Педагогічна спадщина та громадсько-просвітницька діяльність Омеляна Партицького

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

УДК 37.013.2 (477.83/86)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА ТА ГРОМАДСЬКО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ОМЕЛЯНА ПАРТИЦЬКОГО

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

КАЧМАР ОЛЕКСАНДРА ВАСИЛІВНА

Івано-Франківськ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України.

Наукові керівники:

Ступарик Богдан Михайлович, доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника;

Завгородня Тетяна Костянтинівна, доктор педагогічних наук, професор, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти:

Зайченко Іван Васильович, доктор педагогічних наук, професор, Чернігівський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри педагогіки, психології і методики викладання математики;

Романюк Світлана Захарівна, кандидат педагогічних наук, доцент, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, докторант кафедри теорії і методики початкового навчання.

Провідна установа: Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Тернопіль.

Захист відбудеться "24" січня 2007 р. об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.01 у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79, конференц-зала Будинку вчених).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79).

Автореферат розісланий " 22" грудня 2006 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.Р. Кирста.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Процес розбудови сучасної української освіти неможливий без урахування існуючого вітчизняного та зарубіжного педагогічного досвіду. У Державній національній програмі "Освіта" (Україна XXI століття) наголошується, що навчально-виховний процес повинен здійснюватись на національному ґрунті, в "органічному поєднанні з національною історією і народними традиціями". Це зумовлює потребу переосмислення історико-педагогічного досвіду та ліквідації "білих плям" в історії української педагогіки. Вивчення ідей, поглядів, концепцій визначних культурно-освітніх діячів і педагогів минулого збагачує й урізноманітнює наші уявлення про історико-педагогічний процес, а відтак сприяє його новому прочитанню, відкриває його нові грані, новий зміст, нові цінності досліджень. Не випадково "персоналістський напрям", що завжди був провідним в історико-педагогічній науці, на сучасному етапі помітно активізувався.

Українська педагогічна думка належно оцінила творчу спадщину діячів освіти О. Барвінського, Г. Ващенка, А. Волошина, М. Галущинського, Ю. Дзеровича, А. Животка, Б. Заклинського, Я. Кузьміва, А. Крушельницького, І. Огієнка, С. Сірополка, Я. Чепіги та ін. (праці Г. Бугайцева, Б. Гречина, Т. Завгородньої, Ю. Калічака, Р. Кіри, М. Кляп, В. Ковальчук, О. Кузенко, Н. Ніколенка, Н. Пастушенко, Т. Роняк, Б. Ступарика, Н. Чаграк та ін.). Науковці переважно обирали для дослідження персоналії за певними критеріями, а саме: педагогів із яскравим життєвим шляхом та масштабним педагогічним доробком; педагогів, котрі працювали в парадигмі національної педагогіки; видатних діячів, які очолювали культурно-освітні товариства, педагогічні організації тощо. Водночас педагогічний доробок галицьких педагогів другої половини XIX століття, коли у Галичині відбувався процес структуризації системи освіти, посилення національної ідеї, коли було висунуто концепцію нації (національної свідомості), велася активна просвітницька робота тощо, залишився відносно мало вивченим, що порушує цілісність вітчизняної історії освіти. Саме тому ми звернулися до дослідження постаті одного з видатних педагогів Галичини того періоду Омеляна Йосиповича Партицького (1840-1895).

О. Партицький - педагог, громадсько-просвітній діяч, редактор і видавець, автор низки підручників та посібників з української мови і літератури для народних шкіл, українських учительських семінарій. Він мало знаний в історії вітчизняної педагогіки. Науково-теоретична спадщина та освітня діяльність О. Партицького ще не були предметом окремого наукового дослідження й об'єктивної оцінки в контексті історії педагогіки та потреб сучасної національної педагогічної науки. Його ім'я і науковий доробок, як і більшості діячів української педагогіки, упродовж десятиліть перебували під ідеологічною забороною. Постать О. Партицького, його педагогічні погляди і освітянська діяльність лише частково були розглянуті у спогадах і статтях його сучасників: І. Белея, А. Вахнянина, М. Лозинського, а пізніше - В. Дорошенка, К. Студинського.

Після проголошення Україною незалежності окремі аспекти педагогічного доробку та громадсько-просвітницької діяльності О. Партицького більш ґрунтовно досліджували Т. Батенко, Я. Гнатів, Р. Горак, В. Качкан, Р. Ковалюк, С. Лаба, Н. Сабат, Л. Сніцарчук, Б. Ступарик та ін. Його педагогічна спадщина розпорошена по багатьох джерелах: у часописах "Газета Школьна", "Зоря", "Письмо з "Просвіти", "Правда", в яких він періодично друкувався; часописах "Галичанин", "Діло", "Слово" та ін., у яких був дописувачем; у підручниках, методичних розробках, посібниках; у його листуванні з видатними діячами української культури О. Барвінським, Г. Врецьоною, П. Кулішем та ін. Проте цілісного і всебічного аналізу педагогічних поглядів та культурно-просвітницької діяльності О. Партицького, його вкладу у розвиток української педагогічної думки до цього часу не здійснено.

Актуальність проблеми, її недостатня дослідженість в історико-педагогічній науці й зумовили вибір теми дисертаційного дослідження "Педагогічна спадщина та громадсько-просвітницька діяльність Омеляна Партицького".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до загального напряму історико-педагогічних досліджень кафедри педагогіки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника "Історія освіти і виховання в Галичині" (протокол №5 від 30 грудня 1998 р.). Тема роботи затверджена Вченою радою Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника (протокол №6 від 2 квітня 2002 р.) та погоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 1 від 28 січня 2003 р.).

Мета дослідження - систематизувати основні педагогічні ідеї творчого доробку О. Партицького, розкрити його внесок у становлення і розвиток національного шкільництва і просвіти українців у Галичині в другій половині XIX століття.

