Формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

УДК 378.015.3 (04)

Формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Уваркіна Олена Василівна

Київ 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті вищої освіти АПН України.

Науковий керівник: кандидат технічних наук, доцент Козлакова Галина Олексіївна, Інститут вищої освіти АПН України, провідний науковий співробітник відділу теорії та методології інженерної та природничої освіти , м. Київ.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Бойко Алла Микитівна, Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент Бойченко Тетяна Євгенівна, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, доцент кафедри стоматології.

Провідна установа: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться 22 травня 2003 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.456.01 в Інституті вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 9-ий поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9).

Автореферат розісланий 21 квітня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Горбунова Л.С.

педагогічний медичний комунікативний

АНОТАЦІЯ

Уваркіна О.В. Формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти - Інститут вищої освіти АПН України, Київ, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню проблеми формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін. Розроблена, теоретично обґрунтована та експериментально перевірена технологія формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін з метою оволодіння ними практичними навичками комунікативних стосунків, підготовки їх до ефективного професійного самовдосконалення та формування професійних особистісних якостей. Результати дослідження підтверджують, що запропонована авторська методика сприяє підвищенню рівня комунікативної культури і може бути використана під час підготовки майбутніх лікарів з урахуванням їх спеціалізації.

Ключові слова: комунікативна культура, культура спілкування, особливості формування комунікативної культури, комунікативні уміння, технологія формування комунікативної культури.

ANNOTATION

Uvarkina, O.V. Development of the Students' Communicative Abilities in Medical Higher Educational Establishments in the Process of Psychologically - Pedagogical Studies. - Manuscript.

Thesis for Candidate of Science Degree on speciality 13.00.04 - theory and methodology of professional education. The Institute of Higher Education Academy of Pedagogical Science of Ukraine, Kyiv, 2003.

The thesis is devoted to the investigation of the problem of development of the students' communicative abilities in Medical Higher Educational establishments in the process of psychologically - pedagogical studies.

By this theoretically proved and experimentally tested technology of development of the communicative culture of students in Medical Higher Educational establishments is worked out in the process of teaching them Psychologically-Pedagogical studies with the aim of mastering practical skills of communicative relations by them, and training them for effective professional self-perfection and development of personal professional abilities. The results of the investigation prove the fact that the methods suggested by the author contribute to the level of communicative culture. They may be used while preparing future physicians taking into consideration their specialization.

Key words: communicative abilities, culture of communication, peculiarities of communicative abilities development, technology of communicative abilities development.

АННОТАЦИЯ

Уваркина Е.В. Формирование коммуникативной культуры студентов высших медицинских учебных заведений в процессе изучения психолого-педагогических дисциплин. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04 - теория и методика профессионального образования. - Институт высшего образования АПН Украины, Киев, 2003.

Диссертация посвящена актуальной проблеме формирования коммуникативной культуры у студентов высших медицинских учебных заведений в процессе изучения психолого-педагогических дисциплин. В работе теоретически обоснована необходимость формирования коммуникативной культуры у студентов-медиков в общекультурном контексте, как составной части профессиональной культуры врача и как условие для эффективного профессионального самосовершенствования. Такой подход позволяет рассматривать коммуникативную культуру как комплекс коммуникативных знаний, умений и навыков, которые формируются в процессе обучения и выражаются в отношениях с другими людьми.

Установлено, что формирование коммуникативной культуры у студентов-медиков имеет свою специфику и направлено на приобретение коммуникативных умений общения с пациентами. Обосновано, что содержание учебных программ дисциплин психолого-педагогического цикла не в полной мере отвечает решению проблемы исследования и требует дополнения элементами формирования коммуникативных умений у студентов в процессе изучения психолого-педагогических дисциплин. С этой целью автором изучены особенности формирования коммуникативной культуры будущих специалистов-медиков и определены четыре уровня ее сформированности: совершенный, достаточный, базовый и элементарный. Для определения уровня сформированности элементов коммуникативной культуры использовались методы опроса студентов (тесты, анкеты), индивидуальные беседы, наблюдения за коммуникативной деятельностью в реальном учебном процессе.

В процессе исследования выявлены компоненты и критерии коммуникативной культуры, которые позволили разработать, теоретически обосновать и экспериментально проверить технологию формирования коммуникативной культуры у студентов высших медицинских учебных заведений в процессе изучения психолого-педагогических дисциплин.

Разработанная учебная программа спецкурса “Основы коммуникативной культуры” направлена на формирование у студентов-медиков психолого-педагогических знаний, умений и навыков коммуникативного взаимодействия для успешной профессиональной деятельности методами контекстного обучения (проблемные лекции, практические, аудиторные занятия, самостоятельная робота студентов, анализ ситуационных задач и ролевые игры), которые моделируют профессиональные и межличностные ситуации, возникающие в процессе общения между людьми. Доказано, что эффективность и результативность этого процесса обеспечиваются созданием следующих условий: организацией взаимодействия субъектов учебно-воспитательного процесса, ориентацией педагогического процесса на субъективную позицию студента как носителя общечеловеческих ценностей, формирования положительной мотивации студентов; создание благоприятного эмоционально-психологического микроклимата на занятиях.

Апробация и результаты экспериментальной работы, проведенной в высших медицинских учебных заведениях, подтверждают эффективность и целесообразность применения предложенной методики формирования коммуникативной культуры у студентов высших медицинских учебных заведений в процессе изучения психолого-педагогических дисциплин.

