Педагогічні умови корекції поведінки важковиховуваних старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Педагогічні умови корекції поведінки важковиховуваних старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність і доцільність дослідження. В сучасній Україні проблема корекції поведінки важковиховуваних старшокласників набуває особливої гостроти, оскільки молодь формується в складних соціокультурних умовах економічних і політичних суперечностей, неврівноваженості соціальних процесів, криміногенності суспільства. Зростає чисельність дітей із порушенням норм поведінки та тих, які належать до «групи ризику» і долучаються до раннього алкоголізму, наркоманії, проституції, ВІЛ-інфікованості, збільшується питома вага протиправної, агресивної поведінки підлітків під впливом алкогольного та наркотичного сп'яніння.

Основними причинами деструктивної поведінки є психологічний дискомфорт, негативні переживання, загальна втрата духовних орієнтирів, девальвація загальнолюдських цінностей, несформованість у значної частини дітей і молоді почуття терпимості, толерантності, милосердя, доброти, що викликає у підлітків апатію, нудьгу, відчуття своєї непотрібності, нерозуміння сенсу життя.

Наявна практика корекційного впливу ґрунтується переважно на адміністративно-авторитарних підходах до дитини як до об'єкта виховання, спрямована на подолання негативних явищ, а не на їх профілактику. Зміна соціально-економічних умов, розбудова громадянського демократичного суспільства потребує побудови нових підходів до проблеми превентивного виховання взагалі та коригуючого впливу на поведінку важковиховуваних старшокласників зокрема, які б враховували усі стани і складові процесу соціалізації особистості і розглядали дитину як суб'єкт корекції.

Аналіз науково-педагогічних джерел свідчить про те, що упродовж усього історичного шляху розвитку цивілізації простежується розуміння важливості проблеми корекції поведінки особистості, яка відхиляється від норми. Зокрема деякі питання превентивного виховання розглядає українська народна педагогіка, педагоги-просвітителі А. Макаренко, В. Сухомлинський та ін.

Дослідженню змін, що відбуваються в соматичному, психічному (зокрема, характерологічному), фізичному стані осіб, які мають наявні відхилення в поведінці, присвячені праці В. Бехтерєва, Б. Братусь, І. Сеченова.

Творчий пошук сучасних науковців спрямований на аналіз причин виникнення та визначення основних видів важковиховуваності (В.Бітенський, З. Зайцева, О.Лічко, А. Кочетов, В. Оржеховська, Ю. Свєженцева).

Значущими в плані пошуку ефективних шляхів профілактики девіантних форм поведінки і пов'язаною з нею адикцією є дослідження Л. Колесова, Н. Максимової, М. Окаринського, О. Панченка, О. Пилипенка, Т. Федорченка. Концептуальні засади морально та духовно здорової особистості обґрунтовано І. Бехом, С. Максименком, Н. Калініченко; необхідність соціально-правового забезпечення профілактики відхилень у поведінці серед учнівської молоді досліджено О. Бовть, В. Оржеховською, В. Синьовим, Н. Семеновою, М.Фіцулою.

Вивчення проблеми корекції важковиховуваності серед підлітків у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи дає можливість виявити ряд суперечностей, основними з яких можна вважати: необхідність виховання учнів як особистості, їх захист, допомогу і недостатню розробленість педагогічних методик, які б ураховували особливості сучасного виховного процесу, динаміку розвитку особистості учня; консерватизм форм і методів впливу на них; потенційні можливості педагогів і батьків щодо реалізації профілактичних завдань та їхню неспроможність здійснювати позитивний виховний вплив на школярів. Залишається недостатньо вивченою і специфіка коригуючого впливу на поведінку важковиховуваних старшокласників. Відсутнє наукове обґрунтування педагогічних умов корекції їхньої поведінки у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.

Актуальність проблеми, потреби практики та недостатня її розробка в сучасній науково-педагогічній літературі обумовили вибір теми дисертаційного дослідження «Педагогічні умови корекції поведінки важковиховуваних старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи».

Зв'язок роботи з науковими програмами та темами. Дисертація виконана відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Слов'янського державного педагогічного інституту як складова дослідження «Гуманізація навчально-виховного процесу» (протокол №9 засідання вченої ради СДПІ від 28.12.1997 р.). У межах цього плану автором здійснювалося вивчення проблем корекції поведінки важковиховуваних старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи. Тему затверджено вченою радою Слов'янського державного педагогічного університету (протокол №1 від 3 вересня 2002 р.) та узгоджено радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол №7 від 17 вересня 2002).

Об'єкт дослідження - навчально-виховний процес загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження - умови корекції поведінки важковиховуваних учнів у процесі навчання та виховання в загальноосвітній школі.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та перевірити умови корекції поведінки важковиховуваних старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.

Гіпотеза дослідження - процес корекції поведінки важковиховуваних старшокласників у навчально-виховному процесі буде ефективним за умов:

* достатнього рівня педагогічної культури сім'ї;

* якісної та ефективної взаємодії школи, сім'ї та громадськості у справі корекції недоліків у поведінці важковиховуваних старшокласників;

* професійного педагогічного спілкування вчителя з важкими учнями у процесі виховання;

* високого рівня педагогічної майстерності (комунікативний аспект) вчителя в роботі з важковиховуваними.

