Педагогічні засади формування громадянської позиції студентської молоді (1991–2005 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Педагогічні засади формування громадянської позиції студентської молоді (1991-2005 рр.)

Кафарська Ольга Богданівна

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

громадянський позиція виховання молодь

Актуальність теми дослідження. Становлення української державності, інтегрування України в європейський освітній простір, оновлення системи управління в умовах громадянського суспільства, зорієнтованого на людину, ініціюють реформування навчально-виховного процесу в освітніх закладах різного рівня акредитації задля увиразнення цінностей, які закладаються у свідомості молодих людей і сприяють формуванню їхньої громадянськості.

Шляхи вирішення проблеми виховання свідомого громадянина України визначені в державній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), Національній доктрині розвитку освіти в Україні, Законі України “Про освіту”, низці нормативних документів (Указ Президента України “Про основні напрями реформування вищої освіти України”, рішення ІІ Всеукраїнського з'їзду працівників освіти), а також “Концепції громадянської освіти в Україні” та “Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності”. Вищеозначене уможливлює спрямування освіти на створення цілісної системи громадянського виховання учнів та студентської молоді задля досягнення молодим поколінням високого рівня громадянської зрілості.

На особливу увагу в цьому контексті заслуговують педагогічні умови формування громадянської позиції студентської молоді в навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації. Їхні вихованці перебувають на тому віковому етапі, який за результатами різноаспектних досліджень визнано сенситивним для усвідомлення громадянських цінностей та осмислення пріоритетів громадянської культури. Таким чином відбувається громадянське становлення особистості та її соціальна ідентифікація, а внаслідок активного самоутвердження в суспільстві - усвідомлення культурних цінностей та прояви активної життєвої позиції. Відповідно, від активності молоді та її дієздатності узалежнюються перспективи державотворення в Україні. Водночас зазначаємо, що під впливом різних факторів усе ще гальмуються процеси формування громадянської позиції вихованців означених закладів освіти, а реальний стан порушеної нами проблеми не завжди дає очікувані результати. До найвагоміших чинників актуалізації започаткованого дослідження відносимо недостатній рівень його науково-педагогічного обґрунтування. Пояснюємо це відсутністю в радянський період розвитку України такого тлумачення проблем громадянського виховання молоді, якого вони набули в сучасній науці, освітній теорії й практиці.

Доцільність формування в підростаючого покоління патріотизму, любові до України, поваги до національної історії, звичаїв і традицій, народної творчості обстоювали українські педагоги та просвітителі Г. Ващенко, М. Грушевський, С. Русова, І. Франко. Результати вивчення літературних джерел свідчать, що інтерес учених до проблем громадянського виховання молоді помітно зріс у другій половині 80-х і, особливо, в 90-ті роки ХХ ст. із проголошенням державної незалежності України. Його актуальними аспектами стали: сутність національного самовизначення та сучасні тенденції у формуванні й розвитку громадянських цінностей підростаючого покоління на шляху самоствердження в державі-нації через призму історіософії (П. Кононенко, В. Кремень, В. Ткаченко); громадянське виховання особистості в умовах державотворення, передусім теоретико-методологічні засади формування громадянських цінностей в історико-педагогічному ракурсі (Б.Ступарик, О.Сухомлинська); теоретико-методичні основи формування громадянськості засобами народознавства (П. Ігнатенко, Н. Косарєва, Л. Крицька, В. Поплужний, Б. Чижевський, М. Ярмаченко); психологічні особливості становлення громадянина (І. Бех, М. Боришевський, В. Москалець); теоретичні засади виховання національної та громадянської самосвідомості (О. Вишневський, І. Мартинюк, І. Огородник, Д. Тхоржевський); зміст громадянської освіти (О. Наровлянський, І. Тараненко); вивчення зарубіжного досвіду морально-громадянського виховання (М. Красовицький, М. Разогін).

Ураховуючи об'єктивні потреби в актуалізації значущості громадянської зрілості та формуванні громадянської позиції молоді, а також недослідженість науково-педагогічних аспектів означеної проблеми та утруднень, які внаслідок цього супроводжують їхнє практичне вирішення, темою дослідження обрано “Педагогічні засади формування громадянської позиції студентської молоді (1991-2005 рр.)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до тематичного плану науково-дослідних робіт кафедри історії педагогіки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Історія освіти і виховання в Галичині” (протокол № 5 від 30 грудня 1998 р.). Тему дисертації затверджено Вченою радою Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (протокол № 11 від 29 червня 1999 р.) і погоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 1 від 26 січня 2000 р.).

Мета дослідження - визначити й обґрунтувати педагогічні засади формування громадянської позиції студентів навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, які забезпечують ефективність її проявів у різних сферах життєдіяльності молоді.

Досягнення мети зумовлено розв'язанням таких завдань:

Визначити основні періоди історіографії проблеми формування громадянської позиції як завдання та результату громадянського виховання.

Обґрунтувати чинники формування громадянської позиції та механізми їхньої дії.

Окреслити структуру процесу формування громадянської позиції особистості та обґрунтувати критерії її оцінювання.

