Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Г.С.СКОВОРОДИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛІВ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ЯПОНІЇ

Озерська Оксана Юріївна

Харків - 2006

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та ступінь розробки проблеми. У процесі побудови сучасного демократичного суспільства стрімко змінюється роль учителів, їхні функції, підготовка і діяльність. У міжнародних правових актах глобального характеру (документи ЮНЕСКО, Ради Європи, Організації Міжнародного Співробітництва і Розвитку, Міжнародної Організації Праці та інших) учителі XXI століття проголошуються носіями суспільних змін. Формування освітянської еліти, рівень її кваліфікації, загальної культури, духовності суттєво впливає на майбутнє будь-якої країни. Саме вчитель є головним складником у формуванні людського потенціалу держави, її конкурентоспроможності, адже базові моральні й громадянські цінності, знання майбутніх учених, медиків, інженерів, менеджерів, музикантів, конструкторів закладаються у школі.

У роки незалежності в Україні відбуваються докорінні соціально-економічні зміни і реформування галузі освіти, успішне здійснення якого пов'язане з вивченням позитивного світового досвіду. З огляду на це важливим чинником є вивчення теорії і практики організації педагогічної освіти провідних країн світу і, зокрема Японії, яка упродовж багатьох десятиріч накопичила значний позитивний досвід у формуванні освітянської еліти, творче вивчення, узагальнення та критичний аналіз якого можуть сприяти подоланню проблем і негативних явищ сучасної підготовки вчителів в Україні, зростанню престижу освіти в українському суспільстві і, як наслідок, забезпечувати успішну інтеграцію національної освіти до європейського та світового освітнього простору.

Пошук освітнього ідеалу на рубежі двох тисячоліть став спільною проблемою, яку розробляють педагоги різних країн. Вони аналізують існуючі ціннісні орієнтири, якими керується шкільна практика, фіксують нові тенденції, прогнозують майбутній їх розвиток. У світі існують західноєвропейська, північноамериканська і японська освітні системи, які здійснюють значний вплив на педагогічну практику різних країн.

Особлива привабливість японської системи освіти полягає у високій її ефективності як у галузі економічного, так й інтелектуального розвитку нації.

У західному світі розглядають “економічне диво” Японії як результат післявоєнної, другої реформи системи освіти, що була зорієнтована на американські стандарти. Однак самі японці вважають успіхи сучасної освіти результатом функціонування створеної понад сто років назад власної системи освіти, яка враховує народні традиції. Саме з цього часу знання, мудрість і мораль почали визначати багатство нації. І зараз освіта знаходиться в центрі уваги сім'ї, суспільства і держави.

В японській теорії і практиці педагогічної освіти накопичено оригінальний досвід професійної підготовки вчителів, удосконалення їхніх практичних навичок, дотримання відповідальності за результати роботи і високий соціальний статус. Аналіз, осмислення і належна оцінка цього досвіду може сприяти розвитку нових теоретичних і практичних підходів до вирішення проблеми професійної підготовки вчителів в Україні.

В останні роки в Україні активізувались пошуки вітчизняних дослідників в галузі зарубіжної теорії та практики професійної підготовки вчителів. Зокрема, досліджувались провідні напрями сучасної реформи вищої педагогічної освіти в Англії (А.Парінов), професійно-педагогічна підготовка вчителів у Великій Британії (90-і рр. XX ст.) (Н.Яцишин), система підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у Німеччині (В.Гаманюк, Т.Вакуленко), проблема педагогічної майстерності вчителя в теорії та практиці педагогічної освіти США (Р.Роман), розвиток педагогічної освіти у США (Т.Кошманова), система підготовки педагогічних кадрів у Норвегії (В.Семилетко), становлення і розвиток системи підготовки вчителів у Чехословаччині (1918-1990 рр.) (В.Кемінь). До проблемних досліджень на матеріалах декількох країн належать праці Л.Пуховської (професійна підготовка вчителів у країнах Західної Європи в другій половині XX століття), С.Когут (система професійної підготовки соціального педагога у вищих навчальних закладах освіти України і Польщі) та деякі інші. Теоретичним засадам процесу гуманізації освіти в Японії присвячене дослідження Т.Свердлової. Однак через відсутність використання японських першоджерел важливі положення зазначеної теми залишилися поза межами наукового пошуку, а деякі особливості шкільної освіти були оцінені як негативні освітні явища (існування репетиторських шкіл “дзюку”), що є суперечливим і неоднозначним твердженням.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди “Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних навчальних закладах” (РК 3 1-200199004104). Тема дослідження затверджена вченою радою ХНПУ імені Г.С.Сковороди (протокол № 14 від 22 березня 2005 року), узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 6 від 14 червня 2005 року).

