Шкільне навчання глухих і слабочуючих дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шкільне навчання глухих і слабочуючих дітей

1. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСВОЄННЯ ЗНАНЬ ГЛУХИМИ УЧНЯМИ

Під засвоєнням розуміють завершений акт пізнавальної діяльності учнів, в результаті якого вони не тільки сприймають, розуміють, закріплюють знання, вміння і навички, але й оволодівають ними, тобто вчаться використовувати їх на практиці.

Сурдопедагог послідовно готує учнів до сприйняття нових знань, організує цей процес, відбирає джерела сприйняття, вчить цілеспрямованому спостереженню, піклується про його повноту та глибину. Він допомагає учням мобілізувати свій життєвий досвід, встановити зв'язок з попередніми знаннями, оволодіти необхідним рівнем узагальненості сприйняття.

Важливим практичним завданням сурдопедагога є формування понять у глухих дітей. Недостатній розвиток мовлення і словесно-логічного мислення веде до недостатньо глибокого засвоєння знань, механічного запам'ятовування, невміння самостійно робити висновки та узагальнення.

Центральною ланкою засвоєння є осмислення. Воно потребує використання операцій індукції та дедукції, аналізу та синтезу, відбору істотних ознак, розрізнення роду і виду, порівняння, встановлення причинно-наслідкових зв'язків. При цьому сурдопедагог спрямовує розумову діяльність учнів. Не треба нав'язувати готові визначення понять, придатні лише для запам'ятовування, і в той же час не слід вимагати, щоб учні завжди формулювали нові поняття самостійно.

Для активізації розумової діяльності, її організації використовуються додаткові ілюстративні засоби, специфічні методи та прийоми.

Закріплення матеріалу повинно проводитись на основі системи наочних і вербальних методичних прийомів: підбір картинок і частин тексту до них, складання з них серії, робота над планом, відповіді на узагальнені питання, функціонально-рольовий підхід та ін. При цьому повторення матеріалу потрібно починати в перші ж дні після його заучування. Повторення повинно бути осмисленим, планомірним, спрямованим на розвиток прийомів самоперевірки та самоконтролю.

Найбільш складним для учнів з вадами слуху виявляється етап практичного використання засвоєних знань і вмінь. Цей процес супроводжується великою розумовою роботою, спрямованою на прикладання загальних знань до конкретних дій і операцій. Виходячи з цього, формуванню вміння використовувати знання і вміння на практиці увагу потрібно приділяти постійно. В початковому періоді навчання зв'язок між теоретичними знаннями і практичною діяльністю здійснюється на уроках предметно-практичного навчання. В середній і старшій школі організуються лабораторні роботи, які супроводжуються теоретичними поясненнями вчителя, використовуються вправи практичного характеру.

В початковій школі для глухих дітей всі загальноосвітні і корекційні курси, спрямовуються на комплексне виховання, яке повинно забезпечити:

- розвиток всіх форм сприйняття, включаючи слухозорове і слухове;

- створення умов для широкої комунікативної практики при постійному користуванні сурдотехнічною апаратурою;

- розвиток мотивації і способів використання різних видів мовленнєвої діяльності;

- розвиток навичок планування і прогнозування діяльності (практичної та мовленнєвої).

На наступному етапі навчання корекційна спрямованість навчання полягає в посиленні уваги до обробки синтаксичної семантики мовного матеріалу, в спеціальному вивченні способів визначення понять в кожній предметній області, в розвитку варіативності висловлювань.

В останні роки навчання зміст освіти наближується до масової школи. Корекційна спрямованість реалізується через забезпечення усвідомленого засвоєння матеріалу, посилення комунікативної спрямованості навчального процесу, розвиток способів сприйняття словесного матеріалу, якості його усного і письмового відтворення.

2. СИСТЕМА НАВЧАННЯ ГЛУХИХ УЧНІВ МОВІ

В практиці навчання глухих учнів мови використовується комунікативна система. Її основні положення наступні:

1. Розвиток мовлення необхідно здійснювати в тісному взаємозв'язку з розвитком практичної діяльності дітей.

2. В ході навчання мови повинен відбуватися й розвиток мислення дітей.

3. Для успішного мовленнєвого розвитку глухих дітей необхідно організувати мовленнєве середовище.

4. В ході навчання мови посилюється увага до виховання у дітей потреби в спілкуванні.

