Розглянувши шляхи і засоби виховання караїмів, можна зробити висновок, що вони мають самобутній характер. Органічно поєднуючи загальнолюдські принципи виховання з національними особливостями, караїмська народна педагогіка виробила властиву тільки їй систему виховання. У караїмів чітко сформульовані вказівки відносно сім'ї: чоловік займає позицію голови, який виконує будь-яку роботу й займається будь-якою діяльністю вдома та поза домом, з метою забезпечення сім'ї; жінка звільняється від праці поза домом; заборонено одружуватись з родичами, перевага надається одруженню між сім'ями, які зберегли мову, традиції, звичаї народу; увійшовши до новонародженої дитини, батько повинен дивитись на неї з радістю і любов'ю, будь то хлопчик чи дівчинка, тому що і та і інша дитина - щастя для сім'ї.

У дослідженні показано, у караїмів, як і у євреїв, головним здобутком і багатством є діти. Найцінніше, що батьки повинні залишити своїм дітям у спадщину - це добре виховання, професію, які допоможуть їм у майбутньому зайняти належне місце у житті. Тому батьки повинні чітко виконувати свої батьківські обов'язки: дати дитині добре виховання, берегти здоров'я дітей, вчити їх караїмській вірі; любити і ставитися до всіх дітей рівно і справедливо; виховувати дітей з колиски; не можна казати неправду, лихословити і лаятися в присутності дітей; не можна бути надто добрим до дітей, як і зайве суворим, треба помічати дитячі витівки, не заплющувати очі на їх зазнайство і погані вчинки; не можна ображати дитину та казати про неї погано в присутності чужих; не можна проклинати дитину, бо батьківське прокляття най страшніше і здійснюється; не можна вступати з дітьми в суперечки, сварки, конфлікти. Це свідчить, що виховання - головна функція сім'ї.

Висвітлено чинники, які характеризують життєдіяльність караїмської сім'ї за різними параметрами: соціально-культурний (виховання залежить від громадянської позиції батьків, мікроклімату сім'ї, рівня освіченості і національно-культурного розвитку батьків, загальної і педагогічної культури сім'ї); техніко-гігієнічний (виховний потенціал сім'ї залежить від місця і умов мешкання, особливостей способу життя сім'ї, роду, облаштування житла і сім'ї); демографічний (структура, склад сім'ї диктують свої особливості виховання дітей); соціально-економічний (визначається майновими характеристиками сім'ї, професійною діяльністю батьків, зайнятістю в господарсько-виробничій діяльності, зайнятістю жінок у господарстві).

У дисертації доведено, що у караїмів свої звичаї, система цінностей, ритуали, пов'язані з основними етапами життя людини. Наприклад, за стародавнім звичаєм при народженні дитині дарували сире яйце. Значення цього подарунку караїми пояснюють по-різному: яйце розглядали як символ відродження життя у ланцюзі "живе - неживе - живе", мало воно й утилітарне значення, тому що яєчним жовтком мили новонародженій дитині голівку. Даруючи яйце, бажали дитині бути такій чистесенькій, біленькій, кругленькій та здоровій, як яйце. Як і в українців, у караїмів є звичай оберігати матір 40 днів після пологів; молодшу дитину в багатодітних сім'ях віддавали на виховання бездітним батьками. Вони підкреслюють, що через материнське молоко передаються спадковості. З тюркськими народами - є звичай ім'янарікання в перший день життя, бо людина повинна, коли вмре, предстати перед Богом, маючи ім'я. Ім'я давали одне офіційне (біблійне), друге, яким користувались у побуті - ласкаве прізвисько, або суто національне.

Караїмська етнопедагогіка доводить, що стрижнем особистості є моральна корекція людини, в формуванні якої вирішальну роль відіграє сім'я. Пам'ятаючи про властивості душі: чесність, справедливість, щирість, огиду до наклепу, вірність другові, терпіння, огида до злочинців, пошана до віруючих, відданість клятві, безкорисливість, непідкупність, караїми прагнуть, у першу чергу, до духовно-морального виховання своїх дітей. Тому в моральному вихованні караїми, як і кримські татари, спираються на 10 заповітів святого Алі: "краща спадщина - наука; краще з мистецтв - благовихованність; набожність - краще спасіння; поклоніння - краще капіталовкладення; кращий початок - добрі наміри; добропорядність - кращий з близьких друзів; сумирність - краща помічниця; бережливість - краще багатство; смерть - краща наставниця.

Завдання сім'ї, на думку караїмів, є формування у дітей гарного погляду щодо себе, підтримка достоїнства дитини. Тому що для розвитку в дитині позитивного образу "Я" значними є почуття власної гідності, гордості, своєї ваги, формування яких залежить від умов життя і виховання.

Як у кожного народу у караїмів існує уявлення про вищий зразок до якого кожний повинен прагнути в своєму житті - моральний ідеал, який відображає корінні суспільні інтереси.

У караїмській етнопедагогіці проблема ідеалу виховання займала одне з головних місць, а її розв'язання протягом століть зв'язувалось традиційно з осяганням основ караїмської етики та моралі, відповідно яким людина повинна навчитися підкоряти матеріальну сторону життя духовній, що вважалось доказом його моральної зрілості, а образ Христа і Мухамеда розглядались в якості абсолютного морального ідеалу.

