Процес навчання, як предмет дидактики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Яким має бути процес навчання? Як його використовувати для розвитку особистості? Теоретична розробка цих питань обумовила виникнення та розвиток у педагогіці особливої наукової дисципліни, яка отримала назву дидактика (від грец. didakticos - повчальний). Вважається, що цей термін увів німецький педагог В. Ратке (1571-1635 рр.). Під дидактикою він розумів наукову дисципліну, яка займається дослідженням теоретичних основ навчання. Сучасна дидактика досліджує закономірності та принципи навчання, шляхи підвищення пізнавальної діяльності, розробляє методи, форми навчання, методику викладання конкретних дисциплін, узагальнює та аналізує педагогічний досвід.



Поняття про зміст навчання

Основними категоріями дидактики є викладання, уміння, навчання, освіта, знання, уміння, навички, а також мета, зміст, організація навчання, форми, методи, засоби, результати навчання. Розкриємо деякі з них.

Викладання - упорядкована діяльність педагога з реалізації мети й завдань навчання, забезпечення інформування, сприйняття, усвідомлення, засвоєння й практичного застосування знань.

Учіння - процес власної діяльності учнів, у ході якого на основі пізнання, тренування й набутого досвіду в них формуються та удосконалюються знання, уміння, форми діяльності й поведінки.

Навчання - спільна діяльність педагога й учнів, упорядковане співробітництво, спрямоване на досягнення поставленої мети.

Знання - відбиття пізнаваного світу в думці людини; сукупність ідей, у яких відображається теоретичне оволодіння певним предметом.

Уміння - оволодіння способами (прийомами, діями) застосування засвоєних знань на практиці.

Навички - уміння, доведені до автоматизму, високого ступеня досконалості.

Мета (навчальна, освітня) - те, до чого прагне навчання, майбутнє, на яке спрямовані його зусилля.

Результати (продукти навчання) - те, чого досягає навчання, кінцеві підсумки навчального процесу.

Процес навчання виконує такі функції: освітню,) виховну та розвивальну.

Освітня функція пов'язана з розширенням обсягу наукових знань, глибиною й міцністю їх засвоєння, формуванням умінь і навичок. Наукові знання містять у собі факти, поняття, закони, теорії, узагальнену картину світу. Уміння утворюються внаслідок виконаних у процесі навчальної діяльності вправ. Багаторазове повторення вправ у тих самих умовах сприяє виробленню навичок.

Виховна функція пов'язана з формуванням відносин і органічно випливає із змісту, форм і методів навчання; передбачає виховання в школярів естетичних, моральних, трудових, етичних уявлень, поглядів, переконань, ідеалів, формування світогляду, мотивів навчальної діяльності.

Розвивальна функція процесу навчання проявляється в розвитку мовлення, мислення, волі, емоцій, пам'яті, навчальних інтересів, здібностей. Інакше кажучи, ця функція навчання передбачає орієнтацію на розвиток особистості як цілісної психічної системи.

Усі три функції процесу навчання взаємозалежні й перебувають в органічній єдності.

У структуру навчання входять мета, зміст, методи, форми та результат діяльності. Зазначені особливості реалізуються через такі компоненти; цільовий, стимулюючо - мотиваційний, змістовий, операційно - діяльнісний, контрольно - регулювальний, оціночно - регулятивний.

Цільовий компонент відображає усвідомлення педагогом та прийняття учнями мети і завдань теми, розділу навчального предмета. Мета й завдання в конкретному циклі навчального процесу визначаються на підставі вимог програми, врахуванні особистісних особливостей, рівня освіченості, вихованості, розвиненості тощо.

Стимулюючо-мотиваційний компонент передбачає використання педагогом комплексу методів і прийомів, спрямованих на стимулювання в учнів інтересу, потреб у вирішенні поставлених перед ними навчально-виховних завдань. При цьому стимулювання має породжувати внутрішній процес виникнення в школярів позитивних мотивів навчання.

Змістовий компонент визначається навчальними планами, програмами й підручниками. Зміст окремих уроків конкретизує вчитель з урахуванням поставлених завдань, рівня підготовленості учнів, їх інтересів тощо.

Зміст є однією з центральних проблем процесу навчання. Зміст - це система наукових знань, практичних вмінь та навичок, світоглядних, моральних ідей, якими повинна оволодіти людина у системі освіти.