Мета та гіпотеза зумовили коло завдань дослідження:

* вивчити теорію й узагальнити практику корекції поведінки важковиховуваних старшокласників в історичній ретроспективі та у сучасній філософській, психологічній та педагогічній літературі;

* визначити основні етапи становлення і розвитку проблеми корекції поведінки важковиховуваних учнів в історії педагогічної думки;

* уточнити сутність, структуру і зміст корекції поведінки дітей старшого шкільного віку та виявити концептуальну своєрідність поняття «важковиховуваність»;

* обґрунтувати мету, завдання, зміст, форми, методи, які забезпечують ефективність процесу корекції поведінки важковиховуваних старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи;

* виявити та перевірити педагогічні умови корекції поведінки важковиховуваних школярів у практиці роботи загальноосвітньої школи;

* розробити та впровадити у навчально-виховний процес загальноосвітньої школи цільову програму корекції поведінки важковиховуваних старшокласників; проблемний семінар «Робота класного керівника з важковиховуваними старшокласниками»;

* запропонувати для проведення у ВНЗ спецкурс «Педагогічна майстерність вчителя в роботі з важковиховуваними дітьми».

Методологічну основу дослідження становлять: нормативно-правові документи про Українську державу, освіту і виховання (Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»), «Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки», «Комплексна програма профілактики злочинності 2001-2005 рр., «Національна програма «Діти України»),; філософські положення про людину, мораль і принципи її виховання; діалектичний характер взаємодії людини з суспільством; ідеї формування всебічно розвиненої особистості, принципи пріоритету загальнолюдських цінностей, розвитку, науковості, цілепокладання, історизму, детермінізму, діяльності, єдності індивідуального і соціального; біологічного та соціального, теорії й практики, які забезпечують об'єктивність, щодо вивчення предметів і явищ існуючої дійсності.

Теоретичну основу дослідження склали сучасні філософсько-психологічні концепції виховання (І. Бех, І. Зязюн, О. Сухомлинська та інші); наукові праці педагогів із проблеми корекції поведінки важковиховуваних (І. Козубовська, І. Невський, В. Оржеховська, Г. Товканець, Л. Штефан та інші); педагогічні дослідження, присвячені проблемам збереження здоров'я, формування здорового способу життя, попередження шкідливих звичок школярів (Т. Бойченко, Г. Власюк, О. Дубогай, М. Кобринський, С. Омельченко, В. Оржеховська, А. Сологуб, Л. Турчака, Н. Хоменко); питання створення професіограми вчителя (О. Киричук, О. Мороз, В. Сластьонін, О. Щербаков); праці, присвячені проблемам змісту, форм і методів формування педагогічних умінь і навичок (О. Абдуліна, Н. Кузьміна, О. Мороз, Л. Спірін); дослідження, що розглядають основні види роботи вчителя-вихователя (Ю. Азаров, С. Бреус, Л. Заремба, Б. Кобзар, Д. Мазоха та інші); праці з питань вивчення педагогічних умінь, необхідних для реалізації різних функцій педагога (М. Васильєва, А. Капська, З. Левчук, З. Макарова, Н. Рябуха); особистісно орієнтовний підхід до підготовки вчителя (М.Євтух, В. Лозова, О. Савченко, Г. Троцко); наукові праці з проблем природи духовності та духовних цінностей (Г. Авдіянц, К. Журба, М.Євтух, Є. Зеленов, О. Караковський, І. Карпенко, Л. Нечепоренко, В. Сипченко, Т. Сущенко, Г. Шевченко, С. Шаргородська та інші).

Відповідно до визначених завдань і гіпотези було використано такі методи дослідження:

теоретичні: аналіз історико-педагогічної літератури для визначення розвитку та становлення ідеї корекції поведінки важковиховуваних; метод періодизації, за допомогою якого встановлювались якісні зміни в організації корекції поведінки на різних етапах; системно-структурний метод застосовувався для характеристики теоретичних питань важковиховуваності; конкретно-пошуковий метод використано для узагальнень та систематизації навчально-виховного процесу в сучасній загальноосвітній школі;

емпіричні: педагогічне спостереження, анкетування (опитування), інтерв'ю, бесіди, індивідуальні та групові обговорення, тестування для визначення рівнів вихованості важковиховуваних старшокласників та перспектив корекції деформацій їхньої поведінки; математичні методи у процесі збирання, обробки, аналізу та інтерпретації результатів дослідження.

Організація дослідження. Дослідження проводилося протягом 2000-2006 років та охоплювало декілька етапів науково-педагогічного пошуку.

На першому етапі (2000-2001 рр.) вивчались історична, філософська, соціологічна, медична, психолого-педагогічна література та досвід роботи вчителів старших класів загальноосвітньої школи з проблем важковиховуваності; було сформульовано мету, завдання та робочу гіпотезу дослідження.

На другому етапі (2002-2004 рр.) проводилася дослідницька робота; розроблялася цільова програма корекції поведінки важковиховуваних старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи, проблемний семінар з питань організації діяльності класного керівника з учнями зазначеної категорії, було впроваджено в практику роботи вищих педагогічних навчальних закладів спецкурс «Педагогічна майстерність вчителя в роботі з важковиховуваними дітьми».

На третьому етапі (2004-2006 рр.) здійснювалася перевірка педагогічних умов корекції поведінки важковиховуваних старшокласників у практиці роботи загальноосвітньої школи; узагальнювалися висновки, систематизувалися результати дослідження.

