Полікультурний підхід у сучасній шкільній освіті Росії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КОВАЛЬЧУК ОЛЕНА СЕРГІЇВНА

УДК 37. 013.74

ПОЛІКУЛЬТУРНИЙ ПІДХІД У СУЧАСНІЙ ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ РОСІЇ

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата педагогічних наук

КИЇВ - 2004



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в лабораторії порівняльної педагогіки Інституту педагогіки АПН України Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Голік Людмила Олексіївна, професор кафедри іноземних мов Академії Міністерства внутрішніх справ України.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, старший науковий співробітник Миропольська Наталія Євгенівна завідувач лабораторії естетичного виховання Інституту проблем виховання АПН України;

кандидат педагогічних наук, доцент Матвієнко Ольга Василівна, доцент кафедри педагогіки Київського національного-лінгвістичного університету.

Провідна установа: Волинський державний університет імені Лесі Українки, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Луцьк.

Захист відбудеться 19 березня 2004 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.16 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64, ауд. 314.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64, ауд. 314.

Автореферат розіслано 18 лютого 2004 року.

Вчений секретар спеціалізованої ради кандидат педагогічних наук О.О. Безносюк.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення України в 90-ті роки ХХ століття як незалежної держави супроводжувалось бурхливими процесами національного відродження, що відобразилось, в першу чергу, на системі загальної середньої освіти. Народ України, представлений більш, ніж 120 національностями, активно підтримує не лише відродження і розвиток української культури та української мови як державної, але й виражає прагнення до збереження і розвитку мов і культур національних меншин та їх співіснування на території України.

Орієнтація нової України на інтеграцію в Європейське та світове співтовариство актуалізувало врахування сучасних міжнародних тенденцій, в тому числі в сфері освіти. Однією з таких тенденцій є полікультурна спрямованість освіти Європи. Компетенції, що стосуються проживання в полікультурному суспільстві, визначені як основні в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи. Щоб попередити відродження расизму чи ксенофобії та розвиток клімату нетерпимості, освіта повинна озброїти молодь полікультурними компетенціями, такими, як розуміння відмінностей, повага до інших та вміння жити з представниками інших культур, мов, релігій. Ідеї полікультурності не є принципово новими для української педагогіки і школи. На різних етапах розвитку педагогічна теорія і практика зверталась до проблем полікультурної освіти, що знайшло своє відображення в роботах відомих українських педагогів (Софія Русова, Спиридон Черкасенко, Степан Васильченко, Яків Чепіга та ін.).

Ідеї полікультурності та розуміння необхідності їх реалізації знайшли своє відображення в основних державних документах про освіту: Державна національна програма „Освіта” (Україна. ХХ століття. 1994 р), „Концепція 12-річної загальної середньої освіти”, „Концепція громадянського виховання” (2000 р), „Національна доктрина розвитку освіти” (2002 р.). Полікультурні компетенції включено до „Державного стандарту базової та повної шкільної освіти” (2003 р.).

В контексті виконання завдань, поставлених перед освітою в Україні на сучасному етапі, значної уваги заслуговує теоретичний і практичний досвід роботи зарубіжних шкіл. Українські педагоги активно досліджують досягнення педагогічної теорії і практики зарубіжних країн (Н.В. Абашкіна, Г.С. Єгоров, О.І. Локшина, М.Ю. Красовицький, Б.Ф. Мельниченко, О.В. Овчарук, Л.П. Пуховська). Серед досліджень особливе місце займає розгляд проблем полікультурної та глобальної освіти (О.В. Сухомлинська, Л.О. Голік, М.Ю. Красовицький, Н.М. Лавриченко, І.Г. Тараненко). Однак, свій інтерес дослідники зосереджували, головним чином, на проблемі розвитку середньої освіти в країнах Західної Європи та США. Хоча, сьогодні, після більше десяти років самостійного розвитку, цікаво і корисно подивитись як пройшли той самий шлях самостійного розвитку у сфері освіти країни, з якими нас об'єднує спільне ідеологічне, економічне минуле, тобто пострадянські республіки. А з народами таких країн як Росія і Білорусь ми маємо ще й безпосередню культурну близькість, базовану на спільних слов'янських коренях.

Особливо яскраво проявилися всі проблеми, пов'язані з ситуацією становлення нової державності, в Росії. Найбільш різноманітна за національним складом пострадянська республіка, Росія, перша зіткнулася з загостренням міжнаціональних відносин. Важкий соціально-економічний стан на початку 90-х років, розпад єдиного геополітичного простору, зміщення старих ідеологічних догм та відсутність нових концепцій розвитку сприяли вибуху національної нетерпимості та появі у народів прагнення до роз'єднання, створення різних національних об'єднань. Ідея „єдиної спільноти - радянський народ” потерпіла краху. І тому, саме за таких умов, на думку російських педагогів, одним з ефективних шляхів вирішення цієї проблеми має стати система освіти, у рамках якої держава здатна позитивно і цілеспрямовано формувати етнокультурні процеси в суспільстві (Волков Г.Н., Кузьмін М.М., Кабардова І.М., Кларін М.В., Макаєв В.В., Малькова З.І, Сальникова О.Е., Шафікова А.В., Шаповалов В.К. та ін.). Ця ситуація і сприяла актуалізації ідеї полікультурної освіти в сучасній Росії. Теоретичний і практичний досвід Росії у галузі полікультурної освіти, можливість його врахування і застосування у формуванні полікультурних компетенцій української шкільної молоді зумовили проведення дослідження на тему “Полікультурний підхід у сучасній шкільній освіті Росії”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідної роботи Інституту педагогіки АПН України “Тенденції розвитку змісту загальної освіти в зарубіжній школі” (Шифр 1.2.5.; УДК 37: 002.; Державний обліковий номер 02020000055; Державний реєстраційний номер 0198 U007853). Тему дисертації узгодження в Раді з координації досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 2 від 25.03.2003).

