Розвиток народної освiти на Волинi (ХVIII-ХIХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕРНОПIЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГIЧНИЙ УНIВЕРСИТЕТ

IМЕНI ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

ДЖАМАН Тамiла Вiкторiвна

УДК - 37.01.(09)

РОЗВИТОК НАРОДНОЇ ОСВIТИ НА ВОЛИНI

(ХVIII - ХIХ СТ.)

13.00.01 - теорiя та iсторiя педагогiки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертацiї на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогiчних наук

Тернопiль - 1999



Дисертацiєю є рукопис

Робота виконана на кафедрi педагогiки Рiвненського економiко-гуманiтарного iнституту, Мiнiстерство освiти України.

педагогічний народний освіта волинь

Науковий керівник доктор педагогiчних наук, професор,

ЛИСЕНКО Неллi Василiвна,

Прикарпатський унiверситет ім. Василя Стефаника, завiдувач кафедри дошкiльної педагогiки, м. Iвано-Франкiвськ.

Офiцiйнi опоненти доктор педагогiчних наук, професор

ВИХРУЩ Анатолiй Володимирович,

Тернопiльський експериментальний інститут

педагогiчної освiти, проректор з наукової роботи, завiдувач кафедри педагогiки, м. Тернопiль;

кандидат педагогiчних наук, доцент

НАГАЧЕВСЬКА Зiновiя Iванiвна

Прикарпатський унiверситет ім. Василя Стефаника, кафедра iсторiї педагогiки та українознавства, м. Iвано-Франкiвськ.

Провiдна установа - Волинський державний унiверситет iменi Лесi Українки, Мiнiстерство освiти України, м.Луцьк.

Захист дисертацiї вiдбудеться 25 червня 1999 р. о 10 годинi на засiданнi спецiалiзованої вченої ради К.58.053.01 при Тернопiльському державному педагогiчному унiверситетi iменi Володимира Гнатюка за адресою: 282027, м.Тернопiль, вул.М.Кривоноса, 2.

З дисертацiєю можна ознайомитися у бiблiотецi Тернопiльського державного педагогiчного унiверситету iменi Володимира Гнатюка за адресою: 282027, м.Тернопiль, вул.М.Кривоноса, 2.

Автореферат розiслано " 24 " травня 1999 р.

Учений секретар

спецiалiзованої вченої ради М.М. НАУМЧУК



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть теми i ступiнь дослiдження проблеми. Вiдродження нацiональної суверенностi України, розбудова її державницьких засад зумовлюють потребу в глибокому i всебiчному вивченнi iсторичного минулого українського народу. Вiдтак набувають актуальностi iсторико-педагогiчнi дослiдження регiональних проблем становлення народної освiти, що вiдкриває широкi можливостi для вiдродження нацiонально-виховних традицiй i сприяє подальшому розвитку освiтянської галузi, вiдповiдає стратегiчним завданням, визначеним Державною нацiональною програмою "Освiта" ("Україна ХХI столiття"), яка визнає освiту "важливим iнструментом нацiонального розвитку i гармонiзацiї нацiональних вiдносин".

Iсторико-педагогiчне дослiдження процесу розвитку навчально-виховних закладiв Волинi у ХVIII - ХIХ столiттях становить значний iнтерес для теорiї та практики вiтчизняної педагогiки. Дiяльнiсть освiтнiх закладiв на Волинi впродовж двох попереднiх столiть донинi ще не має достатнього наукового висвiтлення, що значно збiднює нашi уявлення про зазначений перiод розвитку українського шкiльництва, негативно позначається на можливостях його критичної оцiнки i застосування наявних здобуткiв у сучаснiй практицi навчально-виховної дiяльностi. Основу проблеми дослiдження становлять суперечностi мiж необхiднiстю наукового забезпечення ефективного вирiшення багатьох регiональних проблем сучасної освiти i недостатньою поiнформованiстю науковцiв, практикiв стосовно iсторичних тенденцiй, специфiки, властивих її розвитку; нагальною потребою систематизацiї архiвних матерiалiв, наукових джерел щодо дiяльностi навчально-виховних закладiв Волинi у XVIII-XIX столiттях i вiдсутнiстю вiдповiдних пiдходiв до її здiйснення.

Водночас, загальнi науковi положення, що мiстяться у працях вiдомих українських iсторикiв М.Грушевського, Д.Дорошенка, I.Крип'якевича i педагогiв-науковцiв М.Теодоровича, А.Хойнацького дають змогу визначити концепцiю дослiдження.

Окремi аспекти дослiджуваної нами проблеми у рiзнi часи вивчали А.Мукалов, О.Левицький, П.Батюшков, Н.Удовський, А.Сендульський, I.Сбiтнєв, Я.Шульгин, А.Анципо-Чикунський та iншi. Вiдтак, оскiльки зазначена проблема не була основним предметом дослiджень згаданих авторів, у їхнiх працях вона висвiтлена лише частково.

У 80-90-х роках нашого столiття вiтчизняна iсторико-педагогiчна наука збагатилася дослiдженнями В.Борщевича, Д.Герцюка, М.Євтуха, А.Зайця, С.Квашi, Б.Ступарика, О.Татенка та iнших, якi дають змогу визначити методологiчнi i методичнi пiдходи до вивчення iсторiї розвитку освiти рiзних регiонiв нашої країни.

Однак до цього часу ще не здiйснено комплексного iсторико-педагогiчного вивчення розвитку народної освiти на Волинi впродовж ХVIII - ХIХ столiть. Отже, на пiдставi вищенаведеного обгрунтування соцiально-педагогiчної значущостi й актуальностi проблеми, недостатнього її вивчення, а також важливостi об'єктивної оцiнки iсторичного розвитку народної освiти рiзних регiонiв України на основi використання архiвних маловiдомих джерел темою дослiдження обрано "Розвиток народної освiти на Волинi (ХVIII - ХIХ ст.)". Хронологiчнi межi дослiдження охоплюють XVIII-XIX столiття. Нижню межу дослiдження започатковує 1714 рiк, вiд якого i до кiнця XVIII столiття Волинь була пiд владою Речi Посполитої.

