Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

13.00.09 - теорія навчання

Формування основ духовності у молодших школярів у процесі навчання образотворчого мистецтва

ВАСИЛЬЧЕНКО Лариса Леонідівна

Харків-2007

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Однією з умов розбудови незалежної української держави є виховання гідного громадянина своєї країни, який любить свою землю, народ, мову і культуру, усвідомлює свої права і обов'язки, володіє філософією моральності, підготовлений до активної участі в суспільному житті. Стрижневі засади формування такої особистості висвітлені в нормативних освітянських документах, зокрема в Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті, документах підсумкової колегії МОН “Освіта в інноваційному поступі суспільства” (2006 р.) та інших.

Духовність є основою, на якій має будуватися сучасне суспільство. Разом з тим, сучасний стан духовного розвитку молодого покоління не може не викликати занепокоєння. Сучасна система освіти орієнтована передусім на набуття школярами загальноосвітніх знань, умінь і навичок; формування ж духовної культури, набуття підростаючим поколінням загальнолюдських духовних цінностей відходить на другий план.

До проблеми духовності з часів Сократа і Платона зверталися в своїх дослідженнях багато філософів (В.Бачинін, М.Бердяєв, В.Діденко, В.Рябов, І.Сілуянова, В.Соловйов, І.Степаненко, О.Угледов, В.Федотова, П.Флоренський та ін.) і психологів (В.Асєєв, І.Бех, Л.Виготський, В.Вілюнас, В.Крутецький, О.Петровський, П.Якобсон та ін.).

Педагогічні аспекти формування духовності особистості школярів, їхнього духовно-морального виховання висвітлені в дослідженнях Ю.Азарова, Д.Водзінського, А.Кияновського, Р.Павелків, С.Тищенко, Г.Ясякевич. Особливістю досліджень, присвячених педагогічному формуванню різних аспектів духовності, є те, що вони орієнтовані головним чином на учнів середнього і старшого шкільного віку, а роль і можливості етапу початкової освіти учнів у формуванні основ їхньої духовності залишаються не розкритими, зокрема в процесі образотворчої діяльності молодших школярів. Винятком у цьому плані є дисертаційне дослідження І.Бужиної.

Великі можливості для формування й збагачення духовності учнів має образотворче мистецтво, оскільки характерною рисою образотворчої діяльності й художньої творчості є його емоційна забарвленість і образне сприйняття. В образотворчій діяльності дитина завжди чітко виражає ставлення до тих, кому співчуває або кого засуджує. Художній вплив світу мистецтва сприяє усвідомленню повсякденних почуттів і емоцій суб'єктивного сприйняття себе і світу навколо себе. На особливу роль мистецтва в процесі формування духовності дитини вказують Н.Андрюшина, І.Гончаров, В.Діденко, В.Полуніна та інші дослідники.

Слід зазначити, що в сучасній шкільній освіті накопичилась низка суперечностей, які знижують ефективність предметів мистецьких дисциплін щодо їхнього впливу на формування духовності школярів, зокрема:

· між необхідністю формування основ духовності особистості в ранньому віці і неспроможністю сучасної початкової школи до розв'язання означеної проблеми;

· між визнанням у Державному освітньому стандарті за образотворчим мистецтвом ролі однієї з домінантних змістових ліній і відсутністю досліджень щодо нових підходів до формування змісту образотворчої освіти молодших школярів, спрямованого на розвиток їхньої духовності;

· між наголошенням на пріоритетності творчої діяльності в процесі вивчення школярами предметів мистецьких дисциплін та недостатньою розробкою наукових і методичних матеріалів щодо використання відповідних методів і форм у навчальному процесі.

Отже, виявлені суперечності, недостатній рівень теоретичної дослідженості й практичної розробленості зазначеної проблеми зумовили вибір теми дисертації “Формування основ духовності в молодших школярів у процесі навчання образотворчого мистецтва”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди “Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладах” (РК № 1-20 0199U004104). Тему дисертації затверджено вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди й узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 9 від 28.11.2006 року).

Метою дослідження є визначення, теоретичне обґрунтування й експериментальна перевірка педагогічних умов формування основ духовності в молодших школярів у процесі навчання образотворчого мистецтва.

Відповідно до поставленої мети дослідження визначено такі завдання:

1. Виявити на підставі аналізу наукової літератури з проблеми ступінь її дослідження й обґрунтувати вихідні теоретичні положення, що розкривають основи формування духовності в молодших школярів засобами образотворчого мистецтва.

2. Визначити, теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити педагогічні умови формування основ духовності молодших школярів у процесі навчання образотворчого мистецтва.

3. Уточнити критерії й показники сформованості основ духовності в молодших школярів у процесі навчання образотворчого мистецтва.