Хронологічні межі дослідження - друга половина XX ст. - зумовлені тим, що саме після II світової війни в Японії почалися демократичні перетворення в суспільстві. У цей час виявились і загострились суперечності між успадкованою традиційною системою освіти та новими вимогами до неї. Намагаючись розв'язати ці суперечності за допомогою радикальної перебудови традиційних структур шкільної і педагогічної освіти, Японія двічі за цей період (у 60-х та в кінці 80-х рр.) реформувала свою освітню сферу. Освітні реформи, розпочаті в 60-х роках, фактично розгорнулися в останні роки, коли в нових соціокультурних умовах у традиційну систему професійної підготовки вчителів почали активно впроваджуватись інноваційні підходи.

Мета дослідження - проаналізувати й узагальнити теоретичні ідеї і практичний досвід професійної підготовки вчителів Японії у вищих навчальних закладах у другій половині XX століття.

Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:

1.Проаналізувати соціально-історичні передумови розвитку системи підготовки вчителя в Японії, обґрунтувати її філософські засади.

2. Розкрити особливості змісту, форм і методів професійної підготовки вчителя до різноманітної педагогічної діяльності у вищих навчальних закладах Японії.

3. Узагальнити досвід здійснення відбору абітурієнтів до педагогічних закладів та входження вчителів у професію.

4. Виявити провідні тенденції професійної підготовки вчителів Японії.

5. Визначити прогресивні ідеї підготовки вчителя в Японії для творчого використання в сучасних умовах України.

Об'єкт дослідження - вища педагогічна освіта Японії у другій половині XX століття.

Предмет дослідження - система професійної підготовки вчителів у Японії.

Методологічною основою дисертації є філософські ідеї єдності теорії та практики; підходу до людини як до суб'єкта і об'єкта суспільних відносин; ідея соціального детермінізму й історизму, системний підхід у дослідженні педагогічних процесів і необхідність їх вивчення в конкретних історичних умовах.

Теоретичні положення й висновки філософії освіти Японії (буддизму і конфуціанства), розкриття особливостей розвитку японської освіти, беззаперечно високе місце вчителя в суспільній ієрархії цінностей лягли в основу сучасної державної політики в галузі педагогічної освіти. Відомі положення конфуціанства про інтенсивне навчання і безперервний ланцюг іспитів, як свідчать дослідження О.Пронникова, І.Ладанова, втілилися в предметні педагогічні методики.

Теоретичною основою дослідження є провідні ідеї японських учених щодо підготовки вчителя в Японії, формування його особистості, професійної компетентності. Вони знайшли відображення в науково-педагогічній спадщині М.Ватанабе, М.Ендо, Т.Інагакі, К.Ісідзака, Т.Ісітоя, Й.Кацуно, Х.Кодзіма, І.Кудомі, Я.Маедзіма, Н.Маено, М.Макі, С.Міва, Н.Мінамімото, Х.Морі, Ю.Мотояма, Х.Мусіма, Т.Накадзіма, К.Накамура, Т.Накатоме, М.Наоко, М.Нісі, А.Номія, С.Огідо, Т.Окато, Н.Омі, Т.Сакамото, Т.Сасакі, К.Сато, М.Сато, Х.Сато, Т.Сімомура, С.Судзукі, О.Такачі, Т.Уміхара, А.Усіватарі, С.Фудзі, Г.Фудзімото, Ю.Фукудзава, Я.Фурухасі, Ю.Хасімото, С.Хірата, Я.Хомма, М.Цутія, Н.Ямада, О.Яосака та інших.

Певне значення для наукового дослідження мали й наукові матеріали англомовних авторів Грейсона Джексона К. молодшого, А.Менло, П.Поплтона про особливості системи освіти, сертифікацію і педагогічну діяльність японських учителів.

Методи дослідження. У процесі дослідження використовувались загальнонаукові й історико-педагогічні методи, а саме: загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, зіставлення, узагальнення) з метою вивчення енциклопедичної, філософської, психолого-педагогічної, методичної літератури з проблеми дослідження; історико-педагогічний ретроспективний метод - для визначення специфіки розвитку педагогічної освіти Японії в досліджуваний період; системно-структурний - з метою систематизації теоретичних ідей навчання і виховання педагогічних кадрів та узагальнення досвіду їх реалізації в педагогічній практиці Японії у другій половині XX століття; проблемно-цільовий і порівняльний - для аналізу джерельної бази, науково-методичної літератури, періодичних видань та нормативно-інструктивних освітніх документів досліджуваного періоду.

