Корекція відхилень у поведінці важковиховуваних учнів молодшого шкільного віку засобами професійно-педагогічного спілкування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Корекція відхилень у поведінці важковиховуваних учнів молодшого шкільного віку засобами професійно-педагогічного спілкування

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність та доцільність дослідження. Сьогодні в Україні спостерігається чітка тенденція до зростання злочинності, проявів девіантної поведінки, в тому числі і серед неповнолітніх.

Динамізм соціально-економічних процесів, кризова ситуація, яка виникла сьогодні у багатьох сферах суспільного життя і продовжує поглиблюватись, неминуче ведуть до збільшення девіацій (від латинського «devіatіo» - відхилення).

Особливо небезпечними є відхилення у поведінці серед неповнолітніх, оскільки вони можуть негативно вплинути на весь подальший процес формування особистості, сприяти вчиненню правопорушень і злочинів.

Система покарань, яка існує сьогодні в Україні, безперечно, вимагає суттєвого вдосконалення. Проте, вважаємо, не покарання за вчинений проступок, правопорушення, злочин, а їх своєчасне попередження повинно стати пріоритетним напрямком роботи з молоддю, що відповідає принципам демократизації, гуманізації, гуманітаризації освіти і виховання.

Питанням попередження відхилень у формуванні особистості та її поведінці зараз надається велике значення. Урядом прийнято ряд надзвичайно важливих постанов, указів (хоч, на жаль, не всі вони неухильно виконуються). Ці питання порушені і в Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»).

Теоретичні аспекти проблеми попередження і корекції відхилень у формуванні особистості неповнолітніх останні десятиріччя досить активно досліжувалися вітчизняними та зарубіжними вченими: М.О. Алемаскіним, Б.Ф. Баєвим, М.І. Буяновим, Ш. Глюк, Е.І. Драніщевою, З.Г. Зайцевою, Л.М. Зюбіним, І.В. Козубовською, М.В. Костицьким, В.М. Кудрявцевим, Д. Легман, Н.Ю. Максимовою, Г.М.Міньковським, І.О. Невським, В.М. Оржеховською, Є.І.Пєтуховим, А.І. Селецьким, В.М. Синьовим, С.А. Тарарухіним, В.О. Татенко, О.П. Тузовим, М.М.Фіцулою, Е. Шур та ін.

Незважаючи на певні досягнення у вивченні даної проблеми, практика свідчить про те, що сьогодні необхідно активізувати пошук нових ефективних шляхів і засобів попередження відхилень у поведінці серед дітей і молоді.

Вважаємо, що значні резерви в цьому плані можуть бути виявлені в особливостях організації процесу професійного педагогічного спілкування з важковиховуваними дітьми молодшого шкільного віку.

Ми виходимо з того, що одним із провідних принципів вітчизняної психолого-педагогічної науки є принцип домінуючої ролі діяльності у розвитку психіки: психіка формується в діяльності. Спілкування є особливим видом людської діяльності. Отже, формування психіки дитини, в тому числі і виникнення відхилень у психічному розвиткові, відбувається в процесі спілкування (емоційне спілкування з батьками - домінуючий вид діяльності дитини на ранніх етапах її розвитку, але спілкування не втрачає важливості і в подальшому формуванні особистості).

Оскільки спілкування є важливим фактором формування особистості, очевидно, корекція відхилень у формуванні особистості дитини, її поведінці можлива в процесі відповідним чином організованого професійно-педагогічного спілкування. Вважаємо, що корекція відхилень засобами професійного педагогічного спілкування може бути успішно забезпечена саме в молодшому шкільному віці, тому що, по-перше в цьому віці відхилення у формуванні особистості не є ще дуже глибокими і стійкими, по-друге, для молодшого школяра вчитель - найбільший авторитет, його слово може мати великий вплив на вихованця.

Слід відзначити, що проблему педагогічного спілкування розглядали в загальних рисах такі вчені, як О.О. Бодальов, А.М. Бойко, В.С. Грехньов І.А. Зязюн, В.О. Кан-Калик, А.Й. Капська, О.О. Леонтьєв, Г.М. Сагач, Н.М. Тарасевич, Н.В. Чепелєва та ін.

Проте особливості організації педагогічного спілкування з важковиховуваними дітьми з метою корекції відхилень в їх поведінці спеціально не досліджувались.

Враховуючи актуальність проблеми та її недостатнє вивчення, темою дисертаційного дослідження обрано: «Корекція відхилень у поведінці важковиховуваних учнів молодшого шкільного віку засобами професійно-педагогічного спілкування». Вона є складовою науково-дослідної теми кафедри педагогіки і психології УжДУ «Громадянське виховання учнівської і студентської молоді».

