Главная Коллекция "Revolution" Педагогика Соціальна профілактика девіантної поведінки серед дітей та молоді

Соціальна профілактика девіантної поведінки серед дітей та молоді

Сутність та мета соціально-педагогічної профілактики. Класифікація профілактичної діяльності. Надання підліткам та молоді інформації про наслідки асоціальних дій. Відновлення особистісного та соціального статусу. Методи профілактики девіантної поведінки.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык русский
Дата добавления 15.10.2013
Размер файла 34,3 K
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Питання девіантної поведінки є досить актуальним і цікавим. Саме через неї проходять негативні витоки соціуму. Внаслідок відхилень від нормальної поведінки відбувається руйнація спокійного укладу життєдіяльності. Вивчення проблеми схильності до девіантної поведінки молоді, актуальність якої безсумнівна, потребує, насамперед, визначення її місця у системі координат більш широкого соціального змісту. Такими, на нашу думку, є проблема нормативної поведінки соціалізованого індивіда, особистості в суспільстві. Поняття норми імпліцитно містить у собі можливість відхилень від неї.

Об`єктом дослідження є соціальна профілактика девіантної поведінки серед дітей та молоді.

Предметом дослідження є особливості прояву девіантної поведінки (соціальних, психологічних чинників девіантної поведінки).

Мета роботи - теоретично проаналізувати причини, що призводять до відхилень і поведінці сучасної молоді та розробити практичні рекомендації, щодо попередження девіантної поведінки.

Завдання:

1. Розглянути технології профілактичної діяльності соціального педагога.

2. Визначити суть та мету соціально - педагогічної пролактини.

1. Технології профілактичної діяльності соціального педагога

1.1 Сутність та мета соціально-педагогічної профілактики

Одним із важливих напрямів діяльності соціального педагога є профілактика. Це зумовлено, в першу чергу, зростанням кількості дезадаптованих, девіантних дітей та підлітків, посиленням асоціальних рис молодіжної субкультури, зростанням темпів поширення ВІЛ-інфекції, наркоманії, домашнього насилля тощо.

Профілактика (від гр. -prophylaktikos- запобігання, обмеження, попередження) - це попереджувально-профілактична діяльність, у соціально-педагогічній сфері має на меті, в першу чергу, виявлення, запобігання та обмеження асоціальних явищ у дитячому та молодіжному середовищі; причин соціальної дезадаптації різних соціальних груп та окремих осіб; забезпечення умов для формування соціально-позитивної спрямованості особистості.

У широкому розумінні профілактика має на меті підвищення якості життя і охоплює не лише медичні аспекти здоров'я, а й покликана змінювати соціально-психологічний статус особистості і забезпечувати умови для закріплення позитивних змін [1].

Традиційно профілактика будь-якого явища розглядається, як його недопущення, «протидія». При такому підході сам термін містить в собі негативний контекст, конфліктність, сховану агресію. Тому, застосовуючи превентивні дії, необхідно агітувати, налаштовувати не «проти» чогось, а «за» щось, тобто закликати до тих чи тих змін, поведінки, розуміння і тощо.

Подамо кілька словникових визначень поняття «профілактика».

В. Даль визначає попереджувальну діяльність як «вживання попередніх заходів, знешкодження, позбавлення від чого-небудь заздалегідь» [7, с. 390]. Л. Мардахаєв тлумачить профілактику як «застосування сукупності заходів, розроблених з метою попередження виникнення і розвитку тих чи тих відхилень у розвитку, навчанні, вихованні» [8, с. 231].

З точки зору медицини профілактика охоплює широкі медико-соціальні, санітарно - протиепідеміологічні, лікувально - профілактичні заходи щодо хворих з метою соціальної реінтеграції та попередження рецидивів, сприяння зміцненню здоров'я і підвищенню якості життя громадян та їх сімей [9]. У соціології профілактика розглядається як сукупність заходів, необхідних для зведення до мінімуму або усунення можливості появи правопорушної, асоціальної поведінки, підвищеного потягу до алкоголю (наркотиків) через зміну самої людини, підвищення рівня її культури, моральності, умов життєдіяльності [10]. У психології, профілактика - комплекс зусиль фахівців, спрямованих на формування психічного здоров'я членів соціуму і полягає у попередженні емоційних та поведінкових розладів особистості або зниженні їх числа [11].

