Особливості навчального процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

НТУУ «КПІ»

КАФЕДРА № 43 ВІЙСЬКОВО-ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН

Тема: «Класифікація закономірностей в навчальному процесі»

Виконав: Студент навч. групи 1001

Ю.В. Микал

Перевірив: Начальник кафедри № 43

полковник О.О. ПУЧКОВ

Київ 2013



Зміст

Вступ

Розділ 1. Класифікація закономірностей навчального процесу

Розділ 2. Закономірності і принципи навчального процесу

Розділ 3. Функції та компоненти процесу навчання

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність теми. В структурі педагогічного процесу важливе місце займає процес навчання, в ході якого засвоюються знання, уміння і навички, формуються особистісні якості, що дозволяють людині адаптуватися до зовнішніх умов і проявити свою індивідуальність.

У педагогіці категорії взаємопов'язані та взаємозумовлені. Як у широкому соціальному так і у широкому педагогічному значенні виховання охоплює навчання та освіту. Поняття навчальний процес охоплює всі компоненти навчання. Викладача використовувані ним засоби і методи навчання, учня, який працює під керівництвом вчителя на уроці та самостійно вдома, забезпечення навчального процесу наочністю. Під поняттям процес навчання розуміють взаємодію учителя і учня. Навчання як один з видів людської діяльності складається з двох взаємозв'язаних процесів викладання і учіння.

Мистецтво вчителя полягає у з'ясуванні й використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів. Центральним в усіх теоріях навчання, учіння, навчальної діяльності є поняття - засвоєння. Саме засвоєння наукових знань і відповідних їм умінь є основною метою і головним результатом навчальної діяльності.

Метою роботи є проаналізувати основні параметри процесу освіти.

Виходячи з поставленої мети в роботі необхідно вирішити наступні завдання:

показати класифікацію закономірностей навчального процесу;

виявити закономірності та принципи навчального процесу;

дослідити функції та компоненти процесу навчання;

Об'єктом роботи є процес виховання на сучасному етапі.

Предметом роботи є загальні закономірності та принципи навчання.



Розділ 1. Класифікація закономірностей навчального процесу

Закономірності, що діють у навчальному процесі, поділяють на загальні і конкретні. Загальними є закономірності, які охоплюють своєю дією всю систему (нагадаємо, що системою є процес навчання); конкретними - закономірності, дія яких поширюється на окремий аспект системи: дидактичний, який узагальнює дидактичні (змістовно-процесуальні) характеристики процесу - ціль, зміст, методи, форми, засоби, способи навчання [13].

Різні класифікації принципів навчання обумовлюються різними ідеями, покладеними в їх основу. Наприклад, Я.А. Коменський спробував створити систему дидактичних принципів, ґрунтуючись на ідеї природовідповідності навчання, хоча саме поняття принцип їм не було обґрунтовано.

Ідея природовідповідності у розумінні Я.А. Коменського - це природний метод, або принцип відповідності природі. Природа єдина, все в ній протікає поступово, без стрибків, природним шляхом. Точно так само виховання дитини як частки природи повинно проводитися природнім шляхом. Однак слід враховувати, що Я.А. Коменський у своїй ідеї природовідповідності не змінює ні своїм світоглядом, ні своїй епосі. Ідею природовідповідності Я.А. Коменського, вважає педагог Д. Лордкіпанідзе, слід розглядати як прогресивне і навіть революційне явище в педагогіці, оскільки вона спрямована проти середньовічного схоластичного виховання.

Згідно Я.А. Коменському, там, де відсутня свідомість, і навчання ведеться догматично допомогою безглуздого заучування, в знанні панує формалізм, а сам процес навчання неминуче буде механічним і пасивним. У процесі навчання свідомість і активність виступають в єдності. Цей прогресивний принцип пройнятий духом демократизму, оскільки передбачає засвоєння учнями істинного знання, адекватного навколишньої дійсності. Головна умова успішного навчання - розуміння сутності предметів і явищ, їх розуміння учнями. У Великій дидактиці Я.А. Коменський писав: ,,Правильно навчати юнацтво - це не значить забивати в голови зібрану з авторів суміш слів, фраз, висловів, думок, а це значить розкривати здатність розуміти речі, щоб саме з цієї здатності, точно з живого джерела, потекли струмочки знання” [7].

Разом з тим Я.А. Коменський вважав основною властивістю свідомого знання не тільки його розуміння, а й використання на практиці: ,,Ти полегшиш учневі засвоєння, якщо в усьому, чого б ти його не вчив, покажеш йому, яку це приносить повсякденну користь ” [7].

Свідомість у навчанні нерозривно пов'язана з активністю учня, з його творчістю. Головний ворог у навчанні - бездіяльність і лінь. У роботі ,,Про вигнання з шкіл відсталості” Я.А. Коменський розкриває причини ліні учнів, дає ряд вказівок про те, як її викоренити.

Золоте правило навчання, згідно Я.А. Коменському, - наочність. В основі його вчення наочності лежить сенсуалістично-матеріалістична гносеологія. Він наводить відому емпіричну тезу: ,,Нічого не було у свідомості, що заздалегідь не було б дано у відчутті”.

