Лікувально-реабілітаційна робота в інтернатних закладах

Покась В.П.

Проблема перебування і виховання дітей в інтернатних закладах не обмежується проблемами, які мали і мають місце у масових школах, оскільки навчання і виховання дітей в інтернатних закладах повинно гарантувати можливість усебічного розвитку особистості кожного вихованця. Досягнути цього можливо не тільки лише створивши належні матеріальні умови перебування. Перш за все необхідна організація навчально-виховного процесу з урахуванням психічних особливостей контингенту вихованців інтернатних закладів, а також проведення цілеспрямованої лікувально-реабілітаційної роботи [ 1,с.7].

На початку створення інтернатних закладів освіти в Україні було поставлене завдання зібрати безпритульних дітей з вулиць у дитячі заклади.

У цей період на першому місті стояло питання забезпечення належних матеріально-побутових умов. У 20-і роки в інтернатних закладах, особливо у тих, які не мали елементарних матеріальних умов, лікувально-реабілітаційна робота практично не велася, а розглядалися ці питання лише у плані санітарно-гігієнічних заходів.

У перші роки роботи дитячих будинків виникало ряд проблем: частина закладів не опалювалася і знаходилася в антисанітарному становищі, там поширювались такі небезпечні захворювання, як тиф, дифтерія і туберкульоз.

Це примусило органи охорони здоров'я звернути увагу на стан медичного обслуговування дитячих будинків. Запроваджувалось обов'язкове обстеження дітей лікарями під час направлення до інтернатних закладів, закріплювались за ними медичні працівники.

Особливої уваги надавалось питанню формування навичок у дітей особистої гігієни.

А.С.Макаренко писав, що часто зовнішня культура - найлегше, чого можна досягнути в дитячому будинку, і вона конче необхідна. Звичка до чистоти, до акуратності, до почищених зубів - це те, з чого, в крайньому випадку, можна вже починати [2,с.243].

З цього розпочинали як вихователі, так і працівники дитячих будинків та спеціалізованих шкіл. Прищеплення і закріплення навичок особистоїгігієни, дотримання відповідного режиму харчування, обов'язкове оздоровлення дітей в трудових таборах в літній період - це все те, що увійшло в практику дитячих будинків у 20-і роки.

Все це зумовило пошук в напрямку нової побудови структури режиму дня, його планування. Запроваджувався такий режим, який регламентував час, місце, послідовність і тривалість різних видів санітарно-гігієнічних та оздоровчих заходів.

Помітним явищем в історії становлення інтернатних закладів стало створення лікувально-педагогічних кабінетів з 1922 року в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, де було розгорнуто інтенсивну роботу з проведення всебічного вивчення дітей з метою розробки спеціальних методів навчання, виховання й засобів колективного впливу на їхній психологічний розвиток [3].

Слід визначити, що на початку 20-х років інтернатні заклади комплектувались вихованцями, які не завжди відповідали їхнім профілям. У зв'язку з цим медичні працівники, педагоги почали приділяти увагу вивченню поведінки дітей, проведенню клінічних обстежень, дослідженню фізичного стану і розумового розвитку.

Дослідна робота, що проводилась на той час, значно розширила знання про дітей дала змогу виявити медико-психолого-педагогічні особливості, властиві окремим групам вихованців, обґрунтувала необхідність обліку у навчально виховному процесі індивідуальних і типологічних особливостей.

Педагоги і медичні працівники спеціальних шкіл зосередили свою увагу на пошуку нових форм і методів удосконалення навчально-виховного і лікувально-реабілітаційного процесів: це диференціація, індивідуальний підхід, де фахівець працював з кожною дитиною, максимально сприяв розвитку здібностей і задатків, соціально-трудовій реабілітації.

У післявоєнні роки у новостворених дитячих будинках активно налагоджується лікувально-оздоровча робота, оскільки більшість дітей були ослабленими або зовсім хворими. У цей період набувають поширення такі небезпечні захворювання, як дифтерія та туберкульоз. Тому починаючи з 1945 року ряд дитячих будинків України реорганізуються у санаторні дитячі будинки для дітей з туберкульозною інтоксикацією.

З метою організованого проведення лікувально-профілактичної роботи серед вихованців дитячих будинків та спеціальних шкіл-інтернатів були проведені поглиблені медичні огляди із залученням вузьких спеціалістів (офтальмолога, отоларинголога, фтизіатра, дерматолога, стоматолога та ін.)

Дітей із захворюванням органів зору і слуху направляли на стаціонарне лікування у відповідні лікувальні заклади. Вихованцям зі зниженим зором видавали окуляри. Тубінфіковані діти направлялись у санітарні дитячі будинки та диспансери.