4. Розробити науково-методичні рекомендації для вчителів щодо формування основ духовності молодших школярів засобами образотворчого мистецтва.

Об'єкт дослідження - процес навчання молодших школярів образотворчого мистецтва.

Предметом дослідження виступають педагогічні умови формування основ духовності молодших школярів у процесі навчання образотворчого мистецтва.

Загальна гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що ефективність процесу формування основ духовності дитини в початковій школі можна підвищити, якщо у процесі навчання образотворчого мистецтва: а) здійснити структурування змісту навчання з образотворчого мистецтва на духовно-смисловій основі; б) забезпечити в процесі навчання опору на емоційно-почуттєву сферу молодших школярів як провідну в структурі їхньої духовності.

Методологічною основою дослідження становлять гуманістичні філософські положення про особистість як найвищу цінність суспільства; філософські концепції духу і духовності людини; загальні положення теорії наукового пізнання; діалектична теорія про загальний зв'язок, взаємозумовленість і цілісність явищ об'єктивної дійсності; концепція особистісно-діяльнісного підходу до розвитку особистості; концепція творчого освоєння мистецтва; психолого-педагогічна теорія діяльності.

Теоретичні основи дослідження ґрунтуються на ідеях щодо формування духовної культури особистості в навчально-виховній діяльності (І.Бужина, Л.Коваль, Г.Падалка, Г.Шевченко, Г.Ясякевич та ін.); положеннях про роль культури й мистецтва в процесі формування особистості (В.Біблер, І.Гончаров, Л.Коган та ін.); на працях психологів про розвиток особистості (І.Бех, Л.Божович, Л.Виготський, В.Давидов, Д.Ельконін, І.Зимня, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн), на поглядах представників гуманної педагогіки (Ш.Амонашвілі, Я.Коменський, Я.Корчак, Дж.Локк, І.Песталоцці, К.Ушинський, В.Сухомлинський), на прогресивних ідеях українських просвітителів (Х.Алчевська, О.Духнович, Я.Козельський, С.Русова, Г.Сковорода), на концептуальних положеннях щодо організації навчально-виховного процесу в початковій школі взагалі та навчання молодших школярів образотворчого мистецтва зокрема (Ш.Амонашвілі, Н.Бібік, С.Мельничук, Б.Неменський, О.Савченко, Б.Юсов та інші).

Для розв'язання визначених завдань і перевірки гіпотези використовувались такі методи дослідження:

· теоретичні: аналіз (історичний, порівняльний, ретроспективний), узагальнення, систематизація для порівняння й зіставлення різних поглядів на проблему, розгляд теоретичних питань з метою визначення поняттєво-категоріального апарату;

· емпіричні: діагностичні (малюнкове тестування, аналіз продуктів образотворчої діяльності учнів, бесіди з учнями, порівняльний аналіз творчих робіт учнів на різних етапах формування основ духовності), обсерваційні (спостереження, фіксація результатів навчання), педагогічний експеримент для виявлення результативності експериментальної роботи;

· статистичні: кількісний і якісний аналіз емпіричного матеріалу.

Дослідження проводилося в 2000-2007 рр. протягом чотирьох етапів науково-педагогічного пошуку.

На аналітико-констатувальному етапі (2000-2001 рр.) вивчено стан дослідження проблеми, проаналізовано досвід роботи вчителів з навчання образотворчого мистецтва молодших школярів, здійснено інформаційний пошук шляхів розв'язання проблеми формування основ духовності дітей молодшого шкільного віку; сформульовано базові теоретичні положення.

На аналітико-пошуковому етапі (2001-2002 рр.) визначено гіпотезу, мету, завдання й методологічні засади дослідження, виявлено педагогічні умови формування основ духовності в молодших школярів на уроках з образотворчого мистецтва, обґрунтовано програму і методики експериментальної роботи; установлено кількісний та якісний склад учасників експерименту.

На формувальному етапі (2002-2006 рр.) здійснено експериментальну перевірку гіпотези і концептуальних положень дослідження, проаналізовано проміжні результати контрольних зрізів, проведено корекцію експериментальних методик.

На завершально-узагальнювальному етапі (2006-2007 рр.) проведено інтегративну обробку даних, зіставлення одержаних результатів з метою і гіпотезою дослідження; оформлено результати дослідження відповідно до вимог ВАК України.