Дослідження доводить, що на зміст морального ідеалу впливають умови; географічне середовище; історичні долі народу, культура, ідеологія, релігія, мистецтво, стан суспільних відносин, боротьба за національне самозбереження, здібність народу до збереження своєї самобутності, духовного стану народу.

Основними рисами караїмів є висота моральних поглядів, визнання людського достоїнства і високого людського призначення, глибина і щирість релігійного почуття і релігійного знання, наскільки це пізнання повідомлено Вєтхозавєтним Откровєнієм до Різдва Христова. Як видно, все життя і виховання караїмів будувалося на Божественних заповідях. Звідси у караїмів, як і у євреїв, татар Криму, було заборонено займати місце, яке звичайно належало батькові або матері як вдома так і в будь-якому іншому місці (храмі, гостях, закладі). Караїмським дітям, як і дітям кримських татар, було заборонено давати оцінку словам батьків, будити батьків без будь-якої причини; коли хтось з батьків зробив щось погане або неправильно, син повинен взяти провину на себе; заборонено батьків називати на ім'я навіть після їх смерті; коли батьки злодії синові заборонено кривдити їх.

Батьки теж повинні підкорятися цілому ряду забобонів: батькам заборонено вимагати від дітей надмірної поваги, слід прощати і не помічати промахів дітей, не можна бити свого дорослого сина, бо син може, захищаючись від побоїв, словом чи дією й тим самим порушити заповіт шанування батьків.

У розділі доведено, що у караїмській етнопедагогіці в процесі інтеграції мусульманства і іудаїзму протягом століть виробився свод заборон, обов'язкових як дітям, так і дорослим. До нашого часу дійшли заборони: задавати болю і страждань будь-якій з живих істот; скошувати повністю поле, підбирати усі колоски, повертатися за часткою забутого врожаю, обирати плодові дерева повністю - все це повинно залишатися для бідних, звірів та птахів; тому, хто доглядає за домашньою худобою, заборонено їсти поки не нагодує її та ін. Дуже своєрідний забобон відвідування хворого та покійника. Хворого можна відвідувати лише тоді, коли йому це не завадить, краще надіслати йому потрібні речі і питати у родичів про стан здоров'я. Що стосується покійника, то діти змалку повинні усвідомити, що плакати за покійником можна тільки тоді, коли це батько чи мати, бо плач, особливо навзрид, приносить покійнику муки. Але дитина повинна відчувати жаль і співчуття до кожної померлої людини.

У вихованні караїми особливу увагу приділяють "поганим" рисам, яких справжній караїм повинен боятися і викорінювати в собі: святотатство, неосвіченість, страх знеславлення, захоплення самовдоволенням, нововведення в священнодійства, віддаватися спокусам, наслідування у вірі несвідущим, лицемірство, жадібність, чванство, надмірне самоприниження, самозадоволення, заздрість.

Дослідження проблеми морального виховання свідчить, що у караїмів воно тісно пов'язано з трудовим. Труд в караїмській етнопедагогіці - головний засіб та метод морального виховання, тому що караїм повинен працювати, щоб забезпечити освіту свого розуму і серця, бо тільки праця, на їх погляд, допоможе знайти засоби для своєї досконалості і насолоди. Також праця це умова і засіб збереження і примноження слави народу.

У практиці трудового виховання караїмських дітей широкого розповсюдження набула передача змісту традиційних видів ремесел, при цьому велике значення належить авторитету та вмінню батьків.

Звернення до традиційних шляхів виховання караїмського народу дало можливість виявити специфіку і фізичного виховання. Проведений аналіз усної народженої творчості та архівних даних вказує, що караїми перш за все виділяють тілесне виховання - виховання охайності, особистої гігієни, правильного харчування, володіння своїм тілом. Вони у фізичному вихованні передбачають виховання вміння долати труднощі, зберігати здоров'я, розвивати силу, вміння виконувати різні фізичні вправи.

На основі проведеного дослідження можна стверджувати, що етнопедагогіка караїмів Криму включає народну дидактику, яка допомагає формуванню інтелекту, підготовці до життя, розвиває світогляд. Караїми розглядають освіту як відродження цілісності людини.

У вихованні дитини багато уваги приділено рідній мові як засобу єднання народу, засвоєння його культурної спадщини. Мова - показник - культурного розвитку. З малих років дитина повинна звикати до того, щоб кожне слово було перевірено на терезах розуму, щоб у кожнім слові було видно думку і мету його вимови, щоб було передбачено і наслідки, які можуть статися від слів.

У розділі зроблено висновки про те, що народна педагогіка кримських караїмів виникла у селянському середовищі. Особливістю прогресивних традицій, які відкриштализувалися у меті і виховних засобах народної педагогіки караїмів Криму було те, що в селянському середовищі процес виховання і навчання підготовки дітей до життя, суттєво не відрізнявся від реальної життєвої діяльності сім'ї та общини.

Арсеналом виховних засобів була з покон віків утворена система стосунків у селянській сім'ї, її трудова діяльність, виховні традиції були безпосередньо вплетені в процес життя, виховання здійснювалося в контексті реальної трудової діяльності.

На підставі проведеного аналізу можна зробити висновок, що духовне виховання та навчання у караїмів тісно пов'язано з трудовим. Трудове виховання вони розглядають як засіб та метод духовно-морального, бо трудова діяльність в народній педагогіці караїмів розглядається не тільки як основа життя, а як основний критерій моральності людини.

