Українська література як навчальний предмет у спадщині В.О. Сухомлинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Українська література як навчальний предмет у спадщині В.О. Сухомлинського

Київ - 2006

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Навчально-виховний процес у сучасних закладах освіти має будуватися на засадах гуманізації та демократизації, утвердженні загальнолюдських та національних цінностей, здійсненні особистісно орієнтованого підходу до дитини. Література - вид мистецтва і водночас шкільна дисципліна, покликана розвивати у школярів почуття прекрасного, навчати їх розуміти художній твір. Українській літературі належить важливе місце в загальноосвітній школі. Разом з іншими курсами суспільно-гуманітарного циклу вона специфічними засобами слова розкриває шляхи оновлення суспільства. Основними завданнями, які ставляться перед вивченням літератури в школі, є: 1) розв'язання морально-етичних проблем, в основі яких лежать загальнолюдські цінності; 2) розкриття естетичної функції мистецтва слова; 3) зацікавлення учнів художнім твором як засобом пізнання світу і себе в ньому; 4) засвоєння необхідної суми знань з історії та теорії літератури.

Сучасні підходи до вивчення літератури в школі ґрунтуються на загальній концепції літературної освіти, тобто на філософських, історичних, культурологічних, народознавчих, соціологічних, етичних, психологічних, літературознавчих, естетичних і мовних засадах.

Українська література відіграє велику роль і у вихованні людини як громадянина України з притаманними йому мораллю та інтересами, культурою праці й поведінки. Вона має великий вплив на національне виховання, яке є найважливішим чинником формування підростаючого покоління.

Удосконалення теорії та практики вивчення української літератури в школі є важливим завданням сучасної педагогічної науки. Українські вчені (О. Бандура, Н. Волошина, В. Неділько, Є. Пасічник, М. Пентилюк, Б. Степанишин) стверджують, що уроки минулого допомагають глибше зрозуміти сучасну систему викладання української літератури, використовувати найбільш виправдані прийоми й методи навчання і при цьому ефективно здійснювати морально-етичне та естетичне виховання учнів засобами української літератури.

У зв'язку з цим досвід вітчизняного педагога-гуманіста В. Сухомлинського має велике теоретичне і практичне значення, оскільки він поєднує в собі досвід педагога, методиста-теоретика і словесника-практика.

Сьогодні, коли перед педагогічною наукою і всіма ланками освіти поставлені складні відповідальні завдання, шляхи для їх успішного розв'язання можна знайти в науково-практичному доробку В. Сухомлинського, який вирізняється багатогранністю і яскраво вираженим новаторським характером. Василь Олександрович багато уваги приділяв українській мові та літературі як навчальним предметам. Про це свідчать його численні висловлювання, що містяться як у друкованій, так і в рукописній спадщині, його практична діяльність словесника і, головне, результати цієї діяльності - не тільки успіхи його учнів у стінах школи, але й їхнє життя, їхнє моральне обличчя.

Переконливою є педагогічна система В. Сухомлинського з розвитку писемного мовлення та прилучення учнів до читання книг. В основу нашого дослідження покладено як педагогічну спадщину В. Сухомлинського в цілому, так і його практичний досвід з вивчення української словесності зокрема.

Василь Сухомлинський особливого значення надавав формуванню мовної культури молоді. Він акцентував увагу на тому, що мова, рідне слово - це велике духовне надбання народу, яке необхідно берегти і примножувати.

Оригінальність і особлива дійовість педагогічних підходів В. Сухомлинського до викладання української літератури виражається у використанні різноманітних навчально-виховних засобів. А виняткова їх життєздатність зумовлена тим, що автор одночасно виступає і як глибокий теоретик, і як досвідчений практик. Особлива принадність педагогічних прийомів Василя Олександровича полягає в тому, що вони збуджують розум і спонукають до творчості, вселяють оптимізм, і через це привертають увагу вітчизняних та зарубіжних учених. Окремі аспекти педагогічної теорії і практики В.О. Сухомлинського досліджені у працях Т. Будняк, Л. Петрук, В. Шевців, О. Петренко, В. Кіндрата, Л. Мамчур, Г. Бондаренка, В. Калмикова та наукових розвідках М. Антонця, І. Беха, А. Богуш, М. Боришевського, В. Бутенка, М. Вашуленка, І. Зязюна, В. Кузя, М. Мухіна, Н. Ничкало, Н. Побірченко, О. Савченко, М. Сметанського, О. Сухомлинської, В. Хайруліної, М. Ярмаченка та ін.

Педагогічні новації Василя Олександровича впроваджуються в практику в далекому зарубіжжі, зокрема Австралії, Греції, Китаї, Німеччині, Польщі, Росії, США.

Створення Української асоціації імені Василя Сухомлинського, щорічне проведення Всеукраїнських педагогічних читань «Василь Сухомлинський і сучасність», які все більше пропагують і поширюють науково-практичний доробок ученого-гуманіста, засвідчують глибину, неординарність і дійовість педагогічних ідей Василя Олександровича.

Однак українська література як навчальна дисципліна ще не була предметом спеціального наукового дослідження, хоча фрагментарно розглядалася в наукових роботах А. Борисовського, М. Вашуленка, О. Мазуркевича, М. Стельмаховича, О. Сухомлинської. Саме це і зумовило вибір теми дисертаційного дослідження «Українська література як навчальний предмет у спадщині В.О. Сухомлинського».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося на базі науково-дослідної лабораторії «В.О. Сухомлинський і школа ХХІ століття» Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Тема дисертаційної роботи схвалена вченою радою університету (протокол №9 від 27 грудня 2000 р.) та затверджена на засіданні бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол №9 від 27 листопада 2001 р.).

Об'єкт дослідження - педагогічна спадщина В. Сухомлинського.

Предмет дослідження - теоретична і практична розробка В. Сухомлинським положень про викладання української літератури в школі.

Мета дослідження полягає у висвітленні та узагальненні поглядів В.О. Сухомлинського на роль і значення української літератури як навчального предмета в навчально-виховному процесі школи.

