Формування професійної готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з девіантними підлітками

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Формування професійної готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з девіантними підлітками

Луганськ - 2006

Загальна характеристика роботи

Актуальність і ступінь дослідження проблеми. Професійна компетентність майбутнього соціального педагога у взаємодії з дітьми з поведінковими відхиленнями - один з провідних чинників гуманізації освітньо-виховного середовища в навчально-виховних закладах. Останнім часом з кількох причин, у тому числі через нестабільність суспільства, знецінення загальнолюдських цінностей і зниження рівня життя населення, посилились негативні тенденції, які висувають підвищені вимоги до самовизначення й стабільності особистості, а також провокують її девіантну поведінку, аномалії розвитку й, нерідко, деградацію та саморуйнування.

Це пов'язано з глибокими соціально-економічними й політичними змінами, переходом до ринкових відносин, що різко загострило соціальні проблеми, збільшило безпритульність, знедоленість, психологічні розлади великої кількості населення, особливо підлітків.

На фоні безпритульності, наркоманії, токсикоманії, алкоголізації загострюється криміногенна обстановка в містах і селах України, у цілому за всіма видами й показниками зростає підліткова злочинність. При загальному зниженні віку злочинців найбільш кримінально активною є вікова група 10 - 17 років. За даними Державного інституту сім'ї та молоді різко збільшилась кількість підлітків, які перебувають на обліку в підрозділах кримінальної міліції у справах неповнолітніх: за 2004 рік поставлено на облік 29,8 тис. неповнолітніх, усього перебуває на обліку 47,3 тис. таких підлітків. Це на 29,4% менше, ніж у 1995 р., однак значно більше, ніж у 2001-2003 рр. (2001 - 39806 підлітків, 2002 - 37014, 2003 - 34558). Із загальної кількості неповнолітніх, які перебували на обліку в 2004 р., 8999 підлітків віком 11 - 14 років, 36243 - 15 - 17 років.

Таким чином, у нашому суспільстві існує низка причин для прояву в підлітків девіантної поведінки, і одне з основних завдань соціального педагога - визначити напрямки відновлення нормального процесу соціалізації підлітка, розробити профілактичні й коригувальні заходи виховного характеру. Ці складні завдання постають перед соціальним педагогом щодня, їх успішне розв'язання багато в чому залежить від рівня його професійної підготовленості.

Сучасна життєва ситуація вимагає від майбутніх соціальних педагогів таких якостей, які забезпечили б їм можливість аналізувати соціально-педагогічну, економічну, політичну дійсність, висувати нові технології взаємодії, нестандартні педагогічні рішення, які відповідають європейському рівню освіти, методи й засоби виховання, сучасні прийоми й технології соціально-педагогічної роботи, приймати рішення на основі толерантності, гуманізму, високого рівня знань і професійних умінь.

У психолого-педагогічній науці виконано низку фундаментальних досліджень з професійної підготовки майбутніх педагогів до соціально-педагогічної діяльності: формування теоретичної й практичної готовності соціального педагога до виховної діяльності (Л. Міщик, В. Сластьонін, А. Капська, В. Ковальчук, О. Тюпня, С. Харченко та ін.); підготовка педагога до реалізації індивідуально-орієнтованого підходу у вихованні (І. Бех, А. Бойко, О. Киричук та ін.); основні напрямки формування основ професійної педагогічної майстерності (І. Зязюн, Н. Ничкало, В. Сластьонін).

Серед дослідників, роботи яких присвячено вивченню підлітків девіантних форм поведінки, можна назвати М. Алемаскіна, В. Баженова, А.Бєлкіна, В.Гіндикіна, С.Зінченко та інших, які у своїх роботах розглядають конфліктні ситуації між підлітками й дорослими, розкривають шляхи й способи попередження й усунення конфліктних ситуацій. С.Бєлічева, З. Зайцева, Л. Зюбіна, Ю. Клейберг, Н. Максимова, В. Оржеховська у своїх дослідженнях аналізують генезис відхилень у поведінці неповнолітніх, розкривають соціально-психологічні характеристики підлітків, які мають девіації в поведінці, показують шляхи їх психолого-педагогічної корекції, реабілітації, напрямки навчально-виховної роботи.