Верхня межа дослiдження хронологiчно збiгається iз завершенням ХIХ столiття, упродовж якого Волинська губернiя перебувала в складi Росiйської iмперiї. Специфiка розвитку освiти на Волинi дослiджуваного перiоду за вищезазначеними хронологiчними межами ще не була предметом спецiальних iсторико-педагогiчних дослiджень. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацiйне дослiдження виконано вiдповiдно до комплексного плану наукової програми Рiвненського економiкогуманiтарного iнституту "Система виховання учнiв та студентської молодi на iдеях миру у навчально-виховнiй практицi школи i вузу" (протокол засiдання вченої ради № 4 вiд 25 жовтня 1995 року ).

Об'єкт дослiдження - розвиток народної освiти на Волинi в ХVIII - ХIХ столiттях.

Предмет дослiдження - iсторико-педагогiчна сутнiсть процесу розвитку народної освiти на Волинi у ХVIII - ХIХ столiттях.

Мета дослiдження полягає у всебiчному аналiзi соцiально-полiтичних умов, виявленнi педагогiчних засад розвитку народної освiти на Волинi впродовж ХVIII - ХIХ столiть.

Сутнiсть концепцiї дослiдження. Освiта Волинi ХVIII - ХIХ столiть дослiджується як цiлiсна система, що складається iз взаємопов'язаних частин. У такому розумiннi систему народної освiти Волинi зазначеного перiоду становить сукупнiсть усiх типiв державних i приватних навчально-виховних закладiв, розвиток яких зумовлювався багатьма позитивними i негативними чинниками.

Розвиток педагогiчної теорiї i практики Волинської губернiї розглядається як дiалектичний за характером, суперечливий i динамiчний за змiстом процес, на рiзних етапах якого виникають iдеї, категорiї i методи, що утворюються, видозмiнюються або ж зникають.

Особливостi еволюцiї сутностi i структури змiсту, форм i методiв освiти Волинi були викликанi, зокрема, тим, що на суспiльне життя краю завжди впливали соцiально-полiтичнi процеси, що вiдбувалися в Польщi та у Росiйськiй iмперiї. Зазначенi обставини спричинили появу специфiчного освiтнього простору на Волинi, в якому вiдбувався розвиток народної освiти. Застосування системно-iсторичного пiдходу в дослiдженнi дало змогу комплексно вивчати багатофакторнi еволюцiйнi процеси минулого освiти Волинi, особливостi її розвитку, вiдкрило можливостi для прогностичних висновкiв щодо процесiв i явищ, характерних для дослiджуваної доби.

Вiдповiдно до мети поставленi такi завдання дослiдження:

1. Визначити iсторико-педагогiчну сутнiсть проблеми дослiдження на основi аналiзу наукової лiтератури.

2. З'ясувати провiднi тенденцiї освiтньої полiтики на Волинi.

3. Обґрунтувати особливостi рiвневого зростання народної освiти на Волинi.

4. Виявити педагогiчнi аспекти розвитку народної освiти на Волинi дослiджуваного перiоду.

5. Обґрунтувати соцiально-педагогiчну зумовленiсть перiодiв еволюцiї народної освiти на Волинi.

Методологiчну основу дослiдження становлять теорiя наукового пiзнання з її вимогами об'єктивностi, науковостi, доказовостi; положення фiлософiї щодо дiалектичного взаємозв'язку i взаємозумовленостi явищ у суспiльствi та необхiдностi їх вивчення в конкретно-iсторичних умовах; положення про єднiсть нацiонального i загальнолюдського; принципи iсторизму, дiалектизму, детермiнiзму, об'єктивностi, доказовостi, системностi, науковостi; iдеї духовного вiдродження українського народу; зв'язок iсторiї з сучаснiстю.

Джерельну базу дослiдження становили фонди Житомирського, Волинського та Рiвненського обласних державних архiвiв, Центральної наукової бiблiотеки iменi В.Вернадського, бiблiотек Київського, Волинського державних унiверситетiв, краєзнавчих музеїв мiст Києва, Рiвного, Луцька; понад двiстi лiтературних джерел, у тому числi п'ятнадцять джерел польською мовою; законодавчi акти Росiї, Польщi, України; урядовi документи i статистичнi збiрники; звiти керiвних органiв освiти, навчальних закладiв та громадських органiзацiй; навчально-програмова документацiя; матерiали наукових та перiодичних видань дослiджуваного перiоду, довiдковобiблiографiчна лiтература, автореферати дисертацiй та дисертацiйнi дослiдження.

Методи дослiдження: теоретичний: хронологiчний аналiз, що дав змогу вивчати процес розвитку освiти на Волинi в XVIII - XIX столiттях у динамiцi, змiнах i часовiй послiдовностi; проблемно-цiльовий аналiз наукової лiтератури щодо розвитку шкiльництва Волинi; порiвняльно-зiставний аналiз законiв Росiйської iмперiї, нормативно-методичної документацiї, статистичних даних, звiтiв навчальних закладiв, архiвних документiв i матерiалiв; аналiз педагогiчної та суспiльно-полiтичної преси згаданого перiоду; синтетичний: класифiкацiя, узагальнення фактичного матерiалу i систематизацiя. Основний метод дослiдження - теоретичний дiахронний аналiз iсторико-педагогiчної лiтератури, синтез i теоретичне узагальнення iсторичних фактiв iз архiвних матерiалiв, наукових праць вiтчизняних i зарубiжних авторів.

Наукова новизна та теоретична значущiсть дисертацiйного дослiдження полягають у тому, що на основi здiйсненого аналiзу численних архiвних i наукових джерел обґрунтовано:

- положення щодо взаємозумовленостi загального та специфiчного у реформуваннi освiти на Волинi в XVIII-XIX столiттях i вiдтворено цiлiсну картину та здiйснено перiодизацiю iсторичного розвитку шкiльництва краю;

- визначено провiднi тенденцiї, характернi особливостi розвитку народної освiти на Волинi у дослiджуваний перiод;

- уведено до наукового обiгу нових документiв, iсторичних фактiв, якi дають змогу створити об'єктивне цiлiсне уявлення про освiту Волинського краю XVIII-XIX столiть.