У Великій дидактиці Я.А. Коменський наступним чином визначив наочність, її завдання і значення: ,,Якщо ми бажаємо прищепити учням справжнє і міцне знання речей, взагалі потрібно навчати всьому через особисте спостереження і чуттєвий доказ” [7]. І далі: ,,Хто сам одного разу уважно спостерігав анатомію людського тіла, той зрозуміє і запам'ятає все вірніше, ніж якщо він прочитає найширші пояснення, не побачивши всього цього своїми очима”. Звідси відомий вислів: ,,Спостереження на власні очі замінює собою доказ” [7].

Принцип наочності Я.А. Коменський протиставляв словесному, пасивному навчанню. Для здійснення наочності він вважав за необхідне використовувати реальні предмети і безпосереднє спостереження за ними, а якщо це неможливо - моделі або копії предметів або явищ.

Я.А.Коменский сформулював ряд конкретних вказівок, в яких розподілив заняття по роках, місяцях, днях, годинах з урахуванням вікових особливостей учнів. Згідно з його рекомендаціями, один предмет слід викладати до тих пір, поки його не усвідомлять всі учні. Навчання має йти від більш близького до більш віддаленому.

Важливу роль Я.А. Коменський відводив вправам, які мають велике значення для міцного засвоєння знань. У Пансифічній школі він писав: ,,Так як тільки вправа робить людей майстерними, а ми сповнені прагненням зробити людей обізнаними в усьому, обізнаними у всьому і тому придатними до всього, ми вимагаємо, щоб у всіх класах учні вправлялися на практиці: в читанні і листі, в повторенні і суперечках, в перекладах прямих і зворотних, в диспутах і декламації і т.д. вправи такого роду ми розділяємо на вправи:

1) почуттів,

2) розуму,

3) пам'яті,

4) вправи в історії,

5) у стилі,

6) у мові,

7) у голосі,

8) у вдачі і

9) в благочесті” [7].

Таким чином, Я.А. Коменський виділив наступні дидактичні принципи навчання - свідомість і активність, наочність, послідовність і систематичність, вправ і міцне засвоєння знань.

Принципи навчання, сформульовані Я.А. Коменським, стали основоположними для розробки принципів іншими авторами.

В. В. Давидов пропонує наступну класифікацію і характеристики принципів викладання:

1. Наступність як збереження в усякому викладанні зв'язку, але це повинен бути зв'язок якісно різних стадій навчання. Різних як за змістом, так і за способами його піднесення дітям.

2. Доступність як принцип розвивального навчання, тобто побудова навчання таким чином, щоб можна було закономірно керувати темпами і змістом розвитку допомогою організації навчальних впливів.

3. Принципу свідомості доцільно протиставити принцип діяльності, що розуміється як основа і засіб побудови, збереження та застосування системи.

4. Принципу наочності необхідно протиставити принцип предметності, тобто точної вказівки тих специфічних дій, які необхідно провести з предметами, щоб, з одного боку, виявити зміст майбутнього поняття, а з іншого - зобразити цей первинний зміст у вигляді знакових моделей [8].

В. В. Давидов вважав, що застосування нових психолого-педагогічних принципів дозволяє конкретно визначити суттєві риси майбутньої школи і перш за все вказати умови, за яких формування коштів теоретично-наукового мислення стане нормою.

Слід зазначити, що відділення викладання від виховання принесло школі більше шкоди, ніж користі. І в цьому сенсі заслуговує всілякої підтримки ідея В.А. Сластеніна і його послідовників, яка полягає в тому, що цілісна, гармонійна особистість може бути сформована тільки в цілісному педагогічному процесі. У контексті цілісного педагогічного процесу вчені виділяють дві групи принципів - організації педагогічного процесу, та керівництва діяльністю вихованців.

В. Оконь формулює такі дидактичні принципи: системності, або упорядкування, знань учнів, що відноситься не тільки до змісту навчання, але і до самого ходу навчання, його процесуальної стороні наочності, або заповнення простору між конкретним і абстрактним. Мається на увазі сукупність норм, які виходять із закономірностей процесу навчання і стосуються пізнання дійсності на основі спостереження, мислення та практики на шляху від конкретного до абстрактного і назад до самостійності, або обмеження залежності учнів від вчителя, коли враховуються всі прояви природних схильностей дітей до самостійної діяльності, а також свідоме створення оптимальних умов для розвитку самостійності в діяльності і мисленні учнів в зв'язку теорії з практикою [6].

Основою цього принципу є розуміння зв'язку між пізнанням дійсності, наслідком якого є теорія, і практика ефективності, або зв'язку між цілями і результатами навчання. Даний принцип стосується функціонування та оптимізації багатьох факторів, такі як методи роботи вчителів та учнів, кількість робочого часу, знання та вміння учнів, або непряме - рівень розумового розвитку, здібності учнів, освіта і педагогічна культура вчителів, сім'я і оточення вплив на дидактичний процес.

Доступності, або подолання труднощів учнями в пізнанні і перетворенні дійсності, що пов'язано з необхідністю пошуку вчителем таких способів встановлення контакту з кожним учнем, підбору таких методів і засобів навчання, які в максимальній мірі сприяли б приведенню в рух сил і можливостей більшості учнів, що відповідають даної фазі їх розумового, морально-соціального та фізичного розвитку [10].

