Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Теорія і практика організації науково-дослідної роботи студентів (на матеріалах університетів України ХІХ ст.)

Пузирьова Наталя Вікторівна

Анотації

студентський наука дослідний український

Пузирьова Н.В. Теорія і практика організації науково-дослідної роботи студентів /на матеріалах університетів України ХІХ ст./. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01. - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, Харків, 2002.

Дисертацію присвячено розгляду історико-педагогічного аспекту організації науково-дослідної роботи студентів університетів України в ХІХ столітті. Уперше здійснено спробу цілісного аналізу становлення та розвитку студентської науки в Україні в досліджуваний період; визначено головні етапи розвитку науково-дослідної роботи студентів. Розкрито політичні та соціокультурні умови, які впливали як на розвиток студентської науки, так і на роль у цьому процесі прогресивної української інтелігенції. Проаналізовано зміст науково-дослідної роботи студентів університетів України, основні форми цієї роботи, засоби стимулювання, виявлено причини і сутність реформування вищої школи. У дослідженні обгрунтовано шляхи творчого використання національного досвіду з питань організації науково-дослідної роботи студентів університетів у сучасних умовах.

Ключові слова: організація студентської науки, університет, студентські наукові гуртки.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження і ступінь наукової розробки проблеми. У Національній доктрині розвитку освіти головним чинником модернізації системи вищої освіти визнане поєднання освіти й науки, а однією з умов, детермінуючих її подальший розвиток, - залучення до наукової діяльності обдарованої учнівської та студентської молоді. У контексті вирішення вказаних проблем потребує переосмислення фундаментальний принцип університетської освіти, сутність якого полягає в поєднанні наукової та освітньої діяльності. Названий принцип має глибокі корені в університетській вітчизняній освіті й характеризується неоднорідними процесами успадкування своїх набутків.

Водночас однією з вихідних умов сучасного реформування ланки національної вищої освіти є осмислення й усвідомлення історичного досвіду, обєктивна оцінка історичних реалій, виявлення прогресивних та діючих чинників функціонування тих механізмів вищої школи, творче використання яких сприятиме зростанню освітнього потенціалу суспільства й застереженню від повторення помилок минулого.

У площині використання творчих пошуків і доробку вітчизняної педагогічної теорії та практики особливий інтерес викликає період другої половини ХІХ - початку ХХ століття як найбільш інтенсивний і результативний стосовно реформаторських процесів та перетворень в освітній галузі, зокрема й у питаннях вищої освіти. Він особливо виправданий на тлі стратегічних завдань забезпечення високої якості вищої освіти та одночасного виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до українського народу, сучасної європейської цивілізації і є професійно мобільною на ринку праці.

Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив, що прогресивними педагогами минулого було поставлено чимало проблем у функціонуванні вищої освітньої ланки, які не втратили своєї актуальності, серед них - питання розвитку студентської науки.

Цікаві дані, з точки зору організації науково-дослідної роботи студентів, містять фундаментальні дореволюційні історико-педагогічні монографії: Д. Багалія - Короткий нарис історії Харківського університету за перші сто років його існування /1805-1905/, Досвід історії Харківського університету за невиданими матеріалами /з 1802 по 1815/, Досвід історії Харківського університету за невиданими матеріалами /з 1815 по 1835/; М. Сумцова Досвід історії історико-філологічного факультету Харківського університету за перші сто років його існування /1805-1905/; Д. Багалія, І. Осипова Фізико-математичний факультет Харківського університету за перші сто років його існування, Д Багалія, М. Чубинського Юридичний факультет Харківського університету за перші сто років його існування /1805-1905/; М. Владимирського-Буданова Історія імператорського університету св.Володимира; Х. Роммеля Пять років з історії Харківського університету. Спогади. та інших, які торкаються реформування вітчизняної вищої освіти у ХІХ ст. і частково висвітлюють розвиток науково-дослідної роботи студентів Харківського та Київського університетів.

Більш системним підходом у дослідженні окремих питань проблеми становлення та розвитку студентської науки відзначалися дисертації радянського періоду, де предметом спеціального розгляду стали: загальна характеристика діяльності освітньо-політичних студентських гуртків і товариств університетів України в 60-х роках ХІХ ст. /кандидатська дисертація О.Кравченко Роль Київського університету в розвитку просвіти в Київському навчальному окрузі в 60-х роках ХІХ сторіччя, Київ, 1954/; комплексний історико-педагогічний аналіз освітянської реформи 1884 року /кандидатська дисертація Г. Щетиніної Університетське питання 1870-1880 рр. і статут 1884 р., Москва, 1965/; зміст і форми науково-дослідної роботи викладачів вищих навчальних закладів України в ХІХ столітті /кандидатська дисертація О. Мартиненко Організація науково-дослідної роботи викладачів вищих навчальних закладів в Україні /ХІХст./, Харків, 1999/; тенденції розвитку вищої освіти кінця ХІХ - на початку ХХ ст. /кандидатська дисертація С. Машкіної Педагогічна спадщина В.І. Вернадського у вищих навчальних закладах освіти /кінець ХІХ - початок ХХ століття/, Харків, 2001/ та інші.