Крiм того, узагальнено iсторико-педагогiчнi аспекти розвитку освiти Волинської губернiї, цiлiсно проаналiзовано маловiдомi факти навчально-виховного процесу в школах Волинi у XIX столiттi.

На основi вивчення багатьох лiтературних та архiвних матерiалiв встановленi мiсце i роль народної освiти на Волинi у XVIII - XIX столiттях в iсторiї педагогiки України, у подальшому розвитку теорiї та практики навчання i виховання учнiв на етапi становлення i утвердження Української держави.

Практична значущiсть роботи полягає в тому, що дослiджуваний матерiал, основнi положення та висновки збагачують теорiю нацiональної освiти й виховання, є джерелом iнформацiї з питань полiпшення навчально-виховного процесу загально-освiтньої школи та вузу. Матерiали дослiдження можуть бути використанi на семiнарських та практичних заняттях упродовж вивчення iсторiї педагогiки як цiнний матерiал з питань навчання i виховання студентської молодi, а також аспiрантами, дослiдниками, практичними педагогами з метою подальшого удосконалення системи навчання i виховання, для написання посiбникiв i дисертацiйних робiт.

Вiрогiднiсть та обґрунтованiсть результатiв дослiдження забезпечується використанням методiв, адекватних метi та завданням дослiдження; опорою на принцип iсторизму, об'єктивностi; науковим аналiзом фактологiчного матерiалу в iсторико-генетичному, порiвняльно-iсторичному, логiчному i проблемному аспектах.

Апробацiя та впровадження результатiв дослiдження здiйснювалася шляхом їх опублiкування в наукових та науково-методичних виданнях, впровадження у систему вищої i пiслядипломної освiти. Основнi положення i результати дослiдження доповiдалися й обговорювалися на науково-практичних конференцiях, таких як "Взаємозв'язок психологопедагогiчної науки i шкiльної практики як фактор удосконалення педагогiчної дiяльностi" (Рiвне, 1998р.), "Навчально-виховний процес у вузi i школi та шляхи його розвитку й удосконалення" (Рiвне,1999р.); на засiданнях кафедри педагогiки Рiвненського економiко-гуманiтарного iнституту (1995-1999рр.). Результати дослiдження впроваджено в Рiвненському економiко-гуманiтарному iнститутi (довiдка №17 вiд 28 жовтня 1998р.), Рiвненському iнститутi пiдвищення квалiфiкацiї (довiдка № 13 вiд 21 листопада 1997р.), Рiвненському державному педагогiчному iнститутi (довiдка №194 вiд 13 листопада 1998р.), Волинському державному унiверситетi iм. Лесi Українки (довiдка № 5/2410 вiд 17 грудня 1998р.), у програми викладання курсiв i спецкурсiв з iсторiї педагогiки. Структура дисертацiї. Робота складається зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв до кожного роздiлу i загальних висновкiв, списку джерел та основної використаної лiтератури (295 позицiй, з них 15 iноземною мовою), 6 додаткiв. Загальний обсяг дисертацiї - 202 сторiнок, основна частина - 173 сторiнки.

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ ДИСЕРТАЦIЙНОГО ДОСЛIДЖЕННЯ

У вступi обгрунтовано актуальнiсть дослiджуваної проблеми, визначено хронологiчнi межi, об'єкт, предмет, мету й основнi завдання, зазначено методи, розкрито концепцiю, джерельну базу, доведено наукову новизну, теоретичну та практичну значущiсть дослiдження, наведено данi про апробацiю одержаних результатiв.

У першому роздiлi "Соцiально-полiтичнi умови розвитку народної освiти на Волинi в ХVIII - ХIХ столiттях" подано аналiз лiтератури з проблеми дослiдження, провiднi тенденцiї полiтичної спрямованостi розвитку освiти на Волинi, соцiально-педагогiчне обгрунтування перiодiв еволюцiї народної освiти краю у дослiджуваний перiод.

Виявлено, що у наукових працях з iсторiї педагогiки проблема розвитку освiти на Волинi в ХVIII - ХIХ столiттях докладно не висвiтлюється, наявнi архiвнi матерiали, стосовно започаткованого нами аспекту потребують чiткої систематизацiї та узагальнення. На пiдставi аналiзу iсторичних фактiв, взятих iз архiвних матерiалiв про освiту на Волинi дослiджуваного перiоду, визначено подальшi напрями дослiдження. Показано, що загальнi тенденцiї полонiзацiї i русифiкацiї освiти на Волинi визначалися, насамперед, класовими iнтересами панiвного колонiзаторського режиму.

Встановлено, що у минулi столiття дослiдники вдавались до аналiзу процесiв утвердження всiх рiвнiв народної освiти на Волинi. Процеси розвитку початкового шкiльництва висвiтлювалися в загальних працях з iсторiї краю (Л.Крушинський, В.Пероговський, М.Вiкторович, О.Андрiяшев, В.Люба-Радзимiнський, С.Гамченко, П.Косач, Я.Яроцький, М.Трипольський. М.Теодорович, А.Сендульський), у спецiальних дослiдженнях (П.Батюшков, I.Сбiтнєв, Я.Шульгин, О.Левицький, М.Мукалов). Науковцями розглянуто iсторiю окремих навчальних закладiв на Волинi (Р.Оксенюк, О.Михайлюк, I.Кiчий, С.Коляденко), вивчено дiяльнiсть громадсько-полiтичних товариств на нивi освiти (М.Теодорович, Н.Переверзєв, М.Костомаров, В.Короленко). Питанням культурноосвiтнього процесу на Пiвденно-Захiдних українських землях початку ХIХ столiття присвяченi науковi роботи росiйських iсторикiв (М.Константинiв, В.Струминський, О.Пручавин, О.Сисоєва). Вагомий внесок зробив польський вчений С.Трухiм, французький дослiдник Д.Бевуа та сучаснi iсторики освiти Волинi I.Левкович, Л.Микульська, П.Смiян, К.Смiян, В.Коваленко, В.Струбицький, Л.Грицюк, О.Шпортенко, Й.Надольський, В.Надольська. Водночас безперечною є потреба в iсторико-педагогiчному дослiдженнi, яке не лише охопило б еволюцiю шкiльництва як культурноосвiтнього явища, а й детально розкрило б соцiально-полiтичнi умови, педагогiчнi аспекти розвитку народної освiти на Волинi, системно висвiтлювало б позитивний досвiд навчання i виховання, процеси управлiнсько-педагогiчних реформувань шкiльництва, дидактично-змiстовi особливостi функцiонування навчальних закладiв краю.

