Дитяча субкультура як фактор соціалізації молодшого школяра в навчально-виховному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 37.013.42:373.3

Дитяча субкультура як фактор соціалізації молодшого школяра в навчально-виховному процесі

13.00.05 - соціальна педагогіка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Варяниця Людмила Олександрівна

Луганськ 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Черв'якова Наталія Іванівна, Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри дошкільної та початкової освіти.

Захист дисертації відбудеться 25 квітня 2006 г. о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.29.053.01 при Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул.. Оборонна,2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ, вул.. Оборонна,2).

Автореферат розісланий 25 березня 2006 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.Л. Бутенко

дитячий субкультура школяр компетентність

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Серед найважливіших напрямів реформування шкільної освіти завдання забезпечення умов соціального розвитку дітей і молоді, удосконалення соціокультурних механізмів трансляції культурних цінностей від покоління до покоління набуває сьогодні особливої гостроти та актуальності. У Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті це завдання визначено стратегічним.

Традиційна освіта, на жаль, не сприяє повною мірою формуванню в учнів соціалізованості як готовності до принципово нових економічних, соціально-політичних та духовних відносин. Орієнтація шкільної освіти на забезпечення повноцінного соціального розвитку вимагає урахування головних чинників соціалізації дітей на різних етапах шкільного життя, зокрема ролі такого могутнього чинника, як дитяча субкультура.

Останнім часом на державному та міжнародному рівнях відбувається зміцнення статусу дитинства в суспільстві, про що свідчить поява міжнародних документів про охорону дитинства, підвищення уваги до дитячої субкультури, дитячої творчості (Конвенція ООН про права дитини, Національна програма “Діти України” та Державні заходи щодо виконання Національної програми “Діти України” на період 2001-2005 років, Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті, Закони України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, “Про охорону дитинства”).

Необхідність нового повороту в системі знання про дитину та дитинство, потреба в нових механізмах сприяння успішній соціалізації на початкових етапах життя зумовлені виникненням парадоксів і протиріч, характерних для ситуації взаємин дитинства й дорослого суспільства. Такими парадоксами-протиріччями, на нашу думку, є:

з одного боку, демократизація дитячого життя, юридичні свободи, зафіксовані в міжнародних, державних та інших документах; з іншого - обмеження (особливо у великих містах) простору дитячої життєдіяльності, фактичне позбавлення невід'ємного права дитини на гру, насамперед, традиційну для всіх культур - гру з однолітками;

цінність дітей і шлюбу, формування батьківських установок і особливого емоційного зв'язку з дитиною, життя родини “заради дітей” вступає в протиріччя із сучасним станом народжуваності, усвідомленої безшлюбності;

підвищення в останнє десятиліття рівня життя дитини й родини (збільшення споживання товарів і послуг, у тому числі й дитячих, підвищення життєвого комфорту, механізація побуту, кількість і якість дитячої індустрії розваг - книг, фільмів, іграшок для дітей та ін.). Водночас зниження якості життя (суб'єктивної задоволеності дитини умовами життя). В Україні ці обставини виражені особливо у вигляді характерних для значної групи дітей тривоги, апатії, песимізму, насамперед як прояву морально-духовного неблагополуччя;

· з одного боку, інфантицид як відвернення від дитини, дітовбивство у формах відмовлення від здорових дітей, мільйонів абортів, соціального сирітства, дитячої безпритульності; з іншого - зростаюча адопція (усиновлення/ удочеріння) чужих дітей, у тому числі дітей-інвалідів (на жаль, українських дітей переважно всиновлюють не громадяни України).

Ці та інші парадокси в суспільному бутті дитинства, а також економічні, юридичні, політичні й соціальні чинники викликають необхідність переосмислення соціальною педагогікою та суміжними з нею науками специфіки сучасного дитинства, змісту та ролі дитячої субкультури в житті дитячого співтовариства як її носія.

Отже, існує нагальна потреба в осмисленні соціально-педагогічних умов, які створюються простором дитячої субкультури щодо первинної соціалізації дитини, та розробці відповідно до цих умов сучасного науково-методичного й програмного забезпечення педагогічних дій.

Аналіз філософських, педагогічних, соціально-педагогічних, соціологічних, психологічних, культурологічних досліджень свідчить про зростаючий інтерес учених до проблеми соціалізації дітей у просторі дитячої субкультури.

Сучасна наука розглядає соціалізаційні процеси в дитинстві в кількох напрямах, зокрема у філософському - розкрито методологічні основи соціальної педагогіки та визначено зміст цінностей, соціальних орієнтирів (М. Каган, С. Батенін, Я. Глинський, В. Шепель, Г. Батищев, Б. Гершунський, В. Орлов).

