Теорія і практика правового виховання в історії вітчизняної педагогічної думки другої половини ХІХ – початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. Г.С. СКОВОРОДИ

УДК 37. 034 (09)

Теорія і практика правового виховання в історії вітчизняної педагогічної думки другої половини ХІХ - початку ХХ століття

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Стаканков Андрій Вікторович

Харків 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться „_17_” __травня 2004 р. о _16__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. №216.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. №215-В

Автореферат розісланий „_15__” __квітня_ 2004 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Золотухіна С.Т.

АНОТАЦІЇ

Стаканков А.В. Теорія і практика правового виховання в історії вітчизняної педагогічної думки другої половини ХІХ - початку ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, Харків, 2004.

У дисертації систематизовано теоретичні надбання і практичний досвід становлення і розвитку правового виховання в історії вітчизняної педагогічної думки другої половини ХІХ - початку ХХ століття. Обґрунтовано витоки правового виховання; розкрито зміст офіційної політики в галузі правового виховання та еволюцію ставлення суспільства до проблеми правового виховання. Виявлено і проаналізовано найбільш суттєві особливості змісту, принципів, методів, форм правового виховання та його специфіку. Узагальнено досвід упровадження теоретичних ідей правового виховання в шкільну практику. Висвітлено роль педагогічної журналістики в популяризації поглядів авторитетних вітчизняних учених та методичних надбань учителів-практиків, а також світового досвіду в галузі правового виховання. У дослідженні накреслено напрями творчого використання досвіду здійснення правового виховання.

Ключові слова: правове виховання, формування почуття законності, правова освіта, громадянське виховання, моральне виховання, правосвідомість, правова культура, правомірна поведінка.

Стаканков А.В. Теория и практика правового воспитания в истории отечественной педагогической мысли второй половины ХІХ - начала ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С.Сково-роды, Харьков, 2004.

Диссертация посвящена исследованию становления и развития теории и практики правового воспитания второй половины ХІХ - начала ХХ века. В работе выявлены истоки правового воспитания в истории мировой педагогической мысли, которые нашли свое отражение в культуре Древней Греции, Рима, в философских идеях Демокрита, Сократа, Платона, Аристотеля, Джона Локка, Луи Монтескье, Гельвеция, в трудах просветителей Беккариа Чезаре, Жана Кондорсе, Луи Лепелетье, выдающихся педагогов Песталоцци, Дистервега и др. Кроме того, установлено, что правовое воспитание имеет свои национальные корни, которые возникли и развивались на национальной почве, о чем свидетельствует устное народное творчество, материалы времен Киевской Руси, такие выдающиеся письменные памятники литературы, как „Поучения” Владимира Мономаха, „Слово о законе и благодати” Илариона, педагогическое наследие И. Вышенского, Г.С. Сковороды, Я.П. Козельского, Т.Г. Шевченко и др.

Анализ развития педагогической мысли дал возможность обобщить разные концептуальные положения выдающихся мыслителей. Среди важней-ших предпосылок и механизмов правового воспитания отмечаются: форми-рование чувства законности, сознательное соблюдение законов, правовое образование личности, предупреждение преступлений, профилактика право-нарушений, формирование нравственных убеждений.

Установлено, что научные основы правового воспитания были заложе-ны во второй половине ХІХ- начале ХХ века. Этому способствовало падение крепостного права, реформа 1861 года, а также значительный рост детской преступности. Сам термин “правовое воспитание” не использовался. Право-вое воспитание рассматривалось очень узко: оно сводилось к формированию чувства законности, то есть к формированию правомерного поведения. Его чаще всего рассматривали во взаимосвязи с нравственным и гражданским воспитанием.

Исследование показало, что в основу отечественной теории правового воспитания личности была положена концепция формирования чувства законности Н.И. Пирогова и система правового воспитания К.Д. Ушинского.

В работе раскрыто содержание официальной политики в области пра-вового воспитания и отношение общества к проблеме правового воспитания. Выявлены и проанализированы наиболее существенные особенности содержания, принципов, методов, форм правового воспитания и его специфика.

В диссертации определены пути осуществления правового воспитания: соблюдение в школьной жизни „начал права”, преподавание курса законо-ведения; введение самоуправления, воспитание в семье, тесная связь семьи и школы, создание учреждений внешкольного образования.

Исследование показало, что правовое воспитание в исследуемый пери-од осуществлялось путем правового образования, самообразования, создания разнообразных ученических товариществ, популяризации, пропаганды права, бесед, знакомства с судебными постановлениями.

В работе обобщен опыт внедрения теоретических идей правового вос-питания в школьную практику. Показана роль педагогической журна-листики в популяризации взглядов авторитетных отечественных ученых и методических наработок учителей-практиков, а также мирового опыта в об-ласти правового воспитания. В диссертации намечены пути творческого использования опыта осуществления правового воспитания.

Ключевые слова: правовое воспитание, формирование чувства закон-ности, гражданское воспитание, нравственное воспитание, правосознание, правовая культура, правомерное поведение.

Stakankov A.V. Theory and practice of legal education in the history of the national pedagogical thought of the second half of the 19th - beginning of the 20th century. - Manuscript.

The dissertation is presented for a Candidate's degree of Pedagogy in the speciality 13.00.01.- General Pedagogy and History of Pedagogy.- Kharkiv State G.S. Skovoroda Pedagogical University, Kharkiv, 2004.

The dissertation is devoted to the research of the formation and development of the theory and practice of legal education in the second half of the 19th- beginning of the 20th century. The sources of legal education in the history of the world's pedagogical thought are established; the content of the official policy in the field of legal education and the evolution of the society's attitude to the issue of legal education are described. The most relevant features of the content, methods, forms of legal education and its specific character are explored and analyzed. The experience of introducing the theoretical ideas of legal education in school practice is summarized. The role of pedagogical journalism in the popularization of the ideas of the prominent home scientists and practicing school teachers is shown. The world experience in the field of legal education is studied. The dissertation explores the ways of creative use of the legal education experience.

