Розвиток навчальної термінологічної лексики у процесі розбудови української системи освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

РОЗВИТОК НАВЧАЛЬНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ ЛЕКСИКИ У ПРОЦЕСІ РОЗБУДОВИ УКРАЇНСЬКОЇ СИСТЕМИ ОСВІТИ

Спеціальність: Загальна педагогіка та історія педагогіки

АВРАМЕНКО ВАЛЕНТИНА ІВАНІВНА

Київ, 2003 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і ступінь дослідження теми. Розвиток України як самостійної незалежної держави викликав помітні зрушення в системі навчання й виховання молоді. В умовах розбудови національної середньої та вищої школи постали проблеми реформування й удосконалення всієї освітньої галузі.

Реформування освітньої галузі призводить до перегляду змісту окремих навчальних дисциплін, а звідси й до розгляду їхнього понятійно-термінологічного апарату. Інноваційні процеси в освіті, поява інтегрованих курсів, нових навчальних дисциплін (валеологія, людина й світ та ін.) зумовили зростання інтересу педагогів і науковців до навчальної термінології.

Навчальна термінологічна лексика міцно пов'язана з освітньою системою - від середніх до вищих закладів освіти. Також вона є невід'ємною частиною наукової термінології. Тому з розвитком освіти і науки термінологічна лексика еволюціонує, змінюється, пристосовується до потреб суспільства. Це збагачує національну мовну культуру.

Сукупність взаємопов'язаних терміноелементів, які відносяться до різних галузей знань, становлять навчальну термінологію. Вона існує у двох вимірах:

1) результативному (фіксація навчального терміна - це термінологічні словники);

2) функціональному (навчальна та наукова література).

Розвиток будь-якої наукової галузі передбачає обов'язкове використання нагромаджених знань у минулому для виникнення нових сучасних наукових обґрунтувань. Це потрібно для того, щоб не повторювати допущених помилок, а використовувати найкращі наукові надбання. Вивчення педагогічної спадщини в цій царині дає змогу простежити закономірності розвитку змісту освіти в Україні, виділити загальне, особливе й часткове. Осмислення історичних фактів, теорій і явищ, різноманітних шляхів людського розвитку, звертання до глибинних пластів національної культури, збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій, як підкреслено в Національній доктрині розвитку освіти, є одним із шляхів реформування змісту освіти, виховання підростаючого покоління. Для успішного розв'язання цього завдання необхідно, на наш погляд, вивчення історичного педагогічного досвіду, щоб осягнути найцінніші теоретичні й практичні здобутки, а відтак - здійснити обґрунтоване прогнозування подальших напрямів розвитку освіти.

Особливого інтересу набуває період кінця ХІХ ст. - початок 30-х років ХХ століття, коли відбувалася розбудова державної національної освіти (викладання рідної мови, усталення українського правопису, укладання термінологічних словників, створення та видання україномовних підручників, навчальних програм, методичної літератури з різних дисциплін), органічною та складовою частиною її було українське термінотворення, яке відбувалося в той час переважно на національній мовній основі.

Наукова значущість вивчення означеної проблеми зумовлена тим, що вказаний період близький до сучасного стану розвитку нашої держави: в кінці ХІХ ст. - в першій третині ХХ століття Україна намагалась утвердити свою незалежність, національно-мовну свідомість. Здійснювався процес упровадження рідної мови в усі сфери суспільного життя, що сприяло виробленню концептуальних засад термінотворення й термінів вживання. Цей процес ураховував і освітню сферу функціонування української термінологічної лексики.

Таким чином, термінологічне питання в середній освіті є одним із найактуальніших. На сучасному етапі розвитку української термінології загальним стало твердження про наявність двох крайніх тенденцій: пряме використання термінологічної спадщини 20-х - початку 30-х років та повне заперечення всієї спадщини й використання термінології, що склалася у повоєнний час, особливо за останні 25-30 років.

Аналіз джерел досліджуваного періоду показав, що розвиток та становлення навчальної термінологічної лексики в період розбудови національної системи освіти в кінці ХІХ ст. - початку 30-х рр. ХХ століття потребує спеціального наукового опрацювання.

Важливі аспекти становлення й розвитку національної школи України, що певною мірою стосуються періоду нашого дослідження, розкрили Г. Васькевич, Б. Ступарик, В. Помагайба, В. Майборода, О. Сухомлинська, С. Філоненко, М. Ярмаченко.

Загальні теоретичні питання термінології розглядали А. Бурячок, І. Кочан, А. Крижанівська, І. Ковалик, Н. Непийвода.

Праці мовознавців (В. Захарчин, А. Крейтор, М. Москаленко, Т. Панько, Л. Симоненко, П. Чучка та ін.) містять багатий фактичний матеріал щодо історії становлення окремих терміносистем. Проте питання розвитку навчального термінотворення автори не розглядають.

Вагомим внеском у дослідження розвитку української навчальної термінологічної лексики стала колективна монографія Т. Панько, І. Кочан, Г. Мацюк “Українське термінознавство” (Львів, 1994), в якій залучено до наукового обігу значний масив недосліджених джерел, розкрито концептуальні засади формування різних терміносистем на функціональному рівні: поява терміна, його вживаність, фіксація у словнику тощо, з'ясовано роль конкретних особистостей в українському термінотворенні. Звертає на себе увагу кандидатське дослідження В. Разумейко “Педагогічна лексика української мови” (Київ, 1995 р.), присвячене питанням становлення окремих педагогічних понять у другій половині ХІХ - початку ХХ століття. Автором також узагальнено національний педагогічний досвід, визначено роль спадщини окремих українських просвітителів, учених, письменників.

