Виховний ідеал у творчій спадщині українських діячів "Просвіти" кінця ХІХ–початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

Опанасенко Наталія Іванівна

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено предмет, мету дослідження, його основні завдання; розкрито джерельну базу, наукову новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів.

У першому розділі “Соціально - педагогічні умови розвитку виховного ідеалу в діяльності “Просвіт” кінця ХІХ - початку ХХ ст.” розкривається суть поняття “виховний ідеал”. Простежується процес становлення та розвитку виховного ідеалу в національній педагогіці, на який мали вплив ідеали етнопедагогіки, зарубіжний та російський виховні ідеали кінця ХІХ - початку ХХ ст. У розділі наведені дані про розвиток виховного ідеалу в діяльності “Просвіт” зазначеного періоду.

У роботі наголошується, що будь-яке виховання ґрунтується на вірі у прийняті в суспільстві цінності, ідеал. Кожен народ має свої ідеали, свою ідеальну систему цінностей. У стабільних суспільствах ідеали не змінюються. Вони лише обережно і виважено удосконалюються. Визначившись з ідеалами, суспільство зберігає і вдосконалює себе. У цьому - вічне й основоположне значення ідеалів, стійкість суспільної функції виховання, прямих і обернених зв'язків між суспільством і вихованням.

Український виховний ідеал пройшов етапи становлення, руйнації, відновлення, відповідно до складних історичних трансформацій суспільства. Кожен період історії мав характерні особливості, які відповідали часові й потребам народу. Як засвідчує українська народна педагогіка, виховний ідеал української людини криється в історичному минулому, у звичаях українського народу, в його літературі , мистецтві, пісенному фонді України.

В дисертації підкреслюється, що українська етнопедагогіка є власне національною навчально-виховною системою, що сформувалася завдяки поєднанню національного і загальнолюдського, через зв'язки минулого з сучасним і майбутнім в історії нашого народу.

Вітчизняна етнопедагогіка в різні історичні періоди формувала свої ідеали, що мали локальне побутове вираження: чумак, гайдамака, опришок, січовий стрілець, козак. Навіть тоді, коли суспільно-історичні умови змінювалися, ці ідеали в народній системі не втрачали свого значення. Чумак - зразок витривалості, товариськості. Гайдамака завжди втілював у собі народну непокору, прагнення до соціальної справедливості. Ідеал опришка передбачав, зокрема, систему фізичного вдосконалення, розвитку вправності, спритності, рухливості. Січовий стрілець - зразок самопожертви в ім'я своєї Батьківщини, рівності свого народу серед інших народів. Головним виховним ідеалом української етнопедагогіки в добу козаччини став козак як втілення всіх чеснот справжнього українця, мужній лицар-визволитель, безкорисливий захисник скривджених і знедолених. Усі ці ідеали, зрештою, становлять збірний образ українця з розвиненим почуттям власної гідності і гідності національної.

Наш народ, зокрема українська сім'я, у виховній роботі керувалася тим ідеалом, у якому збігається дух нації, сила національної ідеї - віковічна боротьба за своє існування, право бути вільними на своїй землі. Українська родина розуміла: виховати дітей на ідеалах вільнолюбства можна лише формуючи національну свідомість і самосвідомість, любов до рідного народу, відданість Україні. Надаючи важливого значення громаді, українська народна педагогіка виступає за багатодітну сім'ю, де дитина відчуває вплив родинного колективу.

Важливе значення у вихованні дітей мали народні звичаї та обряди. Кожна родина святкувала народні свята (Різдво, Трійцю, Маковія, Спас та інші). Діти з раннього віку знали численні народні пісні, колядки, щедрівки, веснянки тощо, були активними учасниками всіх святкових дійств.

Проаналізований фактичний матеріал засвідчує, що в українській народній педагогіці виховний ідеал співпадав з соціальним ідеалом широких трудових верств населення, переважно селянства, одухотворювався через народне світосприймання, історію, культуру і поставав перед молодими поколіннями психологічно привабливим. Історія педагогіки доносить до нас ці ідеали: орач, богатир, козак (образ запорізького козака і сьогодні залишається стимулом для державотворчої діяльності), господар. Ці образи мали загальнонаціональне значення у вихованні. В основі виховного ідеалу діячів “Просвіт” кінця ХІХ - початку ХХ ст. використані ідеали саме народної педагогіки.