Key words: legal education, formation of sense of law, civil education, moral education, sense of justice, legal culture, lawful behavior.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження і ступінь наукової розробки. В умовах українського національно-культурного відродження, створення нової системи виховання і освіти особливого значення набуває проблема формування духовності особистості, її високої культури, усвідомлення своєї громадянської гідності, права на суверенне життя в цивілізованому світі.

Процес становлення національної системи виховання неможливий без розробки теоретико-методологічних аспектів розвитку української школи з урахуванням вітчизняного та світового досвіду. Сьогодні педагогічна наука і шкільна практика шукають шляхи реалізації творчої самодіяльності особистості, демократизації, гуманізації навчально-виховного процесу, перебудови стилю взаємовідносин між учителем і учнем, що викликає особливий інтерес до вітчизняної освіти, виховання.

Здатність людини розуміти норми моралі і законів та відповідним чином поводитися не є природженою. Ці якості формуються під впливом спеціальних виховних заходів, у спілкуванні людини з іншими людьми, у процесі її участі в різних видах діяльності.

У Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності наголошується, що визначальною характеристикою громадянської зрілості особистості є розвинена правосвідомість.

Разом з тим соціально-економічна ситуація початку ХХІ століття в суспільстві не сприяє формуванню належного морального середовища для виховання дітей і молоді. Несприятливе побутове оточення, важке матеріальне становище сімей і погіршення на цьому грунті внутрішньосімейних стосунків, недоліки в організації шкільного виховання і скорочення позашкільних закладів - усе це призводить до збільшення кількості дітей і підлітків, поведінка яких виходить за межі моральних і правових норм. Швидко змінюється кількість підлітків, які не вчаться, зростає дитяча злочинність. Поширення злочинності серед неповнолітніх випереджає її загальне зростання. У зв'язку з цим великого значення набуває правове виховання.

Виходячи з пріоритетних напрямів національної програми „Освіта” (Україна ХХІ століття), Національної доктрини розвитку освіти, Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, педагогічна наука в пошуках шляхів і засобів виховання та навчання молоді звертається до вивчення і творчого використання спадщини вітчизняних педагогів, діячів освіти й культури минулого.

Педагогами, просвітителями минулого було висунуто багато прогресивних ідей, які не втратили свого значення і в наш час. Саме в цьому досвіді можна знайти відповіді на багато запитань, які гостро стоять перед сучасною вітчизняною школою.

В останні роки в середовищі українських учених помічена стійка увага до історії вітчизняної педагогіки. Вона обумовлена необхідністю перегляду окремих принципових положень, висновків і їх об'єктивної оцінки, приведенням до єдиної логічної системи вітчизняної педагогічної думки, відновленням істинної, складної і багатогранної картини історико-педагогічного процесу. Зокрема, почався процес відродження національної педагогічної школи і традицій, повернення незаслужено забутих імен видатних педагогів-учених, методистів і вчителів, аналізу малодосліджених або зовсім не досліджених проблем, які проливають світло на багато невідомих фактів із минулого вітчизняної науки і культури. Такий підхід сприятиме виявленню їхніх теоретичних ідей та досвіду, дозволить поповнити новими матеріалами історію розвитку педагогічної думки України. Особливо важливим у цьому відношенні є звернення до педагогіки другої половини ХІХ - початку ХХ століття, яка накопичила цінний матеріал як у цілому в педагогічній науці, так і в галузі теорії і практики правового виховання.

Проблему правового виховання досліджували провідні філософи, правознавці, педагоги, громадські діячі.

У другій половині ХІХ - початку ХХ століття цієї проблеми більшою або меншою мірою торкалися М.І. Пирогов, К.Д. Ушинський, В.Я. Стоюнін, В.П. Вахтеров, С.І. Миропольський, О.М. Острогорський, П.Ф. Каптерев, М.І. Демков та ін. Разом з тим проблема правового виховання другої поло-вини ХІХ - початку ХХ століття не була предметом спеціального розгляду.

Проведене дослідження свідчить про те, що правовиховній роботі на-давався, в основному, лише юридичний зміст. Про це свідчать праці В.В. Тищенка, М.М. Кейзерова, В.Д. Оксамитного, Є.М. Пенькова, С.С. Алексєєва, Г.Д. Маркової, В.С. Струтинського та інших.

Автори цих досліджень викривають причини злочину, визначають за-ходи попередження правопорушень. Ці пошуки надають допомогу вчителю при здійсненні правового виховання учнів.

Слід відзначити, що проблема правового виховання довгий час у педагогічній науці розглядалась, як правило, у зв'язку з пошуками шляхів морального вдосконалення особистості.

В останній час з'явилося багато праць педагогічного, психологічного, методичного характеру з питань правового виховання. Серед них досліджен-ня Г.П. Давидова, О.Ф. Нікітіна, В.М. Обухова, О.В. Міцкевича, Д.М. Абашідзе, Р.К. Русинова, О.В. Татаринцевої, М.М. азом з тим ця німалия піднімалисавознавцФіцули, в яких розкрито особливості процесу правового виховання в середній школі, його основні форми і методи, ставиться питання про необхідність теоретичних розробок концепцій правового виховання.

Наприкінці ХХ століття з'являються дослідження О.С. Саломаткіна, Н.М. Яковлєвої, М.К. Подберезського, М.І. Городиського, Л.В. Твердохліб, у яких висвітлені психолого-педагогічні проблеми формування правової культури особистості, обгрунтовано сутність поняття правової культури, принципи відбору змісту правової освіти, визначено шляхи формування правової культури в сучасних умовах.