Характеристика процесу соціалізації як системи, розробка основ її теорії, дослідження соціально-педагогічної природи системи соціалізації знайшли відображення в працях вітчизняних учених І. Звєрєвої, Л. Коваль, О. Караман, М. Лукашевича, В. Слюсаревського, Ю. Сичова, В. Ільїна, Т. Білонова, Л. Міщик, Н. Щуркової та інших.

Розроблено вітчизняні та зарубіжні концепції соціалізації особистості (І. Звєрєва, А. Капська, А. Мудрик, І. Печенко, С. Харченко); розкрито соціально-педагогічні аспекти проблеми (О. Бодальов, В.Караковський, С.Литвиненко, А. Мудрик, Л. Новикова, Я. Щепанський, І. Кон); визначено соціальну компетентність особистості на ранніх етапах соціалізації (Ю. Богинська, О. Караман, О. Кононко, С. Курінна, І. Печенко, Р. Пріма).

У працях психологів відбито результати дослідження соціально-психологічної атмосфери середовища, психологічних процесів і явищ, характерних для первинного періоду соціалізації й пов'язаних з особливостями особистісного зростання дітей (І. Бех, Л. Божович, Д. Ельконін, О. Кононко, В. Кудрявцев, С. Куліковська, В. Петровський, Т. Піроженко, Д. Фельдштейн); аналіз стосунків з однолітками та методи впливу й становлення позитивних взаємин однолітків (В. Абраменкова, І. Башкатов, М. Кондратьєв, А. Мазурова, О. Лішин, М. Розин).

Вивчення культурологічної, етнографічної літератури засвідчило такі результати: розкрито та встановлено місце дитячої субкультури в загальній культурі суспільства (І. Кон, М. Осоріна, М. Мід, І. Котова); визначено та структуровано поняття “дитяча субкультура” (В. Гуров, О. Кононко, В. Кудрявцев, Ю. Лебедєв, Л. Хулаєва). Більш дослідженими виявилися окремі складові дитячої субкультури: фольклорне надбання (О. Капиця, Г. Виноградов, І. Карнаухова, Б. Шаргин, М. Булатов, Н. Колпакова, Т. Мавріна, Г. Ващенко, В. Сухомлинський); дитячі ігри та мотиви ігрової поведінки (Л.Артемова, Л. Виготський, Д. Ельконін, О. Леонтьєв, І. Прусс, М. Череднікова), дитячий гумор та його вплив на становлення особистості (Л. Виготський, Е. Заіка, А. Лурія, Ф. Юдович, С. Курінна). Аналіз різних концепцій та напрямів наукового вивчення соціального розвитку дітей дає підставу стверджувати, що вимагають подальшого дослідження зв'язки, закономірності, взаємозалежності процесу соціалізації дітей шести-семи років, недостатньо визначено умови успішного його перебігу в рамках дитячої субкультури.

Отже, існує нагальна проблема у визначенні та подальшій реалізації умов забезпечення позитивного впливу дитячої субкультури на дитяче співтовариство, зменшення негативного впливу дорослого світу на дитячу субкультуру. Усвідомленість гостроти та актуальності цих питань, їх недостатньої теоретичної та практичної розробленості зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Дитяча субкультура як фактор соціалізації молодшого школяра в навчально-виховному процесі”.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилось у відповідності до підходів, визначених програмою “Діти України”, та напряму наукової роботи Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка “Теоретико-методичні основи змісту і технології соціальної роботи” (державний реєстраційний номер 0101V001373). Тему дисертації узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 1 від 26.02.2004).

Об'єкт дослідження - процес соціалізації молодших школярів.

Предмет дослідження - дитяча субкультура як фактор соціалізації дітей шести-семи років.

Мета дослідження - визначити особливості впливу дитячої субкультури на процес соціалізації дітей шести-семи років, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови формування соціальної компетентності як показника соціалізованості молодших школярів у просторі дитячої субкультури.

Гіпотеза дослідження полягає в усвідомленні дитячої субкультури як базисної надбудови дитячого співтовариства, під впливом і в просторі якої відбувається соціалізація дітей, та як результат - поступове набуття ними соціальної компетентності. Ми передбачаємо, що цілеспрямована робота з дитячим співтовариством у навчально-виховному процесі початкової школи може опосередковано впливати на збагачення дитячої субкультури та забезпечувати відповідно зворотній вплив на формування соціальної компетентності як показника соціалізованості молодших школярів, якщо:

· сприяти збагаченню соціальних уявлень, соціально-комунікативних умінь через застосування системи літературно-творчих завдань;

· організовувати спільну продуктивну та ігрову діяльність у формі творчих проектів для набуття дітьми соціально-художнього досвіду;

· забезпечити розвивальне середовище для особистісного зростання молодшого школяра в суспільних стосунках з однолітками та дорослими.