Об'єкт дослідження: шкільна освіта учнівської молоді в загальноосвітній школі Росії.

Предмет дослідження: теоретичні засади, зміст та організація полікультурної спрямованості педагогічного процесу в сучасній загальноосвітній школі Росії

Мета дослідження полягає у виявленні особливостей теоретичних засад, змісту, форм та методів реалізації полікультурного підходу в освіті в школах Росії на сучасному етапі та розробці на їх основі рекомендацій щодо використання російського досвіду в Україні.

Завдання:

Проаналізувати основні тенденції становлення та розвитку полікультурної освіти у світовій педагогіці;

Виявити умови, які сприяли актуалізації ідей полікультурної освіти в Росії;

Дослідити теоретичні засади та особливості полікультурного підходу в шкільної освіті Росії;

Виявити та проаналізувати провідні тенденції розробки змісту освіти та організації педагогічного процесу в школах Росії в руслі ідей полікультурної спрямованості освіти;

Розробити пропозиції щодо застосування російського досвіду полікультурного підходу в освіті в загальноосвітніх школах України.

Методологічною основою дослідження є теорія наукового пізнання, культурно-історична теорія розвитку особистості, філософські й психологічні положення про співвідношення національних і загальнолюдських цінностей, закономірності і принципи етнопедагогіки, теорія глобалізації світових процесів.

Системний підхід сприяв формуванню поетапних висновків та узагальнень, які розкривають логіку розвитку теорії та практики полікультурного підходу шкільної освіті.

Основні методи дослідження. Специфіка предмету дослідження зумовила використання таких методів: метод порівняльно-історичного аналізу, що передбачає вивчення досліджуваної проблеми, дає змогу виявити причинно-наслідкову та історичну зумовленість її виникнення, а також простежити закономірність та тенденції розвитку даної проблеми; інтерпретаторсько-аналітичний (концептуальний аналіз відповідної науково педагогічної літератури з використанням інтерпретації, систематизації та узагальнення); елементи пошукового методу з метою формулювання узагальнених висновків, оцінок, виявлення раціонального і практично-ціннісного в наукових розробках російських педагогів - теоретиків та практиків - в досвіді реалізації полікультурного підходу в сучасній шкільній освіті.

Основними джерелами дослідження були нормативні документи, які регулюють освітню діяльність в Росії; теоретичні дослідження та наукові праці російських філософів, соціологів, психологів, педагогів; педагогічна публіцистика; педагогічна література зарубіжних авторів з питань полікультурної освіти, а також вітчизняні державні документи, щодо розвитку освіти в Україні; результати наукових педагогічних досліджень у галузі порівняльної педагогіки та дидактики.

Вивчення та аналіз педагогічної літератури США, Канади, деяких європейських країн (англійською мовою) сприяли розумінню концептуальних основ полікультурної освіти.

Наукова новизна одержаних результатів: проаналізовано теоретичні основи полікультурної освіти, вперше виділено особливості формування російської концепції полікультурної освіти, визначено співвідношення національної, полікультурної та глобальної освіти; виявлено шляхи реалізації ідей полікультурної спрямованості в змісті шкільної освіти, організації педагогічного процесу в школах Росії; обґрунтовані пропозицій щодо використання позитивного російського досвіду шкіл Росії в реалізації полікультурного підходу в освіті для збагачення теорії та практики загальноосвітньої школи України.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дослідження можуть використовувати керівники шкільної освіти, вчені-педагоги, викладачі вищих навчальних закладів в курсах теорії навчання та порівняльної педагогіки, педагоги-новатори при розробці авторських моделей загальноосвітньої школи в Україні; розробники змісту шкільної освіти; вчителі.

Джерельна база дисертації може бути корисною дослідникам різних галузей педагогічних знань - теорії та історії педагогіки, філософії освіти, порівняльної педагогіки.

Дослідження дає змогу вдосконалювати зміст та організацію педагогічного процесу в шкільних закладах різного типу в Україні відповідно до вимог сучасності.

Особистий внесок здобувача полягає у визначенні соціально-політичних умов, які сприяли розвитку ідей полікультурної освіти сучасної Росії; виявленні особливості полікультурного підходу в шкільній освіті РФ, визначенні провідних тенденцій розробки змісту та організації педагогічного процесу в шкільній освіті Росії на ґрунті полікультурного підходу; аналізі досвіду педагогів Росії в галузі полікультурної освіти; створенні рекомендацій, щодо використання позитивного досвіду педагогів Росії в галузі полікультурної освіти в Україні. Ідеї співавторів у статтях та дослідженні не використовувались.

Вірогідність результатів дисертаційного дослідження забезпечується використанням російських першоджерел з проблеми дослідження, педагогічної літератури англійською мовою; системним аналізом теоретичного матеріалу; використанням комплексу взаємодоповнюючих методів, що відповідають предмету, меті та завданням роботи; особистому знайомству з досвідом російських експериментальних шкіл.

На захист виносяться:

педагогічна інтерпретація поняття “полікультурна освіта”;

детермінанти розвитку полікультурної освіти у світовій педагогічній думці;

основні тенденції реалізації полікультурного підходу в шкільній освіті Росії;

особливості навчально-методичного та організаційного забезпечення полікультурної спрямованості освіти в сучасній загальноосвітній школі Росії.

Апробація результатів дослідження.

