Підготовка студентів-філологів вищого педагогічного навчального закладу до родинного виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ АПН УКРАЇНИ

УДК 37.03:81 (07)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ-ФІЛОЛОГІВ ВИЩОГО ПЕДАГОГІЧНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ДО РОДИННОГО ВИХОВАННЯ

13.00.04 - теорія та методика професійної освіти

ЙОВЕНКО ЛАРИСА ІВАНІВНА

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини, Міністерство освіти і науки України, м.Умань.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Сивачук Наталя Петрівна, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, Міністерство освіти і науки України, завідувач кафедри риторики та українознавства, м.Умань.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Васянович Григорій Петрович, Львівський науково-практичний центр Інстуту педагогіки і психології професійної освіти АПН України, завідувач відділу гуманітарної освіти, м. Львів;

кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Постовий Віктор Григорович, Інститут проблем виховання АПН України, завідувач лабораторії сімейного виховання, м. Київ.

Провідна установа: Житомирський державний університет ім. І.Франка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Житомир.

Захист відбудеться “19” жовтня 2005 р. о 15.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451. 01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою: 04060, м.Київ, вул. М.Берлинського, 9, 5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (04060, м.Київ, вул. М.Берлінського, 9).

Автореферат розісланий “19” вересня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Лапаєнко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та ступінь дослідженості проблеми. Модернізація системи освіти, як це визначено в Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, спрямовується на впровадження національної системи виховання, широке використання надбань народної педагогіки і культури. Першоосередком національного виховання традиційно була і залишається сім'я, родина.

Соціально-економічні процеси, що відбуваються в Україні, зумовлюють появу нових підходів державної політики до сім'ї та освіти й виховання молоді, підтвердженням чому є урядові постанови і документи, які визначають пріоритетні напрями розвитку освіти і виховання (Конституція України, Сімейний кодекс України, програми “Планування сім'ї”, “Діти України”).

Зміни зумовлюють потребу у відповідній кадровій підготовці вчителів, здатних до реалізації нової парадигми національного родинного виховання. Відтак проблема професійної підготовки студентів до родинного виховання, осягнення ними духовно-морального потенціалу народної виховної практики, вивчення в цьому контексті українознавчих дисциплін набуває вирішального методологічного значення, стає основною формою світоглядних переконань майбутніх фахівців. Таким чином, маємо забезпечити ґрунтовну професійну підготовку вчителя ХХІ ст., упровадити родинновиховний компонент у процес підготовки вчителів та безпосередньо у їхню подальшу педагогічну діяльність.

Важливого значення формуванню особистості вчителя і визначенню його ролі в суспільстві надавали такі відомі педагоги, як Г.Г.Ващенко, О.В.Духнович, Я.А.Коменський, Й.Г.Песталоцці, В.О.Сухомлинський, К.Д.Ушинський та ін.

Заідеологізована педагогічна наука колишнього СРСР зосереджувала увагу на окремих аспектах підготовки педагогів до роботи з дітьми. Серед них - взаємовплив і взаємодія учителя і комуністичного суспільства, діяльність учителя в умовах сільської школи, професійна підготовка та вдосконалення педагога в умовах чинної системи.

Питанням професійної підготовки педагога були присвячені дослідження, авторами яких є А.М.Алексюк, О.М.Коберник, М.І.Шкіль, М.Д.Ярмаченко (методологічні та методичні аспекти підготовки вчителя), О.В.Киричук, О.М.Хлівна, Т.С.Яценко (психологічні аспекти), А.М.Бойко, О.П.Кондратюк, Г.П.Пустовіт, М.Г.Стельмахович, К.І.Чорна (виховна діяльність педагога).

В останні десятиріччя в Україні захищено дисертаційні дослідження, що стосуються окремих питань підготовки вчителя (Є.С.Барбіна, С.М.Бреус, М.І.Браїлова, О.І.Виговська, В.А.Гаманюк, І.Д.Мітін, О.М.Пєхота).

Сучасну вітчизняну модель професійно-педагогічної підготовки, спрямовану на передачу майбутньому спеціалісту необхідних знань, умінь, навичок, сформував І.А.Зязюн. Він акцентує увагу на необхідності зміни стратегічних глобальних цілей педагогічної освіти, перестановки акценту зі знань спеціаліста на його людські, особистісні якості, що постають водночас і як ціль, і як засіб підготовки до майбутньої професійної діяльності.

Дослідження родини, шляхів її розвитку, складових і чинників, передусім, виховання в ній, торкаються праці українських істориків, етнографів, етнологів, мовознавців - Памви Беринди, М.Грушевського, В.Антоновича, І.Франка, В.Гнатюка, Ф.Вовка, П.Куліша, М.Костомарова, О.Субтельного, О.Потебні, Б.Грінченка, П.Чубинського, В.Шухевича, І.Крип'якевича, М.Максимовича, П.Житецького, М.Сумцова та ін. На значущість родинних цінностей у вихованні підростаючого покоління вказували І.Огієнко, С.Русова, І.Стешенко, А.Макаренко, В.Сухомлинський.

Висвітленням історико-педагогічних аспектів родинного виховання займалися Н.Гаврилюк, В.Горленко, І.Довженок, М.Зубрицький, О.Левицький, М.Левківський, В.Наулко, А.Пономарьов, Г.Симоненко, Р.Чмелик. За останні роки видано ряд праць, присвячених використанню народної педагогіки у загальноосвітній школі і сім'ї. Це праці С.Бабишина, Т.Мацейків, В.Скутіної, публікації Т.Алексєєнко, П.Ігнатенка, В.Коротєєвої, Т.Люріної, В.Постового, Ю.Руденка, З.Сергійчук, Р.Скульського, Г.Сутріної, В.Струманського.

Фундаментальну розвідку здійснила Є.І.Сявавко, яка простежила історичні аспекти українського дитинознавства та розробила методику виховання дітей у сім'ї. Інтеграцію родинновиховного досвіду українців у навчально-виховний процес пропагував М.Г.Стельмахович. Серед дослідників українського родинного виховання виокремлюємо і О.М.Семеног, яка детально розглянула ґенезу проблеми “родинні виховні традиції”, подала їх класифікацію та систему вивчення у вищій школі.