У дослідженні В. Карпової “Мовознавча термінологія галицьких шкільних підручників перших десятиліть ХХ століття” (Київ, 1962) крізь призму розвитку освіти в Галичині висвітлено історію формування шкільної мовознавчої термінології. Однак використання в шкільних підручниках термінів, оформлених відповідно до існуючих на той час західноукраїнських мовних норм, розглядалося тенденційно, з класово-партійних позицій.

А. Крижанівська в своїй праці “Склад і структура термінологічної лексики української мови” (Київ, 1984) однією із проблем у сучасному термінознавстві виділяє історію формування, становлення окремих термінологій лише стосовно українських мовознавчих аспектів.

Проте можна стверджувати, що проблема розвитку української термінологічної лексики в процесі розбудови національної системи освіти в період кінця ХІХ ст. - початку 30-х років ХХ століття не була предметом спеціального дослідження. Науковці лише побіжно торкалися питань організації та функціонування українськомовної термінологічної лексики в освітній сфері зазначеного періоду.

Залишилися невідомими термінологічні концепції багатьох українських учених, педагогів, творчі пошуки яких стали основою розвитку й становлення навчальної термінологічної лексики. Тому наше особливе зацікавлення ретроспективою українськомовної термінологічної лексики пояснюється тим, що її розвиток був детермінований освітніми запитами: українізація освіти, створення національної системи освіти, необхідність видання україномовних підручників, словників, навчально-методичної літератури.

Таким чином, актуальність, недостатня розробленість означеної проблеми та необхідність звуження недослідженого поля в історії становлення й розвитку національної системи освіти України зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Розвиток навчальної термінологічної лексики у процесі розбудови української системи освіти (кінець ХІХ - початок 1930-х рр. ХХ століття)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота входить до тематичного плану наукових досліджень Інституту педагогіки АПН України і є складовою проблеми „Українська педагогіка в персоналіях” (реєстр № 0197U07543). Тема дисертації узгоджена на засіданні бюро ради з координації досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (від 29. 04. 2002 р., протокол № 4). Хронологічними межами є кінець ХІХ - перша третина ХХ століття. Вибір нижньої межі зумовлений пробудженням національної свідомості, прагненням української інтелігенції поширювати освіту серед народу. Відкриття Громадами недільних шкіл з українською мовою викладання, створення і видання для них україномовних підручників (в основному для початкового етапу навчання), дискусії з проблем навчальної термінології “Основа” зумовили потребу творення термінів і найпростіших зворотів з метою розповсюдження знань української мовою.

Верхня межа пов'язана з майже повним припиненням інтенсивного творення українських терміносистем на початку 30-х років у зв'язку з тогочасною політичною та ідеологічною ситуацією в суспільстві.

У “Словнику лінгвістичних термінів” слово “термінологія” трактується як “сукупність термінів, які вживаються у будь-якій галузі науки, техніки, мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Тому можна говорити про термінологію певної науки або окремої дисципліни (наприклад, термінологія лінгвістична, граматична, фонетична тощо), а також про термінологію мови загалом на певному етапі її розвитку”. Таке трактування відповідає нашому розумінню проблеми. Відтак його доцільно використовувати в дисертаційному дослідженні.

В дослідженні І.Ковалика “Логіко-лінгвістична проблематика технічної термінології у слов'янських мовах” (Львів, 1969) нас зацікавила пропозиція, яка полягає в тому, що поняття різних теорій, напрямів, шкіл слід співвідносити з різного роду знаннями разом із змінами їхніх дефініцій. Це доцільно, на думку автора, простежувати на прикладах енциклопедій та термінологічних словників різних років видання, а також підручників та посібників різних авторів.

Означений підхід ліг в основу нашого дослідження.

Об'єкт дослідження: зміст початкової та середньої освіти в Україні, відображений у програмах, планах, шкільних підручниках.

Предмет дослідження: розвиток української навчальної термінологічної лексики в шкільних підручниках кінця ХІХ століття - початку 30-х років ХХ століття (гуманітарна, природничо-математична термінологія).

Мета дослідження: цілісно проаналізувати ґенезу навчальної термінологічної лексики в українській школі, схарактеризувати її основні чинники розвитку, напрями та зміст, розкрити доцільність використання ідей позитивного досвіду в реформуванні й удосконаленні термінологічної лексики.

Завдання дослідження:

1) виявити передумови формування навчальної термінологічної лексики в працях вітчизняних педагогів кінця ХІХ - початку ХХ століття;

2) дослідити ґенезу становлення української термінологічної лексики в період 1905-1917 рр., ХХ ст.

3) простежити напрями розвитку навчальної термінологічної лексики в період 1917 - 1920-х рр.;

4) проаналізувати особливості словотворчого термінологічного процесу в сфері шкільних дисциплін гуманітарного циклу;

5) розкрити становлення української термінологічної лексики у змісті програм і навчально-методичної літератури з природничо-математичних дисциплін.

Загальну методологію дослідження становлять: філософські положення системного підходу як методологічного способу пізнання особливостей розвитку історично-педагогічних, українських термінологічно творчих явищ, концепції взаємозв'язку національного й полікультурного в розвитку навчальної термінологічної лексики та розуміння її еволюції як цілісного процесу вдосконалення національної мовної культури.

Для розв'язання завдань і досягнення мети дослідження використано науково-педагогічні та загальнонаукові методи, а саме:

- конкретно-пошуковий (теоретичний аналіз, синтез, систематизація і класифікація друкованих джерел з досліджуваної проблеми);

- методи логіко-історичного аналізу (проаналізовано матеріали з питань розвитку навчальної термінології, надруковані у дореволюційних, післяреволюційних виданнях, опрацьовано навчально-методичну літературу, термінологічні розробки);

- хронологічний (досліджено зміни у розвитку навчальної термінологічної лексики у хронологічній послідовності).

