Акмеологічний підхід у теорії й практиці вищої педагогічної освіти України, Білорусі, Росії (порівняльний аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 378.073 (075.8)

Акмеологічний підхід у теорії й практиці вищої педагогічної освіти України, Білорусі, Росії (порівняльний аналіз)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Вакуленко Валентина Миколаївна

Луганськ 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться 19 червня 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.053.01 у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2).

Автореферат розіслано 16 травня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.Л. Бутенко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Взаємозв'язок і взаємозалежність країн та народів сучасного світу, процеси глобалізації, що інтенсивно розвиваються, закономірно обумовлюють усе більший інтерес до вивчення міжнародного досвіду в різних сферах суспільного життя.

Вітчизняні педагоги-теоретики й практики прагнуть отримувати якомога повнішу інформацію про роботу своїх зарубіжних колег, запозичувати їхні досягнення й учитися на їхніх помилках. У цей контекст вплітаються міжнародні зіставлення в галузі освіти, що є зараз однією з найактуальніших сфер людської діяльності. Порівняльно-педагогічні дослідження мають не лише фундаментальне теоретичне, а й велике практичне значення, особливо в періоди інтенсивної модернізації педагогічної освіти. Саме тому системне зіставлення зарубіжного й вітчизняного педагогічного досвіду може сприяти глибшому осмисленню наших власних проблем, виправленню помилок і прорахунків, підвищенню ефективності навчально-виховної діяльності українських освітніх інститутів.

У нашій державі історично склалася потужна система педагогічної освіти, яка вирішує проблеми професійної підготовки педагогів. Час активної розбудови системи національної освіти України, відродження та подальший розвиток духовно-моральної культури, інтелектуального потенціалу українського народу спонукають до пошуків ефективних шляхів підготовки педагогічних працівників. Результат педагогічної діяльності великою мірою визначається рівнем професіоналізму педагогів і якістю їхньої підготовки. У Державній національній програмі „Освіта” (Україна ХХІ століття) завважується, що педагогічні працівники мають стати основною рушійною силою відродження й створення якісно нової національної системи освіти.

В останнє десятиріччя увага вітчизняних дослідників зосередилася на процесах удосконалення системи педагогічної освіти й розв'язанні багатьох проблем. Зрозуміти призначення й специфіку педагогічної професії неможливо без адекватного уявлення про ті процеси, які здійснюються сьогодні у сфері загальної освіти. Метаморфози, що відбуваються в педагогічній освіті, виходять далеко за рамки локальних змін у навчальному плані, у змісті окремих дисциплін, в організаційно-методичних аспектах навчального процесу. Тут і компетентнісна модель навчання, відмінна від традиційної предметної, і профільна школа з безліччю освітніх маршрутів, що змінила однакове для всіх навчальне середовище, і нові цінності освіти, коли на зміну звичному культу успішності й дисципліни приходить орієнтація на особистість, полікультурність, інформаційна насиченість педагогічних систем, нові форми оцінки результатів освіти - ось далеко не всі проблеми, які належить вирішувати випускникові ВНЗ.

Найбільш ретельного теоретико-методологічного аналізу потребують вітчизняна й зарубіжна системи підготовки педагогічних працівників (у нашому дослідженні слов'янських народів - України, Росії й Білорусі), оскільки саме їх порівняння й зіставлення забезпечить осмислення реальних досягнень і виявлення деструктивних тенденцій. Пошук шляхів удосконалення системи підготовки педагогів ведуть багато вчених з різних позицій, але акмеологічний підхід, який орієнтує педагога на досягнення вершин творчого саморозвитку, високого рівня продуктивності й професійної зрілості, у теорії й практиці вітчизняної вищої педагогічної освіти вивчено недостатньо.

Між тим актуальною є наукова проблема, яка полягає в необхідності визначити умови й чинники впровадження акмеологічного підходу в теорію й практику вищої педагогічної освіти в Україні, виходячи з реалій сьогодення й орієнтуючись на перспективні завдання, визначені в провідних нормативних державних документах щодо розвитку освіти (Закон України „Про освіту”, Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті, Концепція національного виховання, Закони України „Про професійно-технічну освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про вищу освіту”, Державна програма „Вчитель”). Вирішення цієї проблеми потребує глибокого вивчення в порівняльному плані досягнень країн близького зарубіжжя, зокрема Росії й Білорусі, у яких накопичено цікавий і ефективний досвід удосконалення професійної підготовки вчителів на засадах акмеологічного підходу.

Суттєвим джерелом визначення сучасної стратегії в галузі педагогічної освіти в Україні є аналіз світового досвіду підготовки педагогів у різних освітніх системах. Українські вчені досліджували підготовку вчителів переважно у високорозвинених країнах, таких як США, Німеччина, Велика Британія. До ґрунтовних робіт, які було виконано на матеріалах кількох країн, належать дослідження: проблем становлення й розвитку міжнародного вчительського руху (О. Сухомлинська); професійної підготовки вчителів у країнах Західної Європи й Великій Британії (Н. Абашкіна, Г. Алексевич, Ю. Алферов, Г. Андрєєва, Ф. Бухбергер, Н. Воскресенська, М. Кларін, Н. Лавриненко, В. Лапчинська, Л. Латун, Є. Лисова, О. Локшина, З. Малькова, Б. Мельниченко, Ю. Пассов, Л. Пуховська, В. Сафонова, І. Тараненко, Л. Торжник, Л. Хведченя та ін.).

Предметом уваги українських компаративістів протягом останніх років стали проблеми європейської інтеграції в освітній сфері, включення України в Болонський процес, розвиток педагогічної та професійної освіти в різних країнах, міжнародний досвід стандартизації освіти, проблеми гуманізації освіти тощо.

З кожним роком посилюється увага українських, російських, білоруських дослідників до проблем філософії педагогічної освіти (В. Андрущенко, С. Гессен, І. Зязюн, В. Кремень, В. Лутай та ін.), професійної підготовки й становлення майбутнього педагога (Л. Ахмедзянова, В. Бондар, О. Дубасенюк, А. Капська, О. Киричук, В. Кузь, Н. Кузьміна, О. Мороз, Л. Нечепоренко, Д. Ніколенко, Н. Ничкало, О. Савченко, В. Сагада, В. Сластьонін, О. Тхоржевський, М. Шкіль, А. Щербаков, М. Ярмаченко та ін), синергетичного та акмеологічного підходів (В. Бранський, Т. Григор'єва, Г. Данилова, Л. Зоріна, О. Князєва, С. Курдюмов, М. Ноулз, Л. Орбан-Лембрик, С. Пальчевський, С. Пожарський, І. Пригожин та ін.).