Проблемам українського дитинознавства та родинного виховання значна увага приділена у працях С.Килимника “Український рік у народних звичаях в історичному освітленні”, І.Огієнка “Дохристиянські вірування українського народу”, Ф.Вовка “Студії з української етнографії та антропології”, Н.Заглади ”Побут селянської дитини”, Є.Грицака “Дитина в українських народних повір'ях і в народному лічництві”, Зенона Кузелі “Дитина в світогляді українського народу”, Лесі Українки “Дитячі ігри, пісні й казки”.

Слід особливо відзначити дослідницькі наробки В.Скуратівського “Берегиня”, “Погостини”, “Місяцелік”, “Посвіт”, “Вінець”, “Дідух”, “Свят-вечір”, “Русалії” тощо, Г.Довженок “Український дитячий фольклор”, Н.Сивачук “Український дитячий фольклор” та ін.

Серед найновіших публікацій вирізняємо видання “Українська родина”, у якому домінують статті відомого етнографа Л.Орел. Книжку доповнюють наукові розвідки, авторами яких є Н.Гаврилюк, Є.Гайова, М.Іванюк, Р.Крамар, О.Найден, І.Несен, П.Оксаненко, Р.Свирида та ін.

Про історію розвитку родинного виховання в Україні, вплив виховних традицій на становлення характеру особистості, правильну організацію спілкування в родині, основні напрями співпраці родини та школи і громадських організацій у забезпеченні виховання моральності шкільної молоді йдеться в посібнику “Родинна педагогіка” (А.А.Марушкевич, В.Г.Постовий, Т.Ф.Алексеєнко). Автори порушують також важливе нині питання формування професійної спрямованості молоді засобами родинно-шкільного впливу.

Захищено дисертації, в яких розглядаються різнобічні аспекти виховання особистості засобами українського дитинознавства: О.Д.Ярмоленко зосереджує увагу на питаннях системного підходу до формування національних і загальнолюдських моральних цінностей в українській етнопедагогіці; Ю.Г.Підборська і Т.І.Люріна досліджують педагогічні умови використання фольклору, народних традицій у моральному вихованні учнів; Н.М.Соломко окреслює умови розвитку творчої активності старшокласників у діяльності фольклорно-етнографічних об'єднань; Т.Г.Майцейків визначає шляхи ефективного використання народних традицій трудового виховання в сучасних умовах; С.В.Горбенко простежує підвищення ролі художньої народної творчості в навчальній і позакласній роботі з молодшими підлітками; А.Даник розглядає процес формування у юнаків та дівчат готовності до сімейно-побутової праці у процесі родинного виховання; Н.П.Сивачук обґрунтовує структурну модель підготовки майбутніх учителів до народознавчої роботи в школі, К.І.Журба опрацьовує актуальну тему виховання духовності у підлітків у сучасній українській сім'ї і школі.

В окремих дисертаціях розглядаються проблеми, які так чи інакше торкаються досліджуваної нами, - краєзнавчий аспект (В.І.Романько, О.В.Тімець), етнопедагогічний (В.В.Зелюк), поєднання знань з дитинознавства з вивченням іноземних мов (Г.В.Шах), етнопедагогічна діяльність у дошкільному закладі за матеріалами народних знань та уявлень (Л.С.Плетеницька, О.В.Поліщук).

Аналіз літератури свідчить про те, що теоретичні та методичні аспекти застосування родинновиховного досвіду у процесі професійної підготовки студентів до навчально-виховної діяльності розроблені недостатньо: не окреслюється їх значення у формуванні кращих націоментальних домінант, відсутнє наукове обґрунтування складових родинного виховання, педагогічних умов, форм і методів їх використання у навчально-виховному процесі вищої школи, характеристики рівнів готовності студентів до педагогічної діяльності з використанням родинновиховного досвіду.

Опрацювання чинних навчальних програм професійної підготовки студентів-філологів дає підстави стверджувати, що матеріали з питань родинного виховання не завжди використовуються належним чином. На нашу думку, це зумовлено насамперед недостатнім розумінням духовно-морального потенціалу родинного виховання українців, незначною кількістю науково-методичної літератури з даного питання, відсутністю орієнтації навчальних дисциплін на даний матеріал. Тому на сьогодні актуальною є проблема забезпечення студентів вищих навчальних закладів родинновиховними знаннями з подальшою реалізацією їх у педагогічній діяльності. Усе вищезазначене зумовило вибір теми нашого дослідження - “Підготовка студентів-філологів вищого педагогічного навчального закладу до родинного виховання”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень лабораторії “Етнологія Черкаського краю” Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, діяльність якої координує Інститут народознавства НАН України у м.Львові, та в рамках держбюджетної теми згідно з планом пріоритетних напрямів досліджень Міністерства освіти і науки України (РК № 0100 U 000315).

Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (протокол № 5 від 29 грудня 1998 р.), а також узгоджена на засіданні бюро Ради з координації досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 1 від 23 січня 2001 р.). Об'єкт дослідження - професійна підготовка студента-філолога у вищому педагогічному навчальному закладі.

Предмет дослідження - процес підготовки студентів-філологів до родинного виховання.

Мета дослідження - окреслити умови та визначити шляхи ефективного використання родинного виховання українців у підготовці студентів-філологів до професійної діяльності; теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити засоби формування готовності студентів до родинного виховання.

Концептуальна ідея. В основі дослідження покладено положення про підготовку студентів-філологів до родинного виховання, суть якого полягає в цілісному розвитку особистості студента та реалізації родинновиховних знань у подальшій професійній діяльності.

Готовність до такого виховання містить у собі оптимальну суму знань, практичні вміння, навички, психологічну установку на досягнення мети в реалізації набутого досвіду, виявляється у виховній діяльності та її результативності.

