Проблема фізичного виховання особистості в педагогічній журналістиці - друга половина ХIХ - початок ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. Г.С. СКОВОРОДИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ПРОБЛЕМА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ЖУРНАЛІСТИЦІ - ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ - ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність: Теорія та історія педагогіки

ПРИХОДЬКО ГАННА ІВАНІВНА

Харків, 1999 рік

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність і ступінь дослідженості проблеми. Проблема фізичного виховання особистості як ніколи злободенна в нинішньому суспільстві. Нестабільність у всіх сферах діяльності населення та зниження життєвого рівня його більшої частини, несприятлива екологічна ситуація негативно впливають на спосіб життя людини. Поряд з цим, відхід у шкільній практиці від головної мети фізичного виховання і зведення його до суто нормативного підходу, що спостерігається останнім часом, докорінно протирічать ідеї формування гармонійно розвиненої особистості. Усе це, в свою чергу, негативно відбивається на стані здоров'я учнів, механізмі формування ціннісних орієнтацій, задоволенні фізкультурно-спортивних інтересів і потреб молодого покоління, рівні його фізичної підготовленості.

Розв'язання даної проблеми в Україні здійснюється шляхом реформування системи освіти, розробки та впровадження державних цільових комплексних програм “Освіта”, “Фізичне виховання - здоров'я нації” тощо. Однак творчий пошук нових шляхів і наукове вирішення цієї проблеми зараз неможливі без знання і переосмислення історичного досвіду минулого, в якому можна знайти відповіді на багато питань, що гостро постають перед сучасною школою.

Останнім часом серед українських учених помічено стійкий інтерес до історії вітчизняної педагогіки.

Він зумовлений необхідністю перегляду окремих принципових положень, висновків та їх об'єктивної оцінки, приведення до єдиної логічної системи вітчизняної педагогічної думки, відновлення істинної, складної і багатогранної картини історично-педагогічного процесу. Зокрема, почався процес відродження національної педагогічної школи і традицій, повернення незаслужено забутих імен видатних педагогів - учених, методистів і вчителів, аналізу малодосліджених чи зовсім недосліджених проблем, що проливають світло на багато невідомих фактів з минулого вітчизняної науки і культури. Особливо важливим у цьому плані є звернення до педагогіки другої половини ХХ - початку ХХ ст., якою накопичено цінний матеріал у галузі теорії та практики фізичного виховання.

Нині маємо значну кількість робіт педагогічного, психологічного, методичного характеру, присвячених удосконаленню теорії та практики фізичної культури. Однак історично-педагогічні дослідження з даної проблеми дуже обмежені і, в основному, стосуються становлення і розвитку системи фізичного виховання та олімпійського руху в радянський період. Так, методологічним і методичним аспектам історії фізичної культури присвячено роботи В.В. Бєлорусової, Я.Р. Вількіна, Є.М. Геллера, С.І. Гуськова, С.С. Єрмакова, Т.М. Каневець, Г.М. Ландар, В.В. Столбова, О.Б. Суніка, Ю.О. Фоміна та ін.

Становлення й розвиток національних шкіл фізичного виховання в різні роки відбито в дисертаційних дослідженнях М.І. Герца, Г.П. Коваленка, Г.Н. Мамедова, Е.П. Маепалу, Г.Є. Парсаданяна, В.П. Станюкене та ін.

Питанням теорії і практики фізичного виховання в ХIХ - на початку ХХ ст., присвячено невелику кількість видань і нерівноцінну за змістом літературу. В історіографії, що відображає даний період, можна виділити кілька шарів:

- зарубіжний, що містить дослідження вчених, які намагаються відтворити картину всесвітньої історії фізичного виховання та спорту (Б. Беннет, Д. Диксон, Л. Кун, Р. Макінтош, Д. Мітчел та ін.);

- вітчизняний: дореволюційний (О.Д. Бутовський, Д.Є. Любченко, І.П. Козловський, П.Н. Черняєв та ін.) і сучасний.

Слід підкреслити, що для сучасних досліджень з питань вітчизняної історії фізичної культури до жовтня 1917 року властива вузькоцільова спрямованість. Предметом спеціальних досліджень виступали проблеми: вивчення і узагальнення педагогічної спадщини П.Ф. Лесгафта (Є.Ш. Бух, М.І. Комін, І.М. Решетень, Г.Г. Шахвердов), становлення системи підготовки фізкультурних кадрів (В.М. Видрін, Б.В. Євстаф'єв, В.Л. Марищук, О.Є. Скворцов, З.В. Шерезадишвилі та ін.), розповсюдження скаутського руху в країні (Є.О. Подтинна), розвиток спортивного підприємництва (І.І. Переверзін) та ін. Лише в деяких роботах фізичне виховання другої половини ХХ - початку ХХ ст., розглядалось як загальнопедагогічна проблема (Р.А. Геворкян, М.О. Карпушко, О.В. Пищелко, М.І. Пономарьов, О.М. Чернова). Узагальнення відомостей з історії розвитку фізичного виховання знайшло відображення в навчальних посібниках М.І. Пономарьова, В.В. Столбова, Г.Д. Харабугі, І.Г. Чудінова.

У сучасних історично-педагогічних дослідженнях стисло відображено стан проблеми фізичного виховання в загальному процесі розвитку системи виховання та освіти країни в другій половині ХХ - на початку ХХ ст. (Ш.І. Ганелін, Е.Д. Дніпров, Г.Є. Жураковський, Є.Ф. Зейлігер-Рубінштейн, М.О. Константинов, Д.І. Латишина, Є.М. Мединський, О.І. Пискунов, В.З. Смирнов, Б.К. Тебієв, М.Ф. Шабаєва та ін.).