Соціальна профілактика - це «комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження і локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі» (А. Капська) [4]; «сукупність державних, громадських, соціально-медичних і організаційно-виховних заходів, спрямованих на попередження, усунення або нейтралізацію основних причин і умов, які викликають різного роду соціальні відхилення негативного характеру і інші соціально небезпечні і шкідливі відхилення у поведінці» (Р. Овчарова) [12]; «зусилля, спрямовані на своєчасне виявлення і виправлення негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що зумовлюють відхилення у психосоціальному розвитку дітей та молоді, у їх поведінці, стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля» (О. Безпалько) [1]; «виступає одночасно як процес і результат діяльності, оскільки методи профілактики, в першу чергу, спрямовані на викорінення джерел стресових ситуацій, асоціальної поведінки, різноманітних проблем як у самій особистості, так і в соціальному середовищі» (В.1. Курбатов) [3].

Соціально-педагогічна профілактика, на відміну від соціальної, орієнтована переважно на дітей та молодь і характеризується виявленням соціальних умов і десоціалізуючих чинників їх виховання, а також спрямована на виявлення, діагностику і корекцію дітей «групи ризику» з різними формами психічної і соціальної дезадаптації, що виражається в поведінці, неадекватній нормам і вимогам найближчого оточення [13, с. 145].

Соціально-педагогічна профілактика, в загальному значенні, - це науково обґрунтований і вчасно застосований вплив на вихованців з метою збереження їх функціонального стану, попередження можливих негативних процесів у їх життєдіяльності; це діяльність із попередження соціальної проблеми, соціального відхилення та нейтралізації причин, які їх породжують.

Профілактична діяльність соціального педагога характеризується виявленням умов та факторів, що зумовлюють відхилення у психологічному і соціальному розвитку людини, в її поведінці, стані здоров'я, а також організації життєдіяльності та дозвілля підлітків і молоді.

Ефективність профілактики досягається професіоналізмом, майстерністю соціального педагога та інших суб'єктів впливу, комплексністю профілактичних заходів, використанням методів, технологій соціально-педагогічної діяльності.

Ми керуємося принциповою програмною тезою про те, що профілактика - це активний поступальний процес створення умов і формування особистих якостей, які підтримують благополуччя. Такий процес покликаний сприяти:

- забезпеченню безпечного та підтримуючого середовища;

- доступу до інформації;

- допомозі у набутті позитивних і необхідних життєвих навичок.

Найбільш ефективними засобами є:

- забезпечення можливостями консультування;

- забезпечення доступу до спеціалізованих служб допомоги.

Сьогодні профілактична робота базується на таких основних принципах:

1. Довготриваліcть та неперервність.

2. Послідовність та систематичність.

3. Адресність.

4. Своєчасність.

5. Доступність.

6. Інтеграції в навчально-виховний процес.

7. Комплексність.

1.2 Принципи, рівні, види соціально-педагогічної профілактики

Існують різні підходи до класифікації профілактичної діяльності. Якщо ми говоримо про види профілактики, то маємо на увазі цільову аудиторію, на яку спрямований вплив (первинна, вторинна, третинна); якщо про тип - покладаємо в основу зміст діяльності (загальносоціальна (неспецифічна) і специфічна профілактика); рівень профілактики вказує на ресурси, які можуть бути задіяні для вирішення профілактичних завдань (особистісний, сімейний і соціальний рівні профілактики).

Соціально-педагогічна профілактика здійснюється на трьох рівнях:

1. Особистісний - вплив на цільову групу сфокусовано таким чином, щоб формувати ті якості особистості, які б сприяли підвищенню рівня її здоров'я, відповідальності за наслідки своєї поведінки, з метою попередження виникнення різних проблем (форми роботи: інформаційно-просвітницькі, консультування, психокорекція, тренінги особистісного зростання).