Звернення до традиційних шляхів виховання караїмського народу дало можливість виявити специфіку фізичного виховання. Проведений аналіз усної народної творчості, та архівних даних вказує на те, що караїмський народ перш за все виділяє тілесне виховання - виховання охайності, особистої гігієни, правильного харчування, володіння своїм тілом. У фізичному вихованні передбачають виховання вміння долати труднощі, розвинути здоров'я, силу, вміння виконувати різні фізичні дії.

Караїмська народно-педагогіка чітко окреслює мету виховання - вихованих людей як розумного створіння, пояснити йому сутність потреби життя і шлях врятування. Вона виділяє і характеризує складові виховного процесу і фізичне виховання, як зв'язує складові виховного процесу і фізичне виховання як священне, тому що воно визначає життя фізичного тіла; інтелектуальне, яке розвиває потенціал та ініціативу людського розуму, воно пробуджує і розвиває творчі сили людини, здібності інтуїції і здоровий світогляд, бо інтелектуальне - обдарованість людини Божеського походження і розвитку її не має ніяких меж. Караїмське виховання завжди наповнено ідеями релігії, ідеями духовного оздоровлення людства, естетичне виховання сприяє наповненню і залученню душі людини до вищої Краси, трудове - спрямовано на формування правильного відношення праці і традиційним видам занять у сім'ї; національне виховання зв'язує особистість з різним краєм, з народом, формуванню усвідомлення єдності людства.

У розділі висвітлено суттєвий вплив на народну педагогіку караїмів елементів православ'я, ісламу та іудаїзму, які засновуються на християнській антропології і відповідають духу Вєтхозаповітнього світогляду. Вона пронизана ідеями натуралізму, які окреслюють підготовку людини до земного життя.

На основі проведеного дослідження можна стверджувати, що головне призначення народної педагогіки караїмів Криму - зберігання і трансляція етнопедагогічних традицій виховання та навчання, які концентрують в собі значний духовно-моральний потенціал, загальнолюдські моральні цінності, норми та принципи існування з представниками інших етносів; передбачають передачу позитивного соціального досвіду гармонійних відносин з оточуючим світом від старших поколінь молодшим; відповідають меті відродження караїмського народу; виробляють практичні уміння та навички використання здобутків предків.

У п'ятому розділі "Використання педагогічного досвіду караїмського народу в розвитку педагогічної думки та національної школи в ХIX - початку XX століття" зроблено аналіз розвитку народної освіти та педагогічної думки караїмів Криму наприкінці XIX- початку XX століть.

Аналіз архівних матеріалів свідчить, що педагогічна спадщина караїмів зафіксована в пам'ятках матеріальної культури. У працях караїмів Нахаванді (IХ ст.), аль Базіра (Х ст.), Махмуда Кашгарі (Хiст.) - джерела вивчення мови, літератури і педагогічних ідей. Вперше питання виховання дітей особливо в караїмський вірі, порушувалися в працях євреїв Хелеві і Маймоніда (XII ст.). Під час Золотої Орди караїмів, як і інших тюркських народів, твори "Нэхжел фарадис" ("Відкрита дорога в рай" - 1358 р.) Махмуда Булгарі, "Сэйфелмелек" (XV ст.) Меджлесі своїм змістом виховували молодь в дусі морального кодексу Мухамеда і його родичів та Законів Мойсея.

У феодальний період на навчальну справу караїмів, як і татар Криму, був сильний вплив педагогіки Сходу, особливо педагогічних ідей Абу Наср Мухамед Фарабі, Рагиба Ісфагані, Ібн-Міскавел, Абу Хамід Газалі та ін., які в своїх працях підкреслювали роль учителя в формуванні духовності і навчанні підростаючого покоління; виступали за вивчення караїмами світової і своєї історії, географії, мов і літератури (поезії); намагалися запропонувати свої форми, методи навчання в національних школах.

Педагогіка релігійної реформації у караїмів Криму характеризується діяльністю гахана (світський голова) С. Пампулова, С. Шапшала, С. Кефелі, О. Фукі, В. Сінані, які добре знаючи народні виховні традиції, прийшли до висновку, що без мудрості предків не зберегти народ. Вони виступали за європеїзацію шкільної справи на основі досягнень братських шкіл та передовій на той час російській педагогічній думці.

В дослідженні доведено, що в кінці ХIX в Криму ряд вчених, педагогів, громадських діячів все більш звертаються до народної педагогіки, пам'ятників народної мудрості. С. Фірковіч друкує "Караїмський катехезіс", Н. Дуван "Катехезис" с урахуванням національно-культурних особливостей караїмів; А. Дубинський, О. Самойлович збирають караїмські імена та призвища, показують їх зв'язок з життям і діяльностю народу; В. Філоненко, А. Дубинський, Ю. Полканов, А. Зайончковський, М. Чореф - народні легенди, приказки, прислів'я, показують їх виховне значення в житті караїмського народу; Ю. Полканов, С. Бейм, М. Хафуз, Ш. Енвер вивчають виховні традиції зв'язані з народженням та вихованням дитини; В. Гордлєвський вивчає сімейне виховання караїмів і показує позитивні його сторони у вихованні національної свідомості і менталітету

Аналізуючи систему навчання, яка існувала на основі народно-педагогічних традицій підготовки дитини до життя, слід виділити заклади різних ступенів. Школою першого ступеню в караїмських общинах були мідраши, в яких дітей навчали основам віри і рідної мови. Утримувались мідраши за кошти общини, пожертвування заможних караїмів. Вчителями в них були службовці віри, члени їх сім'ї або освічені караїми. Але жінки та неодружені чоловіки не мали права навчати хлопчиків.