Результати проведених наукових пошуків, що знайшли відображення в монографіях, дисертаціях, колективних збірниках, присвячених історії фізичного виховання в дореволюційний період, не знижують необхідності в узагальнюючих дослідженнях і не знімають проблеми. В обриси такої багатогранної теми не потрапили передумови, стимули, умови, специфічні особливості розвитку держави і школи, окремі історичні факти і фактори, що вплинули на зародження і формування вітчизняної системи фізичного виховання як науково-педагогічної проблеми.

Сучасні дослідники, звертаючись до історичної спадщини, переважно використовують як джерела інформації літературний та архівний матеріали, мемуари тощо. Безперечний інтерес у цьому відношенні викликає журналістика - найбільш мобільний з усіх видів наукової інформації і пропаганди. Особливостями педагогічної журналістики другої половини ХХ - початку ХХ ст., були: розв'язання широкого діапазону питань, відображення прогресивних досягнень вітчизняної і зарубіжної теорії та практики, швидке реагування на запити школи.

Фізичному вихованню як одному з актуальних напрямків розвитку педагогічної науки тих років приділялось достатньо уваги у багатьох загальнопедагогічних журналах (“Вестник воспитания” (1890-1917), “Народная школа” (1869-1889), “Педагогический сборник” (1864-1918), “Семья и школа” (1871-1888) та ін.). На початку ХХ ст., з'явились перші періодичні видання, присвячені саме питанням фізичного виховання (“Физическое образование и спорт” (1910) і “Сокол” (1910-1914)).

Педагогічні журнали другої половини ХХ - початку ХХ ст., стали об'єктом вивчення і аналізу в дисертаційних дослідженнях І.А. Месеняшина (1948), І.М. Неровного (1962), З.Г. Полуяктова (1967), С.І. Лисової (1970), Л.М. Литвина (1975). Окремі аспекти розвитку педагогічної науки і практики за матеріалами журналів були об'єктом досліджень А.Ф. Бережної, В.Г. Березіної, А.В. Говорун, І.В. Зайченка, С.Т. Золотухіної, М.І. Карпушка, О.Ю. Образцової та ін.

Аналіз історично-педагогічної літератури показав, що окремі роботи відображають певні аспекти фізичного виховання за матеріалами преси минулого. Однак, в цілому, дана проблема не була предметом спеціального комплексного дослідження.

Таким чином, існує наявне протиріччя між необхідністю використання історичного досвіду для подальшого вдосконалення процесу фізичного виховання населення сьогодні і його недостатнім науковим опрацюванням в педагогічній науці, що зумовило вибір теми дослідження: “Проблема фізичного виховання особистості у вітчизняній педагогічній журналістиці (друга половина ХХ - початок ХХ ст.)”.

Об'єкт дослідження - становлення і розвиток вітчизняного фізичного виховання.

Предмет дослідження - теорія і практика фізичного виховання у вітчизняній педагогічній журналістиці другої половини ХХ - початку ХХ ст.

Мета дослідження - на підставі аналізу матеріалів періодичних видань досліджуваного періоду простежити динаміку формування вітчизняної системи фізичного виховання і шляхи її реалізації в шкільній і позашкільній практиці.

Завдання дослідження:

Визначити основні передумови зародження вітчизняної системи фізичного виховання;

Виявити та обґрунтувати етапи становлення теорії фізичного виховання в другій половині ХХ - на початку ХХ ст.;

Проаналізувати генезис, тенденції та особливості розвитку теорії фізичного виховання в досліджуваний період;

Вивчити досвід реалізації завдань фізичного виховання в шкільній та позашкільній практиці другої половини ХХ - початку ХХ ст., і накреслити шляхи його творчого використання в сучасних умовах.

Методологічну основу дослідження склали:

- положення сучасної науки щодо розгляду педагогічних явищ у соціокуль-турному контексті, взаємозв'язку явищ оточуючого світу, їх руху і розвитку, діалектичного розуміння процесів суспільного розвитку і його категорій;

- принципи науковості, історизму, об'єктивності, які дають можливість відновити процес становлення і розвитку вітчизняної системи фізичного виховання шляхом аналізу і систематизації фактографічного матеріалу;

- системний підхід, який дозволяє в одному дослідженні розглядати: по-перше, фізичне виховання особистості як соціальне явище, як самостійну систему, що динамічно розвивається в загальному соціально-педагогічному процесі, по-друге, педагогічну журналістику як соціальний феномен, джерело інформації і засіб пропаганди науково-практичних знань.

У процесі дослідження з'ясовувались передумови, фактори, спонукальні мотиви, причини, що зумовили виникнення різноманітних ідей, які стосувалися фізичного виховання.

У динаміці простежувались становлення і розвиток поглядів педагогів, лікарів, громадських діячів та інших спеціалістів на суть і зміст фізичного виховання, оцінювались шляхи реалізації ідей передових учених у шкільній і позашкільній практиці.

Методи дослідження. У роботі використовувалась методика, традиційна для історично-педагогічних досліджень, яка ґрунтується на загальнонаукових методах (аналіз, синтез, порівняння, співставлення, узагальнення, систематизація, інтерпретація тощо), історичних (порівняльно-історичний, історично-типологічний, історично-структурний, ретроспективний), соціологічних (відбір, фіксація і перевірка фактів, аналіз і систематизація вихідних даних джерел, контент-аналіз журнальних публікацій).

Застосування системного підходу до вибору методів аналізу фактичного матеріалу на підставі комплексного врахування соціальних, природничо-наукових, психологічних, педагогічних, методичних і організаційних аспектів досліджуваної проблеми зумовлено необхідністю простежити за становленням і розвитком вітчизняної системи фізичного виховання в конкретний історичний період.