Усі наведені дослідження розглядають теорію і практику правового виховання на сучасному етапі, і лише деякі вчені торкаються питання правового виховання другої половини ХІХ - початку ХХ століття. Особливу значущість для нашого дослідження мала наукова праця О.А. Горчакової „Гуманістична спрямованість педагогічних поглядів М.І. Пирогова”, в якій визначені напрями громадянського виховання, одним із них є „необхідність виховання „почуття законності”, тобто правове виховання“.

Цікаві факти й дані знайдено в роботі В.І. Владимирової „Педагогічні проблеми формування правової культури вчителя в історії вищої пе-дагогічної школи України”, в якій визначено теоретичні проблеми форму-вання правової культури на основі ідей, теорії та практики видатних діячів науки, культури, педагогіки і, зокрема, таких постатей вітчизняної педагогіки, як М.І. Пирогов, К.Д. Ушинський.

Отже, на сьогодні відсутні дослідження, де б цілісно була представлена проблема правового виховання в другій половині ХІХ - початку ХХ століття. Однак саме в цей період накопичено значний досвід щодо теорії і практики правового виховання, що й дало змогу звернутися до цієї проблеми. Враховуючи те, що теорія і практика правового виховання другої половини ХІХ - початку ХХ століття взагалі науковцями не розглядалася, темою нашої роботи було обрано ”Теорія і практика правового виховання в історії вітчизняної педагогічної думки другої половини ХІХ - початку ХХ століття”.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з темою науково-дослідної роботи кафедр педагогіки, порівняльної педагогіки та історії педагогіки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди “Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних закладах”. Тема дисертаційного дослідження затверджена радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 29 квітня 2002 року ( протокол № 4).

Об'єкт дослідження - правове виховання в історії вітчизняної педагогічної думки другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Предмет дослідження - становлення та розвиток теорії і практики правового виховання у вітчизняній педагогіці другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Мета дослідження - на основі аналізу матеріалів педагогічних видань другої половини ХІХ - початку ХХ століття розкрити динаміку формування вітчизняної системи правового виховання і шляхи її реалізації в шкільній практиці.

Об'єкт, предмет і мета дослідження визначили такі його основні завдання:

1. Розкрити сутність та зміст правового виховання в сучасних умовах.

2. Виявити витоки правового виховання у світовій педагогічній думці.

3. Проаналізувати становлення і розвиток ідей правового виховання, розкрити його сутність у другій половині ХІХ - початку ХХ століття.

4. Вивчити досвід реалізації правового виховання в шкільній практиці другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

5. Виявити перспективи використання позитивного досвіду правового виховання періоду, який досліджується, в сучасних умовах.

Хронологічні рамки дослідження визначені періодом другої поло-вини ХІХ - початку ХХ століття, тобто часом становлення вітчизняної систе-ми правового виховання. Нижня межа вибрана як етап початку суспільно-економічних перетворень у країні, діяльності видатних педагогів, розквіту педагогічної журналістики. Початок ХХ ст. (до жовтня 1917 року) - це межа, за якою йде зміна суспільно-політичного ладу, економічних умов, світоглядних позицій, морального ідеалу, а також ліквідація системи освіти, яка склалася.

Методологічну основу дослідження становлять:

- положення сучасної науки про розгляд педагогічних явищ у соціо-культурному аспекті; про взаємозв'язок явищ довколишнього світу, їх рух і розвиток; про діалектичне розуміння процесів суспільного розвитку і його категорій;

- принципи науковості, історизму, об'єктивності, які дозволяють відтворити процес становлення і розвитку вітчизняної системи правового виховання шляхом аналізу і систематизації фактичного матеріалу;

- методологічні положення державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національної доктрини розвитку освіти, Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності.

Теоретичною основою дослідження стали праці М.Ф. Бунакова, В.П. Вахтерова, М.І Демкова, О.В. Духновича, К.В. Єльницького, П.Ф. Каптерева, С.І. Миропольського, О.М. Острогорського, М.І Пирогова, С.О. Рачинського, В.Я. Стоюніна, К.Д. Ушинського, П.Д. Юркевича, в яких аналізуються закономірності історичного розвитку педагогічної науки та практики; ідеї, концепції, історико-педагогічні дослідження з проблем правового виховання, історії національної освіти, що відображені в працях М.Б. Євтуха, С.Т. Золотухіної, Н.К. Гончарова та інших; положення про сутність процесів навчання, виховання та їх взаємозв'язок, що розкриті в працях А.М. Алексюка, В.І. Лозової, Г.В. Троцко, М.М. Фіцули, І.Ф. Харламова та інших; наукові основи правового виховання, що висвітлені в працях М.М. Кейзерова, В.О. Котюка, М.К. Подберезського, О.С. Саламаткіна та інших.

Методи дослідження. У роботі використана методика, традиційна для історико-педагогічних досліджень, яка ґрунтується на загальнонаукових методах, історичних, соціологічних. Зокрема, застосовані методи: загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, зіставлення, узагальнення, систематизація тощо) з метою вивчення енциклопедичної, філософської, психолого-педагогічної, методичної літератури з проблеми дослідження; систематизація та узагальнення головних педагогічних ідей учених з питань правового виховання, уточнення їх творчого доробку в історії вітчизняної педагогічної думки другої половини ХІХ - початку ХХ століття; історичні (порівняльно-історичний, історико-ретроспективний) з метою виявлення і врахування прогресивних педагогічних ідей щодо правового виховання у досліджуваний період.

