Педагогічні умови професійного зростання викладача вищого навчального закладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

«Педагогічні умови професійного зростання викладача вищого навчального закладу»

13.00.04 - теорія та методика професійної освіти

УДК 378.371.011

Жигло

Оксана Олександрівна

Вінниця - 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Гриньова Валентина Миколаївна, Науково-дослідний інститут педагогіки і психології ім. В.О. Сухомлинського Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, директор.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Тверезовська Ніна Трохимівна, Інститут професійно-технічної освіти АПН України, завідувач лабораторії інноваційно-інформаційних cистем і технологій та дистанційного навчання;

кандидат педагогічних наук Хатунцева Світлана Миколаївна, Бердянський державний педагогічний університет, старший викладач кафедри професійної педагогіки та методики професійного навчання.

Провідна установа: Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса.

Захист відбудеться “17” жовтня 2006 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 05.053.01 у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського за адресою: 21100, м. Вінниця, вул. Острозького, 32, зала засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського за адресою: 21100, м. Вінниця, вул. Острозького, 32.

Автореферат розісланий “15” вересня 2006 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Коломієць А.М.

професійне зростання викладач педагогічний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Соціальні й економічні зміни в сучасному українському суспільстві висувають нові вимоги до якості професійної підготовки майбутніх фахівців, до рівня розвитку їхнього професійного мислення, до змісту професійної освіти, незалежно від фаху. Щоб підготувати конкурентоспроможного випускника, вищий навчальний заклад повинен мати високопрофесійний професорсько-викладацький колектив. Суспільно-економічна криза призвела до виникнення багатьох проблем у професійній підготовці викладачів ВНЗ: як суб`єктивних (обумовлених стереотипними підходами до виховання молодих викладачів), так і об`єктивних (обумовлених труднощами становлення системи освіти). Зазвичай, викладацький склад університетів формується з числа власних випускників. І якщо студенти природничо-наукових і гуманітарних факультетів університетів мають певну педагогічну підготовку (на наш погляд, недостатню), то випускники технічних і економічних спеціальностей, у кращому випадку, вивчають лише курс педагогіки й психології вищої школи. Крім того, є стереотипна думка, що для якісного університетського викладання цілком досить глибоких знань спеціального предмета.

Зазначимо, що в перші роки адаптації викладача до професійно-педагогічної діяльності йому пред`являються значні вимоги до підвищення рівня наукової підготовки, проте не завжди надається необхідна допомога в розвитку педагогічної майстерності. Виходить, що, з одного боку, суспільство пред`являє високі вимоги до сучасного педагога, який повинен бути здатним забезпечити різнобічний розвиток студента як особистості і найвищої цінності суспільства. З іншого боку, в умовах відсутності налагодженої системи підготовки викладача ВНЗ більшість орієнтуються лише на передачу студентам певної суми спеціальних знань, що часто негативно впливає на процес спілкування зі студентами, методів і методик викладання, тобто є нагальна потреба у вихованні прагнення у викладача до самостійного вдосконалення своєї фахової підготовки.

Отже, провідною метою вищої освіти має бути не лише якісна підготовка майбутнього фахівця до професійної діяльності, але й створення оптимальних умов для розкриття й реалізації потенційних можливостей, здібностей і потреб кожного на основі принципів гуманізму, демократизму, визначення пріоритетності загальнолюдських духовних цінностей. Саме тому закономірним є інтерес учених до проблем професійно-педагогічного становлення викладача вищої школи.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що науковці приділяють увагу проблемам особистості викладача вищої школи та його педагогічної діяльності (В.Антипова, С.Батракова, В.Галузинський, М.Громкова, М.Євтух, М.Єрецький, М.Пліщук, В.Семиченко, Г.Скок); досліджуються різні аспекти його діяльності, формування професійно-педагогічної культури та майстерності (А.Алексюк, Є.Барбіна, В.Гриньова, І.Зязюн, М.Євтух, Є.Єсарева, С.Золотухіна, Н.Кузьміна, В.Микитюк, Л.Нечепоренко, В.Семиченко, М.Сметанський, Н.Тарасевич та ін.), питання мотивації та оцінки діяльності педагогів (С.Вершловський), особливості взаємовідносин викладача і студентів (А.Бойко, О.Дубасенюк, Г.Молодцова, В.Сухомлинський, Г.Тарасенко); удосконалення його професійної компетентності (Р.Гуревич, Л.Зеленська, Л.Карпова, В.Лозова, А.Маркова, М.Чепіль), успішності педагогічної діяльності (В.Коновалова) та адаптації до неї (С.Хатунцева).

Підготовка викладачів передбачає розвиток їхнього прагнення й здібності самостійно набувати інформацію з різних джерел і аналізувати її, розширювати кругозір, не замикатися на проблемах лише своєї спеціальності. Щоб успішно пристосуватися до мінливих ситуацій в системі освіти й ринку послуг, потрібно не лише мати теоретичний багаж і бачити перспективи, але й орієнтуватися в економічних, соціологічних, екологічних, психологічних, правових питаннях і, особливо, психолого-педагогічних, які забезпечують найбільш оптимальну й плідну організацію навчально-виховного процесу у ВНЗ, сприяють професійному зростанню викладача.

Проте, на жаль, відсутні наукові дослідження, присвячені проблемі професійного зростання викладача, що негативно позначається на теорії педагогіки вищої школи та на ефективності результатів професійної діяльності самого викладача, який не може максимально використовувати свій потенціал і ресурси середовища вищого навчального закладу. Тому й виникають у вищій школі суперечності: між рівнем розвитку професійно-педагогічної культури викладача і вимогами, що змінюються, до його особистості і діяльності з боку соціуму; між цінностями педагога (відповідними технократичному мисленню) і цінностями суспільства з гуманістичною, демократичною орієнтацією.