Джерелознавчою базою дослідження були:

- педагогічні журнали другої половини ХIХ - початку ХХ ст.: загально-педагогічні (“Журнал Министерства народного просвещения” (1834-1917), “Педагогический сборник” (1864-1918), “Народная школа” (1869-1889), “Семья и школа” (1890-1917), “Русская школа” (1890-1917), “Образование” (1892-1909), “Народное образование” (1896-1917), “Наука и школа” (1915-1917) і спеціальні (“Физическое образование и спорт” (1910), “Сокол” (1910-1914));

- систематизований біографічний довідник і бібліографічні покажчики періодичних видань другої половини ХIХ - початку ХХ ст.;

- монографічні та дисертаційні дослідження, статті науково-методичного та публіцистичного характеру;

- наукова та методична література з історії педагогіки і журналістики, теорії та методики фізичного виховання, що містить інформацію, яка здатна сприяти вирішенню завдань дослідження.У процесі дослідження було використано матеріали Центральної наукової бібліотеки Харківського державного університету, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка, Російської національної бібліотеки (м. Санкт-Петербург), бібліотеки Санкт-Петербурзької державної Академії фізичної культури ім. П.Ф. Лесгафта.

Хронологічні межі дослідження визначено періодом другої половини ХХ - початком ХХ ст., тобто часом становлення вітчизняної системи фізичного виховання.

Нижню межу обрано як етап початку суспільно-економічних перетворень у країні і розвитку педагогічної журналістики. 60-і роки ХХ ст., справедливо називають “найяскравішою сторінкою в історії педагогіки країни”.

Початок ХХ ст. (до жовтня 1917 р.) - це рубіж, за яким наступає зміна суспільно-політичного ладу, економічних умов, світоглядних позицій і морального ідеалу, ліквідація усталеної системи освіти.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що на підставі вивчення та аналізу матеріалів педагогічної журналістики другої половини ХХ - початку ХХ ст., вперше:

- визначено історичні передумови зародження наукового підґрунтя фізичного виховання;

- розкрито процес розвитку офіціальної політики в галузі фізичного виховання і еволюцію ставлення суспільства до проблеми фізичного виховання учнівської молоді;проаналізовано вплив зарубіжного досвіду на процес становлення вітчизняної теорії і практики фізичного виховання;

- узагальнено досвід впровадження форм активного відпочинку в шкільну і позашкільну практику Києва, Харкова, Одеси та ін.;

- визначено зміст та специфіку діяльності професійної спілки вчителів фізичного виховання;

- розкрито роль педагогічної журналістики в популяризації поглядів авторитетних учених і діяльності педагогів-практиків у галузі фізичного виховання.

Подальшого розвитку дістала проблема взаємозв'язку суспільних соціально-економічних перетворень, політичних змін, які відбувалися в країні в період 1860-1917 рр.

З одного боку, і цілей, завдань, змісту, методів і організаційних форм фізичного виховання, з іншого.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути:

- використані в процесі подальшого вивчення історії фізичного виховання та спорту, під час наукових досліджень за матеріалами періодичних видань;

- сприяти розширенню та оновленню змісту навчальних курсів з історії педагогіки і фізичної культури;

- використовуватись при підготовці тематичних спецкурсів у педагогічних і фізкультурних ВУЗах різного рівня акредитації.

Особистий внесок дослідника полягає в обґрунтуванні етапів і виявленні тенденцій розвитку вітчизняної системи фізичного виховання у другій половині ХХ - початку ХХ ст.:

- з'ясуванні внеску маловідомих педагогів, лікарів і громадських діячів у розробку наукових засад фізичного виховання та шляхів запровадження їхніх ідей у шкільну та позашкільну практику;

- введенні в наукову сферу нових, раніше невідомих фактів з історії розвитку фізичного виховання досліджуваного періоду.

Вірогідність результатів проведеного дослідження забезпечено використанням різноманітних історично-графічних джерел інформації з застосуванням комплексу методів, адекватних його предмету, меті, завданням.

Апробація і запровадження результатів дослідження. Основні результати дослідження неодноразово розглядались на засіданнях кафедри педагогіки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди (1996-1999 рр.), кафедри організації масової фізкультурно-оздоровчої роботи ХаДІФК (1995-1999 рр.). Матеріали дослідження відображені в публікаціях і використовувались у лекціях у процесі викладання навчальної дисципліни “Організація масової фізкультурно-оздоровчої роботи” в ХаДІФК.

Апробація результатів дослідження здійснювалась через доповіді і повідомлення на Всеукраїнської науково-практичній конференції “Фізична культура, спорт та здоров'я” (Харків, 1997), міжрегіональній науково-методичній конференції “Аналіз сучасної системи вищої освіти і активізація пізнавальної діяльності студентів ІФК” (Харків, 1997).

На захист виносяться положення:

Передумовами зародження вітчизняної системи фізичного виховання слід вважати:

- розвиток у ХХ ст., психолого-педагогічної і медичної науки;погіршення стану здоров'я учнівської та допризовної молоді;

- вплив накопиченого досвіду західноєвропейських країн в галузі фізичного виховання;

- об'єктивна потреба в реформуванні воєнної сфери і підготовки резервів для армії.

Для процесу становлення і розвитку вітчизняної системи фізичного виховання в другій половині ХХ - на початку ХХ ст., характерні такі етапи:

- 1860-1890 рр. - розширення межі проблеми фізичного виховання від суто медичної до соціально-педагогічної;

- 1890-1910 рр. - розвиток основоположних науково-педагогічних концепцій фізичного виховання досліджуваного періоду;

- 1910-1917 рр. - спроба створення національної системи фізичного виховання.