Школою другого ступеню були чоловічі та жіночі училища (общинні, приватні, міністерські). Вищим навчальним закладом було Олександрівське духовне училище, яке призначалося для підготовки священослужбовців, караїмських віровчителів і формування караїмської інтелігенції. В училищі викладали відомі в Криму вчителі: К. Гос, Стеановський, О. Лукашевич, І. Пузанов, Строєва, С. Бабаджан, І. Леві, І. Нейман. Метою цих закладів було розвиток кругозору, загальної культури та підготовка до професійного навчання. Вони сприяли не тільки інтелектуально-духовному вихованню, але й майбутньому працевлаштуванню молоді.

У даному розділі висвітлено позитивні моменти функціонування національної системи навчання: масовість навчання дітей в початкових навчальних закладах; існування жіночих, чоловічих, змішаних конфесіональних шкіл; включення національно-конфесійних навчальних закладів в загальнодержавну структуру освіти; використання в навчально-виховному процесі школи нових методик, викладання одночасно караїмською та російською мовами.

У роботі доведено, що система етнічного виховання та навчання караїмів, яка функціонувала в Таврійській губернії наприкінці XIX початку ХХ століть, мала декілька цілей. Так етноконфесійні навчальні заклади головним вважали вивчення предметів релігійної спрямованості і рідної мови. Навчальні заклади, організовані урядом, губернською адміністрацією переслідували, в першу чергу, виховання російського громадянина, відсовуючи на задній план етнічні і конфесійні потреби караїмів. І, нарешті, початкові школи, духовні училища, гімназії, прогімназії, ремісничі училища, які відкривали караїмські общини, прагнули реформувати національну школу на етнічних принципах, з активним залученням, як світських дисциплін, так і предметів конфесійної спрямованості, необхідних для виховання істинних караїмів.

Досліджені факти з історії народної освіти караїмів Криму кінця XIX початку XX століття дозволяють стверджувати, що значні просвітницькі процеси, відмічені в їх оточені, відзначались оригінальністю та самобутністю. Досягнення караїмської національної педагогіки упроваджувались в систему народної освіти інших народів і мали міжрегіональне, міжетнічне значення. Гуманістична спрямованість караїмських шкіл в Таврійській губернії на довгі роки обумовила шляхи розвитку національної культури та просвіти тюрко-іудаїстських народів Російської імперії.

Таким чином не можна не визначити прогресивності та ваги такого явища, яким була національна школа кримських караїмів. Її високогуманна сутність на довгі роки означила шляхи розвитку національної культури і етноосвіти в Криму. караїмська педагогіка фольклор традиція

У розвитку педагогічної думки, в створенні системи національного виховання караїмів видатна роль належить О.С. Фірковичу, І.С. Луцькому, Бобович Хаджи-Ага-Симі, С. Пампулову, І.І. Казасу, І. Сінані, С. М. Шапшалу, І. Танатару, С. Криму, О.І. Полканову збирачам матеріалів з гебраіки перекладачам на караїмську мову твори відомих вчених, богословів, теологів, засновникам караїмських навчальних закладів.

Таким чином, історія народної освіти караїмів Криму має глибоке коріння. Під впливом ісламу та іудаїзму, які були розповсюджені серед тюркських народів Кримського ханства складається система конфесійної освіти. З цього часу у караїмів формується національна школа. Яка традиційно складалась з двох рівнів: мідраш - початкова духовна школа та світські духовні навчальні заклади підвищеного типу.

Серед позитивних моментів функціонування національної системи навчання слід відзначити: масовість навчання, існування чоловічих, жіночих та сумісних навчальних закладів, не вважаючи на соціальний стан дітей.

В розділі також показано вплив етнопедагогічних традицій виховання караїмів Криму на виховання сучасних кримчан.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У дисертації надані результати дослідження етнокультури караїмського народу, у тому числі і педагогічної.

Аналіз традиційно-побутової культури караїмського народу показує, що:

- Етнокультура караїмського народу є складовою частиною загальнолюдської культури. У ній відображені основні етапи історичного розвитку народу, його духовна і матеріальна культура.

- Етнокультура караїмського народу передається і зберігається в родині через норми внутрісімейного спілкування.

- Етнокультура караїмів Криму, як конкретно-історичне явище, система цінностей і знань, впливала деякою мірою на формування позитивних міжетнічних відносин на півострові, сприяла збереженню караїмів як самостійного етносу.

- На етнокультуру караїмського народу вплинули етнокультура іудеїв, мусульман і слов'ян, з якими караїми жили в Криму починаючи з XI століття. Цей вплив знайшов своє відображення в елементах вірувань і народного етикету, змісті окремих святкових традицій і обрядів, окремих фрагментах ведення церковної служби.

- Реалізація задач етнокультурних цінностей караїмів Криму в змісті національної освіти має визначене значення у формуванні в молоді громадськості незалежно від її етнічної приналежності, стає базою формування нової системи виховання національних меншостей.