Відповідно до предмета і мети дослідження сформульовано такі завдання:

1. Здійснити цілісний аналіз поглядів В. Сухомлинського на роль і значення української літератури у навчально-виховному процесі школи.

2. Розкрити зміст ідей і спрямованість поглядів В. Сухомлинського на роль учителя у вивченні української літератури.

3. Виявити основні принципи аналізу літературного твору в школі, що застосовувалися В. Сухомлинським.

4. Дослідити форми та прийоми роботи з книгою у спадщині В. Сухомлинського.

5. Встановити особливості написання учнями письмових робіт.

6. Визначити можливості творчого використання педагогічних ідей В. Сухомлинського (підходів до аналізу твору, роботи з книгою, написання творів) з огляду на сучасні завдання реформування освіти в Україні.

Методологічною основою дослідження є положення про гуманістичну суть навчально-виховного процесу, про персоніфікований розвиток педагогічних ідей; історико-логічний підхід до аналізу методичних ідей та педагогічних процесів; принцип єдності теорії та практики, що забезпечують об'єктивність вивчення процесів і явищ у зв'язку з конкретними історичними умовами. Науковий пошук, теоретико-методологічний аналіз здійснено на основі принципів історизму, наукової об'єктивності, системності, цілісності.

Теоретичною основою дослідження є підходи українських учених до освіти в історико-культурному контексті (В. Бондар, М. Євтух, О. Сухомлинська, О. Савченко, М. Ярмаченко), її гуманізації в структурі сучасних соціально-економічних трансформацій (І. Бех, С. Гончаренко та ін.), аналізу педагогічної спадщини В. Сухомлинського (О. Савченко, О. Сухомлинська та ін.); наукові ідеї про роль і місце класичної педагогічної спадщини в розвитку сучасної науки, філософські та психолого-педагогічні підходи до розвитку особистості, теоретико-дидактичні засади навчально-виховного процесу.

Для досягнення окресленої мети наукового пошуку і розв'язання визначених завдань використано сукупність взаємоузгоджених і взаємодоповнюваних методів дослідження:

- аналіз психологічної, педагогічної та художньої літератури, архівних джерел, праць вітчизняних та зарубіжних педагогів, письменників, літературознавців, допоміг визначити особливості теоретичних підходів;

- порівняльно-зіставний метод дозволив розглянути загальноприйняті педагогічні підходи у вивченні літератури з практикою В. Сухомлинського;

- історико-ретроспективний метод сприяв висвітленню досліджуваної проблеми в історико-педагогічному аспекті, дав змогу розглянути становлення і динаміку педагогічних поглядів В. Сухомлинського.

Джерельна база дослідження:

– науково-педагогічні праці В.О. Сухомлинського;

– документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВ України) [Фонд 5097, Опис 1];

– фонди Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського;

– матеріали Державного педагогічно-меморіального музею В. Сухомлинського при Павлиській середній школі (Кіровоградська обл.) (Аналіз системи уроків, відвіданих директором школи (12 книг); Книги протоколів засідань педагогічної ради Павлиської середньої школи (13 книг); Педагогічна думка. Рукописний журнал (7 книг); Рукописні журнали «Наша творчість» (9 книг);

– особистий архів Д.І. Фартушняка (с. Підвисоке, Кіровоградська обл.);

– фахові журнали («Народное образование», «Семья и школа», «Литература в школе», «Советская педагогика», «Українська мова та література в школі», «Учитель»); а також газети («Комсомольская правда», «Учительская газета», «Литературная газета», «Літературна Україна», «Радянська Україна», «Кіровоградська правда»).

Наукова новизна і теоретичне значення. На основі вивчення документальних джерел і наукової літератури вперше здійснено цілісний аналіз поглядів В.О. Сухомлинського на роль і значення української літератури в навчально-виховному процесі школи. Обґрунтовано основні підходи В. Сухомлинського до специфіки української літератури як навчальної дисципліни (1) урахування особливостей відображення життя у художніх творах; 2) література - мистецтво слова; 3) своєрідність сприймання мистецтва слова учнями; 4) література спонукає школярів до роздумів про власне життя; 5) особливості засвоєння знань з літератури: розуміння учнями матеріалу та ставлення до матеріалу, що вивчається).

З'ясовано, що пріоритетними завданнями української літератури, як навчальної дисципліни, педагог вважав читання твору, його аналіз та письмові роботи.

Отримали подальше висвітлення ідеї щодо ролі особистості вчителя-словесника у вивченні літератури.

Узагальнено форми і прийоми роботи з книгою, які запроваджені В. Сухомлинським, а саме: виставки книг, створення Кімнати думки та Кімнати українського слова, театру казки, свята книги і рідного слова.

Схарактеризовано особливості написання творів, зокрема за авторською класифікацією В.О. Сухомлинського, який надавав перевагу творчим роботам.

Розширено джерельне поле проблематики. У науковий обіг уведено нові архівні документи, зокрема особистий архів Д.І. Фартушняка, що дозволило поглибити й конкретизувати відомості про педагогічну спадщину В.О. Сухомлинського.

Практичне значення. Узагальнений у роботі матеріал допоможе учителям-словесникам загальноосвітніх навчальних закладів різних типів у підвищенні ефективності уроків з літератури.

Фактичний матеріал, основні положення й висновки дослідження можуть бути використані при викладанні курсів історії педагогіки, методики навчання української літератури у вищих навчальних закладах. Матеріали проведеного дослідження можна використовувати при написанні підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій.

Узагальнений у роботі матеріал використовувався в курсах лекцій та семінарських занять з методики навчання української літератури в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується залученням широкого спектру архівних джерел та історико-педагогічних матеріалів визначеного періоду, методологічною і теоретичною обґрунтованістю, сукупністю методів дослідження, адекватних об'єкту, предмету, меті та завданням дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження обговорювалися на засіданнях наукової лабораторії «В.О. Сухомлинський і школа ХХІ століття», на засіданнях кафедри української літератури та народознавства, кафедри педагогіки на науково-методичних семінарах викладачів філологічного факультету Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (1999-2005 н.р.).