Реалізація завдань фізичного виховання в досліджуваний період здійснювалась введенням у шкільну і позашкільну практику уроку гімнастики, організованих форм активного відпочинку, створенням дитячих самодіяльних організацій, а також умов забезпечення навчально-виховного процесу.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (332), додатків (7). Зміст викладено на 179 сторінках основного тексту, який включає 11 таблиць, 3 рисунки.

2. Основний зміст дисертації

У вступі:

- обґрунтовано актуальність і ступінь вивчення обраної проблеми;

- визначено об'єкт, предмет, мету, хронологічні межі дослідження;

- сформульовано завдання;

- розкрито методологічні основи, методи дослідження, наукову новизну, теоретичне й практичне значення результатів роботи, особистий внесок автора;

- викладено положення, які виносяться на захист;

- обґрунтовано вірогідність результатів дослідження, іх апробацію.

У першому розділі дослідження “Теоретичні питання фізичного виховання особистості у вітчизняній педагогічній журналістиці (друга половина ХХ - початок ХХ ст.)” розкрито передумови створення, процес становлення і розвитку вітчизняної теорії фізичного виховання особистості, показано її нерозривний зв'язок із громадсько-педагогічним рухом, соціально-економічними та політичними особливостями розвитку держави.

Аналіз публікацій на сторінках журналів “Народная школа”, “Педагогический сборник”, “Семья и школа”, “Журнала Министерства народного просвещения” та ін. дав можливість встановити, що до 60-70-х рр. ХХ ст., в країні було створено передумови до загострення проблеми фізичного виховання в суспільстві. Розвиток педагогічної та медичної наук і поява в ці роки перших вітчизняних праць з питань психології дозволили вченим з наукових позицій обґрунтувати ідею єдності та взаємозв'язку духовного і фізичного для формування гармонійно розвиненої особистості, що зумовило переорієнтацію педагогіки на врахування і розвиток природних здібностей дитини в процесі виховання і навчання.

У ході дослідження встановлено, що однією з найгостріших соціальних проблем ХХ - початку ХХ ст., як у країні, так і за кордоном було погіршення здоров'я учнівської молоді, що викликало широкий громадський резонанс у пресі. На сторінках журналів педагогами й лікарями гаряче обговорювались дані офіційної статистики (медичної і санітарної), результати власних спостережень, виявлялись причини захворювань учнів міських шкіл, а також ішов пошук шляхів і засобів розв'язання даної проблеми. Встановлено, що втомлюваність у процесі навчальних занять, порушення в роботі функціональних систем організму, збільшення нервово-психічних розладів та дитячої смертності викликані несприятливими соціально-побутовими умовами життя дітей, надмірними розумовими навантаженнями, незадовільною санітарно-гігієнічною обстановкою в школах, а також недооцінкою з боку суспільства і сім'ї значення фізичного виховання дітей.

У дисертації розкрито істотні позитивні зміни в ставленні уряду до організації фізичного виховання в навчальних закладах, які були викликані невідкладною потребою в проведенні військової реформи як наслідку поразки в Кримській війні (1853-1855 рр.).

Накопичений досвід у галузі фізичного виховання в Західній Європі (розвиток теорії та проведення наукових досліджень, створення в багатьох країнах національних гімнастичних систем, використання засобів фізичного розвитку дітей у шкільній і позашкільній практиці, організація спеціальної підготовки вчителів тощо) сприяв проникненню зарубіжних ідей в країну.

Вищеназвані передумови активізували науково-педагогічну, медичну думку в другій половині ХХ ст., і визначили офіційну політику в галузі фізичного виховання в наступні роки.

Проведене дослідження дозволило встановити динаміку розвитку теорії фізичного виховання в другій половині ХХ - на початку ХХ ст.

етап (1860-1890 рр.) в історії вітчизняної системи фізичного виховання був складним і суперечливим, однак він багато в чому визначив подальший розвиток наукової думки на наступних етапах. Для нього характерне: розширення меж проблеми фізичного виховання від сугубо медичної до соціально-педагогічної;недооцінка значущості теоретичної розробки проблеми:

- випередження практикою розвитку теорії;

- цілеспрямоване вивчення зарубіжних досягнень у галузі фізичного виховання, а також формування групи авторитетних вітчизняних спеціалістів.

Поява в періодиці 60-х рр., окремих статей історичного характеру щодо розвитку фізичного виховання в західноєвропейських країнах, на наш прогляд, свідчило про підвищення інтересу передових верств громадськості до даного питання.

Пізніше (кінець 60-х - початок 70-х рр.) журнальні публікації, які в тій чи інший мірі торкались проблеми фізичного виховання як за кордоном, так і в країні, стали виходити досить регулярно і набувати різносторонньої тематичної спрямованості.

У процесі вивчення матеріалів журналістики встановлено, що до самої середини 70-х рр. ХХ ст., фізичне виховання розглядалось у контексті “навчання про здоров'я” людини і переважно стосувалось гігієнічного аспекту його життя (догляд за тілом, режим харчування, праці, відпочинку тощо). Однак погіршення стану здоров'я учнів у ці роки свідчило про низьку ефективність існуючої системи фізичного виховання і зумовило необхідність пошуку додаткових засобів і методів:

- об'єднання лікарів з педагогами, які висунули ідею необхідності піклування школи про фізичне виховання учнів (К.Д. Ушинський, М.І. Пирогов, Д.І. Писарєв, М.Ф. Бунаков, І.П. Деркачев, С.І. Миропольський, Д.Д. Семенов, Д.І. Тихомиров та ін.) з метою вирішення проблеми;

- введення в арсенал педагогічних засобів фізичних вправ, які досі частіше застосовувалися в процесі професійно-прикладної підготовки.