Розробити й експериментально перевірити модель формування громадянської позиції студентської молоді в урочній та позаурочній діяльності навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації задля з'ясування шляхів оптимізації означеного процесу.

Об'єкт дослідження - громадянське виховання студентської молоді в навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації.

Предмет дослідження - формування громадянської позиції студентської молоді (1991-2005 рр.).

Відповідно до поставлених завдань використано такі методи: аналізу й синтезу - для всебічного вивчення проблеми громадянського виховання та формування громадянської позиції у філософській, психологічній, педагогічній, політичній, правознавчій літературі, законодавчих актах; узагальнення стану проблеми громадянського виховання молоді та створення цілісної картини механізмів формування громадянської позиції студентської молоді; теоретико-порівняльний метод для визначення змісту, форм, методів, засобів і прийомів організації навчально-виховного процесу забезпечення педагогічних умов формування громадянської позиції молоді; збір та обробка даних бесід, анкетування; вивчення педагогічного досвіду практичної реалізації досліджуваної проблеми; педагогічний експеримент в умовах організації реального педагогічного процесу в навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації.

Джерельну базу складають фонди Національної наукової бібліотеки НАН України ім. В. Вернадського, бібліотек Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету ВНС України, Івано-Франківської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І.Франка, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, а також: аналіз довідково-бібліографічної літератури, монографій, наукових статей, матеріалів конференцій, сучасної та історичної періодики, законодавчої бази, освітніх програм і концепцій; опрацювання матеріалів Івано-Франківського обласного архіву, відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України та Центрального державного історичного архіву України у Львові.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період між проголошенням незалежності України (1991 р.) та виборами її президента (2005 р.) - виразника демократичних перетворень у країні та, як результат, прояву громадянської позиції нації загалом та студентської молоді, зокрема.

Наукова новизна й теоретична значущість дослідження полягають у тому, що вперше обґрунтовано громадянську позицію як завдання і результат громадянського виховання; системно проаналізовано його чинники й очікувані результати; синтезовано сучасні концепції виховання та його інноваційні технології й розроблено модель формування громадянської позиції; обґрунтовано її зміст і визначено чинники та механізми їхньої дії в роботі з молоддю досліджуваного періоду; виявлено педагогічні умови оптимізації громадянського виховання задля формування громадянської позиції та розкрито методику її діагностики в умовах професійної підготовки студентів у навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що одержані результати, сформульовані теоретичні й методичні положення і висновки використано для вдосконалення процесу громадянського виховання студентської молоді в навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації; для викладання нормативних навчальних дисциплін та спецкурсів (політологія, правознавство, історія педагогіки, соціологія). Їх упроваджено в Коломийському економіко-правовому коледжі Київського національного торговельно-економічного університету (довідка № 317 від 14 квітня 2005 р.), Ужгородському національному університеті (довідка № 01-10/519 від 13.04.2006 р.), Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (довідка № 01-08/590 від 08.06.2007 р.), Івано-Франківському коледжі Львівського державного аграрного університету (довідка № 01/5-141 від 20.06.2007 р.).

Матеріали та висновки дослідження можуть бути використані викладачами, аспірантами, студентами при виконанні магістерських і дисертаційних історико-педагогічних досліджень із питань громадянського виховання та формування громадянської позиції особистості, а також з метою професійної підготовки педагогічних кадрів, для укладання навчальних посібників, підручників з історії педагогіки, теорії навчання і виховання.

Достовірність наукових результатів дослідження та основних висновків дослідження забезпечується значним обсягом джерельної бази та різнобічним якісним аналізом сучасних суспільних процесів, що підтверджують актуальність здійсненого дослідження, а також експериментальною апробацією його провідних теоретичних ідей у виховній практиці.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження оприлюднено в доповідях на міжнародних - “Актуальні проблеми особистісно орієнтованого навчально-виховного процесу в системі безперервної освіти” (Київ-Кременець, 2004); “Освіта і наука: пошуки нових парадигм” (Хмельницький, 2004); всеукраїнських - “Єдність національного і загальнолюдського у формуванні морально-духовних цінностей” (Івано-Франківськ, 2002); “Підготовка вчителя в умовах модернізації загальноосвітньої школи” (Ужгород, 2004); “Софія Русова - визначна українська громадська діячка і педагог” (Івано-Франківськ, 2001) науково-практичних конференціях; звітних наукових конференціях викладачів кафедри педагогіки імені Богдана Ступарика Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2000-2007 рр.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у десяти одноосібних наукових публікаціях, шість із них - у фахових виданнях. Обсяг та структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (350 найменувань), додатків. Загальний обсяг дисертації складає 215 сторінок, з яких 160 - основного тексту.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію і публікації, окреслено структуру роботи.

У першому розділі - “Громадянське виховання молоді як історико-педагогічна та соціокультурна проблема” - проаналізовано історіографію проблеми громадянського виховання й виокремлено три основні періоди. Перший - кін. ХІХ - поч. ХХ ст. - національно-культурне відродження України. У працях М.Грушевського, С.Русової, І.Франка, І.Ющишина популяризовано державотворчі ідеї формування національної свідомості українців за відсутності власної держави; аргументовано плекання виховання громадянських чеснот задля державницького майбутнього нації та окреслено мету їхнього виховання у підростаючого покоління.