Ключевые слова: коммуникативная культура, культура общения, особенности формирования коммуникативной культуры, технология формирования коммуникативной культуры.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Вимоги до професійного рівня сучасного спеціаліста об'єктивно актуалізують проблеми фахової підготовки, що висвітлено у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті. Навчальні заклади, які готують спеціалістів медичного профілю, не можуть залишатися осторонь процесів реформування вищої школи в Україні. Прогрес у галузі медицини вимагає від сучасного фахівця цієї галузі володіння значним доробком спеціальних знань, зокрема, психолого-педагогічних, уміння спілкуватися з пацієнтами та потребує високого рівня комунікативної культури, від якої невід'ємно залежить оцінка його як спеціаліста.

Щорічно понад 65 відсотків листів, що надходять до Головного лікувально-профілактичного управління Міністерства охорони здоров'я України, складають скарги про порушення медичними працівниками етикодеонтологічних норм під час надання допомоги хворим і спілкування з ними. Відзначається також, що у лікарів і медичних сестер відсутні елементарні навички становлення психологічних контактів, через що хворі не можуть або не хочуть (за відсутності уваги до них) розкривати свій суб'єктивний стан перенесення захворювання.

У зв'язку з цим увага до проблем формування комунікативної культури майбутнього лікаря має виключно актуальне значення.

Аналіз філософської, культурологічної, психологічної та педагогічної наукової літератури свідчить про те, що досліджувана проблема розглядається вченими з різних аспектів, а саме: визначення рівня комунікативності учителів (К.Д. Ушинський, П.П. Блонський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та ін.); філософії комунікації (К.-О. Апель, М. Рідель, Ю. Хабермас, К. Ясперс, М. Бубер, О.Ф. Больнов та ін.); філософсько-методологічного підходу до проблеми комунікативної культури як важливого компонента загальної культури особистості (В.П. Андрущенко, М.І. Михальченко, Л.М. Коган, О.І. Арнольдов та ін.); виявлення загальних закономірностей і механізмів спілкування (Б.Г. Ананьєв, Г.М. Андреєва, Л.С. Виготський, Б.Ф. Ломов, В.М. М'ясіщев, Б.Д. Паригін, С.Л. Рубінштейн та ін.).

Наукові основи сутності, особливостей і структури спілкування, умінь, що забезпечують цей процес, досліджувалися О.О. Бодалевим, В.А. Кан-Каликом, О.В. Киричуком, Я.Л. Коломинським, Н.В. Кузьміною, А.А. Леонтьєвим. Теоретичне осмислення проблеми спілкування, психологічне обґрунтування проблеми підготовки фахівців до комунікативної діяльності розробляються в дослідженнях І.С. Вітенка, С.Д. Максименка, В.А. Семиченко, В.А. Сластьоніна, Н.Н. Тарасович, О.І. Щербакова, Т.С. Яценко та ін.

Останнім часом формування комунікативної культури є активно досліджуваною проблемою. Їй присвячено ряд робіт, в яких реалізовано системний підхід до дослідження комунікативних умінь (Л.А. Савенкова, Т.Л. Шепеленко), визначена гуманістична сутність комунікативної культури (С.О. Сарновська), зв'язок комунікативної і педагогічної культур (М.П. Васильєва, В.М. Гриньова, Л.С. Нечепоренко), психологічні основи творчої діяльності вчителя (Г.О. Балл, В.О. Моляко, С.О. Сисоєва), а також значення володіння мовою для формування комунікативної культури (Г.М. Сагач, І.І. Тимченко та ін.).

Зазначені наукові дослідження свідчать про те, що в Україні накопичено певний досвід формування комунікативної культури. Проте, залишається нерозробленою проблема формування комунікативної культури у медичній освіті. Недостатня розробленість теоретичного та практичного аспектів даної проблеми для медичної сфери діяльності, наукова та соціальна значущість цієї проблеми зумовили вибір теми дисертації: “Формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Тема дисертації входить до тематичного плану науково-дослідних робіт, як складова колективної теми Інституту вищої освіти АПН України відділу теорії та методології інженерної та природничої освіти “Теоретичні і методичні засади удосконалення природничої та інженерної освіти у вищих закладах освіти України”(PK № 0100U000346) та відповідно до напряму наукової роботи з проблем формування особистості студента - майбутнього лікаря Науково-методичного центру при Медичному інституті Української Асоціації народної медицини, м. Київ (Рішення вченої ради МІ УАНМ від 25 квітня 2000 р., протокол № 9 ).

Тему дослідження затверджено вченою радою Інституту вищої освіти АПН України 31 жовтня 2002 р., протокол № 8 і узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 26 листопада 2002 р., протокол № 9.

Об'єкт дослідження - процес психолого-педагогічної підготовки студентів вищих медичних закладів освіти.

Предмет дослідження - зміст, основні компоненти та педагогічна технологія формування комунікативної культури студентів в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити технологію формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін.

Концептуальною ідеєю дослідження є положення про те, що формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти є соціальною вимогою, базується на педагогічній та психологічній теорії і практиці і спрямовано на реалізацію “суб'єкт-суб'єктних” відносин у професійній діяльності, створення умов для професійного самовдосконалення і підвищення рівня його професійної компетентності. Це потребує розробки та обґрунтування педагогічної технології формування комунікативної культури, яка передбачає розвиток та оволодіння комунікативними уміннями спілкування з хворими, дотримання норм медичної етики, формування позитивної мотивації щодо професійної діяльності, розвиток його професійно значущих якостей і сприяє визначенню змісту і цілей самоосвіти та самовиховання, що приведе до підвищення професійного рівня роботи майбутнього лікаря, як спеціаліста.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що формування комунікативної культури майбутніх лікарів буде ефективним за умови розробки та впровадження педагогічної технології, в якій зміст, форми і методи навчання спроможні забезпечити “суб'єкт-суб'єктну” взаємодію в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін; гуманістичного спрямування встановлення стосунків у системі “викладач-студент”, “студент-студент” для формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти - майбутніх лікарів.

