АВТОРЕФЕРАТ

Результати дисертаційного дослідження можуть використовуватись у соціально-педагогічній роботі як один з напрямів екологічної освіти, екологічної педагогіки та психології, а також у змісті спецкурсів «Екологічна культура», «Соціальна молодіжна політика», «Зарубіжні технології соціально-виховної роботи».

Вірогідність і надійність результатів дослідження забезпечується теоретичною обгрунтованістю його вихідних позицій; якісним аналізом педагогічних фактів, виявлених у процесі дослідницької роботи; адекватністю методів дослідження до поставлених завдань.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні теоретичні і практичні результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних форумах та конференціях: друга сесія Міжнародного молодіжного форуму ООН «Соціальний розвиток: проблеми сім'ї, молоді, літніх людей та інвалідів» (Відень, Австрія 25-29 листопада 1996 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Екологія. Людина. Суспільство» (14 - 16 травня 2001 р., м. Київ); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування гуманістичного світогляду вчителя» (27 вересня 2001 р., Умань); Науково-практичній конференції «Всебічний розвиток особистості студента» (4 жовтня 2001, Ірпінь); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні проблеми методичної підготовки вчителів біології, хімії, географії» (20 - 22 листопада 2002, м. Київ). Положення дослідження висвітлювались у виступах на звітних науково-практичних конференціях Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова (1999-2003 рр.), на засіданнях кафедри соціальної педагогіки Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Результати дослідження апробовано у процесі викладання спецкурсу «Зарубіжні технології соціально-виховної роботи» та у процесі підготовки курсових та дипломних робіт студентів.

Результати дослідження впроваджено у навчально-виховний процес Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, м. Київ (довідка №07-10.1463 від 10.10.03 р.), Вінницької філії ВНЗ ВМУРоЛ «Україна» (довідка №1/27-641 від 15.10.03 р.), у практику роботи Палацу дітей та юнацтва, м. Київ (довідка від 22.02.02 р.), школи №181, м. Київ (довідка №16 від 30.09.03 р.), ГО «Молодіжний екологічний центр» Дніпровського району, м. Київ (довідка №43 від 15.10.03 р.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження автором опубліковано 14 праць, з них 10 у наукових фахових виданнях. Усі публікації одноосібні. Загальний обсяг наукових публікацій становить 5 друк. арк.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел із 345 найменувань та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 240 сторінок. Основний зміст роботи викладено на 167 сторінках. Робота містить 6 таблиць і 7 рисунків на 14 сторінках.

екоосвіта екокультурний молодь соціалізація

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовуються актуальність і доцільність дослідження, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання, методологія і методи дослідження, визначається теоретична і практична його значущість.

У першому розділі - «Психолого-педагогічні засади ековиховання на сучасному етапі» - розкрито сутність процесу формування особистості, яке відбувається через засвоєння індивідом певних загальнозначущих культурних цінностей, так званої «актуальної культури», однією з складових якої є екологічна культура.

Враховуючи напрацювання вчених і дослідників (А. Албласа, О. Дмитроца, О. Король, С. Кримського, В. Стаппа, Р. Фурдуя та ін.) ми визначаємо суть екологічної культури як такої, що тісно пов'язана з загальною культурою народу, є відображенням її розвитку та важливим складовим елементом багатьох аспектів загальної культури (науки, освіти, виробництва тощо) і, виконуючи багато її функцій (виховну, регулятивну, прогностичну тощо), виступає однією із форм прояву сутнісних сил людини, показником рівня прогресу суспільства.

Погоджуючись з вченими та дослідниками, ми вважаємо, що формування та розвиток екологічної культури молодої людини може стати стимулом для подальшої духовної та практичної діяльності, яка спрямована на подолання кризи (духовної кризи соціуму та екологічної кризи навколишнього середовища), а в перспективі на гармонізацію відносин у системі «людина-суспільство-природа».

Тому перш, ніж розвиватися професійно, молодій людині потрібно «екологізуватися» - тобто прилучитися до того світу природи, звідкіля вона вийшла, зрозуміти його для усвідомлення самої себе, адже природне середовище - це той початок, з якого розвивалась духовність людства, його психологічний та фізіологічний досвід пристосування до соціо-природного середовища взагалі.

