Педагогічна корекція девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ АПН УКРАЇНИ

УДК 376.58+371.543.72

Педагогічна корекція девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи

13.00.07 - теорія та методика виховання

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Немченко Сергій Геннадійович

Київ 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Бердянському державному педагогічному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться „ 26 ” вересня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціазованої вченої ради К 26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9, 8-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту проблем виховання АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9.

Автореферат розіслано „ 19 ” серпня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.М. Масол

АНОТАЦІЯ

Немченко С.Г. Педагогічна корекція девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.07 - теорія і методика виховання. - Інститут проблем виховання АПН України, Київ, 2006.

Дисертація присвячена теоретичному обґрунтуванню й експериментальній перевірці змісту методів, форм педагогічної корекції девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи. Здійснено аналіз цієї проблеми з психолого-педагогічних позицій, розглянуто сутність понять ”поведінка”, ”девіантна поведінка”, ”норма”, ”реабілітаційний простір”, ”модель корекції девіантної поведінки”.

Обґрунтовано модель педагогічної корекції девіантної поведінки старшокласників (мета, педагогічні завдання, принципи, зміст роботи, форми роботи, методи роботи, критерії ефективності, педагогічні умови здійснення корекції девіантної поведінки, суб'єкти корекції, результати) на регіональному рівні та на рівні освітніх закладів.

Розроблено та експериментально апробовано програму педагогічної корекції девіантної поведінки у старшокласників загальоосвітніх шкіл.

Виявлено деякі особливості та умови переростання педагогічної корекції девіантної поведінки старшокласників у самокорекцію.

Ключові слова: поведінка, девіантна поведінка, модель реабілітаційного простору, модель корекції девіантної поведінки.

АННОТАЦИЯ

Немченко С.Г. Педагогическая коррекция девиантного поведения старшеклассников общеобразовательной школы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.07 - теория и методика воспитания. - Институт проблем воспитания АПН Украины, Киев, 2006.

Диссертация посвящена теоретическому обоснованию и экспериментальной проверке содержания методов, форм педагогической коррекции девиантного поведения старшеклассников общеобразовательной школы.

Актуальность проблемы обусловлена рядом противоречий, существующих в настоящее время, это в первую очередь несоответствие воспитательных методов новой социальной ситуации, несоответствие между современными теоретическими подходами к решению проблемы коррекции девиантного поведения и практической деятельностью общеобразовательной школы, отсутствие комплексного подхода к решению этой проблемы, отказ от использования в педагогической деятельности последних достижений психологических и смежных наук, которые занимаются этой проблемой, несоответствие современным общественным условиям и требованиям взаимодействия ”воспитатель-воспитанник”. Осуществлен анализ этой проблемы с психолого-педагогических позиций, рассмотрена сущность понятий ”поведение”, ”девиантное поведение”, ”норма”, ”модель реабилитационного пространства”, ”модель коррекции девиантного поведения”.

Обоснована модель педагогической коррекции девиантного поведения старшеклассников (цель, педагогические задания, принципы, содержание работы, формы работы, методы работы, критерии эффективности (познавательный, эмоционально-волевой, практический), педагогические условия осуществления коррекции девиантного поведения, субъекты коррекции, результаты) на региональном уровне и на уровне образовательных заведений.

Разработана и экспериментально апробирована программа педагогической коррекции девиантного поведения у старшеклассников общеобразовательных школ, определены условия формирования групп, принципы проведения коррекционных занятий, их темы, цели, необходимое время.

Разработаны опросники, тесты, с помощью которых определялись уровни сформированности познавательного, эмоционально-волевого, практического компонентов поведения (низкий, средний, высокий) у старшеклассников общеобразовательных школ.

Установлены некоторые расхождения по этим компонентам у старшеклассников с девиантным поведением и просоциальным поведением.

Результаты формирующего эксперимента зафиксировали, что у старшеклассников с девиантным поведением произошли изменения в познавательной, эмоционально-волевой и практической сферах.

Определены некоторые особенности и условия перерастания педагогической коррекции девиантного поведения старшеклассников в самокоррекцию.

Ключевые слова: поведение, девиантное поведение, модель реабилитационного пространства, модель коррекции девиантного поведения.

ANNOTATION

Nemchenko S.G. Pedagogical correction of devyant behavior of senior pupils of general schools. - Manuscript.

Dissertation for the Candidate's Degree in Pedagogic in speciality 13.00.07 - the Theory and method of education. - Institute of problems of education the of Academy of Pedagogical Scinces of Ukraine, Kyiv, 2006.

Dissertation is devoted to the theoretical ground and experimental verification of maintenance of methods, forms of pedagogical correction of devyant behavior of senior pupils of general schools. The analysis of this problem is carried out with psychology - pedagogical positions, essence of concepts is considered “behavior”, “devyant behavior”, “norm”, ”model of rehabilitation space”, ”model of correction of devyant behavior”.

The model of pedagogical correction of devyant behavior of senior pupils (a purpose, pedagogical tasks, principles, maintenance of work, forms of work, methods of work, criteria of efficiency, pedagogical terms of realization, is corrections of devyant behavior, subjects of correction, results) is grounded at regional level and at the level of educational establishments;

Developed and the program of pedagogical correction of devyant behavior is experimentally approved at the senior pupils of general schools;

Exposure some features and terms of outgrowing of pedagogical correction of deviant behavior of senior pupils in self correction;

Key words: behavior, devyant behavior, model of rehabilitation space, model of correction of devyant behavior.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Трансформація сучасного українського суспільства, зміна соціального устрою держави виявили недосконалість традиційної системи виховання. Директивна педагогіка, яка розглядає вплив за схемою ”вимога сприймання дія”, практично втратила свою ефективність, оскільки вона не розкриває суттєвих особливостей морального розвитку, не відображає всіх тонкощів способів реагування індивіда на поставлену вимогу, применшує активну роль особистості в засвоєнні норм, не враховує творчого оволодіння духовно-моральних цінностей.