Окремі аспекти цієї широкої проблеми вивчалися такими сучасними дослідниками історії розвитку освіти й педагогічної думки в Україні, як А .Алексюк, Л. Баік, А. Бойко, Л. Вовк, Н. Демяненко, С. Золотухіна, І. Зязюн, В. Кравець, Д. Коржов, В. Майборода, О. Мартиненко, С. Машкіна та інші.

Роботи багатьох сучасних дослідників розкривають конкретні питання та напрями розвитку студентської науки, зокрема: - основи, методологію та організацію науково-дослідної роботи студентів /Б. Аканов, І. Грушко, К. Добросельський, М. Карамзін, В. Сіденко/;

- психолого-педагогічні чинники формування та розвитку професійних якостей майбутніх науковців /Л. Авдєєва, Н. Амеліна, І. Іващенко, Ф. Орєхова, Д. Цхакая/;

- методико-технологічні поради стосовно організації студентської наукової творчості /Г. Дресвянський, І. Каташинська, Л. Квіткіна, В. Литовченко, Я. Мараш, М. Перпер/;

- специфіка педагогічного керівництва науковою творчістю студентів в умовах економічних та технічних вузів /І. Мостика, А. Новосьолова, Т. Пахомова, В. Попов/;

- моральні аспекти науково-дослідної роботи студентів /С.Пашаєв/.

Однак у працях вищеназваних авторів не здійснено цілісного історико-педагогічного дослідження, що грунтувалося б на аналізі теорії і практики організації науково-дослідної роботи студентів університетів України. У ХІХ столітті саме цей аспект проблеми лишився поза увагою дослідників.

Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження визначається зумовленими сьогоденням потребами суспільства України в розвитку наукової культури нації, а також необхідністю відродження і втілення в практику кращих педагогічних ідей та здобутків національної вищої школи у формуванні наукових традицій.

Потреба здійснення цілісного історико-педагогічного дослідження здобутків, проблем, специфіки й традицій діяльності вітчизняних університетів у вихованні національної інтелектуальної молоді з метою творчого використання національного досвіду в сучасних умовах і спричинила вибір теми дисертації Теорія і практика організації науково-дослідної роботи студентів /на матеріалах університетів України ХІХ ст./.

Обєкт дослідження: організація науково-дослідної роботи студентів в університетах України ХІХ ст.

Предмет дослідження: теорія і практика організації науково-дослідної роботи студентів в університетах України ХІХ століття.

Мета дослідження: систематизувати теоретичні ідеї і узагальнити практику організації науково-дослідної роботи студентів університетів України ХІХ ст.

Відповідно до мети були визначені такі завдання дослідження: 1. Зясувати історико-педагогічні витоки організації студентської науки у вітчизняній прогресивній педагогічній думці.

2. Розкрити мету, зміст, форми організації науково-дослідної роботи студентів у вказаний період.

3. Виявити механізми впливу різних чинників на становлення й розвиток студентської науки та подати етапи її розвитку.

4. Визначити умови ефективного функціонування науково-дослідної роботи студентів у досліджуваний період.

5. Накреслити шляхи творчого використання прогресивних ідей національного досвіду в організації студентської науки в сучасних умовах реформування української освітньої системи.

Методологічними засадами дослідження є: філософські положення теорії наукового пізнання, положення філософії стосовно діалектичного взаємозвязку і взаємозумовленості явищ у суспільстві та необхідності їх вивчення в конкретних історичних умовах, звязок історії з сучасністю. Дослідження здійснювалося на таких принципах історико-педагогічного пізнання, як системність, науковість, історизм, доказовість, які мають обєктивний зміст і базуються на реальній дійсності.

Основні методи дослідження. У ході дослідження використовувались загальнонаукові й історико-педагогічні методи: хронологічний, який дав можливість простежити організацію науково-дослідної роботи студентів університетів у динаміці, часовому просторі й послідовності; методи класифікації та систематизації й порівняльний аналіз історико-педагогічних джерел, архівних документів, освітянської документації, матеріалів педагогічної періодики досліджуваного періоду з метою виявлення обєктивних даних, а також синтез і наукове узагальнення отриманих результатів. У роботі здійснено зіставлення результатів дослідження з реальними проблемами педагогічної теорії і практики сьогодення.