На етапі становлення вітчизняна система фізичного виховання, традиційно, відчувала вплив німецької педагогічної школи, зокрема німецької гімнастики. Внаслідок цього провідне місце серед її засобів зайняли гімнастичні вправи на снарядах.

Загалом, в 60-х - на початку 70-х рр., у науковому середовищі явно не оцінювалась значущість теоретичної розробки проблеми. ЇЇ обговорення не виходило за межі питань:

- значення фізичного виховання для гармонійного розвитку особистості;

- роль сім'ї і школи в розв'язанні завдань фізичного виховання;

- необхідність введення гімнастики в курс навчання школи.

І лише публікації лікарів відносно санітарно-гігієнічного стану шкіл носили проблемний характер. Внаслідок цього в 70-і рр., практика стала значно випереджувати розвиток теорії, що зумовило появу різноманітних негативних проявів у шкільному середовищі (переважання в змісті фізичного виховання учнів стройових вправ та гімнастичних вправ на снарядах;недостача вчителів гімнастики, їх низька кваліфікація, іноді вилучення предмета з курсу навчання, негативне ставлення учнів до занять фізичними вправами), і навіть у пресі з'явилися пропозиції замінити гімнастику як засіб фізичного розвитку дітей трудовим вихованням.

Пошук шляхів розв'язання проблеми спонукав вітчизняних учених до активного вивчення зарубіжного досвіду, в зв'язку з цим на сторінках педагогічних журналів у кінці 70-80-х рр., з'явились праці Ж. Гілльома, Ж. Дюменіля, Ф. Лагранжа, А. Моссо, Б.У. Річардсона, А. Рондю, Г. Спенсера, І. Христінгера та ін., у яких розкривались соціальна сутність фізичного виховання, його значення протягом усього життя людини, роль школи в організації “раціонального” фізичного виховання учнів, зміст і необхідність упровадження форм активного відпочинку в шкільну та позашкільну практику.

У кінці 70-80-х рр. ХХ ст., в журналістиці починають публікуватися перші роботи науково-теоретичного характеру і програмні розробки вітчизняних учених (О.Д. Бутовського, О.С. Вереніуса, Є.М. Дементьєва, М.В. Зака, С.І. Миропольського, М.С. Філітіса та ін.) з досліджуваної проблеми і формуватися концепції фізичного виховання Є.А. Покровського і “фізичної освіти” П.Ф. Лесгафта.

етап (1890-1910 рр.) ознаменувався суспільним піднесенням і характеризувався інтенсивною науковою розробкою вітчизняної теорії, зокрема розвитком основоположних концепцій фізичного виховання. Цей процес стимулювали такі протиріччя:

- між соціальними потребами сучасного суспільства та існуючою системою освіти;

- незадовільним станом здоров'я учнів і введенням у навчальні заклади “воєнної гімнастики” як засобу фізичного виховання;

- досягненнями педагогічної науки і консервативністю шкільної практики;

- динамічним розвитком фізичного виховання за кордоном і значним його відставанням у Російській імперії.

У ці роки журналістика збагатилась такими виданнями, як “Вестник воспитания”, “Образование”, “Русская школа” та ін.

На сторінках періодичної преси різко зросла кількість статей теоретичного характеру, в яких було відображено гостру дискусію з питань про роль фізичного виховання особистості в розвитку суспільства;взаємозв'язку фізичних якостей і психологічних властивостей особистості;значення педагогічних, медичних, філософських, психологічних знань для розвитку теорії фізичного виховання;змісту, форм і умов, які забезпечують ефективність процесу фізичного виховання;специфіки завдань і засобів фізичного виховання дівчат тощо.

У дискусії поряд із спеціалістами з фізичного виховання (О.Д. Бутовським, О.С. Вереніусом, В.В. Горіневським, І.Я. Гердом, Є.М. Дементьєвим, М.В. Заком, П.Ф. Лесгафтом, Є.А. Покровським та ін.) активну участь брало багато видатних педагогів у галузі дидактики та виховання (В.П. Вахтеров, П.Ф. Каптерєв, О.М. Острогорський, В.Д. Сиповський та ін.).

У процесі дослідження встановлено, що для даного періоду характерною була тенденція виявлення пріоритету завдань і засобів фізичного виховання особистості. Постановка оздоровчих (Є.А. Покровський) і освітніх (П.Ф. Лесгафт) завдань фізичного виховання зумовила розподіл науковців на дві групи, які вели гостру полеміку в пресі. У розділі дано аналіз теорії “фізичної освіти” П.Ф. Лесгафта, теоретичних розробок Є.А. Покровського та його багаточисленних прихильників, а також офіційної концепції фізичного виховання, закладеної в “Інструкцію для викладання гімнастики в чоловічих навчальних закладах Міністерства Народної Освіти” (1889 р.), і подані принципово різні точки зору відносно завдань, змісту, форм і методів фізичного виховання особистості. Пізніше, як відомо, під впливом соціальних факторів відбулося об'єднання вказаних концепцій і першорядними було визнано оздоровчі завдання фізичного виховання. Дослідження показало, що проблема засобів фізичного розвитку особистості найчастіше всього обговорювалась у пресі 1890-1910 рр.

Використання гімнастичних вправ на снарядах для дітей шкільного віку було піддано різкій критиці, а як альтернатива - пропонувались рухливі ігри. Криза національних гімнастичних систем західноєвропейських країн, з одного боку, і зростання впливу англійської системи фізичного виховання спортивно-ігрової спрямованості, з другого, сприяли розвитку громадсько-педагогічного руху за включення різноманітних рухливих і спортивних ігор, змагальної діяльності та гігієнічних заходів у зміст фізичного виховання. Збільшення кількості засобів фізичного розвитку особистості зумовило об'єктивну потребу їх систематизації та класифікації.