Джерельну базу становлять праці фахівців з цієї проблематики:

- фонди Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України;

- періодична преса ХІХ століття (“Основа” (1861-1862));

- періодична преса ХХ століття (“Вільна українська школа” (1918-1919), “Шлях освіти” (1925-1928);

- “Наукові записки Київського наукового товариства” (1918-1920);

- “Вісник Інституту української наукової мови” (1928-1929);

- законодавчі акти та нормативні документи вищих органів влади, що видавалися в досліджуваний період;

- навчальна програмна документація, термінологічні словники, підручники;

- автореферати дисертацій і дисертаційні дослідження;

- матеріали Міжнародних та Всеукраїнських конференцій, монографій, присвячених проблемам становлення і розвитку української термінологічної лексики.

Наукова новизна і теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що:

- розкрито процес формування основних напрямів навчальної термінологічної лексики кінця ХІХ століття - початку 30-х років ХХ століття, який підтверджує самодостатність української мови як наукової та її реалізацію в освітній сфері;

- вперше відтворено історичний розвиток шкільної навчальної термінологічної лексики в контексті освіти кінця ХІХ століття - початку 30-х років ХХ століття; здійснено науково-педагогічний коментар її найважливіших тенденцій, які можуть стати складовою сучасної термінологічної лексики в аспекті освітнього реформування;

- подальшої конкретизації набули освітні ідеї видатних педагогів, схарактеризовано їхній внесок у розвиток навчальної термінологічної лексики, введено до наукового обігу маловідомі архівні матеріали, які значно розширюють уявлення про особливості термінологічного процесу в зазначений період;

- науково аргументовано необхідність використання україномовної термінологічної лексики гуманітарних і природничо-математичних дисциплін в закладах середньої й вищої освіти, що зумовлює цілісний розвиток змісту національної освіти в цілому.

Практичне значення дослідження полягає в розробленні лекційних курсів з основ термінознавства для філологічних факультетів вищих педагогічних закладів освіти, курсу “Українська галузева термінологія” з урахуванням майбутнього фаху студентів. Положення та висновки дисертаційного дослідження є джерелом інформації з питань аналізу термінологічної лексики гуманітарного та природничо-математичного спрямування. Результати дослідження можуть використовувати аспіранти, студенти та вчителі при проведенні історично-педагогічних та лінгвістичних досліджень, при визначенні підходів до вивчення сутності і змісту понять, термінів, значень тощо.

Вірогідність дослідження забезпечено методологічним обґрунтуванням його вихідних позицій, застосуванням комплексу взаємозумовлених методів, адекватних об'єкту, предмету, меті та завданням дослідження, використанням широкої джерелознавчої бази.

На захист винесено:

1. Створення української навчальної термінологічної лексики було викликано потужним рухом української інтелігенції за державний і повноцінний статус української мови й розвиток української освіти.

2. Становлення української термінологічної лексики кінця ХІХ - початку ХХ століття відбувалося у двох напрямах: в підручниках для середньої школи та в термінологічних словниках. Їх характерною особливістю була альтернативність, розмаїття на спільній основі - широке використання народної мови. В цьому процесі були об'єднані і наддніпрянські, і галицькі педагоги.

3. Процес застосування української термінологічної лексики в гуманітарних і природничих дисциплінах загальноосвітньої школи став логічним продовженням попередньої роботи, яка в 20-ті - 30-ті роки носила державний, всеохоплюючий і розвивальний характер. Його провідною тенденцією було намагання найбільш науково й логічно обґрунтованого закріплення національних засад.

4. Термінотворення навчальної лексики - це постійний процес, який еволюціонує одночасно з розвитком науки й освіти. Він є розвивальним, змінним і залежить від оновлення змісту навчальних дисциплін у контексті прогресу науки.

Апробація й упровадження результатів дослідження. Зміст і результати дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданні лабораторії історії педагогіки АПН України, на Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми сучасного підручника” (Київ, 2002 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “До витоків становлення української педагогічної думки” (Умань, 2002 р.), а також шляхом публікацій здобутих результатів у науково-педагогічних часописах “Рідна школа”, “Шлях освіти”.

Публікації.

Основні результати дослідження висвітлено у 5 працях (усі одноосібні), серед яких 3 статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України та 2 статті у збірниках наукових праць.

Структура дисертації.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку основної використаної літератури. Повний обсяг дисертації - 173 сторінки (основний зміст дисертації становить 157 сторінок). Список використаних джерел має 184 найменування (16 стор.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання й джерела дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, сформульовано основні положення, які виносяться на захист, подано відомості про впровадження результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі - “З історії створення української навчальної термінології” - на підставі аналізу наукової, історично-педагогічної, навчальної літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст. визначено три етапи формування української навчальної термінологічної лексики у вітчизняній школі. Перший - (друга половина ХІХ - поч. ХХ століття) початковий період формування навчальної термінології - викликаний русифікаторською політикою царського уряду, недержавним статусом української мови, державною роз'єднаністю української мовної території - негативними й одночасно спонукальними факторами творення навчальної термінологічної лексики. Другий етап - (1905-1917 роки) - вироблення шкільної термінології на наддніпрянській та західноукраїнській мовних основах. Третій етап - (1917-ті - 1920-ті роки) - формування національної шкільної політики, національної системи освіти й виховання, надання українській мові державного статусу і відповідного державного значення україномовній термінологічної лексиці в освіті.