Отже, актуальність проблеми, викликана зазначеними вище суперечностями, зумовила вибір теми дослідження: “Педагогічні умови професійного зростання викладача вищого навчального закладу”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами й темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди “Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних навчальних закладах” (РК № 200199004104). Тема затверджена Вченою радою Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (протокол № 5 від 24 грудня 2002р.) й узгоджена з Радою координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології України (протокол № 1 від 28 січня 2003 року).

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов, які сприяють професійному зростанню викладача вищого навчального закладу.

Відповідно до мети сформульовано завдання дослідження:

1. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури розглянути сутність поняття “професійне зростання” викладача ВНЗ.

2. Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови, які забезпечують ефективність професійного зростання викладача.

3. Уточнити критерії і показники, котрі визначають рівні професійного зростання викладача.

4. Розробити науково-методичні рекомендації для викладачів ВНЗ щодо умов їхнього професійного зростання.

Об'єкт дослідження - професійно-педагогічна діяльність викладачів вищих навчальних закладів.

Предмет дослідження - професійне зростання викладачів ВНЗ.

Гіпотеза дослідження: ефективність професійного зростання викладача значно підвищиться, якщо він, усвідомлюючи значущість професійного самовдосконалення, буде зацікавлений його процесом і результатом. Цього можна досягти за таких педагогічних умов: актуалізації професійного зростання викладача, сформованості його комунікативної компетентності, вдосконалення професійно важливих якостей.

Методологія дослідження. Загальна методологія дослідження ґрунтується на провідних ідеях філософської та педагогічної науки про природу й сутність людської діяльності, її доцільність і творчий характер, на положеннях про активність особистості і її самоцінність, загальний зв'язок, взаємозумовленість явищ і процесів навколишнього світу, взаємозв'язок акмеологічного та індивідуально-типологічного підходів. Провідним методологічним орієнтиром є синергетичний підхід, з позиції якого людина розглядається як динамічна система, що саморозвивається та володіє власними можливостями для саморозвитку за рахунок відкритої взаємодії з навколишнім середовищем.

Законодавчою базою дослідження є положення Закону “Про вищу освіту”, Національної доктрини розвитку освіти України.

Теоретичною основою дослідження є такі положення:

· психологічної теорії особистості (Б.Ананьєв, О.Асмолов, Л.Божович, В.Семиченко, С.Рубінштейн та ін.);

· про діяльність та її суб'єкт (Л.Виготський, А.Маркова);

· про професійне становлення особистості (А.Алексюк, В.Гриньова, Р.Гуревич, О.Пєхота, С.Сисоєва, М.Сметанський, Г.Тарасенко, Н.Тверезовська, М.Чепіль);

· про механізм персоналізації та самореалізації особистості (А.Маслоу, К.Роджерс, В.Франкл);

· про розвиток професійно-значущих якостей особистості педагога, професійно-педагогічної культури (Є.Барбіна, В.Гриньова, Л.Нечепоренко);

· про теорію і практику навчання дорослих (О.Бодальов, С.Вершловський, В.Галузинський, М.Євтух, В.Коновалова, Н.Кузьміна, Ю.Кулюткін, С.Хатунцева).

Для вирішення поставлених завдань і перевірки вихідних положень, виявлення ефективності дослідження використано такі методи дослідження:

· теоретичні: аналіз та узагальнення наукової, навчальної і методичної літератури, педагогічного досвіду ВНЗ з питань професійної діяльності викладача з метою визначення сутності професійного зростання;

· емпіричні: цілеспрямоване спостереження за діяльністю викладачів; анкетне опитування, метод експертних оцінок, контрольні опитування з метою встановлення рівня сформованості компонентів професійного зростання, розробка програми тестування, контрольні завдання;

· статистичні: кількісний та якісний аналіз емпіричних даних здійснювався з використанням методів математичної статистики.

Дослідження проводилося протягом 1999-2005р.р. й охоплювало три етапи науково-педагогічного пошуку.

На першому етапі (1999-2000рр.) здійснено вивчення й аналіз стану розробленості проблеми професійного зростання викладача ВНЗ у філософській, психологічній, педагогічній літературі; проведено аналіз програм і навчальних посібників з проблеми; визначено об'єкт, предмет, мету й завдання дослідження, сформульовано гіпотезу, обґрунтовано сутність, структуру та необхідність удосконалення і впровадження в навчальний процес педагогічних умов забезпечення професійного зростання викладача вищого навчального закладу.

На другому етапі (2001-2004рр.) проведено формувальний експеримент з метою реалізації педагогічних умов для забезпечення професійного зростання викладача.

На третьому етапі (2004-2005рр.) узагальнювалися результати теоретичного аналізу і експериментальної роботи: апробація відбувалася як шляхом публікацій і обговорень доповідей на наукових конференціях, семінарах, так і впровадженням у практику роботи Харківської національної академії міського господарства та її філій, Харківського державного університету харчування та торгівлі; здійснювалося оформлення дисертаційної роботи.

Експериментальна база: експериментальною роботою було охоплено 392 викладача Харківської національної академії міського господарства та її філій (Навчально-консультаційний центр м. Енергодар Запорізької області; навчально-консультаційний центр м. Херсон), Харківського державного університету харчування та торгівлі.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:

· вперше визначено сутність професійного зростання викладача ВНЗ; теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено педагогічні умови, які забезпечують професійне зростання (актуалізація професійного зростання викладача, сформованість його комунікативної компетентності, вдосконалення професійно важливих якостей), виявлено суперечності, що виникають у професійно-педагогічній діяльності викладача;

· уточнено критерії і показники, котрі визначають рівні професійного зростання викладача;

· дістали подальшого розвитку уявлення про професійну діяльність і професійну кар`єру викладача.