Об'єкт дослідження: девіантна поведінка важковиховуваних учнів молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження: зміст, форми, методи організації процесу педагогічного спілкування з метою корекції відхилень у поведінці важковиховуваних дітей молодшого шкільного віку.

Мета дослідження: визначити основні умови і фактори оптимізації процесу професійно-педагогічного спілкування для забезпечення ефективної корекції відхилень у поведінці важковиховуваних молодших школярів.

Гіпотеза дослідження: Корекція важковиховуваності молодших школярів може бути забезпечена в процесі професійно-педагогічного спілкування за умови реалізації спеціальної стратегії, тактики і техніки спілкування, оптимального використання корекційно-реабілітаційних можливостей спілкування.

Відповідно до предмета, мети, гіпотези визначено основні завдання дослідження:

1. Проаналізувати витоки проблеми відхилень у поведінці неповнолітніх та стан її наукової розробленості на сьогоднішній день.

2. Розкрити зміст понять «норма» і «відхилення» у формуванні особистості та її поведінці, обґрунтувати у відповідності з цим теоретичні підходи до визначення суті «важковиховуваності» дітей, причин її виникнення.

3. Теоретично обґрунтувати соціальну і психолого-педагогічну сутність спілкування як фактору формування особистості.

4. Дослідити корекційно-реабілітаційні можливості професійного педагогічного спілкування, особливості педагогічної стратегії, тактики і техніки спілкування з важковиховуваними дітьми, виявити найбільш ефективні засоби спілкування.

5. Теоретично обґрунтувати та експериментально апробувати організаційно-методичні умови оптимізації процесу педагогічного спілкування як засобу корекції у поведінці важковиховуваних молодших школярів.

Методологічною основою дослідження є положення філософії, педагогіки, психології про сутність особистості, детермінованість її поведінки зовнішніми і внутрішніми факторами, провідну роль діяльності у формування особистості, про спілкування як особливий вид діяльності.

Теоретичну основу дослідження становлять положення:

- про формування особистості в процесі діяльності (Л.С. Виготський, Б.Г. Ананьєв, О.М. Леонтьєв та ін.);

- про спілкування як особливий вид діяльності (О.О. Бодальов, В.М. М'ясищев та ін.);

- про природу відхилень у формуванні особистості (П.П. Блонський, Е.О. Фортунатов та ін.);

- про загальні закономірності процесу виховання і перевиховання (Демокріт, Платон, Я. Коменський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, О.В. Киричук, Н.Г. Ничкало, І.А. Зязюн та ін.).

Для розв'язання поставлених завдань, перевірки гіпотези використовувався комплекс методів дослідження: теоретичних (аналіз, синтез, абстрагування, систематизація, порівняння, класифікація, узагальнення); емпіричних (спостереження, бесіда, інтерв'ю, соціометрія, аналіз продуктів діяльності, біографічний, вивчення документації). Особливе місце серед методів дослідження належить педагогічному експерименту.

Основні етапи дослідження. Системне дослідження проблеми проводилось на протязі чотирьох років, проте в процесі дослідження використовувалися також окремі дані попереднього досвіду практичної роботи автора вчителем в школі і методистом в пед. училищі.

На першому етапі дослідження (1994-1995 рр.) вивчався стан розробки даної проблеми в її теоретичному і прикладному аспектах; визначалися вихідні позиції дослідження: мета, завдання, гіпотези; проводився констатуючий експеримент.

На другому етапі дослідження (1995-1997 рр.) - проводився формуючий експеримент в процесі якого були експериментально перевірені організаційно-методичні умови і фактори оптимізації процесу педагогічного спілкування з метою корекції відхилень у поведінці важковиховуваних дітей молодшого шкільного віку.

На третьому етапі дослідження (1997-1998 рр.) - узагальнювалися результати дослідження, окремі положення додатково перевірялися.

Всього дослідженням (на різних його етапах) було охоплено понад 500 учнів (формуючий експеримент - 30 учнів) в школах м. Ужгорода, м. Мукачева, Мукачівського, Іршавського, В. Березнянського р-нів Закарпатської області.

Наукова новизна полягає у виявленні реабілітаційно-корекційних можливостей професійно-педагогічного спілкування, розробці стратегії, тактики і техніки педагогічного спілкування з важковиховуваними дітьми з метою корекції важковиховуваності молодших школярів.

Теоретичне значення дослідження полягає в подальшому розвиткові теорії професійно-педагогічного спілкування, зокрема, в теоретичному обгрунтуванні соціальної і психолого-педагогічної сутності спілкування як фактору формування особистості і засобу корекції відхилень, обгрунтуванні особливостей стратегії, тактики і техніки професійно-педагогічного спілкування з важковиховуваними дітьми молодшого шкільного віку.