Сучасна модель освіти має три основних цикли у загальноосвітній школі: природничо-науковий та фізико- математичний; гуманітарний; трудової та фізичної підготовка.

Зміст професійної освіти включає: поглиблене вивчення основ обраного виду праці; формування спеціальних професійних вмінь та навичок; розвиток особистісних властивостей та якостей у майбутніх спеціалістів.

Вища освіта спрямована на забезпечення фундаментальної, наукової, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначити темпи та рівень науково-технічного, економічного та соціально-культурного потенціалу нації та всебічний розвиток особистості як найвищої цінності суспільства.

Зміст зумовлює вибір методів і форм організації навчального процесу.

Операційно - діяльнісний компонент відображає процесуальну сутність навчання й реалізується за допомогою оптимальних методів, засобів і форм організації викладання й учіння.

Контрольно - регулювальний компонент передбачає одночасний контроль педагога за ходом розв'язання поставлених завдань навчання й самоконтроль учнів за правильністю виконання навчальних операцій, точністю відповідей. Контроль здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних та інших практичних робіт, опитувань, заліків, іспитів.

Оціночно - регулятивний компонент передбачає оцінювання педагогами й самооцінювання учнями досягнутих у процесі навчання результатів відповідно до поставлених завдань, знаходження й заповнення виявлених прогалин у знаннях і вміннях учнів.

Крім цього, в структуру навчання входять ще закономірності та принципи.

Закономірності навчання - це об'єктивні, істотні, стійкі взаємозв'язки між складовими компонентами процесу навчання. Закономірності навчання відображають залежність між діяльністю вчителя, учнів і змістом освіти. Виділяють такі закономірності навчання:

- процес навчання має виховуючий й розвиваючий характер;

- процес навчання зумовлений потребами суспільства;

- процес навчання залежить від умов, у яких він проходить;

- процес навчання залежить від реальних та навчальних можливостей учнів;

- процес навчання безпосередньо пов'язаний з процесами освіти, виховання й розвитку;

- форми організації навчання залежать від завдань, змісту й методів навчання.

Принципи - основні положення якої-небудь теорії, науки в цілому; основні вимоги, поставлені до чогось. Принципи навчання - це система дидактичних вимог до процесу навчання, виконання яких забезпечує його ефективність. Принципи навчання випливають із закономірностей.

Загальновизнані принципи навчання:

науковості - зміст освіти ознайомлює учнів з об'єктивними науковими фактами, теоріями, законами й відображає сучасний стан науки;

свідомості й активності - вбачає активну роль особистості школяра в навчанні. Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяє позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу. Учні усвідомлюють мету навчання, важливість і необхідність одержання знань;

наочності - ефективність навчання залежить від доцільного залучення органів відчуттів до сприйняття й перероблення навчального матеріалу;

доступності - врахування особливостей розвитку учнів, способу передачі матеріалу (від простого - до складного), навчання на оптимальному рівні складності, використання оптимальних методів і засобів навчання;

систематичності й послідовності - логічна побудова процесу навчання приводить до викладання й засвоєння учнями знань у певному порядку, системі. Послідовний виклад матеріалу, виділення в ньому головного, логічний перехід від вивченого до нового матеріалу допомагає учням усвідомити структуру знань, зрозуміти логіку й зв'язок між окремими частинами матеріалу вивчення;

міцності - знання, які отримують школярі в процесі навчання, мають міцно закріпитися в їхній пам'яті, стати частиною їх свідомості, підґрунтям звичок і поведінки;

зв'язку теорії із практикою - знання, отримані школярами в процесі навчання, усвідомлюються як важливі й потрібні лише тоді, коли знаходять практичне втілення в житті.

Усі компоненти навчального процесу тісно взаємопов'язані й тільки в єдності забезпечують певний результат.

Слово метод у перекладі з грецької означає шлях, спосіб наближення до істини. Метод навчання - це впорядкований спосіб взаємопов'язаної діяльності учителя й учнів, спрямований на вирішення завдань освіти, виховання й розвитку в процесі навчання.

У сучасній дидактиці існує велика кількість методів навчання, але жоден з них не універсальний. Високих результатів у процесі навчання можна досягти тільки за умови використання різних методів. Але для того щоб користуватися різноманіттям наявних методів, їх необхідно впорядкувати, привести до певної системи. Для цього існує класифікація.