Завдання дослідження:

- виявити передумови формування світогляду й педагогічної позиції О. Партицького, охарактеризувати основні напрями діяльності вченого;

- розкрити внесок О. Партицького у теорію і практику української педагогіки;

- проаналізувати зміст його громадсько-просвітницької діяльності;

- дослідити видавничу та публіцистичну діяльність О. Партицького;

- визначити актуальність педагогічних ідей О. Партицького для розвитку сучасної освіти в Україні.

Об'єкт дослідження - освітня діяльність педагогів і громадських діячів другої половини XIX століття в Галичині.

Предметом дослідження є педагогічно-просвітницька та громадська діяльність Омеляна Партицького.

Методологічною і теоретичною основою дослідження є закони й категорії наукового пізнання, провідні ідеї українських педагогів - перш за все сучасників О. Партицького (О. Барвінський, Г. Врецьона, Є. Згарський, О. Кониський, П. Куліш, І. Франко та ін.) та західноєвропейських (Ф. Керр, Г. Кершенштейнер, Я. Коменський, Й. Песталоцці).

У дисертації використовувалися положення і висновки вітчизняних дослідників теоретичних основ національного шкільництва (О. Вишневський, С. Гончаренко, Т. Завгородня, В. Майборода, Б. Мітюров, Н. Ничкало, В. Онищук, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, М. Стельмахович, М. Ярмаченко та ін.). Для дослідження важливе значення мали концептуальні положення Закону України "Про освіту", Державної національної програми "Освіта" (Україна XXI століття), Концепції громадянської освіти та виховання в Україні в умовах розвитку української державності та наукові праці з проблем українського шкільництва і громадянського виховання учнівської молоді.

У дослідженні використано такі методи: біографічний (з'ясування ролі окремих особистостей, громадських діячів у формуванні світогляду та педагогічної позиції О. Партицького); конкретно-пошуковий (теоретичний аналіз, синтез, систематизація та класифікація матеріалів, документів); хронологічний (дослідження діяльності вченого-педагога в динаміці та часовій послідовності); історико-ретроспективний (вивчення змісту і напрямів його педагогічної та громадсько-просвітницької діяльності).

Джерельною базою дослідження є документи й матеріали Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (ЦДІА у Львові), фонд № 178 - Крайова шкільна рада, м. Львів; фонд № 309 - Наукове товариство імені Шевченка; фонд № 348 - Товариство "Просвіта"; фонд № 364 - Лукань Степан - священик; фонд № 146 - Галицьке губернаторство; фонд № 514 - Театр "Українська бесіда"; Державного архіву Івано-Франківської області (ДАІФО), фонд № 378 - Станіславська філія товариства "Просвіта"; матеріали відділів україніки, рідкісної книги та рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України (ЛНБ), (фонд № 154 - О. Партицького, фонд № 11 - Барвінських, фонд № 167 - І. Левицького). Проаналізовано епістолярну спадщину О. Партицького, яка міститься в особистому фонді відділу рукописів ЛНБ імені В. Стефаника.

Хронологічні межі дослідження обумовлені роками життя та діяльності Омеляна Партицького (1840-1895).

Наукова новизна й теоретичне значення одержаних результатів полягають в тому, що вперше комплексно досліджено педагогічні ідеї, науково-педагогічну та громадсько-просвітницьку діяльність О. Партицького у контексті культурного розвитку Галичини другої половини XIX ст.; виокремлено провідні напрями його діяльності; проаналізовано зміст його педагогічної діяльності; охарактеризовано видавничу і публіцистичну роботу ученого, його внесок у підготовку та випуск шкільних підручників; розкрито невідомі сторінки життя і діяльності педагога. Введено до наукового обігу маловідомі архівні документи, пов'язані з педагогічною та громадсько-просвітницькою діяльністю О. Партицького (ЦДІА у Львові. - Ф. 348, оп.1, спр.7628.; ф.514, оп.1, спр. 30; ф. 364, оп. 10, спр.8; ЛНБ ім. В. Стефаника. - Ф.154, од.зб.1, папка 1; Ф.154, од.зб.25, папка 1).

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в можливості використання сформульованих положень задля збагачення історико-педагогічних знань, наповнення змісту лекційного курсу "Історія педагогіки" провідними ідеями педагогічного доробку О. Партицького. За результатами дисертаційного дослідження розроблено спецкурс "О. Партицький і просвітницький рух у Галичині кінця XIX ст.", який прочитано для студентів Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (довідка № 01-08-220 від 06.03.2006), Кіровоградського педагогічного університету імені В. Винниченка (довідка № 727-н від 06.12.2005), Коломийського педагогічного коледжу (довідка № 52 від 28.03.2006), Національного університету "Львівська політехніка" (довідка № 68-006 від 10.05.2006).

Матеріали, висновки, основні положення дисертації можуть бути використані при розробці навчальних програм з історії вітчизняної педагогіки, спецкурсів і спецсемінарів, для підготовки підручників, навчально-методичних посібників з національного виховання й освіти.

Вірогідність результатів дисертаційної роботи забезпечується методологічною і теоретичною обґрунтованістю її вихідних положень, послідовною реалізацією системного підходу, використанням широкої джерельної бази, насамперед архівних матеріалів, їх об'єктивним аналізом, застосуванням комплексу методів дослідження, адекватних меті та завданням.

Апробація матеріалів дисертації здійснювалася шляхом публікації основних результатів дослідження в наукових виданнях, у доповідях і виступах на: міжнародних - "Історико-педагогічні дослідження: методологія, періодизація, методика" (Херсон, 2005), "Ідея опіки дітей та молоді в історико-педагогічній науці" (Івано-Франківськ, 2005); всеукраїнських- "Проблема української народної педагогіки в науковій спадщині Мирослава Стельмаховича" (Івано-Франківськ, 2004), "Просвіта в духовно-культурному піднесенні України" (Хмельницьк, 2005) науково-практичних конференціях; регіональних - "Українська педагогіка на межі тисячоліть" (Івано-Франківськ, 2003) педагогічних читаннях; щорічних звітних наукових конференціях кафедри історії педагогіки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2002-2006 рр.).