Завдання дослідження:

1. На основі вивчення філософської, соціологічної, психолого-педагогічної літератури з'ясувати особливості соціалізації дітей шести-семи років, визначити структуру та місце дитячої субкультури в соціумі.

2. Визначити критерії та показники, охарактеризувати рівні сформованості соціальної компетентності молодших школярів як прояву соціалізованості.

3. Визначити та експериментально перевірити педагогічні умови формування соціальної компетентності молодших школярів у просторі дитячої субкультури.

4. Розробити та апробувати модель і програму формування соціальної компетентності молодших школярів у просторі дитячої субкультури.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять положення про взаємодетермінацію психологічних, соціальних і культурних факторів у формуванні особистості, про діалектичну єдність процесів виховання й соціалізації. Провідними в обґрунтуванні предмета дослідження стали теорії системного, компетентнісного, особистісного підходів у розкритті специфіки соціалізації дітей, ролі соціальних інститутів у цих процесах (В. Алфімов, В. Бочарова, І. Звєрєва, А. Капська, С. Курінна, А. Мудрик, О. Савченко, С. Харченко); визначення основних напрямів соціалізації дітей молодшого шкільного віку (В. Абраменкова, В. Гуров, О. Караман, О. Кононко, В. Кудрявцев, Ю. Лебедєв, С. Литвиненко, І. Печенко, Р. Пріма); технології роботи, що сприяють процесу соціалізації дітей в умовах різних навчальних закладів (С. Козлова, С. Кулікова, Л. Хулаєва, В. Кузь).

Для досягнення поставлених мети та завдань було використано такі методи: теоретичні - аналіз (історико-педагогічний, теоретичний, порівняльний) філософської, психологічної, соціально-педагогічної, культурологічної літератури для розкриття сутності та особливостей процесу ранньої соціалізації, визначення структурних компонентів дитячої субкультури, її місця та впливу на особистість дитини; моделювання та проектування для визначення логічної структури дослідження й розробки форм виховної роботи з дітьми в різних умовах соціалізації; емпіричні - спостереження, інтерв'ювання дітей, бесіда, анкетування вчителів початкових класів та батьків для виявлення їхньої оцінки факторів соціалізації молодших школярів; констатувальний зріз, формувальний експеримент для перевірки соціально-педагогічних умов сприяння соціалізації молодших школярів; математичні методи для обробки та інтерпретації результатів дослідження (метод факторного аналізу).

Базою для експериментальної роботи виступили ЗОШ с. Дякове, ЗОШ с. Марківка, ЗОШ №№ 41, 42, 33 м. Луганськ, навчально-оздоровчий комплекс № 133 м. Луганськ та освітній комплекс “Надійка” м. Краматорськ Донецької обл. Усього до дослідження було залучено понад 200 дітей шести-семи років. Анкетуванням було охоплено понад сто вчителів початкових класів і таку ж кількість батьків.

Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше визначено особливості впливу дитячої субкультури на процес соціалізації молодшого школяра; педагогічні умови формування соціальної компетентності дітей шести-семи років у просторі дитячої субкультури; сутність та зміст поняття “дитяча субкультура молодших школярів”. Удосконалено й доповнено теорію та методику соціально-педагогічної роботи з молодшими школярами щодо забезпечення опосередкованого впливу на збагачення дитячої субкультури.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що розроблено модель та програму формування соціальної компетентності в просторі дитячої субкультури, що містить систему літературно-творчих завдань, творчі проекти, спрямовані на збагачення соціально-художнього досвіду учнів, тобто матеріали та результати дослідження можуть бути використані в навчально-виховному процесі початкової школи з метою поліпшення соціально-педагогічної роботи з молодшими школярами. Розроблений спецкурс “Особливості соціалізації шестирічних учнів у навчально-виховному процесі” може бути застосовано в процесі підготовки майбутніх учителів початкової школи та вихователів дошкільних освітніх закладів, соціальних педагогів, слухачів курсів підвищення кваліфікації.

Результати дослідження впроваджено в практику роботи Луганського інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка про впровадження № 206/1 від 05.09.05), освітнього комплексу Дитячий садок-початкова школа „Надійка” м. Краматорськ (довідка про впровадження № 1235/4 від 20.02. 05), перших класів м. Луганська та області (довідки про впровадження № 272 від 04.04.05; № 500 від 21.09.05; № 306 від 01.04. 2005), Луганського методичного об'єднання вчителів початкових класів (довідка про впровадження № 4/844 від 16.09.05).