Основні положення та висновки дисертації оприлюднено та обговорено на засіданнях лабораторії порівняльної педагогіки Інституту педагогіки АПН України, кафедри гуманітарних дисциплін Луцького гуманітарного університету, наукових конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції сходознавців „Україна - країни сходу: від діалогу педагогічних систем до діалогу культур та цивілізацій” (18-19 травня 2001р.) м. Київ; підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Слов'янського університету м. Рівне (2000-2003). Окремі розділи дисертації оприлюднено на семінарах: семінар молодих викладачів, присвячений теорії та практиці виховання молоді на сучасному етапі розвитку освіти України, м. Львів; Обласний центр підвищення кваліфікації вчителів у місті Луцьку: семінар вчителів старших класів присвячений інноваційним методам навчання і виховання (довідка № 43 від 10.10.2003); та на Європейському форумі керівників освіти „Тотожність та поєднання” в м. Дублін, Ірландія (20-27 вересня, 2003 р., сертифікат від 27 вересня 2003 р.), спільному українсько-російському проекті „Слов'янський проект: школа - школі” (ЗОШ № 21 м. Луцьк та СШ №1416 м. Москва).

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено в 5 публікаціях, одна з яких є навчальним посібником.

Загальний обсяг дисертації становить 240 сторінок (187с. - основна частина). Список літератури налічує 207 найменування в тому числі іноземних - 23.

полікультурний освіта школа росія

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету. Сформульовано методологічну основу, завдання й методи дослідження, розкрито його наукову новизну, практичне значення, вірогідність здобутих результатів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади полікультурної освіти” розглянуто педагогічний зміст основних понять, що розкривають сутність полікультурної освіти, основні тенденції становлення і розвитку полікультурної освіти в світовій педагогіці та особливості полікультурного підходу в шкільній освіті Росії.

На сучасному етапі в світовій педагогіці досить актуальною є концепція полікультурної освіти, яка базується, перш за все, на визнанні полікультурності суспільства, що має різні, але взаємозалежні культурні традиції, які асоціюються з різними етнічними компонентами цього суспільства.Визнання суспільства полікультурним вимагає переосмислення уявлень про культурну цілісність суспільства, що включає в себе відмову від спроб інтегрувати різноманітні етнічні групи, так як інтеграція передбачає домінування якої-небудь „більш сильної” культури. Переосмислення поняття „культурного різноманіття” сприяє формуванню демократичної політики в галузі міжкультурних (міжнаціональних) відносин. Полікультурна освіта передбачає міжнаціональну і міжетнічну взаємодію, формування почуття солідарності, взаєморозуміння; протистоїть дискримінації, націоналізму, расизму. Вона орієнтована на засвоєння культурно - освітніх цінностей, на взаємодію різних культур у ситуації плюралістичного полікультурного середовища, на адаптацію до інших культурних цінностей. Полікультурна освіта покликана підтримати існування великих і малих націй в умовах інтеграції. Принципово важливим є поняття полікультурної освіти як: 1) ідеї чи концепції; 2) процесу; 3) освітньої реформи.

Аналіз педагогічної літератури та спеціальних досліджень показує, що саме американські педагоги в другій половині двадцятого століття стали активно розробляти і впроваджувати в шкільну практику концепцію полікультурної освіти (Дж. Бенс, Г. Бейкер, Е. Беккі, В. Міттер, Т. Рюлькер та ін.), яка мала великий вплив на формування полікультурного підходу в шкільній освіті в європейських країнах, а також в сучасній Росії. Цьому сприяла ситуація, що склалася в США до того часу. Як досить молода і багатонаціональна держава, США протягом тривалого часу намагалася „виплавити” єдину американську націю (відома „теорія плавильного котла”). Але конфлікти 60-70-х років на ґрунті расових і національних розбіжностей показали неспроможність цієї теорії, як і в колишньому СРСР, де схожа теорія формування „єдиної спільноти - радянський народ” також потерпіла краху. Розвал СРСР на початку 90-х років ХХ століття яскраво показав, що радянська національна політика так і не визначила того розумного балансу між національним та інтернаціональним, що створює умови для збереження і розвитку кожної національності і об'єднує всіх на благо розвитку рідної країни. В той час американські політики і педагоги активно шукали демократичні шляхи подолання кризи в міжнаціональних відносинах. І саме в ідеології полікультурної освіти були знайдені можливості виховання молодого покоління, яке зберігає свою національну культурну ідентичність і в той же час визнає і поважає інші національні культури. Молоді люди визнають себе громадянами держави, на території якої вони живуть, всі свої сили віддають справі розвитку та процвітання США, визнаючи і розділяючи моральні цінності американського суспільства і приймаючи на себе відповідальність за цю країну.

Аналіз досліджень розвитку полікультурної освіти в США і в європейських країнах дозволяє зробити висновок про те, що в світі створена юридична база, що відображає визнання полікультурності як державної політики (США, Канада, Норвегія, Швеція, Фінляндія та ін.). Зі створенням Європейського співтовариства, проведенням політики „відкритої Європи” виникла потреба у визначенні „загальноєвропейського” виміру. Рада Європи підкреслює, що „загальноєвропейський” вимір не означає однаковість. Полікультурний підхід повинен пронизувати всі сторони діяльності європейських шкіл і вищих навчальних закладів, але при цьому демонструвати максимальну увагу і повагу до місцевої, регіональної національної специфіки освіти. Девізом сучасного світу повинен стати заклик „вчимося жити разом”. Цінність таких юридичних документів в тому, що вони дають вітчизняним педагогам приклади і зразки цивілізованого підходу до складного „національного питання”. Розповсюдження ідей полікультурної освіти в країнах Західної Європи в другій половині двадцятого століття йшло за двома основними напрямками: 1) реформування чи створення системи освіти для національних меншин як для „традиційних” етнічних груп, так і для „нових меншин”, представлених новими співтовариствами іммігрантів (Фінляндія, Голландія та ін.); 2) виховання толерантності між представниками різних етнічних, релігійних, культурних та ін. груп в суспільстві, яке досягається реформуванням змісту освіти і організації педагогічного процесу для всієї системи освіти (Норвегія, Швеція). Педагоги США, Канади, європейських країн створили різноманітні навчальні матеріали, стратегії навчання, конкретні рекомендації з організації полікультурної освіти в школі, які можуть бути цікавими українським педагогам-теоретикам і практикам при реалізації завдань полікультурної освіти в нашій країні. Вивчення основних напрямків формування змісту шкільної освіти в країнах, орієнтованих на полікультурну освіту, дозволяє виділити деякі загальні тенденції: 1) усвідомлення полікультурності як змісту навчальних програм, позакласних заходів, так і форм та методів пізнання і виховання; 2) введення національного (етнічного) компоненту в існуючі навчальні програми; 3) створення спеціальних інтегрованих курсів; 4) міждисциплінарний підхід; 5) створення полікультурної атмосфери в школі.