Як засвідчує проаналізований у розділі фактичний матеріал, на українську педагогіку кінця ХІХ - початку ХХ ст. мали вплив зарубіжна та російська педагогічна думка.

Аналіз зарубіжної педагогіки початку ХХ ст. дає підстави визначити декілька найбільш загальних концепцій та ідей. Одна з них - “педагогіка вільного виховання”, серед попередників якої були Я.А.Коменський, Й.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо, Ф.Дістервег. Своєрідним маніфестом даної концепції стала книга шведської письменниці і педагога Е.Кей “Вік дитини” (1900). Для прихильників вільної педагогіки (Д.Дьюі, Г.Шаррельмана, П.Лакомба) ідеалом була гармонійно розвинена, вільна людина, вихована природним шляхом, людина - гуманіст. Їх ідеали поділяла італійський педагог М.Монтессорі. На її думку, кожна дитина від природи здатна до самостійного спонтанного розвитку, тож потрібно створити таке оточення, яке б давало їй можливість для самовиховання.

В цей період у Німеччині зароджується теорія “громадянського виховання” Г.Кершенштейнера. Виховний ідеал німецького педагога - це людина-громадянин, у якої сформовані професійна дієздатність, любов до праці, добропорядність, наполегливість, почуття відповідальності.

Прагнення педагогів та інтелігенції щодо освіти та виховання молодого покоління України співвідносились з ідеалами “всіх цивілізованих націй”, з гуманістичними ідеями світової педагогіки. У продовж досліджуваного періоду в зарубіжній педагогіці були науково обґрунтовані взаємозв'язки між фізичною і розумовою діяльністю людини, особливості дитячої особистості та її можливостей.

Ідеалом офіційна педагогіка Росії визнавала ту особистість, яка вірить у Бога. Ця концепція ідеалу особистості найбільш яскраво була викладена М.Олесніцьким у “Полном курсе педагогики”. П.Каптєрев ідеалом виховання вважав ту особистість, яка розвивається гармонійно, тобто в неї розвиваються всі духовні і фізичні сили, різнобічно освічену, гуманну, цілеспрямовану, особистість. П.Лесгафт спирався у своїй педагогічній системі на матеріалістичне, природничо-наукове світосприйняття. Ідеальна людина, або, за визначенням П.Лесгафта, розумна, мудра - та, в якої вироблене свідоме відношення до своєї поведінки, яка була б у змозі поєднати досвід минулого з сучасним і “передбачити наслідки своїх дій і відношень до іншої особи...”. На відміну від П.Лесгафта, В.Вахтєров сам ідеал виводив із своєї концепції розвитку суспільства. Ідеал, за словами В.Вахтєрова, не суб'єктивний, а лише відображає об'єктивні тенденції розвитку суспільства. Взагалі, ідеал В.Вахтєров розглядав з двох боків: з одного боку, ідеал є відображенням у свідомості того напрямку, за яким рухається життя. З іншого боку - ідеали є могутнім фактором життя і здатні перетворювати його в бажаному напрямку. Вказуючи на величезне значення ідеалу для людини, В.Вахтєров у статті “Нравственное воспитание й начальная школа” відзначав, що людство створює ідеали за допомогою розуму і логіки на основі природних подій, явищ, фактів. І від того, наскільки вірно вони сформовані, залежатиме доля цілих народів. Природа безжалісно знищує суспільства, які живуть не досить реальними, величними ідеалами. Тому ідеал, перш за все, не повинен вступати у протиріччя з основними законами життя. З цього випливає, що загальнолюдський ідеал - це прагнення до гармонійного і всебічного розвитку фізичних, інтелектуальних, моральних здібностей всіх без винятку особистостей. Це прагнення до об'єднання людей на основі солідарності, любові, братства, загального блага і свободи.

Отже, у дисертаційному дослідженні зазначається, що ідеї російських та зарубіжних педагогів кінця ХІХ - початку ХХ ст. стосовно ідеалів виховання знайшли своє місце в обґрунтуванні українського виховного ідеалу цього періоду, який складався з таких цінностей, як патріотизм, демократизм, громадянськість, гуманність, гідність, професіоналізм, працьовитість та ін.