Практичне значення дослідження визначається тим, що на основі отриманих результатів запропоновані рекомендації щодо організаційно-методичних умов оптимізації процесу педагогічного спілкування з метою корекції поведінки важковиховуваних дітей молодшого шкільного віку.

Особистий внесок автора дослідження полягає у: теоретичному обгрунтуванні основних ідей і положень досліджуваної проблеми; безпосередньому керівництві дослідно-експериментальною роботою в школах; виявленні основних умов і факторів оптимізації процесу професійно-педагогічного спілкування з метою забезпечення ефективної корекції відхилень у поведінці важковиховуваних учнів молодшого шкільного віку; визначенні змісту, форм, методів організації педагогічного спілкування як засобу корекції; розробці методичних рекомендацій з питань професійно-педагогічного спілкування з важковиховуваними дітьми.

Вірогідність одержаних результатів дослідження забезпечується методологічною і теоретичною обгрунтованістю його вихідних позицій, використанням методів дослідження, адекватних меті, предмету, завданням роботи, відповідністю теоретичних положень основним даним дослідно-експериментальної роботи.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародних, всеукраїнських конференціях, семінарах (Київ, Херсон, Рівне, Ужгород та ін.), опубліковані в 14 працях.

Основні результати дослідження з питань оптимізації професійно-педагогічного спілкування впроваджені в школах м. Мукачева, Мукачівського та Іршавського районів.

Дисертація складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, що включає 141 найменування. Робота викладена на 180 сторінках (171 ст. основна частина) і містить 4 таблиці, 5 рисунків.

Основний зміст роботи

неповнолітній школяр поведінка педагогічний

У вступі обґрунтовуються актуальність і ступінь дослідженості проблеми, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання, методологія і методи дослідження, формулюється гіпотеза, розкриваються його наукова новизна, теоретична значущість та практична цінність. Визначено основні положення, що виносяться на захист, відображено відомості щодо апробації і впровадження одержаних результатів, особистого внеску здобувача.

У першому розділі - «Проблема відхилень у поведінці неповнолітніх в історії розвитку світової педагогічної думки» - досліджувана проблема розглядається в історичному аспекті.

Проаналізовані філософські витоки проблеми відхилень у поведінці та їх корекції. Відзначається, що видатні філософи античності висловлювали чимало цінних педагогічних ідей. Цікавими, зокрема, є їх роздуми про те, що можна «переформувати людину, дати їй другу природу» (Демокріт), що відхилення у поведінці дитини слід виправляти якомога раніше, як «молоде деревце, що починає викривлятися» (Платон) та ін.

В епоху феодалізму слушні думки стосовно виховання дітей були висловлені Ф. Рабле, Т. Мором, М. Монтенем та ін., які не втратили своєї актуальності і нині.

Одним з найвидатніших педагогів епохи розпаду феодалізму і зародження домонополістичного капіталізму був Я.А. Коменський, який значну увагу приділяв і проблемі відхилень у поведінці, вихованню дітей з вадами поведінки. Він зробив спробу дати класифікацію дітей, навчання і виховання яких пов'язане з певними труднощами. Коменський допускав, що є діти безнадійні у виховному відношенні і порівнював їх з сухим, викривленим деревом, яке треба викинути. Але таких дітей-виродків - одиниці, вважав Коменський.

Дуже важливою є думка Коменського про те, що поганими чи добрими діти не народжуються, вони стають такими в результаті виховання, яке може бути правильним або неправильним.

У процесі виховання необхідно використовувати найрізноманітніші методи, серед яких Коменський виділяв «ласкаве слово», вправляння у хороших вчинках, похвалу, покарання. Він виступав проти тілесних покарань, але в окремих випадках допускав їх застосування.

Навчання і виховання повинно, на думку Коменського, обов'язково проводитись на рідній мові, що сприятиме більшій ефективності навчально-виховного процесу.

Співзвучними темі нашого дослідження є окремі думки, висловлені такими вченими, як Дж. Локк, Ж. Руссо, К. Гельвецій, І. Песталоцці, І. Гербарт, Ф.Дістервег, незважаючи на деякі обгрунтовані ними положення, з якими не можна погодитися (наприклад, розроблена Гербартом система покарань).

XІX-XX ст. характеризується значним ростом злочинності в західних країнах, тому проблема відхилень у поведінці, особливо тих, які безпосередньо пов'язані з протиправними вчинками, привертає увагу багатьох вчених: педагогів, психологів, медиків, юристів.