У дисертацiї детально аналiзуються провiднi тенденцiї розвитку освiтньої полiтики Волинi: полонiзацiя i русифiкацiя, що визначалися станом соцiально-полiтичної ситуацiї в державах, до складу яких входила територiя краю. Стосовно дослiджуваного перiоду, прогресивнi зрушення чи гальмування освiтнiх процесiв залежали вiд загальнодержавного поступу й iнтересiв Росiйської iмперiї.

Активна антинародна полiтика окатоличення i денацiоналiзацiї українцiв, розгорнута з поновленням на початку ХVIII столiття польської влади на Волинi здiйснювалася, насамперед, зусиллями польського духовенства. Згiдно з "Проектом про знищення православної та унiатської вiри у малоросiйських областях", укладеним польським духовенством у 1717 роцi, передбачалися iнквiзиторськi заходи в закладах освiти: всi предмети викладалися лише польською мовою; учнiв примусово залучали до католицької вiри; викладачам польської граматики надавалися привiлеї. Поляки сподiвалися, що через освiту молодi вони зможуть вiдродити велику Польщу, до складу якої входитиме Волинь. У цьому їм активно сприяло католицьке духовенство. Зокрема, товариством єзуїтiв були заснованi школи та колегiуми у Любарi, Кременцi, Житомирi, Луцьку, Острозi, Овручi. Система єзуїтської освiти мала дворiвневу структуру. До першого рiвня належали школи, якi мали нижчий, середнiй, старший класи та клас риторики. Другий - складали колегiуми, де викладалися фiлософський i теологiчний курси.

У зв'язку з тим, що через надзвичайну войовничiсть i неприйняття системи навчання та виховання, пропонованих iншими католицькими товариствами, дiяльнiсть єзуїтiв була заборонена указом папи Климентiя, їхнi освiтнi заклади перейшли до державного управлiння.

Полiтична спрямованiсть розвитку освiти на Волинi зумовлювалася тим, що наприкiнцi ХVIII столiття боротьба мiж Польщею i Росiєю за впливи на українськi землi набула остаточного завершення об'єднанням в "єдинiй i неподiльнiй" iмперiї росiйських самодержавцiв на правах окремих губернiй. Вiдтак росiйський уряд залишив майже без змiн попереднiй соцiальноекономiчний устрiй новоприєднаних володiнь, дозволив польськiй пануючiй верствi мати повну гегемонiю в сферi культурно-просвiтницького життя, у тому числi й в освiтнiй справi.

Пiсля поразки польського повстання 1832 року особливо проявилася тенденцiя до русифiкацiї розвитку освiти на Волинi. Польськi впливи в освiтнiй справi краю рiзко обмежилися: було закрито Кременецький лiцей, польськi початковi школи почали лiквiдовуватися, замiсть них насаджувалися церковнi росiйськомовнi православнi школи, навчальнi заклади закритого типу для дiтей дворян. Офiцiйно проголошувалося, що Правобережна Україна - старий росiйський край, тiльки, сполонiзований. Тому було вжито рiшучих заходiв для послаблення в освiтi краю польського елементу, пiдтверджуючи натомiсть елемент "руський" (читай росiйський).

Духовне й нацiональне українське життя надовго залишалося у безпросвiтнiй темрявi: дiти навчалися росiйською мовою, друкування україномовних книг було суворо заборонено, над учнями i вчителями встановлювався суворий таємний нагляд. Процеси полонiзацiї та русифiкацiї народної освiти Волинi призвели до повного знищення українського шкiльництва у краї.

Упродовж дослiджуваного перiоду розвиток народної освiти на Волинi вiдбувався неоднаково. На пiдставi аналiзу взаємозалежностi рiвня розвитку освiти вiд соцiально-полiтичних умов у дисертацiї визначено критерiї системного пiдходу до створення наукової перiодизацiї. З урахуванням якiсних i кiлькiсних характеристик, об'єктивних закономiрностей, особливостей i тенденцiй еволюцiї процесу народної освiти на Волинi, як предмета дослiдження, була здiйснена наступна перiодизацiя її iсторичного розвитку в ХVIII - ХIХ столiттях:

1714-1793 рр. - повна пропольська гегемонiя в управлiннi та функцiонуваннi освiтнiх закладiв;

1793-1831 рр. - росiйсько-польська боротьба за панування у сферi освiти;

1831-1864 рр. - iнтенсивна русифiкацiя волинського шкiльництва;

1864-1900 рр. - утвердження прiоритету централiзованого iмперського росiйського управлiння навчальними закладами Волинi.

Головними ознаками першого перiоду була дiяльнiсть, заснованих поляками на теренах Волинського краю початкових шкiл для дiтей iз сiмей панiвного прошарку населення, створення духовно-католицьких освiтнiх закладiв, примусове запровадження викладання предметiв польською мовою.

Особливiстю другого перiоду стала боротьба за вплив на освiту мiж росiйськими i польськими можновладцями, релiгiйними консисторiями. Навчальним закладам Волинi вiдводилася буферна роль у проiмперськiй амбiцiйнiй грi.

Упродовж третього перiоду здiйснювалися iнтенсивнi реформування, русифiкацiя освiти на Волинi, вiдкривалися церковно-парафiяльнi школи i школи грамоти, початковi та вищi повiтовi училища, духовнi семiнарiї, навчальнi заклади професiйної освiти.