У першому розділі аналізується історія утворення та діяльності культурно-просвітницьких товариств “Просвіта” в кінці ХІХ - початку ХХ ст., які охопили сфери освіти, культури, політики, мистецтва, науки. Доводиться думка про те, що “Просвіти” дбали про розвиток українського виховного ідеалу шляхом створення бібліотек, читалень, курсів, а також влаштовуючи літературно-музичні вечори, присвячені героїчному минулому українського народу, відкриваючи школи та інші просвітницькі установи, займаючись книгодрукуванням, поширюючи українську книжку серед народу. Своєю діяльністю вони сприяли збереженню народних традицій, звичаїв, обрядів, розвитку української культури, навчанню українського народу рідною мовою, вихованню національної самосвідомості.

Проаналізований у розділі історико-педагогічний матеріал дає підстави стверджувати, що виховний ідеал “просвітян” увібрав і віддзеркалював народну мудрість, ідеали минулого, а також відповідав потребам часу, збагачувався, наповнювався новими цінностями. Виховний ідеал - це система цінностей, які є актуальними в певний період історичного розвитку народу і впливають на особистість. Тобто, виховний ідеал є важливою складовою духовності людини.

У другому розділі “Розвиток виховного ідеалу українськими діячами “Просвіт” кінця ХІХ - початку ХХ ст.” розкрито виховний ідеал у публіцистичних і художніх творах українських “просвітян” кінця ХІХ - початку ХХст.

На основі вивчення педагогічної та художньої спадщини українських діячів “Просвіт” кінця ХІХ - початку ХХ ст. встановлено, що їх виховний ідеал сформовано з таких цінностей:

– рідна мова, толерантність. Це засвідчують педагогічні та публіцистичні твори Б.Грінченка (“На беспросветном пути”, “Перед широким світом”, “Якої нам треба школи”), його художній доробок (оповідання “Дзвоник”, “Сонячний промінь” та ін.), епістолярні матеріали Лесі Українки та її художні твори (“На руїнах”), педагогічна спадщина А.Вахнянина, Ом.Огоновського;

– історична пам'ять, патріотизм, благородство. Підтвердженням цьому є художні твори Б.Грінченка (“Олеся”, “Байда”), Лесі Українки (“На руїнах”, “Прокляття Рахілі” та інші), її епістолярна спадщина;

– волелюбність, гуманність. Ці складові виховного ідеалу пронизують лірику Лесі Українки (“Як дитиною бувало”, “Мрії”, “Мі. Колискова”, “Вечірня година”);

– працьовитість, доброта, щирість, великодушність. Ці вартості знаходимо у художніх творах М.Коцюбинського (“Харитя”, “Ялинка”, “Хо” та ін.), його поетичній творчості (“Наша хатка”, “Вечір”), оповіданнях Лесі Українки (“Над морем”, “Приязнь” та інші).

Аналіз творчої спадщини українських діячів “Просвіт” кінця ХІХ - початку ХХ ст. (до 1917 р.) дав підстави виділити складові виховного ідеалу: національні (історична пам'ять, патріотизм, рідна мова, волелюбність, почуття національної гідності, толерантність, працьовитість) та загальнолюдські (доброта, благородство, гуманність, щирість, великодушність, гідність) цінності. В центрі виховного ідеалу українських “просвітян” зазначеного періоду знаходилася людина, на яку впливали національні та загальнолюдські цінності.

Як свідчать результати проведеного дослідження, українських “просвітян” Б.Грінченка, Лесю Українку, М.Коцюбинського, А.Вахнянина, Ом. Огоновського та ін. об'єднувала спільна мета - створити національну за змістом та формою школу, в якій би мав практичне вираження їх виховний ідеал. Аналіз педагогічних праць дає підстави стверджувати, що виховний ідеал українських діячів “Просвіт” деякою мірою мав практичне вираження. Виборюючи право на існування українських національних закладів освіти і не діставши підтримки в уряді, педагоги-просвітителі займалися складанням проектів української школи (вони стали основою у роботі над українською системою освіти після революції 1917 р.). Свідченням цього може бути рукописний проект програми “Про початкову школу та вивчення в ній дисциплін” Б.Грінченка.

За словами сучасних педагогів-науковців, зокрема Д.Герцюка, на західноукраїнських землях концепції української школи як такої в повному і завершеному вигляді не було підготовлено. В ряді наукових праць, численних газетних і журнальних статтях, авторами яких виступали педагоги-просвітителі, зокрема, А.Алиськевич, П.Банах, М.Баран, О.Барвінський, І.Боберський, Г.Врецьона, М.Галущинський, І.Герасимович, М.Грушевський, М.Домбровська (Підгірянка), О.Іванчук, О.Макарушка, К.Малицька, О.Партицький, в їх публічних виступах, у рішеннях зборів і нарад, резолюціях освітянських з'їздів і т.п. були окреслені лише концептуальні підходи до формування основ рідної школи, визначені основні напрямки її діяльності, опрацьовано чимало актуальних питань її змісту.

