики сьогодення України.

Джерелознавча база дослідження: 1) "Праці" Педагогічного відділу, його статут, плани роботи, звіти, протоколи засідань, зборів, зібрань, тематика лекційної групи тощо; 2) історико-педагогічна, історична та сучасна науково-педагогічна література; 3) циркуляри Міністерства народної освіти з проблеми дослідження; 4) протоколи засідань педагогічних рад, звіти, навчальні плани, програми, посібники й підручники, програми лекцій для школярів, урочистих вечорів та інші види шкільної документації, у яких фіксуються різні аспекти діяльності тогочасної школи; 5) фонди архівів України (Центрального державного історичного архіву України м.Києва - фф.127, 707, 2017, 2052; державного архіву Харківської області - фф. 3, 45, 200, 265, 266, 661, 762, 959); 6) періодичні профільні видання; 7) матеріали фондів Національної бібліотеки України ім.В.Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки ім.В.Короленка, бібліотеки Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна та бібліотеки Харківського національного аграрного університету ім.В.В.Докучаєва.

Наукова новизна й теоретична значущість одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше узагальнено й систематизовано просвітницько-педагогічні теоретичні ідеї та досвід вчених Педагогічного відділу Харківського університету кінця XIX - початку XX століття; конкретизовано досягнення і безпосередній внесок вчених Харківського університету в розвиток громадсько-педагогічного руху на Слобожанщині; введено в наукову сферу нові, раніше невідомі факти з історії регіонального просвітницького руху та неопубліковані раніше дані щодо напрямів просвітницько-видавничої діяльності вчених Педагогічного відділу з метою педагогізації широкого громадсько-педагогічного загалу.

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що вони сприяють збереженню й передачі історико-педагогічного регіонального досвіду і можуть бути використані в процесі викладання лекційних курсів з історії педагогіки та порівняльної педагогіки, а також у процесі підготовки курсових та дипломних робіт у педагогічних навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації, розробці спецкурсів і спецсемінарів з історії педагогіки, історії освіти України, національного виховання тощо.

Достовірність результатів дослідження та його основних висновків забезпечується комплексним розглядом проблеми, застосуванням системи наукових методів дослідження, адекватних його об'єкту, предмету, меті та головним завданням.

Зв'язок роботи з науковими планами та темами. Дисертацію виконано згідно з темою науково-дослідної роботи кафедр педагогіки, порівняльної та історії педагогіки Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С. Сковороди "Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних закладах". Тема дисертаційного дослідження затверджена радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 26 листопада 2002 року (протокол № 9).

Апробація і впровадження результатів дослідження в практику. Основні положення й висновки дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри педагогіки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди; висвітлювались у виступах на науково-методичних конференціях ("Ступенева підготовка фахівців-аграрників: концепція, проблеми, впровадження" (Харків, 1999); Всеукраїнській науковій конференції молодих учених-аграрників "Економіка, менеджмент, освіта в системі формування агропромислового комплексу" (Харків, 2000); "Підготовка фахівців АПК на сучасному етапі розвитку вищої освіти України” (Харків, 2001); міжвузівській науково-практичній конференції "Педагогічна практика у професійній підготовці вчителя" (Слов'янськ, 2002); „Удосконалення змісту навчання у ХНАУ ім. В.В.Докучаєва в період становлення ступеневої системи освіти” (Харків, 2003).

Упровадження результатів дослідження здійснено протягом 2000-2003 рр. у навчальній роботі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня № 117 м.Харкова (довідка № 375 від 6.02.2003 року); Інституту післядипломної освіти ХДПУ ім. Г.С.Сковороди (довідка № 127 від 14.03.2003 року); кафедри педагогіки Слов'янського державного педагогічного університету (довідка № 252 від 28.03.2003 року).

Основні результати дослідження відображено в 6 одноосібних публікаціях загальним обсягом 3,1 друк. арк., з них - 3 статті у провідних науково-фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (усього 262 найменування), архівних матеріалів (56), додатків. Загальний обсяг дисертації 207 стор., основна частина роботи - 180 сторінок.

Основний зміст дисертації

харківський університет педагогічний просвітницький

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теми для розвитку сучасної історико-педагогічної науки в Україні; розкрито ступінь досліджуваності обраної проблеми; визначено об'єкт, предмет і мету роботи; сформульовано завдання, методологічну основу й методи; охарактеризовано джерелознавчу базу; викладено наукову новизну й практичне значення здобутих результатів та особистий внесок автора, відображено вірогідність результатів дослідження та форми їх апробації.