Джерельна база дослідження: 1) історико-педагогічна література; 2) накази, розпорядження та інші циркуляри Міністерства народної освіти; 3) звіти, правила, протоколи засідань, матеріали про діяльність наукових студентських гуртків і наукових товариств Київського та Харківського університетів; навчальні плани, програми, посібники та підручники; монографії, дисертації, автореферати; сучасна науково-педагогічна та історична література; 4) фонди архівів України /Центрального державного історичного архіву України м. Києва - фф.442, 705, 707, 708, 733, 2017/; державного архіву Харківської області - ф.667; Київського державного архіву - ф.16/;

5) періодичні профільні видання; 6) матеріали фондів Національної бібліотеки України ім.В. Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки ім.В Короленка, бібліотеки національного університету ім.В. Каразіна.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому здійснено цілісний аналіз змісту та форм науково-дослідної роботи студентів університетів України; узагальнено періоди її розвитку; систематизовано погляди вітчизняних освітян на роль і значення студентської науки в українських університетах досліджуваного періоду; введено до наукового обігу мало відомі архівні дані /31 од./, які розкривають організацію науково-дослідної роботи в Київському та Харківському університетах; поглиблено положення про сутність різних освітніх реформ та їх взаємозвязок зі змістом науково-дослідної роботи студентів.

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що проаналізований та узагальнений позитивний досвід організації науково-дослідної роботи студентів університетів України може бути підгрунтям для подальших історико-педагогічних досліджень; сприятиме збереженню й передачі історико-педагогічного регіонального досвіду, а також його використанню під час читання курсу “Основи педагогіки і психології вищої школи” для аспірантів, пошукувачів, викладачів вищих навчальних закладів, викладання лекційних курсів з історії педагогіки та порівняльної педагогіки, а також у процесі підготовки курсових та дипломних робіт у педагогічних навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації; розробці спецкурсів і спецсемінарів з історії педагогіки, історії освіти України, національного виховання тощо; певною мірою забезпечуватиме творче використання вітчизняного педагогічного досвіду вищої школи в сучасних умовах її реформування.

Особистий внесок здобувача у праці, написаній у співавторстві, полягає в узагальненні засобів стимулювання до науково-дослідної роботи студентів університетів України в ХІХ столітті.

Достовірність отриманих результатів дослідження і сформульованих на його підставі висновків забезпечується широким використанням історико-педагогічної літератури досліджуваного періоду, архівних документів та матеріалів педагогічних видань ХІХ століття, а також комплексом наукових методів, адекватних меті, предмету, завданням дослідження і всебічним обговоренням його концептуальних положень та результатів.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення й результати дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри педагогіки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, на звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу /1996-2001/, на Всеукраїнській науково-практичній конференції Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка “Науково-педагогічна спадщина академіка В.І. Вернадського як планетарне явище” /2001/, на Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 190-й річниці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди “Сучасні освітні технології” /2001/.

Упровадження результатів дослідження здійснено протягом 1999-2001 років в навчальній роботі Харківського обласного науково-методичного інституту безперервної освіти /довідка № 599/.

Основні результати дослідження відображено в 10 наукових працях, з них - 9 одноосібних, 7- опубліковано в провідних наукових фахових виданнях загальним обсягом 1,9 др.арк.

Структура дисертації. Дисертаційна праця складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел /усього 190/, архівних матеріалів /31/, 13 таблиць. Загальний обсяг роботи - 200 сторінок, основна частина дисертації - 180 сторінок.

2. Основний зміст диссертації

У вступі обгрунтовано актуальність дослідження та його хронологічні рамки, висвітлено обєкт, предмет, мету й завдання, основні напрями та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, подано джерелознавчу базу, наведено дані стосовно апробації, впровадження та публікацій результатів наукового пошуку.

У першому розділі “Аналіз ступеня досліджуваності проблеми” показано напрями наукових пошуків з проблеми, що досліджується:

- визначення й розкриття сутності, завдань, форм студентської науково-дослідної роботи у працях Л. Авдєєвої, Б. Аканова, К. Добросельського, Л. Квіткіної, А. Новосьолової, Т. Пахомової та інших. Серед сучасних досліджень вітчизняних науковців з проблеми організації науки заслуговують на увагу праці Н. Амєліної, І. Грушко, І. Каташинської;

- зясування специфіки розвитку науки в Україні в досліджуваний період має місце у працях відомих учених, педагогів, громадських діячів, істориків Д. Багалія, В. Бузескула, М. Владимирського-Буданова, О. Потебні, М. Тихоновича, В. Шульгіна та інших, які зберегли своє важливе значення для сучасного ретроспективного дослідження;

- висвітлення окремих аспектів організації науково-дослідної роботи студентів університетів України, здійснене О. Кравченко, О. Мартиненко, С. Машкіною, Г. Щетиніною в рамках досліджуваного періоду.