У даний період у теорії фізичного виховання позначилась тенденція розділу організаційних форм на урочні та позаурочні, що істотно розширило можливості впливу на спосіб життя учнів і, зокрема, на їхню рухову активність.

етап (1910-1917 рр.) в історії вітчизняної педагогіки характеризувався прагненням учених створити основи національної системи фізичного виховання. Зміна загальнолюдського ідеалу і надання переваги громадським якостям особистості сприяли зростанню популярності фізичного виховання та спорту як серед учнівської молоді, так і в суспільстві загалом. Однак соціально-політичні процеси як стимулювали, так і гальмували розвиток теорії і практики.

На сторінках журналів “Физическое воспитание и спорт”, “Сокол”, “Вестник воспитания”, “Педагогический сборник”, “Наука и школа” та ін. з позицій “християнської” педагогіки, філософії, медицини:

- розкривалась єдність духовної та фізичної природи людини, соціальна сутність фізичного виховання;

- вироблялись вимоги до особистості вчителя;

- обґрунтовувався взаємозв'язок фізичного виховання з розумовим, моральним, естетичним;

- широко обговорювались різноманітні методичні та організаційні аспекти проблеми;

- висловлювались суперечні судження відносно використання змагального методу в процесі фізичного виховання дітей шкільного віку;обговорювались загальнотеоретичні підходи до визначення структури, змісту організаційних форм, а також методики фізичного виховання;

- здійснювались спроби звести в єдину логічну систему понятійний апарат.

Об'єктивна потреба створення єдиних програм з фізичного виховання для відповідних типів навчальних закладів у певній мірі стимулювала зростання інтересу до питання необхідності створення національної системи фізичного виховання, що займало центральне місце в полеміці 1910-1917 рр.

В результаті наукових дискусій чітко визначились групи спеціалістів - прибічників сокольської і шведської гімнастики як основи національної системи фізичного виховання, комплексного використання засобів фізичного виховання за обліком індивідуальних особливостей, інтересів і потреб дітей (О.С. Вереніус, М.О. Літвінський та ін.), створення національної “руської” системи фізичного виховання (О.К. Анохін, Ф.Є. Мейєндорф та ін.), а також розробки наукової системи “єдиної для народів усіх національностей” (С.К. Архангельський та ін.).

Таким чином, у розділі розкрито, що розмаїття наукових ідей, з одного боку, свідчило про наявність істотних протиріч у педагогічному середовищі з питань змісту і засобів фізичного розвитку особистості, з другого - про прагнення створити єдину систему фізичного виховання з урахуванням національних і культурних традицій народу.

У другому розділі “Відображення передового досвіду з фізичного виховання учнів на сторінках педагогічної журналістики другої половини ХХ - початку ХХ ст.” показано роль уряду і передової громадськості в реалізації ідеї фізичного виховання, виділено особливості його змісту та організації в шкільній і позашкільній роботі, висвітлено динаміку створення необхідних умов для ефективного здійснення навчально-виховного процесу.

Вивчення педагогічної журналістики другої половини ХХ - початку ХХ ст., дозволило встановити, що поступове формування вітчизняної теорії фізичного виховання особистості зумовило істотні зміни в шкільній і позашкільній практиці та виявити, що в реалізації завдань фізичного виховання існувало два відносно самостійних напрямки: урядовий і громадський.

Офіційна політика на етапі становлення системи фізичного виховання мала переважно воєнний характер, що відбилось на змісті фізичного виховання в навчальних закладах (введення “воєнної гімнастики й строю” в програми навчання), на виборі вчителів гімнастики з відставних військових (унтер-офіцерів, відставних солдатів та інших осіб), на заходах уряду з питань розповсюдження “потішних організацій”.

Однак починаючи з 90-х рр. ХХ ст., діяльність уряду з організації фізичного виховання учнівської молоді стала носити більш конструктивний характер:

- створювались комісії і комітети для розв'язання конкретних питань;

- готувались інструктивні документи для навчальних закладів;

- вживались практичні дії щодо вирішення кадрової проблеми (відкриття короткотермінових курсів для підготовки вчителів гімнастики і гімнастичних відділень при однорічних курсах підготовки вчителів, здійснення допуску до викладання гімнастики в навчальних закладах випускників приватних гімнастичних шкіл Міністерства внутрішніх справ, субсидування курсів педагогічних товариств та ін.);

- стимулювалась діяльність громадських організацій, приватних осіб і створення дитячих самодіяльних організацій;

- впроваджувались у шкільну практику різноманітні форми активного відпочинку, а також уперше було сформовано державний орган управління фізичним вихованням і спортом - “Міжвідомча рада з фізичного розвитку”.

На підставі аналізу матеріалів педагогічної журналістики в розділі розкрито процес становлення офіційної політики в галузі фізичного виховання, його взаємозв'язок із соціальними та політичними змінами в країні і особистою позицією міністрів народної освіти, а також розкрито динаміку поглядів уряду на умови успішної реалізації завдань фізичного виховання.