Як наслідок у школярів, зокрема старшокласників нерідко спостерігається недостатній рівень моральної культури.

Специфіка морального розвитку, виявлення причин та умов виникнення різних форм девіацій, видів асоціальної поведінки шляхів її корекції викликають стійкий інтерес дослідників.

Вагомий внесок у дослідження психолого-педагогічних аспектів важковиховуваності, попередження правопорушень серед неповнолітніх і старшокласників зробили: К.Ушинський, П. Блонський, С. Шацький, А. Макаренко, В. Оржеховська, В.Сухомлинський.

Філософський аспект проблеми девіантної поведінки розкрито у працях С. Анісімова, О. Дробницького, А.Скрипника та ін.; психолого-педагогічні аспекти - в роботах М. Алемаскіна, Г. Бочкарьової, В. Демиденка, Л. Зюбіна, Б. Кобзаря, А. Ковальова, П. Лєcгафта, І. Невського, Т. Титаренко та ін.; правові - в дослідженнях Ю. Антоняна, К. Ігошева, М. Костицького, В. Кудрявцева, Г. Міньковського, О. Тузова та ін.; медичні у працях А. Селецького, С. Тарарухіна, О. Личко, Г. Фелінської.

Для розробки теоретичних основ профілактики протиправної поведінки мають значення фундаментальні дослідження загальних проблем виховання І. Беха, С. Бєлічевої, Б. Кобзаря, О. Киричука, І. Козубовської, В. Оржеховської, Г. Пустовіта, А. Сиротенка, М. Фіцули.

Важливе місце в дослідженні попередження девіантної поведінки займають наукові праці з проблем мотивації поведінки: М. Бобнєвої, Л. Божович, А. Бодалєва, В. Вілюнаса, В. Демиденка, Ю. Клейберга, В. Мерліна, Е. Натанзона, П. Якобсона та ін.

Загальні проблеми поведінки особистості аналізуються у працях Л. Божович, Л. Виготського, М. Дубініна, Б. Ломова, Л. Славіної, С. Рубінштейна, В. Крижка, Є. Павлютенкова та ін.

З проблеми попередження та профілактики відхилень у поведінці неповнолітніх захищено ряд кандидатських (Н. Алікіна, Н. Каменська, Г. Кашкарьов, О. Матвієнко, В. Маценко, І. Сингаївська, П. Середа, С. Яковенко, О. Тарновська, І. Білецька, С. Гармаш, О. Дорогіна, І. Кравченко, Н. Онищенко та ін. ) та докторських (І. Козубовська, В. Оржеховська, Є. Пєтухов, М. Фіцула та ін.) дисертацій.

З аналізу цих робіт випливає, що існують два види факторів регуляції поведінки зовнішні та внутрішні. До зовнішніх факторів відносяться соціальні, групові, індивідуальні норми та цінності, на основі яких відбувається оцінювання поведінки особистості. До внутрішніх факторів відносяться ціннісні орієнтації та установки, система особистісного смислу та мотивів, які лежать в основі культури поведінки особистості. У результаті взаємодії цих факторів і визначається поведінка людини, яка кваліфікується позитивно, якщо вона не суперечить загальноприйнятим еталонам вчинків (просоціальна), і негативно, якщо вона не збігається з суспільними нормами та правилами, порушує їх (девіантна).

Зазначимо, що більшість з досліджень було проведено в умовах стабільної соціально-економічної ситуації в суспільстві. Орієнтуючись на майбутнє, молодь має формувати свій життєвий потенціал уже стосовно до ринкових відносин, що складаються в нашій державі. Ситуація ускладнюється тим, що сьогодні в державі ще не набула стійкості нова ідеологія життя. Індивід самостійно визначає важливі для себе цілі, прагне їх досягти, причому не завжди суспільно схвальними методами. Все це негативно впливає і на сучасній стан загальноосвітньої школи. У таких умовах один зі шляхів вирішення досліджуваної проблеми полягає у створенні такої системи виховної роботи, яка б активізувала процеси зростання ініціативи у старшокласників, давала б змогу вихованцям самим ставити цілі особистісного вдосконалення, визначати та зміцнювати свої позитивні якості, зміцнювати властиві їм ціннісні орієнтири.

Аналіз спеціальної літератури дає змогу виявити основну суперечність цієї проблеми сьогодення: невідповідність традиційних методів виховання сучасній соціальній ситуації, в якій перебувають діти, що і призводить у багатьох випадках до виникнення різних девіацій.

З огляду на високий рівень девіантної поведінки старшокласників є всі підстави вважати, що вивчення корекції девіантної поведінки, її діагностика у виховному процесі, обґрунтування адекватних способів корекційного впливу є проблемою не тільки теоретичною, але і прикладною. Враховуючи це, нами обрана тема дисертаційного дослідження ”Педагогічна корекція девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи”.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана відповідно до тематичного плану Бердянського державного педагогічного університету. Тема затверджена Вченою радою Бердянського державного педагогічного університету (протокол № 4 від 12 грудня 2002 р.) та узгоджена Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 5 від 25 травня 2004 р.).

Об'єкт дослідження - виховний процес у загальноосвітній школі.

Предмет дослідження - організаційно-педагогічні умови корекції девіантної поведінки учнів старших класів загальноосвітньої школи.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці ефективності організаційно-педагогічних умов корекції девіантної поведінки старшокласників.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущеннях про те, що корекція девіантної поведінки старшокласників буде ефективною за умов: теоретичного обґрунтування та розроблення моделі корекції девіантної поведінки; підвищення рівня підготовленості суб'єктів педагогічної корекції; визначення змісту, форм та методів педагогічного впливу суб'єктів на корекцію девіантної поведінки учнів старших класів; створення корекційного простору, який сприяє саморегуляції поведінки старшокласників як суб'єктів життєдіяльності.

Означена мета та гіпотеза дослідження зумовила необхідність розв'язання таких завдань:

1. Проаналізувати стан досліджуваної проблеми в педагогічній теорії та вихованій практиці.