Існує велика кількість досліджень мотиваційної сфери дітей і підлітків з девіантною поведінкою (Л. Божович, Д. Ельконін, А. Личко та ін.), у яких вказано, що однією з найважливіших причин девіантної поведінки підлітків є соціальні аспекти того суспільства, в якому розвивається дитина.

В останні роки були виконані дисертаційні роботи, які розкривають різні аспекти досліджуваної нами проблеми: П.Вівчар розглядає особливості морального виховання неповнолітніх засуджених у виховно-трудових колоніях, С. Горенко виявив сутність ресоціалізації як процесу виправлення неповнолітнього засудженого, формування в нього правослухняної поведінки, Л. Вєйландє розробила структурну модель формування готовності студентів університету до корекційної роботи з підлітками девіантної поведінки та інші.

Здійснений аналіз філософської, соціально-педагогічної, психологічної й методичної літератури, вивчення процесу підготовки соціальних педагогів у ВНЗ, а також досвіду роботи соціальних педагогів із взаємодії з підлітками девіантної поведінки дозволили нам зробити висновок про те, що актуальність проблеми дослідження визначається протиріччям між вимогами, які висуваються сучасним суспільством до соціального педагога щодо взаємодії з підлітками девіантної поведінки, і реальним рівнем готовності фахівця до здійснення такої взаємодії, а також недостатньою розробленістю педагогічних умов підготовки майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки в процесі їх професійної підготовки у ВНЗ.

Важливість і актуальність досліджуваної проблеми, її недостатня теоретична й практична розробленість з урахуванням названого протиріччя обумовили вибір теми дослідження: «Формування професійної готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з девіантними підлітками».

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до плану науково-дослідницької роботи кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка як складова частина комплексної наукової теми «Теоретико-методичні основи змісту й технології навчання студентів соціальній роботі» (державний реєстраційний номер 0101U001373). Тему затверджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки й психології АПН України (протокол №10 від 24.11.2002).

Об'єкт дослідження - процес формування професійної готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з девіантними підлітками.

Предмет дослідження - педагогічні умови формування в майбутніх соціальних педагогів професійної готовності до взаємодії з підлітками девіантної поведінки.

Мета дослідження - теоретичне обґрунтування, розробка й експериментальна перевірка педагогічних умов формування професійної готовності майбутнього соціального педагога до взаємодії з підлітками девіантної поведінки.

Гіпотеза дослідження: формування професійної готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки буде більш ефективним, якщо цей процес спиратиметься на такий комплекс педагогічних умов:

1) забезпечення міждисциплінарного підходу в змісті теоретичної підготовки майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки, який інтегрує в собі педагогічний, психологічний, соціологічний і медико-біологічний аспекти проблеми;

2) акцент у формуванні професійної готовності повинен бути зроблений на оволодіння майбутніми соціальними педагогами толерантним стилем педагогічного спілкування як основи організації ефективної взаємодії з підлітками девіантної поведінки;

3) реалізація в процесі підготовки майбутніх соціальних педагогів технології формування професійної готовності до взаємодії з підлітками девіантної поведінки, спрямованої на індивідуальне освоєння студентами особливостей взаємодії з підлітками девіантної поведінки.

Відповідно до мети й гіпотези було визначено такі завдання дослідження:

1) здійснити аналіз проблеми дослідження в історико-педагогічному аспекті й визначити ступінь її розробленості в сучасній педагогічній теорії;

2) виявити й обґрунтувати сукупність положень, які становлять теоретико-методологічне підґрунтя формування професійної готовності соціального педагога до взаємодії з девіантними підлітками;

3) визначити сутнісні характеристики процесу взаємодії соціального педагога й девіантного підлітка;

4) розробити критерії, рівні й показники готовності соціального педагога до взаємодії з підлітками девіантних форм поведінки;

5) розробити педагогічні умови підвищення ефективності формування готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки;

6) експериментально перевірити й оцінити ефективність виділених педагогічних умов підготовки майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки.

