Навчально-виховна та методична діяльність педагогічних рад освітніх закладів України у другій половині ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди

УДК 378.181.09.0025

Навчально-виховна та методична діяльність педагогічних рад освітніх закладів України у другій половині ХІХ століття

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Онипченко Оксана Ігорівна

Харків 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Бердянському державному педагогічному університеті.

Захист відбудеться “28_” ___травня________2003р. о 15_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. №216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. №215-В.

Автореферат розісланий “_28__” __квітня__ 2003 р.

Анотації

Онипченко О.І. Навчально-виховна та методична діяльність педагогічних рад освітніх закладів України у другій половині XIX століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01. - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, Харків, 2003.

У дисертації вперше здійснено цілісний аналіз навчально-виховної та методичної діяльності педагогічних рад початкових і середніх освітніх закладів України у другій половині XIX століття.

У ході дослідження вперше виявлено передумови виникнення педагогічних рад вітчизняних освітніх закладів другої половини XIX століття, розкрито динаміку становлення й розвитку колегіального органу вчительських колективів, а також визначено мету, зміст, форми і пріоритетні напрями навчально-виховної та методичної діяльності цих колективів.

Подальшого розвитку набули питання стосовно вимог до вчителя, умов використання книги як освітньо-виховного засобу.

У науковий обіг уперше введено 77 архівних документів, які розширили відомості з досліджуваної проблеми, зокрема про організацію дисципліни на уроці, роль педагогічних рад у проведенні позакласних занять з учнями та ін.

Ключові слова: педагогічна рада, навчально-виховна та методична діяльність, педагогічний колектив, колегіальний орган.

Онипченко О.И. Учебно-воспитательная и методическая деятельность педагогических советов образовательных учреждений Украины во второй половине XIX века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01. - общая педагогика и история педагогики. - Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С. Сковороды, Харьков, 2003.

В работе впервые проанализированы учебно-воспитательная и методическая деятельность педагогических советов начальных и средних образовательных заведений Украины во второй половине XIX века.

В диссертации выявлены предпосылки возникновения педагогических советов на Украине в исследуемый период, раскрыта динамика становления и развития коллегиального органа учителей, определены цель, содержание, формы и приоритетные направления деятельности педагогических советов.

В ходе исследования установлено, что деятельность педагогических советов принадлежит к актуальным педагогическим проблемам, о чем свидетельствует наличие разных направлений научных поисков (теоретическое, экспериментальное, историко-педагогическое).

На основе анализа историко-педагогической литературы, архивных документов выявлено, что предпосылками возникновения педагогических советов стала объективная потребность общества в реформировании образования в исследуемый период, в создании условий для повышения профессионально-педагогического мастерства учителей, в усовершенство-вании методов и форм учебно-воспитательной работы.

Показано, что идея организации педагогических советов нашла отражение в наследии отечественных и зарубежных педагогов Я. Коменского, И. Песталоцци, Н. Пирогова, К. Ушинского, С. Миропольского, М. Демкова, Х. Алчевской и др.

Четкое определение роли педагогических советов в жизни учебного заведения, а также цели, содержания, видов и функций свидетельствует о реальном вкладе ученых, педагогов в теорию управления педагогическими коллективами.

Раскрыто содержание деятельности педагогических советов, в частности, обсуждение коллегиальным органом актуальных вопросов учебно-познавательной деятельности учащихся, внедрение новых учебно-воспитательных форм в школьную практику, подготовка рекомендаций относительно реализации путей, способов разрешения важнейших школьных проблем.

В работе представлены разные точки зрения педагогических советов на проблемы школьной дисциплины, организацию учебно-познавательной деятельности учащихся, приёмы поддержки внимания детей на уроке, подготовку учебников для народной школы.

В ходе исследования выявлены и охарактеризованы авторские методики преподавания родного языка, географии, истории; показана взаимосвязь педагогической теории и школьной практики.

Проведенное исследование дополняет и расширяет педагогическое знание по проблемам личности и подготовки учителя использованными архивными материалами, которые введены в научный оборот впервые.

Выявлено, что основным показателем деятельности педагогических советов была творческая активность их членов в восприятии прогрессивных педагогических идей, в стремлении реализовать их в школьной практике.

Показано, что в развитии теории и практики педагогических советов особую роль сыграли выдающиеся украинские педагоги А.Макаренко и В.Сухомлинский, научно-практический опыт которых служит образцом мудрого управления учительским коллективом.

Ключевые слова: педагогический совет, учебно-воспитательная и методическая деятельность, педагогический коллектив, коллегиальный орган.

Onipchenko O.I. Teaching-educational and methodical activity of pedagogical councils at educational establishments of Ukraine in the second half of the XIX-th century. - Manuscript.

Thesis is for taking the scientific degree of Candidate of Pedagogical Sciences on speciality 13.00.01 - general pedagogics and the history of pedagogics. - The Kharkiv State Pedagogical University named after G.S. Scovoroda, Kharkiv, 2003.

The paper first deals with integral problem analysis of teaching-educational and methodical activity of pedagogical councils at educational establishments of Ukraine in the second half of the XIX-th century.

The paper reveals the preconditions of occurrence of pedagogical councils at educational establishments of Ukraine in the second half of the XIX-th century, describes the peculiarities of the foundation and development of joint body of teacher's collectives, and also the purpose, contents, forms and priority directions is revealed of teaching-educational and methodical activity of these collectives.

The further development received the questions concerning the requirements to the teachers, conditions of using the book as teaching and educational reception.

The author introduces new archives materials (77) and official documents into the scientific use, they present more completely and certainly organizational experience of the researched problem, particularly about organization of discipline at a lesson, role of pedagogical council in realization of out-of-class occupations with the schoolchildren etc.

