Розвиток теорії й практики естетичного виховання школярів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

РОЗВИТОК ТЕОРІЇ Й ПРАКТИКИ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ В УКРАЇНІ

Спеціальність: Загальна педагогіка та історія педагогіки

Тюльпа Тетяна Миколаївна

Харків, 2005 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Становлення незалежної української держави та відродження національної культури стимулює вирішення низки питань щодо збереження, поширення та засвоєння духовних надбань нації. “Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті“ одним із першочергових завдань визначила необхідність докорінного реформування всієї системи шкільної освіти, що передбачає забезпечення можливостей постійного духовного розвитку особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації, вдосконалення естетичного виховання підростаючого покоління.

Актуальні проблеми створення національно-культурного та освітнього орієнтирів обумовлюють необхідність критичного усвідомлення історичного минулого. Узагальнення набутого досвіду, аналіз характерних тенденцій історичного процесу дають можливість визначати більш ґрунтовні підходи до вирішення проблем сьогодення.

У зв'язку з цим значний інтерес викликає вивчення теоретичних ідей та практичного досвіду періоду 1917-1937 рр., який є надзвичайно важливим для вітчизняної педагогіки в цілому й естетичного виховання зокрема як період інтенсивного творення національної школи й культури.

Даний період розвитку освітніх процесів в Україні досліджували Н. Агафонова, А. Бойко, В. Васькович, О. Попова, Л. Потапова, С. Собчинська, О. Сухомлинська, Т. Танько, Г. Шевченко та ін.

Питання розвитку теорії й практики естетичного виховання школярів в Україні в 1917-1937 рр., знайшли своє певне відображення в наукових історико-педагогічних працях В. Адищева, О. Апраксіної, І. Гадалової, С. Жуковської, М. Лейзерова, М. Плохової, В. Шацької та ін., однак у них розкриваються лише окремі аспекти означеної проблеми і не дається цілісне уявлення про особливості, тенденції розвитку теорії й практики естетичного виховання школярів в Україні у досліджуваний період.

Процеси відродження вітчизняної культури, реформування системи освіти посилили інтерес сучасних науковців до історії становлення української системи естетичного виховання в перші десятиріччя радянської влади. Опубліковано цілий ряд наукових праць, в яких вивчаються окремі аспекти досліджуваної проблеми. Так, питанням виникнення та розвитку процесу музично-естетичного виховання молоді в Україні присвячені праці О. Михайличенка.

В контексті історично-педагогічного дослідження Л. Прокоф'євою висвітлені проблеми розвитку образного сприймання художніх творів школярами. А. Кікоть були встановлені історично-генетичні тенденції в галузі масових синтетичних форм художнього виховання, визначена їх змістовна спрямованість. Ґрунтовний аналіз впливу театрального мистецтва на морально-естетичне становлення особистості школярів в Україні (1918-1941 рр.) був представлений у наукових працях Л. Котикової. Досліджуючи розвиток музичного виховання учнів загальноосвітніх шкіл України в післявоєнні роки, А. Калениченко прослідкувала динаміку становлення системи музично-естетичного виховання в 1917-1941 рр.

Проблемам становлення музично-педагогічної думки в Україні на початку ХХ ст. (1905-1925 рр.) присвячені дослідження О. Овчарук та ін.

У численних дослідженнях останніх років Л. Гордієнко, Р. Кіри, І. Кучинської, О. Коваль, Ф. Ковпика, А. Лещенко, А. Марушкевич, А. Соколової та ін. розкрито прогресивне значення й актуальність педагогічної спадщини українських учених-педагогів у справі створення теоретичних і практичних основ естетичного виховання. Вплив теоретичних та практичних надбань українських діячів культури та мистецтва на розвиток естетичного виховання школярів досліджено в наукових працях Н. Дем'яненко, Л. Іванової, І. Небесника, М. Пономаренко, Е. Федотова, І. Фрайта та ін.

Узагальнений історіографічний огляд дозволяє зробити висновок про те, що сьогодні в Україні відсутні праці, у яких розвиток теорії й практики естетичного виховання школярів у досліджуваний період був би предметом спеціального дослідження. Проблема становлення системи естетичного виховання породжує об'єктивну потребу в опорі сучасної шкільної практики на досягнення позитивного вітчизняного досвіду, зокрема окресленого вище періоду, який за характером національних перетворень був подібним сучасному. Недостатній рівень вивчення історичних закономірностей розвитку теорії й практики естетичного виховання в Україні зумовив вибір теми дослідження: “Розвиток теорії й практики естетичного виховання школярів в Україні (1917-1937 роки)”.

Об'єкт дослідження естетичне виховання школярів в Україні (1917-1937 рр.).

Предмет дослідження - теорія й практика естетичного виховання школярів у середніх загальноосвітніх закладах України 1917-1937 рр.

Мета дослідження - систематизувати теоретичні надбання та узагальнити практичний досвід естетичного виховання школярів в Україні в 1917-1937 рр., розглянути можливості використання здобутків минулого в сучасних умовах.

Відповідно до об'єкта, предмета й мети дослідження визначено основні завдання:

- Проаналізувати ступень дослідження проблеми;

- Дослідити витоки та чинники, що вплинули на становлення й розвиток естетичного виховання школярів у досліджуваний період;

- Схарактеризувати провідні концепції естетичного виховання школярів в Україні у 1917-1937 рр.;

- Визначити й обґрунтувати основні етапи розвитку теорії й практики естетичного виховання школярів у досліджуваний період;

- Проаналізувати особливості змісту, методів і організаційних форм естетичного виховання школярів в Україні у 1917-1937 рр.;

- Виявити можливості використання в сучасних умовах прогресивних ідей та досвіду естетичного виховання школярів, накопиченого у досліджуваний період.