Публікації. Основні положення й висновки дослідження висвітлено у 8-ми одноосібних публікаціях, з яких 7 - у фахових науково-педагогічних виданнях.

Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (263 найменувань, з них - 16 архівних справ) та 11 додатків. Загальний обсяг дисертації - 235 сторінок, з них 160 - основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження та його хронологічні межі, аргументовано його актуальність і доцільність, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи та джерельну базу роботи, підтверджено її наукову новизну, теоретичне і практичне значення, відображено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - "Становлення Омеляна Партицького як педагога" - вивчено ступінь дослідженості проблеми персоналій Галичини в історико-педагогічному доробку науковців, проаналізовано життєвий шлях О. Партицького, виокремлено передумови становлення світогляду та громадянської позиції педагога. Зроблено внесок в активізацію "персоналістського напряму" наукових досліджень, який викликає інтерес багатьох науковців, що зумовлено інноваційними соціально-культурними та освітніми процесами. Повернення в науковий обіг імен маловідомих у Галичині діячів культурно-освітнього поступу різних періодів нашої історії відбувалося шляхом аналізу праць, присвячених історичному минулому освіти Галичини (Т. Завгородня, С. Лаба, Н. Сабат, Б. Ступарик та ін.), так і вивченню окремих персоналій (Д. Герцюк, Б. Гречин, В. Качкан, В. Ковальчук, О. Ковальчук, О. Кузенко, Н. Чаграк та ін.).

Педагогічна і громадсько-просвітницька діяльність О. Партицького залишилась малодослідженою, його безпосередня практична робота здебільшого розглядалась лише як складова українського просвітництва.

Життя і діяльність Омеляна Партицького (1840-1895) припали на період геополітичного облаштування Європи, утвердження національних ідеологій і формування "модерних" націй, утворення національних держав.

На підставі аналізу архівних джерел, наукової літератури встановлено, що головні світоглядні позиції О. Партицького викристалізувалися в умовах суспільно-політичних процесів Галичини другої половини XIX ст., які були нерозривно пов'язані з економічним і соціальним розвитком Австрійської імперії, протистояння українців і поляків, поступової полонізації української освіти. Водночас період, у який жив і працював О. Партицький, - це час національного відродження; утвердження національної ідеї, що знайшла вираження у боротьбі за розвиток українського шкільництва, поширенні діяльності товариств "Просвіта", "Руського товариства педагогічного", Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, організації кооперативів, розвитку української преси; налагодження суспільно-політичних зв'язків галицької інтелігенції з підросійською Україною, реформування освітньої сфери, зумовлених потребами динамічного капіталістичного розвитку, що при всіх проблемах і недоліках сприяло формуванню національної свідомості галичан.

Вагому роль у формуванні світогляду О. Партицького відіграли сім'я та оточення (батько, що прищепив Омеляну ті демократичні, духовні начала, які були притаманні родині сільського священика; дідичі Лодинський та Смаржевський), завдяки яким у домі Партицьких панувала українська мова, що сприяло патріотичному вихованню Омеляна.

Важливим етапом у формуванні світогляду О. Партицького було його навчання у духовній семінарії (1860-1864 рр.), де він робить перші літературні та видавничі спроби (редагування і видання студентських гумористичних часописів "Гомін", "Жельман", "Фірман"), лінгвістично-філологічні (робота над "Німецько-руським словарем"), історичні (статті з давньої історії Русі в "Галичанині").

Утвердження О. Партицького як педагога відбувається після закінчення духовної семінарії. Так, у 1864 р. він працює вчителем української мови і літератури в гімназіях Чернівців і Тернополя (1865), а з середини 1868 р. - у Львівській чоловічій і паралельно викладає в жіночій вчительській семінаріях. О. Партицький, незважаючи на урядові обмеження щодо освіти українських дітей, намагається використати всі можливості, що надавало тодішнє центральне австрійське законодавство (доволі прогресивне) на користь національної справи: активно виступає за впровадження української мови в школах, здійснення реформ в інтересах українців, за підготовку вчителів української мови і літератури та видання українських шкільних підручників і навчальних посібників. Він був серед тих, хто взяв "на свої плечі" тягар і в галузі журналістики, і в справі просвіти галичан задля закладення основ української національної культури. Як громадський діяч і педагог, О. Партицький став одним із організаторів студентського допомогового товариства "Дружеский Лихвар" (1871 р.), культурно-просвітніх товариств "Просвіта", "Руське Товариство Педагогічне", засновником кількох часописів загальноукраїнського значення.

В умовах політичної та економічної залежності (передусім від австрійських німців і поляків), найбільшою і найболючішою освітньою проблемою в Галичині було "мовне питання", що в основному і вплинуло на характер і зміст викладацької діяльності О. Партицького. Він зарекомендував себе високопрофесійним фахівцем, про що свідчить епістолярна спадщина з його особистого архівного фонду, яка зберігається у відділі рукописів ЛНБ імені Василя Стефаника. В ньому містяться понад сто адресованих йому листів 69-ти кореспондентів, які стосуються справ освітянських, редакційних та видавничих.

Особливе значення на становлення світоглядних пріоритетів ученого мало постійне вивчення педагогічної, психологічної і філософської спадщини представників зарубіжної та вітчизняної педагогічної науки.

Отже, родинні, суспільно-політичні, культурно-освітні, науково-педагогічні чинники впливали на утвердження у свідомості О. Партицького чіткого розуміння необхідності постійної боротьби за подальше зростання національної свідомості, поширення ідей національної самобутності. Наукова, педагогічна та громадсько-просвітницька робота О. Партицького відповідала тим тенденціям, які були характерні для європейської педагогічної думки другої половини XIX ст.

У другому розділі - "Науково-педагогічна спадщина Омеляна Партицького" - проаналізовано основні напрями науково-педагогічної спадщини Омеляна Партицького.