База дослідження: дослідно-експериментальна робота здійснювалась на базі загальноосвітніх шкіл І-ІІІ ступенів №1, 4, 12, 15, 17 м. Слов'янська та Райгородоцької загальноосвітньої школи Слов'янського району Донецької області. На різних стадіях дослідження в експериментальній роботі брали участь 620 сімей та учнів старших класів.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в ньому вперше обґрунтовано й перевірено педагогічні умови корекції поведінки важковиховуваних учнів; створено та практично апробовано цільову програму, реалізація якої забезпечила успішну корекцію поведінки важковиховуваних старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи; розроблено та запроваджено в практику роботи сучасних загальноосвітніх шкіл проблемний семінар із питань діяльності класного керівника з важковиховуваними учнями старшого шкільного віку; запропоновано ввести в навчальний процес педагогічних вищих навчальних закладів спецкурс «Педагогічна майстерність вчителя в роботі з важковиховуваними дітьми»); розроблено методичні рекомендації класним керівникам щодо організації виховної роботи з важковиховуваними старшокласниками та їх сім'ями.

Дістало подальшого розвитку теоретичне узагальнення та практична перевірка умов педагогічної корекції поведінки важковиховуваних учнів (педагогічна культура сім'ї, співробітництво школи та сім'ї, комунікативна майстерність учителя). Подальшої розробки набули питання визначення мети, завдання та змісту механізму коригуючого впливу на особистість важковиховуваних старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.

Уточнено сутність, структуру та зміст корекції поведінки; розкрито концептуальну своєрідність поняття «важковиховуваність» в його історичній ретроспективі.

Практичне значення дослідження полягає у розробці та впровадженні у навчальний процес вищого педагогічного навчального закладу спецкурсу «Педагогічна майстерність учителя в роботі з важковиховуваними дітьми»; створенні та реалізації цільової програми корекції поведінки важковиховуваних старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи; організації роботи проблемного семінару для вчителів і класних керівників освітніх закладів.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено в навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл №1 (довідка №15 від 16.01.2006), №4 (довідка №10 від 17.01. 2006), №12 (довідка №4 від 18.01.2006) №15 (довідка №697 від 19.01.2006), №17 (довідка №17/1 від 20.01.2006) м. Слов'янська Донецької обл. і Райгородоцької ЗОШ І-Ш ступеня Слов'янського р-ну Донецької обл. (довідка №9 від 23.01.2006).

Матеріали дослідження реалізовані автором під час читання курсів «Методика шкільного виховання», «Родинна педагогіка», «Основи педагогічної майстерності», «Педагогіка» та спецкурсу «Педагогічна майстерність вчителя в роботі з важковиховуваними дітьми» для студентів педагогічних спеціальностей Слов'янського державного педагогічного університету (довідка №66-06-56 від 27.02.2006), Харківського гуманітарно-педагогічного інституту (довідка №01-14/140 від 03.05.2005), Краматорського економіко-гуманітарного інституту (довідка №77-15/26 від 19.04.2006).

Матеріали дослідження можуть бути використані у розробці курсів «Педагогіка», «Історія педагогіки», «Методика організації виховної роботи», спецкурсів та спецсемінарів для ВНЗ, а також під час написання підручників, навчальних посібників, іншої навчально-методичної літератури. Низку окреслених питань можна використати як тематику для курсових, дипломних та магістерських робіт.

Вірогідність висновків і результатів дослідження забезпечується методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних позицій; застосуванням комплексу теоретичних і емпіричних методів наукового пізнання; вивченням і узагальненням передового педагогічного досвіду з проблем корекції поведінки важковиховуваних; експериментальною перевіркою гіпотези; позитивними результатами експериментальної роботи та впровадженням їх у навчально-виховну роботу сучасної школи, апробацією матеріалів дисертації на конференціях.

Апробація головних результатів дослідження здійснювалися шляхом виступів автора на методичних об'єднаннях вчителів і класних керівників шкіл м. Слов'янська та Слов'янського району.

Матеріали дослідження систематично обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки Слов'янського державного педагогічного університету, на Міжнародній конференції «Підготовка вчителя в сучасних умовах» (м. Слов'янськ, 2003), на міжвузівській науково-практичній конференції «Виховання національної самосвідомості як загальнолюдської цінності майбутнього спеціаліста» (м. Красноармійськ, 2002 р.), на науково-методичних конференціях викладачів і студентів «Формування здорового способу життя студентської молоді засобами освіти» (м. Харків, 2003 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Психологічні засади здорового способу життя студентської молоді» (м. Чернігів, 2005 р.), на щорічних звітних науково-методичних конференціях Слов'янського державного педагогічного університету (1999-2005 рр.) та на постійно діючому науковому міжкафедральному семінарі СДПУ (лютий 2003 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у 12 одноосібних публікаціях автора, серед яких - 2 навчальних посібники, 7 статей у провідних наукових фахових виданнях України, 3 тези виступів на конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації складає 242 сторінок. Основний зміст дисертації викладено на 170 сторінках. Список використаної літератури охоплює 263 найменування. Робота містить 9 таблиць та 3 схеми.

Основний зміст дисертації

поведінка педагогічний важковиховуваний

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання дослідження, методологічну та теоретичну основи, охарактеризовано організацію, методи дослідної роботи, розкрито наукову новизну, практичне значення здобутих результатів роботи, наведено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі «Генезис проблеми відхилень у поведінці неповнолітніх в історії педагогічної думки» визначено основні етапи становлення та розвитку проблеми корекції поведінки важковиховуваних старшокласників у педагогічній теорії та виховній практиці; проаналізовано літературні джерела з питань, що вивчаються; розкрито сутність, структуру і зміст корекції поведінки та концептуальну своєрідність поняття «важковиховуваність» у педагогічній теорії.

