Організація навчально-виховного процесу в комерційних училищах України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ В КОМЕРЦІЙНИХ УЧИЛИЩАХ УКРАЇНИ

Спеціальність: Загальна педагогіка та історія педагогіки

Гур'янова Оксана Віталіївна

КИЇВ, 2007 РІК

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вимоги сучасного етапу розвитку українського суспільства зумовлюють необхідність подальшого реформування й модернізації системи й змісту освіти. Спрямованість цього поступу визначено в найважливіших методологічних і законодавчих документах, які були створені за роки незалежності нашої країни - у Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”) (1992), законі “Про освіту” (1996), законі “Про загальну середню освіту” (1999), “Національній доктрині розвитку освіти у ХХІ столітті” (2001). Особливо важливим при цьому є утримання балансу між запозиченням освітніх технологій розвинутих країн і власним вітчизняним досвідом, між інноваціями й традиціями.

Україна має унікальний досвід творення й швидкої розбудови на початку ХХ ст., на ґрунті суспільних потреб і очікувань, західних моделей і технологій, а також широкого власного педагогічного пошуку середньої комерційної ланки освіти, який не втратив своєї актуальності й історичного значення й зараз. Комерційні училища підпорядковувалися не Міністерству народної освіти, а Міністерству фінансів, яке надавало їм досить велику свободу у виборі форм і методів організації навчально-виховного процесу, в ряді училищ широко впроваджувалися в життя кращі педагогічні новації Заходу, вівся власний пошук нових ефективніших форм роботи. Багато ідей, народжених тоді, не втратило своєї актуальності й сьогодні, вони можуть і повинні допомагати розбудовувати нову освіту України. У той же час, як засвідчує аналіз науково-педагогічної літератури й дисертаційних робіт, цілісного дослідження особливостей організації навчально-виховної роботи в комерційних училищах України здійснено не було, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1894-1920 роки. Нижня хронологічна межа - 1894 р. - це перепідпорядкування комерційних училищ Міністерству фінансів, що дало поштовх до утворення системи середньої комерційної освіти. Крім того нами побіжно досліджено витоки цієї системи з початку ХІХ ст., від появи в Україні (в Одесі) першого комерційного навчального закладу. Верхня хронологічна межа - 1920 р. - ліквідація більшовицькою владою комерційних училищ і перехід до системи єдиної трудової школи.

Територіальні межі дослідження: частина України, яка входила до складу Російської імперії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематичного плану наукових досліджень Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (державний реєстраційний номер 0105U006232). Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (протокол № 4 від 29 листопада 2004 р.). та узгоджена рішенням бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки й психології Академії педагогічних наук України (протокол №1 від 25.01.2005 р.).

Об'єкт дослідження - система середньої комерційної освіти.

Предмет дослідження - зміст і особливості організації навчально-виховного процесу в комерційних училищах України.

Мета дослідження - здійснити науково-теоретичний аналіз основних характеристик навчально-виховного процесу в комерційних училищах України протягом досліджуваного періоду.

Об'єкт, предмет і мета зумовили такі основні завдання дослідження:

- проаналізувати літературу з теми дослідження, передумови й витоки зародження системи середньої комерційної освіти України;

- розкрити зміст, провідні тенденції, особливості організації навчально-виховного процесу в комерційних училищах;

- уточнити деякі поняття й терміни, розробити класифікацію комерційних училищ за особливостями спрямування навчально-виховного процесу в них;

- вивчити й узагальнити діяльність провідних педагогів-новаторів системи середньої комерційної освіти, таких як А. Синявський, І. Акінфієв, М. Володкевич, В. Морачевський, В. Харцієв та ін.;

- актуалізувати досвід творення й функціонування системи середньої комерційної освіти (1894-1920 рр.) в сучасних умовах подальшого реформування і модернізації системи й змісту освіти України.

Гіпотеза дослідження: Європейські інтеграційні перспективи України зумовлюють потребу прискорення інноваційного розвитку освіти, запозичення новітніх західних педагогічних технологій при одночасному збереженні й примноженні власних національних традицій, що, зокрема, актуалізує ретроспективний аналіз становлення й розвитку системи середньої комерційної освіти України (1894-1920 рр.), дослідження змісту організації навчально-виховного процесу в комерційних училищах, визначення місця й ролі в розвиткові комерційної освіти провідних її діячів з метою врахування історичного досвіду в розв'язанні стратегічних завдань сучасної освітньої політики України.

Методи дослідження:

- історично-логічний аналіз і систематизація наукової літератури, архівних джерел (з метою вивчення й узагальнення досвіду організації навчально-виховної роботи в комерційних училищах України);

- хронологічно-системний і проблемно-пошуковий методи (для наукового обґрунтування виникнення й еволюції вітчизняної системи середньої комерційної освіти, розроблення класифікації комерційних училищ за змістом і спрямуванням навчально-виховної роботи в них);

- ретроспективний логіко-системний аналіз (з метою виокремлення провідних ідей і спрямованості діяльності комерційних училищ);

- проблемно-генетичний аналіз (для обґрунтування рекомендацій щодо врахування вивченого історичного досвіду в сучасних умовах реформування й модернізації освіти України й подальших напрямків наукового дослідження проблеми);

- структурно-порівняльний аналіз документальних і науково-літературних джерел (з метою співставлення даних архівних і друкованих джерел з досліджуваної проблематики).