Аналіз педагогічної спадщини О. Партицького свідчить, що педагог покладав великі надії на родинне виховання як важливий чинник становлення і розвитку інтелектуально-духовного світу дитини, формування рис її характеру, національної свідомості. До об'єктивних умов, які постійно впливають на характер виховання, він відносив ставлення дорослих до дітей, взаємини між батьками, дотримання виконання батьківських і материнських обов'язків. Поряд з цим, для повноти виховного процесу, вважав учений-педагог, має бути міцний зв'язок між школою, родиною і церквою. Така увага до окресленої проблематики була зумовлена вимогами часу: Галичина була однією з найвідсталіших провінцій Австрії в царині освіти: в 1880 р. школу відвідували, тільки 50,3 відсотка українських дітей. Навчальних закладів щодо кількості дітей шкільного віку не вистачало: станом на 1880 р. в 2410 (із 6321) селах краю шкіл не було зовсім.

Отже, ситуація, яка склалася в галицькому краї, вимагала цілеспрямованого родинного виховання. Усвідомлюючи важливість вирішення окресленої проблеми, О. Партицький присвятив питанням виховання підростаючого покоління та провідній ролі сім'ї у цьому процесі переважну більшість своїх праць. Зокрема, у статті "Гадки про выхованє домашнє" (1877 р.) О. Партицьким було обґрунтовано основні засади сімейного виховання: родина як первинний осередок виховання дитини; першорядне значення матері у вихованні дитини, особливо в ранньому віці; методичну підготовку батьків до виховання дітей; органічну єдність батьків і дітей, авторитет батьків у справі виховання; виховання в дітей від народження почуття святості до родинного дому; виховання дітей на історії, звичаях і традиціях свого народу.

У 1879 р. О. Партицьким було опубліковано в "Газете Школьной" п'ять статей під загальною назвою "Листи о вихованю домашнім", у яких педагог порушив проблеми необхідності раннього трудового та естетичного виховання, згубності надмірної опіки та амбівалентності у вихованні дитини, висвітлив особливості педагогічної боротьби з "лінивством", а також відзначив розвиваюче, виховне й освітнє значення дитячої гри та доцільність виховання дітей на кращих зразках української і світової літератури.

Запропоновані О. Партицьким засади сімейного виховання розвивали і поглиблювали на шпальтах "Газети Школьної" її постійні автори - Ґ.Врецьона, Є. Згарський, І. Кабаровський, П. Кульш, О. Тороньський, М. Януш та ін.

Для поширення власних поглядів та ідей сімейного виховання як важливого чинника національного виховання О. Партицький використовував не тільки "Газету Школьну", але й різні друковані джерела. Зокрема, щомісячник "Письмо з "Просвіти", в якому у 1877 р. було опубліковано статтю "О розумном вихованю дітей", що порушувала проблеми методики виховання дітей у сім'ї. У редагованому О. Партицьким журналі "Зоря" було запроваджено рубрику "О вихованю домашнім", де у 1881 р. публікувалися різні матеріали окресленої тематики. Серед них "Ціль материнського виховання", "Релігійність матері", "Мова", "Музика як средство виховуюче", "Средства виховання дітей", "Загальний розвій" та ін.

Про глибоке знання О. Партицьким перспективного досвіду зарубіжної теорії і практики та намагання втілити його кращі ідеї на український національний грунт свідчать статті "Ив. Амос Коменській", "Ив. Генрик Песталоцци" та ін., в яких виявлено співзвучність поглядів О. Партицького з переконаннями педагогів доби Просвітництва, а саме: першочергове значення для дитини вивчення рідної мови, визначальна роль особи вчителя в процесі навчання; раннє релігійне виховання, зв'язок релігійного і сімейного виховання, використання в процесі навчання принципів наочності, природовідповідності, свідомості й активності, гуманізму, врахування рівня підготовки учнів, їх емоційного стану та індивідуальної зацікавленості. Водночас доволі дискусійними О. Партицький вважав положення Й. Песталоцці про способи розвитку самостійного мислення у дітей, засоби навчання та ін.

Зіткнувшись із перших днів викладацької роботи з проблемою відсутності навчальних і методичних матеріалів українською мовою, О. Партицький (поруч із такими відомими галицькими педагогами, як О. Барвінський, О. Огоновський, Ю. Романчук та ін.) береться за підготовку шкільних підручників та посібників для українських шкіл. Спільними зусиллями, із залученням коштів краєвого фонду, О. Партицький до 1890 р. видає необхідні підручники: читанки, граматики, різні методичні посібники.

Безпосередньо масштабній роботі О. Партицького зі створення українських підручників для галицького шкільництва передувала його праця з укладання і видання під егідою "Просвіти" серії "Читаночок для сельських людей", які він розглядав як своєрідні посібники для виховання селянських дітей через підвищення загальноосвітнього рівня їхніх батьків та опікунів. Прикметною ознакою "Читаночок..." О. Партицького є їх чітко означене національно-патріотичне спрямування. Від такої концептуальної засади педагог-вчений не відступив і при укладанні шкільних підручників.

Праця над цією серією збагатила досвід вченого, стала надійним щаблем для подальшої роботи з написання навчальної літератури.

Найбільш плідною і продуктивною була праця О. Партицького зі створення українських читанок для галицького шкільництва. Тут він уповні використав досвід, набутий при укладанні "Читаночок для сельських людей", а також поради і рекомендації П. Куліша. Першою за хронологією і за значенням щодо національного виховання в цьому ряду була "Руська читанка для низших кляс середніх шкіл" (1871). Порівняльний аналіз підручника О. Партицького і створеної раніше "Читанки" О. Торонського (в ній відсутня українська проза), а також "Читанки" К. Лучаківського, укладеної паралельно в 1871 р. (недовершена структурованість читанки за темами, напрямами, жанрами, що ускладнювало засвоєння матеріалу) засвідчує його переваги. О. Партицький, за порадою П. Куліша, вибрав для своєї читанки кращі зразки тогочасної української літератури, що і вирізнило її з-поміж інших чіткою структурою, тематичним і жанровим розмаїттям матеріалів тощо. При укладанні "Читанки..." він надавав перевагу прозовим творам письменників-наддніпрянців, що свідчить про усвідомлення автором історичної перспективи - соборної України.