Результати роботи виголошувалися в доповідях на всеукраїнських науково-практичних конференціях «Українська національна ідея: витоки і сьогодення» (Умань, 1999); «Зміст і структура шкільної літературної освіти» (Глухів, 2002); «До витоків становлення української педагогічної науки» (Умань, 2002); на міжнародній науково-практичній конференції «Науковий потенціал світу - 2004» (Дніпропетровськ, 2004); на звітній науково-практичній конференції (Умань, 2005).

Публікації. Результати дисертації відображені у 10 одноосібних публікаціях, з них 7 у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків (на 25 сторінках). Обсяг основного тексту - 199 сторінок, список використаних джерел вміщує 261 найменування, з них 70 архівних справ.

сухомлинський література виховний школа

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання, схарактеризовано джерельну базу, висвітлено методологічні підходи і методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, наведено дані про апробацію та впровадження результатів наукового пошуку.

У першому розділі - «Теоретичні основи викладання української літератури у спадщині В.О. Сухомлинського» - з'ясовуються основні чинники, що вплинули на формування поглядів педагога на методичні підходи до викладання літератури.

Ґрунтовне вивчення педагогічного досвіду минулого і досвіду роботи учителів допомогло В. Сухомлинському створити творчу оригінальну систему, яка відповідала не лише вимогам часу, але й певною мірою випередила його. У 50-60-і роки ХХ століття становлення і зростання Василя Олександровича як педагога і вченого було таким швидким, що його праці, зокрема в цей період, не стали предметом змістовного аналізу.

Перші спроби проаналізувати не окремі положення, висунуті В. Сухомлинським, а його погляди на навчання та виховання дітей і визначити закономірності, характерні для його педагогіки, були зроблені на початку 70-х років. Це насамперед статті й книги Г. Аржаної, А. Борисовського, Г. Волкова. У дослідженнях названих авторів зазначалося, що заслугою В. Сухомлинського є комплексний підхід до проблем виховання й освіти. Праці про В. Сухомлинського початку 70-х років надзвичайно різноманітні. Чимало дослідників (Л. Дворникова, І. Кузьмичов, М. Любицина, Г. Цурикова), знайомлячи читачів із проблемами розумового, фізичного, трудового, естетичного і морального виховання в педагогічній спадщині Василя Олександровича, акцентували увагу в основному на вихованні моралі. Разом з тим, у цей час окреслилися перспективи для дослідження найрізноманітніших проблем, що торкаються питань теорії і практики навчання й виховання в школі В. Сухомлинського. Дослідники першої половини 70-х років тією чи іншою мірою висвітлюють проблеми, що мали для В. Сухомлинського принципово важливе значення: книга й духовний світ школяра, дитяча творчість і виховання учнів. У кінці 70-х років з'являються перші дисертаційні роботи про В. Сухомлинського.

Серед наукових праць 80-х років немає таких, що спеціально присвячені проблемам використання педагогічної спадщини В. Сухомлинського при вивченні літератури. Хоча окремі праці педагога науковці радять словесникам, зокрема такі рекомендації знаходимо в підручнику «Методика преподавания литературы» за редакцією З. Рез, а також у працях Н. Бодрової, Р. Брандесова, М. Кудряшова, О. Мазуркевича, І. Павлова, Н. Свєтловської. У цей же період у практику багатьох шкіл упроваджується творчий досвід В. Сухомлинського, зокрема зі складання та написання казок.

У 90-ті роки, коли почалася активна розбудова національної школи, педагоги відчули гостру потребу в інноваційних технологіях навчання. Щоб поліпшити ефективність освіти, дослідники повертаються до педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського і знаходять раціональні зерна, необхідні для організації навчально-виховного процесу в оновлюваній школі.

Саме в 90-і роки в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини створено науково-дослідну лабораторію «В.О. Сухомлинський і школа ХХІ ст.» (керівник В.Г. Кузь), яка є членом Української асоціації імені Василя Сухомлинського і в якій аспіранти, студенти, вчителі вивчають праці В.О. Сухомлинського, досліджують і адаптують ідеї педагога до умов нової школи та пропагують їх серед студентства й учителів.

Аналіз педагогічної спадщини В. Сухомлинського показує, що урокам літератури Учитель надавав особливого значення, оскільки література - це предмет, покликаний вчити жити. На формування поглядів В. Сухомлинського стосовно ролі літератури у вихованні дитини вплинули ряд важливих чинників: 1) виховання в родині Сухомлинських; 2) навчання на філологічному факультеті Полтавського педагогічного інституту; 3) творчість таких корифеїв української та зарубіжної літератури, як Г. Сковорода, І. Котляревський, Т. Шевченко, Леся Українка, О. Довженко, О. Пушкін, Л. Толстой, В. Короленко, А. де Сент-Екзюпері; 4) дидактичні праці Я. Коменського, К. Ушинського, А. Макаренка; 5) глибокі знання досвіду народного виховання, звичаїв, культури, історії українського народу.

Добре розуміючи природу народної педагогіки, В. Сухомлинський переконливо доводив, що школа повинна виховувати в кожному поколінні любов до його духовних цінностей, зокрема рідної мови і літератури.

Література як шкільна навчальна дисципліна завжди перебувала в центрі уваги В. Сухомлинського. Це пояснюється не лише тим, що він сам був словесником і любив цей предмет, але й тим, що його педагогічна система висувала на перший план виховання всебічно розвиненої особистості, а література в досягненні цієї мети, на думку В. Сухомлинського, відіграє величезну роль.

Про яку б сферу діяльності школяра не йшлося (про розумову чи естетичну, моральну чи трудову й т.д.), В. Сухомлинський завжди апелював до художньої літератури як до найвпливовішого засобу виховання гармонійної людини. У літературному творі він бачив ту широту і багатогранність, що відкриває школярам простір для розумової, моральної і естетичної діяльності.