У 1920-х - 1930-х рр. до розробки проблем громадянського виховання вдаються А. Макаренко, С. Шацький, а з середини ХХ ст. - В. Сухомлинський. Їхній доробок представлено нами як другий період. Відтак стверджуємо, що попри складні соціокультурні умови в України закладались основи сучасних виховних концепцій, актуальних для практичного втілення ідеї формування громадянської позиції молоді в умовах її незалежності.

Доведено, що у третьому періоді (ІІ пол. 1980-х - поч. ХХІ ст.) інтерес учених до порушеної проблеми помітно зріс (проголошення державного суверенітету, ухвала Основного закону держави - Конституції України, формування української політичної нації). Відповідно педагогічна наука й навчально-виховна практика зосередились на згуртуванні громадян, формуванні почуттів національної гордості й спільної ідентичності, унеможливлюючи сепаратистські процеси в українському суспільстві. В цей період учені обстоюють формування громадянської позиції особистості у комплексі завдань правового виховання. Однак залишаються поза увагою визначення її змісту як його завдання та результату.

Задля успішного досягнення мети громадянського виховання в розділі обґрунтовано актуальність наукових досліджень його методології в умовах розбудови незалежної України (Б. Чижевський, М. Ярмаченко); ролі національних пріоритетів у формуванні громадянських цінностей (І. Мартинюк, В. Оржеховська, Р. Скульський, М. Стельмахович, В. Струманський, К. Чорна); зарубіжного досвіду (М. Кларін, М. Красовицький, М. Разогін, П. Уайт, Л. Чекіна); правового виховання особистості в період державотворення (І. Бородін, Й. Васькович, Н. Косарєва, М. Фіцула).

Стисле пояснення означених понять у руслі досліджуваної проблеми подаємо з енциклопедичних видань у контексті наведених у них трактувань громадянськості. Задля об'єктивної характеристики громадянської позиції, як пріоритетного завдання громадянського виховання, проаналізовано сутність ключових визначень за темою, об'єктом і предметом наукового пошуку. Відзначено, що їх зумовлено педагогічними цілями і означено в термінах “громадянська вихованість”, “громадянська свідомість”, “громадянська зрілість”, “громадянська позиція” та ін. Здебільшого дослідники сходяться на тому, що для характеристики результатів громадянського виховання доцільно використовувати інтегровану якість - громадянськість.

Обґрунтовано залежність державотворчих процесів від громадянських чеснот, сформованих унаслідок освіти особистості. Відповідно її доцільно скеровувати на опанування знаннями, уміннями і навичками, і, в результаті - ціннісних орієнтацій. Так буде сформовано автономну свідомість кожного громадянина, максимально унезалежнену від впливів соціального оточення, з пріоритетом внутрішніх чинників мотивації його поведінки. Такі риси, вважаємо, створять підґрунтя для утвердження громадянської позиції особистості. Отож, у науковому обґрунтуванні моделі процесу становлення особистості зі сформованою громадянською позицією нами передбачено практичну реалізацію трьох векторів педагогічного впливу: громадянське виховання > громадянська свідомість > громадянська зрілість, визначено соціальні інститути сприяння її прилученню до культурних надбань, зумовленню повноправного громадянства в суспільстві. Нами проаналізовано механізми їхньої дії та означено основні риси громадянина і його громадянської позиції, яку формують сім'я, освітні заклади, громадські організації та об'єднання.

Сім'я - вирішальний чинник становлення моральних орієнтацій дитини, базисних компонентів її життєвої позиції. В освітніх закладах і за сприятливого впливу громадськості вона трансформується в громадянську позицію. Її основи закладаються в дошкільному навчальному закладі, розвиваються в школі та поглиблюються на наступних етапах її розвитку.

Відтак у юнацькому віці закономірними розглядаємо зацікавлення учнів політико-економічними проблемами, пошуки естетичних і моральних еталонів, вибір способів самостійного орієнтування в моральних проблемах. Загалом це творить сприятливі передумови для формування громадянської позиції молоді, зокрема і студентів освітніх закладів І-ІІ рівнів акредитації в умовах дидактико-розвивального середовища, дотичному до формування громадянської активності, самосвідомості й, відповідно, громадянської позиції. Водночас наголошуємо на потребах реформування сучасної освіти, оскільки за результатами аналізу джерельної бази нами встановлено, що для сучасної науки та освітньої практики проблеми підвищення ефективності навчально-виховного процесу в закладах означених у дослідженні рівнів є стрижневими.

До чинників успішного вирішення порушеної проблеми віднесено також участь студентів у громадських об'єднаннях й організаціях. Їхній розвиток в умовах незалежної України започатковано з середини 80-х р. ХХ ст. (в руслі перебудовчих процесів у СРСР демократичними перетвореннями зумовлено створення неформальних об'єднань молоді). Вони вирізнялися незалежністю від ідеологічного контролю компартійних чиновників, допускаючи плюралізм думок і надання кожному можливості обстоювати власну точку зору. Наприкінці 80-х рр. виникли молодіжні об'єднання, які активно впливали на формування політичної активності й пробудження національної самосвідомості молодих людей внаслідок популяризації культурної спадщини України (їх було створено на противагу комсомолу і трансформовано в організовану систему українського молодіжного руху). Становлення молодіжних організацій відзначено позитивною динамікою: в 1992 р. - 7 всеукраїнських громадських молодіжних і дитячих організацій; в 1997 р. - 46; у 2002 р. - 97. Відтак активізувалася суспільна діяльність молоді та реалізувалися її прагнення впливати на державотворчі процеси.