Чільне місце в читанці посідали матеріали з історії, географії, етнографії рідного краю, які були підпорядковані головному - національному вихованню підростаючого покоління. У цьому сенсі важливе значення мав виданий О. Партицьким у 1872 р. власним коштом "студіум" "Провідні ідеї Тараса Шевченка", в якому детально аналізується життя і творчість поета. "Студіум" відіграв помітну роль у справі системного вивчення життя і творчості Т. Шевченка в українських школах, гімназіях і семінаріях Галичини, в духовному і національному вихованні української молоді.

Видання шкільних підручників не обмежувалося читанками. У 1873 р. О. Партицький підготував і видав "Граматику языка русского для ужитку в школах людовых", яка із змінами і доповненнями тричі перевидавалась (1880, 1885, 1889). Слід зазначити, що граматика була наближеним варіантом сучасних підручників для початкових шкіл, оскільки охоплювала всі обов'язкові розділи: фонетику ("Наука о звуках"); морфологію ("Наука о словах и о відміні слів"); синтаксис ("Наука о реченнях"); правопис ("О правописи") - та була побудована з урахуванням дидактичних принципів: доступності та послідовності викладеного матеріалу, дотичності матеріалу з української мови для наступних типів навчальних закладів, дотримання індукційного методу викладу граматичних правил, поєднання словесних і практичних методів при вивченні мови та ін.

Важливе значення в розвитку української мови довгий час мав львівський часопис "Діло", в якому О. Партицький писав про правопис та граматику. В "Ділі" педагог надрукував і проаналізував 10 статей про мову і літературу (1888-1895), про стан української мови у навчальних закладах Галичини, даючи вагомі практичні і теоретичні поради, методичні рекомендації.

У 1879 р. з'явився його "Рускій букварь для школ людових", який теж витримав кілька перевидань (1881; 1882; 1884; 1886).

Аналізуючи багатопланову діяльність О. Партицького з укладання, редагування і видання українських підручників для галицького шкільництва, правомірно зробити висновок, що його праця в цьому напрямі - помітне як науково-педагогічне, так і суспільне явище в Галичині. Для підручників О. Партицького характерний високий ідейний (передусім національний), науково-теоретичний і методологічний рівні, які піднесли на новий, вищий щабель підготовку і видання українських підручників.

Отже, на основі аналізу багатогранної діяльності О. Партицького можемо зробити висновок, що він був одним із основоположників концептуальних засад сімейного виховання, дослідником творчості визначних представників світової та української науки, укладачем українських підручників та посібників для галицького шкільництва, впроваджуючи в Галичині європейський педагогічний досвід.

Науковий доробок О. Партицького містить положення та ідеї, які є актуальними і заслуговують на творче застосування в сучасних реаліях.

У третьому розділі - "Громадсько-просвітницька діяльність Омеляна Партицького" - проаналізовано основні напрями окресленої діяльності О. Партицького, його видавничу роботу та літературно-публіцистичну діяльність.

Громадсько-просвітницька діяльність О. Партицького пов'язана з українськими культурно-просвітніми товариствами: "Просвіта" (1868 р.), "Руське Товариство Педагогічне", яке він у 1881 році заснував разом з видатними галицькими вченими та громадськими діячами - О. Барвінським, А. Вахнянином, Ю. Романчуком. Педагог брав участь у створенні у Львові студентського допомогового товариства "Дружній лихвар" (1872 р.), а також входив до складу Комітету з нагляду за діяльністю театру "Українська бесіда". Участь О. Партицького в роботі названих громадських інституцій справила позитивний вплив на їхню діяльність.

Як вже зазначалось, він стояв біля витоків товариства "Просвіта", входив до складу її керівних органів на найскладнішому початковому етапі його становлення. За десять років праці в "Просвіті" вісім разів обирався до керівного складу Виділу, де виконував різні обов'язки: секретаря, завідувача видавництвом книжок, контролера, наглядача за канцелярією і бібліотекою, члена різних секцій (просвітньої, етнографічної, адміністративної, літературної - був головою останньої). У 1874-1875 рр. був заступником голови товариства "Просвіта" у Львові. Одночасно О. Партицький проявив себе як упорядник і редактор просвітянських видань ("Галичанин", "Письмо з "Просвіти", "Правда"), які мали значний успіх серед простого народу та інтелігенції. Він заявив про себе як фаховий перекладач та укладач шкільних підручників, активний учасник у просуванні просвітніх установ на периферію, зокрема у створенні першої філії товариства "Просвіта" в селі Бортники, один із засновників і перший редактор просвітянського часопису "Письмо з "Просвіти". Запропоновані ним ідеї реформування товариства покращили його роботу як проводу, так і товариства в цілому. Свідченням заслуг О. Партицького в просвітній сфері було обрання його почесним членом товариства "Просвіта" у 1875 році.

Невід'ємною частиною громадсько-просвітницької діяльності О. Партицького була його видавнича та публіцистична робота. Вона бере свій початок ще з часу навчання в духовній семінарії виданням рукописного гумористичного листка, який через часті конфіскації виходив під різними назвами - "Гомін", "Жельман", "Фірман". Ці спроби дали йому перший видавничий досвід, який попри цензурні заборони засобами гумору порушував гострі проблеми, що хвилювали тодішню галицьку спільноту.