Джерелознавча база роботи. Важливу групу джерел у процесі роботи над дисертацією становила передусім теоретична спадщина відомих педагогів другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Грунтовний фактичний матеріал, необхідний для дослідження, зібрано в педагогічних журналах, а також у документах офіційного характеру другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

У ході роботи над темою поглиблено аналізувались архівні матеріали фондів Центрального державного історичного архіву м. Києва (ф.707); архіву м. Києва (ф. 81); державного архіву Харківської області (ф. 3, 200, 265, 920); державного архіву Одеської області (ф. 44).

Для дослідження вивчалися монографічні праці сучасних авторів, у яких відображено стан виховання в другій половині ХІХ- початку ХХ століття. У процесі роботи використовувалися наукові праці, які торкались історико-педагогічного аспекту проблем освіти та виховання в хронологічних рамках дослідження. Використовувалися також матеріали фондів бібліотек: Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в ньому вперше на основі численних джерел визначено й обгрунтовано витоки правового виховання; розкрито зміст офіційної політики в галузі правового виховання та еволюцію ставлення суспільства до проблеми правового виховання; виявлено і проаналізовано найбільш суттєві особливості змісту, принципів, методів, форм правового виховання та його специфіку; конкретизовано досвід упровадження теоретичних ідей правового виховання в шкільну практику; висвітлено роль педагогічної журналістики в популяризації поглядів авторитетних вітчизняних учених та методичних надбань учителів-практиків, а також світового досвіду в галузі правового виховання.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що проаналізований та узагальнений позитивний досвід, висновки, пропозиції, які стосуються актуалізації цього досвіду в сучасних умовах, можуть стати підгрунтям для подальших історико-педагогічних досліджень; фактичний матеріал може використовуватися у процесі викладання таких курсів, як правознавство, краєзнавство, історія України, історія педагогіки та порівняльна педагогіка, а також - у процесі підготовки курсових та дипломних робіт у педагогічних навчальних закладах ІІІ - ІУ рівнів акредитації; розробці спецкурсів та спецсемінарів; певною мірою одержані результати дослідження забезпечать творче використання вітчизняного педагогічного досвіду з проблеми правового виховання в умовах реформування національної школи України.

Достовірність результатів і основних висновків проведеного дослідження забезпечена методологічною обгрунтованістю вихідних позицій, врахуванням стану проблеми в педагогічній теорії і практиці, використанням різних історичних джерел інформації, якісним аналізом отриманих результатів і висновків, а також апробацією теоретичних положень на наукових конференціях.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Апробація результатів дослідження проводилась у ході обговорення на кафедрі педагогіки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, виступах на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Освіта і доля нації" (Харків, 2001), Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 190-й річниці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди "Сучасні педагогічні технології" (Харків, 2001), науково-практичних конференціях молодих учених та викладачів Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (2001, 2003 ).

Упровадження результатів дослідження здійснено протягом 2001-2003 рр. у навчальній роботі Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди: матеріали дисертаційної роботи знайшли відображення в лекціях, прочитаних студентам, а також директорам шкіл - слухачам Інституту післядипломної освіти ХДПУ ім. Г.С. Сковороди.

Основні результати дослідження знайшли своє відображення у 8-и публікаціях (із них 7 - одноосібні), з них 6 - у провідних науково-фахових виданнях. Особистий внесок автора в праці, що написана у співавторстві, полягає у висвітленні витоків правового виховання в наукових працях Демо-кріта, Сократа, Арістотеля, Джона Локка, Гельвеція, Монтеск'є, Кондорсе, Песталоцці, Лепелетьє.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розді-лів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. У тексті міститься три таблиці та 6 додатків. Загальний обсяг дисертації 206 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 165 сторінках, список використаних джерел складає 304 найменування (із них 22 архівні справи)

правовий виховання педагогічний

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність і доцільність теми для розвитку сучасної історико-педагогічної думки в Україні; розкрито ступінь досліджуваності обраної проблеми; визначено об'єкт, предмет і мету роботи; сформульовано завдання, методологічну основу й методи; охарактеризовано джерелознавчу базу; викладено наукову новизну й практичне значення здобутих результатів та особистий внесок автора, відображено вірогідність результатів дослідження та форми їх апробації.

У першому розділі „Теоретичні питання правового виховання в історії вітчизняної педагогічної думки другої половини ХІХ - початку ХХ століття” розкрито сутність та основні завдання правового виховання в сучасних умовах; виявлено його витоки в історії світової педагогічної думки; проаналізовано становлення і розвиток ідей правового виховання у вітчизняній педагогічній науці і теорії в досліджуваний період.

На основі всебічного аналізу й узагальнення відповідних історико-педагогічних джерел, фундаментальних праць з питань правового виховання доведено, що правове виховання - це один із аспектів теорії виховання, головне завдання якого полягає у формуванні правосвідомості, правомірної поведінки, правової культури особистості.

Вивчення історії становлення і розвитку правового виховання показало, що воно має свої корені. Витоки його дуже глибокі, вони знайшли своє відображення в культурі Стародавньої Греції, Риму, у філософських ідеях Демокріта, Сократа, Платона, Арістотеля, Джона Локка, Луї Монтеск'є, Гельвеція, у працях просвітителів Беккаріа Чезаре, Жана Кондорсе, Луї Лепелетьє, видатних педагогів Песталоцці, Дістервега та інших.

Проведене дослідження дає можливість стверджувати, що правове виховання має свої національні корені, які виникли і розвивалися на національному грунті. Про це свідчать усна народна творчість, матеріали часів Київської Русі, такі видатні писемні пам'ятки літератури, як „Повчання” Володимира Мономаха, „Слово про закон і благодать” Іларіона, педагогічна спадщина та діяльність І. Вишенського, Г.С. Сковороди, Я.П. Козельського, І.П. Котляревського, Г.Ф. Квітки-Основ'яненка, М.О. Максимовича, Т.Г. Шевченка.