Експериментальною базою дослідження слугували початкові класи ЗОШ № 36 і ЗОШ № 62 м. Харкова. Експериментальною роботою було охоплено 266 учнів.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають у тому, що

· вперше здійснено цілісний аналіз процесу формування основ духовності молодших школярів; обґрунтовано вихідні теоретичні положення, що розкривають дидактичні засади формування основ духовності молодших школярів засобами образотворчого мистецтва; визначено і науково обґрунтовано зміст, способи й педагогічні умови формування духовності молодших школярів у процесі навчання образотворчого мистецтва, розроблено навчально-методичний комплекс з навчання образотворчого мистецтва для учнів початкової школи на духовно-смисловій основі;

· уточнено й конкретизовано поняття “духовність”, компоненти духовності молодших школярів (раціональний, емоційно-почуттєвий, соціокультурний, вольовий, особистісний); наукові аспекти використання засобів мистецтва в процесі формування духовності людини, що доповнюються теорією формування основ духовності молодших школярів засобами образотворчого мистецтва; критерії й показники визначення сформованості основ духовності в молодших школярів (гуманістична спрямованість образу світу, сформованість морального вчинку, самооцінка особистісних якостей);

· подальшого розвитку набули положення про значення мистецтва й культури в процесі формування духовності.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що висновки дослідження, відбиті в дисертації і монографії “Розвиток духовних основ молодшого школяра засобами образотворчого мистецтва (теоретичний аспект)”, а також розроблені методичні рекомендації можуть бути використані в системі загальноосвітніх шкіл для підготовки навчальних курсів і програм з метою формування основ духовності молодших школярів. Матеріали дисертації можна застосовувати у процесі професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів початкової школи, у складанні підручників, навчальних посібників з педагогіки, написанні студентами курсових і дипломних робіт у педагогічних вищих навчальних закладах.

Результати дослідження впроваджено в навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл м.Харкова № 36 (довідка № 251 від 30.03.2006), № 62 (довідка № 168 від 25.05.2007).

Вірогідність та аргументованість цього дослідження забезпечена методологічною обґрунтованістю його вихідних позицій, використанням комплексу взаємопов'язаних методів, адекватних об'єкту, предмету, меті, гіпотезі й завданням дослідження; репрезентативністю вибірки; поєднанням кількісного й якісного аналізу одержаних результатів, а також позитивними наслідками їх упровадження.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні результати дослідження висвітлювалися на Міжнародній науковій конференції “Современные инновационные процессы в начальной школе” (Мінськ, 2007), регіональних науково-практичних і науково-методичних конференціях молодих учених “Методологія сучасних наукових досліджень” (Харків, 2005, 2006).

Основні результати та висновки виконаної роботи обговорювалися на засіданнях кафедри загальної педагогіки, кафедри інноваційних педагогічних технологій, звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу (2003-2007 рр.) Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження, його теоретичні та практичні результати викладено в 7 друкованих одноосібних працях, зокрема: 1 монографія, 5 статей у провідних наукових фахових виданнях, 1 стаття в збірнику матеріалів наукових конференцій. Загальний обсяг особистого внеску - 7,59 друкованих аркушів.

Структура і обсяг дисертації зумовлені логікою наукового пошуку. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (235 найменувань), 2 додатків. Загальний обсяг дисертації 183 сторінки, з них основного тексту 156 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

мистецтво образотворчий духовність школяр

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, розкрито ступінь її розробленості, визначено мету, об'єкт, предмет, завдання, гіпотезу, методологічні і теоретичні засади дослідження; висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення результатів наукового пошуку, доведено вірогідність та обґрунтованість отриманих результатів, подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - “Теоретичні питання формування основ духовності молодших школярів у процесі навчання образотворчого мистецтва” - на підставі аналізу психолого-педагогічної літератури розкрито сутність дефініцій досліджуваної проблеми, визначено особливості прояву духовності в молодших школярів, розкрито місце і роль в її формуванні образотворчої діяльності, визначено та науково обґрунтовано педагогічні умови формування основ духовності в дітей початкових класів у процесі навчання образотворчого мистецтва.

Аналіз наукової літератури свідчить про те, що духовність особистості на всіх етапах розвитку людського суспільства знаходилася в епіцентрі уваги вчених і їхніх наукових домагань. Так, у поглядах античних філософів (Аристотель, Геракліт, Платон, Сократ) набула поширення думка про те, що найбільш доступною для людини сферою є її внутрішній світ, її власна поведінка, тому основне пізнання має спрямовуватися на самого себе, на діяльність душі.

Середньовічна патристична філософія Августина Блаженного і Хоми Аквінського вивчала духовність на перетині двох меж ? людської і божественної, тоді як у епоху Відродження мислителі (Леонардо да Вінчі, Т.Мор, А.Данте, Р.Декарт, М.Монтень, Т.Кампанелла, М.Кузанський, Дж.Локк) розглядали духовність як синтез світу об'єктивного і світу, що створюється самою людиною.

