Виховання у дітей культури поведінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Виховання у дітей культури поведінки



Мета. Розкрити сутність поняття «культура поведінки», охарактеризувати методи і прийоми формування у дітей культурно-гігієнічних навичок і звичок, культури спілкування, культури діяльності; формувати вміння обирати оптимальні форми та методи роботи вихователя з прищеплювання дошкільникам культури поведінки з урахуванням конкретних умов і вікових особливостей дітей.



План

1. Зміст понять «культура поведінки», «етикет»

2. Методи і прийоми формування у дітей культурно-гігієнічних навичок і звичок

3. Правила культури спілкування. Методи формування культури спілкування дітей з дорослими та однолітками

4. Правила культури діяльності. Методи і прийоми її формування у дітей різного віку

Література



Завдання для самостійної роботи:

1. Конспект теми: «Правила культури діяльності. Методи і прийоми її формування у дітей різного віку».

2. Підготувати реферативні виступи на тему «Педагогу, батькам і дітям: а) про столовий етикет; б) про елегантність і культуру одягу; в) про гостьовий етикет; г) про дотримання етикету у громадських місцях».

3. Складіть перелік запитань і ситуацій, які допоможуть провести дослідження рівня культури спілкування старших дошкільників за темами: «Говоримо по телефону», «Йдемо у гості», «Їдемо в автобусі», «Робимо покупки в магазині».



1. Зміст понять «культура поведінки», «етикет»

Велике значення у моральному вихованні має формування у дітей культури поведінки.

Культура поведінки - сукупність корисних стійких форм щоденної поведінки у побуті, спілкуванні, різних видах діяльності.

Норми, які повинні стати звичними формами культури поведінки дитини, мають у своїй основі такі моральні цінності, як гуманність, милосердя, доброзичливість, працелюбство, правдивість, чесність. З ранніх літ необхідно виховувати повагу дитини до народного етикету: вітатися, допомагати тим, хто цього потребує, відвідувати хворого, починати день доброю справою та ін.

Зміст культури поведінки дошкільників:

- культурно-гігієнічні навички (акуратність, охайність тіла, зачіски, одягу, взуття, культура їжі, поводження за столом);

- культура діяльності (вміння тримати в порядку місце, де працює, грається, вчиться, звичка доводити до кінця почату справу, бережно ставитися до речей, іграшок, книг та ін.);

- культура спілкування (використання норм і правил спілкування та спільної діяльності з дорослими та однолітками на основі доброзичливості, поваги, ввічлива поведінка у громадських місцях тощо).

Дитина має усвідомлювати, що дотримання правил поведінки є необхідною умовою її визнання у товаристві дорослих і однолітків, власного самоствердження (бути гарною, охайною, здоровою). Потяг дітей до краси і гармонії необхідно використовувати для формування єдності їх зовнішньої і внутрішньої культури.

Культурно-гігієнічні навички, їх значення у розвитку дитини

Дитина з моменту народження є соціальною істотою, адже догляд за ним спрямований на введення його в світ дорослих, хоча батьки і педагоги не завжди це усвідомлюють. Ковдра, соска, пелюшка та інші предмети - об'єкти, за допомогою яких дорослий вводить малюка в соціальний світ. За допомогою цих предметів відбувається задоволення потреб: їсти ложкою, ножем, виделкою, спати в ліжку, накриватися ковдрою і т.д. Способом задоволення потреби дитина сама не володіє і без допомоги дорослого його не відкриє, не навчиться йому самостійно.

З перших днів життя при формуванні культурно-гігієнічних навичок йде не просте засвоєння правил, норм поведінки, а надзвичайно важливий процес соціалізації, олюднення малюка, «входження» його у світ дорослих. Психічний розвиток - процес нерівномірний, його лінії йдуть не одночасно, є періоди найбільш швидкого розвитку тих чи інших функцій, психічних якостей. Ці періоди називаються сенситивними - найсприятливішими для розвитку. Для початкового формування культурно - гігієнічних навичок сенситивний період припадає на раннє дитинство.

Режим дня, у формуванні культурно-гігієнічних навичок, має велике значення. Режим дня - це чіткий розпорядок життя протягом доби. Включаючись в режим дня, виконуючи побутові процеси, дитина освоює серію культурно-гігієнічних навичок. Ці навички одна з складових культури поведінки в побуті. Навичка, що стала потребою - це звичка. Навичка вмиватися дозволяє дитині робити це спритно і швидко, а звичка вмиватися спонукає його робити це охоче і без примусу. По мірі засвоєння культурно-гігієнічні навички узагальнюються, відриваються від відповідного їм предмета і переносяться в ігрову, уявну ситуацію, тим самим впливаючи на становлення нового виду діяльності - гри.

У грі діти відображають взаємини, які складаються в ході побутових процесів. Дитина так ставиться до ляльки, як батьки до нього у відповідних ситуаціях. У грі діти імітують побутові дії (миття рук, прийом їжі), тим самим закріплюючи дії з побутовими предметами (ложкою, чашкою тощо), а так само відображають правила, які стоять за виконанням культурно - гігієнічних навичок: одяг ляльки треба акуратно скласти , посуд на столі розставити красиво.

Культурно-гігієнічні навички пов'язані не тільки з грою. Вони лежать в основі першого доступного дитині виду трудової діяльності - праці з самообслуговування. Самообслуговування характеризується тим, що дії дитини не мають громадського мотиву, вони спрямовані на саму себе. «Освоєння культурно-гігієнічних навичок впливає не тільки на ігрову і трудову діяльність, але і на взаємини дитини з дорослими і однолітками. Якщо дорослому він хоче показати те, чого навчився, заслужити схвалення і підтримку, дати зрозуміти, що він його поважає, шанує його вимоги, приймає і дотримується їх, то однолітка він намагається навчити» - вважають Г.А. Урунтаева і Ю.А. Афонькіна.

Освоєння культурно - гігієнічних навичок дає можливість порівняти себе з іншими дітьми: краще або гірше я вмію це робити? Так через порівняння себе з іншими складаються передумови для формування самооцінки, усвідомлення своїх можливостей і умінь, а так само передумови для самоконтролю. При виконанні побутових процесів малюк спостерігає, порівнює, аналізує, встановлює причинно - наслідкові зв'язки. Він замислюється над тим, куди поділося мило, адже спочатку був великий шматок, а через деякий час став зовсім маленький, чому вода змиває піну і бруд з рук, як за допомогою виделки можна розділити котлету навпіл, куди пропадає цукор у чаї і т.д.