Результати дослідження дають підставу визначити й обґрунтувати сутність і своєрідність етнопедагогіки караїмів Криму, а саме:

- Етнопедагогіка караїмів Криму своїми коренями іде в часи хана Булана і відбиває життя, побут, звичаї, вірування, духовні і національні потреби етносу; досліджує педагогічний досвід караїмів за період їхнього існування як етносу, виявляє можливості використання цього досвіду у відродженні народу, його національного "Я".

- Караїмська етнопедагогіка склалася в процесі формування караїмського етносу на культурній спадщині іудаїзму, мусульманства і язичества Хазарського каганату.

- Найважливішими джерелами етнопедагогіки караїмів Криму є усна народна творчість, основні догмати віри, духовна і морально-дидактична література, матеріали археологічних і етнографічних експедицій, традиційний побут і етикет народу, праці відомих діячів науки і культури караїмського народу.

- Етнопедагогіка караїмського народу характеризується властивими тільки їй особливостями:

- підготовка людини до життя здійснюється на основі Старого Завіту, Сур Корана, моральних положень основоположника караїмізму як віри Бен Анана, язичеських і релігійних догматів Хазарського каганату;

- етнопедагогіка караїмів розвивалася в тісному взаємозв'язку з придбаннями виховної практики інших народів, що населяли Крим (слов'янських, мусульман, іудеїв і ін.);

- етнопедагогіка караїмів Криму забезпечує збереження караїмів як етносу і караімізму як релігії, що сповідають не тільки караїми Криму, але і кубанські козаки, литовці, поляки, абіссінці;

- етнопедагогіка караїмів Криму сприяє збереженню історичної пам'яті, рідної мови, національно-релігійних і культурно-виховних традицій;

- етнопедагогіка караїмів являє собою цілісну виховну систему, що має свою власну термінологію, відображає світогляд караїмського народу, його погляди на формування особистості і підготовку її до майбутнього життя;

- етнопедагогіка караїмів визначає мету підготовки людини до життя - виховання у вірі, навчання ремеслу, допомога в створенні родини як першу потребу народу;

- етнопедагогіка караїмів Криму визначає принципи виховання дітей у родині: визнання людини як створення і прообразу Всевишнього, тобто визнання його безумовної цінності, достоїнства, волі, поваги і співчуття до людини на основі рівності всіх перед Богом, розуміння недосконалої природи людини, і як наслідок, терпиме, милосердне ставлення до його слабостей, помилок і недоліків, духовно-моральної досконалості, любові як квінтесенції саморозвитку.

У процесі наукового пошуку виявлений зміст виховання підростаючого покоління в етнопедагогіці караїмів Криму, що містить у собі:

- формування морально-релігійного вигляду;

- виховання людини як частки природи створеної Всевишнім; розвиток божественного початку в кожній людині;

- виховання поваги до праці і потреби включення в трудову діяльність, виховання професійної поінформованості;

- тілесний розвиток і виховання як складову частину фізичного виховання;

- оволодіння рідною мовою, письмом і загальною культурою.

Зміст етнопедагогічних традицій караїмів Криму відображено в усній народній творчості (легендах, переказах, казках, прислів'ях і приказках, чині, загадках і марновірствах), які дійшли до наших днів завдяки рукописним домашнім збірникам меджумам.

Отримані в процесі дослідження результати дають підстави стверджувати, що караїмський народ у процесі свого становлення здобував досвід духовно-етнічного поводження через засвоєння народних виховних традицій.

Завдяки традиціям народної педагогіки з покоління в покоління зберігається національна самобутність караїмського народу, культивується любов і шанування батька, дідусів і бабусь, матері, рідної землі, національних святинь, приналежність родині, роду, народу і вірі.

Дослідження сімейних традицій виховання підтверджує думка про те, що етнопедагогічні традиції виховання караїмів концентрують духовно-моральний потенціал народу, є найбільш ефективним способом підготовки підростаючого покоління до життя, сприяють наступності поколінь і передачі досвіду виховання і навчання молоді, щирих представників свого народу.

Проведений історико-педагогічний аналіз дав можливість з'ясувати зміст, структуру і функції етнопедагогічних традицій виховання караїмів Криму, що у різні періоди історії трансформувалися і здобували відповідні форми. Результати цього аналізу дозволили більш глибоко усвідомити соціальну природу етнопедагогіки караїмів Криму.

Етнопедагогічні традиції виховання і навчання караїмів стали першоосновою становлення і розвитку національних шкіл у Криму. Вона забезпечила розвиток педагогічної думки в XIX початку XX століття.

І. Гаспринський, А. Кримський, І. Казас, С. Шапшал, С. Пампулов, С. Луцький, К. Егиз і ін. використовували у своїй просвітницькій і педагогічній діяльності "геній караїмського народу".

Системний аналіз суспільно-історичних і культурологічних факторів, що детермінували розвиток освіти в Криму, дав можливість вперше на альтернативній основі визначити особливості динаміки цього суперечливого пошуку на регіональному рівні.

1. Характерною рисою історії освіти Криму є створення вперше в Україні умов для розвитку національних освітньо-виховних установ не слов'янських народів.

2. Уперше на основі широкого використання архівних і маловідомих літературних джерел показано вплив національної інтелігенції малих етносів на становлення національної духовно-освітньої культури в Криму, що здійснювалося рівнопланово в умовах полікультурності регіону.

3. Персоналізоване вивчення благодійної і подвижницької діяльності відомих караїмів Криму дало можливість розкрити їхню роль у розвитку і використанні етнопедагогічних традицій виховання і навчання в національних школах.