У процесі дослідження встановлено, що в другій половині ХХ - на початку ХХ ст., в країні розвивався сильний громадсько-педагогічний рух на підтримку ідеї формування здорового способу життя дітей шкільного віку. В його ряди ввійшли педагоги, лікарі, політики, представники прогресивного духовенства, діячі науки і культури, військові, промисловці, меценати, іноземні спеціалісти. Практичну діяльність передової громадськості було спрямовано на реалізацію завдань фізичного виховання в позаурочний час, що відзначалось розмаїттям змісту, форм організації роботи і тісною взаємодією з офіційними органами управління системою освіти. В розділі розкрито її основні напрями:

- впровадження форм фізичного виховання в повсякденне життя дітей: цілеспрямоване вивчення прогресивного досвіду західноєвропейських країн і перенесення численних ідей у вітчизняну шкільну і позашкільну практику;використання різноманітних фізичних вправ у процесі занять дітей у позаурочний час;залучення до організації дитячого дозвілля опікунських та благодійних товариств;

- створення спортивних клубів, гуртків, дитячих “товариств фізичного розвитку”, а також самодіяльних організацій (скаутських загонів);

- підвищення рівня освіченості населення з питань фізичного виховання: участь у роботі педагогічних і медичних з'їздів, зборів педагогічних товариств, комітетів і комісій з актуальних проблем фізичного виховання учнів, організація мережі курсів підготовки вчителів фізичного виховання, виховательок дитячих садків, батьків, педагогів з позашкільної роботи, а також внесення пропозицій щодо відкриття в країні інституту для підготовки спеціалістів з фізичного виховання;

- створення “товариств фізичного розвитку” і професіної спілки вчителів гімнастики та вирішення їхніх насущних проблем;

- читання відкритих лекцій;організація навчально-методичних занять;

- створення вітчизняного фонду науково-методичної літератури з фізичного виховання;

- поїздки по країні для популяризації ідеї фізичного виховання і розповсюдження передового досвіду;

- організація виставок, на яких демонструвалися досягнення в розвитку фізичного виховання та спорту тощо;

- забезпечення процесу фізичного виховання матеріально-технічними умовами: створення та оснащення залів і майданчиків у навчальних закладах, парках, скверах, будівництво спортивних споруд, розв'язання фінансових питань (залучення фінансових засобів із казни, бюджету міських управ і земств, від товариств і меценатів);

- виробництво і торгівля товарами фізкультурного призначення;

- складання різних ділових угод із державними органами та закладами та приватними особами.

У розділі дано аналіз і оцінку різних аспектів діяльності з питань реалізації завдань фізичного виховання учнів педагогічних товариств і “товариств фізичного розвитку” у Санкт-Петербурзі, Одесі, Харкові, Луганську, Львові та ін., а також змісту освіти і організації роботи урядових і громадських курсів підготовки вчителів фізичного виховання (товариств “Сокіл” і “Богатир”). У процесі дослідження виявлено, що активний практичний пошук і новаторські ідеї витікали, перш за все, з провінційних міст країни завдяки ініціативі земств, прогресивних педагогів-практиків, ентузіастів, меценатів. Наприклад, ініціатива створення дитячих ігрових майданчиків у місцях масового відпочинку дітей належала члену “Товариства захисту що відбули покарання та безпритульних” м. Одеси І.М. Радецькому. На сторінках журналів висвітлювався досвід роботи майданчиків для масових організованих дитячих ігор у Києві, Харкові та ін.

У результаті розвитку підприємницької діяльності в галузі фізичного виховання та спорту в Києві було відкрито першу фабрику для виробництва спортивних товарів та оснащення для гімнастичних залів “Ф.І. Ольшаник і А.І. Батаков”, спеціалізовані магазини, зокрема братів Є.Ф. і К.Ф. Мали в Харкові.

У педагогічних журналах вміщений важливий матеріал, в якому розкривались особливості змісту і форм організації фізичного виховання учнів у різні періоди другої половини ХХ - початку ХХ ст.

Дослідження показало, що в практиці державних навчальних закладів використовувались різноманітні засоби фізичного виховання:

- до 1890 р., переважали фізичні вправи за німецькою і шведською системами (вправи на гімнастичних снарядах та вільні вправи), за методикою Ухова;

- після 1890 р., і до 1917 р., стройові вправи, узвичаєні в російській армії, і сокольська система, доповнювані рухливими іграми.

Зміст фізичного виховання в громадських, приватних навчальних закладах та в закладах Воєнного відомства відзначався більш прогресивним характером і повніше відповідав вимогам науки того часу. В них заняття з фізичного виховання проводились за системами П.Ф. Лесгафта, О.К. Анохіна, Ж. Далькроза та іншими методиками. У розділі показано специфіку змісту та організації уроків “воєнної гімнастики” і за методикою П.Ф. Лесгафта.

У другій половині ХХ - на початку ХХ ст., завдяки діяльності уряду і прогресивної громадськості у шкільну та позашкільну практику було введено різноманітні організаційні форми фізичного виховання (урок, фізкультурні паузи, рухливі перерви, прогулянки і екскурсії, організовані заняття фізичними вправами в місцях масового відпочинку дітей, “гімнастичні свята”, вечори, огляди, показові гімнастичні виступи, змагання), які отримали розповсюдження, переважно, в навчальних округах, де реалізація завдань фізичного виховання досягла значних успіхів: Київському, Харківському, Віленському, Кавказькому. У розділі розкрито специфіка їх структури, змісту і організації.

У процесі наукового пошуку встановлено, що на початку ХХ ст., у вільний від навчання час учні міських шкіл (з матеріально забезпечених сімей) мали можливість відвідувати дитячі товариства фізичного виховання (“Дитячий світ”, “Дитячий маяк” тощо), гімнастичні гуртки, учнівські спортивні клуби, виїжджати на відпочинок у “дачі-колонії”, відвідувати дитячі ігрові майданчики в місцях масового відпочинку, брати участь у діяльності скаутських організацій.

Таким чином, у досліджуваний період у шкільній та позашкільній практиці накопичено значний досвід організації фізичного виховання, який потребує об'єктивної оцінки та критичного переосмислення з метою творчого використання в сучасних умовах.