Спочатку дитина зауважує причинно - наслідкові зв'язки за допомогою дорослого, який, ставлячи питання і пояснюючи, звертає на них увагу малюка. Важливо, щоб питання і пояснення, адресовані самим маленьким, були включені в конкретну ситуацію. При цьому слід спиратися на досвід малюка.

У період раннього дитинства складається таке особистісне новоутворення, як свідомість свого «Я». Це виражається в тому, що малюк починає називати себе в першій особі: «Я сам». За цим стоїть усвідомлення власної активності, відділення результату своїх дій від самих дій. Дитина починає розуміти, що саме він виконав дію, саме він досяг результату, він переживає гордість за свої досягнення, прагне знову і знову проявити свою активність і самостійність, показуючи іншим своє «Я»: я сам вмію вмиватися, одягатися, взуватися, зачісуватися, сам умію є. Нехай повільно, але сам! Хоча поки він освоїв лише прості дії, вони дають можливість відчути себе дорослим, незалежним.

Культурно-гігієнічні навички спрямовані на саму дитину. Виконуючи санітарно-гігієнічні процедури, малюк усвідомлює самого себе. У нього формується уявлення про власне тіло. При одяганні і умиванні, дитина, розглядаючи своє відображення в дзеркалі, приходить до розуміння деяких змін, що відбуваються в ньому самому в ході побутового процесу: особа з брудного перетворилося на чисте, волосся з розпатланих стали красиво причесаним, ніжки взули в чобітки, на ручки наділи рукавички. Дитина починає контролювати свій зовнішній вигляд: звертає увагу на брудні руки, зауважує неполадки в одязі, просить дорослого допомогти привести себе в порядок, у малюка формується потреба в чистоті й охайності. При одяганні, умиванні дитина бачить своє відображення в дзеркалі, зауважує відбуваються в ньому зміни.

Культурно-гігієнічні навички збігається ще з однією лінією психічного розвитку - розвитком волі. Малюк ще нічого не вміє робити. Тому будь-яка дія дається з великими труднощами. І не завжди хочеться доводити почату справу до кінця, особливо якщо нічого не виходить. Нехай мама чи вихователька погодує, вимиє руки, адже так важко утримати слизьке мило, коли воно вискакує з рук і не слухається. Мама це зробить краще, та й швидше. І якщо дорослі поспішають прийти на допомогу дитині при найменшому скруті, звільнити його від необхідності докладати зусилля, то дуже швидко у нього сформується пасивна позиція: «застебніть», «зав'яжіть», «одягніть». Афонькіна Ю.А. і Урунтаева Г.А. вважають: «Для того щоб завершити дію, отримати якісний результат, потрібно докласти вольові зусилля.

З віком у міру оволодіння культурно - гігієнічними навичками малюк усвідомлює правила поведінки, які їх визначають. І такі правила починають регулювати дії дитини, керувати ними. Тобто поведінка дитини стає довільною. Він стримує свої безпосередні почуття і прагнення, підпорядковує свої дії раніше поставленої мети, може відмовитися від бажаного, якщо цього вимагає громадське правило поведінки.

Таким чином, освоєння культурно - гігієнічних навичок пов'язане з етичним розвитком дошкільника.

Виховання у дітей навичок особистої і громадської гігієни відіграє найважливішу роль в охороні їх здоров'я, сприяє правильної поведінки у побуті, в громадських місцях. У кінцевому рахунку, від знання і виконання дітьми необхідних гігієнічних правил і норм поведінки залежить не тільки їхнє здоров'я, але і здоров'я інших дітей і дорослих. Поступово, в процесі формування культурно-гігієнічних навичок малюк починає усвідомлювати, що виконання правил поведінки обумовлено нормами людських взаємин, а в їх дотриманні проявляється повага до оточуючих, адже неприємно дивитися на нечупару або бруднулю. Дитина розуміє, що порушення правил поведінки може завдати шкоди не тільки йому самому, але і іншій людині.

У процесі повсякденної роботи з дітьми необхідно прагнути до того, щоб виконання правил особистої гігієни стало для них природним, а гігієнічні навички з віком постійно вдосконалювалися. На початку дітей привчають до виконання елементарних правил: мити руки перед їжею, після користування туалетом, ігри, прогулянки тощо Діти середнього і старшого дошкільного віку більш усвідомлено повинні ставитися до виконання правил особистої гігієни; самостійно мити руки з милом, намилюючи їх до утворення піни і насухо витирати їх, користуватися індивідуальним рушником, гребінцем, стаканом для полоскання рота, стежити, щоб всі речі містилися в чистоті. Формування навичок особистої гігієни передбачає і вміння дітей бути завжди охайними, помічати неполадки в своєму одязі, самостійно або за допомогою дорослих їх усувати. Гігієнічне виховання і навчання нерозривно пов'язане з вихованням культурної поведінки. Всі відомості з гігієни прищеплюються дітям у повсякденному житті у процесі різноманітних видів діяльності та відпочинку, тобто в кожному компоненті режиму можна знайти сприятливий момент для гігієнічного виховання.

Для ефективного гігієнічного виховання дошкільнят велике значення має і зовнішній вигляд оточуючих і дорослих. Потрібно постійно пам'ятати про те, що діти в цьому віці дуже спостережливі і схильні до наслідування, тому вихователь повинен бути для них зразком.

2. Методи та прийоми формування у дітей культурно - гігієнічних навичок і звичок

До числа основних умов успішного формування культурно - гігієнічних навичок відносяться раціонально організована обстановка, чіткий режим дня і керівництво дорослих. Під раціонально організованою обстановкою розуміється наявність чистого, достатньо просторого приміщення з необхідним обладнанням, що забезпечує проведення всіх режимних елементів (умивання, харчування, сон, заняття та ігри).