Методологічною основою дослідження є:

- теорія наукового пізнання, теоретичні положення про соціальну обумовленість освіти й виховання, про єдність об'єктивного підходу до вивчення історично-педагогічних явищ;

- положення про зв'язок загальнолюдських та національних цінностей у вихованні;

- принципи історизму, цілісності й об'єктивності, які базуються на сучасних уявленнях про культурно-історичний процес, концептуальні положення “Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті”, Державної комплексної програми естетичного виховання, наукові ідеї дослідників щодо особливостей історичного розвитку естетичного виховання.

Теоретичну основу дослідження становлять:

- наукові положення і факти з історії України та історії освіти України, подані в історично-педагогічних дослідженнях Л. Вовк, М. Євтуха, С. Золотухіної, О. Іонової, О. Любара, В. Майбороди, Л. Попової, О. Попової, М. Стельмаховича, О. Сухомлинської, Д. Федоренка, Л. Штефан;

- естетико-педагогічні ідеї відомих педагогів та діячів мистецтва початку ХХ століття Б. Асаф'єва, О. Бакушинського, В. Верховинця, В. Вернадського, С. Городиської, М. Леонтовича, Я. Мамонтова, К. Стеценка;

- концептуальні положення естетичного розвитку особистості, висвітлені у наукових працях М. Верба, Д. Джоли, І. Зязюна, М. Кагана, О. Ларміна, Л. Масол, Г. Шевченко.

Особистий внесок у праці, що написана у співавторстві, полягає у виявленні провідних теоретичних концепцій естетичного виховання школярів в Україні у 1917-1937 рр., та аналізі досвіду їх упровадження в шкільну практику.

Методи дослідження. У процесі роботи використовувалися методи:

- загальнонаукові (аналіз, синтез, систематизація, класифікація історично-педагогічних джерел, архівних документів, матеріалів періодичних видань досліджуваного періоду, зіставлення), що дозволило узагальнити та систематизувати погляди вітчизняних педагогів на проблему, що досліджується;

- історичні (хронологічний, історично-типологічний, логіко-історичний), які дали можливість простежити процес становлення й розвитку естетичного виховання школярів в Україні в 1917-1937 рр., в динаміці, у часовому просторі й послідовності;

- порівняльно-зіставні, що сприяло зіставленню й порівнянню подій, явищ, фактів, поглядів щодо означеної проблеми та результатів дослідження з реальними проблемами теорії й практики сьогодення.

Джерелознавчу базу дослідження складають:

- документи та матеріали, що зберігаються у фондах ЦДАВОВ і управління України, Центрального державного історичного архіву України, Державного архіву Харківської області, відділу рукописів у Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського;

- документи партійних та державних органів, з'їздів, конференцій, пленумів, у яких розглядаються питання культурно-освітньої політики, наукові статті та публікації, промови, спогади тодішніх науковців, педагогів, громадських діячів із питань естетичного виховання школярів;

- сучасні монографічні й дисертаційні дослідження.

У процесі дослідження було використано матеріали часописів, серед яких “Вільна Українська Школа”, “Виховання та навчання”, “Мистецтво в школі”, “Дитячий рух”, “Рідна школа”, “Наша культура”, “Школа й виховання” та інші, матеріали Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, бібліотеки Інституту педагогіки АПН України, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Г. Короленка.

Наукова новизна та теоретична значущість одержаних результатів полягають у тому, що у дослідженні вперше:

- проаналізовано особливості змісту, форм і методів естетичного виховання учнівської молоді в Україні в 1917-1937-х рр.;

- розкрито динаміку становлення естетичного виховання школярів означеного періоду на основі виявлення соціально-культурних, економічних та політичних передумов;

- визначено та науково обґрунтовано етапи розвитку естетичного виховання школярів в Україні в досліджуваний період;

Уперше в науковий обіг уведено невідомі та маловідомі факти та низка важливих положень про організацію та розбудову естетичного виховання школярів в Україні упродовж досліджуваного періоду. Подальшого розвитку набуло вивчення історично-педагогічних засад розвитку його основних структурних елементів. Виявлено перспективні шляхи використання результатів дослідження для вирішення сучасних завдань естетичного виховання молоді.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що отримані в ході наукового пошуку теоретичні положення, фактичний матеріал втілено в розробку автором спецсемінару “Актуальні проблеми естетичного виховання школярів Україні”, який був включений навчальний план Глухівського державного педагогічного університету. Проаналізований та узагальнений позитивний досвід може бути підґрунтям для подальших історично-педагогічних досліджень, сприятиме збереженню й передачі історично-педагогічного досвіду, він може бути використаним під час викладання лекційних курсів з педагогіки, історії педагогіки, у процесі підготовки курсових та дипломних робіт у педагогічних навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Вірогідність та аргументованість результатів дослідження забезпечується комплексним розглядом проблеми з педагогічних, психологічних, філософських, історично-культурологічних позицій, широким використанням архівних документів, періодичних видань, системи наукових методів дослідження, які відповідають об'єкту, предмету, меті та завданням дисертації, впровадженням результатів дослідження в практику сучасної школи.