За результатами аналізу чинників формування громадянської позиції особистості на тому віковому етапі, який обрано в дослідженні, доходимо висновку, що актуальними залишаються удосконалення громадянського виховання в умовах освітніх інституцій; розробка й реалізація моделі навчально-виховної роботи задля забезпечення формування громадянської культури, громадянської позиції студентської молоді, її готовності неухильно дотримуватися законів української держави. У розділі простежено тенденції науково-методичного забезпечення на прикладі праць зарубіжної філософії, психології, педагогіки, в яких доведено доцільність певної ревізії цінностей відповідно до виклику часу, що зумовлює мінливість ідеалів. У педагогічному доробку українських учених спостерігаємо аналогічну тенденцію, оскільки в умовах демократизації та гуманізації суспільного життя очевидною стала необхідність переосмислення пріоритетів і ціннісних орієнтацій, ретельне урахування етнографічних особливостей, увиразнених у традиціях і сформованих психічних властивостях (позитивних та негативних) нашого народу, а також тих завдань, які висуває перед особистістю сучасне й майбутнє людства загалом.

Відповідно виховним ідеалом для сучасної молоді можуть слугувати постаті Пилипа Орлика, Павла Полуботка, Петра Калнишевського, Івана Гонти, Максима Залізняка, легендарних Устима Кармелюка та Олекси Довбуша, педагогів і просвітителів, які ввійшли в історію борцями за національні та загальнолюдські цінності (Г. Ващенко, І. Огієнко, С. Русова, С. Сірополко).

Важливим компонентом громадянського виховання відзначено особистісні цінності, що підлягають засвоєнню вихованцями. Значну їх частину втілено в громадянській освіті завдяки її спрямуванню на усвідомлення підростаючою особистістю ідей демократії з урахуванням світового досвіду (означені аспекти в американській та європейській освіті випереджають український досвід навіть попри те, що формування громадянських цінностей підростаючої особистості набуло вже в Україні особливої гостроти).

Таким чином, у сучасній педагогічній науці об'єктивно тривають активні процеси вдосконалення теоретико-методичних основ громадянського виховання; дещо по-новому осмислюється його зміст, мета й завдання; вчені працюють над визначенням і обґрунтуванням національного виховного ідеалу - прикладу для наслідування представниками українського етносу й етнічних меншин. Попри наведене вище, все ж відзначаємо, що суттєві теоретичні напрацювання в умовах чинної системи освіти на практичному рівні залишаються ще не зреалізованими.

Відтак дослідження обраної проблеми нами зосереджено на елементах системи громадянських цінностей (правових, економічних, політичних, екологічних), які дослідниками сукупно не було охоплено. Поза їхньою увагою також залишилися: міжпредметні зв'язки в громадянському вихованні молоді та реалізація системного підходу, який, вважаємо, має бути інтегративно-координуючим; використання виховних можливостей навчального процесу у формуванні громадянської культури; впровадження результатів наукових досліджень й найновіших парадигм виховання в організацію просвітницької роботи (особистісна орієнтація, інноваційні педагогічні технології, створення інформаційних банків, поєднання навчальної та позанавчальної виховної роботи).

У другому розділі - “Підвищення ефективності формування громадянської позиції студентів” проаналізовано результати констатувального експерименту, виявлено проблеми у формуванні громадянської культури студентської молоді, визначено структуру процесу формування громадянської позиції студентів, його організаційні форми, методи та засоби оптимізації й обґрунтовано вплив самовиховання на їхню громадянську позицію. Виявлено рівень оволодіння студентами знаннями громадянського змісту і сформованості їх громадянської позиції (уявлення про пріоритетні загальнолюдські та національні цінності; політична ерудованість; інтереси й переконання; ставлення до найважливіших подій в Україні та за її межами). Методом анкетування з'ясовано однозначність (неоднозначність) розуміння ними їхнього змісту (уникаючи підказок у формулюванні, унеможливлювали прогнозування студентами очікуваної відповіді педагогом-дослідником). Таким чином забезпечено об'єктивність одержаних даних. Значну увагу було приділено окресленню умовної програми самовиховання студентів, увиразненню типових утруднень щодо їхнього самовдосконалення. На цій підставі реально проаналізовано актуальні умови реалізації означеного напряму виховання.

