Витоки започаткування вищої освіти в країнах Європи

наука освіта болонський європа

По-перше, закладений професорами Болонського університету принцип суворого дотримання змісту і сутності першоджерел сприяло не лише відродженню творів античних філософів чи істинного римського права, але й формуванню правової культури та високої техніки майбутніх фахівців.

По-друге, Болонський університет став першим освітньо-науковим центром середньовічної Європи, випускники якого теоретичні і практичні надбання поширювали по всій середньовічній Європі.

По-третє, Болонський університет блискуче виконав завдання, яке стояло перед ним як перед навчальним закладом донести знання до численної когорти студентів, які стікалися сюди тисячами з різних куточків середньовічної Європи. Випускники університету мали ґрунтовні знання, володіли технікою наукового мислення та аналізу, що робило їх неперевершеними тогочасними фахівцями. Вони користувалися шаною правителів середньовічних держав, чиновників, місцевих суддів, громадян міст, оскільки могли фахово вирішити будь-які складні життєві ситуації.

По-п'яте, тут часто відбувалися наукові дискусії та викристалізовувалися теоретичні положення, які з позицій моралі та справедливості трактували та пояснювали суспільно значимі ідеї добра, поваги до влади тощо.

По-шосте, беззаперечним досягненням Болонського університету була розроблена його професорсько-викладацьким складом методика викладання навчального матеріалу. Основним змістом навчальної програми університету було безпосереднє вивчення правових актів Римської держави. Основною формою навчання була «лекція», що означало «читання», яке здійснювалося шляхом колективного читання тексту першоджерел професором та студентами.

Отже, Болонський університет став відомим центром розвитку освіти і науки, що зумовило створення об'єктивних умов їх подальшого розвитку в середньовічних університетах Франції, Німеччини та інших держав.

Дійсно, Болонську систему вищої освіти та методику викладання навчальних дисциплін запозичили університети інших європейських міст, таких як Піза, Саламанка, Падуя, Монпельє, Орлеан, Тулуза, Париж та інші. Водночас зауважимо, що згодом виробилася практика, за якої необхідною умовою вступу до будь-якого середньовічного університету була наявність гуманітарної освіти у майбутнього студента, яку він, зазвичай, отримував у кафедральних чи монастирських школах. Зауважимо, що засвоєння у таких школах майбутньою університетською молоддю семи «вільних мистецтв», таких як діалектика (логіка), риторика, граматика, геометрія, арифметика, музика та астрономія, створювало невід'ємну частину системного здобуття вищої освіти.

З позицій розвитку вищої освіти такі школи мали велике значення. Вивчення, так званого тривіуму (риторика, логіка, граматика), базувалося не лише на основі засвоєння богословських книжок, зокрема Біблії, трактатів отців церкви, але й шляхом грунтовного опрацювання творів видатних грецьких і римських філософів Аристотеля, Платона, Цицерона та інших. Зау важу, що наукові праці античних філософів користувалися беззаперечним авторитетом у майже всіх освітніх закладах, починаючи з моменту їх заснування в тій чи іншій європейській державі.

На відміну від Болонського в Паризькому університеті всі факультети становили єдину організаційну структуру, підпорядковану одному управлінню, що значно спрощувало керівництво навчальним закладом. Саме така структурна організація освітньо-навчального закладу поширилась і в інших середньовічних університетах, при одночасному збереженні змістовної частини болонської навчальної програми.

Початок епохи Середньовіччя ознаменувався феодальною роздробленістю багатьох європейських держав, що значно ускладнювало процес утвердження та зміцнення імператорської влади, особливо в Німеччині та Північній Італії. Існуючий стан справ опосередковував декілька шляхів вирішення даної проблеми. Амбіційні претензії монархів на необмежену владу в державі, посилення економічно-соціального розвитку середньовічних європейських держав і пожвавлення зовнішніх торговельних відносин вимагали прийняття досконалої законодавчої бази. Водночас наявність останньої, беззаперечно, позитивно вплинула на внутрішню консолідацію та розвиток цих держав.

Створення законодавчої бази такого зразка неможливе без використання набутого століттями практичного досвіду, незважаючи на джерело його походження власне чи запозичене. Проте вміле використання набутого досвіду було під силу лише висококваліфікованим фахівцям, а знання такого ґатунку можна було отримати лише в університеті.