Особистий внесок автора в роботі, опублікованій у співавторстві з Л. Нестеренко, полягає у визначенні ролі та змісту ігор, спрямованих на здобуття соціального досвіду дітей молодшого шкільного віку.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки, результати дослідження обговорювалися та доповідалися на Всеросійській науково-практичній конференції “Педагогічне надбання К.Д. Ушинського та сучасні проблеми модернізації освіти” (Москва, 2004); Першій та Другій Міжнародних науково-практичних конференціях “Ціннісні пріоритети освіти в XXI столітті” (Луганськ, 2003, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток освітніх процесів і становлення громадянина в контексті Європейської інтеграції” (Луганськ, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Науково-методичний супровід модернізації початкової освіти” (Луганськ, 2002), на засіданнях кафедри дошкільної та початкової освіти Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

За темою дисертації прочитано цикл лекцій, об'єднаних у спецкурс “Особливості соціалізації шестирічних учнів у навчально-виховному процесі”, для студентів спеціальностей “Дошкільне виховання” та “Початкове навчання” Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Результати дослідження відображено в 6 публікаціях, у тому числі 4 - у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (201 найменування). Загальний обсяг дисертації - 235 сторінок. Робота містить 6 таблиць, 12 рисунків, 7 додатків на 14 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет дослідження, сформульовано гіпотезу, охарактеризовано методи дослідницької роботи, розкрито наукову новизну й практичне значення здобутих результатів, наведено дані щодо апробації основних положень дисертації.

У першому розділі ”Історико-теоретичні аспекти проблеми дитячої субкультури як фактора соціалізації молодшого школяра” розкрито історико-концептуальні засади дитинства в онтогенезі; визначено сутність, значення й складові дитячої субкультури; розглянуто соціально-педагогічні умови розвитку особистості в просторі дитячої субкультури на етапі молодшого шкільного віку.

Проведений історико-концептуальний аналіз дослідження дитинства довів, що проблема є предметом міждисциплінарного вивчення та сприяє збагаченню розуміння природи дитинства. Так, анатомо-фізіологічний підхід виокремлює в цьому понятті період зростання людини, визначаючи дитину як людську істоту, яка ще не завершила свого фізичного розвитку й має специфічні дитячі захворювання (В. Бехтєрєв, П. Лесгафт, І. Сеченов, І. Тарханов та інші). Тоді як психологія вбачає в дитинстві особливий психологічний стан, характерний саме для цього періоду життя. Існує кілька напрямів дослідження дитинства: загальний психологічний розвиток дитини (Л. Виготський, Л. Божович, Д. Ельконін, О. Запорожець, О. Кононко, С. Холл); концепції навчання та розвитку дітей (Л. Венгер, В. Давидов, О. Дяченко, Е. Торндайк, Ж. Піаже); проблеми періодизації дитячого розвитку (Л. Виготський, Д. Ельконін).

З позицій педагогіки дитинство можна розглядати як постійну поновлювану сукупність індивідів, які перебувають на особливій стадії життєвого циклу від народження до повноліття. Педагоги надають дитинству особливого значення, підтверджуючи його самоцінність у житті окремої людини (Л. Артемова, І. Бех, А. Богуш, М. Вашуленко, Т. Піроженко, О. Савченко). Соціологія вбачає в дитинстві частину соціальної структури суспільства. Як об'єкт спеціального соціологічного аналізу дитинство в його структурному вираженні перебуває в центрі уваги зарубіжних дослідників (В. Абрамєнкова, Е. Болдінг, К. Девіс, Дж. Квортруп, І. Кон, В. Кудрявцев, Д. Фельдштейн). Над цією проблемою працюють також українські вчені - І. Звєрєва, О. Караман, О. Кононко, В. Кузь, С. Курінна, С. Литвиненко, І. Печенко, Р. Пріма та інші. Науковці стверджують, що соціальна ситуація розвитку дитини на початку третього тисячоліття вимагає концентрації зусиль усіх відповідальних за її нормалізацію сил: професійних вихователів і батьків, дослідників дитинства й практиків різних орієнтацій, особливо дитячих соціальних педагогів.

Проведений теоретичний огляд підтвердив особливу актуальність проблеми соціалізації дітей на етапі зміни соціального статусу від малюка до школяра - у період шести-семи років. Проблема взаємин дорослого світу і світу дитинства набуває особливої гостроти й значимості на цьому етапі життя, коли дитина відчуває гостру потребу в дитячому співтоваристві, дитячій субкультурі, яка надає їй простір для самореалізації й випробування себе й своїх можливостей, а також своєрідне психологічне укриття від несприятливого впливу дорослих. Саме в дитячій групі, у співтоваристві однолітків виявляється можливою справжня спільна діяльність на рівних, необхідна для адекватної дитячої соціалізації. Ця найважливіша потреба, на жаль, виявляється не реалізованою ні в умовах школи, ні в майже відсутніх позашкільних установах, на дворових майданчиках. Отже, вивчення феномену дитячої субкультури набуває особливої актуальності, оскільки дає змогу зрозуміти традиційні форми й способи регуляції відносин у дитячих групах, а також зміст їх трансформацій у дитячому середовищі в останні десятиліття.