У дисертації здійснено зіставлення результатів дослідження з актуальними проблемами педагогічної теорії і практики сьогодення України.

Джерельну базу дослідження становлять:

- японські законодавчі акти з питань шкільної, вищої та післядипломної освіти і працевлаштування вчителів (Конституція Японії (1946 р.), Основний Закон про освіту (1947 р.), Закон про шкільну освіту (1947 р.) Закон про сертифікацію педагогічних працівників (1949 р.), Закон про приватні та державні школи” (1949 р.), доповіді Центральної Ради з питань освіти: “Основні напрями розвитку освіти, яка відповідає вимогам сучасного суспільства” (1971 р.), “Про підвищення якості підготовки вчителів” (1978 р.), “Про суспільство і культуру” (1979 р.), “Про безперервну освіту” (1981 р.), Закон зі спеціального регулювання зайнятості педагогічного персоналу (1988 рік), звіти Міністерства освіти “Заходи щодо покращення здібностей педагогічних кадрів” (1987 р.);

- документи Міністерства освіти, культури, спорту, науки і технології Японії (щорічні статистичні звіти Міністерства освіти Японії, щорічна графічна презентація освіти в Японії на основі статистичних даних Міністерства освіти) за 1988, 1989, 1990, 1994, 1995, 1996, 1997, 1999, 2000 рр.;

- навчальні плани, програми і розподіл навчального часу педагогічного факультету університету Saitama Daigaku за 1996, 2001, 2002 рр. і педагогічного університету Osaka Kyoiku Daigaku за 2003 р.;

- матеріали японських наукових конференцій, присвячених проблемам розвитку педагогічної освіти;

- статистичні й аналітичні матеріали японських і зарубіжних організацій (Японська національна комісія ЮНЕСКО (Japanese National commission for UNESCO), бюлетень ЮНЕСКО головного регіонального офісу азіатсько-тихоокеанського регіону (Bulletin of the UNESCO Principal Regional Office for Asia and the Pacific), збірник матеріалів департаменту США з питань освіти “Освіта в Японії”(Japanese Education today, USA Department of Education);

- монографії і статті японських учених з проблем дослідження;

- педагогічна періодика Японії;

- матеріали особистих бесід автора з учителями й учнями загальноосвітніх шкіл, викладачами і студентами педагогічного університету префектури Сайтама (Японія), викладачами Міжнародного інституту японської мови (м.Урава, Японія);

- матеріали мережі Інтернет.

Наукова новизна і теоретичне значення дисертації полягає в тому, що вперше:

- висвітлено процес професійної підготовки вчителів як певної системи, яка включає: відбір абітурієнтів, оволодіння студентами вищих навчальних закладів теорією і практикою проведення різноманітної педагогічної діяльності, працевлаштування вчителів-початківців і входження їх у професію, підвищення класу вчительських сертифікатів, що вимагає тісної співпраці вищих педагогічних навчальних закладів, національних, префектурних, муніципальних органів освіти і загальноосвітніх шкіл;

- з'ясовано соціально-історичні передумови та філософські засади професійної підготовки вчителів;

- здійснено аналіз напрямів освітньої реформи в Японії;

- визначено зміст, форми і методи підготовки студентів до здійснення навчальної, виховної, організаційної роботи з учнями, до участі в наукових дослідженнях та в шкільному управлінні;

- визначено змістово-діяльнісні основи навчального процесу, організації педагогічної практики у вищих педагогічних навчальних закладах й допуску до обіймання посади вчителя;

- введено до наукового обігу раніше невідомі праці японських дослідників з питань педагогіки вищої школи, теорії педагогічної освіти, а також законодавчі акти і документи з питань професійної освіти вчителів Японії.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що на основі дослідження було опубліковано монографію “Система підготовки вчителя в Японії” (Харків, 2006 р.); здійснено дискусійне обговорення на засіданні ради науково-дослідного Інституту педагогіки і психології імені В.О. Сухомлинського і засіданні кафедри загальної педагогіки (Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди); проведено заняття з порівняльної педагогіки і японської мови та культури (кафедра східних мов Інституту мов світу Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди).