В сучасній науці та практиці існує багато класифікацій педагогічних методів, що використовуються у процесі навчання. Вони відрізняються великою різноманітністю залежно від того, яке обгрунтування обирається для їх розробки. Так, методи навчання поділяють залежно від:

- домінуючих засобів - на словесні, наочні та практичні;

- основних дидактичних задач - на методи: набуття нових знань; формування вмінь, навичок та застосування знань на практиці; методи перевірки та оцінки знань, умінь та навичок.

Вибір методів навчання визначається:

• метою і завданням навчання;

• змістом даного предмета і конкретної теми;

• індивідуальними можливостями учнів;

• відведеним часом;

• можливостями педагогів.

Кожний педагогічний метод може бути ефективним або неефективним залежно від конкретних умов. Педагогічні цілі реалізує система методів і форм, їх оптимальне поєднання, яке не може бути встановлено раз і назавжди.

Наприклад, чому необхідно поєднання продуктивних, репродуктивних, проблемних, активних методів навчання? Причин тому досить. Продуктивні методи не завжди універсальні, не усяка навчальна тема містить у собі проблемну ситуацію. Існують навчальні проблеми, які є непосильними для учнів або занадто легкими. Створити або проаналізувати проблемну ситуацію без знання проблеми неможливо, так само, як і ділову гру. Крім того, активні методи вимагають значно більших затрат часу на вивчення навчального матеріалу та більш високого рівня кваліфікації педагога.

Методи організації і здійснення навчально - пізнавальної діяльності.

1 За джерелом передавання та сприйняття навчальної інформації:

• словесні: розповідь, бесіда, лекція, дискусія;

• наочні: ілюстрація, демонстрація;

• практичні: вправа, дослід, практичне завдання.

2 За логікою передавання та сприйняття інформації:

• індуктивні;

• дедуктивні.

3 За ступенем самостійного мислення:

• пояснювально-ілюстровані;

• репродуктивні;

• евристичні;

• проблемно-пошукові;

• дослідницькі.

4 За ступенем управління навчальною роботою:

• навчальні роботи під керівництвом педагога;

• самостійна робота;

• робота з літературою;

• виконання завдань.

II Методи стимулювання навчально-пізнавальної діяльності.

1 Методи стимулювання інтересу:

• пізнавальні ігри;

• рольові ігри; о ділові ігри;

• аналіз ситуацій; тестування.

2 Методи стимулювання відповідальності:

• переконання;

• навіювання;

• вимога;

• заохочення;

• догана.

III Методи контролю і самоконтролю:

• індивідуальне опитування;

• фронтальне опитування;

• залік;

• іспит;

• тестування;

• самоконтроль.

Система методів, що використовується викладачем, спрямована на формування нових знань, закріплення, повторення вивченого матеріалу, а також на формування вмінь, навичок, звичок, характеру, розвиток когнітивних процесів, волі, почуттів.

Вибір і використання педагогічних методів багато у чому визначає вид навчання: репродуктивне, продуктивне, проблемне, активне, комп'ютерне, модульне, програмоване, інноваційне тощо. Розглянемо деякі види навчання.

Репродуктивне навчання, або пояснювально- ілюстративне. Іноді називають традиційним. Викладач повідомляє студентам уже готові знання: пояснює новий матеріал, доводить висунуті положення, закони, теореми, підкріплює своє повідомлення ілюстраціями, демонстрацією дослідів тощо. Студент сприймає те, що йому повідомляють, осмислює його, запам'ятовує.

Плюси пояснювально-ілюстративного навчання: воно заощаджує час і сили викладача і студентів; полегшує розуміння важкого матеріалу; забезпечує ефективне керування пізнавальною діяльністю студентів. Мінуси: матеріал подається в готовому вигляді, що знижує рівень самостійності й активності студентів.

Продуктивне навчання відрізняється тим, що учні здобувають знання у результаті творчої діяльності.

Проблемне навчання. Його суть полягає в тому, що перед студентами ставляться завдання знаходити нові, нестандартні підходи під час вирішення різноманітних питань і проблем. Це розвиває в них уміння орієнтуватися в нових умовах, комбінувати запас уже наявних знань і вмінь для пошуку нових, висувати гіпотези, будувати здогади, шукати шляхи надійнішого й точнішого їх розв'язання. При проблемному навчанні знання в готовому вигляді не повідомляються. Викладач різними методами намагається заохотити студентів самостійно знайти відповідь, способи для розв'язання.