Зміна соціально-економічних і політичних парадигм сприяла формуванню нової освітньої ситуації в Російській Федерації. Як показав проведений аналіз, характерними рисами цієї ситуації є: посилення етнізації змісту освіти; підвищення ролі рідної мови в процесі навчання; розвиток як національно-російської, так і російсько-національної двомовності. Реалії 90-х років зажадали від російських педагогів, з одного боку - врахування етнокультурного фактору в освіті, а з іншого боку - створення умов для вивчення культури інших народів, виховання толерантних відносин між представниками різних рас, етносів, конфесій. Вирішення цих завдань зумовило появу декількох тенденцій в російській освіті: пошук нових шляхів розвитку національної школи в РФ; розвиток ідей полікультурної освіти з метою формування міжкультурної компетенції; формування концепції глобальної освіти; пошуки шляхів протидії культурної експансії Заходу; подальший розвиток сімейної педагогіки; розповсюдження концепції діалогу культур.

Порівняльний аналіз сучасної правової бази діяльності системи освіти в Росії і Україні показав, що Росія в силу об'єктивних причин ще на початку 90-х років визначила полікультурну спрямованість шкільної освіти. Свідченням державної зацікавленості щодо проблеми полікультурної освіти в Росії став створений за завданням уряду Російської Федерації цільовий проект „Концепція полікультурної освіти в Росії” (В.В. Макаєв, З.І. Малькова, Л.Л. Супрунова), та кілька регіональних проектів.

Слід наголосити, що ці процеси супроводжувалися гарячими дискусіями в суспільних та педагогічних колах з приводу шляхів національної самоідентифікації, проблем національної самоізоляції. Продовжується й досі протистояння між прихильниками „російської ідеї” нової Росії та критиками цієї ідеї та позиції “старшого брата” у відношеннях між російською нацією та представниками інших націй.

Аналіз показує, що ідеї полікультурності не є принципово новими для російської педагогічної теорії і практики шкільної освіти. Питання співвідношення національного, інтернаціонального, загальнолюдського компонентів, співвідношення національної і світової культури активно досліджувалися багатьма російськими філософами, істориками і культурологами (Р.Г. Абдулатипов, В.С. Біблер, Л.П. Буєва, З.Т. Гасанов, Б.С. Гершунський, Л.М. Дробижева, Т.Г. Ісламішина, Н.С. Коган, Б.Т. Лихачов, В.А. Михайлов, М.І. Мухін, Г.С. Помаранча, І.І. Серова, В.С. Соловйов, В.А. Тишков). Ідеї народності виховання, міжнаціональної взаємодії знайшли відображення у фундаментальних роботах з етнопедагогіки, етнопсихології російських і вітчизняних вчених В.А. Афанасьєва, А.Л. Бугаєвої, Г.Н. Волкова, А.Ш. Гашимова, А.Е. Ізмайлова, В.Г. Костомарова, В.М. Коротова, В.С. Мухіної, Т.Н. Петрової, І.С. Кона, Я.І. Ханбикова та ін. Досягненням педагогіки в Росії в 90-ті роки ХХ століття стало проведення політики гуманізації і демократизації в галузі освіти, політики „відкритості” сучасним світовим тенденціям розвитку освіти. Це дало можливість для широкого міжнародного співробітництва. Конкретним результатом у розробці полікультурного підходу в шкільній освіті Росії стало те, що російські педагоги активно використали теоретичний і практичний досвід зарубіжних колег, орієнтуючись на свої науково-педагогічні традиції і враховуючи конкретну політичну і суспільну ситуацію того періоду. Цей підхід може бути досить продуктивним і для педагогіки України, особливо в галузі полікультурної освіти. У процесі реалізації полікультурного підходу в шкільній освіті Росії уточнювався методологічний апарат, цілі і завдання, визначилися загальні підходи до формування змісту шкільної освіти і організації педагогічного процесу. Мета полікультурної освіти визначається як - виховання людини, здатної до активної й ефективної життєдіяльності в багатонаціональному і полікультурному суспільстві, що знає свою рідну культуру і поважає культуру інших, якій властиве вміння жити у мирі і згоді з людьми різних національностей, рас, віросповідань. Необхідно підкреслити, що в розумінні російських педагогів полікультурна освіта починається, насамперед, із прилучення дитини до своєї рідної культури, а від неї - до російської і світової. Школа повинна створювати умови для введення учнів у рідну культуру, рідну мову. Це дозволяє їм усвідомити свою унікальність, виробити уявлення про визначену соціальну групу, до якої вони належать, про спільні корені, про особливості етнічної культури, мови, звичаїв, вірувань, норм поведінки народу. Засвоєння етнокультурного досвіду сприяє розумінню того, що рідна культура є однією з форм культурної розмаїтості світу, частиною досягнень цілісного взаємозалежного світу. У полікультурній освіті акцент робиться на закладені в етнічних культурах цінності, що мають загальнолюдське значення і сприяють розвитку особистості, встановленню добросусідського співробітництва на міжособистісних, державних і міжнародних рівнях. Аналіз педагогічної періодики та спеціальних досліджень показав, що в 90-ті роки в Росії паралельно з розробкою нових підходів в теорії і практиці полікультурної освіти в науковий обіг вводиться концепція глобальної освіти, яка привернула увагу російських педагогів своєю полікультурною спрямованістю.