Проведене дослідження переконує, що етнопедагогіка, народна виховна практика караїмського народу може внести свій внесок у збагачення педагогічної науки, побудову національних шкіл у Криму, відновлення гармонії між представниками різних етносів, що проживають на одній території, поверненні сімейної і шкільної педагогіки її істинно народної духовно-моральної основи.

Використання народнопедагогічних традицій виховання і навчання в навчально-виховному процесі школи і вузу сприяє подоланню бездуховності, національного нігілізму, втраті історичної пам'яті, допоможе етносам Криму усвідомити свою роль як спадкоємців і носіїв народних цінностей і традицій, національної культури.

Проведене дослідження не претендує на остаточне вирішення проблеми. Перспективним на наш погляд, представляється вивчення ролі караїмського духовенства у просвітницькій і педагогічній діяльності; розробка принципово нових підходів до освіти національних меншостей у Криму.

ОСНОВНІ МАТЕРІАЛИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У РОБОТАХ

Монографія:

1. Этнопедагогика караимов Крыма: Монография. - К.: "Педагогічна преса", 2001. - 387 с.

Навчальні та методичні посібники:

2. Народоведение: Учебное пособие. - К.: "Педагогічна преса", 2002. - 168 с.

Методичні рекомендації та навчально-методичні матеріали:

3. Методические рекомендации для самостоятельной работы студентов по изучению истории педагогики. - Симферополь: Всеукраинское госуд. Многопрофильное изд. "Таврия", 2000. - 44 с.

4. Программа и методические рекомендации по ознакомлению младших школьников с культурным наследием караимов Крыма. - Симферополь: Всеукраинское госуд. Многопрофильное изд. "Таврия", 2000. - 18 с.

Збірка легенд:

5. Легенды караимов Крыма. - ОАО "Евпат.гортип.", - Евпатория, 2000. - 96 с.

Наукові статті:

6. Біблія - джерело пізнання історії людства //Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України: Наукові записки - Острог, 1999. - Т.2,Ч.2. - С. 157-160.

7. Мідраш - жанр дидактичних сказань у Біблії //Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України: Наукові записки - Острог, 2000. Т.3. - С. 620-625.

8. Использование легенд караимов Крыма во внеклассной воспитательной работе //Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського: Збірник наукових праць. - Одеса, 1999. Випуск 3. - С. 74-77.

9. Основы философской и естественнонаучной концепции подготовки педагогов нового профиля//Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського: Збірник наукових праць. - Одеса, 1999. Випуск 1-2. - С. 68-71.

10. Основы семейного воспитания караимов Крыма //Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського: Збірник наукових праць. - Одеса, 2001.Випуск 3-4. - С. 38-44.

11. Устное народное творчество караимов Крыма о воспитании подрастающего поколения //Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського: Збірник наукових праць. - Одеса, 2002. Випуск 3. - С. 47-52.

12. Роль Олександрівського духовного училища в становленні системи національної освіти в Криму //Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського: Збірник наукових праць. - Одеса, 2002. Випуск 11-12. - С. 58-61.

13. Развитие педагогической мысли караимов Крыма в конце XIX начале XX вв. //Наука і освіта. - 2002. - №1. - С. 116-118.

14. Караїмське жіноче училище - перше національне училище для жінок в Криму //Наука і освіта. - 2002. - №3-4. - С. 74-77.

15. Духовність у контексті гуманізації педагогічної освіти. /Професійна підготовка вчителя початкових класів у контексті гуманізації та гуманітаризації вищої освіти: проблеми і перспективи: Зб.наук.праць Проблеми сучасного мистецтва і культури - Харків: Книж. видавництво "Каравела", 1999. - С. 37-39.

16. Эниопедагогика - педагогика будущего //Проблеми сучасної педагогічної освіти: Серія: Педагогіка і психологія: Зб. наукових статей. - К.: Пед. преса, 2000. -Т.1, Ч.1. - С. 166-168.

17. Роль культуры в развитии этноса и формировании его самососзнания. //Проблеми сучасної педагогічної освіти: Серія: Педагогіка і психологія: Зб. Статей: Вип..5. -К.: Пед. преса, 2003. - С. 311-322.

18. Общественно-просветительное движение и педагогическая мисль Каримов Крыма в XIX начале XX.столетия //Гуманітарні науки. - К.:Пед. Преса. - 2004. №2- С. 168-178.

19. Исторический аспект разработки модели будущего педагога XXI века //Проблеми сучасної педагогічної освіти: Серія: Педагогіка і психологія: Зб. х статей. Вип.6., Ч.2. - Ялта: РВВ КДГІ, 2004. - С. 123-128.

20. Особенности организации подготовки студентов педвуза к работе по этническому воспитанию младших школьников //Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка та психологія. Випуск третій. Зб.статей. - К.: Педагогічна преса, 2001. -Ч.1. - С. 207-215.

21. Фольклор караїмів Криму про виховання людини //Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер: Педагогіка і психологія. Зб.ст. - К.:Пед.преса. - 2002. - С. 186-191.

22. Формирование готовности студентов к ознакомлению младших школьников с культурным наследием караимского народа //Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка та психологія: Зб.статей. К.:Пед. преса, 2000. - Ч.2- С. 118-122.