В дисертації проаналізовано суспільно-політичні умови становлення термінологічної лексики, джерела формування, висвітлено провідні напрями розвитку, здійснено ретроспективний аналіз поглядів відомих українських учених-мовознавців, педагогів на розвиток національної освіти, одним із шляхів розбудови якої було мовне навчання та виховання в українському шкільництві. У дослідженні доведено, що для процесу формування навчальної термінологічної лексики характерний тісний взаємозв'язок позамовного і внутрішньомовного факторів, які певним чином організовують термінологічно творчий процес. Це є основою для поступального розвитку з послідовною зміною періодів. Серед позамовних основоположним є рівень розвитку національної освіти, науки, культури, а серед внутрішньомовних - становище мови в суспільстві й ступінь розвитку функціональних стилів.

Історія формування навчально-термінологічної лексики, як і українського термінотворення - це процес зміни одного періоду формування й становлення на інший, при якому простежується тісний зв'язок кожного з попереднім. У цілому це становить єдиний безперервний рух і розвиток. Друга половина ХІХ - початок ХХ ст., є особливо важливим періодом, бо саме в цей час було закладено підвалини для поступового розвитку української наукової термінології як системи і навчальної термінологічної лексики як складової її частини. У розділі розкрито, що русифікаторська політика царського уряду, недержавний статус української мови, державна роз'єднаність гальмували формування української наукової мови, творення навчальної термінологічної лексики. Нові зміни в суспільно-політичному житті України (відміна кріпосного права, пробудження національної свідомості, інтелектуальних сил, прагнення української інтелігенції поширювати освіту серед народу) сприяли розвитку української літературної мови. Плідною для формування української навчальної термінологічної лексики у вітчизняній школі в другій половині ХІХ ст., була праця українських “Громад” - осередків української інтелігенції. Їх культурно-освітня діяльність виявлялася у роботі недільних шкіл. Практика роботи громадівців у недільних школах переконувала: успішних результатів у галузях освіти народу можна досягти, навчаючи його, хоча б на початковій стадії, рідною мовою.

Відкриття Громадами недільних шкіл з українською мовою викладання, створення й видання для них україномовних підручників в основному для початкового етапу навчання (“Українська абетка” М. Гатцука (1860), “Українська граматка” І. Деркача (1861), “Буквар южноруський” Т. Шевченка (1861), “Граматка” П. Куліша (1861)) зумовили потребу творення термінів і найпростіших зворотів з метою розповсюдження знань рідною мовою, викликали дискусії з проблем термінології в “Основа” (1861-1862 рр.).

Особливі історичні обставини, які склалися в досліджуваний період у Наддніпрянській Україні і Галичині, призвели до того, що розвиток української наукової термінології (створення Наукового товариства імені Т. Шевченка в 1892 р.), культурно-освітньої діяльності (видання українськомовних підручників, укладання термінологічних словників) зосереджується на західноукраїнських землях.

Особливого значення в розвитку української науки, а разом з тим і термінології з різних галузей знань, набуває систематична організуюча діяльність Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Головною метою цього товариства було творення науки єдиною українською мовою. Це був перший період свідомої колективної термінологічної творчості в Україні. Це товариство зуміло практично повністю створити хімічну, географічну, фізичну, біологічну, медичну наукові термінології та видати їх у вигляді словників або систематизованих матеріалів у своїх збірниках. Не всі пропоновані терміни функціонують у сучасній українській літературній мові, але основи термінології, включаючи навчальну, були закладені, причому на наукових засадах термінотворення.

Підхід до термінотворення вчених-термінологів цього товариства (І. Верхратського, І. Горбачевського, В. Левицького, С. Рудницького та ін.) в першу чергу був спрямований на освіту.

Нами показано, що термінотворення залежить від загальних історичних процесів та від умов функціонування української літературної мови. У вказаному періоді основна термінологічно творча робота проводилася на Галичині. Там, на відміну від Наддніпрянщини, не розповсюджувалася чинність царських указів на заборону українського слова, що зумовило активізацію діяльності авторів українських граматик, зокрема, С. Смаль-Стоцького й Ф. Гартнера, П. Дячана, О. Огоновського, М. Осадці та укладачів термінологічних словників з природничої галузі (І. Верхратського, В. Левицького). Внаслідок цього наддніпрянські автори Є. Тимченко, М. Уманець і А. Спілка змушені були друкувати свої праці у львівських видавництвах, що сприяло прояву міграції термінів. Проте вироблення національної термінології мало ґрунтуватися на конкретних вимогах, зумовлених передусім потребами культурно-освітнього розвитку народних мас. Тому запровадження в освітніх закладах Галичини навчання рідною мовою загострило проблему наукової термінології, зрозумілої і доступної учням. У зв'язку з цим, І. Верхратський вважав, що одним із шляхів розв`язання цієї проблеми є добір із усного народного мовлення таких слів, які можна термінологізувати. Наприклад, шкаралупник (черепаха), м`якуни (молюски), хоботаки (хоботні) та ін.

Помітний слід у практичній розбудові природничої термінології залишили такі праці І. Верхратського: “Початки до уложення номенклятури і термінології природо прописної, народної”, що виходили у Львові окремими випусками впродовж 1864-1879 рр.

У дослідженні доведено, що розвиток навчальної термінологічної лексики на межі століть відзначався деякими особливостями:

1) існуванням двох варіантів української мови - східноукраїнського та західноукраїнського;

2) спробою уніфікації навчальної термінологічної лексик;

3) використанням авторами підручників (А. Кримський, І. Нечуй-Левицький Г. Шерстюк, Є. Тимченко та ін.) народної термінології Наддніпрянщини;

4) намаганнями знівелювати різницю територіальних мовних відмінностей;

5) особистісним впливом культурно-освітніх діячів на формування наукового стилю української мови (М. Драгоманов, І. Верхратський, І. Огієнко, М. Грушевський, В. Сімович, О. Яната, О. Курило та ін.).;

6) використанням міжнародних термінів (грецького, латинського, російського та ін. походження);

7) взаємозв'язком у розвитку наукової термінології й народної освіти;

8) врахуванням національних традицій у термінотворенні.