Теоретичне моделювання процесу соціалізації молодших школярів у контексті дитячої субкультури дозволило визначити її як базисну надбудову дитячого співтовариства, складне багатоаспектне утворення, що значною мірою зумовлює зміст, форми, види й типи взаємин, соціальні рухи, соціальні уявлення, життєві цінності в дитячому середовищі.

Науковці наполягають на усталеності структури дитячої субкультури, до якої належать такі компоненти, як-то: дитячий фольклор, дитяча словесна творчість, дитячий правовий кодекс (правила спільноти, прийняті дитячим співтовариством), дитячі ігри (рухливі, рольові, предметні), дитячий гумор (жарти, дражнилки, докучні казки, анекдоти тощо), релігійні уявлення, дитяче філософствування (міркування, роздуми про вічне), естетичні уявлення (прикрашання буття), дитячі інтереси, табуювання (В. Абраменкова, І. Кон, В. Кудрявцев, М. Осоріна, І. Печенко, Р. Пріма, Д. Фельдштейн).

З одного боку, дитяча субкультура репрезентує й трансформує кожному новому поколінню дітей соціально-культурні здобутки нації та людства в цілому (фольклор, гумор, мову, естетичні та релігійні уявлення, моральні норми тощо), з іншого - у дитячій субкультурі відбивається все, що створюється самою спільнотою дітей у кожній конкретно історичній ситуації (мова, мода, іграшки, ігри, гумор, дитячий „правовий” кодекс тощо), тобто це осередок для розвитку особистості, її поле насичене всім необхідним для цього процесу.

Кожна дитина збагачує загальний простір дитячої субкультури особистісними здобутками, настановами, принципами, традиціями, які вона виносить із своєї сім'ї. Дитяче співтовариство - спільнота індивідів, об'єднаних загальними інтересами, віковими можливостями та природними особливостями, численними атрибутами матеріального, духовного життя, різними видами спільної значимої діяльності.

Вивчення сутності дитячої субкультури дало змогу виокремити в ній усталену частину, яка майже в незмінному вигляді трансформується через дорослих у дитячу свідомість як вікова мудрість поколінь, та змінну, що збагачується, розвивається кожним наступним поколінням дітей. На жаль, частина усталеної культури в сучасній дитячій субкультурі значно зменшилась. В її сучасному варіанті спостерігаємо новий прошарок - елементи дорослої культури. Ідеться не про реальні позитивні факти загальної культури суспільства, а про ті елементи дорослої культури, які за умови зменшення прошарку усталеної дитячої культури заповнили прірву.

Узагальнення наукових підходів до вивчення проблеми сприяло виокремленню особливостей розвитку дитячої субкультури на сучасному етапі, які полягають у зменшенні природної частини дитячого змісту субкультури, навіть певній спустошеності окремих її прошарків та підміні її елементами дорослої культури, що занадто рано входять у незагартовану дитячу свідомість; зменшенні дитячого простору в суспільстві, певною мірою втраті загальнолюдських цінностей, національних традицій. Зростаюча суперечливість, дегуманізація соціальних відносин у системі „дитина-суспільство” пояснюється руйнуванням природних інститутів соціалізації (родина, дитяче співтовариство), погіршенням морально-психологічного клімату, негативним впливом засобів масової інформації на свідомість, духовний розвиток дитини. Критичною виявилася ситуація щодо ігрової традиції, змісту ігор, які дають дитині особливий психологічний простір та готові моделі поведінки. Особливо негативний вплив на простір дитячої субкультури справляє доросла культура, провідником якої є передусім батьки та значимі для дитини дорослі.

У другому розділі - „Експериментальне дослідження особливостей соціалізації молодших школярів у просторі дитячої субкультури” - розглядаються особливості впливу дитячої субкультури на процес соціалізації молодших школярів у різних соціальних умовах, особливості набуття дитиною життєвого й соціального досвіду, вміння налагоджувати стосунки з однолітками та дорослими.

Стратегічна лінія експериментальної роботи полягала у визначенні особливостей дитячої субкультури в молодшому шкільному віці та перевірці ефективності умов формування соціальної компетентності молодших школярів як показника їх соціалізованості в просторі дитячої субкультури. Ми передбачали, що спеціально організована педагогічна робота з дитячим співтовариством як носієм цієї субкультури впливатиме, хоч і опосередковано, на збагачення останньої та, відповідно, сприятиме ефективності процесу соціалізації молодших школярів.