У ході наукового пошуку зсовано, що цілісного дослідження організації науково-дослідної роботи студентів університетів України не було здійснено, що зумовило вибір теми дисертації “Теорія і практика організації науково-дослідної роботи студентів /на матеріалах університетів України ХІХст./”.

У другому розділі - Організація науково-дослідної роботи студентів вищих навчальних закладів України в ХІХ столітті - висвітлено витоки студентської науки у вітчизняній педагогічній думці, простежено динаміку її розвитку в університетах України впродовж ХІХ століття, розкрито мету, завдання, форми та умови здійснення студентської науки в досліджуваний період.

У дисертації проаналізовано розвиток наукової думки у вищих вітчизняних навчальних закладах XVII - XVIII століть, внаслідок чого виявлено: послаблення ролі церкви й посилення впливу держави; зумовленість структури вищого навчального закладу /зокрема Києво-Могилянської академії/ національними традиціями та історичними умовами; загострення у змісті університетської освіти суперечностей, викликаних необхідністю впровадження реальних наук у звязку з потребами часу.

Витоками організації науково-дослідної роботи студентів університетів України стали: активна наукова діяльність цілої плеяди українських учених і педагогів минулого - І. Галятовського, І. Гізеля, С. Калиновського, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди та інших у різних галузях наукового знання /математики, мови, літератури, права, філософії/; популяризація ними серед широкого студентського загалу можливостей науки в пізнанні людиною світу; ідеї “саморозкриття” природи людини через науку тощо. Особлива роль в утвердженні вітчизняних університетів як головних навчально-допоміжних центрів держави та основи науково-дослідної роботи студентів належить М. Ломоносову.

У дисертації розкрито теоретико-методичні ідеї та пропозиції прогресивних вітчизняних педагогів, професорів університетів, національно свідомих громадських діячів /зокрема В. Вернадського, О. Герцена, Т. Грановського, М. Карамзіна, П. Каптерєва, М. Огарьова, М. Пирогова, Д. Писарєва, М. Погодіна, В. Попугаєва, О. Потебні, П. Рєдкіна, А. Хомякова, М. Чернишевського, С. Шевирьова та інших/ стосовно структури і змісту навчання у вітчизняних університетах, узагальнено їхні погляди на роль і функції студентської науки та чинники, які забезпечують її активізацію. На основі аналізу встановлено: прогресивна педагогічна думка ХІХ століття надавала великого значення розвитку наукової творчості студентів університету як “розумової фортеці”; вважала активну участь студентів у наукових заняттях найбільш важливим чинником їхньої розумової діяльності, можливістю втілення в життя здобутих “наукових істин” та одночасного формування наукового ідеалу, підгрунтям якого є “чиста й безкорислива любов до науки”; закликала професорів університетів збуджувати своїх вихованців до самостійних наукових досліджень, розкривати в них діалектичне мислення, навчати методиці наукових пошуків.

Особливий інтерес для діалогу з сучасністю у вирішенні вказаної проблеми становлять погляди В. Вернадського та М. Пирогова. Вважаючи науково-дослідну роботу важливим елементом вищої освіти, В. Вернадський наголошував на широкому й послідовному залученні студентів до науково-дослідної роботи, повідомленні їм “науково-відомого”, ознайомленні їх з науковими пошуками та завданнями. М. Пирогов виступав за пропаганду університетської науки, яка б сприяла формуванню кращих якостей людської натури і забезпечувала оптимальну самореалізацію випускників у подальшій діяльності на основі загальнолюдських пріоритетів.

Узагальнення результатів, вивчення багатьох джерел дозволило детально проаналізувати суспільно-політичні та соціально-культурні передумови розвитку студентської науки у вітчизняних університетах досліджуваного періоду. Як свідчать вивчені джерела, стрімкий розвиток капіталізму вступив у суперечність з освітньою політикою держави, яка гальмувала розвиток науки. Міністерство народної освіти, як головний законодавчий орган управління освітою й наукою у вказаний період, здійснювало керівництво навчальними закладами командно-адміністративними методами: інструкціями, заборонами, обмеженнями, закриттям наукових видань, обмеженням тематики наукових досліджень, жорстким контролем за науково-дослідною роботою студентів. Усе це поглиблювалось консерватизмом та інертністю самої університетської освіти, русифікацією навчально-виховного процесу на українських землях.