2. Експериментально перевірити ефективність розробленої моделі корекції девіантної поведінки, дослідити особливості індивідуальних рис особистості девіантних старшокласників старшокласників.

3. Визначити та охарактеризувати організаційно-педагогічні умови корекції девіантної поведінки старшокласників.

4. Розробити програму та методичні рекомендації з проблем педагогічної корекції девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи.

Методологічною основою дослідження є філософське положення про сутність особистості та її духовні цінності, діалектичні протиріччя її становлення, детермінованість поведінки внутрішніми і зовнішніми факторами в їх діалектичному взаємозв'язку, провідну роль активності особистості в корекції її девіантної поведінки .

Теоретичною основою дослідження є:

фундаментальні наукові положення і принципи: принцип системного підходу до розуміння особистості (Б. Ананьєв, Ю. Бабанський, І. Зязюн, Б. Ломов, К. Платонов, В. Татенко, Т. Титаренко та ін.); положення про особистість як активний суб'єкт діяльності (К. Абульханова-Славська, С. Рубінштейн); принципи детермінізму та розвитку, єдності свідомості та діяльності особистості (Б. Ананьєв, Л. Божович, Л. Виготський, С. Рубінштейн); положення про психологічний зміст та закономірності виховання (І. Бех, А. Бойко, А. Капська, В. Сухомлинський), положення про детермінуючу роль спілкування у розвитку особистості (М. Бахтін, В. Киричук, Н. Чепелєва та ін.), положення про мораль як форму суспільної свідомості, визнання її соціальної та індивідуально-особистісної детермінації (О. Кононко, А. Титаренко, Ф. Щербак);

положення законодавчих та нормативних документів про освіту, зокрема Законів України ”Про освіту”, Національної доктрини розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті, Державної національної програми ”Освіта” (Україна ХХІ століття), Концепція національного виховання.

Основними методами дослідження є аналіз педагогічної, психологічної і юридичної літератури з теми дослідження, який надав можливість визначення теоретичних передумов розробки моделі корекції девіантної поведінки та реабілітаційного простору; проведення тестування, бесід, анкетування, інтерв'ю для діагностування пізнавальної, емоційно-вольової та поведінкової активності старшокласників; проведення констатуючого та формуючого експериментів для порівняння результатів з метою визначення відмінностей між рівнями сформованості особистісних сфер; статистична обробка результатів дослідження для узагальнення емпіричних даних.

Експериментальна база дослідження: педагогічний експеримент, що як провідний метод дослідження, проводився на базі загальноосвітніх шкіл № 2, 5, 11, 13, вечірньої (змінної) загальноосвітньої школи № 1 м. Бердянська Запорізької області. У педагогічному експерименті брали участь 480 старшокласників, 24 вчителі та 6 психологів загальноосвітніх шкіл.

Дослідження проводилося в чотири етапи.

На першому етапі (2000-2001 рр.) здійснювався теоретичний аналіз літературних джерел з проблеми дослідження, визначалися вихідні позиції дослідження: мета, завдання, гіпотеза, проводився констатуючий експеримент.

На другому етапі (2001-2002 рр.) розроблялася програма формуючого експерименту, забезпечувалася дослідно-експериментальна робота в школах, удосконалювалася методика дослідження, уточнювалися педагогічні способи подолання девіантної поведінки старшокласників.

На третьому етапі (2002-2004 рр.) проводився формуючий експеримент.

На четвертому етапі (2004-2005 рр.) дослідження було проаналізовано матеріали формуючого експерименту, систематизовано й узагальнено матеріали, зроблено висновки щодо реалізації завдань дослідження і підтвердження гіпотези.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що: вперше обґрунтовано модель педагогічної корекції девіантної поведінки старшокласників на регіональному рівні та на рівні освітніх закладів; розроблено та експериментально апробовано програму педагогічної корекції девіантної поведінки у старшокласників загальноосвітніх шкіл; виявлено особливості та умови переростання педагогічної корекції девіантної поведінки старшокласників у самокорекцію, а саме: забезпечення організації та визначення змісту діяльності педагогічного колективу, спрямованої на корекцію девіантної поведінки старшокласників; здійснення особистісно-орієнтованого підходу як основи корекції поведінки старшокласників-девіантів; створення корекційного середовища, яке сприяє саморегуляції поведінки дитини як суб'єкта життєдіяльності.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що: уточнено поняття ”девіантна поведінка”; охарактеризовані особливості поведінки у різних типів старшокласників-девіантів; визначено та науково обґрунтовано сукупність організаційно-педагогічних умов ефективної корекції девіантної поведінки старшокласників; розроблена відповідна модель регіонального реабілітаційного простору та модель корекції девіантної поведінки старшокласників.

Практична значущість дослідження полягає у можливості застосування здобутих результатів у виховній роботі різних типів навчальних закладів, у практиці роботи соціальних інститутів виховання, у системі підготовки та підвищення кваліфікації соціальних педагогів та соціальних працівників, а також у навчальному процесі педагогічних та юридичних вищих навчальних закладів для поглибленого вивчення відповідних розділів педагогіки та юриспруденції.

Вірогідність результатів дослідження забезпечена методологічним обґрунтуванням вихідних положень, застосуванням комплексу методів, адекватних об'єкту, предмету, меті і завданням дослідження, аналізом значної кількості наукових психолого-педагогічних і юридичних джерел; статистичними методами обробки експериментальних даних; поєднанням кількісного і якісного аналізу отриманих результатів, позитивними результатами впровадження нових технологій.

Апробація та впровадження результатів дослідження.