Аналіз різних підходів до системи екологічної культури дозволив вичленити такі її компоненти: когнітивний, який включає в себе систему засвоєних особистістю екологічних знань про місце та роль людини у біосфері; мотиваційний, який представляє ієрархію мотивів екологічної активності, при формуванні такого феномена як «відповідальне» (О. Король, О. Киричук, Є. Писарчук), «турботливе та чутливе» (Дж. Браус, Д. Вуд), «діяльнісне» (М. Маргадант ван Аркен, С. Келлерт), «позитивне» ставлення (С. Дерябо, В. Ясвін), до природного середовища, що визначає екологічну спрямованість цієї активності та діяльнісний компонент, який відповідає за вибір та реалізацію певної лінії поведінки на основі сформованого світогляду та розвиненої самосвідомості.

У дослідженні розглянуті характерні ознаки кожного з цих трьох компонентів, а також чинники, що впливають на їх формування. Так, когнітивний компонент тісно пов'язаний з феноменом екологічного знання, головною специфікою якого є те, що воно відображає не лише наявне, а й показує необхідне, тобто спрямоване в майбутнє, сприяючи формуванню прогностичного аспекту свідомості, що є надзвичайно важливим у сучасних умовах.

Наукові знання лежать в основі будь-якої освіти, і одним із її завдань є формування адекватних уявлень про взаємозв'язки у системі «людина-суспільство-природа» та у самій природі. Ці положення лежать в основі Міжнародної програми ЮНЕСКО - ЮНЕП щодо освіти та виховання, Програми дії для молоді на 2000 рік та пізніше у програмі «Соціальний розвиток та міжнародна ситуація з питань сім» ї, молоді, літніх людей та інвалідів», на що вказує чимало вітчизняних та зарубіжних дослідників - Г. Бейтсон, С. Дерябо, Б. Драйвер, Р. Кнопф, В. Казначєєв, Х. Раскін, Дж. Хакл, В. Хобарт та інші. Вони акцентують увагу на тому, що сучасній системі освіти потрібно надати певної екологічної орієнтації, яка повинна не тільки пронизувати процес освіти, але й поєднувати всі ті знання, які засвоює молодь завдяки наскрізній ідеї про єдність людини, суспільства та природи.

Комплекс екологічних уявлень та ідей дуже часто виступає у ролі особливої дослідницької програми, свого роду екологічної парадигми вивчення багатьох соціально-культурних проблем сучасності. Так, усвідомлення того, що антропоцентрична екологічна свідомість веде у глухий кут і є психологічною базою екологічної кризи, призвело до появи нової «інвайроментальної парадигми», нового, екологічного мислення як відносно самостійної форми суспільної свідомості, у якому інтегровані у якісно нову цілісність не лише раціональне, але й емоційне ставлення людини до природного середовища, співчуття їй, спорідненість та відповідальність за її долю на Землі.

Вивчення теоретичних праць і власні пошуки дозволяють стверджувати, що ціннісний характер екологічного мислення особистості підвищує його виховний та світоглядний потенціал, а також формує у духовному житті молоді особистісний «механізм» перетворення та трансляції об'єктивно-наукових знань про сучасну екологічну ситуацію у систему переконань, норм життєдіяльності та ціннісних орієнтацій.

Чимало дослідників, зокрема С. Ахерн, Дж. Браус, Е.Гірусов, Е. Нордланд, Е. Шубенкова та інші вважають, що сама по собі наявність екологічних знань не гарантує екологічно доцільної поведінки особистості, для цього необхідне ще й відповідне її ставлення до світу, що оточує нас. Саме ставлення визначає характер цілей взаємодії людини з природним середовищем, її мотивів, готовності вибирати ті чи інші стратегії поведінки, іншими словами - все це стимулює дії з точки зору екологічної доцільності.

Проведене дослідження підтверджує одне із положень гіпотези: виховуючи у молоді готовність до екологічно відповідальної поведінки, практично неможливо формувати відповідні переконання лише на інтелектуальному рівні. Необхідно враховувати, що їх структура є поєднанням раціонального мислення, емоційної та вольової сфер. Таким чином, можна сказати, що ставлення, переконання народжуються лише тоді, коли знання пройдуть через світ почуттів, отримають там особистісну оцінку й стануть вольовим актом.