У другому розділі “Полікультурний підхід як сучасна тенденція розвитку загальноосвітньої школи в Росії” окреслено організаційно-педагогічне забезпечення полікультурної спрямованості освіти в школах РФ та визначено основні підходи в реалізації ідей полікультурної освіти в формуванні змісту, форм та методів шкільної освіти.

Дослідження проблеми полікультурної спрямованості шкільної освіти в сучасній Росії неодмінно торкається національної школи, бо, як було зазначено вище, етнокультурна/національна освіта складає базу та ядро полікультурної. Визначилась значна увага і достатньо неоднозначне розуміння змісту національної освіти в Росії в кінці ХХ століття. Значним гальмом у розвитку національної школи, на нашу думку, стало те, що вона опинилася в центрі політичної боротьби в питаннях національного самовизначення, відродження національної культури. В цьому контексті національна школа трактувалася як навчальний заклад для представників одного етносу. Згідно з цим, зміст шкільної освіти, в основному, був представлений етнокультурним компонентом: рідна мова і література, історія нації/етносу, національне мистецтво, традиції. З одного боку ці процеси стали об'єктивною реакцією багатьох націй на тривалу асиміляційну політику царської Росії а потім СРСР. Але досить швидко стало зрозуміло, що такий шлях розвитку національної школи веде до національної замкненості, самоізоляції, руйнування єдиного культурного і освітнього простору РФ. Врахування цих прорахунків у розвитку національної школи Росії може допомогти уникнути багатьох помилок в освітній політиці України.

Найбільш продуктивними виявились розробки проблеми національної школи, засновані на концепції федеральної і національно-регіональної організації шкільної освіти (М.М. Кузьмін, А.А. Сусоколов, В.К. Шаповалов та ін.). Федеративний характер сучасної Російської держави, побудованої за етнонаціональним принципом, зумовлює орієнтованість на регіональні соціально-економічні, духовно-етичні, етнокультурні, історичні, природно-екологічні і інші специфічні особливості конкретних республік, країв, областей, міст і сільських поселень. Така специфіка Російської Федерації дозволяє забезпечити баланс освітніх інтересів багатонаціональної держави, суспільства, етносу і особи через самостійність регіонального освітнього комплексу з одного боку, і включення кожної регіональної системи освіти у федеративний освітній простір з іншого. На регіоналізацію освіти і включення в єдиний федеративний освітній простір покладаються завдання створення умов для розвитку особистості учня, що поєднує в собі загальнолюдські і національні цінності саме через засвоєння в освітньому просторі цінностей малої батьківщини. Аналіз основних ідей нової національної школи показує, що разом з принципом включення учнів в рідну етнокультурну традицію, в національній школі провідним також стає принцип пізнання і виховання поваги культур народів спільного проживання в багатонаціональній державі і прийняття світових культурних цінностей. Вдало апробована в Росії концепція організації освіти на федеративному і національно-регіональному рівнях може бути надзвичайно корисна для системи освіти України, де існують значні відмінності і особливості між регіонами (наприклад, Крим, Закарпаття, Західна Україна, Донецький регіон).

Отже, головною характеристикою сучасної національної школи Росії стає її здатність забезпечити розвиток людини, як вільної, самоорганізованої особистості, що рухається в напрямку від рідної національної (етнічної) культури до пізнання інших культур, до загальноросійської, і через неї - до світової. Причому, цей рух розуміється перш за все як навчання міжкультурному взаєморозумінню і взаємодії. Національна школа - це система, відкрита для інтеграції етнокультурних компонентів в контексті розвитку світової цивілізації. Це школа діалогу культур, що формує в своїх вихованців національну і полікультурну толерантність. Порівнюючи з американською концепцією полікультурної освіти можна виявити спільність уявлень про сутність полікультурної освіти, що базується на національній освіті, відкритій для залучення до культур інших націй (етносів) і висхідній до глобальної - осмислення глобальних проблем і відповідальності за розв'язання цих проблем.

На тлі віддзеркалення русифікаторської політики Росії в радянський період, у тому числі і на Україні, помітним явищем є тенденція гострої критики цих явищ в новій Росії. Суспільно-педагогічна думка відкидає спроби втілення в руслі ідей російського національного відродження підходів шовіністів щодо змісту шкільної освіти. Особливо яскраво ці процеси відбулися у формуванні змісту історичної освіти і в дискусіях навколо неї. Головною проблемою стало питання співвідношення історії Росії, історії російської нації та історії народів Росії, яка й досі залишається невирішеною. Російські вчені та педагоги прийшли до важливого висновку, що розробка і створення загально-федеральних підручників з історії і суспільствознавства, націлених на вирішення двоєдиного завдання - виховання заслуженої гордості за історичне минуле народів Росії та розуміння історії Росії як постійної взаємодії і взаємовпливу різних етносів, культур і релігій, передбачає необхідність створення не тільки одного чи двох, а спеціального пакету навчально-методичних посібників. Все більш популярною стає ідея підготовки комплекту підручників, побудованих на таких цінностях як конструктивний діалог народів, взаємна повага ціннісних орієнтацій і традицій.