Поєднання індивідуального підходу і колективізму в навчанні, або зв'язку інтересів особистості і суспільства, що передбачає гармонійне поєднання в процесі навчання різних форм роботи (індивідуальної, фронтальної, групової). Це сприяє соціалізації і вихованню почуття колективізму, коли враховуються інтереси особистості і суспільства.

Отже якщо порівняти класифікації принципів навчального процесу, запропоновані Я.А. Коменським М.А. Даниловим, і В. Оконем, то можна зробити висновок, що незважаючи на те що вчені по різному підходять до дослідження цілеспрямованого управління пізнавальною діяльністю навчання, запропоновані ними класифікації не є варіативними. Нестійкість цих класифікацій говорить про те що, по-перше, у авторів немає впевненості, що сформульовані принципи охоплюють всі сторони педагогічного процесу, по-друге, що всі ці положення виведені емпіричним шляхом. Крім того, ці принципи не збудовані якимось чином ієрархічно, вони різнорівневі, іноді важко зв'язуються один з одним. Так, принцип доступності часом змушує навчання відходити від принципу науковості. Зміст дидактичних принципів, на жаль, не показує, яким чином знімаються ці протиріччя і труднощі.

Розділ 2. Закономірності і принципи навчального процесу

У сучасній педагогіці виділяють декілька закономірностей навчального процесу.

1) Обумовленість навчання суспільними потребами. Вона відображає стан розвитку держави, економіки та культури, матеріалізується у тій частині національного доходу, яку виділяє держава на розвиток освіти. Знання цієї закономірності допомагає усвідомити, що навчальний процес має бути спрямований на розвиток інтелекту особистості, її творчих здібностей, уміння жити і працювати в соціальному середовищі. Ця закономірність передбачає, що в незалежній Україні найкраще має жити високоосвічена, висококваліфікована, розумна людина.

2) Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається. Виявом цієї закономірності є стан навчально-технічної бази, наявність у вчительському колективі спеціалістів, чия кваліфікація, талант відповідають найвищим стандартам і які визначають особливості навчального процесу в школі.

Відчутно впливають на це побутові умови життя вчителя, його фінансова забезпеченість, оснащення школи технічними засобами навчання [4].

3) Взаємозалежність процесів навчання, освіти, виховання, розвитку особистості. Вона матеріалізується через уміння організовувати навчальний процес на засадах гуманізму (доброти, людяності) з урахуванням свідомої дисципліни учня, формування позитивних його якостей словом і власним прикладом; індивідуальний підхід до кожного учня на основі його інтересів, зацікавленості щодо отримання знань, розвитку творчих здібностей.

4) Взаємозв'язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня. В основі цієї закономірності той факт, що у центрі навчального процесу є учень, який володіє певними можливостями для вдосконалення своїх здібностей та здобуття знань.

5) Єдність процесів викладання і навчання. Свідчить про спільну діяльність вчителя та учня, за якої у процесі навчання розвивається не тільки учень, а й вдосконалює свої професійні навички вчитель.

6. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання в навчальному процесі. Усвідомлення її зобов'язує вчителя до врахування у своїй роботі досягнень педагогічної науки. Відповідно методи і форми навчання повинні стимулювати розвиток логічного мислення, уміння школяра застосовувати теоретичні знання на практиці, виявляти власну ініціативу та нестандартність у прийнятті рішень. На це мають бути зорієнтовані шкільні підручники, посібники [13].

На ефективність навчання впливають і такі системні чинники: цілеспрямованість взаємодії викладача й учня; залежність ефективності навчання від мотивації та активності дій учнів, єдності цілей учня і вчителя; залежність засвоєння знань від ефективності системно організованого повторення; використання попереднього досвіду учнів, усвідомленості учнями необхідності засвоєння матеріалу; послідовність розвитку навчальної роботи учня, згідно з якою складний спосіб діяльності може сформуватися тільки після засвоєння простих способів тощо [3].

Принципи навчання (дидактичні принципи) - певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність.

Дидактичні принципи поширюються на вивчення всіх дисциплін, значною мірою визначають їх зміст, форми організації та методи навчання.

До головних принципів навчання належать:

Принцип науковості - полягає в доборі матеріалу, який відповідав би структурі певної галузі знань і навчального предмета, специфіці його розділів і тем. Учителя він зобов'язує викладати предмет на підставі перевірених наукових даних, розкривати причинно-наслідкові зв'язки явищ, процесів, подій, новітні досягнення науки, зв'язок з іншими науками.

Принцип систематичності та послідовності. Певною мірою він є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука має свою систему і послідовність викладання в навчальному процесі. У школі систематичність досягається послідовним викладом навчального матеріалу, виділенням основного, логічним переходом від засвоєння попереднього до нового матеріалу. Внаслідок цього учні усвідомлюють структуру знань, з'ясовують логічні зв'язки між структурними частинами навчального предмета. Дотримання цього принципу забезпечує системність здобуття знань (відповідно і системність мислення) учнів.

Навчальний матеріал у більшості основних предметів (мова, математика, історія) вивчають двічі: у початковій школі (правила, оповідання), у середній - за системним принципом, завдяки чому досягається послідовність навчання: від простого - до складного [8].