Зв'язок роботи з науковими планами й темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за колективною темою “Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних навчальних закладах” (РК № 1-20 0199 004104). Тему дисертації затверджено на Вченій раді Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол №2 від 25.12.1998 р.), узгоджено з Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки й психології Академії педагогічних наук України (протокол № 8 від 8. 10. 2001 р.).

Апробація та застосування результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження доповідалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Витоки творчості Максима Березовського” (Глухів, 1995 р.), регіональній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених Харківщини” (Харків, 2001 р.), Першій Всеукраїнській науково-практичній конференції „Збереження історико-культурних надбань Глухівщини” (Глухів, 2002 р.), Всеукраїнському методологічному семінарі „Педагогічна майстерність: проблеми, пошуки, перспективи” (Глухів, 2004 р.), на засіданнях кафедри педагогіки та щорічних звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди та Глухівського державного педагогічного університету.

Упровадження результатів дослідження здійснено впродовж 2000-2004 років у навчально-виховному процесі Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди та в Глухівському державному педагогічному університеті. Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, таблиці і додатків. Основний зміст викладено на 168 сторінках, загальний обсяг дисертації - 208 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання та методи дослідження, висвітлено методологічну й теоретичну основу праці, подано джерелознавчу базу, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - “Теоретичні проблеми розвитку естетичного виховання школярів в Україні у 1917-1937 рр.”:

- проаналізовано соціокультурні передумови становлення естетичного виховання школярів в Україні;

- визначено й обґрунтовано основні етапи його розвитку, розкрито історично-педагогічні засади розвитку основних структурних елементів;

- визначено сутність та основні напрями концептуальних підходів в естетичному вихованні, конкретизовано внесок учених у розробку відповідних теоретичних питань.

Аналіз теоретичних засад естетичного виховання в Україні в 1917-1937 рр. свідчить про те, що естетичне виховання молоді в даний період здійснювалось у відповідності як до характеру суспільного розвитку, так і до особливостей становлення національної культури й мистецтва, забезпечувалось різними типами естетичного ставлення людини до світу відповідно до її уявлення про красу, гармонію, естетичні цінності.

Доведено, що провідною рушійною силою вдосконалення процесу естетичного виховання школярів в Україні (1917-1937 рр.) була невідповідність між соціально-економічними та суспільно-політичними вимогами держави до естетичного рівня підростаючого покоління та реальною естетичною вихованістю українських школярів. Встановлено, що суспільні умови й тенденції розгортання культурно-освітніх процесів в Україні обумовлювалися загальними процесами демократизації і гуманізації суспільства, зростанням національної свідомості громадян, розвитком національної культури. На основі аналізу архівних матеріалів простежено особливості процесу становлення і розвитку естетичного виховання школярів в Україні в 1917-1937 рр., котрі зумовлювалися наступними передумовами, які визначали новітнє ставлення суспільства до освіти:

- соціально-економічними, національно-культурними, що спиралися на етнічні та народно-виховні традиції українського народу;

- культурно-освітніми, збагаченими поширенням загальнонаукових знань про суспільство й людину.

У ході наукового пошуку обґрунтовано етапи становлення та розвитку теорії й практики естетичного виховання школярів в Україні.

Перший етап - 1917-1919 рр., - характеризується включенням естетичного виховання в систему загального розвитку дитини, яке відбувалося на тлі національно-визвольних змагань українського народу, відродження національної школи, проголошення її провідних засад.

Другий етап - 1920-1930 рр. - відзначається пошуком оптимального змісту, нових форм та методів, які б відобразили нові тенденції розвитку естетичного виховання на основі політики та українізації.

На третьому етапі - 1930-1937 рр. - спостерігається зниження прогресивності у розвитку естетичного виховання школярів через негативні явища соціально-політичного характеру, здійснюється ліквідація національних ознак української системи освіти, уніфікація системи естетичного виховання школярів із загальносоюзною.

З'ясовано, що перший і другий етапи мали більш високий, ніж на третьому етапі теоретичний, методологічний і практичний рівень естетичного виховання, цілі й завдання якого визначалися політичними, соціально-економічними і культурними основами держави.

Однією з основних особливостей розвитку естетичного виховання школярів в Україні було прагнення педагогічної громадськості до гуманізації освіти, яка відстоювала прогресивні ідеї про існування людини як вільної творчої особистості.

Ретроспективний аналіз розвитку вітчизняної системи освіти дозволив дослідити витоки становлення елементів системи естетичного виховання школярів у 1917-1937 рр. У досліджуваний період відбувалося творче переосмислення накопиченого педагогічного досвіду вирішення проблем естетичного виховання минулого від культурних досягнень Київської Русі до ХVІІІ століття.

Ці часи характеризувалися створенням оригінальних виховних концепцій, поєднанням прогресивних пропозицій, положень, думок щодо проблем естетичного виховання підростаючого покоління, пошуком форм та методів його здійснення з метою всебічного розвитку особистості (досвід народної та християнської педагогіки, досягнення педагогів братських шкіл та Києво-Могилянської академії, педагогічний досвід Г.Сковороди та ін.).

Разом з тим, освітяни ХІХ - початку ХХ століття прагнули розробити теоретичні засади естетичного виховання, науково обґрунтувати структурні компоненти (естетична свідомість, потреби, смаки, сприймання, естетичні почуття, ідеали та інше), розробити його основні напрямки й комплекси педагогічних засобів.