Для формування культурно-гігієнічних навичок потрібно також виробити загальні критерії в оцінці окремих дій, чітко визначити місце розташування речей, іграшок, порядок їх збирання та зберігання. Для малюків особливе значення має постійність умов, знання призначення і місця кожної потрібної йому протягом дня речі. Наприклад, в умивальні кімнаті повинно бути достатня кількість раковин необхідного розміру, на кожній з яких лежить мило; раковини і рушники розміщуються з урахуванням росту дітей; на вішалці над кожним рушником картинка. Це підвищує інтерес дітей до вмивання. Режим дня забезпечує щоденне повторення гігієнічних процедур в один і той же час - це сприяє поступовому формуванню навичок і звичок культури поведінки. Формування їх відбувається в іграх, праці, заняттях, у побуті. Щодня повторюючись, режим дня привчає організм дитини до певного ритму, забезпечує зміну діяльності, тим самим оберігаючи нервову систему дітей від перевтоми. Виконання режиму дня сприяє формуванню культурно - гігієнічних навичок, виховання, організованості і дисциплінованості. Формування культурно - гігієнічних навичок здійснюється під керівництвом дорослих - батьків, вихователя. Тому повинна бути забезпечена повна узгодженість у вимогах дошкільного закладу і сім'ї. Серед багатьох класифікацій методів, в дошкільній педагогіці прийнята класифікація, в основу якої покладено основні форми мислення, що визначають характер способів діяльності дітей у процесі навчання. До таких форм належать наочно - дійове і наочно - образне мислення. У зв'язку з цим головними методами навчання дошкільнят є наочні, словесні, ігрові та практичні методи. Підготовкою до формування навичок самостійних рухів з самообслуговування є створення в дитини позитивного ставлення до одягання, вмивання, годівлі. Навчання деяким навичкам вимагає значної праці, оскільки для цього діти повинні оволодіти цілою низкою дій, здійснюваних у певній послідовності (правильно сидіти за столом, користуватися приладами для їжі, серветкою і т. д.).

У дошкільному віці діти особливо схильні до наслідування, тому в формуванні навичок велику роль відіграє особистий приклад дорослих. «Наполягаючи, щоб діти мили руки перед обідом, не забувайте і від себе вимагати того ж. Старайтеся самі прибирати свою постіль, це зовсім не важка і ганебна робота, »- радив А.С. Макаренко.

Про це завжди повинні пам'ятати і вихователі дитячого саду і батьки. «Ваше власне поведінка - сама вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з ним розмовляєте, або повчаєте його, або наказуєте йому. Ви виховуєте його в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте, або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету, - усе це має для дитини велике значення », говорив А . С. Макаренко

Для дітей дошкільного віку велике значення має усвідомлення значення культурно-гігієнічних навичок, їм потрібно повідомляти елементарні знання про раціональні правила особистої гігієни, її значення для кожного і для оточуючих, виховувати відповідне ставлення до гігієнічних процедур. Все це сприяє міцності і гнучкості навичок, а це дуже важливо для створення стійких навичок. З цією метою можна також використовувати варіативні завдання, незвичайні ситуації під час гри, заняття, прогулянки і т. п. Попередньо слід запропонувати дітям подумати і розповісти, що і як вони будуть робити. Потім простежити за діями дітей і знову повернутися до їх спільного обговорення, оцінці.

Для прищеплення культурно-гігієнічних навичок у всіх вікових групах застосовується показ, приклад, пояснення, пояснення, заохочення, бесіди, вправи в діях. Широко використовуються, особливо у молодшому дошкільному віці, ігрові прийоми: дидактичні ігри, забавки, вірші («Чистіше мийся - води не бійся», «Рано вранці на світанку вмиваються мишенята, і кошенята, і каченята, і жучки, і павучки ...» і тощо). Н.Ф. Виноградова зазначає: «Необхідно також правильно керувати діями дітей. Перш ніж вимагати від дитини самостійності в самообслуговуванні, її вчать діям необхідним у процесі одягання, вмивання, їжі».

Показ супроводжується поясненням. Показ будь-якої дії повинен даватися таким чином, щоб були виділені окремі операції - спочатку найбільш суттєві, а потім додаткові. Операції йдуть у строгому порядку з невеликим інтервалом (не більше 5-10 секунд), інакше не виробляється динамічний стереотип. Показ дії малюкам обов'язково супроводжується промовлянням («Тепер візьмемо рушник і витру кожен пальчик»). Потім дорослий діє разом з малюком, виконуючи пов'язані дії. Наприклад, бере його руки в свої, намилює і підставляє під струмінь води. Так у дитини складається сенсомоторний образ дії, а також образ складових дію операцій і умов, у яких вона відбувається. Поступово дорослий надає малюкові велику самостійність, контролюючи виконання операцій і результат, а потім тільки результат. При формуванні навичок дитина вчиться утримувати увагу, не відволікатися. Також слід звертати увагу дітей на раціональність тих чи інших способів дії. Наприклад, рушник після вживання потрібно спочатку розправити, а потім вішати - так воно краще просихає, не падає на підлогу. Бажано, щоб показ дій і спроби дітей виконати їх самостійно дорослі супроводжували не тільки поясненнями, але і питаннями, що направляють увагу дитини на необхідність діяти певним чином. Це допоможе йому швидше засвоїти спосіб виконання, усвідомити, чому потрібно чинити саме так.

Автор книги «Перспективне планування ...» Н.С. Голіцина вважає: «Виховання навичок самообслуговування - досить тривалий процес, тому планувати роботу доцільно поквартально» Серед прийомів, що сприяють формуванню культурно - гігієнічних навичок у дітей дошкільного віку, на першому місці стоїть пряме навчання - показ, вказівка, нагадування, спільна діяльність з дитиною. У вихованні культурно-гігієнічних навичок важлива єдність вимог працівників дитячого закладу та батьків. Малюк не відразу і з великими труднощами набуває необхідні навички, йому буде потрібна допомога дорослих. Перш за все, слід створити в сім'ї необхідні умови: пристосувати до зростання дитини вішалку для одягу, виділити індивідуальну полицю або місце на полиці для зберігання предметів туалету (носових хусток, стрічок, шкарпеток), постійне і зручне місце для рушника і т.д.

Навчаючи дітей потрібно враховувати їхній досвід. Не можна, наприклад, починати вчити дитину користуватися виделкою, якщо він ще не навчився правильно їсти ложкою. Дуже важлива послідовність у навчанні. Так, дії, пов'язані з роздяганням, швидше освоюються дітьми, ніж дії з одяганням; дитині легше спочатку навчитися мити руки, а потім обличчя. Поступове ускладнення вимог, переводить дитину на новий щабель самостійності, підтримує його інтерес до самообслуговування, дозволяє удосконалювати навички.