Практичне значення одержаних результатів дослідження:

· розроблено та впроваджено в практику вищої школи експериментально апробований семінар “Професійне зростання викладача в умовах демократизації і гуманізації вищої школи”. Автором підготовлено програму, тематику, зміст лекційно-практичних занять семінару;

· запроваджено навчально-методичні рекомендації для викладачів щодо професійного зростання, а також систему завдань, вправ, педагогічних ситуацій, які використовувались у процесі занять з викладачами;

· розроблено спецсемінар “Ділова комунікація в професійній діяльності”;

· створені діагностичні методики з виявлення рівнів професійного зростання викладачів (методика діагностики професійних та індивідуальних якостей і умінь викладача ВНЗ) можуть використовуватися у вищих навчальних закладах гуманітарного спрямування.

Матеріали дослідження можуть бути використані з метою підвищення кваліфікації та подальшого професійного зростання викладачів, під час розробки нових навчальних планів і програм у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації.

Матеріали дослідження впроваджено в практику роботи Харківської національної академії міського господарства (довідка № 3848 від 29.12.2005р.), Енергодарського навчально-консультаційного центру (довідка № 856 від 17.11.2005р.), Херсонського навчально-консультаційного центру (довідка № 321 від 22.12.2005р.), Харківського державного університету харчування та торгівлі (довідка № 01-22/471 від 27.04.2005р.).

Вірогідність та обґрунтованість основних положень і наукових результатів дослідження забезпечується методологічною й теоретичною обґрунтованістю вихідних положень, критичним аналізом стану досліджуваної проблеми в теорії та практиці, відповідністю методів дослідження його меті й завданням, експериментальною перевіркою гіпотези, поєднанням кількісного та якісного аналізу одержаних результатів, а також позитивними наслідками їх упровадження.

Апробація результатів дослідження. Початкові, проміжкові й кінцеві результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди та на науково-технічних конференціях Харківської національної академії міського господарства (Харків, 2000-2005); доповідались на міжвузівській науково-практичній конференції “Педагогічна підготовка викладачів вищих навчальних закладів” (Харків, 2002), науково-практичній конференції “Інноваційні технології викладання латинської та української мов у вищих навчальних закладах” (Харків, 2003), міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми” (Вінниця, 2006).

Основні теоретичні положення та висновки дисертації дістали відображення в 23 одноосібних публікаціях, із них 6 - у провідних наукових фахових виданнях, 8 - у науково-методичних матеріалах, 8 - у матеріалах наукових конференцій загальним обсягом 14 друкованих аркушів.

Структура й обсяг дисертації зумовлені логікою наукового пошуку. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (235 найменувань, з них 11 іноземними мовами), містить 33 таблиці, 4 рисунка, 6 додатків. Загальний обсяг роботи 220 сторінок, з них 196 - основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, розкрито ступінь її розробленості, визначено об`єкт, предмет, гіпотезу, мету, завдання; з`ясовано методологічні й теоретичні засади та методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення результатів наукового пошуку, доведено вірогідність та обґрунтованість одержаних результатів, наведено відомості про апробацію і впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - “Професійне зростання викладача вищого навчального закладу як психолого-педагогічна проблема” - на підставі аналізу психолого-педагогічної літератури розкрито сутність професійного зростання викладача і обґрунтовано педагогічні умови, які сприяють цьому процесу.

У дисертації в аспекті гуманістичного підходу визначено особистість викладача як унікальну цілісну відкриту активну й інтенціональну систему, що має можливість самоактуалізації. Професійне зростання викладача в аспекті ідей самоактуалізації визначаємо як процес розуміння самого себе, розкриття своїх можливостей як у особистісному, так і професійному аспектах, посилення індивідуальності. Найефективніше саморозвиток педагога здійснюється в процесі особистого переживання суб'єктного досвіду, яке нерідко обумовлене психологічними особливостями процесу розвитку педагога в онтогенезі. Акцент в навчанні дорослого має бути перенесено на внутрішню мотивацію професійного зростання. Механізмом саморозвитку є екстеріоризація і інтеріоризація, а джерелом професійного зростання викладача - суперечності.

Професійне зростання викладача характеризується постійним розвитком його педагогічної майстерності, компетентності, умілості, які визначають його індивідуальність і неповторність.

Доведено, що професійне зростання викладача є неперервним процесом удосконалення його професійно-педагогічної культури, що впливає на ефективність педагогічної діяльності та взаємодію суб'єктів педагогічного процесу. Професійне зростання є природним процесом розгортання особистісного потенціалу педагога, заснованого на внутрішній потребі. Результатом професійного зростання викладача є позитивна динаміка рівня сформованості професійно-педагогічної культури, становлення його кар`єри.

Педагогічна культура викладача є педагогічною системою і водночас елементом її, особистісним утворенням, діалектичною інтегрованою єдністю педагогічних цінностей, між якими існують певні зв'язки і відношення, що формуються, реалізуються і вдосконалюються в різноманітних видах професійно-педагогічної діяльності й спілкування, визначаючи характер і рівень останніх (В.Гриньова).