Велике значення надається дослідженню питання співвідношення біологічного і соціального в самому індивіді та його поведінці (Б. Морель, Е. Кречмер, Ч. Ломброзо, Е.Х'ютон, Ч. Шелдон, З. Фрейд, Д. Легман, Е. Шур, П. Вест та ін.).

Досить популярною є теорія «патології раннього дитинства», обгрунтована Дж. Боулбі. Основні її положення зводяться до того, що дитина, яка не отримала в ранньому віці достатньо батьківського тепла, ласки, ніжності, турботи - в майбутньому обов'язково буде відзначатися тими чи іншими відхиленнями, не виключена можливість скоєння правопорушень, злочинів.

Подібні ідеї висловлює і психіатр Р. Лопец, який виявив у багатьох дітей, покинутих батьками, часті неврози, анорексію, розлади сну, нічні, а іноді й денні страхи. Серед цих дітей багато таких, яких він називає «моторно розгальмованими», неслухняними, невитриманими, інші - навпаки, занадто загальмовані, апатичні, боягузливі, невпевнені. У них - значно нижчий рівень інтелектуального розвитку, ніж у дітей цього ж віку, які виховуються вдома батьками.

Дослідження останніх десятиріч на Заході стосуються най-різноманітніших аспектів проблеми відхилень у поведінці неповнолітніх. Це - питання психолого-педагогічної реабілітації дітей з відхиленнями у поведінці, наркоманії, відхилення в інтелектуальному, фізичному, сексуальному розвитку, вивчення умов виховання дітей в сім'ї та надання психотерапевтичної допомоги сім'ї; ролі шкільної психологічної служби у попередженні відхилень у поведінці неповнолітніх, а також соціальної служби, яка нині перебуває на досить високому рівні розвитку у більшості західних країн. Інтенсивно досліджуються також питання попередження злочинності серед неповнолітніх з відхиленнями у поведінці.

Проблема відхилень у поведінці неповнолітніх досліджувалась і вченими Росії та України і чимало цікавих суджень з цього приводу можна знайти вже в старовинних етнографічних документах часів Київської Русі.

З XVІІІ ст. проблема відхилень у поведінці дітей починає глибоко досліджуватись багатьма вченими. Це, зокрема, І.І. Бецькой, М.І. Новіков, О.М. Радіщев, В.Ф. Одоєвський. На нашу думку, серед всіх відомих вчених дореволюційного періоду саме В.Ф. Одоєвський звернув найбільшу увагу на організацію правильного педагогічного спілкування з дітьми з метою запобігання відхиленням у формуванні особистості.

Не можна не згадати видатного мислителя XVІІІ ст. Г. Сковороду, який доводив, що людина за своєю природою незіпсована, добра. На думку вченого, причинами, що породжують моральні вади, інші відхилення у поведінці, є суспільні умови, неправильно поставлене виховання, темрява, неосвіченість. Особливо важливим у формуванні особистості є правильне виховання, воно може дати, як відзначав Г. Сковорода, «те, чого не дадуть ні чин, ні багатство, ні походження, ні милість вельмож».

Значний вклад у вивчення проблеми відхилень у поведінці, важковиховуваності дітей внесли також дореволюційні вчені П.Ф. Лесгафт, Д.О. Дріль, О.І. Зак, М.І. Пирогов, К.Д. Ушинський, О. Духнович та ін.

В перші післяреволюційні роки проблема відхилень у поведінці дітей продовжує інтенсивно досліджуватися. Все частіше в працях вчених зустрічаються терміни «важковиховуваність», «важковиховувані діти».

Питання важковиховуваності дітей глибоко досліджені в працях П.О. Ефруссі, Д.С. Футера, Я.П. Бугайського, О.С. Грибоєдова, М.П. Гришакова, М.В. Чехова, В.І. Куфаєва, Л.С. Виготського, П.П. Блонського, Г.О. Фортунатова, С.С. Залужного та інших.

Видатний педагог А.С. Макаренко посідає особливе місце серед дослідників проблеми відхилень у поведінці неповнолітніх. Він теоретично обгрунтував можливість перевиховання, а в багаторічній практичній діяльності підтвердив, що це дійсно так.

Незважаючи на деякі допущені ним помилки, педагогічна спадщина А.С. Макаренка надзвичайно актуальна і нині.

На його думку, «ніяких природжених злочинців, ніяких природжених важких характерів нема». Діти такими стають, якщо виховуються у несприятливих соціальних умовах. Якщо ж змінити умови і застосувати правильні виховні засоби - особистість зміниться.