Дослідженням зясовано, що вказані передумови привели до реформування системи управління університетами з метою перетворення цих “барометрів суспільства” в “істинних рушіїв науки в державі”. Результати накреслених реформ найбільш чітко відбились в 6 університетських статутах, які діяли на Україні впродовж ХІХ-го століття в Харківському та Київському університетах.

На основі вивчених історико-педагогічних, архівних та інших джерел зроблено висновки, що всі зміни в статутах університетів були повязані з політичним, економічним, соціальним і культурним контекстом. Відповідно до прийнятих статутів виділено пять етапів становлення та розвитку організації науково-дослідної роботи студентів в університетах України ХІХ ст.

Перший етап /1804-1835/ характеризувався наданням університетам певної автономії, що зумовило прийняття першого статуту Харківського університету з “необмеженим самоврядуванням”, який зафіксував зародження студентської науки. У статуті було визначено роль і функції науки, вимоги до наукових та науково-дослідних занять студентів, затверджено правила присвоєння наукових ступенів і звання “дійсний студент”, виокремлено форми і засоби стимулювання студентів до науково-дослідної роботи.

Другий етап /1835-1845/ - подальшого становлення та розвитку науково-дослідної роботи студентів - був повязаний з прийняттям законодавчих параграфів загальноуніверситетського статуту 1835-го року та статутів Київського університету св. Володимира 1833-го року і 1842 року. Незважаючи на нерівномірності, “стрибкоподібності” розвитку студентської науки у вказаний період, значно зросла роль допоміжних установ: наукових кабінетів, лабораторій, бібліотек, що сприяло посиленню дослідницького елемента в студентських наукових пошуках та піднесенню значення самостійної роботи студентів. До особливостей цього етапу в організації науково-дослідної роботи студентів слід віднести включення в тематику досліджень вивчення вітчизняної історії та національних традицій з ініціативи професорів з прогресивним національним світоглядом.

Третій етап /1845-1863/ - етап спаду активності студентського загалу, зумовленого такими чинниками: обмеженням внутрішнього самоврядування в університетах, посиленням елементів жорсткої централізації у викладанні навчальних курсів, зменшенням кількості компетентних викладачів, пасивністю до проблем студентської науки з боку професорсько-викладацького складу, невисоким рівнем знань випускників гімназій, недостатнім рівнем матеріально-технічної бази тощо.

Четвертий етап /1863-1884/ відзначився підвищенням рівня науково-дослідної роботи студентів; активізацією діяльності наукових студентських гуртків; створенням чіткої системи стимулюючих засобів до науково-дослідної роботи студентів /наявність великої кількості різних стипендій, зокрема 17 - іменних, звільнення від плати за навчання, нагородження медалями, одноразові й постійні грошові винагороди та інші/; посиленням вимог до конкретних результатів позалекційних наукових занять та контролю за ефективністю студентської науки.

Пятий етап /1884 - початок ХХ століття/ характеризувався певними суперечностями між різким посиленням бюрократичного контролю за життєдіяльністю університетів та прогресивними діями представників українського національно-демократичного руху і професури університетів. Новий статут 1884-го року скасував всі колишні привілеї, обмеживши, зокрема, й науково-дослідну діяльність викладачів та їхнє наукове спілкування із студентами. Певною мірою ці заходи були спрямовані проти студентських організацій освітньо-політичного характеру. Проте і в цих нелегких умовах кращі представники професорсько-викладацького складу створювали свої наукові та науково-педагогічні школи, стимулюючи розвиток студентської науки.

Зясовано, що кожен новий статут не лише суттєво доповнював попередній щодо внутрішнього життя університетів, але й вносив певні зміни в організацію науково-дослідної роботи студентів.

Отже, у ході дослідження доведено, що в активізації студентського дослідництва значну роль відіграли представники прогресивної педагогічної думки: вказуючи на необхідність академічної автономії, вони в своїх працях дали розгорнуту характеристику наукової роботи як важливого елемента вищої освіти, показали її органічну єдність з навчальною діяльністю, визначили місце та роль в ній студентської науки.

У третьому розділі - Практика здійснення науково-дослідної роботи студентів в університетах України ХІХ ст. - на основі узагальнення вивчення багатьох джерел виокремлено й систематизовано форми науково-дослідної роботи студентів університетів України ХІХ ст.; розкрито особливості функціонування студентських наукових гуртків; охарактеризовано шляхи формування у студентів університетів науково-дослідних умінь; накреслено напрями творчого використання набутого досвіду із вказаної проблеми в сучасних умовах.