2. Сімейний рівень передбачає вплив на мікросоціум - сім'ю, найближче оточення (ровесники) дитини, які здатні вплинути на спосіб життя і посприяти вирішенню конкретних проблем (форми роботи: консультування, всеобуч, тренінги, лекції).

3. Соціальний рівень профілактики сприяє актуалізації проблем, пов'язаних із окремими негативними явищами у суспільстві, а також зміні суспільних норм щодо здоров'я, способу життя, стосовно осіб, які за певних причин стали жертвами асоціальних моделей поведінки (наркозалежні, люди нетрадиційної сексуальної орієнтації, ВІЛ-інфіковані тощо). Робота на цьому рівні допомагає створити сприятливі умови для роботи на особистісному та сімейному рівнях (форми роботи: масові акції, соціальна реклама, семінари).

Існують такі види профілактики: первинна, вторинна і третинна.

Первинна профілактика (або просвіта) - це діяльність, яка дає можливість учасникам навчально-виховного процесу одержувати інформацію про фізичне і духовне здоров'я людини. Первинна профілактика має на меті створення і розвиток умов, що сприяють здоров'ю, збереженню життя дітей і запобігають несприятливому впливу на нього факторів соціального і природного середовища. Вона має переважно інформаційний характер і спрямована на формування в особистості не сприйняття стандартів негативної поведінки та негативних звичок.

Її змістом є: надання підліткам та молоді інформації про наслідки асоціальних дій, вживання різних видів наркотичних речовин; роз'яснення правових норм щодо асоціальної поведінки; популяризація переваг здорового способу життя; формування навичок культурного проведення дозвілля; створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної, громадської діяльності [3, с. 32].

Вторинна (рання) профілактика (або корекція) має своїм завданням якомога раніше виявити негативні зміни в поведінці дитини.

Вона базується на результатах масової діагностики різноманітних аспектів діяльності дітей і обмежує поширення окремих негативних явищ, які мають місце в суспільстві чи соціальній групі.

Третинна профілактика (або реабілітація) - це комплекс соціальних, просвітницьких і медико-психологічних заходів, які мають на меті відновлення особистісного та соціального статусу людини, повернення її в сім'ю, навчальний заклад, трудовий колектив, до суспільно-корисної діяльності [4]. Тому соціально-педагогічна діяльність у межах третинної профілактики зосереджується у різних осередках допомоги: реабілітаційних центрах, дружніх клініках для молоді, анонімних кабінетах, релігійних об'єднаннях (як одного з осередків психологічної реабілітації), співтовариства людей з подібними проблемами (спілка ЛЖВ - людей, що живуть з ВІЛ; спілка анонімних алкоголіків, наркоманів; групи самодопомоги). соціальний профілактика девіантний поведінка

Розглядаючи профілактичну роботу, можна зазначити, що найдоцільнішою є первинна профілактика, під час якої застосовуються такі підходи: надання інформації, емоційне навчання, апеляція до цінностей і знань, виховання протидії, надання альтернативи, вплив соціального середовища та однолітків, зміцнення здоров'я тощо. Вторинна та третинна профілактика найчастіше здійснюється лише за сприяння інших спеціалістів (медичних працівників, психологів).

Крім цих різновидів профілактики розрізняють загальну і спеціальну. Загальна профілактика полягає у здійсненні попереджувальних заходів, спрямованих на виникнення певних проблем у майбутньому людини (профілактика, спрямована на попередження негативної ризикованої поведінки підлітків). Спеціальною профілактикою називається система заходів, спрямованих на попередження та локалізацію конкретних негативних явищ у поведінці людей (профілактика підліткового суїциду, профілактика небезпечної статевої поведінки тощо) [1].

Із напрямів соціально-педагогічної профілактики можна виділити:

- профілактика дезадаптованої поведінки та важковиховуваності;

- профілактика делінквентної поведінки (злочинності, правопорушень, аморальних вчинків);

- профілактика адиктивної поведінки (алкоголізму, тютюнопаління, наркоманії, токсикоманії, комп'ютерної залежності);

- профілактика асоціальної і психопатологічної поведінки (проституція, суїцид, безпритульності, бродяжництва, бездоглядності, профілактика сімейного неблагополуччя, насильства);

- профілактика інших соціальних ризиків (ВІЛ - інфікування, торгівля людьми).