З урахуванням вимог послідовності навчання складають навчальні програми, які передбачають розміщення матеріалу за принципом лінійності (вивчення нового матеріалу з повторенням попереднього) та концентричності (без повторення, на більш високому рівні мислення учнів з кожним наступним уроком).

Принцип доступності, дохідливості викладання. Виявляється в компенсуванні складнощів змісту навчального матеріалу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника. Чим складнішим є матеріал, тим простіше, дохідливіше слід його подавати. Принцип доступності залежить і від дотримання правила послідовності: від простого - до складного.

Ґрунтується він на дидактичних положеннях Я.А.Коменського: для того, щоб учні були зачаровані навчальним матеріалом, розуміли його, педагог має застосовувати точні мову, жести.

Принцип зв'язку навчання з життям. Полягає у використанні на уроках життєвого досвіду учнів, розкритті практичної значимості знань, застосуванні їх у практичній діяльності; в участі школярів у громадському житті. Відповідно до нього, наукові положення в навчально-виховному процесі повинні підтверджуватися конкретною педагогічною практикою.

Принцип свідомості й активності учнів. Виник і розвивався як заперечення догматизму і пасивної ролі учнів у навчанні. Виходить з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини. Передбачає широке використання у навчанні проблемних методів, задіяння всіх психічних процесів, які сприяють активізації пізнання [2].

Активне й свідоме засвоєння знань, умінь і навичок неможливе без використання різноманітних розумових операцій (порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії), без з'ясування взаємозв'язків і взаємообумовленості у вивченому матеріалі, правильного формулювання думки при усному мовленні.

Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяють позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу, позитивні емоційні переживання у навчальній діяльності. Вона залежить і від зв'язку навчання з життям, єдності між інтелектуальною і мовною діяльністю учнів, використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок. Позитивно впливають на неї систематичне повторення засвоєних знань, варіативність і диференціація вправ, роботи для засвоєння складного матеріалу доступними методами. Використанню знань при вирішенні конкретних завдань сприяють проблемне навчання, диференціація матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів, використання сучасних технічних засобів навчання, уміння вчителя враховувати психологічний стан учнів.

Принцип наочності. Передбачає навчання на основі живого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень. Наочність буває: натуральна (рослини, тварини, гірські породи, зоряне небо, прилади, машини, явища природи), образна (картини, таблиці, моделі, муляжі, математичні фігури), символічна (географічні карти, графіки, діаграми, схеми, формули).

Вона сприяє розумовому розвитку учнів, допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і житейською практикою, полегшує процес засвоєння знань, стимулює інтерес до них (розвиває мотиваційну сферу учнів), допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його виявів і зв'язків.

Використання наочності потрібно підпорядковувати конкретній меті, розвитку самостійності й активності учнів з урахуванням їх вікових особливостей. Вона має бути змістовною, естетично оформленою, відповідати психологічним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого і не викликати додаткових асоціацій. Готуючи учнів до сприймання наочності, її не слід переоцінювати або недооцінювати у процесі навчання.

Принцип міцності знань, умінь і навичок. Передбачає тривале збереження в пам'яті набутих знань, умінь і навичок. Педагогічна теорія та практика виробили багато прийомів реалізації його в процесі повторення, закріплення і застосування знань, умінь і навичок: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; активізація пам'яті, мислення учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); групування матеріалу з метою систематизації його; акцентування при повторенні на основних ідеях; використання різноманітних вправ і методик, форм і підходів, самостійної роботи як творчого застосування знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для нового їх трактування [9].

Принцип індивідуального підходу до учнів. Означає врахування рівня розумового розвитку, знань та умінь, працездатності, пізнавальної та практичної самостійності учнів, їх особливостей пізнавальних інтересів, вольового розвитку учнів, їх ставлення до навчання.

Принцип емоційності навчання. Реалізується через жвавий, образний виклад матеріалу, мову учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд, використання цікавих прикладів, застосування наочності і технічних засобів навчання, створення в учнів почуття виконаного обов'язку.

Останнім часом у педагогіці виокремлюють нетрадиційні принципи навчання:

Принцип демократизації. Означає організацію навчального процесу відповідно до умов розвитку суспільства і тенденцій розвитку цивілізації, врахування особливостей навчання залежно від розвитку дитини та використання ефективних форм впливу на неї.

Принцип виховання здорової дитини. Реалізується в процесі навчання через створення певної системи фізичного виховання (урок фізкультури кожного дня), поєднання фізичної культури з моральним, інтелектуальним та естетичним вихованням, створення матеріальної бази для зміцнення здоров'я школярів.

Принцип диференціації навчального процесу. Передбачає дозування навчального матеріалу для учнів з урахуванням їх загального розвитку, намаганням кожного школяра розвивати свої здібності на основі відповідних умов у школах-ліцеях, школах-гімназіях [11].

Принцип оптимізації навчально-виховного процесу. Базується на досягненні школярами високого рівня знань, умінь і навичок, розвитку їх психологічних, інтелектуальних функцій, вдосконаленні способів та шляхів навчально-пізнавальної діяльності з допомогою вчителів-професіоналів, яких запрошують для викладання у школи на конкурсній основі за контрактом.