Починаючи з 50-х років, у всіх інтернатних закладах діти двічі на рік почали проходити повний медичний огляд. До таких оглядів і лікування залучались лікарі-спеціалісти: терапевти, хірурги, невропатологи, венерологи, стоматологи. Проводились профілактичні заходи: щеплення проти дифтерії, черевного тифу.

У цей період впроваджувалось посилене харчування вихованців дитячих будинків та спеціальних шкіл-інтернатів, а саме: у раціон уводились калорійні продукти - м'ясо, яйця, риба, масло, сири, збільшували кількість овочів і фруктів. В кожному інтернатному закладі мався 10-денний запас продуктів харчування.

Для спеціальних шкіл-інтернатів почали виготовляти і поставляти корекційне обладнання. Tак, більшість шкіл-інтернатів для дітей з вадами слуху придбали слухові кабінети, обладнали їх мікрофонно-телефонними установками та аудіометрами.

В інтернатних закладах для розумово відсталих дітей дефектологи проводили обстеження вимови вихованців, розподіляли їх за логопедичними групами відповідно до дефектів. Групи підбирали з урахуванням мовних недоліків, віку, інтелекту учнів. Логопедична робота посилила вплив на підвищення успішності дітей.

Починаючи з 1961 року в Україні відкриваються санаторні школи-інтернати для дітей з хронічними захворюваннями. Ці заклади забезпечувалися кваліфікованими медичними працівниками відповідних профілів. До таких шкіл-інтернатів направлялися вихованці дитячих будинків та загальноосвітніх закладів, які мали ті чи інші захворювання.

Складним питанням залишалась організація оздоровлення вихованців інтернатних закладів особливої категорії - дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування. Ситуація поліпшилася тільки тоді, коли у 1969 році ВЦРПС прийняла постанову, якою дозволила регіональним радам і комітетам профспілок видавати дітям-сиротам безплатні путівки у заміські піонерські табори для старшокласників.

Соціально-економічні, екологічні причини впливали на показники здоров'я і соціальної захищеності дітей з порушеннями нервово-психічного здоров'я, з вродженими і набутими аномаліями, з різними відхиленнями у поведінці. Більшість таких дітей відчували значні труднощі в адаптації до нових умов у інтернатних закладах. Tакі діти в першу чергу відчували потребу в лікувально-реабілітаційній роботі.

До поняття реабілітація включалося надання психолого-педагогічної допомоги вихованцям інтернатних закладів, які перебували в складній ситуації (постраждали від соціальних криз, стресів, перенесення захворювань та ін.), з метою адаптації до умов навчання і життєдіяльності.

У 1984 році поліпшенню матеріально-технічної бази, житлово- побутових умов, своєчасному лікуванню і оздоровленню вихованців інтернатних закладів сприяв проведений Всесоюзний огляд дитячих будинків та загальноосвітніх шкіл-інтернатів для подальшого поліпшення умов життя дітей, стану навчально-виховної та оздоровчої роботи.

В огляді брали участь 45 дошкільних дитячих будинків і 327 загальноосвітніх шкіл-інтернатів України. За результатами огляду були розроблені довгострокові програми щодо удосконалення і поліпшення лікувально-оздоровчої роботи в інтернатних закладах освіти.

З початку 80-х років в Україні кожна друга дитина народжувалася із значними функціональними порушеннями, кількість дітей, які перебували під лікарським наглядом, збільшилася протягом п'яти років майже на півмільйона і складала близько 3 млн. чоловік. У зв'язку з аварією на ЧАЕС простежувалася тенденція до хронізації специфічних захворювань бронхолегеневої системи (на обліку 505,7 тис. дітей від народження до 14 років), збільшилася частота алергічних, ендокринних (207,1 тис.), гематологічних (137,3 тис.) захворювань [4].

Для таких дітей відкривалися дошкільні і шкільні заклади спеціального призначення з необхідною лікувальною базою.

Особливе місце посідали різноманітні порушення нервової системи, у тому числі суміжні психоневрологічні розлади.

Сьогодні будь-який неупереджений погляд на проблему підтвердить цілковиту недостатність, наприклад, закладів для дітей, хворих на сколіоз, оскільки таких зовсім немає у Чернігівській (10,9 тис. дітей), Житомирській (13,9 тис.), Вінницькій (19,5 тис) областях.