Матеріали дослідження та монографія “Система підготовки вчителя в Японії” можуть бути використані для порівняльного аналізу загальних і локальних проблем вищої школи України та їх вирішення в перспективі з метою наближення до світових освітніх стандартів; в навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів під час читання курсу “Вища освіта в зарубіжних країнах” для аспірантів, здобувачів, викладачів вищих навчальних закладів, у лекційних курсах з історії педагогіки та порівняльної педагогіки, на заняттях з основ педагогічної майстерності, у процесі підготовки курсових та дипломних робіт у педагогічних навчальних закладах III-IV рівня акредитації.

Сформульовані в ході наукового пошуку положення і висновки сприяють цілісному відтворенню особливостей розвитку національної системи освіти та педагогічної думки в Японії. Вони також можуть бути підґрунтям для подальшого вдосконалення стажування українських викладачів-японознавців у Японії й сприяти ознайомленню з педагогічним досвідом Японії.

Достовірність та аргументованість наукових положень і висновків, сформульованих у результаті дослідження, забезпечується методологічною обґрунтованістю вихідних позицій, застосуванням методів, адекватних предмету, меті і завданням дослідження, логіко-системним аналізом значного обсягу японських законодавчих актів з питань освіти, педагогічних джерел, нормативних і методичних документів, педагогічних теоретичних праць, а також безпосередньою участю дисертанта в обговоренні проблем професійної підготовки вчителя з японськими педагогами під час наукових дискусій, інтерв'ю, бесід, опитувань.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження обговорювались і знайшли схвалення на Міжнародних, Всеукраїнських та регіональних конференціях: “Освіта і доля нації. Освітянський дороговказ у майбутнє” (Харків, 2002 р.), “Інформаційні технології: наука, техніка, технологія, освіта, здоров'я” (Харків, 2002, 2004, 2005 рр.), “Гуманітарно-технічна еліта і управління великими соціальними системами” (Харків, 2004 р.), “Проблеми японознавства в Україні” (Харків, 2004 р.); “Багаліївські читання в НУА. Вік XX: реформи в українській вищій школі” (Харків, 2002 р.).

Основні положення й висновки дисертації доповідались й обговорювались на засіданнях кафедри загальної педагогіки та науково-дослідного Інституту педагогіки і психології імені В.О.Сухомлинського у 2003-2006 рр. (Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди).

Публікації. Зміст і результати дослідження відображено у 14 одноосібних публікаціях загальним обсягом 21, 57 друк. аркушів, з них - 1 монографія, 6 статей у провідних науково-фахових виданнях, 3 публікації в інших виданнях, 4 - матеріали науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (усього 249 найменувань, з них 144 - іноземними мовами, зокрема японською - 117), 17 додатків (на 22 сторінках). Загальний обсяг дисертації 212 сторінок. Основна частина роботи складається з 165 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теми для розвитку сучасної педагогічної науки в Україні; розкрито ступінь досліджуваності обраної проблеми; визначено об'єкт, предмет, концепцію, мету і завдання; висвітлено методологічну основу, методи і джерела дослідження; розкрито наукову новизну й практичне значення здобутих результатів; відображено вірогідність результатів дослідження та форми їх апробації.

У першому розділі “Соціально-історичні передумови розвитку системи підготовки вчителя в Японії” досліджено особливості національної системи освіти та філософські ідеї, які впливають на стан розробки теоретичних і практичних питань підготовки вчителів, розглянуто становлення і розвиток навчальних закладів з підготовки педагогічних кадрів, схарактеризовано соціально-економічний статус японського вчителя.

Аналіз офіційних документів, фундаментальних досліджень японських учених Т.Ісітоя, Х.Морі, Ю.Мотояма, Т.Накадзіма, Т.Уміхара, М.Хідео, Н.Ямада, англомовних і вітчизняних науковців з питань становлення та розвитку японських навчальних закладів з підготовки педагогічних кадрів дали можливість виявити соціально-історичні передумови реформування системи вищої педагогічної освіти Японії, схарактеризувати її етапи й особливості розвитку.

Сучасна система освіти Японії, як свідчать японські законодавчі акти, зокрема, Конституція Японії, Основний закон про освіту, Закон про шкільну освіту, Закон про приватні та державні школи, включає дитсадки, початкову, молодшу і старшу середню школи, навчальні заклади вищої школи. З'ясовано, що обов'язковою є неповна дев'ятирічна шкільна освіта. Вивчення щорічних статистичних звітів Міністерства освіти Японії у 90-х рр. XX ст. дали можливість установити, що велику роль у системі освіти відіграють приватні репетиторські школи.