Принцип не традиційності системи навчання. Полягає у використанні в класно-урочній системі нових форм навчання, які сприяють засвоєнню учнями знань на основі колоквіумів, заліків, рефератів, наукових повідомлень, участі в олімпіадах, конкурсах тощо. Передбачає навчання різновікових груп учнів і базується на тому, що старші допомагатимуть засвоїти навчальний матеріал молодшим. Дидактичні принципи взаємопов'язані, зумовлюють один одного. При організації навчального процесу вчитель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йому допомагають правила навчання (окремі вимоги до викладання).

Отже закономірності навчального процесу - стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання. Дидактичні закономірності відображають стійку залежність між елементами навчання - діяльністю вчителя, Діяльністю учнів та змістом навчання.

Принципи навчального процесу (дидактичні принципи) - певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність.

Дидактичні принципи поширюються на вивчення всіх дисциплін, значною мірою визначають їх зміст, форми організації та методи навчання.

Розділ 3. Функції та компоненти процесу навчання

Навчальний процес передбачає тісну взаємодію учителя й учня. Основними функціями навчання є освітня, виховна і розвиваюча. Освітня функція навчання сприяє перетворенню знань у надбання особистості, яка навчається, виробленню умінь і навичок використання знань на практиці. Виховна функція виявляється у формуванні світогляду, високих моральних якостей, естетичних смаків, трудових умінь. Розвиваюча функція спрямована на формування творчої особистості.

Освітня функція

Покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формування вмінь і навичок.

Знання - узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій, якими володіє наука.

Знання є головним компонентом освіти. Виділяють такі види знань: основні терміни і поняття, без яких неможливо зрозуміти жодного тексту, жодного висловлювання; факти щоденної дійсності та наукові факти, без знання яких неможливо зрозуміти закони науки, формувати переконання, доводити і обстоювати ідеї; основні закони науки, що розкривають зв'язки й відношення між різними об'єктами та явищами дійсності; теорії, що містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, методи пояснення та передбачення явищ певної предметної галузі; знання про способи діяльності, методи пізнання й історії здобуття знань (методологічні знання); знання про норми ставлення до різних явищ життя (оцінні знання) [3].

Розглянуті види знань поділяють на теоретичні й фактичні.

Теоретичні знання - поняття, системи понять, абстракції, теорії, гіпотези, закони, методи науки.

Фактичні знання - одиничні поняття (знаки, цифри, букви, географічні назви, історичні особи, події).

Серед знань, що мають засвоїти учні у процесі навчання, особлива роль належить тим, які виражають способи діяльності і використовуються на практиці. Вони мають алгоритмічний характер (наприклад, знання про способи і порядок виконання арифметичних дій). У навчальних предметах вони оформлені у вигляді правил.

Освітня функція навчання повинна забезпечити: повноту знань, яка визначається засвоєнням передбачених навчальною програмою відомостей з кожної навчальної дисципліни, необхідних для розуміння основних ідей, істотних причинно-наслідкових зв'язків; системність знань, їх упорядкованість, щоб будь-яке знання випливало з попереднього і прокладало шлях для наступного; усвідомленість знань, полягає в розумінні зв'язків між ними, прагненні самоcтійно постійно поповнювати їх; дієвість знань, що передбачає вміння оперувати ними, швидко знаходити варіативні особи застосування їх із зміною ситуації.

Окрім засвоєння системи знань, освітня функція забезпечує формування в учнів умінь та навичок.

Уміння - здатність на належному рівні виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною знань і навичок.

Навичка - психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, точно і швидко, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної енергії [9].

У педагогічній літературі розглядають первинні та вторинні вміння.

Первинні вміння - неавтоматизовані дії, підпорядковані певному правилу; це може бути неавтоматизована навичка (початкова стадія її становлення), а може бути й дія, в повній автоматизації якої нема потреби. Особливість первинних умінь у тому, що вони близькі до навичок, піддаються автоматизації.

Вторинні вміння - дії, які принципово не можуть бути автоматизовані, тому що не мають однозначного правила в своїй основі й передбачають елементи творчості; ці вміння включають навички, але не зводяться до них. У навчальному процесі вони підлягають повній автоматизації і входять як автоматизовані компоненти до складних вторинних умінь. Наприклад, написання літер стає навичкою, без якої не можливо набути вміння викладати свої думки на письмі. Під час оволодіння грамотою написання літер є первинним умінням, пізніше воно перетворюється на навичку. Друге первинне вміння - узгодження слів - може стати навичкою, але може залишитися і первинним умінням.

Розрізняють уміння і навички теоретичні (в їх основі - правила оперування поняттями, вони є результатом аналізу-синтезу) і практичні (дії, що регулюються за допомогою формул, моделей, зразків).

В. Сухомлинський вважав, що кожний учень за роки навчання у середній школі повинен обов'язково оволодіти такими загально навчальними вміннями:

1) спостерігати явища навколишнього світу;

2) думати - зіставляти, порівнювати, протиставляти, знаходити незрозуміле, дивуватися;

3) висловлювати міркування про те, що учень бачить, спостерігає, робить, думає;

4) вільно, виразно, свідомо читати;

5) вільно, досить швидко і правильно писати;

6) виділяти у прочитаному логічно завершені частини, встановлювати взаємозв'язок і взаємозалежність між ними;

7) знаходити книжку з питання, що цікавить;

8) знаходити в книжці матеріал, що цікавить;

9) робити попередній логічний аналіз тексту в процесі читання;

10) слухати вчителя і водночас стисло занотовувати зміст його розповіді;

11) читати текст і водночас слухати інструктаж учителя щодо роботи над текстом, над логічними складовими частинами;

12) написати твір - розповісти про бачене навколо себе.