У результаті теоретичного та експериментального дослідження було визначено залежність дитячої субкультури як могутнього фактору соціалізації дітей молодшого шкільного віку від численних зовнішніх та внутрішніх впливів. Тому для вивчення її особливостей досліджено основні вектори впливу субкультури на дитяче співтовариство як її носія, а також оцінено позиції батьків, учителів - найближчого оточення дитини - щодо розуміння ними значення дитячої субкультури як чинника соціалізації молодших школярів. Результати проведеного опитування дітей, учителів та батьків було оброблено за методом факторного аналізу, який дав змогу виокремити найвпливовіші з них. Серед компонентів дитячої субкультури, які мають особливе значення для процесу соціалізації, батьки та вчителі визначили той, що ми умовно назвали художньо-пізнавальний. Він складається з творів дитячої літератури, фольклору, художніх образів, відтворених у мультфільмах, кіно та інших видах мистецтва. Вагомого значення батьки та вчителі надають також комп'ютеризації, іншим сучасним засобам здобуття освіти. Для дітей молодшого шкільного віку найважливішим виявився соціогенний компонент, причому в сільській родині зв'язок між її членами є міцнішим, ніж у родині, яка мешкає в місті. Не меншого значення молодші школярі надають спілкуванню з однолітками, дитячим іграм, спільній діяльності. Діти поставили значення цього чинника на одну позицію з родинними стосунками. Проте для батьків та вчителів цей показник виявився одним з найменш важливих. Причому більшість батьків переконані, що підтримувати розвиток стосунків у дитячому співтоваристві повинна школа, а вчителі вважають, що дитячі взаємини взагалі не є вагомим чинником, який позитивно впливає на становлення особистості дитини. Впливовим виявився також компонент, який ми умовно визначили, як гедоністичний, тобто пов'язаний із задоволеннями. Проте в кожної з категорій опитуваних природа прояву цього фактору виявилася різною. Так, нерідко сучасні батьки перебільшують значення солодощів, розваг, якими буквально засипають дитину, водночас позбавляючи її такої необхідної для духовного розвитку, особистісного зростання щирості спілкування та душевного тепла. Для дітей же солодощі, розваги (до яких, до речі, вони віднесли також різні видовища - театр, цирк та комп'ютерні ігри) нерідко стають єдиними джерелами отримання задоволення, відчуття, якщо не психічного, то принаймні, фізичного комфорту.

Для оцінки рівнів соціалізованості молодших школярів, показником якої є соціальна компетентність як інтегрована якість особистості, було визначено такі критерії: емоційно-ціннісний, що виявлявся в умінні розуміти власні емоції та адекватно реагувати на емоційні прояви однолітків; соціально-когнітивний, що свідчив про обізнаність із соціальними нормами, законами соціуму, опанування способів побудови безконфліктних стосунків; комунікативний критерій засвідчував сформованість у дітей умінь обирати адекватні способи спілкування з однолітками та дорослими, виявляти в мовленнєвій комунікації свою індивідуальність.

Застосування розроблених нами діагностичних методик дозволило визначити п'ять рівнів соціальної компетентності молодших школярів.

До високого рівня ми віднесли дітей, які усвідомлювали норми та правила поведінки в соціумі, уміли ефективно співпрацювати, мали достатній арсенал мовленнєвих засобів та активно застосовували їх у спілкуванні з оточуючими. За результатами констатувального зрізу таких дітей виявилося лише 8 %.

Діти, які виявили достатній рівень соціальної компетентності, були також добре обізнані з нормами соціуму, досить ефективно налагоджували стосунки з однолітками, у більшості випадків уміли знаходити спільну мову в різних проблемних ситуаціях, але застосовували лише стандартні способи соціальних дій, не могли гнучко реагувати на ситуацію.

До середнього рівня соціальної компетентності належали діти, які виявили недостатнє розуміння соціальних законів та норм, було наявне розходження реальної та вербальної поведінки в спілкуванні з однолітками та дорослими, їм не завжди вдавалося запобігати конфліктних ситуацій у побудові стосунків з однолітками та адекватно на них реагувати.

Рівень нижчий середнього щодо сформованості соціальної компетентності ми виявили в дітей, які мали лише окремі уявлення про норми соціальної поведінки, не звертали особливої уваги на емоційні прояви однолітків, не вміли встановлювати безконфліктні стосунки з дітьми, майже не ініціювали свої мовленнєві дії.

Низький рівень соціальної компетентності свідчив про не володіння правилами соціальної поведінки, невміння безконфліктно будувати стосунки в колі однолітків, донести до інших власні думки, намагання діяти на підставі сили чи реагувати на ситуацію лише емоційно.

На основі теоретичного дослідження та результатів констатувального зрізу було розроблено експериментальну програму перевірки ефективності гіпотетично висунутих на початку дослідження умов формування соціальної компетентності молодших школярів у просторі дитячої субкультури. Реалізація першої з умов - забезпечення безпосереднього виховного впливу через застосування системи літературно-творчих занять - сприяла збагаченню художнього, соціального досвіду дітей артефактами національної культури. Реалізація другої умови, яка полягала у створенні проблематизованого розвивального середовища, що ініціює постановку дітям проблем та пошук ефективних способів їх розв'язання, забезпечувала зростання особистості в соціальних стосунках. Для реалізації третьої умови, пов'язаної з організацією спільної продуктивної ігрової діяльності, було розроблено низку творчих проектів за участю батьків, учителів та учнів.