У процесі роботи було використано комплекс методів дослідження: теоретичні: аналіз наукових праць для вивчення стану проблеми; системний аналіз застосовувався з метою моделювання комплексу педагогічних умов ефективного формування професійної готовності майбутнього соціального педагога до взаємодії з підлітками девіантної поведінки; порівняння й узагальнення науково-теоретичного матеріалу для обґрунтування змісту, форм і методів формування професійної готовності до взаємодії з підлітками девіантної поведінки. Емпіричні: анкетування, інтерв'ювання для визначення рівня сформованості готовності до взаємодії з підлітками девіантної поведінки; педагогічний експеримент з метою перевірки ефективності розроблених педагогічних умов; спостереження, аналіз і порівняння експериментальних даних з метою визначення ефективності розроблених педагогічних умов підготовки майбутніх соціальних педагогів; методи математичної статистики для опрацювання результатів експерименту.

Методологічна основа дослідження базується на основоположних ідеях філософії й педагогічної антропології про природу й сутність людської діяльності, її доцільний і творчий характер. Методологією дослідження є особистісно-діяльнісний, практико-орієнтовний, а також системно-цілісний підходи до пізнання й перетворення соціально-педагогічної дійсності, які об'єктивують принципи єдності історичного й логічного, єдності спадковості й мінливості, єдність теоретичного й емпіричного.

Теоретичною основою дослідження є: теорії проблемного й розвиваючого навчання (В. Давидов, Л. Занков, А. Матюшкін, Д. Ельконін); психологічні теорії про диспозиційні механізми регуляції поведінки (В. Ядов та ін.); теорії опосередкованих механізмів виховного впливу на особистість, пов'язаних з її виховуваністю (Д. Гришин, І. Литвинов, В. Лютий та ін.). Особливу увагу було приділено дослідженням, присвяченим роботі з морально-аномаль-ними підлітками (В. Андрієнко, З. Зайцева, А. Личко, Н. Максимова, В. Оржеховська та ін.), теоріям організації та вдосконалення навчально-виховного процесу у вищій школі (Ю. Бабанський, Є. Бондаревська, В. Безпалько, Л.Вєйландє, А. Лексик), індивідуально орієнтованим освіті й вихованню (І. Бех, О. Савченко, С. Подмазін та ін.), дослідженням, присвяченим особливостям соціально-педагогічної підготовки у вищому навчальному закладі (А. Алексюк, І. Зязюн, А. Капська, Л.Міщик, С. Савченко, С. Харченко), роботам про взаємозв'язок індивідуального й соціального (В. Бочарова, Л. Коваль, В. Оржеховська та ін.), про спілкування й відношення особистості (О. Бодальов, В. Кан-Калик, А. Мудрик, В.М'ясищев).

Наукова новизна дослідження полягає в такому: уперше обґрунтовано й розроблено на теоретичному, змістовному й технологічному рівнях умови формування готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки; удосконалено щодо процесу взаємодії соціального педагога й девіантного підлітка зміст формування професійної готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантних форм поведінки; набула подальшого розвитку технологія формування професійної готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки, яка містить організаційний, дидактичний і технологічний компоненти.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що конкретизовано соціально-педагогічний зміст поняття «підліток з девіантною поведінкою», виділено форми, види, джерела й чинники, які обумовлюють генезис девіантної поведінки; уточнено сутнісні ознаки формування готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки та сутнісна характеристика процесу взаємодії майбутнього соціального педагога з девіантним підлітком.

Практичне значення дослідження визначається тим, що розроблено і впроваджено курс «Взаємодія соціального педагога з підлітками девіантної поведінки» та тренінг «Формування в майбутніх соціальних педагогів толерантного ставлення до девіантного підлітка як важкого партнера спілкування» для майбутніх соціальних педагогів, методика вивчення уявлень майбутніх соціальних педагогів з питання взаємодії з девіантним підлітком. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчально-виховному процесі вищих педагогічних навчальних закладів різного рівня акредитації, у системі підготовки та перепідготовки соціальних педагогів, безпосередньо у практиці роботи з підлітками девіантної поведінки.