Ефективність педагогічної діяльності з позицій системного, комплексного, суб'єктного, гуманістичного підходів аналізували А. Алексюк, Б. Ананьєв, В. Безпалько, І. Бех, Н. Гузій, С. Єлканов, М. Звєрєв, Г. Кирилова, О. Кочетов, Н. Кузьміна, І. Лернер, М. Махмутов, В. Семиченко, М. Скаткін, Т. Шамова, О. Штурмак та ін.

Теоретико-методологічні та історико-педагогічні аспекти розвитку педагогічної освіти в Україні ґрунтовно розглянуто в роботах А. Алексюка, Л. Вовк, О. Глузмана, Н. Дем'яненко, М. Євтуха, І. Зайченка, С. Золотухіної, В. Курила, В. Лугового, В. Майбороди, Є. Мединського, С. Сірополка, О. Сухомлинської, М. Ярмаченка та ін.

Важливу роль у розробці основ теорії педагогічної майстерності відіграли праці психологів і педагогів: Ю. Азарова, Л. Виготського, Ф. Гоноболіна, І. Зязюна, О. Костюка, О. Леонтьєва, Б. Мітюрова, О. Мороза, В. Моляко, С. Рубінштейна, Л. Рувінського, О. Рудницької, В. Теплова та ін. Проблемам формування творчої особистості присвячено роботи В. Арєєва, І. Беха, Д. Богоявленської, С. Моляко, С. Сисоєвої, Я. Пономарьова, М. Поташніка та ін.

Зауважимо, що аналіз української, російської, білоруської психолого-педагогічної літератури свідчить про спільні проблеми й завдання вищої педагогічної освіти, аналогічність у методологічних підходах і виявлення інтересу та активізацію пошуків науковців щодо дослідження професіоналізму, творчої педагогічної діяльності, виявлення рівнів продуктивності педагогічної діяльності, шляхів удосконалення професійної підготовки, її якості тощо. У Росії з кінця 80-х - на початку 90-х років XX століття, а потім і в Білорусі з'являються дослідження з акмеології - науки, яка вивчає закономірності й феномени розвитку людини на ступені її зрілості й особливо при досягненні найбільш високого рівня в цьому розвитку. Монографічні роботи з різних проблем акмеології опублікували О. Анісімов, Є. Богданов, О. Бодальов, Н. Вишнякова, А. Гусєв, А. Деркач, В. Зазикін, А. Кириченко, Н. Кує, Н. Конюхов, Н. Корнієнко, Н. Кузьміна, М. Кухарєв, Л. Лаптєв, А. Маркова, В. Михайловський, А. Огнєв, С. Пальчевський, В. Петрусинський, А. Реан, І. Семенов, В. Решетько, М. Сікач, А. Ситніков, С. Степанов, Ю. Синягін і багато інших.

Пріоритет у теоретичній розробці та практичному впровадженні акмеологічних ідей за загальним визнанням належить Росії. У різних ВНЗ Російської Федерації було організовано кафедри й лабораторії акмеології. Через аспірантуру й докторантуру розпочато підготовку кадрів вищої кваліфікації за спеціальністю 19.00.13 - психологія розвитку, акмеологія. У вищих навчальних закладах Москви, Санкт-Петербурга, Тули, Калуги, Нижнього Новгорода й інших міст було організовано дисертаційні ради з цієї спеціальності. У 1991 р. створено й офіційно зареєстровано Міжнародну академію акмеологічних наук (МААН) із штаб-квартирою в Санкт-Петербурзі й відділеннями в Москві, великих регіонах Росії й за рубежем. З 1994 р. видається теоретичний журнал „Акмеологія”, а з 1997 р. - журнал „Питання акмеології”. Регулярно проводяться наукові конференції й симпозіуми з акмеології. У Москві створено Міжнародний акмеологічний інститут - перший навчальний заклад для підготовки спеціалістів-акмеологів вищої кваліфікації.

У Білорусі також помітно посилюється увага до акмеологічної науки: створено кафедри акмеології в Гродненському державному університеті, Гродненському обласному інституті післядипломної освіти, Мінському Республіканському інституті вищої школи. Академія управління при Президенті Республіки Білорусь і академія післядипломної освіти оголосили з 2000 р. прийом в аспірантуру й докторантуру за цією спеціальністю.

Вітчизняна система вищої педагогічної освіти у своєму динамічному розвитку зробила суттєвий крок щодо перетворення студента з об'єкта в суб'єкт, установлення суб'єкт-суб'єктних відносин у навчально-виховному процесі. Разом з тим, на жаль, студент залишається суб'єктом учіння, а не суб'єктом майбутньої професійної діяльності. Це означає, що сучасна система вищої педагогічної освіти стала більш демократичною, але не виводить студента на рівень професійної зрілості.

З акмеологічного погляду професійна зрілість - масштабна категорія, яка передбачає розвиток морально-етичних якостей, гуманістичної спрямованості особистості, нормативності поведінки й відносин. Зріла особистість вирізняється високою відповідальністю, турботою про інших людей, соціальною активністю, характеризується гуманістичною спрямованістю, а не лише високими професійними досягненнями й ефективною самореалізацією. Саме тому в акмеологічному розумінні ступінь зрілості, а тим більше вершина зрілості - акме - розглядається як багатомірна характеристика стану дорослої людини. Вона дозволяє всебічно вивчати закономірності розвитку людини як індивіда (складного живого організму), особистості (ядром якої є ставлення людини до різних сторін дійсності) і суб'єкта діяльності (перш за все, як професіонала), спроможного досягти в професійному розвитку найбільш високого рівня.

Ґрунтуючись на аналізі наукової літератури, ми визначаємо акмеологічний підхід як базисне узагальнююче поняття акмеології, що акумулює сукупність принципів, методів, прийомів, засобів організації й побудови теоретичної та практичної діяльності, орієнтованих на прогноз якісного результату в підготовці педагога, високий рівень продуктивності й професійної зрілості.