Як і культура взагалі, екологічна культура формується і проявляється у процесі діяльності, в даному випадку - екологічної. Екологічна діяльність спрямована не лише на підготовку предметів природи до перетворення, а й визначає відносини між самими людьми у ставленні до природи і природних ресурсів. За визначенням зарубіжних вчених (Дж. Корнелл, М.О» Коннер, Б. Хаммонд, Р. Фортнер та ін.), вона допомагає молоді отримати досвід усвідомленого, «позитивного» стосовно природи вирішення екологічних проблем, застосувати знання та навички, які були сформовані та отримані раніше завдяки екологічному вихованню. Саме від рівня екологічного виховання та екологічної освіти людства, і, в першу чергу, підростаючого покоління, залежить вирішення проблеми глобальної екологічної кризи, збереження умов для природного існування цивілізації, а також набуття навичок, які необхідні особистості для життя в сучасному суспільстві.

Людина у процесі свого життя засвоює чималий соціальний досвід, розвиває свої потенції і включається в суспільне життя, виходячи із можливостей, які надає їй суспільство, а також із власних можливостей та активності. Але суспільне в людині завжди проявляється через індивідуальне. Це дозволяє стверджувати, що, чим глибше і ширше людина засвоює навколишній світ, тим багатограннішими є її особистісні якості. Адже відомо, що основні параметри особистості є не вродженими, а набутими індивідом протягом життя, у процесі соціалізації (Н. Антонова, М. Бурачене, Дж. Вайт, Б. Драйвер, Р. Кнопф та ін.).

У дослідженні розглядаються особливості соціалізуючого процесу і підкреслюється, що він є результатом двох видів впливу: стихійного впливу оточення та впливу суспільства. Подібні впливи різноманітних соціальних інститутів суспільного організму, безперечно, носять виховну спрямованість і покликані формувати в індивідів сукупність реакцій, які адекватні впливам певного соціуму.

Саме специфіка соціального середовища країн Бенілюксу й спонукала наше дослідження, тривалий шлях історичного розвитку яких, привів до соціокультурного плюралізму та толерантності, відкритості та полікультурності як норм міжлюдських стосунків не лише на державному, а й на побутовому, культурному, міжособистісному тощо рівнях, а отже, відповідно сформував адекватні особливості соціалізації та екологічної освіти молоді.

Зіткнувшись зі зворотним боком індустріальної революції, країни Бенілюксу набагато раніше за інші країни усвідомили, що складні та багаторівневі взаємозв'язки суспільства та природи сприяють «виявленню цінностей», стимулюючи творчість та активність молодої людини, оптимізують процес соціалізації, забезпечуючи існування певного етносу у певних природних умовах. Для цього, на думку вчених країн Бенілюксу (А. Алблас, В. Бор, А. Валс), потрібно змінити менталітет молодої людини, приділяючи увагу її особистісному моральному розвитку та вихованню шляхом формування екологічної культури. Зарубіжні вчені, які розглядали питання екологічної освіти та виховання (В. Стапп, А. Шмайдер, В. Хобарт), підкреслюють, що «екологічна освіта та особистісний розвиток» молодої людини не повинні йти окремо, вони мають включати не лише знання на певну тематику, а й активізувати глибинні психологічні структури людини, формувати її загальну та екологічну культуру.

Визначальним фактором у розвитку культурного стилю соціалізації є сукупність базових ідей, які існують у певному суспільстві. Звертання до сучасного європейського досвіду дало нам можливість вивчити і проаналізувати концепції та теорії соціалізації особистості, які мають неабиякий вплив на розвиток сучасної як екологічної, так і загальної, педагогічної науки та практики країн Бенілюксу.

За змістом цих концепцій соціалізація може мислитись і як процес інтеграції індивіда у соціальну систему (Т. Парсонс), і як научіння соціальним ролям (Дж.Мід, Ч. Кулі., Б. Шугармен), і як пізнання способу життя для успішного функціонування у конкретно-історичному суспільстві (Л. Елкін), і як саморозвиток особистості, розкриття її внутрішнього потенціалу під впливом навколишнього середовища (Дж. Дьюі), і як розвиток лінгвістичних навичок (У. Сепір, Б. Бернстайн), і як становлення системи ціннісних орієнтацій особистості молодої людини, процес адаптації до соціального середовища (Л. Кольберг, Ж.Піаже, М. Уорнок) тощо.