Результати дослідження впроваджено в навчально-виховний процес підготовки майбутніх соціальних педагогів Кримського гуманітарного університету (м. Ялта) (довідка про впровадження №79 від 06.12.2005), Слов'янського державного педагогічного університету (довідка про впровадження №68-05-229 від 08.12.2005), у навчальний процес Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (довідка про впровадження №1/2349 від 09.12.2005).

Особистий внесок автора у роботах, опублікованих в співавторстві, полягає у виділенні етапів розвитку духовної культури майбутнього вчителя; у виявленні елементів змісту підготовки вчителя до професійної діяльності.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, результати та висновки дисертації обговорювались і отримали позитивну оцінку на засіданнях кафедри соціальної педагогіки й соціальної роботи, звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (2001-2005 рр.), на науково-практичних конференціях і семінарах соціальних педагогів, учителів м. Луганська й Луганської області. Основні положення дисертаційної роботи доповідались на І Міжнародній науково-практичній конференції «Ціннісні пріоритети освіти у ХХІ столітті» (Луганськ, 2003), ІІ Міжнародній науково-практичній конфе-ренції «Ціннісні пріоритети освіти ХХІ століття: орієнтири й напрям-ки сучасної освіти» (Луганськ, 2005), на Всеросійській науково-практичній конференції «Освіта для ХХІ століття: доступність, ефективність, якість» (Москва, 2002), Всеросійській науково-практичній конференції «Педагогічна спадщина К.Д. Ушинського й сучасні проблеми модернізації освіти» (Москва, 2004).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено в 12 публікаціях, у тому числі в наукових фахових виданнях - 8 статей.

Структура дисертаційного дослідження. Дисертація загальним обсягом 252 сторінок складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, списку використаних джерел (299 найменувань, з них 7 іноземною мовою), 3 додатків на 54 сторінках, 17 таблиць, 7 малюнків.

підліток девіантний педагог професійний

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методологічну й теоретичну основу, методи дослідження, а також наукову новизну, теоретичне й практичне значення результатів, подано відомості про апробацію.

У першому розділі «Теоретичні основи формування професійної готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки» здійснено аналіз теоретичних основ формування професійної готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з девіантними підлітками, розглянуто різні підходи дослідників до цієї проблеми, розкрито сутнісну характеристику процесу взаємодії соціального педагога та девіантного підлітка, здійснено констатувальний експеримент.

Змістовий аналіз наукової літератури переконливо засвідчив, що обрана нами тема дослідження є складною й багатогранною, оскільки об'єднує самостійні наукові напрямки.

По-перше, у педагогічній, психологічній, соціологічній науках є низка глибоких наукових досліджень у галузі проблеми виникнення й прояву девіантних форм поведінки. Більшість педагогів і психологів поняття девіантна (з відхиленнями) поведінка пов'язують з порушенням нормального розвитку особистості, з викривленням процесу її соціалізації, який реалізується в конкретних актах поведінки підлітків. Поведінка, яка не відповідає віковій нормі, не відповідає тій, яку очікують педагоги, батьки й т. ін., розцінюється як девіантна. Дотримуючись соціологічного й психологічного визначень і ґрунтуючись на педагогічному підході досліджуваного явища, ми визначаємо девіантного підлітка передусім як такого, у якого виробився більш або менш стабільний стереотип поведінки, що відхиляється від норм і стандартів, прийнятих у конкретному суспільстві, також це поведінка, яка саморуйнує особистість підлітка й містить такі аспекти девіацій, як антисоціальні, асоціальні, протиправні, делінквентні, адиктивні.

У дослідженнях девіантної поведінки значне місце відводиться вивченню мотивів, причин і умов, які сприяють її виникненню й розвитку; змісту потреб особистості дитини, особливостям емоційно-вольової сфери та характеру.