Таким чином, аналіз теоретичного доробку українських, російських, білоруських науковців, стану педагогічної теорії й практики, нових вимог до професійної підготовки педагогів дав змогу виявити ряд суперечностей між:

потребою суспільства в ефективній системі педагогічної освіти, спроможній забезпечити високий рівень професійної зрілості педагогів, та реальними її можливостями;

цілісністю суб'єкта на ступені зрілості, коли його індивідуальні, особистісні й суб'єктно-діяльнісні характеристики вивчаються в усіх взаємозв'язках, та відокремленням їх у теорії й практиці вищої педагогічної освіти;

потребою суспільства у висококваліфікованих педагогах, здатних здійснювати навчання й виховання на акмеологічних засадах, та відсутністю необхідного для цього науково-методичного забезпечення;

наявністю ефективного досвіду впровадження акмеологічного підходу в педагогічну освіту пострадянських країн, зокрема Росії та Білорусі, та недостатнім його аналізом та осмисленням у порівняльному плані в Україні.

Необхідність розв'язання виявлених суперечностей дозволяє сформулювати проблему обраного дослідження, яка полягає в необхідності вивчення теоретико-методологічних засад розвитку акмеологічного підходу в теорії й практиці вищої педагогічної освіти України, Росії, Білорусі, а також у визначенні теоретичної моделі продуктивної педагогічної діяльності. Принципи акмеології успішно використовуються в системі підготовки вчителів Білорусії та Російської Федерації. Ураховуючи, що вітчизняна педагогічна освіта має спільні риси з білоруською та російською, зіставлювана з ними за тенденціями розвитку, є необхідність і можливість порівняльного аналізу теоретичних і практичних аспектів підготовки вчителів у цих країнах на сучасному етапі в контексті акмеологічного підходу. Це дозволить оптимізувати і якісно вдосконалити педагогічну освіту в Україні, націлити її на забезпечення високого рівня професіоналізму майбутнього вчителя. З огляду на вищезазначене й було визначено тему дисертаційного дослідження: „Акмеологічний підхід у теорії й практиці вищої педагогічної освіти України, Білорусі, Росії (порівняльний аналіз)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до плану науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка як складова частина комплексної наукової теми „Управління якістю освітньої діяльності у вищому навчальному закладі” (державний реєстраційний номер 0107U000968).

Тему затверджено Вченою радою Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (протокол № 7 від 22.02.2002 р.), а також узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 6 від 17.06.2003 р.).

Об'єкт дослідження - вища педагогічна освіта в Україні, Росії, Білорусі.

Предмет дослідження - розвиток акмеологічного підходу в теорії й практиці вищої педагогічної освіти України, Росії, Білорусі.

Мета дослідження: на основі порівняльного аналізу виявити спільне й відмінне у використанні акмеологічного підходу в теорії й практиці вищої педагогічної освіти України, Росії, Білорусі, визначити перспективи впровадження акмеологічних ідей у вітчизняну систему підготовки вчителів.

Концепція дослідження полягає в розкритті багатогранної системи професійної підготовки педагога, яка може становити собою цілісність у педагогічній науці й одночасно бути методологічним підґрунтям для застосування акмеологічного підходу як нової парадигми.

1. Порівняльний аналіз систем розвитку педагогічної освіти на основі акмеологічного підходу ми розглядаємо як необхідну умову її реформування. Пошук нової моделі вищої педагогічної освіти в стратегічному плані тісно пов'язаний не лише з внутрішньосистемними, а й із зовнішніми чинниками, зокрема з тими, що визначають загальний напрям розвитку педагогічної освіти на основі акмеологічного підходу не лише в Україні, а й у Росії та Білорусі. Порівняння сприяє виявленню сутності й особливостей педагогічної спадщини українських, російських і білоруських учених щодо професійної підготовки вчителів, є змістовним підґрунтям для об'єктивного наукового осмислення пріоритетів, напрямів і тенденцій з метою розробки нових концепцій розвитку вищої педагогічної освіти в сучасних умовах, формування суспільних потреб і запитів щодо якісної підготовки педагога.

2. Здійснення порівняльного аналізу потребує врахування сутнісних характеристик акмеологічного підходу, який передбачає:

- використання методологічних засад акмеології для побудови системи професійної підготовки майбутніх педагогів;

- засвоєння студентами педагогічних ВНЗ категоріально-понятійного апарату акмеології, її закономірностей, принципів;

- застосування в практичній підготовці майбутніх педагогів акмеологічних моделей, технологій і методів;

- орієнтацію теоретичної й практичної підготовки студентів педагогічних навчальних закладів на продуктивні моделі професійної діяльності, досягнення акмевершин.

3. Коректність порівняльного аналізу розвитку вищої педагогічної освіти в Україні, Росії, Білорусі на основі акмеологічного підходу забезпечується виділенням одиниць порівняння. До найважливіших з них ми відносимо:

а) історико-педагогічні аспекти становлення й розвитку педагогічної освіти в Україні, Росії та Білорусі;

б) спрямованість програм розвитку педагогічної освіти трьох держав на сучасному етапі;

в) специфіку сучасних систем вищої педагогічної освіти та державних освітніх стандартів вищої професійної освіти України, Росії, Білорусі;

г) загальні тенденції розвитку й удосконалення педагогічної освіти України, Росії і Білорусі в акмеологічному аспекті.

4. Упровадження акмеологічного підходу в теорію й практику вищої педагогічної освіти України ґрунтується на аналізі й урахуванні закономірностей та суперечностей фахової підготовки педагогів на традиційній основі та орієнтації на наукові розробки з теорії й методології професійної підготовки вчителів на акмеологічних засадах. Концептуальне значення при впровадженні акмеологічного підходу має звернення до гуманістичних ідей, що передбачають розгляд людини як найвищої цінності, опору на її духовний світ, здібності до творчості й самовдосконалення. Ці положення ми втілюємо в процес підготовки майбутніх педагогів, спрямовуючи їх на особистісно орієнтоване навчання, проектування поведінки та авторських систем діяльності, самореалізацію особистісного потенціалу. Порівняльний аналіз систем педагогічної освіти трьох держав корисно вплине на об'єктивні оцінки вітчизняного досвіду, стане надійним орієнтиром на шляху реформування української вищої педагогічної школи.