В дисертації розкрито проблеми розвитку навчальної термінологічної лексики в період 1905-1917 років. З'ясовано, що основними причинами, які відсунули спроби видання українських підручників, вироблення термінології на наддніпрянській мовній основі були: заборона і переслідування української мови царським урядом, заборона української школи. Проте у зв'язку з деякими послабленнями царських утисків на друкування книг українською мовою в період з 1906 по 1916 роки було видано підручники (граматики) на наддніпрянській мовній основі: “Коротка граматика української мови П. Залозного (1906 р.), “Украинская грамматика для учеников высших классов гимназий и семинарий Приднепровья” А. Кримського (М., 1907 р.), “Українська граматика” Г. Шерстюка (К., 1909 р.), “Граматика українського язика” І. Нечуя-Левицького (К., 1913-1914 рр.). Ці друковані праці було передбачено застосовувати у школі.

Але з відсутністю українських шкіл вони не мали широкого використання (за винятком деяких губерній).

У період створення перших підручників з української мови гостро відчувалася не упорядкованість та розбіжність української граматичної термінології:

- майбутній час - будучий час (П. Залозний, Г. Шерстюк), минулий час (Є. Тимченко);

- дієслово - дієслово (П. Залозний, Г. Шерстюк), частівник (Є. Тимченко), дієслів (Н. Нечуй-Левицький);

- голосний - самостійний звук (П. Залозний, Г. Шерстюк), голосівка (Є. Тимченко);

- прислівник - наріччя (А. Кримський, Г. Шерстюк), присівок (Є. Тимченко), прислівник (П. Залозний).

Проблема нормування української мови, як і потреба української школи, стала однаково актуальною перед ученими, педагогами, широкою громадськістю. У цьому ж розділі дослідження проаналізовано термінологічної лексику тогочасних підручників (граматик) і виявлено: часткову орієнтацію наддніпрянських авторів граматик (І.Н. Левицький, Г. Шерстюк, А. Кримський) на власні термінологічні ресурси; обмежене вживання міжнародної термінологічної лексики, широке використання термінів народної мови, трансляцію термінів з галицьких підручників у наддніпрянські.

Вагомий внесок у становлення і розвиток української граматичної термінології періоду 1905-1917 років зробив видатний учений-педагог І. Огієнко. Свої міркування щодо її усталеності і єдності він виклав у “Історії української граматичної термінології”, що вийшла в “Записках Українського наукового товариства в Києві” у 1908 році. Вчений, намагаючись з`ясувати причини термінологічної розбіжності в українських граматиках, вважав, що Україна в умовах бездержавності не мала підґрунтя для розвитку граматичної літератури. На думку І. Огієнка, основою для формування й нормалізації термінологічної лексики повинна була стати школа, яка б об`єднала й закріпила її в суспільстві.

Процес упровадження української термінологічної лексики в українській школі в 1917-1920 рр., відбувався в складних умовах розбудови національної системи освіти. Найбільшу потребу у нормативній термінології відчувала школа, що перейшла на українську мову викладання і не мала єдиної програми, відповідних підручників, єдиної усталеної термінології. Внаслідок аналізу напрямів розвитку навчальної термінологічної лексики в період українських національних урядів з`ясовано, що офіційні урядові заходи сприяли відродженню української мови, організації термінологічних комісій та товариств для унормування процесу розвитку термінології в Україні.

У дисертації зазначено, що найавторитетнішою організацією у справі становлення та розвитку навчальної термінології в цей період було Товариство шкільної освіти у Києві. Створене з кращих українських педагогічних сил (О. Дорошкевич, С. Постернак, І. Стешенко, О. Музиченко, Я. Чепіга) товариство працювало над виробленням української термінології з різних галузей знань, видавало шкільні підручники, навчальні програми, необхідні для українізації освіти.

У період 1917-1920 років було укладено й видано з орієнтацією на рідно-мовну основу близько 20 термінологічних словників з різних галузей знань, продовжувався пошук найбільш вдалих суто національних і запозичених термінів та апробація їх в українських підручниках.

У другому розділі - “Становлення навчальної україномовної термінологічної лексики в загальноосвітній школі 1920-х - початку 1930 років” на підставі аналізу підручників, термінологічних словників, навчально-методичної літератури дисциплін гуманітарного та природничого циклу загальноосвітньої школи з'ясовано, що становленню українськомовної навчальної термінологічної лексики цього періоду сприяла українізація освіти, культури й науки в УСРР.

Широке розгортання україномовної освіти, започаткування викладання всіх шкільних дисциплін українською мовою, створення й видання навчальної літератури для різних типів шкіл зумовило потребу вироблення україномовної навчальної термінологічної лексики.

Практичні заходи українізації освіти виявилися насамперед у заміні російської викладової мови українською в школах і вищих освітніх установах, був визначений термін для професури вищої школи, за який вона мала перейти на викладання свого курсу українською мовою. Наркоматові освіти пропонувалось подбати про розробку української наукової термінології, організувати відповідне навчання на курсах української мови та вжити заходів до підготовки українських педагогів. Всеукраїнська Академія наук працювала над укладанням термінологічних словників із різних галузей знань. Державним науково-методичним комітетом при Наркомосі були розроблені для використання в системі освіти України навчальні програми, під керівництвом Народного комісаріату освіти видавалися підручники для різних шкіл. Нами проаналізовано історичний аспект навчального термінотворення й встановлено, що найактивнішою діяльністю у цій галузі відзначалися такі інституції як Всеукраїнська академія наук, Інститут української наукової мови та окремі термінологи (Ф. Калинович, О. Курило, С. Паночіні, О. Яната та ін.). Результатом діяльності термінологічних комісій ІУНМ у період з 1921 по 1932 рр. стали термінологічні словники (їх щонайменше - 34) та словникові проекти з різних галузей знань. Координував упровадження вироблених ними термінів Народний комісаріат освіти.