Результати дослідження апробовані в умовах практичної педагогічної роботи здобувача. Крім того, апробація та впровадження результатів дослідження здійснювалися на наукових семінарах кафедри педагогіки Бердянського державного педагогічного університету, кафедри педагогіки і психології Запорізького обласного інституту післядипломної освіти, практичних конференціях; на курсах підвищення кваліфікації заступників директорів шкіл з виховної роботи, організаторів позашкільної та позакласної роботи, вихователів, які підвищують свою кваліфікацію в Запорізькому обласному інституті післядипломної освіти; у виступах на Регіональній науково-практичній конференції ”Другий всеукраїнський з'їзд працівників освіти і питання підготовки вчителів сучасної школи” (Бердянськ, 2002), Всеукраїнській науково-практичній конференції ”Теорія і практика особистісно-орієнтованої освіти” (Запоріжжя, 2003), Регіональній науково-практичній конференції ”Соціально-педагогічні проблеми підготовки кадрів для сільської школи” (Бердянськ, 2002), Всеукраїнській науково-практичній конференції ”Навчання, виховання та розвиток” (Бердянськ, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції ”Розвиток життєвої компетенції учнів у загальноосвітніх навчальних закладах” (Запоріжжя, 2004).

Результати дослідження впроваджені у навчально-виховний процес Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка № 258 від 23.11.05р), загальноосвітніх шкіл № 2, 5, 11, 13 м. Бердянська (довідка № 160 від 08.11.2005 р., довідка № 158 від 09.11.2005 р., довідка № 147 від 04.11.2005 р., довідка № 112 від 21.11.2005 р.) вечірньої загальноосвітньої (змінної) школи № 1 (довідка № 173 від 17.10.05).

Публікації. Основні положення дослідження знайшли відображення у 14 одноосібних друкованих працях, 9 з яких опубліковано у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (306 найменувань) і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 290 сторінок, з них 172 основного тексту. Робота містить 18 таблиць, 11 малюнків, схеми на 11 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь розробленості проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи та етапи дослідження; сформульовано гіпотезу, теоретикометодологічну основу; наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, визначено її достовірність, наведені дані про апробацію і впровадження отриманих результатів.

У першому розділі ”Девіантна поведінка як психолого-педагогічна проблема” охарактеризовано сучасний стан проблеми, розкрито сутність поняття ”поведінка”, ”девіантна поведінка”, ”норма”, здійснено типологію девіантної поведінки, викладено основні погляди на природу девіантної поведінки та її педагогічну корекцію, охарактеризовано вікові особливості старшокласників та їх вплив на становлення девіантної поведінки, взаємин з оточенням.

Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури свідчить про те, що поняття "поведінка" трактується досить широко. Представники різних течій психології (У. Джеймс, П. Жане, Дж. Дьюї, Е. Торндайк, Е. Толмен, Е. Фромм та ін.) визначали поведінку за схемою ”стимул реакція” та зведенням поняття ”виховання” до маніпулювання людиною за допомогою різних зовнішніх подразників до більш глибокого розуміння людської поведінки, а саме: включали у її структуру внутрішню психічну складову, її регулювальною ланкою, розглядали потреби та мотиви людської поведінки, цілі, бажання, афективну та вольову сферу, вивчали їх з функціонального та динамічного боків. Таким чином був підготовлений грунт для психологічного вивчення переконань людини, її моральних цінностей, життєвої мети як особливого роду спонук поведінки. Ці положення знайшли подальший розвиток у працях Б. Ананьєва, М. Бахтіна, М. Басова, Л. Божович, Л. Виготського, О. Леонтьєва, В. М'ясищева. С. Рубінштейна та ін., які дійшли висновку, що конкретний акт поведінки включає в себе інтелектуальний та афективні компоненти, тоді як зовнішні впливи завжди діють лише опосередковано через внутрішні умови.

Сучасне розуміння поведінки (І. Бех, О. Змановська, Ю. Клейберг, В. Оржеховська, В. Ромінець) виходить далеко за межі трактування сукупності реакцій на зовнішні стимули, поведінка визначається як взаємодія з довкіллям, опосередкована зовнішньою та внутрішньою активністю індивіда.

Активність розглядається як психологічно напружена вільна внутрішня робота щодо розв'язання завдань із самовиховання (процес саморозвитку), за якої і можливі зміни, тобто свідоме привласнення нових особистісних цінностей. Внутрішній світ людини складається з сукупності психічних процесів, які є предметом відображення у свідомості особистості. Для здійснення процесу їх пізнання необхідно, щоб у суб'єкта сформувалося уявлення про власне ”Я”, яке з'являється у зв'язку з певними відносинами, в які вступає об'єкт і від яких він залежить. Лише протиставляючи себе іншому, людина усвідомлює себе. Розвиток самоусвідомлення перебуває у прямій залежності від розвитку мовлення, за допомогою якого у сферу суб'єктів, які стають доступними для певного перетворення дитиною залучається і її внутрішній світ (М. Білоус, Л. Масол, Н. Пустовіт).

Враховуючи зазначене вище, доцільно розглядати поведінку як діяльність особистості за для привласнення нових особистісних цінностей відповідно до суспільно значущої особистісної програми та реалізації їх у певних соціальних і міжособистісних відносинах, в які особистість вступає і від яких вона залежить. Є два основні способи регулювання поведінки людей: зовнішнє регулювання, яке базується на моральних нормах відповідно до громадської думки і внутрішнє регулювання, яке базується на моральній свідомості, моральності мотивів, добровільній поведінці. Тому саме завдяки моральному вихованню перебудовується сама людська особистість відповідно до моральних цінностей, які віддзеркалюють суспільні відносини, правила та норми поведінки людей. Повноцінна моральність не може сформуватися у процесі навіювання чи наслідування, оскільки за умови застосування таких методів у людини виникає моральне утворення життєвого рівня ”поводитися, як усі”, в якому емоційний компонент домінує над інтелектуальним (В. Демиденко, Л. Деркач, С. Карпенчук, В. Сухомлинський, К. Чорна).