Виділяємо наступні ідеї, які є важливими для розуміння механізму професійного зростання викладача: джерело розвитку педагога - принципова незавершеність його особистості і збільшення його можливостей у міру розв`язання все більш складних і перспективних завдань; вища інтеграція педагога як неповторної цілісної індивідуальності відбувається в творчості; професійно-педагогічна діяльність є процесом неперервної творчості, пошуком викладачем нових способів педагогічних дій, що враховують всі нові відтінки в розвитку студентів і розвитку предмету навчання, при формуванні потреб у систематичному оновленні способів дій для створення умов як власного саморозвитку, так і студентів; характеристикою професійно-педагогічної діяльності, що розвивається, є її орієнтація на розвиток і саморозвиток студентів, на надання їм педагогічної підтримки; неперервний пошук нових способів педагогічних дій, постійне їх конструювання на практиці і готовність до їх використовування; накопичення нових способів, адекватних конкретній ситуації; професійне зростання характеризується дискретністю, можливістю інтенсивного розвитку, появою точок особистісного зростання; професійне зростання розглядається як більш значущий результат, ніж будь-які формально засвоєні знання, уміння і навички; знаходження в активному освітньому дивергентному середовищі обумовлює професійне зростання викладача і стимулює його перехід на більш зрілі стадії психосоціального розвитку; професійне зростання викладача відбувається за рахунок вирішення суперечностей.

У професійно-педагогічній діяльності викладача основною суперечністю, що забезпечує розвиток (за наявності належної мотивації), є суперечність між його здібностями і обдарованістю та вимогами до особистості і професійно-педагогічної діяльності.

Встановлено, що професійному зростанню викладача сприяють також розв`язання суперечностей між наявним і бажаним: суперечності між рівнем домагань і усвідомлюваними можливостями; особистісні проблеми; проблеми міжособистісної взаємодії; сенсо-особистісні конфлікти; суперечності професійного розвитку; когнітивний дисонанс.

Доведено, що процесом і результатом професійного зростання викладача є становлення його кар`єри. Професійна кар'єра викладача ВНЗ має свої особливості в порівнянні з іншими сферами діяльності й може формуватися за різними напрямами, мати різні варіанти, які обумовлені як змістовними характеристиками, так і умовами й перспективами професійної діяльності. Так, одні викладачі більше спрямовані на викладацьку діяльність, інші - на науково-дослідницьку, третім важливо одержати соціальне визнання, четвертим - задоволення від власних успіхів.

Обґрунтовано, що педагогічними умовами, які забезпечують ефективне професійне зростання викладача, є: актуалізація професійного зростання викладача; сформованість його комунікативної компетентності; вдосконалення професійно важливих якостей.

Під актуалізацією професійного зростання викладача розуміємо процес появи в нього інтересу до можливостей власного професійного саморозвитку і визначення шляхів розкриття внутрішніх потенцій з метою вдосконалення професійно-педагогічної культури шляхом переходу наявних педагогічних цінностей (цінностей-мотивів і цінностей-цілей, цінностей-знань, технологічних цінностей, цінностей-властивостей, цінностей-відношень), необхідних для здійснення педагогічної діяльності, з потенційного стану в актуальну діяльність, що супроводжується зміною внутрішнього світу особистості педагога на основі доцільної системи впливів і умов життєдіяльності.

Актуалізація професійного зростання викладача має свої особливості, обумовлені специфікою його діяльності: педагог практично завжди усвідомлює себе самостійною, самокерованою особистістю, володіє запасом суб'єктивного (особистого і професійного) досвіду, має певний рівень сформованості професійно-педагогічної культури. Це є підставою для самоаналізу і цілепокладання освітньої і самоосвітньої діяльності.

Професійне зростання викладача актуалізується організацією відповідної життєдіяльності через освітній процес і освітню взаємодію, через педагогічну діяльність, через успіх і задоволення з виходом на самоактуалізацію потенційних можливостей.

Професійне зростання викладача відбувається більш ефективно, якщо створюється спеціально організоване середовище в процесі підвищення кваліфікації, в якому особливо значущою є особистість викладача-консультанта. З позиції професійно-діяльнісного підходу підвищення кваліфікації педагога розуміється як придбання додаткових знань, умінь і навичок базової професійної освіти, є освоєнням і передачею культури діяльності, спілкування, цінностей і норм взаємодії в людському суспільстві.

Професійне зростання викладача ВНЗ проходить, передусім, у процесі професійно-педагогічної діяльності, під час якої педагог постійно вступає в контакти з іншими суб`єктами педагогічного процесу, організує спілкування і бере в ньому безпосередню участь. Ефективність спілкування залежить від рівня сформованості комунікативної компетентності викладача -складного особистісного утворення на засадах теоретичних знань, умінь, особистісних якостей і здібностей, досвіду, що сприяють ефективній професійно-педагогічній діяльності в умовах доцільно організованого спілкування суб`єктів педагогічного процесу. Базовими її компонентами є культура мовлення і культура спілкування, динамічна взаємодія яких дозволяє викладачеві створити індивідуальну модель комунікативної поведінки та здійснювати продуктивну комунікацію.

Комунікативна компетентність викладача виступає умовою формування особистості студента, засобом самоствердження і досягнення цілей в міжособистісних відносинах і способом самореалізації та досягнення успіху в професійно-педагогічній діяльності. Вона формується й удосконалюється протягом усього життя викладача, завдяки накопиченню досвіду спілкування та шляхом реалізації основних його функцій.

Особистісний розвиток викладача органічно пов`язаний з його діяльністю, активністю в ній і прагненням до власного вдосконалення. Успішність професійного зростання викладача зумовлюється не лише ґрунтовністю знань і умінь, але й окремими якостями, які відповідають об`єктивним вимогам його професійної діяльності, а саме: аналітичністю мислення, творчоськістю, самовладанням, самооцінкою, діловитістю.

У другому розділі - “Експериментальна перевірка педагогічних умов, які сприяють професійному зростанню викладача ВНЗ” - розкриваються загальні питання підготовки й проведення педагогічного експерименту, описується реалізація педагогічних умов, що сприяють професійному зростанню викладача, та аналізуються результати експерименту.