Key words: pedagogical council, teaching-educational and methodical activity, teacher's collective, joint body.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність та доцільність дослідження проблеми. Умовою і стимулом національного відродження України є розвиток освіти на демократичних і національних засадах. Загальноосвітні навчальні заклади, педагогічні колективи стають саме тим осередком, який впроваджує у практику ідеї, науково-методичні напрацювання психолого-педагогічної науки. Як “постійно діючий дорадчий колективний орган управління загальноосвітнім навчальним закладом”, педагогічна рада сприяє вдосконаленню навчально-виховного процесу, згуртуванню шкільного колективу. Сучасна школа тісно пов'язана з національними традиціями, історією педагогічної думки України. Її становлення й розвиток не можуть існувати без систематичного наукового вивчення накопиченого досвіду.

Питання діяльності педагогічних рад висвітлене у працях багатьох дослідників. Так, необхідність єдності педагогічного колективу як умови ефективної діяльності педагогічної ради обґрунтовано в працях С. Шацького, А. Макаренка, В. Сухомлинського, Х. Цорієвої, В. Зоц, С. Дежнікової, Є. Ямбурга, Т. Логвіненко, О. Мороза, О. Грищінського, роль директора як керівника педагогічних рад - у працях В. Сухомлинського, Р. Шакурова, С. Хозе, О. Любарської та ін.

Напрями творчих пошуків педагогічних рад стосовно вдосконалення навчально-виховного процесу з'ясовано в працях О. Демінцева, І. Шалаєва, Г. Полякової, Р. Хрустальової, Р. Шакурова, Л. Кондрашової, О. Любарської, Л. Біленко, Б. Степанишина, Л. Липової, Н. Єрофєєвої, Р. Черновол-Ткаченко.

Окремі аспекти діяльності педагогічних рад в історико-педагогічному плані частково були відображені в дисертаційних дослідженнях та монографіях сучасних українських учених: О. Гриви, С. Золотухіної, Т. Лутаєвої, Л. Вовк, Л. Голубничої, О. Коваленко, Н. Пастушенко, Т. Сухенко, О. Іонової та ін.

Однак проблема навчально-виховної та методичної діяльності педагогічних рад вітчизняних освітніх закладів в історико-педагогічному плані ще не була предметом спеціального і цілісного дослідження.

Аналіз історико-педагогічної літератури, спадщини видатних педагогів, учених М. Пирогова, К. Ушинського, Х. Алчевської, С. Миропольського, Я. Абрамова та архівних документів і матеріалів Київського, Харківського й Одеського навчальних округів (статути, журнали, протоколи засідань педагогічних рад) дозволяє стверджувати, що вже з початку свого функціонування, а особливо в досліджуваний період (друга половина XIX століття), педагогічні ради здійснили вагомий внесок у розробку теоретичних питань педагогіки та методики викладання, накопичили значний досвід навчально-виховної і методичної діяльності.

Таким чином, об'єктивна потреба сучасної національної школи у зверненні до набутого у вітчизняній педагогічній думці освітянського досвіду, зокрема досвіду діяльності педагогічних рад вказаного періоду, і відсутність досліджень, де б цілісно розглядалася ця проблема, зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Навчально-виховна та методична діяльність педагогічних рад освітніх закладів України у другій половині XIX століття”.

Об'єкт дослідження: діяльність освітніх закладів України другої половини XIX століття.

Предмет дослідження: навчально-виховна та методична діяльність педагогічних рад початкових і середніх освітніх закладів України у другій половині XIX століття.

Мета дослідження: систематизувати теоретичні питання й узагальнити досвід навчально-виховної та методичної діяльності педагогічних рад початкових і середніх освітніх закладів України в досліджуваний період.

Завдання дослідження:

Проаналізувати ступінь дослідження проблеми.

Простежити динаміку становлення і розвитку педагогічних рад початкових і середніх освітніх закладів України у досліджуваний період.

Схарактеризувати погляди вітчизняних педагогів, громадських діячів другої половини ХІХ ст. на роль, зміст, форми і пріоритетні напрями роботи педагогічних рад початкових і середніх освітніх закладів України.

Узагальнити досвід навчально-виховної та методичної діяльності педагогічних рад початкових і середніх освітніх закладів досліджуваного періоду.

Визначити шляхи творчого використання навчально-виховного та методичного досвіду педагогічних рад початкових і середніх освітніх закладів України другої половини ХІХ ст. у сучасних умовах.

Методологічну основу дослідження становлять: загальнофілософські положення теорії особистості, теорія наукового пізнання, діалектична єдність національного й загальнолюдського досвіду, демократичні і гуманістичні принципи освіти, методологічні положення “Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ ст.”.

Дослідження ґрунтується на принципах історизму, науковості, системності, послідовності, діяльнісного підходу.

Теоретичну основу дослідження становлять теоретичні положення й висновки про особливості розвитку педагогічної науки і практики досліджуваного періоду (І. Альошинцев, М. Демков, Є. Мединський, Л. Модзалевський), ідеї видатних вітчизняних і зарубіжних педагогів щодо змісту та шляхів організації навчально-виховної та методичної роботи шкільних педагогічних колективів (Я. Абрамов, Х. Алчевська, Ш. Ганелін, А. Макаренко, С. Миропольський, М. Пирогов, В. Смирнов, В. Сухомлинський, К. Ушинський, Р. Шакуров та ін.), положення й висновки про національну освіту і виховання (В. Вихрущ, Л. Вовк, Н. Дем'яненко, М. Євтух, Т. Завгородня, С. Золотухіна, І. Курляк, В. Майборода, В. Смаль, М. Стельмахович, Б. Ступарик, О. Сухомлинська та ін.), сутність освітньо-виховного процесу як специфічної форми суспільної діяльності (А. Бойко, В. Буряк, В. Євдокимов, Б. Коротяєв, В. Лозова, К. Плиско, О. Савченко, Г. Троцко).

Методи дослідження. У процесі роботи використовувалася методика, традиційна для історико-педагогічних досліджень, що ґрунтується на загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, зіставлення, узагальнення тощо), історичних (порівняльно-історичний, історико-типологічний, історико-структурний, ретроспективний), соціологічних (відбір, фіксація і перевірка фактів, систематизація й аналіз фактів, вихідних даних джерел, журнальних публікацій) методах, що дало можливість простежити в динаміці розвиток мети, змісту і форм навчально-виховної та методичної діяльності вітчизняних педагогічних рад.