Актуальним і сьогодні залишається основний педагогічний принцип А.С. Макаренка: «Як можна більше вимогливості до людини і як можна більше поваги до неї».

На Закарпатті в 20-30 роки плідно працював відомий педагог, громадський діяч Августин Волошин, педагогічна спадщина якого тривалий час замовчувалася або ж висвітлювалася не зовсім правильно.

Відхилення у поведінці дітей він пояснював природженими властивостями дитини, впливом навколишнього середовища, недоліками, допущеними у виховному процесі. Одним з таких недоліків він вважав застосування тілесних покарань.

Величезний вклад у розвиток педагогічної науки, в тому числі і в дослідження проблеми важковиховуваності дітей, вніс В.О. Сухомлинський.

Важливими для нашого дослідження є положення В.О. Сухомлинського про виховний вплив слова. Великий педагог дуже слушно відзначав, що загальні слова часто не доходять до серця учня. Слово повинно бути глибоко змістовним, мати емоційне забарвлення, воно повинно лишати слід в думках і душі вихованця.

Ми цілком солідарні з думкою В.О. Сухомлинського про те, що мистецтво виховання включає насамперед мистецтво розмовляти, що багато шкільних конфліктів, які нерідко закінчуються великою бідою, мають першоджерелом невміння вчителя говорити із своїми учнями.

На протязі 60-90 рр. з'являється ряд цікавих досліджень, які стосуються найрізноманітніших аспектів проблеми відхилень у поведінці неповнолітніх: психолого-педагогічних, медичних, правових.

Таким чином, проблема відхилень у поведінці неповнолітніх і, зокрема, проблема важковиховуваності дітей інтенсивно досліджувалась вченими протягом тривалого періоду часу. Вчені минулих років, а також вітчизняні дослідники визначили основні причини виникнення і розвитку важковиховуваності дітей, докладно описали її прояви, зробили спроби здійснити класифікацію важковиховуваних дітей, встановили зв'язок між важковиховуваністю дітей і правопорушеннями неповнолітніх, запропонували певні засоби впливу на важковиховуваних дітей, шляхи подолання важковиховуваності, запобігання відхиленням у поведінці неповнолітніх.

Незважаючи на значні здобутки у вивченні окремих аспектів, в цілому роботу над проблемою аж ніяк не можна вважати завершеною.

Навіть сам термін «важковиховуваність», який ввійшов у педагогічний вжиток більш, ніж 100 років тому, на сьогоднішній день все ще характеризується недостатньою визначеністю.

Не існує чіткої диференціації цього багатогранного і поліморфного поняття. Нема класифікації, систематики у виділенні окремих груп важковиховуваних дітей в залежності від тої чи іншої детермінації, перебігу і результатів важковиховуваності.

Разом з цим, це дуже важливо, тому що дає змогу визначити правильні заходи попередження і корекції відхилень у поведінці: психологічні, педагогічні, медичні, соціальні, а у багатьох випадках - комбіновані, наприклад, соціально-педагогічні, медико-педагогічні і т. п. Не досліджені глибоко корекційні можливості професійного педагогічного спілкування.

У другому розділі - «Вивчення особистості важковиховуваних школярів як важлива передумова ефективності професійно-педагогічного спілкування» - розглядаються основні принципи і методи вивчення особистості важковиховуваних дітей молодшого шкільного віку. Підкреслюється, що вивчення проводилося як безпосередньо, так і ретроспективним шляхом, що давало змогу прослідкувати особливості виникнення і розвитку відхилень у формуванні особистості.

Здійснюючи ретроспективне вивчення особливостей формування особистості важковиховуваного учня, ми виходили з того, що одним із провідних принципів вітчизняної психолого-педагогічної науки є принцип домінуючої ролі діяльності у розвитку психіки.

Спілкування - це особливий вид людської діяльності, а емоційне спілкування з батьками є домінуючим видом діяльності дитини на ранніх етапах її розвитку. Отже, формування психіки дитини, її розвиток, становлення способу поведінки проходить, насамперед, у процесі спілкування в сім'ї.

Проведений нами констатуючий експеримент дозволив виявити суттєві недоліки в організації спілкування батьків з дітьми, починаючи з перших днів їх життя.

Порівняння результатів вивчення сімей важковиховуваних дітей і сімей, у яких діти не відзначалися відхиленнями у поведінці, дає підставу стверджувати, що саме помилки в організації спілкування з дітьми в сім'ї могли негативно вплинути на формування особистості дитини, сприяти виникненню важковиховуваності.

В цьому ж розділі детально розглядається питання норми і відхилень у формуванні особистості. Підкреслюється, що термін «норма» у психолого-педагогічній науці вживається на сьогоднішній день досить довільно, йому притаманна певна невизначеність.