Провідною ідеєю концепції у даному дослідженні є розуміння визначальної ролі національної самосвідомості особистості студента та його підготовки у формуванні ідеального уявлення про суть особистої діяльності з упровадження родинного виховання та виборі оптимальних варіантів її реалізації. Усе це зумовлює потребу у навчальній, виховній, науково-дослідницькій підготовці студентів до родинного виховання із урахуванням таких підходів:

- формування творчої, високопрофесійної особистості студента-філолога, підготовленої здійснювати родинне виховання у ході педагогічної діяльності та використовувати його досвід у особистому житті;

- формування у студентів моральних цінностей, які стають національними святинями: серед них - Слово, Душа, Батьківщина, Рід, Родина, Батько, Мати, Дитина, Пам'ять поколінь, Єдність, Повага та ін.

У дослідженні ми виходили з такої гіпотези: ефективність підготовки студентів-філологів до родинного виховання істотно зростатиме, якщо:

а) збільшити питому вагу родинно-виховного компонента в діючих навчальних планах та програмах філологічного факультету вищого педагогічного навчального закладу;

б) студенти, поряд із фаховими, отримають також ґрунтовні знання з родинного виховання, глибоко засвоять потрібний обсяг знань, набудуть практичних умінь і навичок для його реалізації;

в) залучити студентів до пошуково-дослідної роботи;

Для досягнення поставленої мети і перевірки висунутої гіпотези потребували вирішення такі завдання:

- дослідити історію родинного виховання в Україні;

- виявити суть та функції родинного виховання;

- розкрити зміст поняття “готовність учителя до родинного виховання”;

- визначити основні компоненти та виявити рівні готовності студентів-філологів до родинного виховання;

- з'ясувати сучасний стан виховання в українських сім'ях;

- окреслити педагогічні умови ефективної підготовки вчителів-філологів до родинного виховання;

- теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити модель підготовки майбутнього вчителя-філолога до родинного виховання.

Методологічною основою дослідження є діалектичні положення про зв'язок, взаємозумовленість і цілісність явищ та процесів розвитку суспільства у ході історії; досвід етносу про націотворчі фактори, взаємодію біогенетичних, соціогенних та психогенних рівнів функціонування етнічних спільнот; про структуру ментальності народу, зокрема - взаємовпливи мови, мовлення і етнічних процесів; про розвиток національної ідеї та трансформацію етнічної свідомості у національну; про формування нової громадянської позиції та національної ідентичності в пострадянський період.

Теоретичну основу дослідження становлять: Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст., концептуальні ідеї педагогічної освіти (І.А.Зязюн, Є.С.Клос, О.В.Киричук); теоретичні положення, які грунтуються на філософії сучасної освіти (С.У.Гончаренко, І.А.Зязюн, В.Г.Кремень); теорія особистісно-діяльнісного підходу та специфіка його реалізації у процесі професійної підготовки спеціаліста (Б.Г.Ананьєв, Г.О.Балл, М.С.Каган, О.М.Леонтєв, С.Л.Рубінштейн, Т.С.Яценко); психолого-педагогічні основи ефективної професійної підготовки вчителя (О.А.Абдуліна, А.М.Алексюк, Н.Г.Ничкало, О.М.Пєхота, Л.П.Пуховська) та підготовка вчителя до виховної діяльності (А.М.Боцко, О.А.Дубасенюк, А.Й.Капська, Г.В.Троцко). В основу дослідження покладено провідні положення етнопедагогічних досліджень (Т.Ф.Алєксєєнко, М.Г.Стельмахович, Є.І.Сявавко, В.Г.Постовий) та ін.

Методи дослідження: теоретичні: аналіз філософської, психолого-педагогічної, історичної, лінгвістичної літератури з теми дослідження; аналіз концепцій, методик, програм, якими передбачалося виявлення шляхів розв'язання проблеми дослідження;

емпіричні: анкетування, бесіди, спостереження, інтерв'ювання - для виявлення та подальшого аналізу досліджуваних явищ; моделювання; педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий) - для перевірки ефективності розробленої моделі; статистичні методи обробки отриманих даних, які використовувалися з метою визначення кількісних та якісних характеристик результативності дослідження.

Організація дослідження. Дослідження проводилось протягом 1997 - 2004 років і охоплювало чотири етапи.

На першому етапі (1997 - 1998 рр.) здійснювався аналіз теоретико-методологічних засад, філософської, психологічної, педагогічної, історичної, етнологічної літератури з метою розробки концептуальних підходів, визначення об'єкта, предмета, гіпотези, завдань і методів дослідження, вивчався досвід виховання в умовах сім'ї, з'ясовувалось його наукове і практичне значення.

Другий етап (1998 - 1999 рр.) передбачав здійснення констатуючого експерименту, опитування студентів з метою виявлення у них родинно-виховних знань. Було опитано 346 студентів філологічних факультетів Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського, а також 48 викладачів цих закладів, 45 учителів загальноосвітніх шкіл. На основі отриманих даних розроблено програму експерименту.

Третій етап (1999 - 2003 рр.) - формуючий експеримент, у ході якого спеціально розроблена нами програма, за якою було створено експериментальні групи студентів Уманського педагогічного університету, загальна кількість яких налічувала 102 особи. Паралельно відбувалася підготовка 98 студентів філологічного факультету Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського за традиційними програмами і методиками (контрольні групи). Проводилась експериментальна перевірка ефективності розробленої нами програми дослідження. На цьому етапі опрацьовувались і узагальнювались проміжні та кінцеві результати експерименту, формулювались висновки.

Четвертий етап (2003 - 2004 рр.) - заключний, у ході якого проведено остаточний аналіз отриманих даних, здійснено відстрочений зріз, оформлено результати дисертаційного дослідження.

Основні джерела дослідження: педагогічна, психологічна, етнологічна, історична, філологічна література, наукові дослідження з проблеми підготовки вчителя до роботи в школі, перспективний педагогічний досвід і власний досвід викладання українського дитинознавства в педагогічному університеті, матеріали пошукових (фольклорної, етнографічної, діалектологічної, етнопедагогічної) експедицій у ряді сіл Черкаської та Вінницької областей, участь у роботі лабораторії “Етнологія Черкаського краю”.