Спираючись на це твердження, зроблено висновок, що немає підстав вважати індивідуально-вибіркові ставлення (особистісні властивості) такими, що належать до ядра особистості, оскільки, по-перше, їхні предмети (етичні норми) для людини не є достатньою мірою безпосередньо значущими, по-друге, самі вони слабко емоційно переживаються суб'єктом, тож внаслідок цього не фіксуються у його внутрішньому світі. Відтак у суб'єкта, який знаходиться на рівні розвитку цих ставлень, переважно не виникає необхідної стійкості щодо втілення їх у конкретні дії або вчинки так, як не відбулося усвідомлення самого себе, становлення змісту ”Я - образу”, а також через те, що умови виховання не забезпечили утворення цього зв'язку (Л. Божович, Н. Непомняща, І. Кон, Ф. Хоппе). Враховуючи це, можна зробити висновок, що саме розвиток особистісних цінностей, а не розвиток суб'єктивно-оцінних ставлень може дати необхідний результат. У роботі показано, що цінності є стримуючими чинниками поведінки, чинниками, що закладають відповідні межі поведінки, регулюють її (С. Анісімов, Р. Бернс, Б. Братусь, А. Донцов).

Аналіз педагогічної та психологічної літератури з досліджуваної проблеми дає змогу дійти висновку, що не можливо перейти до розгляду поняття ”девіантна поведінка”, не визначивши та не розглянувши уже відомі теоретичні погляди стосовно цього поняття. Насамперед, це зумовлюється тим, що практично всі сучасні дослідники підкреслюють, що девіація це відхилення від норми, крайній її варіант. У загальному вигляді соціальна норма визначається як сукупність потреб і очікувань, які пред'являє соціум (група, організація, клас, суспільство) до своїх членів з метою урегулювання діяльності і стосунків (Б. Братусь, М. Бобнєва, В. Менделевич, Ю. Репецький, Т. Федорченко).

У контексті нашого дослідження звертається увага на два види чинних норм це моральні (духовні) та морально-етичні норми (І. Бех, О. Змановська, С. Якобсон).

Моральні норми, носієм яких є сама людина, а також соціальні інститути, такі, як родина, релігійні конфесії, суспільні організації, - це насамперед загальнолюдські цінності, представлені у науковій думці та гуманітарній культурі.

Морально-етичні норми це очікування-приписи певної соціальної групи (реальної чи номінальної) щодо її членів. Етичні норми, як правило, є прямим наслідком моральних цінностей. У вихованні особистості мірилом унормованості поведінки є її відповідність соціальним нормам суспільства, до яких належить індивід. Звичайно, цивілізоване суспільство не завжди гармонійно поєднує загальнолюдські й національні моральні норми цінності, які й мусить свідомо привласнити людина. Норма - це процес послідовного і закономірного виникнення та функціонування якісних особливостей особистості, специфічних і необхідних для певного етапу розвитку.

У вітчизняній та зарубіжній науці існує ряд концепцій, кожна з яких розглядає порушення особистісного розвитку як наслідок досить різноманітних причин. Аналізуючи педагогічну, психологічну, соціальну, юридичну, медичну літературу, ми зустрічаємо різні визначення суспільно несхвальної поведінки. Сучасні вчені стосовно неповнолітніх, які мають відхилення у розвитку, що накладають специфічний відбиток на поведінку, використовують такі терміни: ”важкий”, ”важковиховуваний”, ”педагогічно занедбаний”, ”недисциплінований”, ”девіантний”, ”деліквентний” (Б. Алмазов, А. Бєлкін, Т. Гура, Л. Зюбін, А. Краковський, Г. Медведєв, І. Невський В. Оржеховська). Усі ці терміни несуть однобічну інформацію. У зв'язку з тим, що у науковій літературі відсутня єдина практика вживання даних визначень, незрозуміло, до якої категорії слід віднести старшокласника, що має вади поведінки. Аналізуючи наведені визначення, ми знайшли спільну рису - така поведінка характеризується як ненормативна у всіх гуманітарних науках, тобто вона не сумісна з чинними нормами, а девіація в перекладі й означає ”відхилення”, тому в дисертації проаналізовано назву ”девіантна” поведінки.

Узагальнюючи здобутки попередників у дослідженні цієї проблеми, ми зупиняємося на наступному визначені девіантна поведінка характеризує особистість, яка не сприйняла суспільних моральних норм спільноти, й адаптувалася на стику двох чи кількох субкультур завдяки особистісним новоутворенням, сформованим під впливом соціальних факторів. Така поведінка відрізняється інфантильністю, порушеннями міжособистісних стосунків, нездатністю соціально адекватно реагувати на події, що відбуваються, і контролювати свою поведінку.

Сучасне реформування освіти кардинально відрізняється від усіх попередніх реформ, тому що здійснюється не на основі державно-класових ідеологічних запитів, а за ідеями ціннісно-смислового буття людини, за логікою її історичного розвитку, яка передбачає повноцінний інтелектуально-духовний розвиток кожної особистості і всебічну творчу самореалізацію. Ці підстави дають змогу обґрунтувати важливість запровадження у виховний процес загальноосвітньої школи педагогічної корекції девіантної поведінки спрямованої на формування у старшокласників потенціалу особистісного самовдосконалення, готовності до самовиховання.

Результати констатуючого етапу дослідно-експериментальної роботи та аналіз сучасної теорії й практики корекції девіантної поведінки (С. Бадмаєв, І. Козубовська, О. Карабанов, В. Оржеховська, Ю. Репецький, І. Підласий) свідчать про те, що педагогічна корекція такої поведінки має ряд переваг, для неї характерні концептуальна визначеність та відносна простота методів, вона безпосередньо спрямована на поведінкові зміни і має лише практичний характер. Серед інших її переваг можна підкреслити значний спектр можливостей, наочну результативність методу.

Стратегічними цілями корекції девіантної поведінки можуть бути: формування конструктивної мотивації (позитивних цінностей; орієнтація на виконання соціальних вимог та самозбереження); інтеграція індивідуального досвіду; удосконалення саморегуляції; підвищення стійкості до стресів та розширення ресурсів особистості: виробка життєво важливих навичок та вмінь; усунення або зменшення проявів дезадаптивної поведінки; розширення соціальних зв'язків та позитивного соціального досвіду особистості; підвищення рівня соціальної адаптації.