Проблемне навчання здійснюється в трьох основних формах: проблемний виклад, частково-пошукова діяльність і самостійна дослідницька діяльність.

Програмоване навчання. Подача матеріалу відбувається невеликими, логічно завершеними порціями, або кроками. Б. Сжіннєр, один із засновників цього виду навчання, сформулював основні принципи програмованого навчання: подача інформації невеликими дозами; установка перевірочного завдання задля контролю й оцінювання засвоєння кожної порції пропонованої інформації; надання відповіді для самоконтролю; подача вказівок залежно від правильності відповіді.

Розрізняють машинне (за допомогою навчальних машин, комп'ютера) і безмашинне (за допомогою програмованих підручників, зошитів з друкованою основою) програмоване навчання, а також лінійне, розгалужене й комбіноване.

При лінійній побудові програми учні працюють послідовно над кожною порцією матеріалу: вивчив - іди далі. Розгалужена програма побудована так, що учні можуть вибрати правильну відповідь з декількох пропонованих їм. Якщо відповідь обрана правильно, учень приступає до вивчення наступної порції інформації, якщо відповідь неправильна - учень відсилається до інформації, у якій дається роз'яснення причин неправильної відповіді й шляхи її усунення. Комбінована програма - це поєднання лінійної й розгалуженої побудови програм.

Переваги програмованого навчання: індивідуальний темп просування в навчальному матеріалі; наявність постійної інформації про ступінь і якість засвоєння матеріалу; можливість здійснити самоконтроль у навчанні.

Комп'ютерне навчання. Впровадження комп'ютера в навчальний процес значно підвищує його ефективність: підвищується успішність школярів, інтерес до знань, пізнавальна самостійність, активізується їх пізнавальна діяльність. Однією з особливостей навчання за допомогою комп'ютера є створення ефективних навчальних програм, які сприяють повноцінному засвоєнню знань, розвитку вмінь і навичок учнів. Проте таких програм створено недостатньо.

Особливе місце у сучасній педагогічній практиці належить активному навчанню. Сьогодні воно широко використовується під час усіх видів занять у вищих навчальних закладах.

Основними ознаками активного навчання є:

• вимушена активність учнів;

• зіставлення часу активності учнів та викладача;

• самостійне вироблення рішень учнями;

• постійна взаємодія учнів та викладача за допомогою прямих та зворотних зв'язків;

• взаємодія учнів.

Використання активного навчання у вищих, спеціальних навчальних закладах дозволяє імітувати професійну діяльність, максимально наблизити навчальний процес до майбутньої професійної діяльності.

Активне навчання включає в себе:

I Неімітаційні види занять: проблемна лекція, практичне заняття, лабораторна робота, семінар, групова консультація, дипломний або курсовий проект, виробнича практика, використання навчальних програм та машин, олімпіада або науково-практична конференція, НДРС.

II Імітаційні види занять:

1 Неігрові: аналіз конкретних ситуацій, індивідуальний тренаж, імітаційні вправи;

2 Ігрові: ділова гра, розігрування ролей, ігрове проектування (розробка варіантів рішень).

Модульне навчання (від лат. modulus - міра). Мета розробки модулів - розчленування змісту курсу на компоненти відповідно до професійних та педагогічних завдань; визначення для кожного компонента доцільних методів, форм навчання, погодження їх за часом та інтеграція у єдиний комплекс.

Модульний підхід будується на основі суворого системного аналізу понятійного апарату дисципліни, що дає можливість виділяти основні знання, уникати повторення. Знання студентів оцінюються за підсумками вивчення кожного модуля (рейтинговий контроль).

Модульна система навчання стимулює повсякденну самостійну роботу, підвищує змагальність, дозволяє виявляти велику гнучкість у побудові структури курсу:

• більш ефективно контролювати знання та вміння;

• робити студентам самостійний вибір темпу просування за програмою;

• переносити акцент у роботі викладача на консультативно-координуючу функцію управління пізнавальною діяльністю студентів;

• скорочувати курс на основі адекватного комплексу методів та форм навчання без збитків для повноти та глибини викладення навчального матеріалу.