Повне утвердження iмперського прiоритету централiзованого управлiння з боку росiйського Мiнiстерства освiти всiма навчальними закладами Волинської губернiї вiдбулося упродовж четвертого перiоду. У цей час з найбiльшою силою проявляється колонiзаторська освiтня полiтика царату у викладаннi предметiв росiйською мовою, створюються єдинi програми для церковно-парафiяльних училищ, друкуються деякi пiдручники i навчальнi посiбники.

У результатi аналiзу соцiально-полiтичних умов розвитку освiти на Волинi в дослiджуваний перiод у дисертацiї зроблено висновок, що основна маса дiтей залишалась неосвiченою. Серед українцiв, якi складали 70 вiдсоткiв населення краю, грамотних було лише 17,2 вiдсоткiв, а писемних - 9,3 вiдсоткiв.

У другому роздiлi "Педагогiчнi аспекти розвитку народної освiти Волинської губернiї" розглядається процес управлiнсько-педагогiчного реформування шкiльництва краю, дидактичнозмiстовi особливостi функцiонування навчально-виховних закладiв, форми i методи дiяльностi освiтньо-виховних iнституцiй Волинської губернiї.

З початку XVIII столiття управлiнсько-педагогiчне керiвництво навчально-виховними закладами здiйснювалося католицьким духовенством за допомогою ордену єзуїтiв, з 1773 до 1793 рокiв - Едукацiйною комiсiєю Польщi, а пiзнiше - Мiнiстерствами освiти, державного майна, Найсвятiшому Синоду Росiї. Едукацiйна комiсiя провела низку шкiльних реформ, наблизила до життя програми навчальних закладiв, iнiцiювала поглиблене вивчення природничих наук, вчителями шкiл призначалися свiтськi особи. Однак комiсiя iгнорувала прагнення мiсцевого населення навчати дiтей рiдною мовою, зокрема проводила курс на згортання iснуючих українських шкiл, натомiсть, засновуючи церковно-парафiяльнi (елементарний рiвень), нижчi та вищi мiськi школи (середнiй рiвень) з польською мовою викладання. Дiяльнiсть Едукацiйної комiсiї була першою спробою поєднання релiгiйної початкової освiти зi свiтською.

Змiни в громадсько-полiтичному життi пiсля скасування крiпосного права, тиск демократично налаштованої iнтелiгенцiї стимулювали ухвалення Мiнiстерством освiти Росiї у 1864 роцi "Положення про початкову народну освiту". Водночас правлячi чиновники не ставили за мету скасувати становiсть освiти, вважали, що вона не повинна вiдривати народ вiд його трудової дiяльностi, сприймали школу як своєрiдну "внутрiшню охорону царства". За "Положенням" типологiю навчальних закладiв складали: а) реальнi гiмназiї; б) училища з пiдвищеним курсом початкової освiти; в) училища, пiдпорядкованi Мiнiстерству освiти; г) початковi школи, створенi громадськiстю. Всi типи шкiл формально оголошувалися загальнонародними i мали "змiцнювати в народi релiгiйно-моральнi поняття i розповсюджувати початковi загальнокориснi знання". До основи освiтньої полiтики росiйського царизму був покладений становий принцип, проте вiдкрито реалiзувати його на той час уряд не мав можливостi.

У дисертацiї показано, що функціонування народних шкiл краю регламентувалося загальноросійським законодавством, в якому чiтко визначався внутрiшнiй розпорядок, програми, принципи викладання предметів, структура навчального року i дня. Зокрема, єдиною для всiх початкових училищ трирiчного термiну навчання програмою передбачалося вивчення таких предметів: Закон Божий, читання книг громадського i церковного друку, письмо, першi чотири дiї арифметики, церковний спiв. Про освiту селян у зазначеному документi не згадувалося зовсiм. Фiнансування народних училищ передбачалося за рахунок мiських i сiльських громад, духовенства. У правлячих проiмперських сферах вважали, що освiтня справа має бути "доброю волею" суспiльства, а уряд може лише частково заохочувати її. Професiйний вiдбiр педагогiчних кадрiв здiйснювався, насамперед, за принципами "моральностi i благонадiйностi". Всi предмети викладалися винятково росiйською мовою, користуватися рiдною суворо заборонялося.

Однiєю з тенденцiй, властивих еволюцiї освiтнього руху Волинi пiсля реформи 1861 року про вiдмiну крiпосного права, було посилення боротьби широких верств населення проти урядової заборони засновувати не бiльше однiєї двокласної школи на повiт. У вiдповiдь на вiдмову властей в асигнуваннях народ брав на себе утримання навчальних закладiв початкової освiти. Оскiльки церковна освiта не задовiльняла бажання народних мас, назрiла потреба в реформуваннi освiти. У пореформений перiод царський уряд був змушений зробити певнi поступки прогресивним силам країни щодо розширення шкiльної мережi, одночасно посиливши контроль за навчально-виховним процесом.

У роздiлi доводиться, що незважаючи на кiлькiсне зростання шкiльних закладiв на Волинi, бiльшiсть дiтей робiтникiв i селян через матерiальне зубожiння не мали змоги навчатися. Царизм не надавав належної уваги теоретичнiй пiдготовцi вчителiв, виховував їх у вiрнопiдданському дусi i стримував iнiцiативу iнтелiгенцiї щодо заснування нових педагогiчних закладiв. Учителi перебували у надзвичайно скрутних матерiальних умовах, полiтичного безправ'я i повної залежностi вiд царських властей.

Органiзацiя навчального процесу в початкових школах була незадовiльною, залежала вiд матерiального стану школи, квалiфiкацiї вчителiв. Пiд час весняно-польових робiт заняття часто переривалися й учнi вiдправлялися на рiзнi господарчi роботи. У малокомплектних школах вчителi змушенi були застосовувати прийоми одночасного почергового навчання за системою рiзновiкових вiддiлень, що негативно позначалося на ефективностi навчально-виховного процесу. Змiст i органiзацiя навчання постiйно перебувала пiд контролем духовенства й освiтнiх чиновникiв, якi надавали перевагу лише тим формам i методам, що сприяли запам'ятовуванню, бездумному заучуванню навчального матерiалу релiгiйного спрямування, дотриманню учнями суворої дисциплiни. За змiстом навчання школа не вiддзеркалювала ментальностi українського народу. У школi дитина потрапляла до чужинської для неї духовної атмосфери, нiчого рiдного вона не бачила й не чула. Результатами такої освiтньої полiтики були слабкий розвиток дитини в школi, низький рiвень знань i частi рецидиви неграмотностi серед населення Волинi.