Більш конкретними завданнями корекції девіантної поведінки можуть бути: усунення дефіциту нормовідповідних поведінкових репертуарів; посилення адаптивної поведінки; послаблення або усунення неадекватної поведінки; розвиток здібності розслаблюватися; розвиток здібності самоствердження; розвиток ефективних соціальних навичок; розвиток здібностей до саморегулювання. Зважаючи на ці погляди, можна дійти до висновку, що корекція девіантної поведінки ? це процеси морально-психологічної перебудови людини, які сприяють внутрішній переорієнтації системи духовних цінностей, формування почуттів відповідності і причетності до минулого, сучасного і майбутнього. Таким чином можливо вважати провідною метою корекції девіантної поведінки досягнення поведінкових змін.

У другому розділі ”Педагогічні умови корекції девіантної поведінки” охарактеризовано проблеми створення реабілітаційного простору, моделі корекції девіантної поведінки, яка представлена на рисунку 1, розроблено зміст експериментальної корекційної програми ”Асертивні права особистості”, визначено її мету, завдання, охарактеризовано форми, методи та умови корекції девіантної поведінки, етапи реалізації (підготовчий, основний, заключний), проаналізовано результати дослідження.

Провідною стратегією пошуку нових педагогічних підходів до корекції девіантної поведінки є побудова розвивальних та корекційних соціальних середовищ, створення реабілітаційного простору. У дисертації визначено загальну мету та завдання реабілітаційного простору, принципи побудови, функції та критерії ефективності. Створення останнього зумовлено: низьким рівнем педагогічної культури батьків через відсутність достатньої інформаційної пропаганди з боку представників суспільства та освіти; тим, що уявлення педагогів про девіантну поведінку переважно ґрунтуються на дослідженнях двадцяти-тридцятирічної давності, а не на сучасних досягненнях науки; неготовністю методичних служб різного рівня заповнити інформаційний вакуум, який утворився навкруги організації роботи з девіантними старшокласниками; відсутністю необхідного інструментарію міждисциплінарної оцінки розвитку дитини та її актуального стану.

Організація дослідницько-експериментальної роботи зі старшокласниками з девіантною поведінкою здійснювалася на основі створеної моделі і вказаної вище корекційної програми. Використовуючи цю модель суб'єкти організації процесу корекції девіантної поведінки знаючи загальні цілі, завдання, створивши необхідні організаційно - педагогічні умови, визначають зміст, форми, методи та прийоми роботи, вивчають отримані результати, інформація про які поступає до суб'єктів організації педагогічної корекції. Порівнявши результати з загальною метою суб'єкти педагогічного процесу вносять необхідні корективи в педагогічний процес та здійснюють новий цикл педагогічної взаємодії суб'єктів корекції.

Запропонована модель корекції девіантної поведінки старшокласника загальноосвітньої школи стала основою для розробки програми формуючого експерименту. Метою формуючого етапу дослідної роботи є експериментальна перевірка моделі педагогічної корекції девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи та апробація корекційної програми ”Асертивні права особистості”, перевірка ефективності впливу спеціально створених умов корекції девіантної поведінки. Відповідно до мети експериментального дослідження було обрано логіка і методи лінійного формуючого експерименту, який передбачає наявність тільки експериментальної групи.

Основою формою реалізації корекційної програми ”Асертивні права особистості” було обрано тренінг - сукупність групових методів формування умінь та навичок самопізнання, спілкування та взаєморозуміння. Ці методи спрямовані на: розвиток групи або особи, розвиток уміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях, розуміти інших людей, обирати та реалізувати адекватні форми спілкування, розвиток внутрішньої і зовнішньої свободи; підвищення самооцінки, впевненості у собі; розвиток уяви, уміння нестандартно, оригінально мислити; підвищення пошукової активності орієнтації на активну позицію. Вони є системою спеціально організованої інтенсивної дії, яка допомагає вирішити багато актуальних проблем життєдіяльності людини та використовується для засвоєння нової або корекції старої поведінки.

Крім цього ці методи використовуються для розвитку здібностей до навчання або оволодіння будь-яким складним видом діяльності, дають змогу по-новому поглянути на проблеми, сприйняти свою діяльність у ширшому культурному контексті, оволодіти новими навичками через ”програвання”, є одними з найбільш доступних шляхів різкого прискорення навчання у групі, яке досягається завдяки сильному емоційному підкрипленю і посиленню зворотного зв'язку.

У ході експерименту встановлено, що одна з основних організаційно? педагогічних умов корекції девіантної поведінки є використання таких форм та методів, які б дали змогу активізувати та зробити ефективним процес самопізнання старшокласників. Робота в експериментальних групах проводилася як традиційними, так і нетрадиційними методами, що дало змогу створити умови для корекції девіантної поведінки та дійти до висновку, що ефективність корекції девіантної поведінки залежить від низки умов та факторів, серед яких: формування у старшокласника об'єму, глибини, дієвості знань про моральні цінності; принципів та норм поведінки; формування правомірності та визначеності ставлення до моральних норм; гуманного ставлення до людини; формування характеру моральних переживань, пов'язаних із нормами чи відхиленнями від них; формування морально-вольових спонук до реалізації моральних вчинків; свідомого морального обґрунтування вибору; розвиток здатності здійснювати моральні дії, проявляти відповідальне ставлення до дійсності; вміння оцінювати поведінку сучасників з позиції чинних норм.

Результати констатуючого експерименту засвідчили, що існують суттєві розбіжності між старшокласниками з девіантною та просоціальною поведінкою у пізнавальній, емоційно-вольовій та поведінкових сферах.

Так, низький рівень пізнавальної активності у старшокласників з девіантною поведінкою та просоціальною поведінкою відповідно склав 12,7% та 7,7%, середній рівень 75,7% та 78,8%, високий рівень відповідно 11,6% та 13,5%.

У емоційно-вольовій сфері у девіантних старшокласників низький рівень склав 23,6 %, у старшокласників з просоціальною поведінкою - 17,7%, середній - 64,8% та 66,7%, високий 11,6% та 15,6%.