«Методичні прийоми, які використовує педагог, необхідно змінювати, а умови повинні бути постійними», - вважають Р.С. Буре і А.Ф. Островська. «Будемо вмиватися», - говорить на початку року вихователь і показує все: і Як загортати рукави, і як намилювати руки, і як вимити їх, а потім витерти. Всі діти діють під наглядом і контролем дорослого. У цій щоденній діяльності вчиняються культурно - гігієнічні навички, формуються звички. Але діти стають старшими, і вихователь поступово надає їм все більше самостійності. Він переходить від прямих вказівок до нагадування, від показу до ради, від прикладу до методів дозволяє розвивати у дітей усвідомлене ставлення до правил, - переконання, роз'яснення сенсу правил. Тільки тоді, коли педагог враховує постійно зростаючий досвід дітей, вдосконалення їх навичок, уміння все більш самостійно виконувати встановлені правила, тільки тоді у них формуються стійкі звички, не руйнуються при переході на нові умови. Якщо цього не враховувати, то в дітей виробляється, лише вміння підкорятися вимозі дорослого. »

Одним із провідних прийомів у всіх вікових групах є повторення дій, вправа, - без цього навик не може бути сформований. На перших порах формування досвіду слід перевірити, як виконано окремі дії або завдання в цілому, наприклад, попросити перед миттям: «Покажіть, як ви засукали рукава» або після миття подивитися, наскільки чисто і сухо витерті руки. Гарною формою вправи в освоєнні культурно-гігієнічних навичок є дидактичні ігри.

Особлива роль у вихованні культурно - гігієнічних навичок належить ігровим прийомам.Використовуючи їх, вихователь закріплює у дітей навички, які виробляються в повсякденному житті. Чільне місце відводиться при цьому дидактичним іграм ("Уклади ляльку спати", "Одягнемо ляльку на прогулянку", "Нагодуй ляльку обідом" і т.п.).

Особливу увагу слід приділити ігровому методу, тому що гра є провідним видом діяльності дитини дошкільного віку, за допомогою гри дитина краще запам'ятовує і встановлює причинно - наслідкові зв'язки. Гра дозволяє дитині глибше зрозуміти навколишній світ.

3. Правила культури спілкування

Виховання культури поведінки неможливе без правильно організованого режиму занять, ігор, художньої діяльності, розвитку пізнавальних інтересів дітей, їх прагнення до спілкування. Важливо при цьому налагодити спільну роботу дитячого садка і сім'ї, забезпечити єдність їх вимог до культури поведінки дітей. Закріплення форм поведінки, перетворення їх на звичку і потребу відбувається на основі позитивного емоційного ставлення до відповідних дій, а також до дорослого, який переконує у їх доцільності. Відчуваючи довіру до дорослого, вбачаючи у ньому приклад врівноваженості, ввічливості, справедливості ставлення до людей, дитина усвідомлює значущість такої поведінки і прагне наслідувати її.

У психології побутує думка, що діти дуже чутливі до зовнішніх проявів людиною справжнього ставлення до того, про що вона повідомляє, а також до людини, з якою спілкується. Вони здатні швидко оволодіти «мовою почуттів», яка є складовою культури спілкування. Вона допомагає розуміти інших і виражати себе, зацікавлювати, викликати приязне ставлення до себе, запобігати нездатності говорити про свої почуття. Прикладом у цьому для дітей має стати комунікативна культура педагога, якій властиві лексичне й емоційне багатство, витонченість і виразність міміки і жестів, щира зацікавленість співбесідником, відсутність явної та прихованої агресивності чи байдужого ставлення. Не менш важливо, щоб до такої культури спілкування дитина мала змогу прилучатися в сім'ї. Тому за потреби педагог повинен ініціювати коригування сімейного спілкування, рекомендуючи різні форми спільної ігрової, трудової та зображувальної діяльності дітей і батьків.

Поняття культура мовленнєвого спілкування включає в себе і мовленнєвий етикет.

Упродовж століть людство виробило прийнятні форми співіснування, які базувалися на правилах і традиціях кожного народу, а також були зумовлені особливостями національної історії, ментальності, політичного устрою країни.

Суспільство з давніх-давен виробило правила поведінки. Насамперед “Біблія” та народна мудрість вчили, що і як треба робити, тобто дотримуватись умов етикету. Етикет - це встановлений порядок, сукупність правил, які регламентують зовнішні прояви людських взаємин.

Звісно, етикетні норми мають знати всі. Але закономірним є твердження, що в першу чергу вихованими повинні бути вихователі, вчителі. Саме їм хочеться адресувати слова А.П. Чехова: “У людини має бути прекрасним все: і обличчя, і одяг, і душа, і думки”. Цей ряд вимог можна продовжити, адже педагогічна діяльність потребує від вихователя вміння спілкуватися з дітьми та їхніми батьками, колегами й представниками інших професій. Виховатилеві не пробачається те, що інколи пробачається представникам іншої професії.

Етикет має ситуативний характер. Вибір людиною слова чи жесту обумовлений специфічною ситуацією. Етикетні ситуації в свою чергу пов'язані з повсякденними подіями або святами. Виділяють чотири основні підсистеми етикету.

1) мовленнєвий або вербальний етикет. Мовленнєвий етикет регламентує словесні формули вітання, знайомства, поздоровлення, побажання, прохання, поради, запрошення, співчуття. Це ж стосується манери спілкування та мистецтво вести бесіду;

2) міміка та жести, або кінесика. У багатьох народів є своєрідні жести привітання, прощання, згоди, заперечення. Міміка, погляд, вираз обличчя свідчать про ставлення співрозмовника;

3) організація простору в етикеті, або етикетна проксеміка. В етикеті важливе значення має розташування співрозмовників у просторі, дистанція між ними, фізичний контакт. Необхідно також знати, яке місце в кімнаті чи за столом можна зайняти, які пози позитивні;

4) речі в етикеті, або етикетна атрибутика.

Щоб навчитися етикету, недостатньо оволодіти сукупністю правил поведінки. Необхідно мати уявлення про історію етикету, про специфічні риси поведінки різних народів світу. Етикет - це не тільки специфічна комунікативна система й форма поведінки, а й своєрідна система знаків.

Кожний акт спілкування передбачає наявність не менше двох партнерів, які мають комунікативний статус. Комунікативні ролі зумовлені статево-віковими та соціальними ролями, а також залежить від комунікативної ситуації. Так, наприклад, по-різному спілкуються у школі та на стадіоні.