Експериментальна база. Дослідження проводилося на філологічних факультетах Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського, в Уманському державному педагогічному училищі імені Т.Г.Шевченка, у загальноосвітній школі №7 м.Умані. У педагогічному експерименті брало участь 346 студентів, 48 викладачів філологічних факультетів вищеназваних навчальних закладів.

Наукова новизна одержаних результатів: вперше розкрито зміст поняття “готовність учителя до родинного виховання”; розроблено педагогічну модель підготовки студентів-філологів до родинного виховання; визначено критерії та рівні готовності студентів-філологів до родинного виховання; виявлено педагогічні умови ефективної підготовки студента-філолога до родинного виховання; подальшого розвитку набули положення щодо удосконалення методики використання родинного виховання у професійній підготовці студентів-філологів; на основі визначення педагогічних умов, які сприяють ефективній підготовці студентів-філологів до родинного виховання вдосконалено організаційні засади підготовки студентів-філологів.

Теоретичне значення дослідження полягає у теоретично обґрунтованій моделі підготовки студента-філолога до родинного виховання, характеристиці основних компонентів такої підготовки, доведенні необхідності введення в навчальні плани нових навчальних курсів та спецкурсів.

Практичне значення одержаних результатів зумовлене наявністю розробок науково обґрунтованих та експериментально апробованих програм щодо практичного використання родинного виховання, які можуть бути використані викладачами, студентами вищих педагогічних навчальних закладів різних рівнів, вчителями, вихователями, батьками та керівниками гуртків.

Впровадження результатів дослідження. Розроблену модель підготовки студентів-філологів до родинного виховання було впроваджено в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини (довідка № 488/01 від 03.02.2004 р.); висновки та рекомендації, які викладені у дисертаційному досліджені, використано у навчально-виховному процесі Уманського педагогічного училища імені Тараса Шевченка (довідка № 27 від 28.01.2004 р.), у загальноосвітній школі №7 м.Умані (довідка № 4 08.01.2004 р.).

Особистий внесок здобувача полягає у розробці моделі підготовки студентів-філологів до родинного виховання, визначенні педагогічних умов, які сприяють ефективній підготовці студентів-філологів до родинного виховання; розробці спецкурсів “Український дитячий фольклор”, “Українське дитинознавство”, “Українські елітарні родини кінця ХІХ - початку ХХ століття”; розробці програм фольклорної, діалектологічної, етнографічної, етнопедагогічної практик для студентів-філологів.

Вірогідність наукових положень та висновків дослідження забезпечується тим, що вони спираються на об'єктивний історико-педагогічний аналіз літературних та документальних джерел, на новітні досягнення педагогічної та психологічної наук з цієї проблеми; на перевірений століттями виховний досвід народу, на застосування комплексу взаємодоповнюючих і корегуючих методів дослідження, адекватних об'єкту, предмету, меті і завданням, а також високою ефективністю впроваджених у практику результатів дослідження.

На захист виносяться:

– авторська модель підготовки студентів-філологів до родинного виховання;

– педагогічні умови ефективної підготовки студентів-філологів до родинного виховання;

Апробація результатів дослідження здійснювалась у ході дослідно-експериментальної діяльності на філологічних факультетах Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського, в Уманському державному педагогічному училищі імені Т.Г.Шевченка, у загальноосвітніх школах м.Умані, Уманського району Черкаської області; у виступах на Міжнародних науково-практичних конференціях: “Міф і легенда у світовій літературі”, “Реалізація основних напрямків реформування освіти в середніх і вищих навчальних закладах” (м.Херсон, 2000 р.), “Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура” (Київ, 2001), “Народна культура Поділля в контексті національного виховання” (м.Вінниця, 2003 р.); Всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Творчість Миколи Бажана в контексті сучасного літературно-мистецького процесу” (м.Умань, 1999), “Літературне краєзнавство в школі та вузі в контексті розвитку української культури і літератури” (м.Житомир, 2000 р.), “Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах: теоретично-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді” (м.Київ, 2000 р.), “Проблеми викладання народознавства в оновлюваній національній школі: стан і перспективи розвитку” (Умань, 2001), наукових читань, приурочених 130-тій річниці від дня народження В.Гнатюка (м.Тернопіль, 2001 р.), наукових читань до 100-річчя від дня народження Докії Гуменної (м.Умань, 2004 р.), у звітах роботи лабораторії “Етнологія Черкаського краю” Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (1999 - 2004 рр.).

Результати дисертації висвітлено в 14 публікаціях, у їх числі: дев'ять статей у провідних наукових фахових часописах, які входять до переліку видань ВАКу України, дві статті у науково-методичних збірниках та журналах, три статті у збірниках матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку літератури, додатків. Загальний обсяг роботи становить 268 сторінок. Основний текст викладено на 177 сторінках. Список літератури нараховує 276 найменувань. Робота містить 53 додатки на 83 сторінках, 41 таблицю, 12 діаграм, три схеми, один рисунок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

родинний виховання студент філолог

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методику дослідження, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, визначено теоретичне і практичне значення дослідження.

У першому розділі - “Родинне виховання у контексті професійної підготовки студентів-філологів вищих педагогічних навчальних закладів” - викладено ґенезу української родини та родинного виховання в Україні, розглянуто суть та функції родинного виховання, розкрито зміст поняття “готовність майбутнього учителя до родинного виховання”, досліджено проблему підготовки студентів-філологів до родинного виховання у педагогічній теорії та практиці вищих педагогічних навчальних закладів України, визначено основні компоненти та рівні готовності студентів-філологів до родинного виховання, охарактеризовано стан та особливості виховного процесу в сучасній українській родині.