Значний внесок у цю справу зробили вітчизняні діячі культури, педагоги, вчені, громадські діячі (А. Архангельський, П. Білецький-Носенко, К. Галер, М. Драгоманов, М. Костомаров, С. Миропольский, І. Огієнко, І. Рижський, І. Сокальський, М. Сумцов, Л. Українка, К. Ушинський, І. Франко, Т. Шевченко та інші).

Доведено, що діалектика процесу естетичного виховання в Україні носила концентричний характер. Багато ідей, висунутих у той чи інший період, були спадкоємними і брали свій початок на попередніх історичних етапах, потім розкривалися з погляду своєї епохи, спираючись при цьому на все цінне, що було досягнуто попередниками. Творча праця українських освітян, просвітителів, митців культури дозволили накопичити значний потенціал для здійснення якісних змін у процесі естетичного виховання школярів в Україні у 1917 - 1937 рр.

У руслі створеної концепції національної школи видатні українські науковці Г. Ващенко, І. Огієнко, С. Русова та інші висловили ряд думок, які окреслили основні напрямки розвитку теорії естетичного виховання молоді:

- необхідність гуманістичної спрямованості виховання підростаючого покоління;

- піднесення самобутності української культури;

- повернення до вітчизняних культурних традицій;

- залучення до навчально-виховного процесу кращих світових естетичних цінностей;

- поєднання морального та естетичного впливів мистецтва на формування національної свідомості особистості.

Численні концепції естетичного виховання того часу базувалися на наукових досягненнях генетики (В. Кащенко, І. Сікорський, Я. Чепіга, Є. Яновська та ін.), рефлексології (С. Городиська, О. Дернова-Ярмоленко, В. Диканська та ін.), соціоцентризму (М. Йорданський, А. Макаренко, О. Пінкевич, В. Шульгін та ін.).

Учені ставили в центрі своїх наукових розробок проблему естетичного виховання дитини на основі творчої діяльності в процесі взаємодії з оточуючим середовищем.

Дослідженням виявлено, що тенденції до регламентації й формалізації виховних впливів в означений період привели до активізації розробки вітчизняними ученими (Б. Асаф'євим, Я. Мамонтовим, О. Бакушинським, Б. Яворським та ін.) концепції естетичної творчості, головною метою якої було формування естетичної культури молоді через послідовний розвиток відповідних почуттів, забезпечення єдності емоційного та інтелектуального компонентів, завдяки розвитку її творчих сил, здібностей, нахилів.

У дисертації показано, що серед наукових досліджень 1917-1937 рр., особливе місце займали концепції музично-естетичного виховання В. Верховинця, М. Леонтовича, С. Людкевича, К. Стеценка, кожна з яких мала специфічні риси, відображала особливості традицій і культуру українського народу і була зумовлена його історичною ментальністю. Вагомий внесок у формування теоретичних основ естетичного виховання було зроблено К. Стеценком, який спирався на такі положення:

- загальна доступність та обов'язковість естетичного виховання школярів; науковість знань;

- відповідність дидактичного матеріалу віковим та психологічним особливостям дітей.

Однією з основних ідей педагогічної концепції композитора стала пропаганда комплексного музично-естетичного виховання, яке передбачає одночасне формування понятійного апарату й розвиток музичних здібностей, поєднуючи усі сторони виховання і навчання в єдиний педагогічний процес.

Цю теорію було вдосконалено в системі музично-естетичного виховання відомого українського музиканта-педагога М. Леонтовича, згідно з якою слуханню та пізнанню творів музичного мистецтва надавалося великого значення. Педагог висував новаторські ідеї щодо забезпечення емоційного сприйняття музичних творів, а саме:

- емоційна спрямованість музично-естетичної діяльності;

- взаємозв'язок з уявленням, мисленням;

- поєднання кольорової гами із звучанням музичних творів.

На думку М. Леонтовича, уміння емоційного сприймання творів мистецтва потребує постійного зв'язку між чуттєвими та інтелектуальними потенціями учнів.

Науково-дослідницька діяльність В.М. Верховинця зумовила розробку інноваційних засобів формування національної культури молоді: народного танцю, національного балету, рухливої музичної гри, вокально-хореографічної композиції, театралізованої пісні.

В їх основі - концептуальні положення педагога про комплексне використання елементів музичного, хореографічного, драматичного мистецтв і практичне застосування педагогічно доцільного матеріалу в навчально-виховному процесі. Теоретичні пошуки українських композиторів того періоду забезпечили глибоке вивчення питань естетичної освіти, формування елементів естетичної культури, розвитку музично-естетичних здібностей підростаючого покоління.

Спільність позицій українських композиторів-педагогів була обумовлена гуманістичною спрямованістю, демократизмом поглядів, національною змістовністю, базувалася на визнанні загальнодоступного й виховного характеру опанування мистецтвом, його безпрецедентним значенням у процесі всебічного розвитку особистості.

Вивчення науково-педагогічної спадщини вітчизняних освітян дозволило виділити основні напрямки концептуальних підходів до здійснення естетичного виховання школярів в Україні в 1917-1937 рр., окреслити основні педагогічні ідеї даного періоду, визначити особливості їх реалізації.