Педагог відзначав особливу роль літератури в морально-естетичному вихованні учнів. На уроці літератури, за В. Сухомлинським, естетичне й моральне виховання здійснюється через прилучення учня до світу краси, через виховання в нього вміння відчувати прекрасне в мистецтві і в житті. Цим проблемам присвячені праці педагога «Деякі питання викладання літератури» (1952), «Слово про слово» (1964), «Слово рідної мови» (1965), «Слово і мислення» (1965), «Стежка до квітучого саду» (1969), «Джерело Невмирущої Криниці» (1970) та інші.

Виключного значення він надавав літературі як мистецтву слова. Джерелом справжньої краси педагог вважав народне слово, що збереглося в казках, легендах, у прислів'ях і приказках. З метою виховання живого інтересу до образного, метафоричного мовлення В. Сухомлинський організовував «подорожі до джерел слова», багато читав з дітьми на уроках і в позаурочний час.

Враховуючи моральні пошуки старших підлітків, В. Сухомлинський намагався на прикладі героїв прочитаних книг формувати в молоді уявлення про морально-естетичний ідеал.

Роль літератури в загальній системі навчання В. Сухомлинський убачав у тому, що вона не лише дає матеріал для всебічного виховання учнів, але й створює своєрідну основу для пізнавальної діяльності школяра. Саме на уроках літератури в учнів формуються навички читання й письма, без чого неможливе навчання, саме уроки літератури сприяють вихованню і розвитку емоційної сфери особистості учня.

На основі аналізу архівних матеріалів зроблено висновок, що В.О. Сухомлинський виняткового значення у вивченні літератури як навчальної дисципліни надавав учителю. За переконанням Василя Олександровича, справжній учитель-словесник - той, хто володіє високою мовною культурою, пристрасно любить рідне слово і вміє виховати любов до нього у своїх учнів, проводить змістовні уроки, що сприяють вихованню високих патріотичних почуттів.

Надаючи особливого значення українській літературі у становленні молодої людини, розв'язанні тих завдань, котрі стоять перед школою, В. Сухомлинський постійно дбав про удосконалення методики викладання літератури, про знання, котрими повинні володіти учні, про розв'язання тих проблем, що виникають у словесника («Парадоксы обучения» (1965), «Век математики или век Человека?» (1967), «Розумова праця і зв'язок школи з життям» (1968), «Аналіз системи уроків, відвіданих директором» (1949-1954, 1960-1961, 1967-1970)).

Проведений нами аналіз архівних матеріалів показав, що докладно в спадщині педагога розроблено такі проблеми: робота з книгою і система навчання написання творів, які мають загальнопедагогічне значення.

Аналіз художнього твору в школі, на думку В.О. Сухомлинського, повинен розкрити перед учнем насамперед естетичну цінність твору, який вивчається на уроці. Для цього необхідно в першу чергу звертатися безпосередньо до тексту художнього твору - до його читання. Зважаючи на це, В. Сухомлинський постійно дбав про те, щоб текст художнього твору не тільки став основою вивчення та звучав на уроці, але щоб він аналізувався в єдності форми і змісту. У процесі аналізу художнього твору важливе місце посідає навчання виразному читанню учнів.

У ході проведення дослідження виявлено, що до аналізу літературного твору В. Сухомлинський ставив такі вимоги: 1) у процесі аналізу необхідно відкривати учням естетичну цінність літературного твору, знайомити їх із теоретико-літературними поняттями, формувати уявлення про умовності мистецтва, але робити це обережно, не випереджаючи їхнього читацького досвіду; 2) він не повинен перетворюватися в безпристрасне дослідження, а має супроводжуватися почуттями вчителя й спрямовуватися до сердець учнів; 3) у процесі аналізу твору необхідно враховувати думки й почуття школярів, сприймання ними тексту, враховувати їхній життєвий досвід.

У другому розділі - «Педагогічні підходи до вивчення української літератури у спадщині В.О. Сухомлинського» - з'ясовано проблему вивчення читацьких інтересів школярів, систему роботи з книгою в Павлиській школі, форми роботи з позакласного читання, зіставлено класифікації письмових робіт з української літератури, визначено особливості написання творів у педагогічній практиці В. Сухомлинського та вмотивовано необхідність використання педагогічної спадщини Василя Олександровича у практиці сучасної школи.

У ході наукового пошуку встановлено, що діяльність школи, сім'ї та громади в боротьбі за книгу виявиться ефективною тільки за умови, якщо вона буде спиратися на знання й розуміння читацьких інтересів учнів, їхнього духовного світу в широкому розумінні цього слова. Вивчення читацьких інтересів - важлива й суттєва ланка в роботі кожного викладача літератури. У Павлиській школі така робота велася за допомогою бесід, аналізу читацьких відгуків, читацьких формулярів, читацьких автобіографій, творів на спеціальні теми і т. ін. Значна увага приділялась анкетуванню. За В. Сухомлинським, визначити обсяг і характер начитаності означає вплинути на внутрішній світ учня, на його духовне й моральне обличчя.

Багаторічною практикою вивчення читацьких інтересів було встановлено, що об'єктивність висновків досягається, якщо береться до уваги: а) психолого-педагогічна характеристика учня, його особливості; б) спрямованість і коло його читання; в) середовище, що формує учня як читача.

В. Сухомлинський не просто розглядав коло читання учнів, він вивчав життя учня, а зрештою, і читання як частину його життя. Такий підхід до вивчення читацьких інтересів школярів був викликаний активною життєвою позицією В. Сухомлинського як громадянина, педагога і учителя-практика. Вивчення учнів і середовища, в якому вони виховуються, пов'язувалось у В. Сухомлинського з діагностикою розвитку здібностей школярів і було спрямоване на попередження відхилень як у навчальному, так і в духовному житті.