Результати стану проблеми громадянського виховання в навчально-виховній практиці засвідчили, що для більшості опитаних 97 % (експериментом охоплено 300 студентів економіко-правового та аграрного коледжів спеціальності “Правознавство”) громадянські цінності не є пріоритетними. Здебільшого, в їхній уяві ідеал правоохоронця - це здорова, спортивно розвинена особистість. Натомість показники високої громадянської зрілості залишаються поза увагою. Отож не випадково 67 % від загальної кількості опитаних у вільний час займаються спортом; решта - надають перевагу організації культурно-дозвільної програми (відпочинок на природі; риболовля; перегляд телепередач розважального змісту, відвідування дискотеки); не переживають внутрішньої потреби й не виявляють ініціативності щодо формування громадянських цінностей, не наголошують на бажанні займатися самоосвітою в означеному напрямі 96 % студентів. З-поміж найдієвіших чинників виховання, лише 3 % респондентів визнали самовиховання; 59 % майбутніх правознавців здебільшого живуть своїм особистим життям і майже не цікавляться реформами, що відбуваються в нашій державі. Відповідно для них особисті інтереси мають пріоритетне значення щодо інтересів країни. Вивчення рівня розвитку громадянської культури майбутніх юристів свідчить, що вони, зазвичай, володіють певними знаннями, проте не завжди послуговуються ними у своїх висновках та поведінці. Порівняння одержаних показників з їм аналогічними останніх десятиліть ХХ ст. свідчить, що рівень громадянської культури теперішньої молоді перебуває в стадії “трансформації” і загалом віддзеркалює особливості перехідного періоду, який відділяє тоталітаризм від демократії.

Наступним аспектом дослідження стану порушеної проблеми розглядали визначення рівня професійної готовності викладачів до вирішення завдань громадянського виховання молоді. Анкетування проводили задля аналізу чіткості розуміння педагогами сутності, мети й завдань громадянського виховання; сформованості вмінь дотично визначати форми, методи й засоби, які з їхнього погляду є дієвими; з'ясування оцінки педагогами тих виховних функцій, які забезпечує навчання у формуванні громадянських цінностей студентів; міри визнання (невизнання) результатів виховної діяльності задля формування громадянської позиції в процесі викладання певної дисципліни.

Більша частина опитаних викладачів обраних навчальних закладів 65 % (загальна кількість респондентів становила 40 осіб) оцінюють рівень громадянської зрілості студентів як “низький”; 35 % респондентів - як “середній”. Про високий та найвищий рівні її розвитку не зазначено, оскільки, на їхню думку, людина високої громадянської свідомості в сучасному молодіжному середовищі, в тому числі й майбутні юристи, з певних міркувань, не вирізняються авторитетом. Очевидно, в цьому виявляється відносно низький рівень громадянської зрілості студентів, їх зневажливе ставлення до тих, хто намагається бути “правильним”. Отож патріотизм та громадянськість все ще не стали домінуючими цінностями в студентському середовищі. Значна частина викладачів (77 %) володіють надто поверхневими уявленнями про завдання громадянського виховання молоді. Це зумовлює труднощі у доборі засобів педагогічного впливу на студентів, методів та організаційних форм виховання громадянських цінностей майбутніх юристів.

75 % опитаних викладачів у виховній роботі здебільшого використовують методи словесного впливу на студентів (лекції, бесіди, роз'яснення) і лише 10 % - практичні методи навчання та виховання, зокрема, залучення студентів до громадської роботи правоохоронного спрямування. Водночас жоден із викладачів не вказав на дидактико-ділові ігри, методи стимулювання поведінки вихованців, створення належного дидактико-розвивального середовища.

Здебільшого викладачі не готові до педагогічної співпраці зі студентами щодо їхнього громадянського виховання; вони не володіють достатньою інформацією та знаннями задля реалізації педагогічного керівництва і процесами громадянського самовиховання молоді. У практиці їхньої діяльності системно не використовуються не лише надбання народної педагогіки, а й сучасні методичні розробки. До недоліків відносимо недостатній рівень діяльності обласних інститутів підвищення кваліфікації педагогічних кадрів з означеного напряму.

На підставі одержаних результатів доведено залежність ефективності педагогічної діяльності, спрямованої на формування громадянської позиції студентської молоді, від оптимального використання виховного потенціалу педагогічного процесу. Упродовж навчання педагоги реалізують основну частину спеціально організованих заходів із науково обґрунтованими виховними впливами. Їхніми характерними ознаками розглядаємо системність, цілісність, демократичність, особистісну спрямованість, обопільність, які загалом забезпечують гуманістичну спрямованість навчального процесу. Такий підхід зумовлює добір необхідних педагогічних умов, які уможливлюють реалізацію окреслених завдань і, зокрема, щодо формування громадянської позиції.

Установлено, що у вищих закладах освіти І-ІІ рівнів акредитації саме гуманізація навчального процесу забезпечує вирішення комплексу завдань громадянського виховання задля формування громадянської позиції студентства. З-поміж найважливіших розглядали такі: виховання громадянської свідомості та самосвідомості, почуття причетності до побудови суверенної української держави; формування вмінь всебічно аналізувати й оцінювати соціально-економічні та політичні процеси в країні з державницьких позицій; орієнтування в міжнародному політичному просторі, геополітичній обстановці; визначення місця і статусу України в сучасному світі. Спираючись на означені завдання, нами спроектовано модель формування громадянської позиції студентської молоді. Її концептуальною основою виступає синтез прогресивних педагогічних ідей: 1) запровадження в навчально-виховний процес інноваційних освітніх технологій; 2) оптимізація педагогічного процесу; 3) реалізація принципу особистісно зорієнтованого виховання; 4) посилення практичної спрямованості змісту виховної роботи; 5) актуалізація позанавчальної виховної роботи задля її спрямування на самоосвіту та самовиховання.