Аналіз наукових праць прогресивних представників педагогічної думки різних часів дозволив зробити висновок, що вони мали спільну або дуже близьку думку. Найголовнішими завданнями правового виховання вважалися: формування почуття законності, свідоме виконання законів, правова освіченість особистості, попередження злочинів, профілактика правопорушень, формування моральних переконань.

У ході дослідження встановлено, що наукові основи вітчизняної теорії правового виховання були закладені в другій половині ХІХ - початку ХХ століття. Цьому сприяли падіння кріпосництва, реформа 1861 року, яка створила надзвичайний попит на освіту і школи, а самій освіті надала вільного гуманітарного спрямування. У цей час значно зросла дитяча злочинність, однією з причин цього явища вважали руйнування сімейної форми виробництва в ході економічного життя. Прогресивні представники суспільства стали на шлях активної боротьби за реформи народної освіти, нові напрями вирішення актуальних питань навчання і виховання, зокрема і правового.

Як свідчить дослідження, проблема правового виховання особистості в другій половині ХІХ - початку ХХ століття була поставлена у зв'язку з низьким розвитком почуття законності. Сам термін „правове виховання” не використовувався. Правове виховання частіше розглядали у взаємозв'язку з моральним або з громадянським.

Вивчення педагогічної спадщини дає можливість стверджувати, що вагомий внесок у розвиток теорії правового виховання зробили М.І. Пирогов, К.Д. Ушинський, В.Я. Стоюнін, С.І. Миропольський.

Так, на основі аналізу педагогічної спадщини М.І.Пирогова, зокрема таких праць, як „Основні правила про провини і покарання учнів гімназій Київського навчального округу”, „Про заходи виправлення в гімназіях”, „Про підготовку вчителів для повітових та приходських училищ”, „Звіт про наслідки введення по Київському навчальному округу правил про провини і покарання учнів гімназій” встановлено, що він розглядав правове виховання як невід'ємний компонент громадянського. Діяльність М.І.Пирогова свідчить про те, що ним була вироблена концепція формування почуття законності, під яким він розумів формування в учнів поваги до норм міжособистісного спілкування, усвідомленого прагнення до виконання їх, а також неминучої відповідальності за провину.

М.І. Пирогов вважав, що умовою формування почуття законності є:

1. Необхідний єдиний звід правил, які б регламентували стосунки в шкільному колективі, відповідальність вихованців за їх провину і вихова-телів при визначенні виховних заходів.

2. Усі начальники і наставники навчальних закладів при обговоренні вчинків і при визначенні нагород або покарань повинні дотримуватися одно-го відомого і точно визначеного правила і постанов.

3. Учні повинні бути добре обізнані з правилами і постановами і добре знати, що їх очікує за той чи інший вчинок.

4. Учні повинні бути впевнені, що ніякий вчинок, ніякий відступ від прийнятих правил не залишиться прихованим і необговореним і що кожне покарання виникає із сутності провини.

Формування почуття законності М.І. Пирогов тісно пов'язував з моральним вихованням. При здійсненні правового виховання він відмовляється від авторитарних методів і переорієнтується на заходи моральні. Введення „Правил про провини і покарання”, організація роботи Совісного суду свідчать про прагнення М.І. Пирогова на практиці показати учням дію закону і правопорядку, на який вони можуть спиратися в майбутньому. М.І. Пирогов довів, що зменшення кількості злочинів у суспільстві і покращення моральності залежить не стільки від суворості покарань, скільки від поширення переконань, що кожний злочин не залишиться нерозкритим і безкарним.

У ході дослідження встановлено, що важливе значення правовому вихованню надавав К.Д. Ушинський. У працях „Про злочин в Англії і у Франції”, „Дитячий світ”, „Листи про виховання спадкоємця російського престолу” він показав необхідність правового виховання для кожної людини: від дитини до спадкоємця престолу. Причини розвитку злочинності К.Д. Ушинський пов'язував не тільки з поганим вихованням, але і з соціальними факторами. При цьому велику роль відводив вихованню.

Подальший розвиток теорія правового виховання знаходить у працях В.Я. Стоюніна, який відіграв важливу роль у становленні теорії правового виховання, викривши причини слабкого розвитку почуття законності і позв'язавши їх з рівнем розвитку моральності.

У ході дослідження встановлено, що велика роль у формуванні почуття законності відводилася школі. Вважалось, що саме школа повинна стати твердою опорою в здійсненні правового виховання і забезпечити оволодіння учнями системою знань з питань держави і права. Фундамент правового виховання повинен закласти навчальний предмет "законодавство”, який вважали предметом загальної освіти людини і який мав забезпечити оволодіння учнями системою знань про державу і право.

Багато педагогів періоду, який досліджується, вказували на те, що важливим фактором у правовому вихованні є шкільна дисципліна, бо вона сприяє пробудженню в учнів почуття законності.

У роботі акцентується увага на тому, що при здійсненні правового виховання велике значення надавалося розвитку моральних звичок. Вважалося, що для їх розвитку необхідна психологічна гімнастика, яка б служила для вироблення так званих „затримуючих центрів” у головному мозку. Така моральна гімнастика повинна бути могутнім засобом правового виховання.

Дослідженням виявлено: у другій половині ХІХ -- початку ХХ століття була висловлена думка про те, що важливим компонентом право-свідомості особистості є вольова сфера, саме воля є свідомою саморегуляцією людиною своєї поведінки і діяльності.

Установлено, що на початку ХХ століття було порушено питання про необхідність відокремлення правового виховання від морального: перша галузь виховання допускає свободу; примус, насильство в ній неприпустиме; друга - допускає і часто вимагає примусових заходів. Вважалося, що і принципи виховання в них повинні бути різними, встановлення особливих принципів правового виховання може змінити стан справи.