Характеризуючи читачів різного віку, В. Сухомлинський звертав увагу, перш за все, на рівень сприйняття ними літературних творів. Видатний педагог був переконаний, що справжнє читання - це співпереживання. Читання стає співпереживанням там, де є духовне життя у світі слова («Духовний світ школяра» (1960), «Вчити вчитися» (1969), «Щоб душа не була пустою» (1962), «Джерело Невмирущої Криниці» (1970)).

Аналіз архівних джерел показав, що в школі В. Сухомлинського панували, за його ж словами, «чотири культи: культ Батьківщини, культ людини, культ книги і рідного слова». Окрім цього, учні відрізнялись рідкісним книголюбством і начитаністю. Організовуючи учнівське читання, В. Сухомлинський керувався основними напрямами в роботі з книгою, що застосовувались у шкільній практиці 50-60-х років. Аналіз педагогічних праць ученого засвідчує, що найбільшої ваги він надавав таким проблемам: 1) значення читання в житті учня; 2) читацькі інтереси школярів; 3) критерії відбору книг і коло читання для різних класів; 4) види і форми роботи з книжкою у школі; 5) керівництво позакласним читанням.

Відстоюючи значення і роль літератури, Василь Олександрович не применшував значення інших шкільних дисциплін. Він вважав, що, лише вміло поєднуючи гуманітарні й природничо-математичні дисципліни, школа зможе виховати гармонійну, всебічно розвинену людину. В. Сухомлинський тісно пов'язував виховну й освітню функції книжки, вважаючи, що від багатства інтелектуального життя залежить благородство, безкорисність прагнень юності, що знання облагороджують і підносять душу.

Після ретельних досліджень В. Сухомлинський довів існування прямого зв'язку між начитаністю молоді та її моральним обличчям.

Багаторічні спостереження дозволили вченому довести, що книжка формує духовний світ молоді: вона визначає великою мірою спрямування особистості; пробуджує громадянські почуття, виховує любов до Батьківщини й до свого народу; виробляє моральну, естетичну і трудову позицію людини; допомагає скласти уявлення про ідеал; з книжки починається самовиховання й самопізнання, книга - джерело знань.

В. Сухомлинський загалом підтримував думки педагогів про освітню місію позакласного читання і, поклавши в основу дослідження детальний аналіз успішності учнів різних класів, зробив ряд висновків:

– між якістю знань учнів, повнотою їхнього інтелектуального життя і начитаністю існує пряма залежність;

– позакласне читання - шлях до усунення перевантажень, якими страждають програми;

– подальше життя учнів за межами школи може бути зумовлене тим, як учні в школі навчились набувати знання, осмислювати і застосовувати їх для одержання нових;

– характер навчання залежить від рівня начитаності учнів («Павлиська середня школа» (1969), «Годы отрочества - второе рождение» (1966)).

Проведене В. Сухомлинським спостереження-експеримент, присвячене визначенню ролі книжки в житті школяра, за своїм змістом і тривалістю має оригінальний характер і не має аналогії в історії методики.

Педагог розробив критерії відбору книг для читання і визначив коло читання для учнів різного віку. Правильно дібрати книжки для читання означало для нього спроектувати майбутнє духовно багате життя школяра, сформувати в його свідомості «уявлення про найважливіші етапи духовного життя людства». Він узяв до уваги результати сучасних йому педагогічних пошуків і зробив спробу окреслити коло читання для всіх шкільних вікових категорій, від дитинства до юності включно.

В основу комплектування книг для шкільної бібліотеки були покладені такі критерії: художня література, що утверджує найважливіші загальнолюдські цінності, відображає національну і світову історію, духовну і матеріальну культуру, мистецтво. Вчений підкреслював, що насамперед потрібно враховувати інтереси дитини, її індивідуальність. Лише тоді можна дібрати саме ту книжку, яка не залишить її байдужою, спонукатиме до роздумів.

Зауважимо, що перелік творів, запропонований В. Сухомлинським, актуальний і сьогодні. Принципи відбору книг для учнів підліткового віку у В. Сухомлинського були орієнтовно такі, як і для молодших школярів.

В. Сухомлинський враховував і наукові запити підлітків та пропонував їм книжки, що дозволяли значно поглибити знання з інших навчальних дисциплін, щоб створити певний інтелектуальний фон, необхідний для глибокого засвоєння програмового матеріалу. Василь Олександрович звертав увагу на формування у школярів уміння читати, бачити у тексті художнього твору глибокий зміст, засвоювати все найкраще і найцінніше, що виробило людство за час свого існування.

Аналіз педагогічної спадщини В. Сухомлинського показав, що особливе місце в курсі літератури він надавав усній народній творчості, зокрема такому фольклорному жанру, як казка. На його думку, казки - це справжня школа виховання; це мудрість народу, закарбована в яскравих художніх образах, що дають уявлення про добро і зло, про народну етику й естетику. Це уславлення народу, його розуму, хоробрості, спритності, винахідливості, вірності, це школа любові до Батьківщини й народу, це колиска думки. Фольклорні твори, на думку Василя Олександровича, розвивають мову, образне мислення, уяву, почуття гумору, активізують думку школяра. Фольклор найбільшою мірою відповідає природі дитини, характеру її сприйняття, її любові до всього яскравого, незвичайного, фантастичного, - вважав педагог.

Дослідження педагогічних ідей В. Сухомлинського щодо організації читання показує, що вчений наполегливо утверджував думку про особливу роль книги у справі навчання й виховання молоді.

Видатний педагог значну увагу приділяв проблемі позакласного читання. Він був переконаний, що в цій справі треба діяти обережно і цілеспрямовано, систематично, постійно пропагуючи книгу і готуючи учня до зустрічі з нею. Василь Олександрович використовував і такі види популяризації книг, як складання учнями анотацій до видатних творів. У Павлиській школі постійно діяли виставки книг. У кімнатах для читання регулярно виставляли й поновлювали комплекти художніх книг, журналів, брошур, дитячих хрестоматій з науки й техніки, енциклопедій, науково-популярної літератури.

З метою виховання любові до рідного слова, українського красного письменства Василь Олександрович створив Кімнату українського слова. У ній зберігалися твори українських класиків та сучасних письменників. Учні працювали з книгами, мали можливість поміркувати над долею улюблених героїв.