Аналіз історико-педагогічної літератури, нормативних документів, періодичних видань, зокрема й видання “Університетські вісті”, дав можливість для висновку, що вже на початку ХІХ століття у навчально-виховний процес університетів впроваджувались форми науково-дослідної роботи студентів, які були важливим стимулом розвитку інтелектуального творчого мислення: “елементи бесіди”, “короткі диспути”, діалоги, що вводились в лекцію, “екскурсії на лекціях”, “повторення з розміркуванням”, “порпання в наукових книгах”, “репетиції”, “співбесіди”, практичні заняття, “наукові письмові роботи” /курсові, дисертації/, “наукові бесіди”, “письмові відповіді на задані теми” /реферати/,. “зясування першоджерел та їх критичний розбір” /колоквіуми/, “короткі розміркування студентів у письмовій формі на конкретну тему” в присутності викладача та інші. Впровадження таких навчальних технологій значною мірою сприяло встановленню відносин конструктивізму між студентами й викладачами, дозволяло доповнити традиційну схему у викладанні основного програмового матеріалу фрагментами творчої співпраці в оволодінні новими знаннями, вміннями та навичками.

У дисертації показано, що найбільш ефективними формами науково-дослідної роботи студентів були “репетиції” та “співбесіди”, головна цінність яких - створення умов для вільного діалогу між викладачами і студентами. “Репетиції” не просто забезпечували контроль засвоєння студентами теоретичних курсів, а й формували навички до самостійного опрацювання тем, вміння виділяти головне тощо. Вони давали змогу професурі здійснювати виховуючий вплив на особистість кожного студента, виявляти його професійну позицію, формувати та розкривати його професійно-пізнавальний інтерес і навички до наукової роботи. Цікавою формою в цьому плані були “наукові бесіди” між викладачами й студентами, впродовж яких студенти виступали з повідомленнями, рефератами, коментували виступи референтів та складали рецензії під керівництвом своїх наставників. Слід зауважити, що бесіди і співбесіди після прийняття Міністерством народної освіти “Проекту про наукові співбесіди між студентами й викладачами” у 1835- му році стали “узаконеними” й систематичними.

Як свідчать виявлені у ході дослідженням матеріали про різнопланову діяльність і творчий пошук викладачів українських університетів /М. Дяченка, О. Потебні, М. Сумцова, О. Федотова-Чеховського, В. Шульгіна та інших/ у напрямах активізації студентської науки, названі вище форми підвищували одночасно творчу самостійність наставників. Вона виявлялась, насамперед, у майстерності ставити перед студентами мету наукового дослідження, знаходити разом шляхи та засоби її реалізації, усвідомлено орієнтуватись не лише на пряму трансляцію знань, але й на визначення та вибір тих педагогічних технологій, які зможуть забезпечити результат наукового пошуку. Це вимагало від викладачів компетентності у вибраній галузі, постійного самонавчання та самовиховання.

Доведено, що ефективність студентської науки в університетах України підвищувалась завдяки налагодженню роботи допоміжних навчальних кабінетів і лабораторій, які значною мірою забезпечували організацію науково-дослідної роботи студентів та сприяли вдосконаленню технологій керівництва нею. Діяльність навчально-допоміжної бази університетів України /анатомічного театру, бібліотек, медичних клінік, лабораторій, наукових кабінетів, обсерваторій та інших/ чітко регламентувалась статутами університетів, офіційними документами Міністерства народної освіти,. університетських Рад, різноманітними розпорядженнями, циркулярами, правилами, положеннями після прийняття статуту Харківського університету 1804-го року впродовж всього досліджуваного періоду.

Аналіз архівних даних дав можливість визначити вимоги до організації наукових занять студентів у допоміжних кабінетах: “знання повного курсу теорії даної науки” як основа допуску студента до самостійної дослідної роботи; розуміння мети та обсягу майбутніх дослідів; подання професорові в письмовому вигляді прогнозувань корисності майбутніх результатів; передбачення практичної реалізації одержаних результатів у конкретній галузі промисловості.