Проведений аналіз історичних, філософських, соціологічних, медичних і психолого-педагогічних джерел дозволив визначити основні етапи розвитку проблеми корекції поведінки важковиховуваних старшокласників в історії педагогічної думки, а саме: дореволюційний (кінець ХІХ - 20-і рр. ХХ ст.), післяреволюційний (20-40-і рр. ХХ ст.) та сучасний (50-90-і рр. ХХ ст.).

Критеріями періодизації визначено: 1) соціально-політичні умови і суспільні події, що зумовлювали реформування суспільства, впливали на розвиток школи, навчально-виховний процес; 2) рівень розвитку педагогіки і психології як науки; 3) ретроспективний аналіз прогресу автентичної психолого-педагогічної думки та системи виховання.

Вивчення історико-педагогічних джерел свідчить про те, що термін «важкі діти» вперше з'явився у другій половині XIX століття в працях Д. Дріля, О. Зака, П. Каптєрєва, П. Лесгафта, П. Люблинського, С. Познишева, І.Сікорського та інших учених. До категорії «важких» науковці відносили дітей, які не сприймали свої негативні вчинки, були жорстокі й безучасні до страждань оточуючих.

Установлено, що значна частина дослідників (П.Бєльський, П. Блонський, А. Зак, П. Каптєрєв, П. Лесгафт та інші) справедливо вважали, що основні причини, які спонукають виникнення важких дітей, полягають не тільки в несприятливих умовах життя та вадах виховання, а й у самому державному устрої, коли значна більшість населення знаходиться за межами бідності.

Дослідження свідчать, що в дореволюційний період була запропонована класифікація на основі так званого «етіологічного» принципу (виходить із якостей, які були прищеплені дитині у процесі сімейного виховання), відповідно з яким виділяється одна провідна риса, що визначає структуру особистості. У результаті тривалих і різних за видами психологічних спостережень була розроблена класифікація школярів, основу якої становить виділення домінуючої групи інтелектуальних, емоційних, вольових, психічних особливостей та функцій.

Більшість учених (П.Бєльський, Д. Дриль, П. Каптєрєв, П. Лесгафт, С. Познишев, І.Сікорський та ін.) вважали, що саме в дитячому віці можливо припинити відхилення у розвитку особистості, за винятком тільки тих дітей, що належать до групи - «успадкованих злочинців» і не підлягають корекційному впливу. Вчені також слушно стверджували, що позитивного результату у вихованні важких дітей неможливо досягти, якщо в сім'ї не будуть створені належні умови для росту, розвитку та виявлення позитивних якостей особистості дитини. На їхню думку, педагогічно доцільна організація виховного процесу в школі може виправити помилки сімейного виховання.

У дисертації виявлено, що одним із перших, хто запропонував використовувати превентивний (попереджувальний) потенціал виховання, шляхом підтримки моральних основ дитини, включення її у цілеспрямовану трудову діяльність із обов'язковим придбанням професійних навичок у будь-якому ремеслі, був К. Ушинський. Учений вважав, що опорою в житті дитини може служити набута професія, яка в свою чергу повинна підірвати коріння виникнення аморальних дій у його поведінці.

Доцільно звернути увагу на те, що у досліджуваний період проблема важких дітей, якою спочатку займались суто кримінологи (А. Богдановський, А.Кістяковський, Н. Неклюдов та інші), стає педагогічною проблемою. Але ретельного вивчення дійсних причин виникнення цього негативного суспільного явища фахівцями ще не проводилося, а погляди на об'єктивні фактори, які впливали на виникнення та існування важковиховуваності, тільки формувались.

Аналіз праць педагогів дореволюційного періоду (П.Бєльський, О. Герцен, М. Добролюбов, Д. Дриль, А. Зак, П. Каптєрєв, А. Лазурський, П. Лесгафт, М. Пирогов, С. Познишев, І.Сікорський, К. Ушинський, М. Чернишевський та ін.) дозволяє стверджувати, що до педагогічно цінних ідей щодо подолання відхилень у поведінці неповнолітніх належать: необхідність вивчення індивідуальних характерологічних особливостей кожної дитини, виявлення причин та з'ясування сутності явища важковиховуваності; правильна організація процесу виховання та перевиховання; звернення уваги на те, що саме в дитячому віці можливо зупинити деформацію особистості важкої дитини; підхід до фізичних покарань як до абсолютно недоцільного методу впливу на особистість важковиховуваної дитини.

У розділі з'ясовано, що другий, післяреволюційний, етап вивчення проблеми важких дітей зумовлений загостренням криміногенної ситуації серед підлітків на початку ХХ століття під впливом таких подій, як: перша світова війна, революція та громадянська війна. У післяреволюційний період держава намагалася виховувати законослухняних громадян, але внутрішні суперечності, які виникли в незміцнілих душах дітей, позбавлених родини (знищення, або страта батьків як ворогів народу), призводили їх до вступу на шлях злочинності, виказуючи цим протест проти державної політики.