Аналіз педагогічної літератури і періодики дозволяють зробити висновок: підсумком педагогічних пошуків в кінці ХХ століття в Росії стало обґрунтоване розуміння того, що головним завданням російської освіти є реконструкція системи освіти з тим, щоб вона могла максимально задовольнити культурні потреби мешканців багатонаціональної країни. Отже, в змісті освіти повинні бути представлені національна культура, традиції, духовні цінності, соціальні норми поведінки. В той же час освіта повинна забезпечити можливість жити в полікультурному суспільстві, іншими словами, - озброїти вміннями і навичками діалогу в полікультурному середовищі. Для Росії, історично полікультурної держави, це є однією з найважливіших життєвих потреб. Таким чином, в змісті освіти повинен бути присутній компонент, що забезпечує полікультурну освіту підростаючого покоління. Вирішенню ще однієї з сучасних суперечностей освіти - між її універсальною загальнолюдською місією і її етнокультурною функцією - покликаний сприяти ще один компонент, що забезпечує участь особи в сучасних цивілізаційних процесах. Молоде покоління будь-якої країни повинне мати можливість оволодіти засобами входження в світовий освітній, інформаційний, професійний, культурний простір. Виходячи з цих концептуальних передумов уточнюються вимоги до змісту шкільної освіти, серед яких, перш за все, - залучення учня до етнічної, російської і світової культури; розвиток громадського суспільства і демократичної правової держави. Отже, концепція трьохкомпонентного змісту освіти з організацією системи освіти на федеральному і національно-регіональному рівнях стає методологічною основою формування змісту шкільної освіти. Необхідно підкреслити його чітко виражену полікультурну спрямованість. Ці підходи відображені також в Державних стандартах освіти в Росії. Згідно з концепцією шкільної освіти, зміст якої представлений у Базисному навчальному плані. На його основі розробляються регіональні базисні навчальні плани, які є нормативним документом на рівні регіону й основою для формування навчального плану освітньої установи.

Порівняльний аналіз полікультурного підходу в Державному стандарті базової і повної шкільної освіти України та Державного стандарту освіти Росії виявили орієнтацію сучасної шкільної освіти в Україні на полікультурні компетенції.

Характерною особливістю реалізації „Концепції полікультурної освіти в Росії” стало створення регіональних програм. Значним досягненням цих програм є розробка конкретних шляхів втілення ідей полікультурності в шкільній освіті в умовах конкретного регіону та чіткий розподіл компетенції загальнодержавного, регіонального (республіканського), місцевого рівнів.

Аналіз компетенцій показує, що завдання полікультурної освіти беруть на себе національно-регіональний і шкільний компоненти. Реальність виконання поставлених завдань забезпечено розподілом навчального часу в Федеральному базисному навчальному плані, за яким на вивчення дисциплін національно-регіонального і шкільного компоненту відводиться в початковій школі - 48%, в основній - 45%, в середній - 76%.

Над звичайно корисним для українських педагогів може бути довід російських колег в галузі організації педагогічного процесу в руслі ідей полікультурності. Теоретична і експериментальна робота виявила в якості продуктивних наступні варіанти: загальноосвітні школи з полікультурним компонентом полікультурні школи і полікультурні центри (недільні школи).

Вивчення практичного досвіду дозволяє констатувати інтенсивність і різноманітність пошуків в руслі ідей полікультурності в освіті як на рівні окремих регіонів, так і в конкретних школах Росії. Розробка регіональних Базисних навчальних планів характеризувалася великою варіативністю реалізації ідеї полікультурної спрямованості навчання: від незначних можливостей (зокрема в Республіці Калмикія), до ретельно розробленої системи полікультурної освіти з визначенням номенклатури і змісту навчальних предметів (Ставропольський край). Такими ж неоднозначними стали пошуки в галузі полікультурної спрямованості навчання і на рівні окремих навчальних закладів. Проте в практиці російської школи з'явилися і реальні моделі полікультурних шкіл, наприклад, “Школа національних культур №1650 з поглибленим вивченням мов і історії різних народів” (м. Москва). Вивчення освітньої програми даної школи дозволяє зробити висновок про реальну можливість втілення ідеї полікультурної спрямованості освіти в шкільній практиці. Зміст освітнього процесу у цій школі формується шляхом: збагачення базових навчальних дисциплін полікультурною проблематикою; введення предметів, що відображають національну культуру і історію представлених в школі національних груп; розширення і поглиблення полікультурного компоненту за рахунок додаткової освіти та позакласної діяльності. На нашу думку, особливо цінною для українських педагогів-теоретиків і практиків є розробка шляхів поглиблення полікультурного компоненту в шкільній освіті. Наприклад, коли за Базисним планом від навчального предмету “історія” учні переходять до вивчення національних історій відповідно до національного складу учнів, а в якості шкільного компоненту або додаткової освіти пропонуються курси національних мов і та ін.

Особливо цінним, на наш погляд, в практиці діяльності полікультурної школи №1650 м. Москви можна вважати виявлення проблем і труднощів. До них відносяться, перш за все, відсутність підручників і навчальних посібників з національних мов, історії, географії, для роботи саме в полікультурному контексті, труднощі з підбором педагогічних кадрів - носіїв національної культури, підготовлених до діяльності щодо полікультурного навчання. Різний рівень володіння мовами у дітей зумовлює виникнення достатньо серйозних труднощів при реалізації полікультурного компоненту, бо вимагає високого рівня диференціації в навчанні. Як засвідчує практика московської школи, розширенню і поглибленню полікультурної освіти сприяє додаткове навчання, куди можуть входити спецкурси з живопису, декоративно-прикладного мистецтва, народні промисли, хореографія (національні танці), музика, національні види спорту і т.д.

Визначним є те, що школа стає центром полікультурної освіти (С.Т. Шацкий висловлював думку про школу як центр народної освіти). Створена в структурі школи національних культур №1650 з поглибленим вивченням мов і історії різних народів недільна школа створює умови для всіх охочих учнів з різних шкіл, залучаючи їх до національних культур. Причому, практика показала, що діти цікавляться не тільки своєю етнічною культурою, але і прагнуть залучитися до культури своїх однокласників, друзів. Тобто, полікультурна освіта діє на практиці. Порівняльний аналіз теорії і практики реалізації ідей полікультурної спрямованості освіти і ідей глобальної освіти виявило в багатьох прихильників останньої в Росії нечітке уявлення про співвідношення національного, полікультурного і глобального компонентів в освітніх програмах. На нашу думку, цей аналіз надзвичайно корисний, оскільки демонструє різні підходи до реалізації ідей в педагогічному процесі. Аналіз показав серйозні концептуальні розробки учасників проекту глобальної освіти в Росії. При цьому національні і полікультурні компоненти виявилися яскраво вираженими в національно-регіональних програмах (Башкирія, Чувашія).