Відповідно до предмета, мети, концепції визначено завдання дослідження:

1. На підставі аналізу філософської, психолого-педагогічної літератури виявити стан дослідженості проблеми та простежити процес виникнення й розвитку акмеологічних ідей в українській, білоруській та російській педагогічній теорії й практиці.

2. Розкрити сутність і особливості акмеологічного підходу до професійної підготовки педагога в теорії й практиці вищої педагогічної освіти.

3. Здійснити системний аналіз програм розвитку педагогічної освіти, виявити спільне й особливе в системах вищої педагогічної освіти й освітніх стандартах України, Росії, Білорусі у змістовному й структурному ракурсах.

4. На основі проведеного порівняльного аналізу розробити концепцію реалізації акмеологічного підходу у вищій педагогічній освіті й на її базі шляхом теоретичного моделювання створити концептуальну модель продуктивної педагогічної діяльності.

5. На підставі результатів порівняльного аналізу обґрунтувати перспективи впровадження акмеологічного підходу в теорію й практику вищої педагогічної освіти України для підвищення якості професійної підготовки майбутніх педагогів.

Методологічну основу дослідження становлять: теорія пізнання з її діалектичними принципами всезагального взаємозв'язку, неперервності розвитку; ідеї гуманістичного розуміння людини як найвищої цінності суспільства; методологія акмеологічного підходу до вивчення людини як індивіда, особистості, суб'єкта діяльності, індивідуальності.

Методологічне значення для нашого дослідження мають: положення акмеології щодо інтеграції знань про якості, властивості людини в різних системах її життєдіяльності; принцип системності, який дозволяє розкрити зміст прогресивного розвитку людини, її особистісно-професійного розвитку як синергетичної системи; розуміння особистості педагога як суб'єкта педагогічного процесу й процесу саморозвитку; ідея неперервності педагогічної освіти.

Теоретичну основу дослідження становлять:

основні ідеї концепції неперервної освіти, які ґрунтуються на врахуванні індивідуальних потреб людини, розкриті в працях зарубіжних і вітчизняних учених (О. Аббасов, В Адольф, В. Алфімов, С. Батищев, А. Бєляєва, М. Богдан, Л. Вовк, А. Гартунг, Б. Гершунський, Л. Гребенкіна, А. Гримов, Р. Дейв, А. Дьомін, М. Євтух, А. Кроплі, В. Кузь, Н. Кузьміна, В. Ледньов, О. Мороз, Н. Ничкало, В. Онушкін, В. Осипов, В. Паламарчук, О. Савченко, В. Сагада, Б. Суходольський, В. Сухомлинський, О. Сухомлинська, Є. Тесля, П. Худомський, Н. Чегодаєв П. Шукла, П. Шоцький, О. Ярошенко та ін.);

роботи, у яких розкрито питання філософії освіти (В. Андрющенко, Л. Борсук, С. Гессен, І. Зязюн, Б. Кедров, В. Кремень, В. Лутай, С. Шаш та ін.);

положення сучасної психолого-педагогічної науки про теоретико-методологічні основи підготовки педагога у вищих навчальних закладах (О. Абдуліна, Л. Алексєєва, А. Алексюк, Л. Анциферова, С. Архангельський, Ю. Бабанський, І. Багаєва, Г. Балл, В. Батюшко, В. Безпалько, Є. Богданов, І. Богданова, В. Бондар, А. Булда, В. Вакуленко, А. Вербицький, В. Володько, О. Глузман, С. Гончаренко, А. Деркач, О. Дубасенюк, З. Єсарева, О. Жук, З. Каргієва, С. Кашлєв, Б. Коротяєв, М. Красовський, В. Панчук, В. Сагада, В. Семиченко, В. Сластьонін, Т. Сорочан, Н. Хмель, Б. Шиян, М. Шкіль, О. Цокур, В. Якунін, М. Ярмаченко та ін.);

теорії й практики моделювання (М. Амосов, Р. Ахінстайн, В. Ахутін, А. Братко, М. Вартофський, В. Глушко, В. Імакаєв, Д. Кембелл, В. Келасьєв, М. Кларін, Є. Кочуров, С. Мещерякова, В. Рубахін, Дж. Стенлі, Д. Хозарас, О. Чернов, Б. Штофф, В. Ясвін та ін.);

зарубіжний досвід підготовки педагогів (О. Адаменко, Н. Абашкіна, А. Акатьєв, Н. Гусейнова, А. Єлманова, Ю. Кіщенко, Т. Кошма нова, Л. Пуховська та ін.);

загальні питання готовності педагога до професійної діяльності (В. Балакін, О. Безпалько, І. Гавриш, О. Дубасенюк, І. Зязюн, А. Капська, А. Линенко, К. Макогон, В. Моляко, Л. Хомич та ін.);

педагогіка творчості й креативна психопедагогіка (В. Андрєєв, Н. Вишнякова, В. Кан-Калік, М. Кухарєв, М. Поташнік, Н. Посталюк, С. Сисоєва, Е. Стоунс, Е. Торренс, К. Торшина, Д. Фельдман та ін.);

теоретико-методологічні засади порівняльних досліджень у галузі педагогіки (Л. Ваховський, О. Джуринський, Б. Вульфсон, З. Малькова, А. Сбруєва та ін.);

акмеологічні концепції розвитку професіонала (К. Абульханова-Славська, О. Анісімов, О. Бодальов, Г. Данилова, А. Деркач, В. Зазикін, Н. Кузьміна, Н. Кухарєв, А. Маркова, Л. Марищук, С. Пальчевський, Ю. Синягін та ін.).

Джерельна база. Важливу роль для аналізу теорії й практики педагогічної освіти на основі акмеологічного підходу відіграли аналітичні доповіді Національних систем вищої освіти й освітні стандарти України, Російської Федерації, Республіки Білорусь, а також законодавчі документи України, Росії, Білорусі, інформаційні й нормативні матеріали цих країн з питань педагогічної освіти; матеріали періодичних видань, бюлетенів, статистичні дані та ін.; наукова література з проблем педагогіки, психології, акмеології, філософії з фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Російської державної бібліотеки, Державної науково-педагогічної бібліотеки імені К.Д. Ушинського, Національної бібліотеки Республіки Білорусь, бібліотек Білоруського державного університету й державного педагогічного університету імені Максима Танка та ін.