З огляду на це, причини розповсюдження дитячої злочинності в радянські часи можна поділити на такі групи: перша - глобальні причини (революція, громадянська війна, Велика Вітчизняна війна); друга - внутрішньодержавні (тоталітарна політика радянського уряду, масовий терор, голодомор, насильницьке втручання держави в сімейні справи).

Наведені в дослідженні факти свідчать, що в післяреволюційний період термін «важкі» став використовуватися не тільки в педагогіці і психології, а й у сфері психіатрії, кримінології та права.

Загалом, під зазначеним терміном розумілись усі діти, які порушували моральні норми, існуючи в суспільстві. До цієї категорії належали діти із відхиленнями в поведінці (неповнолітні повії, безпритульні, жебраки, занедбані діти; невстигаючі учні, другорічники, дезорганізатори, зіпсовані вихованням та негативним впливом мікросередовища; неповнолітні правопорушники; діти, які мали певні відхилення у психічному та фізичному розвитку тощо).

У дослідженні встановлено, що в післяреволюційний період проблема важковиховуваних дітей розглядалась науковцями через призму негативного впливу середовища, оздоровлення якого було фундаментальним завданням виховної роботи. Проте середовище помилково розумілося вченими як зовнішній вплив на вже сформовану особистість дитини. З огляду на це, дослідники не могли чітко визначити діалектичний взаємозв'язок між соціальним середовищем та особистістю дитини.

Аналіз науково-педагогічної літератури дозволяє констатувати, що педагогічна теорія і практика в післяреволюційний період будувались під впливом ідеалістичних та механістичних концепцій формування особистості. Зокрема, критиці підлягли теорії, згідно з якими: дитина за своєю природою є істота асоціальна, «егоцентрична» (Ж.Піаже); дитина від народження наділена індивідуалістичною спрямованістю, сексуальними та агресивними нахилами (З. Фрейд); неможливо виховати дитину як справжню моральну людину, для якої інтереси суспільства та оточуючих людей стоять значно вище її особистих (А. Адлер, К. Хорні).

Як бачимо, що тільки виховання може створити належні умови для реалізації індивідуальних, егоїстичних прагнень особистості на природжених засадах, інстинктивних нахилах, сформувати такі форми поведінки, які забезпечують успішну адаптацію до оточуючого середовища.

Особливе місце в розробці проблеми «важких» дітей належить А. Макаренку. У своїх працях учений чітко визначив педагогічні шляхи формування моральних установок важких дітей в умовах колективу та обґрунтував дійсні причини порушень взаємозв'язку між особистістю та суспільством.

На підставі аналізу характерних мотивів поведінки дітей А. Макаренко розробив типологію важковиховуваних. За переконанням дослідника, дефективність відносин виявляється трьома головними типами мотивів, а саме: мотивом «присвоєння», «переважання» та «відокремлення». З огляду на це, можна стверджувати, що А. Макаренко розкрив основні ознаки та показники латентних (прихованих) форм важковиховуваності.

Надзвичайно актуальною і сьогодні залишається думка вченого про те, що «ніяких природжених злочинів, ніяких природжених важких характерів немає». І якщо дитину постійно тримати у несприятливих соціальних умовах, то вона стає важковиховуваною. Якщо ж змінити ці умови та застосувати правильні виховні засоби - особистість також зміниться.

Отже, післяреволюційний період характеризується виключною активністю в організації практичної педагогічної роботи з важковиховуваними дітьми, що постраждали від несприятливих умов життя та виховання; початком нової віхи у розвитку соціально-педагогічної допомоги дітям.

Здійснений аналіз наукових джерел приводить до висновку, що третій (сучасний) етап дослідження стану проблеми важковиховуваних характеризується більшою диференціацією «важких» дітей. Зокрема, до категорії важковиховуваних, на відміну від попередніх етапів (дореволюційного та післяреволюційного), були віднесені і діти з уповільненим розумовим розвитком (не розумово відсталі, а нормальні), діти, у вихованні яких у дошкільні роки були допущені помилки, та діти, які постійно порушують дисципліну і не бажають підкорятися дорослим.

На сучасному етапі розробки проблеми важковиховуваних з'являються дослідження, присвячені питанням недисциплінованості школярів та попередження дитячих проступків (О.Бєлкін, В. Сенько); розробляються спеціальні методики вивчення особистості важковиховуваного та його сім'ї (З. Баєрюнас, Л.Бєлозерова, Л. Кацинська, В. Обухов); всебічно характеризуються важковиховувані діти та неповнолітні правопорушники (М. Алемаскін, Л. Зюбін, О. Капичін, В. Оржеховська, В. Степанов, Л.Філонов).

Науковці слушно наголошують на необхідності ранньої діагностики особливостей розвитку дитини з метою вироблення превентивних (профілактичних), корекційних методик запобігання відхилень у її поведінці. Основою профілактики патологічних форм девіантної поведінки у дітей, на їхню думку є своєчасна психотерапія сімейних конфліктів, формування здорового способу життя в сім'ї, формування адекватного ставлення батьків до дітей, своєчасна психолого-педагогічна діагностика особливостей поведінки дітей, побудова їхнього психологічного портрету та інші. До основних заходів попередження та корекції відхилень у поведінці неповнолітніх науковці відносять: психологічні, педагогічні, медичні, соціальні, комбіновані.

Сучасні дослідники проблеми важких дітей дійшли глибокого і педагогічно цінного висновку про те, що важкі у виховному відношенні діти - це нормальні діти, але з наявністю специфічної особливості у структурі особистості - важковиховуваності. Вчені справедливо розрізняють такі поняття як «важкий» та «педагогічно занедбаний школяр».