У першому розділі "Розвиток педагогічних ідей зарубіжних і вітчизняних педагогів вченими Харківського університету" розкрито передумови створення Педагогічного відділу, визначено його головні завдання, систематизовано педагогічні погляди вчених університету у вирішенні найбільш актуальних проблем тогочасного шкільництва.

У дисертації на основі всебічного аналізу й узагальнення відповідних історико-педагогічних джерел, фундаментальних "Праць" Педагогічного відділу та періодичної преси розкрито соціокультурні та суспільно-громадські передумови створення Педагогічного відділу Харківського університету в кінці XIX - на початку XX століття. Встановлено, що на фоні активізації українського просвітницького руху в досліджуваний період, цілеспрямованих пошуків і спроб кращих представників українства знайти взаєморозуміння та взаємодію з державою у справі реформування національної школи конкретними передумовами створення Педагогічного відділу стала переконаність творчо-наукової інтелігенції університету в необхідності просвітництва й педагогізації прогресивних кіл вчительства та широкого громадського загалу Слобожанщини. Провідну та координаційну роль тут відіграли М.Алякритський, Д.Багалій, В.Бузескул, В.Данилевський, С.Кульбакін, І.Максимович, С.Немолодишев, С.Новицький, С.Раєвський, Є.Редін, М.Сумцов, М.Халанський, М.Харцієв, В.Шихов та інші.

Закономірність виникнення такої вдалої форми просвітницько-педагогічної діяльності своєрідного осередку освітянської інтелігенції, певною мірою, підтверджують і слова С.Русової, яка в своїх спогадах, порівнюючи громадську активність Харківської і Київської інтелігенції на просвітянській ниві, надавала перевагу в цей період Харкову: "... там було значно більше єдності, українська культура там мала свою давню традицію зв'язку з університетом", була вільною "від політичних корпорацій", так "праця культурна йшла активніше", була "ширше організована".

У роботі акцентується увага, що головними завданнями новоутвореної структури вчені університету визначали: поширення найбільш прогресивних вітчизняних та зарубіжних педагогічних ідей серед педагогічного загалу й широких кіл громадськості; збудження інтересу регіональної інтелігенції до педагогічних проблем; активізацію взаємодії сім'ї та школи; максимальне сприяння практичному шкільництву в безперервній освіті завдяки встановленню постійного "духовного зв'язку" науки і практики. Вищезазначене обумовило й основні вимоги до членів Педагогічного відділу у майбутній просвітницькій діяльності: щира, самовіддана праця "задля поступу освітньо-виховної справи" на Харківщині, що включає працелюбство, такт, терпіння, наполегливість, доброзичливість, взаємодопомогу тощо.

У дослідженні виокремлено ті гуманістичні ідеї, які мали безпосередній вплив на вироблення вченими університету свого власного погляду, власної позиції на реформування національної школи. На основі аналізу "Праць" Педагогічного відділу встановлено, що підґрунтям педагогічних поглядів його представників у формуванні концепції національної освіти й виховання стало глибоке вивчення, узагальнення та систематизація світової та вітчизняної гуманістичної педагогіки.

Серед цінних педагогічних ідей Я.Коменського, Д.Локка, Ж.Руссо, Й.Песталоцці, А.Дістервега, К.Ушинського, П.Каптерева, І.Франка та інших, які розроблялись вченими Педагогічного відділу як оптимальні для їх трансляції у вітчизняну педагогічну думку та шкільну практику, найбільш важливими принципами для реформування тогочасної середньої школи називались принцип індивідуального підходу, принцип гармонійного розвитку особистості, принцип саморозвитку, самодіяльності й творчої активності, принцип наочності, принцип дитячої гри.

Особливий інтерес у вирішенні вказаної проблеми й у сучасних умовах становлять умови індивідуалізації навчально-виховного процесу, підкреслені вченими Педагогічного відділу (М.Алякритським, Д.Багалієм, В.Бузескулом, О.Зеленогорським, Б.Краєвським, П.Сонцевим, М.Сумцовим, І.Фесенко, О.Федоровським, В.Харцієвим та іншими): врахування "відмінностей у педагогічних прийомах" у ставленні до кожного конкретного школяра залежно від його "властивостей, якостей, розуму, дару слова, уяви, фантазії"; розуміння викладачем і вихователем "природи доручених їм дітей"; педагогічна підтримка таких "невід'ємних належностей дитячої натури" як "природна бадьорість", "природна веселість", збереження у школярів "бадьорості духу" тощо. Вагомість врахування вищевказаних якостей дитячої натури пояснювалась їх значущістю для підтримки інтересу до роботи у школярів, розвинення здібностей і можливостей кожного в напрямку самостійного здобування знань, виробленню кожним свідомого бажання "збирати мед пізнання з квітів ученості", збереження "гармонії природних сил і здібностей" у дитини в оволодінні науками.