Відповідно до поставлених завдань використовувався комплекс методів: порівняльно-історичний аналіз зарубіжних і вітчизняних джерел, з метою вивчення розвитку акмеологічного підходу в теорії й практиці вищої педагогічної освіти України, Росії, Білорусі; ретроспективний аналіз розвитку педагогічної освіти та акмеологічних ідей з метою розкриття сутності акмеологічного підходу, орієнтованого на прогноз якісного результату в підготовці педагога; аналіз сучасного досвіду підготовки спеціаліста з метою виділення умов і факторів, під впливом яких складається продуктивна педагогічна діяльність; теоретичне узагальнення, систематизація отриманих даних з метою створення концепції реалізації акмеологічного підходу у вищій педагогічній освіти й на її основі моделі продуктивної педагогічної діяльності; моделювання для проектування авторських моделей професійної діяльності, які забезпечують високий рівень професійної діяльності з метою підвищення якості професійної підготовки.

Організація дослідження. Дослідження проводилось поетапно. На першому етапі (1998 - 2002 рр.) було вивчено стан розробленості досліджуваної проблеми в теорії й практиці вищої педагогічної освіти України, Росії, Білорусі; проаналізовано філософську, педагогічну, психологічну, акмеологічну літературу, а також нормативні документи, освітні стандарти цих країн. Визначено напрями науково-педагогічного пошуку, його об'єкт, предмет, мету та завдання й розроблено програму дослідження.

На другому етапі (2003 - 2006 рр.) проведено систематизацію й узагальнення результатів порівняльного аналізу вищої педагогічної освіти України, Росії, Білорусі на основі акмеологічного підходу, розроблено концепцію реалізації акмеологічного підходу у вищій педагогічній освіті; створено модель продуктивної педагогічної діяльності.

На третьому етапі (2006 - 2008 рр.) узагальнено результати дослідження, зроблено теоретичні висновки, оформлено текст дисертації.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: а) вперше на основі результатів порівняльного аналізу розроблено концепцію реалізації акмеологічного підходу у вищій педагогічній освіті; проаналізовано Програми розвитку педагогічної освіти в Україні, Росії, Білорусі; виявлено спільні й особливі риси в стандартизації вищої педагогічної освіти цих країн і показано їх акмеологічну спрямованість, проведено порівняльний аналіз процесу підготовки вчителів; визначено особливості впровадження акмеологічного підходу в теорії й практиці вищої педагогічної освіти України, Росії, Білорусі й обґрунтовано перспективи його впровадження для вдосконалення вітчизняної педагогічної освіти; розроблено концептуальну модель продуктивної педагогічної діяльності; б) удосконалено та доповнено зміст понять „акмеологічний підхід”, „акмеологічний освітній простір”, „продуктивна педагогічна діяльність”; методики діагностики й визначення рівня готовності до продуктивної педагогічної діяльності; в) набули подальшого розвитку наукові уявлення про готовність студентів до продуктивної педагогічної діяльності, критерії оцінки готовності, чинники та рівні її розвитку.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висунуті теоретичні положення доведено до конкретної реалізації у вигляді:

- розробленого курсу „Основи акмеології вищої педагогічної освіти” й підготовленого науково-методичного посібника „Вступ до акмеології вищої педагогічної освіти”;

- запропонованих методик діагностики системного забезпечення якості підготовки майбутнього педагога й авторської системи визначення продуктивності педагогічної діяльності „ПРОФІ”;

- розробленої моделі продуктивної педагогічної діяльності, яка може бути використана науковцями, методистами шкіл, керівниками й викладачами вищих навчальних закладів, а також у галузевих навчальних закладах освіти дорослих для підвищення рівня їхньої професійної діяльності.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для вдосконалення освітніх стандартів вищої професійної освіти, навчальних планів і програм професійної педагогічної підготовки, у процесі освітньої діяльності у вищих навчальних закладах і науково-практичній підготовці магістрантів, аспірантів; у системі післядипломної педагогічної освіти; у самоосвітній діяльності педагогічних працівників.

Упровадження результатів дослідження. Положення, висновки й рекомендації, розроблені на основі акмеологічного підходу в теорії й практиці вищої педагогічної освіти, упроваджено в практику роботи Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (довідка про впровадження № 107 115-1315 від 14.06.07 р.), Краматорському економіко-гуманітарному інституті (довідка про впровадження № 17-38 від 05.06.07 р.), Донецькому національному університеті (довідка про впровадження № 1/455 від 20.04.07 р.), Луганському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (довідка про впровадження № 78/1 від 05.03.07 р.), Маріупольському державному гуманітарному університеті (довідка про впровадження № 1197/01-23/08 від 26.12.07 р.), Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка (довідка про впровадження № 1/453 від 06.03.07 р.).

Особистий внесок здобувача у роботах, опублікованих у співавторстві, полягає в такому: у статті „Проблема психолого-педагогічного благосприяння для вільного фізичного, інтелектуально-творчого і духовного розвитку особистості” (співавтор Б. Коротяєв) розроблено логіко-педагогічний конструкт навчально-виховного процесу; у статті „Вплив адаптації вчителя на вирішення педагогічних завдань” (співавтор В. Савельєва) досліджено проблему антиципації в педагогічному спілкуванні; у статті „Психолого-педагогічна практика як умова і фактор якісної підготовки магістрів в системі вищої освіти” (співавтор В. Савельєва) розглянуто основні умови й фактори підвищення якості підготовки магістрів.