Джерелознавча база дослідження. Її складають документи й матеріали з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного історичного архіву України, Державного архіву м. Києва, державних архівів Київської, Дніпропетровської, Полтавської, Одеської, Харківської та Кіровоградської областей, наукові фонди Національної бібліотеки України імені В. Вернадського НАН України, Державної історичної бібліотеки України, Науково-довідкової бібліотеки ЦДІА України у м. Києві, Національної парламентської бібліотеки України, Харківської державної національної бібліотеки ім. В. Короленка, Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького, наукової бібліотеки Одеського Національного університету ім. І. Мечникова, обласної Одеської універсальної наукової бібліотеки ім. М. Грушевського, Дніпропетровського історичного музею ім. Д. Яворницького - наукової історичної бібліотеки, Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки, Полтавської обласної універсальної бібліотеки ім. І. Котляревського, Кіровоградської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. Чижевського, бібліотеки Кіровоградського державного педагогічного університету імені В. Винниченка. Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що в дисертаційній роботі:

Уперше:

- обґрунтовано організаційно-педагогічні передумови виникнення й тенденції розвитку системи середньої комерційної освіти України (1894-1920 рр.);

- досліджено зміст і особливості організації навчально-виховного процесу в комерційних училищах;

- здійснено класифікацію комерційних училищ за специфікою спрямування навчально-виховної роботи в них;

- досліджено авторські школи, які існували в системі середньої комерційної освіти (школи А. Синявського і його послідовників, М. Володкевича, Є. Долинської та ін.);

- актуалізовано історичний досвід розбудови системи комерційної освіти й визначено шляхи його творчого використання в сучасних умовах;

Удосконалено:

- засади вивчення системи середньої освіти України кінця ХІХ - початку ХХ ст. за рахунок визначення в ній місця комерційної ланки освіти.

Дістали подальшого розвитку:

- деякі актуальні характеристики й понятійний апарат з проблем історії середньої освіти України;

- джерельно-інформаційна база історії вітчизняної освіти за рахунок введення до наукового обігу низки нових документів і фактів.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю використання матеріалів дисертації у подальшій розробці питань історії освіти України, підготовці лекцій і спецкурсів з історично-педагогічної та краєзнавчої тематики. Окремі аспекти дисертаційної роботи можуть бути творчо використані в сучасних умовах подальшого реформування й модернізації системи освіти України.

Основні наукові положення дисертаційного дослідження впроваджено у навчальний процес Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки (довідка №1 - 07/56 від 22 травня 2007 р.), Кіровоградського обласного загальноосвітнього навчально-виховного комплексу гуманітарно-естетичного профілю (гімназії-інтернату-школи мистецтв) (довідка №99 від 24 травня 2007 р.), Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського (довідка №375 від 25 травня 2007 р.) та Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (довідка № 502 від 31 травня 2007 р.). Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним авторським дослідженням. Результати й висновки, пропозиції та рекомендації, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну дисертації, одержані автором особисто. Ідеї та розробки співавтора, з яким опублікована одна робота, у дисертації не використовувалася.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки початкової освіти та соціальної педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка; висвітлено у доповідях на таких конференціях: обласній науково-практичній історико-краєзнавчій конференції “Актуальні аспекти дослідження історії міста” (м. Кіровоград, 2004 р.), П'ятій Всеукраїнській студентській науково-практичній конференції “Студентська наука: проблеми і перспективи ХХІ століття” (м. Кіровоград, 2005 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Національна система освіти та виховання в Україні: історія, теорія, практика”, (м. Київ, 2006 р.), ХІІІ Всеукраїнських педагогічних читаннях “Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: культурологічні виміри шкільної й педагогічної освіти” (м. Переяслав-Хмельницький, 2006 р.).

Публікації.

Результати дисертаційного дослідження відображено у 9 друкованих працях, з яких 6 одноосібні наукові статті у фахових виданнях ВАК України та 3 тези доповідей у збірниках матеріалів конференцій.

Структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків та додатків. Вона викладена на 256 сторінках, містить 4 таблиці, список використаних джерел зі 244 найменувань і 28 додатків на 59 сторінках. Основний зміст дослідження викладено на 178 сторінках тексту.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано:

- актуальність і ступінь дослідження теми;

- визначено хронологічні межі, об'єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження;

- розкрито його наукову новизну, теоретичне й практичне значення; відображено апробацію і впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - “Висвітлення проблеми у наукових дослідженнях і джерелах” - аналізуються історіографія та джерельна база дослідження, теоретико-методологічні засади та організаційно-практичні аспекти комерційної освіти України, емпірично-теоретичні й практично-методичні здобутки фахівців з досліджуваної проблеми, здійснено тлумачення деяких понять і термінів. Показано, що проблема організації навчально-виховного процесу в комерційних училищах України є актуальною, багатоаспектною і комплексною, недостатньо науково осмисленою.

У другому розділі - “Передумови й витоки зародження системи середньої комерційної освіти України і її перший досвід” розкрито передісторію зародження комерційної освіти на Заході, в Росії й Україні.

Перші відомості про комерційну освіту молоді в Західній Європі дійшли до нас з 1739 р. Лідерами комерційної освіти були Німеччина й Австрія. Біля її витоків стояв відомий німецький учений-фінансист проф. І.Г. Бюш (1728-1800). Перше російське комерційне училище було відкрито на кошти підприємця П. Демидова 1773 р., і діяло під патронатом уряду.