Сучасна дидактика грунтується на ідеях:

• індивідуалізації навчально-виховного процесу;

• впровадження у навчальний процес міжнародної мережі «INTERNET»;

• використання модульної системи навчання

Організаційні форми навчання:

Основною формою організації навчально-виховного процесу в школі є урок. До 90 % навчального часу у загальноосвітній школі витрачається на уроки; весь матеріал, що входить у комплекс основ наук, викладається під час уроків, тому теорія уроку є важливою складовою частиною дидактики. У вищих навчальних закладах організаційні форми навчання значно складніші. їх можна розподілити таким чином:

I Лекція: традиційна, проблемна, вступна, оглядова, поточна, підсумкова.

II Семінарські заняття:

1 Просемінари.

2 Семінари: семінар-запитання і відповіді, семінар - бесіда, семінар-прес-конференція, семінар-дискусія та ін.

3 Спецсемінари.

4 Наукові студентські семінари.

III Практичні заняття - закріплення знань: фронтальне, тематичне, проведення робіт циклами, ділові ігри та ін.

IV Індивідуальні заняття: дипломне проектування, курсові роботи, самостійна робота.

Розглянемо деякі форми навчання. Лекція залишається важливою формою організації навчально - виховного процесу вузу. Лекція - надзвичайно ємне педагогічне явище, їй властивий цілий ряд переваг порівняно з іншими формами. Основні з них:

• на відміну від підручника оперує значно більшими можливостями щодо врахування специфіки аудиторії, новітніх наукових досягнень;

• озброює студентів не тільки знаннями, а й переконаннями, уміннями аналізувати, давати критичну оцінку матеріалу, що розглядається;

• дає можливість для прямого контакту зі студентами;

• дозволяє отримати інформацію, на яку під час самостійної роботи доводиться витрачати набагато більше часу. У той же час лекція може мати недоліки, не відображати актуальні проблеми сучасної науки, культури, виробництва.

Основні вимоги до навчальної лекції:

• науковий зміст;

• урахування специфіки, особливостей майбутньої діяльності студентів;

• логічний, чіткий, доступний виклад матеріалу;

• створення атмосфери доброзичливості;

• активізація пізнавальної діяльності студентів на базі проблемних методів.

Підготовка до читання лекції включає:

в підбір фактичного матеріалу;

• виділення основних питань;

• складання плану лекції;

• підбір матеріалу, який безпосередньо буде використовуватися;

• складання тексту лекції;

• розробка опорного конспекту;

• вибір форми подання матеріалу.

Семінар є дієвою формою розвитку продуктивного, творчого мислення студентів у ході обговорення проблем, що розглядаються, поглибленого вивчення того чи іншого предмета. Семінари дозволяють формувати у студентів вміння докладно висловлювати думки, вести дискусію, діалог, аргументувати свої позиції, користуватися літературою, розвивати творчу активність, самостійність.

Практичні заняття - це форма зв'язку з практикою, яка закріплює знання шляхом притягнення студентів до вирішення різних пізнавальних задач, дозволяє формувати конкретні вміння та навички.

Індивідуальна робота (курсове, дипломне проектування) - це вже творча діяльність студента, яка завершує вивчення розділу, теми курсу в цілому. Вона дозволяє формувати систему знань, навичок самостійної наукової роботи.

У наш час все більшого значення набуває самостійна робота студентів, пов'язана з вивченням літератури, виконанням завдань, аналізом ситуацій, написанням дипломних та курсових робіт тощо. В процесі самостійної роботи студенти повинні навчитися вирішувати пізнавальні завдання, аналізувати, систематизувати.

Важливою складовою процесу навчання є контроль та оцінювання його результатів. Педагогічний контроль - це система перевірки знань, умінь та навичок. Він також є важливим засобом встановлення зворотного зв'язку між педагогом та учнем. Контроль підвищує відповідальність за роботу як учнів, так і педагогів, формує чесне ставлення до праці, сприяє розвитку в особистості таких якостей, як самостійне мислення, стійка пам'ять та ін.

Контроль виконує шість основних функцій: контрольну, навчальну, організаторську, виховну, розвиваючу, методичну.

Залежно від форми організації методи контролю поділяються на усний, письмовий, лабораторний, графічний, програмований, тестовий, самоконтроль, екзамени й заліки.