На основі узагальнення результатів аналізу теоретичних джерел з проблеми готовності до педагогічної діяльності (В.Ананьєв, М.Дяченко, М.Кандибович, В.Крутецький, М.Левітов, О.Леонтьєв, М.Мамазян, В.Соколов, Д.Узнадзе та ін.), досліджень з питань педагогічної діяльності (О.Абдуліна, Ю.Бабанський, І.Бех, Т.Бугайко, І.Зязюн, О.Мороз, Д.Ніколенко, Н.Ничкало, В.Сластьонін, Р.Хмелюк, М.Ярмаченко) розкрито зміст поняття “готовність учителя до родинного виховання”, яке є складним соціально-педагогічним утворенням, що містить у собі комплекс відповідних почуттів, потребово-мотиваційних якостей особистості, всебічне знання суті родинного виховання, професійно-педагогічні вміння та навички його застосування в майбутній педагогічній діяльності.

Аналіз розвитку родинного виховання в Україні засвідчив наявність багатого етнопедагогічного досвіду народу. Засвоєння суті родинного виховання, розвиток та зберігання студентами родинного виховного досвіду є важливим засобом зміцнення національної свідомості, утвердження норм та цінностей української ментальності. Духовно-моральна функція родинного виховання дає можливість реалізувати духовні запити, зрозуміти своє призначення на Землі. Пізнавальна - забезпечує всебічні знання про українську родину, родинно-громадські стосунки, родовід, особливості трудової діяльності членів родини. Комунікативно-інформативна сприяє виробленню нормативів спілкування, дотримуванню основних правил мовленнєвого етикету, що передбачає доброзичливі взаємостосунки, взаєморозуміння, її посередництвом здійснюється також передавання інформації. Суть емоційно-естетичної функції полягає у сприйманні довкілля за законами краси, прилученні дітей до прекрасного. Конструктивна функція визначає раціональні методи виховного впливу на особистість; організаційна - встановлює режим праці і відпочинку дорослих та дітей. Суспільна функція формує світогляд і моральність особистості. На визначення типів соціальної взаємодії з іншими людьми в конкретних історичних умовах і спрямована соціалізуюча функція. Суть виховної функції у виробленні норм поведінки, рис характеру та національної самосвідомості. Гуманістична функція передбачає формування “досконалої людськості”, утвердження добра на Землі.

У ході констатуючого експерименту було встановлено, що на сучасному етапі знецінено роль родини, сім'ї та її виховні функції. Негативним є те, що пріоритети в сім'ї зміщено в напрямі наукового виховання, нівелюється виховання загальнолюдських цінностей, спостерігається занепад духовності та релігійності в українській родині, що є результатом модерного розвитку суспільства загалом.

На основі аналізу стану підготовки студентів-філологів до родинного виховання було зроблено висновок, що вона на час констатуючого експерименту не відповідала завданням сучасної національної освіти.

Для з'ясування рівня підготовки студентів до родинного виховання було проведено анкетування 346 студентів-першокурсників філологічних факультетів Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського, що склали експериментальні і контрольні групи. За його результатами визначено рівні готовності студентів до родинного виховання.

Студентів із високим рівнем готовності виявилося лише 13%. Вони мали міцні знання з етнопедагогіки, глибоко розуміли значення родинного виховання, його сутність; у них наявні суспільно значущі мотиви майбутньої роботи у цьому напрямку. Молодь цієї групи брала активну участь у різних видах позааудиторної роботи та сама творчо організовувала й проводила виховні заходи; мала стійкий інтерес до пошукової, науково-дослідницької роботи; активно готувалася до використання досвіду родинного виховання в школі.

Студенти з середнім рівнем готовності (46%) виявляли повагу до родинного виховання, прагнули набути відповідних знань для реалізації їх у майбутній педагогічній діяльності, мали суб'єктивну потребу формування традиційного українського ідеалу, найкращих моральних якостей. Вони робили спроби застосування родинних виховних звичаїв, традицій, обрядів, свят у навчально-виховному процесі, але при цьому часто користувалися вже готовими зразками.

Студенти з низьким рівнем готовності (32%) розуміли соціальну важливість роботи з цього напряму, виявляли позитивне ставлення до родинного виховного досвіду народу, мали знання родинних традицій, звичаїв, обрядів, але ці знання носили хаотичний, несистематизований характер. Респонденти не володіли краєзнавчим регіональним матеріалом та нечітко планували етапи етнопедагогічної роботи з учнями.

Студентів з критичним рівнем готовності виявилося 9%. Вони мали приблизні знання щодо родинного виховання, не усвідомлювали його актуальності, не вміли здійснювати пошуково-дослідницьку діяльність.

Такі результати засвідчили незадовільний стан підготовки студентів-філологів до родинного виховання.

У другому розділі - “Організаційно-педагогічні засади підготовки студентів-філологів до родинного виховання” - висвітлено організацію і результати формуючого експерименту, що тривав з 1998 до 2004 року.

Експериментальна програма передбачала наповнення етнопедагогічним матеріалом навчальних дисциплін, зокрема: психолого-педагогічних (історія педагогіки, педагогіка, психологія, етнопедагогіка, етнопсихологія); спеціальних (сучасна українська літературна мова, історія української літератури, фольклор України, етноґрафія, історичне краєзнавство, українська діалектологія, історія народознавства в іменах, українське дитинознавство, етнологія, націологія, основи християнської етики та ін.); методичних (методика викладання народознавства, методика викладання позакласної роботи); загальнокультурних (релігієзнавство, філософія, історія України, історичне краєзнавство та історія рідного краю). До експериментальної роботи були залучені викладачі вищих навчальних закладів.

Чинні навчальні програми цих дисциплін, реферативні дослідження та курсові роботи психолого-педагогічного блоку були доповнені етнопедагогічною тематикою.

У процесі вивчення дисциплін суспільного блоку студенти-філологи акцентували увагу на висвітленні у працях відомих філософів, істориків, священиків, краєзнавців та суспільних діячів родинновиховний досвід не лише у контексті окремої сім'ї, а й всієї держави.

Етнопедагогічний компонент у мовній підготовці посилювався шляхом поглибленого вивчення окремих розділів науки про мову, добором тематики курсових і дипломних робіт. У ході вивчення дисциплін фахового блоку студенти переконувалися в тому, що підвищення культури мови сприяє подоланню національного нігілізму, безбатьківщини, які культивувалися в Україні століттями, що вільне володіння рідною мовою є основою національної гідності і ставлення до неї є виявом національної самосвідомості та громадянської позиції. Це забезпечувалось вивченням курсів ономастики, діалектології, фразеології, етимології української мови та ін.

Формуванню у студентів стійкої потреби в опануванні народним виховним досвідом, родинними звичаями та традиціями, виробленню практичних умінь і навичок здійснювати їх аналіз, використовувати в навчально-виховному процесі сприяли заняття з української літератури.

Курс “Історія української літератури” охоплював посилене вивчення доробку українських митців, які вважали винятково важливою роль сім'ї у результативному вихованні дитини, - В.Мономаха, Г.Сковороди, С.Васильченка, О.Кобилянської, М.Коцюбинського, І.Нечуй-Левицького, В.Стефаника, Лесі Українки, І.Франка, Т.Шевченка, О.Довженка, М.Стельмаха.

Підготовку студентів до родинного виховання здійснював навчальний курс “Історія народознавства в іменах”. Студенти вивчали народно-педагогічний та народознавчий доробок української еліти, прагнули усвідомити те, якого значення відомі українські науковці надавали народному вихованню, родинним виховним традиціям українського народу, зокрема їх впливові на формування особистості.

З метою посилення родинно-виховного компонента дисципліни було розроблено спецкурс “Українські елітарні родини кінця ХІХ - початку ХХ ст.”, який мав поступово привести студентів до розуміння значущості досвіду елітарних родин, їх виховної мудрості й доцільності використання цього досвіду в майбутній педагогічній практиці.

Вивчення “Фольклору України” передбачало акцентування уваги не лише на сутності системи знань сучасної фольклористики, а й на педагогічній спрямованості курсу.

Введення спецкурсу “Дитячий фольклор” допомогло студентам експериментальної групи не лише засвоїти жанри фольклору, що вивчаються в сучасній школі, але й сприймати фольклор як джерело формування ідеалу людини, народних моральних абсолютів, рис української ментальності.

Під час оволодіння знаннями з “Етноґрафії України” студенти докладно вивчали структуру української системи споріднення - родичів і свояків, вчилися орієнтуватися в назвах угрупувань - члени сім'ї, близькі родичі, далекі родичі, ознайомлювалися з практикою звертань до близьких та далеких родичів. Результатом їхньої самостійної роботи стало дослідження термінів, що означають ступінь спорідненості, характерних для Східного Поділля та історичної Уманщини зокрема.

В основу розробок як аудиторних, так і позааудиторних занять з “Етнології” та “Націології”, які стали логічним продовженням і доповненням попередніх курсів, були покладені основні положення Концепції роботи науково-дослідної лабораторії “Етнологія Черкаського краю”.

Робота фольклорного товариства імені Гната Танцюри, майстер-класа “Театр Слова”, Народного аматорського колективу “Софія”, гуртка “Українська народна іграшка Східного Поділля”, у якій брали участь студенти експериментальних груп, була спрямована на розширення та поглиблення їх знань з етнопедагогіки, народного дитинознавства, фольклору.

Екскурсії, зустрічі, конференції, конкурси, вікторини, відзначення родинно-побутових свят допомагали виховувати у студентів кращі загальнолюдські чесноти, любов до Батьківщини, роду, рідної мови.

У процесі експериментальної роботи було розроблено модель підготовки студентів-філологів до родинного виховання, яка реалізовувалась у п'ять етапів. Під час формуючого експерименту в кожному із трьох компонентів готовності до родинного виховання було виділено одну складову (знання, мотиви, вміння) і розглянуто їх динаміку на всіх п'яти етапах дослідження.

Результати формуючого експерименту було встановлено на основі аналізу змісту контрольних робіт, курсових та дипломних проектів, було враховано оцінювання відповідей студентів-філологів на іспитах з фахових дисциплін та висновки про проходження ними педагогічних практик.

Завдяки цьому стали помітними зміни у відсотковому розподілі студентів за рівнями сформованості їхньої готовності до родинного виховання.

Порівняння результатів на початку і в кінці експериментальної роботи показало, що і в експериментальних, і в контрольних групах зросла кількість студентів із середнім рівнем підготовленості (експериментальна група - 51,2%, контрольна група - 47,4%). Виявилася більша інтенсивність переходу від низького до середнього рівня в експериментальних групах.

В експериментальних групах значна кількість студентів перейшла до високого рівня (43,5%), у контрольних групах кількість таких студентів значно менша (31,3%).

Таблиця 1 Динаміка рівнів підготовленості студентів-випускників до родинного виховання

Рівні підготовленості	На початку дослідження	Наприкінці дослідження
		КГ	ЕГ
Високий	9,2	31,3	43,5
Середній	28,7	47,4	51,2
Низький	69,4	22,1	6,7

Одержані результати свідчать про загалом високу ефективність запропонованої моделі, що впроваджувалася в роботу зі студентами.

Таким чином, традиційні умови не є сприятливими для підвищення ефективності готовності студентів до родинного виховання; у звичайних умовах організації навчально-виховного процесу формування такої готовності відбувається на низькому рівні.

З метою перевірки ефективності впровадженої програми через рік після експерименту було проведено заключне дослідження, яке охопило 80 випускників (50 колишніх студентів експериментальних груп, 30 - контрольних). Дані засвідчили подальше підвищення рівня володіння родинною педагогікою вчителів-філологів.

У ході своєї професійної діяльності вони заохочують батьків учнів до використання досвіду традиційного родинного виховання у власних сім'ях. Педагоги отримують внутрішнє задоволення від своєї діяльності, мають потребу у подальшому вдосконаленні своїх знань та вмінь. Високі показники рівнів знань, умінь і навичок довели ефективність розробленої нами моделі підготовки студентів-філологів до родинного виховання. Одержані результати дозволяють стверджувати, що основні завдання експериментально-дослідної роботи вирішені і положення гіпотези доведені.