Уповні талант організатора і видавця О. Партицького розкрився при виданні часопису "Правда" (1867-1898). Представляючи фінансові інтереси П. Куліша (основного жертводавця), він відіграв одну із головних ролей у становленні і забезпеченні "виживання" видання на найскладнішому, початковому етапі його існування. Тут він проявив себе вмілим менеджером, опанував і вдосконалив практику роботи з авторами, навчився залучати кошти жертводавців, шукати додаткові фінансові джерела на утримання газети. Значною мірою завдячуючи зусиллям О. Партицького, "Правда" вистояла і стала провідним органом народовців і водночас загальноукраїнською трибуною літературного й наукового життя.

Наступним успішним проектом О. Партицького було видання під егідою товариства "Просвіта" серії "Читаночок для сельських людей" (1869, 1870, 1878), які набули великої популярності серед народу і відіграли помітну роль у підвищенні загальноосвітнього рівня людей старшого і середнього покоління. Такій же меті був підпорядкований щорічний просвітянський "Народний календар", який О. Партицький підготував на 1870-ий рік. Цим він започаткував тривалу (аж на 60 років) серію календарів-щорічників "Просвіти", які були популярними в Галичині. У "Календарях" велика увага приділялась вивченню історії українського народу, його історичним постатям, краєзнавчій тематиці, народним звичаям, обрядам, традиціям тощо.

Важливу місію в утвердженні і розвитку українського шкільництва в краї, у постановці перед суспільством таких актуальних проблем, як національне, сімейне, релігійне, естетичне виховання молоді, підвищення теоретичного рівня вчителів, виконувала заснована і редагована О. Партицьким "Газета Школьна" (1875-1879). У ній головними були педагогічно-шкільні проблеми Галичини, які здебільшого обговорювалися в замітках і кореспонденціях, що друкувалися під рубрикою "Новинки". У газеті щорічно публікувалися настанови та укази Шкільної крайової ради, в яких висвітлювалися питання про стан шкіл краю на конкретний навчальний рік, результати навчання, про вчительські конференції. Значне місце на сторінках часопису займали наукові статті і розвідки, виокремлювалися статті літературного та літературно-критичного змісту. Друкувала газета також статті з питань природознавства, про регіональні обряди та звичаї, матеріали етнографічного характеру. У "Газеті Школьній", упродовж усіх чотирьох з половиною років її існування, педагог друкував методичні розробки і рекомендації ("розправи" і "препарації") для колег-учителів української мови і літератури. педагог просвітницький спадщина партицький

Паралельно з "Газетою Школьною" педагог разом з А. Вахнянином засновує щомісячну газету "Письмо з "Просвіти" (1877-1879). За їхнім задумом щомісячник мав охоплювати всі верстви галицького українства. Цей часопис започаткував розвиток просвітянської преси в Галичині, який продовжився часописом "Читальня", що виходив у 1893-1896 рр., та часописом "Письмо з "Просвіти", відновленим у 1907 р.

Найбільшим і найвдалішим видавничим проектом О. Партицького було видання власним коштом у 1880 р. ілюстрованого двотижневика "Зоря" (проіснував до 1897 р.), який плідно прислужився розвиткові української культури, мистецтва, літератури і літературної критики. Учений зумів згуртувати навколо журналу кращі літературні, мистецькі і наукові сили як із Західної України, так і з Наддніпрянщини і зробити з нього авторитетне, європейського рівня загальнонаціональне видання.

О. Партицький був безпосередньо причетний (передусім фінансово) і до заснування та видання популярного в Галичині гумористично-сатиричного двотижневика "Зеркало" (1882 р.), який виходив його коштом.

У науковому доробку О. Партицького помітне місце займають літературно-публіцистичні та історичні праці, які донині не втратили свого пізнавального і просвітньо-виховного значення.

Незаперечну вартість складають праці О. Партицького на історичну та історико-літературну тематику ("Червона Русь в часах передісторичних", "Скандинавщина в давній Русі", "Велика Слов'янська держава перед двома тисячами літ", "Темни місця у "Слові о полку Ігоровім", "Староруський акцент і ритміка", "Слова о полку Ігоревім" та ін.); краєзнавчі студії і подорожні нариси та нотатки ("Волхви - чародії в Давній Русі", "Переїздом через Молдавію", "З Одеси до Акерману" та ін.).

Не оминув О. Партицький і народну творчість. Записуючи народнопісенні зразки, досліджуючи їх, педагог писав і власні твори: гаївки циклу "Ой, панчику, придибанчику", "Пісня про Дривина". Свої знання з етнографії репрезентував у наукових статтях "Рахманський Великдень", "О народних празниках на Руси", "Заговори Русинов", "Святий вечор"; етнографічна розвідка "З життя волинського люду"; подорожні записи "З хорвацького Загір'я" ("Загреб", "Поляки", "Жиди", "Москалі" та ін. Огляд праць О. Партицького дозволяє прийти до висновку, що він зробив чималий внесок у розвиток фольклору, його записи заслуговують на вивчення та використання, ознайомлення з його творами сприятиме формуванню в молоді національного світосприймання, готовності продовжувати заповіти батьків.

Своїми досягненнями на ниві педагогічної, просвітницької, видавничої, наукової і літературно-журналістської діяльності Омелян Партицький заслужив право входити до когорти визначних представників національної еліти як Галичини, так і всієї України.

Підсумовуючи громадсько-просвітницьку діяльність О. Партицького, можемо сказати, що це був передусім патріот, людина громадянського обов'язку, високого сумління і честі, невтомний подвижник суспільного життя в Галичині, талановитий організатор громадських інституцій (наприклад, "Просвіти"), національної періодики, професійний редактор і публіцист.

ВИСНОВКИ

Узагальнення результатів наукового дослідження дає підстави для таких загальних висновків:

1. На становлення і формування особистості О. Партицького впливали такі чинники:

* родинні (батько, дідичі Лодинський та Смаржевський);

* суспільно-політичні та культурно-освітні: антиукраїнська освітня політика; протистояння українців і поляків; національне відродження; утвердження національної ідеї, поширення діяльності товариств "Просвіта", "Руського товариства педагогічного", Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, організації кооперативів, розвиток української преси; налагодження суспільно-політичних зв'язків галицької інтелігенції з підросійською Україною;

* науково-педагогічні (науковий доробок вітчизняних педагогів, співпраця з відомими українськими громадськими діячами, епістолярна спадщина, теоретичні надбання європейської педагогічної думки).