Беручи за основу специфіку літератури як мистецтва слова, звертаючись не лише до розуму, а й до почуттів учнів, В. Сухомлинський із загальновизнаних прийомів вибирає ті, які пробуджують емоції, і сам створює оригінальну систему, що стимулює емоції школярів. Подорожі до живих джерел думки і слова, започатковані педагогом, давали можливість учням не лише зрозуміти навколишній світ, а й осягнути його душею і серцем.

Особливої уваги В. Сухомлинський надавав читанню вголос як способу прилучення учнів до книги. Воно допомагає учням осмислити твір, а відповідно, й зацікавитися ним. Відзначимо, що В. Сухомлинський читання вголос рекомендує не лише дітям молодшого шкільного і підліткового віку. Чільне місце у практиці педагога посідала художня розповідь, що супроводжувалася переглядом і коментуванням ілюстрацій до книги.

Великого значення В. Сухомлинський надавав колективним формам роботи з книгою. Аналіз цієї проблеми показав, що в Павлиській середній школі проводилися позакласні бесіди й обговорення прочитаного, читацькі конференції, різноманітні літературні гуртки, свята виразного читання, діяв театр казок. Саме тоді були впроваджені такі нові форми роботи, як загальношкільні свята Книги і Рідного слова.

Аналіз досвіду роботи педагога з питань позакласного читання показав, що цю проблему він розглядав комплексно. В. Сухомлинський був переконаний, що вирішальним чинником формування читача є не лише уроки позакласного читання та уроки літератури, а й те середовище, той мікроклімат, у яких живе учень.

Найвищою інстанцією у керівництві позакласним читанням у Павлиській школі була педагогічна рада.

На засіданнях ради затверджувалися списки книг, рекомендованих для позакласного читання, заслуховувалися звіти вчителів, класних керівників, бібліотекарів про роботу з цієї проблеми.

Організація позакласного читання школярів, на думку В. Сухомлинського, вимагає визначення певних засад: у першу чергу весь учительський колектив і по можливості батьки повинні були ясно усвідомити, яку роль відіграє книга в житті дітей, навіщо потрібне читання і що воно дає; по-друге, весь шкільний колектив, батьки і громадськість повинні брати участь у прилученні дитини до книги.

Він розумів, що батьки значною мірою забезпечують моральний клімат розвитку дитини. Тому в Павлиській школі існував батьківський університет, який теж працював над розв'язанням проблеми - роль книги в духовному житті дитини.

Робота учителів у Павлиській школі, зокрема й з позакласного читання, була підпорядкована основній меті - виховувати Людину, формувати її духовність і забезпечити високу морально-естетичну позицію. Це завдання було спільним для всіх педагогів. Такий підхід до керівництва читанням учнів відрізнявся новизною не лише у той час, а й сьогодні є швидше винятком, ніж правилом у роботі шкіл.

У результаті наукового пошуку було з'ясовано, що власна вчительська практика і практика колег визначили погляди В. Сухомлинського на роль, характер, специфіку шкільних творів і покладені в основу його системи роботи над творами, досить оригінальної і самобутньої, яка залежить від багатьох чинників: з одного боку, від того, наскільки освічений учитель, якою мірою він володіє педагогічною майстерністю, як він стимулює творчу думку учнів, на яких зразках він вчить їх писати твори; з іншого - від літературного розвитку учнів, від їхнього уміння бачити, чути, спостерігати і передавати свої враження від побаченого і почутого, від уміння гармонійно поєднувати розум і емоції, зрештою, від уміння за конкретним бачити загальнозначуще. Така система письмових робіт, на думку В. Сухомлинського, може принести позитивні результати лише тоді, коли вона буде органічною частиною навчально-виховного процесу в цілому.

За роки своєї праці в Павлиській школі Василь Олександрович відвідав близько 10 тисяч уроків. Зробивши огляд проаналізованих директором уроків учителів-словесників, ми відзначаємо, що Василь Олександрович удосконалив систему письмових робіт, зробивши акцент на творчих роботах. У ході дослідження з'ясувалося, що він практикував загальноприйнятий поділ творів на літературні, вільні й творчі, не завжди при цьому дотримуючись термінологічної точності.

Ставлення В. Сухомлинського до творів на літературні теми не було однаковим на різних етапах його педагогічної діяльності. І хоча їм він надавав великого значення, однак цей тип творів не був домінуючим у його практиці. Велику увагу педагог приділяв творчим письмовим роботам і розглядав їх як фундамент, на якому тримається вся система творів.

У Павлиській школі досить часто пропонувалися зразки творчих робіт, які були написані самими вчителями. Впроваджуючи це, педагог ставив дві мети: по-перше, вчитель конкретніше уявлятиме тему і чіткіше визначить критерії оцінки, по-друге, це буде ще однією формою роботи вчителя над удосконаленням власного мовлення і стилю.

Василь Олександрович вважав, що творчість засобами слова повинна починатися з казки. Тому педагог розвивав творчі задатки не тільки тих дітей, що добре навчаються, але й менш здібних. Досвід В. Сухомлинського переконує нас в тому, що кожна дитина здатна до творчості, а творчі письмові роботи - це не привілеї для найбільш обдарованих дітей, а необхідність для кожної дитини. Творчі письмові роботи в спадщині В. Сухомлинського можна умовно поділити на чотири види: твори-мініатюри, казки, оповідання, вірші. Матеріалом для кожного виду роботи, в першу чергу, була природа, яка оточувала дитину. Твори павлиських дітей відзначаються точністю спостережень, пронизані любов'ю до природи, у них простежується бережливе ставлення до рідної землі, до рідного слова.

Творчі роботи Василь Олександрович радив писати без плану, вільно висловлюючи власні думки. Але ця свобода ніколи не повинна переходити в хаос: кожен твір має «внутрішній» план, який послідовно реалізується учнями.