Дослідження виявило, що основні зусилля російських педагогів були направлені на розробку методологічних основ і змісту полікультурного компоненту. Вони доповнювали і розширювали базовий зміст освіти головним чином за рахунок шкільного компоненту. Через обмеженість можливостей шкільного компоненту велика частина етноорієнтованих курсів переноситься в систему додаткового навчання і позакласної діяльності. Зазначимо, що російські колеги активно використовували форми і методи попереднього періоду, які позитивно зарекомендували себе: гуртки, конкурси, фестивалі, олімпіади, виставки, міжнародні проекти і т. і. Проте як і раніше основною залишається класно-урочна система. Принципово важливими є прагнення залучення в процес полікультурної освіти батьків, громадськості, національних культурних центрів.

Узагальнивши результати дослідження ми дійшли таких висновків:

Розгляд педагогічних досліджень в галузі теорії і практики розвитку зарубіжної школи дозволяє зробити висновок про те, що характерною особливістю розвитку суспільно-педагогічної думки в Західній Європі і США в другій половині ХХ століття було визнання сучасного суспільства полікультурним, що знайшло своє відображення в реалізації ідеї полікультурності як державної політики. Принципово важливим став розгляд полікультурної освіти як концепції, процесу і реформи шкільної освіти. При такому розумінні виникає потреба залучення до цього процесу всього суспільства, всіх державних інститутів. Для цього необхідна відповідна законодавча база, участь державних органів всіх рівнів, організаторів освіти, спеціально підготовленого педагогічного колективу, активної діяльності дітей та їх батьків.

Характерною рисою формування нової освітньої ситуації в Російській Федерації після зміни соціально-економічних і політичних парадигм у 90-х роках ХХ сторіччя, є врахування етнокультурного фактора в освіті й одночасне створення умов для вивчення культур народів, що проживають у визначених регіонах, а також залучення до світової культури.

Основними джерелами сучасної російської концепції полікультурної освіти стали: класична філософія і педагогіка; російська філософія, психологія і педагогіка; американська концепція полікультурної освіти; американський та європейський досвід; європейська та російська правові бази, які відображають ідеї полікультурності сучасного суспільства.

На основі аналізу теоретичних досліджень і шкільної практики відзначено кілька тенденцій у сучасній російській освіті, що відображають полікультурну спрямованість: формування нових підходів до національної школи в Росії на основі поєднання національного і полікультурного компонентів в освіті; розвиток ідей полікультурної освіти в школі з метою формування міжкультурної компетенції; поширення ідей “діалогу культур”; пошуки шляхів протидії культурної експансії Заходу, що веде до формування людини “масової культури” без національних коренів.

Створення конкретної правової бази, втіленої в законах і державних програмах, сприяло реалізації ідей полікультурної спрямованості освіти в сучасній російській школі.

Враховуючи, актуальність проблеми національної і полікультурної освіти в Україні, необхідно висловити деякі пропозиції з приводу її реалізації в сучасній українській шкільній освіті.

Розвиток України як багатонаціональної держави в загальноєвропейському контексті вимагають формування нових підходів в області національного відродження і національної освітньої політики. На наш погляд, необхідно:

У суспільній і педагогічній думці уточнити співвідношення національної, полікультурної, глобальної освіти, де національна культура є ядром та основою полікультурної і глобальної освіти.

Уточнити в законодавчих документах правову базу полікультурної освіти в Україні з урахуванням міжнародного досвіду, створити спеціальні державні програми щодо реалізації ідей полікультурної освіти підростаючого покоління, в яких втілиться розуміння полікультурної освіти як концепції процесу і реформи.

Використати позитивний досвід Росії в організації системи освіти за федеративним і регіонально-національним принципом, що дасть можливість у таких регіонах як Крим, Закарпаття, Буковина, Донецька область реалізувати специфічні освітні потреби у змісті шкільної освіти за рахунок регіонального компоненту змісту освіти.

Для запобігання можливої національної замкненості в школах національних меншин поряд з реалізацією принципу включення учнів у рідне етнокультурне середовище необхідно, щоб провідним став принцип пізнання і виховання поваги культур народів загального проживання в багатонаціональній Україні.

Потрібно чітко визначити полікультурні компетенції держстандарту базової і повної шкільної освіти.

В реалізації ідей полікультурної спрямованості шкільної освіти доцільно використовувати варіативні підходи в формуванні змісту та організації педагогічного процесу, починаючи від виділення чи введення інформації, що сприяє полікультурної освіті, в навчальні предмети базового навчального плану, створення нових навчальних курсів полікультурної орієнтації до реформування всього педагогічного процесу на засадах полікультурної освіти.

За рахунок варіативної частини навчального плану доцільно знайомити школярів з історією, мистецтвом, традиційними ремеслами свого народу в контексті культурного розвитку України і світу. Це дозволить більш чітко визначити роль і місце рідної культури в загальному цивілізаційному процесі, не допустити самоізоляції етносу, забезпечити єдиний культурний і освітній простір і, в кінцевому рахунку, сприяти розширенню соціальної мобільності особистості. Включення в навчальні плани шкіл інтегрованих курсів культури, історії, релігії, мистецтва визначеного регіону допоможе зрозуміти взаємовплив, взаємопроникнення і взаємозбагачення культурно-історичного досвіду різних етнонаціональних громад, виявити їх загальнолюдський потенціал. У змісті варто використовувати відомості про різні релігійні конфесії за умови рівного представлення основних релігійних течій.

Використовувати в шкільній практиці України деякі створені в РФ навчальні програми та матеріали з полікультурної освіти, які відображають історію, національне мистецтво, традиції різних народів.