Німецькі філософи І.Кант і Г.Гегель значно розширили уявлення про духовність, які дослідили вплив реальності на свідомість людини і на формування її внутрішнього (духовного) світу.

З'ясовано, що в українській філософській традиції (Г.Сковорода, П.Юркевич) проблема духовності обмірковується в межах “філософії серця”, в контексті проблемного поля національної самосвідомості, виявленні суттєвих особливостей ментальності українського народу, осмислення трагічної долі й перспектив української державності.

Для сучасних наукових досліджень (В.Бачинін, Г.Горак, Н.Караульна, С.Кримський, М.Лук, В.Малахов, В.Пазенок, І.Сілуянова, І.Степаненко, В.Табачковський, С.Тищенко, А.Угледов, В.Федотова, В.Шинкарук, Ж.Юзвак та інші) характерною є багатоаспектність тлумачення поняття “духовність”, що полягає у визначенні його особливостей, дослідженні взаємозв'язків з буттям людини, обґрунтуванні підстав для виникнення й формування духовності, дослідженні як психологічного феномена, визначення його гуманістичної сутності.

Узагальнюючи різні підходи до точки зору на визначення сутності духовності, розглядаємо останню, як особистісне утворення, що характеризує внутрішній, суб'єктивний світ людини, основні риси культурної спрямованості особистості - її життєві інтереси, переконання, погляди, ставлення до життя, до інших людей, до своїх обов'язків і до самої себе, її осмислення вчинків, бажання, воля, естетичні і моральні почуття.

Структурними компонентами духовності визначено: раціональну сферу (розум); емоційно-почуттєву сферу (емоції, відчуття, суб'єктивне сприйняття, емоційно-почуттєве ставлення до світу людини); сферу ідеалу (система суб'єктивних цінностей); соціокультурну сферу (суб'єктивне усвідомлення особистістю своєї культурної належності до культурно-історичних традицій суспільства і сім'ї); вольову сферу (яка поєднує всі перелічені сфери й передбачає суб'єктивну здібність до усвідомлених дій).

З'ясовано, що в період молодшого шкільного віку духовність характеризується поступовим накопиченням соціального досвіду спілкування з оточуючими, з постійним розширенням цього досвіду, що викликає переосмислення власного “Я”.

Педагогічний аспект формування духовності полягає в необхідності створення умов для розкриття й розвитку природної спрямованості дитини на вічні цінності. Розглядаючи проблему формування основ духовності молодших школярів в педагогічному аспекті, відзначено, що її розв'язання передбачає як засвоєння досягнутих людством на різних етапах і в різних формах результатів духовного освоєння дійсності, так і вироблення стійких потреб у засвоєнні цих результатів - духовних цінностей, а також вмінь і навичок задоволення цих потреб, здатності до здійснення різних видів духовного освоєння дійсності. Доведено, що системоутворюючим компонентом духовності молодшого школяра виступає його емоційно-почуттєва сфера.

Установлено, що важливим засобом формування духовності молодшого школяра виступає мистецтво, оскільки в процесі образотворчої діяльності він переживає світ у наочних, конкретно-чуттєвих образах, які живо й безпосередньо впливають на емоційно-почуттєвий світ дитини.

Виявлено, що психологічними підставами молодшого шкільного віку в процесі освоєння образотворчого мистецтва є взаємозв'язок і взаємовплив емоційно-почуттєвої сфери духовності дитини та особливих актів художньої творчості, характерної для цього віку. Формування основ духовності молодшого школяра відбувається через співвіднесення її внутрішнього світу й оточення (природа, людина, культура).

У дослідженні з'ясовано специфіку образотворчої діяльності молодших школярів, яка знаходить прояв у духовній та фізичній активності дитини і виражається в переважанні образу “Я” в композиційних побудовах малюнків незалежно від сюжету й часу. Дитина стає не тільки “учасником” зображуваних подій, але і, ототожнюючи себе з різними героями, одержує емоційний поштовх для формування споглядальної здатності, для творчого освоєння дійсності, для культурної ідентифікації, для формування основ духовності.

Виявлено й схарактеризовано специфіку дидактичних принципів організації процесу навчання образотворчого мистецтва з метою формування основ духовності молодших школярів, а саме: культуровідповідності (людина - центр і частина культурного процесу); природовідповідності (людина - частина природи, навчати її треба відповідно до закону природи); інтеграції (людина - єдина інтеграційна “система”, що пов'язана з світом природи й культури); особистісного підходу в навчанні (абсолютна цінність навчання - дитина як носій унікальних, суб'єктивних особистісних якостей); освоєння художньої культури (людина - носій культури як активний суб'єкт її розвитку); системності й послідовності (людина в процесі навчання поступово піднімається з однієї сходинки на іншу); наочності (людина як природна істота формується за допомогою різних органів почуття).