Поняття «важковиховуваний» науковці починають тлумачити як у вузькому (педагогічно занедбані підлітки), так і в широкому (педагогічно та соціально занедбані неповнолітні, «проблемні підлітки») розумінні цього поняття.

У другому розділі «Основні напрямки корекції та профілактики поведінки важковиховуваних старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи» проаналізовано причини педагогічної занедбаності школярів, проведено співвідношення їх із типологією важковиховуваності, визначено основних умов корекції поведінки важковиховуваних.

Аналіз науково-педагогічних джерел та проведене анкетування старшокласників (620 учнів) і вчителів загальноосвітніх шкіл м. Слов'янська та Райгородоцької ЗОШ Слов'янського району Донецької області дають змогу стверджувати, що до провідних педагогічних умов корекції та профілактики поведінки важковиховуваних учнів у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи належать: педагогічна культура сім'ї, комунікативна майстерність учителя-вихователя, співробітництво школи і сім'ї.

Величезне значення для розуміння педагогічної культури мають дослідження І. Гребеннікова, З. Зайцевої, О. Звєрєвої, Т. Кулікової, О. Скнар, В. Сипченка, які свідчать що педагогічна культура в цілому та педагогічна культура батьків зокрема розглядається педагогами та психологами не в комплексі складових частин, а переважно в її окремих проявах: педагогічний такт, спілкування в сім'ї, спільна праця дитини з батьками, моральне виховання, культура мови тощо.

Педагогічний досвід, наші спостереження переконують нас у тому, що саме сім'я може стати тим фактором, який породжує педагогічну занедбаність дітей. Від умов сім'ї, від рівня її культури взагалі, а педагогічної зокрема залежить поведінка дитини, рівень її домагань, доцільність тих або інших потреб.

З метою визначення загальних відомостей про дітей та інших членів сім'ї, життєвих умов, домогосподарства, наявних засобів масової комунікації, інтересів та культурних потреб як батьків, так і дітей, сімейних традицій, а також виховних можливостей сім'ї (рівнів вихованості учнів та педагогічної культури батьків, мікроклімату у сім'ї, її суспільної спрямованості та типу, ситуації сімейного виховання) було створено паспорт сім'ї.

Вивчивши та проаналізувавши паспорти сімей, ми дійшли висновку: із 620 обстежених нами сімей асоціальних - 76, багатодітних - 136, благополучних - 334, конфліктних - 210, молодих сімей - 76, неблагополучних - 458, неповних - 244, нуклеарних - 238, сімей соціального ризику - 286.

Для визначення рівня сформованості педагогічної культури батьків були обрані такі показники: знання батьків про мету та завдання виховання, єдність вимог до дітей з боку членів сім'ї, взаємодія сім'ї та школи у процесі виховання. За традицією нами визначено три рівні сформованості у батьків педагогічної культури: високий рівень мають 93 сім'ї (15%), середній рівень - 184 сім'ї (29,7%) та низький - 343 (55,3%).

Для піднесення рівня педагогічної культури батьків було запропоновано ряд заходів, зокрема створено університет педагогічного всеобучу. До роботи університету запрошувались педагоги, лікарі, психологи, працівники прокуратури, соціальних служб та представники церкви. Заняття проходили раз на 2 місяці, тривали впродовж трьох років. Після закінчення занять батьки брали участь у тренінгах, конкурсних змаганнях тощо. Все це значно підвищувало ефективність роботи, активність батьків, впливало на результати виховання (див. табл.).

Динаміка зростання рівня педагогічної культури батьків

Отже, з кожним роком відбувалися зміни, переважно позитивні, що впливали на піднесення рівня загальної культури взагалі та педагогічної зокрема.

У дисертації обґрунтовано, що важливою умовою ефективності коригуючого впливу на важковиховувану дитину є співробітництво школи і сім'ї, яке передбачає формування належного рівня педагогічної культури батьків.

Школа має дбати про постійний розвиток педагогічних знань батьків, вдаючись до різних форм та методів роботи, найпоширенішими серед яких є: педагогічний лекторій, педагогічний консиліум, позакласний педагогічний всеобуч, підсумкова річна науково-практична конференція, день відчинених дверей, класні батьківські збори, відвідування батьків удома, листування, консультації батькам, запрошення батьків до школи, тематичні вечори запитань і відповідей, ознайомлення батьків з психолого-педагогічною літературою, університет педагогічних знань, структура якого може складатися з двох блоків: тематичних лекцій та занять з батьками дітей підліткового та юнацького віку. Наступність у роботі з батьками дітей різних вікових груп забезпечується запропонованою нами «Освітньою програмою педагогічної освіти батьків важковиховуваних старшокласників».