Існують розбіжності й у рівнях сформованості поведінкової сфери між старшокласниками з девіантною поведінкою та з просоціальною поведінкою, так показники за низьким рівнем сформованості у девіантних складають 34,3%, а у старшокласників з просоціальною поведінкою - 22,1%, відповідно за середнім рівнем 57,3% та 52,8%, за високим рівнем 9,4 та 25,7% .

У процесі перебігу корекційної програми систематично здійснювався поточний контроль, анкетування, тестування, співбесіди та консультування старшокласників.

Перевірку ефективності корекційної програми здійснено на основі обліку змін у пізнавальному, емоційно-вольовому, поведінковому компонентах.

Після корекційного тренінгу були проведені контрольні виміри. Метою виміру було з'ясування результативності запропонованої нами програми.

Здобуті експериментальні результати ми порівняли з початковими результатами (див. таблицю 1).

Таблиця 1 Сформованість пізнавальної сфери девіантних старшокласників до і після корекційної програми

Рівень сформованості	Девіанти (до експерименту)	Девіанти (після експерименту)
	%	Абсолют.	%	Абсолют.
Низький	12,7	15	3,2	4
Середній	75,8	81	78,5	94
Високий	11,5	14	18,3	22

Як свідчать наведені дані, відбулися зміни за всіма рівнями сформованості компоненту. Розбіжність між даними за низьким рівнем склали 9,5% в бік зменшення, середнім - 2,7%, високим - 10,4% у бік збільшення старшокласників з цим рівнем сформованості пізнавальної сфери.

Це дає нам підстави дійти висновку про те, що після проведення експерименту збільшилась кількість старшокласників, що позитивно ставляться до навчання, виконують доручення. Змінилося їх становище у колективі в бік позитивного сприймання учнями та вчителями. Вони почали проявляти пластичність у своїй поведінці, знаходити шляхи самореалізації у нових обставинах, визначилися зі своєю життєвою метою, усвідомили необхідність здобуття знань як засобу реалізації життєвих планів.

На основі цього нами робиться висновок про те, що відбулися зміни у ціннісно-смислових утвореннях, що підвищилась роль моральних компонентів та орієнтирів поведінки, які стали основою моральних самооцінок.

Таблиця 2 Сформованість емоційно-вольової сфери девіантних старшокласників до і після експерименту

Рівень сформованості	Девіанти (до експерименту)	Девіанти (після експерименту)
	%	Абсолют.	%	Абсолют.
Низький	23,6	29	10	12
Середній	64,8	78	74,7	90
Високий	11,6	13	15,3	18

Аналіз даних таблиці 2, дає підстави для висновку, що найбільш суттєві зміни відбулися на середньому та високому рівнях сформованості емоційно-вольової сфери. Так, розбіжність між показниками сформованості критерію склала: на низькому рівні - 13,6%; середньому - 9,9%; високому - 4,3%.

Таблиця 3 Сформованість поведінкової сфери девіантних старшокласників до і після експерименту

Рівень сформованості	Девіанти (до експерименту)	Девіанти (після експерименту)
	%	Абсолют.	%	Абсолют.
Низький	34,3	42	10,0	12
Середній	57,3	67	79,8	95
Високий	9,4	11	11,2	13

Як свідчать здобуті результати, наведені у таблиці 3, відбулися зміни і в поведінковій сфері. Так, до корекційного тренінгу старшокласників з девіантною поведінкою з низьким рівнем сформованості поведінкової сфери було 34,3%, а стало 10,0%. Відбулися зміни і за середнім рівнем сформованості поведінкової сфери. Так, до експерименту кількість девіантних старшокласників за цим рівнем була 57,3%, то після участі у корекційному тренінгу їх стало 79,8%, різниця між ними складає 22,5%. Збільшилась кількість осіб, у яких сформувалася стійка внутрішня потреба у спілкуванні, з 9,4% до 11,2% ( різниця складає 1,8%).

Таким чином, дослідження показало, що відбулися позитивні зміни у всіх визначених нами сферах. Це дає підстави для висновку, що проведена нами робота є ефективною.

ВИСНОВКИ

1. Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що на даний час немає загальновизнаних дефініцій понять ”девіантна поведінка”, ”норма” та ”педагогічна корекція девіантної поведінки”. Крім того, є багато споріднених дефініцій з нечіткими змістовими параметрами. Слід виходити з того, що корекція девіантної поведінки - це системна сумісна діяльність педагога та старшокласника щодо нівелювання та подолання такої поведінки, формування здатності вирішувати проблеми, що виникають у реальних життєвих ситуаціях, з використанням знань, умінь і навичок, життєвого досвіду.

2. Корекція девіантної поведінки також має суттєві розбіжності, визнаючи теоретично необхідність гуманізації цієї роботи, на практиці все більш застосовують авторитарні та жорстокі методи її корекції, які не мають нічого спільного з принципами педагогіки та гуманізму та, як показало вивчення історії цього питання, мають результати, протилежні поставленій меті. У той же час девіантна поведінка досить часто є першою сходинкою до асоціальних дій. Деякі дослідники розглядають прояви девіантності тільки в контексті роботи з перевиховання учнів, не прагнучи розробити заходи з попередження цих проявів у поведінці старшокласників, не досліджуючи глибинних процесів зародження і розвитку девіантності в поведінці дітей.

3. Найбільш значущими у корекції девіантної поведінки є проблеми щодо зовнішнього вираження внутрішньої структури особистості старшокласника, оскільки невідповідність зовнішньої поведінки внутрішнім настановам часто призводить до помилки в оцінці вчинку.

4. Констатуючий експеримент засвідчив, що девіантна поведінка залежать від рівня сформованості пізнавальної, емоційно-вольової та поведінкової сфери старшокласника. У ході цього експерименту було виявлено існування суттєвих розбіжностей за рівнями сформованості цих сфер у старшокласників з просоціальною та девіантною поведінкою. Так, низький рівень пізнавальної активності мав кожен восьмий старшокласник з девіантною поведінкою та кожен тринадцятий старшокласник з просоціальною поведінкою, середній - кожен другий старшокласник з девіантною та просоціальною поведінкою, високий - кожен дев'ятий старшокласник з девіантною поведінкою та кожен сьомий старшокласник з просоціальною поведінкою.