Теоретично обґрунтовано педагогічні умови, що забезпечують ефективність формування основ духовності школярів молодшого шкільного віку, а саме: структурування змісту навчання з образотворчого мистецтва на духовно-смисловій основі; опора на емоційно-почуттєву сферу молодших школярів як провідну в структурі їхньої духовності.

Чітке структурування змісту образотворчого навчання за модулями з виділенням природної основи (природа - частина навколишнього світу дитини; природа як внутрішній світ людини, дитини) і культурної основи (матеріальна культура - життя і побут людей; духовна культура; духовність дитини) дозволяють інтегрувати зміст за роками навчання з підсиленням того або іншого компонента залежно від особливості духовності молодших школярів.

Друга умова передбачає в процесі навчання образотворчого мистецтва створення яскравого емоційно-психологічного фону, на тлі якого розгортається основний зміст навчання. Учитель, перш ніж перейти до безпосереднього навчання образотворчої грамоти, за допомогою художніх яскравих вербальних літературних і зорових (образотворчих) образів впливає на емоції дітей, створюючи в них ставлення до того, про що йдеться. У цьому разі організація навчання образотворчої діяльності потребує поєднання методів образотворчої діяльності (малювання з натури, по пам'яті, за уявою, декоративне малювання, ознайомлення з творами мистецтва) з творчими методами викладання, оскільки розвиток творчого потенціалу діяльності є важливою умовою духовного становлення дитини.

У другому розділі - “Експериментальна перевірка педагогічних умов формування основ духовності молодших школярів” - розкрито загальні питання підготовки та проведення педагогічного експерименту, методи і хід дослідження, обґрунтовано вибір дослідних критеріїв; проаналізовано результати експериментальної роботи.

Для перевірки гіпотези дослідження у період з 2002 по 2006 рр. було проведено педагогічний експеримент на базі загальноосвітніх шкіл №36 і №62 м.Харкова. У цих навчальних закладах досліджувалося по 4 учнівських колективи протягом усього терміну навчання в початковій школі. Згідно з програмою експерименту з восьми класів (266 осіб) було утворено три експериментальні групи Е1 (65), Е2 (68), Е3 (65) та контрольна група К (68).

Експериментальна робота мала варіативний характер, що передбачало перевірку визначених умов окремо або в поєднанні. В експериментальній групі Е1 створювались та експериментально перевірялись комплексно обидві з визначених умов (модель А), в групі Е2 - тільки умова щодо структурування змісту навчання на духовно-смисловій основі (модель В), в групі Е3 забезпечувалася опора на емоційно-почуттєву сферу школярів (модель С).

Кількість сформованих експериментальних груп зумовили завдання, зміст і методику формувального експерименту, що передбачав перевірку визначених умов формування основ духовності молодших школярів у процесі навчання образотворчого мистецтва.

У ході дослідження з метою структурування змісту образотворчої освіти на духовно-смисловій основі було розроблено програму “Духовність молодших школярів і образотворче мистецтво”, характерними особливостями якої було: а) модульний принцип побудови; б) концентричність; в) духовно-смислова насиченість.

У першому класі в процесі ознайомлення з образотворчим мистецтвом більше уваги приділялося спостереженню дітей за природою (модуль “Спостерігаємо за природою”), виявленню зв'язку між природою й образотворчим мистецтвом (модуль “Відбиття природи у видах образотворчого мистецтва”), почуттям і відносинам людини з природою (модулі “Почуття людини й природа”, “Людські відносини з природою”).

Другий рік навчання передбачав розширення уявлення дітей про природні основи духовності людини відносно тварин і оточуючих людей (модулі “Я і світ тварин”, “Я і моє оточення”), а також ускладнення змістовного насичення занять з образотворчого мистецтва. Зміст занять спрямовувався на формування розуміння свого місця в світі природи.

У третьому класі, крім природних основ, відбувалося подальше формування в школярів культурних основ. Так, у модулях “Який я?”, “Світ навколо мене” представлено природні основи внутрішнього світу людини через образи літературних героїв. Це сприяло усвідомленню молодшими школярами образу “Я”, роблячи їх “співучасниками” подій. У процесі малювання ілюстрацій до творів світової дитячої класичної літератури “Білосніжка та сім гномів”, “Червона капелюшка”, “Попелюшка” тощо діти виражали своє ставлення до образів улюблених героїв. Культурна ідентифікація учнів третього класу, як провідне завдання у структуруванні змісту, забезпечувалася, наприклад, на уроці-дискусії “Символи в житті людини”, під час виконання малюнків з тематичного малювання до виставки дитячих робіт із зображенням сюжетів з історії.