Спілкуванню передує стадія орієнтації: партнери визначають свою тактику поведінки. Основними параметрами є стать, вік і суспільне становище. Етикет насамперед, і забезпечує спілкування партнерів.

Мовленнєвий етикет - це система сталих формул спілкування, що предписується суспільством для встановлення мовленнєвого контакту співбесідників, підтримання спілкування у бажаній тональності відносно їх соціальних ролей і рольових позицій, відносно один одного, взаємних відношень у офіціальних і неофіцальних обставинах. Мовленнєвий етикет - це „мікросистема національно-специфічних вербальних одиниць, які прийняті і предписані для встановлення контактів співбесідників, підтримання спілкування у бажаній тональності відносно правилам мовленнєвої поведінки (правил етикету).

Етикет (з французької etiguette - ярлик, етикетка) виконує регулюючу роль у виборі певної форми спілкування: „ти” чи „Ви”, звернення за ім'ям чи за допомогою іншої номінації („Зайченя моє”, „Сонечко моє”, „пані та пан” тощо), засобу спілкування в залежності від соціальної ситуації (місто, сільська місцевість, старше покоління, молодь, підлітки, професійне спілкування і ін.).

Мовленнєвий етикет пов'язаний з поведінкою мовця, з його етикою. Етика (грец.) - це мораль, вчення про систему норм моральної поведінки. Етикет - певний стереотип поведінки, прийнятий в даному суспільстві, правила етикету відображені у мовленнєвих формулах. Мовленнєвий етикет виконує регулюючу функцію нашої поведінки у процесі мовлення і спілкування. Мовленнєвий етикет - це доброзичливе спілкування у ситуаціях звертання і привернення уваги, знайомства, вітання, прощання, вибачення, вдячності, побажання, послуги, поради, згоди, запрошення, відказу, ухвали, компліменту, співчуття та ін.

Мовленнєвий етикет виконує низку функцій. Серед них: комунікативна (основна), контакто-встановлююча (фатична), конатативна; регулююча, волеіз'явлення, побудження, привернення уваги, вираження відносин і почуттів до адресата та обставин спілкування.

Мовленнєвий етикет передбачає правила мовленнєвої поведінки у стандартизованих (типізованих, однотипних) ситуаціях мовленнєвого спілкування.

В усіх випадках діалогічного мовлення у різних життєвих ситуаціях присутні етикетні форми спілкування.

Вчити дітей словесної ввічливості та культурі мовленнєвого спілкування потрібно з раннього дитинства, враховуючи те, що період від 1 року до 7 років є найбільш сензитивним як для розвитку мовленнєвого спілкування, оволодіння рідною мовою, так і для соціалізації дитини, засвоєння норм і правил поведінки.

Основні напрямки виховання культури мовленнєвого спілкування у дошкільному віці: виховання чистого і правильного мовлення згідно літературних норм української мови (орфоепічна правильність мовлення, її нормативність); навчання якостей культури мовлення: багатство лексики, адекватність, доречність, логічність, різноманітність мовних форм, естетичність, влучність, послідовність, змістовність, етичність; навчання виразності мовлення: мовного (лексичне, морфологічне, синтаксичне, фонемно-анкцентологічне, стилістичне, інтонаційне) і немовного (міміка, поза, жести); вживати різноманітні формули мовленнєвого етикету, розумові і адекватні стандартизованим ситуаціям мовленнєвого спілкування; „розгортати” формули мовленнєвого етикету у відповідності із ситуацією спілкування.

4. Правила культури діяльності. Методи і прийоми її формування у дітей різного віку

Плануючи виховну роботу, педагог повинен враховувати всі особливості кожної вікової категорії окремо, із врахуванням психологічних та фізичних особливостей дітей в групах дошкільного закладу.

Перша молодша група. Одна з задач виховання дітей I молодшої групи - формування в них передумов морального поводження і культурно-гігієнічних навичок. Діти третього року життя, що прийшли в дитячий садок, відрізняються один від одного рівнем вихованості, володіють різними навичками і тільки починають звикати до нового для них оточення. Звідси - особливе значення в роботі з малятами здобуває індивідуальний підхід до кожної дитини.

Насамперед, педагогу необхідно домогтися довіри дитини, тому що вирішальним методом виховання малят служить безпосереднє спілкування з ними вихователя. Дитина молодшої групи особливо потребує постійні контакти з дорослими. Від того, як вони складуться, і будуть розвиватися стосунки дитини з дорослими, багато в чому залежить його взаємини і культура поведінки при контактах з більш широким колом людей.

Створення передумов культурної поведінки малої дитини ведеться за кількома напрямами. Одне з них - формування вміння грати і займатися, гуляти і приймати їжу, спати під час тихої години, вдягатися й умиватися разом із групою однолітків, поруч з товаришами, тобто в колективі. При цьому у дітей розвивається почуття колективізму. Не менш важливо прищепити інтерес до трудової діяльності дорослих, бажання допомогти їм, а пізніше і самостійно виконувати нескладні трудові дії по самообслуговуванню.

Виховання дбайливого ставлення до іграшок і речей, вміння переборювати невеликі труднощі і доводити справу до кінця, почуття подяки за турботу, слухняність і почуття симпатії, дружелюбність до дітей і дорослих - все це основні програмні напрями педагогічної роботи вихователя в I молодшій групі дитячого садку.

Важливою задачею в роботі з дітьми I молодшої групи дитячого саду є виховання культурно-гігієнічних навичок - охайності, акуратності в побуті, навичок культури їжі, як невід'ємної частини культури поведінки.

Щоб полегшити дитині освоєння нових навичок, необхідно робити цей процес доступним, цікавим і захоплюючим. І робити це треба педагогічно тонко, ненав'язливо. При цьому вихователю важливо враховувати вікову особливість дітей третього року життя - прагнення до самостійності.

Повторюючи багаторазово в різних режимах такі дії, як самостійне вдягання, причісування і т.д. доставляють дитині радість; діти освоюють, що і, як і в якій послідовності треба робити.

Для більш легкого оволодіння визначеними навичками пов'язаними з його засвоєнням, дії членують на кілька операцій.