Проведений аналіз показав, що в досліджуваний період склалася система принципів виховання. Беручи за основу загальнотеоретичні положення, висунуті Я.А. Коменським, педагоги при здійсненні правового виховання застосовували принципи систематичності і послідовності, доступності, гуманізації, принцип врахування вікових, індивідуальних особливостей дітей. Поряд з визначеними загальнопедагогічними принципами використовувався такий принципи, як єдність прав і обов'язків учнів.

У ході дослідження з'ясовано, що пошуки шляхів здійснення правового виховання спонукали вчених до активного вивчення зарубіжного досвіду. Пильна увага вітчизняних учених була звернута на вивчення і аналіз зарубіжної теорії і практики, що знайшло своє відображення в педагогічних журналах і виявилось у різкому збільшенні різнопланових публікацій зарубіжних учених, критичних статей та перекладних видань, звітів про поїздки за кордон. Поява у вітчизняних виданнях фундаментальних праць іноземних авторів робила їх доступними не тільки для обмеженого кола спеціалістів-теоретиків, а й для вчителів-практиків по всій країні.

Отже, в дисертаційній роботі встановлено, що в другій половині ХІХ-початку ХХ століття у вітчизняній педагогічній науці було здійснено грунтовні теоретичні дослідження з метою визначення сутності та завдань правового виховання, що підтверджує актуальність і доцільність обраної теми.

У другому розділі „Досвід організації правового виховання у вітчизняних навчальних закладах другої половини ХІХ - початку ХХ століття” на основі узагальнення багатьох історико-педагогічних джерел, у тому числі й архівних документів, визначено й систематизовано основні шляхи здійснення правового виховання; охарактеризовано методи і форми його організації; визначено напрями творчого використання досвіду правового виховання в сучасних загальноосвітніх закладах.

Аналіз історико-педагогічної літератури, архівних матеріалів ( у тому числі наказів, циркулярів, розпоряджень Міністерства народної освіти та інших нормативних документів), періодичної преси досліджуваного періоду дав можливість визначити основні шляхи здійснення правового виховання:

застосування в шкільному житті „початків права”, викладання курсу законодавства, започаткування самоврядування шляхом створення різноманітних учнівських товариств, виховання в сім'ї, тісний зв'язок сім'ї і школи; організація закладів позашкільної освіти.

Дослідженням установлено, що в цей період відбувається обговорення форм і методів здійснення правового виховання, тобто способів взаємодії педагогів, вихованців, сім'ї та інших суб'єктів виховання, внаслідок якого відбуваються певні зміни в розвитку якості учня, його переконань, почуттів, навичок, поведінки. У шкільній і позашкільній практиці застосовувалися різноманітні організаційні засоби здійснення правового виховання. Вони залежали від вікових особливостей дітей. Так, у молодшому шкільному віці пропонувалось перш за все формувати почуття справедливості. Справедливість розглядалась як вираження і визнання права, найвища основа не тільки шкільних стосунків між людьми, а й життєвих відносин між членами суспільства. Вважалося, що виховання справедливості дасть можливість дитині засвоїти елементарні моральні норми поведінки: нікого не ображати, особливо слабких і безсильних, уникати неправди і обману, ставитись один до одного з любов'ю і повагою.

Результати проведеного дослідження свідчать про те, що однією з форм організації правового виховання в молодшому шкільному віці була казка, яка допомагала швидше і легше донести до дитячих сердець науку моральну.

У процесі дослідження встановлено, що правовому вихованню в молодшому віці сприяли ігри, бо саме в них виражалась воля дитини, вільне виявлення її сил і нахилів. У грі дитина вчилася не тільки спілкуватися в колективі, але й підкорятись його законам.

Проведений аналіз історико-педагогічної літератури, архівних матеріалів дав можливість для висновку, що основною формою правового виховання була правова освіта. Вона здійснювалася через вивчення, викладання права, законів. Цьому сприяло введення до всіх шкільних програм законодавства. На сторінках педагогічних видань йшло обговорення програм, підручників із законодавства, систематично обговорювались питання щодо викладання законодавства в навчальних закладах, пропонувались конспекти занять з деяких тем. Так, у Пажеському корпусі законодавство викладалось у старшому спеціальному класі. Викладання велось за новими програмами, які були підготовлені комісією із законодавства. Нова програма мала інший зміст: у загальну частину були введені закони громадянські і поліцейські та загальні поняття з науки міжнародного права, а спеціальна частина поповнилась військово-судовими статутами 1867 року. Така зміна змісту програм була корисною, тому що, по-перше, давала можливість познайомити слухачів з усіма сторонами діяльності держави, а не з одними тільки державними установами, які займали більшу частину старої програми; по-друге, введення до курсу нових статутів 1867 року давало можливість познайомити вихованців і з новим порядком військового судочинства. Але найважливіша зміна - зміна методу викладання програми, від якого завжди залежить свідоме розуміння матеріалу. До цього метод викладання був системно-догматичний, тобто викладач давав у системі програми статті зводу законів. Як свідчать звіти військових училищ, викладання матеріалу не могло задовольнити слухачів, тому що без теоретичних роз'яснень вибрана стаття зводу законів запам'ятовувалась учнями механічно і не ставала предметом їх внутрішньої свідомості. Звідси була і байдужість до самого предмета. Як свідчить звіт Пажеського корпусу, новий метод був теоретично-описовий, сутність його полягала в тому, що викладач, починаючи знайомство з будь-якою стороною діяльності державного організму, теоретично описував її, тобто турбувався головним чином про те, щоб вона була ясною для розуму його слухачів, а тому там, де викладач вважав корисним, звертався іноді до історії, а іноді наводив законоположення інших держав.

У ході дослідження встановлено, що в другій половині ХІХ - початку ХХ століття було порушено питання про необхідність викладання законодавства в початковій школі. Вважалося, що правовою освітою повинно бути охоплено все молоде покоління, бо від цього залежить його правосвідомість. Виходячи з того, що не всі мали можливість навчатися в школі, була запропонована така форма, як самоосвіта. З цією метою були підготовлені відповідні посібники.