У Рівненській області 18,6 тис. дітей з анеміями, захворюваннями системи кровообігу (порівнянно з 1991 роком захворюваність зросла вдвічі); Львівська область займає перше місце серед дитячих захворювань ендокринної системи (32 тис.); Донецька - із захворюваності органів дихання (970 тис.); у Хмельницькій області 23,5 тис. дітей із захворюваннями органів травлення.

На найбільш потерпілих від ЧАЕС і забруднених територіях у 3-4 рази більше народжується дітей з вадами розвитку, ніж на екологічно чистих.

За даними Міністерства охорони здоров'я України на 1000 дітей віком до 6 років припадає 1143 випадки захворювань, зокрема 50 відсотків - з хворобами органів дихання, 10 - нервової системи, зареєстровано 300 випадків захворювань на рак щитовидної залози. 60 відсотків зареєстровано у Київській, Чернігівській, Черкаській, Рівненській, Житомирській областях, що є свідченням радіаційного впливу. Найвищий показник онко- захворювань серед дітей - у Черкаській, Вінницькій, Одеській областях.

У 90-і роки дитяча захворюваність, яка нерідко призводила до інвалідності, збільшилася на 20 відсотків.

Лише за останні роки кількість дітей-інвалідів зросла на 29,1 тис. чол. (1997р. - 112 тис, 1998р. - 135,4 тис, 1999р. - 141,1 тис.) [4].

Усі ці діти потребують спеціальної корекційної допомоги. Проте спеціальною освітою нині охоплено 18,4 тис. дітей-інвалідів дошкільного і шкільного віку, утримується у закладах системи охорони здоров'я і соціального захисту населення відповідно 1,6 тис. і 6,1 тис, решта 115 тис. дітей-інвалідів (81,5%) опікуються батьками.

Цілком зрозуміла необхідність створення в кожній області спеціальних та санаторних шкіл-інтернатів для дітей з психічними розладами, щоб припинити транспортування психічно хворих підлітків по всій Україні, з захворюваннями органів травлення (Волинська, Полтавська, Київська, Рівненська, Чернігівська області), ЗПР - у більшості областей та ін. Зволікання з організацією таких закладів призводить до того, що діти невчасно отримують кваліфіковану допомогу, і, як наслідок, - ускладнення здоров'я, які потім позначаються на загальному розвиткові.

З прийнятим у 1991р. Закону України «Про освіту» реалізується право дитини з порушенням інтелекту на здобуття спеціальної освіти за місцем проживання. Для них відкриваються спеціальні класи при загальноосвітніх школах. У 1991/92 навчальному році такими дітьми було охоплено 8,5 тис. чол., у наступному році - 9,6 тис. чол., у подальші роки кількість класів і дітей у них зменшувалася і наприкінці 1998/99 навчального року становила 6,1 тис. учнів. Лише за останні три роки їх стало менше на 2,5 тис. чоловік.

Конституцією України, законодавством України про освіту передбачено подальша диференціація і розширення мережі закладів освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації.

У зв'язку з цим окремої уваги заслуговує розгляд напрямів діяльності психолого-медико-педагогічних консультацій, що мають перебрати на себе значно ширші функції: активного виявлення, обліку і діагностики дітей з відхиленнями у психофізичному, психосоматичному розвитку, забезпечення консультативної допомоги сім'ї. Такий підхід визначається статтями 21 і 22 Закону України «Про освіту», які передбачають, з одного боку, діяльність у системі освіти психологічної служби, з іншого - соціально-педагогічний патронаж у системі освіти, що сприяє взаємодії навчально-виховних закладів, сім'ї і суспільства у вихованні і соціалізації дітей, їхній адаптації до постійно змінюваних умов соціального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам та особам, що їх замінюють.

Розширення функцій психолого-медико-педагогічних консультацій передбачає розв'язання проблеми комплексної діагностики і можливостей відбору та направлення до спеціальних навчально-виховних закладів усіх типів та до санаторних для дітей з психоневрологічними захворюваннями, інших лікувально-реабілітаційних закладів. Цілком вірогідним найближчими роками і десятиліттями є розширення типології спеціальних і санаторних навчально-виховних закладів.

Попри це особливо загрозливим є кризове становище з відтворенням молодого покоління і забезпечення його фізичного та морального здоров'я. Тому будь-які заходи щодо подолання кризи мають виходити з пріоритетності поліпшення становища дітей та молоді.

Найбільш цінним у цьому контексті є досвід Хортицького навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру щодо проведення експерименту з проблем комплексної реабілітації дітей з психосоматичними захворюваннями.

Досягнення нової якості здійснюється за рахунок переведення процесу медичної реабілітації, навчання, виховання, розвитку та самовизначення особистості дітей із серцево-судинними та іншими серйозними соматичними захворюваннями на гнучкі технологічні модулі, спроектовані та впроваджені відповідно до типологізованої моделі особистості цієї категорії учнів.