На останньому році навчання інтеграція духовної культури і духовності дитини здійснювалася через співвіднесення дитиною себе й свого оточення, своїх почуттів, культури, мистецтва, що передбачалося такими змістовними модулями, як “Я і світ навколо мене”, “Мистецтво в житті людини”, “Любов і турбота”. Більше уваги приділялося узагальненню розуміння й формуванню ставлення дітей молодшого шкільного віку до культури й мистецтва, чому присвячено останній модуль програми “Мистецтво в житті людини”. На цих уроках діти самі виступали “творцями” мистецтва й культури, самостійно виконуючи елементи театрального мистецтва, скульптури, конструювання й декорування, створювали невеличкі власні оповідання в малюнках.

Отже, концентричність змісту забезпечувалася поступовим сходженням від природних підстав (1, 2 класи) до природних і культурних (3, 4 класи).

Опору на емоційно-почуттєву сферу молодших школярів здійснювали шляхом використання художніх образів для активізації емоційно-психічних процесів під час проведення навчальних занять та надання образотворчій діяльності учнів характеру відносин (з людьми, природою).

Художній вплив світу мистецтва сприяв усвідомленню повсякденних почуттів і емоцій дитини. У процесі освоєння художніх образів на уроках з образотворчого мистецтва відбувався перехід з рівня емоційного сприйняття навколишнього світу на рівень особистої причетності учнів до нього. Пропонуючи дітям репродукції картин художників, намагалися викликати в учнів співпереживання героєві твору. Механізм емоційного впливу образотворчого мистецтва визначався тим, що організація спілкування дітей здійснювалася за допомогою наочних, яскравих образів.

Для забезпечення другої умови в ході експериментальної роботи використовувалися такі методи, як сюжетно-рольові ігри (ігри-перевтілення, ігри-казки), проблемно-пошукові бесіди, а також методи взаємонавчання і взаємотворчості.

Елементи ігор-перевтілень включали до процесу навчання дітей молодшого шкільного віку образотворчому мистецтву з першого класу. У першому класі метод гри-перевтілення використовувався на уроках “Брати менші - тварини”, “Лісові жителі”, “Жителі моря”, що входять до модулю “Людські відносини з природою”. На цих уроках школярі в образотворчій формі “виконували ролі” різних тварин, вигадуючи різноманітні сюжети про те, де б вони жили, якби були тією чи іншою твариною, чим би займалися, з ким би вони дружили тощо. У другому класі сюжетно-рольові ігри використовувалися під час вивчення модуля “Любов і турбота”, де більше уваги приділяли виявленню власних почуттів до інших. У третьому класі, де відбувалося формування ставлення до найближчого оточення, сюжетно-рольові ігри ускладнювалися, оскільки діти намагалися виявити себе в ролі різних образів літературних героїв, а в четвертому класі - в образах біблійних героїв, представників світу.

Використання ігрового методу надавало заняттям з образотворчого мистецтва особистісно-значущої емоційної забарвленості. Метод гри, що використовувався на уроках-казках у першому класі, на уроках-фантазіях у другому й третьому класах і на уроках-творчості в четвертому, сприяв наповненню навчального матеріалу уроку образотворчого мистецтва особистісним значенням, виникненню в дітей почуття особистої співпричетності до зображуваних подій.

Метод бесіди застосовувався разом з елементами оповідання, читанням уривків літературних текстів. Змістовні і риторичні питання, звернені до безпосереднього особистого досвіду дітей, сприяли ефективності використання оповідання як методу викладу навчального матеріалу. Бесіда сприяла активізації навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів, підвищенню їхньої зацікавленості.

Переважання в структурі уроку методів оповідання або бесіди залежало від своєрідності ситуації, що виникала на уроці. Так, на уроці-оповіданні “Мій кращий друг” у третьому класі з метою активізації емоційно-почуттєвої сфери школярів пропонувалася система питань: “Що означає вибачити іншому?”, “Чи завжди ви пробачаєте іншим?”, “Що буде з дружбою, якщо ми не будемо вибачати один одному?”. Після проведення діалогу створювали проблемні ситуації, розв'язок якої діти мусили зобразити на малюнку. Отже, метод бесіди набував проблемно-пошукового характеру. Учні, ґрунтуючись на своєму особистому досвіді (ситуація їм доступна і знайома), висловлювали свої варіанти її вирішення й самостійно доводили їх справедливість. Під час застосування методу бесіди учні згадували, систематизували, узагальнювали досвід особистих переживань і відчуттів, який вони мали, залучалися до творчого процесу, узагальнювали раніше засвоєний матеріал навчальних занять і викликані ними емоційно-почуттєві і культурно-особистісні уявлення і переживання.