По-друге, аналіз досліджень, які стосуються професійної діяльності педагога із взаємодії з девіантними підлітками, дозволив зробити низку висновків: 1) важливу роль в усуненні девіантної поведінки підлітків відіграє професійно організована взаємодія між соціальним педагогом і девіантним підлітком, яка призводить до встановлення взаємоприйнятних, довірливих стосунків і, в кінцевому підсумку, - до профілактики й перевиховання девіантного підлітка; 2) визначити умови для застосування ефективних форм і способів взаємодії в процесі подолання поведінки з відхиленнями; 3) ефективність взаємодії залежить від професійно-педагогічних умінь соціального педагога, велику роль тут відіграють його особистісні якості, оскільки вони є найважливішими компонентами організації ефективної взаємодії з підлітками девіантної поведінки; 5) методи й прийоми взаємодії повинні бути адекватними специфічним особливостям девіантних підлітків.

Вивчення взаємодії соціального педагога з девіантним підлітком як теоретичної проблеми дозволило нам зробити висновок, що важливу роль в усуненні девіантної поведінки підлітків відіграє професійно організована взаємодія між соціальним педагогом і девіантним підлітком, яка призводить до встановлення взаємоприйнятних, довірливих стосунків і, в кінцевому підсумку, - до профілактики й перевиховання девіантного підлітка. На цій основі було сформульовано поняття «взаємодія», яку ми розуміємо як багатоцільовий психологічний, педагогічний, морально-етичний, правовий і соціальний процес контактизації, що може бути визнано загальною взаємообумовленою дією: спільні цілі, спільні завдання, спільні проблеми, спільні судження й т. ін.

Розроблена модель взаємодії соціального педагога й девіантного підлітка становить собою сукупність стадій взаємодії, кожна з яких має власну мету впливу, стадії застосовуються в суворій послідовності, у комплексі модель сприяє корекції девіантної поведінки підлітка. Реалізація представленої моделі взаємодії можлива за наявності в соціального педагога терпимості до індивідуальних особливостей девіантного підлітка, а також за умови демократичного ставлення до всього процесу взаємодії.

Розроблена модель складає основу формування готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки, оскільки вона відповідає цілям і завданням такої підготовки.

По-третє, ми виділили два основних підходи до визначення поняття готовності: 1) готовність розглядається як складне утворення, що містить когнітивний, мотиваційний та емоційно-вольовий компоненти як сукупність знань, умінь, навичок професійно важливих якостей особистості, які повинен мати майбутній педагог для успішної адаптації до професійної діяльності; 2) готовність тлумачиться як функціональний стан, який сприяє успішній професійній діяльності, забезпечує її високий рівень.

Таким чином, спираючись на вищевикладені положення, констатуємо, що формування готовності означає орієнтування освіти на розвиток психологічних здібностей, творчих можливостей суб'єкта до майбутньої професійної діяльності, створення, розвиток і корекцію умінь і навичок, від яких залежить успішне виконання професійних функцій і обов'язків.

На констатувальному етапі експериментальної роботи виділені критерії готовності (повнота теоретичних знань про девіантну поведінку підлітків, стилі педагогічної взаємодії; інтегрованість форм взаємодії з підлітками девіантної поведінки; практичний критерій оцінювання умінь і навичок з організації взаємодії з підлітками девіантної поведінки), також рівні (інтуїтивно-емпіричний, теоретико-прагматичний, рівень особистісно-орієнтованої готовності). До кожного з цих рівнів було розроблено показники готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки.

Дані, отримані в ході проведення констатувального етапу експериментальної роботи, свідчать: якщо не ставити за мету поглиблену підготовку майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки й не шукати нових підходів до розв'язання цієї проблеми, то в традиційній системі освітнього процесу оволодіння необхідним обсягом знань, умінь і навичок для такої роботи не відбувається. Отже, цю підготовку необхідно здійснювати спеціально, на фоні певних педагогічних умов, які обґрунтовано й експериментально апробовано в другому розділі дисертаційного дослідження.

У другому розділі «Розробка педагогічних умов формування професійної готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки» розглянуто теоретико-змістовні основи висунутих педагогічних умов формування професійної готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з девіантними підлітками, розкрито процес їх упровадження в навчальний процес підготовки майбутніх соціальних педагогів, проведено аналіз дослідно-експериментальної роботи.