Визнано, що при загальній тенденції педагогічних процесів 1917-1937 рр., які були спрямовані на створення умов для розвитку соціально активної особистості, головним напрямком теоретичних пошуків у галузі естетичного виховання була орієнтація на національно свідомий, загально-естетичний, загальнокультурний розвиток особистості, який поєднує її соціальну, психологічну, фізіологічну, креативну спрямованість. Розглянуті позиції дозволяють виділити загальну мету науково-педагогічних досліджень того часу в галузі естетичного становлення особистості - індивідуальний естетичний розвиток дитини в національній трудовій школі, максимально пов'язаний з життям суспільства.

Отже, проведене дослідження теоретичних засад естетичного виховання школярів в Україні в 1917-1937 рр., дозволяє стверджувати, що представниками вітчизняної педагогічної думки було чітко визначено та науково обґрунтовано загальне положення про вагоме значення даного напрямку у формуванні особистості дитини. Науково-теоретичні пошуки були спрямовані на реалізацію положення щодо створення національної системи естетичного виховання.

Таблиця - ОСНОВНІ ПЕДАГОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ЗДІЙСНЕННЯ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ В УКРАЇНІ В 1917 - 1937 РР.:

Автори концептуальних підходів	Провідні концептуальні ідеї	Особливості реалізації концепцій у теорії й практиці естетичного виховання школярів
С. Русова І. Огієнко Г. Ващенко	Створення системи національної освіти; упровадження традицій української культури в шкільну практику	Реалізація естетичного виховання, через поєднання вітчизняних та світових культурних цінностей як одного з важливих чинників духовного розвитку особистості
В. Вернадський	Єдність наукового й художнього пізнання світу	Визначення естетичного виховання як засобу поглибленого пізнання дитиною навколишнього середовища
І. Сікорський Я. Чепіга В. Чиж Е. Яновська	Формування творчої ініціативної особистості	Керований саморозвиток естетичних здібностей дитини, який відповідав би принципу культурної відповідності на основі біогенетичних знань про дитину
В. Бехтерев С. Городиська А. Дернова-Ермоленко В. Диканська	Гуманістична спрямованість навчання та виховання всебічно розвиненої особистості	Розробка системи засобів естетичного виховання на основі організації психолого-педагогічних впливів оточуючого середовища на дитину
М. Крупеніна А. Макаренко А. Панкевич В. Шульгін	Виховання духовно розвиненої особистості на основі природних і соціальних впливів	Виявлення й розкриття естетичних здібностей дитини на основі естетизації навчально-виховного процесу, навколишнього середовища, вчинків, праці, почуттів
Б. Асаф'єв А. Бакушинський Я. Мамонтов Б. Яворський	Стимулювання творчих потенцій дитини, її прагнення до досконалості шляхом формування культури особистості	Послідовний розвиток естетичного сприйняття, почуттів, смаку, уявлень за допомогою включення дитини у творчу естетичну діяльність
В. Верховинець М. Леонтович С. Людкевич К. Стеценко	Базування процесу всебічного розвитку на визнанні загальнодоступного й виховного характеру опанування мистецтвом	Використання етнічно-захисних, особистісне орієнтованих та інтегративних функцій мистецтва на основі впровадження традицій національної культури

У другому розділі дисертації “Досвід упровадження прогресивних ідей естетичного виховання школярів 1917-1937 рр., у шкільну практику України” на підставі аналізу історично-педагогічних документів, архівних матеріалів (навчальних планів, програм, звітів тощо) схарактеризовано зміст, форми та методи естетичного виховання школярів в Україні в 1917-1937 рр., показано можливості використання позитивного історично-педагогічного досвіду в сучасних умовах.

У дисертації встановлено, що новаторський пошук ефективних засобів, методів, форм естетичного виховання школярів був спрямований на забезпечення творчого становлення особистості, досягнення нею якісно нового рівня естетичного розвитку школярів, на формування естетичної свідомості підростаючого покоління.

Вивчення державних програмних документів, навчальних планів і програм (“Проект єдиної школи на Вкраїні” (1919 р.), “Положення про єдину трудову школу УРСР” (1919 р.), “Порадник по соціальному вихованню дітей” (1921 р.), програми з образотворчого мистецтва та музики за 1926, 1927, 1934, 1937 рр. та ін.) доводить, що проблема відбору змісту естетичного виховання учнів була предметом пильної уваги педагогічної громадськості. Шкільна практика виховної роботи вимагала детальної розробки принципів відбору змісту естетичного виховання, який відповідав би складним завданням сучасності, відображав нові, підвищені потреби суспільства і передбачав поглиблене вивчення дитиною навколишнього середовища.

На основі аналізу змісту естетичного виховання школярів розкрито загальні принципи його формування у 1917 - 1937 роках:

- ґрунтування на гуманістичній парадигмі освіти, спрямованої на всебічний розвиток особистості;

- створення можливостей для індивідуального розвитку учнівської молоді, розкриття її естетичних здібностей, талантів, творчості;

- забезпечення умов для самореалізації та саморозвитку естетичного потенціалу особистості.

Для удосконалення змістовного компонента естетичного виховання школярів на першому етапі (1917-1919 рр.) було характерне дотримання принципу демократизації освіти, спрямування всіх напрямків виховання на поєднання загальнолюдських і національних ідеалів, тісний зв`язок із педагогічною громадськістю, митцями країни.