Мета, предмет і гіпотеза дослідження визначили його завдання:

дослідити та проаналізувати стан розробленості проблеми у педагогічної теорії і практичній діяльності вищої медичної школи;

обґрунтувати та експериментально перевірити критерії та рівні сформованості комунікативної культури;

розробити теоретичну модель технології формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін і експериментально перевірити її ефективність;

розробити навчальний спецкурс “Основи комунікативної культури” та експериментально перевірити його ефективність.

Методологічною основою дослідження слугували загальнотеоретичні і методологічні принципи теорії наукового пізнання; концептуальні положення філософії, психології, педагогіки щодо провідної ролі діяльності у формуванні особистості, а також особистісна орієнтованого підходу до підготовки студентів у вищій школі; новітні дослідження з проблеми комунікативної культури; принцип професійної спрямованості навчання.

Теоретичну основу дослідження становлять: теоретико-методологічні та культурологічні аспекти філософії освіти ( В.П. Андрущенко, І.А. Зязюн, В.Г. Кремень, В.С. Лутай, М.І. Михальченко та ін); концепції розвитку освіти, виховання та навчання в сучаcних умовах (А.М. Алексюк, А.М. Бойко, Н.М. Дем'яненко, В.А. Козаков, Е.В. Лузік, О.Я. Савченко, Г.М.Сагач та ін.); змісту і форм організації професійної підготовки студентів до професійно-педагогічної діяльності (С.У. Гончаренко, В.А. Кан-Калик, С.О.Сисоєва, П.М. Щербань); закономірності і механізми спілкування (К.А. Абульханова-Славська, Б.Г. Ананьєв, Г.М. Андрєєва, Л.С. Виготський, А.М. Леонтьєв, В.М. М'ясіщев, Б.Д. Паригін, С.Л.Рубінштейн, Л.А. Савенкова, В.А. Семиченко, О.П. Сердюк та ін.); специфічні особливості лікарської справи (О.Ф. Білібін, І.С. Вітенко, О.О. Грандо, Ю.Г. Віленський, О.М. Орлов, Пиріг Л.А. та ін).

Методи дослідження. Для перевірки гіпотези і вирішення поставлених завдань використовувався комплекс методів: теоретичні - вивчення й аналіз філософської, педагогічної, психологічної, навчально-методичної літератури з теми дослідження з метою узагальнення результатів, що дозволило систематизувати теоретичні здобутки з проблеми дослідження; емпіричні - діагностичні, анкетування, інтерв'ювання, тестування, вивчення документації, цілеспрямоване спостереження, опитування, бесіди; методи математичної статистики, моделювання різних комунікативних ситуацій з метою встановлення рівнів сформованості компонентів комунікативної культури у студентів-медиків першого курсу в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін; експериментальні - педагогічного експерименту (констатуючий і формуючий) дали змогу дослідити реальний стан рівня сформованості комунікативної культури студентів-медиків в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін, організувати навчальну роботу зі студентами медичного інституту за експериментальною програмою.

Організація дослідження. Дослідження виконувалося в три етапи протягом 1999-2003 рр.

На першому етапі (1999-2000 навчальний рік) аналізувалася філософська, педагогічна, психологічна, навчально-методична література з досліджуваної проблеми, вивчався сучасний стан психолого-педагогічної підготовки в медичних навчальних закладах, обґрунтовувалися концептуальні ідеї, об'єкт, предмет, гіпотеза дослідження, конкретизувалися завдання; розроблялася навчально-методична документація та методика констатуючого експерименту, проводився констатуючий експеримент згідно з розробленою програмою.

На другому етапі (2000-2001 навчальний рік) проводився формуючий експеримент, здійснювалася експериментальна перевірка розробленої технології формування комунікативної культури в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін; апробовувався спецкурс “Основи комунікативної культури” на першому курсі медичного та стоматологічного факультетів Медичного інституту Української асоціації народної медицини, м. Київ.

На третьому етапі (2001-2002 навчальний рік і 2002-2003 навчальний рік) здійснювалися узагальнення результатів констатуючого та формуючого експериментів; уточнювалися концептуальні ідеї дослідження, апробовувалися методики формування комунікативної культури студентів-медиків з урахуванням професійної спрямованості, оброблялися експериментальні дані, формулювалися загальні висновки та перспективи вивчення проблеми.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота виконувалася на базі Медичного інституту Української Асоціації народної медицини, м. Київ, Одеського державного медичного університету, Навчально-практичного центру сімейної медицини Дарницького району м. Києва. Всього різними видами дослідження було охоплено понад 600 студентів медичного та стоматологічного факультетів вищих медичних закладів освіти та 29 практикуючих лікарів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

визначено сутність і специфіку формування комунікативної культури майбутніх лікарів в умовах навчального процесу на прикладі вивчення дисциплін психолого-педагогічного циклу;

систематизовано зміст навчальних програм психолого-педагогічних дисциплін вищих медичних закладів освіти з метою удосконалення навчального процесу та формування комунікативної культури студентів - майбутніх лікарів;

розроблено, науково обґрунтовано та експериментально перевірено технологію формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін на основі оновлення змісту, здійснення відбору ефективних методів, форм і засобів навчання.