1.3 Методи соціально-педагогічної профілактики

Кожен із визначених видів профілактики передбачає використання певних соціально-педагогічних технологій, методів і форм роботи. Реалізація соціально-педагогічної роботи здійснюється за допомогою спеціально розроблених програм.

Програми передбачають вирішення таких завдань [2]:

- формування умінь і навичок ефективного спілкування, критичного мислення, адекватної самооцінки;

- вироблення навичок самозахисту від негативного впливу навколишнього середовища;

- формування особистісної стійкості до факторів ризику;

- попередження виникнення проблем у взаємодії з оточенням.

Основними принципами розробки профілактичних програм є: опора на потенційні можливості дитини; принцип активізації свідомості й життєвого досвіду особистості; принцип безпеки навчання і створення сприятливої атмосфери навчання; принцип випереджаючого навчання та інші.

Серед відомих зарубіжних профілактичних програм можна назвати такі: «Програма антинаркотичного навчання (ПАН) дошкільнят» (Великобританія, США), Програма «Ваше здоров'я - 2000» для учнів 1-12 класів (США), Програма «Добровільні помічники» з дітьми «групи ризику» (Англія), Програма «Ерстинський поворот» (Швеція), Програма «Діти вулиці» (Росія) [2].

Соціально-педагогічна профілактична робота з дітьми «групи ризику» може здійснюватися за такими етапами:

- формування та дослідження банку інформації про дітей;

- дослідження джерел інформації про дітей;

- визначення проблеми і її причин;

- розробка схем контактів з дітьми і батьками;

- консультування;

- розробка програми профілактичної роботи (групової, індивідуальної);

- застосування програм на практиці.

До специфічних методів профілактичної роботи належать:

- профілактична консультативна бесіда;

- міні-лекція;

- анкетування;

- системне спостереження;

- рольові ігри;

- профілактичні тренінги;

- соціальна реклама;

- відеолекторії;

- метод підтримки та стимулювання нових навичок, моделей поведінки;

- метод завчасної нейтралізації конфліктної ситуації;

- метод профілактичного втручання;

- дискусійні клуби.

Серед методів профілактичної роботи можна виокремити профілактичну бесіду, яка застосовується з метою:

- попередження батьківських зловживань;

- попередження розвитку кризових ситуацій;

- надання інформації про вікові особливості дітей;

- роз'яснення специфіки взаємовідносин батьків з дітьми різного віку;

- пояснення правових питань;

- з'ясування питань захисту дітей;

- попередження суїцидальних спроб.

Ефективність цього методу можлива за умов правильної поведінки соціального педагога та дотримання алгоритму бесіди:

1. Початковий етап - встановлення емоційного контакту з об'єктом, який потребує доброзичливості, коректності, співчуття.

2. Етап з'ясування першопричин проблеми - виявлення мотивів поведінки за допомогою відповідних питань.

3. Етап побудови моделі поведінки - формування нової моделі поведінки (більш гнучкої, впевненої, стійкої, позитивної) разом з об'єктом для вирішення проблемної ситуації.

4. Заключний етап - прийняття об'єктом моделі поведінки, розуміння проблеми, налаштування на успіх.

Міні-лекція (10-15 хв.) як елемент рольової гри може проводитись як з дорослими, так і з дітьми.

Основні вимоги до організаторів-лекторів:

- урахування інтересів аудиторії та рівня її поінформованості щодо проблеми;

- доступність інформації;

- відмова від великої кількості цифр, статистичних даних;

- аргументація фактів;

- яскравість виступу.

Дискусії, «дискусійні клуби» - обговорення в групі питань, проблем і ситуацій, які можуть мати неоднозначну оцінку.

Алгоритм організації дискусійного засідання:

1. Визначення формулювання теми та запитань для обговорення.

2. Розподіл ролей між членами ініціативної групи («адвокат», «соціолог», «преса»).

3. Запрошення учасників та спеціалістів різного профілю до дискусії.

4. Вибір і підготовка ведучого.

5. Визначення правил дискусії.