Результати цього експерименту дали можливість подолати такі труднощі, як порушення захисно-пристосувальних властивостей організму хворої дитини, розлади у функціонуванні психологічних підструктур особистості вихованців, порівняно низький рівень базових елементарних знань, загальнонавчальних і спеціальних вмінь і навичок учнів, що пов'язано з хворобою та різними несприятливими соціально-педагогічними факторами розвитку. Також простежуються позитивні зміни у стані здоров'я вихованців.

За наслідками медичної реабілітації в середньому на 37 відсотків були знижені показники загострень серцево-судинних захворювань, на 62 відсотки зменшилась кількість загострень шлунково-кишкового тракту, на 27 відсотків - показники загострень ендокринних захворювань.

У цілому покращення функціонального стану організму було зареєстровано у 82 відсотків від загального контингенту вихованців санаторного закладу, у 16 відсотків змін у стані здоров'я не виявлено, і лише у 2 відсотків випадків спостерігалися погіршення.

Широкий спектр діагностичних, корекційних і профілактичних форм і методів роботи Хортицького центру забезпечив можливість для вдосконалення пізнавальних процесів, формування досвіду самокорекції, рефлексії емоційних станів.

За концепцією комплексної реабілітації, що відпрацьовувалася на базі Хортицького центру, реалізовувалася мета не тільки відновлення фізичного здоров'я, а й поновлення особистісного та соціального статусу вихованців.

В основу процесу комплексної реабілітації було покладено принцип організаційно-технологічного поєднання програм медичної, психологічної та соціально-педагогічної реабілітації. Кожна з цих програм реалізувалася саме методами і засобами діагностики, корекції і профілактики.

Медична діагностика спрямовувалась на визначення соматичного та неврологічного стану організму.

Психодіагностика у свою чергу - на визначення особистісних характеристик, емоційно-вольової сфери, інтелекту, характеру.

Соціально-педагогічна діагностика виявила рівень сформованості знань, умінь, навичок, духовних цінностей і норм поведінки вихованця, а також рівень соціальної адаптованості особистості й комфортності умов її розвитку.

Медична корекція спрямовувалась на усунення хвороби або компенсацію її проявів.

Психокорекція направлялася - на зняття стресів, неврозів і підвищення самооцінки й ресурсозабезпеченості вихованця.

Соціально-педагогічна корекція зорієнтовувалася на усунення прогалин у знаннях, проявів девіантної поведінки та акцентуацій характеру.

Медична профілактика спрямовувалась на попередження захворювань та їх загострень, на покращення загального фізичного розвитку.

Профілактика відхилень у психологічному та соціальному розвитку дитини спрямовувалась на створення умов для самоактуалізацій та самовиявлення особистості шляхом створення проблемно-насиченого середовища.

Комплексне застосування різноманітних діагностичних, корекційних і профілактичних заходів має синергічний ефект, тобто ефективність взаємопов'язаних реабілітаційних впливів значно перевищує ефективність тих самих впливів у разі їх окремого застосування.

У ході експериментальної роботи на базі Хортицького центру здійснювався творчий пошук щодо розробки системи інтеграції медичних, психолого-педагогічних і соціально-педагогічних реабілітаційних впливів, орієнтованих на оптимізацію лікувально-оздоровчої діяльності, подолання та профілактику соматичних, психосоматичних і так званих дидактогенних захворювань, шкідливих соціальних впливів.

Сучасна існуюча в У країні система спеціальної освіти на сьогодні не в повній мірі задовольняє рівність прав на освіту тих осіб, можливості яких одержати її обмежені їхніми недоліками, станом здоров'я або конкретними соціальними умовами, не завжди відповідає їхнім запитам, особистим і суспільним потребам. Державна політика в галузі спеціальної освіти недостатньо спрямована на забезпечення умов одержання її всіма категоріями осіб, які мають вади фізичного та психічного розвитку, відповідно до їхніх здібностей і можливостей. Через відсутність у державі статистичного обліку таких осіб втрачена можливість врахування потреб у розвитку системи і типології заходів для корекційної спрямованості навчання, прогнозування підготовки необхідної кількості фахівців. Недостатня увага звертається на розгортання системи закладів ранньої діагностики і корекції вад розвитку дітей, їхнього дошкільного виховання, професійно-трудового навчання підлітків з особливими освітніми потребами, що призводить до порушення цілісності й наступності системи освіти.