Джерелознавча база дослідження. Основний фактичний матеріал, необхідний для дослідження, зібрано в документах офіційного характеру: Збірниках постанов і розпоряджень Міністерства народної освіти (“Устав гимназий и училищ уездных и приходских, состоящих в ведомстве университетов: Санкт-Петербургского, Московского, Казанского и Харьковского” (Петергоф, 1828), “Сборник постановлений по Министерству Народного просвещения. Т.III, 1855-1864” (СПб., 1864)), а також в педагогічних журналах досліджуваного періоду: загальнопедагогічних - “Журнал Министерства Народного Просвещения”, “Наша начальная школа”, “Народная школа” та спеціальних виданнях - “Семья и школа”, “Учитель”, “Воспитание”, “Вестник воспитания”, “Основа”, “Черниговский листок”, “Киевский телеграф”, “Громада”, “Киевская старина”, “Педагогический вестник”, “Школьное обозрение”, “Зоря”, “Світло” та ін.

Крім того, вивчалися сучасні педагогічні журнали 1980-2000 рр.: “Рідна школа”, “Початкова школа”, “Педагогіка”, “Педагогіка і психологія”, “Директор школи” та ін.

Поглиблено аналізувалися архівні матеріали педагогічних рад фондів Центрального державного історичного архіву України м. Києва (ЦДІАУ) та Державного архіву Харківської області (ДАХО). Серед матеріалів ЦДІАУ використовувалися одиниці зберігання фонду 707 “Управление Киевского учебного округа”, фонду 2017 “Харьковское историко-филологическое общество”, фонду 2162 “Канцелярия попечителя Харьковского учебного округа”; серед матеріалів фондів ДАХО: фонд 265 “Первая Харьковская мужская гимназия (1878-1919 гг.)”, фонд 653 “Краснокутская женская гимназия 1917 г.”, фонд 654 “Валковская женская гимназия (1909-1919 гг.)”, фонд 658 “Волчанское уездное училище (1810-1883 гг.)”, фонд 661 “Змиевская женская гимназия (до 1911 г. - Александровская женская гимназия (1867-1918 гг.))”, фонд 743 “Богодуховская женская гимназия (1991-1919гг.)”, фонд 635 “Харьковский губернский училищный совет (1880-1917гг.)”, фонд 636 “Валковский уездный училищный совет Харьковской губернии (1867-1898гг.)”, фонд 652 “Богодуховское городское училище (1898-1919 гг.)”, фонд 656 “Валковское 2-х и 3-х классное городское училище”, фонд 659 “Волчанское городское 3-х классное училище (1889-1911 гг.)”, фонд 761 “Изюмское уездное училище (1790-1894 гг.)”, фонд 762 “Изюмское городское 4-х классное училище”, фонд 444 “Краснокутское высшее начальное училище”.

Важливу групу джерел у процесі роботи над дисертацією становили передусім праці педагогів-освітян, керівників навчальних округів, освітніх закладів: М. Пирогова (циркуляри, розпорядження, науково-методичні статті), К. Ушинського, Х. Алчевської (хроніка недільних шкіл) та дослідників діяльності її педагогічного колективу (С. Миропольський, Я. Абрамов та ін.).

Вивчалися також монографічні праці сучасних авторів (В. Смирнов, Ш. Ганелін, О. Мазуркевич, М. Мухін, А. Лопухівська, В. Кравець), у яких відображено стан освіти в досліджуваний період.

У процесі дослідження використовувались рукописи відділу рідкісної книги, матеріали фондів Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, бібліотек Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди та Бердянського державного педагогічного університету.

Хронологічні рамки дослідження обмежуються серединою та кінцем XIX століття, оскільки у другій половині XIX ст., у зв'язку з початком суспільно-економічних перетворень у країні, спостерігається пожвавлення діяльності педагогічних рад.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дослідженні вперше виявлено передумови виникнення педагогічних рад початкових і середніх освітніх закладів України другої половини XIX століття, розкрито динаміку становлення і розвитку колегіального органу вчительських колективів, а також визначено мету, зміст, форми і пріоритетні напрями навчально-виховної та методичної діяльності цих колективів.

Подальшого розвитку набули питання, що стосувалися вимог до вчителя та умов використання книги як освітньо-виховного засобу.

У науковий обіг уперше введено 77 архівних документів, які розширили відомості з досліджуваної проблеми, зокрема про організацію дисципліни на уроці, роль педагогічних рад у проведенні позакласних занять з учнями та ін.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що отримані в ході наукового пошуку теоретичні положення, фактичний матеріал, пропозиції, які стосуються досвіду діяльності педагогічних рад, можуть бути творчо використані в умовах сучасної загальноосвітньої школи (результати й висновки збагачують педагогічну науку і шкільну практику новими формами й тематикою роботи вчительських колективів), а також у педагогічних навчальних закладах III-IV рівня акредитації в лекціях з дисциплін історико-педагогічного циклу, під час підготовки курсових і дипломних робіт.

Достовірність та аргументованість наукових положень дослідження та його висновків забезпечується широким використанням архівних матеріалів, системним аналізом виявлених дослідницьких матеріалів, застосуванням комплексу методів, адекватних меті, предмету та завданням дослідження.

Зв'язок роботи з науковими планами й темами. Дисертацію виконано згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Бердянського державного педагогічного університету “Формування особистості сучасного вчителя”. Тема дисертаційного дослідження затверджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 9 лютого 1999 р., протокол №2.

Апробація і впровадження результатів дослідження в практику. Основні результати дослідження обговорювалися на науково-практичних конференціях: науково-практична конференція з нагоди 275-річчя від дня народження Григорія Сковороди (Харків, 1998), “Шості Всеукраїнські педагогічні читання “Василь Сухомлинський і сучасність”” (Харків, 1998), “Проблеми професійної підготовки педагогічних працівників” (Житомир, 2000), “Культурологічні та етносоціальні процеси на півдні України XVIIІ - ХХ ст.” (Бердянськ, 2001), “Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості” (Київ, 2001), “Соціально-педагогічні проблеми підготовки педагогічних кадрів для сільської школи” (Бердянськ, 2002).