6. Безпосереднє обговорення питань.

7. Підведення підсумків дискусії.

У здійсненні профілактичної роботи з дітьми соціальний педагог має керуватися такими «заповідями»: «не нашкодь», «не оцінюй», «приймай людину такою, якою вона є», «дотримуйся конфіденційності», «дотримуйся принципу добровільного вибору», «зберігай певну дистанцію з клієнтом».

Соціальний педагог може здійснювати профілактичну роботу за умови спеціальної підготовки. В основному він може виступати як посередник між дитиною, сім'єю, освітніми установами, соціальними службами і центрами допомоги; як організатор профілактичних заходів.

2. Девантна поведінка дітей та молоді як норма соціальної дезадаптації

2.1 Девіантна поведінка: негативні соціальні фактори, що сприяють її формуванню у підлітків

Будь-який злочин або поведінка, заборонена законом, суспільними, релігійними, етичними нормами, може розглядатися як девіантна (від латин. deviatio - відхилення).

Девіантну поведінку можна визначати як окремі вчинки, що входять у протиріччя з юридичними, моральними і соціальними нормами суспільства. До найбільш виражених проявів девіації належить так звана деліквентна поведінка. Девіантним буде також відхилення від норм моралі суспільства певного рівня соціального, культурного розвитку. Різновиди такої поведінки - алкоголізм, наркоманія, токсикоманія. Небезпечними і трагічними проявами девіації варто вважати також суїциди, акцентуації характеру, патології тощо.

Поняття девіантної поведінки тісно пов'язане з категорією норми, яка для багатьох психологів залишається чимось середнім, типовим, подібним до загальної маси, а також найбільш пристосованим до навколишнього середовища.

Норма і відхилення від неї завжди були невід'ємними поняттями, які з початку існування супроводжували людське суспільство. Під нормою розуміли найбільш доцільну, ефективну форму будь-якого явища матеріальної та духовної сфери діяльності людей.

Якщо говорити про нормальну, здорову особистість, то відповідно до так званого статистично - адаптаційного ходу виділяють такі її ознаки:

- інтерес до зовнішнього світу;

- наявність сенсу життя, визначення життєвої філософії, що упорядковує, систематизує досвід людини;

- цілісність особистості, адекватність її реакцій на зміни обставин, збалансованість основних нервових процесів, урівноваженість коркової і підкоркової діяльності;

- існування ієрархії цінностей;

- здатність гумористично змальовувати дійсність;

- здатність до встановлення щиросердних контактів з оточуючими;

- відповідність поведінки людини нормам і традиціям, установленим у суспільстві;

- підпорядкування суспільним цілям, вибір законних засобів для досягнення особистих цілей тощо.

Відомий польський учений Я. Щепанський пропонує назвати нормальною в середньому статистичному змісті особистість, що адаптувалася і поводиться в рамках соціальних критеріїв як цілісна особистість, основні елементи якої функціонують у координації з іншими.

Зміна суспільних відносин спричинює вибір соціально найбільш позитивних та ефективних, тому норми поведінки як поняття дуже тісно пов'язані з конкретною історичною ситуацією. Одна й та сама форма в різних історичних умовах може сприйматися і як норма, і як відхилення від неї.

Засвоєння прийнятних у суспільстві форм поведінки на індивідуальному рівні відбувається в процесі соціалізації, яка є «входженням» (інтеграцією) людини в суспільство через накопичення знань про навколишнє соціальне середовище, засвоєння існуючої системи цінностей, опанування прийнятних норм поведінки.

Різноманітність підходів до проявів девіантної поведінки дуже складно визначити. Труднощі пов'язані з тим, що девіантність є відносною характеристикою відповідно до стандартів, які часто розбіжні й зумовлені соціальними очікуваннями оточуючих.

Відхилення, або девіантна поведінка, припускає наявність щонайменше трьох основних компонентів:

1. Людина, якій притаманний цей тип поведінки.

2. Норми або очікування суспільства, що є критерієм оцінки поведінки з огляду девіації.

3. Деякі органи, установи або особистості, які реагують на дану поведінку, приймають рішення, чи є така поведінка нормальною, чи девіантною, застосовують певні санкції.