Розвиваюча функція

Передбачає розвиток учнів у процесі навчання. Розвиваюче навчання сприяє розвиткові мислення, формуванню волі, емоційно-почуттєвої сфери; навчальних інтересів, мотивів і здібностей.

Передусім слід розвивати мислення учнів на основі загальних розумових дій і операцій. Учні загальноосвітньої школи (неповної та повної) мають навчитися: структурування - встановлення найближчих зв'язків між поняттями, реченнями, ключовими словами тощо, у процесі якого визначається структура знань; систематизації - встановлення віддалених зв'язків між поняттями, реченнями тощо, в процесі якої вони організуються в певну систему; конкретизації - практичного застосування знань у ситуаціях, пов'язаних з переходом від абстрактного до конкретного; варіювання - зміни неістотних ознак понять, їх властивостей, фактів тощо при постійних істотних; доведення - логічного розмірковування; робити висновки - поступово спрощувати теоретичний або практичний вираз з метою отримання наперед відомого його виду; пояснення - акцентування думки на найважливіших моментах (зв'язках) під час вивчення навчального матеріалу; класифікації - розподілу понять на взаємопов'язані класи за істотними ознаками; аналізу - виокремлення ознак, властивостей, відношень понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей; синтезу - поєднання, складання частин (дія, зворотна аналізу); порівняння - виділення окремих ознак понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей; абстрагування - виділення істотних ознак понять відкиданням неістотних; узагальнення - виділення ознак, властивостей, істотних для кількох понять [1].

Під час навчального процесу вчитель сприяє розвиткові в учнів волі та наполегливості (обмірковує проблемні ситуації, завдання, теми дискусій тощо); розвиває їхні емоції - здивування, радість, цікавість, парадоксальність, переживання (продумує, коли і як створити необхідні ситуації).

Виховна функція

Виховний характер навчання - об'єктивна закономірність, що виявлялася в усі епохи. Водночас виховний характер навчання - важлива функція діяльності вчителя, який виховує підростаюче покоління насамперед у процесі навчання. Зрозуміло, що процес навчання передусім сприяє формуванню наукового світогляду учнів на основі засвоєння системи наукових знань про природу, суспільство і людину, вихованню відповідного ставлення до життя і до самих себе.

Формування наукового світогляду є підґрунтям для виховання моральних, трудових, естетичних і фізичних якостей особистості. У процесі навчання формуються такі моральні якості, як почуття обов'язку і відповідальності, дружби й колективізму, доброти і гуманізму, активна позиція щодо навчання і життя взагалі, а також якості, необхідні майбутньому працівникові будь-якої галузі виробництва: вміння планувати свою роботу, добирати прийоми її виконання, контролювати себе, раціонально використовувати час.

Реалізація освітньої, розвиваючої та виховної функцій залежить від перелічених нижче чинників:

Використання змісту навчального матеріалу. У кожній темі підручника закладено достатньо навчального матеріалу для реалізації означених функцій, однак для посилення освітньої, розвиваючої та виховної ролі цього матеріалу вчитель повинен доповнити його цікавими відомостями з інших джерел [12].

Добору форм, методів і прийомів навчання. Для реалізації освітньої функції добирають форми і методи навчання, які заохочують учнів до самостійного здобування знань, умінь та навичок (опрацювання додаткової літератури, спостережень, написання рефератів та ін.). Забезпечення порядку і дисципліни на уроці. Використання оцінок. Цьому сприяє аналіз відповіді учня і мотивація оцінки, яку виставляє вчитель. Зауваження про неточність чи неповноту відповіді спонукає учня до поповнення знань. Зауваження щодо успіхів або невдач мають виховний аспект, оскільки викликають в учня певні переживання, активізують його навчально-пізнавальну діяльність.

Особи вчителя, його поведінки, ставлення до учнів. Ерудований педагог викликає в учнів бажання підвищувати свій освітній рівень. Тактовний, доброзичливий учитель позитивно впливає на виховання учнів, навіть важковиховуваних.

Розглянуті функції тісно пов'язані між собою, і реалізація однієї з них обов'язково зумовлює реалізацію певних аспектів іншої. Тому педагог, готуючись до уроку, повинен чітко визначити його освітню, розвиваючу і виховну мету. [15]

Навчальний процес як складова частина загального процесу виховання всебічно розвиненої особистості, що відповідає потребам сучасного суспільства, повинен забезпечити виконання цього завдання реалізацією трьох функцій: освітньої, розвиваючої та виховної.

Основні компоненти навчального процесу:

1) Мета навчання. Визначається умовами розвитку суспільства та набутим досвідом у формуванні підростаючої особистості. Життєва і соціальна компетентність учнів, громадянське виховання є стратегічною метою 11 ти річної школи, що передбачає розвиток і саморозвиток учнів на основі повноцінного використання внутрішнього потенціалу особистості.