Треба пам'ятати ще одну важливу особливість формування навичок культурної поведінки у малят: в міру оволодіння новими діями дітям хочеться неодноразово їх повторювати. Іншими словами, малята перетворюють ці дії в гру. Вихователь включається в гру і направляє дії дитини на закріплення навички. Повторюючи, таким чином, прийоми правильних дій, маленькі діти починають більш ретельно їх виконувати.

Насамперед, варто запам'ятати: на початковому етапі засвоєння навички квапити дітей ні в якому разі не можна, треба дати їм можливість спокійно виконувати освоювані дії. Подібна обстановка дозволить зберегти в них позитивно-емоційний настрій. Потрібно вміло спрямувати зусилля дітей на більш цілеспрямовані дії. Для цього ефективні, наприклад, непрямі прийоми попереджувального заохочення.

Інший, також дуже ефективний спосіб - використання ігор. При задоволенні інтересу дитини до нових для неї дій, при кількаразовому їхньому виконанні, навичка стає міцною. Для зміцнення навички варто також використовувати заохочення малят за вдало виконане завдання.

Характер оцінки дій і вчинків змінюється відповідно до рівня закріплення у дітей навичок культури поведінки. Якщо на початку зусилля дітей постійно заохочуються й оцінюються позитивно, то надалі треба ставитися, як до належного явища, оцінювати тільки якість дій.

Виховання моральних звичок здійснюється в процесі постійного ускладнення взаємин дітей один з одним, у процесі їхнього росту і розвитку. Педагогу важливо бачити, як відбувається моральний розвиток кожної дитини, як змінюються прояви його стосунків до однолітків, до правил суспільної поведінки. Для цього він гнучко і цілеспрямовано пропонує різні життєві ситуації, заохочує і доброзичливе відношення дітей до однолітків. Крім того, створює різні ситуації, як для виявлення рівня морального розвитку, так і для формування досвіду доброзичливих проявів, що охоплюють різні боки життя дітей - ігрове, трудове, навчальне.

Для засвоєння дітьми більш важких правил культурної поведінки доцільно використовувати колективні ігри-заняття, ігри-вправи, ігри-інсценівки. Вони допомагають вихователю визначити рівень оволодіння навичками кожної дитини групи.

Через ігри-заняття вихователь може в захоплюючій формі не тільки розкрити зміст вимог у необхідній послідовності, але і пов'язати ці вимоги з конкретними вчинками малят, це дає можливість закріпити позитивне ставлення до їх виконання в повсякденному житті.

Проводяться такі ігри в 1-й і в 2-й половині дня. Наприклад, гра-заняття «Ми умиваємося» можна проводити після денного сну, безпосередньо перед умиванням.

Тривалість ігор-занять визначається їхніми задачами і змістом. Місцем проведення заняття можуть бути група, умивальна, роздягальна.

Ігри-заняття та ігри-вправи краще проводити з підгрупами дітей 10-12 осіб, тому що робота з усією групою не дасть бажаного результату: малята відволікаються, вони ще не вміють слухати мову вихователя, звернену до всіх.

З огляду на особливості в роботі з дітьми молодшого дошкільного віку, заняттям варто додавати максимальну значимість, що забезпечує гарну активність малят. Інтерес їх підсилюється, коли в іграх-заняттях бере участь дитина старшої групи, показує безпосередньо саму дію (одягання, умивання) чи приклади ввічливого звернення.

В ігри-занятті можна включити різноманітні іграшки, предмети. Це сприяє активізації одночасно зорового і рухового аналізаторів дитини. Предмет, дію вихователь показує кожній дитині, наприклад, як варто тримати ложку, діти відразу вправляються в правильній дії ложкою. Такі дії, допомагають малятам освоювати практичні дій у життєво важливих режимних процесів.

Показані й засвоєні на заняттях дії в результаті постійних вправ у повсякденній діяльності переростають у стійкі навички культурної поведінки. Надалі ці навички діти починають використовувати в найрізноманітніших ситуаціях. В ігри-занятті можна включити зміст різних подій з життя дітей і їхніх вчинків у цих подіях.

Наприкінці року діти беруть участь у підготовці до «переїзду на нову квартиру» - в іншу групу. Вони укладають іграшки в коробки, саджають ляльок у різні транспортні засоби - коляски, автомашини. Знов-таки, навмисно створена вихователем ситуація, що допомагає формувати доброзичливе ставлення дітей один до одного, навичок моральної поведінки.

Ігрові прийоми, що використовує вихователь, викликає у малят позитивні емоції, забезпечує більш високу сприйнятливість дитиною моральних правил поведінки. Педагог ненав'язливо виробляє інтелектуально-емоційне ставлення дітей до конкретних правил суспільного поводження, закріплює їх у досвіді, спонукує малят до доброзичливих дій. При цьому процес виховання виходить дуже природним, дитина не відчуває себе його об'єктом.

Для оволодіння малятами прийомів одягання, в гру можна включити і ляльок. У групі обов'язково повинна бути велика лялька з підбором одягу. Наприклад, улюблений малятами ведмедик. Надягаючи на нього сорочку і штанці, шапку, діти швидше навчаться вдягатися самі.
З першого дня вихователь попереджає батьків, щоб на одязі дітей були пришиті петельки, за які він може вішати його у свою шафу. Це полегшить формування навички акуратно містити одяг.

Ігри-заняття, проведені з метою виховання у дітей культури поведінки, мають свою специфіку. Вони органічно вписуються в такі розділи виховної роботи як, «Розширення навколишнього орієнтування і розвиток мови», «Ознайомлення з навколишнім світом і розвиток мови». Проводяться вони раз на місяць.

Плануючи зміст морально спрямованих ігор-занять, вихователь ґрунтується на своїх спостереженнях за дітьми. Просліджуючи зміни в розвитку поведінки дітей, він коректує зміст ігор-занять з урахуванням конкретних умов і можливостей дітей.

Друга молодша група. З переходом у цю групу програмні вимоги до виховання в них навичок культури поведінки, планування виховного процесу, ускладнюються.

У дітей на четвертому році життя продовжують формуватися самостійність, уміння переборювати невеликі труднощі. Виникають складні вимоги до виконання дій у ході режимних процесів, дбайливому ставленню до іграшок, до праці старших. Вихователь велику увага повинен приділяти формуванню у дітей і виконанню ними правил увічливого звернення, організованого поводження в дитячому саду, на вулиці.

Плануючи роботу, педагог особливу увагу приділяє формуванню таких якостей, як чуйність, уважність, люб'язність, тактовність, що допоможуть дитині бачити і розрізняти стан людини.