Мета педагогічного експерименту полягала в створенні умов для активізації і стимулювання процесу професійного зростання викладача ВНЗ для набуття освітнього досвіду гуманістичної спрямованості, осмислення рівня сформованості професійно-педагогічної культури, посилення власної індивідуальності та неповторності, вироблення професійної поведінки, відповідної особистісно-орієнтованому підходу в освіті, побудови професійної кар`єри.

Автором здійснювалося наукове керівництво експериментальною програмою “Розробка і апробація інтегральної технології підготовки викладачів ВНЗ” на базі Харківської національної академії міського господарства та її філій.

Провідною методикою створення умов для професійного зростання викладачів була інтегральна, що включала: проведення семінарів, зокрема, семінару “Професійне зростання викладача в умовах демократизації і гуманізації вищої школи”; сумісне осмислення інформаційного компоненту змісту; обговорення і інтерпретація текстів на практико-орієнтованих заняттях; робота над проблемами в міжсемінарський період; розробка авторських і адаптованих програм на основі елективності та інтеграції; проведення навчальних занять на основі принципів особистісно-орієнтованої освіти; розробка індивідуальної траєкторії розвитку окремих педагогів у експериментальному режимі (проектування інноваційної роботи) і ін.

Кожний семінар будувався на основі занурення в проблему і був представлений певним набором модулів і спецкурсів, зокрема психолого-педагогічних дисциплін: “Концептуальні підходи до проблем освіти”, “Професійно-педагогічна культура викладача”, “Вступ до наукового дослідження”, “Професійна кар`єра викладача”.

Серйозну увагу приділили розробці модуля гуманітарних дисциплін, з-поміж яких особливе місце посідав спецкурс “Українське ділове мовлення”. Необхідність його вивчення визнали 69% кураторів, 63% заступників деканів з виховної роботи; 83% викладачів фундаментальних дисциплін і 32% - гуманітарних дисциплін. Автором було розроблено детальну програму вивчення цього курсу.

Підвищення кваліфікації було організовано таким чином:

Ш теоретичний блок: проведення семінарів на основі занурення в проблему з метою опанування такими поняттями, як професійне зростання, професійно-педагогічна культура, професійна кар`єра, педагогічний процес як вирішення безлічі педагогічних завдань, самоактуалізація як кінцевий результат становлення і розвитку особистості викладача, психологічні передумови успішності його професійного зростання, неперервність освіти. Відмітною особливістю створених семінарів було те, що вони акумулювали в собі результати досягнень психолого-педагогічної науки не лише вітчизняної й світової;

Ш практичний блок: самостійна робота педагогів над обраною проблемою (проектом) як в теоретичному, так і в практичному аспектах, а саме: визначення мети роботи над проблемою (проектом); планування (обговорення і відбір варіантів); побудова орієнтовної схеми дії (продумування ходу діяльності); діяльність як система конкретних дій і операцій (дослідження);

Ш консультативний блок: організація консультацій фахівців з проблеми професійного зростання і кар`єрної орієнтації, що вивчається педагогами: проведення рефлексії (узагальнення і висновки); оцінка (аналіз успіхів і помилок); корекція;

Ш творчий блок: організація і проведення творчих звітів педагогів про інноваційну (дослідницьку) роботу над проблемою, підведення підсумків курсової підготовки у формі організаційно-діяльнісної гри, психологічних тренінгів і ін.

Підвищенню ефективності актуалізації професійного зростання сприяло, як показало дослідження, введення в міжсемінарський період реалізації інноваційних проектів консультацій з науково-дослідницької й експериментальної роботи педагогів, які забезпечують успішність професійно-педагогічної діяльності. Ми передбачали: консультації для тих, кому потрібна систематична індивідуальна допомога; консультації для тих, хто потребує лише епізодичної допомоги; консультації, спрямовані на розвиток дослідницьких умінь. Для найефективнішої роботи з розробки й упровадження інновацій в освітній процес нами передбачалася можливість консультацій як у процесі створення проекту інноваційної діяльності, так і в процесі його реалізації.

Проведення експерименту вимагало науково-методичного забезпечення учасників експерименту. Для здійснення самоосвіти було дано списки психолого-педагогічної літератури, що мала бути найкориснішою в пошуках способів продуктивного зростання, а також методичні посібники, які допомагали професійному зростанню.

У процесі формувального етапу експерименту з метою професійного зростання викладача зосередились на комунікативній компетентності. З цією метою розробили спецсемінар "Ділова комунікація в професійній діяльності", який передбачав включення викладачів у практичну діяльність з означеної проблеми. Особливу увагу приділили українському діловому мовленню у контексті комунікації.

Професійне зростання викладача потребувало розвитку професійно важливих якостей. У зв'язку з цим кожне заняття організовувалось таким чином, щоб сприяти їх становленню через виконання практичних дій, спрямованих на розв`язання реальних або уявних проблемних ситуацій в процесі проведення тренінгів, ділових ігор, навчальних ігрових ситуацій, використовувалися методи інциденту, сократівської бесіди, “мозкової атаки” і аналізу конкретних ситуацій.

Практичне дослідження педагогічних умов професійного зростання підтвердило їх вплив на процес, що вивчався.

Наприкінці експериментальної роботи у 57% викладачів був виявлений високий показник за шкалою загальної інтернальності; 21% педагогів змогли змінити свою позицію стосовно більшості важливих подій свого життя, тобто вони вважають, що можуть багато в чому управляти цими подіями, відчувають свою власну відповідальність за ці події і за те, як складається їхнє життя в цілому; 71% викладачів відчувають якісні зміни в професійній діяльності.