Обґрунтовано значення змістового компонента щодо забезпечення позитивного результату педагогічного процесу, а саме: системи знань, умінь і навичок, оволодіння якими сприяє формуванню громадянського світогляду як передумови визначення громадянської свідомості, й, відповідно, громадянської позиції підростаючого покоління. Розглянуто окремі аспекти інноваційних педагогічних технологій та особливості їхнього впровадження в практику навчально-виховної роботи закладів освіти правового спрямування. Інноваційні моделі навчання, здебільшого, ґрунтувалися на таких формах організації навчально-пізнавальної діяльності, в яких пріоритетною стала роль студента. Оновлення змісту громадянської освіти засобами “інноваційного навчання” нами зорієнтовано не лише на впровадження в педагогічну практику істотно нових ідей навчання й виховання, а й переорієнтацію цілей та особливостей співпраці педагогів із вихованцями. Простежено можливості використання різних видів інноваційного навчання (навчання як пошуково-дослідницька діяльність, навчання як гра, навчання як дискусія). Доведено дієвість сучасних діалогічних методів для формування громадянської позиції студентів. З-поміж апробованих нами з цієї групи значний дидактичний і виховний вплив підтвердили методи аналізу конкретної ситуації, інтелектуальної розминки, “мозкового штурму” (“атаки”), навчально-тематичної дискусії, ділової гри.

Важливим чинником формування особистості у процесі дослідження було визначено позанавчальну виховну роботу. Від якості її організації та прогнозування змісту узалежнювали рівень творчої активності й суспільної спрямованості студентів. Вважаємо її сутнісною для визначення їх громадянської позиції.

У розділі наголошено, що громадянське самовиховання уможливлюється за умови самоусвідомлення молодою людиною громадянської приналежності та осмислення свого призначення в суспільному житті. Виявлено, що цей процес, складаючись із трьох неподільних компонентів: пізнавального (самопізнання), емоційно-оцінювального (самоставлення) і дієво-вольового, регулятивного (саморегуляція), безпосередньо узалежнений від інтелектуальної, емоційної та вольової сфер кожного студента. На цій підставі стверджуємо, що вагомим внутрішнім рушієм розвитку особистості, особливо в юнацькому віці, є її самовиховання. Нами виокремлено й обґрунтовано низку етапів громадянського самовиховання означеної категорії молоді. Це: 1) усвідомлення сутності громадянських цінностей і суспільних вимог до громадянської культури особистості; 2) самопізнання та об'єктивна оцінка вихованцем своєї ролі в громадянському житті, дотримання ним правил громадянського співіснування; 3) планування дій задля становлення громадянської позиції молодої людини відповідно до принципів громадянського суспільства; 4) поетапна практична реалізація програми громадянського самовиховання; 5) самоконтроль, самооцінка та самокорегування дій.

Громадянське самовиховання суттєво вирізняється з-поміж інших напрямів педагогічної діяльності, оскільки, студентів необхідно коректно спонукати до нього, уникаючи адміністративних методів, надмірної вимогливості та контролю. Відповідно, основними завданнями педагогів було створення сприятливих умов, популяризація, належна консультативна допомога вихованцям. У розділі зазначено, що в умовах активного впровадження інформаційних технологій забезпечуються значно ширші можливості для залучення молоді до самостійної пізнавальної діяльності, опанування знаннями, аналізом інформації, критичного мислення. Послуговуючись комп'ютерними комунікаціями, вони самостійно формують свої погляди на державні та міжнародні суспільні події, досліджують і узагальнюють їх. Відповідно, молоді забезпечували доступ до інформаційних банків даних у різних куточках світу, спонукали до обговорення суспільних проблем.

Доведено, що така форма самоосвіти потребує особливої уваги та професійної допомоги педагогів (розповсюдження інформації, її кількість і якість не кожен і не завжди спроможний об'єктивно оцінити й уніфікувати). Таким чином, задля попередження негативних наслідків у формуванні громадянської позиції та в самоосвіті студентів, нами визначено низку стратегічних напрямів виховної діяльності: консультативну педагогічну допомогу студентам; інструктування про важливість дотримання правил інформаційної безпеки під час добору знань у всесвітній мережі; попередження про актуальність інформаційних технологій, які, впливаючи на світосприйняття, обмежують безпосереднє міжособистісне спілкування.

Відтак, громадянське самовиховання видозмінювалось і ставало неухильною основою для формування громадянської позиції студентської молоді. Його організацією в умовах навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації передбачали таку реалізацію змісту, форм і методів громадянської самоосвіти, за якої кожен студент міг пізнати та глибоко усвідомити сутність громадянських цінностей. Відповідно активізували механізми самопізнання та об'єктивної самооцінки кожного вихованця щодо власних громадянських орієнтацій, свого місця і ролі в громадському житті. Доведено, що важливим етапом у процесі громадянського самовиховання стало визначення кожним підопічними ставлення до себе, як до громадянина, досягнення ним такого рівня самореалізації, який відповідає змісту усталених принципів життєдіяльності в громадянському суспільстві. Передбачаємо, що згодом, упродовж подальших років, опанований в юності досвід утвердження громадянської позиції буде успішно екстрапольовано не лише в професійну, а й у різні сфери життєдіяльності особистості.