Експериментальна робота проводилась поетапно. Пріоритетним напрямом роботи на першому, орієнтувальному етапі, було визначено формування емоційно-ціннісної сфери вихованців передусім засобами проблемних ситуацій та в процесі застосування літературних творів, психологічних ігор та вправ. На другому, розвивально-навчальному етапі, на перший план виступало формування соціальних мотивів як джерела соціальної активності та опанування способів побудови взаємин. Оптимальними для розв'язання цих завдань були тематично-інтегровані заняття, спільні проекти, ігри-тренінги. Метою останнього, діяльнісно-творчого етапу було набуття досвіду взаємодії та спілкування у процесі різних видів діяльності, реальний простір для якого створювався особливою організацією пізнавально-творчої діяльності та застосуванням творчих проектів різного спрямування.

Експериментальна робота завершувалась контрольним зрізом. Аналіз порівняння результатів експериментальних та контрольних класів засвідчив, що після проведеної спеціальної педагогічної роботи в експериментальних класах змістовно збагатились окремі компоненти дитячої субкультури, що проявилось у збільшенні обсягу знань про соціум, поширенні досвіду побудови стосунків у колі однолітків, урізноманітненні ігрової тематики, увиразненні мовлення формами фольклору, фразеологізмами.

Таблиця 1 Рівні соціальної компетентності учнів експериментальних та контрольних класів (порівняльні дані у %)

За результатами спеціальної роботи в експериментальних класах міської школи відбувся значний позитивний перерозподіл щодо рівнів розвитку соціальної компетентності, тоді як у контрольних класах такої динаміки не спостерігали. Якщо до початку експерименту високий рівень був властивий лише 8% дітей, то після нього - уже 18%. Відповідно в контрольному класі ці показники склали 6% та 8% На констатувальному зрізі достатній рівень розвитку було виявлено в 9% дітей ЕК та 10% КК, на контрольному - ці показники склали 27% в ЕК та лише 13% у КК. Середній рівень на початковому етапі засвідчили в 52% учнів ЕК та 47% - КК міських шкіл; за результатами прикінцевого зрізу цей рівень відзначено в 40% учнів ЕК. Тоді як у КК різниця становила лише 4%. Водночас показники низького рівня спочатку були вищими в ЕК (13%), після експерименту вони виявилися вищими у КК, що можна пояснити збільшенням кількості особистісних проблем на кінець навчального року в КК. В експериментальному класі освітнього комплексу також відбувся значний перерозподіл дітей щодо рівнів розвитку соціальної компетентності: високий рівень піднявся з 7% до 12% в ЕК та лише з 4% до 6% в КК; достатній рівень збільшився з 8% до 20%, тоді як у КК ці показники збільшилися лише на 4%; середній у ЕК майже не змінився, тоді як в КК зрушення було значним. Також показовою виявилася динаміка низького рівня - з 17% в ЕК кількість дітей зменшилась до 10%, тоді як у КК динаміки майже не відбулося. В експериментальному класі сільської школи також стався позитивний перерозподіл дітей щодо рівнів розвитку соціальної компетентності. Високий рівень розвитку виявлено в 10% (6%); у КК різниця становила лише 2%. За достатнім рівнем результат в ЕК покращився до 16% (7%), у КК - тільки на 3%; середній рівень збільшився з 40% та 50% дітей ЕК, у КК - зріст склав 10%. Показники низького рівня покращилися в обох класах, що можна пояснити природною ситуацією набуття більшістю учнів досвіду будувати взаємини з однокласниками.

Узагальнені результати проведеного нами дослідження підтвердили справедливість гіпотези й дали змогу сформулювати основні висновки:

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення та практичне розв'язання наукової проблеми соціалізації молодших школярів у просторі дитячої субкультури, що виявляється у визначенні її ролі, змісту, основних векторів впливу на дитяче співтовариство як носія цієї культури; науковому обґрунтуванні та експериментальній перевірці ефективності педагогічних умов формування соціальної компетентності як показника соціалізації молодших школярів.

2. Визначення теоретико-методологічних засад соціалізації дітей подано в контексті сучасної освітньої ситуації в Україні, відповідно до загальної культурно-історичної характеристики початкового етапу шкільного дитинства та важливого його компоненту - дитячої субкультури, яку ми визначаємо як динамічне соціально-психологічне, культурне автономне утворення з власними морально-правовими нормами, мовленнєвим апаратом, власним фольклорним надбанням та ігровим комплексом.