Як підкреслюється в доповіді Центральної Ради з питань освіти “Основні напрями розвитку освіти, яка відповідає вимогам сучасного суспільства” (1971 р.), основним фундаментом усіх рівнів освіти є початкова школа, де поряд з основними дисциплінами уже понад 100 років викладається предмет “Моральне виховання”, спрямований на самоаналіз учнем своєї поведінки, формування здатності приймати самостійні рішення, а також на виховання готовності відповідати за їх наслідки.

Молодша середня школа дає базову освіту. У старшій середній школі загальноосвітнє відділення орієнтує учнів на вступ до ВНЗ.

У дослідженні на основі аналізу релігійних світоглядних систем конфуціанства, буддизму, етично-поведінкових установок сінто-бусідо і педагогічних теорій Й.Гербарта, Дж.Дьюї, Й.Песталоцці розкрито методологічні основи освіти Японії, в якій поєдналися споконвічні японські, класично східні і західні світоглядні, етичні і поведінкові установки.

Установлено, що на сучасне спрямування педагогічної думки японської освіти вплинули видатні японські педагоги кінця XIX ст. К.Накамура і Ю.Фукудзава, які обґрунтували принципи “незалежності і самоповаги”, “самодопомоги й самовдосконалення”, а також педагогічні теорії західних педагогів Й.Гербарта, Дж.Дьюї, Й.Песталоцці, що дало змогу діалектично поєднати зарубіжні теорії та національні традиції в японській педагогічній думці.

Дослідження вітчизняних учених С.Іваненкова, А.Кусжанової, І.Ладанова, В.Пронникова підтверджують, що важливими соціокультурними аспектами виховання особистості в Японії є колективізм, спрямованість на соціалізацію, любов до природи і почуття прекрасного. Це створює передумови для формування цілісності японської нації, де визначну роль виконує вчительство.

Аналіз урядових документів, наукових праць японських учених й особисті спостереження автора дали можливість з'ясувати соціально-економічний статус японського вчителя, який визначається рівнем освіти, характером зайнятості, оплатою праці, соціальною захищеністю і прирівнюється до статусу державного службовця.

У другому розділі “Теоретична та практична професійна підготовка вчителів у вищих навчальних закладах Японії” схарактеризовано мету, завдання і напрями педагогічної діяльності вчителів, які визначають їхню професійну підготовку у вищих навчальних закладах Японії.

Педагогічну освіту в Японії можна отримати в педагогічних ВНЗ (університетах і коледжах), у класичних університетах, акредитованих для підготовки вчителів, або шляхом складання кваліфікаційного іспиту.

На основі аналізу основного Закону про освіту, Закону про сертифікацію педагогічних працівників, офіційних документів уряду, рішень префектурних рад з питань освіти, адресованих середній школі, вивчення навчальних планів і програм, наукових досліджень японських учених узагальнено дані про мету, завдання підготовки вчителів, розкрито зміст їхньої різноманітної педагогічної діяльності. Установлено, що мета і завдання професійної підготовки вчителів знаходяться в центрі уваги наукових досліджень, конференцій і нарад Японії. Ціннісні настанови корегуються в префектурних радах з питань освіти, але в цілому можна зробити висновок про перевагу в них виховних цілей над освітніми.

Центральною Радою освіти Японії в 1968 р. було визначено групи якостей, якими мають характеризуватися вчителі: індивідуальні (розвивати власну індивідуальність, бути самостійним, володіти своїми почуттями і знаннями); якості члена сім'ї (вміти перетворити свій дім у лоно любові, відпочинку й виховання, зробити його відкритим для суспільства); якості члена суспільства (бути відданим своїй праці, сприяти добробуту суспільства, бути творчою людиною, поважати соціальні демократичні надбання); громадянина нації (бути патріотом, поважати державну символіку, цінувати і примножувати національні надбання культури). Моральні якості вчителя і здібності до педагогічної діяльності перевіряються за допомогою спеціального психологічного тесту. Співбесіда є одним із найважливіших етапів іспиту. Учитель мусить виявити практичні навички, провести фрагмент уроку, прочитати лекцію, взяти участь у колективній дискусії або діловій грі.