З огляду на ці три компоненти девіантною є поведінка, що відхиляється від групової норми та спричинює такі санкції: ізоляцію, лікування, покарання, засудження, інші види осуду порушника.

Розглянемо причини виникнення девіантної поведінки у підлітків.

Підлітки дуже емоційні, тому їхні вчинки надто різкі, сповнені протесту, потреби перевірити свої сили і можливості у протистоянні нормам. Це можна розглядати як гру, завдяки якій молода людина намагається одержати життєвий досвід. Адже «життя -- боротьба», і виживає найсильніший. А ця сила -- в агресії. Така поведінка названа девіантною. Для емоційної сфери підлітків характерні:

- велика емоційна збудливість, яка спричинює запальність, бурхливий прояв почуттів, пристрасність;

- підлітки гаряче беруться за цікаве діло, палко відстоюють власні погляди, готові «вибухнути» через найменшу несправедливість до себе і своїх товаришів;

- велика стійкість емоційних переживань порівняно з молодшими школярами, зокрема підлітки довго не забувають образи;

- постійна готовність до очікування страху, як наслідок - підвищення тривожності в старшому підлітковому віці, пов'язане з появою інтимно-особистісних стосунків.. Це викликає різні емоції, у тому числі -- страх викликати сміх;

- суперечливість почуттів: часто підлітки палко захищають свого товариша, гідного осуду; високорозвинене почуття власної гідності не заважає плакати від образи, хоча зрозуміло, що плакати соромно;

- виникнення переживання з приводу оцінки підлітків іншими, самооцінки як результату зростання самосвідомості;

- сильно розвинене почуття єдності з групою, тому гостріше та хворобливіше переживають несхвалення товаришів, ніж осуд дорослих або вчителя; частим є страх ігнорування групою;

- високі вимоги до дружби, в основі якої не спільна гра, як у молодших школярів, а спільність інтересів, моральних почуттів; дружба підлітка має індивідуальні та інтимні риси, більш тривала; під її впливом змінюються і підлітки, щоправда, не завжди в позитивний бік; поширена групова дружба.

2.2 Негативні соціальні фактори, що сприяють формуванню девіантної поведінки підлітків у сучасних умовах

Процес соціалізації в Україні має ряд проблем глобального і регіонального характеру. Об'єктивно його можна вважати таким, що має певну ваду. Як правило, кожне наступне покоління в межах сім'ї -- основного інституту соціалізації отримує систему цінностей своїх батьків. Протягом тривалого часу розвитку людства темпи розвитку забезпечували збіг культурного та соціального циклу впродовж поколінь. Значна кількість робіт дослідників цивілізаційних процесів стверджує, що починаючи з XX ст., ці цикли почали не збігатися на рівні «батьки -- діти», а вже із середини XX ст. протягом одного покоління змінювалося кілька культурних циклів. Тобто доводиться констатувати, що людство зіштовхнулося з проблемою, коли безпосередні суб'єкти соціалізації -- батьки перебувають у дезадаптивному стані. Засвоєна ними система цінностей та норм поведінки відстає від реального рівня суспільних відносин, при цьому з кожним роком їхня неадекватність збільшується. Розбіжність культурного та соціального циклів, безумовно, є глобальною проблемою.

Докорінна зміна суспільних відносин, відсутність чіткої програми реорганізації суспільства призвели до затяжної економічної, політичної та соціальної кризи, що в усіх сферах суспільного життя збільшила кількість злочинів, скоєних неповнолітніми та молоддю. До того ж викликають занепокоєння зміни в структурі злочинності неповнолітніх: збільшення корисливої злочинності, що можна пояснити довготривалою економічною кризою.

На цьому фоні порушується функціонування інститутів соціалізації -- сім'ї і школи. Важливу роль у цьому відіграють засоби масової інформації, особливо телебачення, безпосереднє соціальне оточення -- професійна група, група спільної дозвільної діяльності тощо. Розглянемо механізми впливу цих інститутів на деформацію.