Українські змагання за національну освіту і рідну мову відбувалися і на учительських з'їздах. Першим учительським з'їздом, у якому офіційно брали участь делегати нелегальної Всеукраїнської Спілки Учителів, був Всеросійський Учительський З'їзд 1906 року. На з'їзді була ухвалена резолюція щодо організації вчительських професійних спілок серед різних народностей.

Гостро постало питання щодо початкової школи на Всеросійському З'їзді учителів у Петербурзі у грудні 1913 р. Цей з'їзд був скликаний “Петербурзьким товариством грамотності” за дозволом уряду з метою ґрунтовного обміркування реформи народної школи в Російській імперії. На з'їзді було прийнято ряд постанов для поліпшення становища початкової школи.

Українські “просвітяни” також працювали над укладанням підручників для національної школи, які були написані живою українською мовою, використовуючи як навчальний матеріал окремі жанри усної народної творчості (наприклад, прислів'я, приказки, казки тощо).

Після 1905 р. з'явився ряд підручників, зокрема, таких як “Граматка (Український буквар) з малюнками” (1906) Норця (Т.Г.Лубенця), “Рідна мова. Український буквар” (1907) О.Базилевича, “Українська граматика для науки читання й писання” (1907) Б.Грінченка, “Українська школа. Перший рік. Граматка. Читання. Писання. Щот. Розрізна азбука” (1907) Г.Неводовського, “Граматка” (1907) С.Черкасенка, “Український буквар. По підручнику О.Потебні” (1906) С.Русової та ін.

В аналізі “просвітянського” виховного ідеалу періоду 1917 - 1920 років акцентуємо увагу на тих процесах, які відбувалися в той час у галузі освіти. Аналіз наведеного в розділі фактичного матеріалу свідчить, що визначною силою в реформуванні освіти був всенародний “рух за рідну школу й освіту”. Слід зазначити, що серцевиною освітньої політики Центральної Ради, Директорії, Всеукраїнської Учительської Спілки, Товариства шкільної освіти, “Просвіт” була ідея національної школи і освіти для кожного з народів України: росіян, поляків, євреїв та ін. Встановлено, що найхарактернішою ознакою тодішньої української педагогіки було те, що вона успішно розробила концепцію національної системи навчання й виховання і цим самим не тільки примножила свої дореволюційні здобутки, але й зробила великий внесок у загальну скарбницю світової демократичної педагогічної науки. На основі теоретичних розробок українських учених-педагогів вперше в історії України саме в період існування УНР було створено національну школу, яка прагнула задовольнити потреби і запити національно свідомих верств українського народу.

В період 1917-1920 років в Україні відроджуються національні цінності: мова, література, національна культура, ставлення до праці, зросла національна свідомість українців. Ці цінності пропагували просвітницькі товариства, зокрема “Просвіти”.

Крім національних цінностей освіти, українські педагоги-просвітителі відстоювали і цінності вільного виховання - свобода, самодіяльність, творчість, працелюбність, вільний розвиток, які також розглядалися в контексті самоідентифікації.

Виховний ідеал простежується у творчій спадщині таких педагогів-просвітян періоду 1917-1920 рр., як М.Галущинського, С.Русової, С.Сірополка, І.Стешенка та ін. Аналіз педагогічних праць (“Про українську національну школу”, “Про українську літературну мову”) та поетичних творів (“Я знав забутий пишний храм...”, “До статуї Гомера”, “Життєпис”) І.Стешенка свідчить, що його виховний ідеал складають такі цінності, як рідна мова, патріотизм, любов до рідного краю, толерантність у відношеннях з іншими народами, які проживають в Україні.

Аналіз педагогічної творчості С.Русової показав, що її виховний ідеал - це виховання гармонійно розвиненої людини на засадах любові й пошани до кращих національних традицій. В основу виховання української молоді С.Русова ставила національні та загальнолюдські вартості, виплекані народом упродовж віків: культ своєї нації і Батьківщини; християнська мораль; побудова вільної незалежної держави; служіння абсолютній правді, красі, справедливості й любові.