Методи взаємонавчання й взаємотворчості застосовували поряд з індивідуальними методами освоєння образотворчого мистецтва.

На підставі визначеної структури духовності та з урахуванням особливостей духовності молодших школярів критеріями і показниками результатів експериментальної роботи було обрано характер образу світу дитини (його гуманістичну спрямованість), сформованість морального вчинку та адекватність самооцінки школярами своїх особистісних якостей. Динаміку визначених критеріїв за результатами експериментальної роботи представлено в таблиці 1.

Для визначення динаміки сформованості духовності учнів була створена система психолого-педагогічної діагностики, що включала аналіз художніх текстів (дитячих малюнків) як віддзеркалення духовності молодших школярів. Ступінь сформованості духовності учнів відстежували як динамічну характеристику художніх образів, що змінюються. Це дозволило створити пакет діагностичного інструментарію вивчення духовності молодших школярів. Отримані дані діагностичних досліджень засвідчили, що робота щодо формування основ духовності молодших школярів мала свої позитивні результати, які виразилися в динаміці таких показників, як позитивність сприйняття образу “Я”, позитивна спрямованість на інших, спрямованість дітей до виявлення позитивних емоцій і до загальнолюдських духовних цінностей.

Сформованість основ духовності в молодших школярів визначали за трьохрівневою градацією: високий, достатній і низький рівні.

Молодшим школярам з високим рівнем сформованості основ духовності властиві: яскраво виражений гуманістичний характер образу світу; поведінка дітей відповідає моральним і суспільним нормам і законам, для моральних вчинків характерні альтруїстичні мотиви; самооцінка особистісних якостей ґрунтується на усвідомленні дітьми як своїх позитивних якостей, так і недоліків.

Для молодших школярів з достатнім рівнем сформованості основ духовності характерні гуманістичний характер прояву образу світу; у поведінці спостерігаються егоїстичні мотиви вчинків; самооцінка в цілому адекватна, але ситуативно діти схильні до перебільшення своїх можливостей.

Низькому рівню сформованості основ духовності в молодших школярів властивим є те, що діти мають часто деформовані, антигуманні уявлення про навколишній світ і моральні поняття; вчинки дітей визначаються егоїстичним вибором без урахування інтересів інших; самооцінка неадекватна (завищена).

Таблиця 1. Динаміка показників сформованості основ духовності в молодших школярів (у %)

Рівні сформованості духовної культури в молодших школярів за результатами контрольного етапу експериментальної роботи з реалізації визначених педагогічних умов представлено на рисунку 1.

Отже, аналіз результатів проведеного експерименту свідчить про ефективність реалізації обґрунтованих у дисертації педагогічних умов для формування основ духовності в молодших школярів у процесі навчання образотворчого мистецтва.

Рис. 1 Рівень сформованості основ духовності в молодших школярів на кінець експерименту (у %)

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження підтвердили основні положення, на основі яких зроблено такі висновки:

1. На основі аналізу наукової літератури розкрито філософсько-психологічні, педагогічні аспекти формування духовності особистості, що дає підстави розглядати її в особистісному (як людська особистісна характеристика) й надособистісному плані (як культурне, соціальне явище, що виражає різні типи духовної орієнтації суспільства або окремих соціальних груп). Схарактеризовано особистісний аспект духовності як внутрішній цілісний зміст якості особистості, зорієнтований на вищі людські цінності. Педагогічний аспект проблеми полягав у дослідженні й розробці технології створення умов для розкриття і розвитку душі дитини, її природної спрямованості на вічні цінності.

2. Теоретично обґрунтовано сутність поняття “духовність”, яке визначається як особистісне утворення, що характеризує внутрішній, суб'єктивний світ людини, основні риси культурної спрямованості особистості - її життєві інтереси, переконання, погляди, ставлення до життя, до інших людей, до своїх обов'язків і до самої себе, її осмислення вчинків, бажання, воля, естетичні і моральні почуття. Установлено, що духовність людини відбивається в системі її поглядів на світ, на своє місце в ньому, виявляється в її почуттях і діяльності. Різні прояви людської діяльності розглянуто не як взаємовиключені, а як взаємодоповнюючі.

3. Визначено структурні компоненти духовності: раціональний, емоційно-почуттєвий, соціокультурний, вольовий, особистісний. Доведено, що особливості духовності дітей молодшого шкільного віку полягають у пріоритетності емоційно-почуттєвої сфери серед структурних компонентів духовності.

4. Установлено, що одним з ефективних засобів формування основ духовності молодших школярів є образотворче мистецтво, яке втілює переживання світу дитини в наочних, конкретно-почуттєвих образах, що живо й безпосередньо впливає на її емоційно-почуттєву сферу.