В. Сухомлинський учив учнів бачити явища навколишнього світу, чути його звуки, спостерігати за його змінами, осягати моральні закони цього світу. Творчі письмові роботи в його педагогічній системі передують роботі учнів над творами на вільну й літературну теми. Умовним терміном «твори на вільну тему» педагог називав письмові роботи, які мають публіцистичний характер.

Більшість творів на вільну тему подібні до творів на літературні теми логічного типу. Різницю можна помітити лише у вагомості літературного й життєвого матеріалу в творах власне літературних і на вільну тему.

Аналіз архівних джерел показав, що письмові твори на вільну тему в практиці В. Сухомлинського були двох видів. Це твори-роздуми і творчі письмові роботи, розповіді, нариси. Твори-роздуми удосконалювали логічне мислення, вчили обстоювати істину, спростовували хибні твердження, сприяли формуванню твердих переконань і активної життєвої позиції, розширювали кругозір. У процесі роздумів павлиські школярі вчилися зв'язно висловлювати власні думки, ділитися своїми переживаннями.

Теми письмових робіт, сформульовані В. Сухомлинським, масштабні. Це теми-узагальнення, які розраховані не лише на знання навчального матеріалу й текстів, але й вимагають додаткової роботи з художніми творами і критичною літературою. Це своєрідні теми-поняття, теми-судження, розкриваючи які, учень неминуче буде спиратися на логічні операції, зокрема порівняння, аналіз, узагальнення, абстрагування. Пропонуючи подібні теми, педагог мав знати психологічні особливості старшокласників.

На відміну від більшості вчителів, В. Сухомлинський намагався розробити нову систему творів на літературні теми.

Аналіз педагогічної спадщини В. Сухомлинського показує, що твори на вільні теми та творчі письмові роботи посідають чільне місце в усіх класах. Учні І-ІV класів писали в основному творчі роботи, V-VIІ оволодівали навичками написання творів на вільні теми, морально-етичного спрямування, у VІІІ-Х класах більше часу було відведено для творів на літературні теми, але особливого значення надавалося роботам на вільну тему.

Як учитель-методист, Василь Олександрович намагався подолати певне розмежування у написанні письмових робіт учнями молодшої та середньої шкільної ланки і створити єдиний творчий процес.

Аналіз архівних матеріалів показав, що в основі педагогічної системи В. Сухомлинського лежить любов і повага до кожної дитини, ідея розвитку творчих здібностей особистості в умовах колективної співдружності.

У ході дослідження було здійснено вивчення творчого використання спадщини Василя Олександровича в сучасній школі. Упродовж 2003-2005 рр. проводились спостереження уроків, вивчався досвід учителів-словесників Павлиської середньої школи Кіровоградської області, Українського колежу ім. В.О. Сухомлинського (м. Київ), Кіровоградської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №13, Уманської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №4 Черкаської області, Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №22.

Було відвідано ряд уроків української мови та літератури, побудованих із урахуванням рекомендацій В. Сухомлинського щодо організації роботи над аналізом художнього твору, розвитком мовлення учнів, організації роботи з книгою, написання творів і казок.

Проводилися бесіди з учителями про наступність використання в сучасній школі започаткованих В. Сухомлинським форм, методів та прийомів вивчення української мови та літератури. Дослідження показало, що 39% словесників проводять подорожі до джерела думки і слова, уроки мислення серед природи, практикують твори-мініатюри, складають казки. 11% учителів застосовують лише поради В. Сухомлинського щодо організації індивідуальної роботи з учнями, розвитку їхньої особистості. Окремі вчителі (6%) використовують уривки з праць В. Сухомлинського як дидактичний матеріал. Значна частина (44%) не застосовує у своїй роботі методичних рекомендацій В. Сухомлинського.

Відповідаючи на запитання, які методичні рекомендації педагога потребують подальшого вдосконалення і розвитку, 42% словесників вважають роботу над розвитком мовлення, використання ідей народної педагогіки, 21% - створення у школі культу книги та культу рідного слова, проведення уроків серед природи. Інші вчителі (37%) залишили питання без відповіді.

Встановлено, що вчителям шкіл найбільш відомими є праці з методичними порадами В. Сухомлинського: 37% учителів назвали «Слово рідної мови», «Слово про слово», «Джерело невмирущої криниці», «Духовний світ школяра», «Сто порад учителеві», «Серце віддаю дітям»; 15% учителів назвали окремі рекомендації з книги «Сто порад учителеві» або книги «Гаряча квітка»; 13% учителів знають одну-дві праці В. Сухомлинського («Слово рідної мови», «Народження громадянина»).

Аналіз відвіданих уроків учителів дає можливість стверджувати, що ті словесники, котрі творчо використовують настанови В. Сухомлинського у вивченні літератури, досягають добрих результатів у організації уроку, використанні ефективних методів і засобів навчання, у розвитку усного і писемного мовлення учнів.

Висновки

Теоретико-практична спадщина В. Сухомлинського є прогресивним за сутністю й навчально-виховним за змістом соціально-педагогічним явищем, у якому органічно поєдналися теоретико-методичні ідеї та практичний досвід. Педагогічна спадщина В. Сухомлинського відзначається високим рівнем духовності, демократизмом і гуманізмом, спрямована на освіту, творчий розвиток дитини, утвердження пріоритетів загальнолюдських цінностей у суспільстві, виховання всебічно розвиненої особистості, патріота України.

Теоретико-педагогічні ідеї В. Сухомлинського ґрунтувалися на кращих здобутках вітчизняної педагогіки ХХ ст. Новаторство В. Сухомлинського полягає в тому, що, глибоко сприймаючи передові для свого часу ідеї вітчизняних педагогів, він творчо розвинув їх і пішов значно далі у своїй теоретико-методичній діяльності.

Такий узагальнений висновок дає змогу висвітлити більш часткові результати нашого дослідження, а саме:

1. Аналіз архівних документів та науково-методичних матеріалів засвідчує, що В. Сухомлинський мав свої погляди на місце і значущість літератури в навчанні підростаючого покоління.