Як показує дослідження, в процесі формувального етапу експерименту частина викладачів (34% опитаних) стали більш динамічними і гнучкими у відстоюванні своїх позицій. Фактично не змінилася кількість педагогів, які обирають стратегію “пристосування” (з 25% на 22%). Пошуками компромісу в конфліктній ситуації стали займатися більше обстежуваних педагогів (на 13% більше, ніж до початку експерименту). Як позитивний результат експериментальної роботи нами виявлено співпрацю, як значущу стратегію, котру обрали на 35% педагогів більше, ніж до початку експерименту.

Виявлено позитивні зміни в сформованості професійно важливих особистісних якостей: у 50,2 % викладачів значно розвинулось уміння оцінювати діяльність та власні достоїнства і недоліки, а у 48,7% - комунікативні здібності та діловий стиль спілкування; 56,3% викладачів навчилися краще контролювати свої емоції і виявляти самовладання в критичних ситуаціях, навчилися більш доброзичливо ставитися до інших людей; 51,7% педагогів виявляють більш високий рівень сформованості вміння пояснювати, навіювати, переконувати, аналізувати факти й явища; 42,4% викладачів стали більш толерантними й оптимістично ставляться до життєвих проблем та ін.; 64,3% педагогів обирають інноваційні методи навчання та творчо ставляться до професійної діяльності.

У цілому, під час експериментального дослідження доведено, що педагогічні умови вплинули на якість професійно-педагогічної діяльності викладачів. У дисертації розкрито конкретні зміни, котрі відбулися в експериментальних групах порівняно з контрольними.

Уточнені критерії та показники дозволили визначити рівні професійного зростання викладачів. Для творчого рівня характерним є стійкий інтерес до власного професійного зростання, викладачі мають систему знань з проблеми, виявляють творчий характер умінь і високий рівень сформованості професійно важливих якостей, мають потребу в кар`єрному становленні.

Достатній рівень характеризується ситуативним інтересом до професійного зростання, достатньою повнотою, глибиною і дієвістю знань, сформованістю умінь варіативного характеру, достатнім рівнем сформованості особистісних якостей, потребою в кар`єрному становленні.

Низький рівень характеризується відсутністю інтересу до проблеми, достатньою повнотою знань, але недостатньою сформованістю умінь і якостей, відсутня потреба в становленні власної кар`єри.

Динаміку рівнів професійного зростання викладачів представлено в таблиці 1.

Таблиця 1

Динаміка рівнів професійного зростання викладача (%)

Рівні сформованості	Експериментальна група (392 особи)	Контрольна група (242 особи)
	до експ.	після експ.	конст. зріз	контр.зріз
	ХНАМГ (284 особи)	ХДУХТ (108 осіб)	ХНАМГ (284 особи)	ХДУХТ (108 осіб)
Творчий	8,2	10,2	36,9	26,7	8,2	16,5
Достатній	57,5	57,6	58,7	65,5	42,6	61,3
Низький	34,3	32,2	4,4	7,8	49,2	22,2

Порівняння початкових і підсумкових показників експериментальної роботи, орієнтованої на професійне зростання викладача та забезпечення успішності його професійно-педагогічної діяльності, дозволяє зробити висновок про позитивний і багато в чому продуктивний вплив на професійне зростання впровадження педагогічних умов.

Аналіз результатів свідчить про ефективність проведеної роботи. Результати експериментальної роботи підтвердили робочу гіпотезу дослідження. Дослідницькі завдання виконані.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури доведено, що професійне зростання викладача є неперервним процесом удосконалення його професійно-педагогічної культури, який впливає на ефективність педагогічної діяльності та взаємодію суб'єктів педагогічного процесу.

Професійне зростання є природним процесом розгортання особистого потенціалу педагога, заснованого на внутрішній потребі. Результатом професійного зростання викладача є позитивна динаміка рівня сформованості професійно-педагогічної культури, становлення його кар`єри. Професійне зростання характеризується дискретністю, можливістю інтенсивного розвитку, появою точок особистісного зростання; професійне зростання розглядається як більш значущий результат, ніж будь-які формально засвоєні знання, уміння і навички; знаходження в активному освітньому дивергентному середовищі обумовлює професійне зростання викладача і стимулює його перехід на більш зрілі стадії психосоціального розвитку; професійне зростання викладача відбувається за рахунок вирішення суперечностей.

2. Обґрунтовано, що педагогічними умовами, які забезпечують ефективне професійне зростання викладача, є: актуалізація професійного зростання педагога; сформованість його комунікативної компетентності; вдосконалення професійно важливих якостей.

2.1 Актуалізація професійного зростання викладача передбачає виявлення інтересу до можливостей власного професійного саморозвитку і визначення шляхів розкриття внутрішніх потенцій з метою вдосконалення професійно-педагогічної культури шляхом переходу наявних педагогічних цінностей, необхідних для здійснення педагогічної діяльності, з потенційного стану в актуальну діяльність, що супроводжується зміною внутрішнього світу особистості педагога на основі доцільної системи впливів і умов життєдіяльності.

2.2 Професійне зростання викладача забезпечує високий рівень сформованості комунікативної компетентності, яка є складним особистісним утворенням на засадах теоретичних знань, умінь, особистісних якостей і здібностей, досвіду, що сприяють ефективній професійно-педагогічній діяльності в умовах доцільно організованого спілкування суб`єктів педагогічного процесу.

Базовими компонентами комунікативної компетентності є культура мовлення і культура спілкування, динамічна взаємодія яких дозволяє викладачеві створити індивідуальну модель комунікативної поведінки та здійснювати продуктивну комунікацію.

2.3 Професійне зростання викладача відбувається більш ефективно за умови вдосконалення професійно важливих якостей (аналітичність мислення, творчоськість, самовладання, самооцінка, діловитість).

2.4 32,9% викладачів відчувають найзначущі зміни в психолого-педагогічних знаннях; 19% - методологічних знаннях; 18% - навичках ділової співпраці; 15,7% - питаннях професійно-педагогічної культури; 10,4% - загальнотеоретичних знаннях; 9% - методичних знаннях.