Наше дослідження свідчить, що з метою здійснення правового виховання використовувалась пропаганда, популяризація права, тобто широке розповсюдження правових знань. У свою чергу, пропонувалось популяризувати правові знання шляхом викладання курсу законодавства в навчальних закладах, наповнення бібліотек юридичними посібниками, створення популярної літератури з цього питання.

Як свідчить дослідження, здійсненню правового виховання сприяло створення шкільних товариств. У практиці шкіл у другій половині ХІХ - початку ХХ століття склалися їх різноманітні форми. Як правило, це були учнівські організації. Так, одне з таких товариств було створено відомим діячем Неплюєвим в одній із сільських шкіл: тут були і схід, і старшини, і судді, так що діти з самого раннього дитинства привчалися „не бути пішаками на сході або упередженими суддями (волосного суду), яких можна купити за відро горілки”.

Встановлено, що важливе значення для формування правосвідомості мало самовдосконалення. З метою самовдосконалення кожному учню пропонувалось щоденно присвятити певну кількість часу для перевірки всіх своїх вчинків, почуттів і роздумів протягом дня. Таке моральне самовипробування, на думку педагогів, було дуже корисним.

Як свідчать матеріали, у досліджуваний період вказувалось на суспіль-но-виховне значення суду. У зв'язку з цим була запропонована така форма, як знайомство з судовими рішеннями і вироками. При такій формі організації правового виховання суспільна свідомість виховувалася не шляхом словесних повчань, а на основі фактів, що спостерігаються і мають тісний зв'язок із звичайними життєвими умовами.

Вивчення педагогічної спадщини М.І. Пирогова, К.Д. Ушинського, В.Я. Стоюніна, С.І. Миропольського, архівних матеріалів свідчить про те, що правове виховання здійснювалось у процесі взаємодії сім'ї і школи.

Проведений аналіз архівних матеріалів переконав, що велике значення для реалізації правового виховання мали бесіди, зокрема етичні. Вони укріплювали в учнів почуття моральності, громадськості, громадянськості, сприяли моральному і розумовому розвитку учнів, закладали фундамент майбутнього світогляду, привчали із шкільної лави рахуватися із своїми правами і обов'язками, виховували шляхом роз'яснення понять і розширення кругозору.

Як переконують виявлені в ході дослідження матеріали, з метою правового виховання застосовувались такі методи, як переконання, метод прикладу, і, перш за все, прикладу вчителя.

Одним із засобів, які сприяли розвитку правового почуття і правосвідомості, вважалось ознайомлення молоді з тим, як боролися їх предки за утвердження панування права в країні. У зв'язку з цим велике значення мала книга В.П. Алєєва „Боротьба за ідею законності в Московській Русі”, яка вийшла саме в цей час. У популярно написаній книзі автор простежував, як боролись за встановлення закономірного порядку наші далекі предки, люди ХУІ і ХУІІ століття, він намагався показати, що цих предків хвилювали ті ж почуття, які хвилюють нас зараз; вони також прагнули до свободи, до життя, яке регулюється законом, яке спирається на право.

Дослідженням встановлено, що правове виховання здійснювалось і в позакласній роботі шляхом створення народних бібліотек, проведенням популярних читань і бесід. Так, з метою популяризації правових знань було поставлено питання про необхідність уведення юридичних посібників до бібліотек, щоб при кожному приходському училищі складались невеличкі зібрання повчальних та інших корисних книжок. У період, що досліджується, були відкриті безкоштовні народні бібліотеки, які отримали посібники із законодавства. Як свідчать історичні матеріали, у Харківській губернії проводилася велика робота по створенню таких безкоштовних бібліотек. Комітет турбувався про те, щоб відкриті бібліотеки розвинули серйозну діяльність і досягли в цьому напрямі великих результатів, зокрема, і в популяризації права.

У ході наукового пошуку встановлено, що педагогічні ідеї та досвід організації правового виховання можуть бути сьогодні творчо осмислені та реалізовані в таких напрямах:

- Удосконалення системи правової освіти. А саме: слід розпочинати знайомство з основами правознавства в початковій школі і продовжувати його вивчення протягом усього навчання в школі. Активну в правовому відношенні людину необхідно формувати змалку, особливо в шкільному віці. Саме через школу проходить все підростаюче покоління. Тому перед школою стоїть завдання розширити правові знання молоді, сформувати в неї високу відповідальність перед суспільством і державою, виховати молодих людей у дусі безумовного дотримання норм права і моралі. Правова освіта повинна мати системний характер.

Процес вивчення основ правознавства необхідно забезпечити підручниками, які б відповідали віковим особливостям учнів. Предмет „Основи правознавства” повинен стати обов'язковою дисципліною в школі для кожної вікової групи учнів.

Отримані знання повинні закріплятись у позашкільній діяльності .

- Школа всім своїм життям і діяльністю повинна демонструвати

практичне здійснення тих правових понять, які учні отримують на уроках правознавства. Учитель повинен стояти на висоті свого педагогічного обов'язку, коректності, справедливості і неупередженості, повинен поводитися так, щоб учні прагнули спілкуватися з ним і після уроку, обмінювалися думками і сумнівами. Здійснюючи правове виховання, педагог сам повинен бути зразком точного і неухильного виконання норм законів і своїх обов'язків, бездоганною поведінкою не давати учням приводу для морального виправдання свого негативного ставлення до правил поведінки.

- Відновлення інституту класних наставників, які б займались тільки

вихованням учнів, зокрема правовим, регламентували взаємини між учителями та учнями.

- Поєднання вивчення правил поведінки з їхнім практичним втіленням у життя.