Подальшого удосконалення набула методика оцінювання рівня комунікабельності та організаторських схильностей студентів-медиків з метою підготовки їх до злагодженої та ефективної професійної діяльності.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у виявленні специфіки й ефективних умов формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін; у розробці компонентів та критеріїв визначення рівнів сформованості комунікативної культури у студентів-медиків; в обґрунтуванні й розробці технології формування комунікативної культури з урахуванням професійної спрямованості на майбутню лікарську діяльність.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці та впровадженні навчальної програми спецкурсу “Основи комунікативної культури” та реалізації авторської технології формування комунікативної культури в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін студентами медичного та стоматологічного факультетів вищих медичних закладів освіти ІІІ і ІV рівнів акредитації. Впровадження розробленої технології сприяє активізації комунікативної, творчої, пізнавальної діяльності студентів, забезпечує формування у них свідомого ставлення до вдосконалення навичок професійного спілкування, створює умови для ефективного розвитку комунікативної культури як моделі орієнтації майбутніх лікарів на “суб'єкт-суб'єктну” взаємодію у професійних стосунках з колегами та пацієнтами.

Протягом усього періоду наукового пошуку автор особисто брала участь в організації та проведенні експериментальної роботи, впровадженні розроблених рекомендацій, здійснюючи викладацьку та науково-методичну діяльність, пов'язану з формуванням комунікативної культури студентів-медиків в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін.

Наукові положення, навчальні матеріали, методичні рекомендації впроваджено в Медичному інституті Української Асоціації народної медицини, м. Київ (довідка від 26.12.2002 р. № 34/1); Одеському державному медичному університеті (довідка від 10.01.2003 р. № 11), Навчально-практичному центрі сімейної медицини Дарницького району м. Києва (довідка від 15.01.2003 р. № 23). Довідка Науково-методичного центру вищої освіти Міністерства освіти і науки України від 09.01.2003 р. № 14/18.2-48.

Особистий внесок автора полягає в одержанні наукових результатів щодо оновлення змісту, відбору ефективних форм, методів і засобів формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін з метою підготовки майбутніх лікарів до спілкування з пацієнтами; визначенні рівнів сформованості комунікативної культури у студентів вищих медичних закладів освіти під час вивчення психолого-педагогічних дисциплін; розробці спецкурсу “Основи комунікативної культури” та впровадженні авторської методики у навчальний процес вищих медичних закладів освіти .

Вірогідність результатів дослідження забезпечено методологічним обґрунтуванням вихідних положень дослідження, застосуванням взаємодоповнюючих методів, адекватних об'єкту, предмету, меті, гіпотезі та завданням дослідження, кількісним і якісним аналізом емпіричних даних, результатами педагогічного експерименту, а також позитивними наслідками їх апробації та впровадження.

На захист виносяться:

Теоретично обґрунтовані положення щодо доцільності та необхідності формування комунікативної культури у студентів вищих медичних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін.

Виявлені психолого-педагогічні чинники, які сприяють формуванню комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін.

Розроблена та експериментально перевірена технологія формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін.

Апробація результатів дослідження. Початкові, проміжні та кінцеві результати дослідження обговорювалися на Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми науки та освіти”(Керч, 2001); на ІІ, ІІІ Міжнародних симпозіумах “Проблеми інтеграції науково-освітнього потенціалу в державотворчому процесі” (Севастополь, 2000, 2001); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми вищої педагогічної освіти в світлі рішень ІІ Всеукраїнського з'їзду працівників освіти України” (Київ, 2001), конференціях “Актуальні проблеми формування особистості студента - майбутнього лікаря” (Київ, 2000, 2001, 2002, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції “Формування особистості студентів, як майбутніх фахівців лікарської справи, працівників охорони здоров'я та інших соціально-орієнтованих установ у контексті біоетики”(Львів, 2003); Другій Міжнародній науково-практичній конференції “Інформоенергетика ІІІ-го тисячоліття: соціолого-синергетичний та медико-екологічний підходи” (Кривий Ріг, 2003).

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено у 18 публікаціях, з них 15 написано без співавторів, у тому числі 1 навчальний посібник, рекомендований Міністерством освіти і науки України, 1 навчальна програма, 3 статті у провідних наукових фахових виданнях, 5 - у збірниках наукових праць, 8 - у збірниках матеріалів конференцій. Загальний обсяг особистого внеску - 8,5 авт. арк.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних літературних джерел (184 найменувань, з них 3 іноземною мовою) і додатків. Основний зміст дисертації викладено на 163 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, концептуальну ідею, завдання, гіпотезу, методологію та етапи дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне значення, практичну цінність, особистий внесок, викладено дані про апробацію результатів дослідження та втілення матеріалів дослідження в педагогічну практику.

У першому розділі “Комунікативна культура особистості студентів в умовах трансформаційного розвитку суспільства” проаналізовано філософську, культурологічну, психолого-педагогічну наукову літературу з метою розкриття сутності, змісту, основних характеристик комунікативної культури та джерел її формування. Доведено, що культурологічний підхід поєднує загальнолюдський і особистісно-культурний напрями і є важливим чинником для вирішення поставленої педагогічної проблеми у контексті загальнофілософського розуміння культури.