Установлена ефективність курсів підвищення кваліфікації викладачів. Оцінка практичної спрямованості семінарів така: 68% педагогів відчувають значні зміни в професійній і особистій сферах; 27% педагогів мають незначні зміни в своїй професійній діяльності і особистісних якостях; 5% педагогів не відчувають ніяких змін.

3. Уточнено критерії (характер пізнавального інтересу, якість знань, сформованість умінь і якостей, потреба в кар`єрному становленні) і показники, які визначають рівні (творчий, достатній і низький) професійного зростання викладача.

4. Розроблено навчально-методичні рекомендації для викладачів ВНЗ з метою вдосконалення професійного зростання.

Проведене дослідження, звісно, не вичерпує розглянуту проблему. Перспективними можуть бути такі аспекти: становлення авторитету викладача в процесі професійного зростання; вплив взаємодії викладача зі студентами на його професійне становлення.

ОСНОВНІ МАТЕРІАЛИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПРАЦЯХ

Статті в наукових фахових виданнях

1. Жигло О.О. Критерії професійного зростання викладача ВНЗ // Проблеми формування ціннісних орієнтирів професійної діяльності: Зб. наук. пр. - Харків: Стиль - Издат, 2005. - С.79-85.

2. Жигло О.О. Основні підходи до вивчення професійної кар'єри викладача вищої школи // Інтенсифікація професійної підготовки студентів у навчальних закладах гуманітарної спрямованості: Зб. наук. пр. - Харків: Принт - Дизайн, 2003. - С. 77-82.

3. Жигло О.О. Структура особистості // Сучасні проблеми методичного аспекту освіти та мистецтвознавства: Зб. наук. пр. - К.: Науковий світ, 2002. - С. 67-71.

4. Жигло О.О. Теоретичне обґрунтування сутності кар'єри та успіху // Освітні аспекти мистецтвознавства та професійної педагогічної діяльності: Зб. наук. пр. - К.: Науковий світ, 2002. - С. 177-180.

5. Жигло О.О. Становлення кар'єри викладача вищого навчального закладу // Науково-пізнавальна діяльність учасників освітнього процесу навчальних закладів різних рівнів акредитації: Зб. наук. пр. - К.: Науковий світ, 2002. - С. 66-70.

6. Жигло О.О. Види і особливості розвитку кар'єри викладача // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. - Харків: ХХПІ, 2001. - № 29. - С. 21-25.

Статті в інших виданнях

7. Жигло О.О. Теоретико-методологічні основи базових знань викладача вищої школи //Вісник Київського славістичного університету: Зб. наук. праць. - Серія: Педагогіка - К.: КСУ, 2005. - Вип. 26. - С. 93-98.

Матеріали конференцій

8. Жигло О.О. Становлення особистості викладача вищого навчального закладу // Модернізація освіти: пошуки, проблеми, перспективи: Матеріали міжнарод. наук.-практ. конфер. - Київ-Переяслав-Хмельницький, 2006. - С. 42-43.

9. Жигло О.О. Методика роботи над професійним мовленням студентів технічного ВНЗ // Інноваційні технології викладання латинської та української мов у вищих навчальних закладах: Матеріали наук.-практ. конференції 19 березня 2003. - Харків: НФАУ, 2003. - С. 95-97.

10. Жигло О.О. Особливості професійної кар'єри викладача вищого навчального закладу // Педагогічна підготовка викладачів вищих навчальних закладів: Матеріали міжвуз. наук. - практ. конфер. - Харків: ОВС, 2002.-С. 45-50.

11. Жигло О.О. Шляхи досягнення педагогічної майстерності // XXXI научно-техническая конференция преподавателей, аспирантов и сотрудников Харьковской государственной академии городского хозяйства. - Харьков: ХДАМГ, 2002. - Ч.3. - С. 64-65.

12. Жигло О.О. Культура мовлення в контексті загальноосвітньої та фахової підготовки // XXX научно-техническая конференция преподавателей, аспирантов и сотрудников Харьковской государственной академии городского хозяйства. - Харьков: ХДАМГ, 2002. -Ч.3. - С. 67-68.

13. Жигло О.О. Особливості групової навчальної діяльності студентів // XXX научно-техническая конференция преподавателей, аспирантов и сотрудников Харьковской государственной академии городского хозяйства. - Харьков: ХДАМГ, 2002. - Ч.3. - С. 68-69.

14. Жигло О.О. Гуманізація освіти - вимога часу // XXX научно-техническая конференция преподавателей, аспирантов и сотрудников Харьковской государственной академии городского хозяйства. - Харьков: ХДАМГ, 2002. -Ч.3. - С. 82.

15. Жигло О.О. Тематичні уроки як засіб формування творчих здібностей студентів // Гуманістичне середовище вищого технічного закладу освіти (проблеми формування): Матеріали Всеукр. міждисциплінарної наук.-практ. конфер. 25-26 листопада 1999 року. - Харків: ХДАДТУ, 1999. - С. 164-165.

Навчально-методичні розробки

16. Жигло О.О. Професійне зростання викладача: сутність і умови здійснення: Науково-методичні рекомендації для викладачів ВНЗ. - Харків: ХНАМГ, 2006. - 48с.

17. Жигло О.О. Методичні вказівки та контрольні роботи з української мови професійного спілкування (для студентів 1 курсу заочної форми навчання) // Харків: ХНАМГ, 2005. - 22 с.

18. Жигло О.О. Тестові завдання з психології та педагогіки (для студентів 1-3 курсів денної і заочної форм навчання усіх спеціальностей) // Харків: ХНАМГ, 2005. - 16 с.