Основні результати дослідження викладені в 10 одноосібних статтях, опублікованих у провідних наукових фахових виданнях обсягом 2,1 др. арк.

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, шести додатків. Загальний обсяг дисертації - 234 сторінки. Основний текст дисертації викладено на 188 сторінках, список використаних джерел складає 376 найменувань (із них 171 - архівні справи).

педагог освітній навчальний

2. Основний зміст дисертації

У “Вступі” обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, подано джерельну базу, окреслено хронологічні межі, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію, впровадження та публікацію результатів дослідження.

У першому розділі “Організаційно-теоретичні питання створення педагогічних рад в освітніх закладах України у другій половині ХІХ століття” визначено напрями наукових пошуків з досліджуваної проблеми, показано в динаміці виникнення й розвиток педагогічних рад, розкрито погляди вітчизняних і зарубіжних педагогів на роль та значення педагогічних рад, зміст і напрями їх діяльності.

У ході дослідження встановлено, що вивчення діяльності педагогічних рад належить до актуальних педагогічних проблем, про що свідчить існування різних напрямів наукових пошуків. Першу групу становлять праці українських і зарубіжних педагогів-практиків, керівників навчально-виховних закладів, шкіл в різні роки (С. Шацький, А. Макаренко, В. Сухомлинський, Р. Шакуров, С. Хозе, Є. Ямбург). В їхніх працях з'ясовано сутність педагогічного колективу, доцільність об'єднання вчителів, зміст роботи педагогічних рад, роль директора у згуртуванні педагогічного колективу, показано взаємозв'язок діяльності педагогічних рад та ефективності навчально-виховного процесу в освітніх закладах. Головною ознакою напрацювань педагогів є розкриття домінуючої ролі практики, яка й визначала специфіку теоретичних узагальнень і сприяла підвищенню достовірності отриманих результатів.

До другої групи наукових пошуків належать праці дослідницького спрямування, в яких показано актуальність та різноманітну діяльність педагогічних рад і розкрито їх позитивний вплив на розвиток трудових відносин між учителями (Х. Цорієва), на формування мікроклімату вчительського колективу (Р. Шакуров), на стимулювання педагогічної майстерності та методичної роботи в школі (О. Демінцев), організацію дослідницької діяльності вчителів (Р. Хрустальова, О. Любарська) тощо.

Третю групу становлять праці історико-педагогічного спрямування (О. Грива, Л. Голубнича, С. Золотухіна, О. Коваленко, Т. Лутаєва, Н. Пастушенко, Т. Сухенко, О. Перетятько та ін.). Характерним для цих праць є використання матеріалів засідань педагогічних рад освітніх закладів України переважно як джерельної бази та ілюстрації досліджуваних ними проблем.

Аналіз історико-педагогічної літератури, архівних документів показує, що педагогічні ради як колегіальний орган учителів має свою історію, а цікавий досвід його навчально-виховної та методичної роботи заслуговує на творче опрацювання.

Відомості про об'єднання вчителів у “спеціальну корпорацію, яка сприятиме здійсненню контролю за виконанням педагогами своїх обов'язків”, знаходимо вже у статутах братських шкіл.

Перша офіційна постанова про педагогічні ради (“збори”) викладачів зафіксована в “Статуті навчальних закладів, підвідомчих університетам” 1804р. Документ зобов'язував учителів у перший тиждень кожного місяця збиратися в директора для педагогічних “советований” з метою обміну думками про методи навчання, старанність та успіхи учнів.

“Статутом гімназії ...” 1828р. затверджено заснування в кожній гімназії педагогічної ради “з метою посилення педагогічного спрямування в цих навчальних закладах”, визначено органи управління педагогічних рад. У подальшому зміни в складі педагогічних рад навчальних закладів, а також розширення прав членів педагогічних рад зафіксовано “Статутом гімназій та прогімназій” 1845р.

Виявлено, що інтенсивна і різнобічна діяльність педагогічних рад припадає саме на досліджуваний період (другу половину ХІХ ст.) і пов'язується з прийняттям відповідних нормативних документів: “Інструкції для Петербурзьких нарад в С.-Петербурзі” 1862р., “Статуту гімназій та прогімназій” 1864р.

Метою діяльності педагогічних рад було визначено “дослідження питань, що стосуються навчання і виховання учнів, сприяння розповсюдженню в суспільстві здорових педагогічних заходів і наукових відомостей, зближенню педагогічних поглядів й усуненню непорозумінь у педагогічній практиці”. Прийняття вказаних документів значно розширило і коло питань, які належали до колегіального ведення. Згідно з §72 на педагогічних радах обговорювалися й остаточно вирішувалися такі питання: ... 5) схвалення промов, які призначаються для читання публічно; 6) обрання з викладачів секретаря ради та бібліотекаря; 7) вибір книг для бібліотеки, а також складання правил про порядок зберігання і видачі книг; 8) обговорення і схвалення програм з кожного предмета; 9) розгляд річних звітів щодо навчальної частини тощо.

Різке збільшення адміністративної влади (директорів гімназій) і, відповідно, обмеження прав педагогічних рад відбулося із уведенням “Статуту... ” 1871р. Але поряд з негативними змінами у функціонуванні педагогічних рад виявлено й позитивні: з'явилися предметні комісії (прообраз сучасних методоб'єднань), поширилися такі колегіальні форми правління, як господарчі комітети, піклувальні ради.

Зазначимо, що на території Галичини в досліджуваний період існував також колегіальний орган “Рада шкільна крайова”, який виконував функції, схожі з функціями інших педагогічних рад України.

Але, не дивлячись на обмеження і реакційність офіційної політики у 70-80 рр., педагогічні ради, за висловом Л.Модзалевського, були “школою колективної праці, в якій билося серце шкільного організму, збиралися його живі соки і розганялися по окремих органах”.