2) Завдання навчання. Випливають із мети навчання і Дають змогу здобувати знання, набувати вміння і навички згідно з навчальними планами та програмами.

3) Зміст освіти (навчання). Стрижнем його є чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якими повинен оволодіти учень протягом навчання у школі.

4) Методи навчання. Основні способи навчальної роботи вчителя та учнів, за допомогою яких здобувають певні знання, вміння і навички.

5) Засоби навчання. Підручники, посібники, комп'ютери, навчаючі контролюючі машини, спортивні знаряддя, за допомогою яких учні здобувають знання та удосконалюють навички.

6) Форми організації навчання. Сприяють свідомому засвоєнню навчального матеріалу, оволодінню відповідними уміннями та навичками. [10]

Викладання - діяльність учителя в процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок. Учіння - цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому значенні - оволодіння соціальним досвідом з метою його використання в практичному житті.

У процесі навчання відбувається взаємодія між учителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано - через систему завдань. Результативність процесу навчання залежить від стилю спілкування учителя з учнем та впливу навколишнього середовища.

Процес навчання формують тісно пов'язані між собою компоненти: цільовий (постановка конкретної мети вивчення навчального матеріалу на уроці, вивчення навчальної дисципліни та освітньої мети навчально-виховного закладу певного типу); стимулююче-мотиваційний (створення умов, які спонукають учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності, формують у них позитивну мотивацію цієї діяльності); змістовний (оптимальний підбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного навчального заняття); операційно-дієвий (вдалий підбір прийомів, методів і організаційних форм навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи щодо засвоєння учнями змісту навчального матеріалу, вироблення в них відповідних умінь та навичок) контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням учнями знань, набуттям умінь і навичок, внесення необхідних коректив до змісту і методики навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання); оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня, визначення причин неуспішності в кожному конкретному випадку і відповідна робота щодо їх усунення).

Методологічною засадою процесу навчання є наукова теорія пізнання, яка вивчає природу наукового пізнання і його можливості, головні закономірності пізнавального процесу, форми й методи пізнання людиною навколишньої дійсності, умови істинності пізнання.

Пізнання - процес цілеспрямованого відображення об'єктивної реальності у свідомості людей.

Процеси навчання і наукового пізнання мають спільні риси. Обидва спрямовані на пізнання істини, об'єктивної дійсності. І навчання, і пізнання здійснюються за схемою: живе спостереження об'єкта навчання чи пізнання або осмислення істотних властивостей, особливостей, зв'язків цього об'єкта застосування здобутих знань на практиці чи в навчанні або перевірка здобутого у процесі пізнання знання на практиці. Навчання можна вважати специфічною формою пізнання об'єктивної дійсності, набуття суспільного досвіду. Спільність між навчанням і науковим пізнанням у тому, що вони спрямовані на пізнання законів і закономірностей об'єктивного світу.

Між процесом навчання і процесом наукового пізнання існують і певні відмінності. Передусім на всіх рівнях навчання об'єктивно не відкриваються нові знання. Учні засвоюють уже пізнані істини. Водночас відбувається дослідження об'єкта пізнання. Під час засвоєння знань сам об'єкт може бути представлений наочним або словесним зображенням. Важливо те, що на пізнання певних явищ чи процесів людство витратило десятки й сотні років, а учень під час навчання засвоює такі знання впродовж року. Якщо у процесі пізнання здобуваються тільки нові знання, то навчання, крім засвоєння цих знань, передбачає формування вмінь і навичок. Зрештою, практика у пізнанні є критерієм істини, в той час як у навчанні перевіряти істинність знання нема потреби. Тут практика допомагає краще зрозуміти й засвоїти навчальний матеріал. [5]

У школі важливо й необхідно домагатися того, щоб учні навчилися свідомо користуватися формами і прийомами пізнавальної діяльності, могли правильно застосовувати наукові принципи й методи у поясненні явищ природи, суспільства та духовного світу людини. За таких умов процес навчання формуватиме в учнів основи наукового мислення.

У навчальному процесі знаходять вияв відомі положення філософії про взаємозв'язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення заперечення, перехід кількісних змін у якісні.

Рушійними силами навчального процесу є його суперечності: між зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення; між досягнутим учнями рівнем знань, умінь та навичок і знаннями, вміннями й навичками, необхідними для розв'язання поставлених перед ними нових завдань; між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; між розумінням матеріалу вчителем і учнями; між теоретичними знаннями й уміннями використовувати їх на практиці та ін. Мистецтво вчителя полягає у з'ясуванні й використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів [7].

Отже основними функціями навчання є:

Освітня - перетворення знань у надбання особистості, яка навчається, виробленню умінь і навичок використання знань на практиці.

Виховна - виявляється у формуванні світогляду, високих моральних якостей, естетичних смаків, трудових умінь.

Розвиваюча - спрямована на формування творчої особистості.

Основні компоненти навчального процесу:

Мета навчання, завдання навчання, зміст освіти (навчання), засоби навчання, методи навчання форми, організації навчання.