23.Підготовка спеціалістів подвійної спеціальності - актуальна проблема сучасності. /Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителів: Зб. науково-методич. праць. - Київ-Житомир, 1999. - С. 149-151.

24. Рідна мова в етнопедагогіці караїмів Криму //Педагогіка і психологія: Збірка наукових праць. - Харків: ОВС, 2002. - Випуск 21. -С. 48-53.

25. Народна дидактика караїмів Криму - //Педагогіка і психологія: Збірка наукових праць. - Харків: ОВС, 2002, Випуск 20. - С. 48-53.

26. Етнопедагогіка караїмів Криму про фізичне виховання. //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи.: Збірник наукових праць - Харків, 2005. Вип. 22. - 123-130.

27. Становлення системи початкової світської і духовно-релігійної освіти караїмів Криму на прикінці XIX початку XX століття //Наукові праці Миколоївського державеного гуманітарного університету ім. Петра Могили. - 2002. - Випуск 7. -Т.20. - С. 135-141.

28. Становление системы образования караимов Крыма в конце XIX начале XX столетия. //Імідж сучасного педагога. - Полтава. - 2002, №10 (29). - С. 35-37.

29. Розвиток духовної та світської освіти караїмів Криму в XIX - XX столітті.//Збірник наукових праць. Випуск 17. - Слов'янськ, СДП. - 2002. - С. 12-20.

30. Нетрадиционные формы подготовки студентов к ознакомлению младших школьников с культурным наследием караимского народа //Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського: Збірник наукових праць. - Одеса, 2003. Випуск 1-2. - С. 264-269.

31. Психолого-педагогические особенности формирования народоведческих этнических представлений у детей старшего дошкольного возраста //Вместе - научно-популярный, психолого-педагогический журнал, 1999. - № 1,4 - С. 15-18.

32. Караимская семья - первая культурная среда воспитания ребенка /Материалы Международного конгресса "Эниология XXI века". - Одесса, 10-15 сентября 2001. Докдады. Ч.1. - Одесса. ЭНИО 2001. - С. 181-185.

33. Исторический аспект развития духовности славянских народов в Крыму //Світ знань. - 1999. - №1-2. - С. 59-66.

34.Этнопедагогика караимов Крыма о духовном воспитании //Світ знань- 2000. - №3,4 - С. 67-71.

35. Культурное наследие караимов Крыма как компонент общечеловеческой культуры /Сб. научных статей Международной научно-практической конференции, посвященной 150 летию со дня рождения крымскотатарского просветителя И. Гаспринского. - Симферополь, 2003. - С. 128-130.

36. Кто же на самом деле был прототипом Остапа Бендера? /Альманах КГГИ. Сб. научных работ профессорско-преподавательского состава и студентов. Выпуск 3. - Ялта, 2001. - С. 4-5.

Матеріали конференцій:

37. Педагогические и психологические противоречия в формировании у детей старшего дошкольного возраста народоведческих этнических представлений /Научные записки международного конгресса "Интер ЭНИО - 97". - Крым-Украина, 1997. - С. 91-93.

38. Підготовка студентів педвузу до ознайомлення молодших школярів з малими етнічними групами Криму /Безперервна педагогічна практика студентів як первинна форма їх професійної практичної підготовки: Зб. наук. матеріалів Всеукраїнської науково-методичної конференції, Вінниця: "УНІВЕРСУМ-Вінниця", 1999. - С. 195-198.

39. Роль національної культури малих етносів Криму в підготовці педагогічних кадрів /Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи: Матеріали доповідей та повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції. За ред. І.В. Козубської, І.І. Миговича. - Ужгород, 1999. - Ч.II. - С. 176-181.

40. Досвід та перспективи професійної підготовки спеціалістів подвійної спеціальності. /Шляхи та проблеми входження освіти України в світовій освітянський простір: Зб. доповідей міжнародної науково-практичної конференції. - Вінниця, 8-9 червня 1999. - Т. 2. - С. 152-155.

41. Формирование готовности студентов педагогического вуза к учебно-воспитательной работе с детьми дошкольного и младшего школьного возраста с целью интеркультурного образования //Інновації в сучасному педагогічному просторі, теорія та практика: Зб. статей за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції (Луганськ, 21-22 грудня 1999) - Луганськ ЛДПУ, 2000. -Ч.2. - С. 147-150.

42. Гуманитарная направленность альтернативных парадигм педагогического образования /Сборник научных статей по итогам работы украинско-российской научно-практической конференции "Международное сотрудничество в сфере образования: итоги и перспективы на пороге XXI века - 14-16 октября 1998, - Ялта, - С. 83-86.

43. Роль національної культури малих етносів Криму в підготовці педагогічних кадрів //Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи: Матеріали доповідей та повідомлень міжнародної науково-практичної конференції (Ужгород 21-22 жовтня 1999). Ужгород, 1999. - Ч.2. - С. 176-181.

44. Духовная культура крымских караимов как составная часть общечеловеческой культуры // СБ. материалов международной научно-практической конференции Актуальные проблемы научно-методической подготовки будущих педагогов в системе дошкольного и начального образования 19-20 апреля 2001. - Минск, 2001. -Ч.1. - С. 133-135.

АНОТАЦІЯ

Редькіна Л.І. Етнопедагогічні традиції виховання підростаючого покоління у караїмів Криму. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2003.