На основі теоретичного аналізу наукової літератури встановлено, що феномен “культура” багатозначний. Характерним для нього є складність та багатовимірність. Незважаючи на велику кількість визначень культури, виділимо основні складові цього поняття: гуманність, людинотворення, яке полягає в конкретизації загальнолюдських цінностей, притаманних кожній людині. Продуктом культури є сама людина, яка одночасно є творцем культури; головне джерело культури - діяльність людини. Культура містить способи та результати діяльності людини.

У дисертації доведено, що виділення комунікативної культури, як однієї з складових культури суспільства, зумовлено трансформаційними процесами та новими вимогами до сучасного спеціаліста, що дає можливість визначити комунікативну культуру особистості як комплекс комунікативних знань, умінь, властивостей особистості, тобто сукупність відносин для взаємодії з іншими людьми у вигляді моделі ймовірної та реалізуємої поведінки.

З урахуванням соціальної потреби проблема формування комунікативної культури майбутнього лікаря розглядається як сутнісна складова фахової підготовки медичних працівників, що має свої специфічні особливості “суб'єкт-суб'єктних” відносин між лікарем та пацієнтом. Ця проблема комунікативної інтерперсональної взаємодії між лікарем та пацієнтом становила значний інтерес у працях вчених-медиків Ю.Г. Віленського, П.С. Назара, О.О. Грандо, О.М. Орлова, М.М. Петрова, О.О. Шалімова, В.П. Хохоля, М.Я. Яровинского, психологів І.С.Вітенка, І.М. Леоненко, В.І. Оріховського.

У розділі доведено, що досконалу професійну діяльність лікаря не можна розглядати відокремлено від його особистісних якостей, загальноприйнятих норм поведінки, знання психолого-педагогічних основ, етики, деонтології та “суб'єкт-суб'єктних” стосунків спілкування в системі “лікар-пацієнт”.

Прогрес у медичній галузі безпосередньо впливає на професійну підготовку через систему вищої медичної освіти, змінює вимоги до рівня знань, умінь і навичок, їх творчого розвитку, світогляду, до надійності підготовки фахівців. Набуття людством великого обсягу знань і застосування інноваційних технологій в галузі медицини сприяє підвищенню уваги до підготовки сучасного лікаря. Суспільство стає все більш людиноцентристським. Тому відносини “лікар-пацієнт” вимагають не тільки медичних знань, а й високого рівня комунікативної культури лікаря, яка формується в процесі психолого-педагогічної підготовки студента-медика, і є сутнісною характеристикою особистості спеціаліста, як один з показників рівня його фахової підготовки.

У другому розділі - “Науково-методична система формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти” обґрунтовано психолого-педагогічні основи формування комунікативної культури студентів-медиків. Комунікативна культура розглядається нами як свідома, цивілізована властивість особистості, яка базується на рисах характеру, її особистих якостях, комунікативних та організаторських схильностях, потрібності у спілкуванні і контакті з іншими особами, що формується на основі отриманих знань та умінь і виражається в умінні виконувати комунікативну діяльність у нових умовах.

Аналіз досвіду роботи та програм викладання психолого-педагогічних дисциплін у вищих медичних закладах освіти показав, що сучасні програми затеоретизовані, їм бракує практичного зв'язку з майбутньою спеціальністю лікаря, а цілі і завдання формування комунікативних умінь студентів у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін не відображаються у змісті тематики лекцій і практичних занять. Для визначення рівня сформованості комунікативної культури був проведений констатуючий експеримент на перших курсах стоматологічного і медичного факультетів Медичного інституту УАНМ, Одеського державного медичного університету та в Навчально-практичному центрі сімейної медицини Дарницького району м. Києва.

Комунікативна культура особистості - складний синтез тісно взаємопов'язаних компонентів, показників, які характеризують зміст і відповідні їм рівні сформованості комунікативної культури. До основних компонентів формування комунікативної культури особистості відносяться:

ціннісний - наявність цілей, мотивів, знань, умінь та засобів ефективного гуманістичного спілкування, розуміння та свідома участь у процесі спілкування, вдоволеність результатами комунікативної діяльності;

діяльнісний - участь у комунікації, реалізація цінностей, норм і правил у процесі взаємодії та інтенсивність спілкування.

Ми вважаємо, що за результатами проведеного дослідження, для налагодження ефективної професійної діяльності потрібно розглядати і застосовувати такі критерії сформованості комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти: когнітивний, емоційний та інструментальний. Когнітивний критерій відображає рівень засвоєння знань про норми та цінності спілкування, різноманітні комунікативні алгоритми та ступені усвідомленості участі у спілкуванні. Емоційний критерій - рівень вдоволення процесом і результатами комунікації та емоційна захопленість міжособистісними стосунками. Інструментальний критерій - рівень оволодіння студентом базовими комунікативними уміннями, засобами ефективної взаємодії і рефлексії.

Окреслені нами критерії та компоненти комунікативної культури віддзеркалюють відповідні рівні сформованості у студентів достатньо стійких якостей та властивостей особистості для здійснення ефективної комунікативної діяльності.

Для визначення сформованості комунікативної культури у студентів пропонуємо виділити чотири рівня: досконалий, базовий, достатній і елементарний.

Досконалий рівень розвитку комунікативної культури студента вищого медичного закладу освіти передбачає наявність уявлень про цілі своєї діяльності, власний розвиток, бажання й потребу оволодіти комунікативною культурою; професійну компетентність (сформовану систему знань і систему умінь); спроможність до емпатичного впливу; домінування особистісно значущих властивостей, які сприяють виявленню особливостей індивідуальності та ціннісного відношення до оточуючої дійсності, своєї діяльності, самого себе; самостійний пошук інформації і шляхів подолання комунікативних ускладнень; сформовані інтелектуальні й комунікативні уміння, володіння комунікативною технікою, які цілеспрямовано і систематично використовуються у діяльності з урахуванням конкретних умов, ситуацій, та особливостей партнера по спілкуванню; наявність естетичних зовнішніх засобів, техніки та культури мови. Отже, цей рівень характеризується сформованістю, активним функціонуванням усіх елементів означеної системи, проявом стійкої потреби в спілкуванні і прагнення до подальшого їх удосконалення.