Піонером і безсумнівним лідером комерційної освіти України протягом усього ХІХ ст. була Одеса, заснована в 1793 р., в першу чергу як торгове місто. Вже 1804 р., тут було відкрито комерційну гімназію.

У перші роки існування Одеси її велика грецька громада заснувала школу для своїх дітей, яка 1817 р., була реорганізована в Грецьке комерційне училище.

Для викладання в ньому були запрошені з різних міст Європи найкращі грецькі педагоги, просвітителі, письменники й діячі національно-визвольних змагань. Основні риси цього училища: його національно-патріотичний характер, загальноосвітня й комерційна спрямованість, самобутність, демократичний устрій, відповідність кращим зразкам тогочасних освітніх закладів Європи.

Одеське купецтво 1851 р., почало підготовчу роботу, а 1862 р., відкрило Одеське громадське комерційне училище. Його прототипами були Московське й Петербурзьке комерційні училища, Гамбурзька й Віденська комерційні академії. Протягом наступних сорока років це училище було безсумнівним лідером комерційної освіти України. Наприкінці 1880-х років було здійснено невдалу спробу реорганізувати це училище у вищий навчальний заклад. Одеське комерційне училище не могло задовольнити існуючий попит на середню комерційну освіту в краї, тому поряд з ним у місті було відкрито декілька приватних комерційних училищ: Є. Бухтеєвої (1875), Х. Гохмана (1887), Г. Файга (1893).

Більшу увагу нами звернуто на організацію навчально-виховної роботи в Грецькому й Одеському комерційних училищах, як провідних і неординарних навчальних закладах краю свого часу.

Серед передумов зародження системи середньої комерційної освіти України нами виділено такі:

- економічна потреба у вітчизняних комерційно освічених діячах, брак яких особливо гостро заявив про себе наприкінці ХІХ ст.;

- наявність певного досвіду функціонування й організації навчально-виховної роботи перших комерційних училищ Росії й України;

- невдоволення частини громадськості постановкою навчально-виховної роботи в середніх навчальних закладах системи Міністерства народної освіти і громадське очікування демократичних змін в роботі середньої школи.

Міністерство фінансів і його керівництво на чолі з С. Вітте, відчувши ці суспільні потреби й запити, домоглися 1894 р., переведення комерційних училищ з підпорядкування Міністерства народної освіти у відання Міністерства фінансів, а 1896 р., було прийнято “Положення про комерційні навчальні заклади”. Міністерство фінансів надало засновникам комерційних училищ (громадам і приватним особам) максимальну свободу щодо організації і спрямування навчально-виховної роботи в них. Положення 1896 р., лише давало перелік обов'язкових навчальних предметів, які мали вивчатися в училищах. Навчальний план, програми дисциплін, спрямованість навчально-виховної роботи розроблялися з наступним затвердженням у міністерстві педагогічними комітетами. Таким чином, засновники й педагоги комерційних училищ одержали свободу в організації навчально-виховної роботи, не бачену досі в закладах системи Міністерства народної освіти. Така протекціоністська політика Міністерства фінансів стала, на наш погляд, ще одним чинником швидкого розгортання й розвитку системи середньої комерційної освіти України.

У третьому розділі “Особливості організації навчально-виховного процесу в комерційних училищах України” розкрито зміст навчально-виховного процесу в комерційних училищах і за його спрямуванням проведено класифікацію комерційних училищ.

Умови, створені для комерційних училищ, вигідно відрізнялися від тих, у яких доводилося працювати гімназіям і реальним училищам. Попечительці ради й педагогічні комітети, директори комерційних училищ, не одержуючи централізованого фінансування закладів, натомість мали значно більше свободи щодо організації навчально-виховного процесу в них. Деякі училища цією свободою скористалися для творення власних педагогічних систем, авторських шкіл. У інших випадках мова йшла лише про запровадження новітніх для того часу західних і вітчизняних педагогічних технологій або ж певних їхніх елементів.

Якщо гімназії й реальні училища, підпорядковані Міністерству народної освіти, були зорієнтовані на потреби держави або точніше те, як їх розуміла найвища царська влада й певні кола, що групувалися навколо Міністерства народної освіти, то комерційні училища змушені були орієнтуватися на громадськість і ті прошарки, які ці заклади фінансували. То ж педагогічний експеримент і пошук у низці училищ був, так би мовити, не безвідносним, а, в першу чергу, викликаним і зорієнтованим на громадські потреби й сподівання. Творилася така школа, якою її прагнуло бачити суспільство, творилася у межах наданої свободи й умов царської Росії, що, безсумнівно, накладало досить жорсткі обмеження на творців цієї школи.

Нова російська й українська школи знаходилися під великим впливом передових ідей європейської демократичної педагогічної думки, західних інновацій і технологій. Швидкому поширенню західного досвіду, продукуванню на його основі власних інновацій сприяла відкритість тогочасного суспільства. Пересічний викладач середньої школи, як правило, добре володів декількома європейськими мовами та мав усі можливості (в т. ч. й матеріальні) при бажанні, знайомитися з найновітнішими західними ідеями, інноваціями, технологіями, здійснювати педагогічні подорожі до Європи, безпосередньо вивчати роботу кращих шкіл Заходу. Тому можна стверджувати, що українська система комерційної освіти, як і російська, розвивалася в єдиному загальноєвропейському освітньому просторі, як його органічна складова, черпаючи в ньому новітні педагогічні ідеї, інновації й технології й на цій базі продукуючи свої власні. Налаштовані на новітні педагогічні технології зумовлювалася багатьма чинниками. Поміж інших хотілося б назвати в першу чергу такі.

У ті часи спостерігався стійкий підвищений громадський інтерес до освіти і її реформування на передових демократичних засадах. У цьому громадськість, частина освітянських діячів убачали свій патріотичний обов'язок перед нацією і народом. Шукати нові ефективні та гуманістичні принципи організації навчально-виховної роботи змушувала й конкуренція, боротьба за кращий контингент учнів. Крім того, інтенсивний обмін досвідом було налагоджено і в самій країні у численній педагогічній пресі, на з'їздах освітян, на метод об'єднаннях, які почали виникати у деяких містах, (наприклад, у Києві, у Катеринославі). Цей обмін досвідом відбувався як при безпосередньому відвідуванні педагогами кращих комерційних училищ країни, так і шляхом обміну звітами закладів про організацію навчально-виховної роботи в них. Спостерігалася зацікавленість значної частини комерційних училищ у впровадженні кращого педагогічного досвіду й творенні власного, налаштованого на інноваційну діяльність. Якщо й можна говорити про тогочасне відставання вітчизняної освіти у порівнянні із західною, то, на нашу думку, у кількісних, а не якісних вимірах.

Огульне засудження старої школи як школи муштри, школи зубріння тощо, на сьогодні не є виправданим. У першу чергу такою не була комерційна ланка освіти, особливо ті училища, які просунулися далеко вперед у запозиченні й продукуванні педагогічних ідей, інновацій і технологій. Серед кращих педагогів середньої комерційної освіти України, незаслужено на багато років забутих, слід у першу чергу назвати таких: М. Володкевича, А. Синявського, В. Харцієва, І. Акінфієва, В. Морачевського, Є. Долинську, С. Русову, П. Холодного, О. Астряба, К. Лебединцева, І. Стешенка, Д. Дорошенка й багатьох інших.

Кожне комерційне училище діяло за власним статутом, у якому максимально враховувалися місцеві умови. Крім того училища самі розробляли свої навчальні плани й програми, задавали спрямованості навчально-виховному процесу. Тому у їхній діяльності спостерігалося два зустрічних процеси: з одного боку, вищеназвані фактори кожне училище робили неповторним і своєрідним, з іншого, діяльність навчального відділу міністерства, Положення про комерційні навчальні заклади 1896 р., робота з'їздів діячів комерційної, технічної й професійної освіти інтенсивний обмін досвідом на сторінках педагогічних журналів, шляхом обміну документами й звітами училищ тощо, сприяли зближенню у їхній роботі або принаймні появі декількох типів комерційних училищ.

На наш погляд, їх можна класифікувати за декількома ознаками. За ставленням до комерційного блоку дисциплін можна виділити училища, які на чільне місце ставили професійну підготовку своїх вихованців, переймалися якістю викладання у першу чергу спеціальних дисциплін. У інших училищах на чільному місці була загальноосвітня складова, підготовка випускників до вступу у вищі навчальні заклади. Перші комерційні училища України були, як правило, професійного спрямування. Спеціальні предмети у них домінували, а загальноосвітні викладалися з урахуванням комерційної спрямованості школи. Але завдання загальноосвітньої підготовки на рівні реальних училищ і додатково спеціальної в межах 7-річного курсу було дуже важко виконати. Говорили про запровадження 8-річного курсу, проте введення додаткового класу без збільшення пільг випускникам могло негативно позначитися на контингентові комерційних училищ. Зрозуміло, що такі кроки повинні були бути узгодженими з аналогічними реформами в закладах Міністерства народної освіти. Цей процес переходу до 8-класної середньої школи розпочався лише напередодні 1917 р., і до кінця не був доведений. Інший шлях подолання перевантаження учнів полягав у виборі домінантною однієї із складових освітніх завдань: звертати більшу увагу на професійну або загальноосвітню підготовку за рахунок іншої. У середині ХІХ ст., більша частина випускників комерційних училищ розпочинала трудову діяльність, то ж комерційна складова освіти тут була домінуючою, а загальноосвітня їй підпорядкованою. На початку ХХ ст., більшість уже орієнтувалася на продовження освіти у вищих навчальних закладах, тому на перше місце вже виступила загальноосвітня складова освіти. У 1910-х роках більшість комерційних училищ прагнула дати своїм вихованцям пристойну загальноосвітню підготовку, підготувати їх до вступу у вищі спеціальні навчальні заклади, подекуди і в університет, запровадивши вивчення латинської мови, як необов'язкового предмету, звівши при цьому комерційну складову освіти до мінімуму.

При класифікації старої середньої школи, на наш погляд, плідним може бути підхід до неї як до профільної школи. Гімназії ще її сучасники називали школою філологічною (тобто гуманітарно-філологічного профілю), реальні училища можна розглядати як загальноосвітні школи фізико-математичного спрямування, а комерційні училища - як школи економічного профілю.

За спрямуванням навчально-виховного процесу ми виділяємо комерційні училища традиційного типу з тяжінням до авторитарної педагогіки й змістом навчально-виховного процесу аналогічним тому, який культивувався у більшості гімназій і реальних училищ, й училища нових педагогічних технологій з домінуванням демократичних і гуманістичних педагогічних методів. Своєрідною вершиною у цій групі є авторські школи А. Синявського, М. Володкевича та деякі інші.

Більшість комерційних училищ (як і гімназій, реальних училищ) були школами інтенсивного навчання, які привчали кожного учня до регулярної напруженої навчальної праці й забезпечували достатньо високий рівень знань і навиків кожного випускника. У той же час, відгукуючись на інші соціальні запити, деякі училища свідомо знижували вимоги до знань, перетворювалися у свого роду “фабрики атестатів”, “училища-крамнички”.

У комерційних училищах починали свою педагогічну діяльність багато відомих радянських методистів: О. Астряб, Н. Верховський, В. Герд, П. Знам'янський, А. Реформатський, С. Созонов, інші, і це не випадково. У комерційних училищах у викладачів була певна свобода складання програм, опробування різних методик і прийомів викладання. Саме в кращих комерційних училищах широко використовувалися наочність, тогочасні технічні засоби навчання (фільмоскопи, шкільні кінотеатри та ін.), демонстраційні досліди, практичні й лабораторні роботи при викладанні фізики, хімії, природознавства, система екскурсій тощо. Саме тут учнів привчали до написання рефератів, до роботи в наукових гуртках, до системної самоосвіти, саме тут почали використовувати лекційно-практичну систему.

У кращих училищах запроваджували психолого-педагогічні спостереження над учнями, вивчення їхнього завантаження домашніми завданнями, причин неуспішності, намагалися максимально індивідуалізувати навчання. У багатьох комерційних училищах протягом тривалого часу з успіхом використовували без оціночне навчання. Саме в деяких комерційних училищах наблизили навчальний процес до природи, проводили уроки в “зелених класах”, регулярні освітні екскурсії з природознавства, вивчали виробничі процеси безпосередньо на заводах, фабриках й інших підприємствах. Деякі дидактичні ідеї, висловлені у ті роки, можливо, випередили свій час. Наприклад, у Київському першому, деяких інших комерційних училищах замислювалися над завданням різної швидкості проходження шкільного курсу різними класами спеціально підібраних дітей, створенням якщо не індивідуальної, то групової траєкторії навчання.

Плідним є досвід комерційної школи й у виховному плані. Тут у кращих закладах близько підійшли до ідеї виховного класного колективу, інтелігентного трудового середовища, зорієнтованого на навчання. У комерційних училищах проходили апробацію методи й принципи демократичної гуманістичної педагогіки. Тут відмовлялися від будь-яких заходів зовнішнього впливу на учнів (оцінок, нагород і покарань тощо). Вважалося що діти самі повинні прагнути до знань і самовдосконалення, а педагоги - лише їхні доброзичливі помічники й наставники у цьому. Ця гуманізація навчання поєднувалася з вимогливістю до результатів навчальної роботи учнів. З молодших класів дітей привчали до наполегливої щоденної напруженої праці, у т. ч., й навчальної. Праця розглядалася як основа майбутнього добробуту й благополуччя випускників. На високий рівень було поставлено моральне виховання молоді. Вихованцям прищеплювали почуття честі, обов'язку, патріотизму, релігійної моралі, доброчинності. Розвивали підприємливість, ініціативу, активну життєву позицію. У кращих училищах звертали велику увагу на виховання не лише морально, але й фізично здорового покоління, слідкували за дотриманням гігієнічних норм у закладі, організовували гарячі сніданки, спортивні заняття й ігри на свіжому повітрі, прогулянки, літній відпочинок на заміських шкільних дачах, які розміщалися біля моря або серед місцевої природи (у лісі, біля річки тощо).

Серед комерційних училищ України особливе місце займають авторські школи, які спираючись на європейські педагогічні ідеї, інновації й технології, виробили власне спрямування навчально-виховного процесу.

А. Синявський, який очолив Катеринославське комерційне училище 1901 р., в основу організації навчально-виховної роботи в ньому поклав декілька основоположних принципів: зв'язок школи з життям, гармонічний розвиток особистості, розвиток самодіяльності учнів, виховання інтересу до знань, самоосвіти, зміцнення самодіяльності, утворення в класах інтелігентного середовища, налаштованого на навчальну працю, без оціночне навчання, широке використання практичних робіт, екскурсій, творчих робіт, виховання внутрішньої мотивації до навчання й самовдосконалення тощо.

І. Акінфієв, видатний вітчизняний ботанік, спочатку він працював у А. Синявського, а 1908 р., очолив Олександрівське комерційне училище, де широко впроваджував ідеї А. Синявського, щодо змісту організації навчально-виховного процесу. Він багато зробив для розробки методики проведення практичних робіт з природознавства, природничих екскурсій.

В. Харцієв, відомий вітчизняний мовознавець. Він був упорядником і редактором багатьох праць О. Потебні, які після його смерті вийшли друком тільки завдяки зусиллям В. Харцієва. Певний час він теж працював в училищі А. Синявського, а 1909 р., став директором Єлисаветградського громадського комерційного училища, роботу якого організував на засадах “нової школи” й ідеях А. Синявського. У роботі широко використовував принципи самодіяльності, елементи самоврядування тощо.

В. Морачевський, перед тим як очолити 1908 р., Криворізьке комерційне училище, теж пройшов школу А. Синявського й запровадив його систему в Кривому Розі. Це комерційне училище тяжіло до загальноосвітніх шкіл, а комерційні предмети тут розглядалися як економічна складова загальноосвітньої підготовки. Наголос робився на вивчення математики, фізики, тут навіть видавався учнівський математичний журнал. А ще на високому рівні було поставлено естетичне виховання учнів.

Подружжя М. і Л. Володкевичів заснувало приватне жіноче комерційне училище у м. Києві 1900 р.

Формально училище належало Людмилі Володкевич, а його директором і генератором педагогічних ідей і новацій був Микола Володкевич. Хоча Володкевичі й А. Синявський починали майже одночасно і в різних місцях і тісних особистих контактів між ними не виявлено, проте їхні системи були схожими. Ті ж самі демократичні принципи, відсутність будь-яких зовнішніх засобів впливу, системи оцінок як в одній так і в іншій системах організації навчально-виховного процесу, та ж націленість на творчий пошук, з'ясування основоположних завдань навчання й виховання молоді. М. Володкевич багато зробив для розвитку методик викладання хімії, фізики, математики, природознавства.

Є. Долинська відкрила 1909 р., своє комерційне училище у Святошино, що під Києвом, у дачній місцевості серед соснового лісу. Навчально-виховний процес організувала у єднанні з природою, деякі уроки тут проводили в “зеленому класі”, великого значення надавали зміцненню здоров'я вихованців, їхнім спортивним заняттям, дозвіллю на свіжому повітрі серед первісної природи, а ще екологічному вихованню учнів.

Кожна з таких авторських шкіл, особливо А. Синявського та його послідовників, Володкевичів організовувала свій навчально-виховний процес на новітніх на той час демократичних і гуманістичних засадах, прагнула добиватися високих результатів навчально-виховної роботи не зовнішнім примусом і понуканням школярів, а прищепленням їм глибокої внутрішньої мотивації до оволодіння знаннями й самовдосконалення. Тут прагнули створювати класні виховні середовища на засадах моралі, інтелігентності й працелюбства. Кращі з таких шкіл заслуговують окремого детального дисертаційного дослідження.

Тут ми маємо справу з маловивченим педагогічним феноменом, який може скласти яскраву сторінку історії вітчизняної педагогіки, дозволить краще зрозуміти нереалізований у тих історичних умовах можливий подальший розвиток школи, дати поштовх у плані ідей і концепцій щодо подальшого реформування й модернізації нашої освіти. У контексті сказаного потребує також вивчення, на наш погляд, організація навчально-виховного процесу в приватних гімназіях України, які теж мали певну свободу дій у порівнянні з державними гімназіями.

Поряд із новаторськими школами у багатьох комерційних училищах зміст навчально-виховної роботи по суті нічим не відрізнявся від традицій роботи закладів Міністерства народної освіти (гімназій, реальних училищ). Її головні риси: авторитарна педагогіка, надмірні вимоги до знань, щодо дотримання всіляких правил, які до дрібниць регламентували зовнішній вигляд і поведінку учня в стінах і поза стінами закладу, відчуженість, а часом і антагонізм між вчителями й вихованцями, повна відсторонення батьків учнів, громадськості від впливу на спрямування навчально-виховної роботи у закладі.

У деяких училищах у гонитві за контингентом учнів і прибутками від плати за навчання почали знижувати вимогливість до знань дітей. Ці училища знаходили свою нішу при наданні освітніх послуг у тому, що залучали у свої стіни тих, хто прагнув без зайвих зусиль отримати атестат про середню освіту і ті преференції, які цей атестат надавав щодо цивільної й військової служби, соціального статуту й перспектив працевлаштування. Звичайно, у таких закладах про глибокі реформи, інновації мова не йшла, тут, здебільшого, переймалися зовнішньою добропристойністю, імітацією нововведень, приховуючи за респектабельними лаштунками користолюбство й бажання зиску.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі на емпіричному та теоретичному рівнях вирішено актуальне завдання дослідження діяльності організації навчально-виховного процесу в комерційних училищах України. Отримані результати підтверджують гіпотезу, а реалізовані мета і завдання дослідження дають змогу зробити такі висновки та рекомендації:

1. Проаналізовано витоки зародження системи середньої комерційної освіти України. Перші комерційні навчальні заклади з'явилися в Європі в середині XVIII ст., у Росії - 1773 р. (училище П. Демидова), в Україні (Одесі) - 1804 р. (комерційна гімназія). Унікальним освітнім закладом європейського рівня було одеське Грецьке комерційне училище (офіційний рік заснування - 1817), флагманом комерційної освіти України протягом тривалого часу було Одеське громадське комерційне училище (засновано 1862 р.). Але протягом майже століття в Росії й Україні були лише поодинокі комерційні училища, які у своїй роботі орієнтувалися на західні зразки з урахуванням місцевих потреб і умов. Ця стагнація комерційної освіти була викликана загальною відсталістю Росії, масовим не усвідомленням купецтвом, владою необхідності такої освіти, нерозумінням, що комерційні знання можна одержати не лише набуваючи досвіду роботи в торговій лавці, безпосередньо займаючись комерцією, але й за шкільною партою. Потрібен був час і зміна економічної ситуації в країні, щоб переломити стереотипи мислення влади й вітчизняних комерсантів. Нами проаналізовано також, передумови зародження системи середньої комерційної освіти в державі.

2. Досліджено зміст, провідні тенденції й особливості організації навчально-виховного процесу в комерційних училищах. Кожне таке училище діяло за власним статутом, який розроблявся згідно Положення 1896 р., виходячи з місцевих потреб і умов, і який затверджувався міністром фінансів. Комерційні училища були семикласними, громадськими або приватними, чоловічими, жіночими або змішаного типу, до них приймали дітей віком 10-13 років з відповідною початковою підготовкою за результатами вступних іспитів. Випускники комерційних училищ мали певні пільги й права. Засновники училищ могли через підбір керівників і викладацького складу впливати на зміст і спрямованість навчально-виховного процесу. Комерційні училища самі розробляли свої навчальні плани, програми курсів, добирали підручники з переліку рекомендованих міністерством. Лише деякі громадські комерційні училища у великих містах, засновані територіальними купецькими громадами, мали достатню фінансову підтримку з місцевих джерел. Більшість інших комерційних училищ існувала майже виключно на плату за навчання, тому у боротьбі за контингент учнів вони повинні були чуйно прислухатися до громадських запитів і сподівань, які достатньо різнилися. Через це зміст і організація навчально-виховної роботи в комерційних училищах була різною, що дозволило провести класифікацію комерційних училищ України за низкою ознак.

3. Більшість комерційних училищ України були школами інтенсивного навчання з високою вимогливістю до знань і поведінки кожного учня. Але відгукуючись на іншу суспільну потребу, почали з'являтися школи, у яких вимогливість до знань учнів почала занижуватись. У таких школах батьки отримували для своїх дітей комфортні умови навчання й увесь спектр пільг, які давали комерційні училища своїм випускникам, а засновники таких училищ мали підприємницький прибуток. Школи цього спрямування громадською думкою осуджувалися, їх називали “училищами-крамничками”, “фабриками атестатів”. За змістом і організацією навчально-виховного процесу частина комерційних училищ мало відрізнялась від середніх навчальних закладів Міністерства народної освіти (гімназії і реальні училища). У них панувала авторитарна педагогіка, нагляд за учнями, доведений до деспотичних форм, вимагалося дотримування всіляких правил і численних заборон, діяла розгалужена система зовнішнього впливу на учнів і покарань. Тут нівелювалась, ігнорувалась особистість учня, його індивідуальність. На противагу такій спрямованості навчально-виховного процесу в інших училищах шукали альтернативних шляхів організації навчально-виховного процесу. У його основу закладалися принципи демократичної педагогіки, поважливого (за суттю, а не за формою) ставлення до учня, врахування його особистості й індивідуальності, гуртування учнів у інтелігентні, налаштовані на навчання й самовдосконалення класні середовища-колективи. Такі школи були досить сприйнятливими до інновацій, використання передових на той час педагогічних технологій і методик викладання. Досить часто у них здійснювався власний педагогічний пошук і вони виростали до авторських шкіл. Тож, комерційні училища, на наш погляд, можна поділити на такі, які за змістом навчально-виховної роботи тяжіли:

- до загальноосвітніх або професійних шкіл;

- до шкіл інтенсивного навчання або шкіл з лібералізованими вимогами до учнів;

- до шкіл традиційного авторитарного або демократичного реформаторського спрямування.

4. Серед комерційних училищ України особливе місце займають авторські школи, які, спираючись на європейські педагогічні ідеї, кращий західний педагогічний досвід, виробили власне спрямування навчально-виховного процесу. Нами досліджено зміст навчально-виховного процесу в авторських школах А. Синявського та його послідовників І. Акінфієва, В. Морачевського, В. Харцієва та ін., подружжя М. і Л. Володкевичів, Є. Долинської. Кожна з таких авторських шкіл, особливо А. Синявського, М. і Л. Володкевичів, організовувала свій навчально-виховний процес на новітніх на той час демократичних і гуманістичних засадах, прагнула досягати високих результатів навчально-виховної роботи не зовнішнім примусом і понуканням школярів, а прищепленням їм глибокої внутрішньої мотивації до оволодіння знаннями й самовдосконалення. Тут прагнули створювати класні виховні середовища на засадах моралі, інтелігентності й працелюбства.

5. Українська школа на зламі ХІХ і ХХ ст., накопичила значний педагогічний досвід, який не втратив своєї актуальності і в наш час. Як свідчить цей досвід, успіх реформування багато в чому залежить від правильно обраних орієнтирів і державної політики протекціонізму в галузі освіти. Подальше її реформування може бути максимально ефективним при утриманні правильного балансу між запозиченням інновацій і врахуванням власного вітчизняного досвіду. Сучасна школа досить ліберальна у відношенні до рівня знань і вихованості своїх учнів. Нам потрібно відроджувати школи інтенсивного навчання. Це можуть бути профільні опорні школи (гімназії, ліцеї, коледжі) для обдарованих дітей гуманітарно-філологічного, фізико-математичного, економічного, природничо-екологічного, естетичного чи інших профілів. У школах інтенсивного навчання слід подбати про створення у класах інтелігентних зорієнтованих на системну інтенсивну навчальну працю спільнот-колективів. Потрібно забезпечити високу і стійку мотивацію до самовдосконалення, високої моралі й культури, з розвинутим естетичним і етичним ставленням до навколишнього світу й самого себе, здорового способу життя й відповідального ставлення до власного здоров'я й здоров'я оточуючих. Потрібно виховувати повагу до демократичних цінностей, розвивати самодіяльність, шкільне самоврядування, підприємливість, здорову конкуренцію у навчальній праці, вчити відстоювати свої права, але й поважати права інших, привчати усвідомлено й відповідально діяти в соціумі на прикладі співіснування за цивілізаційними нормами у шкільному середовищі; готувати до успішної конкурентної діяльності у світі, який повсякчас змінюється. На державному рівні потрібно забезпечити мотивацію в учнів до наполегливої системної навчальної праці упродовж життя. Лише на цій основі школа може розвивати внутрішню мотивацію до навчання й самовдосконалення в учнів. Цікавим і корисним для сучасної школи є організація природознавчих екскурсій, запровадження системи практичних занять, випуску шкільних учнівських журналів і газет, естетичне виховання, які мали місце в комерційних училищах України. Паралельно з ним слід значно підвищити компетентність масового вчителя й мотиваційну частину інтенсивної напруженої праці як в ході його підготовки, так і в подальшій роботі. Успіх модернізації нашої освіти багато в чому залежить від керівників навчальних закладів, їхніх ділових і моральних якостей, компетенції, мотивації, професійної і соціальної захищеності тощо. Тільки на ґрунті широкої компетентності керівників, їхньої високої культури й моралі, знанні передових світових педагогічних ідей, інновацій і технологій, а також власних традицій і досвіду можуть з'являтися нові дійсно авторські школи, які забезпечать прорив освіти України у майбутнє. Тільки такі особистості, як А. Синявський чи М. Володкевич, очоливши навчальний заклад, могли згуртувати педагогів у дієві, працездатні педагогічні колективи й запропонувати їм концепцію удосконалення навчально-виховного процесу, а то й альтернативну до офіційної, власну систему роботи, яка ґрунтувалася на новітніх європейських педагогічних ідеях і особистій високій культурі й моральних цінностях керівника. Українські педагоги вважали досить сильним виховним фактором особистий приклад учителя. Для цього нам потрібно зробити вчителя компетентною, відданою своїй справі, висококультурною й високоморальною, успішною, у т. ч., й у матеріальному відношенні, людиною. З сучасних позицій можна підійти до багатьох думок і ідей, висловлених українськими педагогами комерційної школи. Таким чином, глибоке вивчення історичного досвіду роботи кращих авторських шкіл системи середньої комерційної освіти України може бути не лише предметом національної гордості за цей освітній феномен, але й джерелом педагогічних ідей і знахідок, цікавого власного історичного досвіду організації навчально-виховного процесу школи на демократичних гуманістичних засадах.

Результати дослідження можуть бути використані на таких рівнях:

- Міністерства освіти і науки України, інститутів педагогіки і вищої освіти Академії педагогічних наук України для подальшого теоретичного й практичного спрямування реформування освіти;

- Центрального та обласних інститутів післядипломної освіти для вдосконалення професійної компетентності керівних освітянських і педагогічних кадрів;

- Педагогічних університетів з метою поліпшення підготовки вчителів;

- Середніх загальноосвітніх шкіл з метою удосконалення навчально-виховного процесу в них.

Унаслідок обмеженості обсягу дисертаційної роботи, багато питань і фактів, що мають відношення до організації навчально-виховного процесу в комерційних училищах, висвітлені оглядово або потребують окремої проробки. Перспективним, вважаємо, є детальне вивчення феномену авторських шкіл в системі середньої комерційної освіти і, зокрема, педагогічної спадщини таких її видатних діячів, як М. Володкевич, А. Синявський і його послідовники.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гур'янова О.В. Гімназійна й комерційна освіта - спроба порівняльного аналізу // Наукові записки. Серія: педагогічні науки. - Кіровоград, 2006. - Вип. 66. - Ч. 1. - С. 52-55.

2. Гур'янова О.В. Антін Синявський: педагог-новатор // Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики. Зб. наук. пр. “Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова”. - Київ, 2006. - Вип. 5. - С. 81-85.

3. Гур'янова О.В. Комерційна освіта України: забутий досвід // Зб. наук. пр. Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. - Умань, 2006. - Ч. 1. - С. 43-49.

4. Гур'янова О.В. Оцінювання знань школярів: історичний аспект // Наукові записки. Серія: педагогічні науки. - Кіровоград, 2006. - Вип. 68. - С. 42-47.

5. Гур'янова О.В. У пошуках школи майбутнього // Рідна школа. - 2007. - № 4. - Квітень. - С. 79-80.

6. Гур'янова О.В. Витоки педагогічної системи В. Харцієва // Наукові записки. Кіровоград. Серія: педагогічні науки. - Кіровоград, 2006. - Вип. 71. - С. 68-71.

7. Гур'янова О.В. Продовження одного педагогічного експерименту // Студентська наука: проблеми і перспективи ХХІ століття. Збірник матеріалів П'ятої Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції. - Кіровоград, 2005. - С. 37-38. навчальний виховний освіта

8. Гур'янова О.В., Постолатій В.В. Єлисаветградський центр комерційної освіти // Актуальні аспекти дослідження історії міста. Матеріали обласної історично-краєзнавчої конференції. - Кіровоград, 2006. - Ч.2. - С. 105-114. - авторські С. 105, 110-113.

Размещено на Allbest.ru