Виховний ідеал, за твердженням діячів галицької “Просвіти” М.Галущинського, С.Сірополка, має ґрунтуватися на історичному минулому народу та враховувати суспільні й духовні потреби тогочасної епохи. На їх думку, справжній громадянин незалежної держави той, що здатний до щоденної продуктивної і творчої праці, котра підносить міць і культуру держави, вміє захистити свій народ у скрутну хвилину, пожертвувати своїм життям задля загального добра. Такого громадянина може виховати тільки національна школа.

У процесі дослідження встановлено, що українські діячі “Просвіт” (Б.Грінченко, Леся Українка, С.Русова та ін.) кінця ХІХ - початку ХХ ст.. висували ідеал учителя-наставника, який мав донести запропонований ними виховний ідеал до підростаючого покоління. Справжній учитель, на думку “просвітян” - це патріот, відданий своїй справі, служінню народу. Він має бути зразком для своїх вихованців. Учитель-наставник повинен поважати особистість дитини, вміти належним чином спрямувати інтелектуальні інтереси й моральні прагнення учнів.

Дослідження показало, що розповсюдженню ідеї національної освіти, демократичної педагогічної думки в період 1917-1920 рр. активно сприяли товариства “Просвіта”, випускаючи свої газети, часописи. Аналіз окремих з них (“Вільне слово” золотоніської “Просвіти”, “Вісник товариства “Просвіта” у Катеринославщині”, “Просвітянин” київського товариства “Просвіта” та ін.) засвідчив, що “просвітянська” періодика сприяла не лише розробці основних проблем педагогіки, а й була засобом удосконалення національної шкільної освіти, її організаційним і змістовним осередком. Серед центральних педагогічних і освітніх проблем, які розглядалися на її шпальтах були: розвиток національної педагогіки, українізація учбових закладів, реформа освіти і школи, національна школа і національне виховання, навчання рідною мовою, підготовка педагогічних кадрів, формування нової людини.

Проаналізований у розділі матеріал дає підстави стверджувати, що виховний ідеал українських діячів “Просвіт” кінця ХІХ - початку ХХ ст. становлять національні та загальнолюдські цінності, спрямовані служінню людині як найвищій цінності. Реалізація його можлива в національних закладах освіти.

У третьому розділі “Виховний ідеал діячів “Просвіт” кінця ХІХ - початку ХХ ст. в період розбудови суверенної України” викладено погляди сучасних вітчизняних педагогів на проблему виховного ідеалу, показано найбільш прийнятні форми і засоби впровадження передового педагогічного досвіду кінця ХІХ - початку ХХ ст. у практику сьогодення.

На основі узагальнення результатів наукового пошуку автором визначено основні аспекти проблеми:

Виховний ідеал - це цілеспрямований вплив на особистість.

Ідеал особистості - це кінцева мета процесу виховання.

Виховний ідеал містить систему цінностей (національних, загальнолюдських та ін.). Виховання на основі таких цінностей має гуманістичний характер і пов'язане передусім з переосмисленням педагогами всього виховного процесу, з виявленням у цьому соціальному явищі таких аспектів, як виняткова увага до внутрішнього світу особистості, поєднана з соціологічною рефлексією. Цінності є основою, системоформувальним фактором у побудові виховного процесу.

В ієрархії цінностей на перше місце сьогодні, за словами деяких педагогів-науковців (О.Вишневського, І.Підласого), правомірно поставити ті, в основу яких покладена ідея приналежності до народу (спільність мови, мислення, географічних умов місцяпроживання, релігійних вірувань, традицій, звичаїв, освіти, мистецтва, літератури й т. ін.). Саме на цих цінностях вибудовуються такі складові виховного ідеалу, як любов до Батьківщини, доброчинність, працелюбність, любов до ближнього. Основною цінністю виховного ідеалу є Людина, а всі інші складові мають служити їй.

Сучасний виховний ідеал ґрунтується на історичній минувшині, сучасних суспільних потребах нації та її духовних запитах, на ідеалах загальнолюдської моралі. Він спрямований на вироблення активної життєвої позиції особистості.