Внаслідок вивчення термінологічної лексики шкільних дисциплін гуманітарного та природничо-математичного циклів, спостереження над особливостями термінологічного словотворчого процесу досліджуваного періоду нами виявлено такі його особливості:

а) орієнтація на засоби рідної мови;

б) використання у навчальній літературі найбільш вдалих термінів, створених у попередні роки;

в) оформлення термінів відповідно до існуючих правописних норм;

г) апробація новостворених (інколи самим автором) термінів у навчальній літературі;

д) термінотворення для позначення нових понять;

е) калькування окремих термінів з інших мов;

є) українізація іншомовних термінів.

Особливості словотворчого термінологічного процесу були пов'язані із виробленням правописних норм. Цим займалося багато педагогів, учених, мовознавців, літераторів (О. Синявський, В. Сімович, М. Скрипник, С. Смаль-Стоцький, К. Студинський, Є. Тимченко та ін.). Запропоновані ними правописні норми мали широке публічне обговорення.

У зв'язку з цим 25 червня 1927 року відбулася Всеукраїнська правописна конференція, в результаті роботи якої узгоджено дві правописні традиції: центрально-українську та західноукраїнську. Це дало змогу усунути розбіжність орфографічного оформлення термінів, розробити правила правопису іншомовних слів, сформулювати правила правопису українських та іншомовних географічних назв, наприклад: Ґельсінкі (Ґельсінкі), Ґданськ (Ґданськ), Ґренляндія (Ґренландія), Ляйпціг (Ляйпціг), Ля-Манш (Ла-Манш), Айнштайн (Ейнштейн), Райн (Рейн), лябіалізація (лабіалізація), гіперболя (гіпербола), бациля (бацила), парлямент (парламент), радіюс (радіус), гомоніми (омоніми), аритметика (арифметика), ортоепія (орфоепія), металь (метал), васаль (васал), альгебра (алгебра), авдиторія (аудиторія), фавна (фауна), павза (пауза), синтакса (синтаксис), хемія (хімія), фльора (флора) та інші. Тогочасні навчальні заклади з 1921 по 1928 рр., користувалися старими правописними нормами (“Найголовніші правила українського правопису”, 1921 р.). З появою нового загальноукраїнського правопису у 1928 році відбулася уніфікація термінологічної лексики. Це зумовило створення нових україномовних підручників, укладання термінологічних словників, в яких відбувалася фіксація термінів із різних галузей знань, що сприяло широкому використанню їх при розробці та виданні навчально-методичної літератури, програм, підручників для різних типів шкіл.

Провідною тенденцією укладання словників, створення підручників для школи та іншої навчально-методичної літератури було творення термінів на національній основі, з використанням уже набутих у попередні роки рідно-мовних словотворчих засобів української мови. Водночас вироблялися вимоги до її творення, відбувався добір термінологічної лексики для шкільного користування.

Характерною й спільною ознакою навчальної термінологічної лексики підручників, словників, шкільних програм була розбіжність та невпорядкованість (поширене використання синонімічних назв). Не давали бажаного результату при запровадженні українськомовної термінологічної лексики не зовсім вдалі переклади з російської мови на українську багатьох шкільних підручників гуманітарного циклу, а також настанова на негайну українізацію існуючих іншомовних термінів та поспішність при їх творенні. Наприклад, граматичні терміни: приросток (префікс), наросток (суфікс), синтакса (синаксис), пень (основа), гомоніми (омоніми) та ін; історичні терміни: мідяна доба (мідна доба), патріярхат (патріархат), февдалізм (феодалізм), робітнича кляса (робітничий клас), фльота (флот), Зімній палац (Зимовий палац), престіл (престол) та ін.; географічні терміни: шпилькові ліси (хвойні ліси), самоїди (чукчі), піскуваті ґрунти (піщані ґрунти), людність (суспільство), гльобус (глобус), крижана шкарупа (льодова поверхня), Уральське пасмо (Уральський хребет). Велика кількість термінів того часу закріпилася у терміносистемах гуманітарного циклу й тепер широко використовується, наприклад: людське суспільство, історичний процес, корінь, префікс, суфікс, вулканічна лава, губернія, Уральське пасмо та багато інших.

Використання української термінологічної лексики у програмах і навчально-методичній літературі з природничо-математичних дисциплін відбивало суперечності між підходами до творення термінів:

- намагання наблизити українську термінологічної лексику до міжнародної;

- наполягання на вживання суто народної термінології.

Широкого використання набув педагогічний принцип у термінотворенні - полегшити засвоюваність природничих наук у школі. Автор “Словника хімічної термінології (1923 р.) О. Курило вважала, що при виборі принципів побудови словників для школи домінуючим має бути педагогічний принцип. Досягнути цього можливо, подаючи терміни, взяті з народної мови або витворені на національній основі, наприклад:

- плин, рідкість, теча (рідина);

- попілнуха, розпушена вапна (гашене вапно);

- дрібногляд (оптичні прилади).

При укладанні й виданні цілої низки словників математичної термінології (“Систематичний словник української математичної термінології” (1924 р.) М. Чайковського, “Практичний російсько-український словник математичної термінології” (1926 р.) О. Діденка, “Словник математичної термінології” (1925 р.) Ф. Калиновича та ін.) їхні автори використовували міжнародну та суто народну термінологію (дублетні назви). Наприклад:

- циліндер - валок;

- проєкція - мет;

- конус - стіжок;

- призма - гранчак;

- піраміда - гостриця;

- координата - співрядна.