Дослідження ціннісних настанов префектурних рад з питань освіти дозволило створити професіографічний портрет японського “ефективного вчителя”, найсуттєвішими характеристиками якого є такі компоненти, як наявність високих моральних якостей, професіоналізм, покликання до вчительської професії, вміння виховувати колективізм, комунікабельність, розвивати здатність до самоосвіти, повагу до закону і прав людини, патріотизм і активну громадянську позицію. Опис “ефективного вчителя” буде неповним без аналізу його особистісних характеристик в руслі гуманістичної педагогіки, джерела якої наявні в педагогічних теоріях Дж.Дьюї про співробітництво вчителів з учнями, про необхідність соціального виховання і безперервність освіти. Загальним для їхніх поглядів є визнання унікальності і неповторності особистості вчителя, проте японці не сприйняли тезу Дж.Дьюї про центральну роль учня і другорядну роль учителя в навчально-виховному процесі. Учитель, за власним визнанням японців, є центральною постаттю цього процесу.

Аналіз Закону про шкільну освіту дав автору можливість визначити і схарактеризувати основні види педагогічної діяльності: навчальну, виховну, наукову роботу, спеціальну організаційну діяльність і шкільне управління, які визначають зміст підготовки вчителя у вищих навчальних закладах.

Проведений аналіз навчальних планів і програм педагогічного факультету університету Saitama Daigaku за 1996, 2001, 2002 рр., педагогічного університету Osaka Kyoiku Daigaku за 2003 рік й інших джерел дозволяє констатувати, що зміст освіти майбутніх учителів ґрунтується на принципах стандартизації, фундаменталізації, гуманітаризації, інтеграції і диференціації. Навчальні дисципліни, залежно від їх призначення, об'єднані в цикли: педагогічний, спеціальний, загальноосвітній.

Державні стандарти освіти встановлюють мінімум залікових одиниць (кредитів), необхідних для закінчення вищого навчального закладу не нижче 124. Один кредит (35 годин по 50 хв.) включає навчальну роботу студента протягом 15 тижнів за умов, якщо він має щотижня одну лекційну годину і 2 години самостійної роботи або 2 години семінарських занять і одну годину самостійної роботи, або 3 години лабораторних чи практичних занять.

Теоретичний курс навчання в педагогічному вищому навчальному закладі включає вивчення предметів загальноосвітнього (36 кредитів), спеціального (16-40 кредитів) і педагогічного (38-40 кредитів) циклів. Причому після 1984 року збільшився навчальний час на вивчення англійської мови, охорони здоров'я і фізичного виховання. Кількість кредитів з предметів педагогічного циклу коливається в різних навчальних закладах залежно від класу вчительського сертифікату. Предмети педагогічного циклу пов'язані з теорією навчання і виховання та практикою вчительської діяльності.

Аналіз навчальних планів університетів Saitama Daigaku і Osaka Kyoiku Daigaku свідчить, що відбулася зміна структури кредитів з предметів педагогічного і спеціального циклів у бік збільшення часу на вивчення педагогічних дисциплін. Зміст, методи і форми підготовки студентів до педагогічної діяльності подано в таблиці.

Особливе місце в навчальних планах відведено педагогічній практиці. На основі вивчення й аналізу досвіду педагогічної практики у вищих навчальних закладах Японії, доповіді Центральної Ради з питань реформування освіти встановлено, що за змістом вона включає знайомство зі школою, відвідування уроків учителів, проведення власних уроків і виховної роботи, звітів про проходження практики, листів подяки керівництву, вчителям та учням шкіл, в яких проводилася педагогічна практика. ЇЇ особливістю є те, що вона проводиться не тільки у школі, а й у закладах по догляду за хворими і літніми людьми й у закладах виховання дітей з вадами розвитку, що дає можливість перевірити в майбутніх учителів наявність необхідних для цієї професії рис: співчуття, терпіння, милосердя. Обсяг педагогічної практики у вищих навчальних закладах Японії залежно від типу сертифікату становить від 2 до 4 кредитів, що за висновками Центральної Ради освіти не забезпечує формування достатніх фахових умінь майбутніх учителів. Для ліквідації цієї прогалини у професійній підготовці вчителів з 1989 року була запроваджена Програма входження початкуючих учителів у професію.

Професійна підготовка японських учителів може здійснюватись на денному і заочному відділеннях вищих навчальних закладів. На заочному відділенні навчаються особи після закінчення старшої середньої школи за повною офіційно акредитованою програмою педагогічних коледжів, університетів для отримання або підвищення класу вчительського сертифікату.

вчитель навчальний японія професійний

Таблиця. Підготовка студентів до педагогічної діяльності