Перше концептуальне положення удосконалення навчання майбутніх соціальних педагогів полягає в тому, що взаємодію соціального педагога й девіантного підлітка слід розглядати як особливий вид професійної діяльності, яка вимагає спеціальної технології підготовки.

Друге концептуальне положення ґрунтується на тому, що розроблена нами модель взаємодії відповідає цілям і завданням підготовки і є орієнтиром для ефективного формування готовності фахівця до цього виду діяльності.

Третє концептуальне положення передбачає, що підготовка соціальних педагогів до взаємодії з девіантними підлітками повинна вестись у суворій відповідності з цілями й змістом взаємодії з девіантними підлітками.

Четверте концептуальне положення полягає в тому, що формування професійної готовності майбутнього соціального педагога до взаємодії з підлітками девіантної поведінки повинне спиратися на особистісно-діяльнісний, особистісно орієнтований, міждисциплінарний підходи. Ці підходи забезпечують практичне спрямування й становлять наукову-теоретичне підґрунтя професійної підготовки.

З урахуванням названих концептуальних положень удосконалення підготовки майбутніх соціальних педагогів ми виділили й реалізували три педагогічні умови ефективного формування професійної готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки.

Перша умова - це забезпечення міждисциплінарного підходу в змісті теоретичної підготовки майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки, який інтегрує в собі педагогічний, психологічний, соціологічний і медико-біологічний аспекти проблеми.

Відсутність реально налагоджених зв'язків між дисциплінами призводить до того, що наявні знання майбутні соціальні педагоги не можуть перенести на розв'язання завдань нової дисципліни, разом з тим, специфіка підготовки майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки вимагає систематизації знань з різних дисциплін. Отже, існує протиріччя між фактичним знанням і невмінням використати його під час переходу до нової дисципліни.

Одним із шляхів розв'язання цих протиріч і створення оптимальної підготовки може стати міждисциплінарна інтеграція. Інтеграція в навчальній діяльності ґрунтується на синтезі й універсалізації знань і вмінь, форм і методів навчання. Для організації такої діяльності необхідна інтеграція змісту навчальних дисциплін, здійснювана через процес навчання, сполучною ланкою тут є міждисциплінарні зв'язки.

У дисертаційному дослідженні інтеграція навчальних дисциплін представлена у вигляді трирівневої системи інтеграції змісту освіти:

- рівень міждисциплінарних зв'язків (його джерелом виступають загальні структурні елементи змісту освіти, перенесення яких може здійснюватись у напрямку будь-яких дисциплін);

- рівень дидактичного синтезу (передбачає інтеграцію форм навчальних занять);

- рівень цілісності (змістовна й процесуальна інтеграція в рамках створення нового цілісного предмета й розв'язання всіх дидактичних завдань інтегрованих курсів).

Основним принципом міждисциплінарної інтеграції є те, що елементи знань загальнопрофесійних і фахових дисциплін повинні конструюватися з елементів знань фундаментальних дисциплін шляхом їх зміцнення, а не вводитись заново як незалежні, первинні.

Представлена педагогічна умова орієнтована на створення нагромаджуючої системи знань, де студенти отримують знання з проблеми взаємодії з підлітками девіантної поведінки з різних дисциплін, а також на використання різноманітних форм навчання. Розроблений тренінг, ціннісно-орієнтовані, навчально-тренувальні та проблемно-орієнтовані завдання, які сприяють повноцінній підготовці студентів до цього виду діяльності, курс «Взаємодія соціального педагога з підлітками девіантної поведінки» забезпечують майбутніх соціальних педагогів повним обсягом знань з цієї проблеми.

Друга педагогічна умова, яка сприяє ефективному формуванню професійної готовності соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки, передбачає необхідність оволодіння майбутніми соціальними педагогами толерантним стилем педагогічного спілкування як основою для організації ефективної взаємодії з підлітками девіантної поведінки.

Вибір толерантного стилю педагогічного спілкування пояснюється таким: цей стиль ми розглядаємо як якість особистості соціального педагога; він враховує особливості підлітків девіантної поведінки й характеризується певними дидактичними й виховними позиціями соціального педагога.