Апробацію результатів дослідження здійснено шляхом участі та виступів автора на: а) міжнародних науково-практичних конференціях: „Народная педагогика и современные проблемы воспитания” (Чебоксари, 1991); „Культура і освіта: проблеми, пошуки, творчі знахідки” (Вінниця, 1995), „Традиції виховання у світовій народній педагогіці” (Рівне, 1995); „Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми” (Чернівці, 1996), „Етносоціальний розвиток в Україні та стан української етичності в діаспорі; сутність, реалії, конфліктність, проблеми та прогнози на порозі XXI століття” (Чернівці, 1997), „Гуманізація навчально-виховного процесу у вищий школі” (Слов'янськ, 1999), „Університет і регіон” (Луганськ, 2000), „Управління якістю професійної освіти” (Донецьк, 2002), „Психологічні та соціально-економічні проблеми трансформації сучасного суспільства” (Луганськ, 2002); „Ціннісні пріоритети освіти у XXI столітті” (Луганськ, 2003); „Развитие образовательных процессов и становление гражданина в контексте европейской интеграции” (Луганськ, 2004); „Активізація креативного потенціалу майбутнього педагога: теорія і практика” (Полтава, 2006); „Моніторинг якості професійної підготовки фахівців педагогічної освіти” (Луганськ, 2007); б) всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Використання спадщини забутих і повернутих діячів науки та культури в навчальному процесі педагогічного вузу та школи” (Рівне, 1991); „Національне виховання студентів і шляхи його вирішення у сучасних умовах” (Запоріжжя, 1995); „Українське народознавство і проблема виховання учнів” (Івано-Франківськ, 1995); „Актуальні проблеми економіко-екологічного і соціально-культурного розвитку суспільства” (Краматорськ, 1995); „Актуальні проблеми безперервної освіти” (Харків, 2003); „Проблеми виховання у сучасних умовах” (Харків, 1995); „Психолого-педагогічні фактори підвищення професійної майстерності вчителя - вихователя” (Житомир, 1995); „Традиції виховання у світовій народній педагогіці” (Рівне, 1995); „Перша наукова конференція сходознавства” (Київ, 1997); „Проблеми гуманізму освіти” (Вінниця, 2002); „Ідеї, реалії та перспективи педагогічних інновацій: філософія, психологія, методика” (Суми, 2006); „Актуальні проблеми економічного та гуманітарного розвитку України на межі тисячоліть” (Краматорськ, 1998); „Вдосконалення роботи по орієнтації молоді на педагогічні професії” (Ніжин, 1998); „Ідея національної школи у педагогічній спадщині Софії Русової та Степана Сірополка” (Івано-Франківськ, 1996); „Нові педагогічні технології в контексті сучасних концепцій змісту освіти” (Луганськ, 1998); „Інновації в сучасному педагогічному процесі: теорія та практика” (Луганськ, 1999); „Целевое управление повышением профессиональной компетентности педагога” (Євпаторія, 2002); „Професіоналізм педагога” (Ялта, 2004); „Професіоналізм педагога у контексті Європейського вибору України” (Ялта, 2007); в) міжвузівських науково-практичних конференціях: „Формування педагогічної майстерності в системі професійної підготовки майбутнього вчителя” (Київ, 1998); „Духовний розвиток особистості майбутнього фахівця в умовах багатоступеневої підготовки” (Стаханов, 1998); „Умови та перспективи розвитку навчально-виховного комплексу в регіоні північно-донецької агломерації міст” (Краматорськ, 1998); „Використання інтерактивних технологій як необхідна складова андрагогічного навчання” (Івано-Франківськ, 2006); „Сучасні проблеми якості освіти” (Донецьк, 2007).

Основні результати й висновки дослідження обговорювалися та здобули позитивну оцінку на засіданнях кафедри педагогіки й кафедри соціальної педагогіки і соціальної роботи Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, кафедри культурології і філософії освіти Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Публікації. Зміст і результати дослідження викладено в 59 публікаціях, з них 56 - одноосібні, у тому числі 2 монографії, 1 навчальний посібник, 24 статті у фахових виданнях, 9 статей в інших виданнях; 23 статті у збірниках матеріалів конференцій.

Кандидатська дисертація „Педагогічні умови формування у старшокласників професійно значущих якостей майбутнього педагога” за спеціальністю 13.00.01 - теорія та історія педагогіки захищена в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка у 1993 році. Матеріали кандидатської дисертації в тексті докторської дисертації не використовуються.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (577 найменувань, з них 35 - іноземними мовами), 13 додатків на 61 сторінці; містить 31 таблицю, 31 рисунок. Загальний обсяг дисертації - 561 сторінка.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

акмеологічний педагогічний освіта

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, основні концептуальні ідеї, завдання й методи дослідження, розкрито методологічні й теоретичні засади, наукову новизну й практичне значення, відображено відомості про апробацію й упровадження результатів.

У першому розділі - ,,Становлення та розвиток акмеологічних ідей у теорії й практиці вищої педагогічної освіти України, Росії, Білорусі” - розглянуто в порівняльному плані проблему вчителя та його підготовки в історико-педагогічному та сучасному соціокультурному контекстах, визначено сутнісні характеристики акмеології як наукової дисципліни й сфери практичної діяльності.

Порівняльний аналіз історико-педагогічних аспектів розвитку педагогічної освіти в Україні, Росії, Білорусі показав, що спеціальна підготовка вчителів до професійної діяльності в цих країнах розпочинається наприкінці ХVIII - на початку ХІХ століття. Відкриваються вчительські семінарії, педагогічні курси, педагогічні класи, учительські інститути, у яких в основному здійснювалась підготовка учителів для початкової школи. Установлено, що переважали спільні тенденції в розвитку педагогічної освіти, оскільки освітню політику в цей період визначала Російська імперія, до складу якої входила більшість територій України та Білорусі. Відмінне стосувалось лише кількісних показників (часу відкриття педагогічних навчальних закладів, їх чисельності, типів). Система підготовки педагогічних кадрів в Україні, Росії, Білорусі формується на початку ХХ століття, коли ці країни ввійшли до складу Радянського Союзу. Спільними зусиллями українських, російських та білоруських учених розроблялись оригінальні концепції з питань психолого-педагогічної підготовки студентів, активізації навчальної діяльності, формування в них інтересу до викладацької роботи, упроваджувались у навчальний процес технології, спрямовані на вироблення в майбутніх учителів необхідних професійно-педагогічних знань, умінь і навичок. З 1991 року розпочалась розбудова національних систем педагогічної освіти. В Україні, Росії, Білорусі створюються альтернативні навчальні заклади, недержавні ВНЗ, вводиться контрактне навчання. У зв'язку з цим підсилюється тенденція до появи відмінних рис у педагогічній освіті пострадянських країн, які стосуються рівнів підготовки фахівців, кваліфікаційних характеристик, освітніх програм тощо.

