Основи педагогіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття віку та вікових періодів

Вік - це якісно своєрідна сходинка психічного розвитку людини, що залежить від конкретних історичних умов, а також - у другому своєму значенні - вік позначає весь життєвий шлях живої істоти. Розкриваючи питання періодизації психічного розвитку, ми переважно користуємось першим зі значень поняття віку.

Відомо, що вікові психологічні особливості розвитку зумовлені конкретно-історичними умовами розвитку, спадковістю, певною мірою характером виховання, особливостями діяльності та стосунків з іншими людьми, що впливає передусім на специфіку переходу від одного вікового періоду до іншого. Саме тому, що навчання і виховання організовує діяльність дітей поетапно, керує нею на основі нагромадженого досвіду, прагнучи враховувати наявні психофізіологічні можливості, періоди психічного розвитку дитини виявляються тісно пов'язаними зі ступенями навчання і виховання.

За критерії визначення основних періодів індивідуального психічного розвитку треба брати якісні і суттєві ознаки, узяті в їх системному зв'язку, який виявляє характерні для кожного віку цілісні новоутворення. Такими є ті психічні й соціальні зміни в житті дитини, які визначають її свідомість і діяльність, її ставлення до середовища, весь хід розвитку на даному етапі (Л.С. Виготський).

У вітчизняній психології основні періоди психічного розвитку підростаючого покоління визначають за психолого-педагогічними критеріями, які включають характерну для кожного віку соціальну ситуацію розвитку, передусім зміст і форми навчання й виховання, провідну діяльність в її співвідношенні з іншими видами діяльності, відповідний їй рівень розвитку свідомості і самосвідомості особистості (центральне вікове новоутворення).

Такими періодами є ранній (від народження до трьох років) і дошкільний (з трьох до семи років) вік; молодший шкільний вік (з семи до десяти років); середній шкільний, або підлітковий, вік (з десяти до п'ятнадцяти років); старший шкільний, або юнацький, вік (з п'ятнадцяти років і до досягнення зрілості). У кожному періоді до того ж виділяють стадії і фази, які не мають однозначних назв. Кожному періоду відповідають також свої характерні особливості фізичного розвитку індивіда. [1]

Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна і передбачувана. Кожний період (вік) - це своєрідний ступінь психічного розвитку з властивими для нього відносно стійкими якісними особливостями.

2. Соціальна структура розвитку особистості

Особистість - це індивід із соціально зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності й спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда із суспільним та природним середовищем. [2]

Розвиток особистості в дитинстві відбувається під впливом різноманітних суспільних інститутів: сім'ї, школи, позашкільних закладів, засобів масової інформації (преса, радіо, телебачення) і живого, безпосереднього спілкування дитини з оточуючими людьми. У різні вікові періоди особистісного розвитку кількість соціальних інститутів причетних до формування особистості, та їхнє виховне значення різні. У процесі розвитку особистості дитини від народження до трьох років велику роль відіграє сім'я, набуття нових основних особистісних якостей пов'язане в першу чергу з нею. У дошкільному дитинстві до впливу сім'ї додається вплив спілкування з ровесниками, дорослими людьми, звернення до доступних засобів масової інформації. З вступом до школи відкривається новий потужний канал виховного впливу на особистість дитини через ровесників, учителів, шкільні навчальні предмети і заняття. Розширюється сфера контактів із засобами масової інформації, різко зростає потік інформації виховного плану, що досягає дитини і теж справляє на неї вплив.

Починаючи з підліткового віку роль сім'ї в розвитку людини поступово зменшується. Велику роль у розвитку особистості відіграє спілкування з ровесниками, друзями, серед яких дитина проводить значну частину часу. Це дозволяє їй зробити істотний крок від залежності до незалежності і перейти на автономний, самостійний шлях подальшого особистісного розвитку. Усе більшого значення з цього періоду набувають самовиховання та самовдосконалення особистості, що в юності стають головними засобами його розвитку. [3]

Становлення й розвиток особистості є складовими процесу соціалізації. Це процес входження індивіда до соціального середовища, засвоєння ним соціальних впливів, залучення до системи соціальних зв'язків. Соціалізація-це двохсторонній процес, що складається з однієї сторони із засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження до соціального середовища, з іншої сторони - процес активного виробництва системи соціальних зв'язків за рахунок її активної діяльності.

викладач віковий психічний компетентність

3. Педагогічна культура

Одним із багатьох факторів, від якого залежить якість підготовки фахівців, є рівень підготовки усіх тих, хто працює в галузі освіти. Характерним явищем для всіх вищих навчальних закладів є поява викладачів, які є професіоналами у галузі навчальної дисципліни, яку вони викладають, але, і це цілком закономірно, ці науково-педагогічні працівники у більшості випадків не завжди володіють необхідним рівнем педагогічних знань, необхідних для здійснення професійно-педагогічної діяльності. Відсутність достатніх знань з педагогіки і психології вищої школи перешкоджає викладачу осмислити недоліки своєї роботи. Однією з найважливіших проблем педагогіки вищої школи є проблема методологічної невизначеності ефективної, науково обґрунтованої технології набуття викладачем професійно-педагогічної компетентності, формування педагогічної культури.

Професійна компетентність педагога передбачає як високий рівень його підготовленості відносно знань педагогіки і методики навчання, так і наявність відповідних професійних знань, практичного досвіду, а також уміння діагностувати, моделювати і корегувати власну діяльність, обґрунтовувати шляхи подальшого вдосконалення [4].

Розглядаючи професійно-педагогічні якості, В. Буряк звертає увагу на те, що кваліфікація і компетентність є нормативними характеристиками фахівця, а педагогічна культура і педагогічна майстерність вказують на специфіку суб'єкта педагогічної діяльності.

Окремим змістовим модулем у структурі професійної діяльності викладача вищої школи, в становленні його педагогічної культури, майстерності треба виділити педагогічну техніку, основними вимогами якої є зовнішність педагога, уміння ходити, сидіти, стояти, володіння мімікою, жестами, сформованість мовленнєвої культури, уміння вправно здійснювати окремі дидактичні операції, здатність керувати своїм психічним станом та станом вихованців.

Педагогічна майстерність є характеристикою високого рівня педагогічної діяльності, критеріями якого виступають такі ознаки діяльності: гуманність, науковість, педагогічна доцільність. Провідним компонентом педагогічної майстерності є професійно-педагогічна спрямованість викладача, його інтереси та любов і повага до людей, задоволення від педагогічної діяльності. Особистісні якості викладацької професії невід'ємні від професійних. До них відносяться: володіння предметом викладання, психологічна підготовка, загальна ерудиція, широкий кругозір тощо. [5]

Сутність педагогічної майстерності - це своєрідний сплав особистої культури, знань і кругозору педагога, його всебічної теоретичної підготовки з досконалим володінням прийомами навчання й виховання, педагогічною технікою і передовим досвідом.

Список літератури

1. Выготский (см. спмисок литры с. 79

2. Ліфарєва Н.В. Психологія особистості: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 240 с.

3. Савчин М. Вікова психологія: Навчальний посібник/ Ми-рослав Савчин, Леся Василенко. - К.: Академвидав, 2005. -359 с.

4. Цехмістрова Г.С. Педагогічна майстерність та оцінка якості викладання у вищому навчальному закладі освіти [Текст] / Г.С. Цехмістрова // Нові технології навчання. Вип. 31. - К.: НМЦ ВО, 2001. - С. 25.

5. Гончаренко С. Український педагогічний словник: [Текст] / С. Гончаренко. - К.: Либідь, 1997. - С. 176.

Размещено на Allbest.ru