У своєму дослідженні ми виходили з того, що в психології поняття норми в найбільш загальних рисах передбачає діалектичний за своєю природою процес прогресивного розвитку, під час якого проходить послідовне засвоєння суспільно-історичного досвіду у формах активності суб'єкта. При цьому суспільні способи діяльності перетворюються у внутрішні, психічні засоби, а норми співжиття - в індивідуальну мораль.

Діалектичний характер процесу формування особистості передбачає, з одного боку, відносність часових меж кожного якісно своєрідного періоду в історичному та індивідуально-психологічному плані, а з другого боку, необхідність послідовного проходження всіх етапів формування особистості.

Необхідно розрізняти відхилення у формуванні особистості як відхилення від нормального ходу процесу і патологію формування особистості як відхилення від норми, яке проявляється у психічних захворюваннях. Наприклад, інфантильність як збереження на даному віковому етапі основних властивостей, характерних для попередніх етапів, тобто затримку в процесі формування особистості, можна вважати відхиленням, але не хворобою. В той же час це розмежування досить умовне, бо ці відхилення при несприятливих соціальних умовах можуть перейти в патологію.

Таким чином, очевидно, поява у поведінці особливостей, не характерних для даного вікового періоду або, навпаки, відсутність необхідних властивостей на протязі тривалого часу може свідчити про відхилення у формуванні особистості.

Питання визначення відхилень у формуванні особистості у багатьох випадках досить складні, проте в цілому можна вважати відхиленнями для дошкільників: неадекватність емоційних проявів, запізнення в розвитку синтонії, відсутність диференційованого емоційного забарвлення у спілкуванні з різними людьми, наявність депресивних станів, відхилення у динаміці перебігу почуттів («емоційна затримка» в проходженні окремих стадій), відсутність емоційної децентрації, ухилення від участі в сюжетно-рольових іграх або надання переваги грі «не за правилами», відсутність психологічної готовності дітей до навчання в школі, невміння (іноді небажання) контактувати з оточуючими. Крім того, у деяких дітей - затримки у психічному розвитку, відхилення в перебігу психічних процесів, недостатній розвиток довільності, акцентуації характеру і т. п.

Подібні відхилення у формуванні особистості важковиховуваних дітей в дошкільному віці були виявлені нами у 90% дітей.

Ці відхилення перешкоджали успішній адаптації дитини до школи, досягненню успіхів у навчальній діяльності, взаєморозумінню з оточуючими, сприяли деформації системи суб'єктивних ставлень особистості, що проявлялося у порушеннях норм і правил поведінки, зумовлювало перехід дітей в категорію важковиховуваних.

Підкреслимо, що дійсно важковиховуваними дітьми, очевидно, слід вважати не всіх дітей з відхиленнями у психічному розвитку і поведінці (хоч, безперечно, вчителю важче працювати з ними, ніж з іншими), а в першу чергу тих, які важко піддаються виховному впливу, оскільки в системі їх суб'єктивних ставлень наявні ті чи інші відхилення: негативне ставлення до навчання, школи, вчителя, неадекватна самооцінка; неповага до оточуючих, негативне ставлення до праці і т.д.

У третьому розділі - «Корекція відхилень у поведінці важковиховуваних дітей молодшого шкільного віку в процесі професійно-педагогічного спілкування» - розглядаються питання організації професійно-педагогічного спілкування з важковиховуваними дітьми з метою корекції відхилень у формуванні особистості та її поведінці. Відзначається, що термін «корекція психічного розвитку» як певна форма психолого-педагогічної діяльності вперше виник в дефектології стосовно варіантів аномального розвитку. В наш час поняття «корекція» поширюється і на сферу нормального психічного розвитку. Основними завданнями корекції психічного розвитку дитини є корекція відхилень на основі створення оптимальних можливостей і умов для формування особистості, профілактика негативних тенденцій психічного розвитку.

В контексті даного дисертаційного дослідження ми розглядаємо професійне педагогічне спілкування як особливий вид діяльності, який полягає в організації активного цілеспрямованого впливу на особистість важковиховуваного учня з метою корекції наявних відхилень у формуванні особистості і забезпеченні її всебічного гармонійного розвитку.

У зв'язку з цим вважаємо за можливе, крім таких функцій педагогічного спілкування, як пізнання особистості, обмін інформацією, організація діяльності, самоутвердження та ін., виділити як самостійну - корекційно-реабілітаційну функцію.