За місцем, яке посідає контроль у навчальному процесі, розрізняють такі його форми:

• попередній (вхідний) - застосовується як передумова для успішного планування і керівництва навчальним процесом;

• поточний - це засіб виявлення ступеня сприйняття (засвоєння) навчального матеріалу. Він проводиться з метою діагностики першого рівня засвоєння предмета;

• рубіжний (тематичний, модульний) - це показник якості вивчення окремих тем, розділів. Його завдання - стежити за процесом навчання та за необхідності вживати педагогічні заходи щодо оптимального регулювання ним,

• підсумковий - це залік або іспит. Він проводиться з метою оцінки знань, умінь та навичок, які відповідають цілям навчання та професійній спрямованості.

Контроль знань може здійснюватися як усно, так і письмово. Останнім часом, особливо у вищій школі, протягом усього періоду вивчення навчальних курсів широко застосовується стандартизований контроль знань, при якому використовується тестова методика з альтернативним вибором відповідей. Перевага цього методу полягає у тому, що за допомогою найпростіших засобів (бланків, матриць) можна отримати відповідь практично на будь-яке запитання. Недоліком цього методу є можливість вгадування правильної відповіді.

Система тестового контролю включає:

• визначення завдань відповідно до мети навчання;

• вибір способів і технічних засобів контролю;

• складання контрольних завдань;

• обміркування їх змісту, методики застосування;

• експериментальна перевірка контрольних завдань у навчальному процесі.

В сучасних умовах у навчальних закладах використовується рейтингова система контролю успішності навчання. Ця система створює передумови для набуття глибоких і міцних знань, навичок самостійної, творчої роботи. Рейтинг - оцінка діяльності будь-якої особи, групи у балах та їх ранжирування за набраною сумою. Рейтингова система оцінки знань широко використовується у західних вузах, перш за все, у США. Функціонування рейтингової системи можливо лише за умови всебічного розвитку у студентів потягу до навчання, інтересу до знань, творчості, а також системи та її мотивування. Таким чином, контроль - важливий етап процесу навчання. Він дозволяє виявити якість засвоєння матеріалу. Проте він може бути ефективним лише тоді, коли базується на основних принципах і правилах. Вибір методів навчання залежить від різного поєднання конкретних обставин і умов проходження навчально - виховного процесу:

- загальної мети освіти, виховання, розвитку учнів і провідних настанов сучасної дидактики;

- особливостей предмета вивчення;

- особливостей методики викладання конкретної навчальної дисципліни;

- мети, завдань і змісту матеріалу конкретного заняття;

- часу, відведеного на вивчення того чи іншого матеріалу;

- вікових можливостей;

- рівня підготовленості;

- матеріальної оснащеності навчального закладу;

- можливостей і особливостей учителя, рівня його теоретичної й практичної підготовленості, методичної майстерності й особистісних якостей.



Висновок

навчання викладання пізнавальний дидактика

Дидактика досліджує закономірності та принципи навчання, розробляє методи, форми навчання, методику викладання конкретних дисциплін тощо.

Навчання - спільна діяльність педагога та учнів, спрямована до отримання останніми наукової системи знань та практичних вмінь. Навчання виконує три основні функції: освітню, виховну та розвивальну.

Структура процесу навчання включає в себе мету, зміст, методи, форми, результат, закономірності та принципи.

Існує велика кількість методів навчання, які можна узагальнити в три основні групи: методи формування свідомості, методи організації діяльності та методи стимулювання діяльності і поведінки.

Технології навчання розробляються за основними напрямами навчання: репродуктивне, продуктивне, проблемне, комп'ютерне, активне, модульне.

Організаційні форми навчання включають в себе різні види лекційних, практичних, семінарських та індивідуальних занять, а також форми контролю за засвоєнням матеріалу.

Список використаної літератури

Андрющенко В. Основні тенденції розвитку вищої освіти України // Вища освіта України. - 2001. - №1. - С. 11-18.

Бондарчук Е.И., Бондарчук Л.И. Основы психологии и педагогики: Курс лекций. - К.: МАУП, 1999.

Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч. посіб. - К.: Вища школа, 1995.

Закон України „Про освіту" // Право України. - 1996. - №7.

Казанская В.Г. Психология и педагогика. - С.пб.: Питер, 2008.

Пермяков О.А., Морозов В.В. Педагогіка: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006.

Статінова Н.П., Сень Г.П. Основи психології та педагогіки: Навч. посіб. - К.: КНТЕУ, 20С.

Размещено на Allbest.ru

...