Крім того, до концептуальних підходів, що справили вирішальний духовний вплив на всю сучасну європейську цивілізацію, і, зокрема, на засади екологічної освіти, можна, насамперед, віднести: а) екзистенційну теорію (А. Бергсон, М. Мерло-Понті) з її категорією свободи, яка є основою системи вимірів у пізнанні суспільних та природних явищ. Вона надає можливість пізнати та усвідомити особливі ідейні, психологічні, духовні, ціннісні реальності життя особистості і природи й дослідити їх не з «точки зору анатома, а з позицій доброзичливого духовного пастиря»; б) когнітивну теорію розвитку особистості (Ж. Піаже), яка розглядає процес становлення особистості як розгортання психологічних та інтелектуальних здібностей людини і, завдяки цьому, дає можливість виділити певні етапи у житті особистості, які є найсприятливішими для розгляду та вирішення певних екологічних питань; в) культурологічний напрямок розвитку теорій соціалізації (О. Шпенглер), що визначає соціалізацію як процес вростання особистості в культуру і підкреслює необхідність взаємодії різних культур для формування здатності особистості усвідомлювати себе громадянином усієї планети; г) гуманістичні теорії розвитку особистості, (А. Маслоу, К. Роджерс), підгрунтям яких є усвідомлення унікальності кожної окремої особистості, сприяння її потягу до прекрасного у всіх його проявах, гуманістичне осмислення її відносин з навколишнім середовищем, все те, на що зараз спирається екологічна освіта.

Аналіз персоналістичних шкіл та теорій переконує, що головним педагогічним компонентом процесу соціалізації в суспільствах цих країн є творення особистості та оптимізація відносин сучасної «відкритої» людини з зовнішнім світом і, в першу чергу, з природним середовищем.

Ми цілком погоджуємось з твердженнями сучасних вчених та дослідників (С. Дерябо, Н. Зубалій, Г. Пустовіт, М. Рагхеб, Р. Хевігхьорст та ін.), які зазначають, що взаємодія з світом природи має великий психолого-педагогічний потенціал, виконуючи при цьому такі функції: психофізіологічну (зняття стресу, нормалізація роботи нервової системи, психіки в цілому); психотерапевтичну (суттєве сприяння поліпшенню міжособистісних відносин); естетичну (естетичний розвиток особистості, надання широкого вибору умов для задоволення естетичних потреб); пізнавальну (задоволення пізнавальних потреб особистості, сприяння її інтелектуальному розвитку) тощо.

Цей потенціал розкривається та проявляється завдяки низці принципових положень, що отримали визнання у багатьох зарубіжних країнах і застосовуються в системі екологічної освіти: «взаємозалежність» - розгляд особистості в контексті безперервного становлення, що має місце завдяки взаємодії особистостей та груп; «прихована енергія» - використання конструктивної діяльності, яка, викликаючи усвідомлений інтерес, є міцним каталізатором процесу звільнення прихованих сил; «циркуляція інформації» - розгляд причинно-наслідкових зв'язків у контексті інформації, комунікації, обміну ідеями; «класифікація» - розгляд певних подій в житті молодої людини як унікальних і формування, на основі цього, відчуття «свого світу» в глобальному контексті.

Зарубіжні дослідники (Ф. Капра, Г. Бейтсон, С. Ахерн та ін.) доводять необхідність «зміни парадигми», переходу від «старого мислення» до «нового». Причому слово «парадигма» використовується не лише стосовно мислення, але й у більш широкому розумінні - для характеристики світогляду та способу життя людей. Принципового значення набуває необхідність засвоєння нового погляду на наші проблеми та нові підходи до їх вирішення, тобто нової моделі світосприйняття. Згідно з цими підходами з'явилось чимало нових, суто екологічних філософських течій, які пропонують «нову мораль існування». Серед них привертає увагу глибока екологія, біологія збереження, біорегіоналізм, екофемінізм, соціально критичний аналіз, які не виділяють людину з природного оточення, а сприймають світ як переплетіння взаємопов'язаних феноменів. При цьому передбачається, що людина приймає на себе - в особистому та історичному плані - відповідальність за все, що трапляється на планеті.

Все це дозволяє виділити необхідність інтеграції молоді у систему екологічних впливів, як одну з умов підготовки до успішного входження молодої людини у конкретне суспільство, відповідності його вимогам та очікуванням. Причому соціальний розвиток особистості відбувається не завдяки зовнішньому тиску на неї, а як «збудження» і стимулювання внутрішньої потреби молодої людини до відповідного мислення, дій, духовних і соціальних потреб.

У другому розділі - «Соціально-педагогічні умови соціалізації молоді у сфері екокультурної діяльності» - розглядаються особливості екокультурної діяльності (ЕКД), як однієї з систем «координації» різноманітних чинників, що формують людину та впливають на неї. Виходячи з концепції нашого дослідження ми розглядаємо ЕКД як соціально-педагогічну діяльність, оскільки ця діяльність є суспільною (у ній суспільні фактори є її ядром); ціннісно-виховуючою (її метою є окультурення, формування людини у необхідному для суспільства напрямку); освітньо-розвиваючою, тобто педагогічною, (вона, визначаючи цей напрямок, веде людину за собою). На нашу думку, саме синтез цих трьох компонентів є дуже плідним у характеристиці процесу ЕКД.