Відомо, що термін «реабілітація» означає відновлення. Як правило, вживається в медицині, юриспруденції. Використання цього терміну в даному контексті є, на нашу думку, цілком правомірним, адже одне з основних завдань корекційної роботи з важковиховуваними дітьми - це психолого-педагогічна реабілітація, тобто робота, спрямована на відновлення нормального розвитку дитини, відповідного її віку і способу поведінки, адекватного вимогам середовища.

Іншим важливим завданням корекційної роботи, яке логічно випливає з першого, є профілактика подальшої соціальної деформації особистості, запобігання вчиненню нею протиправних дій.

Ефективність педагогічного спілкування з важковиховуваними учнями, як було встановлено в процесі дослідження, в значній мірі залежить від професійно-особистісних властивостей учителя (спрямованість на іншу людину, тактовність, гуманізм, толерантність, спостережливість, високий рівень загальної і психологічної культури, привабливий зовнішній вигляд і т.д.), вибору ним правильної стратегії, тактики і техніки спілкування стосовно кожного окремого учня з врахуванням його індивідуальних властивостей, тих відхилень, які мають місце в його поведінці і зумовлюють важковиховуваність учня.

Стратегія, тактика і техніка спілкування тісно зв'язані між собою. Неможливо оцінити ефективність тактичних дій поза аналізом стратегічної складової спілкування. Тактика буде ефективною, якщо вона допомагає успішно реалізовувати основну стратегічну лінію. В свою чергу технічні компоненти спілкування допомагають реалізувати тактичні завданні в кожній окремій комунікативній ситуації.

У реалізації корекційних завдань професійно-педагогічного спілкування важливе значення надавалося нами, насамперед, психологічному фактору взаємовідносин між учасниками педагогічної взаємодії.

Початком спеціально організованого процесу педагогічного спілкування вчителя і важковиховуваного учня, метою якого є корекція поведінки учня, у нашому експерименті стали дії вчителя, спрямовані на формування доброзичливих ставлень між вчителем і важковиховуваним учнем, досягнення взаєморозуміння.

Значна увага при цьому зверталася на спосіб вступу в контакт. Відмітимо, що будь-яка комунікація починається із встановлення контакту. Значимість цієї фази спілкування надзвичайно велика. І хоч спосіб вступу в контакт не визначає повністю кінцевого результату, від нього багато що залежить.

У переважній більшості випадків найбільш ефективним способом входження в контакт виявився спосіб «прибудова поряд».

Успішне входження в контакт вчителю слід закріпити шляхом використання у спілкуванні з важковиховуваним учнем найрізноманітніших психологічних прийомів, які б сприяли формуванню в учня позитивного ставлення до вчителя, довір'я до його слів і дій. Їх іноді називають прийомами формування аттракції.

Забезпечивши емоційно позитивне ставлення до себе з боку важковиховуваного учня, вчитель отримує змогу організувати цілеспрямоване педагогічне спілкування з учнем з метою корекції відхилень у формуванні особистості і поведінці.

При цьому особливого значення набуває техніка спілкування, тобто використання сукупності вербальних і невербальних засобів спілкування.

Корекційні можливості засобів спілкування можуть бути успішно реалізовані тільки за умови відповідної організації мовлення вчителя і несловесних компонентів техніки комунікації (жести, міміка, поза, контакт очей, тон, темп, інтонація).

Техніка правильного педагогічного спілкування передбачає і відповідну просторово-часову організацію спілкування з важковиховуваними учнями. Це означає, що кожний акт спілкування дає більший ефект в залежності від того, де і коли він мав місце. Наприклад, в деяких випадках спілкування вчителя з учнем ефективніше проходить в школі, в інших - вдома в учня, а іноді варто вчителю поспілкуватися з учнем у себе вдома чи десь на «нейтральній» території. Часові координати спілкування доповнюють просторові і разом з цим - мають самостійне значення.

В організаціїї спілкування з важковиховуваними учнями слід враховувати їх індивідуально-психологічні властивості (темперамент, характер, здібності), а також біоритми.

Як свідчать результати нашого дослідження, важливою умовою ефективної реалізації завдань корекційної роботи є взаємодія вчителя і шкільного психолога. Саме з допомогою психолога вчитель може забезпечити правильну і своєчасну діагностику відхилень у формуванні особистості і поведінці важковиховуваних школярів і розробити відповідну корекційну програму індивідуальної роботи з кожним учнем.

В результаті проведеної експериментальної роботи, яка полягала в організації цілеспрямованого педагогічного спілкування вчителів з важковиховуваними учнями молодшого шкільного віку, вдалося забезпечити позитивні зміни у поведінці дітей у 85% випадків (з них понад 60% - суттєві, інші - незначні позитивні зміни), 15% - поведінка залишилася без змін. В контрольній групі важковиховуваних дітей, з якими не проводилася спеціальна робота по організації цілеспрямованого педагогічного спілкування, в 52% випадків поведінка дітей залишилася без змін, 13% - покращилася, 35% - погіршилася.