2. Основними напрямами діяльності О. Партицького були:

* науково-педагогічна (автор статей, присвячених проблемі сімейного виховання, "розправ і "препарацій", аналіз творчості плеяди визначних педагогів в українських педагогічних часописах "Газета Школьна", "Правда", "Письмо з "Просвіти", "Зоря", "Діло", "Слово", "Галичанин" та ін.; праця з укладання підручників для галицьких шкіл);

* громадсько-просвітницька (організатор і член Товариства "Просвіта"; співзасновник "Руського товариства педагогічного", студентського допомогового товариства "Дружескій Лихвар", член Комітету з нагляду за діяльністю театру "Українська бесіда");

* видавнича (редагування і видання студентських гумористичних часописів; участь у виданні газет і журналів "Правда", "Газета Школьна", "Зоря", "Письмо з "Просвіти"; гумористичного журналу "Зеркало");

* літературно-публіцистична та історико-краєзнавча (автор літературознавчих та історичних праць, із фольклористики, краєзнавчих студій і нарисів, поезій тощо).

3. Основні напрями педагогічної діяльності складають:

* викладацька (вчитель української мови і літератури в гімназіях Чернівців, Тернополя); професор Львівської чоловічої та жіночої вчительських семінарій;

* підручникотворча. В історію галицького шкільництва О. Партицький увійшов як автор низки шкільних підручників та посібників. Особливо плідною була праця О. Партицького зі створення українських читанок для шкіл краю, які вирізнялися українознавчим спрямуванням текстів; формуванням змістового компоненту відповідно до мети національного виховання; дотриманням принципів науковості, доступності, синхронності, наступності, зв'язку теорії з практикою; виховною спрямованістю навчання, що забезпечувалась наявністю текстів історико-патріотичної тематики, про природу і працю; насиченістю читанок кращими творами українських письменників не тільки регіону, а й з усієї України (І. Верхратський, Є. Гребінка, Ф. Заревич, Є. Згарський, О. Кониський, В. Коховський, П. Куліш, М. Лазаревський, Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, О. Торонський, Н. Устиянович); чіткою структурованістю; тематичним і жанровим розмаїттям матеріалу (повісті, народні повір'я та легенди, перекази); поезії епічні та ліричні; байки й алегорії, думи і народні пісні, проза, статті наукового спрямування (географія, статистика, етнографія, історія, фізика, фізіологія). Шкільні підручники О. Партицького являють собою цінний ретроспективний матеріал для такої галузі педагогічної науки, як підручникознавство.

4. Зміст громадсько-просвітницької діяльності О. Партицького визначався усвідомленням педагогом важливості освіти для широкого загалу, розвитку української школи, створення навчальної літератури. Роботу в цьому напрямку педагог здійснював у Товаристві "Просвіта" (завідував видавництвом книжок, організовував роботу канцелярії та бібліотеки, входив до складу різних секцій: просвітньої, етнографічної, адміністративної, літературної - був головою останньої, брав участь у розширенні мережі просвітянських установ (філій, гуртків, читалень), в ініціюванні структуризації Виділу тощо.

5. Видавнича і публіцистична робота О. Партицького, що розпочалася ще в духовній семінарії виданням рукописних гумористичних листків "Гомін", "Фірман", "Жельман", продовжилась у часописі "Правда", де він остаточно сформувався як видавець і редактор. О. Партицький був укладачем, редактором або ж засновником низки видань: просвітянські "Читаночки для сельських людей", "Народний календар", "Письмо з "Просвіти"; цілком самостійні - "Газета Школьна", "Зеркало", "Зоря", окремі з яких О. Партицький видавав на власні кошти.

6. Досить плідно працював О. Партицький на ниві літературної критики. Вивчення його праць ("Ив. Амос Коменській", "Ив. Генрик Песталоцци", "Гдещо про твори Марка Вовчка", "Данило Млака" та ін.) засвідчує критичне переосмислення та вдале трансформування провідних ідей як вітчизняних, так і зарубіжних педагогів у власну педагогічну систему. Високу оцінку О. Партицький дав і творчості українських письменників І. Воробкевича, Данила Млаки, Марка Вовчка, Т. Шевченка та ін. Педагог відзначав чітку гармонічну структуру їх творів, їх національну спрямованість, що ґрунтувалася на самовідданій любові до рідного краю, багатство літературної мови написання, достовірне відтворення життєвих подій тощо.

Важко знайти на тогочасному літературно-гуманітарному (передусім освітньо-педагогічному) полі в Галичині важливу проблему чи тему, якої б не торкався О. Партицький. Зроблене за більш ніж тридцятирічний період педагогічної, викладацької, просвітницької, наукової і літературно-журналістської діяльності дозволяє зачислити його ім'я до скарбниці видатних просвітніх діячів як Галичини, так і всієї України.

7. Результати дослідження доводять актуальність для сьогодення основних положень педагогічної концепції О. Партицького, а саме: їх співзвучність з теоретико-методичними засадами національної системи освіти в сучасній українській державі, проблемами і потребами державотворення. Передусім це стосується його ідей про формування у молоді активної громадянської позиції; застосування в навчально-виховному процесі рідної мови як основної ознаки нації; культури та виховання особистості; ідеї організації сімейного, морально-етичного та естетичного виховання підростаючого покоління; впливу навколишньої дійсності на формування гуманістичних рис у дитини.