Діяльність французької історичної школи тісно пов'язана з ім'ям видатного теоретика, мислителя, вченого Якова Куяція. Він вивчав та аналізував історію на основі першоджерел, що дало змогу отримати вагомі результати. Вчений розглядав історію у тісному взаємозв'язку як з культурою античної епохи, так і з тим суспільним середовищем, в якому вона сформувалася. Керівництво кафедрою Тулузького університету дало йому можливість зібрати чималу бібліотеку.

Блискуча лекторська майстерність, глибоке знання змісту навчальних дисциплін, привнесена новизна у навчальний процес та відмінне володіння методикою викладацької діяльності дозволили Якову Куяцію не лише зажити світової слави знавця гуманітарних дисциплін, але й сформувати власну наукову школу. Результатом його наукової діяльності стала низка монографічних праць, які користувалися великим успіхом як серед тогочасних практикуючих фахівців, так і серед значної частини вчених-теоретиків, в тому числі і студентства.

Він став одним із найактивніших популяторизаторів вищої освіти у середньовічній Європі. Завдяки його активній діяльності були створені та успішно функціонували кафедри права на юридичних факультетах в університетах міст Парижа, Туріна, Бурже, Гренобля, Валенси та інших. Сутнісна важливість даного аспекту полягає в тому, що право, яке викладалось у всіх без винятку середньовічних університетах, складало концентруючу вісь, навколо якої формувалася вся система вищої освіти в Європі.

На думку вітчизняних учених, виключна важливість університетів полягає й у тому, що вони допомогли установити транснаціональний характер освіти на Заході, так як протягом трьохсот років, з 1050 по 1350 рік, уся Європа становила єдиний культурний організм [2,с.66]. З іншого боку, роль дієвого механізму згуртування передових представників держав континентальної Європи у згаданий культурний центр відіграла університетська освіта здобуття якої здійснювалося мовою, зрозумілою для вихідців з будь-якої європейської країни, тобто латиною. У період Середньовіччя університети, крім Франції, виникли й в інших державах Іспанії, Нідерландах, Англії, Німеччині тощо [3,с.23].

За участю професорів при університетах створювалися спеціальні комісії не лише з метою надання практичних рекомендацій управлінському апарату монарха чи місцевих управлінців, але й для підготовки конкретного висновку у тій чи іншій життєвій справі. Згодом із консультативних, тобто дорадчих органів такі університетські комісії поступово перетворюються у судові колегії, членами яких стають переважно випускники факультетів німецьких університетів, які добре зналися на праві. Бездоганні знання з основ права, особливо в часи пізнього Середньовіччя, в Німецькій імперії зачасти були перепусткою до зайняття високих державних посад. Безперечно, такий стан справ опосередковував непідробну зацікавленість німецької молоді до здобуття вищої освіти в стінах університетів.

Зауважу, що в Росії питанням вищої освіти активно опікувався цар Петро І. Так, 28 січня 1724 р. він видав указ про заснування «Академии наук и при ней университета и гимназии». Із Німеччини у Петербург прибуло 17 професорів, щоб поєднувати заняття наукою в Академії з викладанням в університеті. «Ho оказалось, что отсутствовали студенты, ибо в России не было подготовленных для слушания университетских лекций молодых людей, тем более, что требовалось знание латыни и современных европейских языков, так как на них велось преподавание» [5,с. 11].

Існує думка, що імператриця Єлизавета Петрівна мала намір відкрити університет і в українському місті Батурин, проте смерть завадила їй це зробити. Видатний український історик Микола Аркас писав: «А яка любов українців до освіти була у ті часи, про те свідчить не один чужинець. Теплов, котрий був при Розумовському, пише, що якби було засновано університет в Батурині, то там би не бракувало ніколи учнів, як у Московському та Петербурзькому університетах» [6,с.329].

Підсумовуючи доходимо таких висновків: а) заснуванню вищих навчальних закладів в країнах Європи сприяли як пожвавлений торговельно-економічний розвиток середньовічних міст, так і поступове зміцнення королівської централізованої влади, що опосередковувало необхідність підготовки висококваліфікованих фахівців у різних сферах суспільного життя;

б) університет в італійському місті Болонья став першим вищим навчальним закладом у Європі, який мав світське спрямування, що дозволило професорам та студентам вузу бути відносно вільними у своїй професійній діяльності від впливу католицької церкви, а, відтак, збагатити науку та освіту новими ідеями, завдяки яким сформувався новий гуманістичний світогляд.

Список використаних джерел