Напрями індивідуалізації навчально-виховного процесу пропонувались наступні: скорочення навчальних годин та обсягу знань для домашньої роботи з тим, щоб учень мав можливість присвячувати певний час тим заняттям, до яких він був схильний; виділення конкретного часу для вільних позаурочних занять у школі під керівництвом викладача (літературні та наукові читання, бесіди, екскурсії з художніми або науковими цілями); введення нових навчальних предметів для занять ними бажаючих учнів згідно їх схильностей, або окремих тем чи додаткових занять з обов'язкових предметів; визнання закономірною ситуацію дозволу вступу до вищої школи, коли неуспішність з одного предмета перекривається достатньо успішними заняттями з інших.

У ході дослідження з'ясовано, що пошуки шляхів розв'язання поставлених завдань у поширенні загальнонаукових знань спонукали вчених Педагогічного відділу до активного вивчення зарубіжного досвіду практичного шкільництва різними способами: за допомогою педагогічних мандрівок за кордон, результати яких детально обговорювались під кутом зору їх корисності у вирішенні питань вітчизняного шкільництва; ґрунтовним аналізом досліджень з педагогіки європейських та американських учених; ознайомленням з бібліографічною літературою та наступними перекладами й публічними читаннями творів найбільш популярних європейських педагогів тощо. Узагальнення результатів внеску харківських вчених у розвиток порівняльної педагогіки дозволило встановити, що ними застосовувались у вивченні зарубіжного досвіду описові й порівняльно-зіставні методичні підходи. Перші з них сприяли підвищенню загального інтересу у громадянства Слобожанщини до зарубіжного шкільництва та широкій популяризації його досягнень у вигляді публічних лекцій, брошур, методичних та бібліографічних записок для педагогічного загалу. Застосування порівняльно-зіставних методів дослідження викликало у вчених більш творче ставлення до зарубіжних педагогічних здобутків щодо їх трансляції у вітчизняну педагогічну практику.

Особливо активні освітні ініціативи у вказаній площині, як засвідчить вивчення звітів, про закордонні педагогічні мандрівки, наслідків їх обговорення, вчені Педагогічного відділу зосереджували на вивченні гуманітарних предметів. Одержані результати досить вагомо підтверджують про сприяння вчених університету в досліджуваний період розвиткові української компаративістики.

У ході дослідження виявлено, що теоретичне осмислення кращих ідей гуманістичної педагогіки викликало у вчених університету нові пошуки шляхів реформування національної школи. Вагомим чинником покращення освітньої ситуації вчені університету проголосили професійну підготовку вітчизняного вчителя. У розробці концепції особистості вчителя зверталась увага на його високий інтелектуальний та освітній потенціал, природну спрямованість до міжособистісного спілкування, готовність до співробітництва та співпраці з учнем, ґрунтовну обізнаність з педагогікою, здатність "бути вихователем юнацтва", вміти "привернути до себе учнів", готовність до безперервного вдосконалення педагогічної діяльності. Серед професійно-особистісних характеристик учителя називались "жива творчість", "гострота розуму", моральність, "чистота й непорочність серця", тактовність, проникливість, справедливість, працелюбність, красномовство, "яскраво виражена любов до учня". З метою організації реальної допомоги вчителям-практикам в їх самореалізації як найбільш доступне й одночасно вагоме пропонувалось укладання та видання необхідної літератури, яка б "давала їм орієнтири в роботі ("Педагогічної хрестоматії", "Педагогічної бібліографії", "Детального тлумачного покажчика педагогічної літератури" тощо).

На противагу традиціям тогочасної школи вчені Педагогічного відділу, зокрема, пропагували децентралізацію школи шляхом усунення бюрократичної тенденційності в управлінні школою, посилення ролі місцевого самоврядування та національно спрямованої громадськості у функціонуванні школи; утвердження в основі діяльності навчально-виховних закладів принципу гуманітарної школи, наближеної до життя дитини, яка за змістом відповідає вимогам педагогічної науки й передбачає домінування принципів: гуманізму, народності, природовідповідності, демократизації освіти.

Отже, в ході дослідження доведено, що об'єктивна потреба представників інтелігенції Харківського університету в інтенсивному масовому просвітництві серед різних верств населення Слобідської України обумовили мету, завдання і зміст роботи Педагогічного відділу.