Узагальнення результатів проведеного дослідження дають підстави для таких загальних висновків:

1. В умовах демократичних перетворень усіх сфер українського суспільства особливої ваги набуло формування громадянської позиції молоді. В історіографії проблеми дослідження нами виокремлено три основні періоди. Перший - кін. ХІХ - поч. ХХ ст., що охоплює національно-культурне відродження України в руслі державотворчих процесів УНР і ЗУНР, популяризації ідей формування національної свідомості українців в умовах відсутності власної держави. У працях М. Галущинського, М .Грушевського, С. Русової, І. Франка, І. Ющишина, Л. Ясінчука відображено шляхи національного виховання і формування громадянських чеснот. Розробку цих проблем у 1920-х - 1930-х рр. здійснювали А. Макаренко, С. Шацький, а в другій половині ХХ ст. - В. Сухомлинський (другий період). Таким чином було закладено основи сучасних освітніх концепцій, актуальних для практичного втілення означеної ідеї в умовах незалежної України.

Третій період зумовлено посиленням інтересу вчених до громадянського виховання і формування громадянської позиції молоді (ІІ пол. 1980-х р. - початок ХХІ ст. із проголошенням державної незалежності України). У сучасних дослідженнях розкрито важливі аспекти громадянського виховання особистості в умовах державотворення. Однак, поза їх увагою залишилися міжпредметні зв'язки й реалізація системного підходу до вирішення проблем громадянського виховання; використання виховних можливостей навчального процесу, упровадження найновіших парадигм виховання та використання інноваційних педагогічних технологій; поєднання навчальної та позанавчальної виховної роботи. На підставі результатів вивчення стану досліджуваної проблеми обґрунтовано, що її актуальність зумовлено об'єктивною потребою підвищення рівня громадянської зрілості молоді; недостатньою розробленістю її теоретичного та методичного аспектів, а також утрудненнями, які виникають в її реалізації у навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації.

2. Доведено, що ефективність формування громадянської позиції перебуває в безпосередній залежності від системи чинників, які об'єктивно впливають на особистість у різні періоди її життєдіяльності. Становлення громадянина відбувається в умовах сімейного виховання, навчально-виховної роботи в закладах освіти та активної участі в діяльності молодіжних громадських організацій. Увиразнено залежність усіх державотворчих процесів від тих громадянських чеснот, які закладено освітою. На цій основі обґрунтовано, що навчально-виховний процес повинен забезпечувати формування ціннісних орієнтацій, знань, умінь і навичок, які формуватимуть автономну свідомість громадянина максимально унезалежнену від впливів соціального оточення, з пріоритетом внутрішніх чинників мотивації поведінки. Саме ці риси творять підґрунтя для утвердження громадянської позиції особистості. Отож, проектуючи процес становлення особистості на формування її громадянської позиції, у розробленій моделі передбачено практичну реалізацію трьох векторів педагогічного впливу: “громадянське виховання > громадянська свідомість > громадянська зрілість”.

3. Установлено структуру процесу формування громадянської позиції, яка передбачає оволодіння знаннями, нормами й правилами поведінки суспільного співіснування засобами виховного впливу (перший етап). Унаслідок цього особа оволодіває сутністю понять “держава”, “нація”, “громадянин”, “право”, “обов'язок”, “націоналізм”, “шовінізм” тощо та осмислює їх. На основі опанованих знань формуються її особистісні погляди на новий аспект громадянськості. Знання, набувши характеру поглядів, трансформуються в переконання. Світогляд, як першооснова громадянської самосвідомості особистості, значною мірою впливає на норми поведінки, ставлення до громадянських прав і обов'язків та усвідомлення своєї приналежності до певної держави - нації. Охарактеризовано безпосередню залежність між громадянською позицією та рівнем сформованості світогляду й національної самосвідомості особистості.

Формування стійких емоційних ставлень до громадянських цінностей (другий етап), зумовлює зосередження виховних впливів на формуванні патріотичних і національних почуттів особистості. Доведено, що задля ефективності виховної роботи необхідними є усвідомлення їхніх відмінностей: об'єктом національних почуттів є власний етнос, незалежно від його розселення, натомість у патріотичних почуттях віддзеркалено прихильність до рідної землі, території, місця народження, Батьківщини. Такі почуття у структурі громадянської позиції молодих людей забезпечує глибоке розуміння ними громадянського обов'язку. Формування умінь, засвоєних способів громадянської поведінки внаслідок активізації особистості, входження її в національно-культурне та суспільно-політичне життя, безпосереднє включення в соціальні структури, значущі для державотворення увиразнює важливий елемент впливу на становлення громадянської позиції - формування звичок активної діяльності особистості в громадському житті. Простежено, що схильність до усталених способів діяльності, добрих учинків, захист не лише власних, а й інтересів співгромадян і держави загалом, передбачає поступові й систематичні вправляння. Необхідною умовою вироблення таких звичок громадянської поведінки обгрунтовано також відповідністю вимог їхнього змісту до вікових та індивідуальних особливостей майбутніх юристів.