Широко використовувалися терміни, поширені в галицькій мовній практиці, наприклад:

- позем - горизонт;

- косина рівнобіжника - діагональ паралелограма;

- вирізок - сектор.

Велика кількість термінів була прототипами польських назв: аналіза - analiza, еліпса - elipsa, рівник - rownik, позем (горизонт) - poziom, уклад (система) - uklad.

Створення і видання словників із математики заклало основи термінологічного нормування - відбору фактичного термінологічного матеріалу для шкільного користування, хоча брак словників, поспішність при їх укладанні, не завжди вдалий переклад на українську мову були ще досить відчутними.

У підручниках та словниках природничого циклу (“Короткий курс хемії”, 1921 р., “Словник хемічної номенклатури” С. Зенкевича, 1928 р., “Словник природничої термінології” Х. Полонського, 1928 р. “Початки біології” В. Рижова, 1930 р., “Словник біологічної термінології” С. Паночіні, 1931 р.) простежується тенденція широкого використання міжнародних термінів та термінів народної мови. Наприклад, атом, мікрон, йон (іон), кістяк людини (скелет), заразиха на соняшнику (паразит), анабіоза, хромозома, товщі (жири), корінь сторчовий (стрижневий) та ін. Внаслідок багаторічної роботи наприкінці 20-х років ХХ століття викристалізувалася думка, що терміни, в основному, необхідно витворювати на національному мовному ґрунті, одночасно вводячи необхідні запозичені слова чи корені.

Проте запровадження україномовної термінології у шкільну навчальну літературу позначався поступовим її закріпленням у підручниках, програмах, методичній літературі, а також виробленням основних вимог до використання відповідних термінів у школі. Та згодом “Золотий вік” українського термінотворення на початку 30-х років було припинено. Політичні репресії в Україні носили характер боротьби з націоналізмом, часто надуманим, коли придушувалися будь-які вияви національної самосвідомості й культури.

Одночасно боротьба з націоналізмом поєднувалася з боротьбою проти “українізації” термінології, яка поступово зникає з наукової, навчальної та офіційної лексики. Натомість усталюється русифікована або міжнародна термінологічної лексика в російській транскрипції.

З аналізу оцінок сучасних дослідників розвитку української навчальної термінологічної лексики випливає, що впровадження термінологічної лексики в практику вітчизняної школи зазначеного періоду має певні здобутки і недоліки. Позитивним є:

1) вироблення та ухвалення єдиного українського правопису, який усував орфографічну розбіжність термінів;

2) створення в той час системи шкільної термінологічної лексики завдяки вагомим вкладам педагогів, фахівців різних галузей знань, мовознавців;

3) розроблення та видання підручників, словників з різних навчальних дисциплін і відбір для них термінів, зручних для шкільного користування у відповідності до методологічних вимог застосування їх в школі.

З аналізу оцінок сучасних дослідників розвитку української навчальної термінологічної лексики випливає, що недоліками впровадження термінологічної лексики в практику вітчизняної школи зазначеного періоду є:

1) впровадження носило характер кампанії, а не відбувалося еволюційним шляхом: нагальна потреба в україномовних підручниках зумовила певну поспішність, непродуманість, “авральний” характер створення термінологічної лексики;

2) значний вплив на суто мовні, педагогічні процеси мали політичні та ідеологічні фактори, коли рушійними силами виступали не внутрішні чинники, а політико-ідеологічний тиск, який перетворився в авторитарно-тоталітарний;

3) вплив пуристичних тенденцій пояснювався великим бажанням авторів підручників, словників тощо створити суто національну українську термінологію.

Виявлені недоліки негативного досвіду становлення навчальної термінологічної лексики вказаного періоду слід враховувати при перегляді, видозміненні, заміни та оновленні наукових і шкільних термінів, щоб не допустити регресивних явищ в еволюції національного термінотворення. Наявність словників як певного результату термінологічної діяльності, наявність підручників як практичного втілення, була вагомим важелем у розбудові національної освіти, розвитку української навчальної термінологічної лексики. Внаслідок проведеного дисертаційного дослідження є підстави для загальних висновків.

1. У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й запропоновано розкриття наукової проблеми - розвитку навчальної термінологічної лексики у розбудові української системи освіти (кінець ХІХ ст. - початок 30-х років ХХ ст.) - представленої у вигляді ретроспективного цілісного аналізу процесу формування й становлення навчальної термінологічної лексики в освітньому контексті. Україномовна навчальна термінологічної лексика розглядається як органічна частина наукової термінології, як суттєвий складник термінологічно творчого процесу і як одна із засад розвитку національної освіти.

2. Українська навчальна термінологія - національна за своїми витоками, міжнародна за своїм поширенням не є сталою системою. Динаміка її розвитку характеризується постійними змінами та пристосуванням до потреб суспільства. Творення навчальної термінології відбувається в одному руслі з розвитком народної освіти, що враховує скарби національних культурних традицій й контакти з близько спорідненими народами. Саме в термінології закодовано історію, культуру, науку й освіту народу.

3. В дослідженні розглянуто кілька основних етапів розвитку українськомовної навчальної термінологічної лексики. Перший - (друга половина ХІХ - поч. ХХ століття) початковий період формування навчальної термінології - зумовлений русифікаторською політикою царського уряду, недержавним статусом української мови, державною роз'єднаністю української мовної території - негативними і водночас спонукальними факторами творення навчальної термінологічної лексики. Основною рисою термінологічно творчої роботи цього періоду є створення на західноукраїнських територіях сприятливих умов для вироблення україномовної термінології. Це:

- розроблення й видання україномовних підручників (галицьких та наддніпрянських);

- організація наукових дискусій з проблем навчальної термінологічної лексики в часописі “Основа”;

- термінологічна робота Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка у Львові (праці І. Верхратського, В. Левицького, С. Рудницького, І. Горбачевського).