3. Особливості дитячої субкультури на сучасному етапі виявляються в зменшенні її інваріантної частини. Батьки психологічно відірвані від дитинства в його загальному розумінні, більшість не в змозі реально оцінити соціальну цінність дитячої групи, до якої входить дитина. Критичною виявилася ситуація щодо ігрової традиції, змісту ігор, які дають дитині особливий психологічний простір та готові моделі поведінки. Особливо негативний вплив на простір дитячої субкультури справляють компоненти дорослої культури, провідником якої є батьки.

4. Показником і певною мірою результатом процесу соціалізації є соціальна компетентність як інтегрована якість особистості. Для оцінки оптимальності процесу соціалізації молодших школярів, результатом якого є соціальна компетентність, було визначено критерії та показники, серед яких: емоційно-ціннісний; комунікативний, соціально-когнітивний Застосування розроблених діагностичних методик дозволило визначити п'ять рівнів соціальної компетентності молодших школярів.

5. На основі теоретичного дослідження та результатів констатувального зрізу було розроблено експериментальну модель та програму формування соціальної компетентності молодших школярів у контексті дитячої субкультури. У програмі визначено оптимальні умови соціалізації, з-поміж яких: забезпечення безпосереднього виховного впливу через застосування системи літературно-творчих завдань; організація спільної продуктивної ігрової діяльності у формі творчих проектів за участю дітей, батьків та педагогів; створення педагогом розвивального середовища, яке ініціює постановку дітям проблем та пошук ефективних способів їх розв'язання.

6. Аналіз результатів контрольного зрізу засвідчив, що після проведеної спеціальної педагогічної роботи змістовно збагатилася дитяча субкультура, що виявилось у збільшенні обсягу знань про соціум, поширенні досвіду побудови стосунків у колі однолітків, урізноманітненні ігрової тематики, увиразненні мовлення формами фольклору, фразеологізмами. Водночас не в усіх експериментальних групах динаміка позитивних зрушень була схожою. Ми дійшли висновку, що шкільне середовище також має суттєвий вплив на перебіг процесу соціалізації молодшого школяра. Зіставлення даних рівня сформованості соціальної компетентності учнів звичайної міської школи, елітного освітнього комплексу та сільської школи показало, що найвищих результатів у формуванні соціальної компетентності досягнуто в умовах звичайної міської школи. Це можна пояснити тим, що в дітей різних соціальних груп зберігаються, незалежно від педагогічного впливу (навчально-виховний процес відбувався в усіх експериментальних групах за єдиною програмою), різні настанови на сприйняття цінностей дитячої субкультури - у сільських дітей чільне місце посідає родинний фактор, а у вихованців з елітних сімей пріоритетним виявляється гедоністичний. Відтак, найбільш гармонійним щодо формування соціальної компетентності виявилося соціальне середовище звичайної міської школи.

Проведена експериментальна робота переконливо довела, що реалізація визнаної сукупності умов забезпечує через дитяче співтовариство опосередкований позитивний вплив на збагачення дитячої субкультури, що у свою чергу сприяє соціалізації молодших школярів.

7. Як перспективні напрямки подальшого дослідження проблеми можна виділити розробку й упровадження науково обґрунтованої методики соціалізації дітей старшого вікового періоду початкової школи з урахуванням їхніх вікових та психофізіологічних особливостей; обґрунтування теоретико-методичних засад процесу набуття молодшими школярами соціально-художнього досвіду в спільний продуктивній діяльності.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Варяниця Л.О. Експериментальне вивчення ціннісного компоненту дитячої субкультури // Вісник Луганського нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. Пед. науки. - 2004. - № 10. - С. 27 - 33.

2. Варяниця Л.О. До проблеми вивчення дитячої субкультури // Вісник Луганського нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. Пед. науки. - 2004. - № 9. - С. 182 - 186.

3. Варяниця Л.О. Особливості організації спільної проективної діяльності педагогів та дітей // Вісник Луганського нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. Пед. науки. - 2005. - № 11. - С. 22 - 30.

4. Варяниця Л.О. Соціалізація молодших школярів у просторі дитячої субкультури // Гуманізація навчально-виховного процесу: Зб. наук. пр. - Вип. XXVIII. - Слов'янськ: Видавн. центр СДПУ, 2005. - С. 88 - 101.

5. Варяниця Л.О., Нестеренко Л.П. Ситуаційні ігри як засіб формування соціальних відносин першокласників // Науково-методичний супровід модернізації початкової освіти: Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. 3-4 грудня 2002 р. - Луганськ: Знання, 2003. - С.197 - 203.

6. Варяница Л.А. Ушинский о воспитании души // Педагогическое наследие К.Д.Ушинского и современные проблемы модернизации образования: Матер. Всерос. науч.-практ. конф. - М., 2004. - С. 173 - 176.

Размещено на Allbest.ru