У дисертацiї визначено як негативну особливiсть розвитку освiти краю те, що з початку i до 70-х рокiв ХIХ столiття у навчальних закладах Волинi (крiм церковно-парафiяльних шкiл) не було єдиних планiв i програм. Окрiм того рiзнi типи початкових шкiл пiдпорядковувалися окремим росiйським вiдомствам: Мiнiстерствам освiти, внутрiшнiх справ, державного майна, Найсвятiшому Синоду тощо. Початковi школи XIX столiття були переважно церковно-парафiяльними, а їхнє iснування залежало вiд внескiв зубожiлого селянства. У зв'язку з тим, що велика кiлькiсть селян не мала змоги платити за навчання, багато дiтей шкiльного вiку залишалися поза школою.

Дослiдженням виявлено динамiчнi характеристики таких двох рiвнiв розвитку освiти на Волинi у ХVIII - ХIХ столiттях: а) початковий; б) середнiй. Початковий рiвень освiти становили: єзуїтськi, церковно-парафiяльнi, недiльнi, народнi школи, утримуванi селянами, школи грамоти. На початку ХIХ столiття переважна бiльшiсть шкiл Волинi була церковно-парафiяльними; крiм того, у мiстах були повiтовi початковi школи, кiлькiсть яких поступово збiльшувалася. Середня освiта, хоч i була формально дозволеною для всiх станiв, залишалася доступною лише для багатих i заможних селян, тому що була платною. У XVIII-XIX столiттях мережа закладiв середньої освiти складалася головним чином iз єзуїтських колегiумiв, гiмназiй та реальних училищ. У губернському й у багатьох повiтових мiстах Волинi були заснованi гiмназiї або реальнi училища. Гiмназiї функцiонували як заклади класичного типу, у яких вивчалися грецька, латинська мови i логiка. Реальнi училища акцентували увагу на точних i природничих науках.

"Положення про початкову народну освiту" 1864 року давало бiльше свободи рiзним вiдомствам, духовенству, приватним особам, якi мали право вiдкривати народнi школи, пристосовуючи їхнi програми до мiсцевих можливостей i умов. Представники мiського самоврядування, духовенство були допущенi до керiвництва шкiльними справами.

Встановлювалося два типи початкових шкiл: однокласнi, з навчанням упродовж трьох рокiв, i двокласнi - з термiном навчанням п'ять рокiв.

Попри загальний яскраво виражений русифiкаторський характер усього шкiльництва, у тогочасному суспiльно-полiтичному русi вимальовується прогресивна тенденцiя: турботливе ставлення прогресивної iнтелiгенцiї до розвитку народної освiти. Так, скажiмо, серед початкових шкiл на Волинi в ХIХ столiттi вагому роль вiдiгравали недiльнi школи, що за характером дiяльностi були добродiйними.

Бiльшiсть середньо-спецiальних навчальних закладiв пiдпорядковувалися Мiнiстерству народної освiти та деяким iншим вiдомствам. Термiн навчання у зазначених закладах встановлювався вiд чотирьох до шести рокiв. Середня освiта краю також була зосереджена у народних училищах i духовних семiнарiях. До середнiх спецiальних шкiл належали: фельдшерськi, комерцiйнi, сiльськогосподарськi, музичнi школи. Для дiвчат iз сiмей духовенства iснували єпархiальнi школи з програмою гiмназiй, а також губернськi гiмназiї, учительськi семiнарiї та iнститути. Нацiональнi меншини засновували власнi школи i гiмназiї.

У дослiдженнi проаналiзованi соцiальнi детермiнанти, причини i наслiдки управлiнськопедагогiчних реформувань народної освiти Волинської губернiї. Виявлення особливостей розвитку освiти на Волинi у ХVIII - ХIХ столiттях дало змогу визначити такi дидактично-змiстовi аспекти функцiонування навчально-виховних закладiв краю: а) спрямування змiстових концентрiв навчання переважно на релiгiйно-моральний напрямок; б) застосовування форм i методiв у викладаннi дисциплiн, властивих для малокомплектних шкiл; в) тенденцiя до централiзацiї управлiння освiтою;

г) невiдповiднiсть навчально-методичного забезпечення дiяльностi закладiв освiти потребам i вимогам часу; д) формування мережi недiльних шкiл, вечiрнiх i повторних класiв для дорослих.

На початку ХIХ столiття всi управлiнськi реформи Росiйського уряду здiйснювалися за участю духовенства, тому розвиток народної освiти на Волинi зумовлювався низкою особливостей: монархiчно-клерикальним спрямуванням навчально-виховного процесу; вiдсутнiстю квалiфiкованих учительських кадрiв; низьким культурно-освiтнiм рiвнем народу, що не узгоджувався з iнтересами ринкових вiдносин у Росiйськiй iмперiї.

Мережу освiти на Волинi дослiджуваного перiоду складали навчальнi заклади рiзних типiв: єзуїтськi школи та колегiуми, церковно-парафiяльнi школи, училища, гiмназiї, прогiмназiї. Проте, оскiльки кiлькiсть зазначених закладiв була недостатньою i змiст навчання у них позначався глибокою релiгiйнiстю, отож здебiльшого рiвень свiтської освiти широких верств населення залишався низьким. Навчання в училищах i гiмназiях було доступним лише для дiтей iз заможних сiмей. У роздiлi наведено результати дослiдження залежностi рiвня грамотностi учнiв у школах вiд матерiального стану сiмей, наявностi в них робочої сили, найманих робiтникiв, величини посiвної площi тощо.

Навчальна дiяльнiсть у школах суворо контролювалася мiнiстерськими чиновниками, творчим учителям заборонялося розширювати обсяги шкiльних програм. Серед форм i методiв навчання переважали тi, що сприяли бездумному заучуванню навчального матерiалу i дотримуванню учнями суворої дисциплiни. У малокомплектних школах вчителi часто використовували спосiб роботи одного вчителя з декiлькома вiддiленнями, що не сприяло ефективностi навчально-виховного процесу.