Базовий рівень характеризується наявністю показників досконалого рівня. Через стереотипність використання комунікативних знань та умінь у спілкуванні втрачається індивідуальний підхід. Недостатньо обґрунтовані комунікативні знання, які використовуються для вирішення комунікативних ситуацій, не завжди відповідають необхідним комунікативним засобам і властивостям партнера по спілкуванню.

Достатній рівень визначається оволодінням основних знань про елементи комунікативної культури. Через обмеженість комунікативній ерудиції студенти слабо володіють перцепцією і емпатією. Значущість комунікативних умінь у професійному спілкуванні частково свідома, але оскільки домінують нечіткі уявлення про методи та прийоми комунікативної діяльності, переважає інтуїтивний підхід до вирішення ситуацій і невміння розв'язувати їх, виникає необхідність підсилити навчання для досягнення кожним студентом достатнього рівня спілкування.

Елементарний рівень характеризується емпіричними знаннями і їх механічним відтворенням, виконанням найпростіших способів дій, нестійкістю ціннісних орієнтацій, несформованістю умінь і навичок комунікативної взаємодії. Значущість комунікативної культури для майбутньої професійної діяльності практично не усвідомлена. Характерними є комунікативна інертність, небажання переборювати труднощі спілкування, тобто цей рівень комунікативності є недостатнім.

З метою виявлення комплексу необхідних сформованих компонентів комунікативної культури лікаря були використані такі методи: опитування студентів, тестування, індивідуальні бесіди, спостереження за комунікативною діяльністю у реальному навчальному процесі.

У констатуючому експерименті взяли участь 407 студентів першого курсу медичного і стоматологічного факультетів. Для максимальної об'єктивності ми вирішили проводити дослідження у два етапи, з використанням самооцінки студентом своїх комунікативних здібностей та вмінь (суб'єктивний погляд) та спостереження за комунікативною діяльністю у експериментальних комунікативних ситуаціях.

Розроблені анкети та використана методика визначення комунікативних на організаторських здібностей (КОС) дали можливість встановити недостатній для ефективної професійної діяльності функціональний рівень сформованості комунікативної культури у студентів. Лише 11% студентів показали дуже високий рівень комунікативних та організаторських здібностей (шкальна оцінка”5”), низький вияв означених здібностей був у 4% студентів (шкальна оцінка”1”). Така ситуація породжує протиріччя між потребою практики у спеціалісті, який спроможний здійснити комунікативну діяльність і реальною підготовкою до неї студентів.

Узагальнення результатів проведеного констатуючого експерименту дозволяє констатувати: знання у сфері комунікативної діяльності знаходяться на початковому рівні, необхідність оволодіння комунікативними вміннями недостатньо виражена, більшість особистісних рис характеру, які визначають ефективність спілкування, не сформовані; не виявлено високого рівня сформованості комунікативної культури на діяльнісному рівні, демонструється завищена самооцінка комунікативних можливостей.

У зв'язку з цим виникла необхідність вивчення направленості психолого-педагогічних дисциплін на формування комунікативної культури, виявлення умов, що детермінують цей процес, та шляхів ефективного впровадження в практичну діяльність.

У третьому розділі “Експериментальна перевірка процесу формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти” доведено, що ефективного розвитку комунікативної культури майбутніх лікарів у вищій школі можна досягти, якщо розробити і впровадити науково обґрунтовану технологію її формування, яка сприяла б поступовому розвитку її базових компонентів - ціннісного і діяльнісного. Технологія має забезпечити таку організацію навчальної діяльності, яка допоможе студентам засвоїти знання, вміння, визначити цінності, мотиви, які необхідні для подальшої самореалізації та досягнення ефективності професійної діяльності в майбутньому.

У роботі показано, що найбільш доцільним і раціональним є впровадження технології формування комунікативної культури у зміст психолого-педагогічних дисциплін у зв'язку зі спрямованістю викладання цих предметів на формування свідомого ставлення студентів до розвитку навичок комунікації як моделі орієнтації та засобу для досягнення цілей у спілкуванні з іншими людьми; на розвиток гуманістичного світогляду, ціннісних орієнтацій, здатності до аналізу, класифікації та узагальнення культурної інформації; на використання великої кількості комунікативних, рольових, ігрових методів навчання.

Для перевірки технології формування комунікативної культури майбутніх спеціалістів був проведений формуючий експеримент.

Експериментальне дослідження проводилося у процесі занять з психолого-педагогічних дисциплін: "Основи педагогіки і психології", "Культура спілкування", “Культура розумової праці”, “Деонтологія” на першому курсі медичного та стоматологічного факультетів Медичного інституту Української асоціації народної медицини, на спецсемінарі "Комунікативна культура майбутнього лікаря" у Навчально-практичному центрі сімейної медицини Дарницького району м. Києва.

У навчальні плани та до основних курсів було введено додаткову інформацію з метою формування комунікативної культури. Було також розроблено програму спецкурсу "Основи комунікативної культури" .