Найбільш впливовим інститутом соціалізації, попри всі суспільні негаразди, залишається сім'я. Конкурувати із сім'єю, особливо на ранніх етапах становлення особистості, не може жодна суспільна або державна виховна установа, якою б бездоганною вона не була. Відсутність батьківської сім'ї або сімейне неблагополуччя майже завжди створюють реальні складності у формуванні світогляду дітей та підлітків, перебороти які суспільству не вдається.

Розглянемо роль сім'ї у процесі соціалізації за допомогою наступних факторів.

У перші роки життя дитини сім'я - єдиний ланцюжок між нею і суспільством, є немов зразок суспільства.

Батьківська сім'я практично все життя до повноліття сприймається дитиною як захисник від агресивного середовища, а тому має високий авторитет та ступінь довіри, особливо в дитячі роки.

Звичайно, сім'я для нормального функціонування потребує певного матеріального забезпечення, відсутність якого спричинює дисфункцію сім'ї і підвищує вірогідність девіантної поведінки неповнолітніх. Офіційні статистичні дані свідчать, що понад 70% громадян України вважають матеріальний стан своїх сімей погіршеним. Що стане результатом цього? Відірваність людини від рідної культури, нове оточення, в якому доводиться миттєво реагувати на абсолютно нові уявлення про час, простір, працю, любов тощо, вразливо діють на неї, А якщо позбавити надії на повернення у знайоме соціальне середовище, розгубленість переростає в депресію.

Отже, батьки, які повинні відтворювати базові елементи культури своїм дітям, не спроможні цього робити, оскільки перебувають у стані розгубленості, тому роль сім'ї у процесі формування девіантна особливо помітна. На особистість впливають ранні переживання дитини, а батьки не тільки використовують, у більшості випадків шаблони виховання суспільства, але й самі є представниками свого суспільства або класу. Вони передаюсь дитині те, що можна назвати психологічною атмосферою, духом суспільства. Сім'я стає психологічним агентом суспільства.

Розглянемо вплив ЗМІ на формування особистості неповнолітнього, Практично з моменту відкриття кінематографу людство з'ясовувало його вплив на поведінку людей, Згодом з появою телебачення це стало більш актуальним, оскільки значно зросла аудиторія глядачів. Вплив фільмів на емоції, соціальні настанови та поведінку людини - процес, який важко піддається об'єктивному дослідженню.

Вітчизняна наукова школа, на жаль, не з'ясовувала вплив кінематографічного насильства на поведінку людини,й особливо на поведінку неповнолітнього. На Заході, і особливо в США, дослідження цієї проблеми проводяться. У результаті дійшли висновку, що екранне насильство має негативний вплив на ціннісні орієнтації та поведінку підлітків, саме обділених соціально позитивним впливом сім'ї, школи, церкви, сусідів. Вибух насильства у 60-ті рр. в США змусив суспільство і державу вжити заходів для подолання цього явища.

У процесі проведення лабораторних експериментів науково-дослідний колектив вивчав групи дітей, яким демонстрували плівку з актами насильства. У зв'язку з цим діти копіювали те, що бачили на екрані, а це пояснюється навчанням за допомогою спостереження. Для того щоб дитина адекватно сприймала екранні події, треба добре усвідомлювати, хто герой, а хто злодій, суть конфлікту між ними та причину - наслідкові зв'язки, які зумовлюють їхню поведінку.

Є вірогідність прогнозування серйозних правопорушень у 30- річному віці, залежних від частоти перегляду насильницьких фільмів у дитячі роки.

На рівні підсвідомості екранні образи можуть довго зберігатися поза критичним усвідомленням, якщо вони були сприйняті в дитячому віці. Засвоєні в дитинстві зразки асоціальної поведінки можуть керувати поведінкою особистості в ситуаціях, що викликають стан афекту.

Крім того, заняття спортом, музикою, відвідування музеїв, театрів, листування, читання в середньому не перевищують однієї п'ятої часу, який люди витрачають на розваги, а телебачення лише дає ілюзію активності та переживання без реальної особистої причетності до подій, що відбуваються. Звичайно, не можна стверджувати, що лише телебачення спричинює девіантну та злочинну поведінку, це лише електронний інструмент формування та передачі інформації, негативний вплив якої зумовлений суспільством.