ВИСНОВКИ

На основі узагальнення результатів дослідження зроблено такі висновки:

1. Ефективність засвоєння знань з родинного виховання студентами-словесниками залежить, насамперед, від розуміння ними історичних обставин і закономірностей побутування такого виховання у суспільних об'єднаннях.

Репрезентація історії родинного виховання включає кілька етапів, серед яких ми виокремили: період родового ладу, з яким дослідники пов'язують зародження стосунків, аналогічних сімейним; теологічна та фольклористична забарвленість виховання в родині періоду Київської Русі, появу літературних пам'яток педагогічного спрямування; виховний ідеал козацької доби, проілюстрований комплексом фізичного, морально-патріотичного, розумового та естетичного виховання; ХІХ ст. з намаганням зберегти духовний потенціал етносу через передачу народних знань наступним поколінням; ХХ ст., що охарактеризувалось бурхливою динамікою родинного виховання, яку зумовили політична ситуація, ідеологічні впливи, суспільні вимоги, та повернення родинного виховання до національних джерел на початку 70-х років. Сюди ж відносимо і кінець ХХ - початок ХХІ ст., що окреслюється глобалізацією суспільного життя, технологізацією та комп'ютеризацією усіх сфер людської діяльності і вимагає негайного впровадження духовних домінант етносу з метою урівняння та врегулювання матеріального й духовного аспектів людського буття.

2. Теоретичний аналіз суті та функцій родинного виховання засвідчив величезний потенціал соціально-педагогічного досвіду народу у формуванні гармонійно розвиненої особистості. Родинне виховання включає в себе систему напрямів, серед яких трудове, моральне, розумове, теологічне, фізичне, естетичне, економічне, екологічне; як засіб формування особистості родинне виховання виконує духовно-моральну, пізнавальну, комунікативно-інформативну, конструктивну, виховну, соціалізуючу, емоційно-естетичну і гуманістичну функції.

3. Готовність студентів до родинного виховання ми визначаємо як складне соціально-педагогічне утворення, яке містить у собі комплекс відповідних почуттів, потребово-мотиваційних якостей особистості, всебічні знання суті родинного виховання, професійно-педагогічні вміння та навички його застосування у майбутній педагогічній діяльності.

4. На основі врахування результатів констатуючого експерименту було виявлено такі компоненти готовності студентів-філологів до родинного виховання: емоційно-вольовий, пізнавальний, практично-дійовий, що сприяло визначенню ролі, місця та значення родинного виховання у професійній підготовці студентів-філологів. Встановлено основні якісні характеристики рівнів готовності студентів-філологів до родинного виховання: високий рівень (глибоке розуміння значення і суті родинного виховання); середній рівень (позитивне ставлення до родинного виховання); низький рівень (поверхове оцінювання надбань родинної педагогіки); критичний рівень (приблизне ознайомлення з родинним вихованням, або необізнаність з даним поняттям).

5. Доведено, що стан родинного виховання в сучасній українській сім'ї, його ефективність залежить не лише від рівня збереженості національних традицій, звичаїв, світогляду, стосунків (хоча вони і є пріоритетними), а й від загального стану розвитку суспільства.

Виховання в родині є одним із найважливіших етапів у складному цілеспрямованому, суспільно важливому процесі педагогічного впливу батьків на дітей, укладу життя родини, при якому створюються сприятливі умови для формування позитивних особистісних якостей дітей, їхніх світоглядних позицій, переконань, ідеалів, ставлення до життя.

6. Розроблено модель підготовки студентів-філологів до родинного виховання. Доведено, що ефективність підготовки студента-філолога до родинного виховання залежить від системи аудиторної та позааудиторної роботи, яка передбачає:

а) засвоєння необхідного обсягу знань з фахових (спеціальних), методичних, психолого-педагогічних, культурних дисциплін, збагачених матеріалом родинно виховного характеру (пізнавальний компонент готовності);

б) розвиток інтересу до родинного виховання та бажання реалізувати його у професійній сфері (емоційно-вольовий компонент готовності);

в) оволодіння методикою впровадження родинно-виховного досвіду у педагогічну діяльність (практично-дійовий компонент);

г) активна участь у виховних заходах родинно-виховного спрямування (всі компоненти готовності).

7. Проведене дослідження дало змогу виявити педагогічні умови, які сприяють ефективній підготовці студентів до родинного виховання: орієнтація студентів на національну систему виховання; збільшення питомої ваги родинно-виховного компонента в чинних навчальних планах та програмах філологічного факультету вищого педагогічного навчального закладу; формування у студентів системи знань, умінь та навичок з української родинної педагогіки; реалізація отриманих студентами-філологами знань із родинного виховання в активній роботі з дітьми; залучення студентів до пошуково-дослідної роботи; забезпечення студентів навчальними та методичними посібниками з досліджуваної проблеми.

Виконане дослідження дозволило сформулювати такі рекомендації Міністерству освіти і науки України, вищим педагогічним навчальним закладам різних рівнів, загальноосвітнім навчальним закладам І - ІV рівнів акредитації:

· передбачати впровадження моделі підготовки студентів-філологів до родинного виховання у систему професійної підготовки;

· включити до навчальних планів філологічних факультетів вищих педагогічних навчальних закладів нові дисципліни та спецкурси етнопедагогічного спрямування;

· ввести етнопедагогічний компонент до навчальних програм з психолого-педагогічних і загальнокультурних дисциплін.

Ця проблема не вичерпується нашим дослідженням. Подальшого вивчення потребує таке питання, як досвід виховання елітарних українських родин у професійній підготовці студентів-філологів.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях

1. Йовенко Л.І. Прислів'я та приказки як джерело вивчення родинно-виховного досвіду українців (За матеріалами збірки М.Номиса) // Рідна школа. - 2003. - №6. - С. 36 - 38.

2. Башкевич Л.І. Елементи народної риторики у творчості М.П.Стельмаха // Рідна школа. - 2000. - №2. - С. 52 - 53.