Розробку теоретичних засад функціонування педагогічних рад здійснили, як свідчить проведене дослідження, видатні вітчизняні та зарубіжні педагоги минулого. Так, ще Я.Коменський у “Законах добре організованої школи” радив створити шкільний сенат, який повинен складатися з професорів і класних учителів на чолі з ректором, а також з того, “хто спроможний володіти пером” - секретаря. Це була перша спроба теоретичного обґрунтування доцільності й необхідності колегіальних зборів викладачів з “метою підтримки встановленого в школі порядку, одностайного обговорення й прийняття рішень стосовно навчально-організаційної роботи”.

Ідея організації педагогічних рад знайшла відображення і в спадщині німецького педагога І.Песталоцці.

У вітчизняній педагогічній теорії проблема організації педагогічних рад знайшла своє розкриття, передусім, у педагогічній спадщині М.Пирогова, який обґрунтував роль і значення педагогічних рад у навчальних закладах, виклав програму їх діяльності (“Про предмети обговорень і міркувань педагогічних рад гімназій”, “Правила про провини та покарання учнів”, “Завдання вчителя в школі”, “Про методи викладання”, “Циркуляри”, що опубліковані на сторінках газети “Одесский вестник”). Змістом діяльності педагогічних рад педагог вважав: 1) надання можливості гімназичним наставникам вільно, відверто і неупереджено обговорювати різні педагогічні заходи та способи викладання; 2) ознайомлення вищих навчальних інстанцій як з домінуючими, так і з одиничними поглядами педагогів; 3) надання змоги вищим інстанціям робити висновки з цих поглядів про ступінь розвитку педагогіки; 4) обмін думок різних дирекцій округів; 5) створення умов для оволодіння новими педагогічними методами і способами викладання.

Подальший розвиток ідея організації педагогічних рад отримала у працях К. Ушинського, С. Миропольського, Я. Абрамова, М. Демкова. Так, заслуга К. Ушинського полягає в розкритті досвіду роботи педагогічних рад Німеччини, північної Америки (“Три елементи школи”); С. Миропольського - в першій спробі узагальнення досвіду педагогічної ради недільної школи Х. Алчевської (“Школа і суспільство. Харківська недільна школа”); Я. Абрамова - в цілісному розкритті мети, змісту, характеру, форм і умов роботи приватної жіночої недільної школи в Харкові, зокрема її педагогічної ради; М.Демкова - у розробці видів педагогічних рад (“офіційні”, “приватні”, “публічні” зібрання).

Зазначимо, що колегіальній діяльності вчителів, але у формі зібрань їх на педагогічних з'їздах, конференціях, курсах, приділяли увагу й активно працювали в цьому напрямі М. Корф, С. Ковалів, Ю. Федькович, І. Бажанський, І. Франко та ін.

Отже, чітке визначення ролі педагогічних рад у житті навчального закладу, мети, змісту роботи, видів та функціональних обов'язків говорить про реальний внесок учених, педагогів у педагогічну теорію, зокрема теорію управління педагогічними колективами.

У другому розділі “Напрями навчально-виховної діяльності педагогічних рад у другій половині ХІХ століття” висвітлено напрями й зміст навчально-виховної діяльності педагогічних рад: обговорення педагогічними радами актуальних проблем навчально-пізнавальної діяльності учнів, впровадження нових навчально-виховних форм у шкільну практику, а також підготовка порад, рекомендацій щодо реалізації шляхів, пошуку засобів розв'язання важливих шкільних проблем.

Педагогічні ради, що складалися з кваліфікованих педагогів, як показує дослідження, були обізнані з багатьма дидактичними проблемами, що розроблялися в педагогічній теорії і знайшли певну підтримку в шкільній практиці. Так, на засіданнях педагогічних рад початкових та середніх освітніх закладів обговорювалися питання про забезпечення уваги дітей на уроці, організацію “безпосереднього”, “більш широкого” і “оглядового” повторення матеріалу, що вивчається, використання різних методик опитування учнів, а також про викладання вчителем-предметником “споріднених предметів, починаючи з нижчого класу і до останнього вищого з метою забезпечення міцних знань і міжпредметних зв'язків”. Крім того, на засіданнях рад піднімалися питання про єдність вимог учителів, відбір книг для читання, аналізувалися навчальні програми, можливість уникнути багатопредметності.

До найбільш суперечливих педагогічних проблем слід віднести питання про сумісне і відокремлене навчання. Одні педагогічні ради (відбиваючи аналогічну точку зору педагогів-теоретиків) висловлювалися за сумісне навчання, аргументуючи тим, що відокремлене навчання суперечить сімейним і суспільним умовам життя та діяльності людини. Противники стверджували, що сумісне навчання може призвести до небезпечних наслідків й особливо пагубно відобразитися “на моральності дівчат”.

Підкреслимо, педагогічні ради не замикалися в межах свого закладу, а свої рішення, точку зору, позицію представляли на сторінках тогочасної преси, що є показником їх активності й зацікавленості у шкільних справах.

Вивчення історико-педагогічних джерел, архівних матеріалів Київського, Харківського, Одеського навчальних округів доводить, що в досліджуваний період учителями, педагогічними радами багато уваги приділялось розробці та впровадженню в практику нових навчально-виховних форм: екскурсій, літературних вечорів, гуртків та свят.

Екскурсії з просвітницькою і виховною метою почали проводитися ще в 30-х роках ХІХ ст. у Сімферопольській класичній і реальній гімназіях, 1-й Печерській гімназії м. Києва, Сумській реальній школі, Житомирській гімназії та ін. У 70-х роках ХІХ століття вони відродилися у зв'язку з підвищенням інтересу до природознавства. У деяких гімназіях екскурсії стали обов'язковою частиною навчально-наукового плану. Спочатку проводились ботанічні, зоологічні, геологічні екскурсії, потім - історичні, етнографічні, промислові, а з 90-х років - екскурсії гуманітарного спрямування.

Міністерством народної освіти, самими педагогічними радами було вироблено певний план екскурсії для учнів середньої школи, конкретні завдання, вимоги, рекомендації щодо їх організації.