У дисертації досліджується етнопедагогіка караїмів Криму, її сутність, зміст та принципи. Теоретично обґрунтовується значущість ідей і цінностей караїмської етнопедагогіки. Проблема аналізується в історичній ретроспективі.

Розглядаються народно-педагогічні традиції виховання підростаючого покоління у караїмів Криму, досліджуються джерела виникнення караїмської народної педагогіки, до яких відносяться фольклор, релігійно-дидактична, морально-дидактична література, традиції, звичаї, в яких відображено ідеал виховання, мета, задачі, ідеї і виховні цінності караїмського народу.

В роботі формулюються основні положення виховання в караїмської етнопедагогиці с точки зору загальнолюдських цінностей та національних особливостей народу.

Досліджується зміст народнопедагогічних традицій підготовки підростаючого покоління караїмів Криму до життя, аналізується їх тотожність та відмінність з народно-педагогічними традиціями виховання кримських татар, євреїв та українців, які мешкають в Криму.

Сформульовані основні тенденції становлення і розвитку караїмської школи на основі народних традицій виховання і навчання дітей та її утвердження в Криму.

Аналізується просвітницька та педагогічна діяльність караїмської інтелігенції в XIX на початку XX століття, її роль у відродженні духовної спадщини народу.

Ключові слова: караїми, етнопедагогіка караїмів Криму, народно-педагогічні традиції, моральний ідеал, полікультурний соціум, тілесне виховання як частина фізичного, духовно-моральне виховання, народна дидактика, початкова народна школа.

АННОТАЦИЯ

Редькина Л.И. Этнопедагогические традиции воспитания подрастающего поколения у караимов Крыма. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Институт педагогики АПН Украины, Киев, 2003.

В диссертации исследуется этнопедагогика караимов Крыма, ее сущность, содержание и принципы. Теоретически обосновывается значимость идей и ценностей караимской этнопедагогики. Проблема анализируется в исторической ретроспективе.

Рассматриваются народно-педагогические традиции воспитания Подрастающего поколения у караимов Крыма, исследуются источники возникновения караимской народной педагогики, к которым относится фольклор, религиозно-дидактическая, морально-дидактическая литература, традиции и обычаи, в которых отражен идеал воспитания, цели и задачи, идеи и воспитательные ценности караимского народа.

Исследуются традиции, идеалы, средства и пути народного воспитания во всех его аспектах: духовно-нравственное воспитание как основополагающее в подготовке человека к жизни; семейное как основа национального воспитания; трудовое как средство и метод нравственного воспитания; телесное воспитание как составная часть и основа физического воспитания; народная дидактика и ее роль в обучении человека с учетом национальных особенностей и потребностей семьи, рода и народа в целом; родной язык как главное средство воспитания истинного представителя своего народа.

Основной ячейкой воспитания у караимов Крыма является семья и семейное воспитание, главенствующая роль в которой принадлежит старейшинам рода и служителям культа. Именно в семье происходит формирование личности истинного караима, для которого главное в жизни сохранение самобытности, духовного состояния народа.

В работе формулируются основные положения воспитания в караимской этнопедагогике с точки зрения общечеловеческих ценностей и национальных особенностей народа.

Рассматривается содержание народно-педагогических традиций подготовки подрастающего поколения караимов Крыма к жизни, анализируется их сходство и различие с народно-педагогическими традициями воспитания крымских татар, евреев и украинцев, проживающих в Крыму.

На основе сравнения основных представлений о совершенном человеке у украинцев, крымских татар, евреев и караимов Крыма выделены собственно караимские нравственные эталоны - чувство национального и родовитого достоинства, стремление сохранить чистоту веры и самобытность народа, его духовные и материальные ценности. Выделена также специфика трудового, физического воспитания и обучения караимских детей.

Выявлены особенности этнопедагогических традиций подготовки подрастающего поколения к жизни у караимов Крыма.

Сформулированы основные тенденции становления и развития караимской школы на основе народных традиций воспитания и обучения детей и ее утверждение в Крыму.

Анализируется просветительская и педагогическая деятельность караимской интеллигенции в XIX начале XX века, ее роль в возраждении духовного настледия народа.

Ключевые слова: караимы, этнопедагогика караимов Крыма, народнопедагогические традиции, нравственный идеал, поликультурный социум, телесное воспитание как часть физического, духовно-нравственное воспитание, народная дидактика, начальная народная школа.

ANNOTATION

Redkina L.I. Educational Traditional of folk pedagogy of Crimean Karaims.

The dissertation of the searching of the title of Doctor of Pedagogics specialization 13.00.01 - general pedagogic and history of pedagogic. - Institute of Pedagogic APS of the Ukraine.

The ethnopedagogic of Crimean Karaims, its content and principles is studied in the dissertation. The significance of ideas and values of Karaims' ethnopedagogic is theoretically proved. This problem is analyzed is historical plan.

The thesis presents educational traditions of folk pedagogy of Crimtan Karaims, researches

the sources of Karaim folk pedagogy - folklore, moral and didactic literature, customs and traditions reflecting the ideas and educational values of Karaims people.

The main educational principles in Karaims folk pedagogy from the point of view of human values and national peculiarities in cultural, spiritual and material development of Karaims people in past and present are formulated in the thesis.

The main tendencies of the arising and historical development of Karaim's school in the Crimea are formulated. Educational and pedagogical activity of Karaim's intelligentsia in XIX - early XX century is being examined.

Размещено на Allbest.ru

...