У дисертації також висвітлено соціально-педагогічні передумови виникнення студентських наукових гуртків як оригінальної й ефективної форми наукової творчості студентів. Аналіз історико-педагогічних джерел і архівних матеріалів, які відтворюють мету, зміст і методи роботи студентських наукових гуртків у досліджуваний період, переконав, що діяльність гуртків певною мірою повязана з динамікою розвитку студентської науки. Початок організованого існування студентських гуртків повязаний з Харківським університетом і детермінований прагненням активної частини інтелігенції до створення різних товариств. У першій чверті ХІХ-го століття функціонування студентських наукових товариств в університетах України зводилось до видання творів студентської літературної та поетичної творчості, вивчення культурної спадщини України, перекладу з іноземних мов, створення домашніх театрів й організації спектаклів під час свят та ін. Пошуки активних форм самостійної наукової творчості, починаючи з 30-х років, привели студентів та професорів українських університетів до створення таємних освітньо-політичних студентських корпорацій та гуртків, які ставили своєю метою вивчення забороненої наукової літератури, знайомство з польською культурою і мовою, читання емігрантської преси тощо.

Подальший розвиток студентських наукових гуртків повязаний із складними суспільно-політичними обставинами 80-х років ХІХ століття: з одного боку, з посиленням політичної реакції, обмеженням університетської автономії та демократичних свобод, заборона видання студентських наукових праць; а з іншого - з пожвавленням громадсько-педагогічного руху, широкими громадськими дискусіями стосовно вад державного устрою. Фактором піднесення громадської свідомості студентства була активізація діяльності студентських наукових гуртків, пошук кожним членом гуртка власних форм просвітницької діяльності.

Аналіз архівних документів та статутів студентських наукових гуртків засвідчив, що їх метою було: створення власних бібліотек, ознайомлення членів гуртків з науковими дослідженнями, їхня самоосвіта й самовиховання /зокрема вироблення та розвиток почуття обовязку, відповідальності/, взаємодопомога і взаємоконтроль між членами гуртка, вивчення міжнародної мови “есперанто” та її пропаганда серед студентства, налагодження на цій основі звязків із зарубіжними студентами з академічних питань, захист інтересів студентства тощо. Визначено, що засоби досягнення поставленої мети можна розділити на дві групи за змістом роботи: спрямовані на досягнення суто науково-дослідних цілей і науково-просвітницькі. До першої групи слід віднести написання рефератів та їх опонування; відкриття наукових бібліотек або музеїв; організацію лабораторних і семінарських занять; написання наукових письмових творів, статей, повідомлень і видання на цій основі наукових збірників, посібників та книг; створення проблемних груп і організація в них тематичних досліджень; організація наукових екскурсій та наукових зїздів; робота в архівах. Другий напрям діяльності передбачав більш широку просвітницьку роботу: організацію лекцій, проведення вечорів, зборів у бібліотеках, відкриття читалень, зібрання представників певних професій та інші. Зуважимо, що матеріальні кошти студентських наукових гуртків, як правило, утворювались із членських внесків, книг, отриманих від учених, книговидавців і меценатів.

У дисертації визначено вимоги до членів наукових гуртків: високий рівень теоретичних наукових знань, здатність до бачення проблеми та її обгрунтування у вигляді письмової наукової роботи, дотримання правил функціонування студентського наукового гуртка тощо.

У ході дослідження встановлено, що увага уряду до питань організації студентських наукових гуртків у вказаний період була неоднозначна: від байдужої, ліберально-поблажливої на початку століття до заохочувальної в кінці його як протидії захоплення молоді політичним життям держави.

Отже, як свідчить проведене дослідження, рівень науково-дослідної роботи студентів завдяки організації студентських наукових гуртків відповідав нагальним потребам суспільного розвитку країни і створював творче середовище для піднесення загальнокультурного розвитку молодих людей, стимулюючи як індивідуальну, так і колективну участь.

Вивчення та аналіз звітів викладачів Харківського педагогічного інституту, відкритого в Харківському університеті, дали можливість зробити підсумок, що ними широко використовувались традиційні форми залучення студентів до науково-дослідної роботи. Разом з тим у педагогічному інституті були започатковані й нові, специфічні для майбутньої вчительської професії: виступи з аналітичними повідомленнями про новинки педагогічної та спеціальної літератури; написання рефератів, рецензій, анотацій і тез до літературних, педагогічних та художніх творів, розробка дипломних проектів. Слід відмітити, що наукові дослідження студентів педагогічного інституту були спрямовані на вивчення рідної мови, історії й культури.