Висновки

Виходячи з мети та завдань реферату можна зробити наступні висновки:

По-перше, якщо порівняти класифікації принципів навчального процесу, запропоновані Я.А. Коменським М.А. Даниловим, і В.Оконем, то можна зробити висновок, що незважаючи на те що вчені по різному підходять до дослідження цілеспрямованого управління пізнавальною діяльністю навчання, запропоновані ними класифікації не є варіативними. Нестійкість цих класифікацій говорить про те що, по-перше, у авторів немає впевненості, що сформульовані принципи охоплюють всі сторони педагогічного процесу, по-друге, що всі ці положення виведені емпіричним шляхом. Крім того, ці принципи не збудовані якимось чином ієрархічно, вони різнорівневі, іноді важко зв'язуються один з одним. Так, принцип доступності часом змушує навчання відходити від принципу науковості. Зміст дидактичних принципів, на жаль, не показує, яким чином знімаються ці протиріччя і труднощі.

По-друге, закономірності навчального процесу - стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання. Дидактичні закономірності відображають стійку залежність між елементами навчання - діяльністю вчителя, Діяльністю учнів та змістом навчання.

Принципи навчального процесу (дидактичні принципи) - певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність.

Дидактичні принципи поширюються на вивчення всіх дисциплін, значною мірою визначають їх зміст, форми організації та методи навчання.

По-третє, основними функціями навчання є:

Освітня - перетворення знань у надбання особистості, яка навчається, виробленню умінь і навичок використання знань на практиці.

Виховна - виявляється у формуванні світогляду, високих моральних якостей, естетичних смаків, трудових умінь.

Розвиваюча - спрямована на формування творчої особистості.

Основні компоненти навчального процесу:

Мета навчання, завдання навчання, зміст освіти (навчання), засоби навчання, методи навчання форми, організації навчання.

Узагальнюючи можна зробити кілька основних висновків: виховання в широкому сенсі слова як предмет педагогіки протікає в тісному взаємозв'язку з усіма соціальними процесами, воно безпосередньо, суттєво і постійно залежить від рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, від способу життя людей в ??суспільстві, від виникаючих нових суспільних потреб, від політичної системи і панівної ідеології, від соціальної структури суспільства.

Педагогічний процес протікає в певних умовах, які можуть бути більш-менш сприятливими для його функціонування. З ростом економічних можливостей суспільства поліпшується навчально-матеріальні і шкільно-гігієнічні можливості для більш ефективного вирішення завдань всебічного розвитку особистості. Тому завдання, зміст, методи і форми педагогічного процесу залежать не тільки від потреб, але і можливостей суспільства, від умов, в яких протікає цей процес. Такі дві закономірності педагогічного процесу, які обумовлені його зовнішніми зв'язками.

навчання викладання давидов



Список використаної літератури

1. Андреев В.І. Реалізація принципів навчання: навчальний посібник. / В.І. Андреев - К.: Знання, 2005. - 263 с.

2. Белкін І.О. Теоретичні передумови методик навчання: підручник / І.О. Белкін - К.: Знання, 1999. - 269 с.

3. Білянін Б.Є. Модульна організація навчального процесу: навчальний посібник / Б.Є. Білянін - Вінниця: ВНТУ, 2007. - 191 с.

4. Бондарчук Ю.І. Форми і методи навчання: підручник / Ю.І. Бондарчук - К.: Вища шк., 1995. - 224 с.

5. Вусик Г.С. Формування здібностей учнів : навчальний посібник. / Г.С. Вусик - 3- є вид., стереотип. - К. : Вища школа, 2007. - 248 с.

6. Головань Т.В. Підвищення ефективності навчання: навчальний посібник / Т.В. Головань. - К.: Знання, 2006. - 232 с.

7. Кожевніков В.А., Оптимізація навчальної діяльності: практикум. / В.А. Кожевніков,О.М. Савицька - К.: Знання, 2007. - 255 с.

8. Леонтьев А.Н. Потребности мотивы и эмоции: підручник. / А.Н. Леонтьев - К.: ЦУЛ, 1983. - 185 с.

9. Мазаракі А.В. Навчання і виховання: навчальний посібник / А.В. Мазаракі. - К.: ВЦ - «Академія», 1999. - 656 с.

10. Маркова А.К. Формування мотивацій навчання: навчальний посібник. / А.К. Маркова. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: Вища школа, 2002. - 240 с.

11. Мосеюк Н.I. Педагогіка: навчальний посібник. / Н.I. Мосеюк. - К.: Центр учбової літератури, 2003. - 296 с.

12. Оконь В. Введення в загальну дидактику: навчальний посібник. / В. Оконь. - К.: Либідь, 2006. - 160 с.

13. Омельяненко В.Л. Педагогіка: навчальний посібник / В.Л.Омельяненко, С.Г. Мельничук, В.Д. Сікора та ін. - К.: Либідь, 1997 - 288 с.

14. Особисто орієнтоване навчання: підручник / [М.В. Фіцула, В.Б. Захожай, Л.Л. Осіпчук та ін.]; Під кер-вом і за наук. ред. М.В. Фіцула, В. Б. Захожая. - [2-ге вид., випр. і доп.]. - К.: Академія, 2004. - 312 с.

15. Ягупов В.В. Педагогіка: навчальний посібник / В.В.Ягупов. - К.: Либідь, 2002 - 559 с.

Размещено на Allbest.ru

...