- Обов'язкова правова освіта батьків.

- Широке використання при здійсненні правового виховання історичних матеріалів про боротьбу українського народу за утвердження панування права в країні, що дасть можливість сформувати вдумливе ставлення до добрих початків права і правди та усвідомлення необхідності продовження великої історичної справи.

- Відновлення і вдосконалення форм шкільного самоврядування, яке не тільки розвиває в учнів організаторські здібності, почуття відповідальності, ініціативу, але й дає можливість побудувати цілу систему правового виховання.

Отже, результати дослідження засвідчують, що представники вітчизняної педагогічної думки другої половини ХІХ - початку ХХ століття розкрили широке коло дидактичних і методичних проблем щодо здійснення правового виховання вказаного історичного періоду.

ВИСНОВКИ

Актуальність проведеного дослідження зумовлена потребою в подальшому розвитку теоретико-методологічних проблем правового виховання на сучасному етапі і необхідністю аналітичного вивчення позитивного досвіду педагогічної думки минулого для використання в практиці становлення національної системи освіти і виховання.

1. Визначено витоки правового виховання, які містяться у філософських ідеях видатних мислителів, спадщині цілої плеяди зарубіжних та українських учених та педагогів; національна система правового виховання має свої власні витоки, які виникли і сформувалися на українському грунті.

2. Установлено, що педагогічну громадськість другої половини ХІХ - початку ХХ століття хвилював низький рівень почуття законності учнів. Незадоволення суспільства низьким рівнем почуття законності привело до перегляду ставлення до нього як до педагогічної проблеми. На сторінках педагогічних видань публікувалися матеріали теоретичного і практичного характеру з проблем правового виховання, в яких дискусія, полеміка, обговорення досвіду, практичних помилок нерідко виходили за межі суто педагогічних інтересів і торкалися гострих соціальних проблем того часу.

3. Аналіз педагогічної спадщини свідчить про те, що вітчизняна теорія правового виховання протягом другої половини ХІХ - початку ХХ століття пройшла складний еволюційний шлях розвитку: від повного нерозуміння правового виховання для формування гармонійно розвинутої особистості в суспільстві до суспільного визнання, від висунення ідеї про взаємозв'язок морального, громадянського і правового виховання до постановки питання про створення національної системи правового виховання на принципах гуманізму, індивідуальності, врахування вікових особливостей дітей.

4. Дослідженням встановлено, що в основу вітчизняної теорії правового виховання особистості була покладена концепція формування почуття законності М.І. Пирогова та система правового виховання К.Д. Ушинського.

5. Виявлено конкретні досягнення і безпосередній внесок учених у розвиток вітчизняної теорії правового виховання:

а) наукове обгрунтування завдань і змісту правового виховання особистості, визначення його принципів, методів і форм реалізації;

б) залежність правового виховання від розвитку моральних звичок, для формування яких необхідна психологічна гімнастика, що служила б виробленню так званих „затримуючих центрів” у головному мозку;

в) важливим компонентом правосвідомості особистості є вольова сфера, бо саме воля є свідомою саморегуляцією людиною своєї поведінки і діяльності;

г) тісний зв'язок правового виховання з моральним. Разом з тим було поставлено питання про необхідність розмежувати моральне і правове виховання, оскільки вони мають дуже суттєві відмінності. Тому і принципи виховання в них повинні бути різними. Було доведено, що тільки встановлення особливих принципів правового виховання може змінити стан справи.

6. Дослідження показало, що велика роль у правовому вихованні відводилася школі. Вважалось, що саме школа повинна стати твердою опорою в здійсненні правового виховання. Фундамент правового виховання повинен закласти навчальний предмет „законодавство”, який вважали предметом загальної освіти людини і який мав велике виховне значення.

7. Дослідженням підтверджено, що важливим фактором правового виховання є шкільна дисципліна - саме вона сприяє пробудженню в учнів почуття законності.

8. Визначено шляхи і напрями здійснення правового виховання (застосування в шкільному житті „початків права”, викладання курсу законодавства, започаткування самоврядування, виховання в сім'ї, тісний зв'язок сім'ї і школи, організація закладів позашкільної освіти ).

9. Установлено, що правове виховання здійснювалося через правову освіту, самоосвіту, створення різноманітних учнівських товариств, популяризацію, пропаганду права, бесіди, знайомство із судовими рішеннями і вироками.

11. Накреслено основні напрями актуалізації творчих знахідок учених другої половини ХІХ - початку ХХ століття в організації правового виховання.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДБИТО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Стаканков А.В. Питання правового виховання в педагогічній спад-щині М.І.Пирогова // Педагогіка та психологія: Зб. наук. пр.- Харків: ХДПУ, 2001.- Вип.. 17.- С.157-163.

2. Стаканков А.В. Питання правового виховання в історії філософської думки // Науковий вісник. Серія „Філософія”. - Харків: ХДПУ, 2001.- Вип. 8.- С. 131-136.

3. Стаканков А.В. Правове виховання та його роль у формуванні осо-бистості // Теорія та методика навчання та виховання: Зб. наук. пр.- Харків: ХДПУ, 2001.- Вип. 8.- С. 65-71.

4. Стаканков А.В. Моральність і формування почуття законності (на матеріалі педагогічної спадщини ІІ-ої половини 19 століття) // Теоретичні засади педагогічного правознавства: Зб. наук. пр. - Проблеми сучасного мистецтва і культури.-К.: Науковий світ, 2001.- С. 111-114.

5. Стаканков А.В., Стаканков В.М. Витоки правового виховання в істо-рії педагогічної думки // Удосконалення технологій та методик професійного навчання: Зб. наук. пр. - Проблеми сучасного мистецтва і культури.- К.: Науковий світ, 2001.- С.108-113.

...