У другому розділі - "Зміст і напрями просвітницько-педагогічної діяльності вчених Педагогічного відділу" - на основі узагальнення багатьох історико-педагогічних джерел, в тому числі й архівних документів, визначено й систематизовано головні напрями просвітницько-педагогічної діяльності відомих вчених Слобожанщини, які входили до Педагогічного відділу: розкрито особливості поширення просвітницьких ідей через лекційну діяльність; охарактеризовано методичні аспекти діяльності вчених Педагогічного відділу; показано їх участь у роботі різних громадських організацій; відображено реалізацію теоретичних розробок вчених Педагогічного відділу у практиці шкіл.

Аналіз історико-педагогічної літератури, архівних матеріалів (в тому числі наказів, циркулярів, розпоряджень Міністерства народної освіти та інших нормативних документів), періодичної преси досліджуваного періоду, "Праць" Педагогічного відділу дав можливість для висновку, що найбільш доступним і популярним видом просвітницької діяльності вчених університету в справі поширення загальнонаукових та педагогічних знань серед різних верств населення з метою гуманізації та педагогізації суспільства була організація публічних лекцій, народних читань, лекторіїв, літературних та музичних вечорів, літературно-музичних ранків тощо. На підставі детального вивчення й аналізу діяльності спеціально створеного з цією метою лекційного відділу можна дійти висновку, що система лекційного просвітництва вчених Педагогічного відділу включала в себе наступні елементи: попереднє вивчення запитів населення на загальнокультурну чи наукову інформацію; розподіл накопичених запитів згідно професійних чи наукових інтересів членів лекторського відділу для підготовки лекцій; рецензування редакційним комітетом лекційного матеріалу; його погодження при можливості або необхідності з музичним супроводом, "картинами для чарівного ліхтаря"; "некольоровими світовими картинками", фотографіями, гравюрами, малюнками, діапозитивами тощо. З метою популяризації тематики лекційного відділу в різні установи м.Харкова, Слобожанщини та інших місцевостей надсилались спеціально розроблені "Правила лекційного комітету про влаштування лекцій".

Аналіз звітів лекційної комісії при Педагогічному відділі, переписки з різними музеями (в тому числі й зарубіжними), тематичного змісту лекцій у період конкретного календарного року, місяця, дозволив установити, що зміст лекційної діяльності включав різноманітну тематику, в тому числі й для конкретної аудиторії школярів, студентів, вчителів-практиків, широкого громадського загалу, окремі цикли лекцій для гімназистів згідно з навчальних програмам чи запитів керівництва шкіл. Але головним спрямуванням вчених Педагогічного відділу у цій формі просвітництва було поширення гуманітарного й педагогічного знання.

Результати проведеного дослідження свідчать, що вчені Педагогічного відділу для розповсюдження передових педагогічних ідей серед прогресивної інтелігенції Слобожанщини досить широко використовували й такі заходи: створення тимчасових педагогічних курсів; підготовка та видання науково-популярної літератури, в тому числі й українською мовою; регулярний випуск "Додатків" до "Праць" Педагогічного відділу з метою поширення найбільш доцільного педагогічного матеріалу; створення бібліографічного відділу для систематичного випуску бібліографічних записок та нарисів з питань науки, освіти й культури; створення громадських бібліотек; розширення функцій існуючих бібліотек; допомога Харківському товариству грамотності в організації провінційних "маленьких" та пересувних виставочних бібліотек тощо.

У дисертації також проаналізовано діяльність вчених Педагогічного відділу в напрямі методичного забезпечення практичного шкільництва. Як переконують виявлені в ході дослідження матеріали про різнопланову діяльність та творчий пошук вчених університету в цій площині, активізація методичного компонента просвітницьких зусиль науковців (серед них - Д.Багалія, В.Бузескула, В.Вальтера, О.Маслова, А.Маляренка, С.Новицького, Є.Редіна, М.Сумцова, В.Харцієва, В.Шихова, І.Янжула та інших) зумовлювалась їх розумінням необхідності якісного оновлення форм і методів навчання і виховання, особливо в сфері гуманітарних предметів: історії, географії, природознавства, словесності, рідної та іноземних мов (як класичних, так і нових).