Вивчення та аналіз матеріалів педагогічної журналістики другої половини ХХ - початку ХХ ст., а також дореволюційної і сучасної бібліографічної і науково-педагогічної літератури дозволило зробити наступні висновки:

Педагогічна журналістика як прогресивний і динамічний засіб пропаганди науково-практичних знань другої половини ХХ - початку ХХ ст., всебічно відображала рівень і тенденції розвитку наукової думки, швидко реагувала на запити системи виховання та освіти. На сторінках журналів публікувались численні статті теоретичного і практичного характеру з проблем фізичного виховання, в яких міркування авторів, дискусія, полеміка, критика, обговорення практичних помилок і передового досвіду нерідко виходили за межі чисто педагогічних інтересів і торкались гострих соціальних проблем того часу;

Передумовами постановки питань фізичного виховання особистості в суспільстві були: розвиток у ХХ ст., психолого-педагогічної, медичної наук і прагнення педагогів до перебудови системи освіти, погіршення стану здоров'я учнів та допризової молоді, потреба в реформуванні воєнної сфери і підготовці резервів для армії, вплив зарубіжної теорії і практики фізичного виховання, яка значно випереджала вітчизняну в той період. Надалі, як показано у дослідженні, вони стали стимулом розвитку наукової думки, багато в чому випередили офіційну політику в галузі фізичного виховання.

Вітчизняна теорія фізичного виховання протягом другої половини ХХ - початку ХХ ст., пройшла складний еволюційний шлях розвитку від повного непорозуміння суспільством значущості фізичного виховання для формування гармонійно розвиненої особистості до суспільного визнання, від висування ідеї про взаємозв'язок фізичного, розумового та морального виховання до гострої полеміки з питань створення національної системи фізичного виховання на принципах гуманізму, природовідповідності, науковості, індивідуальності та культуровідповідності. Аналіз матеріалів педагогічної журналістики дозволив виявити динаміку становлення та розвитку вітчизняної теорії фізичного виховання в досліджуваний період:

- 1860-1890 рр. - розширення меж проблеми фізичного виховання від сугубо медичної до соціально-педагогічної;

- 1890-1910 рр. - інтенсивний розвиток основоположних концепцій фізичного виховання;

- 1910-1917 рр. - спроба створення національної системи фізичного виховання.

Дослідження підтвердило, що за основу вітчизняної теорії фізичного виховання особистості було взято створені в кінці 80-х рр. ХХ ст., оздоровчу концепцію Є.А. Покровського та освітню - П.Ф. Лесгафта. На початку ХХ ст., полеміка С.К. Архангельського, О.Д. Бутовського, О.С. Вереніуса, В.В. Горіневського, О.Ф. Гриневського, Є.М. Дементьєва, В.Є. Ігнатьєва та багато інших учених сприяла об'єднанню обох концепцій і визнанню оздоровчих завдань фізичного виховання як першочергових;

Заслугою вітчизняних учених дореволюційного періоду є: наукове обґрунтування завдань і змісту фізичного виховання особистості, чітке визначення тріади засобів (фізичних вправ, природних сил та гігієнічних факторів), методів із урахуванням специфіки фізичного виховання, теоретична розробка і практичне запровадження системи організаційних форм;

У реалізації завдань фізичного виховання у шкільній і позашкільній практиці другої половини ХХ - початку ХХ ст., чітко виділено два напрямки: урядовий і громадський, які принципово відрізнялися запроваджуваними методами та прийомами; педагогічний виховання шкільний

За умов розвитку української державності і культури, викликають інтерес підходи педагогів другої половини ХХ - початку ХХ ст., до створення національної системи фізичного виховання, шляхи залучення громадськості до розв'язання важливих соціально-педагогічних проблем. Актуальною залишається ідея використання засобів розумового, естетичного і морального виховання в процесі формування фізичної культури особистості. Сьогодні виникла об'єктивна потреба переглянути ставлення суспільства до національної педагогічної преси як могутнього важеля пропаганди науково-практичних знань, передового освітнього досвіду і піднесення її престижу.

Проведеним дослідженням не вичерпано багатоаспектності проблеми. Об'єктом подальшого вивчення можуть бути науково-педагогічна діяльність відомих українських спеціалістів з фізичного виховання кінця ХХ - початку ХХ ст., О.К. Анохіна, В. Крамаренка, І.М. Радецького, специфіка розвитку сокольського руху в Україні, порівняльний аналіз становлення фізичного виховання на Східній та Західній Україні, розвиток теоретичних ідей і практичних починань дореволюційних педагогів після 1917 року тощо.

Основний зміст дисертації відображено в публікаціях

Научно-педагогические журналы ХХ - начала ХХ века как источник изучения отечественной системы физического воспитания // Фізична культура, спорт та здоров'я. - Харків: ХаДІФК, 1997. - С. 304-306.

Журнал “Народна школа” про розвиток фізичної культури в ХХ столітті // Педагогіка та психологія. - Харків: ХДПУ, 1997. - Вип. 5 - С. 157-160.

С.І. Миропольський про засоби фізичного виховання учнів народної школи // Педагогіка та психологія. Напрями наукових досліджень кафедри педагогіки. - Харків: ХДПУ, 1997. - Вип. 4 - С. 197-200.

Фізичний розвиток дітей в загальній системі виховання С.І. Миропольського // С.І. Миропольський (1842-1907) - вчений, педагог, методист. - Харків: ХДПУ,1997. - С. 66-74.

Изучение зарубежной теории и практики в области физического воспитания отечественными педагогами в конце ХХ - начале ХХ века // Анализ современной системы высшего образования и активизация познавательной деятельности студентов ИФК. - Харьков: ХаГИФК, 1997. - С. 107-109.

Напрямки роботи педагогічних товариств у організації підготовки фахівців і виховательок з фізичної культури // Педагогіка та психологія. - Харків: ХДПУ, 1998. - Випуск 8. - С. 110-115.

Размещено на Allbest.ru

...