Отже, результати проведеного дослідження дозволяють окреслити основні шляхи та напрями взаємодії класного керівника з батьками підлітків, а саме: діагностика рівня розвитку та рівня вихованості учнів; діагностика рівня педагогічної культури батьків; створення батьківської ради; ознайомлення батьків із передовим педагогічним досвідом виховання дітей в сім'ї; залучення батьків до участі в сумісних засіданнях педагогічної ради і батьківського комітету школи (класу); проведення шкільних і класних конференцій обміну досвідом виховання дітей у сім'ї; організація зустрічей з працівниками інспекцій в справах неповнолітніх, лікарями - психіатром, наркологом, гінекологом; юристами, соціальними педагогами, шкільним психологом тощо; проведення спільних виховних заходів з участю важковиховуваних підлітків і їх батьків; організація й проведення колективних творчих справ із участю батьків і дітей; організація індивідуальних консультацій батькам важковиховуваних підлітків з боку практичного психолога, соціального педагога; ознайомлення батьків із матеріалами педагогічних видань, присвячених питанням виховання «важкого» підлітка; створення ситуації успіху у вихованні дітей; проведення вечорів відповідей на запитання батьків; розробка методичних рекомендацій для батьків щодо виховання дітей та корекції девіантних проявів у їхній поведінці; організація та проведення різноманітних тренінгів, спрямованих на підвищення культури спілкування, вирішення різних педагогічних ситуацій тощо.

Доведено, що відхилення у формуванні особистості та її поведінці у багатьох випадках виникають під впливом неправильно організованого спілкування. Процес спілкування розглядався нами у контексті його корекційно-реабілітаційних можливостей у роботі з важковиховуваними дітьми як виявлення системно-моделюючого рівня педагогічної діяльності або високого рівня педагогічної майстерності вчителя-вихователя, педагогічного оптимізму та глибокого гуманізму.

Організація педагогічного спілкування з важковиховуваними дітьми потребує глибоко продуманої стратегії, тактики та техніки стосовно кожного окремого учня, врахування його індивідуальних особливостей, тих відхилень, які мають місце в його поведінці і зумовлюють важковиховуваність учня. Це, фактично, процес реалізації в конкретній ситуації комунікативної стратегії на основі використання відповідної педагогічної техніки.

Проведені опитування школярів про їх ставлення до того або іншого предмету часто залежить від мікроклімату на уроці, як вчитель ставиться до учня, який емоційний тон задається вчителем у класі. Під час нашої дослідної роботи ми спробували з'ясувати основні типи негативного ставлення вчителів до важковиховуваних дітей. Так, з 120 респондентів на стійко-позитивний тип ставлення вчителя визнало 10%, нестійкий - 21%, стійко-негативний - 50%, а байдужий - 19%.

Варто також звернути увагу й на те, що для нестійкого типу ставлення вчителя до важковиховуваного учня в тій чи іншій мірі характерні всі вищезгадані стилі: для стійко-позитивного типу - переважно спілкування на основі взаємної симпатії, дружніх взаємовідносин; для стійко-негативного типу - характерне спілкування-дистанція, спілкування-залякування, а для байдужого - притаманне спілкування-дистанція.

Доцільно також наголосити на тому, що під час спілкування вчитель по-різному реалізовується у своїх ставленнях до дітей. Інколи ставлення педагога не співпадає з його зовнішніми проявами.

Аналіз зовнішньої поведінки вчителів у поєднанні з їх ставленням до дітей дає підстави визначити конкретні типи взаємодії: позитивний узгоджений, негативний узгоджений, неузгоджений позитивно-негативний, неузгоджений негативно-позитивний.

Забезпечивши емоційно позитивне ставлення до себе з боку важковиховуваного учня, вчитель отримує змогу організувати цілеспрямоване педагогічне спілкування з ним з метою корекції відхилень у формуванні особистості та її поведінки.

У дисертації обґрунтовано, що корекційну роботу можна реалізовувати у двох напрямах: з опорою на групову психотерапевтичну роботу (індивідуальні консультації та групові тренінги) або шляхом втручання у педагогічний процес (індивідуалізація навчання й виховання; виховання та корекція виховних впливів і оптимізація взаємодії вчителів та школярів).

Для успішного й ефективного спілкування вчитель-вихователь має зважати на певні умови, які забезпечують оптимальність у сфері взаємин і спілкування з вихованцями: володіння психолого-педагогічними якостями й уміннями; володіння педагогічним тактом; уміння «подати» себе; мовленнєва культура; гуманістична спрямованість; знання правил спілкування.

В цілому науковці виокремлюють чотири основні способи комунікативного впливу: навіювання, переконання, наслідування, «зараження» своїм настроєм. У справі корекції недоліків у поведінці важковиховуваних найважливішими є переконання, сугестія - спосіб впливу на емоційно-чуттєву сферу свідомості. Працюючи з важковиховуваними підлітками слід концентрувати увагу не на його особистості, а на тих вчинках, які допустив підліток.

Отже, опанувавши основні елементи майстерності перевиховання, усвідомивши специфіку спілкування з важковиховуваними, дотримуючись запропонованої стратегії, тактики і техніки спілкування з зазначеною категорією учнів, на практиці у переважній більшості випадків вдається досягти позитивних змін у їхній поведінці.

Проведене дослідження, теоретичний синтез досягнень педагогічної науки і практики корекції поведінки важковиховуваних старшокласників в історичній ретроспективі є підґрунтям для таких висновків:

1. Враховуючи зміни суспільно-політичних, соціально-економічних та організаційно-педагогічних чинників, обґрунтовано, що проблема відхилень у поведінці неповнолітніх у вітчизняній педагогічній думці пройшла такі етапи: дореволюційний; післяреволюційний; сучасний.

2.1. Установлено, що дореволюційний період супроводжувався введенням терміну «важкі діти», всебічним вивченням проблеми важковиховуваних підлітків психологами, педагогами, криміналістами, психіатрами; виявленням причин та з'ясуванням сутності явища важковиховуваності; перебудовою навчально-виховного процесу в існуючій школі; підходом до фізичних покарань як до недоцільного методу впливу на важковиховуваного неповнолітнього; зародженням спеціального напряму - «педагогіки збіднілого дитинства»; виникненням ідеї превентивного виховання неповнолітніх.