Все це викликає необхідність перегляду існуючого підходу до спеціальної освіти, її структури, мети, завдань і змісту корекційного навчання, виховання, трудової підготовки в умовах входження суспільства у ринкові відносини та реформування на цій основі завдань соціальної адаптації й реабілітації осіб з фізичними або психічними вадами.

Тривалий досвід роботи такої системи спеціальних шкіл-інтернатів переконливо свідчить, що в результаті систематичного освітньо-виховного і корекційного впливу можна досягти помітних зрушень не тільки в загальному розвитку учнів, а й у формуванні в них соціально значущих якостей, підвищення рівня працездатності, розвитку на цій основі професійної мобільності.

Поряд з цим наголошується, що без спеціальної підготовки діти з вадами розвитку залишаються тягарем для суспільства і батьків, стають на шлях антисоціальних вчинків і правопорушень. Отже, соціально організоване навчання і виховання осіб з вадами фізичного та психічного розвитку - одна із важливих соціальних функцій і турбот держави.

За часи існування спеціальна школа вносила вагомий внесок у підготовку своїх вихованців до самостійного життя і праці. Недооцінювати її досягнень несправедливо. Разом з тим не можна не помічати, що в силу несприятливих економічних, соціальних і педагогічних факторів у розвитку спеціальної освіти з роками нагромаджувалися невирішені проблеми, загострювалися протиріччя між метою, завданнями школи та реальним станом і результатом навчально-виховної та корекційної роботи. Останнім часом послаблюється увага суспільства до потреб спеціальної школи, до її матеріально-технічного оснащення, занепадають раніше налагоджені зв'язки школи з виробництвом. Вкрай незадовільно ці школи забезпечуються навчальною, методичною літературою, дидактичними і наочними матеріалами, що ускладнює реалізацію кінцевої мети - соціально-трудової адаптації й інтеграції випускників у суспільство.

Досить гострою залишається й проблема повного охоплення дітей з вадами фізичного та психічного розвитку спеціальним навчанням. Значний відсоток з них продовжує навчатися в масових школах, де навчання й виховання не відповідає особливостям розвитку таких дітей, де не дотримується належний охоронно-педагогічний режим, не забезпечується корекція властивих їм вад розвитку. До того ж через несприятливі умови виховання учнів виникає низка побічних відхилень, які важко корегуються навіть в умовах спеціального навчання.

Нерозв'язаним залишається й питання раннього виявлення, диференціальної діагностики психічного розвитку у дітей дошкільного віку в структурному і змістовному плані. Через це переважна більшість із них (90% від тих, хто направляється до спеціальної школи інтернату) не одержують спеціального організованого корекційного виховання у дошкільному віці, що стримує більш повну реалізацію адаптивних та компенсаторних можливостей дітей.

Це зумовлює необхідність глибокого переосмислення сучасного стану спеціальної освіти дітей з вадами розвитку, аналізу наявних у навчально-виховній й корекційній роботі прогалин, аби сформувати концептуальні положення, актуальні не лише зараз, а й на перспективу.

Стратегічним орієнтиром у лікувально-реабілітаційній роботі інтернатних закладів освіти є Національна програма «Діти України», яка дала новий імпульс у вирішенні складних проблем профілактики захворюваності та забезпечення дітей найбільш досконалими видами медичної допомоги, засобами лікування і відновлення здоров'я.

Перш за все, це забезпечення дітей засобами індивідуальної корекції (окуляри, протези, слухові апарати тощо), школи-інтернати - навчально-наочним приладдям, підручниками, комп'ютерами, кадрами, створення необхідної матеріально-технічної бази для трудової підготовки.

І як результат, до 2000 року у всіх областях завершено реалізацію програми «Окуляри для дітей сиріт України» за участю Американсько- українського комітету допомоги дітям-сиротам. Спільно з рядом міністерств, громадських організацій Німеччини, США проведена певна робота з розробки і виконання програми «Слухові апарати для дітей України».

реабілітація оздоровлення інтернатний

1. Кобзар Б. Запобігання відхиленням у поведінці школярів / Б.Кобзар, Є.Петухов, І.Литвинов. - K.: Вища школа, 1992. - 143 с.

2. Макаренко А. Пед. сочинения: В 8-ти т / А.Макаренко. - М.: Педагогика, 1997 -Т.1.-442 с.

3. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Діти з обмеженими фізичними та розумовими можливостями в системі корекційного навчання і виховання»: Тези доповідей. - K.: Інститут дефектології АПН України, 1997. - 256 с.

4. Державна статистична звітність Міністерства статистики України (Форма № 19), 1995,1996,1997,1998,1999 pp.

Размещено на Allbest.ru