Проведене дослідження засвідчує широку практику різноманітних екскурсій, а також усвідомлення вчителями, з одного боку, їх освітньо-виховного значення (“для розвитку мови”, “поширення знань з різних галузей”, “збудження здібностей додивлятися до всього”, “формування вмінь порівнювати і робити висновки”, а також “виховання громадянських почуттів”), з іншого, - потребу у спеціальній підготовці до їх проведення (підготовка самого вчителя, клопотання про умови для екскурсантів, завдання і зміст екскурсії, форми звіту тощо).

У 60-ті роки ХІХ ст. активно запроваджувалися у практику роботи шкіл літературні бесіди. Маючи на меті викликати в учнів бажання “займатися самостійно, навчитися викладати усно й письмово свої поняття про той чи інший предмет з курсу”, вони стали візитною карткою багатьох закладів України, зокрема Харківської недільної школи Х. Алчевської, з чітко розробленою структурою, тематикою, методикою проведення, формою звітності.

Виконане дослідження засвідчує, що педагогічні ради брали участь у здійсненні різноманітних “святкувань”. Ретельно продумані організаційні питання реалізації “визначних історичних дат”, стислість, виразність, художність і яскравість проведення говорять про добрі традиції української школи у формуванні майбутнього громадянина.

Шкільна дисципліна належала до актуальних і найбільш суперечливих педагогічних проблем. Неоднозначність поглядів педагогів, представників офіційної педагогічної думки зумовила певну “подвійність” і в діях педагогічних рад, які не залишалися осторонь дискусії 60-70-х років.

Усвідомлюючи особливе значення дисципліни як важливого виховного засобу й умови реалізації завдань у навчально-виховному процесі, українські прогресивні педагоги і громадські діячі доводили необхідність своєчасного ознайомлення дітей з їхніми обов'язками, систематичного контролю за діями та вчинками учнів, дотримання рівних, шанобливих стосунків між учителем та учнями, а також єдиних вимог наставників у підтримці необхідного порядку і спокою.

Для поліпшення шкільної дисципліни педагогічні ради рекомендували систематично опитувати і оцінювати відповіді учнів, сформулювати вимоги до відповідей вихованців і постійно дотримуватися них, уникати зайвої поблажливості у виставленні четвертних і річних оцінок, регулярно проводити письмові вправи, організувати відпочинок учнів, залучати їх до занять фізичними вправами під час перерви тощо.

Найбільш поширеними прийомами підтримки дисципліни в шкільній практиці були: “погляд, спрямований на учня”, “називання прізвища того, хто завинив”, “нагадування учневі про його обов'язки”, “зауваження, що засуджує дію учня”, “догана з викликом на середину класу”, “переміщення з одного місця на інше”, “занесення прізвища винуватця на дошку”, “стояння в кутку”, “заборона брати участь у загальних заняттях”, “позбавлення обіду” та ін.

Цікавими з огляду на сучасність слід назвати дії педагогічних рад щодо пошуків дисциплінарних заходів поза навчальним закладом. Наприклад, гострої дискусії набуло питання про улаштування учнівських квартир і нагляд за ними. Крім того, педагогічні ради справедливо пов'язували дисципліну у стінах навчального закладу з організацією вільного часу учнів. В цілому не заперечуючи відвідування вихованцями дитячих вечорів, театрів й участі в загальних розважальних заходах (але з дозволу інспектора), педагогічні ради зобов'язували батьків бути “обізнаними в питанні про дозвілля їхніх дітей”.

Отже, заслугою педагогічних рад є конструктивна позиція, яка виявилася в розробці конкретних вимог-рекомендацій вчителям-предметникам, класним наставникам щодо проведення різних освітньо- виховних заходів.

У третьому розділі “Зміст і форми методичної діяльності педагогічних рад у другій половині ХІХ століття” показано роль педагогічних рад у методичному забезпеченні навчально-виховного процесу в початкових і середніх закладах освіти, подано узагальнені рекомендації педагогічних рад щодо використання книги як ефективного освітньо-виховного засобу, а також визначено конкретні кроки педагогічних рад у підвищенні соціального статусу вчителя.

Проблема методичної підготовки вчителів, методичного забезпечення навчально-виховного процесу набула актуальності саме в досліджуваний період.

Прийняття у 1864р. “Статуту гімназій ...” стимулювало і методичну діяльність педагогічних рад. Наприклад, на нараді директорів гімназій Київського навчального округу з 1 по 8.07.1865р. було обговорено понад 30-ти питань організаційно-методичного характеру, зокрема питання про розклад занять, завантаженість учнів на уроці, про розробку методик проведення уроку, форм і методів перевірки знань учнів тощо.

Аналіз архівних документів показує, що на засіданнях педагогічних рад кожен учитель-предметник пропонував власний спосіб або авторську методику викладання, яка здавалась йому “найбільш відповідною педагогічній меті, індивідуальному досвіду” і такою, що забезпечує “щохвилинну зайнятість учнів”.

Зазначимо, що на сторінках “Журнала Министерства Народного Просвещения” друкувалися методики, а також рецензії на них, переважно схвальні.

Серед питань методичного характеру, що розглядалися педагогічними радами, відзначимо питання про співвідношення російської та української мов у навчальному процесі й методи їх вивчення. Не в змозі подолати заборони щодо навчання українською мовою, вчителі-практики пропонували методики, що полегшували опанування учнями початкових шкіл російської мови. Архівні матеріали, по-перше, презентують методики застосування наочності на уроках, методики організації прогулянок з дітьми, проведення навчальних бесід, креслення географічних карт, вивчення географії, історії, пояснювального читання, методики лекторського викладання тощо; по-друге, свідчать про роль педагогічних рад у розробці цих методик, створенні умов для їх реалізації, а також про турботу щодо обладнання предметних кабінетів.

Книга завжди виступала показником рівня освіти, ефективним навчально-виховним засобом у педагогічній теорії і практиці. Зарубіжними і вітчизняними педагогами досліджуваного періоду (А. Дистервег, І. Песталоцці, К. Ушинський, С. Миропольський, Ю. Федькович, С. Васильченко, Б. Грінченко, Х. Алчевська, О. Духнович, І. Франко та ін.) було визначено значення книги у вихованні та навчанні особистості, вимоги до її змісту й оформлення.