Проведене iсторико-педагогiчне дослiдження дає пiдстави для таких теоретичних висновкiв:

1. Розвиток народної освiти на теренах Волинi упродовж ХVIII - ХIХ столiть зумовлювався багатьма соцiально-полiтичними чинниками, що обумовленi конкурентною боротьбою мiж польськими i росiйськими колонiзаторами за сферу полiтичного впливу. Зрештою, у результатi зовнiшньо-полiтичних манiпуляцiй кiнця ХVIII столiття Волинь опинилася в несприятливiй для розвитку нацiональної системи освiти соцiально-полiтичнiй ситуацiї.

2. Провiдними тенденцiями освiтньої полiтики на Волинi були полонiзацiя i русифiкацiя, що вiдображалися в змiстi, формах i методах дiяльностi освiтньо-виховних iнституцiй.

3. Суттєвими особливостями рiвневого зростання, характерними для функцiонування шкiльництва Волинi впродовж дослiджуваного перiоду, були: польсько-католицька спрямованiсть навчання та виховання у XVIII столiттi; поєднання впливiв Польщi та Росiї на освiтню полiтику в краї у першiй половинi ХIХ столiття; iнтенсивне реформування освiти пiсля лiквiдацiї крiпосного права; гальмування розвитку народної освiти у ХIХ столiттi через вiдсутнiсть достатньої кiлькостi педагогiчних кадрiв; використання важелiв впливу на матерiальне становище вчителiв (державнi чиновники прагнули зробити їх надiйними провiдниками iмперської полiтики в галузi освiти); турбота царизму про поширення освiти серед селян у зв'язку з об'єктивними соцiальними потребами кiнця ХIХ столiття; поступовий занепад церковно-парафiяльних шкiл як результат управлiнсько-педагогiчних реформувань; поширення мережi народних училищ, гiмназiй i прогiмназiй; росiйськi освiтнi чиновники не брали до уваги погляди та бажання своїх неросiйських пiдданих, отож українському народовi доводилося докладати багато зусиль для того, щоб домогтися тих чи iнших поступок вiд царського уряду; незважаючи на деяке розширення мережi шкiл, освiта на Волинi не вiдповiдала зрослим вимогам економiчного i духовного розвитку краю.

4. Педагогiчнi аспекти розвитку народної освiти на Волинi дослiджуваного перiоду характеризувалися тим, що на початку XVIII столiття навчально-виховний процес освiтнiх закладiв, заснованих орденом єзуїтiв пiдлягав чiткiй регламентацiї i релiгiйнiй спрямованостi; з 1773 по 1793 роки зусиллями Едукацiйної комiсiї було здiйснено спробу поєднання релiгiйної та свiтської освiти; у першiй половинi ХIХ столiття заклади освiти Волинi охопила хвиля полонiзацiї, що вiдбилося на користуваннi переважно польської мовою у викладаннi предметiв та формуваннi особистостi вихованцiв на польських традицiях; дiяльнiсть освiтньо-виховних закладiв Волинi другої половинi ХIХ столiття базувалася на визначених у державному та краєвому законодавствi принципах, найважливiшими з-помiж яких були: державне керiвництво посередництвом спецiально органiзованих органiв - училищних рад; обов'язок громад засновувати i утримувати народнi училища; становiсть освiти; створення закладiв професiйної освiти.

5. У своєму розвитку народне шкiльництво Волинi пройшло чотири основнi соцiально-зумовленi перiоди, кожному з яких притаманнi якiснi i кiлькiснi характеристики:

1714-1793 рр. - повна пропольська гегемонiя в управлiннi освiтнiми закладами;

1793-1831 рр. - росiйсько-польська боротьба за панування у сферi освiти;

1831-1864 рр.- iнтенсивна русифiкацiя волинського шкiльництва;

1864-1900 рр. - утвердження прiоритету централiзованого iмперського управлiння шкiльництвом Волинi.



ОСНОВНI ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦIЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛIКАЦIЯХ:

1. Iсторiя i проблеми розвитку освiти Волинi // Нова педагогiчна думка. -1998.-№4.- С.100-107.

2. Реформи народної освiти на Волинi // Нова педагогiчна думка.-1999.-№1.-С.115- 118.

3. Специфiка навчальних закладiв Волинi (кiнець XXVIII-XIX ст.) // Науковi записки. Т.2. Ч.I.-Острог, 1999.-С.116.

4. Соцiально-педагогiчне обгрунтування перiодiв еволюцiї народної освiти на Волинi (ХVIII-XIX cт.) // Нова педагогiчна думка. -1999.-№2.-С.117-119.

5. Управлінсько-педагогічне реформування шкільництва Волинської губернії // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип.47:Педагогіка та психологія.- Чернівці: ЧДУ, 1999.-С.44-53.

6. Заклади освiти на Волинi у XVIII-XIX столiттях // Еврiка.- 1998.-№1.-С 68.

7. Русифiкацiя волинських навчальних закладiв у ХIХ столiттi // Оновлення змiсту, форм та методiв навчання i виховання в закладах освiти.-Рiвне:РДГУ, 1999.-№8.-С 69.

8. Соцiально-економiчне становище Волинi у кiнцi XVIII столiття // Реформування освiти i школи: сутнiсть, проблеми, перспективи.-Рiвне: Тетiс, 1997.-С.223-226.

9. Економiка Волинi пiсля проведення реформи 1861 року в курсi iсторiї рiдного краю // Взаємозв'язок психолого-педагогiчної науки i шкiльної практики як фактор удосконалення педагогiчної дiяльностi. - Матерiали мiжнародної науково-практичної конференцiї.-Рiвне: Тетiс, 1998.-С.63-65.

10. Навчально-виховна робота шкiл Волинi у другiй половинi ХIХ столiття // Навчально-виховний процес у вузi i школi та шляхи його розвитку й удосконалення.-Збiрник праць Мiжнародної науково-практичної конференцiї. Ч.III. - Рiвне: Тетiс, 1999.-С.314.