У процесі дослідження встановлено, що просвітницько-педагогічну діяльність вчених університету в методичному аспекті у значній мірі було спрямовано на реалізацію завдань покращення володіння випускниками середніх навчальних закладів усною та письмовою мовою, в тому числі й іноземною, формування в них мовленнєвої культури шляхом підвищення ефективності викладання мов. Причому, різні аспекти вказаної проблеми розглядались не абстрактно, а враховувались досягнення філологічної науки, позитивний досвід практичного шкільництва, істотні недоліки існуючої шкільної практики. Об'єднуючою домінантою всіх методичних надбань вчених Педагогічного відділу, яка й сьогодні актуальна для діалогу з сучасністю, було ствердження, що будь-який предметник повинен сприймати свою науку лише "як засіб до багатогранного розвитку здібностей кожного школяра". Для цього рекомендувалось вміти спостерігати за дитиною, визначити її можливості і, враховуючи "мислительні здатності кожного школяра", розвинути його спроможності в напрямку оволодіння "не просто знанням", а "самостійно здобутим знанням".

У роботі розкрито основні шляхи реалізації методичної допомоги школам членами Педагогічного відділу:

- популяризація якісних посібників та підручників і розробка методичних порадників до них;

- укладання додаткових матеріалів до навчальних курсів з метою якісного оновлення їх змісту;

- обґрунтування доцільності застосування ефективних прийомів викладання й вивчення мови, розроблених такими відомими педагогами й лінгвістами, як К.Ушинський, О.Потебня, Ф.Буслаєв та іншими, а саме: максимальне скорочення механічних письмових робіт; проведення самостійних робіт, спрямованих на складання зв'язного оповідання; використання для розвитку зв'язного мовлення учнів картин; зв'язний переказ прочитаного, зміст якого відображав би пережите дітьми або вивчене раніше; використання замість "картини на папері" - "картини слова"; збагачення запасу вражень дітей шляхом широкого ознайомлення їх з "батьківщиною та її життям, її живою мовою"; відвідання музеїв, картинних галерей, організація екскурсій, "освітніх прогулянок" , вінцем яких є відповідна письмова робота на основі "свіжих вражень та нових знань" кожного;

- забезпечення в процесі викладання іноземних мов таких вимог: висока літературна освіченість викладача іноземної мови; прекрасне володіння мовою; обов'язкове стажування за кордоном з метою теоретичного та практичного вивчення іноземної мови та випробування на власному прикладі всіх складнощів процесу практичного оволодіння мовою. Особливий акцент ставився на тому, що вчителі при читанні учням іноземних авторів повинні передавати точний смисл тексту літературною чистою мовою з дотриманням всіх емоційних відтінків. Наголошувалось, що такий метод вивчення забезпечує ситуацію, коли лексичне, граматичне, стилістичне та літературне паралельне вивчення іноземної та рідної мов багато де в чому сприятиме успішному оволодінню рідною мовою, а постійні вправи в точних перекладах правильною іноземною мовою вироблятимуть у школярів гнучкість, виразність та силу стилю рідної мови;

- використання у викладанні словесності в середній школі педагогічних та лінгвістичних надбань О.Потебні, "пронизаних глибоким психологічним аналізом явищ мови", вчення Ф.І.Буслаєва щодо можливостей порівняльного та історичного мовознавства в оволодінні рідною мовою;

- розвиток творчих здібностей школярів у процесі написання творів, в тому числі й на абстрактні теми, не лише в процесі вивчення словесних наук, але й при викладанні філософії, історії, географії, організації класного й позакласного читання, публічних читань тощо.

Доведено також високе оцінювання вченими Педагогічного відділу значущості історії, як навчального предмета, в освіченості школярів та їх обізнаності з минулим, важливості співвідношення між політичним та культурним елементом в історії, спільного між історією та усною народною творчістю тощо. Наголошувалось на об'єктивності у викладенні змісту історичних дисциплін, пропонувалось частіше апелювати до конкретних фактів та першоджерел. Підкреслювалось, що формування навичок самостійного мислення, а не механічне запам'ятовування формує людину як громадянина своєї країни, з загальнолюдськими й моральними цінностями.

Аналіз архівних матеріалів переконав, що в практиці шкіл Харківського навчального округу, як початкових, так і середніх, певною мірою використовувались постанови Педагогічного відділу, його матеріали на допомогу вчителям, ідеї стосовно оновлення змісту освіти та впровадження нових методів навчання.