Педагогічні ради не залишилися осторонь цієї проблеми і на засіданнях всебічно обговорювали умови використання навчальної книги безпосередньо в шкільній практиці. До поля зору педагогічних рад входило: відсутність або недостатня кількість книг для початкової школи, їх низька якість; право вчителя самостійно підбирати необхідні книжки, які відповідають завданням, змісту початкового навчання й ступеню розвитку учнів; пропозиції щодо видавництва книг енциклопедичного характеру, придбання періодичних видань і навчальних посібників; підписка на журнали й газети. Педагогічними радами укладався перелік видань як для фундаментальної (вчительської), так і для учнівської бібліотеки.

На засіданнях педагогічних рад обговорювалися й питання доцільності використання того чи іншого підручника, книжки для читання. При цьому спостерігалася чітка аргументація, яка, як правило, передбачала “поєднання в книзі теоретичного, практичного й ілюстративного матеріалу, доступність стилю викладу матеріалу, вибір цікавих для дітей тем, дотримання норм граматики і розумна методика викладання матеріалу”.

Особливістю досліджуваного періоду є не тільки підвищення інтересу вчителів-практиків до педагогічних проблем, а й до їхньої творчої самодіяльності, наприклад, у підготовці підручників, що схвалювалося радами освітніх закладів.

У ході наукового пошуку доведено, що роль і місце вчителя у навчально-виховному процесі, вимоги до нього, умови й гарантії його соціального і морального захисту ставали предметом численних дискусій професійних педагогів, громадських діячів, людей, зацікавлених та небайдужих до освітніх процесів, що відбувалися в Україні в досліджуваний період (М. Пирогов, К. Ушинський, С. Миропольський, П. Каптерєв, В. Стоюнін, І. Орлай, О. Духнович, І. Франко, В. Водовозов, Б. Грінченко, М. Драгоманов та ін.).

Огляд протоколів засідань педагогічних рад (1-ої Харківської чоловічої гімназії, Єкатеринінської гімназії, Херсонського училища, Миргородського повітового училища, Богодухівської жіночої гімназії, Житомирської й Білоцерківської гімназій) дозволяє констатувати надзвичайну активність педагогічних рад у вирішенні питань про “високу місію вчителя” щодо “визначення заходів безпосереднього впливу кожного викладача на учнів”, шляхи підготовки (педагогічної й спеціальної) вчителя, оцінку педагогічної майстерності вчителя, підтримку права жінки працювати в педагогічних закладах, встановлення гуманних відносин між членами педагогічного колективу.

Крім того, педагогічні ради вирішували питання про обов'язкове взаємовідвідування вчителів, пропонували обмінюватися досвідом роботи, створювати для підготовки вчительок жіночі учительські інститути, додаткові педагогічні класи в гімназіях, організовувати з учениць старших класів гімназії за їхньою ініціативою “групи репетиторів”.

Зазначимо, що педагогічні ради як унікальне явище (колегіальний орган) розглядалися вчителями як одна із можливостей підвищення їхнього професійного й загальнокультурного рівня. Так, у рамках засідань педагогічних рад у 80-ті роки стали проводитися літературні вечори, вечори історії, математики, латинської мови. Поступово вони набували силу, чисельно збільшувалися, змінювалися змістовно і здобули статус самостійної форми вчительських зібрань.

Актуальним з огляду на сучасність слід назвати проблему соціальної захищеності вчителя, що піднімалася і певним чином вирішувалася педагогічними радами, які на своїх засіданнях обґрунтовували взаємозв'язок професійного рівня і “належного утримання вчителя, щоб насущні проблеми життя не пригнічували собою обов'язків його вищого служіння”. Педагогічні ради виступали з конкретними пропозиціями: “підвищити і диференціювати оклади міських і сільських учителів”; “установити постійні оклади вчителям”; “знайти додаткові стимули роботи вчителів”.

Педагогічні ради, зокрема першої Харківської гімназії, обговорювали навіть питання про влаштування “притулку для вчителів і вчительок похилого віку та хворих”, перед цим зібравши необхідні статистичні дані.

Отже, усвідомлюючи, що вдосконалення навчально-виховного процесу залежить і від його методичного забезпечення, педагогічні ради сформулювали конкретні вимоги до навчальної книги, поради щодо її використання, розробляли і запроваджували авторські методики викладання предметів, здійснювали спроби створення власних підручників, а також доводили високу роль учителя у формуванні особистості дитини, піднімали питання про доцільність фахової підготовки вчителя, підвищення його соціального статусу.

Загальні висновки

Дисертацію присвячено розробці важливої педагогічної проблеми в галузі українського шкільництва: дослідженню ролі, завдань, змісту і напрямів діяльності педагогічних рад початкових і середніх освітніх закладів у другій половині XIX ст. Здійснене дослідження дозволило зробити такі висновки:

Визначено і схарактеризовано напрями наукових пошуків з досліджуваної проблеми, доведено, що навчально-виховна та методична діяльність педагогічних рад освітніх закладів України другої половини ХІХ ст. ще не була предметом цілісного історико-педагогічного дослідження.

Виявлено, що педагогічні ради в своєму становленні та розвитку пройшли певні етапи.

Перший етап (1804 - 1827 рр.) - етап організаційного утворення педагогічних рад, визначення первинних обов'язків і змісту їх діяльності.

Другий етап (1828 - 1863 рр.) - етап ускладнення навчально-виховних завдань, які мали вирішуватися педагогічними радами, змін в організаційній структурі, більш чіткого визначення їх функціональних обов'язків.

Третій етап (1864 - 1870 рр.) - етап подальшого розширення обов'язків педагогічних рад, змісту їх діяльності.

Четвертий етап (1871 - кінець XIX ст.) - етап, який характеризувався, з одного боку, обмеженням діяльності педагогічних рад різного роду офіційно-нормативними документами, а з іншого, - розвитком учительської ініціативи, появою різного роду колегіальних форм учительських зібрань (з'їздів, конференцій, курсів тощо).