Формуючий експеримент проходив у два етапи. Перший етап передбачав направлення змісту навчальної програми на засвоєння загальнолюдських цінностей, усвідомлення необхідності оволодіння комунікативною культурою.

З цією метою були створені такі педагогічні умови: зміст і структуру занять будували відповідно до основних компонентів комунікативної культури; орієнтували педагогічний процес на суб'єктивну позицію студента як носія цінностей; формували позитивну мотивацію; створювали сприятливий емоційно-психологічний мікроклімат на заняттях. Було передбачено орієнтацію студентів на майбутню професійну діяльність з використанням профорієнтаційних завдань, аналізу медичної діяльності як власної, так і практикуючих лікарів.

Другий етап формуючого експерименту був основним, оскільки передбачав залучення студентів до конкретної діяльності щодо використання набутих знань спілкування, подальшого самовдосконалення.

У процесі навчання студентів спілкування і формування їх комунікативних умінь використовували проведення рольових і ділових ігор; створення ситуацій для засвоєння правил і принципів етикету під час спілкування, знайомили студентів з принципами безконфліктного міжособистісного спілкування.

На основі діагностування й тестування встановлювалися рівні сформованості властивостей майбутнього лікаря, а потім проводилася певна робота щодо їх удосконалення у вигляді різноманітних вправ, ситуацій, тренінгів, рольових ігор.

Основним критерієм ефективності розробленої педагогічної технології були зміни в рівнях сформованості комунікативних умінь. З метою визначення ступеня сформованості комунікативних умінь використовували методику, розроблену В.А. Кан-Каликом і С.М. Хохловим. Студентам було запропоновано тести для самооцінки сформованості професійних умінь, які забезпечують розвиток культури спілкування. Одержані результати відображені у таблиці 1:

Таблиця 1 Рівні сформованості комунікативних умінь відповідно самооцінці

Групи	Рівні сформованості комунікативних умінь
	Досконалий	Базовий	Достатній	Елементарний
	к-ть ст-в	%	к-ть ст-в	%	к-ть ст-в	%	к-ть ст-в	%
Контрольні	91	54	32	20	30	18	15	8
Експериментальні	47	31	50	33	45	30	10	6

Якщо 31 % студентів експериментальних груп зазначали після вивчення психолого-педагогічних дисциплін з введенням додаткових елементів комунікативної культури у себе досконалий і 33 % базовий рівень сформованості комунікативних умінь, то контрольні групи, які вивчали психолого-педагогічні дисципліни за традиційними програмами відповідно 54 % і 20%. Це говорить про те, що у контрольних групах спостерігається завищена самооцінка, а самооцінка в експериментальних групах була вже більш критичною. Студенти більш реально оцінили свою діяльність. Збільшилася кількість студентів експериментальних груп достатнього рівня сформованості - 30 %, відповідно у контрольних групах - 18 %. Це відбулося за рахунок переходу як з досконалого і базового рівнів (стали біль критично ставитися до себе), так і з достатнього і елементарного. Це можна пояснити тим, що, по-перше, студенти сформували або удосконалили свої комунікативні уміння, а, по-друге, деякі студенти мали занижену самооцінку, але в процесі занять встановили істинність своїх умінь.

Таким чином, одержані в ході формуючого експерименту результати підтверджують ефективність запропонованої технології формування комунікативної культури в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін. Технологія формування комунікативної культури передбачала формування мотиваційної основи діяльності; засвоєння студентами системи гуманістичних цінностей; включення їх в ситуації практичної дії; створення сприятливого мікроклімату на заняттях; стимулювання до самовдосконалення. Запропонована методика навчання сприяла підвищенню у студентів експериментальних груп рівня комунікативних знань, умінь і навичок спілкування, зорієнтованих на майбутню професійну діяльність.

У загальних висновках викладено основні результати теоретичної розробки проблеми та експериментальної перевірки технології формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін.

ВИСНОВКИ

Аналіз філософської та психолого-педагогічної наукової літератури дав змогу визначити теоретичні основи формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін.

Обґрунтовано, що виділення комунікативної культури, як однієї з складових культури суспільства, зумовлено трансформаційними процесами та новими вимогами до сучасного спеціаліста, що дало можливість визначити комунікативну культуру особистості як комплекс комунікативних знань, умінь, властивостей особистості, тобто сукупність відносин для взаємодії з іншими людьми у вигляді моделі ймовірної та реалізуємої поведінки.

Недостатній рівень сформованості комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін, що виявляється у недостатній орієнтації студентів у майбутній професійній діяльності, у відсутності цілеспрямованої роботи у цьому напрямі, в недостатній сформованості моральноемоційної сфери, визначає актуальність цієї проблеми для сучасної педагогічної практики.

Сучасний рівень професійнопедагогічної підготовки майбутнього лікаря потребує пошуку нових, більш ефективних форм і методів навчання та виховання студентів у вищих медичних закладах освіти, удосконалення програмного матеріалу, розробки педагогічних технологій та інноваційних методик.

Перевірка висунутої нами гіпотези експериментально підтвердила її коректність: ефективність формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін значно зросла після оновлення змісту навчальних дисциплін, організації педагогічно доцільного відбору форм, методів і засобів навчання, які забезпечують їх автентичність із практичною діяльністю лікаря.

Механізм реалізації організаційно-методичної системи формування комунікативної культури студентів ґрунтується на диференційованому підході до здібностей студентів, що виявляється у врахуванні їхньої базової підготовки, індивідуальних особливостей, мовних даних та специфіки медичної діяльності.