У дослідженні доведено значення для сьогодення тих позицій щодо виховного ідеалу, які висловлювали педагоги-просвітяни кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Сучасні заклади освіти вдало використовують традиції виховного ідеалу діячів “Просвіт” кінця ХІХ - початку ХХ ст. Цінності, які складають виховний ідеал “просвітян” кінця ХІХ - початку ХХ ст. відображені у державних освітніх документах, зокрема, Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття), Концепції громадянського виховання дітей і молоді, Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти, Концепції позашкільної освіти та виховання та ін. Закладений у цих документах виховний ідеал має вираження в сучасній школі на уроках рідної мови, літератури, народознавства, історії, оскільки ці предмети дають можливість для формування в учнів загальнолюдських чеснот через призму національної самобутності рідного народу, а також у позакласній (її форми: бесіди, лекції, обговорення публікацій, гуртки, клуби, тематичні вечори, вікторини, конкурси та ін.) та позашкільній діяльності (через вивчення творів українських “просвітян”, соціально-політичних умов, в яких вони жили і творили).

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми - виховного ідеалу у творчій спадщині українських діячів “Просвіт” кінця ХІХ - початку ХХ ст. - представленої у вигляді ретроспективного цілісного аналізу процесу розвитку ідеї виховного ідеалу в педагогічних і художніх творах українських “просвітян” зазначеного періоду. В роботі досліджуються можливості використання виховного ідеалу діячів “Просвіт” в сучасній практиці виховання підростаючого покоління.

1. З проведеного наукового дослідження можна констатувати, що в кінці ХІХ - початку ХХ століття відбувається злиття національно-визвольного руху з просвітницьким. Вагомою подією в культурному житті України було виникнення культурно-просвітницьких товариств “Просвіта”. Закономірно, що перша “Просвіта” була відкрита у Львові. Адже в кінці ХІХ ст. на Україні, що входила до складу Російської імперії, національне життя було неможливим. Заборонялося видавати українські книжки, журнали, розвивати легальні українські інституції. Тому центр українського відродження перемістився до Галичини, яка перебувала під австрійським пануванням і, порівняно з царською Росією, мала певну політичну свободу. Лише після 1905 року на терені Великої України з'являються “Просвіти” на зразок галицької. Головною метою діяльності “Просвіт” було відродження національної свідомості українців, їх національної культури, духовності.

Українські діячі “Просвіт” пропагували такі ідеї: ідеал морального вдосконалення, що веде до гармонізації суспільних відносин; багатогалузевість - “Просвіти” охопили сфери освіти, культури, політики, мистецтва, науки; народність - використання народних традицій, обрядів, звичаїв, вірувань у просвіті народу; пропагування європейських форм життя; національна свідомість та патріотизм; демократичність; цінування культурних надбань української землі, толерантне ставлення до культури інших націй; гуманізм - культ високої духовності, пильна увага до внутрішнього світу людини, пріоритет гуманістичних ідеалів над утилітарно-меркантильними цінностями.

2. Аналіз історико-педагогічної літератури дає підстави стверджувати, що в період кінця ХІХ - початку ХХ ст. українські “просвітяни” (Б.Грінченко, М.Галущинський, С.Русова, І.Стешенко, С.Сірополко та інші) намагалися створити національну систему освіти і виховання, яка мала відповідати потребам національно-культурного відродження. На основі праць минулого, національних традицій та європейського досвіду вони розробили наукові основи національного шкільництва, здійснювалася велика робота щодо їх практичної реалізації. Започатковано творення національної школи, як загальнодоступної та обов'язкової для всіх дітей шкільного віку, світської, захищеної від партійних впливів, трудової, виховної, діяльної, що забезпечує навчання школярів рідною мовою та вивчення учнями різних національностей української мови. Всі загальноосвітні школи мали бути об'єднані в спільну шкільну систему, тобто визнавався принцип єдиної школи.

3. Узагальнення творчого доробку українських діячів “Просвіт” кінця ХІХ - початку ХХ ст. (Б.Грінченка, Лесі Українки, М.Коцюбинського, І.Стешенка, С.Русової, М.Галущинського, С.Сірополка та ін.) на проблему виховного ідеалу дали змогу встановити його сутність і специфіку. В центрі їх виховного ідеалу була людина - гармонійно розвинена, творча особистість, не обмежена у розвитку своїх сил і здібностей. Ідеал, зокрема західноукраїнських “просвітян”, - це особистість вихована на принципах національного гуманізму, демократизму, культуровідповідності, природовідповідності, народності, високої духовності.

У результаті проведеного дослідження визначено виховний ідеал українських “просвітян”. Він містить національну систему вартостей: патріотизм; пріоритети української нації і Батьківщини; побудова вільної незалежної держави; громадянський обов'язок; відданість своєму народу; володіння рідною мовою та її відродження; повага до історії свого народу, до культурної спадщини; дотримання традицій, звичаїв, обрядів, християнської моралі.