Водночас ми виокремили особливості процесу ЕКД, які певною мірою відрізняють її від інших видів діяльності: співробітництво молоді як з соціальним (вихователі, педагоги, однолітки), так і з природним середовищем, яка сприяє саморозкриттю молоді; наявність контексту для безпосереднього спілкування з природним середовищем, що сприяє оволодінню знаннями; самостійність учасника ЕКД та його відповідальність за свої вчинки, що формує особистість молодої людини; наявність особистісного смислу діяльності, без якого неможливо побудувати ефективну систему педагогічного впливу.

Згідно контент-аналізу наукових праць та результатів наших опитувань, соціально-виховний внесок ЕКД, як соціально-педагогічного процесу, залежить від таких показників: а) задоволення особистісних потреб у поширенні досвіду соціальних взаємодій, б) включення у різні сфери життєдіяльності (гра, праця, спілкування, спорт, туризм тощо), в) створення певного емоційного стану, г) творча самореалізація особистості.

У ході дослідження виявлено, що існує чимало шляхів для задоволення різних потреб, але є потреби, які можуть бути задоволені лише завдяки ЕКД. Наприклад, студент-економіст може отримувати почуття насолоди, працюючи у саду з деревами та квітами, що зовсім не асоціюються з його майбутнім фахом. Таким чином, він може задовольняти свої потреби у вираженні своєї індивідуальності, творчо використовуючи свої таланти, а також, роблячи свій внесок у світ краси. Цю психологічну потребу можна назвати «інтелектуальним естетизмом».

Окрім того вивчення результатів досліджень інших вчених дозволили виявити залежність між участю особистості у діяльності та загальним задоволення життям (ЗЗЖ). При цьому задоволення життям співвідноситься з діяльністю, яка є «значущою для особистості і яка сприяє підвищенню її самооцінки та самоповаги» (Дж. Маддокс, Р. Зальц, Р. Мартенс, Дж. Петерсон та ін.). Зокрема, Дж.К. Фланган виявив фактори, які впливають на ЗЗЖ. Це: «socializing» - (cоціалізація, як процес) участь у соціальних зв'язках; участь у діяльності, яка викликає позитивні емоції; участь у активній рекреаційній діяльності.

У нашому дослідженні ці фактори співвідносяться з аспектами ЕКД, оскільки ЕКД створює умови як для активної рекреації та отримання задоволення від діяльності, так і для створення контексту для соціальних зв'язків (Б. Драйвер, Х.Тінслі, Дж. Фланган).

Практика показала, що особистість постійно задіяна у різних сферах життєдіяльності, які можуть бути інтерпретовані у контексті ЕКД, серед яких найбільш пов'язаними з ЗЗЖ, є: діяльність на дозвіллі, рекреаційна діяльність, приналежність групі. Діяльність під час дозвілля посіла четверте місце серед індексів, які сприяють покращенню сприйнятої якості життя. Лише індекси самореалізації, здатності вирішувати проблеми та кількість приємних моментів у житті випередили вищезгадані сфери.

Результати проведеного опитування учасників та фасілітаторів проектів («Вперед за течією», «Зроби берег чистим», «Звалище»): професорів-екологів Аграрного Університету міста Вагенінген та ековолонтерів науково-методичного центру «Орвельте» міста Орвельте, Нідерланди, підтвердили соціально-педагогічний характер впливу ЕКД на молодь.

Так, на запитання: «Що було важливим для вас, у період проведення проекту, …?», приблизно 52% учасників та майже всі екопрацівники виділили соціалізацію - участь у соціальних зв» язках, як важливий аспект ЕКД при участі у екопроектах. Іншими аспектами були «емоційний фон діяльності» - 53% та 41%, «участь у активній рекреаційній діяльності» - 51% та 27%, «здатність вирішувати проблеми» - 55% та 48%, «приналежність групі» - 43% та 52%. Всі учасники та фасілітатори проектів вважали, що участь у екологічних проектах дала свої позитивні результати, в першу чергу, як соціально-педагогічний феномен, тобто такий, що соціально розвиває молоду людину, сприяючи поглибленню її соціальних контактів, надаючи можливості для компетентного спілкування, створюючи атмосферу творчого пошуку та емоційної комфортності.