5. Науково обґрунтовано педагогічні умови формування основ духовності молодших школярів у процесі навчання з образотворчого мистецтва, а саме:

5.1. Структурування змісту навчання з образотворчого мистецтва на духовно-смисловій основі. З урахуванням принципів культуровідповідності, природовідповідності, інтеграції, особистісного підходу, творчого освоєння художньої культури, системності і послідовності, наочності розроблено програму “Духовність молодших школярів і образотворче мистецтво”. Основними завданнями програми визначено: формування й розвиток емоційно-почуттєвої й раціональної сфер духовності молодших школярів через формування в них системи різних художніх образів; культурна ідентифікація учнів для забезпечення формування соціокультурної сфери духовності молодших школярів і сфери ідеалу; формування в учнів основ художньої культури за допомогою їх входження в культурний простір образотворчого мистецтва, що сприятиме формуванню вольової сфери духовності молодших школярів.

5.2. Опора на емоційно-почуттєву сферу молодших школярів як провідну в структурі їхньої духовності шляхом поєднання методів образотворчої діяльності (малювання з натури, по пам'яті, за уявою, декоративне малювання, ознайомлення з творами мистецтва) з творчими методами навчання образотворчої діяльності. У навчанні образотворчому мистецтву використано систему творчих методів (гра, проблемна бесіда, взаємонавчання), що дозволила за допомогою яскравих художніх, вербальних і зорових образів впливати на емоції учнів.

6. Уточнено критерії й показники сформованості основ духовності молодших школярів, до яких віднесено гуманістичну спрямованість образу світу, сформованість морального вчинку, самооцінку особистісних якостей.

7. Варіативність експериментальної роботи дозволила дослідити вплив кожної з моделей реалізації педагогічних умов на показники ефективності формування основ духовності в молодших школярів. Так, на основі аналізу продуктів образотворчої діяльності учнів, вивчення їхніх вчинків, діагностування самооцінки школярів установлено, що найбільш суттєві зміни в рівнях сформованості основ духовності сталися у школярів групи Е1, де було впроваджено модель А, що передбачала забезпечення обох з визначених умов. Реалізація моделі В, що передбачала структурування змісту навчання на духовно-смисловій основі, дозволила суттєво вплинути на характер образу світу школярів, але в цьому разі отримано незначні позитивні зрушення в моральності поведінки учнів. Модель С, що була спрямована на зрушення в емоційно-чуттєвій сфері, виявила свою ефективність у напрямі підвищення гуманістичної спрямованості образу світу школярів.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми формування основ духовності молодших школярів. Подальшого дослідження потребують такі аспекти проблеми, як забезпечення особистісно-орієнтованого підходу до формування основ духовності, врахування особливостей різних типів навчальних закладів під час реалізації педагогічних умов тощо.

ЛІТЕРАТУРА

I. Монографії

1. Васильченко Л.Л. Розвиток духовних основ молодшого школяра засобами образотворчого мистецтва (теоретичний аспект). - Харків.: Стиль-Іздат, 2004.- 122 с.

II. Статті в наукових фахових виданнях

2. Васильченко Л.Л. Проблеми духовності людини // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. - Київ-Запоріжжя: Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 2004. - Вип.32. - С. 21-23.

3. Васильченко Л.Л. Філософський аспект проблеми духовності людини // Професійна підготовка та інноваційні процеси у навчально-виховних закладах // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка: Зб. наук. пр. - Харків: Стиль-Іздат, 2004. - С. 15-21.

4. Васильченко Л.Л. Психолого-педагогічні передумови використання образотворчого мистецтва в процесі формування основ духовного світу молодших школярів // Підвищення готовності майбутніх фахівців до інноваційної педагогічної діяльності // Проблеми сучасного мистецтва і культури: Зб. наук. пр. - Харків: Стиль-Іздат, 2005. - С. 24-31.

5. Васильченко Л.Л. Сутність і структура проблемних ситуацій // Проблеми підготовки студентської молоді до навчально-пізнавальної діяльності // Проблеми сучасного мистецтва і культури: Зб. наук. пр. - К.: Науковий світ, 2002. - С.32-37.

6. Васильченко Л.Л. Педагогічна задача як засіб інтенсифікації професійної підготовки майбутнього вчителя // Інтенсифікація професійної підготовки студентів у навчальних закладах гуманітарної спрямованості // Проблеми сучасного мистецтва і культури: Зб. наук. пр. - К.: Науковий світ, 2003. - С.23-28.

III. Матеріали науково-практичних конференцій

7. Васильченко Л.Л. Мистецтво і духовний світ молодшого школяра // Методологія сучасних наукових досліджень: Матеріали науково-практичної конференції молодих учених. - Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, 2006. - С. 19.

Размещено на Allbest.ru