У ході наукового пошуку встановлено, що теоретичні ідеї та практичний досвід організації науково-дослідної роботи студентів університетів України ХІХ століття можуть бути творчо використані в таких напрямах:

- відродження активних форм організації науково-дослідної роботи студентів /особливо “репетицій”, “співбесід”/ з метою розвитку самостійного мислення та пожвавлення їхньої інтелектуальної діяльності через систематичне спілкування з наставниками;

- використання викладачами університетів таких форм спілкування зі студентами в керівництві науковою роботою, які дають змогу вивчити сферу інтересів кожного студента, погодити на цій основі тематику досліджень і стежити за їхнім науковим зростанням;

- активізація різних прийомів роботи з першоджерелами, в основі яких лежить принцип “порпання в книжках” як важливий чинник інтелектуального творчого мислення;

- поєднання тематики науково-дослідної роботи студентів з конкретними запитами певних галузей науки та виробництва;

- використання набутків минулого в розробці засобів, стимулюючих науково-дослідну роботу;

- створення у ВНЗ цілеспрямованого наукового середовища, яке б сприяло формуванню та розвитку в студентів науково-дослідних умінь, включенню їх в активну наукову діяльність з високим рівнем самостійності.

У дисертації наведено нове вирішення досліджуваної проблеми, яке виявляється в тому, що в ньому вперше здійснено цілісний аналіз організації науково-дослідної роботи студентів університетів України ХІХ ст. Проведений аналіз проблеми дослідження дав можливість зробити такі висновки:

1. Зясовано історико-педагогічні витоки студентської науки у вітчизняній педагогічній думці, зумовлені такими тенденціями: послаблення впливу церкви та посилення впливу держави у вищих навчальних закладах; загострення суперечностей у змісті університетської освіти в звязку з потребами часу; активна діяльність плеяди українських учених і педагогів минулого в різних галузях наукового знання; піднесення ролі науки як вагомого чинника в пізнанні людиною світу.

2. Обгрунтовано мету, зміст та особливості науково-дослідної роботи студентів у досліджуваний період. Доведено, що підгрунтям організації студентської науки було визнання університетів головними навчально-науковими центрами держави та основою науково-дослідної роботи його вихованців. У звязку з цим зміст студентської науки спрямовувався на формування у студентів наукового ідеалу, розвиток діалектичного мислення, оволодіння ними методикою наукових пошуків і вироблення здатності до самостійних наукових досліджень. Специфікою науково-дослідної роботи у вітчизняних університетах є органічна єдність наукової та навчальної діяльності як для професорів, так і для студентів.

3. Розкрито динаміку становлення та розвитку студентської науки в університетах України в ХІХ столітті.

1804-1835- період зародження студентської науки, визначення ролі та функцій науково-дослідної роботи студентів, вимог до неї і засобів її стимулювання.

1835-1845 - період зростання ролі допоміжних установ: наукових кабінетів, лабораторій, клінік, обсерваторій, бібліотек, що сприяло пожвавленню дослідного елемента в наукових пошуках студентів.

1845-1863 - період спаду наукової активності широкого студентського загалу, зумовленого обмеженням університетської автономії, внесенням елементів жорсткої централізації в навчально-виховний процес.

1863-1884 - період піднесення рівня студентської науки, активізації діяльності студентських наукових гуртків, демократизації стосунків між викладачами й студентами.

1884 - поч. ХХ ст. - період суперечностей між авторитарним стилем керівництва у сфері університетської освіти та прагненням прогресивного викладацького складу до вдосконалення форм і методів науково-дослідної роботи студентів.

Важливо відзначити, що хронологічно кожен з визначених періодів розвитку студентської науки в університетах України відбивав різні етапи в урядовій освітній політиці стосовно вищої школи, зафіксованій у статутах, а також умови суспільно-політичних обставин, пожвавлення громадсько-педагогічного руху тощо.

4. Встановлено, що активізації науково-дослідної роботи студентів університетів України та піднесенню результативності студентської науки впродовж досліджуваного періоду сприяли такі умови: введення у зміст лекцій “елементів бесіди”, “діалогів”, “коротких диспутів”, використання “екскурсій на лекціях”, “повторення з розміркуванням”, “порпання в наукових книгах”, “репетиції”, “співбесіди”, практичні заняття, “наукові письмові роботи”, “наукові бесіди”, “письмові відповіді на задані теми”, “зясування першоджерел та їх критичний розбір”, “короткі розміркування студентів у письмовій формі на конкретну тему” в присутності викладача та інші.

Важливими чинниками дієвості названих форм в організації науково-дослідної роботи студентів університету у вказаний період були такі:

- орієнтація викладачів у виборі педагогічних технологій на піднесення пізнавальної активності студентів, розвиток у них інтелектуального мислення, творча співдружність між ними у вирішенні науково-дослідних завдань;

- систематичне й послідовне використання “репетицій” та “співбесід”, що забезпечувало кожному студенту умови для вільного викладу думок, коментарів, а також сприяло зростанню наукового знання і стимулювало самостійний науковий пошук.