У ході наукового пошуку встановлено, що педагогічні ідеї та досвід просвітницько-педагогічної роботи вчених Педагогічного відділу Харківського університету можуть бути сьогодні творчо осмислені та реалізовані в таких напрямах:

- актуалізація педагогічних поглядів відомих вітчизняних лінгвістів Ф.Буслаєва та О.Потебні стосовно формування школяра як мовної особистості: у соціолінгвістичному аспекті (формування національної свідомості, духовності людини); лінгводидактичному (формування закономірностей учіння мови); психолінгвістичному (формування навичок мовленнєвої діяльності); естетичному (розвиток мовного чуття, дару слова);

- використання у практиці сучасної школи в її орієнтації на полікультурну освіту творчих здобутків вчених Педагогічного відділу з методики оволодіння іноземними мовами з урахуванням кращого європейського досвіду, особливо стосовно розвитку комунікативних умінь та навичок школярів;

- відродження вимог вчених Харківського університету до викладання історії: воно повинно бути об'єктивним, не суперечити "даним та висновкам історії як науки", вільним від стереотипів, апелювати до фактів та першоджерел, включати всі аспекти минулого (культурні, духовні, наукові, соціальні), формувати здатність до самостійного історичного мислення;

- вивчення прогресивного світового досвіду з проблем навчання та виховання у порівняльно-зіставному аналізі, виокремлення нових технологій, доцільних для використання на національному ґрунті;

- проведення педагогічних семінарів на факультетах з метою "піднесення педагогічної освіти в середовищі викладачів усіх предметів";

- видання брошур з педагогічних проблем у спрямуванні "швидкого й конкретного забезпечення" широкої громадськості у її запитах на педагогічну інформацію;

- активізація науково-пошукового потенціалу випускників університету шляхом дослідження в дипломних роботах історико-педагогічних проблем, особливо для претендентів дипломів з відзнакою;

- врахування з метою індивідуалізації навчально-виховного процесу в сучасних умовах таких рекомендацій учених Педагогічного відділу: скорочення обсягу домашніх завдань і вивільнення часу для занять згідно схильності кожного учня; виділення конкретного часу для вільних позаурочних занять у школі за вибором учня під керівництвом викладача (літературні та наукові читання, бесіди, екскурсії з художніми або науковими цілями); введення нових навчальних предметів або окремих тем чи додаткових занять з обов'язкових програмних предметів для бажаючих учнів згідно їхніх схильностей, здібностей, уподобань; визнання закономірною ситуацію, коли неуспішність з одного предмета при достатньо успішному оволодінні іншими не може бути перешкодою для вступу у вищу школу.

На основі аналізу історико-педагогічної літератури, архівних документів проведене дослідження дало можливість зробити такі висновки.

1. Визначено соціокультурні та суспільно-громадські передумови виникнення Педагогічного відділу Харківського університету в досліджуваний період викликані такими чинниками:

- активізація українського просвітницького руху в усіх сферах громадсько-політичного життя;

- необхідність обґрунтування та методичного осмислення головних напрямів реформування системи вітчизняної освіти;

- назріла суспільна потреба в педагогізації українського громадянства.

2. 3'ясовано теоретичне підґрунтя педагогічних позицій вчених Педагогічного відділу:

- гуманістична модель освіти з її орієнтацією на індивідуальність дитини, повагу до особистості кожного;

- творче осмислення шляхів її реалізації у царині вітчизняної школи;

- високий професійний потенціал та здатність до громадсько-педагогічного сподвижництва вчених університету в досліджуваний період.

Обґрунтовано мету, зміст і особливості просвітницько-педагогічної діяльності вчених Педагогічного відділу. Доведено, що головною метою прогресивно налаштовані українські освітні діячі ставили "розумове, моральне та громадське згуртування особистостей, зацікавлених у покращенні освітньої справи". Широко використовувались повідомлення, теоретичні міркування, історичні розвідки, порівняльно-зіставні дослідження, критичні виступи, дискусії, диспути, спогади щодо педагогічних проблем, що спонукало членів Педагогічного відділу до самостійних роздумів, аналізу, узагальнення та виокремлення того, що було актуальним і доцільним для використання у практиці роботи шкіл.

Встановлено: узагальнення й пропагування загальнолюдських демократичних ідей, наукових досягнень, практичного досвіду в царині освіти, виховання і культури ученими Педагогічного відділу проводилось у взаємопов'язаній між собою освітній, науковій та просвітницькій діяльності.