Установлено, що бурхливий розвиток суспільно-педагогічної думки, прагнення прогресивних кіл до оновлення і реформування освітніх процесів зумовили творчий пошук педагогів-методистів К.Ушинського, М.Пирогова, М.Демкова, Х.Алчевської, С.Миропольського та ін. у галузі шкільництва. Ними обґрунтовано доцільність створення педагогічних рад, визначено зміст і напрями їх роботи, що збагатило педагогічну теорію й активізувало діяльність як окремих працівників шкіл, так і цілих педагогічних колективів.

Проведене дослідження дозволило визначити мету, зміст, форми і напрями діяльності педагогічних рад у досліджуваний період, простежити їх у динаміці відповідно до встановлених етапів розвитку. Різноманітність і змістовність навчально-виховної та методичної діяльності педагогічних рад дали змогу високо оцінити їх значення у вітчизняному освітньому русі другої половини XIX ст.

У ході наукового пошуку виявлено залежність змісту, характеру, функціональних обов'язків педагогічних рад освітніх закладів України від соціально-економічних, політичних умов, офіційної політики і громадських освітніх ініціатив. Основними офіційними документами, які регулювали навчально-виховну роботу педагогічних рад, були статути гімназій та прогімназій, а також “Положення”, “Циркуляри”, “Розпорядження”, що приймалися Міністерством народної освіти в другій половині XIX ст. Доведено, що упродовж досліджуваного періоду педагогічні ради визнавалися як прогресивною педагогічною громадськістю, так і вчителями шкіл не тільки органом колегіальних рішень у напрямі вдосконалення навчально-виховного процесу, а й “джерелом, стимулом змагань між учителями, умовою їхнього професійного зростання та розвитку творчості”.

Виявлено, що характерною ознакою навчально-виховної і методичної діяльності педагогічних рад була їх творча активність у сприйнятті прогресивних педагогічних ідей, у прагненні реалізувати ці ідеї у широкій шкільній практиці, а також у створенні власних напрацювань методичного характеру (рекомендацій, порад, методик).

5. Виявлено актуальні проблеми навчально-виховної, методичної діяльності педагогічних рад освітніх закладів досліджуваного періоду (посилення освітньо-виховної функції підручників; взаємовідвідування вчителів; установлення дружніх стосунків між колегами і гуманних - між учителем і дітьми; соціальна захищеність учителя; розробка власних методик викладання предметів; організація навчально-наукових екскурсій; комплектація бібліотек для вчителів та учнів; визначення прийомів підтримки уваги дітей на уроці; дотримання вчителями єдиних вимог до організації навчально-пізнавальної діяльності учнів; встановлення залежності між рівнем професійно-педагогічної майстерності вчителя і успішністю учня тощо), а також визначено шляхи їх творчого використання в сучасній педагогічній практиці (обговорення питань на засіданнях педагогічних рад; залучення до співпраці батьків; установлення взаємозв'язку із громадськими організаціями, фондами; стимулювання вчительської ініціативи, творчої активності; залучення педагогічних колективів до написання шкільних підручників, посібників, розробки навчальних програм, стандартів освіти тощо).

Установлено, що у подальшому розвитку теорії і практики діяльності педагогічних рад особливу роль відіграли українські і зарубіжні педагоги, зокрема, А.Макаренко, В.Сухомлинський, науково-практичний доробок яких є зразком мудрого керівництва вчительськими колективами.

Основний зміст дисертації відображено в 10 одноосібних публікаціях автора

1. Онипченко О.І. Прогресивна педагогічна думка другої половини XIX ст. про організацію і зміст роботи педагогічних рад в навчальних закладах України // Педагогіка і психологія: Зб. наук. пр. - X.: ХДПУ, 1998. - Вип. 7. - С. 175-180.

2. Онипченко О.І. Шкільна дисципліна як предмет дискусій педагогічних рад у другій половині XIX ст. // Педагогіка і психологія: Зб. наук. пр. - X.: ХДПУ, 1998. - Вип. 8. - С. 106-110.

3. Онипченко О.І. Педагогічні ради про освітньо-виховне значення підручників та учбового обладнання у навчальних закладах другої половини XIX ст. //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. - X.: ХДПУ, 1998. - Вип. 8-9. - С. 135-138.

4. Онипченко О.І. Форми і методи навчання як предмет дискусій педагогічних рад у другій половині XIX ст. //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. - X.: ХДПУ, 1998. - Вип. 8-9. - С. 155-158.

5. Онипченко О.І. Творча діяльність педагогічного колективу недільної школи Х.Д.Алчевської //Педагогіка і психологія формування творчої особистості, проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. - Київ - Запоріжжя, 1999. - Вип. 15. - С. 18-22.

6. Онипченко О.І. В.О.Сухомлинський про діяльність педагогічного колективу в школі як умови ефективного навчання і виховання //Педагогіка і психологія: Зб. наук. пр. - X.: ХДПУ, 2000. - Вип. 10. - С. 101-105.

7. Онипченко О.І. Педагогічні ради про впровадження нових форм навчання в навчальних закладах України (історико-педагогічний аспект) //Педагогіка і психологія: Зб. наук. пр. - X.: ХДПУ, 2000. - Вип. 16. - С.108-113.

8. Онипченко О.І. Педагогічні ради про підготовку вчителів в Україні та за кордоном //Вісник Житомирського педагогічного ун-ту. - 2000. - Вип.6. - С. 98-102.

9. Онипченко О.І. Впровадження позакласних виховних заходів педагогічними радами другої половини XIX ст. // Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості: Зб. наук. пр. - Київ, 2001. - Кн.2. - С. 220-223.

10. Онипченко О.І. Удосконалення педагогічної майстерності вчителів сільських шкіл на колегіальних зборах вчителів (історико-педагогічний аспект) // Соціально-педагогічні проблеми підготовки педагогічних кадрів для сільської школи: Зб. наук. пр. - Бердянськ: БДПУ, 2002. - Вип. 6. - С. 143-148.

Размещено на Allbest.ru

...