Сприяти як на державному, так і на регіональних рівнях, розвитку міжнародного співробітництва в галузі полікультурної освіти.

Виконана робота не вичерпує всіх аспектів досліджуваної проблеми. Подальшого дослідження потребують окремі аспекти формування базового та варіативного змісту шкільної освіти з позиції полікультурної спрямованості, створення відповідних підручників і посібників.



ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИСВІТЛЕНО В НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Ковальчук О.С. „Питання полікультурної освіти в світлі розвитку сучасної педагогіки”// Вісник Львівського університету: Серія педагогічна. - 2002. Вип.16. - Ч.1. - С.37-43.;

2. Ковальчук О.С. „Деякі тенденції розвитку ідей глобальної освіти” // Проблеми педагогічних технологій. - Луцьк, 2001. - № 4. - С. 10-15.;

3. Ковальчук О.С. „Розвиток ідей глобальної освіти в зарубіжній педагогіці”// „Україна - країни сходу”/ за матеріалами ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції 18-19 травня 2001 року/ - Київ: „Фенікс”, 2002. - С. 3-11;

4. Ковальчук О.С. „Полікультурна освіта в сучасній школі Росії”// Педагогічний пошук. - Луцьк, 2003. - №1 (37) - С.64-67

5. Ковальчук О.С. „Теорія і практика полікультурної освіти в сучасній школі Росії” - Луцьк: „Надстир'я”, 2003.



АНОТАЦІЯ

Ковальчук О.С. Полікультурній підхід у сучасній шкільній освіті Росії - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2003.

Дослідження присвячено проблемі полікультурного підходу в сучасній шкільної освіті Росії. Проаналізовано основні тенденції становлення та розвитку полікультурної освіти у світовій педагогіці. Виявлено умови, які сприяли актуалізації ідей полікультурної освіти, теоретичні засади та особливості полікультурного підходу в шкільної освіті Росії.

Визначено провідні тенденції розробки змісту та організації педагогічного процесу в школах Росії в руслі ідей полікультурної спрямованості освіти. Досліджено практику реалізації ідей полікультурного підходу в загальноосвітніх школах Росії. Внесено пропозиції щодо застосування російського досвіду полікультурного підходу в освіті в загальноосвітніх школах Росії.

Ключові слова: шкільна освіта, полікультурний підхід у освіті, співвідношення національної, полікультурної та глобальної освіти, зміст та організація педагогічного процесу в загальноосвітньої школі.



АННОТАЦИЯ

Ковальчук Е.С. Поликультурный подход в современном школьном образовании России - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Институт педагогики АПН Украины, Киев, 2003.

Исследование посвящено проблеме поликультурного подходу в современном школьном образовании в России. Проанализированы основные тенденции становления и развития поликультурного образования в зарубежной педагогической теории и практике. Выявлены условия, способствовавшие актуализации идей поликультурного образования в современной России. Смена социально-экономических и политических парадигм обусловила формирование новой образовательной ситуации в РФ, характерными чертами которой явились, с одной стороны, усиление этнизации школьного образования, повышением роли родного языка в процессе обучения, и осознанием опасности национальной самоизоляции, необходимости формирования у молодого поколения умений и навыков жизни в многонациональном и поликультурном Российском государстве, с другой.

Решение этих проблем было обеспечено новой законодательной базой, ставшей основой реализации идей национального и поликультурного образования в России, принимается целый ряд региональных программ.

В теоретических исследованиях российские ученые активно использовали опыт зарубежной педагогики, однако основывались, прежде всего, на отечественных научно-педагогических традициях.

С точки зрения реализации поликультурной направленности школьного образования выявилась продуктивной концепция организации образования по федеральному и национально-региональному принципу. Такой подход позволяет обеспечить баланс интересов многонационального государства, общества, этноса и личности через самостоятельность регионального образовательного комплекса и включение каждой региональной системы образования в федеративный образовательный простор.Таким образом, в соответствии с современными реалиями содержание школьного образования в России представлено тремя взаимосвязанными компонентами, обеспечивающими личности возможность самоидентифицироваться как представителю того или иного этноса/нации, вступать в равноправный диалог с поликультурным окружением в многонациональном российском государстве, включаться в современные мировые цивилизационные процессы.

Выявлены основные пути реализации поликультурной направленности содержания школьного образования: обогащение базовых образовательных дисциплин поликультурной проблематикой, введение в учебный план специальных дисциплин, отражающих национальную культуру и историю народов совместного проживания; создание интегрированных курсов; использование возможностей дополнительного образования.

Сделан анализ школьной педагогической практики, выявивший позитивный опыт в области реализации идей поликультурной направленности школьного образования, а также некоторые трудности в этой области.

Внесены предложения по использованию в школах Украины положительного опыта российских педагогов по реализации поликультурного подхода в образовании в общеобразовательных школах России.

Ключевые слова: школьное образование; поликультурный подход в образовании; соотношение национального, поликультурного и глобального образования; содержание и организация педагогического процесса в общеобразовательной школе.



SUMMARY

Kovalchuk O.S. The Multicultural Approach in the Modern School Education in Russia. - Manuscript.

Scientific thesis for the degree of the Candidate of Pedagogical Science in Speciality 13.00.01 - general Pedagogics and History of Pedagogics. -The Institute of Pedagogics of the Academy of Pedagogical Science of Ukraine, Kyiv, 2002.

The thesis is devoted to the problem of the multicultural approach in the modern school education in Russia. The author analyses basic tendencies of development of the multicultural education. The research of urgent problems of the multicultural education in Russia, theoretical fundamentals and specifies of the multicultural approach in school education in Russia is carried out.

The basic ideas of the curriculum development and organization of school education process on the principles of the multicultural approach are investigated. The analysis of the practical implementation of multicultural education ideas in Russia is presented.

...