В умовах розбудови української національної освіти можна творчо використати досвід педагогічної та просвітницької діяльності О. Партицького в таких напрямках: а) посилення виховної функції навчального процесу; б) підвищення ролі національного й громадянського виховання в педагогічному процесі; в) видання науково-методичної та просвітницької літератури з метою забезпечення безперервної освіти; г) забезпечення співпраці й гармонії школи, сім'ї та церкви у національному вихованні дітей і молоді.

Здійснене дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої теми. Подальшого і глибшого аналізу потребує історичний, краєзнавчий, етнографічний та літературний доробок О. Партицького, а також шляхи реалізації концепції національного виховання О. Партицького в освітній діяльності.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Пастушенко О. Педагогічна спадщина Омеляна Партицького // Джерела. - Івано-Франківськ. - 2002. - № 3-4. - С. 3-6.

2. Пастушенко О. Омелян Партицький про сім'ю як важливий чинник національного виховання //Вісник Львівського університету. Серія педагогічна. - Львів, 2003. - Вип. 17. - С. 207-212.

3. Пастушенко О. Елементи народної творчості у педагогічній спадщині Омеляна Партицького // Науковий вісник Чернівецького університету. Зб.наук.праць: Педагогіка та психологія. - Чернівці: Рута, 2004. - Вип. 211. - С. 108-114.

4. Пастушенко О. Омелян Партицький - автор українських підручників для галицького шкільництва // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка. - Тернопіль, 2004. - № 6. - С. 144-148.

5. Пастушенко О. Освітньо-виховні проблеми на шпальтах "Газети Школьної" під редакцією Омеляна Партицького // Вісник Прикарпатського університету: Серія: Педагогіка. - Івано-Франківськ: Плай, 2005. - Вип. ХІ. - С. 180-188.

6. Пастушенко О. Видавнича та публіцистична діяльність Омеляна Партицького // Обрії. - Івано-Франківськ, 2005. - №1. - С. 5-9.

7. Пастушенко О. Теоретичні засади національного виховання і освіти у педагогічній спадщині О. Партицького // Збірник наукових праць. Педагогічні науки. - Херсон, 2005. - Вип. 40. - С. 267-272.

8. Пастушенко О. Громадсько-просвітницька діяльність Омеляна Партицького // "Просвіта" в духовно-культурному піднесенні України: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 100-річчю з часу створення "Просвіти" на Поділлі (7 грудня 2005 року). - Хмельницький, 2005. - С. 258-266.

АНОТАЦІЯ

Качмар О.В. Педагогічна спадщина та громадсько-просвітницька діяльність Омеляна Партицького. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2006.

У дисертації вперше комплексно досліджено науково-педагогічну та громадсько-просвітницьку діяльність О. Партицького - галицького педагога, історика, видавця та просвітницького діяча у контексті культурного розвитку Галичини кінця XIX ст., проаналізовано зміст його педагогічної діяльності, виокремлено її провідні напрями, охарактеризовано видавничу та публіцистичну роботу вченого та його внесок у підготовку та видання шкільних підручників, розкрито маловідомі сторінки життя і діяльності педагога. У процесі дослідження проаналізована епістолярна спадщина вченого.

У його науковому доробку міститься ряд напрямів, які заслуговують на творче застосування в сучасних реаліях. У численних статтях педагога розкриваються питання організації сімейного, трудового, релігійного, морально-етичного та естетичного виховання підростаючого покоління, вплив навколишньої дійсності на формування гуманістичних рис у дитини, засвоєння та впровадження в Галичині європейського педагогічного досвіду.

Доведено актуальність науково-педагогічної спадщини Омеляна Партицького для виховання молоді в сучасній Україні.

Ключові слова: наукова та педагогічна спадщина, сімейне виховання, підготовка та видання шкільних підручників, видавнича та публіцистична робота, громадсько-просвітницька діяльність.

АННОТАЦИЯ

Качмар А.В. Педагогическое наследие и общественно-просветительская деятельность Емельяна Партицкого. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01- общая педагогика и история педагогики. - Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника, Ивано-Франковск, 2006.

В диссертационной работе раскрыты значение и вклад в украинскую научно-педагогическую мысль галицкого педагога, просветителя, историка, редактора, ученого - Емельяна Партицкого.

Рассмотрены исторические, социокультурные, семейные, духовные предпосылки становления и развития мировоззрения педагога.

Становление личности Е. Партицкого происходило в тяжелых общественно-политических, экономических и культурных условиях. Для формирования его мировоззрения особенное значение имело семейное окружение (отец, деды); опыт, приобретенный во время учебы в духовной семинарии, активное участие в общественно-политической жизни края, изучение теоретического опыта современников, тесная работа с известными украинскими общественными деятелями (А. Барвинский, П. Кулиш, М. Павлык, И. Франко), что проявилось в его эпистолярном наследии.

В работе определены основные направления деятельности Е. Партицкого: преподавательская (учитель украинского языка и литературы в гимназиях Черновиц, Тернополя, Львова; профессор мужской и женской учительских семинарий во Львове); научно-педагогическая работа (статьи по вопросам национального семейного воспитания, методические советы и "препарации"), литературно-критическая деятельность, а также составление учебников для галицких школ ("Читаночки", "Буквари", "Методические пособия", "Грамматики").

Большое значение в его деятельности уделялось изучению проблем семейного воспитания: роли матери, особенно в раннем возрасте, методической подготовке родителей к воспитанию детей; воспитание у детей чувства глубокого уважения к родному дому, истории, традициям своего народа.

Общественно-просветительская деятельность Е. Партицкого определялась четким пониманием важности образования для украинского народа, его преданности делу становления развития украинской школы, что проявлялось в подготовке и издании школьных учебников. Работу в этом направлении педагог развернул в обществе "Просвита" (издание учебных книг и пособий). Он принимал активное участие в работе канцелярии и библиотеки, входил в состав разных секций: просветительской, этнографической, административной, литературной - был главой последней. Е. Партицкий состоял также членом "Русского Общества Педагогического", студенческого общества "Дружеский Лихварь", входил в состав комиссии театра "Русская беседа".

...