Підтверджено, що інтерес до проблем професійної підготовки вчителя, його особистісних якостей, формування вершин професіоналізму існував з моменту виникнення педагогічної науки й знайшов відображення в класичній зарубіжній педагогіці (Я. Коменський, Д. Дідро, А. Дістервег, І. Песталоцці, Г. Фребель та ін.). Проблема вчителя широко представлена в педагогічній спадщині українських (Я. Мудрий, П. Могила, Т. Шевченко, О. Духнович, М. Пирогов, М. Корф, М. Драгоманов, Леся Українка, Б. Грінченко, Х. Алчевська, А. Макаренко, В. Сухомлинський), російських (М. Ломоносов, К. Ушинський, М. Бунаков, П. Каптєрєв, В. Стоюнін та ін.), білоруських (А. Богданович, Ф. Богушевич, А. Гуринович, В. Дунін-Марцинкевич, К. Калиновський, Я. Колас, Ф. Кудринський, Я. Лучина, К. Тихомиров та ін.) прогресивних мислителів і педагогів минулого. Порівняльний аналіз їхніх поглядів засвідчив, що видатні вчені в усі часи були одностайні в тому, що школі потрібен учитель-професіонал, майстер педагогічної праці. Педагогічну освіту вони орієнтували на вироблення професійної компетентності, формування гуманних особистісних якостей, потреби до самовдосконалення.

Сучасні вимоги до професійної діяльності вчителя і його підготовки в Україні, Росії, Білорусі формуються під впливом традицій домінуючої культури, соціально-культурних умов, соціально-економічних і політичних перетворень. На сучасному етапі існують об'єктивні передумови до освітніх реформ у цих державах, здійснення яких неминуче призвело до реорганізації й реконструкції системи підготовки педагогічних працівників. Державну політику щодо реформування педагогічної освіти визначають ідеї неперервної освіти, перехід до інформаційного суспільства, інтеграційні процеси в освітній діяльності. У 2003 - 2005 роках Україна й Росія приєдналися до Болонського процесу (Білорусь підтримує його ідеї) й намагаються вдосконалити систему підготовки вчителів на основі оновлення змісту освіти, модернізації навчальних технологій з урахуванням досягнень розвинених країн світу. Інтеграційні процеси, входження в європейське освітнє середовище передбачають необхідність фундаментальної людинознавчої підготовки фахівців, які готуються до роботи в системі „людина - людина”.

Удосконалення педагогічної освіти в сучасних умовах потребує звернення до міждисциплінарної галузі знань у системі наук про людину - акмеології, яка досліджує процес досягнення людиною вершин її творчості, професіоналізму і є своєрідною теорією найвищих досягнень людини й цивілізації. Об'єктом цієї наукової дисципліни є людина в динаміці самоактуалізації власного творчого потенціалу, саморозвитку, самовдосконалення, самовизначення в різних життєвих сферах професійної самореалізації, у тому числі й в освіті; предметом - процеси, закономірності й механізми, умови, чинники й стимули реалізації творчого потенціалу людини, шляхи розвитку готовності до майбутньої діяльності, удосконалення людини як індивіда, індивідуальності, суб'єкта праці й особистості в життєдіяльності, професії, спілкуванні.

Визначальний внесок у становлення акмеології як самостійного наукового напряму зробили російські дослідники. Термін „акмеологія” ввів у науковий обіг у 1928 р. відомий психолог М. Рибников, теоретичні засади цієї наукової дисципліни обґрунтували Б. Ананьєв, О. Бодальов, А. Деркач, Н. Кузьміна, С. Рубінштейн. У дослідженнях О. Анісімова, В. Зазикіна, А. Деркача, Г. Михайлова, Г. Семенова встановлено, що акмеологія вирішує кілька груп завдань: наукове висвітлення феноменології акме, розробка теоретико-методологічних засад акмеології; вивчення загальних і часткових закономірностей досягнення акме; виявлення умов і чинників, що сприяють або перешкоджають руху до акме й досягненню вершин у розвитку; розробка власне акмеологічних методів дослідження й розвитку особистості; розробка акмеологічних моделей професіоналізму й професіонала для різних класів професійної діяльності; створення власне акмеологічних технологій прогресивного розвитку особистості й професіоналізму; проведення конкретних прикладних акмеологічних досліджень. Наукові роботи акмеологічного напряму виконували українські (Л. Орбан-Лембрик, С. Пальчевський) та білоруські (М. Кухарєв, Н. Вишнякова) вчені, які орієнтувались переважно на акмеологічні ідеї своїх російських колег.

Акмеології на сучасному етапі розвитку властиві такі характеристики: фундаментальність, інтеграційний характер і гуманістична спрямованість. Фундаментальність теоретичної акмеології виявляється в тому, що вона підійшла до проблеми визначення акмеологічних законів і закономірностей, її інтеграційний характер визначається широкими міждисциплінарними зв'язками, що акумулюють результати комплексних досліджень у вирішенні центральної проблеми - прогресивного розвитку зрілої особистості, яка прагне досягти вершин у цьому розвитку, гуманістична спрямованість виражається в націленості акмеологічних досліджень на благо конкретної особистості, на гармонізацію її розвитку й відносин.

Як наслідок, сучасним конкретним акмеологічним дослідженням властиві три основні орієнтації: природничо-наукова, технологічна й гуманітарна. Природничо-наукова орієнтація виражається в тому, що акмеологія методологічно дотримується дисциплінарних стандартів, які склалися в класичному природознавстві, і широко використовує природничо-наукові знання. Технологічна орієнтація виявляється в безпосередній взаємодії з технічними науками й використанні властивих їм алгоритмічно чітких стандартів практично орієнтованого прикладного знання. Гуманітарна орієнтація акмеології пояснюється її генетичною взаємодією з іншими науками про людину.

Проаналізувавши в порівняльному плані праці вітчизняних, російських і білоруських учених, ми визначили, що основою розвитку акмеології є інтеграція наукових знань, оскільки сама освіта - це інтегрована галузь людської діяльності, предметом якої є розвиток людини в системі її зв'язків і відносин зі світом.

Проведений у першому розділі аналіз науково теоретичних засад розробки акмеологічного підходу в теорії й практиці вищої педагогічної освіти України, Росії, Білорусі дає можливість стверджувати, що й до виникнення акмеології психологи, соціологи, педагоги досліджували питання професіоналізму, творчості, освіти дорослих, які багато в чому схожі з акмеологічною проблематикою. Водночас, особливий акцент на вивчення дозрівання майстерності, на культивування його вершинних акмеформ привів спочатку до зародження специфічно акмеологічної проблематики, а потім до концептуально-методичної побудови оригінальних акмеологічних технологій і далі - до виникнення й оформлення особливої науки акмеології зі специфічними предметом і методами й розробленого в ній акмеологічного підходу.