Виходячи з визначення толерантності й ураховуючи вимоги, які ставляться до цього стилю, ми виділили його дидактичні та виховні особливості.

З урахуванням особливостей толерантного стилю педагогічної взаємодії ми розробили й упровадили тренінг «Формування в майбутніх соціальних педагогів толерантного ставлення до девіантного підлітка як важкого партнера спілкування». Формування толерантного ставлення до важкого підлітка й до всього процесу взаємодії з ним ми здійснювали й під час реалізації міждисциплінарного підходу в підготовці майбутніх соціальних педагогів, де інтегрувались знання з таких предметів, як психолого-педагогічні основи міжособистісного спілкування, основи педагогічної майстерності, педагогіка, психологія. Під час їх вивчення в майбутніх соціальних педагогів формувались знання про процес взаємодії, методи спілкування, стилі педагогічного спілкування, психологічні особливості підліткового віку та їх вплив на процес спілкування.

Третя педагогічна умова передбачає реалізацію в процесі підготовки майбутніх соціальних педагогів технології формування професійної готовності до взаємодії з підлітками девіантної поведінки, спрямованої на індивідуальне освоєння студентами особливостей такої взаємодії.

Під метою реалізації педагогічної технології ми мали на увазі забезпечення професійного становлення особистості конкурентно-здатного фахівця, готового до повноцінної професійної діяльності із своєчасного виявлення, профілактики й корекції девіантної поведінки в підлітків. Виходячи з цієї мети, ми визначили основні складові частини зазначеної технології.

Найважливішими вихідними положеннями технології навчання є принципи нерозривності процесів засвоєння наукових знань і формування творчих умінь, цілісності розумових дій і спрямованості особистості майбутнього соціального педагога.

Структура розробленої нами технології формування професійної готовності майбутніх соціальних педагогів містить організаційний (складається з частин та стадій), дидактичний (включає зміст діяльності майбутніх соціальних педагогів, діяльність викладача, методів, засобів реалізації цілій стадій, форм педагогічної взаємодії майбутніх соціальних педагогів і викладача) і технологічний компоненти.

Ефективність експериментальної роботи з формування професійної готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки визначалась за допомогою розроблених нами критеріїв, рівнів та показників готовності. Для проведення експериментальної роботи було сформовано дві групи (експериментальну й контрольну) в експерименті брали участь 441 студент спеціальності «соціальна педагогіка і практична психологія».

Аналіз за критеріями (повнота теоретичних знань про девіантну поведінку підлітків, стилі педагогічної взаємодії; інтегрованість форм взаємодії з підлітками девіантної поведінки; практичний критерій оцінювання умінь і навичок з організації взаємодії з підлітками девіантної поведінки) показав, що студенти експериментальної групи значно краще, ніж студенти контрольної групи, підготовлені до ефективної взаємодії з підлітками девіантної поведінки. Вивчення загального рівня готовності майбутніх соціальних педагогів підтвердило ефективність розроблених педагогічних умов формування професійної готовності до взаємодії з підлітками девіантної поведінки.

Кількість студентів експериментальної групи, готовність яких відповідає особистісно-орієнтованому (достатньому) рівню готовності, виявилась удвічі більшою (32,3%), ніж відповідна кількість студентів контрольної групи (15,2%). Суттєві розбіжності наявні й за інтуїтивно-емпіричним (низьким) рівнем готовності - 11,3% студентів експериментальної групи й 38,1% представників контрольної групи.

Достовірність отриманих даних забезпечено використанням методів математичної статистики (t-критерію Стьюдента). Отже, під час експериментального навчання значно краще здійснюється підготовка майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки і забезпечується високий рівень їхньої готовності до цієї діяльності.

Результати дослідження дозволили зробити такі висновки:

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення та практичне розв'язання наукової проблеми формування готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки. В основу концептуальних положень, що відображають сутність та особливості цього процесу, покладено ідею про розробку й реалізацію педагогічних умов підготовки майбутніх соціальних педагогів до цієї професійної діяльності.