На другому етапі (1920-1930 рр.), у зв`язку із запровадженням українізації, пріоритетними тенденціями розробки змісту естетичного виховання було взаємозбагачення загальноосвітньої й національної ідеї, підпорядкованість змістового компоненту ідеї комплексності освіти, а також поступова ідеологізація та політехнізація навчально-виховного процесу.

Питання відбору змісту естетичного виховання школярів на третьому етапі (1930-1937 рр.) обумовлювалися деформацією загальнолюдських принципів у країні, підпорядкованістю єдиним, загальносоюзним програмам. Характерною рисою побудови змісту естетичного виховання школярів на цьому етапі стало поступове вилучення з нього зразків української народної творчості. Тим самим надовго було викреслено цілий пласт національної культури як важливого засобу естетичного виховання школярів, що приводило до деформації їх ціннісних орієнтацій і позначилося перевагою в духовному житті ідеологічних штампів.

Доведено, що процес естетичного виховання школярів у досліджуваний період відбувався на різних рівнях освітньої та виховної діяльності і здійснювався у таких напрямках:

- вивчення предметів естетичного циклу;

- установлення між предметних зв'язків та естетизація навчального матеріалу загальноосвітніх дисциплін;

- активізація естетичної діяльності в позаурочний час.

Дослідженням виявлено, що процес естетичного розвитку особистості школярів в Україні в 1917-1937 рр., здійснювався на трьох рівнях:

- аналітичному, який передбачав розширення й поглиблення естетичних знань школярів та вдосконалення відповідного досвіду під час вивчення різних видів мистецтва. Знання, що використовувалися як організуючий фактор естетичного розвитку школярів, повинні були впливати на окремі засоби встановлення духовних зв'язків з естетичними явищами;

- сугестивному, значущість якого визначали Б. Асаф'єв, А.В. Бакушинський, М. Леонтович, Я.А. Мамонтов, І. Огієнко та ін. Вони передбачали первинність емоційно-чуттєвих впливів під час естетичного розвитку особистості, що сприяло розвитку естетичних почуттів, смаків, ідеалів за допомогою художньо-образних властивостей мистецтва;

- діяльному, який передбачав застосування активних форм естетичної діяльності. Характер організації естетичного виховання визначався тим, що в установленні духовних зв'язків дитини з відповідними цінностями провідна роль належала власній творчості особистості. Видатні педагоги (В. Верховинець, А. Макаренко, К. Стеценко, Б. Яворський та ін.), визначаючи творчу діяльність як провідну форму організації естетичного виховання підростаючого покоління, окреслили широкі перспективи для самоствердження особистості, розвитку її здібностей та творчих обдарувань.

З'ясовано, що загальні тенденції оновлення змісту естетичного виховання були обумовлені спрямованістю освіти на використання здобутків національної та світової культури, демократизацією та політизацією суспільства. Разом з тим, кожний з визначених етапів розвитку естетичного виховання школярів у період 1917-1937 рр., мав свою специфіку.

На основі системного аналізу та класифікації архівних джерел, вивчення навчальних планів, програм, підручників загальноосвітніх шкіл, встановлено, що розробка методів і організаційних форм естетичного виховання відбувалася як із врахуванням прогресивної західноєвропейської думки, так і на національному ґрунті, з урахуванням генотипу українців, їхніх самобутніх рис. Основою естетичного виховання школярів у період 1917-1937 рр., було забезпечення свідомого сприйняття та осмислення учнями інформації про естетичні явища з подальшою трансформацією естетичних знань, умінь, навичок через включення учнів у різні види естетичної діяльності.

Виходячи із загальної мети виховання в 1917-1919 рр., яка передбачала формування всебічно розвиненої особистості в суто національному напрямку, на уроках з естетичного циклу набули поширення методи формування свідомості особистості учня (навіювання, переконання, освічення, приклад). Форми виховання на даному етапі передбачали спільну діяльність вчителя і учнів, яка мала на меті задовольнити естетичні потреби школярів. Організаційні форми естетичного виховання були пов'язані з культурно-просвітницькою діяльністю освітніх закладів, базувалися на використанні народних традицій, на формуванні здатності творчого відтворення і створення самостійних художніх цінностей.

Широкий пошук і впровадження нових активних методів, форм та засобів естетичного виховання в 20-ті роки ХХ ст., в цілому можна визначити як прогресивний. Діалектика форм організації розгорталась від формування культури сприйняття до розвитку активно-творчого ставлення до життя. В той же час, захоплення комплексним і лабораторно-дослідницьким методом залучення дітей до знань, переоцінка сил і можливостей учнів, перевага кількісних показників над якісними призвели до того, що школярі не мали системи естетичних знань, не володіли основними уміннями та навичками, не мали часу для теоретичного навчання. Надмірне використання активних методів, таких як драматизація, приводило до підміни глибоких роздумів та серйозних узагальнень матеріалу поверховим вивченням предметів естетичного циклу. Проте, це не зменшує значення практично-дослідницької діяльності педагогів - практиків у справі становлення системи естетичного виховання учнів в Україні в зазначений період. Низка урядових постанов початку 30-х рр., припинили експериментальну діяльність школи, призвели до негативних реформаторських змін в організації навчально-виховного процесу. Разом з тим ці заходи сприяли активізації естетико-просвітницької роботи в позаурочний час. Використання організаційних форм передбачало поширення естетико-просвітницької роботи. Характерними рисами естетичного виховання даного етапу були масовість, соціально-суспільна спрямованість, ідеологізація. Але обмежене використання ігрових методів і імпровізації привело до появи заорганізованих, регламентованих заходів, до надмірної ”політизації” виховної роботи, зниження рівня культурно-просвітницької діяльності, відходу від принципу урахування вікових особливостей. Разом з тим, прогресивні педагоги того часу намагалися подолати протиріччя між вимогами суспільства й держави до рівня естетичної вихованості кожної особистості та соціальним досвідом і можливістю задовольнити ці вимоги.