У емоційно-вольовій сфері девіантних старшокласників з низьким рівнем у три рази більше ніж старшокласників з просоціальною поведінкою, показники середнього рівня у старшокласників приблизно однакові, старшокласників з високим рівнем у півтора рази більше ніж старшокласників з девіантною поведінкою.

У поведінковій сфері девіантні старшокласники з показниками низького рівня сформованості складають третину, а старшокласники з просоціальною поведінкою - п'яту частину, старшокласники з показниками середнього рівня сформованості складають трохи більше половини у обох групах, за високим рівнем - десяту та четверту частини відповідно .

5. Обґрунтовано й експериментально апробовано модель корекції девіантної поведінки, яка містить такі елементи: мета; педагогічні завдання; принципи; зміст роботи; форми роботи; умови; суб'єкти корекційної роботи. Дана модель виявилась продуктивною теоретико-технологічною основою для створення конкретної програми педагогічної корекції девіантної поведінки.

6. Для реалізації програми корекції девіантної поведінки було створено реабілітаційний простір, в якому старшокласники вступали у різноманітні за змістом взаємовідносини, осягаючи при цьому норми та правила цих відносин, формуючи просоціальну позицію в різних ситуаціях, які виникають у процесі навчання та у позаурочний час. Основною формою корекції девіантної поведінки була участь у корекційній програмі ”Асертивні права особистості”, у структурі якої використовувалися тренінги, бесіди, інтерв'ю, диспути та інші форми організації (індивідуальні, групові) діяльності старшокласників.

7. Проведена експериментальна робота, а саме участь старшокласників у групах оптимального педагогічного впливу за корекційною програмою, засвідчила позитивну динаміку змін, які відбулися за всіма вказаними вище компонентами. Так, у сфері пізнавальної активності кількість старшокласників з низьким рівнем сформованості сфери зменшилась у чотири рази, з середнім рівнем - збільшилась у 1,2 рази, з високим - збільшилась у 1,5 рази.

Розбіжність між показниками сформованості емоційно-вольової сфери склала: на низькому рівні - у два з половиною рази (у бік зменшення кількості таких старшокласників); середньому - у 1,2 рази (у бік збільшення); високому - у 1,4 рази (у бік збільшення).

У поведінковій сфері розбіжність між показниками сформованості цього компоненту склала: на низькому рівні - у три з половиною рази (у бік зменшення кількості таких старшокласників); середньому - у півтора рази (у бік збільшення); високому - 1,2 рази (у бік збільшення).

Результати дослідження дають підстави стверджувати, що розроблена модель процесу корекції девіантної поведінки виявилась ефективною, а це дозволяє говорити про досягнення поставленої мети, вирішення завдань дослідження.

У той же час, наша робота дає можливість визначити низку перспективних для подальших досліджень питань. Серед них: шляхи формування пізнавального, емоційно-вольового, поведінкового компонентів як системоутворюючих компонентів корекційної роботи; розробка механізму координації діяльності всіх ланок виховної системи загальноосвітніх закладів щодо корекції девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи; розробка системи моніторингу якості корекції девіантної поведінки.

девіантний старшокласник педагогічний

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Немченко С.Г. Підготовка майбутнього вчителя до роботи з девіантними підлітками // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). № 2. Бердянськ: БДПУ, 2002. С.192-198.

2. Немченко С.Г. Особливості підготовки майбутнього сільського вчителя до роботи з девіантними підлітками (психолого-педагогічний аспект) // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). № 6. Бердянськ: БДПУ, 2002. С.157-162.

3. Немченко С.Г. Індивідуально-орієнтований напрямок педагогічної корекції девіантної поведінки акцентуйованих підлітків // Педагогіка і психологія формування творчої особистості : проблеми і пошуки: Збірник наукових праць - Київ-Запоріжжя. 2003. Вип. 29. С.216-220.

4. Немченко С.Г. Підготовка майбутнього вчителя до роботи з девіантними підлітками // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Психологічні науки). № 3. Бердянськ, 2003. С.110-116.

5. Немченко С.Г. Основні етапи вивчення проблеми корекції девіантної поведінки. Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки // Збірник наукових праць. Вип. 29. Київ-Запоріжжя. 2003. С.183-187.

6. Немченко С.Г. Модель та критерії подолання девіантної поведінки // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). № 3. - Бердянськ: БДПУ, 2004. С.84-90.

7. Немченко С.Г. Порушення комунікативної складової життєвої компетенції як один з чинників становлення девіантної поведінки // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). № 3. Бердянськ: БДПУ, 2004. С.150-154.

8. Немченко С. Г. Особистісна модель та критерії девіантної поведінки // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Психологічні науки). № 1. Бердянськ: БДПУ, 2004. С. 150-154.

9. Немченко С.Г. Девіантна поведінка як чинник порушення життєвої компетенції: актуальність проблеми // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету ( Педагогічні науки). № 1. Бердянськ: БДПУ, 2005. С.98-102.

10. Немченко С.Г. Педагогічна корекція девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи: Методичні рекомендації для вчителів, психологів загальноосвітніх шкіл. Запоріжжя: ”Прем'єр”, 2004. 76 с.

11. Немченко С.Г. Асертивні права особистості. Педагогічна корекція девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи: Методичні рекомендації для вчителів, психологів загальноосвітніх шкіл. Запоріжжя: ”Прем'єр”, 2004. 86 с.

12. Немченко С.Г. Портрети девіантних підлітків. Педагогічна корекція девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи: методичні рекомендації для вчителів, психологів загальноосвітніх шкіл. Запоріжжя: ”Прем'єр”, 2005. 84 с.

13. Немченко С.Г. Особистісно-орієнтований підхід до педагогічної корекції поведінки акцентуйованих-підлітків девіантів // Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції ”Теорія і практика особистісно орієнтованої освіти”, Запоріжжя, 2003. С.153-157.

...