Виявлено конкретні досягнення і безпосередній внесок вчених Педагогічного відділу Харківського університету у розвиток вітчизняної педагогічної науки та практики:

а) у науковій діяльності: обґрунтування й популяризація через призму вітчизняних реалій ідей гуманістичної педагогіки - природовідповідності, народності, демократизації й соціалізації освіти, поєднання національних прагнень з загальнолюдськими ідеалами; підтримка національної ідеї завдяки актуалізації поглядів О.Потебні про вплив мови на духовний розвиток суспільства та про органічність мови й нації. Прогресивно мислячі представники української інтелігенції (С.Новицький, М.Сумцов, В.Харцієв та інші) поставили наголос на необхідності практичної реалізації шкільною й вузівською практикою саме педагогічних вказівок відомого лінгвіста стосовно мови як форми мислення, засобу формування уяви, понять, суджень, викладу інформації, пізнання, спілкування, становлення мовної особистості;

б) в освітній діяльності розробка й пропагування моделі "потрібної суспільству школи", головними критеріями якої є: "розвиток окремої індивідуальності" на основі загальнолюдських та національних вимог; наявність у кожній школі "неповторної й самобутньої педагогічної атмосфери" й культури співробітництва; необмеженість творчого потенціалу школи у "вільному виборі засобів формування індивідуальної особистості"; внесення пропозицій стосовно процесу безперервної освіти вчителя завдяки створенню системи педагогічних заходів з метою постійного особистісного і професійного вдосконалення працюючих вчителів; конкретна робота по методичному забезпеченню навчально-виховного процесу, спрямована на розвиток індивідуальної особистості дитини та просвітницько-педагогічна робота з метою вдосконалення викладання шкільних предметів, особливо історії, словесності, рідної та іноземної мов;

в) у просвітницько-видавничій діяльності: гуманізація широких верств населення через організацію публічних лекцій з метою поширення гуманітарного знання; цілеспрямоване педагогічне просвітництво практичного вчительства та громадського педагогічного загалу, різних верств інтелігенції шляхом лекційного пропагування прогресивних педагогічних ідей, видання брошур, посібників, рекомендацій, бібліографічних записок та нарисів; створення громадських бібліотек, пересувних бібліотек, виставок та активізація благодійництва з метою поповнення їх книжкового фонду.

6. накреслено основні напрями актуалізації творчих знахідок вчених Педагогічного відділу Харківського університету кінця ХІХ - початку ХХ ст. в організації педагогічного просвітництва широких кіл громадськості в умовах сьогодення України.

Основні положення дисертації відбито в таких публікаціях:

1. Коваленко Л.М. Напрями діяльності вчених Слобожанщини XIX ст.: //Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: 3б. наук. пр. - ХХПІ, Х., 1999. Вип.8. -С.12-14.

2. Коваленко Л.М. Формування науково-дослідних умінь у студентів вищих навчальних закладів. Зб.матеріалів ХІІІ наук. метод. конф. проф.-викл. складу, 17-19 лютого 1999 р., ХДАУ, Х., -1999. С.70-74., бібліогр. 2 назв. Укр. - Деп. 10.11.1999 р., №302 - Ук 99. УДК 378.633(063). ДРНТІ 14.35.07.

3. Коваленко Л.М. Основні напрями просвітницької діяльності вчених Слобідської України другої половини ХІХ-початку XX століття // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми, пошуки. 3б. наук. пр. - Київ-Запоріжжя, 2001. - Вип. 20. - С. 126-129.

4. Коваленко Л.М. Розвиток вітчизняної компаративістики вченими Педагогічного відділу Харківського університету кінця ХІХ - початку ХХ століття (Додатковий матеріал до курсу "Порівняльна педагогіка"). - Харків - 2001. - 31с.

5. Коваленко Л.М. Обгрунтування проблеми персоналізованого навчання при викладанні спеціальних дисциплін у вищих навчальних закладах. Зб. матеріалів ХV наук.- метод. конф. проф.-викл. складу ХНАУ, 18-21 лютого 2003 р., - С. 53-56, бібліогр. 4 назв. -Укр. - Деп. в ДНТБ України, №107, - Ук 2003.

6. Коваленко Л.М. Поширення вченими Педагогічного відділу просвітницьких ідей через лекційну діяльність // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми, пошуки. 3б. наук. пр. - Київ-Запоріжжя, 2003. - Вип. 27. - С.95-101.

Анотації

Коваленко Л.М. Просвітницько-педагогічна діяльність вчених Педагогічного відділу Харківського університету кінця ХІХ - початку XX століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський державний педагогічний університет ім.Г.С.Сковороди, Харків, 2003.