Специфічними особливостями засвоєння знань із літератури як навчального предмета педагог вважав: а) урахування особливостей відображення життя в художніх творах; б) своєрідність сприймання мистецтва слова учнями; в) література - це предмет, що спонукає учнів до роздумів про життя.

2. У дослідженні визначено, що, надаючи дитині виняткових прав на саморозвиток, В. Сухомлинський у цьому процесі важливу роль відводив учителеві. У викладанні української літератури Василь Олександрович відмовився від авторитарної методики навчання й виховання. Вивчати літературу не можна так, як інші шкільні дисципліни, оскільки література, на думку педагога, основний шкільний предмет із людинознавства. До словесників В. Сухомлинський висував особливі вимоги через те, що плекати творчого учня, на його думку, може лише творча особистість учителя.

3. З'ясовано, що принципам шкільного аналізу художнього твору В. Сухомлинський надавав першочергового значення і вважав, що, аналізуючи твір, необхідно: а) постійно звертатися до тексту; б) дотримуватися загальнодидактичних і специфічних принципів аналізу; в) повсякчас звертати увагу до учнів, до їхніх почуттів, до сприймання ними твору; г) залучати життєвий досвід школяра для кращого розуміння художнього твору; д) враховувати зв'язок твору з сучасністю. Аналіз художнього твору повинен бути спрямований на виховання, формування ідейно-моральних переконань учнів, вироблення ціннісних орієнтацій.

У результаті дослідження проблеми аналізу твору в спадщині В. Сухомлинського, визначено ставлення педагога до специфіки знань учнів із літератури. Вони, на думку В. Сухомлинського, складаються з двох органічно пов'язаних частин: розуміння учнями матеріалу та ставлення до матеріалу, що вивчається.

4. Проведене дослідження показало, що зміст і характер роботи з книгою зумовлюється завданнями часу й особливостями читацьких інтересів школярів різного віку. Читацькі інтереси В. Сухомлинський вивчав не ізольовано від духовного світу дитини, від її розумової, трудової, моральної діяльності.

Педагог розглядав літературні смаки школярів як наслідок взаємодії учня з навколишнім світом. У читацьких інтересах він вбачав основу для прогнозування розвитку естетичної та емоційної культури школяра, розвитку його особистості в цілому.

Встановлено, що проблема читання для В. Сухомлинського була однією з найважливіших педагогічних проблем, від якої залежить не тільки літературний розвиток школярів, а й духовно-моральний потенціал молоді, що великою мірою впливає на майбутнє країни.

Робота з книгою у Павлиській школі підпорядковувалася основній меті - вихованню Людини-громадянина. Показовими в цьому відношенні є критерії відбору книг для читання учнями різного віку. Використання визначених В. Сухомлинським вікових рівнів літературного розвитку учнів, окресленого ним кола читання для дітей різного віку допоможуть прилучати учнів до читання.

Дослідження показало, що в Павлиській школі використовувалися різноманітні форми і прийоми популяризації книги.

Проаналізувавши форми роботи з позакласного читання, ми визначили найбільш ефективні, зокрема: а) цікаві виставки книг; б) створення Кімнати думки та Кімнати українського слова; в) читацькі конференції; г) літературні гуртки; д) диспути; е) театр казок; є) свята книги і рідного слова; ж) екскурсії.

Найпоширенішими прийомами роботи з позакласного читання були такі: різноманітні види читання (читання вголос, повторне читання, читання з продовженням, виразно-художнє); художня розповідь; коментування ілюстрацій; літературні стінгазети; рукописний журнал; складання анотацій до творів.

Оригінальність практики В. Сухомлинського в роботі з книгою полягає в тому, що до вирішення цієї проблеми був залучений педагогічний колектив, батьки, бібліотекарі.

5. У ході дослідження з'ясовано, що проблему шкільних творів Василь Олександрович відносив до загальношкільних проблем, від яких залежить розумовий та духовний розвиток дитини. Це переконання змусило педагога переглянути існуючі в 50-60-і роки види творів і виявити їх співвідношення у різних вікових групах. В авторській класифікації творів В. Сухомлинський велику увагу приділяв творчим роботам (літературно-творчому досвіду дітей), розглядаючи їх як підґрунтя, на якому тримається вся система письмових робіт, створена педагогом.

Василь Олександрович уклав тематику письмових творів з 1 до 10 класу, де в порядку зростаючої складності розташував твори різних видів. Особливе місце педагог відводить казці, бо, будучи учителем-практиком, переконався, що створення казок - один із найцікавіших для дітей видів творчості.

Своєю педагогічною діяльністю В. Сухомлинський реформував існуючий у ті роки досвід роботи над творами і створив авторську методику письмових робіт, яка й сьогодні творчо використовується у практиці школи.

6. Літературі В.О. Сухомлинський надавав особливого значення в системі шкільних дисциплін, чим, випереджаючи час, прогнозував функціональний, комунікативно-діяльнісний, творчий підходи до викладання української літератури, які активно утверджуються в практиці сучасної школи, сформулював методичні положення і рекомендації, що і нині не втратили свого значення.

Здійснене дослідження дає підстави зробити висновок про те, що в період активних пошуків ефективних форм, методів і прийомів роботи, що сприяють поліпшенню літературної освіти учнів, досвід В. Сухомлинського допоможе в розв'язанні цих важливих завдань.

Новаторські підходи педагога до вивчення літератури роблять навчальний процес ефективним, цікавим, різноманітним, що сприяє формуванню всебічно розвинених, творчих громадян України. Учителі, які використовують педагогічну спадщину В.О. Сухомлинського, зокрема нестандартні форми проведення уроків (уроки-диспути, уроки-подорожі в природу, семінари, конференції), підтверджують дійовість і ефективність таких підходів до вивчення літератури, які стали традиційними в Павлиській загальноосвітній школі.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів окресленої проблеми. Подальшої розробки потребують зміст методичної роботи вчителя-словесника, педагогічна риторика В.О. Сухомлинського.

...