АНОТАЦІЇ

Джаман Т.В. Розвиток народної освiти на Волинi (ХVIII - ХIХ ст.). Рукопис.

Дисертацiя на здобуття ступеня кандидата педагогiчних наук за спецiальнiстю 13.00.01 - теорiя та iсторiя педагогiки - Тернопiльський державний педагогiчний унiверситет iменi Володимира Гнатюка, Тернопiль, 1999.

Дисертацiя присвячена iсторично-педагогiчному аналiзу процесу розвитку народної освiти на Волинi в ХVIII - ХIХ столiттях на тлi особливостей соцiально-полiтичного життя краю, що спочатку був складовою частиною Польщi, а пiзнiше - Росiйської iмперiї. У дисертацiї вiдтворено цiлiсну картину, дослiджено соцiально-полiтичнi умови, педагогiчнi аспекти еволюцiї народного шкiльництва на Волинi.

Основнi результати, положення й висновки дослiдження можуть бути використанi науковцями, педагогами з метою вирiшення теоретичних та практичних завдань на сучасному етапi реформування освiти в Українi, сприятимуть збагаченню i передачi iсторично-педагогiчного досвiду.

Ключовi слова: народна освiта, Волинь, навчально-виховний процес, українське шкiльництво, дидактично-змiстовi особливостi, iсторично-педагогiчний аналiз.

Джаман Т.В. Развитие народного образования на Волыни (ХVIII - ХIХ вв.). Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - теория и история педагогики - Тернопольский государственный педагогический университет имени Владимира Гнатюка, Тернополь, 1999.

Диссертация посвящена историко-педагогическому анализу процесса развития народного образования на Волыни в ХVIII - XIX столетиях на фоне особенностей социально-политической жизни края, который вначале был составляющей частью Польши, а позже - Российской империи. В работе исследованы особенности и определены этапы эволюционной сущности, структуры содержания, формы и методы образования на Волыни, обусловленные влиянием на общественную жизнь Волыни социально-политических процессов, происходящих в Польше и Российской империи. Указанное обстоятельство стало причиной создания на Волыни специфического пространства, в котором происходило развитие народного образования. Использован системно-исторический подход, комплексно изучены многофакторные эволюционные процессы, проанализированы социальные детерминанты, причины и последствия управленческопедагогических реформирований народного образования, изучены дидактические аспекты функционирования учебно-воспитательных заведений Волыни.

В первом разделе "Социально-политические условия развития народного образования на Волыни в XVIII-ХIХ веках" излагается анализ научной литературы по проблеме исследования, главных тенденций политической направленности развития образования Волыни, предоставляется социально-педагогическое обоснование периодов эволюции народного образования в исследуемый период. На основании анализа исторических фактов, взятых из архивных материалов об образовании на Волыни исследуемого периода, определено дальнейшее направление исследования. Показано, что общие тенденции полонизации и русификации образования на Волыни определялись, прежде всего, классовыми интересами господствующего колонизаторского режима; духовная и национальная жизнь украинского народа надолго оставалась в упадочном состоянии: дети обучались на польском или русском языках, печатание украинских книг было строго запрещено, за учащимися и учителями устанавливался тайный строгий надзор. Процессы полонизации и русификации привели к полному уничтожению украинского школьничества Волыни. С учетом качественных и количественных характеристик, объективных закономерностей, особенностей и тенденций эволюции процесса народного образования, осуществлена периодизация его исторического развития, раскрыты главные особенности каждого периода.

Во втором разделе " Педагогические аспекты развития народного образования Волынской губернии" рассматривается процесс управленческо-педагогического реформирования школьничества Волыни, дидактические особенности функционирования учебно-воспитательных заведений, формы и методы деятельности образовательных институций Волынской губернии. С начала XVIII века управление учебно-воспитательными учреждениями осуществлялось католическим духовенством при помощи ордена иезуитов, с 1773-1793 годов - Эдукационной комиссией Польши, а позднее - Министерствами образования, государственного имущества, Святейшему Синоду России.

В диссертации проанализированы социальные детерминанты, причины и следствия управленческо-педагогических реформирований народного образования Волынской губернии. Выявление особенностей развития образования на Волыни в XVIII-ХIХ веках дало возможность выделить такие дидактико-содержательные аспекты функционирования учебно-воспитательных заведений края: а)нацеленность содержательных концентров обучения в основном на религиозную сторону; б)использование форм и методов преподавания дисциплин малокомплектной школы;

в)тенденция к централизации управления образованием; г)несоответствие учебно-методического обеспечения деятельности образовательных заведений нуждам и требованиям времени;

д)формирование сети воскресных школ, вечерних и повторительных классов для взрослых.

Основные результаты, положения и выводы исследования могут быть использованы учеными, педагогами с целью решения теоретических и практических задач на современном этапе реформирования образования в Украине, способствуют обогащению и передаче историкопедагогического опыта.

Ключевые слова: народное образование, Волынь, учебно-воспитательный процесс, украинские школы, дидактические особенности, историко-педагогический анализ.

Dhzaman T.V. Development of people's education in Volyn (XVIII-XIX centuries). Manuscript.

The thesis is for a candidate of pedagogics' degree, speciality 13.00.01 - the theory and history of the pedagogics. The V. Hnatyuk State Pedagogical University of Ternopil, 1999.

The thesis is dedicated to historycal and pedagogical analysis of the process of development of the people's education in Volyn in XVIII-XIX centuries at the background of the peculiarities of social and political life of the territory, wrich primarily was a constituent part of Poland and later of Russian empire.

The thesis for the first attempts to recreate an integral pisture with investigation of social and political conditions, pedagogical aspects of evolution of people's education in Volyn.

The main results, concepts and conclusions may be wed by scientist and educators with the aim of working out theoretical and practical problems on the modern sage of reforming educational system in Ukraine, will favour enrichment and transferring of historical and pedagogical experience.

Key words: people's education, Volyn, educational and upbringing process, Ukrainian schools, didactic pithy peculiarities, historycal and pedagogical analysis.

Размещено на Allbest.ru

...