2.2. Доведено, що післяреволюційний період вивчення проблеми важковиховуваних дітей та корекції їхньої поведінки характеризується винятковою активністю в організації практичної педагогічної роботи з важковиховуваними дітьми, розвитком педологічної науки, масовим використанням опитувальних методів, введенням певного угрупування «важких» дітей, обґрунтуванням чинників (біологічних і соціальних), які сприяють порушенням дитячого розвитку.

2.3. Сучасний етап вивчення проблеми важковиховуваних неповнолітніх пов'язаний з варіативністю підходів до розкриття сутності поняття «важкі діти»; тлумаченням зазначеного поняття у широкому та вузькому значеннях; всебічним вивченням виховних можливостей сім'ї та школи; інтенсивною розробкою спеціальних методів вивчення особистості «важкого» учня та психолого-педагогічних порад щодо корекції його поведінки.

3. Виявлено основні умови корекції поведінки важковиховуваних старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи. До найбільш ефективних серед них віднесено: рівень педагогічної культури батьків, співробітництво школи і сім'ї, комунікативна майстерність учителя-вихователя.

3.1. Більша частина опитаних сімей мають низький рівень педагогічної культури батьків та співробітництва школи і сім'ї.

3.2. Ефективними формами і методами співробітництва школи і сім'ї з питань корекції поведінки важковиховуваних старшокласників визначено: педагогічний лекторій, всеобуч, консиліум, відвідування батьків вдома, листування з ними, батьківські збори, проведення консультацій для батьків, запрошення їх до школи, ознайомлення батьків з психолого-педагогічною літературою, організація тематичних вечорів.

3.3. Залежно від способів взаємодії зі школою сім'ї поділено на такі групи: батьки-інтелектуали, батьки-роботодавці, батьки-консерватори, батьки-прагмати, батьки-емоціонали.

3.4. До основних типів спілкування вчителів з важковиховуваними старшокласниками належать: позитивний узгоджений; негативний узгоджений, неузгоджений позитивно-негативний, неузгоджений негативно-позитивний.

4. Дослідження свідчить, що до найбільш ефективних форм, методів та прийомів впливу на «важких» учнів належать: індивідуальна та групова психолого-педагогічна корекція, наказ, покарання, переконання, заохочення.

5. За результатами дослідження створено цільову програму корекції поведінки важковиховуваних старшокласників, розроблено методичні рекомендації класним керівникам з питань організації виховної роботи з важковиховуваними старшокласниками та їх сім'ями і проблемний семінар «Робота класного керівника з важковиховуваними старшокласниками», впроваджено їх у практику роботи загальноосвітніх шкіл №1, 4, 12, 15, 17 міста Слов'янськ та Райгородоцької загальноосвітньої школи Слов'янського району Донецької області.

Проведене дослідження не вичерпує всіх проблем, пов'язаних з теорією та практикою корекції поведінки важковиховуваних старшокласників. Серед перспективної тематики подальшого науково-педагогічного пошуку проблеми визначено: порівняльний аналіз проблеми профілактики поведінки важковиховуваних учнів в Україні та провідних країн світу, зміст підготовки фахівців у педагогічних навчальних закладах до роботи з важковиховуваними дітьми та їх сім'ями тощо.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях

1. Попов М.А. Організація самовиховання важковиховуваних школярів в сім'ї // Гуманізація навчально-виховного процесу: Наук.-метод. зб. Вип.VІ /За заг. ред. Легенького Г.І. та Сипченка В.І. - Слов'янськ: ІЗМН-СДПІ, 1999. - С. 247-251.

2. Попов М.А. Профілактична робота в центрах соціальної служби для дітей і молоді // Гуманізація навчально-виховного процесу: Наук.-метод. зб. Вип.VІІІ /За заг. ред. Легенького Г.І. та Сипченка В.І. - Слов'янськ: ІЗМН-СДПІ, 2000. - С. 166-169.

3. Попов М.А. Форми і методи роботи з профілактики наркоманії серед підлітків і молоді // Гуманізація навчально-виховного процесу: Наук.-методи. зб. Вип. ХІV. /За заг. ред. проф. В.І. Сипченка. - Слов'янськ: Видавн.центр СДПІ, 2001. - С. 118-126.

4. Попов М.А. Проблема відхилень у поведінці неповнолітніх у педагогічній науці (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) // Рідна школа. - 2003. - №4. - С. 65-67.

5. Попов М.А. Технологія антиалкогольного виховання в сучасній школі // Рідна школа. - 2005. - №9-10. - С. 22-24.

6. Попов М.А. Сучасний стан проблеми важких дітей у науково-педагогічній літературі (50-90-ті рр. ХХ ст.) // Духовність особистості: методологія, теорія і практика: Зб. наук. праць. - Луганськ, 2005. - С. 113-124.

7. Попов М.А. Педагогічна культура сім'ї як умова успішної корекції недоліків у поведінці важковиховуваних старшокласників // Гуманізація навчально-виховного процесу: Зб.наук. праць /За заг. ред. проф. В.І. Сипченка. - Вип. ХХІХ. - Слов'янськ: СДПУ, 2006. - С. 124-130.

Размещено на Allbest.ru