Ще один базовий інститут соціалізації неповнолітнього -- мала соціальна група, яка з процесі соціалізації для підлітків 12-14 років є значною конкуренцією сім'ї. Залежно від пануючих у групі норм посилюються суспільно корисні або суспільно небезпечні орієнтації та форми поведінки.

Поза всяких сумнівів, основні зусилля культурно - дозвільної сфери повинні спрямовуватися на створення умов змістовного юнацького дозвілля, орієнтуючись на вікові групи: 7-12; 12-14; 14 -17; 17-25; 25 років і старші.

За дослідженнями спеціалістів, дозвілля молоді майже на дві третини відбувається поза закладами культури. Молодь обирає здебільшого дискотеки, нічні клуби. Закономірною є перевага фізично активних форм дозвілля. І лише мізерна частина молоді відвідує вистави, художні експозиції, концерти класичної музики. Заходів, що потребують роботи душі, співпереживання, молодь практично не відвідує. Тому сьогодні в Україні активно формується людина з раціоналістично-споживацьким ставленням до цінностей і явищ культури, не спроможна мирно співіснувати із соціальним середовищем. Сутність діяльності такої людини спрямована на задоволення власних потреб, а якщо заважають норми, їх сприймають як шкідливі та непотрібні. Це призводить до девіації.

Неповноцінне емоційне життя активізує потребу в близьких стосунках на емоційному рівні, молода людина не може знайти свого мікрокультурного середовища, свою представницьку групу для продуктивного спілкування, а тому намагається включитися до груп однолітків і якнайшвидше засвоїти групові норми ідентичності. Як показує соціальна практика, це дуже часто неформальні групи агресивного напряму.

Ще один інститут соціалізації -- школа. Це модель суспільства в мініатюрі, яка відтворює систему основних соціальних цінностей, ієрархію заохочень та стягнень. Стиль взаємостосунків із учителями та в колективі однолітків формує систему ціннісних орієнтацій, ставлення до праці, навички групової поведінки тощо.

Поняття «норма» тут відрізняється від звичної «норм» дорослих, тому нормою для більшості сьогодні є задоволення кар'єра, власне життя, матеріальна належність, а потім - сім`я і народження дітей.

Список використаної літератури

1. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: навч. посіб. для студ. ВНЗ / О.В. Безпалько. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 139 с.

2. Никитина Н.И. Методика и технология работы социального педагога / Н.И. Никитина, М.Ф. Глухова. - М., 2007. - 309 с.

3. Социальная работа / Под ред. В.И. Курбатова. - Ростов- на/Д.,2003.

4. Соціальна педагогіка / За ред. А.Й. Капської. - К.: Центр навч. літератури, 2003. - 256 с.

5. Соціальна робота: короткий енциклопедичний словник. -К., 2002.

6. Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога: учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. завед. / М.В. Шакурова. - [2-е изд.]. - М.: Издательский центр «Академия», 2004. -272 с.

7. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4 т./ Владимир Даль. - М.: Русский язык. - Т. 3. - 1990. - 555 с.

8. Словарь по социальной педагогике: пособие для студентов, изучающих психологию, социальную работу и социальную педагогику/Авт.-сост. Л.В. Мардахаев. - М.: Академия, 2002. -365 с.

9. Червяк П.І. Медична енциклопедія / ПЛ. Червяк. - К.: Просвіта, 2001.-1024

10. Соціологія: словник термінів і понять / [упоряд.: С.А. Біленький, В.М. Дебой, М.А. Козловець та ін.]; за ред. С.А. Біленького і М.А. Козловця. - К.: Кондор, 2006. - 372 с.

11. Большой психологический словарь / Сост. и общ. ред. Г. Мещерякова, В. Зинченко. - СПб.: Пройм-ЕВРОЗНАК, 2003.-672 с.

12. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога / 1\В. Овчарова. - М.: ТЦ Сфера, 2002. - 480 с.

13. Шептенко П.А. Методика и технология работы социального педагога: учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведший / П.А. Шептенко, Г.А. Воронина. - М.: Академия, 2001.-206 с.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены