Індивідуальний підхід в естетичному вихованні учнівської молоді у навчальних закладах України другої половини ХІХ – початку ХХ століття

Апробація і впровадження результатів дослідження в практику. Основні положення, висновки і результати дослідження доповідались й обговорювались на засіданнях кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки (2002-2005 рр.), на науково-практичних конференціях молодих учених (2002-2006) Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди; Сковородинівських читаннях: «Григорій Сковорода і духовне оновлення українського суспільства» (Харків, 2004); «Всеукраїнських науково-практичних читаннях студентів і молодих науковців, присвячених спадщині великого вітчизняного педагога К.Д. Ушинського» (Одеса, 2003), «Школі-семінару молодих учених» (с. Бермінводи, 2005).

Основний зміст дисертації

У першому розділі «Ступінь наукової розробки проблеми» на основі аналізу історико-педагогічного матеріалу (монографії, дисертації, науково-методичні статті) розглянуто та узагальнено такі аспекти у визначенні ролі індивідуального підходу в естетичному вихованні підростаючих поколінь:

· філософський (А. Арнольдов, Є. Авласевич, Г. Апресян, Л. Баткін, М. Братченко, В. Василенко, М. Колесник, Ф. Кондратенко, В. Кулін, М. Батхін, Н. Гончаренко, І. Зязюн, А. Комарова, В. Громов, М. Каган, С. Кудрявцева, Л. Левчук, О. Семешко, В. Максимов, М. Офсяннікова, Л. Сталович та інші);

· психологічний (Б. Ананьєв, М. Амосов, Л. Божович, В. Давидов, І. Кон, Л. Виготський, О. Дем'янчук, Л. Коган, Г. Костюк, О. Леонтьєв, Б. Теплов, П. Якобсон та інші);

· педагогічний (Д. Богоявленський, М. Верба, А. Відченко, В. Вихрущ, З. Калмикова, Л. Коваль, А. Мелик-Пашаєва, Н. Менчинська, В. Мирецька, Т. Цвелих, А. Щербо та інші).

У рамках просторового поля дисертації були також розглянуті роботи, в яких висвітлювався принцип індивідуального підходу як засіб активізації пізнавальної діяльності школярів (В. Барабаш, В. Гладких, А. Кірсанов, Л. Осколкова. Г. Щукіна та інші), та деякі дослідження, що стосувались питань індивідуального підходу у вихованні школярів (В. Башкірова, В. Галузинський, Л. Славіна, С. Якимець).

У дисертації проаналізовано роботи, в яких відтворені окремі питання формування естетичної культури особистості за допомогою мистецтвознавчої діяльності (Н. Ветлугіна, С. Ігнатьєв, В. Кирієнко, А. Ковальов, Н. Савіна та інші); вдосконалення навчально-виховного процесу засобами окремих видів народного мистецтва (С. Антонович, Я. Запаско, П. Лосюк, А. Пікуш, І. Пилипенко, Т. Турсунов, Т. Файник) і музики (Ж. Бордобаєв, В. Нікуліна та інші). Установлено, що вказані роботи містять багатий фактичний матеріал щодо особливостей естетичного виховання та тенденцій їх розвитку, проте в них відсутні питання індивідуального підходу в процесі естетичного виховання.

Детальний аналіз наукових досліджень, присвячених загальним питанням музично-естетичного виховання, виявив, що форми й методи навчання музиці розглядались у працях І. Анісімової, О. Апраксіної, Н. Добровольської, А. Калиниченко, Л. Масол, С. Марченка, Г. Падалки, О. Рудницької, Л. Хлєбнікової та деяких інших, проте вони також не торкались врахування індивідуальних особливостей школярів у процесі музично-естетичного виховання.

У розділі також проаналізовано дослідження мистецтвознавців, присвячені історико-педагогічному аспекту професійної освіти, в яких індивідуальності у навчанні надається пріоритетне значення, проте вони не дають повного уявлення про естетичне виховання учнівської молоді засобами музичного мистецтва (Л. Гнатюк, Є. Дагілайська, В. Іванова, О. Кононова, О. Корнюк, К. Шамаєва та інші).

У результаті аналізу досліджуваного матеріалу виявлено наукові праці, що відбивають історико-педагогічний аспект проблеми й прямо чи опосередковано розглядають різні напрями естетичного виховання учнівської молоді засобами образотворчого мистецтва (С. Бєлова, В. Ворожбіт, Т. Грищенко, І. Ковальчук, І. Малініна, М. Маріо, О. Михайличенко, Л. Прокоф'єва, Т. Тюльпа, І. Фрайт, М. Черепанін), а також формування естетичної культури в процесі підготовки майбутніх учителів (Ю Бекетова, О. Кірдан, І. Ларіна, В. Попова, К. Юр'єва та інші).

Окрему галузь дослідження становлять дисертації, присвячені представникам педагогічної думки минулого, в яких на засадах узагальнення даних педагогіки, психології, естетики, культурології розглядались різноаспектні проблеми естетичного виховання: естетична культура особистості, її структура, зміст, складові поняття, типові ознаки, вплив на різні сторони життєдіяльності особистості; пропонувались як традиційні, так і новаторські форми, методи, прийоми формування індивідуальної культури особистості (Ш. Рзаєв, А. Соколова, О. Кін, Н. Роман, С. Федотов).

Суттєво допомогли в осмисленні та аналізі педагогічних явищ, що є предметом дослідження, найбільш близькі до проблеми, яка розглядається, докторська дисертація С. Мельничука «Формування естетичної культури майбутніх учителів (історико-педагогічний аспект, 1860-1980 рр.) та кандидатське дослідження Л. Дубровської «Розвиток принципу індивідуального підходу у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХІХ-го століття».

Проте проведений аналіз численних наукових праць, близьких за своєю тематикою до багатоаспектних питань естетичного виховання підростаючих поколінь, засвідчив відсутність цілісного історико-педагогічного дослідження, предметом якого був би принцип індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді, що й зумовило напрям наукового пошуку.

У другому розділі «Розробка теоретичних питань індивідуального підходу в процесі естетичного виховання у світовій та вітчизняній педагогічній думці» - виявлено витоки становлення та розвитку ідеї індивідуального підходу в естетичному вихованні; проаналізовано й систематизовано теоретичні погляди зарубіжних і вітчизняних педагогів, громадських діячів та митців на роль індивідуального підходу в розвитку естетичних здібностей особистості, встановлено внесок прогресивно налаштованого громадського педагогічного загалу щодо індивідуалізації процесу естетичного виховання.

У ході наукового пошуку на основі всебічного й ґрунтовного аналізу та узагальнення конкретних історико-педагогічних джерел з'ясовано, що увага до індивідуального підходу в розвитку естетичної сфери особистості виявлялась уже в часи античності (Аристотель, Квінтіліан, Платон, Піфагор, Цицерон). Педагогіка й культура епохи Відродження у своєму звертанні до індивідуальності й неповторності людини визнавала й індивідуальне естетичне сприйняття мистецтва, елементи якого нерідко передавались при особистому спілкуванні (Альберті, Гуаріно, Дюрер, Леонардо, Рабле, Царліно та інші).

Дослідженням установлено, що актуалізація проблеми індивідуального підходу в естетичному вихованні пов'язана з теоретичними поглядами та педагогічною діяльністю класиків європейської педагогіки Я. Коменського, Й. Песталоцці, Ж. Ріхтера, Ж. Руссо, Г. Спенсера та деяких інших, які акцентували увагу на таких питаннях: місце і роль музики як засобу впливу на емоційний розвиток індивіда; форми організації естетичного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку в сім'ї із врахуванням індивідуальності дитини; врахування своєрідності кожної дитини в спілкуванні з природою та інші.

З'ясовано, що в історії української педагогічної думки розвиток проблеми індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді був пов'язаний з діяльністю та традиціями братських шкіл України та Києво-Могилянської академії, де форми й методи навчання предметам естетичного циклу були пов'язані з природним обдаруванням кожного «спудея». Найбільш оригінальне й самобутнє обґрунтування принципу природовідповідності як дієвого чинника гармонійного розвитку особистості, зокрема її емоційно-естетичної сфери, в українській педагогічній думці ХVШ ст. дав Г.С. Сковорода.

На основі ґрунтовного аналізу педагогічної спадщини прогресивних вітчизняних педагогів другої половини ХІХ - початку ХХ століття встановлено, що в розробці проблеми індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді розглядались такі питання: використання спеціально організованої гри у родинному вихованні дітей як чинника розвитку зору, слуху і дотику в маленьких дітей, спостереження за ними з тим, щоб вчасно визначити «силу здорового почуття» та його здатність «найповніше охоплювати враження» (П. Редкін, С. Русова); організація різноманітних екскурсій на природу з метою розвитку естетичних почуттів дитини, формування в неї звички до краси, гармонії почуттів, уяви, ступінь яких визначається характеристикою-звітом про екскурсію кожного школяра (П. Редкін, Б. Грінченко); розширення «душевних горизонтів» кожного й збудження фантазії, потягу до творчості в процесі занять музикою (П. Редкін, С. Русова); використання цінних творів художньої літератури, пройнятих гуманістичним змістом, за умови їх підбору вчителем з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей, здатних викликати в дітей захоплення красою, відчуття радості чи смутку, які сприяють повноцінному розвитку емоційно-естетичної сфери дітей, формуванню в них високих морально-естетичних якостей сприйняття художнього слова в єдності форми і змісту з подальшим рецензуванням кожним конкретного твору (Л. Толстой, С. Русова, Б. Грінченко, К. Ушинський, М. Корф); складання дітьми під керівництвом учителя творів на задану тему й за вільним вибором, художні різновиди учнів, малюнки, спів із врахуванням характеру, уяви, темпераменту, фантазії кожного індивіда, написання кожним учнем рецензії на художній зміст книги, відгуку про цікаву екскурсію, заохочування кожного до написання власних віршів, оповідань, роздумів (Б. Грінченко, Л. Толстой); естетично-емоційне забарвлення всієї шкільної атмосфери, поєднане з умінням учителя виокремлювати та розвивати властивості кожної дитини (М. Корф, Л. Толстой,); визнання та розвиток у дитини природженої потреби до «насолоди мистецтвом» та «служіння мистецтву» (С. Миропольський, С. Русова, Л. Толстой, К. Ушинський); обґрунтування необхідності індивідуальної методики в розвитку естетичних нахилів, здібностей, почуттів кожного школяра, задоволення його художньо-естетичних потреб, формування особистісних естетичних смаків та ідеалів (С. Миропольський); врахування індивідуальних схильностей школяра до окремих «художеств» та використання з цією метою української пісні, орнаментів, архітектури, музикування, інсценівок, забавлянок, малювання тощо (О. Духнович, С. Русова, К. Ушинський); збудження «душевних сил» кожної окремої особистості в умовах дитячої життєдіяльності, побуту з метою розвитку в неї творчої уяви, художньої фантазії, культури почуттів, а не прагнення «обов'язково виробляти митця, художника» (С. Миропольський, С. Русова); збагачення емоційної сфери школярів засобами «предметного спостереження» (В. Водовозов); використання естетичного аспекту православного духовного піснеспіву з його морально-етичним та емоційно-естетичним виховним потенціалом (С. Рачинський, Л. Толстой, К. Ушинський,); сприйняття дітьми творів мистецтва «шляхом особистих спостережень» у картинних галереях, музеях, та контроль вчителя за розвитком уваги, думки, почуттів кожної окремої особистості (Д. Тихомиров).

Детальний аналіз підходів видатних вітчизняних педагогів до вирішення досліджуваної проблеми переконав у тому, що гармонійну людину можна виховати лише тоді, коли процес виховання буде пристосовано до природи кожної окремої дитини. Серед умов індивідуального підходу до естетичного виховання називались: створення оптимального й природного для психологічної сфери дитини соціально-педагогічного мікросередовища з насиченою емоційно-естетичною атмосферою; категоричне заперечення поділу дітей на «здібних» і «нездібних», «обдарованих» і «необдарованих», залучення абсолютно всіх до художньо-мистецького споглядання, музично-пісенної діяльності з метою виявлення та розвитку особистісних якостей кожного; доброзичливе ставлення до кожної дитини, активне спілкування з нею для розпізнавання її творчої спрямованості, розуміння рівня її розвитку та врахування психологічних і вікових особливостей з метою індивідуалізації творчих завдань; використання заохочень і повне виключення покарань дитини в освоєнні предметів естетичного циклу та в процесі занять музично-мистецькою діяльністю.

У процесі наукового пошуку виявлено, що в розвиток проблеми індивідуального підходу в естетичному вихованні значний доробок внесли видатні композитори-класики досліджуваного періоду (М. Леонтович, П. Сокальський, Г. Хоткевич та інші), художники різних категорій (І. Крамський, М. Мурашко, В. Перов, П. Чистяков та інші). Кожен з них зайняв свою нішу в спільному прагненні враховувати особистісний потенціал у підготовці майбутніх митців, акцентуючи увагу на таких питаннях: формування індивідуальних якостей хориста на основі врахування його природжених психофізіологічних даних (К. Стеценко); уважне ставлення до самовивчення кожним конкретної хорової партії та співпраця з ним (М. Леонтович); контроль за індивідуальним сприйняттям музичного твору (П. Сокальський); вивчення інтонаційних можливостей та манери виконання кожного музиканта з метою складання його «психологічного портрету», кореляції його «артистичної особистості», досягнення ним самобутності й неповторності виконавської майстерності (Г. Хоткевич).

У третьому розділі - «Досвід реалізації принципу індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді в другій половині ХІХ - початку ХХ століття» - на основі вивчення й узагальнення багатьох джерел виокремлено й систематизовано практичні методи і форми здійснення індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді в досліджуваний період; розкрито роль класного керівника у формуванні індивідуальної естетичної культури кожного вихованця; висвітлено функції позашкільних закладів щодо розвитку творчої особистості; виокремлено процес викладання дисциплін естетичного змісту (засобами музичного й образотворчого мистецтва); накреслено перспективи творчого використання здобутків минулого в сучасній школі.

Аналіз архівних документів із вказаної проблеми дав можливість з'ясувати, що наприкінці ХІХ - початку ХХ століття в навчальних закладах України директори, вчителі, класні наставники, інспектори виявляли турботу про індивідуальний, естетичний розвиток кожної дитячої особистості. З огляду на це найбільш важливими формами контролю були: ведення спеціальних журналів-записників, де фіксувався загальний розвиток учнівської молоді, в тому числі й естетичний; створення характеристик, де визначалися захоплення кожного, розкривались можливості для розвитку кожної індивідуальності як у навчанні, так і у вільний від занять час; звіти навчальних закладів про влаштування виховних заходів для формування естетичних почуттів та розвитку душевних якостей учнівської молоді; контроль за літературою для читання; проведення літературно-музичних вечорів, екскурсій художнього спрямування та контроль за впливом цих екскурсій на емоційну сферу школяра у формі звітів-творів учасників екскурсій; організація анкетування для поступового вияву індивідуального, естетичного розвитку кожної дитини; контроль інспекторів про стан загальної естетичної атмосфери у навчальних закладах тощо.

Дослідження переконало, що найбільш вагомим стимулом розвитку у дітей естетичних якостей, витонченого смаку, любові й заохочення до занять музикою або літературою була організація в школі літературно-музичних вечорів, завдяки яким кожен з учнів мав змогу якомога краще показати себе у виразному читанні чи в співі, при цьому школа не ставила своїм завданням виховання художників-віртуозів, але вона прагнула в міру своїх можливостей розвинути в кожного учня любов до всього витонченого, уміння цінувати мистецтво, розумно користуватися своїм дозвіллям.

Аналіз історико-педагогічних джерел та архівних матеріалів дозволив установити, що наприкінці ХІХ - початку ХХ століття у формуванні духовних, індивідуально-естетичних якостей молоді все більшу роль відігравали позашкільні заклади (клуби, секції тощо). У програмах цих закладів позашкільне виховання та навчання розглядалось як рівноцінне порівняно зі шкільним, тобто як система, сприятлива для всебічного формування особистості завдяки різноманітним видам позашкільної освіти. Підпорядковуючись цілям художнього розвитку дитини, клуби, секції, гуртки значно впливали на духовну сферу кожної особистості, формуючи її індивідуальні естетичні здібності. Найбільш дієвим заходом розвитку індивідуальності дитини при цьому вважались екскурсії естетичного змісту, якими займались товариства поширення грамоти, організовуючи їх таким чином, щоб діти набували нових вражень, отримували задоволення від побаченого, розвивали свою емоційно-естетичну сферу. З метою вдосконалення екскурсійної роботи організатори запроваджували анкетування кожного учасника екскурсії.

Аналіз архівних документів дозволяє виокремити ті форми індивідуального підходу, які використовувались у процесі викладання дисциплін естетичного циклу в загальноосвітніх та спеціальних школах при підготовці майбутніх митців. Насамперед, зміст і форми естетичної підготовки учнівської молоді визначались навчальними програмами, планами й здійснювались за допомогою дисциплін естетичного циклу. Рівень цієї підготовки залежав від наявності та якості викладацьких кадрів, матеріальної бази навчальних закладів. При цьому загальноосвітні заклади не ставили на меті виховати художника-професіонала, а лише людину, здатну розумітися на витворах мистецтва, вміти відтворити або зробити щось цікаве, корисне. На відміну від загальноосвітніх шкіл, професійні заклади за своїм характером були спрямовані на виховання майстрів своєї справи. Наприклад, школа М. Раєвської готувала учнів до вступу в академію чи до інших вищих художніх шкіл або до художньо-професійної діяльності, давала знання з малювання. Образотворча школа полковника М. Бордаєвського спеціалізувалась на викладанні декоративного живопису малоруського народного орнаменту (переважно місцевого), на витворах кустарного виробництва. Навчальний заклад Л. Трокала в Харкові став своєрідною майстернею виховання художників на національних традиціях українського мистецтва, де особлива увага приділялася орнаменту як основі прикладного мистецтва. Тут кожен учень працював відповідно до свого покликання і на основі власних творчих можливостей. Варто звернути увагу й на те, що спільним у діяльності загальноосвітніх та професійних шкіл було повідомлення певної системи знань, конкретної професіональної грамоти, що дозволяло вихованцям малювати, писати фарбами, будувати композиції, створювати скульптури тощо. Отже, вказані факти свідчать про те, що образотворчі навчальні заклади досліджуваного періоду були спрямовані на індивідуальний розвиток кожної окремої особистості.

У ході наукового пошуку встановлено, що педагогічні ідеї та практичний досвід минулого щодо проблеми індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді можуть бути творчо осмислені та реалізовані в таких напрямах:

- популяризація на сторінках періодичної преси ідей видатних представників педагогічної думки минулого про природжену потребу кожної особистості до «насолоди мистецтвом» та «служіння мистецтву», оскільки дитина від народження володіє здібністю до звукового висловлення своїх емоцій і рано виявляє прагнення до малювання;

- педагогізація батьків з метою створення в родині мікросередовища, оптимального для естетичного виховання: розвитку зовнішніх почуттів (зору, слуху, дотику); підбір мелодій, іграшок, малюнків, ігор з урахуванням психічних особливостей дитини, рівня розвитку здібностей тощо;

- широке використання в загальноосвітніх навчальних закладах екскурсій у природу з попереднім анкетуванням для визначення інтересів кожного;

- індивідуалізація творчих завдань у гуртках, секціях, товариствах, об'єднаннях мистецького спрямування з метою розвитку естетичних потреб, почуттів, здібностей, смаків кожного при організації ігрової, музично-сценічної та драматичної діяльності, при підготовці літературно-музичних вечорів, фольклорних свят та інших музично-художніх заходів;

- залучення до музичного та художнього мистецтва всієї учнівської молоді, без поділу на «здібних» і «нездібних» з оптимістичним прогнозуванням на розвиток емоційно-естетичної сфери кожного відповідно до його індивідуальних можливостей та бажань;

- широке використання можливостей художньої літератури та предметів естетичного циклу для розвитку емоційно-естетичної сфери та творчих здібностей учнівської молоді: написання рецензій на художні твори; складання віршів, оповідань, роздумів; написання творів або художніх розповідей на задану тему чи за власним вибором тощо.

Аналіз проблеми дослідження дав можливість зробити такі висновки:

1. Розкрито витоки ідеї індивідуального підходу в естетичному вихованні особистості у світовій педагогічній думці. Встановлено, що ще мислителі античності наголошували на необхідності врахування індивідуальних особливостей дітей, залученні їх до різних видів мистецтва.

2. Доведено, що подальший розвиток ідеї індивідуального підходу пов'язаний з педагогічною думкою епохи європейського Відродження, в якій пріоритетним вважався морально-етичний аспект виховання через різні види мистецтва.

3. З'ясовано, що принцип індивідуального підходу ввійшов до концепції цілісного виховання кращих представників Нових часів, яка передбачала розвиток усіх здібностей людини, в тому числі її почуттів і творчих задатків.

4. Виявлено особливості теоретичних здобутків кращих представників прогресивної вітчизняної педагогіки досліджуваного періоду з питань індивідуального підходу до естетичного виховання учнівської молоді. Доведено, що головними завданнями в цій площині були: розвиток естетичних нахилів, здібностей та естетичного сприйняття кожного школяра, його творчої уяви, художньої орієнтації, культури почуттів; виховання особистісного естетичного смаку як підґрунтя формування індивідуальної естетичної культури.

5. З'ясовано, що найбільш оптимальним засобом виховання естетичних почуттів у окремої особистості вважалось вивчення її індивідуальних особливостей, зокрема головних зовнішніх почуттів - зору і слуху, уваги, фантазії, уяви, рівня емоційної сфери, ступеня естетичного розвитку.

6. Конкретизовано погляди окремих представників українського просвітництва досліджуваного періоду щодо способів формування естетичних почуттів особистості, а саме: використання дитячої літератури з метою «розкриття природної таємниці дитячої душі», описання ландшафтів з картин і з натури (К. Ушинський); позитивне емоційне забарвлення всієї шкільної атмосфери (М. Корф); складання дітьми під керівництвом учителя творів на задану тему та за вільним вибором, художніх розповідей із урахуванням індивідуальності кожного (Л. Толстой); введення в загальноосвітню школу таких нетрадиційних предметів, як вишивання, «художнє різьбарство», народний спів, малярство та деяких інших, що потребують індивідуального показу й контролю (О. Духнович); широке використання в школі таких різновидів образотворчого мистецтва, як малювання, ліплення, вирізання (з дерева чи кольорового паперу), плетіння (С. Русова).

7. Виявлено, що важливими чинниками реалізації індивідуального підходу в естетичному виховання учнівської молоді в навчальних закладах України другої половини ХІХ - початку ХХ століття визнавались і пропагувались такі:

· педагогічне спостереження, бесіда, аналіз результатів мистецької діяльності та творчих здібностей, анкетування кожного учня з метою вивчення ступеня його індивідуального естетичного розвитку, творчі звіти естетичного змісту кожного учасника про його враження від екскурсій як підґрунтя розвитку емоційно-естетичної сфери школяра;

· організація позашкільних заходів художньо-естетичного спрямування із залученням учнівської молоді згідно з індивідуальним обдаруванням кожного до співу, музики, виразного читання, конкретного виду образотворчого мистецтва;

· використання художньої літератури та контроль за читацькими інтересами кожного; екскурсій з художнім спрямуванням та практики творчих звітів учня як способу виявлення їх емоційної сфери; введення в масову практику словесних та письмових творів про власні естетичні враження від сприйняття довкілля чи творів мистецтва тощо;

· ведення класними наставниками спеціальних журналів-записників з фіксацією загального розвитку кожного учня, в тому числі й естетичного; складання звітів навчальних закладів про виховні заходи щодо формування естетичних почуттів учнівської молоді; контроль інспекторів за станом загальної естетичної атмосфери у навчальних закладах; організація клубів, секцій, гуртків, товариств з естетичною спрямованістю як основи для індивідуального вибору виду мистецтва.

8. Розкрито особливості підготовки майбутніх викладачів естетичного циклу шляхом розвитку творчих здібностей кожного.

9. Визначено основні напрями актуалізації творчого доробку видатних просвітників минулого з питань індивідуального підходу в естетичному вихованні учнівської молоді в умовах реформування освіти в Україні, а саме:

- популяризація на сторінках періодичної преси ідей видатних представників педагогічної думки минулих років з метою створення в родині мікросередовища, оптимального для естетичного виховання;

- широке використання в загальноосвітніх навчальних закладах екскурсій у природу;

- індивідуалізація творчих завдань у гуртках, секціях, товариствах, об'єднаннях мистецького спрямування;

- широке використання можливостей художньої літератури та предметів естетичного циклу.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів означеної науково-педагогічної проблеми. Подальшого обґрунтування й узагальнення потребують питання реалізації індивідуального підходу в естетичному вихованні учнів у загальноосвітніх навчальних закладах провідних країн світу; використання індивідуального підходу в естетичному вихованні у загальноосвітніх та спеціалізованих закладах.

Размещено на Allbest.ru