У другому розділі - ,,Акмеологічний підхід як методологічна й методична основа сучасних досліджень вищої педагогічної освіти” - надається наукове обґрунтування акмеологічного підходу як одного з продуктивних методологічних проектів, який реалізується у вищій педагогічній освіті України, Росії, Білорусі; характеризуються основні категорії та поняття акмеології; виявляються методологічні підстави акмеологічних технологій вищої педагогічної освіти; презентується концепція реалізації акмеологічного підходу у вищих педагогічних навчальних закладах.

Парадоксальність акмеології й акмеологічного підходу полягає в тому, що в ньому синтезуються й знаходять свою конкретизацію загальнонаукові методологічні підходи й принципи, які виконують орієнтуючу функцію. Системоутворюючою спільною ідеєю, яка їх об'єднує, є прогресивний розвиток зрілої особистості. До найбільш поширених і продуктивних загальнонаукових методологічних принципів, які в контексті акмеологічного підходу набувають особливого акмеологічного змісту, можна віднести такі: комплексності; системності; соціальної детермінації особистості; розвитку; гуманізму. Інакше кажучи, у ході дослідження встановлено, що акмеологічний підхід синтезує: системний підхід до професійної педагогічної діяльності; цілісний підхід до вивчення людини як індивіда, особистості, суб'єкта діяльності, індивідуальності, який задає орієнтацію на єдність вивчення й реального вдосконалення майбутнього педагога; синергетичний підхід, який передбачає відкритість освіти, інтеграцію всіх способів освоєння людиною світу, включення синергетичних уявлень у процес вищої педагогічної освіти; аксіологічний підхід, що орієнтує педагога на загальнолюдські, національні й професійні цінності, ціннісну спрямованість у педагогічній діяльності.

Основною сутнісною характеристикою акмеологічного підходу є прагнення до відновлення цілісності суб'єкта, який проходить ступінь зрілості, коли його індивідуальні, особистісні й суб'єктно-діяльнісні характеристики вивчаються в усіх взаємозв'язках для того, щоб сприяти досягненню вищих професійних рівнів.

Акмеологічний підхід як базисна методологічна програма характеризується прогностичністю, оскільки орієнтує дослідника на прогноз якісного результату в підготовці педагогічних працівників, на аналіз продуктивності сучасного досвіду підготовки педагога й виділення перспективних ідей, чинників, під впливом яких він складається, на вивчення акмевершин у педагогічній діяльності, на проектування продуктивних моделей професійної діяльності.

Методологічне значення має аналіз й обґрунтування наукових уявлень про зміст основних категорій і понять акмеології. Вони відбивають сформоване загальне бачення категоріальної структури акмеології як науки на певному етапі розвитку. Ми виходили з того, що найбільш значущими для розвитку вищої педагогічної освіти є такі акмеологічні категорії й поняття: творчий потенціал людини; акме - вершина життя й продуктивності діяльності; професіоналізм педагогічної діяльності; рівні продуктивності діяльності; чинники продуктивності діяльності або причини, що їх обумовлюють; міра продуктивності або результат діяльності.

Ми довели, що акмеологічний підхід дає методологічні орієнтири для технологічної підготовки вчителя й стимулює його на шляху до успіху в професійній діяльності, до вершин педагогічної творчості.

Акмеологічні технології завжди індивідуально спрямовані, вони використовуються для особистісно-професійного розвитку конкретної особи. Націленість на акме передбачає інтерактивну взаємодію, призначення якої полягає в зміні, удосконаленні моделей поведінки й діяльності учасників педагогічного процесу. Серед провідних ознак та інструментів інтерактивної взаємодії виділяються: полілог, діалог, миследіяльність, сенсотворчість, міжсуб'єктні стосунки, свобода вибору, ситуація успіху, позитивність й оптимістичність оцінювання, рефлексія. До базових акмеологічних технологій професійної педагогічної підготовки студентів належать: технологія контекстного навчання, технології відкритих систем інтенсивного навчання або інтенсивні освітні технології та інші. Акмеологічні технології є засобом практичного й творчого досягнення поставлених цілей на рівні „мистецтва”, „майстерності”, їх використання створює умови для всебічного прояву й відтворення сутнісних сил педагога як суб'єкта професійної діяльності. Важливою умовою акмеологізації педагогічного процесу є створення особливого „акмеологічного середовища” - середовища комфортного викладання й навчання, що стимулює прагнення до самореалізації, до творчості, до успіху й рефлексії. Акмеологічні технології передбачають використання засобів і методів навчання, які активізують навчальну й науково-дослідну діяльність студентів.

Розроблена нами концепція реалізації акмеологічного підходу у вищій педагогічній освіти відіграє роль практичної методології й посідає місце між філософсько-теоретичними положеннями й практикою вищої педагогічної освіти. На основі цієї концепції створено теоретичну модель продуктивної педагогічної діяльності, яка відповідає вимогам інваріантності, комбінаторності, багатофункціональності, прогностичності й може бути адаптована до конкретних умов використання (рис. 1).

Продуктивне функціонування освітніх систем і продуктивна діяльність у них основних учасників освітнього процесу залежить від досить високого рівня сформованості таких функціональних компонентів, інваріантних, властивих й освітнім організаціям, і самим учасникам освітнього процесу.

Рис. 1 Теоретична модель продуктивної педагогічної діяльності

Ці компоненти сприяють формуванню таких умінь: 1) гностичних - пов'язаних з дослідницькими вміннями основних учасників освітнього процесу в галузі вибраної спеціальності та професії; 2) проектувальних - здійснення перспективного (акмецільового) проектування; 3) конструк-тивних - умілість у галузі мистецтва такої комбінаторної побудови майбутньої освітньої діяльності, яка була б цілісною, завершеною, яка б приносила задоволення учасникам освітнього процесу на заняттях й одночасно слугувала цілям досягнення шуканого кінцевого результату; 4) комунікативних - оволодіння мистецтвом акмеенергоінформаційної взаємодії викладача зі студентами безпосередньо на занятті, до й після нього, в організації навчально-пізнавальної й дослідницької діяльності; 5) управлінсько-організаційних (за визначенням Н. Кузьміної - „організаторських”) - здатність виконувати не лише організаторські, а й управлінські функції; 6) корекційних - готовність до внесення коректив, які забезпечують продуктивність педагогічної діяльності.