Дослідженням, таким чином, виявлено, що у практиці естетичного виховання школярів використовувалися наступні методи: індивідуально орієнтовані методи формування свідомості (перший етап), експериментальні групові методи виховання (другий етап), методи масового впливу (третій етап), що сприяло естетичному розвиткові учнів, формуванню їх творчих здібностей та виробленню системи естетичних цінностей особистості.

ВИСНОВКИ

У дисертації відповідно до мети й завдань здійснено дослідження історично-педагогічних зв'язків розвитку теорії й практики естетичного виховання школярів в Україні в контексті динаміки вітчизняної системи освіти.

Проведеним дослідженням виявлено історико-культурні надбання, які були теоретичним, науково-педагогічним, культурно-освітнім підґрунтям для розвитку естетичного виховання школярів в Україні в 1917-1937 рр. У ході дослідження було встановлено, що філософи, педагоги, діячі культури розробляли окремі теоретичні положення даного виховного напрямку, які були результатом теоретичних та практичних досліджень, що у своїй сукупності склали теоретичну основу, на якій базувався розвиток системи естетичного виховання школярів в Україні у 1917-1937- х рр. Встановлено, що педагогічні ідеї, які існували в різні історичні періоди, визначали теоретичні та методичні особливості естетичного виховання підростаючого покоління в Україні у досліджуваний період, стали основою розвитку нових підходів до його практичної організації. З'ясовано, що закономірності здійснення процесу естетичного виховання школярів визначалися соціально-економічними, суспільно-політичними та національно - просвітницькими чинниками, зумовлювався специфічним характером естетичного ставлення до світу в різні історичні епохи.

Показано, що на всіх етапах розвитку культурно-освітнього руху в Україні педагогічна реалізація гуманістичних цінностей спрямовувалася на підвищення загальної культури особистості, залучення її до національних i загальнолюдських цінностей. Розгляд мети естетичного виховання відбувався у взаємозв'язку з процесом самовдосконалення особистості школяра. Головна увага при цьому відводилась питанням формування духовних якостей особистості, гармонізації відношень учнів з оточуючим середовищем на основі всебічного розвитку та використання можливостей емоційних, інтелектуальних та творчих сил, що було продовженням традицій вітчизняної освіти. Виходячи з конкретно-історичної ситуації, провідних освітніх тенденцій і пріоритетів, доведено, що становлення та розвиток теорії й практики естетичного виховання школярів в Україні (1917-1937 рр.) відбувався як цілісний діалектичний i водночас суперечливий процес, провідним протиріччям якого була невідповідність між соціально-економічними та суспільно-політичними вимогами держави до естетичного рівня підростаючого покоління та реальною естетичною вихованістю українських школярів.

Обґрунтовано, що концентрація педагогічних пошуків відбувалася в періоди: 1917 - 1919 рр., 1920 - 1930 рр., 1930 - 1937 рр.

Установлено, що зазначені періоди пов'язанi мiж собою генетичними зв'язками i взаємно залежностями. Для першого етапу були притаманні загальна українізація та демократизація освіти, якi в естетичному вихованнi трансформувалися через повернення до iсторичних джерел, культурних традицiй, здобутків професійної та народної творчості. Наступний етап, який безпосередньо витікав з прогресивних ідей про нову національну школу, характеризувався різноманітними педагогічними пошуками системи здійснення гармонійного розвитку дитини, її естетичного зростання шляхом впровадження нових форм, методів, засобів, оновлення змісту естетичного виховання, якi відображали новi тенденцiї розвитку культурно-освiтнього руху. Третій етап характеризувався тим, що цiннiснi орiєнтири гуманної школи змiнилися на пропагандистські принципи з перевагою класового над загальнолюдським. Культурні процеси супроводжувалися зіткненням гуманiстично-демократичного характеру естетико-виховної діяльності з ідеологічним пресингом.

Проблема створення ґрунтовної системи естетичного виховання школярів в Україні вирішувалась на основі відродження національних та культурних традицій і була пов'язана з відбором оптимального змісту, адекватного творчим здібностям дитини, впровадженням ефективних методів і форм органiзацiї процесу естетичного виховання. З метою удосконалення змiсту, форм i методiв вiдбувалися науковi пошуки теоретичного, експериментального, iсторичного характеру, які були спрямовані на органiзацiю ефективних способiв реалiзацiї естетичного виховання, розробку експериментальних моделей, виявлення умов впровадження передового досвiду, відпрацювання досвiду використання iндивiдуальних i групових проектiв, оцiнку їх ефективності, оновлення змiсту, методiв, форм органiзацiї даного виховного напрямку.

На основі історично-педагогічного аналізу формування змісту та структури естетичного виховання в Україні в 1917-1937 рр., доведено, що складність, багатогранність даного процесу потребували певного рiвня наукових знань, умiлого використання рiзних форм, методiв органiзацiї виховного процесу, постiйного удосконалення та модернiзації його змісту. Встановлено, що ефективність процесу естетичного виховання залежала від поєднання різних шляхів здійснення естетичного розвитку особистості - аналітичного, сугестивного, діяльнісного, про що свідчать результати навчально-виховної діяльності закладів освіти.