3. Йовенко Л.І. Підготовка студентів-філологів до родинного виховання у процесі пошукової народознавчої діяльності // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини / Ред.кол.: Н.С.Побірченко (гол.ред.) та інші. - К.: Наук.світ, 2002. - Випуск 8. - С. 61 - 67.

4. Йовенко Л.І. Історичні аспекти родинного виховання українців // Наука і сучасність: Зб.наук.пр. Національного пед.універс.ім.М.П.Драгоманова. - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2004. - Том XLV. - С. 46 - 52.

5. Йовенко Л.І. Гурткова робота у підготовці студентів-філологів вищого педагогічного навчального закладу до родинного виховання // Зб. Наук. пр.: Спеціальний випуск “До витоків становлення української педагогічної науки” / В.Г.Кузь (гол.ред.) та інші. - К.: Наук. світ, 2002. - С. 283 - 286.

6. Йовенко Л.І. Пошукова фольклорно-етнографічна діяльність у процесі підготовки студентів філологічного факультету вищого педагогічного навчального закладу до родинного виховання // Наука і сучасність: Зб.наук.пр. Національного пед.універс.ім.М.П.Драгоманова. - К.: Логос. - 2002. - Том XXXIV. - С. 72 - 79.

7. Йовенко Л.І. Мовні традиції української родини у підготовці майбутніх учителів // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини / Ред.кол.: Н.С.Побірченко (гол.ред.) та інші. - К.: Наук. світ, 2004. - Випуск 9. - С. 58 - 62.

8. Башкевич Л.І. Про взаємовплив українських і російських паремій // Славістичні записи. - 1999. - № 1. - С. 11 - 13.

9. Йовенко Л.І. Суспільство і сім'я: Сучасні проблеми родинного виховання // Початкова школа. - 2005. -№4. - С. 50 - 53.

10. Башкевич Л.І. Формування культури особистості засобами мовленнєвого етикету // Педагогічні науки. Зб.наук. пр. Випуск 15. Ч.І. - Херсон: Айлант, 2000. - С. 92 - 94.

11. Башкевич Л.І. Вплив українського золотослова на формування національної свідомості школярів // Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах (Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді). - Збірник наукових праць. - Київ: Пед. думка, 2000. - Кн. ІІ. - С. 147 - 150.

12. Башкевич Л.І. Відображення вірувань та світоглядних уявлень українців у поезії М.Бажана // Творчість Миколи Бажана в контексті сучасного літературно-мистецького процесу: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (23 - 24 листоп. 1999 р.) / Уманський держ. пед. ун-т ім. Павла Тичини; Відп. ред. Н.П.Сивачук. - К.: Знання, 2000. - С. 44 - 45.

13. Башкевич Л.І. Інтерпретування правил мовного етикету та їх порушень засобами пареміографії (на прикладі паремій Уманщини) // Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції: Літературне краєзнавство в школі та вузі в контексті розвитку української культури і літератури (Тези доповідей і повідомлень, виголошених 29 - 30 вересня 2000 р.). - Житомир. - 2000. - С. 74 - 75.

14. Башкевич Л.І. Історичні аспекти українського золотослова // Народознавчі зошити. - Львів. - 2000. - №5. - С. 806 - 808.

АНОТАЦІЇ

Йовенко Л.І. Підготовка студентів-філологів вищого педагогічного навчального закладу до родинного виховання. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04. - теорія та методика професійної освіти. - Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України. - Київ, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню підготовки студентів-філологів вищого педагогічного навчального закладу до родинного виховання. У дисертаційній роботі розглянуто родинне виховання у контексті професійної підготовки студентів-філологів, зокрема його суть та функції, стан та особливості виховного процесу у сучасній вищій школі та українській родині; закцентовано увагу на організаційно-педагогічних засадах підготовки студентів-філологів до родинного виховання: теоретико-методичній підготовці студентів до родинного виховання, їх позааудиторній роботі у даній галузі; прослідковано динаміку формування готовності студентів-філологів до родинного виховання; визначено критерії та рівні готовності студентів-філологів до родинного виховання; розроблено та експериментально перевірено модель підготовки студентів-філологів до родинного виховання, суть якої полягає у доповненні програмового матеріалу вищого педагогічного навчального закладу родинновиховним компонентом, введені до навчальних планів спеціальних курсів “Українські елітарні родини кінця ХІХ - початку ХХ ст.”, “Український дитячий фольклор”, “Українське дитинознавство”, а також етнопедагогічної практики.

Ключові слова: українська родина, родинне виховання, етнопедагогіка, моральні цінності, підготовка (готовність) вчителя.

Йовенко Л.И. Подготовка студентов-филологов высшего педагогического учебного заведения к семейному воспитанию. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04. - теория и методика профессионального образования. - Институт педагогики и психологии профессионального образования АПН Украины. - Киев. - 2005.

Диссертация посвящена исследованию подготовки студентов-филологов высшего педагогического учебного заведения к семейному воспитанию. В диссертационной работе рассматривается история семейного воспитания украинского народа, начиная с дородового общества. Проанализировано семейное воспитание в контексте профессиональной подготовки студентов-филологов, в частности его содержание и функции, состояние и особенности воспитательного процесса в современной высшей школе и украинской семье. Установлено, что современная подготовка студентов-филологов высшего педагогического учебного заведения не соответствует потребностям национальной школы, поэтому особое внимание обращено на организационно-педагогические основы подготовки студентов-филологов к семейному воспитанию: теоретико-методическую подготовку студентов к семейному воспитанию, их внеклассную деятельность в данной области; определена динамика формирования готовности студентов-филологов к семейному воспитанию и др. Впервые раскрыто понятие “готовность учителя к семейному воспитанию”; разработана педагогическая модель подготовки будущих учителей-филологов к семейному воспитанию; определены критерии и уровни готовности студентов-филологов к семейному воспитанию; выявлены педагогические условия эффективной подготовки будущего учителя-филолога к семейному воспитанию, дальнейшее развития приобрели сущность и функции семейного воспитания.

...