Великі можливості для виховання культури поведінки представляє вечір. Цей час особливий для довірчого спілкування вихователя з дітьми. Безпосереднє спілкування з вихователем сприяє зміцненню прихильності, довіри до нього дитини - найважливішої умови морального виховання. На вечірні часи також можуть бути заплановані інсценівки нескладних сюжетів за допомогою іграшок. Зміст таких сценок педагог черпає зі спостережень, діти з інтересом сприймають сценки зі свого життя.

Рівень розвитку дітей четвертого року життя дозволяє трохи ускладнити програмні вимоги до морально спрямованих ігор-занять, іграм-вправам, інсценівкам. Тепер вони будуються так, щоб кожна наступна вправа спиралася на набутий раніше досвід дітей. Тим самим забезпечується більш швидке і міцне засвоєння навички.

Принципом проведення ігор стає більш широкий, комплексний вплив на свідомість і моральні почуття дітей, а також надання їм можливості вправлятися в здійсненні потрібних дій, вчинків. Поступово дітям надається усе більше самостійності, минаючи показ дій, створюється можливість для самостійних вправ культурної поведінки.

Щоб досягти єдності між уявленнями про те, як треба поводитися, і конкретною поведінкою дитини, варто широко використовувати вправи ігрового характеру. Дітей дуже захоплюють, наприклад, гри-вправи на закріплення правил етикету в спілкуванні з навколишніми дорослими і дітьми, у яких використовуються ляльковий театр, іграшки, гумористичні картинки, слайди, уривки з діафільмів і т.п.

Поступово ігрові вправи і завдання ускладнюються, демонструють дії в комплексі. Такі вправи дозволяють узагальнити окремі дії, показати дітям у комплексі, наприклад, процес умивання. У них виникає активний інтерес, вони називають частини, які варто мити і т.п.

Гри-вправи «Кожної речі - своє місце» - виховує акуратність, навички підтримувати порядок. Після проведення таких ігор, занять і вправ на тему «Підтримки порядку» діти швидше зауважують безладдя.

Поступово вихователь вносить в ігрові куточки нові атрибути, що дозволяють розвивати зміст ігор відповідно до набутих навичок культурної поведінки. Наприклад, у грі-вправі «Лялька Таня застудилася» дітям були показані способи правильного користування носовою хусткою. Потім вихователь уклав чисті хусточки лялькам у кишеню. Діти з задоволенням грають з «хворими» ляльками й у результаті через 2-3 тижні здебільшого опановують навички правильного користування носовою хусткою і т.д.

Середня група. Минув ще рік. Діти підросли, опанували ряд навичок культурної поведінки. А тим часом робота педагога по вихованню у дітей навичок культурної поведінки значно ускладнюється і розширюється.

Діти п'ятого року життя спостережливі, допитливі, активні. Їхні інтереси стають різнобічними. Збільшується обсяг знань, розширюються можливості ознайомлення дітей з явищами суспільного життя. Предметом дитячої уваги стає праця дорослих, їхні взаємостосунки в процесі праці, яскраві, помітні події в найближчому оточенні, вдома. І атмосфера життя в дитячому садку здобуває для формування моральних почуттів і якостей особливе значення.

Сполучення управління самостійної практичної повсякденної діяльності дітей у дитячому садку і вдома із залученням їхньої уваги до праці дорослих, суспільному значенню цієї праці, сприяє успішному розширенню задач виховання поваги до дорослих, культури спілкування з ними. Ця область виховної діяльності вимагає організації уваги дітей до дорослих, з якими вони щодня спілкуються. Адже саме через близьких найчастіше прослідковується життя дітей, вони не отримують турботи від дорослих. Щоб цього не відбулося, потрібно навчити дітей бачити, розуміти й оцінювати працю дорослих, їхні позитивні дії і відносини. Гарний спосіб для цього - правильне відображення таких дій у заняттях і іграх. Два-три морально спрямовані заняття можна присвятити протягом року спеціально повазі до навколишніх дорослих, насамперед до батьків, педагогів, няньок.

Старша група. В старшому дошкільному віці формування моральних якостей особистості і звичок культурної поведінки активно продовжується. Зміст педагогічного процесу на цьому етапі складає виховання поваги до рідних і близьких, прихильності поваги до вихователів, усвідомленого прагнення порадувати старших гарними вчинками, бажання бути корисним навколишнім. У дітей старшої групи необхідно активно і послідовно формувати дружні взаємини, звичку грати і займатися спільно, уміння підкорятися вимогам, у своїх вчинках йти за прикладом гарних людей, позитивним, героїчним персонажем відомих художніх творів.

У моральному вихованні старшого дошкільника продовжує займати велике місце виховання культури спілкування. Формування поваги до навколишніх, доброзичливості, вольових якостей, стриманості відбувається в колективі однолітків. Колектив відіграє в житті дітей все велику роль, взаємостосунки дітей ускладнюються.

У поведінці старшого дошкільника яскравіше виступає зв'язок моральних якостей і властивостей особистості з інтелектом, пізнавальним і цікавим, відношенням до навколишнього світу, до діяльності, до дорослих й однолітків, до себе. Дитина в процесі спілкування вже може бути стриманою, вміє діяти в інтересах партнера чи групи однолітків, виявляючи при цьому вольові зусилля. Але, звичайно ж, це тільки початок вміння, яке треба розвивати і закріплювати.

Головною у цілеспрямованій виховній діяльності педагога на ступіні старшого дошкільного віку, продовжує залишатися організація життя і діяльності дитини, що відповідає досвіду змістовного спілкування, формуванню доброзичливого ставлення до однолітків і навколишніх.

Ефективним методом уточнення систематизації моральних уявлень старших дошкільників є етична бесіда. Такі бесіди повинні бути органічно включені в систему різноманітних методів виховання. Етична бесіда, як метод морального виховання відрізняється істотною своєрідністю. Зміст етичних бесід складають в основному справді життєві ситуації, поведінка оточуючих людей і насамперед самих вихованців. Вихователь дає характеристику тим фактам і вчинкам, що дитина спостерігала чи робила у спілкуванні з однолітками і дорослими.

Подібні характеристики формують у дітей об'єктивність в оцінці подій, допомагають дитині орієнтуватися в тій чи іншій ситуації і поводитися відповідно до правил моральної поведінки.