Виявлено, що одне з головних педагогічних завдань того часу полягало у забезпеченні творчого зростання, стимулювання участі школярів у різноманітних видах естетичної діяльності на основі поширення пошуку i реалiзацiї новаторських методiв навчання i виховання.

З'ясовано сутність педагогiчних пошукiв: визначення науково обґрунтованих принципів побудови процесу естетичного виховання, розробка теоретичних положень з подальшою практичною апробацiєю їх в дiяльностi експериментальних освітніх закладiв. Бiльшiсть нововведень не були доведенi до стадiї узагальнення та впровадження. Але багато прогресивних iдей, якi мали достатнiй iнновацiйний потенцiал, стали основою нового поколiння новаторських перетворень у сферi естетичного виховання.

Визначено перспективи творчого використання в сучасних умовах прогресивних ідей та досвіду реалізації естетичного виховання школярів в Україні у 1917-1937 рр., які основані на оновленні освітніх систем і педагогічних технологій, обґрунтуванні культурологічної спрямованості навчально-виховного процесу, формуванні світогляду підростаючого покоління на основі усвідомлення особистої причетності до національної культури, створенні інноваційних моделей духовного розвитку особистості засобами мистецтва, дослідженні природи формування творчих здібностей дитини.

В освітніх новоутвореннях реалізуються прогресивні iдеї минулого: взаємодiя педагогiв та учнiв, втiлення нових методів та форм органiзацiї виховного процесу, суттєве пiдвищення ефективності творчого зростання особистостi в процесi естетичної дiяльностi тощо. З'ясовано, що рiзноплановi нововведення сьогодення в значнiй мiрi є комбiнацiєю плiдних iдей попереднiх iсторичних етапiв i сучасних положень, якi пов'язанi з розвитком наукових знань про людину та суспiльство.

Висвiтлення педагогiчних iдей минулого, особливостей i тенденцiй розвитку педагогiчних процесiв дає можливість для критичної i прогностичної оцiнки стану естетичного виховання в сучасні школі України, що свiдчить про життєздатний зв'язок iсторiї та сьогодення, значущість вивчення провiдних тенденцiй розвитку естетичного виховання учнiв.

Виконане дослідження не вичерпує всіх аспектів порушеної проблеми. Актуальним, на наш погляд, є вивчення проблеми організації процесу естетичного виховання в поза навчальний час, його науково-методичне забезпечення в різних типах навчальних закладів даного періоду, внесок громадських культурно-просвітницьких організацій в естетичний розвиток особистості.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Тюльпа Т.М. Творчий доробок М. Березовського у розвиток хорової музики в Україні. // Витоки творчості Максима Березовського. Матеріали наукової конференції, присвяченої 250-річчю з дня народження М. Березовського. - Глухів: ГДПІ, 1995. С. 39-40.

Тюльпа Т.М. Зв'язок теорії й практики на уроках естетики. // Матеріали науково-практичної конференції. - Глухів: ГДПІ, 1996. С. 136-138.

Тюльпа Т.М. Проблема естетичного виховання в педагогічній спадщині Г. Ващенка. // Вісник ХДПУ. Педагогічні науки. - Харків: ХДПУ, 1999. - №7. - Вип. 1, С. 91-92.

Зінченко Н.А., Тюльпа Т.М. Психолого-педагогічні аспекти здійснення інноваційних підходів до естетичного виховання школярів. // Оновлення змісту форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: Зб. наук. пр. - Вип. 10. - Рівне, РДПУ, 2000. - С. 21-23.

Тюльпа Т.М. Концептуальний підхід до вивчення теоретичних концепцій естетичного виховання школярів в Україні в 1917-1937 рр. // Матеріали науково-практичної конференції молодих учених за 2001 р. - Харків: “ОВС”, 2001. С. 60-62. педагогічний виховання школяр

Тюльпа Т.М. Проблема естетичного виховання школярів у вітчизняній педагогічній думці на початку ХХ ст. // Педагогіка та психологія: Зб. наук. пр. - Вип. 17. - Харків: ХДПУ, 2001. - С. 163-168.

Тюльпа Т.М. Оцінка ефективності інноваційних моделей естетичного виховання школярів. // Теорія та методика навчання та виховання. Зб. наук. пр. - Вип. 8. - Харків: ХДПУ, 2001. - С. 71-76.

Тюльпа Т.М. Соціально-політичні передумови розвитку естетичного виховання школярів в Україні в 1917-1920 рр. // Оновлення методів навчання в закладах освіти: Зб. наук. пр. - Вип. 17. - Рівне, РДГУ, 2001. - С. 162-164.

Тюльпа Т.М. Історично-педагогічні передумови розвитку музично-естетичної культури в Україні в ХVІІ-ХVІІІ ст. // Збереження історико-культурних надбань Глухівщини (Матеріали Першої науково-практичної конференції). - Глухів: РВВ ГДПУ, 2002. - С. 37-41.

10. Тюльпа Т.М. Проблема музично-естетичного виховання молодших школярів у педагогічній спадщині К. Стеценка. // Сучасні вимоги до виховної діяльності вчителя початкових класів - Бар-Глухів - 2004 р. ч. ІІ. - С. 120-123.

Размещено на Allbest.ru

...