Розроблені автором методичні рекомендації і вказівки сприяли підвищенню рівня психолого-педагогічної підготовки майбутнього лікаря до взаємодії у відносинах “лікар-пацієнт”, зокрема підвищенню рівня комунікативної культури і формуванню комунікативних умінь.

З'ясовано, що комунікативну культуру майбутніх спеціалістів у галузі медицини характеризують такі показники: вміння слухати, наявність соціально-перцептивної, рефлексивної та емпатійної здатності, здатність ясно мислити в умовах стресової ситуації, особиста проникливість, спостережливість, творче натхнення, наполегливість у досягненні мети, націленість на самоосвіту, вміння переконувати, а також органічна міміка, жести, зовнішній вигляд, загальне враження, здатність до взаєморозуміння в різних умовах обміну інформацією.

Розроблено, теоретично обґрунтовано й експериментально апробовано педагогічну технологію формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін гуманістичного спрямування на розвиток комунікативної культури майбутніх спеціалістів для встановлення стосунків в системі “лікар-пацієнт”, на соціалізацію та адаптацію студентів до міжособистісних відносин в оточуючому середовищі, на удосконалення особистості майбутнього лікаря.

Реалізація технології формування комунікативної культури відбувається шляхом включення кожного студента у ситуації сумісної продуктивної діяльності за допомогою методів активного навчання, серед яких домінуюче місце займають: рішення комунікативних задач, ситуацій, а також дискусії, ролеві і ділові ігри.

Технологія формування комунікативної культури базувалася на організації особистісно-орієнтованого підходу у навчанні, який дозволяє кожному студентові знайти у ситуації сумісної продуктивної діяльності особисту і професійну сутність, створити власну модель комунікативної діяльності.

Узагальнення результатів формуючого експерименту підтвердили ефективність розробленої технології формування комунікативної культури. Доведено, що в умовах організації комунікативно направленого навчання студентів вищих медичних закладів освіти у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін можна досягти високого рівня сформованості комунікативної культури.

Науково обґрунтовані результати даного дисертаційного дослідження дають змогу висунути такі пропозиції:

включити курс “Основи комунікативної культури” у процес професійної підготовки майбутніх лікарів у навчальних закладах освіти ІІІ-ІУ рівня акредитації та у систему післядипломної освіти лікарів;

викладачам з психолого-педагогічних дисциплін вищих медичних закладів освіти І-ІІ рівня акредитації використовувати методичні рекомендації щодо формування комунікативної культури у студентів з медичних спеціальностей.

Проведене дослідження не вичерпує всієї різноманітності питань, пов'язаних із формуванням комунікативної культури як професійного компонента майбутніх спеціалістів у галузі медицини, важливість і значущість яких актуалізується в період реформування вищої школи. Однак, вона дозволяє окреслити коло проблем, які потребують додаткового вивчення: це - питання самовиховання студентів, дослідження рівня сформованості комунікативної культури викладачів вищих медичних закладів освіти і практикуючих лікарів, теоретичне обґрунтування системи організації формування комунікативної культури на основі інтеграції і подальшого реформування системи вищої освіти, на виявлення комунікативного потенціалу спеціальних фахових дисциплін і їх реалізацію в навчальному процесі, вивчення зарубіжного досвіду формування комунікативної культури і комунікативної компетенції у викладачів і студентів вищих медичних закладів освіти, адаптації молодих спеціалістів з вищою медичною освітою на ринку праці, створення нових особистісно орієнтованих методик професійного навчання.

Розв'язання цих проблем потребує поглибленої розробки теоретичних і організаційнометодичних основ багатогранного і складного процесу підготовки майбутнього лікаря до реалізації інтелектуальнотворчих здібностей особистості, її гармонійного розвитку в умовах оновлюваної системи освіти в Україні.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Навчальні посібники, програми:

1. Уваркіна О.В. Формування культури розумової праці: Навчальний посібник. - К.:Старт. - 2003. - 101 с. - 4,6 авт.арк.

2. Уваркіна О.В. Основи комунікативної культури: Навчальна програма. - К. -2002. - 10 с. - 0,4 авт.арк.

Наукові статті:

3. Уваркіна О.В. Проблеми формування основ психолого-педагогічного спілкування в майбутніх лікарів // Вища освіта України. - 2002. - № 4(6). - С. 95-98.- 0,4 авт.арк.

4. Уваркіна О.В. Професійно-педагогічна складова гуманітарної підготовки майбутніх лікарів // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Зб. наук. пр. - К.: Вид.центр КНЛУ, НМАУ. - 2002. - Вип. 19. - С. 161-164. - 0,5 авт.арк.

5. Уваркіна О.В. Специфіка гуманітарної підготовки студентів вищих медичних закладів освіти // Освіта і управління. - К.- 2002. - Т.5.- Ч.2. - С. 183-186. - 0,3 авт.арк.

6. Уваркіна О.В. Психолого-педагогічна підготовка студентів вищих медичних закладів освіти // Психолого-педагогічні проблеми удосконалення професійної підготовки фахівців сфери туризму в умовах неперервної освіти: Наукові записки. - К.:НПЦ Перспектива. - 2001.- Т.2. - C. 153-156. - 0,3 авт.арк.

7. Уваркіна О.В., Висоцька О.І. Актуальні аспекти міжнародної співпраці сучасного медичного вузу // Проблеми інтеграції науково-освітнього потенціалу в державотворчому процесі: Зб.наук.пр. - Севастополь-Тернопіль.- 2001. - Вип.1. - С. 55-58. - 0,25 др.арк. (особистий внесок - 0,2 авт.арк.).

...