Етичні бесіди - це планові, підготовлені й організовані заняття, зміст яких визначено вимогами «Програми виховання і навчання в дитячому садку». Але, звертаючись до програмних задач виховання, педагог має конкретизувати їх, проробляти правила і норми поведінки, виховання яких необхідно підсилити в даній групі з урахуванням дорослих і індивідуальних особливостей дітей.

Кількість подібних бесід невелика: п'ять-сім на рік тобто один раз протягом півтора-двох місяців.

Варто пам'ятати: головна мета етичних бесід полягає в тому, щоб сформувати в дитині моральні мотиви поведінки, якими вона могла би керуватися у своїх вчинках. І спиратися такі бесіди повинні, насамперед, на справжні події і явища, що у надлишку надає життя і діяльність дитини в колі однолітків.

Готуючись до такої бесіди, педагог повинен проаналізувати, що було предметом найбільш яскравих вражень дітей, як вони сприйняли побачене, як переживають його.

Якщо зміст бесіди доступний і цікавий дітям, то вони будуть ставити запитання: педагогу як би відкривається внутрішній світ дитини. Це дозволяє обґрунтовано визначити, як малята сприйняли ідею, моралі добутку, і дає можливість подальшого тактовного коректування поведінки дітей. А та обставина, що вся група спільно обговорює факти поведінки і різні ситуації, викликає співпереживання, емоційний вплив дітей один на одного, сприяє взаємному збагаченню їхніх почуттів і етичних уявлень.

Поведінка вихованців старших груп переконливо свідчить про те, що в цьому віці поступово відбувається перехід від сприйняття змісту окремих вчинків до збагачених понять про гарне поводження. За допомогою етичних бесід вихователь пов'язує між собою у свідомості дітей розрізнені уявлення в єдине ціле - основу майбутньої системи моральних оцінок. Саме засвоєння етичних понять у визначеній системі допомагає старшому дошкільнику розібратися в сутності понять добра, загального блага, справедливості формує первісне поняття про людське достоїнство.

Вплив моральної свідомості старшого дошкільника на саморегуляцію його поведінки ще не велико. Тому теми етичних бесід повинні обов'язково включати провідні для даної вікової групи поняття. «Моя мама», «Моя родина», «Дитячий садок», «Мої товариші», «Я вдома» і багато ін. Названі теми можуть бути конкретизовані і доповнені в залежності від уявлень, знань, рівня вихованості. Важливо щоб зміст перерахованих провідних тем обов'язково пов'язувався з усім змістом педагогічного процесу, без чого не можна забезпечити ефективність морального виховання.

Етичні бесіди, їхні результати повинні безпосередньо виявлятися в практиці поведінки, вчинках дітей у різних ситуаціях. Що дуже важливо для закріплення результатів педагогічного впливу.

Підготовча група. Основна задача морального виховання дошкільників на цьому етапі складається, насамперед у закріпленні, поглибленні і розширенні всього того, що вони набули за весь попередній період перебування в дитячому садку. У повсякденній педагогічній практиці вихователь повинен прагнути, щоб моральні почуття дитини ставали більш глибокими, і їхній прояв у стосунках до людей, їхньої діяльності, до рідної країни - більш стійким і організованим. Моральні уявлення дітей про явища суспільного життя, про властиві людям якості (такі як справедливість і чесність, працьовитість і відповідальність та ін.) стають більш усвідомленими. Здобувають велику узагальненість, і навички моральної поведінки - більш природними і міцними. Необхідно, щоб дитина завжди поводилася за правилами не тільки в дитячому садку і вдома, але й у будь-якій обстановці, не тільки на очах дорослих, під контролем, але і за власним спонуканням. Особлива увага вихователя в даній віковій групі повинна бути зосереджена також на вихованні потреби в дотриманні правил особистої гігієни й у природній взаємодопомозі дітей у різних режимних процесах, у формуванні вольових якостей, у нагромадженні досвіду гуманних відносин і культури поведінки.

Названі задачі конкретизовані у відповідних розділах «Програми виховання і навчання в дитячому саду», «Виховання культурно-гігієнічних навичок», «Виховання навичок культури поведінки», «Виховання гуманних почуттів і позитивних взаємин, етичних уявлень» та ін.

Для забезпечення органічної поступовості між дитячим садком і школою в моральному вихованні дуже важливий високий рівень вихованості в широкому розумінні слова. Саме позитивний досвід гуманних стосунків дітей початкова школа справедливо розглядає як головний результат морального виховання дитини в попередній період; саме на цьому фундаменті в початкових класах відбувається подальший розвиток нових форм моральної поведінки.

Від досягнутого виховання залежить і процес навчання. Серед негативних якостей першокласника, що ускладнює навчальну діяльність і виховання, педагоги часто називають неакуратність, відсутність зібраності. Охайність, виховання в роки дошкільного дитинства забезпечує першокласнику природне, без особливих зусиль підтримки порядку портфеля, на робочому місці, і тим самим заощаджує час для навчальної діяльності.

Гарним способом для прищеплювання навичок читання служить колективне читання з наступним переказом змісту прочитаної казки, байки і т.п. Це дуже допомагає вихованню дитини, що готується до навчання в школі, формуванню навичок навчальної діяльності.

Задачі виховання культури поведінки в даній віковій групі, як і в попередніх, зважуються на основі доцільного добору методів і прийомів, найбільш вдалого їхнього сполучення, що забезпечують взаємозв'язок учбово-пізнавальної і самостійної діяльності дошкільників.

Використовуючи морально спрямовані методи виховання, педагог формує етичні поняття культури поведінки в громадських місцях, культуру взаємин, культуру мови, культуру зовнішнього вигляду. Але варто пам'ятати, що в підготовчій групі не втрачають своєї значимості ігрові прийоми, включені у виховний процес. Сполучаючи їх з етичними бесідами, педагог ненав'язливо розкриває перед дітьми наочні зразки повсякденного спілкування. Важливо також щоб морально спрямовані заняття, бесіди містили не тільки правила етикету, але й цікаві практичні вправи в культурному спілкування. Тоді можна ефективніше впливати на внутрішній світ дитини.

Ефективність формування доброзичливих суспільних мотивів поведінки підвищується, якщо педагог встановлює органічний зв'язок між різноманітними смаками дитячої діяльності. Ця робота повинна обов'язково знайти відображення в плані освітньо-виховної роботи.

...