19. Жигло О.О. Посібник з української мови (для слухачів підготовчих курсів та абітурієнтів) // Харків: ХДАМГ, 2003. - 140 с.

20. Жигло О.О. Методичні вказівки та контрольні роботи з української мови (для слухачів заочних підготовчих курсів) // Харків: ХДАМГ, 2001. - 12 с.

21. Жигло О.О. Методичні вказівки та контрольні роботи з ділової української мови (для студентів 1-2 курсів денної та заочної форм навчання) // Харків: ХДАМГ, 2000. - 24 с.

22. Жигло О.О. Методичні вказівки до практичних занять з ділової української мови (для студентів 1-2 курсів) // Харків: ХДАМГ, 1997. - 90 с.

23. Жигло О.О. Методичні вказівки та контрольні роботи з української мови (для слухачів заочних підготовчих курсів) // Харків: ХДАМГ, 1996. - 16 с.

Жигло О.О. Педагогічні умови професійного зростання викладача вищого навчального закладу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти. - Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, Вінниця, 2006.

Дисертація присвячена проблемі професійного зростання викладача вищої школи. Визначено сутність професійного зростання викладача вищого навчального закладу. Обґрунтовано педагогічні умови, які сприяють його професійному зростанню. Виявлено суперечності, що виникають у професійно-педагогічній діяльності викладача. Розроблено методичні підходи для забезпечення професійного зростання викладача. Основні результати дисертації впроваджено в навчальний процес вищих навчальних закладів, експериментально перевірено ефективність запропонованих педагогічних умов, сформульовано методичні рекомендації для викладачів.

Ключові слова: професійне зростання, професійно-педагогічна культура, професійна кар`єра, педагогічні умови.

Жигло О.А. Педагогические условия профессионального роста преподавателя высшего учебного заведения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04 - теория и методика профессионального образования. - Винницкий государственный педагогический университет имени Михаила Коцюбинского, Винница, 2006.

Анализ психолого-педагогической литературы позволил установить, что профессиональный рост преподавателя является непрерывным процессом усовершенствования его профессионально-педагогической культуры, которая влияет на эффективность педагогической деятельности и взаимодействие субъектов педагогического процесса. Профессиональный рост является естественным процессом развертывания личностного потенциала педагога, основанного на внутренней потребности. Результатом профессионального роста преподавателя является динамика уровня сформированности профессионально-педагогической культуры, становление его карьеры.

Выделены следующие идеи, которые являются важными для понимания механизма профессионального роста преподавателя: источник развития педагога - принципиальная незавершенность его личности и увеличение его возможностей при решении все более сложных и перспективных задач; высшая интеграция педагога как неповторимой целостной индивидуальности происходит в творчестве; профессионально-педагогическая деятельность является процессом непрерывного творчества, поиском преподавателем новых способов педагогических действий, которые учитывают все новые оттенки в развитии студентов, при формировании потребности в систематическом обновлении способов действий для создания условий как собственного саморазвития, так и студентов; характеристикой профессионально-педагогической деятельности, которая развивается, является ее ориентация на развитие и саморазвитие студентов, на предоставление педагогической поддержки; непрерывный поиск новых способов педагогических действий, постоянное их конструирование на практике и готовность к их использованию; накопление новых способов, адекватных конкретной ситуации; профессиональный рост характеризуется дискретностью, возможностью интенсивного развития, появлением точек личностного роста; профессиональный рост рассматривается как более значимый результат, чем любые формально усвоенные знания, умения и привычки; нахождение в активной образовательной дивергентной среде обуславливает профессиональный рост преподавателя и стимулирует его переход на более зрелые стадии психосоциального развития; профессиональный рост преподавателя происходит по счет разрешения противоречий.

Доказано, что процессом и результатом профессионального роста преподавателя является становление его карьеры.

Профессиональная карьера преподавателя ВНЗ имеет свои особенности в сравнении с другими сферами деятельности и может формироваться по разным направлениям, иметь разные варианты, которые обусловлены как содержательными характеристиками, так и условиями и перспективами профессиональной деятельности: одни преподаватели больше направлены на преподавательскую деятельность, вторые - на научно-исследовательскую, третьим важно получить социальное признание, четвертым - удовлетворение от собственных успехов.

Обосновано, что педагогическими условиями, которые обеспечивают эффективный профессиональный рост преподавателя, являются: актуализация профессионального роста преподавателя; сформированность его коммуникативной компетентности, усовершенствование профессионально важных качеств.

Актуализация профессионального роста преподавателя является процессом появления интереса к возможностям собственного профессионального саморазвития и определением путей раскрытия внутренних потенций с целью усовершенствования профессионально-педагогической культуры путем перехода имеющихся педагогических ценностей (ценностей-знаний, технологических ценностей, ценностей-свойств, отношений, ценностей-мотивов и ценностей-целей), необходимых для осуществления педагогической деятельности, из потенциального состояния в актуальную деятельность, которая сопровождается изменением внутреннего мира личности педагога на основе целесообразной системы влияний и условий жизнедеятельности.

Актуализация профессионального роста преподавателя имеет свои особенности, обусловленные спецификой его деятельности: педагог практически всегда сознает себя самостоятельной, самоуправляемой личностью, располагает запасом субъективного (личного и профессионального) опыта, имеет определенный уровень сформированности профессионально-педагогической культуры. Это является основанием для самоанализа и целеполагания образовательной и самообразовательной деятельности.

Профессиональный рост преподавателя ВНЗ проходит в процессе профессионально-педагогической деятельности, в ходе которой педагог постоянно вступает в контакты с другими субъектами педагогического процесса, организует общение и принимает в нем непосредственное участие. Эффективность общения зависит от уровня сформированности коммуникативной компетентности преподавателя.

...