2. Розглядаючи проблему девіантної поведінки підлітків в історико-педагогічному аспекті було визначено два періоди: в 30-і - 80-і роки ХХ ст. встановилась думка про важковиховуваність дітей і підлітків як педагогічно занедбаних, таких, що потребують нормальних умов життя і спеціальних прийомів виховання. В період з 80-х років ХХ ст. до наших днів більшість педагогів, психологів поняття поведінка з відхиленнями (девіантна) пов'язують з порушенням нормального розвитку особистості, з викривленням процесу її соціалізації, яка реалізується в конкретних актах поведінки підлітка. Поведінка, яка не відповідає віковій нормі (типовій для підліткового віку), не відповідає тій, яку очікують педагоги, батьки тощо, розцінюється зазвичай як девіантна.

3. Змістовний аналіз наукової літератури з досліджуваної проблеми дозволив визначити основоположні поняття, розглянути ідеї вітчизняних і зарубіжних фахівців (педагогів, психологів, соціологів і т. ін.) з досліджуваного питання, проаналізувати сучасний підхід до розуміння взаємодії з підлітками девіантної поведінки як сутнісної характеристики цілісного педагогічного процесу, здійснити пошук ефективного способу такої взаємодії. Одним з основних понять дослідження є «взаємодія», яку ми розуміємо як багатоцільовий психологічний, педагогічний, морально-етичний, правовий і соціальний процес контактизації, що може бути визнано загальною взаємообумовленою дією: спільні цілі, спільні завдання, спільні проблеми, спільні судження й т. ін. Розроблена модель взаємодії соціального педагога й девіантного підлітка складається з стадій, які орієнтовані на зняття психологічних бар'єрів між підлітком і соціальним педагогом для встановлення постійної комунікації, необхідної для поглибленого вивчення особистості й впливу на неї з метою прищеплення соціально-позитивної поведінки.

4. Проведення констатувального етапу експерименту дозволило виділити критерії готовності (повнота теоретичних знань про девіантну поведінку підлітків, стилі педагогічної взаємодії; інтегрованість форм взаємодії з підлітками девіантної поведінки; практичний критерій оцінювання умінь і навичок з організації взаємодії з підлітками девіантної поведінки) рівні готовності: інтуїтивно-емпіричний, теоретико-прагматичний, рівень особистісно-орієнтованої готовності, до кожного з цих рівнів було розроблено показники готовності.

5. У результаті дослідження було теоретично обґрунтовано й реалізовано педагогічні умови формування професійної готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки: 1) забезпечення міждисциплінарного підходу в змісті теоретичної підготовки майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки, який інтегрує в собі педагогічний, психологічний, соціологічний і медико-біологічний аспекти проблеми; 2) акцент у формуванні професійної готовності повинен бути зроблений на оволодіння майбутніми соціальними педагогами толерантним стилем педагогічного спілкування як основи організації ефективної взаємодії з підлітками девіантної поведінки; 3) реалізація в процесі підготовки майбутніх соціальних педагогів технології формування професійної готовності до взаємодії з підлітками девіантної поведінки, спрямованої на індивідуальне освоєння студентами особливостей взаємодії з підлітками девіантної поведінки.

Метою реалізації педагогічних умов є: формування в майбутніх соціальних педагогів спрямованості до взаємодії з підлітками девіантної поведінки, набуття необхідних теоретичних знань і практичних умінь у цьому напрямку, оволодіння професійно важливими якостями особистості.

6. Результати експериментального дослідження показали високий рівень готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки, на підставі чого можна стверджувати, що мету дослідження досягнуто й завдання виконано.

Виконане дослідження не вичерпує змісту розглядуваної проблеми, його можна продовжити, наприклад, у таких напрямках: розробка системи підготовки студентів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки; розробка нових моделей навчання студентів ефективній взаємодії з підлітками девіантної поведінки; створення інноваційних технологій підготовки майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з підлітками девіантної поведінки; вивчення особливостей особистості майбутнього соціального педагога, які сприяють ефективній взаємодії з підлітками девіантної поведінки.

Размещено на Allbest.ru