Загальнолюдські вартості: моральний закон творення добра і боротьби зі злом; служіння абсолютній правді, красі й любові; чесність, гідність, гуманність, працьовитість, свобода тощо.

Оскільки “просвітяни” у своїй творчості спиралися на здобутки етнопедагогіки, то в них знаходимо народний ідеал: фізично й морально здорова особистість, тісно пов'язана зі своєю землею, любить і вміє на ній працювати.

Отож, виховний ідеал українських діячів “Просвіт” кінця ХІХ - початку ХХ ст. ґрунтується на національних та загальнолюдських морально-духовних цінностях. Головна риса його - це спрямованість у майбутнє. Реалізація його можлива лише в національних закладах освіти.

4. У процесі дослідження було встановлено, що українські “просвітяни” (Б.Грінченко, Леся Українка, С.Русова та ін.) висували ідеал учителя (наставника), який міг би втілити у практику їх виховний ідеал. На їх думку, справжній учитель - це високоморальна особистість, яка несе відповідальність перед суспільством за своїх вихованців; особистість закохана у свою справу, віддана служінню народу. Учитель має досконало володіти тим предметом, який викладає, розуміти його значення у суспільстві. Він повинен постійно удосконалювати себе. Вчитель-наставник повинен бути тонким психологом у відношеннях зі своїми вихованцями. Він має поважати особистість дитини вміти належним чином спрямувати інтелектуальні інтереси й моральні прагнення учнів. Таким бачили ідеал учителя “просвітяни” кінця ХІХ - початку ХХ ст.

5. Питання, що стосуються виховного ідеалу, є актуальними з огляду на сучасні проблеми розбудови національної системи освіти і виховання. На важливість постановки такої задачі наводить передусім схожість періоду кінця ХІХ - початку ХХ ст. і нинішнього, що позначена відродженням української національної системи виховання, її окремих ланок, вітчизняних педагогічних ідей і здобутків. Тож, виховний ідеал, запропонований українськими діячами “Просвіт”, є актуальним і доцільним як у теоретичному, так і практичному аспектах. У сучасних соціально-економічних умовах провідні аспекти формування виховного ідеалу кінця ХІХ - початку ХХ ст. можуть бути використані з метою: пошуку виховного ідеалу, адекватного природі, духу, культурно-історичному досвіду українського народу, і найбільш прийнятних у сьогоденні методів та засобів його формування; створення навчально-методичної літератури з питань виховання цілісної особистості, яка відповідала б потребам та інтересам нинішніх поколінь.

6. У процесі історико-педагогічного дослідження проблеми виявлено кілька аспектів, що потребують подальшого педагогічного вивчення:

– виховний ідеал у шкільних підручниках українських педагогів-просвітителів кінця ХІХ - початку ХХ ст.;

– виховний ідеал у громадсько-просвітницькому русі періоду кінця ХІХ початку ХХ ст.

ідея виховний ідеал творчий

Основний зміст дослідження викладено в таких публікаціях автора

Опанасенко Н.І. Спільне в педагогічних ідеях С.Русової та М.Монтессорі // Наука і сучасність. - К., 2000. - Ч. 1. - С. 65-69.

Опанасенко Н.І. Софія Русова про формування національної свідомості дитини у початковій школі // Рідна школа. - 2000. - № 10. - С. 57-59.

Опанасенко Н.І. Виховний ідеал у педагогічних і художніх творах українських “просвітян” (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Рідна школа. - 2001. № 1. - С.76-78.

Опанасенко Н.І. Діяльність української “Просвіти” у справі національної освіти періоду 1917 - 1920 років // Наука і сучасність. - К., 2001. - Т. 25. - С. 112 - 119.

Опанасенко Н.І. Спорідненість гуманістичних ідей в педагогіці В.О. Сухомлинського і С.Ф. Русової // Гармонія творення людини. Гуманізм педагогіки В.О. Сухомлинського в нове тисячоліття: Монографія / За ред. Д.С. Мазохи.-К.: Навчальні посібники, 2000.- Розділ І. - § 4. - С. 28-32.

Опанасенко Н.І. Про роль трудового виховання дітей у педагогічній спадщині А.С. Макаренка та С.Ф. Русової // Педагогічні ідеї А.С. Макаренка й сучасність: проблеми та перспективи.-Переяслав-Хмельницький, 1999.-С. 151-154.