Наступним завданням нашого дослідження було виявити можливість широкої репрезентації всіх основних сфер життєдіяльності молоді в ЕКД. Зокрема, чи використовуються різноманітні за складністю та змістом форми соціально-виховної роботи, і чи є вони важливим чинником у становленні особистості. Під час експерименту було використано метод включення молоді у «комплексні справи» і у «малі форми», які потребують невеликої затрати часу та зусиль.

Істотну роль відігравали методи, що стимулюють самостійність молодої людини у діяльності, тому завдання були спрямовані на виявлення суперечностей у взаємодії суспільства і природи, на постановку проблеми і пошук шляхів щодо її вирішення. Навчальну діяльність молоді стимулювали також дискусії, які з'являлися в результаті знайомства з реальними місцевими екологічними умовами та вироблення пропозицій щодо їх вирішення.

На етапі теоретичного обґрунтування проблеми ми зверталися до різних видів розповіді, що дозволило розкрити молоді наукові основи охорони природи з урахуванням факторів глобальних, регіональних, локальних рівнів: проекти «Вперед за Течією», «Шляхи Забруднення», «Сталий Розвиток». Пізнавальна діяльність молоді стимулювалася моделюванням екологічних ситуацій морального вибору («Дилема «,» А Що Б Зробив Ти?»), що узагальнюють досвід прийняття рішень, формують ціннісні орієнтації, розвивають інтереси і потреби молоді.

Ряд методик мали універсальне значення. У ході кількісного експерименту ми також застосовували проекти чисто практичного характеру, які дозволяли формувати у молоді структурні елементи екологічного знання і ставлення до них як до особисто значущих («Кислотні Виміри», «Як Позбутися Нафтової Плями», «Сталий Розвиток», «Пригоди на Узбережжі» тощо). Результати застосування таких методів і методик дозволяють зробити висновок, що всі види ЕКД необхідно організовувати з урахуванням психолого-педагогічних особливостей молодої людини і з урахуванням місцевих природних умов, а це, в свою чергу, буде сприяти формуванню екологічно грамотної і вихованої особистості.

Ефективність цих механізмів залежить від умов, у яких вони застосовуються. Так зовнішні механізми проявляють себе завдяки включенню молоді в позитивні людські стосунки, надання їм особливого забарвлення, що забезпечується створенням сприятливого місця та комфортної атмосфери. Польовий маршрут, екскурсії, екоігри тощо є зразками доволі популярних та цікавих соціальних дій, під час яких індивід насолоджується спілкуванням з іншими, виконуючи дії, що сприяють розвитку нових та продовженню старих зв'язків, звільненню від стресів повсякденного життя, прояву товариськості. Все це звільнює внутрішні сили особистості, сприяючи задоволенню потреб молоді (пізнавальних, самоактуалізації тощо) і включаючи внутрішні механізми соціалізації.

Так у проектах «Усинови дерево», «Моя тварина» робота з природним середовищем виступає контекстом для емоційно-когнітивного процесу ототожнення, або ідентифікації, як з іншим людським суб'єктом або групою (соціальний аспект), так і з природним об'єктом (екологічний аспект). Основним механізмом, що сприяє прояву цього аспекту є ідентифікація у формі проекції. У цьому випадку молода людина свідомо чи підсвідомо ставиться до природного об'єкту як до продовження самого себе, наділяє його своїми рисами, почуттями, бажаннями.

Результати, проведених після участі молоді у екопрограмах та проектах, контрольних робіт, бесід та анкетування дозволяють стверджувати, що вступаючи як суб'єкт в активну взаємодію з соціально-природним оточенням молода людина, відображає та засвоює якості цього оточення, а також «інтеріорізує» форми діяльності та соціальні норми, необхідні для поводження з цим соціо-природним середовищем і в міру набуття екологічної культури формує своє ставлення до цього світу, яке буде визначати його подальше життя.

Таким чином, «соціалізація» завдяки включенню в ЕКД за своєю суттю є самореалізацією індивіда в процесі активної, творчої та самостійної діяльності, яка не лише забезпечує пізнання дійсності, а й збуджує інтерес, почуття, активізує волю, енергію, все те, що є своєрідним будівельним матеріалом для розвитку особистості.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення проблеми соціального розвитку та становлення молоді засобами «формальної та неформальної» екологічної освіти, яке полягає у включенні молоді до екокультурної діяльності. Наше дослідження дозволяє зробити такі висновки.