5. Практичне засвоєння словесних форм спілкування повинно передувати систематичному вивченню мови.

6. В системі комунікативних форм мови значне місце відводиться дактилології.

7. Необхідно встановлювати взаємодію форм мовлення, їх місце та об'єм на кожному етапі навчання.

8. Навчання мови повинно включати розвиток мовних здібностей, формувати різні види мовленнєвої діяльності, підводити до засвоєння мови як системи.

В системі навчання глухих дітей мові виділяють чотири основних етапи.

І етап - дошкільний період або підготовчий клас.

На цьому етапі починається робота з формування всіх видів мовної діяльності дитини: говоріння, читання, письма, дактилювання, слухання, слухозорового сприйняття на чисто практичній основі, на відібраному мовленнєвому матеріалі при використанні відповідних віку видів практичної діяльності і наочних способів навчання. Широко використовуються ігрові прийоми.

Найбільша увага приділяється розвитку у дітей мовних здібностей: потреби в спілкуванні, активності, готовності до наслідування мовленнєвих дій, засвоєння готових мовленнєвих засобів в ході їх постійного використання під керівництвом учителя.

Навчання дактильній та усній формам мовлення ведеться паралельно, але вихідною формою є дактильна. Використовуються картки зі словами як в письмовій, так і в дактильній формі. Мовленнєвим матеріалом є спонукування, повідомлення, питання, які засвоюються учнями в готовому вигляді, в конкретному значенні, за наслідуванням учителя.

ІІ етап - початкові класи.

Продовжується робота з розвитку діалогічного та монологічного мовлення, підвищуються вимоги до розвитку всіх сторін мовленнєвої діяльності, до оволодіння навичками читання і письма. Вводяться ускладнені види роботи з мовленнєвим матеріалом. Починають переважати дидактичні вправи і тренувальні завдання порівняно з ігровими прийомами і діями з реальними предметами.

Посилюється увага до таких напрямків роботи, як розвиток мовленнєвої діяльності і ознайомлення з системною організацією мови.

Вдосконалюється мотивація спілкування, користування різними способами сприйняття та передавання інформації, підвищується рівень самостійності та усвідомленості. Учні на практиці ознайомлюються з деякими закономірностями мови без виділення мовних форм і категорій. Вводяться елементи спеціальних мовних спостережень з використанням деяких спеціальних термінів (форма, рід, число).

ІІІ етап - середні класи.

Підвищуються вимоги до розвитку зв'язного монологічного мовлення, усвідомленої побудови розгорнутих висловлювань. Для цього учні повинні спеціально вивчати курс граматики.

Основною навчальною одиницею, яка дозволяє засвоювати найпростіші відомості з граматики, є просте речення. Також посилюється увага до різних мовленнєвих вправ і до аналізу текстів.

ІV етап - старші класи.

Учні приступають до вивчення систематичного курсу мови і літератури. Продовжується робота з розвитку діалогічного та монологічного мовлення. Кожна категорія мовної системи отримує термінологічне позначення. Школярів учать довільно співставляти мовні значення, утворювати та змінювати форми слів, будувати синтаксичні конструкції як в ситуаціях спілкування, так і поза ними. В той же час продовжується безперервний розвиток всіх видів мовленнєвої діяльності.

3. ОСОБЛИВОСТІ ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ СЛАБОЧУЮЧИХ ДІТЕЙ

Система методів навчання шкільного слабочуючих дітей включає методи формування мовлення і навчання мови як предмету шкільної освіти, методи навчання основам наук, методи розвитку і використання слухового сприйняття.

Всі ці методи розраховані на полісенсорний характер сприйняття учнями матеріалу. Педагогічний процес будується на слухозоровій основі, що зобов'язує педагога проявляти постійну увагу до контролю за розумінням сприйнятого, до корекції, уточнення звуко-складового складу мовлення.

Найбільшу специфіку мають методи формування мовлення та вивчення мови. Особливості методів вивчення інших предметів полягають у тому, що педагог одночасно з вирішенням задач формування знань і вмінь у певній області забезпечує і мовленнєвий розвиток учнів, враховуючи своєрідність їх понятійного та образного мислення.

На всіх етапах навчання потрібна графічна (в тому числі письмова) фіксація матеріалу, створюються умови для переходу від наочно-дійової та наочної ситуації до засвоєння матеріалу на контекстній основі з максимально самостійним виконанням необхідних навчально-пізнавальних операцій.