Не вдалося досягти успіхів в корекційно-реабілітаційній роботі засобами професійно-педагогічного спілкування в тих випадках, коли діти перебували в надзвичайно несприятливих сімейних умовах.

Для повної і стійкої реабілітації необхідний тривалий процес спеціальних організованих впливів. Питання психологічної реабілітації важковиховуваних дітей вирішуються не шляхом окремих заходів, а шляхом цілісної організації життєдіяльності дітей, що сприяє психологічній компенсації і пристосуванню дітей до тих чи інших педагогічних вимог. Досягти певних успіхів у здійсненні компенсації при несприятливих умовах середовища дуже важко. У таких випадках постійною є загроза декомпенсації.

В цілому положення про те, що корекція важковиховуваності дітей молодшого шкільного віку може бути забезпечена в процесі спеціально організованого педагогічного спілкування, знайшло своє достатнє підтвердження в роботі.

Висновки

1. Проведене нами дослідження дає підставу стверджувати, що значна частина відхилень у формуванні особистості дітей, як правило, виникає в результаті неправильно організованого спілкування з дитиною в сім'ї ще в дошкільному віці.

2. Ці відхилення в тій чи іншій мірі негативно позначаються на процесі адаптації дитини до школи, до нових умов і вимог, перешкоджають досягненню успіхів у навчанні, у взаємовідносинах з оточуючими, зумовлюють виникнення конфліктних ситуацій, зривів у поведінці, сприяють формуванню негативного ставлення до навчання, вчителя, школи, внаслідок чого дитина потрапляє в категорію важковиховуваних.

3. Дійсно важковиховуваними дітьми слід вважати в першу чергу тих, відхилення у поведінці яких зумовлені тими чи іншими відхиленнями у системі їх суб'єктивних ставлень.

4. Корекція відхилень у поведінці важковиховуваних дітей в багатьох випадках може бути успішно забезпечена в процесі професійно-педагогічного спілкування, яке розглядається нами як особливий вид діяльності, що полягає в організації цілеспрямованого впливу на особистість і передбачає використання спеціальної стратегії, тактики і техніки спілкування.

5. Ефективна реалізація корекційних можливостей спілкування залежить від багатьох факторів: особистісно-професійних властивостей вчителя (спостережливість, тактовність, гуманізм, емпатія, толерантність та ін.), рівня його загальної і психологічної культури, володіння вербальними і невербальними засобами спілкування, зовнішнього вигляду і т.д.; знання індивідуально-психологічних властивостей учнів і вибору правильної стратегії, тактики, техніки спілкування стосовно кожного важковиховуваного учня: відповідний спосіб входження в контакт, уміле використання прийомів аттракції, рефлексивне і нерефлексивне слухання, оптимальне поєднання заохочення і покарання, використання оціночного судження, суггестії, можливостей просторово-часової організації спілкування та ін.; наявності узгодженого стійко-позитивного стилю відносин між вчителем і учнем; взаємодії вчителя з шкільним психологом, батьками та ін.

Подальшого дослідження заслуговують такі аспекти проблеми: вдосконалення підготовки вчителя до роботи з важковиховуваними дітьми в цілому і до професійно-педагогічного спілкування зокрема; взаємодія вчителя і шкільного психолога у діагностико-корекційній роботі; забезпечення наступності у профілактичній діяльності сім'ї, дошкільних дитячих закладів, школи та ін.

Основний зміст роботи відображений в таких публікаціях

Козубовська І.В., Товканець Г.В. Соціальна профілактика девіантної поведінки: Корекція відхилень у поведінці важковиховуваних дітей в процесі професійного педагогічного спілкування. - Ужгород: УжДУ, 1998. - 195 с. (автор. - 7 др. арк.).

Козубовська І.В., Керецман В.Ю., Товканець Г.В. Роль і функції соціально-психологічної служби в роботі з сім'єю.-Ужгород: УжДУ, 1998. - 173 с. (автор. - 3 др. арк.).

Товканець Г.В. Стратегія, тактика і техніка педагогічного спілкування з важковиховуваними дітьми молодшого шкільного віку: Навчально-методичний посібник. - Ужгород: УжДУ, 1999. - 75 с.

Товканець Г.В. Людина серед людей. Про деякі аспекти спілкування: Методичні рекомендації. - Ужгород: УжДУ, 1998. - 28 с.

Размещено на Allbest.ru

...