Опанасенко Н.І. Проблема наступності у формуванні національного ідеалу в педагогічній творчості українських просвітніх діячів кінця ХІХ - початку ХХ ст. Наступність і перспективність у навчанні й вихованні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.-Переяслав-Хмельницький, 2000. - С. 150-153.

Опанасенко Н.І. Ідеал учителя у творчій спадщині українських діячів “Просвіти” кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Реформування змісту освіти в початкових класах в контексті перебудови загальноосвітньої середньої шокли.- Дрогобич, 2001. - С. 257-262

Опанасенко Н.І. Виховний ідеал у творчій спадщині українських діячів “Просвіти” кінця ХІХ - початку ХХ ст.: теорія і практика. - Переяслав-Хмельницький: Вісник Переяславщини, 2001.-19с.

АНОТАЦІЇ

Опанасенко Н.І. Виховний ідеал у творчій спадщині українських діячів “Просвіти” кінця ХІХ- початку ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Київ, 2002.

Ключові слова: виховний ідеал українських діячів “Просвіт”, система цінностей, національна освіта і виховання.

Опанасенко Н.И. Воспитательный идеал в творческом наследии украинских деятелей “Просвиты” конца ХІХ - начала ХХ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Киев, 2002.

В диссертации исследуется воспитательный идеал в педагогических и художественных произведениях украинских деятелей “Просвит” (Б.Гринченко, Леси Украинки, М.Коцюбинского, С.Русовой, И.Стешенко, С.Сирополко и др.) конца ХІХ - начала ХХ в., а также особенности воплощения его в практическую деятельность образовательных заведений данного периода. Проводится сопоставление воспитательного идеала конца ХІХ - начала ХХ в. и в современных условиях построения суверенной Украины.

В работе анализируется деятельность украинских “Просвит” конца ХІХ начала ХХ в. Выявлены особенности украинской “Просвиты”, которой свойственны такие качества: идеал нравственного усовершенствования; многоотраслевая деятельность; народность; пропаганда европейских форм жизни; национальное сознание и патриотизм; демократичность; знание культурного наследия украинской земли и уважение к культуре других наций; гуманизм. Исследование показало, что украинские деятели “Просвит” (Б.Гринченко, С.Русова, И.Стешенко, С.Сирополко и др.), на основании трудов прошлого, национальных традиций и европейского опыта, разработали научные основы национальной школы, осуществлялась большая работа по их практической реализации. В национальной школе должен был воплотится их воспитательный идеал. Выступая за открытие украинских национальных образовательных учреждений и не имея поддержки в правительстве, педагоги-просветители занимались составлением учебников, проектов украинской школы (они стали основой в работе над украинской системой образования после революции 1917 года).

На основе анализа педагогических и художественных произведений украинских деятелей “Просвит” установлено, что их воспитательный идеал состоит из национальных (патриотизм; приоритеты украинской нации и Отчизны; построение свободного независимого государства; гражданский долг; знание родного языка; уважение к прошлому своего народа, к его культурному наследию; знание традиций, обрядов; исповедование христианской морали) и общечеловеческих (нравственный закон творения добра и борьба со злом; служение абсолютной правде, красоте и любви; честность, достоинство, гуманность, трудолюбие, свобода) ценностей. Основная черта его - это направленость в будущее. Главной его ценностью есть человек. Свой воспитательный идеал деятели “Просвит” пропагандировали широким народным массам через мероприятия (лекции, чтения, литературные вечера), проводыимые обществами. Составные воспитательного идеала “просвитян” отображены в уставах, протоколах собраний, переписке “Просвит”.

В диссертации проанализирована пресса, выдаваемая “Просвитой”. На ее страницах поднимались вопросы развития национальной педагогики, украинизации учебных заведений, реформы образования школы, национальной школы и национального воспитания, обучения на родном языке, подготовки педагогических кадров и другие.

Доказано, что воспитательный идеал украинских деятелей “Просвит” конца ХІХ - начала ХХ в. является актуальным и целесообразным как в теоретическом, так и практическом аспектах в нынешней национальной системе воспитания и образования. В новых социально-экономических условиях ведущие аспекты формирования воспитательного идеала конца ХІХ начала ХХ в. могут быть использованы с целью: поиска воспитательного идеала, адекватного природе, духу, культурно-историческому опыту украинского народа, и наиболее приемлемых методов и способов его формирования; составления современной научно-методической литературы по вопросам воспитания целостной личности.