Другий етап - (1905-1917 роки) - вироблення термінології на наддніпрянській та західноукраїнській мовних основах. В цей період відбувається найбільший сплеск відродження нації, розвиток суспільних наук, публіцистики, мистецтва. Протягом 1906-1913 років пожвавлюється видавнича робота, усталюється український правопис, з'являються україномовні видання, в яких пропагуються ідеї національної школи. Аналіз підручників (українських граматик) П. Залозного, А. Кримського, Є. Тимченка, Г. Шерстюка, І. Нечуя-Левицького, які виходили після 1905 року, свідчить про їхню спрямованість на розвиток українського шкільництва, про народні витоки термінологічної лексики, вжитій у них. Розвитку навчальної термінологічної лексики в зазначений період сприяло утворення наукових товариств, гуртків, які друкували свої наукові праці українською мовою. Третій етап - УНДР (1917-ті - 1920-ті роки) - формування національної шкільної політики, національної системи освіти й виховання, надання українській мові державного статусу і відповідного державного значення україномовній термінологічної лексиці в освіті. Організація в цей період термінологічних комісій, укладання термінологічних словників з орієнтацією на рідно-мовний ґрунт, пошук найбільш вдалих термінів для шкільного використання та апробація їх в українських підручниках були логічним продовженням термінологічної роботи, розпочатої ще наприкінці ХІХ ст.

4. У дослідженні доведено, що 20-ті - початок 30-х років ХХ ст. характеризуються значним розвитком україномовної навчальної термінологічної лексики, викликаним суспільно-політичними та культурними зрушеннями, які зумовили і визначили подальший шлях розвитку національної освіти. Школа потребувала усталеної відповідно до існуючих на той час правописних норм навчальної термінологічної лексики, яка б використовувалась при створенні й виданні шкільних підручників, програм, навчально-методичної літератури. Поширення україномовної освіти в цей час створило широке підґрунтя для становлення навчальної термінологічної лексики. Українізація освіти була підкріплена офіційними урядовими заходами, які сприяли виробленню навчальної термінологічної лексики.

5. Для становлення навчальної українськомовної термінологічної лексики наявність різного виду підручників, навчально-методичної літератури була показником як практичного втілення надбань термінологічної діяльності, так і станом розвитку освіти зазначеного періоду. Курс на створення національної термінологічної лексики у сфері дисциплін гуманітарного та природничо-математичного циклів відбивав практичні потреби її застосування в шкільних підручниках, програмах, методичній літературі. Спостереження над словотворчим термінологічним процесом дають підставу зробити висновок, що творення термінів у цей період відбувалось переважно з використанням дериваційної (словотвірної) бази української мови. Разом із становленням українськомовної навчальної термінологічної лексики вироблялися й основні методичні вимоги при її творенні чи доборі термінів для шкільного користування.

6. Протягом досліджуваного періоду розвитку української навчальної термінологічної лексики спостерігаються дві основні суперечності між підходами до творення термінів: з одного боку - наблизити українську термінологію до міжнародної, а, з іншого - наполягання на вживанні народної термінології з метою кращого засвоєння її учнями (педагогічний аспект). Як показало дослідження у згадуваний період широкого застосування набув саме педагогічний принцип.

7. Запровадження навчальної термінологічної лексики у вітчизняну школу 20-их - 30-их років ХХ ст., було позначено як плідними здобутками, так і певними недоліками методів її вироблення та застосування. Брак підручників, навчально-методичної літератури, термінологічних словників призводив до поспішності при їх створення та укладанні, не завжди вдалому перекладі на українську мову, використанні термінів за західноукраїнським варіантом літературної мови, що не було прийнятним для східного регіону України. учбовий виховання освіта

До здобутків цього процесу відносимо поступове закріплення української навчальної термінологічної лексики у навчальну літературу, а також вироблення основних вимог до використання відповідних термінів у школі. Намагання окремих авторів, педагогів, термінологічних комісій тривало інтенсивне створення стрункої української термінологічної системи, яке було припинене на початку 30-х років у зв'язку з тогочасною політичною та ідеологічною ситуацією в суспільстві. Таким чином було закладено міцний фундамент для подальшої розбудови термінологічної лексики, для функціонування національної школи.

Оцінка цього періоду діяльності мовознавців, фахівців, педагогів уже в 70-ті роки ХХ століття українською діаспорою розцінювалася як “золота доба” термінології. У 90-ті роки, за часів незалежності України знаходимо в цілому позитивну оцінку термінологічної спадщини.

Проведене дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів розвитку навчальної термінологічної лексики. Подальшого поглибленого і цілісного дослідження потребує проблема розвитку термінологічної лексики початкової освіти, а також впровадження її в шкільну практику.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Авраменко В.І. Розвиток навчальної термінологічної лексики період УНР // Рідна школа. - 2001. - № 2. - С. 71-74.

2. Авраменко В.І. Проблеми розвитку термінологічної лексики в освітньому процесі в період 1905-1917 рр. // Рідна школа. - 2001. - № 3. - С. 74-76.

3. Авраменко В.І. Становлення української навчальної термінологічної лексики (1920 - початок 1930 рр.) // Шлях освіти. - 2002. - № 2. - С. 51-53.

4. Авраменко В.І. З історії становлення навчальної термінологічної лексики // Проблеми сучасного підручника: Збірник наукових праць. - К.: Пед. думка, 2002. - С. 63-64.

5. Авраменко В.І. Навчальна роль терміна в культурно-освітній концепції І. Огієнка. // Збірник наукових праць: Спеціальний випуск “До витоків становлення української педагогічної науки” / В.Г. Кузь (гол. ред.) та ін. - К.: Науковий світ, 2002. - С. 253-255.

Размещено на Allbest.ru

...