У дисертації систематизовано теоретичні надбання і практичний досвід просвітницько-педагогічної діяльності вчених Педагогічного відділу Харківського університету другої половини ХІХ - початку XX століття. Визначено соціокультурні та суспільно-громадські передумови виникнення Педагогічного відділу, обґрунтовано мету, зміст та особливості просвітницько-педагогічної діяльності вчених університету, досліджено конкретні досягнення і безпосередній внесок вчених Педагогічного відділу Харківського університету досліджуваного періоду у розвиток вітчизняної педагогічної науки та практики завдяки їх науковій, освітній та просвітницько-видавничій діяльності. У дослідженні накреслено напрями творчого осмислення та використання у практиці сучасної школи просвітницько-педагогічних здобутків вчених Педагогічного відділу, Харківського університету.

Ключові слова: Педагогічній відділ, просвітницько-педагогічна діяльність, педагогічний досвід, вчені Слобожанщини, Харківський університет.

Коваленко Л.Н. Просветительско-педагогическая деятельность ученых Педагогического отдела Харьковского университета конца XIX - начала XX века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01. - общая педагогика и история педагогики. - Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С.Сковороды, Харьков, 2003.

Диссертация посвящена исследованию просветительско-педагогической деятельности ученых Педагогического отдела Харьковского университета конца ХІХ - начала XX века.

В диссертации проанализированы общественные и социокультурные предпосылки, вызвавшие объединение известных ученых Харьковского университета в творческое сообщество, поставившее главной целью своей деятельности педагогизацию украинского учительства и широкой общественности.

Значительное внимание в работе уделено осмыслению теоретических основ педагогических позиций ученых Педагогического отдела. Доказано, что в своем обосновании направлений реформирования отечественной школы главным приоритетом они считали гуманистическую образовательную модель с ориентацией на индивидуальность ребенка и уважения к его личности.

Исследование показало, что обобщение и распространение общечеловеческих демократических идей, научных достижений и оптимального педагогического опыта в сфере образования, воспитания и культуры ученые Педагогического отдела проводили в различных направлениях взаимосвязанной между собой образовательной, научной и просветительской деятельности.

Установлено, что конкретными достижениями ученых университета в их научной деятельности было обоснование и широкое распространение через преломление отечественных педагогических реалий таких идей гуманистической педагогики, как природосообразность, народность, демократизация школы, социализация образования, взаимосвязи национальной и региональной специфики с общечеловеческими идеалами. В этой связи значительным вкладом харьковских ученых в развитие отечественной педагогической науки и практики была поддержка национальной идеи благодаря актуализации педагогических взглядов известного лингвиста А.Потебни относительно влияния языка на духовное развитие общества, органичности языка и нации.

В работе определены основные требования ученых Педагогического отдела к модели "необходимой обществу школы": "развитие каждой индивидуальности" с учетом общечеловеческих и национальных требований; наличие в каждой школе "неповторимой и самобытной педагогической атмосферы" и культуры сотрудничества; автономия школы, неограниченность ее творческого потенциала в "свободном выборе способов формирования индивидуальной личности"; создание системы непрерывного образования учителя с целью постоянного личностного развития и профессионального усовершенствования практических школьных работников.

В диссертации раскрыты формы целенаправленного педагогического просветительства учительства, педагогической общественности, различных слоев интеллигенции, направленные на гуманизацию широких слоев масс населения с целью распространения гуманитарных знаний.

Ключевые слова: Педагогический отдел, просветительско-педагогическая деятельность, педагогический опыт, ученые Слобожанщины, Харьковский университет.

Kovalenko L.N. The educational-pedagogical activity of a scientific Pedagogical department of the Kharkov university of the end XIX - beginning XX of century. - Manuscript.

Thesis on competition of a scientific degree of the candidate of pedagogical sciences on a speciality 13.00.01. - general pedagogics and history of pedagogy. - The Kharkiv State Pedagogical University named after G.S.Skovoroda, Kharkiv, 2003.

In the dissertation for the first time the theoretical heritage and practical experience of the Kharkov university's Pedagogical department's educational-pedagogical activity of second half of the ХІХ-th - the beginning of the XX-th century is investigated and generalized.

Social-cultural and political preconditions of occurrence of the Pedagogical department are revealed; the purposes, contents and features of educational- pedagogical activity of university's scientists are designated; concrete achievements and direct contribution of the Pedagogical department of the Kharkov university's scientists of the researched period in the development of a national pedagogical science and practice due to their scientific and educational-publishing activity are investigated.

In research directions of creative understanding and use in modern school practice of the educational-pedagogical heritage of the Pedagogical department of the Kharkov university's scientists is designated.

Key words: a pedagogical department, enlightment-pedagogical activity, pedagogical experience, Slobozhanshina scientists, Kharkov university.

Размещено на Allbest.ru

...