4. Спроектовано модель навчально-виховної роботи задля забезпечення виховання громадянської культури й формування громадянської позиції молоді. В її основу, як цілісної педагогічної системи, введено педагогічну мету й завдання, що її конкретизують; зміст наукової та навчально-виховної інформації, що підлягає засвоєнню і повинна забезпечити формування та розвиток громадянських цінностей; засоби педагогічної комунікації між учасниками навчально-виховного процесу; діяльність (співпрацю) педагогів із вихованцями. Доведено, що таку модель навчально-виховної роботи слід будувати на основі принципів неподільної єдності навчання з вихованням, а також особистісно зорієнтованого та діяльнісного підходів до формування громадянської позиції студентської молоді.

5. Результатами здійсненого дослідження обгрунтовано, що формування громадянської позиції студентської молоді досягає очікуваних результатів за дотримання низки педагогічних умов:

запровадження в педагогічний процес навчальних закладів зі спеціальностями юридичного профілю інноваційних освітніх технологій, які розглядають навчання у трьох площинах: як дискусію, як гру та як системне дослідження;

реалізації принципу особистісно орієнтованого навчання й виховання, що ґрунтується на налагодженні суб'єкт-суб'єктних взаємин між учасниками педагогічного процесу (взаємоповага, взаємодовіра, взаємодопомога з максимальним урахуванням інтересів і пізнавальних потреб студентів);

налагодження міжпредметних зв'язків у процесі формування громадянської культури студентів засобами використання виховних можливостей суспільствознавчих дисциплін (правознавство, історія України, політологія, філософія, основи Конституційного права України), що вивчаються як нормативні курси в навчальних закладах з юридичними спеціальностями;

оптимізації педагогічного процесу, яка проектує його ефективніше функціонування щодо заданих критеріїв на основі ретельного врахування принципів педагогічного цілепокладання й розробки змісту навчального матеріалу; добору форм та методів навчання; вивчення передового світового досвіду; актуалізації специфіки навчального закладу й урахування індивідуальних запитів студентів;

диференціації та індивідуалізації навчального процесу;

посилення практичної спрямованості змісту виховної роботи.

Здійснене дослідження не вичерпує увесь спектр актуальних аспектів порушеної проблеми. На найближчу перспективу вважаємо за доцільне її дослідження за матеріалами порівняльного аналізу здобутків українських і зарубіжних учених, особливо в пострадянських країнах; доведення впливу ЗМІ на реалізацію завдань громадянського виховання; доведення важливості врахування впливу соціального розшарування в суспільстві на формування ціннісних громадянських орієнтацій дітей та молоді.

Основні положення дисертаційного дослідження відображено в таких публікаціях

Кафарська О.Б. Єдність національних і загальнолюдських цінностей у педагогічній думці Галичини // Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - Вип.ІV. - С.125-130.

Кафарська О.Б. Єдність національного та загальнолюдського у виховній концепції Софії Русової // Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. - Івано-Франківськ: Плай, 2001. - Вип.V. - С.126-130.

3.Кафарська О.Б. Формування духовності - актуальна проблема сьогодення. Християнські цінності: історія і погляд у третє тисячоліття: Збірник наукових записок Національного університету “Острозька академія”. - Острог, 2002. - Т.VІ. - С.119-125.

4. Кафарська О.Б. Виховання громадянської позиції: стан і перспективи дослідження проблеми // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. - Чернівці: Рута, 2005. - Вип.255. Педагогіка та психологія. - С.65-68.

5. Кафарська О.Б. Педагогічні умови формування громадянської культури майбутніх вчителів // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Педагогіка. Соціальна робота. Ужгород, 2005. - №8. - С.56-57.

6. Кафарська О.Б. Вплив церкви на утвердження громадянських цінностей у свідомості українців // Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. - Івано-Франківськ: Плай, 2005. - Вип.ХІ. - С.119-126.

7. Кафарська О.Б. Організаційно-методичний супровід правового виховання студентів-юристів. Навчально-методичні рекомендації. - Івано-Франківськ, 2006. - 64 с.

8. Кафарська О.Б. Теоретико-методичні основи підготовки майбутніх юристів до розв'язання соціально-правових проблем. Навчально-методичні рекомендації. - Івано-Франківськ, 2007. - 64 с.

9.Кафарська О.Б. Ідея єдності національного та загальнолюдського у вітчизняній історико-педагогічній науці (Галичина 1869-1939 pp.). - Єдність національного і загальнолюдського у формуванні морально-духовних цінностей: Збірн. наук. праць. - Івано-Франківськ, 2002. - С.69-73.

10. Кафарська О.Б. Формування духовності - актуальна проблема сьогодення. Жінка в Україні. Міжвідомчий науковий збірник / За ред. А.І. Комарової та ін. - К.: Науково-дослід. інститут “Проблеми людини”, 2002. - Т.28. - С.550-553.

Размещено на Allbest.ru