Значення наочних засобів навчання зростає та дещо змінюється порівняно з масовою школою. Вони повинні, в першу чергу, не ілюструвати матеріал, а наочно розкривати його зміст.

Організація діяльності учнів на уроках та в позаурочний час повинна сприяти формуванню здатності до самостійного активного користування усним мовленням. Навчання мові будується на основі різноманітних форм мовленнєвої практики. Вивчений мовленнєвий матеріал відразу ж вводиться в мовленнєву діяльність (спілкування з учителем та іншими учнями, читання, виконання самостійних письмових робіт, бесіди, діалоги та ін.).

Своєрідність пізнавальної діяльності слабочуючих дітей обумовлює необхідність спеціальної підготовки до оволодіння узагальненнями, знаннями, вміннями та навичками. Вона проводиться у вигляді різноманітних практичних занять, в тому числі в межах позаурочної роботи (екскурсії, трудова діяльність, ігри).

Значні вимоги висуваються до мовлення вчителя та вихователя спеціальної школи (як до її змісту, так і до форми). Для слабочуючих учнів мовлення вчителя - головне джерело набуття мовленнєвого досвіду. Тому воно повинно бути дуже чітким, досить гучним (але без форсування голосу), з природними інтонаціями та дотриманням пауз.

Необхідно використовувати всі засоби смислової та емоційної виразності (логічний наголос, темброве забарвлення, ритм, темп). Кращому розумінню мовлення вчителя сприяє використання і позамовленнєвих компонентів: міміки, жестикуляції.

На занятті, окрім усної форми спілкування, вчитель використовує письмову та дактильну. Дактиль використовується, в основному, при корекції помилок вимови, введенні нової лексики, виправленні граматичних помилок. Сполучення форм мовлення залежить від характеру матеріалу, етапу його засвоєння, рівня мовленнєвого розвитку учнів.

4. СИСТЕМА НАВЧАННЯ СЛАБОЧУЮЧИХ УЧНІВ МОВІ

Навчання мові в школі слабочуючих передбачає формування в учнів повноцінного засобу спілкування та мислення. При цьому ставляться наступні задачі:

- розвиток у дітей розуміння зверненого до них мовлення;

- формування продуктивного усного мовлення;

- розширення лексико-граматичного запасу;

- навчання діалогічному та монологічному мовленню;

- навчання письмового мовлення;

- ознайомлення з системою мови.

Навчання слабочуючих учнів мови передбачає всебічне та систематичне вивчення вчителем їх мовлення.

Система спеціального навчання мови спирається на дію найбільш загальних закономірностей, властивих розвитку мовлення в нормі: поетапність в оволодінні мовним матеріалом і мовленнєвими навичками; розвиток мовлення у зв'язку з різними видами діяльності; послідовність у засвоєнні функціонально-стилістичних типів мовлення; поступовий перехід від наочно-ситуативних до узагальнено-контекстних форм спілкування; від розуміння мовлення до її продукування.

5. Диференційований та індивідуальний підхід до навчання дітей з вадами слуху

Основою диференційованого та індивідуального підходу до навчання є уважне вивчення кожного учня у динаміці, з аналізом інформації з усіх джерел та розкриттям причин виявлених особливостей.

Необхідно враховувати:

- стан слухової функції учня;

- стан мовлення;

- орієнтованість в оточуючому світі;

- особливості навчальної діяльності;

- ставлення до навчання;

- особливості емоційно-вольової сфери, особистісні риси;

- умови сімейного виховання.

В процесі навчання школярів з вадами слуху використовують декілька форм роботи:

- фронтальна. Весь клас працює над загальним завданням. Педагог забезпечує включення в роботу всіх учнів, організує відповідне мовленнєве спілкування;

- індивідуальна. Завдання однакове для всіх. Кожен учень працює самостійно, у власному темпі. Педагог може диференціювати характер допомоги.

- індивідуалізована. Завдання для різних учнів диференціюються за обсягом, змістом, характером пізнавальної діяльності.

- групова (бригадна). Клас поділяється на групи, як отримують завдання.

- диференційовано-групова. Формуються групи учнів з різними навчальними можливостями [1].

Здібності та інтереси окремих учнів можуть розвиватися в ході факультативних занять, роботи гуртків та інших видів позакласної діяльності. комунікативна система вада слух

Размещено на Allbest.ru